Наш сайт протягає традицію публікації стародруків Київського Православ’я. Сьогодні ми будемо знайомити вас з богослужбовими текстами, які пов’язані з святкуванням пам’яті святителя Миколая Чудотворця.
Звернемося до історії.
Шанування святого Миколая у Православ’ї починає рости від того часу, коли цісар Юстиніан І (527–565) збудував на його честь церкву у Константинополі. Візантійський імператор Мануїл Комнін (1143–1181) державним законом приписав святкувати день Св. Миколая 6 грудня. З Візантії його культ поширюється по цілому світі. Найстаріший життєпис св. Миколая походить з 9-го століття.
Через Візантію шанування святителя Миколая переймають і мешканці Київської Русі. Літописець Нестор пише, що в Києві на могилі князя Аскольда в 882 році була побудована церква Святого Миколая. З християнського передання довідуємося, що брати – князі Аскольд і Дир були поганами. Але коли прийняли віру Христову, то на святому хрещенні Аскольд взяв собі ім’я Святителя Миколая. За свідченням того ж літописця на початку XI ст., у 1036 р.Б., у Києві існувала не тільки церква, але й діяв також монастир на честь Святителя Миколая, а пісні про св. Миколая належать до найдавніших зразків української поезії, найпопулярнішою з яких є «Ой хто, хто Миколая любить».
В Уставі київського митрополита Георгія (1072 р.), в 9-му правилі згадується, що у день пам’яті Св. Миколая відбувалося причастя. Найстаршою спорудою, присвяченою Св. Миколаєві на наших землях вважається ротонда в Перемишлі, що датується Х-м сторіччям. В другій пол. ХІ-го століття у Києві на Аскольдовій могилі боярином Ольмою була збудована церква св. Миколая.
Також на Галицьких землях однією з найстаріших є церква св. Миколая у Львові, що походить з ХІІІ-го століття. Перша згадка про цей храм Святителя Миколая в столиці Галичини датована в архівних документах 1292 р. Він, швидше все, був придворною церквою та усипальниця князів, звідки й походить його назва. Первісного вигляду храм не зберіг, бо кілька разів його реконструювали після пожеж. У хроніці Львова читаємо, що в 1453 р. у місті було вісім церков: Св. Юрія, Св. Онуфрія, Св. Миколая, Св. Теодора, Богоявленська, Воскресенська і Благовіщенська. 1461 р. король Казимир надає привілей церкві й монастиреві Св. Миколая та його священикові Симеонові Микилінському і його наступникам, яким звільняє їх від усіх податків, оплат, належних замкові, та інших повинностей.
Дуже багата і рукописна спадщина богослужбових текстів свята святителя Миколая, які були створені у Київської Русі. Перші з таких відомих текстів Київського Православ’я датуються ХІ ст. Тому не дивно, що з приходом мистецтва друку саме вони потрапили до перших друкованих зразків.
Вашої увазі пропонуються перші друковані зразки богослужебних текстів, які присвячені св. Миколаю Чудотворці: Акафіст і Канон святителю Миколаю, які переклав з грецької мови великий білоруський просвітитель та першодрукар Франциск Скорина. Цей акафіст і канон широко поширювалися не тільки в Білорусі, а й у Україні (найбільш у рукописах).
Також пропонуємо, на наш погляд, один з остатніх зразків власне Київської Православної традиції – Службу з Акафістом Святителю Миколаю, що була надрукована у Києві в 1751 році. Ця служба ще містіть у собі особливості українського ізводу церковнослов’янської мови, але вже вийшла частково під російським контролем.
прот. Сергій Горбик
Акафіст святителю Миколаю Чудотворцю, 1522 р.
Канон святителю Миколю Чудотворцю, 1522 р.
Служба з акафістом святителю Миколаю. Київ 1751