Слава Ісусу Христу!
Улюблені брати і сестри!
У цю суботу п’ятого тижня Великого посту свята Церква урочисто виголошує молебний спів акафісту, або подячну похвалу Пресвятої Богородиці.
Пресвята Діва – образ прихованої від світу святості, яка виявляється в повсякденному житті й не привертає до себе уваги, яка вміє залишитися непоміченою. Неначе Вона завжди чує слово Свого Божественного Сина: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем» і «всякий упокорюється той піднесеться». Як дивно Господь «зглянувся на смирення раби Своєї»! Приносячи похвалу Божої Матері, ми намагаємося зробити слідом за Нею крок по дорозі смирення. І осмислити зв’язок Її смирення з виконанням Її пророцтва: «Бо відтепер будуть прославляти Мене всі роди».
Сама Пресвята Діва під час Свого земного життя цуралася слави і уникала її. Навіть у той момент, коли Вона славила Бога за те, що Він обрав Її стати Матір’ю Господа, Вона бачить Себе, вважає Себе смиренної рабою. І потім, коли народ захоплювався Божественними словами Її Сина, коли прославляв Його за чудеса, що Він здійснював, коли урочисто зустрічали Його, Божа Матір перебувала в ці дні слави ніби осторонь. Вона не приходила розділити славу зі Своїм Божественним Сином.
Але коли над Ним здійснювали наругу, коли розпинали Його, зневажене, тоді Божа Матір була поруч з Ним. Славу Владичиці світу явила сама Божественна благодать. Святе Євангеліє розповідає нам про один хвилюючому подію. Спаситель, оточений народом, вчив отриманню Божого Царства. Люди, яки слухали Його, жадібно вбирали слова життя, як вбирає в себе висохла земля падаючу на неї цілющу вологу. І ось, немов блискавки з хмари, з вуст відомої жінки раптово в ці хвилини пролунало вигук: «Блаженна утроба, що носила Тебе, і груди, що Ти ссав їх!» (Лк. 11:27). Невідома жінка, звичайно, нічого не знала про те, що більше тридцяти років тому Пресвята Діва сказала тільки однієї Єлизаветі: «ублажать Мене всі роди», коли Єлизавета сповістила: «Благословенна Ти між жінками, і благословенний Плід утроби твоєї». Але як точно ця жінка висловила і підтвердила пророцтво, що сповнилося. І висловила не тільки в думці, але навіть у слові: «Блаженна утроба». Невідома жінка ублажила Божу Матір, ублажила утробу, що носила Божественного Вчителя, і груди, які Його живили. І дивіться, що було далі. Господь не тільки не відкинув вихваляння Своєї Матері, але сказаними після цього словами підтвердив правильність вчинку щирого серця. Він тільки вказав, що блаженства можуть досягти всі, якщо слухатимуть слово Боже і дотримуватися його: «Блаженний хто слухає Божого Слова і його береже!» (Лк, 11:28). Це було перше відкрите шанування Божої Матері, перше прославлення в присутності багатьох людей Тієї, Яка стала Матір’ю по плоті Господа нашого Ісуса Христа.
Улюблені брати і сестри, згадаємо, що вже на самому початку історії християнської Церкви віруючі зрозуміли близькість Пресвятої Діви до Бога, побачили і правдиво відчули силу Її молитов на небі за всіх людей. Тому з перших часів прославляли Її всечесне ім’я, закликали Її в молитвах, просили допомоги. І з тих пір Її слава сяяла, сяє і сяятиме. Ніякі єретичні мудрування не могли затьмарити Її слави і ніколи не зможуть цього зробити, бо слава Божої Матері – це справа Божа, це те, що встановлено самим Божественним провидінням. Сьогодні ми не знайдемо жодного православного храму, не зустрінемо жодної православної душі, для якої Божа Матір не була дорогою і рідною. Вона – наша віра, наше уповання і радість, наша молитовниця і заступниця.
Сам Дух Святий навчає всіх вірних, що найлегший доступ до Господа – через Божу Матір. Ось чому ми сповнюємося такого великого довіри до Неї, і до Неї вдаємося. Це самий прямий наш шлях до Христа. Хто хоче зберегти любов до Бога, кажуть святі отці, той хай слідує свято стародавнім звичаєм Церкви: у всякий час і у всяку годину приносить Їй янгольське привітання і з’єднує своє звернення до Господа, до імені Ісуса, з Її пречистим ім’ям.
Свято, яке ми сьогодні здійсняємо, сягає часів древньої Візантії. Імператор Костянтин Великий, засновник Константинополя, присвятив його Божій Матері і почитав Пресвяту Діву своєю покровителькою і покровителькою своєї нової столиці. Багато храмів на честь Божої Матері були споруджені в Константинополі. У Влахернському храмі зберігалася Її свята ікона, написана святим євангелістом Лукою, а у ніч, коли з’єднані сили агарян і персів з моря і з суші рушили на місто, раптово повстала страшна буря, яка розсіяла і потопила кораблі нападників. Решта вороги з соромом утікали. Тоді вдячний народ, що перебував у Влахернському храмі, усю ніч стоячи співав своєї Спасительці переможну пісню – Акафіст: «Непереможній Воєводі — переможні ми, звільнившись од бід, вдячні пісні возносимо Тобі, раби Твої, Богородице. А Ти, що маєш силу непереможну, від усяких бід визволи нас, що до Тебе взиваємо: Радуйся, Невісто Неневісная». У IX столітті, за неодноразове спасіння Константинополя від нашестя ворогів через допомогу і заступництво Пресвятої Богородиці, було установлено шанувати Пресвяту Богородицю у п’яту суботу Великого посту.
Від початку свято акафісту відбувався в Константинополі, в тому Влахернському храмі, де зберігалися чудотворна ікона Божої Матері і священні предмети Її земного життя – риза і пояс; але пізніше свято було внесено в Типікон (статут) монастирів святого Сави Студійського, а згодом і в церковні богослужбові книги, і з того часу зробилося загальним для всієї Православної Церкви.
Сьогодні, улюблені брати і сестри, встаючи на акафіст прославлення Божої Матір і просячи Її милостей, нам потрібно найперше запитати себе: чи гідні ми прославляти Її, чи гідні ми Її любові? Прославляючи Богородицю, чи зберігаємо ми дівоцтво, цнотливість, чистоту? Прославляючи глибоку у смиренні, не залишимося лі ми в гордості, чи не точить нас черв’як зарозумілості, пихатості, заздрості? Чи встаючи на прославлення Богородиці в цьому святому храмі, чи не поводимося ми огидно вдома? Чи не заглушає хвиля лихих страстей у нашому серці славослів’я вуст наших? Нам сьогодні, у часі Великого посту й у день прославлення Божої Матері, як ніколи варта згадати слова великого отця Церкви VI століття – святого Григорія Богослова: «як хмара закриває сяйво сонячного проміння, так грішник, який не хоче усвідомлювати своїх гріхів і відректися від них, закриває для себе промені любові Божої і милосердя Божої Матері».
Так встанемо ж, улюблені мої, на цей акафіст з чистим серцем, прилягаючи все сили свої, щоб бути дійсно православними та гідними дітьми нашої Небесної Володарки – Пресвятої Богородиці. Амін.
прот. Сергій Горбик.
Субота п’ятого тижня Великого посту 2013 р.Б.