«ВОДА ЖИВА»

У сьогоднішньому євангельському читанні євангеліст Іоан переносить нас у спекотний полудень до колодязя в Самарії (Ін. 4, 5:42). Ісус відправив своїх учнів у знаходиться поблизу місто Сихар, щоб ті запаслися їжею. До криниці підходить набрати води одна місцева жінка, і Ісус просить її дати Йому води. Так починається одна з найвизначніших бесід Святого Письма.

У цій бесіді Ісус робить очевидним Божественне походження Своїх слів. Його слова, з одного боку, можуть бути пристосовані до людських понять, але, з іншого боку, безумовно, перевершують ті критерії, за допомогою яких люди судять про навколишній світ. Його мова оновлює наше життя, пропонуючи людині новий погляд на події, які відбуваються з ним, нові цінності, що визначають шлях всіх смертних і розвінчують звичні судження про людське буття.

Перш за все, Ісус говорить з цією жінкою на рівних – факт сам по собі немислимий для умов того часу. Роль жінки була сильно обмеженою і вторинною, проте це не заважає Господу відкрити їй великі істини, заради яких Він і прийняв людську плоть. Крім того, ця жінка походила з роду, який співвітчизники Ісуса глибоко зневажали. Юдеї і самаряни перебували в стані взаємної ворожнечі. Але Христос, який невпинно проповідував любов і вже не  вдавався до прикладу якогось самарянина (доброго самарянина), щоб навчити любові, яка перевершує відмінності за національною і статевою ознакою, не піддається людській злобі і звертається до самарянки природним чином. Адже вона – одне з Його творінь, нарівні з іншими має право знати істину.

У продовження розмови Христос пояснює природу послання, яке Він приносить людству. Йдеться про «воду живу» – слова, що відтворюють всі людські потреби. Це радісна звістка про порятунок, велике багатство, що Бог дарує людині. Це коштовна перлина, і якщо людина усвідомлює її цінність, то зрозуміє, що крім неї у неї немає інших потреб у житті. Це велика істина, згодом підтверджена цілим ланцюгом мучеників, святих, сповідників, всіх тих, хто присвятив і подарував своє життя Богові.

Крім того, Ісус відкриває самарянці і її власне життя. Це змушує її переконатися, що перед нею дивовижна людина. Самарянка запитує Його про те, як слід правильно поклонятися Богу. Це стає приводом для Боголюдини сказати їй і, разом з цим, всьому людству, що Бог – Не ідол, але Дух, і люди повинні поклонятися Йому саме як Духу. Це найважливіше, про що повинні пам’ятати ті, хто хоче бути поряд з Богом, не обмежуючи віру лише формами поклоніння.

Останнє одкровення Ісуса відноситься до Його учнів і до всіх тих, хто бажає називатися Його учнем. Справа порятунку є довгою і важкою. Але людство чекає, жадає істини і час спокути. Якщо ми хочемо бути поряд з Ним, ми повинні навчатися Його слів. Нам необхідно залишити свою злобу, подолати свою дріб’язковість і попрацювати на благо ближнього. Це може бути досягнуто нашим спільним приношенням в Трійці, Дусі та істині Богу, якого ми славимо.

митрополит Неаполі і Ставруполі Варнавас

Переклад тексту українською мовою – «Київське Православ’я»