У картині, яку малює перед нами ця притча, укладено гостре протиріччя. «Два чоловіки прийшли до храму помолитися: один фарисей, а другий митар» (Лк. 18:10). У першої частині притчі описується позиція фарисея і зміст його молитви.

У своїй молитві фарисей вдається до вражаючого протиставлення себе іншим людям. Він дякує Богові за те, що не схожий на інших: грабіжників, кривдників, перелюбників і митаря, що стоїть поруч. Іншими словами, фарисей проводить лінію розділу між собою і іншими, вважаючи, що він знаходиться в храмі по праву, в той час як всі оточуючі не можуть входити сюди, оскільки є грішниками.

Образ митаря і його молитва створюють інше враження і викликають інші почуття. Він сидів віддалік, похиливши очі, бив себе в груди і просив милості Божої. Його молитва – це молитва покаяння. Митник не похваляється своїми благими справами, шукаючи виправдання, але виявляє і сповідує свою гріховність перед Богом і просить Його милості. Він не протестує проти того, що інші люди цураються його. Його цікавить лише праведний суд Божий. Преподобний Ніл радить нам в молитвах просити про очищення від пристрастей, звільнення від незнання і забуття, позбавленні від усякої спокуси і про повернення до Бога. Ми повинні благати лише про справедливість і Царство Боже, про чесноти, духовне знання й про все інше, що вони дають нам.

Питання

Перед слухачами притчі постає одне суттєве питання. Фарисей, який зберігає приписи закону і традицій, – це образ ідеальної релігійності. А митник – грішник, який просить покаяння і милості Божої. Чи прийме Бог обох? Або ж вибере одного? Слово Христа ясно говорить нам: «Кажу вам, що цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той» (Лк. 18:14). Тут Христос перевертає відношення людей до виправдання і відкриває, що Бог приймає тих, хто кається і зі смиренням просить Його милості. Виснажливе відчуття своєї убогості – це основа духовного вдосконалення. Усвідомлення власної гріховності – це джерело енергії і міцний фундамент для нашої духовної сутності.

Шлях до покаяння

Всім нам слід зрозуміти, що спасіння і виправдання – це дари Бога, але не плоди наших справ. Ніякі наші заслуги не можуть подарувати нам Царство Боже. Це зроблять лише Його любов і людинолюбство.

Святий Іоан Златоуст, розмірковуючи про молитву митаря, говорить нам про існування п’яти шляхів до покаяння.

Перший шлях – це усвідомлення своїх гріхів і їх сповідання. Другий шлях – це скорбота про свої гріхи. Третій – покора, четвертий – милосердя, цариця чеснот. І, нарешті, п’ятий шлях до покаяння – це молитва.

Молитва ж повинна містити в собі всі перераховані вище шляхи до покаяння: і усвідомлення гріхів, і сповідь, і скорботу про гріхах, і покору, і милосердя. Лише це зробить її суттєвою і корисною для нас.

«Не молимось як фарисеї»

Сама наша Православна Церква, відкриваючи Тріодь, закликає нас: «Не молимось як фарисеї», тобто з гордістю за свої заслуги, але попросимо у Бога благодаті спасіння, визнаючи і сповідуючи нашу негідність. Помолимось зі страхом, сумом, увагою, вдумливістю і радістю, як радить нам Еваргій. Корінь усіх зол – гордість. У ній міститься смерть і тьма. Але незвіданим чином святе смирення підносить нас над усім створеним, зберігаючи в нашому житті Божественну благодать.

Будемо ж тримати в пам’яті мудре попередження: «Диявол не їсть і не п’є. Формально, він найсуворіший аскет, але це не робить його меншим дияволом». Смирення – це єдина зброя, яка перемагає диявола, обов’язкова умова спасіння, таємнича свята сила, що містить у собі усе.

Як учив святий Ісак Сирин, де росте смиренність, там б’є джерело слави Божої. Тут насіння душі розквітає в нев’янучу квітку. Нехай благословить нас Бог і допоможе нам захистити всі наші думки смиренням і знайти знання вічної істини.

Преосвященний Агатангел,  єпископ Фанарський

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»