У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа

Улюблені брати і сестри!

Сьогодні ми чули в Євангелії розповідь про те, як Господь зцілив біснуватого, якого не могли зцілити учні Господа, хоча батько цього біснуватого хлопчика спочатку звертався до них. І Господь пояснив, чому вони не могли його зцілити. Спочатку Він сказав: «О, роде лукавий і розбещений, доки терплю вас?» – Очевидно, це відносилося до тих, хто не міг зцілити, тобто до учнів; а коли вони наодинці Його запитали, чому вони не могли зцілити, хоча вони були Їм послані теж зцілювати людей, то Він сказав їм, що цей рід «нічим не виходить інакше, окрім як молитвою і постом».

Коли ми вникнемо в суть події, що відбулася біля підніжжя Фаворської гори, ми бачимо, що Господь показує духовну неспроможність Своїх учнів, викриваючи в маловір’ї і кажучи про те, що люди, які оточували Його – рід невірний й розбещений. Господь сказав: «Отрок сей одержимий духом злоби». Страшна біда торкнулася сім’ї цього юнака. Не тільки він страждав, будучи одержимим духом нечистим. Страждали і мучилися його батьки, бачачи, як їх чадо хворіє, і родичі, і навколишні люди, яким одержимий юнак доставляв величезне занепокоєння. Чому хвороба торкнулася цього отрока? Господь говорить: «За невіра і розпусту»….

Гріхопадіння перших людей зробило людську душу доступною для проникнення в неї похмурих ворожих сил. Якби Господь наділив нас внутрішнім зором, кожен жахнувся б, побачивши, який клубок огидних змій гніздиться в наших серцях. Якщо людина не хоче чи не вміє боротися зі своєю душевною нечистотою, вона рано чи пізно стає іграшкою духів зла, жалюгідним рабом пристрастей і пороків. Іноді панівний над такою людиною демон видимим чином насміхається над ним, примушуючи впадати в дике і потворне буйство. Подібний стан називається «одержимістю» або «біснуванням», позбавлення від нього пов’язане з великим труднощами…

Разом з тим, людині властиво, через почуттєві речі та захоплення, властиво впадати в стан, які православні богослови називають словом «прелесть» – це також справа бісівська. Часом і ми, православні християни, можемо підпасти під дію «прелесті», коли не в міру захоплюємось тією благодаттю, яку дає нам відвідування храму або святих місцин.

Тому, улюблені мої, те, що зустріч Христа і Його учнів з горем і гріхом людським відбувається відразу ж після сходження з гори, де було Христове Преображення. Слава Господня, благодать, коли ми по дару Христа втішаємося нею, не повинна застеляти наші очі на бачення того, що відбувається у світі. Як легко бути християнином, коли Бог поруч і хочеться забути про всі жахи землі!

Але бувають часи в житті окремих людей, родин і цілих народів, як, наприклад, зараз це відбувається з нашим українським та білоруським народами, коли здається, що не Бог, а бісівські сили панують у світі. Тому сьогодні велика частина людей, дивлячись на те, що відбувається сьогодні в Україні та Білорусі, кажуть, що Церква виявилася нездатна вплинути на духовний стан народу! Таки думки – це справжнє випробування віри кожного, бо ми живемо у світі спокуси і невпинного нападу лукавого, тому явища одержимості стали не просто частими, але пересічними в нашому житті. Сьогодні вже не є таємницею, що батьки, потрапивши в полон псевдоліберальних «європейських цінностей»: легалізації розпусти, мультикультурності – відмови від своєї християнської ідентичності, екуменізму – признанню єресі та інших богапротивних явищ, добровільно, своїми руками відкривають двері в серце своєї дитині бісу, і він входить в людину і володіє їй, не зустрічаючи ніякого спротиву. І не потрібно йому ні в вогонь, ні у воду кидати людини – достатньо тільки шепнути на вухо, і вже петля на його шиї. Це страшні трагедії людського життя, про які ми повинні знати, тому що це знамення цього віку – розбещеного і невірного.

Це страшна правда, улюблені має, а особливо страшно мусіть нам бути за  наших дітей. Кожне непотрібне видовище, свідком якого стає дитина, повирубує пролом у захисній оболонці юної душі, і від впровадження бісівського вже може не врятувати навіть і благодать Святого Хрещення. Фальшиві відмовки на кшталт того, що «дитина не розуміє», – картини гріха отруйними насінням лягають в підсвідомість і дають часом страхітливі сходи. Вороги своїм дітям ті батьки і матері, які не піклуються про чистоту їх вражень, ще гірші вороги їм – ті батьки, які самі проводять життя в нечистоті, заражаючи нею дітей.

Але, улюблені брати і сестри, мусимо завжди пам’ятати – Христос з нами. Давайте згадаємо, як Господь сказав: «Дерзайте! Не бійтеся! Це – Я! »Ми звертаємося до Христа, ми навіть часто чуємо це:« Не бійтеся, це Я », а все-таки недостатньо віримо в те, що Він допоможе. І сумніваємося ми іноді з не таких вже і поганих спонукань. Міркуємо дуже часто так: «Ну що ми таке? Що наша віра? Вона – така маленька! Як це через мене чи в мені буде діяти благодатна сила Божа? Хто я такий? »Погано так думати і про себе, і про силу Божої. Христос каже – в сьогоднішньому євангельському оповіданні ми це чуємо – Майте віру з гірчичне зерно, і тоді будете гори переставляти з місця на місце! А ми не маємо цієї віри, і навіть учні Христові її тоді не мали, віри з гірчичне зерно. Але ще Святі Апостоли, Святі Отці перших віків християнства, казали: «Там, де немає віри, нічого бути не може». Там нічого не може змінитися, там буде тільки все гірше і гірше, тому що влада темних сил буде тільки зміцнюватися. Ми, коли не буде в нас віри, самі будемо добровільно своїм власним життям стверджувати цю бісівську владу в світі. І земна влада буде дана Господом така, яку ми заслуговуємо.

Саме тому так важливо нам, православним, освіченим світлом Христової істини, триматися святої віри, вести праведний спосіб життя. Господь говорив Своїм учням: «Віру майте міцну, моліться і будьте пильні, постите, не тільки не споживайте скоромного, але будьте пильні у своєму житті. Це дасть вам силу і владу, які Я залишаю вам».

По слову Спасителя нашою зброєю проти хитрощів диявольських є піст і молитва, підкріплені вірою. Господь порівняв нашу віру з гірчичним зерном. Воно вважається найменшим, але якщо потрапляє на добру землю, то виростає в величезне дерево. Тому хто має гарячу віру, той може сказати горі, тобто демону, перейди і піди звідси геть.

Прикладам нам мусіть бути віра жінки – хананеанки. Ось вона і була як гірчичне зерно! Пам’ятаєте, як вона торкалася до краєчку одягу Христа, як Христос сказав: «Віра твоя спасла тебе». А пам’ятаєте сотника? Пам’ятайте, що він сказав Христу: «Навіщо Тобі йти до мене? Пішли кого-небудь ». Христос всім навколо вартим сказав, що «і в Ізраїлі я не знайшов такої віри», і зцілив сина сотника. Ось сила віри з гірчичне зерно! Тільки б частіше ми з вами молилися як та людина, про яку теж розповідає Євангеліє: він молився, вимовляючи слова коротенькій молитви, на яку відгукнувся Господь і зробив все, що йому було потрібно: «Господи! Вірую! Допоможи моєму невірству! »В цьому одному« допоможи »була сила віри, як сила в гірчичному зерні. І Господь допоміг, як допоможе кожному з вас, допоможе нашим народам, коли ви будете з таким же відкритим серцям і з такою ж силою просити у Бога того ж. Амін.

прот. Сергій Горбик

19 серпня / 1 вересня 2013 р.Б.