Христос Воскресе! Друга неділя після Пасхи присвячено у Церкві жінкам-мироносицям, тобто тим жінкам, які, за оповіданням Євангелія, прийшли рано вранці до гробу Христа, щоб приготувати Його тіло до поховання, і стали першими свідками Його воскресіння. У Євангеліє їм першим є Христос, їм каже: «Радійте!», Їх посилає повідомити апостолам про Воскресіння. І ось, в зв’язку з цим доречно вдивитися в образ жінки, яким малює його Євангеліє, задуматися над християнським вченням, або, може бути, краще сказати, християнським переживанням жінки. Бо найкраще переживання це вкорінене і показано як раз в Євангелії, в тому, яке місце займають жінки в євангельському оповіданні про Христа.

Перш за все, при читанні Євангелія не можна відразу не помітити, що жінка і жінки явлені у ньому тільки на початку і в самому кінці життя Христа. Спочатку – це його Мати. Це розповідь про Різдво в печері, це принесення Немовляти в храм Матір’ю для віддачі його на служіння Богу. Потім Мати ніби зникає, однак, ми весь час відчуваємо, що вона поруч, близько, але без слів, мовчки, як би на тлі життя і проповіді свого Сина. Ось несподівана і така дивовижна розповідь євангеліста Іоана про прохання Матері Ісуса на весільному святі в Кані Галілейському. Не вистачило вина – така, здавалося б, банальна дрібниця, побутова дрібниця, але свято зіпсоване, радість затьмарена. І ось, прохання заступництва Матері, і по цьому проханні перше чудо – перетворення води у вино. А потім знову мовчання. Христос вчить і наставляє учнів, але виявляється за ним весь час ідуть і жінки, і служать йому.

Нарешті, ми біля хреста. Всі покинули й повтікали, всі зрадили. Не тільки натовп, що ходив за Ісусом, який чекав від нього чудес, допомоги, зцілень, але і найближчі друзі – учні-апостоли. І ось тепер-то і настає час жінки. Біля хреста стоїть Мати, але не вона одна. Євангеліст Матфей розповідає: «Там були дивилися здалека багато жінок, які слідували за Ісусом з Галілеї, служачи йому. Між ними була Марія Магдалина і Марія, мати Якова й Йосипа, і мати синів Зеведеєвих» (Мт. 27:55-56). І коли настає смерть, вони, ці жінки, допомагають зняти тіло з хреста і несуть його до печерної гробниці. Вони приходять рано вранці, щоб приготувати, омити, прибрати і поховати це тіло, і, нарешті, вони чують цей недільний переможний «Радійте!». Що ж все це означає, на що вказує?

Перше, що Євангеліє навіки закріпило в жіночому образі – це любов. Але не просто любов, а любов-турбота, любов-служіння, любов-самовіддача і притому любов, яка натомість нічого не вимагає. Учні Христа сперечаються, хто з них вище, важливіше, кому приготовлено краще місце. Вони запитують, сумніваються, міркують. Про жінок два слова: «Прямували, служачи». Це любов без слів, любов справи, любов без сумнівів. Це вічне вроджене материнство жінки, її вічна доля: подбати, нагодувати, виростити, втішити, віддати всю себе з тим, щоб в кінці все втратити, бо виростаючи, син йде і дочка йде, і кожен починає своє життя. І Євангеліє показує нам всю красу цієї любові: турбота в радості, турбота в горі і в смерті.

Друге – це вірність. Учні бігли – жінки залишилися. У страшний час страждання, самотності і смерті – ця мовчазна вірність, мовчазне співчуття. Вони не чули вчення Христа. Євангеліє прямо стверджує, що вони нічого не знали про воскресіння, у них не могло бути ніяких розрахунків і сподівань. Той, кого вони любили, за ким пішли, кому віддали всю свою любов, свою турботу і свою вірність, помер на хресті. Говорячи по-людськи, усе розвалилося і нічого не залишилося, крім замученого мертвого тіла. Але залишилася вірність. Вірність без розрахунку, вірність до кінця. І як просто, як коротко, але і як остаточно показана нам ця вірність в Євангелії.

І, нарешті, третє – віра і радість. І знову віра не розмірковує, віра серця, то знання, яким володіє тільки жінка. Не випадково звичайно, як оповідає Євангеліє, Христос першим є жінкам після воскресіння. Потім був Фома з його «якщо не побачу, не повірю» (Іоан.20: 25), сумніви, умови. А про жінок біля труни сказано: «І це Ісус зустрів їх і сказав: радійте! І вони, приступивши, вхопилися за ноги Його і вклонилися Йому »(Мт. 28:9).

Все це було давно, але якщо вдивитися в глибину століть, що минули з того ранку, то зрозумілим стає, що цей образ жінки зберігся, жив і наповнив світ своєю простою небесною красою. Гуркотіла людська історія, народжувалися і падали царства, будувалася культура, вирували кровопролитні війни, але завжди незмінно над Землею, над цією невиразною трагічною історією світив образ жінки – образ турботи, самовіддачі, любові, співчуття. І коли б не ця присутність, коли б не це світло, наш світ, незважаючи на всі його успіхи і досягнення, був би всього лише страшним світом. І можна, не перебільшуючи, сказати, що людяність людину спасала і спасає жінка. І спасає не словами, не ідеями та ідеологіями, а ось цією своєю мовчазною, турботливою, люблячою присутністю. І якщо, незважаючи на все зло, що царює у світі, не припиняється таємне свято життя, якщо воно святкується і в бідній кімнаті за злиденним столом так само радісно, як у палаці, то радість і світло цього свята в ній, в жінці, в ній ніколи не вичерпується любов і вірність. Вина не вистачило, але поки вона тут: мати, дружина, наречена – вистачить вина, вистачить любові, вистачить світла на всіх. Христос Воскресе!

Протопресвітер Олександр Шмеман

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».