Бог же не є Бог мертвих, а живих. Бо в Нього всі живі.

Лк. 20:38

Улюблені в Христі брати і сестри!

Сьогодні, напередодні Великого посту, перед Неділею про Страшний Суд ми здійснюємо поминання всіх від віку спочилих православних християн. Бо наша Свята Православна Церква, як ніжна і чадолюбива мати, піклується не тільки про спасіння живих, але простягає свою турботу і за спасіння душ  матерів, отців і братів наших, що відійшли від нас. Вона зібрала нас сьогодні, щоб ми піднесли молитви до Господа за упокій всіх спочилих у місці світлому, в місці спокійному, де немає ні болі, ні страждання, але життя вічне.

Ми стоїмо у цьому храмі та від імені земної, як її ще називають – мандрівної або войовничої Церкви, молимось за всіх тих, хто жив колись на цій землі, а сьогодні своїми безсмертними душами перебувають в загробному житті. Сьогодні всім нам Свята Церква дає велику розраду про наших дорогих і близьких, рідних і улюблених, щоб ми, як пише апостол Павло в 1 Посланні до Солунян, не були тими, «хто не має надії», що не були тими, «хто не вірить в життя, а вірить в смерть». І це до нас, нині живучих, звертається Святий Апостол: «Hе хочу ж, браття, лишати вас у незнанні про померлих, щоб ви не сумували, як iнші, що не мають надії» (1 Сол. 4:13).

Ми ховаємо померлого, і його тіло опускається в землю, як зерно. Так сіяч, який сіє зерно, сподівається, що зерно не тільки проросте, але і дасть плід. Звідси і наша православна традиція здійснювати поховання покійних. Але безсмертна, вона не вмирає, а підноситься до Бога. І там над нею відбувається суд. Далеко не завжди та чи інша людська душа має благословення від Бога увійти в спокій райський. На жаль, багато душ потрапляють в пекло. Тому, у часі заупокійних богослужінь, ми, вірячи в милосердя Боже, сподіваємось на те, що Господь є для кожної душі люблячим Отцем і за нашою молитвою може пробачити людину, дарувати їй Царство Небесне.

Підносячи свої молитви, ми повинні, не сумніваючись, бути впевнені в тому, що Господу вони приємні, і Він прийме їх як жертву, яка благотворно вплине на стан душ покійних. Ми не повинні забувати покійних, бо вони – наші брати по духу і плоті, які живуть зараз в іншому світі і чекають від нас молитовної допомоги. Бо Бог не сказав: любите близьких, поки вони живуть на землі. Значитися, Господь не обмежує любов до ближніх межами земного буття, а простягає її і в вічний потойбічний світ. Але чим, як не поминанням, чим, як не молитвою, ми можемо довести свою любов до перейшло в життя загробне? Кожному з нас бажано, щоб після відходу нашого з цього життя наші ближні нас не забували і молилися про нас.

Колись, дуже давно, великий православний святитель Іоан Золотоуст сказав, що, якщо заради молитви однієї людини, все було врятовано, то, коли ми молимося за покійних, серед яких є той чи інший грішник, то Господь помилує його заради молитов Святої Церкви. Саме тому, брати і сестри, ми робимо заупокійні молитви. Для цього Церква заповідала нам батьківські суботи, і сьогодні – одна з них.

Дороги мої! Сьогодні ми молимось не тільки за наших спочилих рідних. Ми підносимо молитву за всіх спочилих православних християн. Тому обов’язково мусимо молитися за всіх, хто загинув за Україну, хто виконав заповідь Христову «життя поклав за друзів своїх». Будемо вірити і знати, що через нашу молитву Господь упокоїть їх в Царстві Небесному, а через їхні молитви і нам подасть Свою Божественну благодать, яка «неміч в нас вилікує і нестачу нашу заповнить».

Дуже швидко мине час і ми вступимо в Великий пост. Що нам робити, яке принести покаяння, щоб стати живими? Господь, кажучи про покаяння, не каже про якісь надзвичайні дії. Йдеться про змінення серця, про Великдень, про перехід від смерті до життя. Апостол Іоанн Богослов говорить: «Ми знаємо, що ми перейшли зi смерті в життя, бо любимо братів; той, хто не любить брата, перебуває в смерті»(1 Ін. 3:14). Так давайте з щирим серцям, дорогі брати і сестри, викажемо свою любов до відійшовши від нас, та піднесемо щиру молитву до Христа Бога: Зі святими упокій, Христе, душі рабів Твоїх, де немає хвороба, ні печаль, ні зітхання, але життя безконечне. Амінь.

прот. Сергій Горбик.