Пам’ять 7 / 20 серпня

Приступаючи до оповідання про блаженного Пимена, зупинимо нашу увагу на його великій мужності в стражданнях і звідси навчимося, що хвороби повинне переносити терпляче й – що сила Божа в немощах відбувається.

Блаженний Пимен народився на світло хворим, хворим він і виріс. Але ця тілесна хвороба не дала в ньому місця хвороби духовної: він був чистий від пороків і дотримав дівоцтва від утроби матері. Неодноразово просив він своїх батьків, щоб вони дозволили йому піти в монастир для постригу в чернечий образ, але із сильної любові до нього вони не погоджувалися на ці прохання, бажаючи мати його спадкоємцем після своїй смерті. Один раз, по дії Божественного Промислу, що влаштував усе на краще, блаженний Пимен особливо сильно занедужав, так що навіть не сподівався й на видужання. Скоряючись  необхідності, батьки принесли його тоді в Печерський монастир і просили преподобних отців, що жили в ньому, помолиться про рятування їхнього сина від хвороби. Але старанні молитви ченців не принесли зцілення хворому, тому що молитва самого блаженного була сильніше молитви їх усіх. Він не просив собі здоров’я у Господа, але, навпроти, молив про продовження хвороби, знаючи, що якщо буде здоровий, то батьки візьмуть його з монастиря й втратить він здійснення заповітного бажання. Бо батько й мати його були тут і не давали можливості синові прийняти постриг, те блаженний упав у великий сум і старанно почав молитися Богові, щоб Він виконав його бажання, шляхам, якими Сам знає. І от в одну ніч, коли батьки його й раби були занурені в глибокий сон, увійшли до нього світлі Ангели, одні з яких були в образі прекрасного юнака, інші як ігумен і братія. Вони несли в руках святе Євангеліє, свічі, волосяницю, мантію, кукіль і все інше, потрібне при постригу. «Чи Бажаєш, щоб ми постригли тебе?» – запитали вони преподобного. Він з радістю відповідав: «Так, хочу! Бог послав вас; молю: виконаєте бажання мого серця». Вони негайно ж почали творити чин, роблячи сповна все, що покладено в уставі чернечого постригу. Так вони постригли його у великий ангельський образ, одягнули в мантію й кукіль, нарікши Пименом. Вручивши ж йому, за звичаєм, палаючу свічу, сказали: «Сорок днів і ночей не згасне свіча ця». Разом з тим вони пророчили йому повсякчасне страждання від тілесних хвороб, помітивши при цьому, що одержання здоров’я буде знаменням настання смерті. І поцілувавши новопостриженого, вони вийшли в церкву, де поклали на труну преподобного Феодосія волосся його, загорнувши їх у полотно.

Ченці, що перебували в ближніх келіях, чуючи спів, розбудили інших, думаючи, що або ігумен з деякими із братій стриже болящого, або він помер. Всі разом вони відправилися в келію, де лежав преподобний. Але прийшовши, знайшли всіх сплячими: батько, мати й рабів також спали. Тим часом ченці помітили, що келія повна пахощів, а болящий повний радості й веселощі й убрані в чернечий одяг. «Від кого, брат, прийняв ти постриг? І що за спів ми чули тут, якого, однак, не чули твої батьки?» – запитали вони, звертаючись до преподобного. «Я так розумію, – відповідав він, – що мене постриг, нарікши Пименом, ігумен, що прийшов сюди із братіями; вони-те й співали як ви чули; вони ж мені даліли й цю свічу, що ви бачите, сказавши, що вона буде безупинно горіти протягом сорока днів і ночей. Взявши волоси же мої, поклавши в убрус (полотно), вони вийшли з ними в церкву».

Почувши це, ченці негайно поспішили в церкву, але вона виявилася замкненої, розбудивши паламарів і дізнавшись у них, що в церкву після вечірньої молитви ніхто не входить, тому що й самі ключі від її не в них, а в еклесиарха, ченці відправилися до нього. Але й еклесиарх нікому не давав ключів і сам ні з ким не входив у церкву. Тоді, взявши ключі, вони все разом пішли в храм, де на труні преподобного Феодосія, дійсно, знайшли лежачи в убрусі волосся. Після цього про все сповістили ігумена. Ігумен же надзвичайно зачудувався й старанно дошукувався, хто б міг постригти преподобного Пімена, але всі розшуки були даремні. Тоді для всіх зробилося очевидно, що постриг, по велінню Божому, зробили святі Ангели. Довго міркували ігумен і братія: чи примати чудесний постриг як звичайний, зроблене за статутом. Але тому що були ясні докази дійсності зробленого над ним: волоси, дивно перенесені на труну преподобного Феодосія й свіча, для якой було досить доби, щоб згоріти, а вона не вгасала протягом сорока днів і ночей, незважаючи на все це, ігумен із братами визнали зайвим творити на преподобним свій постриг, але тільки сказали: «Досить, брат Пимен, того: бо ти від Самого Бога одержав чернечий образ і наречене ім’я».

Трапилося якось, що один хворий, що страждав такою же недугою, як і преподобний Пимен, принесений був у Печерський монастир і пострижений. Ченці, на яких лежав обов’язок служити хворим, внесли його до блаженного Пимена, щоб служити обом разом і рівномірно. Але, недбало ставлячись до своїх обов’язків, вони часто забували про їх, так що хворі часом знемагали від спраги. Тоді блаженний Пимен сказав хворому, що лежав з ним: «Бо прислуговуючі нам гребують нами через сморід, що виходить від нас, то чи захотів би ти, брат мій, нести їхнього обов’язку, якби тебе підняв Господь?» Хворий обіцявся преподобному з ретельністю служити до самої смерті. Блаженний Пимен сказав на це: «От Господь віднімає хворобу твою від тебе й, зробившись здоровим, виконай обіцянку твою, служачи мені й подібним мені. На недбайного ж при такім служінні Господь наведе хворобу люту, щоб вони, покарані так, одержали порятунок». Хворий негайно піднявся зовсім здоровим і почав служити преподобному Пименові, а колишні його служки, що гребували своєю справою – служіння хворим, були обійняті недугою, по слову блаженного. Брат, що Зцілився від недуги, служив ретельно, але, побивши трохи при такої справі, і він ухилився від Пимена внаслідок смороду його хвороби, і залишив його без хліба й води. Пішовши, він оселився в іншої келії. І от раптово, як вогнем, охопив його сильний жар, і не маючи сил піднятися, він три дні мучився від спраги й нарешті почав кричать: «Заради Бога згляньтеся наді мою, адже я вмираю від спраги!» Почувши його, ченці, що перебували в найближчої келії, прийшли до нього, і побачивши його хворобу, повідомили про неї преподобному Пименові: «Брат, що служив тобі вмирає». – «Що сіє людина, – відповідав преподобний, – те й пожне: він кинув мене голодного й прагнучого, і сам потерпів те ж збрехавши Богові й покинувши мою негідність. Але ми навчені не відплачувати за зло злом, тому йдіть і скажіть йому: тебе кличе Пімен устань і йди до нього».

Коли захворілому передали це він негайно зробився здоровий і, уставши, без усякої допомоги прийшов до преподобного. Блаженний Пимен довго перестерігав його, говорячи: «Маловір, от ти здоровий; дивися, знову не гріши! Хіба ти не знаєш, що рівну нагороду будуть мати, як болящий, так і служачи йому. Терпіння принижених не залишиться безплідно: випробовуючи отут короткочасну скорботу й тяготу, будуть випробовувати радість і веселощі там, де немає ні хвороб, ні сумів, ні зітхань, але життя нескінченне. Заради цього й терплю все. Бог, через мене позбавивши тебе від твоєї недуги, може й мене підняти від цього одру й зцілити мою неміч, але я сам не хочу, тому що «хто витерпить аж до кінця, той буде спасений» (Мт. 10:22), сказав Господь. Краще в цьому житті я згнию весь, щоб у майбутньої тіло моє було нетлінно; краще тут переносити сморід, щоб там насолоджуватися нествореними пахощами. Велично, брат мій, церковне служіння у світлому, чистому й святому місці, де богоугодне й солодко з невидимими ангельськими силами підносити молитви до Бога, чому церква й називається земним небом, а гідний в ній шанується за гідного на небі. Ця ж темна й сморідна келія чи не попередні суду суд? Чи не попередня нескінченна покута покут? Але терплячий все це з віддякою може із правом сказати: «Пильнувати я буду дороги свої, щоб своїм язиком не грішити»(Пс. 39:2); утішаючи подібних страждальців, апостол говорить: «Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є таки син, що батько його не карає? А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини» (Евр. 12:7-8), И Сам Господь перестерігає нас, брат мій, говорячи: «Терпеливістю вашою душі свої ви здобудете» (Лк. 21, 19). Наставлений таким умовлянням блаженного, брат був глибоко розчулений і з тих пор невідступно служив святому Пимонові.

Доблесний страждалець і гідний наслідувач праведного Іова, підносів безперестанні подяки Богові, лежав одержимий стражданнями своїми в продовженні двадцяти років. Але от пришов і час смерті преподобного. У святому Печерськом монастирі з’явилося знамення. Уночі над трапезною побачилися раптом три вогненні стовпи, які потім перейшли на верх церкви. Бог знає про що говорило це чудове знамення! Але істинно те, що Бог, у Трійці що прославляються, що «Від могили життя твоє Він визволяє, Він ласкою та милосердям тебе коронує » (Пс.103:26), уже надіслав Ангелів Своїх за душею багатостраждального Пимена. У той день преподобний раптово відчув себе здоровим і довідалася годину скону свого, як пророчили йому постригшиє його. Вставши з одру свого, преподобний Пимен обійшов всі келії, поклонився всім і попрощався із братами смиренно. Болящим же братам сказали: «Друзі мої й брати! Устаньте й проводите мене». І негайно, по слову його, хвороби їх зникли, і зробившись здоровими, вони пішли зі своїм благодійником. Преподобний Пимен, увійшовши в Церкву, причастився Божественних Таїн, і після цього, взявши похоронний одр, без сторонньої вказівки поніс його до печери, у якій ніколи не був і яку не бачив від народження свого. Увійшовши в печеру, він поклонився труні преподобного Антонія і вказав місце, де бажав бути покладеним.

Тут у печері преподобний Пимен повідомив супроводжуючим його братам дивовижну таємницю, указуючи на труни деяких із братій, що лежать поблизу: «Ви поклали в цій труні двох братів, одного без схими, а іншого в схимі. Першого ченця, покладеного без схими, ви знайдете в схимі. Він при житті неодноразово хотів прийняти її, але все відкладав, справи ж виявляв гідні цього образу, тому Господь дарував йому схиму по смерті. Іншого ж брата, покладеного в схимі, знайдете без її: він не хотів схими під час життя, не показав і справ, гідних її, а говорив тільки: «Коли побачите, що я залишаю цей мир, тоді, пострижіть мене в схиму». Не пам’ятав він слів, що сказав: «Не мертві хвалитимуть Господа, ані ті всі, що сходять в місце мовчання, а ми благословлятимем Господа – відтепер й аж навіки!» (Пс. 115:17-18). Тому й віднята у нього схима й дана показавшому справи, гідні її: «Бо кожному, хто має (добри справи), дасться йому та прибавиться, хто ж не має – забереться від нього і те, що він має» (Мт. 25:29). Третій брат, – продовжував преподобний, – багато років покладений тут і весь зотлів, але схима його залишилася нетлінною: вона захована для його осуду й викриття в день Страшного суду. Тому що він робив справи, неварті цього образу: все життя провів у лінощах і гріхах, не пам’ятаючи заклик Господа: «Кому багато повірена, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:48). Постриг у схиму не приносить ніякої користі тим, які не роблять добрих справ, що рятують від вічних покутів».

Преподобний на час замовчав і потім, звернувшись до братів, урочисто сказав: «От, брати, прийшли постригшиє мене для прийняття моєї душі», – і слідом за цими словами ліг на одр і упокоївся у Господі. З великою честю братії поклали його на показаному місці в печері.

Після кончини преподобного, братії переконалася в прозорливості його слів. Відкопавши труни, про які розповів преподобний, вони знайшли, відповідно його словам, трьох чорноризців. Похований у схимі один з двох, недавно померлих, виявився позбавленим її, а на іншого, що не мав її, вона була покладена. Третього ж брата, що вже давно вмер, знайшли всього зотлілого, одна тільки схима його була ціла. І довго дивувалися невимовному суду Божому, що відплачує кожному по справах його.

Небесне знамення, що з’явилося у вигляді трьох вогненних стовпів у день смерті преподобного Пимена, описано в літописі під 11 лютого 1110 року, коли ігуменом Києво-Печерського монастиря був святий Теоктист (пам’ять свт. Теоктиста, єпископа Чернігівського, 6 серпня 1123 року, святкується 5 серпня). І день кончини преподобного Пимена тому передбачається 11 лютого 1110 року, що збіглися з небесним знаменням.

Мощі преподобного Пимена спочивають в Антоньевої печері.

Тропар Пимену Багатохворобливому , Києво-Печерському, у Ближніх печерах, глас 5

Преподобному Антонію  мудрістю смиренності наслідуючи, / а терпінням Іовові успадковуючи, / не видужання у хворобі, а продовження страждання в ній ти, / святий чернець Києво-Печерський Пимен, бажав собі для спасіння. / У терпінні твердий і покутах витривалий, у Лаврі святої виявився. / І хоч родителями постригу в образ ангельський позбавлений, / але по великому бажанню своєму почутий був Господом / і від самих Ангелів постриг прийняв, / з ними ж моли Христа Бога, / що б урятувалися душі наші.

Кондак преподобному Пимену Багатохворобливому, Печерському, у Ближніх печерах, глас 6

Довгу хворобу перетерпів з нескінченною вдячністю Господу, / тому прийдіть вірники православні, зійшовшись вихвалимо Пимена, славного в терпінні, / тому що раніше за сморід ним деякі гребували, / а сьогодні пахощі випускають нетлінні мощі його всім, / хто з вірою до раки його приходить / і проганяє сморід гріхів співаючих йому: / Прийди, праведний Пимен, до нас, і потерпить поразку ворог, / що повстав на нас.