У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Улюблені брати і сестри, наша Свята Православна Церква з цього дня починає підготовку вірних до днів покаяння, очищення душі від гріхів, до днів Великого посту. З учорашнього дня в храмі вже звучить Пісна Тріодь – книга, яку треба мати кожному православному християнину, бо в ній сказані самі головні слова про покаяння.

Саме довгий цей шлях Великого Посту, коли ми каємось і очищаємось від гріхів своїх, веде нас до Вселенського торжества Воскресіння Христового. У першу ж Неділю, готуючи нас до цього важкого шляху, Свята Православна Церква згадує притчу про митаря і фарисея.

Часом повстає питання: Чому саме з цієї притчі починається підготовка до Великого Посту?

Ми з вами знаємо, дороги мої, що в установленнях Церкви немає і не може бути нічого випадкового. Без осягнення найглибшого сенсу цієї притчі праці молитви і посту виявиться не тільки марним, а й шкідливим для наших справ. Саме тому, притча про митаря і фарисея сьогодні подається нам як підмурок покаяння, як те, що має супроводжувати нас протягом всього нашого життя, ставити перед нами приклад молитви людей, які прийшли помолитися в храм так само, як приходимо і ми з вами. Один з них фарисей, інший – митар.

Давайте згадаємо сьогоднішнє Євангеліє: Два чоловіки до храму ввійшли помолитися. Один фарисей, а другий був митник. Фарисей пішов вперед, вважаючи себе цілком гідним, і так в собі внутрішньо молився Богу: «Дякую Тобі, Отче, що я не такий, як інші люди: негідники, перелюбники, або як цей митник, – два рази пощу, даю десяту частина всього, що здобуваю». Так молився фарисей. Він перед Богом хвалився своїми справами, перераховуючи свої зовнішні добрі справи. Але яку ціну самі по собі вони мають? При бажанні і кожна людина може дати якусь частину свого доходу до церкви чи жебраку, може постити, може утримуватися від великих гріхів, але при цьому цілком забувати і не бачити незліченну безліч внутрішніх душевних гріхів. Злоба, заздрість, ненависть, злопам’ятність, ворожнеча, марнославство, гординя, – все це може жити в душі поряд із зовнішніми чеснотами, перерахованими фарисеєм, і абсолютно оскверняти всю людину, робити її непотрібною перед Богом. І ми знаємо, що фарисеї, які виконували зовнішню сторону заповідей Мойсея дуже докладно: давали десятину, і додержували пости, і робили багато іншого, – при цьому лютою ненавистю зненавиділи Господа Ісуса Христа. Вони заздрили Господу, оскільки Він набував вплив на людей. Вони самі хотіли володіти народом, хотіли отримувати від Нього всякі матеріальні блага, пошану, повагу та інше. Ось чому вони і всі добрі справи робили напоказ. Підкреслювали, де можна, свої чесноти. Молилися на людях. Господь каже: «Якщо хочеш помолитися, увійдіть у свою кліть, тобто в свою кімнату або в свою душу, і там моліться таємно Отцеві твоєму, і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно». Фарисеї ж на перехрестях вулиць, – не тільки на вулиці, але на перехрестях, щоб з усіх боків було видніше, – ставали і молилися.

На прикладі фарисея, Господь показує нам дуже небезпечну спокусу – без потреби розглядати недоліки і гріхи інших людей, і спокушати себе думкою, що ми не такі, як вони. Це означає спокушати самих себе. Глумлячись над пороками ближніх, ми порушуємо заповідь любові до ближніх; ображаємо Бога, що пробачає їм; оскверняємо наш розум нечистими уявленнями; наражаємося на небезпеку бути гонителями невинних і навіть майбутніх святих; смородом нечистих спогадів розтліваємо пахощі молитви і, природно, не досягнемо виправдання від Господа, Які каже: «Не судіть, щоб і вас не судили» (Мт. 7:1).

І ось, як противага нещирої та навіть згубної для души молитві фарисея, подається нам молитва митаря. Він навіть не мав відваги, через розуміння своїх гріхів, війти в храм та відняти очі до неба… Все, на що відважився митар, це щира молитва: «Боже, милостивий будь мені грішному». Митар не спирається на свої справи, подібно фарисеєві, але уповає на милосердя Боже. З биттям себе в груди називаючи себе грішником, він через це сповідує, що правосуддя Боже вимагає чесноти, і засуджує гріх. Він, як грішник, визнає себе гідним осуду, і вже відчуває своє засудження і щиро бажає позбутися від гріха, і разом усвідомлює своє безсилля очиститися. Митар щиро кається і просить у Бога лише милості. Молитва митаря є молитва покаяння і смиренності, і, разом, з тим молитва віри і надії. Саме тому, через щире усвідомлення власної гріховності і коротку молитву покаяння, митар пішов виправданий у свій дім.

Улюблені мої, притчею про митаря і фарисея Євангеліє відкриває нам бачення церкви і молитви, яке, ймовірно, не все часом примічають і беруть до уваги. Входячи до церкви , стаючи на молитву, ми найбільш часто представляємо себе прохачами, а Бога подавцем благ. Це справедливо: але це не все. Слово Христове показує, що церква, будучи домом молитви, в той же час є й судилище Боже. Ти молишся: а невидимий Суддя дослухається не тільки словами твоїм, а й думкам і почуттям серцевим, і здійснює над тобою праведний суд. Ти закінчиш молитву: і підеш звідси або виправданий або невиправданий, або навіть засуджений. Пророк сказав про когось: «молитва його буде йому за гріх» (Пс. 108:7). Певно. є таки, над ким збувається це слово, бо Пророки не говорять слів на вітер.

Ось так, через приклад митаря, ще до Великого посту, наша Свята Православна Церква готує нас, привчає до молитви і до покаяння, показує і Милосердя Боже, і істинний шлях спасіння – покаяння, щоб кожна людина відчула свої гріхи, оплакала їх, як митар, закликала про помилування до Господа, який завжди готовий пробачити всі наші гріхи. Скористаємося ж Милістю Божою, подякуймо Його за любов до нас, грішних, за те, що Він постійно всіляко наставляє, навчає нас, як нам жити і спасатися.

Тому, дороги брати і сестри, давайте не занедбаємо великий дарунок ласки Божої – всемогутнє покаяння. І ніяких молитов особливих нам для цього не треба, нічого не потрібно знати, потрібно тільки від усієї душі закликати: «Боже, будь милостивий мені грішному», і Господь помилує і спасе нас. Амін.

прот. Сергій Горбик

27 січня / 9 лютого 2014 р. Б.