У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Улюблені брати і сестри!

День Торжества Православ’я – це перемога над всяким злом і над кожним лжевчень. Перемога, яка конкретно виразилося в перемозі над єрессю іконоборства, коли благочестива цариця Теодора захистила істину шанування ікон. Цей догмат, ми знаємо, є як би печаткою таємниці віри про Боговтілення – про те, що Бог став людиною, Він став видимим нами, і Його обличчя можливо зобразити на іконі.

Іконоборці, спираючись на Старий Заповіт, стверджували, що Бога зобразити не можна. У той же час, Святі Отці нашої Святої Православної Церкви ставили шанування ікон в тісний зв’язок з самими основами християнства. Так, дійсно, Бог непізнаваний, непередаваний і Його не можна намалювати. Але Той, Хто вище всякого людського слова, побажав народитися як Людина; Той, Хто невидимий, став видимим через прийняття людської природи, і тому про те, що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, через Слово Життя, – «а життя з’явилось … звіщаємо вам «(1 Ін. 1:1-2). «Слово стало плоттю» (Ін 1:14), через Боговтілення, тепер стало можливим намалювати ікону. І тому можна бути православним, не маючи ікон, але не можна бути православним, відкидаючи ікони. Той, хто не визнає можливість ікон, заперечує самі основи християнського свідчення про Бога, Який став Людиною.

У кожного з нас сьогодні виникає питання: Як же так вийшло, що всередині Церкви християни – богослови, великі вчені – повстали проти шанування ікон? Сьогоднішнє свято говорить нам про те, про що постійно нагадує святитель Ігнатій Брянчанінов: що єретики були люди іноді геніальні, але пристрасні в аскетичнім сенсі цього слова – тобто наповнені гордістю, що поєднує в собі всі гріхи, разом узяті. Вони бажали затвердити свій розум, своє сприйняття ікон: чуттєве, а не духовне, і доходили до крайньої межі – єресі

Єретики, що заперечували ікони, не мали того високого бачення, щоб відрізняти присутність Божу (яку вони не відчували) від шанування ідолів, і швидко показали своє справжнє обличчя, «благочестя», свою богословську «освіченість» і показну лагідність. Як тільки зробилося можливим, вони вогнем і мечем стали гнати православних, які захищали шанування ікон. Святі ікони спалювалися, а тих, хто поклонялися іконам, віддавалися смерті, висилалися.

Тому Свята Православна Церква не даремно святкує це свято після першого тижня Великого посту, щоб ми пам’ятали про те, що тільки тоді, коли молитвою, покаянням, очищенням розуму і серця ми наближаємося до Бога, до Його Тайн, відкривається нам ця реальність. Ці люди, єретики, не бачили духовну реальність, яка відкривалася за іконами.

Сьогодні, коли ми святкуємо Торжество Православ’я, кожне слово нашого богослужіння несе не тільки торжество перемоги, але закликає нас до пильності. Бо, буде страшною помилкою вважати, що час боротьби за Православ’я пройшов і залишився в далекій від нас епохі Вселенських Соборів. І сьогодні, як і в давнину, Господь кличе нас відстоювати Правду Православ’я від «багатьох проповідників тьми». І закликає Він усіх нас – не лише священиків, але і всіх православних віруючих, щоб ми в міру наших сил, де б ми не знаходилися: у себе вдома, в колі наших друзів або на роботі, відстоювали Православ’я.

Бути пильними, не спати – саме цю вимогу ми чули в перші дні Великого посту, коли читали Великий канон Андрія Критського. Ми повинні пам’ятати, що винахідливість ворога в єретичних спокусах не знає кордонів і кожен з нас щохвилини повинен бути готовий до захисту Святого Православ’я.

Вороги Святого Православ’я стають все більш підступними, хитрими … Вони приховують свої наміри під маскою «богословської науковості», химерою «екуменізму» і миролюбності. Але навіть якщо у якогось з нас немає знань, щоб доказово обґрунтувати неможливість поєднання Православ’я з різними проявами лжевчень, єресі, то кожен з нас все ж може просто попереджати своїх близьких: «Ці люди далекі від Православ’я, і їх лжесвідчення, лженаукою є спокуса лукавого, який намагається скинути нас з шляху спасіння».

Тому, навіть в цей день святкування, в першу Неділю Великого посту, під час якого ми здійснюємо рахунок всім своїм справам та сумлінню, ми повинні пам’ятати про те, що Господь – це Той, Хто завжди бачить кожного з нас. Він скрізь присутній і завжди дивиться на нас, що б ми не робили, що б не говорили, про що б не думали. Одна ця думка може стати спасінням для людини. Одна ця думка може дати йому розраду в самому безнадійної розпачі. Одна ця думка може дати йому силу тоді, коли він в небезпеці, на краю самої смерті.

У сьогоднішнє свято Перемоги Православ’я, розмірковуючи про цю таємницю бачення Господом кожного з нас, особливої присутності Божої в іконах, слід пам’ятати, що ми не сміємо, не можемо робити гріх там, де ікони: де сама присутність Божа. І не тільки про храми йде мова. Дома, якщо у тебе є якась ікона, ти не можеш поводитися так, як ніби то тебе ніхто не бачить. Як говорить Слово Боже, ти тільки думаєш, що тебе оточують непроникні стіни і в твоїм покої – темна, і ніхто не бачить тебе. Але очі Господні, які в тисячу разів світліше сонця, присутні тут. Очі Господні присутні в кожній іконі – в найпростішій, паперовій.

Сьогодні Православна Церква, яка у всіх випробуваннях і скорботах стоїть і буде вічно стояти непорушно, святкує. Нам, грішним і недостойним, по непередаваній милості Божій, випало найбільше щастя називатися синами і дочками Святої Православної Церкви, нам відкритий шлях до спасіння і вічного життя. Будемо ж берегти в своїх душах цей єдиний нетлінний скарб, живучи в пості та молитві, в справах благочестя і любові. Будемо ж просити Господа про дарування нам сил для виконання заповіді Христової. Бо каже Господь: «Я дав вам приклад, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Ін. 13:15). Амінь.

прот. Сергій Горбик,

Неділя Торжества Православ’я

11/24 березня 2013 р. Б.