Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі.
Мт. 5:14-15
У цю суботу, 16 березня, наша Свята Православна Церква святкує пам’ять усіх преподобних отців, що в подвигу просіяли.
Преподобними ми називаємо тих святих, подвиг яких полягав у чернечому подвижництві. Чернеча аскеза як тип святості припускає відмову від мирських прихильностей, турбот і прагнень і вибір слідування Христу, посту і молитви як основи подвигу. Цей тип святості зазначений у словах Христа, сказаних апостолу Петру: «І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя» (Мт. 19:29). Преподобними отцями ми їх величаємо в силу того, що через їх життя і їхні праці ми можемо навчитися виконанню заповідей Божих. Адже у людини найчастіше виникає питання саме як позбавитися від того чи іншого гріха або ж тією чи іншою пристрасті.
Своїм життям вони явили світу святість, яка була досягнута через догоду Богу, що відбулася з допомогою посту і молитви, як говорилося раніше. Прикладом святих подвижників Церква зміцнює нас на подвиг духовний, «бо дивлячись на їх життя, незлобне та богоугодне, як на зразок, наслідуємо чесноти преподобних по силам своїм», пам’ятаючи, що і святі подвижники і подвижниці, прославлені Церквою, були людьми, наділеними немочами плоті подібно до нас. І тут нам потрібно згадати про те, що піст і молитва-це як два крила, на яких людина досягає спасіння душі. Молитва є мати всіх чеснот, про що свідчать святі старожитності і наші сучасники.
Піст – це час, коли ми звільняємо себе для того, щоб душа наша розкрилася по відношенню до Бога, до Церкви і до людей. Тимпаче Великий піст цьому особливо допомагає. Не випадково він за часом випадає на весну. Протягом року природа проходить певний цикл: зростання, потім цвітіння, зрілість, в’янення і довга виснажлива зима. Це можна порівняти зі станом нашої душі. Бувають часи, коли душа наша відроджується, розцвітає, але потім знову байдужіє, ми стаємо байдужіші, тонемо в наших земних справах: наступає осінь, потім зима душі. Але всякий раз Великий піст приходить як нова духовна весна, даючи нам можливість духовно оновитися, прорости квітами чеснот, принести плоди покаяння.
Думаючи про наступаючий час Великого посту, про потребу його для наближення до Бога через покаяння, згадаємо, що першими порушниками заповіді про піст були наші праотці – Адам і Єва, вигнання з Раю яких, ми будемо згадувати завтра за богослужінням. Вони не сприйняли цю заповідь. На жаль усвідомлення гріха до них прийшло лише тоді, коли Господь повелів їм вийти з раю. Коли людина стала смертна і була віддалена від Бога, тоді Адам почав згадувати про ті радісні моменти богоспілкування, що відбувалися в раю. Лише тільки тепер він зрозумів, що без Бога життя стає безрадісним і втрачає свій сенс, а порожнеча, що виникла через гріх, займає його душу замість благодаті Божої. Що не Бог залишив їх, а вони зрадили Його через злочинне невиконання заповіді.
Покаяння – це підмурок нашого спасіння. Без нього неможливо наблизитися до Бога, стати правдивим наслідником Царства Небесного. Преподобний отець Силуан Афонський залишив нам вельми добрі повчальні слова про покаяння Адама: «Адам … в раю знав солодкість любові Божої, і тому, коли був вигнаний з раю за гріх і позбувся Божої любові, гірко страждав і з великим стогоном ридав … Не так шкодував він про красу раю, як про те, що позбувся любові Божої, яка ненаситно кожну хвилину тягне душу до Бога. Так всяка душа, що пізнала Бога Духом Святим, але потім втратила благодать, відчуває Адамову муку … Гірко ридав Адам, і земля була йому не мила. Він тужив про Бога і говорив: «Сумує душа моя в Господі і слізно шукаю Його. Як мені Його не шукати? .. Не можу забути Його ні на хвилину, і нудиться душа моя за Нього …» Велика була скорбота Адама після вигнання з раю, але коли він побачив сина свого Авеля, вбитого братом Каїном, то ще більшою зробилася скорбота його, і він мучився душею, і ридав, і думав: «Від мене стануться і розмножаться народи, і всі будуть страждати і жити у ворожнечі і вбивати один одного». І ця скорбота його була велика, як море, і зрозуміти її може тільки той, чия душа пізнала Господа … Адам втратив земний рай і в плачу шукав його: «Рай мій, рай, прекрасний мій рай». Але Господь любов’ю Своєю на хресті дав йому інший рай, кращий колишнього – на небесах, де світло Святої Трійці. Що віддамо ми Господові за любов Його до нас?»
Але, на жаль, не кожна людина розуміє і цінує ці рятівні дні посту, коли дані нам усі можливості принести покаяння в своїх гріхах. Тому, як напуття перед проходженням подвигу посту, Церква пропонує нам життя всіх тих, хто подвигом пісним увійшов в «рай солодощі», насолоджуючись нині благодаттю Небесного Царства. Це свято об’єднало пам’ять безлічі святих різних країн і народів, причому для деяких з них цей день залишився єдиним днем їх гласного церковного поминання.
Ця субота, що має назву «Сирна» – це особливий і єдиний день у році, коли звершується пам’ять усіх ченців. І природньо, що їх пам’ять звершується незадовго перед початком Великого посту, тому що «життя посників» – це просто синонім чернечого життя, і тому що в житті посників все, не тільки ченці, а й миряни, і біле духовенство – всі наслідують ці чернечі чесноти.
З понеділка починається великий піст. Дай Бог, що б кожен православний удостоївся зустрічі з Пасхою Господньою, гідно виконавши приписання святих отців про дотримання Великого посту, в міру сил своїх, з любовю і вдячностю Богові за Його милосердя і любов до нас негідних.
Підготував прот. Сергій Горбик