Як доказ своєї концепції, російські дослідники наводять свідчення одного з відомих російських церковних істориків XIX ст. – Євгенія Голубинського, який у своїй монументальній праці «Історія канонізації святих в Російській Церкві» відзначає лише чотирьох святих Київського Православ’я «до-монгольського періоду»: св. Бориса і Гліба [3, ст. 43]; св. Феодосія Печерського [3, ст.51] і св. Микиту, єпископа Новгородського († 30.01.1108 г.) [3, ст. 54-55].

Однак, на нашу думку, канонізація преподобної Єфросинії Полоцької відбулася ще в XII столітті. Також і її шанування в Київському Православ’ї відноситься до цього часу.

За нашим міркуванням, канонізація преподобної Єфросинії Полоцької відбулася в Єрусалимі. Доказ цього факту ми знаходимо у факті перенесення мощів святої з Єрусалиму до Києва, коли «в 1187 Єрусалим був захоплений військами єгипетського султана Салах-єд-Дина, який за викуп дозволив християнам покинути місто зі своїми реліквіями. Православні ченці вивезли з собою раку з нетлінними останками Єфросинії. Мощі Єфросинії Полоцької в 1187 були перепоховані в Феодосієвій печері Київського Печерського монастиря, в підземному храмі Пресвятої Богородиці» [1, ст.10]. При цьому потрібно враховувати, що преподобна Єфросинія стала першою жінкою, яку поклали в печерах найбільш знаменитого і шанованого чоловічого монастиря в Києві. Подібне вшанування, при відсутності офіційної канонізації Єрусалимським Патріархом, було б неможливим.

Також, в підтвердження факту канонізації преподобної Єфросинії вже в XII ст., Каже факт наявність стародавнього кондаку преподобній Єфросинії Полоцькій, який, за свідченням сучасних російських дослідників православного церковного співу І. Лазової і Е. Шевчука, був написаний не пізніше кінця XIII в. [4, ст.9]. Цієї версії дотримується і білоруський вчений Сергій Тарасов, який вважає, що «наприкінці того ж XII століття, в її честь були складені тропар і Стихира» [5, ст. 87].

Однак, найбільш переконливим свідченням канонізації і вшанування преподобній Єфросинії Полоцькій є згадка її пам’яті в календарях Міней і Прологів разом з пам’яттю святих, чиє церковне вшанування в XII – XIII ст.ст. не викликає сумнівів у дослідників.

Так, пам’ять преподобної Єфросинії Полоцької, разом з пам’яттю святого Феодосія Печерського, св. Володимира, св. Ольги, св. Леонтія Ростовського, входить до календарів Міней і Прологів новгородського походження [6, №1317, ст. 21; №1321, ст. 110; №1324, ст. 156; №1384, ст. 293]. При цьому протографами цих рукописів, на думку більшості дослідників, є рукописи Київського Православ’я кінця XII – початку XIII, які малі широке поширення у всій Київської православної митрополії.

Підтвердження гіпотези про вшанування преподобної Єфросинії Полоцької знаходимо і в роботі Ю. Ясиновського «Українські та білоруські нотні Ірмалоі 16-18 століть», а саме в білоруському нотної Ірмалоі першої половини XVII ст.., що походить з Смоленську [7, № 14, ст.106 -107]. Це єдиний екземпляр з 1111 поданих у роботі рукописів, де присутні разом згадки преподобної Єфросинії, преподобного Феодосія Печерського та освячення церкви святого Георгія в Києві (одне з перших свят Київського Православ’я к-монгольського періоду). Остання пам’ять взагалі зустрічається тільки в даному рукописі, а пам’ять преподобного Феодосія Печерського зустрічається, в описаних Ю. Ясинівським рукописах, тільки два рази і обидва – разом з пам’яттю преподобної Єфросинії Полоцької [7, ст. 573].

Як бачимо, пам’ять преподобної Єфросинії Полоцької подається спільно з двома древніми пам’ять Київського Православ’я: преподобного Феодосія Печерського і освячення київського храму святого Георгія (початок XI ст.). У сукупності з древніми наспівами цих рукописів (руським-простим і болгарським), це дає нам підстави вважати, що протографам переписувачів (редакторів) були більш древні рукописи церковного співу початку XII – XIII ст.ст.

Цікавою видається й гіпотеза, що, крім загально прийнятої дати пам’яті преподобної Єфросинії Полоцької – 23 травня, напевно відзначалося і 25 вересня, в день пам’яті більше древньої святої на ім’я Єфросинія [6, №1317, ст. 21; №1324, ст. 156; №1384, ст. 293], у день, коли за версією сучасних білоруських дослідників, був здійснений постриг Єфросинії [8, ст. 19].

На нашу думку, укладачі календарів ХІІІ – XVIII століть коливалися у визначенні особи святої, яку треба найперше вшановувати 25 вересня. Або Єфросинію Олександрійську, або Єфросинію Полоцьку. Саме тому багато рукописів містить тільки ім’я святої, без добавки місця (Олександрія або Полоцьк). Тим більше, що день чернечого постригу (тезоіменитства) традиційно відзначається в монастирях. Тому цілком можливо, що традиційний для Полоцька день тезоіменитства преподобної Єфросинії Полоцької, який святкувався під час її життя в день пам’яті преподобної Єфросинії Олександрійської, продовжував деякий час відзначатися і після її смерті, особливо після канонізації, але поступово святкування пам’яті преподобної Єфросинії Полоцької 25 вересня ( в день тезоіменитства) стало забутим.

Таким чином, можна зробити наступний висновок: Канонізація і церковне вшанування преподобної Єфросинії Полоцької відбулося не пізніше кінця XII в. При цьому її культ як святої закріпився саме в Київському Православ’ї, про що говорять календарі та Ірмалої білоруського та українського походження ХV – XVIII ст.ст.

Посилання

1. Грыцкевіч А. Беларускія сьвятыя. Менск, 2001

2. Мельников А.А. «Жыціе» і жыціё Еўфрасінні, ігуменні Полацкай. Мн, 1995.

3. Голубинский Е. История канонизации святых в Русской Церкви. СПб, 1885

4. Лозовая И.Е., Шевчук Е.Ю. Церковное пение. М., 2000

5. Тарасаў С. Адкуль прыйшло хрысціянства на Беларусь? // З гісторыяй на “Вы”. Мн., 1994

6. Софийская библиотека. Выпуск II. СПб, 1907.

7. Ясиновський Ю. Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої 16-18 століть. Львів, 1996

8. Жыватворны сімвал Бацькаўшчыны. Пад нав. рэд. д.г.н. Георгія Штыхава. Мн., 1996

прот. Сергій Горбик

Пам’ять 10 / 23 жовтня

Святкування відбувається в спогад про визволення Почаївської лаври з уніатського полону та повернення в Православ’я 10 жовтня 1831 р .

Великими і знаменними рисами відбита історія Київського Православ’я на Волині. Сучасна первісному просвітництву слов’ян ще від часу свв. Кирила і Мефодія, вона протягом багатьох століть жила і розвивалася під впливом найрізноманітніших умов: важкі смути князівських усобиць, жорстоке татарське ярмо , переслідування з боку поляків, латинян і уніатів. Історія Православ’я на Волині багата іменами святих: святителів, князів, преподобних, праведних.

Історія Київського Православ’я на Волині багата великою кількістю святих мужів, Самим Господом прославлених за високі подвиги віри і благочестя на користь і спасіння Київської Русі. Це св. блгв. Ярополк, князь Володимиро-Волинський (1086 р.; див. 22 Листопада / 5 грудня), прп. Стефан Печерський, єпископ Волинський (1094 р., див 27 квітня/10 травня), св. Амфілохій, єпископ Волинський, Печерський чудотворець (1122 р.; див. 10 /23 жовтня), прп. Федір, в чернецтві Феодосій, князь Острозький (1460 р.; див. 11 /24 серпня), св. прав. діва Юліана, княжна Ольшанська (1546 р.; див. 6 /19 липня), прп. Іов, у схимі Іоан, ігумен Почаївський (1651 р.; див. 28 серпня/10 вересня) і св. прмч. Макарій, архімандрит Овруцький (1678 р.; див. 7/20 жовтня). З цих святих тільки один прп. Іов спочиває на Волині, в лаврі Почаївської; та окрім цього, за переказами, прп. Стефан похований при своїй кафедрі, у Володимирі -Волинському. З інших святих угодників свт. Амфілохій і прп. Федір, наприклад, покояться в Києві в Дальніх печерах; там же , як відомо, спочивають і останки святої і блаженної Юліані Ольшанської. Блаженний Ярополк, як говорить переказ, з Володимиро-Волинського теж перевезений до Києва для поховання і там покладений в церкві св. апостолів Петра і Павла, яку сам побудував. Що стосується прпмч. Макарія Овруцького, то мощі його ще далі – в Переяславі Полтавської області, в кам’яному храмі Вознесенського монастиря.

До Собору Волинських святих насамперед треба віднести св. Ольгу (+ 969 р. ), яка так відома утихомиренням древлян, що жили, як нині відомо, в межах Волинської земли. За сим слідують: св. рівноапостольний князь Володимир, просвітитель Волині і засновник багатьох її міст і храмів; прп. Микола Святоша, кн. Чернігівський, який в 1099 р. був князем Луцького уділу на Волині, і окрім цього в різні часи княжив у Дорогобужі, Пересопниці (сучасна Рівненська обл.) і в інших місцях древньої Волинської земли. І дуже багато інших відвідували Волинську єпархію або для «нагляду і проповіді», або займалися влаштуванням Православної Церкви на Валині в смутні часи католицько-уніатського переслідування.

Нарешті, навіть святі і рівноапостольні брати – просвітителі слов’янські Кирило і Мефодій знаходяться в безпосередньому найближчому союзі з землею Волинською, бо. історія прямо говорить, що в числі інших країн вони також посилали проповідників і в межі Волинські, так що внаслідок цього, за сказанням древніх письменників, межі Моравської єпархії св. Мефодія простягалися в саму глиб землі Волинської, до річок Бугу та Стир.

Тропар собору Волинських святих, глас 4

Надійшов день світлого празника, / люди волинські радуються, і з ними все Київське Православ’я радіє в псалмах і співах, і піснях духовних, / бо сьогодні, як сонце вічне, усім засяяла пам’ять святих, і славних угодників, і чудотворців Волинських: / святителя Стефана дивного, першого ієрарха Волинського, / і святого благовірного князя Ярополка, боговідважного страждальця, / і переможного Федора, богаданого князя Острожського, / і преподобного Іова, вічно блаженного, / їх молитвами, Господи, землю нашу в Православ’ї й мири затверди, / і спаси всіх нас, маючих неспинну за нас Молитовницю, / Пресвяту Матір Богородицю, / що благодатно засяяла в цілющій стопі Своєї і чудотворної іконі на горі Почаївської, / і заступництвом інших Волинських угодників Божих: / Юліані, блаженної діви Ольшанської, / і святого преподобнемученика Макарія, архімандрита Овручевського.

Кондак собору Волинських святих, глас 8

Обраним чудотворцям і добрим угодникам Божим, /що з Волинської землі вийшли, вам, святі, похвалу заспіваємо: / Ярополк славний, Стефан, Амфілохій, Федір. Юліана, Іов і Макарій, вічно блаженні! / Тому, як маючи благодать і милость у Христа Бога нашого, / від всяких бід нас визволите, / та вашою допомогою визволені, співаємо вам подячно: / Радуйтеся, славні угодники Божі й Волинської землі прикраса.

Разом з тим, по нашому міркуванню, поширення християнства на землях Київської Русі (сучасних Білорусі та України) нерозривно зв’язана з результатами праці святих рівноапостольного Кирила і Мефодія. Саме їх діяльність по перекладу Євангелія на слов’янську мову знайшла своє відображення в історичних літописах.

Також і остаточна перемога боротьби за канонічне впровадження слов’янських перекладів Святого Письма та й взагалі слов’янського богослужіння, що відбулася відбулася на Венеціанському синоді 867 р., напряму пов’язана з діяльністю святих братів. Саме св. рівноапостольний Кирило, які був присутнім на Венеціанському синоді, заявив: «Як же вам не соромно визнавати лише три мови, а всім іншим людям i мовам загадувати бути сліпими i глухими? Скажіть мені, ви, що вважаєте Бога таким слабким, що Він цього дати не може, або такою завидною, що не хоче? Ми ж знаємо багато народів, що мають Святе Письмо i віддають хвалу Богові кожен на своїй мові; це вірмени, перси, вірмени, iбірійці, сугди, готи, авари, турки, хазари, араби, єгиптяни, сирійці i багато інших» [1 , ст. 14].

Тому в цієї невеликої статті ми спробуємо розглянути деякі історичні аспекти, які доводять вплив діяльності святих братів на обрядовість Київського Православ’я.

Місія рівноапостольних Кирила і Мефодія на землях Київської Русі

Основним питанням, яке частково дискутується до сьогодні, є діяльність святих рівноапостольних Кирила і Мефодія саме на землях Київської Русі.

Так, деякі сучасні дослідники, заперечують не тільки реальний вплив діяльності святих братів на Київське Православ’я, але сам факт розповсюдження їх діяльності на Білоруські та Українські землі вже в ІХ ст.

Разом з тим, ще в XIX в., розглядаючи діяльність св. рівноапостольного Кирила і Мефодія, російські православні церковні історики подавали як незаперечний факт, що «Країна, що лежить між Стиром та містом Луцьком (близь якого протікає річка Стир) і рікою Бугом (який протікає поблизу Володимира-Волинського), колись входила до складу єпархії св. Мефодія, від якої отримала світло християнської віри». [2, ст. 2]

Якщо враховувати, що часом смерті св. рівноапостольного Мефодія прийнято вважати 6 квітня 885 р., слід: організована Церковна структура існувала на українських землях за сто років до офіційно прийнятої дати хрещення Київської Русі. Схожу думку поділяють і українські дослідники. Наприклад, о. Ісидор Нагаєвський вважає, що «не є виключене, що заснування Мукачівської єпархії сягае в часи св. Методія.» [3, ст. 93]

Безпосередньо з діяльністю св. Кирила і Мефодія зв’язує християнізацію Київської відомий російський історик О. Карташов, які висунув досить цікаву та обґрунтовану гіпотезу про те,  що т.зв «Хозарська місія» св. Кирила і Мефодія, насправді була «руською місією». Переробка її на «хазарську» – робота моравського складальника життєпису цих святих. Насправді, св. рівноапостольні Кирило і Мефодій проповідували на землях Київської Русі [4, ст. 75-92]. Дана концепція повністю відповідає висновкам більшості досліджень з історії розширення християнства в IX – Х століттях.

Також варто згадати і про те, що ще в середині XIX ст., Існувала гіпотеза про проникнення на землі ятвягів (Туровське князівство) учнів св. Мефодія [5, ст. 12-13]. Останні, на думку дослідників, приходили з Волині по річках Горинь і Случ. Якщо враховувати сьогоднішнє визнання факту хрещення Київського князя Оскольда, разом з князем-варягам Туром, проникнення на білоруські землі християнства саме від святого рівноапостольного Мефодія ще наприкінці IX ст. робиться цілком правдоподібно. Як наслідок цього – межі єпархії св. Мефодія постійно просувалися на схід і охоплювали частину земель сучасної Білорусі.

Ще один український дослідник – А. Пекар, прямо визначає чотири напрями проникнення християнства на землі Київської Русі: Моравський (єпархія св. Мефодія), Візантійський, Болгарський (сюди перейшли учні св. Мефодія після його смерті) і німецький. При цьому він визначає першим і найбільш дієвим (у ІХ ст.) саме моравський шлях та приводить доказам своєї теорії Західно-Волинські ямні поховання Х – ХІ ст.: «враховуючи те, що поховальний обряд відображає стосунки в реальному житті із запізненням на два-три покоління, можна говорити, що цей процес християнізації розпочався тут у ІХ-Х ст., тобто з часів діяльності в Великой Моравії Кирила та Методія» [6, ст. 776].

Також матеріальним підтвердженням викладеної віще теорії є будівництво в літописному Перемишлі білокамінної церкви – ротонди з колісною вівтарної апсида. Її будівельний план повністю ототожнюється з планом ротонди кінця IX ст. в Левом Граді (Чехія) і Старим Місці в м. Угерське Градиште (Моравія). [7, ст. 102] При цьому, як переконливо доводить той же О. Моця, «навіть якщо датувати будівництво перемишильської ротонди пізнішим часом, то, однак є всі підстави вбачати в ній, як і в аналогічних ческих і польських ротондах ХІ ст., відображення великоморавських традицій» [8, ст. 777].

Таким чином, підсумовуючи питання діяльності святих рівноапостольних Кирила і Мефодія на землях Київської Русі, важко не погодиться з А. Пекарем: «В якій мірі і як далеко сягала ця місіонерська діяльнісць прихожих монахів – місіонерів, нам тяжко сказати. Але можна припускати, що вона була досить успішна, коли вже з початком Х ст. християнство здобуло собі значну частину кіївського боярства, як теж знайшло доступ до самого князівського двору через охрещення княгіні Ольги» [9, ст.19-21].

Книжна справа Київської Руси в ІХ ст. та її вплив на формовання кирилиці

Більшість сучасних істориків хрестоматійно пов’язують з’явлення літератури Київської Русі, у тим числі й богослужбової, з саме з діяльністю св. Кирила і Мефодія. При цьому фактично ігнорується свідчення літописів про т.зв. «хазарську місію», яку професор О. Карташов, про що ми вже писали вище, слушно назвав саме «руською місією».

Так, ґрунтуючись на даних археологічних досліджень, академік М. Брайчевський доводить існування писемності в Київській Русі ще в початку IX – Х ст., Тобто набагато раніше Кирило-Мефодіївської традиції. І, як наслідок цього, припускає існування перекладів Євангелія та інших богослужбових книг слов’янською («руською» або «київською») мовою ще в середині IX ст. Ця гіпотеза академіка М. Брайчевського виводить з «міфічного стану» ствердження життєпису св. Кирила і Мефодія про бачення ними в часі «хозарської місії руських книг» – Євангелія і Псалтирі.

З решти, існування древнього «руського» перекладу богослужбових книг у другій половині IX ст. подавався як безперечних фактів ще російськими православними дослідниками середини XIX ст. [10, ст. 4]

Гіпотеза дослідників XIX ст. знайшла свій розвиток у роботі болгарського дослідника, професора філології Є. Георгієва [11]. Останній переконано доводить: кирилиця є абеткою, що утворилася в процесі пристосування грецької абетки до особливостей слов’янських мови. Вона виникла в першу чергу у Болгарії і швидко поширилася на всі слов’янські країни. Згідно твердженням професора Е. Георгієва, про-кирилиця виникла на кілька століть раніше глаголицю і поступово реформувалася. Саме тому, глаголиця, як досить штучна абетка, не втрималася у вжитку.

На нашу думку, болгарська професор мав рацію. Глаголиця була створена св. Кирилом близько 862 р., а вже наприкінці ІХ – Х ст. була практично відсторонена кирилицею. При цьому, точні літописні дані про штучне виникнення кирилиці відсутні. Цілком імовірно часове паралельне існування двох абеток – глаголичної і кириличної.

Тому не можна виключити існування якогось варіанту про-кириличної абетки на території тогочасної Київської Русі, яка цілком імовірно могла послужить прообразом для будучої філологічної праці св. братів. Таке припущення про поширення християнства на землях Київської Русі вже в IX ст. і наявності тут богослужбової літератури на власному варіанті слов’янської мові висував ще Іван Франко. [12, ст. 64]

Прикладом подібної «руської» або «київської» абетки може бути т.зв. «Софійська абетка» (XI ст.), Яку відшукали на стінах Київського Софійського собору під час реставраційних робіт 1954 – 1963 рр. і в вперше описана С.Висоцьким [13, ст. 38].

Особливістю знайденої абетки є її місцезнаходження у вівтарній частині храму, що виключає її виконання випадковою особою; ретельно прописані букви, і зрештою, сам склад абетки: 27 літер, серед яких 23 грецькі та чотири слов’янські (Б, Ж, Ш, Щ). Тут потрібно погодиться з думкою деяких дослідників (Висоцький С., Жиленко І.), що «Софійська абетка» є перехідний формою між грецькою абеткою і моравською кирилицею (мала 38 знаків).

Таким чином, можемо сміло висунути гіпотезу про те, що побачений святими братами Кирилом і Мефодієм варіант «руської» кирилиці, як мови перекладу Євангелія та Псалтирі, міцно вплинув на створення ними остаточного варіанта слов’янської абетки та слов’янського правопису.

Вплив моравського (св. Мефодія) обряду на Київське Православ’я

На великий жаль, про варіант слов’янської Східної (Православної) обрядовості, яку започаткували святі рівноапостольні Кирила і Мефодій ми маємо досить мало фактів. Деякі дослідники навіть припускають повне зникнення цього обряду невдовзі після смерті св. Мефодія. Але, за нашим міркуванням, такий погляд є помилковим.

Так, про тривале існування згаданого вище обряду, як на землях Чехії, так і князівствах Київської Русі, вперше дізнаємося з роботи чеського анналіста Козьми. Розповідаючи про заснування Празького єпископства, він наводить лист папи Римського Іоана ХІІІ (965-972 рр.). Зі згаданого листа дізнаємося про те: що на тернях Чеського князівства, через майже сто років після смерті Мефодія, існувало слов’янське священство і застосовувався обряд св. Мефодія; що в другій половині Х ст. обрядовість св. Мефодія мало назву «руської»; що на землях Київської Русі, за двадцять років раніше володимирського хрещення, був «поширено вживався обряд св. Кирила і Мефодія» [14, ст. 93].

Про факт перенесення обряду, які започаткував св. Мефодій, на землі Київської Русі учнями св. Мефодія стверджував й І. Франка. Зокрема він зазначає, що Червенських Градах жили і діяли Наум і Горазд – учні св. Кирила і Мефодія [12, ст. 407].

Але головними відзнаками присутність обряду св. Мефодія на землях Київської Русі та його упливу на формування християнської культури безперечно є богослужбова та християнська література, а також формування власного церковного календаря.

Тому, з огляду на працю святих братів, Можливо припустити, що в 863 – 867 р.р. св. брати перевели на старослов’янську мову Служебник, Євангеліє – Апракос (напрестольне Євангеліє), Псалтир і Требник. Саме ці книги первинно необхідний для відправлення богослужінь і саме ці книги, разом з Катехізисом св. Кирила і Мефодія, від початку використовувалися в Київської Русі.

Наприклад, відомий історик Г. Шиманський зазначає, що Великий Требник, перекладений слов’янською мовою святими Кирилом і Мефодієм застосовувався в Київське Православної Церкви аж до 1328 р. [15, ст. 7].

На підтримку гіпотези застосування богослужбових та християнсько-освітніх перекладів св. Братів у Київському Православ’ї, а через це і розробленого ними обряду або його елементів, навіть після «володимирського хрещення Київської Русі», також говорять і сучасні дослідження. Так, відома українська дослідниця, д.і.н. М. М. Нікітенко стверджує: «Побутування у рамках Кирило-Мефодіївської традиції складених на основі візантійських текстів слов’янських катехізмів підтверджує надзвичайно цікавий текст … Маються на увазі знамениті хіландарські аркуші, що зберегли фрагменти виконаного у Кирило-Мефодіївський період слов’янського перекладу катехізмів Кирила Єрусалимського. … найбільш ранній давньоруський список (ХІІ – ХІІІ ст.) слов’янського перекладу оглашальних слів Кирила Єрусалимського є ідентичним за своїм змістом Хіландарським аркушам, що говорить про використання Кирило-Мефодіївської катехізаційної практики на Русі» [16, ст.105].

Те, що переклади св. Кирила і Мефодія (як мінімум Требник і Катехизис) застосовувалися через кілька століть після жорстко-канонічного підпорядкування Православної митрополії Константинопольському патріарху та і неодноразових спроб ревізії київських богослужбових книг і літописів Київськими митрополитами грецького походження, свідчить про міцне зміцнення первинної слов’янської обрядовості в варіанті св. Мефодія на землях Київської Русі починаючи від полови ІХ ст.

Варто відзначити і те, що обряд св. Мефодія наклав свій істотний відбиток і на календарі Київського Православ’я.

Наприклад, календар Архангельського Євангелія (1092). Пам’ять св. В’ячеслава зазначено в ньому 28 вересня. Одночасно не можна не помітити ще кілька древніх дат пам’яті, що знаходяться у вересневому календарі Архангельського Євангелія: 21 вересня – апостола Матвія, 27 вересня – Козьми і Даміана і 29 вересня – архангела Михаїла. Всі представлені пам’яті різко відрізняються від інших пам’ять даного Євангелія, бо не мають: а ні відсилань до основної частини апракоса, а ні до Євангельських читань.

На нашу думку, цілком логічно виникає гіпотеза, що згадані чотири пам’яті є запозиченими з більш давніх календарів богослужбових книг Київського Православ’я.

Загалом, саме пам’ять св. В’ячеслава найбільше відображає глибокій відбиток обряду св. Мефодія на землях Київської Русі.

Так, якщо орієнтуватися на «Сказання про святих страстотерпців Бориса і Гліба», можна зробить висновок, що культ св. В’ячеслава був відомий на землях Київської Русі ще до другої половини XI ст., Тобто як мінімум на 45-50 років раніше створення Архангельського Євангелія. А в Новгородській Мінеї, датою створення якої вважається 1096 – 1096 рр., також присутній служба на честь св. В’ячеслава.

Більше того, культ св. В’ячеслава був сприйнятий Київським Правосла’ям незабаром після оголошення князя святим. Про це говорить факт святкування виключно первісної дати пам’яті – 28 вересня. Це відкидає думку про пряме запозичення даної пам’яті з календарів Моравської єпархії св. Мефодія, бо календар Тирської Псалтирі, створений у третій чверті XI в. для Гертруди Польської, дружини Ізяслава Ярославича, містить ще кілька пам’ять св. В’ячеслава: 4 березня – день перенесення мощів цього святого і 30 вересня – освячення храму на честь св. В’ячеслава. Тому, на нашу думку, на момент створення Архангельського Євангелія була відома тільки первісна дата святкування пам’яті св. Князя, яка саме з Моравії і потрапили в Київську Русь через обряд св. Мефодія.

Ще одним святом, яке, на нашу думку, може бути спадщиною обряду св. Мефодія, є святкування пам’яті Іоана Екзарха Болгарського 31 липня († перша чверть Х ст.). Дану пам’ять ми зустрічаємо в місяцесловах Євангелія XII ст. [17, ст. 190 об.] Подібна гіпотеза викликано тим, що місяцесловах грецького походження, зокрема Святогробським Типіконі, відзначають пам’ять цього святого 31 січня [18, ст. 14-15].

Беручи до уваги: що св. Іоан перевів на слов’янську мов «Шестиднев» та ряд творів Іоана Дамаскина; що, після падіння Моравської держави, учні св. Мефодія пішли до Болгарії, а також час смерті святого – можливо висунуть гіпотезу про перехід пам’яті цього святого в календарі Київського Православ’я до 988 р. і саме з календаря обряду св. Мефодія.

Згідно історичних порівнянь, для подібного заманювання обрядових звичаїв потрібен великий проміжок часу (як найменш п’ятдесят – сто років).

На нашу думку, на підтримку гіпотези про користування перших осередків християн Київської Русі саме (і тільки) перекладами св. рівноапостольного Мефодія (або найближчих чеських єпископств) також говорить наступний факт: богослужбові мовою Візантійської Церкви на той час була виключно грецька мова. Греки, навіть після Володимирового хрещення Київської Русі та жорсткого канонічного підпорядкування новоствореної Київської митрополії до Константинопольського патріархату, не робили самостійних спроб перекладу богослужбових книг на слов’янську мову. Навпаки, прийшлі грецькі священики намагалися зробити богослужбової мовою Київського Православ’я мову грецьку (як єдиної богослужбового мовою Римсько-Католицької церкви була мова латинська).

Саме тому спираючись на віще викладенні дані, можливо зробить висновок про існування в Київському Православ’ї богослужбової літератури мефодіївського походження ще в часи благовірного Київського князя Оскольда та святої княгині Ольги, а також про тривале заманювання обряду св. Мефодія на землях Київської Русі. Дані факти повністю сходяться, як з показаннями західних хроністів, так і вітчизняними літописними свідченнями про київські християнські осередки часів св. княгині Ольги.

Пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія в календарях Київського Православ’я

Значення діяльності рівноапостольного Кирила і Мефодія визначило їх глибоке шанування усіма слов’янами. Їх пам’яті відзначаються не тільки в стародавніх церковних календарях Київської Русі, болгарських і сербських календарях, але і в чеських та хорватських глаголичних рукописах. Перші церковні свята, встановлені слов’янами, пов’язані саме з життям і діяльністю рівноапостольним братам: 30 січня – отримання в Херсонесі Кирилом мощів Климента, папи Римського (861 р.), 14 лютого – день смерті Кирила Філософа († 869 р.), 6 квітня – день смерті моравського архієпископа Мефодія († 885 р.). Ці Кирило-Мефодієвські свята присутні практично у всіх древніх слов’янських календарях і є обов’язковою частиною болгарських і сербських місяцесловів кінця XII – початку XIV ст., тобто дофілофеївської  традиції. Присутність корпуса Кирило-Мефодієвських свят у місяцесловах традиції Київської Церкви XI – XIII ст. значна: з 38 відомих календарів Євангелій і Апостолів, у 12 згаданий хоча б одно з розглянутих свят. Святкування пам’ять цим святим знаходимо й у найбільш древніх церковних книгах, що були створені в Київської Русі. Так, Остромирове Євангеліє (1057) і Збірник Святослава (1076) містять пам’яті св. Кирилу, а Архангельське Євангеліє (1092) – пам’ять св. Мефодію.

Саме великий вплив обряду св. Мефодія і Кирила на формування християнських осередків на землях Київської Русі (сучасних України та Білорусі), сприяло посиленню культу цих святих у Київськім Православ’ї.

Так, досліджуючи календарі богослужбової літератури Київського Православ’я ХІІ – ХIV ст., Спостерігаємо процес одночасного святкування пам’яті св. Кирила і Мефодія. При цьому дата єдиної пам’яті береться згідно дня смерті св. Мефодія – 6 квітня. Треба особливо відзначити той факт, що вперше подібна пам’ять зустрічається саме в богослужбової літератури Київського Православ’я. Перший приклад подібного святкування пам’яті св. братів знаходимо в Студитської Міней XII ст., що містить богослужіння (службу) «святим Учителям Слов’янським Кирилу Філософу і благословенному Мефодію» [19, ст. 56]. Також прикладами цієї традиції є календар ростовського Євангелія XIII ст. [20, ст. 252 об.] і Студитського Статуту другої половини ХIV ст. [21, ст. 67 об.].

Традиція одночасного вшанування пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія саме 6 квітня, потрапила з Київських – у південна-слов’янські церковні календарі. Воно зустрічається в Драганової мінеї (кінець ХІІІ ст.) [22, ст. 421], Лесновським Євангелії (кінець ХІІІ – початок ХIV ст.) [23, ст. 133] та Загравським Євангелії (1305 р.) [24, ст. 240 об.].

На нашу думку, сукупність цих даних дають нам всі підстави стверджувати про досить велике поширення культу св. Мефодія на землях Київської Русі та первинної християнізації Київської Русі саме в обряді св.. Кирила і Мефодія.

Разом з тим, починаючи з другої ХІІ століття назираємо певне випадення всього корпуса Кирило-Мефодієвських пам’ятей з календарів Київської Церкви. Цей процес, швидше за все, є результатом жорсткого канонічного підпорядкування Київської митрополії Константинопольському патріарху та спроб Київських митрополитів грецького походження пов’язати історію Київського Православ’я виключно з Візантією та грецьким впливом.

Особливої цензурі Київських митрополитів грецького походження підверглися пам’яті вшанування св. Мефодія. Це, на нашу думку, пов’язано з його архієрейством та, відповідно, більшим впливом Святителя та його учнів на християнізацію Київської Русі.

Так, згідно з «Опису рукописів, що зберігаються в архіві святійшого урядового синоду» (охоплює рукописи з XIIІ по XVIII ст.), З більше тисячі рукописів архіву, ім’я св. Мефодія згадується тільки чотири рази [510, № 657, № 928, № 929, № 1143]. При цьому дата його пам’яті подається: в церковних Статутах XVII ст. – 20 Червня [25, № 928, № 929]; богослужбовим збірнику XVIII в. і Святцях XVII – XVIII ст.ст. [25, № 657, № 1143] – 11 травня. Тільки чотири згадки пам’яті св. Мефодія дає і описання «Міней – Читієй» (XVI ст.) З зборів Софійське бібліотеки [26, № 1318, № 1321, № 1322, № 1352]. При цьому додаються ще дві нетрадиційні пам’яті: 17 жовтня [26, № 1318, ст. 34] і 12 червня [26, № 1322, ст. 123].

Разом з тим, у порівнянні з пам’ятями св. Мефодія, пам’ять св. Кирила, який був тільки ченцем та творцем абетки, тривало згадується практично у всіх рукописах архіву ХVІ – ХVІІІ століть [25, №596; № 573; № 579; № 584; № 588; № 591-596; № 601; № 604; № 605; № 611; № 614; № 622; № 627; № 631; № 641; № 653; № 660; № 666; № 669; № 718; № 730; № 740; № 881; № 917; № 921-924; № 926; № 928-930; № 932; № 935; № 1140; № 1143; № 1145-1165], при цьому дата пам’яті застається незміною – 14 лютого.

Але «поспіх» греків у витисканні пам’ятей св. Кирила і Мефодія з церковних календарів Київської митрополії відбувся тільки після руйнування Києва і переміщення центру митрополії в Володимир (на Клязьмі) і далі до Москви, де раніше пам’ять святих братів не була викоренена в народної пам’яті. Тут повний цикл Кирило-Мефодіївське свят присутній тільки в одному рукописному пам’ятнику другої половини XIII ст. – Синайським Апостолі, а в ХIV ст. повний цикл подібних свят у календарях Київської взагалі не зустрічається. Ми проаналізували 140 стародавніх місяцесловів Київської митрополії XIV ст. і побачили, що тільки 22 з них містять хоча б одну Кирило-Мефодіївську пам’ять. При цьому переважна більшість розглянутих рукописів була створена на території Московського князівства або має московське першоджерело.

Разом з тим, шанування св. Мефодія серед віруючих саме Київського Православ’я (на землях сучасної України і Білорусі) не припиняється. Назирається цікава тенденція, коли, не знаходячи пам’ять св. Мефодію в «нових» грецьких богослужбових книгах московського походження, писці Київської Русі поміщали їх пам’яті в дні однойменних  візантійських святих. Так, Євангеліє київського походження XIII ст. [27, ст. 127 об.], Луцьк Євангеліє XIV ст. [28, ст. 253], Студитський Статут 1398 [29, ст. 67], Пролог 1400 р. [30, ст. 116], зміщають пам’ять св. Мефодія під 20 червня, коли Константинопольська Церква відзначає пам’ять св. Мефодія Потарського.

Подібне заміщення знаходимо і в Румянцівському Обіходнику першої половини ХIV ст., коли замість пам’яті св. патріарха Мефодія Константинопольського (14 червеня), міститься пам’ять «святих святителів Мефодія і Кирила» [31, ст. 95 об.].

Таким чином можемо зробить висновок, що через великий міцний вплив святих рівноапостольних братів Кирила і Мефодія на християнізацію Київської Русі, їх пам’яті зайняли тривале місце в народної пам’яті й, через це, у церковних календарях Київського Православ’я. При цьому шанування святих братів народами Київської Русі (українцями та білорусами) було настільки міцним, що навіть рішучі та дієві кроки Київських митрополитів грецького походження по витисканню цих пам’ятей, не змогли остаточно витиснути їх з народної та церковної пам’яті.

Висновки

Всі викладені вище факти: уплив саме київських перекладів на розробку слов’янської кирилиці, першості св. рівноапостольного Кирила і Мефодія в слов’янській богослужбового традиції, близькість єпархії св. рівноапостольного Мефодія до Києва і виражено, на підставі рукописів XII-XIII ст., тривале застосування Кирило-Мефодіївських перекладів слов’янських богослужбових та віронавчальних книг у Київської Русі, дає нам право стверджувати про міцний вплив саме обряду святих рівноапостольних Кирила і Мефодія в Київському Православ’ї, згадки про які заховалися до нашого часу.

Тому сьогодні, коли ми відроджуємо в Української Православної Церкві Київського Патріархату саме традицію та споконвічний автентичній  обряд Київського Православ’я ІХ – ХVII століть, варто подумати про вертання всього корпусу історичних пам’ятей святих рівноапостольних Кирила і Мефодія в наші церковні календарі.

Посилання

1. Гаек С., Гурка Л. Эўропа, Эвангельле, Беларусь: Рэфлексіі напярэдадні Трэцяга Тысячагоддзя // Слова №1. Ворша-Люблін, 1997.
2. Хойнацкий А.Ф. Память святых и равноапостальный Кирила и Методия в пределах Югозападного края России. Б.м., 1872.
3. Нагаєвський Ісидор о. Кирилр-Методіївське Християнство в Русі-Україне. Рим, 1962 р.
4. Карташев А.В. Очерки по истории Русской Церкви. Т.І. Париж, 1959
5. Воспоминание о древнем православии западной Руси. М., 1867
6. Моця О.П. Релігія і церква. // Історія культури давнього населення України. Т. І. К., 2001.
7. Ісаевич Я. Д. Культура Галицко-Волынской Руси// Вопросы истории. № l. 1973.
8. Моця О.П. Релігія і церква. // Історія культури давнього населення України. Т. І. К., 2001
9. Пекар А. Чернече життя Київської Руси в домонгольській добі. //Нарис історії Васильянського чину Святого Йосафата. Рим., 1992.
10. Срезневский И.И. Древние памятники русского письма и языка. Общее повременное обозрение. // Известия Императорской Академии Наук по отделению русского языка и словестности. Т. 10. Вып. 1. СПб, 1861
11. Георгиев Е. Славянская письменность до Кирилла и Мефодзия. София, 1952
12. Франко І. Найстаріші пам’ятки південноруського письменства / Зібрання творів в п’ятдесяти томах. Т. 40. К., 1983
13. Висоцький С.О. Азбука з Софійського собору в Києві та деякі питання походження кирилиці // Мовознавство. № 4, 1976.
14. Нагаєвський Ісидор о. Кирилр-Методіївське Християнство в Русі-Україне. Рим, 1962.
15. Шиманский Г.И. Литургика: Таинства и обряды. М., 2003.
16. Никітенко Н.М. Свята Софія Київська: історія в мистецтві. К., 2003.
17. РГАДА, Син. тип. 1.
18. Воскресенский Г.А. Древлеславянский Апостол, Послания св. апостола  Павла по основным спискам четырёх редакций рукописного славянского апостольского текста. Вып. 1, Сергиев Посад, 1892.
19. Горский А.В., Невоструев К.И, Описание славянских рукописей Московской Синодальной библиотеки. ІІІ ., ч. 2. М., 1917
20. Ростовское Евангелие, ГИМ Арх. 1
21. Студийский Устав. РГАДА Син. тип. 144
22. Срезневский И.И. Сведения и заметки о малоизвестных и неизвестных памятниках. NLXVIII: Трефологий Зографского монастыря ХIII века. // Записки Императорской академии наук. Т.28, кн. 1., приложение 1. СПб., 1876.
23. JAЗУ IV d 12
24. Zograf. I d 9 (копія з мікрафільму Патрыяршага інстітута патрыстычных даследванняў у Влатадоне (Салонікі))
25. Описание рукописей хранящихся в архиве святейшего правительственного синода. Т. I. СПб., 1904.
26. Софийская библиотека. Выпуск II. СПб, 1907.
27. Евангелие РНБ F.п.I.118
28. Луцкое Евангелие, РГБ. Рум. 112
29. ГИМ Син. 333.
30. ГИМ Син. 240
31. РГБ Рум. 284

прот. Сергій Горбик,

 науковий координатор проекту «Київське Православ’я»

Слава Ісусу Христу.

Улюблені брати і сестри.

Першу Неділю після П’ятидесятниці Церква, першу неділю після після зіходження Святого Духа на апостолів, присвячує прославлянню Всіх святих, у подвигу віри просіявших патріархів, праотців, пророків, апостолів, мучеників, священомученикив, преподобних, праведних, Христа ради юродивих і всіх тих, які від віку Богові догодили. І очолює цей сонм святих Пресвята Владичиця Богородиця, бо Вона чистотою, вірою і подвигом служіння Всевишньому перевершила не тільки народжених на землі, а й Ангельський чин. Всі святі угодники – брати наші по плоті і вірі. Святкуючи їх пам’ять, ми вступаємо з ними в реальне, хоча це й не піддається земному вимірюванню, спілкування, просимо їх святих молитов і заступництва, разом з ними славимо Спасителя.

Те, що саме перша неділя після П’ятидесятниці присвячується пам’яті всіх святих не є випадковістю. Це пов’язано з тим, що ці люди, яких ми сьогодні прославляємо, з’явилися послідовниками апостолів і на них теж спочив Дух Святий. Тим самим Церква дає нам зрозуміти наш внутрішній шлях, який ми повинні пройти у своєму земному житті.

Святість – це плід Духа Святого. Благодать Святого Духа приносить покаяння і відпущення гріхів, вона ж веде до боротьби з пристрастями і блудом, приводить у результаті до чистоти і безстрастя. Скільки всього святих у християнстві – невідомо. Не всі люди, догодили Богові, відомі світу. Невідомі імена багатьох мучеників перших століть Християнської Церкви, подвижників і ченців-пустельників, які молилися за світ, віруючих, розстріляних у роки безбожництва в таборах. Безліч великих подвижників здійснювали свої подвиги безмовно і відокремлено, так що ніхто і не знав про їх існування. Церква і їх сьогодні молитовне згадує.

Коли ми кажемо про всіх святих, то мусимо пам’ятати, що Христос приймає всіх бути Його послідовниками з єдиною умовою: щоб вони були готові прийняти хрест і страждання. З самого початку, закликаючи апостолів, Він говорив, що вони недостойні Його, якщо не хочуть розлучитися з усім заради Нього. Тепер Він каже, що честь і милість бути Його учнями дається тим, для кого Христос дорожче всього на світі. Якщо віра наша щось значить для нас, вона має бути для нас усім.

Любі мої, ми всі народилися не для того, щоб через кілька десятків років після народження стати їжею для хробаків, але для того, щоб через своє серце увійти в Царство Боже. Але спастися, увійти в благословенне Царство, може тільки той, хто у повноті покірністю волі Божій, в сподіванні на Його благодатну допомогу, сміливо підніме на плечі свої важкий хрест. Бо сказано: «хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Мт. 10:38).

Для того, щоб кожному з нас здійснити найбільшу і найголовнішу свою справу – справу спасіння, щоб удостоїться , чистоти і слави гідної,о святості, для цього кожному православному християнину потрібно напружити всі свої сили для старанної праці над самим собою. З усіх видів праці, ця праця найважча, найболючіша, найскорботніша. Чи легко людині щогодини і навіть щохвилини розпинати себе на хресті безперестанної боротьби з пристрастями? Безмірно важкий хрест праці над винищенням в собі гріха і всякої нечистоти …

Для того, щоб здійснити цю працю спасіння, ми повинні навчитися терпінню, навчитися смирення, навчитися лагідності, тобто навчитися тому, що може зробити нас здатними до сприйняття благодаті Духа Святого, без якої неможливо досягнути свого спасіння. І от для того щоб ми цього досягли Господь на допомогу нашій немочі дає нам у приклад цих святих людей, які жили як і ми, в тому ж світі, що й ми, життя яких ми можемо спостерігати і вчитися у них, досліджуючи і читаючи їх житія. Ці житія святих угодників Божих, що просіяли в лоні Святої Православної Церкви, відкривають перед нами дивне різноманіття подвигів начебто б на одному і тому ж терені духовній праці. У їх бачимо незліченну кількість зразків святого життя відкриється перед нашим поглядом, вражаючих такою особливістю для кожного окремого житія вродою і славою!

Вони пішли за Христом у різний час. Одні – коли творення Церкви Божої тільки починалося, і вони всі перемагали серед найбільших скорбот, тому Господь відплачує їм особливу честь. Другі здійснили свій подвиг у часі важких випробувань, які надходили в різні часи історії Православній Церкви. Господь особливо благоволить до тих, хто з самого початку з Ним. До тих, хто не відступає від Нього під час важких випробувань. І найголовніше випробування і милість, яка дається всім – це не тільки скорботи, а й смерть. Всі залишити – це значить бути здатним прийняти смерть не як жах, як це відбувається з усіма людьми, які не знають Христа і Його благодаті, але як нове життя, як вищий дар, який може бути прийнятий людиною. Для того, щоб досягнуть святості і стати біля Господа в сонмі гідних Його, вимагається лише одне: сміливо підняти хрест кривавій праці над собою, в чому б ця праця не складалася, якою б не була ця працю над очищенням себе, над здійсненням себе, над приготуванням себе в жертву Богові. У цьому полягає життя, в цьому полягає святість. І жодна людина не позбавлений можливості все віддати Господу.

Дай Бог нам підніматися до цього і розуміти, що багато з перших, як каже Господь сьогодні, будуть останніми. І багато останніх – першими. Небесна спадщина не дається так, як земна. Не по старшинству віку, не по благородству народження вона дається, але так, як Бог благоволить. І дар Його визначається за нашої любові до Нього, за нашою готовності все залишити і все прийняти, тому що Господь всього Себе, все, що є у Нього, дає тим, хто святі.

Доги мої, ми з вами живемо в бурхливому світи, що наповнений земними життєвими спокусами, у нас багато справ, турбот. Але, в нашому життєвому розпорядку повинно залишатися час для духовних справ, для молитви, читання, повчання премудрості Божої. Читаючи житія святих, ми повинні розмірковувати про те, а що я можу зробити, щоб хоч малою мірою уподібнитися ім.

Будемо ж старанно просити Бога про те, щоб Він допоміг нам виправити своє життя для того, щоб нам стати хоча б трохи гідними сосудами для благодаті Божої. Ми багато про що просимо Бога: про здоров’я, про добробут та інші життєві мирські речи . Таку молитву один святий прирівняв тому, як якщо хто-небудь прийде в палац до царя і попросить у нього жменю пилу. Тому наші прохання повинні бути про духовне. Нам потрібно шукати Царства Божого і правди його, а «і все це додасться вам» (Мт. 6: 33).

Нехай же зміцнить ж Господь в наших серцях нашу слабку волю, що трепетно відгукуються на заклик до святості. Нехай затвердить у безмежної Своєї Любові до нас наш порив йти шляхом виконання Його заповідей і, головне, заповіді любові, йти по лежачому перед кожним віруючим шляху подвигу та праці у всієї своєї творчої енергії, всіх своїх творчих сил на будь-якому поприщі  - і чисто духовного, але також і мирського діяння. Амінь.

прот. Сергій Горбик

17/30 червеня 2013 р.Б.

Пам’ять 20 травня / 2 червня

Святий благовірний князь Довмонт (Домант) Псковський, князь Нальшинайський (Нальшанський), був родом з Литви-Білорусі, спочатку був язичником. В 1265 році, рятуючись від міжусобиць жмудинських князів, був змушений бігти з Литви й з 300 литовськими сім’ями прийшов у Псков, який був містом кривичів. Білоруська-псковська земля стала його другою батьківщиною. Тут, по вираженню літописця, «дихнула на нього благодать Божа», коли з усією своєї світою він прийняв святе Хрещення з ім’ям Тимофій і вдостоївся великих дарунків від Господа. Уже через рік за доблесть і істинно християнські чесноти псковичи обрали його своїм князем. Протягом 33 років він керував містом і був єдиним князем за всю історію Пскова, що зумів так довго прожити в злагоді й спокої із псковським вічем. Він був справедливий і строго стежив за правосуддям інших, щедро подавав милостиню, приймаючи жебраків і мандрівників, благоговійно шанував церковні свята, захищав храмам і монастирі і сам заснував обитель на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Князь Довмонт був славним захисником Західної границі білоруських земель та Київського православ’я.

В 1268 році князь Довмонт був одним з героїв історичної битви під Раковоре, де кривичі здобула перемогу над датськими й німецькими військами. Перед кожною битвою святий Довмонт приходив у храм, клав свій меч до підніжжя святого престолу й приймав благословення духівника, що перепоясував його мечам.

Святий Довмонт зробив псковську твердиню неприступної. На згадку про славного захисника міста кам’яна оборонна стіна, зведена святим князем наприкінці XIII століття, була названа «стіною Довмонта», а територія, обгороджена стіною, дотепер називається «містом Довмонта». У святого захисника «Дому Святий Трійці» був ще один благочестивий звичай: на подяку Господу, Ім’ям Якого він здобував перемоги, не знаючи поразок, благовірний князь Довмонт поруч із Кремлем зводив храми на честь того святого, у день пам’яті якого здобував перемогу. Ставили там храми по особливих обітницях і інших жителях Пскова. Невелика територія нинішнього «міста Довмонта» була суцільно покрита храмами.

Свою останню перемогу доблесний князь-воїн одержав 5 березня 1299 року на березі ріки Великої, де він з маленьким військом розбив велике німецьке військо. Лівонські лицарі зненацька напали на посад у Пскова, захопили приміські Снетногорський і Мирожський монастирі й спалили їх, жорстоко розправившись із православними ченцями. Вони вбили засновника Снетногорського монастиря преподобного Йосафата з 17 ченцями й преподобного Василя, ігумена Мирожського. Святий князь Довмонт, не чекаючи поки збереться велике псковське військо, вийшов зі своїми воїнами назустріч ворогові й вигнав католиків – святотатців за межі землі кривичів.

Через кілька місяців святий благовірний князь Довмонт-Тимофій помер і був похований у Троїцькому соборі Пскова. Літопис свідчить, що «була тоді скорбота велика в Пскові чоловікам і жінкам, і малим дітям по доброму пану благовірному князю Тимофію». Псковичи згадували, як святий князь піклувався про їх у мирні дні й особливо, коли місту загрожувала небезпека, як вів їх у бій зі словами: «Добрі чоловіки псковичи! Хто з вас старий, той мені батько, хто молодий, той брат. Постоїмо за Святу Трійцю!»

Незабаром після кончини князя почалося шанування його як святого заступника перед Богом, який молитовно охороняє нашу землю від ворогів і нещасть. Не раз і після смерті захищав Псков святий князь. Так, в 1480 році, коли більше ста тисяч німців осадили місто, він з’явився в сні одному городянинові й сказав: «Візьміть одіяння (покрив) труни моїй, обнесіть його три рази навколо міста із хрестами й не бійтеся». Псковичи виконали його вказівка, і німці відступили від міста. Після цього чудесного спасіння від ворогів святому князеві була складена служба. Поруч із мощами благовірного князя в Троїцькому соборі висів його бойовий меч, який вручався в храмі Святий Трійці псковським князям при зведенні на престол.

Мощі святого благовірного князя Довмонта-Тимофія спочивають у Псковському кафедральному соборі Святий Трійці.

Тропар благовірного князя Довмонта, у св. хрещенні Тимофія, глас 8

Ти нечестя батьків зненавидівши,/ блаженний князь Домонт, / і язичество покинув,/ прийшовши думкою до Сонця слави – Христу,/ освятився благодаттю Божественного Хрещення,/ і нині у світлі Пресвятий Трійці стоячи,/ моли Христа Бога зберегти й спасти православних людей / і місто твоє від навали безбожних агарян,/ і латинян, і міжусобної війни / і щоб урятувалися душі наші.

Інший тропар благовірного князя Довмонта, у святому хрещенні Тимофія, голос 4

Духом Божим що наставляється,/ нечестя батьків відкинув ти,/ святий благовірний князь Тимофій,/ удостоївся ти прийти в Богом спасенний град Псков,/ у ньому ж душу твою благодаттю святого Хрещення освітивши,/ вірою й любов’ю створив у собі обитель Пресвятий Трійці,/ Їй же безперестану молися, / що б дарувала душам нашим / мир і велику милість.

 Кондак благовірного князя Довмонта, у св. хрещенні Тимофія, голос 8

Любов’ю Христовою запалавши, блаженний князь Довмонт,/ розум освітив зіркою Духа,/ ідольську спокусу батьківського нечестя зненавидівши,/ через святу купіль Тимофієм названий був,/ слізьми й милосердям до Христа прийшов,/ і життя у цьому свиті  добре скінчив, / віру непорочну дотримував,/ і нині молимо тебе:/ моли Пресвяту Трійцю й Пречисту Богородицю/ за місто Псков і за всіх, що припадають до раки мощів твоїх,/ щоб позбутися нам усякого зла,/ бо тобі завжди, як вірного заступника, безперестанно шануємо.

]]> http://kyiv-pravosl.info/2013/06/02/svyatyj-blahovirnyj-knyaz-dovmont-pskovskyj/feed/ 0 http://kyiv-pravosl.info/2013/05/24/akafist-svyatym-rivnoapostolnym-kyrylu-i-mefodiyu-nastavnykam-slovyanskym/ http://kyiv-pravosl.info/2013/05/24/akafist-svyatym-rivnoapostolnym-kyrylu-i-mefodiyu-nastavnykam-slovyanskym/#comments Fri, 24 May 2013 12:43:27 +0000 admin http://kyiv-pravosl.info/?p=1213 Continue reading →]]> Кондак 1

Вибрані володарем сил Господом Ісусом у апостоли мовою слов’янською, Мефодію і Кириле богомудрі, співом прославимо вас, предстоятелів наших, ви ж, маючи відвагу до Господа, від усяких бід молитвами вашими позбавите нас, що співають: Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Ікос 1

Ангелів Творець і Господь сил поставив вас бути просвітителями мовою слов’янською; тому й благодать Його є з вами, що захищає і зміцнює вас у всі дні життя вашого як допомога безперервна, славу Божу в містах і пустелях словом і ділом ви несли всім. Тому і ми, що отримали мову з рук ваших, вірою в Христа від вас освічені, співаємо вам так:

Радуйтеся, радіючи Євангелія благовісники; радуйтеся, чудотворної доброти носії.

Радуйтеся, бо багато скорботи за ім’я Господа прийняли; радуйтеся, бо спокуси світу цього відкинули.

Радуйтеся, з дитинства Богом благословенні; радуйтеся, вінцями сповідників від Нього прикрашені.

Радуйтеся, бо славою людською нехтуючи, в пустелі Господа шукали ви; радуйтеся, бо волю Його сильним світу цього ви з відвагою проповідували.

Радуйтеся, бо за це Владикою всіх в рай світлий прийняті; радуйтеся, перед Ним за нас щирі молитовники.

Радуйтеся, адже вашими молитвами у вірі нашій зміцнюєте; радуйтеся, бо предстоятельством вашим над єресями перемогу отримуємо.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 2

Бачив святий Кирило, ще юнаком будучи, в ночі ведіння, як вибрати йому Софію діву в сестри собі, батькам про це повідомивши. Ті ж, розуміючи тут волю Божу, бути синові їх премудрості служителем, дуже про науку та виховання його дбали, бачачи його швидкі та великі в розумі успіхи, співали Богові: Алилуя.

Ікос 2

Розум недосконалий і значення присутніх випробовуючи, Кирило в премудрості однолітків своїх випередив і, ще юнаком будучи, прославився, і був співнаставником в кімнаті царській як образ хороший сини царському. Але, багатства і славу земну відкинувши і виключно потрібного спасіння шукаючи, в пустелю переселився, постом і молитвами досконалості досягаючи. Заради цього і Мефодій, вже воєводою будучи, відійшов на гору Олімп, де як чернець Господу служив. Тим самим і ми спокусами світу цього нехтувати навчаючись, краще Христу Богу догоджаючи, праведників Його славимо:

Радуйтеся, славою людською не спокусилися; радуйтеся, бо пустельне життя сильно полюбили.

Радуйтеся, Господом освячені ви в снах і ведінні; радуйтеся, адже і мудрість людська допомагала вам у спасінні.

Радуйтеся, бо Слово Боже і святих отців писання більше філософії полюбили ви; радуйтеся, бо законом Господа, не простими слухачами були, але виконавцями.

Радуйтеся, адже напади диявольські, що на ченців пустельних бувають, перемогли ви; радуйтеся, адже в перемогах дано вам владу над спокусами і пристрастями.

Радуйтеся, бо подвиги ваші принесли вам вінець життя; радуйтеся, адже і сьогодні молитовникам і тим, що постять ви є допомогою.

Радуйтеся, всім грішним перед Богом добрі оборонці; радуйтеся, бо душі наші від спокус сатанинських спасаєте.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 3

Сила молитов царських змусила святого Кирила пустелю залишити для служіння пастирського в Царгороді, слову Божому навчаючи і справами закріплюючи і єресь іконоборчу перемагаючи. Тим же і нас, святий отче, в православ’ї утверди, І братів наших, що від істинної віри відділилися, до єдиної віри православної поверни, і будуть співати всі слов’яни єдиними устами про просвітителів своїх Христу Богу: Алилуя.

Ікос 3

Маючи премудрості силу, побажав ти, святий Кириле, з ченцем Григорієм до агарян піти заради диспуту про віру, і від святого Григорія Богослова духовно освічений, премудрість таємниць Святої Трійці в багатьох подробицях і прикладах показав ти, перемагаючи єретиків агарянських силою слів своїх. Ті ж, заздрістю запалені, побажали отрутою вбити тебе, але ти, покуштувавши отрути, не зашкодив себе, але здоровим прибув до святого Мефодія в монастир і з ним разом чернечий подвиг здійснював, і засвітилася пустеля світлом подвигів ваших. Тим же і нас молитвами вашими освятіть, з любов’ю співаючих:

Радуйтеся, милозвучні цимбали слави Божої; радуйтеся, Церкви Його стовпи міцні.

Радуйтеся, бо таємницю Трійці в подобі проповідували; радуйтеся, бо втілення Бога Слова перед сарацинами більш ніж сміливо сповідували.

Радуйтеся, еллінів та юдеїв, і варварів просвітителі; радуйтеся, Триєдиного Бога благовісники.

Радуйтеся, адже вами осоромлена єресь іконоборців; радуйтеся, адже від вас в’яне брудна квітка агарянська.

Радуйтеся, бо правди Христової ви вчителі для незнаючих; радуйтеся, бо спокушених сумнівами ви у вірі зміцнюєте.

Радуйтеся, бо ті, хто прогнівив Господа, мають вас перед Ним молитовниками; радуйтеся, бо ті, хто догоджає  Йому, мають у вас захисників.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 4

Бурю бід, племена слов’янські терплячи, молитвами вашими перемагають, преподобні, як покликання служіння багатогранного взяли ви, і в апостольській суті, і преподобнім хорі, і у наставниках правди, і в сповідників воїнство прийняв вас Господь, тому всі слов’яни заспівають Йому про вас: Алилуя.

Ікос 4

Чув цар Хазарський, як справжня віра в країні еллінів сповідається, випросив собі у царя візантійського вчителів православ’я. Цар же вмовив Кирила і Мефодія залишити пустелю і плисти морем Явксінськім до хазарів. До них же прибувши, святі брати звернули серця їх до Христа і спасительне Хрещення подарували їм. За це і ми прославимо рівноапостольних братів, співаючи:

Радуйтеся, бо не побоялися піти до варварів з євангельською благою вістю; радуйтеся, освятивши моря славними своїми мандрами.

Радуйтеся, бо святого апостола Климента нетлінні мощі від вас отримано було; радуйтеся, бо з його допомогою язичництво Хозарське посоромлене було.

Радуйтеся, бо світ Христовий країні північної принесли ви; радуйтеся, бо праведна ваша слава у всіх краях земних прославленою зробилася.

Радуйтеся, Церкви Христової молитовники та увердження; радуйтеся, бо від єресі і розколів ви міцний захист наш.

Радуйтеся, бо від агарян і юдеїв прийняли за Христа випробування; радуйтеся, бо від мощів мученика отримали благословення.

Радуйтеся, шанування святих хорошим способом життя вашого нас навчивши; радуйтеся, і самі, як святі Божі, усіма православними шановані.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 5

Богокеруючою зіркою з’явилася вам святого Климента нетлінне тіло, що виплило на хвилях моря Явксінського, на його дні сімсот років таємно пролежавши. Вам же його виявив дивно Господь як знак вашій праці апостольської і скорботи сповідників. Це розуміючи, заспіваймо Богу: Алилуя.

Ікос 5

Убачивши слов’ян, що істинну віру сповідують, але слова Божого власною мовою не мають, святі брати почали святі Божі книги на мову слов’янську перекладати, щоб повік люди на мові рідній єдиного Господа всіх прославляли; також і ми прославимо Господа, що гідно ушанував просвітителів наших, а їм заспіваймо:

Радуйтеся, бо принесли мир Христовий народом іншоплемінним; радуйтеся, просвітителі слов’ян, вам рідних.

Радуйтеся, працівники виноградинка Христового; радуйтеся, пастирі хороші стада Ісусового.

Радуйтеся, слова Божого істинні тлумачі; радуйтеся, наші в пості та смиренні вчителі.

Радуйтеся, мир Христовий з собою всюди принісши; радуйтеся, всесвіт світом наставництва вашого просвітивши.

Радуйтеся, бо і сьогодні приймаєте моління наші; радуйтеся, бо і сьогодні розраду у скорботі приносите.

Радуйтеся, всіх, за правду стражденних, притулок; радуйтеся, Пречиста оселя Духа Святого.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 6

Просвітителями богоносними будучи, святі брати до країн слов’янських ішли освятити новохрещених людей наукою Христовою. Ті ж, побачивши вас, як ангелів світлих, благовіст спасіння несучих, як пастирів добрих, душу свою за овець покласти готових, співали Богу, що прославив святих Своїх: Алилуя.

Ікос 6

Щоб засвітити в Моравії світло істинної віри, випросили князі слов’янські від царя візантійського в країну свою вчителів для зміцнення людям. Ці моління почувши, святі Мефодій і Кирило в країни слов’янські побрели, проповідуючи Євангеліє Царства Божого народам слов’янським. Побачивши це, зраділи слов’яни і, звідусіль до святих братів приходячи, законом Божим навчалися, Господа прославляючи й просвітителів своїх прославляючи, з ними і ми прославимо святих братів Кирила і Мефодія, співаючи:

Радуйтеся, апостоли наші, що Благовіст Євангелія нам принесли; радуйтеся, вчителі наші богаданні і благословенні.

Радуйтеся, сповідники наші, багато потерпівши за віру православну; радуйтеся, пустельники наші преподобні.

Радуйтеся, молитовники наші теплі; радуйтеся, чудотворці наші світлі.

Радуйтеся, бо славити Бога всіма мовами заповідали; радуйтеся, тримовної єресі славні переможці.

Радуйтеся, слов’янам на годину скорботи розради; радуйтеся, в обстановці важкій їх допомога надійна.

Радуйтеся, що молитви нашого зверненням до Владичиці всіх приносите; радуйтеся, бо і самі про нас до Господа моління возносите.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 7

Бажаючи вигнати вас з країн слов’янських, священики латинські обмовили вас перед єпископом Римським. Коли ж побачив він вас, що з мощами святого Климента прийшли, і про православ’я ваше та благе життя дізнався, залишилися у соромі обмовники ваші користолюбні, вас же ім’ям Христовим архієрей Римський благословив, співаючи Богу: Алилуя.

Ікос 7

Дивні діла апостольські здійснили святі брати, не маючи спокою у праці своєї: святий Кирило від подвигів багатьох втомився, незабаром після прославлення у Римі життя своє закінчив. Святий Мефодій подвигами брата свого підсилений і від папи Андріана архієрейською хіротонією прославлений, до подвигів нових до Моравії і Паннонії повернувся, роботу важку здійснюючи; диво подвигу дивуючись, прославимо святих братів, співаючи:

Радуйтеся, добрі слуги Христові; радуйтеся, бо навіть до смерті були вірні правді Його.

Радуйтеся, бо Господу, а не людині догодили; радуйтеся, бо заради правди Його образу людську прийняли.

Радуйтеся, бо все життя на ниві Господа працювали; радуйтеся, бо і по смерті від стада свого любимого не відійшли.

Радуйтеся, світом всесвіту і сіллю землі були ви; радуйтеся, бо як світильник, що горить у темряві, словом світили народам слов’янським.

Радуйтеся, як місто на вершині гори, від вірних і невірних неприховано; радуйтеся, бо заповідей Господа трималися і інших ними навчаючи.

Радуйтеся, бо по справах своїх у Царстві Божому прославлені; радуйтеся, на землі у Церкві Господа міцно шанованні.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 8

Дивно смерть святого Кирила усіма сприйнята була, бо не про життя тимчасове думав, але Господа про новоосвячені ним Церкви благаючи: Щоб зміцнилися вони в православ’ї і від тримовної єресі та інших бід захистив їх. Святого Мефодія навчаючи, прорік: «Це, брат, ми, як пара волів в упряжі, єдину справу тягнучи, і я падаю, життя закінчуючи; ти ж любиш Святу Гору сильно, не повинен заради Гори цієї залишити навчання мовою слов’янською». Ми ж, подібно ревнощам святих братів дивуючись, заспіваймо Богу: Алилуя.

Ікос 8

Повністю відданий був душею і тілом заповітам брата свого, святий Мефодій. Не злякався погроз царських, брехні ієреїв латинських, ув’язнення в темниці, але все це, як добрий воїн Христовий витерпів, не зупиняв мовою слов’янської паству свою навчати і направляти до порятунку, поки в старості не спочив і до святого Кирила до благословенної обителі райської не переселився. До них і покличемо у співі:

Радуйтеся, вінцем терпіння на землі увінчані; радуйтеся, світлом споконвічним на небесах освячені.

Радуйтеся, рівноапостольні, убогії духом, бо ваше Царство Небесне; радуйтеся, бо багато сліз проливши, адже щастям втішилися.

Радуйтеся, лагідні, бо є ви землі слов’янської Христова спадщина; радуйтеся, жадібно бажаючі правди, бо задовольните спрагу в оселях небесних.

Радуйтеся, спасенні, бо не тільки собі спасіння отримали, але й за інших перед Богом молитеся щиро; радуйтеся, чисті серцем, бо тепер Бога обличчя до обличчя бачите.

Радуйтеся, як миротворці заради людей працювали, зараз як сини Божі покликані; радуйтеся, гнані за правду, бо ваше Царство Небесне.

Радуйтеся, бо неправду, ненависть і вигнання від людей за Христа прийняли; радуйтеся, бо велика нагорода ваша на небесах.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 9

Всяке зло, що на країни слов’янські нападає, швидко перемагали ви, преподобні, також і сьогодні не залишайте нас, смиренних і грішних, але всіх слов’ян у Православ’ї укріпіть, та всі єдиним серцем і єдиними устами заспіваємо прославившому вас Богу: Алилуя.

Ікос 9

Чудесами зачаровані, як риби безсловесні, дивимося на вас, преподобні, не розуміючи, як і в пустелі духом вітали ви, і серед людей невпинно подвиги здійснювали. Ми ж, радіючи, що мали таких молитовників і наставників, прославимо вас, співаючи:

Радуйтеся, справжньої віри сповідники; радуйтеся, Царства Божого спадкоємці.

Радуйтеся, єресі іконоборчої викривачі; радуйтеся, бо юдеїв осоромили.

Радуйтеся, бо тримовну єресь перемогли; радуйтеся, слов’янам двері Божого Царства відкривши.

Радуйтеся, воїни Христові, ще за життя від Нього славою увінчані; радуйтеся, бо і в славі дух свій у смиренні та послуху витримали.

Радуйтеся, бо лихо, як Ісая та Єремія, від рідного народу за добро прийняли; радуйтеся, бо як Даниїл і Есфір, за мову свою попросили.

Радуйтеся, бо з усіма святими незгасним світлом освячені; радуйтеся, бо з усіма преподобними Божими про нас, грішних, до Господа молитеся.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 10

Бажаючи врятувати нове стадо Христове від вовків тримовних, святий Мефодій на одрі смертному учнів власних благав міцно триматися істинної віри православної, спокуси ворога перемагати, але і в біді, і в скорботі завжди дякувати Богові, співаючи: Алилуя.

Ікос 10

Ви стіна всім, що на ниві православ’я працюють, і за захистом до вас з вірою приходять, Мефодію і Кириле богомудрі, бо Творець неба і землі вибрав вас бути на землі просвітителями людства, після і на небесах до числа апостолів приєднав. Тому про дарування милості нам Його моліть, що з любов’ю співають вам:

Радуйтеся, благами, як вісоном, прикрашені; радуйтеся, у премудрості до Соломона рівні.

Радуйтеся, бо постом і молитвою з великими Антонієм і Пахомієм порівнялися; радуйтеся, бо як Василій Великий та Іоан Златоуст, силою слова обдаровані.

Радуйтеся, бо в чесноті Йосипу подібні; радуйтеся, в терпінні Іова наслідували.

Радуйтеся, бо добротою царя і пророка Давида наслідували; радуйтеся, бо ревнощами у вірі до Іллі подібні.

Радуйтеся, бо, як Павло та Іоан Богослов, Христа Бога полюбили ви; радуйтеся, бо, як Даниїл і три юнаки, мужньо Бога прославили.

Радуйтеся, бо з ангелами і святими Божими знаходитесь; радуйтеся, адже і ми грішні ім’я ваше з вірою кличемо.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 11

Спів вдячності приносячи до Господа, що молитовниками та оборонцями нам грішним вас дарував, з ретельністю і любов’ю молимо: Святі вчителі наші, не погребуйте нами за лінь нашу, не залиште нас за наші беззаконня, але милосердя Господа всім нам вимоліть, щоб співати Йому: Алилуя.

Ікос 11

Світлоносних апостолів слов’янських прославляючи, православні, залишимо свої війни і сварки, поділи, єдність духу в союзі віри виконуючи, заспіваймо святим наставникам:

Радуйтеся, гучномовні сурми Євангельського благовіствування; радуйтеся, милозвучні бандурі проповіді спасіння.

Радуйтеся, сили правди засновники; радуйтеся, непорушні неправди знищувачі.

Радуйтеся, радості подавці всім нужденним; радуйтеся, бо біди нападу потерпіли.

Радуйтеся, бо плати і слави роботі своій від людей не шукали; радуйтеся, бо про невдячних людей Бога молите.

Радуйтеся, адже ангелів і святих угодників Божих подвигами і життям своїм радували; радуйтеся, бо разом з ними в оселях небесних радості споконвічної насолоду маєте.

Радуйтеся, зірки, що сяють світлом правди; радуйтеся, світлом життя власного освячені.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 12

Благодать єдності та миру вимолити нам, преподобні, і мир у всьому всесвіті до кінця днів благовіствуєте, щоб і ми, від усіх розколів і спокус звільнені, у світі заспіваймо, як друзі, що вас полюбили єдиному у всесвіті миротворцю всіх Господу: Алилуя

Ікос 12

Ваше дивне життя і славу оспівуючи, смиренно молимо вас, святі наставники, силу горну православним християнам заради перемоги над ворогами видимими і невидимими надайте, і народи слов’янські до єдиної віри прийшовши, разом співають вам:

Радуйтеся, православ’я стіна непохитна; радуйтеся, єресей непереможне викриття.

Радуйтеся, бо сходження Духа Святого від Отця правдиво, як від святих отців заповідано, сповідали; радуйтеся, бо Службу Божу відправляти кожному своєю мовою заповідали.

Радуйтеся, бо доброчесних в чеснотах закріплюєте; радуйтеся, бо і беззаконних до закону навертаєте.

Радуйтеся, адже вами і ми до хору Церковного приєдналися; радуйтеся, бо слово Боже рідною мовою нам принесли.

Радуйтеся, бо молитвами вашими, як щитом сильним, від ворогів наших захищаємося; радуйтеся, бо молитвами вашими одвічного життя стаємо гідними.

Радуйтеся, всім слов’янам отці і пастирі; радуйтеся, бо через вас брати по плоті братами у Христі зробилися.

Радуйтеся, Мефодію і Кириле, народів слов’янських апостоли і богомудрі наставники.

Кондак 13

О премудрі і прекрасні мови слов’янської наставники, святі рівноапостольні Мефодіє і Кириле, нині прийміть моління наші, всіх слов’ян від злого звільніть, в мирі та єдності збережіть і до Царства Небесного молитвами вашими приведіть всіх, в любові і пошані співаючих Господу Богу: Алилуя .

Цей кондак читається тричі. І після цього знову читаються ікос 1 і кондак 1.

МОЛИТВИ ДО СВЯТИХ РІВНОАПОСТОЛЬНИХ КИРИЛА І МЕФОДІЯ, НАСТАВНИКІВ СЛОВ’ЯНСЬКИХ

Молитва Перша

О прославлені мови слов’янської наставники і просвітителі, святі рівноапостольні Кириле і Мефодію. До вас, як діти до отця, світлом науки вашої освячені і писемністю вашою навчені віри Христової, сьогодні щиро і з любов’ю приходимо до вас і від серця молимося. Якщо завітів ваших, як діти нерозумні, не виконуємо і про догоду Богу, як ви вчили, не думаємо, і від одностайності та любові, що ви всім слов’янам як братам по вірі і плоті, добре заповіли, відпадемо, тоді, як колись у давнину , за життя вашого, невдячних і недостойних не відкинули, сьогодні молитвами грішних і недостойних дітей ваших не погребуйте, але, як маючи велику любов Господа моліть Його, нехай навчить і направить нас на шлях спасіння. Війни і сварки, серед єдиновірними братів припиніть, а тих що відділилися, у однодумність поверніть і всіх нас єдністю духу і любов’ю у Святій, Соборній і Апостольській Церкві з’єднайте. Віримо ми, віримо правдиво, на що здатна молитва преподобного до милосердя Владики, коли і про грішних людей принесена буває. Не покиньте нас, винних і негідних дітей ваших, бо гріх зараз перемагає паству вашу, вами зібрану, бо вона ворожістю розділена і спокусами інославних ваблена, зменшилася, а вівці її розкидані, від вовків біду терплять. Тому надайте нам молитвами вашими про православ’я ревнощі, щоб ним запалені, отців заповіти добре зберігали, статути і звичаї церковні строга виконували, всякі неправдиві вчення відкинули і так, у житті боголюбиво на землі перебуваючи, життя райського на небесах гідними були, і там, разом з вами, Владику всіх, у Трійці Єдиного Бога прославимо на віки віків. Амінь.

Молитва Друга

О прославлені рівноапостольні Кириле і Мефодію, припадаючи до святої ікони вашої, старанно молимо вас: погляньте милостиво на нас, яких працею вашої освятили, і захистіть нас безперервними молитвами вашим від зла ворогів наших! Подивіться на виноградник цей, який ви насадили, і не бажайте злому звіру винищити його. Збережіть, святі угодники Божі, Церкву нашу Православну, яку ви створили на наріжнім камені Христовім, який і буде нерухомим, але нехай розіб’ються на цім камінь хвилі всякого інославія. Зміцніть пастирів наших у всіляких благах і подвигу проповіді, навчіть стадо ваше у всьому слухатися слів їх. Захистіть країни слов’янські від біди, мору, від вогню і меча, від смертельних хвороб і всякого зла. Почуйте кожну людину, що з вірою до вас приходить і благодатної допомоги вашої потребує.

У жахливу ж годину смерті з’явіться всім нам добрими молитовниками і темряву демонів відженіть, та в мирі й покаянні земне життя закінчивши, досягнемо відвічних благ насолоди небесної і разом з вами прославимо Пресвяту Трійцю – Отця і Сина і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

]]> http://kyiv-pravosl.info/2013/05/24/akafist-svyatym-rivnoapostolnym-kyrylu-i-mefodiyu-nastavnykam-slovyanskym/feed/ 0 http://kyiv-pravosl.info/2013/05/18/akafist-sestri-hospoda-po-ploti-famari-blazhennoji-pravednoji-zhintsi-myronosytsi/ http://kyiv-pravosl.info/2013/05/18/akafist-sestri-hospoda-po-ploti-famari-blazhennoji-pravednoji-zhintsi-myronosytsi/#comments Sat, 18 May 2013 13:31:43 +0000 admin http://kyiv-pravosl.info/?p=1164 Continue reading →]]> Кондак 1

Вибраної від роду Давида і званням сестри по плоті Господа Ісуса Христа шанована, що і слідом за Їм з любов’ю йшла, і від усього серця йому послужила, Фамарі блаженної, так з розчуленням взиваємо: Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Ікос 1

Ангела, як блискавку, на камені сидячого, бачила ти, свята і праведна жінка Тамара, коли з іншими жінками – мироносицями рано вранці прийшла до Труни Життядавця, через це, з вигуком, співаємо тобі так:

Радуйся, баченням Ангела радіючи; Радуйся, солодкої звісткою про воскресіння Христа розради.

Радуйся, розраду це, як миро мною, апостолом принесла; Радуйся, бо міцно вірить у Воскресіння Христове всіх навчила.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 2

Бачив з далеко твої життя, їй Тамара блаженна, сестрою приємною Христа, премудрий Прозорливця, Йому ж з хором ангельських співаєш: Алилуя.

Ікос 2

Розум задивляється від великої любові, що на тебе вилита, Фамара праведна: Як Бога одвічного братом по плоті мала ти; як розмовляла з Ним, бо Його ж невпинно прославляють Ангели. Як бачила обличчя Його, бо на Нього багатоокі серафими дивитися нездатні? О долю! О чудо Боже! Все це у тебе бачачи, зі страхом співаємо тобі:

Радуйся, слова життя вічного з вуст Його Пречистих чуючи; Радуйся, бо доброту Його, для всіх невимовну, бачила.

Радуйся, бо від Самого Господа таємницям Царства Небесного навчена; радуйся, бо руки твої від дитинства Бога тикалися.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 3

Сила божественна в науки Христової діяла, коли юдеї люті, кажучи про Нього, в засліпленні своєму питали один одного: «Чи не це є син столяра? Або це не матір Його називають Марія, і брати, і сестри Його посеред нас живуть? Звідки Йому все це?». Ми ж, разом з сестрою Господа Фамараю, славно сповідуємо Христа, Божу силу і Божу премудрість, вдячно співаючи Йому: Алилуя.

Ікос 3

Маючи Господа Ісуса Христа своїм братам по плоті, ти і Пречисту Пресвят3 Діву і благословенну Славну нашу Владичицю Богородицю і Приснодіву Марію матір’ю своєю називала, Фамара блаженна. Ми ж, дивуючись такій невимовної милості Божої, що на тобі була, так співаємо тобі:

Радуйся, бо називалася дочкою Цариці Небесної; радуйся, бо Царицю Небесну матір’ю своєї називала.

Радуйся, в обіймах Її Безначального Немовля бачила; радуйся, бо Живлячого життя наше, що живився від Діви Пречистої, солодко споглядала.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 4

Буря думок різних заполонила колись батька твого, цнотливого Йосипа, коли побачив Діву Пречисту, що була вагітна, погане подумав Він, але побачивши зачаття Її від Духа Святого, співав Господеві: Алилуя.

Ікос 4

«Чуєш, Дочка, і бачиш, схилі вухо Твоє, і побажає Цар доброти Твоєї», – так співав колись Давид, праотець твій, про Діву Марію віщуючи. Ми ж співаємо тобі, Фамара блаженна, так:

Радуйся, Йосипа Обручника дочка славна Радуйся, Святого Сімейства гроно гідна.

Радуйся, святу Соломію, матері Іоана Богослова, сестрою називала; Радуйся, вподобаного учня і наперсника Христового близька родичка.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 5

Семизір’я святе, семизір’я дивовижне, семизір’я світле, побачимо, віруючі, на тверді сім’ї Ісуса, чотирьох апостолів, братів Господа по плоті: Якова, і Йосипа, і Юду, Симона і трьох святих жінок – мироносиць, сестер Господа по плоті: Есфір, Фамару і Соломію, з ними Христу співаючи: Алилуя.

Ікос 5

Фамару блаженну, що Ісуса Христа обличчям до обличчя бачила, вшануємо так співом:

Радуйся, бо те, що ти бачила, бажали багато пророків бачити, але не бачили; радуйся, ти чула те, що багато царів бажали чути, але не чули.

Радуйся, освячена Сонцем правди; Радуйся, світлом Христа освітлена.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 6

Божественними проповідницями воскресіння Христового, з’явилися праведні жінки – мироносиці, що з Фамарою блаженною говорили апостолам: «Христос Воскрес! Співайте Йому: Алилуя».

Ікос 6

“Зазьзяла зноў Сонца праведнае, што раней у Гроб зышло”, – у радасьці сьпявала ты зь іншымі жанчынамі – міраносіцамі, Фамара праведная, бачыўшы ўваскрэслага Госпада. Мы ж такую песьню табе сьпяваем:

Радуйся, хор міраносіц, як сястра Ісуса, сабой упрыгожыўшая; радуйся, бо на Нябёсах зь імі ў вечнае радасьці .

Радуйся, бо зь анёльскімі Сіламі вечна сьвяткуеш; радуйся, бо са ўсімі сьвятымі за нас, грэшных, няспынна малітвы ўзносіш.

«Засяяло знову Сонце праведне, що раніше в Труну зійшло», – в радості співала ти з іншими жінками – мироносицями, Фамара праведна, побачивши воскреслого Господа. Ми ж таку пісню тобі співаємо:

Радуйся, бо хор мироносиць, як сестра Ісуса, собою прикрасила; радуйся, бо на Небесах з ними у вічної радості перебуваєш.

Радуйся, бо з ангельськими силами вічно святкуєш; радуйся, з усіма святими за нас, грішних, невпинно молитви возносиш.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 7

Бажаючи спасти рід людський, Господь Ісус Христос, несучи Хрест Свій, йде на місце, що називається Лобне. Ти ж, Фамара блаженна, з іншими дочками Єрусалиму, зі сльозами великими, за Ним йшла. Обернувся Ісус і каже: «Дочки Єрусалимські, не плачте про Мене, краще про себе плачте і про дітей ваших». О! Подай і нам твоїми молитвами, жінка свята, плач покаяння, щоб плакали про гріхи наші і, прощення від Господа отримавши, заспіваймо Йому: Алилуя.

Ікос 7

Нове гарне диво божественне удостоїлася бачити ти, Фамара мироносиця: камінь відкинутий, Труна порожня, тління – Життям переможене, пекло зруйноване. Через це співаємо тобі спів хваління:

Радуйся, чудес Божих свідок справжній; Радуйся, багатьох чудес, Ісусом здійснених, глядачка блаженна.

Радуйся, непередаване милістю Господа до людей милувалася; радуйся, бо про Світле Христове Воскресіння одна з перших апостолів повідомила.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 8

Сторона Бога, що плоттю муку потерпів, і був похований, і воскрес на третій день згідно Писанням, сповідуємо, прославляємо, дякуємо, співаючи Йому з Фамараю пісню ангельську: Алилуя.

Ікос 8

Весь наповнився трепетом святим і радістю невимовною батько твій, святий Йосип Обручник, коли у Віфлеємі таємницю славну і дивну бачив небо – печеру, посад херувимський – Діву, яслі – палац, в них же лежав невмещальний Христос Бог! Ти, що такого блаженного отця мала, прийми від нас спів такий:

Радуйся, дочка благословенна; радуйся, бо благословення сім’ї на себе істинно маєш.

Радуйся, бо до благословення Божого виявилася гідною; радуйся, бо тепер благословення Боже всім, що з вірою молитви до тебе підносять, ти посилаєш.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 9

Всякі хвороби, скорбота і скорботу нашу зцілювай, Христом Воскреслим утішена, праведна мироносиця, та з тобою заспіваймо Йому: Алилуя.

Ікос 9

Ти, Фанара блаженна, що принесла з іншими жінками мироносицями апостолам радісну звістку про Воскресіння Христове, наповни цією радістю і нас, так тобі співаємо:

Радуйся, близько Престолу Божого молитви підіймаєш за праславляючих тебе; радуйся, бо маєш відвагу велику перед Господом Ісусом.

Радуйся, бо молитви про милість до нас, грішних, возносиш до Ісуса; радуйся, бо до любові Його солодкої всіх нас кличеш.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 10

Спасіння для нас, що в безодні гріхів гинуть, випроси у Спасителя Бога, Фамара праведна, та з тобою заспіваймо Йому: Алилуя.

Ікос 10

Стіною міцною будь нас, жінка свята, від лютих ворогів видимих і невидимих нас захищаючи, та співаємо тобі так:

Радуйся, розрадниця душ скорботних; радуйся, бо примиряєш  душі неспокійні.

Радуйся, сила малодушних; радуйся, бадьорість сумних.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 11

Тепер спів ангельський на гірських висотах Небес чуєш, мироносиці праведна, адже ще на землі біля Гробу Господнього удостоїлася бачити Ангелів і з ними співати Воскреслому Христу Богу: Алилуя.

Ікос 11

Світлу свічку, Діву Пречисту, що стояла у Хреста Сина Свого, бачила ти, Фамара блаженна, коли з іншими жінками мироносицями на Голгофі була і з уст Пречистої слова ці гіркі чула: «Горе Мені, Дитя Моє, горе Мені, Світло Моє і Життя Моє улюблене. Адже передбачене Симоном сьогодні збулося, пронизала зброя серце Моє!» Через це, в розчулення серця, співаємо тобі так:

Радуйся, бо Божої Матері в скорботі Її на Голгофі співчувала; радуйся, бо від залишеного всіма Господа Ісуса Христа ніколи не відходили.

Радуйся, слово Господа, з Хреста сказані, зі сльозами чуючи Радуйся, чуючи молитву покаянну розбійника: «Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє».

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 12

Відчув велику благодать у серці своєму, родич твій, Клеопа апостол, коли разом з апостолом Лукою в Еммаус йшов, і Воскреслий Господь, сидячий і розмовляючи з ними пізнаний був ними в переломленні хліба. Тоді звернулися вони один до одного, кажучи: «Хіба не палало нам серце обом, коли Він говорив нам на дорозі, і коли виясняв нам Писання?» Так відчує і наше серце Солодкого Господа Ісуса через молитви твої Фамара славна, так від переповненого серце співають і наші губи Йому пісню перемоги: Алилуя.

Ікос 12

Оспівуючи спорідненість твою по плоті з Господом Ісусом Христом, прославляємо і любов твою полум’яну, у якої і миро своє благословенне розчинила ти, на Гроб Христа принісши, і співаємо тобі так:

Радуйся, бо з мудрими дівами свій світильник єлеєм любові запалила; радуйся, Христа з Гробу, як нареченого, з палацу виходить, зустріла.

Радуйся, солодкість перебування у Христі завжди відчуваючи; радуйся, бо як вісник Христового Воскресіння прославлена.

Радуйся, праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа.

Кондак 13

О свята і праведна жінка Фамара, мироносиця і сестра Господа, що миро полум’яної любові своєї до Христа принесла! Подай і нам полюбити Солодкого Господа Ісуса Христа від усього серця нашого, та в полюбимо один одного у Христі Ісусі, в любові та злагоді поживемо, та єдиними устами і єдиним серцем будемо славити і оспівувати Пречисте і велике ім’я Господа, оспівуючи йому: Алилуя.

Цей кондак співається тричі, потім ікос 1 і кондак 1

Молитва до Святої Фамари мироносиці

О свята і праведна жінка – мироносиці Фамара блаженна!

Почуй нас, в цей час молитву, що тобі приносимо. Ти удостоїлася бути сестрою Господа нашого Ісуса Христа по плоті, тому подай і нам молитвами твоїми, щоб і ми духом і серцем нашим стали рідними Господа Ісуса Христа, щоб бути Йому в нас завжди, і ми в Їм також завжди знаходиться. Так живимося, так заповняємося і перебуваємо завжди в солодкості Ісуса, Його благодаттю, Його світлом, Його миром глибоким, Його життям вічним, як гроно заповняємось від лози своєї.

О обрана родичка Господа молитвами твоїми подай нам також зріднитися з Господом Ісусом Христом, так як ти полюбити Його, заради нас розп’ятого, що муку потерпів, похованого і воскреслого, бо не хочемо солодкості, не хочемо краси, не хочемо радості, або слави, або поваги світу цього. Адже Його Єдиного маємо, і навіть сама смерть не здатна розлучити нас з любов’ю Його. Адже на землі з Господом нашим Ісусом Христом возз’єдналися, і на Небі обличчям до обличчя Його побачимо і заспіваймо, і прославимо Його, з Предвічним Його Отцем, і Святим, Благим і Животворним Його Духом, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

]]> http://kyiv-pravosl.info/2013/05/18/akafist-sestri-hospoda-po-ploti-famari-blazhennoji-pravednoji-zhintsi-myronosytsi/feed/ 0 http://kyiv-pravosl.info/2013/03/16/pamyat-usih-prepodobnyh-ottsiv-scho-v-podvyhu-prosiyaly/ http://kyiv-pravosl.info/2013/03/16/pamyat-usih-prepodobnyh-ottsiv-scho-v-podvyhu-prosiyaly/#comments Sat, 16 Mar 2013 10:05:58 +0000 admin http://kyiv-pravosl.info/?p=820 Continue reading →]]>

Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі.

Мт. 5:14-15

У цю суботу, 16 березня, наша Свята Православна Церква святкує пам’ять усіх преподобних отців, що в подвигу просіяли.

Преподобними ми називаємо тих святих, подвиг яких полягав у чернечому подвижництві. Чернеча аскеза як тип святості припускає відмову від мирських прихильностей, турбот і прагнень і вибір слідування Христу, посту і молитви як основи подвигу. Цей тип святості зазначений у словах Христа, сказаних апостолу Петру: «І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землі, той багатокротно одержить і успадкує вічне життя» (Мт. 19:29). Преподобними отцями ми їх величаємо в силу того, що через їх життя і їхні праці ми можемо навчитися виконанню заповідей Божих. Адже у людини найчастіше виникає питання саме як позбавитися від того чи іншого гріха або ж тією чи іншою пристрасті.

Своїм життям вони явили світу святість, яка була досягнута через догоду Богу, що відбулася з допомогою посту і молитви, як говорилося раніше. Прикладом святих подвижників Церква зміцнює нас на подвиг духовний, «бо дивлячись на їх життя, незлобне та богоугодне,  як на зразок, наслідуємо чесноти преподобних по силам своїм», пам’ятаючи, що і святі подвижники і подвижниці, прославлені Церквою, були людьми, наділеними немочами плоті подібно до нас. І тут нам потрібно згадати про те, що піст і молитва-це як два крила, на яких людина досягає спасіння душі. Молитва є мати всіх чеснот, про що свідчать святі старожитності і наші сучасники.

Піст – це час, коли ми звільняємо себе для того, щоб душа наша розкрилася по відношенню до Бога, до Церкви і до людей. Тимпаче Великий піст цьому особливо допомагає. Не випадково він за часом випадає на весну. Протягом року природа проходить певний цикл: зростання, потім цвітіння, зрілість, в’янення і довга виснажлива зима. Це можна порівняти зі станом нашої душі. Бувають часи, коли душа наша відроджується, розцвітає, але потім знову байдужіє, ми стаємо байдужіші, тонемо в наших земних справах: наступає осінь, потім зима душі. Але всякий раз Великий піст приходить як нова духовна весна, даючи нам можливість духовно оновитися, прорости квітами чеснот, принести плоди покаяння.

Думаючи про наступаючий час Великого посту, про потребу його для наближення до Бога через покаяння, згадаємо, що першими порушниками заповіді про піст були наші праотці – Адам і Єва, вигнання з Раю яких, ми будемо згадувати завтра за богослужінням. Вони не сприйняли цю заповідь. На жаль усвідомлення гріха до них прийшло лише тоді, коли Господь повелів їм вийти з раю. Коли людина стала смертна і була віддалена від Бога, тоді Адам почав згадувати про ті радісні моменти богоспілкування, що відбувалися в раю. Лише тільки тепер він зрозумів, що без Бога життя стає безрадісним і втрачає свій сенс, а порожнеча, що виникла через гріх, займає його душу замість благодаті Божої. Що не Бог залишив їх, а вони зрадили Його через злочинне невиконання заповіді.

Покаяння – це підмурок нашого спасіння. Без нього неможливо наблизитися до Бога, стати правдивим наслідником Царства Небесного. Преподобний отець Силуан Афонський залишив нам вельми добрі повчальні слова про покаяння Адама: «Адам … в раю знав солодкість любові Божої, і тому, коли був вигнаний з раю за гріх і позбувся Божої любові, гірко страждав і з великим стогоном ридав … Не так шкодував він про красу раю, як про те, що позбувся любові Божої, яка ненаситно кожну хвилину тягне душу до Бога. Так всяка душа, що пізнала Бога Духом Святим, але потім втратила благодать, відчуває Адамову муку … Гірко ридав Адам, і земля була йому не мила. Він тужив про Бога і говорив: «Сумує душа моя в Господі і слізно шукаю Його. Як мені Його не шукати? .. Не можу забути Його ні на хвилину, і нудиться душа моя за Нього …» Велика була скорбота Адама після вигнання з раю, але коли він побачив сина свого Авеля, вбитого братом Каїном, то ще більшою зробилася скорбота його, і він мучився душею, і ридав, і думав: «Від мене стануться і розмножаться народи, і всі будуть страждати і жити у ворожнечі і вбивати один одного». І ця скорбота його була велика, як море, і зрозуміти її може тільки той, чия душа пізнала Господа … Адам втратив земний рай і в плачу шукав його: «Рай мій, рай, прекрасний мій рай». Але Господь любов’ю Своєю на хресті дав йому інший рай, кращий колишнього – на небесах, де світло Святої Трійці. Що віддамо ми Господові за любов Його до нас?»

Але, на жаль, не кожна людина розуміє і цінує ці рятівні дні посту, коли дані нам усі можливості принести покаяння в своїх гріхах. Тому, як напуття перед проходженням подвигу посту, Церква пропонує нам життя всіх тих, хто подвигом пісним увійшов в «рай солодощі», насолоджуючись нині благодаттю Небесного Царства. Це свято об’єднало пам’ять безлічі святих різних країн і народів, причому для деяких з них цей день залишився єдиним днем їх гласного церковного поминання.

Ця субота, що має назву «Сирна» – це особливий і єдиний день у році, коли звершується пам’ять усіх ченців. І природньо, що їх пам’ять звершується незадовго перед початком Великого посту, тому що «життя посників» – це просто синонім чернечого життя, і тому що в житті посників все, не тільки ченці, а й миряни, і біле духовенство – всі наслідують ці чернечі чесноти.

З понеділка починається великий піст. Дай Бог, що б кожен православний удостоївся зустрічі з Пасхою Господньою, гідно виконавши приписання святих отців про дотримання Великого посту, в міру сил своїх, з любовю і вдячностю Богові за Його милосердя і любов до нас негідних.

Підготував прот. Сергій Горбик

Пам’ять 7/20 грудня

Преподобний Іоан Києво-Печерський, пісник, здійснював свій чернечий подвиг у ХІІ столітті. Про час і про обставини життя преподобного Іоана. відомостей немає. Повідомлення про мощі Іоана, спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерського монастиря, поряд з повідомленнями про мощі других преподобних з таким же ім’ям (наприклад преподобного Іоана Багатостраждального), вперше зустрічається в творі «Тератургіма» ієромонаха Афанасія Кальнофойського (1638 р.). Мощі преподобного Іоана. позначені також на більш пізніх планах Ближніх печер Сьогодні  мощі преподобного Іоана спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. В результаті дослідження останків святого, було встановлено, що преподобний жив в XII столітті, був зростом близько 166 см, і відійшов до Господа у віці 25-30 років.

Тропар преподобного Іоана пісника, глас 3

Цей світ метушливий покинув ти, / преподобний Іоан, і в печери благословенні пішов. / Слухняністюи і постом Христу наслідуючи, / і ради ім’я Його в усякому пості і послуху терплячий був навіть до смерті, / Іоан преподобний, Тепер, добре попрацював, / нагороду за подвиги і життя ти від Господа прийняв. / Моли тепер Його про нас, що радісно пам’ять твою святкують.

Кондак преподобного Іоана пісника, глас 1

Славного пісника і рівного всім преподобним. / Блаженного отця нашого Іоана, пісника прославимо, / бо подвиг свій чернечий виконав з честю. / Тепер, біля престолу Владики стоячі, / молися безперестанку про всіх нас.

Пам’ять 4 / 17 грудня

Житіє і страждання святої великомучениці Варвари

У царстві Максиміяна, нечистивого царя римського, був на сході один чоловік знатний, багатий і славний на ім’я Діоскор, родом і поганством еллін, що жив в Іліополі. Він мав доньку на ім’я Варвара, її як зіницю ока беріг, не мав-бо більше дітей, лише її одну. Вона ж, коли підросла, стала вродою дуже гарна, і не було рівної їй дівчини красою в цілому тому краї. Через те батько її збудував для неї високий стовп, хитромудру споруду, а на стовпі влаштував покої гарні і в них замкнув доньку свою Варвару, приставивши до неї добрих наставниць і служниць, бо вже померла мати її. Зробив це для того, щоб не бачили такої краси прості люди незнатного походження, думав-бо, що недостойними є очі їхні дивитися на прекрасне лице доньки його.

Живучи в палатах на високому стовпі, дівчина втішалася спогляданням тих, що вгорі, і тих, що в долі, Божих творінь, світлості небесної та краси земної. Одного разу, дивлячись на небо й розглядаючи сонячне сяйво, потоки місячні та зір красу, каже до наставниць і служниць, що жили з нею: «Хто це створив?» Також на красу земну, на родючі поля і сади, і вертогради, на гори ж і на води поглянувши, питала: «Чия рука створила все це?» Ті, що прислуговували їй, казали: «Усе це створили боги». Спитала дівчина: «Які боги?» Відповіли їй служниці: «Ті боги, яких шанує твій батько і тримає в палатах своїх, — золоті ж, і срібні, і дерев’яні, — і поклоняється їм, ті боги створили все, що очима бачимо». Дівчина ж, чувши слова їхні, засумнівалася і сама до себе мовила: «Ті боги, що їх мій батько шанує, створені людськими руками: золотих і срібних створив золотар, кам’яних створив каменяр, дерев’яних витесав тесля. Як же ті створені боги змогли створити таку пресвітлу височінь небес і таку земну красу, а самі ж не можуть ані ходити ногами, ані працювати руками?» Так собі роздумуючи, поглядала часто на небо вдень і вночі й у творінні намагалася побачити Творця. Одного разу, коли вона довго дивилася на небо, одержима великим бажанням довідатися, хто створив прекрасну ту височінь, і простір, і світіння небесне, раптом засяяло в серці її світло божественної благодаті і відкрилися її мислені очі для пізнання єдиного невидимого, незбагненного й неосяжного Бога, що Небо і Землю премудро сотворив. І сказала до себе: «Має бути один такий Бог, якого не створила рука людська, але Сам Він має буття Своє і все рукою Своєю створює. Має бути один, що розпростер широчінь небес, заснував земну твердь і просвічує зверху всю Вселенну сонячним промінням, сяйвом місячним і світінням зір, в долині прикрашає землю деревами і квітами розмаїтими і напоює її ріками та джерелами водними. Один має бути такий Бог, що все містить, все влаштовує, все оживляє і про всіх думає». Так дівчина Варвара зі світу вчилася пізнавати Творця, так збулися на ній слова Давидові: «Повчуся у всіх ділах твоїх, в творіннях руки твоєї поучуся». У тій її науці розгорівся вогонь любови божественної і розпалив душу її полум’ям бажання Бога, що не мала спокою ні вдень ні вночі, про те єдине думаючи, того єдиного бажаючи, щоб побачити справді Бога і Творця усього. Не могла мати когось за вчителя із людей, хто б відкрив їй таїнство святої віри й на дорогу спасіння наставив: ніхто не міг приходити до неї, окрім приставлених рабинь, бо батько її, Діоскор, дуже її охороняв. Проте сам Наймудріший Учитель і Наставник Дух Святий таємно надихнув її своєю благодаттю, вчив її невидимо, і діяло в розумі її пізнання Правди. Була-бо дівчина на стовпі тому, як птаха самотня на даху, про високе думаючи, а не низьке, бо не прихилялося серце її ні до чого земного ані не любило золота, ні коштовних маргаритів і каменів дорогоцінних, ні гарного одягу, жодних дівочих прикрас, ані про шлюб ніколи не думала, тільки в єдиному Бозі всією думкою заглибилася, була любов’ю Його заполонена.

Надходив час, щоб бути зарученій дівчині з мужем. І тому, що багато юнаків, про предивну вроду її чуючи, багатих, і знатних, і славних просили Діоскора, щоб дозволив взяти доньку його в подружжя, вийшов Діоскор на стовп до Варвари й почав говорити з нею про шлюб, називаючи різних наречених гарних, що хочуть мати її за наречену, і питав, з котрим із них хотіла б вона заручитися. Цнотлива ж дівчина Варвара, чуючи від батька свого такі слова, спалахнула лицем, соромлячись не тільки чути, але й навіть подумати про шлюб. І всіляко від цього відмовлялася, не вволюючи волі батькової. Марнотою-бо великою вважала для себе стратити цвіт чистоти своєї і загубити безцінний дівства бісер. Багато що батькові своєму, який впрошував її скоритися волі його, багато слів усупереч сказала, врешті мовила: «Коли будеш далі, батьку мій, про це говорити і примушувати мене до одруження, то зробиш те, що не назвешся батьком: я сама себе уб’ю, і втратиш дитину свою єдину». Чуючи це, Діоскор настрашився і відійшов від неї, не сміючи більше примушувати її. До того ж думав, що краще буде, коли її доброю порадою, а не примусом заручити з кимось. І сподівався, що за якийсь час сама роздумає і наступного року захоче одружитися.

Тоді ж надумав піти в дорогу далеку в одній справі, думаючи, що без нього Варвара буде тужити і, коли повернеться, легше буде вмовити її послухати його веління та ради. Відходячи в дорогу, Діоскор звелів управителеві дому свого побудувати лазню, з розкішшю великою і майстерністю премудрою, при купелі, що у вертограді його була. У лазні ж звелів зробити два вікна в одній стіні з південного боку. А щодо доньки своєї управителеві заповів, що вільно й безперешкодно може ходити стежками і, що захоче, хай робить. Думав-бо Діоскор, що донька його, з багатьма людьми розмовляючи й бачачи багато дівчат заручених і заміжніх, захоче й сама вийти заміж.

Після відходу Діоскора в дорогу далеку дівиця Варвара, маючи вільний вхід та вихід із дому свого й можучи безборонну бесіду мати з ким завгодно, потоваришувала з одними дівчатами-християнками і чула від них ім’я Ісуса Христа. І зразу від Імени того возрадувалася духом і прагнула від них довідатися про те правдиво. Вони ж їй розповіли все про Христа, про невимовне Його Божество, про воплочення від Пречистої Діви Марії, про добровільні страсті Його і Воскресіння, і про прийдешній суд і вічну муку для ідолопоклонників, і про нескінченну радість для вірних християн у Царстві Небеснім. Всього того наслухавшись, Варвара насолоджувалася серцем, і палала любов’ю до Христа, і хотіла хрещення. Сталося так, що в той час один пресвітер з Олександрії в подобі купця прийшов туди. Довідавшись про нього, Варвара прикликала його до себе й від нього таємно навчилася пізнання одного Творця усього і Вседержителя Бога, і віри в Господа нашого Ісуса Христа, чого віддавна з великим бажанням прагнула. Розповів же їй пресвітер про всі святої віри таїнства, хрестив її в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа і, достатньо навчивши її, відійшов. А свята Варвара, просвічена хрещенням, ще більше розпалилася любов’ю Божою і, вправляючись у пості й молитвах день і ніч, трудилася для Господа свого, Йому ж і невістою стала, обручивши дівство своє зберегти неоскверненим.

Тим часом управитель будував лазню, яку, відходячи в дорогу, батько її звелів спорудити. Вийшла одного разу свята діва Варвара зі стовпа свого, щоб подивитися на будову тої лазні, і, побачивши два вікна в лазні, каже до робітників: «Чому лише два вікна робите? Чи не краще зробити три, щоб і стіна гарнішою була, і лазня яснішою?» Відповіли робітники: «Так батько твій звелів нам зробити два вікна на південь». Варвара ж настійливо веліла, щоб і третє вікно зробили на подобу Пресвятої Тройці. І тоді не хотіли будівничі того зробити, боячися батька її. Вона казала їм: «Я вас перед батьком боронитиму й відповідатиму за вас, ви ж робіть так, як велю вам». І зробили третє вікно в лазні за велінням її. Була ж там (як сказано) купіль, що при ній же лазню будовано, та купіль огороджена була каменем тесаним мармуровим. Одного разу, прийшовши до тої купелі і на схід поглянувши, свята Варвара намалювала перстом на мармурі хреста святого зображення, і від святого перста чистої дівиці так на камені хрест вималювався, ніби із заліза викуваний. Також при тій же лазні і ступня чесної дівочої ноги відбилася, також на камені, і вода зі ступні тої потекла, і багато пізніше було там зцілень для тих, хто з вірою приходив. Все-бо те: і лазня з трьома вікнами, на образ Пресвятої Тройці влаштованими, і мармуровий камінь при купелі зі зображенням хреста, і ступня ноги святої Варвари — вціліли навіть до часів блаженного Симеона Метафраста, що після Івана Дамаскина писав про святої Варвари страждання. І розповідає у своїй історії таке: «Навіть до цих днів та купіль зберігається, зцілює всілякі хвороби людей христолюбивих. Якби її хтось захотів порівняти зі струменями Йорданськими, чи Джерелами Силуанськими, чи Купіллю Овечою, не погрішив би супроти істини. Бо і через неї, подібно до багатьох чудодійних, співдіяла сила Христова». Проходжувалася одного разу Варвара свята в батькових покоях, дивлячись на богів свого батька, бездушних ідолів, що стояли на чесному місці, і зітхнула тяжко над загибеллю душ людських, які служать ідолам. Тоді плюнула на лиця ідольські, говорячи: «Хай подібні на вас будуть всі, що вам поклоняються, і всі, що потребують допомоги від вас, бездушних». Це сказавши, вийшла на свій стовп і віддалася звичній своїй молитві і постові, весь розум свій заглибивши в богомислення. Після цього батько її, Діоскор, вернувся з дороги. І, роздивляючись те, що будувалося вдома, приступив до в озведеної лазні і, побачивши три вікна в стіні, почав гніві сварити слуг та урядників, чому переступили через його наказ і зробили три вікна замість двох. Вони ж відповіли: «Не наша була воля, але доньки твоєї Варвари — вона звеліла нам, ми ж не хотіли, щоб зробити три вікна». Зразу ж Діоскор прикликав Варвару, питав її’, нащо третє вікно в лазні звеліла зробити. Вона ж відповідала: «Краще три, ніж два. Ти-бо, батьку, звелів зробити два вікна на образ, як гадаю, двох світил небесних — Сонця і Місяця, щоб просвітлювали лазню; я ж звеліла і третє зробити, на образ Триєдиного світла, бо три є неприступного, невимовного, незаходимого й незгасного Світла вікна, які просвітлюють кожну людину, що приходить у світ». Батько ж збентежився новиною слів доньки своєї, справді дивних, а йому незрозумілих, відвів її окремо від усіх і, ставши біля купелі лазні, де був хрест перстом святої Варвари на камені зображений, його ж ще Діоскор не побачив, там питався святу: «Яким чином світло трьох вікон просвітлює кожну людину, як ти казала?» Каже свята: «Збагни, батьку мій, і зрозумій, що кажу. Три іпостасі єдиного в Тройці Бога, що живе у Світлі неприступному: Отець, і Син, і Дух Святий — просвітлюють й оживляють кожне створіння. Через те звеліла, щоб було три вікна в лазні, бо це перше, — показуючи перстом, каже, — уособлює Отця, друге — Сина, третє — Духа Святого, бо й стіни Ім’я Пресвятої Тройці прославляють». Тоді показала перстом на зображений на мармурі хрест і каже: «Зобразила ж і знак Сина Божого, що благоволінням Отця, дією ж Святого Духа заради спасіння людського від Чистої Діви воплотився і добровільно постраждав на такому хресті, якого бачиш зображення. Тому хресне тут зобразила знамення, щоб сила хреста прогнала звідси всю бісівську силу». Та й багато про Пресвяту Тройцю, про воплочення і страсті Христові, про силу хреста і про инші святі тайни віри премудра діва до твердосердого батька свого промовляла, допровадивши його до гніву великого. Збісившись від злости і гніву й забувши природну до доньки любов, Діоскор вийняв свій меч і хотів доньку свою вдарити. Вона ж почала втікати, а Діоскор, як вовк вівцю, гонив її, тримаючи меч оголений в руці своїй. І вже коли доганяв непорочну Агницю Христову, трапилася на тому місці гора кам’яна, що стояла стіною, і не мала свята як втекти від руки і меча батька, більше ж ката свого, лише одне мала прибіжище — Бога, до Нього ж душевні й тілесні водночас піднесла очі, просячи допомоги та захисту. І не затримався послухати Всевишній раби Своєї, але скоро поспів з допомогою Своєю: зробив так, що перед нею кам’яна гора розкололася надвоє, як колись перед святою первомученицею Теклею, що втікала від рук безстидників. Коли розійшовся камінь, свята діва Варвара забігла в ту розколину, і зразу зійшовся камінь спереду, давши святій у собі шлях вільний вийти на верх гори. Коли свята вийшла, сховалася в одній кам’яній печері. А Діоскор, цей найтвердіший камінь, не побачивши перед собою доньки-втікачки, здивувався, що втратив її з ока свого, і шукав її старанно та довго. Обходячи ту гору й шукаючи Варвару, побачив двох пастухів на горі, що пасли вівці свої, — ті ж бачили святу Варвару, що втекла на гору і сховалася в печері. Зайшовши до них, питав їх, чи не бачили там доньки його, що втекла. Один же пастух, милосердний, бачивши Діоскора, гніву сповненого, хотів утаїти неповинну діву та й каже: ”Не бачив її». Але другий мовчки показав рукою на місце, де свята ховалася. І побіг туди Діоскор притьмом, а пастуха того, що показав на святу перстом, вразила кара Божа, бо сам пастух, що показав, на стовп камінний, а вівці його на цвіркунів перетворилися.

Діоскор же знайшов у печері доньку свою, взяв її і і почав бити немилосердно. Ударивши ж нею об землю, ногами штовхав і, схопивши за волосся, волік додому свого шляхом кам’янистим. Тоді запер її в кімнатчині малій та темній, і замкнув ключем двері та вікна, і запечатав печаттю, приставив сторожів і морив її голодом та спрагою. Тоді пішов до ігемона краю того, що звався Мартіян, і розповів йому все про доньку свою, яка відрікається від їхніх богів і вірує в Розп’ятого. І просив ігемона, щоб застосуванням різних мук схилив її до батьківської віри. Тоді вивів її із запертя, привів та віддав в руки ігемона, кажучи: «Відрікаюся від неї, бо вона відвернулася від богів моїх. І якщо не навернеться знову до них і не поклониться їм зі мною, то не буде мені донькою, я ж не буду її батьком, ти ж, державний ігемоне, муч її так, як дозволяє влада твоя». Ігемон, бачачи дівчину надзвичайної вроди, дивувався красі її і лагідно почав говорити до неї слова ласкаві, вихваляючи красу її та благородство, і вмовляв її, щоб не відступала від древніх батьківських законів і щоб не противилася волі батька, але нехай поклониться богам і слухає у всьому батька, бо має успадкувати всі його маєтки. Свята ж діва Варвара, премудрими та довгими словами марноту богів бездушних перемігши, визнавала і прославляла Ім’я Ісуса Христа, відмовляючись від усієї суєти земної, і багатства, й утіх земних, бажаючи небесних. Ігемон же переконував її, щоб не безчестила роду свого і прекрасного цвіту юности своєї не губила. Врешті сказав: «Будь милосердною сама до себе, дівице прекрасна, і поспіши добровільно разом з нами принести жертву богам, бо я шкодую тебе і пощадити тебе хочу, жаліючи віддати таку красу на муки та рани. Якщо ж не послухаєш мене і будеш непокірною, то переконаєш мене, хоч і не хочу, мучити тебе люто». Свята ж діва Варвара відповідала: «Я приношу жертву хваління повсякчас Богові моєму і сама Йому хочу бути жертвою, адже Він єдиний Бог істинний, що створив Небо і Землю і все, що на них, а твої боги є нічим і нічого не створили, бездушними будучи й несправжніми, але їх самих створює рука людська, як пророк Божий мовить: «Ідоли язичницькі срібло і золото, справа рук людських, і всі боги язичницькі бісівські, Господь же Небеса створив». Цих пророчих слів я слухаю і вірую, що єдиний Бог є Творцем усього, а про ваших божків те знаю, що суєтними є і суєтною є ваша на них надія». Коли ці слова сказала свята, розгнівався ігемон і зразу наказав роздягти її. І була то для цнотливої, чистої, святої діви перша мука, не менша від найважчих ран, стояти нагою перед очима багатьох мужів, що безстидно й неухильно на оголене чисте тіло дівоче дивилися. Тоді звелів кат на землі простягти її, жилами воловими бити сильно й довго, аж земля забагрянилася її кров’ю. Переставши ж бити її, кати, за наказом ігемона, волосяним рубищем і гострим череп’ям терли рани її, біль до болю докладаючи. Незважаючи на всі ті муки, що більше від бурі та вітру на храм молодого й тендітного тіла дівочого находили, не похитнулася міцна у вірі мучениця Варвара, адже збудована була на скелі — Христі Господі своєму, про Нього ж і заради Нього той гіркий біль солодко терпіла.

Потім ігемон звелів посадити її до темниці, поки він надумає, якими найлютішими муками її карати. Ледь жива від тяжких ран Варвара свята була в темниці, молилася в сльозах до милого Жениха Христа Господа, щоб не покидав її в лютих муках страждаючу, і казала з Давидом: «Не покидай мене, Господи Боже мій, і не відступи від мене, почуй мій крик про допомогу». Коли вона молилася так опівночі, облило її світло велике, страх і радість відчула у серці своїм свята — наближався Жених її нетлінний, хочучи невісту Свою відвідати. Тоді сам Він явився — Цар Слави у славі невимовній. Його ж побачивши, свята так утішилася духом і насолодилася серцем! На неї люблячими очима дивлячися, Господь найсолодшими устами Своїми каже: «Дерзай, невісто Моя, і не бійся, Я з тобою, охороняю тебе, і дивлячись на подвиг твій, і полегшуючи біль твій, і за це нагороду тобі вічну готую в чертозі Своїм небеснім. Потерпи до кінця, бо скоро насолодишся вічними благами в Царстві Моїм.» Коли такі слова говорив їй Христос Господь, свята Варвара вся танула як віск від вогню божественного бажання і, як ріка, любов’ю до Нього розливалася. Так утішив і любов’ю Своєю насолодив Ісус холоділий любу Свою наречену Варвару і від ран зцілив її, що навіть сліду не було від ран на тілі її. Тоді відійшов з очей її, залишивши їй невимовну веселість духовну. І була свята Варвара в темниці, як на Небесах, серафимською любов’ю до Бога палаючи і славословлячи Його серцем та устами, віддаючи дяку Господеві, що не зневажив, відвідав рабу Свою, яка страждає Імени Його ради.

Була там одна жінка вірна й богобоязлива на ім’я Юліянія, що з того часу, як свята Варвара була взята, спостерігала за нею здалеку та страждання її бачила. І коли святу вкинули до темниці, присівши біля віконця темничного, дивувалася, як та юна дівчина в самому цвіті молодости й краси своєї знехтувала батьком своїм, і всім родом, і багатством, і всіма благами та красою світу цього, ще й душі своєї не щадить за Христа, але добровільно її за Нього віддає. Бачивши, як Христос зцілив Варвару святу від ран, захотіла і сама за Нього страждати і готувалася до подвигу, молячи подвигоположника Христа Ісуса, щоб подав їй терпіння в муках. Коли настав день, виведена була свята Варвара з темниці, і вели її до нечестивого судилища на друге випробування, а Юліянія йшла за нею здалеку. Коли ж стала свята Варвара перед ігемоном, бачив ігемон і всі з ним дівчину здорову, лицем світлу й гарнішу від вроди першої, а на тілі навіть сліду ран завданих не мала, і здивувалися. Каже ж до неї ігемон: «Бачиш, о дівчино, яку опіку мають над тобою наші боги, що тебе вчора страшно зранену нині добре зцілили і виснаженій від болю здоров’я подали. Вдячна будь за таке їхнє добро і поклонися їм, принеси жертви». Свята ж відповіла: «Нащо кажеш, ігемоне, ніби твої божки мене зцілили? Самі будучи сліпими, німими й жодного не маючи чуття, не можуть подати сліпим прозріння, ні німим мови, ні глухим слуху, ні кривим ходи, ні хворим зцілення, ні мертвим воскресіння, то як мене могли зцілити? І за що їм поклонятися? Зцілив мене Ісус Христос, Господь Бог мій, що всі хвороби лікує і мертвим дає життя, Йому я із вдячністю кланяюся і саму себе в жертву Йому приношу, Його ж ти нечестивими своїми очима, осліплений розумом, бачити не можеш, бо недостойний». Ці святої мучениці слова збудили лють ігемона, і звелів мученицю повісити на дереві і дерти тіло її гаками залізними, потім свічами палаючими припікати ребра їй. Усе те терпіла Варвара свята мужньо, ще й молотом у голову ударена, і неможливо було не лише юній тій дівчині, але й найсильнішому мужеві живим залишитися, якби не укріплювала невидимо Агницю Христову сила Божа.

Між людьми, що дивилися на муки Варвари святої, стояла недалеко вищезгадана Юліянія. Вона, дивлячись на велике страждання святої Варвари, що в юному тілі мужньо переносить, плакала дуже й не могла від сліз стриматися. Тоді, сповнившись ревности, подала голос із натовпу і почала засуджувати немилосердного ігемона за нелюдське катування і богів їхніх поганських ганити. І тут же була взята й допитана про віру, християнкою себе назвала, через те наказав її мучити ігемон так, як Варвару. Повісили-бо її разом із Варварою і дерли залізними гаками. А свята великомучениця Варвара, висячи в муках, звела очі свої вгору до Бога і каже: «Боже, випробовуючи серця людей, Ти знаєш, як Тебе прагну і Твої святі заповіді люблю, всю себе Тобі принесла і Твоїй поручилася Всевишній Правиці. Ти-бо, Господи, не покидай мене, але, милостиво поглянувши на мене й на співмученицю мою Юліянію, обох нас зміцни й утверди справжній подвиг добре здійснити, дух-бо бадьорий, а тіло немічне».

Коли свята так молилася, зверху допомога невидимо їм до мужнього терпіння подавалася. Після цього звелів мучитель обрізати обом сосці, і коли відрізали і біль великий примножився, знову Варвара свята, до Лікаря та Цілителя свого очі возвівши, скрикнула, кажучи: «Не відверни лиця Свого від нас, Христе, і Духа Свого Святого не забирай від нас, воздай нам, Господи, радість спасіння і духом владним утверди нас у Своїй любові». Після таких мук звелів ігемон святу Юліянію відвести до темниці, а святу Варвару на більше її осоромлення нагу по цілому місті водити зі збиткуванням, попихаючи і б’ючи. Свята ж діва Варвара, одним соромом, як одежею, прикриваючися, скрикнула до любого Жениха свого Христа Господа, мовлячи: «Одягаючи небо хмарами, а землю млою, як пелюшками, повиваючи, Ти сам, о Царю, покрий наготу мою і зроби, щоб невидимі стали уди мої для очей нечестивих, хай до решти не буде висміяна раба Твоя». І зразу Христос Господь разом зі всіма святими Своїми ангелами, дивлячись зверху на подвиги раби Своєї, поспішив на допомогу їй і ангела світлого до неї послав зі світловидною одежею, щоб прикрив наготу її». Коли покрив святу Варвару, більше не могли очі нечестивих дивитися на її оголені уди і повернули її до ката. А після того також святу Юліянію водили нагу по місті, на осоромлення ангелів та людей. Тоді кат, бачачи, що не може їх від любови Христової відлучити й до ідолопоклонства схилити, обох на посічення мечем засудив.

Діоскор же твердосердий, святої Варвари батько, не лише не болів серцем, бачачи великі муки доньки своєї, — таким зробив його жорстоким біс, — але й сам бути її спекулятором не посоромився, бо одною рукою взяв доньку, а другою оголений меч і вів її на місце усікновення, воно ж було призначене на одній горі за межами міста. Вів же й инший воїн святу Юліянію, і, коли йшли, Варвара свята молилася до Бога, мовлячи: «Безначальний Боже, що простер Небо, як покрову, і землю на водах заснував, даєш сонцю світити на добрих і злих, і дощу падати на праведних і неправедних, та й нині ту, що молиться до Тебе, почуй рабу Свою. Почуй, о Царю, і дай благодать Свою кожній людині, що мене і мої страждання поминати буде, щоб не наблизилася до неї хвороба раптова і смерть нагла її не забрала, знаєш-бо, Господи, що з плоті і крови зроблені ми Пречистою Твоєю рукою». Коли свята так молилася, почула голос із небес, що кликав її з Юліянією у Вишнє й обіцяв їй те, що просила, виконати. Отож ішли обидві мучениці, Варвара та Юліянія, на смерть із радістю великою, бажаючи скоріше звільнитися від тіла і відійти до Господа. Коли ж досягли призначеного місця, Агниця Христова Варвара схилила під меч свою святу голову й усічена була руками немилосердного батька свого, і збулося написане: віддав на смерть батько дитину. А святу Юліянію инший усік воїн там само, і так довершили подвиг свій. Святі ж душі їхні в голосі радости відійшли до Жениха свого Христа, до ангелів, що їх стрічали, і самого Владики, що їх люб’язно прийняв. На Діоскора ж і Мартіяна-ігемона впала раптова кара Божа: одного, коли з гори сходив, иншого, коли вдома сидів, грім і блискавка, з Небес ударивши, побили і спалили дощенту, що навіть праху їхнього не зосталося. Був же у граді тому один благочестивий муж на ім’я Валентіян. І він, взявши чесних святих мучениць мощі, заніс до міста і поховав із належним пошанівком, і церкву над ними збудував, у ній же багато зцілень було від мощів святих, молитвами ж їхніми, благодаттю Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

Про чесні мощі святої великомучениці Варвари

Чесні мощі святої великомучениці Варвари з країв грецьких у землю Руську до Києва-града були перенесені в ті часи, коли після просвітлення землі Руської святим хрещенням благочестиві князі руські, з благовірними царями грецькими в любові та єдиномислії перебуваючи, брали від царів грецьких їхніх сестер та доньок собі заміж. Так і святий рівноапостольний великий князь Володимир узяв за дружину царівну Анну, сестру царів грецьких Василія та Константина, і великий князь Всеволод, син Ярослава, внук Володимира, що після старшого свого брата Із’яслава Ярославовича княжив у Києві, взяв був доньку грецького царя Константина Мономаха і народив з нею сина Володимира Мономаха. У такій приязні князі руські з грецькими жили і багато дарів від них приймали — подарований був і цей безцінний граду Києву дар — зцілюючі мощі святої великомучениці Варвари, таким чином, як пояснює перед цими роками від достовірного мужа, пречесного ієромонаха Теодосія, ігумена монастиря Святомихайлівського Золотоверхого Київського, написана Повість.

Михайло Святополк, князь київський, син Ізяслава, внук Ярослава, а правнук Володимира святого, мав першу жінку грекиню, Олексія Комнина, царя грецького, доньку на ім’я Варвара. Вона, коли йшла з Царгорода в руські землі, попросила батька свого, щоб дав їй чесні мощі святої великомучениці Варвари, і, взявши їх, у град Київ зі собою принесла. Чоловік же її, великий князь Михайло, що спорудив церкву кам’яну на честь свого заступника святого, архистратига Михаїла, у рік від створення світу 6616, поклав у ній ті святі мощі чесно. Коли мав напасти безбожний цар татарський Батий на Руську землю, сховали їх хранителі церковні під сподом тої ж церкви у місці таємному, під основою стовпа камінного, що вів на верх церкви. Коли минув напад, через довгий час Божою волею були знайдені, вийняті з того стовпа і знову відкриті, у тій церкві благоліпно покладені. Справді-бо, без усілякого сумніву, не кого иншого, а тільки святої великомучениці Варвари це чесні мощі, про них же і була перед війною розповідь описана просторо, але в той час, коли той безбожний цар татарський Батий, вогнем і мечем на землю руську напавши, преславний і прекрасний град Київ зруйнував і зробив його пусткою, тоді і книги літописів попалені були і мало що останньому поколінню зосталося відомо про тих, що були в попередні часи за великих князів київських. Проте справжність чесних цих святої великомучениці Варвари, що тут є, мощів підтвердилася достовірно і за недавніх часів, коли за блаженної пам’яті великого послідовника православ’я преосвященного Митрополита Київського Петра Могили у літо від Різдва Христового 1644 був у Києві Королівства польського сенатор, преславний канцлер Георгій Осолинський, і, поклоняючись з вірою чесним тим мощам святої велико мучениці Варвари у церкві золотоверхій Святомихай-лівського монастиря, розповідав, що був, каже, у Римі й питався всюди на Заході, чи є десь там мощі святої великомучениці Варвари або чи чули де про них на Сході, — маючи велику віру в допомогу тої святої великомучениці Варвари з багатьох доказів, що як хтось вручає себе її заступництву, той без покаяння, сповіді і причастя Божественних таїнств не вмирає. Але довідався, що на Заході мощів святої великомучениці Варвари нема, також і ті, що бувають на Сході, кажуть, що там їх нема, лише мають бути в цих краях. «І я-бо, — каже він, канцлер, — вірю, що це тут, у Києві, покояться справжні мощі святої великомучениці Варвари». І, молитовно поклонившись їм і цілувавши благоговійно, просив, щоб дали йому частку від тих святих мощів на благословення. І через віру його частка перста правої руки святої великомучениці Варвари була йому дана, дуже за те був вдячний.

Потім же у рік від Різдва Христового 1608 за блаженної пам’яті преосвященного митрополита київського Сильвестра Косова гетьман великий литовський князь Януш Радивил війною взяв був богоспасенний град Київ. Тоді, за його бажанням, дано було йому дві частки немалі із грудей і з ребра чесних тих мощів святої великомучениці Варвари. З них же одну частину, більшу, що з грудей, зберіг для дружини своєї княгині Марії, благочестивої доньки господаря молдовалахійського Иова Власія. Після її переставлення ту частку було передано преосвященному митрополитові Київському Иосифу Тукальському, її ж він в український град Канів зі собою приніс. І після нього була взята до Батурина, града малоросійського, і нині в монастирі святого чудотворця Миколая Батуринсього чудодійно перебуває і достойно пошановується. Другу ж частину, меншу, що з ребра, той же князь Радивил послав у дар єпископові вілен-ському Георгію Тишкевичу на бажання його, що писав до нього про те, благаючи, з града Вільна. Прийняв-бо єпископ той дар, зберігаючи його чесно в палаті своїй, у ковчезі ебеновому. Сталася відтак пожежа в палатах єпископових, і все згоріло, але після пожежі тої знайдено було ковчежець той ебеновий із часткою мощів святої великомучениці Варвари, цілий і неушкоджений. З того всі дивувалися, прославляючи Бога і святу великомученицю Варвару. Чудо ж це від чесного і правдивого чоловіка розказане було в монастирі Святомихайлівському Золотоверхому Київському в рік від Різдва Христового 1617-ий. Рік перед тим, літа 1616-го, святіший патріярх антіохійський Макарій, будучи в Києві, поклонявся з великою вірою і любов’ю і зі сльозами чесним святої великомучениці Варвари мощам у Святомихайлівському Золотоверхому монастирі й казав, що «Іліополь-град, де свята великомучениця Варвара постраждала, є в моїй патріярхії, недалеко від Антіохії. І коли випитував так про мощі її святі, довідався, що не там вони, де були віддавна, а деінде на Сході і мають бути в землі Варварійській, як дехто називає тутешню землю Руську. Вірю-бо без сумніву, що тут є справжні мощі святої великомучениці Варвари». І просив ласкаво, щоб була дана йому частка від тих святих мощів, яку з дозволу тодішнього преосвященного митрополита київського Сильвестра Косова й було дано, — її ж він з великою радістю і вдячністю прийняв.

Та яка є потреба більшого свідчення, ніж самі чуда і зцілення від чесних цієї святої великомучениці Варвари мощів, що бували у Святомихайлівському Золотоверхому Київському монастирі. Вони голосніше труб голосистих цілому світові заспівають, що це є воістину святої великомучениці Варвари мощі, від яких чудеса належить тут згадати, щоб запевнити маловірних.

Преосвященний архиєпископ чернігівський Лазар ще перед своїм архиєрейством багато часу, від року 1640 воплочення Бога Слова, трудився у навчанні та проповідуванні душеспасенних слів, поміж иншими й на празнику святої великомучениці Варвари проповідуючи при чесних її мощах слово Боже. Прославляв вельми вдячно і своє чудо від тих святих мощів — по великій хворобі отримане зцілення, і повсякчас прославляти їх не переставав. Так і в своїй книзі «Труб празничних» надрукувати благоволив у рік Господній 1674: «І я сам, — каже, — у недузі своїй, сильною одержимий неміччю, не шукаючи иншого лікаря, звернувся до мощів святої великомучениці Варвари і з вірою пив воду, якою була омочена рука великомучениці, — чаша цієї води була мені на спасіння».

Пречесний згаданий ігумен монастиря Святомихайлівського Золотоверхого Київського ієромонах Теодосій розповідав, що коли за благословенням преосвященного митрополита київського Сильвестра Косова у рік Господній 1685 прийняв ігуменство, прийшов до нього в той же рік один чесний громадянин Слуцький, принісши руку, зроблену зі срібла, і дав повісити її при чудотворних святої великомучениці Варвари мощах. Спитали його, в який знак він це робить. Казав під присягою, що «велика хвороба скувала мені руку і скрутила її так, що не міг розігнути її. Страждаючи на невиліковну хворобу, згадав чудодійну святу великомученицю Варвару, що при її мощах відбуваються зцілення. Молився до святої великомучениці про зцілення руки моєї і склав обітницю здолати дорогу й поклонитися чесним її мощам. І так допомогою святої великомучениці Варвари рука моя, скорчена, зцілилася. Я ж, обітницю свою виконуючи, мощам її святим із вдячністю поклонитися прийшов і руку цю срібну на знак руки моєї зціленої допомогою святої великомучениці Варвари до мощів її зятих приніс.

Той же пречесний святомихайлівський ігумен Теодосій казав, що року 1660-го під час міжусобної ворожнечі засмучений зубожінням свого монастиря та загрозою для здоров’я і життя. Коли ж заснув, подумки був вери чесних святої великомучениці Варвари мощах і бачив святу великомученицю Варвару, що лежала вся в єлеї, ним же була наповнена рака. І казала свята Варвара йому: «Не журися, я з вами». Після того видіння піднявся на дусі, почав пояснювати собі, що у Святому Письмі єлей означає милість. І так сповнення єлею — в ньому ж бачив, каже, лежачу святу великомученицю Варвару — знаменням є, що її молитвами святими в монастирі тому не буде зубожіння та небезпеки, але змилування достатньо без всілякої шкоди, як і було насправді.

Через рік по тому, 1666-го, в передріздвяний піст, коли ж і пам’ять святої великомучениці Варвари святкується, двоє чоловіків, Андрій і Теодор, прислужники, бачачи на чесних мощах святої великомучениці Варвари дорогоцінні прикраси, вирішили те вкрасти. Прийшовши в?ючі, відчинили злодійським знаряддям південні двері Святомихайлівсько церкви і, ввійшовши досередини, подалися прямісінько до мощів святої великомучениці Варвари. Коли ж наблизилися до чесної її раки, раптом вдарив їх грім страшний та іскри вогняні з раки святої на лиця їхні посипалися. Вони ж зі страху того попадали на землю ніби мертві, відтак один з них оглух, а другий став біснуватим і стратив розум. Потім же той, що оглух, прийшовши трохи до себе, бачачи на собі кару Божу і святої великомучениці Варвари, вивів друга свого, що розум втратив, з церкви, знову її зачинив і, нічого не взявши, пішли додому. Це чудо сам той чоловік, що оглух, прийшовши через сім днів із каяттям у церкву, знову Святомихайлівську, і привівши й друга свого безумного, висповідав перед духовним своїм отцем ієромонахом Симеоном. Той же, як міг, наставив їх, щоб істинно покаялися з надією на допомогу святої великомучениці Варвари на відповідне зцілення, і відпустив. Після цього ігуменові своєму, святомихайлівському ієромонахові Теодосієві, розповів те під присягою перед олтарем святим, ідучи на відправу Божественної літургії.

У літо ж 1669-е, місяця серпня на 12-ий день. Один воїн прийшов до церкви до чесних мощів святої великомучениці Варвари, із великим благоговінням поклоняючись, зітхнув і розповів пономарю та багатьом иншим людям, що були тоді при тих святих мощах: «Великого, — каже, — заступництва чудесного святої вели комучениці цієї Варвари я сподобився. Один-бо час у полку військовому бувши, поїхали з багатьма товаришами нашими по траву, і тут напали на нас татари, і всіх моїх товаришів у полон взяли. Я лише один від рук їхніх утік, і коли дякував Богові та жалів за товаришами своїми, явилася мені свята діва Варвара в такій одежі і в такому вінку, як тут лежить, і каже до мене: «Знай, чоловіче, що я є мучениця Варвара, яка тебе від варварів звільнила». Прийшов-бо, — каже той воїн, — сюди до мощів її святих, щоб вдячно поклонитися за чудесне те заступництво, і вам, як чуєте, це чудо розповідаю».

Після цього в наступний рік 1670-ий. Міщанина чесного богоспасенного міста Києва Івана, що тоді був радником, потім і бургомістром, схопила тяжка хвороба вогнепекуча. Хворіючи ж досить, нагадав собі про святу великомученицю Варвару, що подавала чудесні зцілення від мощів своїх. Не міг до них сам дійти через важку хворобу, що не давала йому встати з ліжка: послав до монастиря Святомихайлівського, просячи води, що зливається на руку святої великомучениці Варвари, з вірою у зцілення. У той час гарячка велика його спалювала, що і язик його пересох. Радили ж йому ближні, щоби чого-небудь випив для охолодження гарячки, але він відповідав: «Хоч би й мав умерти, не буду пити нічого, поки не принесуть води з руки святої великомучениці Варвари». Таку віру мав до святої. Після того, коли була принесена з руки мощів тих святих вода, прийняв її Іван, радіючи, і, помолившись, з вірою напився — тоді зразу міцно заснув, а не міг перед тим зовсім спати. І тоді у сні тому явилося йому, ніби в церкві святого архистратига Михаїла стоїть прекрасна дівчина і каже: «Чоловіче, чи знаєш, хто я?» І коли відповів, що не знає, знову каже: «Тоді знай, що я мучениця Варвара. Багато хто не вірить, що то справді мої мощі в монастирі цьому Святомихайлівському, сам-бо знай, що то справді мої мощі, і всім розповідай, щоб у це вірили. На знак того ти вже є здоровий». Це мовивши, лягла сама в раці своїй, що стояла на прибраному місці. А Іван, у той час збудившись зо сну, виявився настільки здоровий, ніби й не хворів. І, дякуючи Богові і святій великомучениці Варварі, розповідав під присягою не лише ігуменові святомихайлівському Теодосію, по плоті братові своєму старшому, а й всім про своє чудесне з допомогою святої великомучениці Варвари зцілення і достовірний про істинність тут мощів її святих доказ.

Багато й неперервно при тих чесних святої великомучениці Варвари мощах у Святомихайлівському Золотоверхому Київському монастирі бувають чуда і зцілення різні, і пребагато з цілющої святої води, що зливається на святу руку її праву.

Проте про другу святої великомучениці Варвари руку святу, ліву, нехай тут не буде невідомо, бо при нетлінному тілі її святому в церкві Святомихайлівській здавна не перебувала, а затримана вона була у Грецькій землі. Коли через багато часу став православним митрополитом київським блаженної пам’яті Петро Могила, була принесена в Польську державу через одного чесного грека, що туди переселився, про якого говорили, що з племені царського Катакузниська, премудрий Галенового учення лікарського майстер, що звався Мозель. Покладена вона була у збудованій ним у місті волинському Луцьку Воздвиження Чесного Хреста Господнього церкві кам’яній братській. Коли ж через багато років за єпископства в Луцькому православного преосвященного Гедеона, князя Четвертинського, що після того був митрополитом Київським, безбожні жиди обікрали церкву братську Луцьку, тоді й руку ту святу в кіотці срібному разом з иншим начинням церковним викрали і вкинули її в піч гарячу винокурну, де, цілий день і всю ніч вогнем палена, рука та свята перебувала неушкодженою. Коли побачили це безбожні ті грабіжники, вийняли з печі святу руку неушкодженою чудесно й розбивали її таємно вночі залізними молотами. Ледве розбиту на малі частини вкинули знову в ту гарячу піч. Відтак невдовзі завдяки ретельному пошукові тої крадіжки і тому, що мешканці чули стукіт вночі молотів, які кості дробили, виявилася дивним провидінням Божим та злість безбожних жидів. Коли ж їх на муках про руку ту святу питали, не хотіли зовсім розповідати. Тоді прийшла на розум благочестива думка вигребти попіл з печі тої і просівати через сито. У тому просіванні зразу виявилися малі частини роздроблених мощів руки тої святої, її ж знак знайшовся там само: прикраса коралова на ній була, вона не перетворилася на попіл, а тільки побіліла. А після такого віднайдення руки тої святої, роздробленої на малі частини, розповідали вже й самі оті безбожні жиди, вдруге мучені. І так за благоволінням тодішнього єпископа Луцького, блаженної пам’яті Гедеона, князя Четвертинського, рука та свята, роздроблена, вкладена була зі всіма знайденими її частками і з тими ж знаменуючими її коралями, вогнем вибіленими, в кіотець чесний, для того зроблений, і внесена була чесно із проводом освяченого собору і людей багатьох, зі святим хрестом, і свічками, і всілякими святими прикрасами, з проповіддю слова Божого до престольної православної єпископії Луцької святого Івана Богослова церкви.

За декілька років преосвященний згаданий пастир Гедеон через гоніння на православ’я переселився з єпископії Луцької до Малоросії, привіз зі собою і той кіотець із чесною святої великомучениці Варвари рукою роздробленою. І коли був виведений на престол митрополії Київської, тоді й ту святу руку в тому ж кіотці поклав чесно в олтар церкви престольної митрополитської Київської святої Софії Премудрости Божої, де благоговійно пошановується.

Святитель Дмитро Туптало. Житія святих. Том IV, грудень