Пам’ять 14 / 27 серпня

У вісімнадцятий рік з того часу, як преподобний отець наш, Феодосій перенесений був душею від землі на небо [1], Господь благоволив, щоб і тіло його було перенесено з печери під святу і подібну небу печерську церкву. Останнє відбувалося таким чином.

Вся братія святої, великої і чудотворної Печерської лаври, зібравшись разом з керівником своїм ігуменом Іоанном, одностайно прийшли, після наради, до рішення перенести з печери у велику кам’яну церкву чесні мощі блаженного і богоносного Феодосія, людини преподобної і високого життя, сяючого чеснотами і славного чудесами Братія між собою казала:

- Що ми даремно позбавляємо себе отця і вчителя свого? Чи не пристойно нам бути позбавленим пастиря, не личить і пастирю залишати доручені йому Богом овечок, щоб дикий звір не пограбував словесне стадо Христове. Нам, брати, слід постійно мати перед очима чесного ковчега нашого батька, приносячи йому завжди гідне поклоніння. Незручно йому перебувати поза монастирем і церквою своєю, бо він поклав їй підставу і з’єднали ченців.

Потім всі, як одними вустами, сказали:

- Візьмемо чесні мощі улюбленого батька нашого і перенесемо їх з печери сюди: «запаливши свічку, – говорить Господь, – не ставлять його під сосудом, але на свічнику, і світить всім у домі» (Мф. 5:15).

Після цього рішення браття негайно влаштували місце для положення чесних мощів і поставили кам’яну раку. Наблизилося свято Успіння Пресвятої Богородиці. За три дні до свята ігумен наказав йти в печеру і розкопати місце, де були покладені чесні мощі преподобного отця нашого Феодосія. Першим виконавцем цієї справи і першим самовидцем чесних мощів був блаженний Нестор, який написав дану розповідь. Він сам про себе так свідчить:

- Я повідаю вам по правді та в праведності, – бо я чув багато від інших [2], але сам був першим учасником. Ігумен, прийшовши до мене, сказав: «Ходімо, сину мій, до преподобного отця нашого Феодосія» І прийшли ми до печери абсолютно ні для кого не помітними. Озирнувшись, ми призначили місце, яке потрібно розкопати і віддалилися. Потім ігумен сказав мені: «Візьми на допомогу собі кого хочеш з братії, і крім цих обраних не кажи нікому, – хай не знає ніхто з братії, поки чесні моці не винесемо на місце перед печерою».

Я в той же день приготував знаряддя для копання. Був вівторок; глибоким ввечері я взяв із собою двох братів, чоловіків чудний життя, – більше ж ніхто не знав. Коли прийшли в печеру, то, помолившись з поклонінням, приступили, не зволікаючи, з співом псалмів пісень, до справи. Копати почав я; після тривалої праці, я вручив заступ іншому братові. Так копали до півночі й не могли знайти мощів святого. Тоді ми почали сумувати й плакати: спочатку думали, що святий не благоволить нам явити себе; цю думку змінила інша, – не копаємо ми в іншій стороні? І ось я знову взявши знаряддя, почав копати ще пильніше. Один з братів, колишніх зі мною і знаходився перед печерою, почувши удар в біло [3] церковне, що закликає на утреню, сказав мені, що вже вдарили в церковне било. Я ж у цей час розкопав землю над чесними мощами і відповідав братові: я вже, брат, прокопав землю. Коли ж я зробив це, то мене обгорнув великий страх і почав я вигукувати:

- Заради преподобного Феодосія помилуй мене, Господи!

Потім я послав сказати ігумену:

- Прийди отче, – винесемо чесні мощі преподобного.

Ігумен прийшов із двома братами; я ж прокопав ще більше. І нахилившись ми побачили мощі, що лежать святолепно: всі складки були цілі, і їх не торкнулося тління; обличчя світле, очі зімкнуті, уста з’єднані, Влас ж присохли до глави. Поклавши на одр чесні мощі, ми винесли їх з печери.

Так говорить святий Нестор про участь своєму (у набутті чесних мощів); він же свідчить і про дивні діла Божі, які сталися при цьому.

У цю ніч у монастирі печерському спали два брати, сторожа, коли ігумен таємно з невідомим їм братом перенесе чесні мощі преподобного; і дивилися вони старанно у напрямку до печери; коли вдарили до утрені в церковне било, вони помітили, що три стовпи, у вигляді як би світлих промінів дуг, постоявши над печерою преподобного Феодосія, перемістилися на верх великої церкви, куди преподобний мав бути перенесений. Це бачили й інші з ченців, що ішли до утрені в церкву; бачили і в самому місті багато хто з благочестивих громадян.

Гідний Стефан, бувший, після преподобного Феодосія печерським ігуменом, і потім влаштував монастир на Клові і після цього, з волі Божої, що став єпископом міста Володимира, був тоді на Клові в своєму монастирі; і в ту ніч він побачив через поле велику зорю над печерою . Подумавши, що це переносять чесні мощі преподобного Феодосія (йому оповідали за день про подію) він дуже шкодував, що без нього здійснюється перенесення. Він негайно сів на коня і в супроводі Климента, поставленого їм замість себе ігуменом на Клові, швидко попрямував до печери. На шляху здалеку вони бачили велику зорю, а коли почали наближатися, то помітили над печерою багато світу. Але прийшовши до печери, вони не побачили нічого. Тоді зрозуміли, що бачена ними божественна світлість виходила від чесних мощів преподобного Феодосія. Підійшовши до дверей печери, Стефан і Климент побачили святого Нестора з братією, що оточувала чесні мощі.

На другій день після отримання чесних мощів преподобного по волі Божій зібралися боголюбиві єпископи: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Іоан Чернігівський, Марин Юр’ївський, Антоній Порозській, – зібралися і ігумени усіх монастирів (київських) з безліччю чорноризців; стеклося з міста і безліч благовірних людей , що прийшли з міста зі свічками й ладаном. І взявши чесні мощі святого Феодосія перенесли їх в Богом дану пригідну церкву. І зраділа пригідна церква, прийнявши свого світильника, так що світло денне покривався світлом свічковим. Потім святителі торкаючись, ієреї припадаючи, ченці з народом притікали з любов’ю, цілували мощі святого, віддаючи Богу піснеспіви духовні, а преподобному приносячи подячні хваління. Отже поклали чесні мощі в заснованій преподобним Феодосієм церкви Успіння Пресвятої Богородиці, на правій стороні, – поклали до чотирнадцятого дня серпня місяця, в четвер, в першу годину дня: і святкували урочисто цей день. Не повинно нам тут обійти мовчанням ту обставину, що в третій день після перенесенні мощів преподобного отця нашого Феодосія збулося наступне його пророцтво.

За дні ігуменства єдина турбота преподобного Феодосія була, як би можливо найкращим чином управить вручене йому стадо; при цьому він дбав не тільки про ченців, а й про спасіння мирських людей, особливо про дітей своїх духовних; він утішав і наставляв приходять до нього; іноді відвідував доми їх і подавав благословення. Серед вельмож знаходився духовний син святого Феодосія, на ім’я Іоан; дружина його Марія і самі вони були люди благочестиві, що проводили цнотливе життя Блаженний отець прийшовши одного разу до них у дім (він любив їх, бо вони жили за заповідями Господнім і в любові між собою ) почав повчати подружжя про милостиню убогим, про царство небесне, що підготоване для  праведних, і про муки грішним, і багато іншого говорив їм від Божественного писання, поки слово не дійшло до положення в труну тіла. Скориставшись цим словом преподобного, благочестива дружина Іоана сказала йому:

- Отче чесний! хто знає, де буде покладено моє тіло?

Боганатхненний ж Феодосій, сповнившись пророчого дару, відповідав їй:

- Істину кажу тобі: де моє тіло буде покладено, там і ти, по закінченні декількох років, ляжеш.

Що й збулося в вісімнадцятий рік після переставлення святого, коли перенесли чесні мощі його; в цей час відійшла дружина Іоана Марія. Мощі преподобного Феодосія були перенесені в 14 день серпня місяця, а вона в шістнадцятий день того ж місяця й року була покладена в тій же Печерської церкви проти гробу преподобного Феодосія, на лівій стороні. Потім, п’ятнадцятого року після перенесенні мощів преподобного Феодосія,  відійшов і чоловік Марії, великий боярин Іван, вже маститий дев’яносторічний старець, син хороброго воєводи Вишата, онук воєводи Остромира і сам досить тривалий час бувший воєводою; Іван був праведник і не найгірший своїх предків, як людина блага, лагідна, смиренна, віддалявся від зла. Він був покладений у голови своєї дружини проти гробу того ж преподобного Феодосія, так що і на ньому здійснилося пророцтво блаженного отця про супокій їх там же, де лежить і його тіло.

Доречно тут згадати і про наступне. Господь, який прославляє тих, хто прославляє Його і пожадав перенесення мощів преподобного Феодосія з темної печери у святу Печерську церкву в вісімнадцятий рік від кончини Його, бажаючи ще більш прославити угодника Свого, благоволив до перенесення його ім’ям і шануванням з темного невідання в усі православні церкви, також у вісімнадцятий рік від перенесення з печери, – нехай світить цього свічника всьому світу.

Знавця поклав на серце блаженному Феоктисту, печерському ігумену, потурбуватися про те, щоб ім’я преподобного Феодосія було вписано в синодик або соборник церковний, і щоб він був зарахований до лику древніх преподобних отців і всіх святих, яким православна церква здійснює свято всюди. Блаженний Феоктист почав нагадувати про це благовірному великому князю Михайлу-Святополку Ізяславичу [4]: він просив його повеліти преосвященному митрополиту Никифору [5] зібрати священний собор єпископів, ігуменів і весь церковний клір і повідомити їм причину зібрання, і тоді нехай все здійсниться, як буде завгодно Богові. Митрополит із задоволенням послухав промови князя, зібрав єпископів, ігуменів і весь клір церковний і повідомив їм про передбачуване вшануванні преподобного Феодосія. Князь же великий повідав всім отцям собору про житіє преподобного. Тоді всі одностайно і одноголосно вирішили видати визначення, щоб преподобний Феодосій шанувався в православній (Київської) церкви, як рівний всім, вже шанованим повсюдно святим. Преосвященний митрополит наказав єпископам, щоб кожен з них у всіх церквах своєї єпархії вписав ім’я преподобного Феодосія в соборник святих. Єпископи з радістю виконали це: вписали ім’я преподобного Феодосія і почали згадувати його у всіх храмах, молячись йому і щорічно здійснюючи з похвалами день торжества його на славу всі дарує Богові й угодника Його, гідному і славному Феодосію.

Блаженному ж Феоктисту, з ретельністю жадаючому послужити отцю своєму, преподобному Феодосію, – вписати в соборник ім’я його, Господь воздав по праці: через короткий час, він був обраний на єпископа богобереженого міста Чернігова та хіротонізований тим же преосвященним митрополитом Никифором. Коли він вступив на свій престол, тоді христолюбивий князь Давид, княгиня, бояри і всі люди прийняли його з несповідимі радістю, як вчинив несповідимі радість церкви вписанням в соборник імені преподобного Феодосія. Через його молитови і ми, з блаженним Феоктистом, очікуємо почути радісний заклик: «радійте тому, що імена ваші написані на небесах» (Лк.10: 20)

Помістимо тут же і сказання блаженного єпископа Симона [6] про чудотворну прикрасу золотом і сріблом чесної раки преподобного отця нашого Феодосія, який своїми чесними перенесеними мощами як би золотом і сріблом нетлінним прикрасив святу Печерську церкву, а інші церкви православні прикрасив шануванням свого чесного імені. Було це так. Через досить тривалий час після перенесення мощів преподобного Феодосія, син Симона і онук Африкана, варязьких князів, тисяцький Георгій, який керував областю в землі Суздальській від князя Георгія Володимировича Мономаховича, захотів прикрасити чесну раку преподобного Феодосія на знак своєї великої любові до нього. Він послав із Суздаля до Києва, до Печерського монастиря, одного з своїх бояр, ім’ям Василь, і вручив йому, для прикраси ковкою раки преподобного, п’ятсот гривен [7] срібла і п’ятдесят гривень золота. Взявши срібло і золото, Василь з небажанням відправився в шлях, проклинаючи своє життя і день свого народження:

- Що це, – говорив він, – задумав пан наш погубити таке багатство? і яка нагорода буде йому за те, що він обкладе труну мертвого? Як видно, зібрав він без праці – даремно і розкидає. Але горе саме мені, ,j не наважиться не послухатися свого пана, – навіщо я залишив свій дім і заради кого іду цим гірким шляхом? Чи отримаю від кого честь? – Адже я посланий чи не до князя, ні до якого-небудь вельможі. Що скажу тієї жмені кам’яної? І хто мені відповість? Хто не посміється над моїм божевільним приходом? Так і багато іншого говорив Василь до тих, хто супроводжував його. Святий же Феодосій з’явився йому в сні, кажучи з лагідністю:

- О, чадо! я хотів винагородити тебе за твій труд; але якщо ти не покаєшся, потрапиш у багато неприємностей.

Однак, Василь не залишав нарікання, і Господь навів на нього велику біду за його гріхи: всі коні подохли, а майно, крім посланого скарбу, вкрали злодії. Тоді Василь взяв п’яту частину від скарбу, що складається із золота і срібла, посланого для прикраси ковкою раки святого; він витратив це на потреби собі і коням, не здогадуючись, при цьому, про покарання, що спіткало його за хулу. Коли ж він був у Чернігові, то впав з коня і так сильно розбився, що не міг навіть і рукою рушити. Люди, що супроводжували Василя, поклали його на віз і привезли під Київ вже ввечері. І в ту ніч явився Василю святий Феодосій, говорячи:

- Василь! або ти не чув слів Господа: «здобувайте собі друзів з багатства неправедного, щоб вони, як станете вбогими, прийняли вас у вічні обителі» (Лк. 16: 9), та: «хто приймає праведника, в ім’я праведника, отримає нагороду праведника» ( Мф. 10:41). Добру справу замислив син мій Георгій; з ним і тобі, за твою працю, належало увінчатися, і таку славу не всякий отримає, який ти мав бути спільник з Георгієм. Тепер же ти всього позбувся; але все-таки не впадай у відчай у своєму житті, хоч ти не можеш зцілитися іншим чином, окрім як покаявшись у своїх гріхах. Накажи внести себе до печерського монастиря, до церкви Пресвятої Богородиці, і нехай покладуть тебе на мою раку і будеш здоровий; золото ж і срібло, що потрачено тобою, знайдеш в цілості.

Це сказав преподобний Феодосій Василю, з’явившись явно, а не у сні. На ранок же прийшов до Василя з усіма боярами князь Георгій Володимирович; побачивши його в сильному недугу, він із сумом віддалився. Василь же, повіривши у бачення святого, наказав вести себе в печерський монастир. Коли вони були біля берега, увійшов хтось незнайомий до ігумена печерського і сказав:

- Іди швидше на берег, приведи Василя і поклади його на труні преподобного Феодосія; коли він вручить тобі скарб, викажи перед усіма, що він взяв п’яту частину з нього; і якщо покається, прости його. З цими словами який сказав став невидимий. Ігумен Тимофій став дошукуватися щодо людини, яка прийшла до нього, та ніхто не бачив як він входив та виходив. Ігумен пішов до Дніпра, привів Василя і поклав його на раку святого Феодосія; та Василь повстав цілий і здоровий. Він став давати ігумену доручену йому скарб, кажучи:

- Ось, ти знайдеш тут чотириста гривень срібла і сорок золота.

Ігумен же сказав йому:

- Дитино а де ще сто гривень срібла, і десять золота?

Василь почав каятися і зізнався:

- Це я взяв і витратив; потерпи, отче, і все поверну тобі; думав я приховати це від всевидючого Бога.

Тоді висипали золото і срібло з сосуду, де воно перебувало під печаткою, визнали перед усіма і знайшли в цілості, – п’ятсот гривень срібла і п’ятдесят золота; і все прославили Бога і святого Феодосія. Тоді Василь почав по порядку розповідати про явлення йому святого і про його діяння відносно нього. Вранці князь, взявши з собою лікарів, прийшов до місці, де бачив хворого Василя, бажаючи лікувати його, і не знайшов Дізнавшись, що Василь відвезений в печерський монастир і подумавши, що він уже помер, князь з поспішністю відправився в обитель і тут знайшов Василя , – точно він і не хворів. Почувши від нього про чудових дива, князь і жахнувся і виповнився духовної радості; він пішов вклонився чудотворному гробу преподобного отця нашого Феодосія і віддалився. Почувши про це, Георгій Симонович, тисяцький, ще більш запалав любов’ю до пресвятої Богородиці і до святого Феодосія; до свого великого дару він приєднав ще гривну [8], яку сам носив і в якій було сто гривень золота, при цьому він написав наступне:

- Ось я, Георгій, син Симона, раб пресвятої Богородиці і святого Феодосія, благословенний його святою рукою, хворів колись три роки очима і не бачив променя сонячного, але за словом преподобного одужав, – бо я чув з вуст його: «прозри!» і прозрів. Заради цього я пишу цю епістолію (тобто лист) останньому роду своєго, та ніхто не відлучає себе від обителі Пресвятої Владичиці Богородиці і преподобних отців, Антонія і Феодосія Печерських; їх молитва приносить заступлення і в селах обителі: коли ми з половцамі [9] прийшли на Ізяслава Мстиславича, то здалеку побачили високе місто, і негайно відійшли від нього. Але ніхто не знав, що це за місто; з половців ж, бувших біля нього, було багато поранених, і бігли ми від того міста. Після ж ми дізналися, що то було село Печерської обителі; міста ж там ніколи і не бувало; та й те, що жили в селі тому, не знали про подію; вийшовши вранці, вони побачили, що було кровопролиття і сильно дивувалися. Тому я і пишу вам, що всі ви вписані в молитву святого Феодосія: він обіцяв отцю моєму Симонові молитися про нас, як молиться про своїх ченцях; і написав він молитву, яку батько мій повелів, коли його будуть класти в труну, вкласти в свою руку, в очікуванні виконання того обітниці, про що, з’явившись одному з богоносних отців, сказав так:

- Скажи синові моєму Георгію, що я підняв благання за молитвами святого, – і ти, сину мій, йди за мною добрими справами.

- Хто не побажає благословення і молитви святого Феодосія і ухилиться від нього, той полюбить клятву, – і нехай прийде вона на нього.

Тут кінець епістолії вищезгаданого Георгія христолюбця; і нам, які закінчують дане сказання, повинно навчитися від нього, – та не ухилимося благословення і багатодопоміжної молитви преподобного отця нашого Феодосія, але наблизимося до нього добрими справами, і він наблизиться до нас. І, таким чином, не убоявсь клятви, отримаємо благословення, як спадкоємці царства, уготованого від створення світу Господом нашим Ісусом Христом, що Ним і з Яким Отцю зі Святим Духом слава, держава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Примітки

1. Преподобний Феодосій Печерський відійшов до Господа в 1074 році.

2. Про відкриття мощів прп. Феодосія.

3. Дерев’яна або металева дошка, за допомогою удару в яку києм або молотком призивалися, до введення дзвонів, віруючі до богослужіння та до церкви.

4. Великий князь Київський 1093-1114 рр.

5. Никифор – перший митрополит цього імені 1103-1121 рр..

6. Симон – постріженнік Печерського монастиря. Звідси він узятий був великим князем Всеволодом Юрійовичем в ігумени заснованого ним у Володимирі Різдвяного монастиря; потім Симон був поставлений першим єпископом Володимирської єпархії, відокремленої від Ростовської в 1214 р. Єпископ Симон помер у 1226 р. після дванадцятирічного правління. ІЗ послань єпископа Володимирського Симона до Полікарпа, теж постріженника і згодом ігумену Печерського монастиря і з послання Полікарпа до Акіндина, Печерського архімандрита, змістом яких служить ряд сказань про печерських чудотворців і про чудеса, що були у самому монастирі при побудові його великої церкви, з яких склався знаменитий Печерський Патерик.

7. Гривня – старовинна монета певної ваги (72-96 золотників), часто у вигляді злитка золота або срібла.

8. Тобто ланцюг, яку у вигляді прикраси носили на шиї.

9. Половці або кумани – тюркське кочове плем’я, що жило в X-XIII столітті на півдні Київської Русі і звідси робила набіги на її прикордонні міста і селища.

 

Тропар преподобного Феодосія Києва-Печерського, на перенесення мощів, глас 8

Київського Православ’я наставник, / чернечого чистоти й благочестя учитель / та архієреїв боганатхненний вихователь, / отче Феодосій премудрій, / цівниця духовна обителі Печерської, / наукою твоєю вся земля Київської Русі просвітилася, / тепер неспинна моли Христа Бога, / щоб спаслися души наші.

Кондак преподобного Феодосія Києва-Печерського, на перенесення мощів, глас 8

Наслідником великих отців православ’я був ти, отче преподобний, / їх життю і науці, / звичаям і стриманості, / молитві і служінню переймаючи. / З ними ж маючи відвагу до Господа, / випроси гріхів пробачення та спасіння для нас, що так співаємо тобі: / Радуйся, отче Феодосій, / ченців київських прикраса і вічна зірка Київського Православ’я.