У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Улюблені брати і сестри, сьогоднішнє Євангеліє розкриває нам головну заповідь Христову: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе. На цих двох заповідях увесь закон і пророки» (Лк. 10, 27; Мт. 22, 40).

Але, для повного розуміння всієї повноти почутого сьогодні Євангелія, варто нам осунутися в повчальну силу Біблійної історії.

Ось, у давню давнину, на горі Синай, дарував Бог пророку Мойсею кам’яні скрижалі , на яких були висічені Десять заповідей – Закон Божий , за яким повинен був жити кожен благочестивий чоловік. Проте народ Ізраїлів , покликаний до служіння Єдиному Господу , не встояв в істині. Сліпі вожді народу – фарисеї підмінили живу віру мертвим формальним законом , поховали животворящий дух Завіту під купою непотрібних та складних обрядів , звичаїв і правил. Вважали себе праведниками , ці горді лицеміри насправді затоптали заповіді Божі. Їм було сказано: не сотвори кумира і не вкради , а вони любили перші місця на бенкетах і перші лавки в синагогах та привіти на ринках (Мт. 23:6-7) , творили кумирів з самих себе і обкрадали Самого Бога , привласнюючи яка належить тільки Йому честь . Їм було сказано не вбий, а вони духовно вбивали ближніх презирством і засудженням , байдужістю і жорстокістю. Зовні вони були зразками благопристойності, але в душах їх , подібно скопищу змій , клубочилися отруйні страсті і похоті.

І один таки «законник», вважаючи себе самого найбільшим знавцем, вирішив задати Господу Ісусу Христу спокусливе питання, щоб з’ясувати, чи дійсно Він знає закон і заповіді, що ньому зміщені. «Учитель!, – запитав цей законник, яка найбільша заповідь у законі? Ісус сказав йому: Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею своєю, і всім своїм розумом: це є перша і найбільша заповідь»

Другу заповідь Господь Ісус Христос називає подібної першої: «Люби ближнього твого, як самого себе». У цьому немає того протиріччя, яке часто виникає в нашому житті. Ми не вміємо як слід любити ні Бога, ні ближнього і тому бачимо протиріччя між цими двома заповідями. Господь же каже, що друга заповідь подібна до першої, вона – як би її тінь, образ. Подібно до того, як людина є образ і подоба Божа, так і заповідь про любов до ближнього є образ і подобу заповіді про любов до Бога. Любов до людини – це подібність любові до Бога. «На цих двох заповідях увесь закон і пророки». Цими словами Господь говорить законовчителям: «Все, чого ви навчаєте, коротенько полягає в двох фразах. І якщо людина виконає це, то тим самим він виконає весь закон і вчення пророків».

Давайте, улюблені брати і сестри, вслухаємось у це слово – ЛЮБОВ. Яке просте і солодке відчуття, і як важко навчитися йому. Набагато легше робити обрізання немовлят, приносити в жертву козлів та визубрити П’ятикнижжя Мойсея. Набагато простіше виснажувати плоть, бити поклони, видавати звуки, повторюючи слова молитов, не переймаючись їх священним змістом. Набагато зручніше гонорова «спасати» інших, на очах у всіх старатися в набожності та благодійності, ніж у тиші й самоті просвіщати власну душу. Наше Святе Православ’я, зрозуміле не поверхово, а в дусі та в правді, бо є все: і піст, і обряд, і добрі справи – лише засоби до досягнення внутрішньої досконалості, досконалості в любові.

Сьогодні Христос у Своєму Євангелії показує нам, що недостатньо лише знати про Бога і вірити в Нього, необхідно любити Його всім серцем, всією душею і всім розумінням. Любити Бога ми повинні по своєму людському обов’язку, по своїй совісті, бо Богу ми зобов’язані своїм буттям і життям своїм. Любити Бога спонукає нас вже саме знання про наш створенні. Подивіться: що змусило великого Творця створити нас, закликати нас до буття, як Не Його милость та благодать? Господь створив людину дуже красивим, подарувавши йому прекрасне струнке тіло, повідомивши йому душевні і тілесні почуття, за допомогою яких люди розуміють один одного і мають взаємне спілкування. І в цьому – нескінченна доброта і любов Божа до людини.

Бог любіть кожного з нас, але ці готові ми щиро, всією душею і серцям, відповісти на любов – любов’ю?

Тому коли кожний з нас, стоячих тут, все ж, наважився заявити, що готовий полюбити самого Бога, в першу чергу він повинен задатися питанням: чи вміє він любити самого себе? А, якщо і вміє, то не перетворилася чи ця любов у самолюбство? Адже якщо людина протягом усього життя займається придбанням нескінченних матеріальних багатств, зручностей, комфорту, грошей – то це не любов до себе, а лише догода плоті, яка шкодить душі й тілу. Давайте дамо відповіді на прости питання: Чи любить себе бездушна людина, що шанує та чує тільки себе? – Ні. Вона вже загрузла у трясовині гордості, зарозумілості і пихатості по відношенню до своїх ближніх. Чи поважає себе грошолюб? – Відповідь та сама. Він прирік себе на цілодобове придбання матеріальних, тлінних, поверхневих цінностей, які не приносять ніякої користі душі.

Полюбити Бога – це означає поріднитися з Ним, уподібнитися Йому. Вседосконалий Господь чужий всякої нечистоти і недосконалості – і ми повинні очиститися і прикраситися чеснотами. Бог всеблагий – і ми повинні зробитися милостивими і милосердними. Отець Небесний полюбив всіх людей без вилучення – і ми повинні любити ближніх своїх, як самих себе, бо без любові до ближніх стає неможливою любов до Бога. Хто каже: «я люблю Бога», а брата свого ненавидить, той каже неправду: Коли не любить брата свого, якого бачиш, як можна любити Бога, Якого не бачить? (1 Ін. 4:20).

Також не можна запевняти себе в тому, що християнська любов – це коли любиш тих, у кому знаходиш джерело задоволень і приємного життя. Наш обов’язок полягає не в тому лише, щоб прощати ворогів і людей, що не приносять користі, але, перш за все, в тому, щоб молитися про них. Адже, все одно, вони – наші ближні. Ці люди – образ Божий, ікона. І ми повинні ставитися до них з тією ж любов’ю і з тим же благоговінням, що і до ікони. Як почитаємо ми зображення святих і Богородиці, так і в кожній людині ми почитаємо той образ Божий, за яким колись і була створена людина. Дуже часто ми сумуємо від неналежних вчинків нашого ближнього, але цього недостатнє – ми повинні намагатися всіма силами допомогти йому виправитися і стати на істинний шлях.

Ось цьому всьому і учить нас сьогодні Євангелія. Будемо ж намагатися виконати ці заповіді, роблячи все, щоб вони стали невід’ємною частиною нашого життя.

Будемо прагнуть ж всім серцем, всією душею, всіма помислами, всією силою до набуття цієї найвищої з чеснот, Божественної любові, що робить людей воістину дітьми Господа Всевишнього і спадкоємцями Царства Небесного. Будемо любити ближніх, любити, а не жаліти, самих себе, будемо любити і прославляти в Тройці славимого Бога, Отця і Сина і Святого Духа, якому належить слава, честь і поклоніння, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

прот. Сергій Горбик,

23 вересня / 6 жовтня 2013 р. Б.