Православна Церква присвятила другу неділю Великого посту святителю Григорію Паламі, в якому вона бачила наступника святоотцівської традиції і одне з втілень торжества Православ’я. Для сучасної людини, що страждає від всякого роду криз, важливо не розумне і емоційне, через західні протестантські вчення пізнання Бога, а пізнання Його через святодуховний досвід, як про нього свідчили великі отці Церкви і, в особливості, святий Григорій Палама.

Відомості з його життя

Воістину непорушна опора православ’я, святий Григорій Палама, був найбільшим візантійським богословом XIV століття і одним з найбільших подвижників всіх часів. У ньому поєднувалися, за словами професора Г. Maдзарідіса, кращі сторони викладача духовного знання і досвідченого апологета містичного богослов’я і богослов’я тверезості свого часу.

Згідно першоджерелам, врятованим його біографом, святим Філофеєм Коккіним, в XIV столітті прикрасою великого Константинополя була велика відома сім’я Костянтина Палами і його дружини Калі, чиєю першою дитиною був Григорій.

Завдяки своїм чудовим батькам, Григорій отримав прекрасне виховання і освіту, ставши «невичерпним сосудом благочестивої і світської мудрості». Незважаючи на те, що його чекала блискуча світська кар’єра, він знехтував мирськими заняттями і в віці 20 років звернувся до відлюдників і вчителів чесноти Святого Афону, яким хотів наслідувати в благочестивої аскезі і християнської досконалості.

У цій великій особистості поєднувалися рідкісна природна обдарованість, відмінне сімейне виховання, світська освіта, богословська освіта, аскетичний уклад і непорушна воля.

Тому він вважається рівним гідним великим святим отцям, опорою Церкви і непорушною опорою Православ’я.

Саме Божественне Провидіння привело в світ св. Григорія в критичний для Церкви період ісихастського відродження, щоб він взяв на себе захист обумовлених батьків-ісихастів Святої Гори.

Знавець практичних знань святоотцівської традиції, він вніс величезний внесок у справу виправдання ісихастів трьома великими місцевими Соборами, які тоді проходили в Константинополі, а також в справу осуду єретика Варлаама Калабрія.

Фрагменти з богослов’я святого Григорія Палами

Богослов’я святого Григорія Палами не було «богослов’ям наслідування», як стверджують його західні вороги-мислителі. Навпаки, воно було творчим відображенням давньої традиції Церкви. Святий Григорій упорядкував всю традицію Церкви. Він відрізняє недоступну сутність Бога від Його доступних енергій. Це стає центром його вчення. Розмежування між сутністю і енергіями Триєдиного Бога є стародавнім вченням Церкви. Василь Великий писав: «Ми вже стверджуємо, що пізнаємо Бога нашого за діями, але не даємо обіцянки наблизитися до самої суті. Бо хоча діяння Його і до нас сходять, однак же сутність Його залишається неприступною».

Багато отців Церкви вчать, що для сходження до Бога людина володіє двома різними очима. З одним оком він сходить до Творця через природу і діяння Створення, з іншим – через нестворені Божественні енергії.

Це показує, що Бог сходить до людини зі Своєю благодаттю і діяннями, тобто Божественними енергіями, не виходячи за межі недоступного Божественного Світла, в якому Він перебуває вічно, як про це пише наш сучасник отець Георгій Флоровський.

Звичайно, можливості пізнання Бога через доступні нам Божественні енергії обмежені. Богослов’я святого Григорія Палами є його вчення про людське досконало. Людина, повчає він, в умовах безперервної молитви, очищення і Божественної освіти підводиться Богом до обожнення.

Сучасне сприйняття богослов’я Григорія Палами

Вчення про піднесення природи людини і світу і про участь Бога в світі через Божественність і нествореного світла є, так скажемо, гострою необхідністю для нашого часу. Справедливо кажуть, що богослов’я Православної Церкви, як визначив і сам святий Григорій Палама в XIV столітті, особливо актуально для людей будучих століть. Бо змучена турботою про матеріальне людина нашого часу краще сприймає послання святого бо: «тільки через досвід Церкви зможе вона наблизиться до Бога».

Дуже часто ми чуємо чужий Православ’ю заклик до «відторгнення від отцівських повчань і прийняттю лише соціальності християнства». Навіть в області релігійної освіти йде мова про його укладення в соціальні та релігійні рамки і про позбавлення від його обов’язкового характеру.

Таким чином, однак, ми ризикуємо змішати апокаліптичне християнство з соціально-політичними системами, а також зі східними релігіями і філософіями.

У той час як православна духовність, своєрідно виражена святим Григорієм Паламою і іншими отцями Церкви, рішуче демонструє нам, що великий Бог не відсутній в нашому світі, а через нестворені Божественні енергії входить в світ, підтримує і спрямовує його.

Джерело: Журнал «Еро», Центр Єдності і дослідження наших традицій, 9-е видання, січень-березень 2012 року, Салоніки

Переклад українською – «Київське Православ’я»