ПРОПОВІДЬ У НЕДІЛЮ 18-Ю ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Улюблені брати і сестри!

Сьогодні ми чули притчу Господа нашого Ісуса Христа про таланти. Талант – дар Господній. Все, що люди звикли називати своїм: здоров’я і сили тілесні, багатство і життєву кмітливість, вмілі руки майстра, глибокий розум вченого, почуття краси у художника – все це не наше, а Боже. Ці обдарування даються людям не просто так, але щоб кожен у міру сил примножував їх ревним служінням Всевишньому і ближнім. І в урочний час правосудними Господь суворо спитає кожного: на добро чи на зло використовував ти ввірені тобі таланти?

Ось так в євангельській притчі господар вручає своїм рабам таланти: «І одному він дав п’ять талантів, другому два , а тому один, кожному по його силі» (Мф. 25:15). Наділення душі талантами по її силі означає , що Господь за Своїм передбачення дає душі така кількість дарів , яке вона при нормальному розвитку може вмістити, тобто виявити, здійснити.

Кожному з нас, православних християн, дається Богом якісь талант, яким ми мусимо послужить Йому та не виявиться тим рабом з притчі, що сказав своєму господарю: «… я знав тебе, що ти людина жорстка, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав, і я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землі; ось тобі твоє» (Мф. 25, 24-25) та відчути на себе його гнів.

І ось у цім виконанні Божого задуму про кожного з нас, у цім служінні – «помноженні талантів», ми часом очікуємо тільки приємного… і ця спокуса слави та добробуту від таланта, яка може полонити людину, таїть у себе грізну небезпеку. Такої людині легко впасти в спокусу диявольську, злічити таланти не Божим даром , а власними достоїнствами, загордитися  і тоді трапляється страшне. Історія знає безліч прикладів того, як високообдаровані люди не просто закопували свої таланти в землю , а й примножували це стало Пекла надбання – не в славу Господа, що обдарував їх талантами, а на потребу душогубців – дияволу. Такі бездушні багатії , лихварі, будуючи свій добробут на сльозах людей похилого віку і сиріт, такі тирани – правителі, але гірші з них – це автори спокусливих книг, творці єретичних, богоборчих і людиноненависницьких теорій . Ці люди , які називали себе письменниками, вченими і філософами, в очах Господніх гірше найлютіших вбивць і найбільш винних грішників, бо зло, посіяне ними у світі, не зникає з їх власною смертю, але триває часом століттями, ввергаючи в згубу тисячі і тисячі душ.

Але як багато добра може зробити той, хто до талантів своїм доклав Боголюбов та братолюбство, ретельно працюючи на ниві Господній. Як прекрасні і повчальні твори святих отців, наших духовних наставників; як дивовижні подвиги тих, хто пішов за Господом у своїм – немов мед і молоко понині течуть з їхніх вуст, живлячи вірних.

Улюблені брати і сестри, так Богу було угодно, що сьогодні Євангельська притча про таланти ілюстрована святим прикладом з історії нашого Київського Православ’я, бо святкуємо нині пам’ять преподобного Миколи Святоші, Києво-Печерського чудотворця.

Преподобний Микола Святоша (Святослав) був Луцьким князем, мав дружину і дітей.. Але відчув покликання Господа, відчув свій талант. Він 17 лютого 1106 року, залишивши сімейство, прийняв постриг у Києво-Печерській обителі. Тут Микола Святоша з великим смиренням проходив послух: три роки працював в куховарні, для якої рубав дрова і носив воду, наступні три роки був придверним в монастирі. Біля своєї келії святий розвів сад. На свої кошти він побудував у монастирі храм Святої Трійці і лікарняну церкву в ім’я святителя Миколая, свого небесного покровителя.

Пройшовши різні послухи, преподобний Микола наклав на себе обітницю безмовності. Коли святий отримував гроші, то вживав їх на прикрасу храму, на купівлю книг (бо любив книжкове читання) або роздавав убогим. Святий Микола був старанним миротворцем. У 1142 році він примирив чернігівських князів з великим князем Всеволодом.

Приклад преподобного князя Миколи Святоші учить нас, що часом, для правильного розуміння та «помноження свого таланту», потрібно велика самопожертва, відмова від багаття життя світу цього. Тільки старанна праця на славу Божу – ось єдиний шлях, на якому у всій красі і повноті розкриваються таланти людські. Бачачи благу старанність і сталість трудівника, Господь не забуде звести його з сили в силу і з слави на славу, відкриє перед ним широкі терені і зміцнить Своєю благодаттю, доведе до нетлінного вінка святості.

Тому, улюблені брати і сестри, обробляйте душу! Зростайте таланти! Відкрийте в собі Божий образ! Множте таланти! І коли прийде час правосуддя і відкриються двері блаженної вічності, ви почуєте голос Господа: «… Слуга добрий і вірний! .. Увійди в радість Господа твого …» (Мф. 25: 21). Прагніть ж! Увійдіть! Амінь.

прот. Сергій Горбик

14/24 жовтня 2013 р.Б.