Пам’ять 8 / 21 травня та 26 вересня / 9 жовтня
Апостол і Євангеліст Іоан, названий Богословом, був сином Галилейского рибалки Зеведея і Соломії. Зеведей мав значні статки, мав працівників і був визначним членом іудейського суспільства, маючи доступ до первосвященика. Мати Іоана, Соломія, згадується в числі жінок, що служили Господеві своїм майном.
Іоан був спочатку учнем пророка Іоана Хрестителя. Почувши його свідчення про Христа, як про Агнця Божого, що бере на Себе гріхи світу, він разом з Андрієм Первозванним пішов за Спасителем. Однак, постійним учнем Господа він зробився трохи пізніше, після чудесного улову риби на Генісаретскому (Галилейскому) озері, коли Господь Сам призвав його разом із братом його Яковом.
Разом з Петром і братом Яковом апостол Іоан удостоївся особливої близькості до Господа, знаходячись при Ньому в найважливіші й урочисті хвилини Його земного життя. Так він удостоївся бути присутнім при воскресінні дочки Іаїра, бачити преображення Господа на горі, чути бесіду про знамення Його другого пришестя, був свідком Його Гефсиманської молитви. А на Тайній вечері він був такий близький до Господа, що по його власних словах лежав біля грудей Ісуса, звідки і пішло його найменування наперсника (перси — груди по церковно-слов’янськи), що стало загальним для позначення людини, особливо кому-небудь близької.
Через смирення, не називаючи себе по імені, він, проте, говорячи про себе в Євангелії, іменує себе учнем, «якого любив Ісус». Ця любов Господа до нього позначилася й у тім, що Господь, висячи на хресті, доручив йому Свою Пречисту Матір, сказавши йому: «Ось — мати твоя».
Полум’яно люблячи Господа, Іоан був сповнений обурення проти тих, хто був ворожий до Господа або цурався Його. Тому він забороняв чоловіку, що не ходив з Христом, виганяти бісів ім’ям Ісуса Христа і просив у Господа дозволу звести вогонь на жителів одного самарянского селища за те, що вони не прийняли Його, коли Він подорожував у Єрусалим через Самарію. За це він і його брат Яків були названі Господом «синами грому». Відчуваючи любов Христову до себе, але ще не просвічений благодаттю Святого Духа, він вирішує просити собі разом із братом Яковом місця поруч з Господом у Його прийдешнім Царстві, у відповідь на що одержує пророкування про чашу страждань, що чекає їх обох.
Після Вознесіння Господнього ми часто бачимо апостола Іоана разом з апостолом Петром. Разом з ним він вважається стовпом Церкви і здебільшого перебуває в Єрусалимі. Вірний заповітові Господа, він піклувався про Пречисту Діву Марію, як самий відданий син, і тільки після Її блаженного успіння став проповідувати в інших країнах.
У проповідницькій діяльності апостола Іоана помічається та особливість, що він обрав собі одну визначену область, і всю енергію свого духу направив на те, щоб викорінити тут язичество і затвердити святу віру. Предметом його особливих турбот були сім малоазійських церков — в Ефесі, Смирні, Пергамі, Фіатирі, Сардисі, Філадельфії і Лаодикії. Переважно ж він жив у Ефесі.
При імператорі Доміціані (81-96 р.) апостол Іоан був викликаний у Рим, як єдиний, що залишився в живих апостол, і за наказом цього гонителя Церкви був кинутий у киплячу олію, але сила Божа зберегла його неушкодженим, як трьох отроків у печі вогненній. Тоді Доміціан послав його на пустельний острів Патмос. Тут Іоан написав Апокаліпсис або Одкровення про долі Церкви й усього світу.
Після смерті Доміціана апостол Іоан із заслання повернувся в Ефес. Єпископи і пресвітери Ефесської церкви показали йому три Євангелія, написані апостолами Матфеєм, Марком і Лукою. Схваливши ці Євангелія, апостол Іоан, однак, визнав за необхідне доповнити те, що в них було пропущено і що він, як останній живий очевидець, добре знав. Це було важливо тому, що до кінця першого століття в християнському світі поширилося кілька активних гностичних сект, що принижували і навіть заперечували божественне достоїнство Господа Спасителя. Необхідно було охоронити віруючих від їх навчань.
У своєму Євангелії апостол Іоан виклав бесіди Спасителя, сказані Ним в Іудеї. Ці бесіди, звернені до учених книжників, були більш важкими для розуміння і, імовірно, з цієї причини не потрапили в перші три Євангелія, що були призначені для навернених язичників. Приступаючи до складання Євангелія, апостол Іоан призначив посаду для Ефесської церкви і віддалився зі своїм учнем Прохором на гору, де і написав Євангеліє, що носить його ім’я.
Євангеліє від Іоана здавна називали духовним, у ньому переважно, у порівнянні з першими трьома, містяться бесіди Господа про найглибші істини віри — про втілення Сина Божого, про Трійцю, про спокуту людства, про духовне відродження, про благодать Святого Духа і про Причастя. Іоан з перших слів Євангелія підносить думку віруючих на висоту божественного походження Сина Божого від Бога Отця: «Споконвіку було Слово і Слово було у Бога, і Слово було Бог» (Іоан. 1, 1). Ціль написання свого Євангелія апостол Іоан виражає так: «Це ж написано, щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і віруючи, мали життя в ім’я Його» (Іоан. 20, 31).
Крім Євангелія й Апокаліпсиса, апостол Іоан написав три послання, що ввійшли до складу новозавітних книг, як Соборні (тобто окружні послання). Головна думка в його посланнях — християнам треба навчитися любити: «Будемо любити один одного, тому що любов від Бога, і всякий люблячий породжений від Бога і знає Бога; хто не любить, той не пізнав Бога, тому що Бог є любов» (1 Іоан. 4, 7-8). «Любов досягає в нас такої досконалості, що ми маємо відвагу в день суду, тому що чинимо у світі цьому, як Він. У любові немає страху, але довершена любов виганяє страх, тому що в страху є мука. Хто боїться – не довершений у любові. Будемо любити Його, тому що Він колись полюбив нас. Хто говорить: «Я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той каже неправду; тому що не люблячи брата свого, котрого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить? І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб люблячий Бога любив і брата свого» (1 Іоан. 4, 17-21).
Про наступну діяльність апостола Іоана переказ зберіг кілька яскравих відомостей, що показують, якою любов’ю було сповнене його серце. При відвідуванні однієї з малоазійських церков Іоан, серед тих, що слухали його слово, помітив юнака, що відрізнявся незвичайними даруваннями, і доручив його особливому піклуванню єпископа. Згодом цей юнак зблизився з поганими товаришами, розбестився і зробився начальником зграї розбійників. Іоан, довідавшись про це від єпископа, відправився в гори, де лютували розбійники, був схоплений ними і приведений до начальника.
Побачивши апостола, юнак украй знітився і кинувся бігти від нього. Іоан кинувся за ним, зворушливими словами любові підбадьорив його, сам привів його в церкву, поділяв з ним труди покаяння і не заспокоївся, доки зовсім не примирив його з Церквою. В останні роки свого життя апостол говорив тільки одне наставляння: «Діти, любіть один одного». Учні запитали його: «Чому ти повторюєш те саме?» Апостол відповів: «Це сама необхідна заповідь. Якщо її виконаєте, то весь Христовий закон виконаєте».
Ця любов перетворювалася в полум’яну ревність, коли апостол зустрічав лжеучителів, що розбещували віруючих і позбавляли їх вічного порятунку. В одному суспільному будинку він зустрів лжеучителя Коринфа, що відкидав божество Господа Ісуса Христа. «Підемо скоріше звідси, — сказав Апостол учневі своєму, — я боюся, як би не завалився на нас цей будинок».
Святий Іоан Богослов помер природною смертю (єдиний з апостолів), у віці близько 105 років, за царювання імператора Траяна. Обставини смерті апостола Іоана виявилися незвичайними і навіть загадковими. На настійну вимогу апостола Іоана його закопали живим. Наступного дня, коли розкопали могилу апостола, вона виявилася порожньою. Ця подія як би підтвердила припущення деяких християн, що апостол Іоан не вмре, але залишиться жити до Другого пришестя Христового і викриє Антихриста. Приводом же до виникнення такого припущення послужили слова, сказані Спасителем незадовго до Його вознесіння. На питання апостола Петра, що буде з апостолом Іоаном, Господь відповів: «Якщо Я хочу, щоб він залишився, доки прийду, що тобі до того, ти йди за Мною». Апостол Іоан зауважує у своєму Євангелії з цього приводу: «І рознеслося це слово поміж браттями, що ученик той не помре» (Ін. 21, 22-23).