Ось і підійшли ми до останньої неділі перед Великоднем – неділі урочистого входу Ісуса Христа в Єрусалим. Апостол Матвій описує це так. Коли Ісус Христос разом зі своїми учнями наблизився до Єрусалиму, то спочатку не входив до священного міста, а зупинився біля гори Оливної і послав двох із учнів до села Віфанії, що розкинулося біля підніжжя гори. Він сказав їм: «Ідіть у село, яке перед вами, і вже на вході в нього побачите ослицю прив’язану і коло неї молодого осла, на якого ще ніхто не сідав. Відв’яжіть і приведіть до Мене, а якщо хтось запитає, навіщо ви те робите, то дайте відповідь їм, що вони потрібні Господу. І господар одразу ж погодиться і пошле їх» (Мт. 21:2-3). Учні виконали вказівку, зробивши все так, як звелів їм Ісус. І все сталося, як і пророкував Захарія: «Радій дуже, о дочко Сіону, веселися, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і сповнений спасіння, покірний і їде на віслюкові молодому» (Зах. 9:9).

Але ж чому така тривога серед учнів Христових, чому вони перемовляються поміж собою, чому поглядають на Учителя промовистим поглядом, у якому читалася стурбованість і прохання повернутися назад або обійти Єрусалим стороною?

Згадаймо, що за кілька днів до цього, отримавши повідомлення про те, що тяжко хворий Його близький приятель Лазар і так, що може й померти, Ісус сказав учням: «Ходімо знову в Юдею!» (Ін. 11:7). Учні стривожилися й відповіли: «Чи давно юдеї хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову туди йдеш?» (Ін. 11:8).

З цього ми бачимо, яким непростим було життя Ісуса Христа – з одного боку Його славили, Йому поклонялися, як пророку й Господу, а з іншого ж боку Його не розуміли і, більше того, підбурювані первосвящениками і їхніми прислужниками, переслідували, готові були закидати камінням, тобто вчинити самосуд. Ісус говорив їм: «Хто зберігає слово Моє, той не побачить смерті повік» (Ін. 8:51). Але ж для правовірних юдеїв такі слова були святотатством і обурили їх до краю, бо ще до цього Він намагався переконати народ, кажучи: «Якби ви були Авраамові діти, то робили б діла Авраамові. А тепер хочете вбити Мене, Того, Хто сказав вам правду, яку Я чув від Бога. Цього Авраам не робив» (Ін. 8:40). Юдеї ж ще дужче лютували: «Хіба Ти більший за отця нашого Авраама, котрий помер? – кричали вони. – Ким Ти себе робиш? (Ін. 8:53). Ми маємо одного Отця – Бога» (Ін. 8:41). Що було говорити Ісусу на такі їхні слова, коли вони – наслідок людських пристрастей, духовного засліплення, преклоніння перед традицією і владою; як переконати їх в істинності казаного Ним? А, може, краще було піти Собі геть і не розпалювати натовп словами, яких вони не тільки не можуть, а й не хочуть зрозуміти, чи хоча б замислитись над сказаним? Відступитись, врятувавши Себе й учнів від можливої розправи, бо ж іще година відповідна не настала. Але Він незворушно продовжував відповідати, звинувачуючи розбурханий натовп, намагаючись достукатись до їхнього сумління й розуму: «Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо Я вийшов і прийшов від Бога. Я прийшов не Сам від Себе, а Він послав Мене» (Ін. 8:42). І тут-таки запитував із тугою в голосі: «Чому ви не розумієте мови Моєї? – І відповідав за них: – Тому що не можете слухати слова Мого!» (Ін. 8:43).

Юдеї ще більше дратувалися, кричали кожен щось своє, розмахували руками, тупотіли ногами: «Ми маємо одного Отця – Бога!» (Ін. 8:41). «Ваш отець диявол, – спокійно відказав їм на те Ісус. – Хто з вас може докорити Мені за неправду? Коли Я говорю істину, то чому не вірите Мені? Хто від Бога, той слухає слова Божі, а ви тому не слухаєте, що ви не є від Бога» (Ін. 8:44-47).

Ці слова Господа були для правовірних євреїв громом серед ясного неба, адже їм кинуто страшне звинувачення. Їм, хто вірував в єдиного істинного Бога, сказано, що: «Ваш отець диявол і хіть отця вашого ви хочете виконувати. Він був людиновбивцею від початку і не встояв в істині, бо нема істини в ньому… А коли Я говорю істину, то не вірите Мені» (Ін. 8:44-45). Ще більше дратувалися юдеї, розпалювалися ще більшою ненавистю: «Тепер ми зрозуміли, що демон у Тобі, – не вгавали вони. – Авраам помер і пророки, а Ти кажеш – хто зберігає слово Моє, не зазнає смерті повік» (Ін. 8:52).

Ісус же знову говорить їм: «Істинно кажу вам: перше, ніж був Авраам, Я є!» І ось вже за цими словами, які сказав їм Господь, аби переконати їх у правдивості того, Хто Він є насправді, юдеї не втримались і вхопили каміння, щоб убити Його. Стало зрозумілим, що підбурені й розлютовані люди не здатні прислухатися до значення слів, які їм говорить Ісус, бо ще не настав час їм увірувати, тому в супроводі Своїх учнів Він покинув зібрання.

Про непросте становище Ісуса Христа в Юдеї говорить і те, що Його прихильники боялися навіть ім’я Його вголос промовляти на людях: «Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялися юдеїв» (Ін. 7:13), – свідчить Апостол Іоанн. І тому Ісус неодноразово приходив до Єрусалиму таємно, аби хоч у такий спосіб зустрічатися з паломниками та Своїми послідовниками, щоб навчати їх та зцілювати стражденних, а вони в свою чергу, шукаючи Його, змушені були запитували пошепки: «Де Він?» – так Його юдеї ненавиділи, підозрювали й осуджували за намагання поставити Себе вище за Мойсея, чий Закон вони так затято захищали, борючись з Ісусом.

А Він на середині свята увійшов до храму й навчав, а юдеї знову дивувались і говорили: “Як Він знає Писання, не вчившись?» Ісус відповів їм, кажучи: «Моє вчення – не Моє, а Того, Хто послав Мене… Чи ж не дав вам Мойсей Закон та ніхто з вас не дотримується Закону? За що хочете вбити Мене?» Народ сказав у відповідь: «Чи не демон в Тобі? Хто хоче вбити Тебе?» (Ін. 7:15-16, 19-20).

Ця прозорливість злякала первосвящеників, адже їхні лихі помисли були викриті Ним, і тому вони не відважились схопити Його одразу. Його вислів, кинутий їм як звинувачення: «За що хочете вбити Мене?», так злякав їх, що той переляк виразно вимальовувався на їхніх лицях і присутні перепитували один одного: «Чи не переконались начальники, що Він справді Христос?» (Ін. 7:26). А Він прийшов до храму й казав їм: «Ще недовго побуду Я з вами та й піду до Того, Хто послав Мене. Ви будете шукати Мене і не знайдете, а де буду Я, ви не зможете прийти» (Ін. 7:3, 3-34). Як Він збурив цими словами натовп! Люди палко сперечалися, намагаючись зрозуміти смисл сказаного пророцтва, а Він тихим і спокійним голосом втомленого боротьбою чоловіка підливає олії в багаття, що вже й так палахкотіло на все видноколо: «Коли спраглий хто, іди до Мене і пий! Хто вірує в Мене, як сказано в Писанні, з нутра його потечуть ріки води живої!» Він ще дужче сколихнув народ і багато хто, почувши ці слова, говорив: «Справді, Він пророк!» Інші говорили: «Це – Христос!» (Ін. 7:37-38, 40-41). Ще ж інші заперечували: «Хіба прийде Христос із Галілеї?» (Ін. 7:41).

І священики, й богослови аж ніяк не вважали Його за пророка та ще й Христа, бо висміяли Никодима, коли той намагався несміливо захистити Ісуса, відказуючи йому: «Роздивись і побачиш, що з Галілеї не приходить пророк» (Ін. 7:52). Пам’ятаєте, як ще раніше Нафанаїл відповів Филипу на його слова про Ісуса: «Ми знайшли Того, про Кого писав Мойсей у Законі й пророки, Ісуса, Сина Йосифа з Назарету»? Він відповів: «Чи може що доброго бути з Назарету?» (Ін. 1:45-46). Фарисеї просто насміхалися з Нього, хоч і боялися, глузували з Його повчань і пророцтв, з Його висловлювань про Самого Себе, як Сина Божого, посланого Богом на землю. Вони були переконані, що тільки з їхніх вуст може виходити істина, бо вони досконало знали Святе Письмо, адже вони – богослови, а Він всього лише якийсь Син теслі з бідного поселення Назарет! Вони були переконані, що, досконало знаючи Святе Письмо, їм ще вдасться висміяти і відкинути всі Його спокусливі, як вони вважали, висловлювання, якими Він збурював народ, і нацькують обдурених людей на Нього, і з їх же допомогою, тих, хто нині ще поклоняється Йому і вважає за Месію, розправляться з Ним. І вони шукали найменшого приводу, застосовували хитрість і підступність, аби здійснити свій план.

Згадаймо, як на свято Відновлення у храмі юдеї вкотре допитувалися в Христа: «Доки будеш тримати нас у непевності? Якщо Ти Христос, то скажи нам відверто!» (Ін. 10:24). Вони хитрували, бо якби Він тоді назвав Себе Христом відкрито, у них би були всі підстави звинуватити Його (як на їх переконання) в богохульстві й піддати покаранню. Але ця їхня хитрість не могла бути непоміченою Тим, Хто знав усе, і Христос відповів їм: «Я сказав вам, а ви не вірите. Діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене. Та ви не вірите, бо ви не з Моїх овець… Мої вівці слухаються голосу Мого і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною. І Я даю їм життя вічне і вони не загинуть повік, і ніхто не забере їх з руки Моєї. Мій Отець, Котрий дав їх Мені, більший за всіх, і ніхто не може відібрати їх з руки Отця Мого. Я і Отець – одно» (Ін. 10:25-30).

І знову юдеї вхопили каміння, аби побити ним Ісуса. Але Ісус зупинив їх владним помахом руки й сказав слова, які змусили їх спинитись: «Багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого. За котре з них хочете побити Мене камінням?» (Ін. 10:32). Юдеї знітились, але швидко й опанували себе: «Не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство, бо Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом» (Ін. 10:33).

Ось воно – для них навіть думка про те, що між ними виявився Той, хто перевищує їх здібностями, розумом, знаннями, можливостями духа та ще й рівняє Себе з Богом, Якому вони поклоняються, а, отже, повинні поклонятися і цьому Ісусу з Назарету, – була нестерпною і ненависною, бо то найстрашніший для них злочин, якщо хтось, будучи людиною, оголосить себе Богом. Адже згадаймо, як поставилися вони до зцілення Ісусом розслабленого в купальні суботнього дня, що заборонялося Старим Заповітом, і цієї заборони неухильно всі дотримувалися, – тоді юдеї стали шукати й переслідувати Його, аби вбити, бо вчинив він це добре діло у священну для кожного правовірного іудея суботу.

Тоді Ісус відповів на їхнє звинувачення в порушенні суботи: «Отець Мій донині творить і Я творю” (Ін. 5:17), а “Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, Який послав Його» (Ін. 5:23). Вони ж із ще більшим завзяттям намагалися вбити Його не тільки за те, що порушував суботу, а ще більше за те, що Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе з Ним. Ісус подає їм ще один аргумент на Свій захист: «Чому ви говорите – Ти богохульствуєш? Тому, що Я сказав: Я Син Божий? Хіба не написано в Законі вашім: «Я сказав ви – боги!?» Якщо я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені, а вірте ділам, щоб пізнали і повірили, що Отець у Мені і Я в Отці» (Ін. 10:34-38).

Але й ці слова не заспокоїли юдеїв і вони шукали можливості схопити Його, але Він уникнув їхніх рук і відійшов на протилежний бік Йордану, де раніше хрестив Іоанн, і там перебував у безпеці. Туди до Нього приходило багато людей і там увірували в Нього, бо своїми очима бачили великі чуда, які творив Він. Недарма ж Його так любили і так люто ненавиділи юдеї! А, ненавидячи, на кожному кроці вишукували в Його висловлюваннях і діях докази для звинувачення в богохульстві на ту годину, коли настане час звести з Ним рахунки: чи то тоді, коли учні Його, перебуваючи на полі, зірвали кілька колосків, розім’яли зерно в долонях і з’їли, чи коли Він Сам зцілив сухорукого в суботу. Пам’ятаєте, що Він їм відповів? «Син Людський є Господарем і суботи» (Мк. 2:28), бо: «Субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2:27). Це в їхньому розумінні Священного Письма було вже занадто – назвати Себе Господарем і суботи! А ще як до цього додати і той випадок, коли Ісус не погребував товариством із митарем і його товаришами та грішниками, й зайшов до його дому та ще й сів до столу обідати з ними, а на запитання книжників до Його учнів, що стояли біля дверей: «Чому Учитель ваш їсть з митниками і грішниками?» (Мт. 9:11), а ті не могли нічого їм відповісти, пролунав грізний голос зсередини будинку: «Не здорові потребують лікаря, а хворі. Підіть і навчіться, що означає: «Милосердя хочу, а не жертви!» – якими словами і яким тоном Він вказує цим богословам, що вони повинні займатися своїм безпосереднім ділом. – «Я прийшов кликати не праведних, а грішних до покаяння» (Мт. 9:12-13).

Чи не від цих днів загибель Його вирішена, бо вже багато хто тільки й бачить, як Він висить розіп’ятий на хресті. І вони дочекаються цієї миті! Але спочатку буде урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим! Бо Ісус постійно прагнув до Єрусалиму – найбільшого міста, столиці, центру національного, політичного і релігійного життя поневоленої римлянами Юдеї. Тут відбувалися суд і покарання через розп’яття на хресті, чи помилування злочинців. Сюди на свято Відновлення сходилися люди з найдальших куточків країни і, на відміну від жителів Єрусалиму, мешканці інших поселень і міст, які всі ці три роки, коли Господь пророкував і творив чуда та зцілення, приймали Його по дружньому, часто з любов’ю, і саме серед них Ісус мав підтримку, і саме в їхньому оточенні Йому й належало з тріумфом увійти до священного міста, яке не завжди було до Господа прихильним. Тому дванадцять учнів з тривогою спостерігали за Учителем, як Він все ближче підходить до Єрусалиму, але змовчували, нічого не запитувати і не говорили. А Ісус мав Свою мету, якої вони не знали, хоч Він не один раз уже натякав їм про неї.

Коли Ісус ще перебував у володіннях Ірода, там Його застала звістка про смертельне захворювання Лазаря, який жив у Віфанії неподалік Єрусалиму. Але Він почекав ще два дні й тоді сказав учням: «Лазар помер! І Я радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували. Тож ходімо до нього!» (Ін. 11:14-15). Задумаймося над тим, чому Христос сказав Своїм учням, майбутнім Апостолам: “Щоб ви увірували”? Адже Він не сказав їм, що: «Ходімо і Я воскрешу його». Більше того, вони боялися, що там можуть і загинути разом з Ним від рук юдеїв, які шукали нагоди вбити Ісуса, адже недарма Фома підбадьорював їх: «Ходімо й ми і помремо з Ним» (Ін. 11:16).

Зауважмо, що Ісус, знаючи наперед хід усіх подій, готував їх до Свого воскресіння після розп’яття, щоб вони не злякалися, коли Він з’явиться перед ними, бо Дух Святий не зійде на них аж до того дня, коли Він вознесеться до Отця небесного, і збере їх, дванадцятьох, і Матір Свою Марію, і по Його молитві язики вогню небесного зійдуть на них в день П’ятидесятниці. Тож воскресіння Лазаря тілом ознаменувало воскресіння Ісуса Христа і тілом, і духом: «Я є воскресіння й життя» (Ін. 11:25), – говорить Він Марфі, сестрі Лазаря. І хоч учні Ісуса й надивилися на безліч зцілень, всяких чудес і, навіть, воскресіння щойно померлих, які Він творив на їхніх очах, але воскрешення Лазаря повинне було змусити Апостолів повірити й у майбутнє воскресіння Його Самого, бо Йому належить воскреснути на третій день після тілесної смерті, як то й пророковано: «Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!» (Пс. 16:10). «Ця хвороба не на смерть, а на славу Божу, щоб Син Божий прославився через неї» (Ін. 11:4), – сказав Ісус учням, коли почув про тяжку недугу Лазаря, бо Він знав, що коли прийде Його час, то вони згадають воскресіння Лазаря на четвертий день після його смерті, і зрозуміють те, що повинні зрозуміти.

До Марії і Марфи у Віфанію з Єрусалиму прийшло багато євреїв, щоб утішити їх у скорботі за померлим братом, і разом із жалобними сестрами вони підійшли до Ісуса. Марія з Марфою плакали, плакали і євреї, розжалобився в дусі й Ісус. «Де поклали ви його?» – запитав і заплакав. Вони відповіли: «Господи, піди і подивись!» (Ін. 34-35).

Я все думав – чому Ісус оплакав Лазаря, адже, навпаки, повинен був би радіти, що повертає до життя друга, якого любив? І відповідь вразила мене своєю простотою: воскресіння з мертвих Лазаря, звичайної тлінної людини, було тимчасовим – він повернеться до життя, але прийде час, і знову помре – і тому Христос плакав над смертністю всіх живих, тіла яких, кожне у свій час, зогниють, як гниють перестиглі плоди.

Ісус підійшов до печери, де був гріб, сказав, щоб відвалили камінь, яким було закрито вхід, і коли його волю виконали, мовив до Марфи: «Чи Я не сказав тобі, що коли будеш вірувати, то побачиш славу Божу?», а потім звів Свої очі до неба: «Отче, дякую Тобі, що Ти почув Мене. Я й знав, що Ти завжди почуєш Мене, але сказав для народу, який стоїть тут, щоб увірували, що Ти послав Мене». Сказавши це, голосно промовив: «Лазарю, вийди звідти!» І померлий вийшов…» (Ін. 11:40-44).

Багато юдеїв, побачивши чудо воскресіння Лазаря, тіло якого на четвертий день уже розкладалося й смерділо, увірували в Ісуса й цю звістку принесли в Єрусалим. Терпінню первосвящеників і богословів настав кінець – Назарянин набирав надто великої популярності й сили, а народ уже бачив у Ньому справжнього свого царя, який визволить його від поневолювачів. Та римляни сильніші й придушать повстання, знищивши й місто, й багато його мешканців, не пошкодувавши навіть дітей. І от тоді первосвященик Каяфа сказав: «Краще для вас, щоб один чоловік умер за людей, аніж щоб увесь народ загинув» (Ін. 11:50). Апостол Іоан пояснює ці слова так: «Це ж він сказав не від себе, але, бувши цього року первосвящеником, пророкував, що Ісус помре за народ; і не тільки за народ, але щоб і розсіяних дітей Божих зібрати в одно» (Ін. 11: 51-52).

А хіба ми, українці – діти Божі, не розсипані по всьому світу, хіба не настав час збирати нас в одне тіло Христове – Українську Православну Церкву з патріаршим престолом у Київі, в єдиній вітчизні Україні, а не по Москвах та Римах, не по всяких закордонах, бо домівка у нас одна-єдина? Настав час! Але ще багато серед нас тих, хто не хоче чути й розуміти, багато таких, хто ще хоче сісти по праву та по ліву руку, тобто прагне влади будь-якою ціною. Це ті, які й Христа Ісуса спочатку переслідували, ганьбили, намагалися побити камінням, не визнаючи Його навіть пророком, а потім і на хресті розіп’яли.

Та давайте подивимось, як же розвивалися події далі? Але спочатку згадаймо те, коли Ісус якось йшов із Своїми учнями в черговий раз до Єрусалиму і вже вкотре почав говорити їм про те, що має статися з Ним: «Ось ми йдемо в Єрусалим і все, що писали пророки про Сина Людського, здійсниться. Бо видадуть Його язичникам, і осміють Його, і зневажать, і обплюють Його, будуть бити і вб’ють Його, але третього дня Він воскресне» (Лк. 18:31-33). Так, учні страхалися таких Його слів, не розуміли їх глибокого змісту, бо кожен думав своє, людське – як би зайняти біля Господа в Царстві, яке вже ось-ось гряде, для себе краще місце. Але першими насмілилися приступити до Нього Яків та Іоан, сини Зеведея: «Вчителю, дозволь нам, щоб ми сиділи один праворуч Тебе, а другий ліворуч у славі Твоїй» (Мк. 10:37).

Ісус навіть не розгнівався на них, Він лиш гірко всміхнувся. «Не знаєте, чого просите, – відповів їм. – Чи можете ви пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещусь?» Навіть не підозрюючи, про яку чашу Він говорить, вони так зраділи, що ледве не впали на коліна перед Ним в очікуванні Його згоди з їхнім проханням. «Можемо!», – аж похопились вони. Він ще трохи помовчав, очевидно прозріваючи все їхнє життя наперед, а до того ж Йому, можливо, стало прикро й боляче за них, найближчих друзів і учнів, за темряву їхніх душ, яких ще так слабко торкнулося Його благодатне світло, і спокійно відповів: «Чашу, яку Я п’ю, ви будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, ви будете хреститися». А, ще помовчавши, наче даючи їм і всім Своїм учням можливість усвідомити кожне казане Ним слово, бо вага тих слів велика, Він додає: «Але дозволити сісти праворуч чи ліворуч від Мене – не від Мене залежить, а кому приготовлено». Ще пройшовши, прикликав їх усіх до Себе і сказав їм: «Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, панують над ними і вельможі їхні управляють ними, але між вами не так буде: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. Бо і Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою за викуп багатьох» (Мк. 10:3, 8-45). Цими словами Він розкрив суть вищого призначення, яке Він узяв на Себе, і хотів, щоб вони не тільки правильно його зрозуміли, а й після того, як Він покине їх, щоб вони уникали перших місць, дивлячись на Його приклад, і гідно послужили людям, проповідуючи Євангелію спасіння.

І ось, нарешті, Ісус вирішує йти до Єрусалиму. Велике чудо воскресіння Лазаря стало передвістям смерті й воскресіння Самого Христа, а відтак і передвістям загального воскресіння всіх померлих. Про це й свята наша Православна Церква нині співає: «Загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив єси Лазаря, Христе Боже».

Учні підводять до Нього молодого осла, на якого ще ніхто не сідав. Це дуже суттєво, бо Ісус не міг в’їжджати до міста на коні, як то урочисто на конях чи коштовних колісницях в’їжджали земні царі до своєї столиці, сповнені гордості й пихи за перемогу їхнього війська над ворогами, адже царство Його: «Не від світу цього» (Ін. 17:36).

Ісус сідає на молодого осла, очевидно первородного, і в супроводі євреїв, яких багато приходило до Віфанії, щоб подивитися на воскреслого Лазаря, а також паломників, які проходили через це поселення до Єрусалиму на свято Пасхи з Галілеї і радо приєдналися до Його урочистої подорожі в столицю, бо хотіли бачити Христа своїм царем. Йдучи перед Ним і позаду, народ вигукував: «Осанна! Благословенний Той, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлю!» (Ін. 12:13), люди клали Йому під ноги пальмове віття, стелили свій одяг і знову славили: «Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава в вишніх!» (Лк. 19:38). Таким чином, подорож Ісуса Христа до Єрусалиму на страждання, на ганебну смерть перетворилася на всенародне поклоніння, урочисте вшанування входу царя на своє царство. І якщо раніше Він відхиляв намагання євреїв проголосити Його своїм царем, то цього дня навіть на осла сідає, щоб народ згадав пророцтво про прихід свого царя на ослові.

Фарисеї, наполохані таким величезним розмахом народної підтримки, особливо коли звідусіль залунало: «Цар юдейський!», звернулися до Нього: «Учителю, заборони учням Твоїм!» (Лк. 19:39). Ісус же голосно і владно кидає їм виклик, який видавав у Ньому Бога: «Коли вони замовкнуть, то каміння кричатиме!» (Лк. 19:40). Наче цими словами говорив їм, що коли вони не зрозуміли, Хто Він, коли й ці прозрілі люди не переконали їх, то тоді каміння закричить їм про те, що Син Божий переможно вступає в Єрусалим. Багато хто з фарисеїв казав: «Увесь світ іде за Ним!» (Ін. 12:19).

Христос свідомо входив у Єрусалим на страждання як очікуваний багато століть єврейським народом Месія, як їхній цар юдейський. Він виконав Своє призначення: пророкував, навчав народ, як первосвященик служив йому, страждав ради Бога і, врешті, приносив Себе в жертву за гріхи світу, щоб цей світ змінився, отримавши надію на спасіння. Три роки Він благовістив про Царство Небесне як Царство Боже і як духовне перетворення людини й цілого народу. Він сподівався, що Єрусалим зрозуміє Його, піде за Ним, як царем Царства небесного, а натомість Сам зрозумів, що швидше каміння заголосить, аніж камінне серце Єрусалиму зрушиться. І Христос, наблизившись до Єрусалиму, не прокляв його, хоч і знав, що тут на Нього чекає осудження і смерть, а, розкриваючи жахливу долю міста, заплакав над ним: «О, коли б ти хоч у цей твій день зрозумів, що потрібно для миру твого! Та нині це закрите від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, коли вороги твої оточать тебе валом, і обложать тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють тебе з землею, і повбивають дітей твоїх, і не залишать в тобі каменя на камені за те, що ти не зрозумів часу відвідання твого» (Лк. 19:42-44).

А чи зрозумів український народ всю значущість відновлення Української Православної Церкви в особі Православної Церкви України? Чи зрозумів народ, що Помісна Українська Православна Церква увійшла в життя України, єднає нас в ім’я Христове з волі Божої заради спасіння українського народу, який багато століть у сподіванні чекав духовного й національного визволення? Якщо значна його частина в нестямі кричить на рідну Церкву: “Розіпни її!”, то скам’яніле серце інших мовчить. О, не приведи, Господи, щоб закричало каміння, нехай страшна доля Єрусалиму обійде Україну стороною. А ми будемо славити Христа Спасителя, Який помер і за наш народ, а Своїм воскресінням посилає й українському народу надію на спасіння, єднаючи нас в рідну Церкву. «Прийшла година прославитись Сину Людському» (Ін. 12:23). Амінь!

+ Афанасій (Шкурупій), архієпископ Харківський і Полтавський ПЦУ

Славний же і гідний Його дім, Церква, вмілими будівельниками має патріархів і архієреїв, священиків і ігуменів, і всіх церковних вчителів, які вірою і чистотою наблизилися до Бога і взяли за благодаттю Святого Духа різні дари учительства і зцілення, в міру дані їм Христом. Тим нехай ми, немічні, що беруть рештки від тієї трапези, насичуються, адже всякий слуга хвалить свого господаря. Тепер нам радість і всьому світу весілля, браття, що наступило свято, в якому збулися пророчі писання через вчинені Христом в цей день знаки. Сьогодні Христос входить в Єрусалим з Віфанії, сівши на осля, щоб виповнилося пророцтво Захарії, який сказав про Нього: «Радуйся і веселися, дочко Сіону, ось Цар твій іде покірний, сівши на молодого віслюка!»

Це пророцтво розуміючи, вселімося. Дочками вищого Єрусалиму названі душі святих, а молодий віслюк – повіривши в Нього народи з язичників, яких Він звільнив, пославши до них апостолів, від спокуси сатани.

Сьогодні народи вийшли назустріч Ісусові, тримаючи в руках зелені рослини і тим надаючи йому честь, після того, як Він звільнив з труни Лазаря і воскресив його з мертвих. Красиве людське свідоцтво, повіривши якому, народи пізнали у Ньому Сина Божого. Він чудеса робив серед юдеїв, а спасіння й милість подав язичникам. Ті не впізнали Його, а язичники прийняли Його. Ізраїль відрікся від Того, що закликав його до вічного життя, а тих, що повірили, язичників, привів Він в Царство Небесне. Для тих – падіння і спокуса, а кінцям землі – повстання і віра.

Сьогодні апостоли поклали ризи свої на молодого віслюка, і Христос сидить поверх їх. О, поява великої таємниці! Адже чесноти християн – це ризи Апостолів, бо своїм прийняттям науки Христової створили благочестиві люди престол Богу і вмістилище Святого Духа: «веселюсь в них, – йдеться, – і почну жити в них, і буду їм Богом, і стануть людьми Моїми».

Сьогодні народи устилають шлях Його своїм одягом, а інші зрізали з дерев гілки і ними устилають. Праведним і благим шляхом став Христос для світських владик і для всіх знатних; що устилають цей шлях милостиню і смиренням, без труда входять вони в Царство Небесне. А беручи з дерев гілки – це прості люди і грішники, хто приходить до Бога, вирівнюючи свій шлях болем серця і розчуленням душі, постом і молитвами, бо сказано: «Я – Шлях, Істина і Життя»

Сьогодні почався рух усього Єрусалиму через прихід Господа: поспішають старі, щоб поклонитися Ісусу як Богу; поспішають юнаки, щоб прославити Його за диво воскресіння Лазаря; кричать діти, ніби на крилах літають навколо Ісуса: «Слава синові Давида! Благословен крокуючи в ім’я Господнє! Бог – Господь і явився нам!» О, одкровення таємниці і здійснення пророцтв! Адже старцями названі ті язичники, бо і раніше Авраама і Ізраїлю були народи; тоді, через спокусу, пішли вони від Бога, тепер же – з вірою Сину Божому поклоняються. Зразком же юнаків названий гідний, смакуючи невинність, чин отців, бо невпинно славить він Христа і творить чудеса за Божественною благодаттю. А в дітях виявлені всі ті християни, які ніяк не мудрують про Христа, але для Нього живуть і за Його вмирають, і приносять йому обітниці і молитви.

Сьогодні Анна і Каїфа зляться. Всім весілля, а їм – печаль і подив. Варто було б ієрейському чину бути мудрим і відчувати по пророком, чи не це Христос, про Якого заповів синам своїм Яків, сказавши їм: «З спадку свого, Юда, вийде Владика неба і землі. Він – надія народів, прив’язавши до лози свого молодого віслюка». Чи не згадали вони і Давида, давши пророцтво про Нього і сказав: «Радуйся, Єрусалим, і готуй шлях твоєму Богу, бо прийде Він в свою Церкву, роблячи чудеса і надаючи знаки», але вчинили змову на Подателя всіх благ, щоб стратити не тільки Ісуса, але і Лазаря, і не побажали разом з народом говорити так: «Великий Ти, Господи! Голос Твій потряс глибини пекла і звільнив з них душу померлого, і, спасенний, знову повернувся до життя Лазар!»

Сьогодні все створіння радіє, звільняючи від ворожого полону, сьогодні здригнулося сили адові і ланцюги, і жахнулися сили бісів. Сьогодні пагорби і гори солодкість подають, ниви і поля приносять плоди Богу, вищі співають, а пекельні ридають, і дивуються ангели, бо бачать що йде по землі Невидимий на небесах, сидячі на ослі, які сидіть на престолі херувимському, оточений народами. Того, Хто недосяжний для сил небесних. Сьогодні діти радісно прославляють Того, Кого зі страхом прославляють і Серафими. Сьогодні крокує по шляху в Єрусалим Той, Хто розмірив небо руками і землі долонею, сьогодні входить до церкви Той, кого не вміщають небеси.

Сьогодні старійшина жерців наповнюється гнівом на Творцю великих чудес, сьогодні книжники та фарисеї заздрять дітям, що вибігли з гілками назустріч Христу і співати: «Слава синові Давида!» Дивна річ! Як забилися вони пророків, які кожен по своєму писав про Христа заради нашого, язичницького, спасіння! «Уже – сказано – немає прагнення до Мене серед Ізраїлевих синів, а з’явився Я до тих, хто не шукає Мене, і скажу Я людям чужим: «Ви люди Мої»».

Тому, браття, гідно нам, людям Божим, прославити Христа, що нас уподобав. Прийдіть, поклонімся Йому і впадемо, як блудниця, цілуючи в думках Його Пречистої ноги, і підемо, як вона, від злих справ; проллємо, як миро на голову Його, віру і любов нашу; з любов’ю вийдемо, як народи, Йому назустріч і, як галузі, зламаємо свою злість і гординю; покладемо Йому, як ризи, добрі справи; оспівуємо молитвами і добротою, як діти, зустрінемо милостиню нужденним, здійсненням чування і посту, – і не знищимо роботу сорокаденного посту, в якому ми жили, очищаючись від усякої скверни, щоб вступив сьогодні в наш Єрусалим Христос. Адже весь склад нашого тіла названий Єрусалимом, як каже Ісая: «на своїх руках, Єрусалим, написав я твої стіни і перебуватиму в тобі».

Підготуємось же смиренням, ніби дім, наші душі, щоб з причастям увійшов в нас Син Божий і здійснив з учнями Своїми паску. Підемо разом з пішовши добровільно на покути, понесемо свій хрест у терпінні будь-якої образи, Розпінимо себе опором гріху, вб’ємо наші бажання тілесні, словами: «Слава в вишніх! Благословен Ти, прийшовши на добровільне страждання, якими зневаживши Ти пекло і переміг смерть!» І, зупинивши на цьому слова, увінчали піснями, як квітами, Святу Церкву і прикрасимо свято, піднесемо Богу прославляння, і Христа, Спасителя нашого, звеличимо, оповиті благодаттю Святого Духа, щоб, відзначив у радості свято, досягти в світі триденного Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, Якому належить всяка слава, честь і поклоніння, з Отцем і Пресвята, Благим і животворящим Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Ось розповідь Євангелія: «І коли наблизились до Єрусалима і прийшли у Виффагію до гори Елеонської, тоді Ісус послав двох учеників і сказав їм: підіть у село, що прямо перед вами, і зразу знайдете прив’язану ослицю і з нею осля; відв’яжіть і приведіть до Мене. І якщо хто скаже вам що-небудь, відповідайте, що вони потрібні Господеві; і одразу ж відішле їх. Усе ж це було, щоб збулося сказане пророком, який говорить: скажіть дочці Сионовій: ось Цар твій гряде до тебе лагідний, сидячи на ослиці й осляті, синові під’яремної. Ученики пішли і зробили так, як сказав їм Ісус: привели ослицю й осля і поклали на них одяг свій, і Він сів поверх нього. Безліч людей розстилали одяг свій по дорозі, а інші різали гілки з дерев і стелили по дорозі. Люди ж, що йшли попереду і слідом, виголошували: осанна Синові Давидовому! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє! Осанна у вишніх! І коли увійшов Він у Єрусалим, все місто заворушилось і заговорило: Хто це такий? Народ же говорив: Цей є Ісус, Пророк із Назарета галилейського. І увійшов Ісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали і купували в храмі, і поперевертав столи міняйл і лави тих, що продавали голубів. І сказав їм: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників. І приступили до Нього в храмі сліпі й криві, і Він зцілив їх. А первосвященики і книжники, побачивши чудеса, які Він створив, і дітей, які виголошували в храмі: осанна Синові Давидовому, обурились і сказали Йому: чи чуєш, що вони говорять? Ісус відповів їм: так, невже ви ніколи не читали: з уст немовлят і дітей Ти створив хвалу? І, залишивши їх, вийшов геть з міста у Вифанію і пробув там ніч» (Мт. 21:1-17).

Щоб зрозуміти всю глибину сенсу цього тексту, щоб відчути радість цього щорічного свята – Вербної неділі, потрібно згадати перш за все, що цей урочистий вхід в Єрусалим був єдиним очевидним торжеством протягом земного життя Христа. Він не шукав ніде і ніколи ні визнання, ні влади, ні слави, не шукав навіть елементарного життєвого благополуччя. «Лисиці мають нори, – говорив Він, – і птиці небесні – гнізда, а Син Людський не має де й голови прихилити» (Мт. 8:20). На всі спроби прославити Його Він завжди відповідав рішучою відмовою, і все Його вчення було вченням про смирення і лагідність: «Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим» (Мт. 11:29). Від народження в печері до ганебної смерті на хресті поруч з кримінальними злочинцями – все Його життя з нашої людської, земної точки зору, за нашими нормам і мірилом було однією суцільною і трагічною невдачею. І під кінець навіть той натовп, що спочатку слідував за Ним, чекаючи від Нього чудес і зцілень, залишив Його, і тоді все, кинувши Його й повтікали.

Треба зрозуміти, що в центрі, в серце християнської віри стоїть, дійсно, життєва невдача, трагедія, земний крах. І на це часто вказували, над цим часто знущалися вороги християнства, починаючи з тих, що стояли біля хреста і знущалися над страждаючою на ньому Людиною: «Спаси Себе Самого! Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста »(Мт. 27:40). Але Він не зійшов, Він нічого не відповів їм … А потім так само знущався Вольтер і представники так званого Просвітництва, а ще пізніше – Ніцше і його послідовники, носії ідеї надлюдини. І, нарешті, в наші дні – незліченні кандидати філософських наук, які пишуть за указівкою понад популярні антирелігійні брошури.

Треба додати, що іноді і самі віруючі забувають про це центральному парадоксі своєї віри і приписують Христу ту земну силу, міць, владу і успіх, від яких Він так рішуче відмовлявся; і вони легко забувають страшні слова Євангелія: «Почав сумувати й тужити» (Мт. 26:37). Але тоді зовсім особливе, ні з чим не порівнянне значення набуває це єдине земне торжество, прославляння Христа, яке Він Сам викликав, якого Він Сам хотів – «все місто прийшло в рух» (Мт. 21:10). Ми знаємо, що ті слова, які кричала юрба: «Осанна Синові Давида», що ті символи, якими вона оточували Христа: пальмові гілки, – все це «пахло» політичним повстанням, всі ці символи відносилися за традицією до Царя, означали визнання Христа царем і заперечення уряду. «Не чуєш, скільки свідчать проти Тебе?» (Мт. 27:13) – запитували Христа представники влади. І тут Христос не відрікся від цієї хвали, не сказав, що це помилка; отже, Він хотів цього торжества напередодні зради, зради, страждань і смерті. Він хотів, щоб хоча б на кілька хвилин, хоча б в одному тільки місті люди побачили і визнали та оголосили, що справжня влада і сила і слава не у тих, хто зовнішньою силою і міццю отримує її, а у Того, хто не вчив нічому крім любові, справжньої внутрішньої свободи та підпорядкування тільки вищому і Божественному закону совісті.

Цей вхід в Єрусалим означав розвінчання раз і назавжди влади сили і примусу, влади, яка потребує для свого збереження невпинне самовихваляння. На кілька годин в Святому місті засяяло царство світла і любові, і люди дізналися і прийняли його. І, найважливіше, ніколи не змогли до кінця забути про нього. Створювалися і падали величезні імперії, здобувалися і відвойовували цілі держави, досягали нечуваної влади, нечуваної слави всілякі вожді і владики – і потім зникали, занурювалися в темінь небуття. «Яка слава на землі стоїть тверда і непорушна?» – запитує поет, і ми відповідаємо: ніяка. А ось царство цього жебрака, бездомного Вчителя стоїть і світиться все тією ж радістю, все тією ж обіцянкою. І не тільки раз на рік, на Вербну неділю, але завжди, дійсно на віки віків. «Нехай прийде Царство Твоє» (Мт. 6:10) – моляться християни, і воно весь час приходить, весь час перемагає, хоч б непомітно, хоча б невидима не була б ця перемога в гуркоті земних і минущих перемог.

протопресвітер Олександр Шмеман,

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Народ марив про його прихід, визнаючи в Ньому свого царя. Його захоплено вітали, так само, як в ті часи зустрічали переможців. І дійсно – хоча, можливо, люди цього не усвідомлювали – перед ними був Той, Хто незабаром переможе смерть. Цей тріумфальний прихід і визнання в Ньому істинного Царя Ізраїлю були настільки значними подіями, що їх передбачали вже Старозавітні пророки. Господь Ізраїлю, Господь Всесвіту прибув в своє місто, щоб царювати. Але трон і слава Його були абсолютно відмінними від людських уявлень. Це був трон не всевладдя і панування, а мук, страстей і умертвіння самим принизливим на ті часи чином – розп’яттям на хресті.

Повертаючись до картини тріумфального входу в Єрусалим, ми бачимо, що він справив такий великий резонанс, що навіть змусив турбуватися володарів епохи. Архієреї, книжники, фарисеї – все відчували, що присутність Ісуса загрожує їх положенню і могутності. Але вони розуміли, що їх протиборство увійшло в заключну стадію. І вони, не втрачаючи часу, почали втілювати в життя свої беззаконні плани. Здається, їм це навіть вдалося: недільне «Осанна!» В лічені дні змінила «Візьми, візьми, розіпни Його!».

А Він? Як Він сприймає все, що відбувається? Перш за все, сам Його прихід в черговий раз показує Його смирення. Його поведінка – приклад для наслідування віруючим всіх епох. Той, чий трон – небо, сідає на маленького осла і добровільно віддає себе в руки своїх переслідувачів. Він знав, що така Його поведінка не виправдає очікувань народу, який бачить в ньому мирського Месію, політичного і національного лідера. Будучи всезнаючим Богом, Він передбачав, що розчарує більшу частину тих, хто зараз так захоплено Його приймає. Але, тим не менш, Він мовчки входить в місто.

Брати мої, давайте звернемо увагу на цю хиткість народної свідомості, на легкість, з якою люди змінюють свої думки і рішення, і задумаємося. Будемо ж незмінно визнавати Його Царем нашого серця. Прислухаймося до Його слова і не будемо піддаватися нашим легким щоденним поривам. Нехай кожен з нас усвідомлює, що шлях до Воскресіння і вічного життя лежить через страждання, Голгофу і розп’яття. Адже Він очекає від нас не щоденного «Осанна!», А безперестанного «Нехай прийде Царство Твоє!».

Високопреосвященний Варнавас, митрополит Неаполі і Ставруполі

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

Вчора ми бачили, як Він воскрешав Лазаря. На очах цілого села закликав Він з гробу померлого чотири дні по тому. Таким чином, дав Він нам ще одне незаперечне свідчення Свого Божественного існування, що перемогло смерть.

Справедливо натовп вітає Його в Єрусалимі з криками і вигуками: «Осанна! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!». «Осанна!» Означає «Спаси нас!», А «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!» Означає “Слава Тобі, бо Ти прийшов в ім’я Правдивого Бога і Господа нашого!»

Іншими словами, народ говорив: «Так, тепер ми знаємо, що Тебе послав Хтось Інший. Направив Тебе до нас єдиновладним Істинний Бог! Господь Слави! В ім’я Господа Ти проходиш зараз на спасіння наше. Приходиш, з тим щоб звільнити нас. Ми були свідками того, як учора воскресив Ти Лазаря, що помер чотири дні тому. Ти маєш владу звільнити нас від найлютішого ворога – від смерті нашої. Тому вітаємо ми Тебе і славимо, радіємо і радіємо: «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!»

***

З того часу ця фраза стала найвищою похвалою Церкви. Прекрасним гімном, що прославляє Христа. Тому Церква закликає нас згадувати його щоранку під час ранкового богослужіння: «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!»

Тобто: «Христос – Бог наш, і Господь наш – прийшов і відкрився нам». Прийшов і став людиною для нас. Він більше не якась недосяжна і невидима сила. Його бачили людські очі і відчували людські руки. Але, вони не впізнали його, і поставилися до Нього як до огудника Бога і шахрая, що порушує їх спокій. І привели Його до суду, засудили до смерті і розіп’яли. Але Він ще раз показав, що Він є істинний Бог і Господь – Він воскрес із мертвих. Пообіцяв нам бути з ним «в усі дні земного життя нашого». Він ніколи нас не залишав. Це, звичайно, не означає, що Він любить «втручатися» в наше життя без нашого на те бажання.

Найважливіша умова для Його перебування в нашому житті – наше бажання цього. Ми повинні запросити Його в своє життя. Ми повинні чекати Його як Спасителя і Визволителя. У будь-який момент ми повинні бути готові вітати Його славослів’ям: «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!»

Але щоб завжди віддаватися цій цілющої тузі в постійному очікуванні Його, щоб з готовністю вигукнути: «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!», Необхідно ще щось, те, про що ми тепер, на жаль, повністю забули. Необхідний, як кажуть, другий псалом сьогоднішнього свята, щоб і ми вступили разом з Ним у гробницю. І були поховані разом з Ним. Але не в простій могилі, а в гробниці, яка є не що інше, як Свята Купіль, куди нас занурювали ще немовлятами.

«Будучи поховані з Тобою в Хрещенні, Христе Боже наш, ми через воскресіння Твоє удостоєні безсмертного життя і в гімні викликуємо:« Осанна в вишніх! Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!»

Це означає: колись хрестили нас не для того, щоб ми зберігали фотографії та відео милого немовляти, а хрестили, щоб ми поховали в купелі існування поза Христом. Поховали карикатуру життя, яка трохи відрізняється від тваринного існування, а згодом воскресли разом з Христом – разом з Тим, Хто є єдиним джерелом справжнього життя – життя вічного! Тільки так ми зможемо по-справжньому жити вічно, і тільки таким чином сьогодні – і в будь-який момент свого життя – ми можемо закликати Його, вітаючи словами: «Благословен, Хто йде в ім’я Господнє!»

Митрополит Превеза і Нікополя Мелетій (Каламарас)

Відаючи, яка доля чекає на Нього в цьому місті, Господь не змінює свого наміру. Ісус разом з учнями вирушає до Єрусалима на свято Пасхи. Наблизившись до міста, де, як Він знав, на Нього чекали страждання і смерть, Господь наказав двом своїм учням: «Ідіть у село, яке перед вами; увійшовши до нього, знайдете прив’язане осля, що на нього ніколи ніхто не сідав із людей. Відв’яжіть його і приведіть. Коли ж вас хто за­питає: «Навіщо відв’язуєте?», відкажіть тому так: «Господь потребує його» (Лк.19. 30-31).

Вони виконали це Його прохання і привели осля. Постеливши свою одежу на осля, посадили на нього Ісуса. По дорозі Його зустрічало багато народу. Люди з пальмовим гіллям виходили до Нього й вітали: «Осанна! Благословенний, хто йде в Ім’я Господнє! Цар Ізраїлів».

Як відомо, кінь є символом війни, бо на війну воїни колись вирушали на конях, а осел є символом миру, бо він надто повільний і придатний лише для роботи в мирний час. Коли цар повертався з військового похо­ду, то звичайно їхав на коні. Іудеї чекали царя-завойовника, але Христос в’їхав до Єрусалима верхи на ослі, мирній тварині. І вся проповідь Ісуса Христа бу­ла про царство миру і любові між людьми, яке від землі веде до вічності.

Люди думали, що Ісус Христос прямує до Єрусали­му, щоб стати царем, тому й зустрічали Його вигука­ми, якими завжди вітали царів. А коли увійшов Він до Єрусалима, то завирувало місто, питаючи: «Хто Цей?» Люди ж казали: «Цей є Ісус, Пророк з Назарету Галілейського». Коли ж Він, наближаючись, побачив місто, то заплакав за ним і провістив: «О якби ти хоч цього дня пізнало, що потрібно для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це. Бо прийдуть на тебе ті дні, і твої вороги валом тебе оточать, і обляжуть тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють з землею тебе, і поб’ють твої діти в тобі, і не позоставляють каменя на камені, бо не зрозуміло ти часу відвідин твоїх» (Лк. 19, 41-44).

І увійшов Він у храм, повиганяв з нього торгашів, кажучи до них: «Дім Мій — дім молитви, а ви з нього зробили печеру розбійників». Кожного дня Він у храмі навчав. А первосвященики, книжники, фарисеї замиш­ляли, як Його вбити, але не могли нічого вдіяти, бо всі люди горнулись до Нього і слухали Його.

На Україні напровесні починає цвісти лише верба, тому у день славного входу Ісуса до Єрусалиму Церква святкує Цвітну, або Вербну, неділю, в яку освячують у церкві гілочки з лози або верби і роздають людям. Вербу святять в церкві під час святкового богослужіння. Після читання Євангелії священик здійснює кадіння верби благоуханним фиміамом, читається молитва і окроплюються гілки святою водою.

Звичай святити вербу — дуже старий, бо вже в Ізборнику (1073 р.) згадується «Празндникь Вербьньї». Згадує про вербу і Данило Паломник (1095-1103рр.), що відвідав Єрусалим і там бачив «древіе много по брегу Йорданову превисоко, яко вербіє есть и подобно».

Тропар свята: Загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив Ти Лазаря, Христе Боже. Тому і ми, як ті діти, несучи знамена перемоги, виголошуємо Тобі, переможцеві смерті: спасіння в небі, благословенний Той, Хто йде в ім’я Господнє [1.с.23-25].

Вербове дерево мало і має для українців велике значення, адже в давнину в часи язичництва верба була символом Всесвіту і вважалася священним деревом і тому зберегла до цього часу численну символіку. «Верба, як уже зазначалось, у прадавній релігії наших предків символізувала організовану ділянку Всесвіту, тобто Галактику (Чумацький шлях), отже й Сварога, Берегиню, Дерево життя (Райське дерево). Донедавна на традиційному українському подвір’ї вербу висаджували біля хати так само обов’язково, як і калину» [2.с.39]. Тому з давніх давен в Україні є досить відомою приказка: «Без верби і калини немає України».

Відомості про вербу можна знайти і в Святому Письмі. Зокрема в книзі Левіт 23.40, в Псалмі 136,2, Ієзекіїля 17.5.

Як вже було сказано, що верба, як символ збереглася і в християнстві і їй присвячена 6 Неділя Великого Посту це Вербна неділя. Ця назва пішла від того, що юдейський народ з фініковими пальмами, які носять назву єрусалимської верби так званої «іви» – зустрічав Ісуса Христа за 6 днів до хресної смерті, це свідчить євангелист Іоан Богослов в своєму євангелії (Ін.12.12-13).

Прийнявши християнство український народ зберіг благочестиву традицію освячення верби, але з своїми особливостями. Після освячення народ злегка вдаряє один одного і промовляє слова, які в різних регіонах промовляються по різному. Професор Степан Килимник наводить декілька:

«Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень Великдень!

Будь здоровий як вода,

Будь багатий як земля!»

Або:

«Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень!

Не вмирай, не вмирай,

Великодня дожидай!».

Або:

«Не я б’ю, верба б’є,

За тиждень – Великдень!

Недалечко – червоне яєчко!»

Або таке: «Будь великий, як верба,

А здоровий, як вода,

А багатий, як земля!»

Бити свяченою галузкою верби, звичай ще дохристиянський: він має на меті передати тому, кого б’ють творчої розбудженої енергії та здоров’я» [3.с.29-30].

Вербою б’ють, щоб здорові , веселі та багаті були, дітей, щоб були сильні та добре росли та сприймали життєву силу весни. Верба – символ весни, символ духовного відродження. Вона ховає в собі листя, але ще не випускає його, і тим дає зрозуміти нам, що наша радість від свята Входу Господнього в Єрусалим, або як в народі кажуть Вербної неділі неповна, що це тільки початок великої пасхальної радості.

В народних повір’ях верба має важливе значення. Можливо це тому, що вона одна із перших розвивається і оживляє, даючи перші пушисті котики, які за віруваннями деяких людей являються цілющими засобами від багатьох недуг. Досить поширеним явищем в наш час є те, що люди після освячення ковтають вербові котики, щоб не боліло горло.

«Верба має велике значення в народній медицині. Виваром свяченої верби мочать голову і цим лікуються від болю голови. Лікуються свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивають нею гарячку. Товчене листя з верби кладуть на рани, а горілку настояну на її листі, п’ють проти шлункових захворювань» [4.с.248].

Верба є улюбленим деревом українців. «Вербою в давнину обсаджували криниці та водоймища, щоб забезпечити воду від лихих сил, щоб вода була «пригожа та здорова». Це роблять і до теперішнього часу . Але найбільше значення народ надає свяченій вербі. Після освячення вербу садять на городі на щастя молоді і коли верба приймається, то дівчина вийде заміж, а хлопець одружиться і будуть здорові. Існує повір’я коли зберігати освячену вербу за образами, то вона відвертає бурю, громовицю та охороняє хату від злих сил. Гілкою освяченої верби на Юра (6 травня ) вперше виганяють худобу в поле, на пасовище, злегка торкаючись нею худоби, щоб здорова була і плідна, і щоб була у тілі. Вербою в давнину відводили грозові хмари – кивали вербою свяченою в бік хмар і відводили громи і град. Сухою торішньою вербою розпалювали піч під великодні баби -паски. У багатьох місцевостях освячену вербу клали покійникові в домовину» [5.с.30-31].

Свячена верба є нагадуванням нам про вічне життя , яке дарував нам Христос.

Як було сказано, освячена верба користується великою пошаною серед народу: «Гріх ногами топтати свячену вербу, а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб боронь Боже під ноги не потрапило». Але зовсім інакше ставлення було в народі до неосвяченої верби: «Верба не дає жодного плоду. Тому вона стала символом не плідності. «Грушки на вербі» – це небувальщина, вигадка. «У нього на вербі грушки ростуть» – кажуть про людину, що оповідає неймовірні речі. Сюди й відносяться приповідки: «Гарбуза наїсися, на вербу подивися ,то зараз знову будеш голодний». Проте «ховатися під вербами», що дають добрий, але небезпечний захисток, значить вести розпусне життя. Тому верба робиться і символом небезпечного, чи незаконного кохання. Тому й Шевченко писав: «Не стояла б до півночі з милим під вербою» [6.с.37].

Тому, доки існуватиме українська нація, доти першим провісником весняного пробудження в нас буде шанована верба, яка після освячення в церкві стає невід’ємним атрибутом як в духовному так і в побутовому житті українців.

Використана література

1. Кислашко О., Кислашко Я. православні свята та народні звичаї. Київ, 2003.
2. Братко-Кутинський О. Символіка світобудови. Українська традиція. // Людина і світ, № 10-11, 1991.
3. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Т.4 , – К., 1994.
4. Воропай О. Звичаї нашого народу. – К., 1993.
5. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Т.4 , – К., 1994.
6.  Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Т.4 , – К., 1994.

Свящ. Іван Голуб.

Викладач ЛПБА УПЦ КП

Слава Ісусу Христу!

Свята Матір та Велика Церква Константинополя відносить українську націю та її людей до свої відданих синів та дочок, народжених в святій воді, що тече між берегами річки Дніпро. Починаючи з часів нашого великого попередника, Великого Святого Фотія, любов нашої Материнської церкви до благочестивих християн на ваших землях ніколи не зменшувалася.

Вселенський Патріархат визнає складні виклики, що стоять перед благословенними українськими людьми. Крім цього, він бачить глибокі шрами та відкриті рани, що залишились від страшного Голодомору, Світових Воєн ХХ століття, та тиску на вашу націю, що чинився протягом десятиліть тоталітарної тиранії.

Ось чому ми використовуємо цю можливість – святкування Триумфального входження Христа в Єрусалим – для заклику усіх праведних православних християн України зберігати «Єдність духа в союзі миру» (Еф. 4:3). Царство Боже не від світу цього, як Він сам казав Пилату: «Царство Моє не від світу цього» (Іоан. 18:36). У свято, яким ознаменована Вербна Неділя, ми святкуємо перемогу любові над ненавистю, правди над неправдою, життя над смертю.

Ми віримо, що добра воля Українського народу переможе, приносячи зцілення та остаточне примирення. Як і для довготривалих церковних спорів, ми усвідомлюємо, що Волею Божею та угодою між Головами Автокефальних Православних Церков, Священний Синод Православної Церкви буде скликаний тут нами в 2016 році. Ми щиро віримо та молимося, щоб до того часу з усіма розбіжностями було покінчено заради єдності українського народу.

Ми закликаємо Вас проявити свою віру, як це сказано в Біблії: «Оце яке добре та гарне яке, щоб жити братам однокупно! Воно як та добра олива на голову, що спливає на бороду, Ааронову бороду, що спливає на кінці одежі його! Воно як хермонська роса, що спадає на гори Сіону, бо там наказав Господь благословення, повіковічне життя!» (Пс. 132).

Любі діти України, з Апостольського та Патріаршого трону ми по-батьківськи наставляємо Вас витримати випробування Вашого теперішнього часу з твердим серцем та хоробрим розумом. У цю Вербну Неділю дозвольте словами Святого Писання наставити Вас на «Мир Божий, котрий найвищий від усякого розуму, збереже ваші серця і наміри ваші у Христі Ісусі» (Послання Святого Павла до філіппійців. Глава 4.7). Нехай Господь милостивий та вірний врятує та благословить Україну, Православ’я та всіх своїх людей. Амінь.

З Вселенського Патріархату, Вербна Неділя 2014 року
Ваш палкий прохач перед Господом
Архієпископ Константинополя – Нового Риму
Вселенський Патріарх Варфоломій

КОНДАК 1

Вибраний Царю Вишнього Сіону, покірний, спасаючий і праведний наш Визволителю, Тебе, Якого на висотах носять херувими і оспівують серафими, сьогодні бачимо на осляті сидячим, що ідеш до Єрусалиму на добровільні страждання. За ради цього поклоняємося Твоєму невимовному до нас співчуттю, і з пальмовими гілками щиро зустрічаємо Тебе, щоби з дітьми єврейськими співати Тобі:

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

ІКОС 1

Собори ангелів і архангелів зі страхом і трепетом оглядаючи з небесних висот Твій, Христе Спасе, на добровільні страждання вхід у Єрусалим, з апостолами невидимо супроводжуючи Тебе

-  Царя свого – і з дітьми єврейськими «осанна на висоті» промовляючи, співали Тобі такі піснеспіви:

Благословенний, Господи Боже наш, бо Ти відвідав і дав спасіння людям Своїм.

Благословенний, Владико Христе, що прийшов і дарував Ти Хрестом спасіння дітям Своїм.

Благословенний Той, Хто прийшов Адама із глибини пекла покликати.

Благословенний Той, Хто прийшов Єві від давньої нужди волю подарувати.

Благословенний Той, Хто благовістував спокій Ізраїлю і народам спасіння.

Благословенний Той, Хто благовістив Завіт Новий через окроплення кров’ю Своєю.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 2

Марта і Марія, бачачи Тебе, Ісусе, що знову прийшов у Вифанію за шість днів до Пасхи, приготували Тобі вечерю, був тут і Лазар – один із тих, що возлежали. Марта щиро прислуговувала Тобі, подаючи всякі страви, а Марія вибрала кращу долю, будучи вдячною за воскресіння брата свого, взяла літру запашного дорогоцінного мира, намастила ноги Твої і обтерла їх волоссям своїм, щиро від усього серця співаючи Тобі: Алилуя.

ІКОС 2

Юда не міг зрозуміти розумом своїм того, що Ти добровільно прийшов постраждати, і, маючи вже намір зрадити Тебе, обурений тим, що Марія помазала миром ноги Твої, Господи, сказав: «Навіщо таке марнотратство на миро? Адже можна було б продати миро це більш як за три сотні динаріїв і роздати убогим». Це сказав він не тому, що дбав про бідних, а тому, що був злодієм. Але Ти, Господи, знав, що скоро треба буде Тобі смерть прийняти і оправдав ту святу жінку, промовляючи: «Залиште її, вона заздалегідь намастила тіло Моє на похорон». Тож. вшановуючи добровільне пришестя Твоє на страждання, так співаємо Тобі:

Благословенний Ти, Господи, бо Марія на вечері наперед до похорону приготувала Тебе.

Благословенний Ти, Ісусе, бо Юда в душі ще у Вифанії на смерть засуджений.

Благословенний Той, що прийшов у Вифанію, в дім миру, щоб любов’ю і миром прийняти від Марії помазання.

Благословенний Той, Хто прийшов в Єрусалим на добровільні муки, щоб від святих жінок-мироносиць любов усьому світові возвістити.

Благословенний Той, Хто підняв Лазаря із мертвих, хай у кріпості буде пришестя Твоє.

Благословенний Той, Хто Себе Самого прийшов підняти з гробу, хай же буде славним і вхід Твій.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 3

На престолі на небі, на ослятку на землі, Тебе носять, Христе Боже. Ангелів хваління й дітей оспівування прийняв Ти. І всі вони кликали до Тебе: благословенний Ти, що йдеш Адама призвати, а ми співаємо Тобі: Алилуя.

ІКОС 3

Маючи воістину божественну владу, Владико Христе, Ти на другий день вийшов дуже рано з Вифанії і коли наблизився до Єрусалима, – послав двох Своїх учнів, сказавши їм: «Ідіть в село, що перед вами, а коли ввійдете, – побачите осля прив’язане, що на нього ніколи ніхто з людей не сідав. Відв’яжіть його і приведіть. Коли ж вас хтось запитає: «Нащо відв’язуєте», – так відкажіть йому: «Господь потребує його». І пішли учні і привели осла з віслючком малим, покривши його одягом своїм. І Ти, Господи, Якого носять херувими, тепер як чоловік сів на молоде ослятко заради нас і як Цар покірний прийшов у світ цей в місто Отця Твого Давида. Тому зустрічаємо Тебе такими величаннями:

Благословенний Той, що в Вишніх з Отцем на престолі сидить, і на дитя осляче сісти зволив.

Благословенний Той, що на небесах від сил вишніх приймає величання, і від дітей на землі поклоніння прийняв.

Благословенний Той, що царює віками, і в Єрусалим увійшов зі славою.

Благословенний Той, що приймає смиренних, і прийшов до своїх з покорою.

Благословенний Той, що сів на осля безсловесне, і захотів розрішити давнє мовчання.

Благословенний Той, що тут прийняв дивну бідність, а на небі з Отцем і Духом тепер сидить разом.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 4

Буря нерозуміння зворушує мій розум, як достойно возвеличити велике сходження Твого таїнство, Господи: бо маючи за Престіл небо, Ти на осля швидко сів, уподібнившись до людини, щоби звільнити її від давньої німоти, щоб збулося сказане пророком Захарією: Радуйся дуже, дочко Сіону, проповідуй дочко Єрусалимська. Це Цар твій іде до тебе, Праведник і Спаситель. Він Покірний сів на осля юне. За це прославляємо з миром на осляті входження Твоє в Єрусалим, щиро співаючи Тобі: Алилуя.

ІКОС 4

Багато народу, що прийшли на свято, чули як ідеш Ти, Господи, в Єрусалим. Вони зібралися разом великим гуртом і стелили одяг свій на дорозі, інші зрізали гілки з дерев І також стелили по дорозі, а всі, хто був попереду і ззаду, викрикували Тобі: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Благословенне грядуще Царство в Ім’я Господа отця нашого Давида! Осанна на висоті!». Заради цього і ми носимо віття з дерев – знамення воскресіння – у цей передсвятковий день і Тобі як Переможцю смерті співаємо:

Благословенний Ти, Царю Ізраїля, що Царство не від світу цього прийшов шукати.

Благословенний Ти, Сину Давидів, що не доломив тростини надломленої.

Благословенний Ти, Пастирю добрий, що прийшов знайти овечку заблукану.

Благословенний Ти, Ягнятко покірне, що Себе Самого захотів принести в жертву.

Благословенний Ти, Владико створіння всього і створіннями з любов’ю зустрінутий і віттям пошанований

Благословенний Ти, Царю Слави, з царською славою учнями супроводжуваний і малими дітьми прославлений.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 5

Будучи від віку зодягнений богосвітлою красою і міцністю, Господи, Ти ідеш зі славою в Сіон, сходячи на гору Єлеонську, щоб сповнилося пророцтво пророка Наума: Це на горах ноги Того, Хто благовістує і Сповіщає мир. Святкуй, Юдеє, свята твої, обяви обітниці твої. І ще сповнюється друге пророцтво праотця твого Давида: бачити будуть вхід Твій, Боже, вхід Бога мого, зі святими. Коли ж наблизився Ти до сходження з гори Єлеонської, усі учні почали радіючи величати Бога багатьма голосами, разом прославляючи Тебе за всі чуда, які вони бачили, говорячи: «Благословенний Цар, що йде в Ім’я Господнє! Мир на землі і слава во вишніх!» Заради цього і ми – Новий Ізраїль – сьогодні від імені Церкви, радіючи співаємо Тобі разом з ними: Алилуя.

ІКОС 5

Фарисеї, що були з народом, побачивши, як нестримно зростає радість народу через Тебе, Господи, коли Ти сходив з гори, і що голоси учнів Твоїх такі ж сильні, розгнівалися й мовили до Тебе: «Учителю, заборони учням Своїм». Ти ж відповів їм: «Якщо вони замовкнуть, каміння кричатиме», бо так пророкував пророк Авакум, говорячи: «… каміння стін закричить, дерево ж відповідати буде їм». За це й ми, хоч холодні душею і тілом, наче каміння, за словом Твоїм не перестанемо співати Тобі такі величання:

Благословенний Ти, Господи Боже наш, що прийшов в Єрусалим спасти грішників.

Благословенний Ти, Христе Спасе наш, що сповістив вірним Своїм, як Ти близько до нас.

Благословенний Ти. Сину Отців, що йдеш Кров’ю з Хреста Твого небесних і земних примирити.

Благословенний Ти, Сину Людський, що йдеш велику любов Отця Небесного усьому світу возвістити.

Благословенний Ти, Царю царюючих, бо Царство Твоє -Царство всіх віків.

Благословенний Ти, Владико пануючих, бо володіння Твоє – у всякому роді і роді.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 6

Проповідниками Божественної сили Твоєї, Господи, були ті юдеї, що у Вифанії з Тобою були. – вони тут, в Єрусалимі, свідчили про те, як Ти Лазаря з гробу воскресив. Тому й зустрів Тебе народ, коли почув, яке чудо сотворив Ти. І говорили один до одного: чого чекаємо і не йдемо назустріч Синові Давидовому з віттям фініковим, щоб сповнилося Писання: «Зійду на фінік, удержу віття його», а Він і є Фінік правди, про який сказав Давид: «Праведник, неначе фінік зацвіте». Через те спочатку віттям вшановували Тебе народи, співаючи «Осанна!», але потім з дрючками вийшли проти Тебе, як на розбійника, не вміючи співати: Алилуя.

ІКОС 6

Засяяло у всій славі своїй і красі Святе місто Божий Сіон – «місто Царя Великого», коли наблизився Ти до нього, Господи, і побачив з висоти гори Єлеонської усі будівлі церковні й інші дуже гарні міські забудови. Тоді, Господи, бачачи Святе місто, Ти заплакав над ним, як батько дітолюбний, і з плачем промовив: «Якби розуміло ти хоч в цей день твій, що є для спокою твого, але скрите воно від очей твоїх». І тоді пророкував Ти, що прийдуть дні, коли оточать Святе місто вороги і розіб’ють його, і повбивають дітей його, і не залишиться каменя на камені від нього, бо не зрозуміло воно часу відвідин Твоїх. Ми ж, розуміючи Тебе, як Доброго пастиря, що тужить за заблуканими вівцями Своїми, співаємо Тобі:

Благословенний Ти, Пастирю овець Великий, бо прийшов знайти вівцю , що загинула.

Благословенний Ти, Архієрею майбутніх благ, що захотів немочам нашим співстраждати.

Благословенний Ти, Нового Завіту Заступнику, що захотів спасти людей, які впали, від смерті вічної.

Благословенний Ти, Судде Найсправедливіший, бо правдивий Ти і справедливо судив місто твоє.

Благословенний Ти, Спасе Наймилостивіший, бо Ти був милостивим і милістю Твоєю наповнена вся земля.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 7

Бажаючи звільнити рід людський від роботи ворожої, Ти, Ісусе, прийшов до Єрусалима, щоб сповнилося Писання: «Явиться Бог богів у Сіоні». І коли прийшов Ти туди, здригнулося усе місто: одні вийшли Тобі назустріч голосно виголошуючи: «Осанна Сину Давидовому», а інші здивовано запитували: «Хто є Цей?».

О, нерозумні старці, неправдиві учителі! Усі вулиці міста говорять про чуда Твої. Уся Юдея сповнена благодіяннями Твоїми, а ці запитують: Хто Ти? Лазар недавно воскрес, і не розуміють, Хто забрав його від смерті? З домівки Яірової Ти щойно вийшов, і знову не розуміють, Хто оживотворив дочку його? Ні, вони розуміють, але не хочуть заспівати Тобі: Алилуя.

ІКОС 7

Дивне видіння показав Ти, Ісусе, коли зі славою увійшов в Єрусалим і там, як Архієрей, відвідав святий храм, щоб побачити його. В дім Отця Твого Ти прийшов з владою і сповнилося пророцтво святого пророка Авакума: «Господь у Святому храмі Своєму, хай мовчить вся земля перед лицем Його». І вигнав геть усіх, хто був там, хто продавав і купував, промовляючи: «Храм Мій храмом молитви назветься, а ви зробили його вертепом Розбійників». І так сповнилося друге Писання: «Ревність до дому Твого пройняла Мене». Ми ж, боячись праведного гніву Твого, Господи, лиш одного просимо в Тебе: щоб жили ми в домі Твоєму усі дні життя нашого, бачили красу і відвідували храм Твій святий, так Тебе прославляючи:

Благословенний Ти, що живеш в нерукотворних храмах на Небі і в храм земний зійшов зі славою.

Благословенний Ти, що полюбив поселення слави Своєї на землі і дім молитви загородив від турбот життєвих.

Благословенний Ти, Господи сил, бо прекрасні поселення Твої і вони значно кращі від поселень нас, грішних.

Благословенний Ти, Царю слави, бо краще день у дворах твоїх, ніж тисячі в містах нечестивих.

Благословенний Ти, Славний в Сіоні, бо страшне і величне Ім’я Твоє.

Благословенний Ти, що живеш в Єрусалимі, бо святий храм Твій дивний в правді Твоїй.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 8

Дивне і славне чудо сотворив Ти, Христе, коли раптом прийшов у Церкву Свою і зцілив там кривих та сліпих, які приступили до Тебе, як Світодавець і Лікар Милостивий, як «правда перед Тобою» , як говорив Давид і там усім у день цей великий і передсвятковий зілляв Ти радість, правду, світло і життя, як пророкував про це пророк Софонія, говорячи: «Радій, дочко Сіонова, дуже, бо забрав Господь неправду твою, воцариться Господь посеред тебе і не бачитимеш зла, бо Господь Бог твій в тобі і обновить тебе в любові Своїй заради тебе. Говорить Господь: спасу скривджену і прийму відкинуту». Заради цього і ми, радіючи в день свята відвідин Твоїх, співаємо Тобі: Алилуя,

ІКОС 8

Ти весь був любов’ю, Найсолодший Ісусе, заради цього улюблений Ізраїль хвалу Тобі приносить з уст немовлят і дітей незлобних.Коли старці і вчителі їхні зневажаючи Бога, запитували: хто є Цей, діти, наче богослови, співали Тобі «Осанна Сину Давидовому», і з віттям та квітами зустрічали в храмі прихід Твій, пророкуючи тим скоре воскресіння Твоє із мертвих. Дозволь і нам, одержимим гордістю, як дітям невинним, звернутися до Тебе бо таких є Царство Небесне, щоб від чистого серця разом з ними принести Тобі величання такі:

Благословенний Той, Кого на висотах оспівують серафими, що від невинних дітей прийняв піснеспіви.

Благословенний Той, Кого на висотах носять херувими, бо чисті серцем богоносно носять Тебе в серцях своїх.

Благословенний Той, Хто прийшов скинію Давидову, що впала, піднести, щоби нашу внутрішню благообразну скинію ще раз просвітити.

Благословенний Той, Хто храм свій зробив домом молитви, щоб нас, які були вертепом душезгубних розбійників, знову домом чистим для Духа Святого сотворити.

Благословенний Ти, Якому тисячі тисяч служать на небесах і стільки ж стоять перед Ним.

Благословенний Ти, Якому сонми дітей пісні співали на землі і тисячі людей зустрічали Його.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 9

Тисячі юдейських архієреїв і книжників, бачивши чуда, які Ти, Ісусе, сотворив в храмі, і чуючи підлітків, які співали: «Осанна Сину Давидовому», обурившись спохмурніли і звернулися до Тебе: Чи чуєш, що ці говорять? – Ти ж промовив до них: хіба ви не чули ніколи, що із уст дітей і немовлят почув Ти хвалу? Ми ж, дивуючись закам’янінню і жорстокості сердець їхніх, незлобні, як діти нині, в простоті сердечній співаємо Ангельську пісню: Алилуя

ІКОС 9

Красномовці богонатхненні, хоч і багато говорять, та не можуть віддати належну подяку незбагненному сходженню Твоєму, Христе, що нині добровільно прийшов в Єрусалим Хрест перетерпіти. Тому й заховав Ти від мудрих і розумних Своє Божество і відкрив те дітям, які чистими серцями швидше від отців своїх відчули, що Ти – воістину Христос. Дозволь і нам чистими душами і неоскверненими устами сповідувати Божественну славу Твою так співаючи:

Благословенний, що явленням слів Своїх Ти дітей просвітив і нарозумив, тож просвіти і наш розум думки і серця наші.

Благословенний Ти, що творенням чудес засвідчив Своє Божество, відкрий наші очі, щоб зрозуміли ми чудеса через закон Твій.

Благословенний Ти, що пасеш Ізраїль, паси й мене в покорі духа на пасовищі достатку.

Благословенний Ти, що обороняєш Якова, посели мене в чистоті серця на водах спокою.

Благословенний Ти, Царю світу, хай засяє правда у днях Твоїх, доки світитиме місяць.

Благословенний Ти, Сонцю Правди, хай просвітиться світло Твоє в багатстві світла, доки сяє сонце.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 10

Щоби спасти народи Ти, Христе Боже наш, підняв декого з еллінів і вони прийшли на свято, щоб побачити Тебе. Заради цього вони приступили до Пилипа говорячи: «Хочемо Ісуса бачити». І той разом з Андрієм звернулися до Тебе, Ти ж відповів їм, що нині вже настав час, коли прославиться в ньому Син Людський. До своїх бо прийшов Ти і свої Тебе не прийняли, і на смерть засудили. Тому як зерно пшениці не принесе плоду, якщо впавши в землю не помре, так само і Ти смертю Своєю великий плід приніс між народами, щоб сповнилося пророцтво пророка Ісаї, бо явився Ти тим, хто не шукав Тебе, і знайшли Тебе ті, що про Тебе не питали. Тож прийдіть народи і побачите тут Царя небесного, Який на престолі високому – на осляті молоденькому в Єрусалим входить, щоби всі єдиним серцем і єдиними устами заспівали Йому: Алилуя.

ІКОС 10

Царю Предвічний, Покірний і Праведний, що спасаєш нас, наш Утішителю! Ти покірно прийшов у день цей в Єрусалим на смиренному ослятку сидячи, щоби буйність кінську на землі приборкати. Тому покора Твоя розумна хай буде для всіх людей, і нехай усі знають, що Ти дивишся тільки на покірного, мовчазного і тремтливого від слів Твоїх. За це «нехай розкують мечі свої на плуги, а списи на серпи, і нехай не звикають більше ніколи воювати». Ми ж «покірні душею і лагідної вдачі благодаттю приймемо Покірнішого від усіх Владику, що йде гординю лукавого знищити». Тож в покорі духа заспіваймо Йому:

Благословенний Той, що зійшов на гору Сіон, щоб мир Ізраїлеві благовістити.

Благословенний Той, що проповідував Єрусалимові, щоб спасіння народам сповістити.

Благословенний Той, що прийшов благовістити бідним про літо Господнє приємне, щоб усіх зворушеним серцем зцілити.

Благословенний Той, що захотів сповістити полоненим відпущення, щоб усіх принижених на потіху звільнити.

Благословенний Ти, бо як квочка курчаток під крила свої збирає, так усіх обтяжених гріхами Ти Хрестом відкупив.

Благословенний Ти, що як зерно пшеничне в землю вкинене, так Ти до похорону ідеш, щоб усіх, хто до глибини пекла впав, воскресінням обновити.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 11

Найкращі піснеспіви принесемо Тобі, Христе, разом з діточками невинними, що «осанна» Тобі заспівали. З ними і ми співаємо «Тобі: Бог Господь, і явився нам». Тож з квітами і галузками створимо Тобі празник святий, чистий і духовний, щоби знову довершив Ти вхід у внутрішні храми душ наших, як обіцяв, мовлячи: «Не залишу вас сиротами, але знову прийду до вас. А хто любить Мене, і Я полюблю його і явлюся йому Сам. І Отець Мій полюбить його, і прийдемо до нього і житло у ньому сотворимо». Нехай же благословенним буде вхід Твій! Прийди і сядь на престолі розуму нашого, як раніше на ослятко, і царюй у серцях наших і розріши всі безмовні пристрасті наші, щоби з квітами, які завжди цвітуть чистотою, як колись діти, ми заспівали Тобі: Алилуя.

ІКОС 11

Небесним світлом засяяв сьогодні святий храм, коли Ти, Ісусе, відвідав його і очистив від придбань земних, а разом з ним просвітилось і місто все, як і пророкував Ісая: «Відвідав Сіона, бо вийшов закон і слава Господня із Єрусалиму», бо на страждання прийшов Ти, і світло, радість та любов приніс Ти Хрестом Своїм. Заради цього перед Хресними стражданнями Своїми Ти сказав учням: «Уже мало, часу буде світло між вами, тож ходіть доки світло маєте, щоб темрява не взяла вас. Віруйте у світло, щоб синами світла стали ви». Сказавши так, Господи, щоб під час терпінь Твоїх не потухло у них світло віри і щоб не залишилися вони у темряві безвір’я, не розуміючи куди йдуть, але щоб усі православне в Тебе віруючи співали Тобі:

Благословенний Ти, Христе, Світло світові, від світу лукавого зневажений.

Благословенний Ти, Ісусе, Сонце Правди, вірними Твоїми завжди звеличений і завжди прославлений.

Благословенний Ти, тихий Світе, що на захід Свій до Єрусалиму прийшов Ти.

Благословенний Ти, бо живучи у світі неприступному, ідеш весь світ просвітити зорею воскресіння.

Благословенний Ти, солодкий і завжди життєносний Світе, що в Сіоні з’явився, щоб просвітити духовну пітьму нашу.

Благословенний Ти, Світильнику, в Єрусалимі засвічений, щоб знову засвітити погаслий наш світильник.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 12

Благодать Свою подай нам, Ісусе, як раніше подав Ти її діточкам єврейським, що «осанна» Тобі заспівали і пізнали Твоє Божество. І сьогодні у ці святкові дні будь близько біля нас, Господи, але найперше біля тих, хто призиває Ім’я Твоє в дусі покори і спокою, лагідності і любові. Сподоби й нас відчути благодать пришестя Твого спокій Божий, який перевищує всяке розуміння наше про Тебе, і так просвітивши душі наші, ми приємно й радісно заспівали Тобі, що Завіт новий заповісти прийшов нам скропленням Крові Своєї: Алилуя.

ІКОС 12

Оспівуючи Твоє на добровільні страждання пришестя, Христе, поклоняємося початку Хреста Твого і з дітьми єврейськими радіючи, з квітами й галузками зустрічаємо Тебе і святкуючи прославляємо, бо Ти є воістину Месія Христос, що прийшов і повинен знову прийти зі славою судити живих І мертвих уже не на осляті сидячи, але як Цар царів і Господь пануючих. Йому ж бо Ім’я «Слово Боже», і услід за Ним не діти «осанна» співатимуть, але усе воїнство небесне голосами сильнішими від грому страшного співатиме: Алилуя., спасіння, честь, слава і сила Господеві нашому, бо воцарився Господь Вседержитель. Такий величний і урочистий вхід Твій в Сіон Горішній, що сходить з Неба від Бога з вірою, ми прославляємо в земний Сіон на світле заколення вхід Твій, співаючи Тобі:

Благословенний Ти, Сину Отця, бо звінчавши людину славою, Сам ідеш вінчатися терням, щоб терноносне єство наше плодоносним сотворити.

Благословен Ти, Ягнятко Боже, що взяло гріхи світу, щоб Кров’ю Своєю нас, що впали, білішими від снігу зробити.

Благословен Ти, Жениху душ і сердець наших, що ідеш від осель Своїх, щоб ніхто не заховався від любові Твоєї.

Благословен Ти, Пастирю добрий, бо входиш нині у свій овечий двір, щоби ніхто не вкрав нас з опіки руки Твоєї.

Благословен Ти, Учителю наш, бо заради Сіону не мовчав аж до хресної Пасхи Твоєї, щоб друзів Своїх до кінця словом і любов’ю на вечері потішити.

Благословен Ти, Спасителю наш, бо в ризи червоні на останок захотів зодягнутися, щоби нас наче невісту ризою спасіння і одягом радості прикрасити.

Благословенний, Хто йде в Ім’я Господнє! Осанна на висоті!

КОНДАК 13

О Ісусе Христе, Ягнятко Боже, що раніше всіх віків на заколення приготоване, а нині в Єрусалим на добровільні страждання йдеш! Прийми від нас разом з квітами і віттям, це маленьке принесене Тобі моління, щоби у ці святкові дні ми йшли стопами Твоїми в тиші й лагідності духа, зі щирими і чистими серцями, і щоб перебували з Тобою так протягом усього земного паломництва нашого. І дозволь нам неосудне причаститися Божественної радості Святої Пасхи Твоєї тут, на землі, щоби після відходу нашого до Єрусалиму Небесного, ми навіки з’єдналися з Тобою і зі всіма святими, співаючи ангельську пісню: Алилуя, алилуя, алилуя.

Цей кондак читають тричі, потім ікос 1-й  та кондак 1-й

МОЛИТВА

Господи, Ісусе Христе Боже наш, що на висотах з Отцем на престолі сидиш, Якого завжди носять на крилах херувими і оспівують серафими, Ти у дні земного життя на ослятко сісти зволив заради нашого спасіння, від дітей був оспіваний і в святе місто Єрусалим за шість днів до Пасхи на вільні страждання прийшов, щоб спасти світ Хрестом, похороном і воскресінням Твоїм!

І як тоді люди, що сиділи в темряві й тіні смертній, взявши віття дерев та квіти від фініків, зустрічали Тебе – Сина Давидового, сповідуючи Тебе, так і нас, що їх наслідуємо й квіти та віття в руках тримаємо, сьогодні, у цей передсвятковий день, збережи і охорони. І як ті народи й діти «осанна» Тобі приносили, дозволь нам псалмами та піснеспівами духовними чистими і неоскверненими устами прославляти велич Твою у день свята цього і протягом цілого тижня страстей Твоїх неосудно дочекатися та запричаститися Божественної радості Святої Пасхи у світлі дні життєносного воскресіння Твого, щоб оспівували і прославляли ми Твоє Божество разом з Безпочатковим Твоїм Отцем і Всесвятим, Благим і Животворчим Духом Твоїм завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.