Пам’ять 25 вересня / 8 жовтня

Досифія Київська (в миру – Дар’я Тяпкина; 1721 – 25 вересня 1776) – православна свята, шанована у лику преподобних. Здійсняла свій чернечий подвиг XVIII столітті в Києво-Печерській лаврі під ім’ям рясофорного ченця Досифія.

Народилася Дарина в сім’ї рязанських дворян Тяпкинів в 1721 році. Коли Дарині було два роки батьки її відвідали святі місця Трійце Сергієвої лаври і по дорозі зупинилися у Вознесенському монастирі у стариці Порфирії, бабусі преподобної, яка незадовго до того вирішила присвятити решту свого життя Богові. За наполяганням Порфирії, Дарина залишилася у неї, і перебувала в благодатних стінах монастиря до дев’яти років. Порфирія старанно виховувала онуку, прищеплюючи їй християнські чесноти: смиренність, відсутність прагнення багаття, послух, любов до ближнього. В результаті коли батьки забрали доньку в сім’ю, Досифія, що вже відчула до того часу радість спілкування з Богом у слухняності і покаянні не змогла ужитися з вдачами дворянського життя. У акафісті преподобної говориться: «Радуйся, бо солодкість послуху раніше спокус світу цього пізнала» (Ікос 1). Воістину по чистоті помислів і вчинків Досифію можна порівняти з Великомучениці Варварою, яка теж твердо зберегла свої переконання під натиском цього світу. Переселенню в батьківський дім Дарина була зовсім не рада . До шістнадцяти років вона зберігала в сім’ї подвижницький дух: спала на дошці, була чужа розваг своїх рідних і ніколи не ходила на бали та інші світські зборі, не вживала запропоновану їй їжу, а харчувалася набагато скромніше. Зрештою, під загрозою видачі заміж їй довелося втекти з дому і в шістнадцять років вона залишила батьківський дім і пішла до Москви у пошуках монастирського притулку.

Прийшовши до Москви і відвідавши знайомі з дитинства місця, Дар’я зрозуміла, що сховатися від пошуків батьків їй буде непросто. Тоді вона купує на базарі чоловічий одяг і приходить в Трійце-Сергієву лавру , представившись збіглим селянином Досифієм. Закони тих часів могли дозволити настоятелю прийняти такого юнака в братію тільки з дозволу св. Синоду чи імператора. Тим не менш, Досифія залишили послушником. Три роки тривало таке перебування подвижника в монастирі, однак батьки Дарини, які шукали її до того часу, заїхавши якось у святу лавру здалеку примітили Досифія і організували з ним зустріч. Пізнавши що рідни намагаються зустрітися, Досифій не став чекати свого викриття і негайно попрямував до Києва. У Києво-Печерській лаврі Досифія так само не прийняли. Тоді подвижник пішов у передмістя під назвою Китаєва і, викопавши в горі печеру, за прикладом преподобного отця Антонія, почав подвиг спасіння. Харчувався Досифій хлібом, водою і травами, та ніколи не тримав у печерної келії вогню. У той же час слава про дивовижного подвижника стала поширюватися в народі.

Чернечий постриг Досифій отримав раптово. У 1744 році Російська імператриця Єлизавета відвідала Київ і, дізнавшись про подвижника, побажала відвідати його особисто. Вона прийшла в його келію, спілкувалася з ним, а дізнавшись про те, що Досифій ще пострижений, дозволила прийняття в чернецтво своїм розпорядженням і особисто була присутня при таїнстві. Досифій став рясофорним ченцем Києво-Печерської лаври.

Надалі Досифія не залишаючи самітництва взяла на себе подвиг старця, існують перекази, що і Христа ради юродства. Наставляючи всіх, хто звертався по її поради, вона виховала в дусі найвищої чесноти свого келійника Феофана, що став згодом соловецьким подвижником. Також Досифій благословив 17 річного Прохора Мошнина (Серафима Саровського) на подвиг спасіння в Саровської обителі. Жила стариця на Китаєвої горі і в лаврі в Дальніх печерах.

Перед смертю, стариця вийшла із затвора і слізно попросив у всіх пробачення. Проживши від народження 55 років стариця Досифій відійшла до Господа стоячи в молитві 25 вересня 1776 в день пам’яті Сергія Радонезького.

Коли преподобна Досифія передала свій дух Богу в молитві, у лівій руці у неї перебувала записка: «Тіло моє приготовлено до прийняття вічного життя; молю вас, браття, не торкаючись його віддати звичайному похованню», що і було виконано в точності.

Таємниця була розкрита коли рідна сестра Дар’ї глянула на портрет старця Досифія на надгробку і впізнала свою зниклу сестру. Тоді всі зрозуміли, що старець Досифій не хто інший як дівиця. Стали зрозумілі багато незрозумілі факти з біографії святий. Тим не менш, три спроби знайти мощі Досифії виявилися невдалими.

Разом з тим, шанування преподобної Досифії в Київському Православ’ї розпочалося практично відразу після її смерті. Мощі преподобної Досифії перебувають під спудом з північної сторони парафіяльній Свято-Троїцької церкви на території Китаєської пустині. У печерному храмі Собору Пресвятої Богородиці, що побудований на місці подвигів преподобної Досифії та інших подвижників, обладнана т. зв. «Келія Досифії», де кожен може вшанувати пам’ять преподобної.

Тропар преподобної Досифії Київської, глас 4

Ти Духом Святим з дитинства була обручена з Христом, / і сховавши себе від світу в подобі чоловічої, / в печері солодкій затвор прийняла. / Молися про нас, Досифія славна, Жениху твоєму, / щоб визволив нас від тьми гріховної / і спас души наші.

Кондак преподобної Досифії Київської, глас 8

Навіть коли ще не прийшов час отримання гідного тіла твого, / але ми правдиво відчуваємо твою присутність духом з нами. / Бо на твої молитви надію маємо / і співаємо тебе старанно: / Радуйся, молитовник наш перед Богом / і обителі Китаєвської прикраса.