Оскільки названа подія стала проявом дії трьох Осіб – Бога Отця, Котрий зсилає Бога Духа Святого через обіцянку Бога Сина – Ісуса Христа – то свято також називають Трійця.

В цей день звершуються особливі богослужіння з молитвами на колінах за всіх живих і померлих з проханнями про спасіння та повсякчасне сприяння через Святого Духа у слідуванні за Правдою та вічним щастям.

Свято Трійці також називають Днем народження Церкви, адже через заслання Святого Духа апостоли відважились проповідувати зібраним на свято співгромадянам із різних діаспор про Бога Сина, що воскрес із мертвих. Проповідь кожен чув своєю мовою, тому це свято і закладає принцип справжньої Церкви – котра завжди з народом і проповідує та молиться доступною мовою та засобами.

Отож усі, хто заперечує право молитися рідною мовою, не може бути справжньою Церквою, а всі, хто заперечує право автокефалії, тобто самоуправління Церкви в межах національних кордонів, не може називати православним, бо всі без винятку православні належать до котроїсь із 15 автокефальних помісних Православних Церков.

Особлива увага свята П’ятидесятниці, чи, як по народному ми називаємо – Зелені Свята – з початку ХХ століття була звернена на значення воїнської служби, як вияву найвищої любови до ближніх – друзів, найрідніших – служби, що пов’язана з ризиком для життя, потребою зорганізованості, досягнення спільного блага, усвідомлення висоти обов’язку та Господнього благословення в доланні негараздів та здобутті перемоги над ворогом. Тому запровадився звичай, що супроводжується стрілецькими тематичними піснями, відвідувати з молитвою могили національних Героїв визвольної боротьби. На превеликий жаль, число тих могили невпинно зростає в час нинішньої війни, причиною котрої є перекручування, обман суті події нинішнього свята. Адже ж більшість начебто православних парафій в Україні все ще заперечують суть і плоди зіслання Святого Духа на апостолів – проповідь та молитва зрозумілою, рідною мовою. Апостол Павло пізніше скаже – В Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою! (1 Кор. 14:19). На жаль більшість тих псевдоправославних псевдопастирів проповідує не Царство Небесне, але імперію земну, проповідує не мир в Дусі Святому, не єдність в різноманітті, але війну за чужі земні інтереси, тому шукають скалку в оці брата, а колоди у власному не бачать (Лк. 6:41-42).

Все те беззаконня зазвичай негідники прикривають законами, канонами, звичаями, правилами. Однак – „по плодах їхніх пізнаєте їх”, – навчає нас Спаситель – Жених Церкви (Мт. 7:16)

Ми ж знаємо з повчання апостола Павла, що „плід Духа – любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких” (Гал. 5: 22-23)

Отож відкидаймо байки людські, заколисування русмірських сектантів, але пізнаваймо Правду Божу, творімо добро, що є свідченням дії Животворчого Духа Утішителя, укріпляймось у вірі і в благодаті Господній, то й Переможець смерті і тління подасть перемогу нашому народові над брехнею рпц, над беззаконням завойовників, над пристрастями гріха і тління. Хай Дух святий наповнить всіх відвагою і миром! Амінь.

+ Борис, єпископ Херсонський і Каховський, керуючий Таврійською єпархією

Період часу після Пасхи називається Πεντηκοστάριον. Після перемоги над смертю, яку принесло Христове Воскресіння, ми переходимо до великого свята П’ятидесятниці. Через п’ятдесят днів після Пасхи ми святкуємо зішестя Святого Духа на учнів Христа, а через них – на всіх нас. Це «сходження» було передбачено Христом ще на землі.

Свято розвивався з часом. Спочатку він відносився до сільського господарства; пізніше він «увічнив» історична подію встановлення Завіту; потім він, нарешті, зробився святом дару Святого Духа, який поклав початок Нового Заповіту на землі.

Поряд з Великоднем і святом Кущів, це був трете велике свято юдеїв під час якого кожен віруючий повинен був відправитися в Єрусалим і взяти участь в тамтешніх службах. Як ми вже говорили, спочатку це був землеробське свято врожаю (Вих. 23:16). Це було, коли приносилися ізраїльтянами перші плоди урожаю о (Вих. 34:22).

Після цього свято стало ювілейним. Заповіт був написаний через п’ятдесят днів після виходу ізраїльтян з Єгипту. (Вих. 19:1-6), коли святкували Пасху. З документів, виявлених в Кумране, і з того, що записали рабини, слідує, що свято було встановлено в другому столітті до нашої ери.

Пророк Йоіл описує вилив Святого Духа на весь світ. Дух зображується як вітер і вогонь і займає місце як продовження богоявлення Старого Завіту.

У Новому Завіті є ясне згадка про зішестя Святого Духа на апостолів у вигляді вогненних язиків (Дії 2:4). Учні говорили на іноземних мовах і тим самим проголосили перспективу поширення Євангелія по всьому світу і його універсальну місію. Поділ народів, який відбулося в Вавилоні (Бут. 11:1-9), тепер знайшов «лікування» через єдність П’ятидесятниці. Через Святого Духа Христос дав силу своїм учням і їх наступникам, наділив їх дарами та зміцнив їх, щоб вони могли говорити про те, що вони бачили і чули, і про те, що відчували їх руки: «Та ви приймете силу, коли Святий Дух зійде на вас; і ви будете мені свідками в Єрусалимі, і в усій Юдеї, і в Самарії, та аж до краю землі ».

Коли згадується вислів «хрещення Духом», Отці Церкви говорять про наділення Церкви місіонерською владою. Вони заявляють, що П’ятидесятниця – це новий Закон. Це можливість відтворити весь світ. Якщо ми сприйнятливі, дар Святого Духа може оновити нас так само, як він може оновити світ в цілому. Святий Дух зберігається в сховищах Церкви. Ось де ми його знаходимо. Ось де віруючі приймають його в дар через святі таїнства, якщо, звичайно, ми відкриті для такого досвіду.

Нарешті, дар Святого Духа характеризує останні часи, період, який починається з Вознесіння Господа і завершиться в «останній день», коли Христос повернеться під час Свого Другого пришестя.

архімандрит Яків Канакіс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

«По всій землі розійшлося віщування їх, і в кінці вселенної слова їх»  (прокимен Неділі святої П’ятидесятниці) – такими словами Свята Православна Церква у своїх піснеспівах говорить нам про поширення Євангелія Правди апостолами, учнями Христовими та їх послідовниками. Це поширення стало можливим завдяки тому, що апостоли прийнявши Духа Святого відкрито почали без жодного страху проповідувати Христа воскреслого. Цю проповідь перейняли їхні послідовники, які так само без жодного страху перед мучителями сповідували Христа. Ми знаємо багато випадків з житія святих, коли навіть будучи жорстоко мученими, вони не припиняли своєї проповіді, чим навертали все більше людей, які бачили їхні муки та чули слова їхньої проповіді, до віри істинної. І вже за короткий час кількість послідовників Христа, які почали іменувати себе християнами, зросла до величезної кількості по всьому світові утворюючи Церкву Христову, яку заснував Сам Господь. Тому не дивно, що сьогодні дуже часто свято П’ятидесятниці, день зіслання Святого Духа, називають днем народження Церкви.

Коли Дух Святий зійшов на апостолів вони вкотре переконалися у всіх словах та обітницях Господніх. Вони бачили Христа розіпятого і воскреслого, як він це провіщав, вони бачили як Він возносився на небеса і сьогодні, прийнявши Духа Святого, згідно обітниці, вони були вже повністю утверджені у своїй вірі.

Ми можемо собі лише уявити, з якою невимовною радістю вийшли з “Сіонської горниці” апостоли та почали свою проповідь. Радість апостолів можна частково порівняти з радісним вигуком святого праведного Симеона Богоприїмця в Єрусалимському храмі, коли той побачив сповнення обітниці Божої, отриманої через Ангела. Його радість не була затьмареною навіть тим, що земні роки його життя скінчилися, а, навпаки – була підсилена думкою про прихід Спасителя і скоре возєднання і його самого з Богом на Небесах. Так само апостоли знали, що коли Господь сповнив усі Свої обітниці, то сповняться і Його слова про їхню мученицьку кончину заради Христа. Проте це не затьмарювало їхньої радості, а навпаки – спонукало впевнено йти на проповідь, щоб навертати людей до Істинного Бога та самим невдовзі знову возз’єднатися зі своїм улюбленим Учителем.

Як ми чуємо у сьогоднішньому апостольському читанні, деякі з людей не розуміли та, глузуючи, сприймали апостолів як п`яних, що напилися вина. (Діян.2:13) Це враження вочевидь складалося не лише тому, що учні Христові розмовляли різними мовами, але й також було викликане тим, що народ бачив саме той стан незрозумілої радості та піднесення, в якому перебували апостоли. Коли ж апостол Петро розтлумачив причину, то мужі юдейські змінили свою думку, пройнялися  словами його проповіді та почали розпитувати, що їм робити, щоб спастися. (Діян.2:37)

 Як бачимо, подія сходження Святого Духа на апостолів була немов довершенням великого Божого плану: як Бог Отець сотворив світ і людину, як Бог Син викупив усе людство від гріха та приніс спасіння так і Бог Дух Святий наповнив благодаттю Церкву, яка є новозавітнім ковчегом спасіння. Сьогоднішній день Свята Православна Церква також називає Днем Пресвятої Тройці, бо у події сходження Святого Духа на учнів Христових ми якраз бачимо взаємодію усіх трьох осіб Пресвятої Тройці у питанні спасіння людства. Сьогодні Церква закликає нас дякувати нашому Творцеві – Богу Отцю за Утішителя, дякувати нашому Спасителеві – Богу Сину, який умолив Отця зіслати Духа Святого, дякувати нашому Освятителеві – Богу Духу Святому, який зійшов на апостолів, а через них – на усіх вірних.

Часто в народі свято Новозавітної П’ятидесятниці називають «Зеленими святами». Ця назва не має богословського підґрунтя, але походить від звичаю прикрашати у ці дні свої домівки зеленими віттями дерев, зелений колір яких символізує життя, Подателем якого є Дух Святий. Проте окрім прикрашання своїх домівок ми насамперед повинні пам’ятати про прикрашення храмів Духа Святого, якими є кожен із нас. (1Кор.6:12) А прикрасити ці храми ми повинні насамперед благочестивим життям, виконанням заповідей Божих та добрими ділами. Святитель Іоан Златоусти настановляє, що святкування П’ятидесятниці повинно відповідати достоїнству дарованих нам благ, а, отже, здійснюється не тільки в прикрашанні осель, а у вдосконаленні своєї душі, прикрашенні її доброчесністю, бо при такому святкуванні ми удостоїмося благодаті Духа Святого та отримаємо Його плоди.

Возрадуймося ж нині, браття і сестри, у цей день радістю, яку мали апостоли та учні Христові, прославляймо Істинного Бога в Тройці Святій Єдиній і Нероздільній та будьмо добрими і вірними дітьми Церкви Православної! Амінь!

архімандрит Онуфрій (Ляда), намісник Гурбинського Свято-Воскресенського чоловічого монастиря на Повстанських могилах

1. Свято П’ятидесятниці та його святкування у традиції Київського Православ’я

П’ятидесятниця або День Святої Трійці – це одне з головних християнських свят, яке у православ’ї входить до числа дванадесятих свят. Саме зі сходження Святого Духа на апостолів починається історія створення Святої Православної Церкви. Першим християнським храмом став будинок на горі Сіон — нині Храм Гробу Господнього в Єрусалимі, в якому були Апостоли і Матір Божа під час сходження Святого Духу (Див. Дії 2:1-4).

Чин святкування П’ятидесятниці, по міркуванню більшості дослідників, почав складатися вже у IV ст. Адже ще «Постановах Апостольських» – історичному пам’ятнику, що відноситься у різних своїх частинах до періоду від III до IV століття, від імені апостолів говориться «через десять днів після Вознесіння буває п’ятдесятий день від першого дня Господнього (Пасхи); цей день нехай буде великим святом». Не вдаючись у історію формування власне сучасного чину святкування, що не є метою цієї статті, відзначимо, що практично остаточне формування цього чину завершилося у ІХ ст. та знайшло своє відображення у Статуті Великої Церкви Константинопольської.

Отже, від часу хрещення Київської Русі, у її храмах був запроваджений «Статуті Великої Церкви». Потім був Студитський Статут у монастирях та інші компілятивні Статути. Але жодний Статут, включно з Типіконами та «Тріодью Квітною», не каже про якесь «освячення зілля» на свято П’ятидесятниці, це підтверджують і видання Требників Київської митрополії Константинопольського патріархату, зокрема і Требник свт. Петра Могили…

Крім того, про освячення зілля на свято П’ятидесятниці не кажуть і уніатські Типікони та требники. Зокрема тут варто звернутися до ґрунтовного дослідження о. Ісидора Дольницького, а також на греко-католицькі Требники ХХ – ХХІ стст. Який жодним словом не згадує якесь «освячення зелені»

Таким чином, можна зробити висновок, що ніякої традиції освячення зілля на свято П’ятидесятниці в Київському Православ’ї, як і в Української Католицької Церкві не існувало.

ІІ. «ЗЕЛЕНІ СВЯТА» ЯК СПАДОК ЯЗИЧНИЦТВА

«Зелені свята» мають своє коріння в язичництві та нічого спільного з християнським святом П’ятидесятниці не мають. Зокрема, коли подивитися історичні відомості, т.зв. «Зелені свята» у поганстві розпочинали сонячний літній цикл свят. Це свято було відоме в стародавній Греції, як свято квітів, у римлян, — під назвою русалій, розалій (dies rosae, Rosalia idies violae). Як всі інші свята язичників, «Зелені свята» базувалися на традиціях сонячного циклу. Але окрім культу Сонця і культу померлих предків, в основі Зелених свят лежав культ дерева та квітів.

Щодо слов’ян, зокрема сучасних білорусів та українців, то тут ми маємо цілий комплекс язичницький обрядів, які, у різної формі заховалися до нашого часу:

— Водіння тополі. У Зелені свята в деяких місцевостях України були звичаї, пов’язані зі священними деревами. Наприклад, на Лівобережжі був обряд водити тополю. Дівчата вибирали поміж себе дівчину на тополю, прикрашали її намистом, стрічками та квітами, обличчя зав’язували хусткою, руки прив’язували до палиці і так водили по селу з гучними піснями. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання (головним чином, приплоду худобі і гарного врожаю), щедро обдаровував учасників обряду.

— Вінки. Вранці у Зелену неділю дівчата беруть харчі, закликають хлопців і з піснями-веснянками та гаївками йдуть у ліс чи в гай. Там грають, співають, хороводять, а потім сідають і разом їдять все, що принесли. Після цього шукають в лісі молоді берізки, що мають тонкі і довгі гілля-пруття — і з того тонкого гілля на самій березі завивають вінки, співаючи відповідних пісень. Хлопці можуть допомагати — кожний своїй дівчині — завити вінок на березі. Звивши вінок на живій березі, хлопці їх обережно відламують та дарують дівчатам. А дівчата забирають додому і пізнім вечором йдуть до води і пускають їх на воду, як на Купала, споглядаючи, чи швидко пливуть, чи не підуть під воду, чи з’єднається з іншим вінком, на який загадала дівчина, чи не пристане до берега…

— Обряд «Лялі». Цей обряд поширений на Волині. Проводили його в неділю або в понеділок. Дівчата збираючись до дівочого гурту приносили з собою молочні продукти. Дівчачий гурт обирав поміж себе одну дівчину — «Лялю», яку прикрашали вінком з квітів, та через плечі навхрест — гірляндами. У цей час гурт хлопців в умовленому місці плів для «лялі» — трон (зелену лавку). Дівчата супроводжували «лялю» до трону. Хлопці усаджували «Лялю» на трон і тоді утворювали два кола: внутрішнє з дівчат, зовнішнє з хлопців. Таким чином водили хороводи та співали жартівливих та весільних пісень.

— Обряд «Кущі». Поширений на Поліссі та частині Волині. У день святкування Трійці молода дівчина стає кущів – символом родючості. Її наряджають у яскравий одяг, плетуть для неї спеціальний розкішний вінок на голову. Потім з піснями і хороводами подружки проводять її по селу, вітаючи господарів кожного будинку. За пісні та побажання Кущ і його свиту щедро пригощають і нагороджують. Після обходу дворів хід попрямує до річки. Тут на воду опустять величезний зелений вінок, на який ціплять різнокольорові стрічки і загадають бажання. Також «Кущі» виконає ще один ритуал зі спеціальним хлібом, який печуть за старовинною рецептурою. Його розділять на всіх бажаючих. Свято супроводжується народними піснями, коломийками, обрядовим чаруванням.

Отже, як ми бачимо, саме «Зелені свята» не мають жодного відношення не тільки до П’ятидесятниці, а і загалом до християнства. Це старовинний язичницький обряд, який мав місце не тільки у слов’ян, але і у римлян та греків.

Тому, природно, аніяк не можна називати християнське свято П’ятидесятниці саме «Зеленими святами»,

ІІІ. Боротьба з язичництвом та свято П’ятидесятниці

Можна міркувати, що єднання свята П’ятидесятниці та язичницького «Зеленого свята» відбувалася у загальному руслі боротьби з язичеством, зокрема і на землях Київської Руси. Цьому сприяла практична часова відповідність святкування Дня Святої Трійці та т.зв. «Зелених свят». Саме тому, на думку більшості дослідників, у цикл християнського святкування потрапило і поминання померлих у суботу перед П’ятидесятницею. При цьому, язичеський звичай прикрашати свої домівки квітами та зеленню, знайшов цілком відповідне тлумачення у християнської традиції, коли на свято прикрашають храм квітами, а зілля була символом вічного життя.

Однак, зважаючи на те, що традиційно зіллям встеляли хати, у тому числі й підлогу, ніхто цю зелень не освячував. Саме тому ми не находим жодних подібних приписів у Типіконах, Квітної Триоді та Требниках, що були надруковані в Київської митрополії Константинопольського Патріархату, або інших Помісних Церквах.

IV. Що освячували у день П’ятидесятниці та звідки пішов галицький звичай освячувати зілля

Коли ми звернемось до історичних та етнографічних дописів, то побачимо, що у світлі боротьби з язичницькими «Зеленими святами», вже від VІІІ – ІХ сторіччя існувала традиція освячення полів та садів у день «П’ятидесятниці». Це робилося за традиційним чином та відбувалося після Божественної літургії….

Однак, це було освячення життя, що вже виросло з насіння на початку літа. Не зілля, яке було зірване та буде викинуто через кілька днів, а саме природного життя, яке дасть у майбутньому уражай і життя людям.

Щодо галицького звичая освячування зілля у день П’ятидесятниці, то він повстав на початку ХХ століття саме у уніатських парафіях, через брак богословської свідомості духовенства та вірних. Це сталося як симбіоз «народних вірувань» та «народного християнства», з чим досить жорстка змагалися тогочасні архієреї Української Католицької Церкви. Однак, у радянський час, коли все релігійне було під забороною, але дозволялися певні народні традиції, «Зелені свята» зробилися у Галичині маскуванням святкування П’ятидесятниці…

Варто відзначити, що освячення зілля масово практикувалася в УГКЦ під час виходу з підпілля у кінці 80-х – початку 90-х років, але було практично викоренено до кінця 90-х рр. Але священики УАПЦ, через брак богословської освіти, реальну ізоляцію від Вселенського Православ’я та бездумне переймання «народних традицій», перенесли цей звичай не тільки в УАПЦ та Київський Патріархат, а й, як ми бачимо сьогодні, навіть у Православну Церкву України. Ніхто навіть не дає собі звіту, бо, окрема того, що цього чину або традиції «освячення зілля» немає у жодному Православному Типіконі або требнику, це «освячене зілля» кладеться під ноги, а через кілька днів опинається у смітнику….

V. Висновки

Мусимо констатувати, що християнське свято П’ятидесятниці та язичницьке «Зелене свято», це цілком два різних свята, які не можна ототожнювати. Жодної традиції освячувати зілля у цей день у християнстві немає, зокрема і в традиціях Київського Православ’я. Ця «традиція» є результатом богословської деградації уніатського духовенства Галичини початку ХХ ст., при цьому єпископат УКЦ послідовно осуджував цю практику та боровся з нею.

Отже, відроджуючи Православну Церкву України на історичних традиціях Київського Православ’я, ми мусимо рішуче відмовитися від антиправославних та навіть антихристиянських практик, зокрема і від того, щоб називати свято П’ятидесятниці – «Зеленими святами», а також освячення зілля у цей день.

прот. Сергій Горбик

Якщо хто прагне нехай іде і п’є

Ін.7:37-52. Ін.8:12

Не про тілесну спрагу говорив Христос і не про зви­чайну воду. Христос говорив про жагу душ наших і про благодать Духа Святого. 3,9. Так крім тілесної спраги є ще в нас спрага духовна. Як для тіла необхідно пиття води, вдихання повітря скільки ж для душі потрібно благодаті котра, служить для неї поживою, питтям і повітрям, заміняє всі життєві стихії. Як тамувати тілесну спрагу всі ми знаємо, але як ту спрагу душі загасити, якою водою напоїти душу, наситити душу Духом Святим не всі ми вміємо.

Хто прагне Христа нехай іде до Мене, і п’є. 37. З того часу, як ми народилися водою і духом, облачилися у Христа одягом правди, називаємо Бога Своїм Отцем, з того часу найпершою умовою до тамування нашої духовної спраги є молитва до Отця Небесного. Якщо ви злі умієте давати дітям вашим дари добрі, то тим більше Отець Небесний дасть добра тим, що просять у Нього. Лк.11,13. Просімо, тільки з вірою. І в силу заслуг Ісуса Христа Отець небесний дасть вам. Якщо в чому іншому Бог може прохання нам відмовити то благодаті Духа Святого, котрої потрібно для спасіння, ніколи не відмовить. Кожний день і багато разів на день, ми тамуємо спрагу нашого тіла. Так ми повинні дбати і про душу, молитися Богу про дари Духа Святого багато разів на день. Другою умовою тієї цілі є читання Слова Божого. Святе Письмо написане богонатхненними мужами за на- диханням Духа Святого. Тому слово зложене у цих книгах є дух і життя. Ін.6,63. Коли читаючи слово Боже з вірою сповнюємося благодаті Духа Святого. І Святе Письмо, яке ми повинні читати щоденно, як і молитися наповнює нас Духа Святого. Є ще інші умови освячення Духом Святим, як причастя Святих Таємниць. Хто їсть Моє Тіло і п’є Мою Кров має життя в собі. Ін.6:54-55. Ми тоді стаємо спільниками благодаті Духа Святого Який дає життя. 1:14. Вкушаємо Самого Джерела життя, Джерела благодаті. 16. Коли бажаємо вкусити Святих Таємниць готовимо себе до цього, молимося, а тоді стаємо спільника­ми благодаті Духа Святого. Освячена вода є джерелом благодаті. Вся церковна молитва на освячення води направлена до Отця Небесного, щоб Він освятив воду находженням Духа Святого через занурення в воду живо­творчого Хреста. Святим хрестом Бог дарував нам сві­тові. всі духовні дари і благодаттю Духа Святого через воду освячену, тамуємо нашу тілесну спрагу і не види­мо тамуємо нашу спрагу духовну. Отже, бачимо як бага­то умов, середників дано нам для втамування духовної спраги, і, як ті умови доступні кожній людині. Ми тіль­ки завжди пам’ятаймо одну умову. З нашої сторони, по­винна бути жива довіра до Бога. Чи молимося, чи читаємо Святе Письмо, чи причащаємося, чи виконуємо інші умови маймо живу довіру до Бога. Віра відкриває душу для прийняття благодаті Духа Святого. Без віри ми не приймемо благодаті Духа Святого, а тому сказав Спаситель хто вірує в Мене не прагнутиме ніколи. Ін.6,35.

+Данило,

митрополит Чернівецький і Буковинський 

Сам Христос провістив про дарування учням Святого Духа: «І Я ублагаю Отця, й іншого Утішителя дасть вам, щоб був з вами повік. Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; ви ж знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде». (Ін. 14:16-17). І відразу ж, після цих слів, Він сказав: «Утішитель же, Дух Святий, Якого пошле Отець в ім’я Моє, навчить вас усього і нагадає вам усе, що Я говорив вам» (Ін.14:26).

Явлення Святого Духа учням відбулося в день П’ятидесятниці (Дії. 2:1-13). У житті Апостолів П’ятидесятниця мала величезне значення. Оскільки раніше вони очистили свої серця і досягли розуміння – тобто того, що було у пророків і праведників – то надалі вони побачили Воскреслого Христа, а у день П’ятидесятниці вони стали членами воскреслого тіла Христового. Це мало особливе значення, оскільки кожен Апостол повинен був опинитися у воскреслому Христі.

Під час П’ятидесятниці Святий Дух вчинив учнів членами боголюдського Тіла Христа, у той час як під час Преображення Божественне Світло діяло у трьох учнях зсередини, через Обожнення, але Тіло Христа було поза них самих. Саме у день П’ятидесятниці Учні з’єдналися з Христом, і вони стають членами боголюдського Тіла Христа, учасниками нествореного Світу. У цьому і полягає відмінність між Старим Заповітом і П’ятидесятницею.

«Ті ж, які ще до Вознесіння побачили славу Христа, вони уподібнилися побачити її двічі. З одного боку їх хмара, оскільки” у світлі твоєму побачимо світло» (Пс. 35:10), вони були покриті світиться хмарою, а, опинившись у нествореному Світі, вони бачать нестворене Світло, але також вони бачать і людське єство Христа, яке є джерелом Світу, що і є Преображенням.

Людське єство Христа є джерелом Світла, але його побачили апостоли, оскільки вони виявилися під Світлом, як обожнення. Тобто, «у світлі твоєму побачимо світло». Оскільки вони виявляються у Світлі, то він свідчить про те, що вони були покриті світлою хмарою і побачили людське єство Христа як джерело Світла. Зсередини засяяло Світло, не з тіла, але зовні. Зсередини засяяло Світло, але Тіло Христа було зовні, на яке падало Світло, Самого Світла. Однак ж під час П’ятидесятниці Світло сходить, а людська природа Христа «зсередини більш». Звідси випливає, що там не існує зовнішнього досвіду переживання Світла, де немає внутрішнього досвіду життя у Христі. Одне безпосереднім чином є залежним від іншого. Тобто одне від іншого».

Тобто в чому полягала необхідність у Вознесінні і сходженні Святого Духа, у чому їх мета? Чи тому, як ми говоримо, що Церква була заснована у день П’ятидесятниці? Церква була заснована з моменту покликання Богом Авраама і Патріархів, і пророків. Тоді була вже заснована Церква. Церква існує у Старому Завіті. Церква була і у пеклі. Але, відбувається у даний момент формування Церкви, тобто створюється Церква у тому сенсі, що Церква засновується як Тіло Христове.

У цьому сенсі дуже важливим є те, що П’ятидесятниця сприймається як день народження Церкви Христової як Тіла Христового, і, навіть ті, які з’єднуються з Тілом Христовим, долають смерть.

Ми знаємо, що у Старому Завіті є і друзі Божі, і обожнення. У Старому Завіті є все, але лише з тією відмінністю, що там немає П’ятидесятниці. Оскільки в Старому Завіті є Церква, однак же вона знаходиться під владою смерті.

Що таке П’ятидесятниця? Це одкровення всієї істини. У той день Церква стає Тілом Христовим, тому то ми і святкуємо у день П’ятидесятниці народження Церкви, яка воскресла у Христі.

У день П’ятидесятниці приходить Христос у Дусі Святому. Бо Божественні енергії присутні у світі, і хто має спілкування з Божественними енергіями, він розуміє, що Бог через Свої енергії неподільно поділяється і різноманітно роздається не вичерпуючись, тобто, тим самим всякий, хто має спілкування з Богом, не володіє частиною Бога. Бог цілком перебуває у кожній людині і всюди нині перебуває у всьому світі.

Більш того, і у день П’ятидесятниці людське єство Христа є знову у Церкві, і воно є сьогодні підставою Церкви, бо відтепер людське єство Христа неподільно поділяється, і Христос через Своє людського єство весь перебуває у кожному віруючому.

Це і є Церква, де кожен віруючий є храмом, і не тільки Святого Духа, а й Тіла Христового, маючи у собі всього Христа. Це новий образ явлення людського єства у світі. Тому то П’ятидесятниця і вважається днем заснування Церкви. До цього досвіду П’ятидесятниці причетні всі ті, які досягають обожнення. І в Священному Писання є приклад, коли всі ті, які побачили Христа після Воскресіння, і ті, які побачили Христа після П’ятидесятниці, і Його бачать і до цього дня.

П’ятидесятниця називається «останнім святом», тому що вона є завершальною, останньою фазою у втіленні Христа. Тепер відбувається велика зміна, оскільки обожнена людина з’єднується у Дусі Святому з Боголюдиною Христом.

Завершальна і кінцева стадія, результат – це П’ятидесятниця. Тоді сталося велика зміна. Бо, хоча Святий Дух жив у пророках, тобто Пророки мали Дух Божий і розумну молитву, і обожнення, і т.д., то з П’ятидесятниці це вселення Святого Духа у богонатхненну людину відбувається завдяки людському єству Христа. Тому тепер Церква є Тілом Христовим. Тобто в день П’ятидесятниці Церква стала Тілом Христовим. І Христос, як людина, вже живе у людині.

Це є унікальним причастям слави Божої. Оскільки ми тепер маємо унікальне обожнення, а не тимчасове обожнення, яким володіли пророки, які досягали обожнення, а потім залишалися слабкі, тобто вони вмирали. Тепер же ті, які досягають обожнення, не вмирають.

У цьому й полягає відмінність досвіду «П’ятидесятниці», коли Церква стає Тілом Христовим у день П’ятидесятниці; але це унікальне творіння, не суспільно-публічних служителів, але обожнених людей.

протопресвітер Іоан Романідіс, професор Солунського університету

Переклад українською – «Київське Православ’я»

Я прийшов вогонь звести на землю, і як хотів би, щоб він уже запалав!

Лк. 12:49

Улюблені брати і сестри!

Давайте згадаємо, що відбувалося після подій Великої П’ятниці, коли Син Божий був розп’ятий.

Святі апостоли, налякані стратою свого Учителя, ховалися по домівках. Їм здавалося, що тут або там проти них розпочнеться  гоніння. Вони майже не були присутні в публічному просторі, вони збираються «при дверях зачинених». Страх і розгубленість – це те, що пригнічувало їх душі. І якою великою і радісною подією було для них явлення Воскреслого Спасителя! Але і тоді, не володіючи достатньою силою духовного зору, вони не всякий раз пізнавали в тому, хто прийшов до них, свого Вчителя. Тільки в певні миті, коли Господь бажав відкритися їм, вони бачили в Ньому свого Вчителя, але про цей період Євангельської історії майже нічого не написано. Начебто всього кілька разів Господь зустрічався з учнями, відомо, що саме в цей час Він вчив їх таємницям Царства Небесного, але ми не знаємо подробиць. Ніхто з апостолів не описав – мабуть з волі Самого Господа і Спасителя – то, що відбувалося від Пасхи, від Воскресіння до того дня, який ми сьогодні святкуємо.

І ось відбувається подія, про яку таємниче пророкував Сам Господь – про те, що через Його смерть і Воскресіння вони отримають дар Святого Духа. Навряд чи апостоли взагалі уявляли, що все це означає. Але коли, зібравшись в Сіонській світлиці, вони почули як би шум вітру і побачили, що спадають на них вогненні язики, вони, звичайно, зрозуміли, що відбувається щось дивне. Про цей огонь каже нам і Євангеліє, бо дія Духа Святого подібні дії вогню. З вогняної силою охопив Він учнів Христових, запалив Він у їх серцях вогненну ревнощі про Царство Боже; з вогненною силою лилися мови, якими вони будуть розповідати про великі діла Господні; як вогонь, палила ця проповідь серця слухачів. Ось посилюється вогонь цей, проникає крізь серця слухачів, і вони, по слову Іоана, хрестяться Духом Святим і вогнем. Вогонь поширюється, і марно книжники, первосвященики й старійшини народу пробують покласти цьому край – полум’я розриває узи, ламає темниці і перемагає всі перешкоди. І сталася обітниця Божа. Апостоли, духовно переродившись і отримавши від Святого Духа силу, вже безбоязно виступили з проповіддю….

Ось так, Дух Святий вже в перший день Свого зішестя на землю звершив велике чудо. Як ми знаємо з Діянь апостольських, осяяний Святим Духом апостол Петро промовляє свою першу апостольську проповідь, що звернута до багатолюдної юрби, і юдеї, які недавно в жорстокості своїх сердець вимагали смертної кари Христу Спасителю, тепер просять апостолів хрестити їх і вступають в Церкву Христову. В той день приєдналося до Церкви близько трьох тисяч чоловік.

П’ятидесятниця – це дійсно чудо і свято, бо, давайте згадаємо, як прості рибалки – Апостоли робляться сильними і безстрашними проповідниками Євангельської істини; з любові до Бога і ближніх вони зазнали численні лиха і страждання і сповідали свою проповідь мученицькою кончиною.

З тих пір заснована Господом Спасителем Свята Православна Церква з маленької сім’ї перших християн зросла в величезну святу родину. Збулися слова Спасителя: «І, як буду піднесений від землі, всіх притягну до себе» (Ін. 12:32).

Також, варто знати, що саме Дух Святий апостолами при написанні ними Послань. Він же керував пастирями та вчителями Церкви на Вселенських соборах при вирішенні різних питань християнської віри і доброго життя.

Сьогодні кожен з вас сміливо просить Духа Святого подати благодатну допомогу. Адже для цього Він і посланий у наш світ. Йому доручено піклуватися про нас.  Він духовною їжею насичує кожну людину: і немовля, і старця, вченого і просту людину. Кожному дає по можливості його сприйняття. І від нас самих залежить, від нашої вільної волі, скористатися допомогою Духа Святого або відкинути цю допомогу.

Всі ми тепер знаємо, що наше земне життя – це переддень вічного життя, це благословенне Господом поле, на якому росте пшениця для Царства Небесного – це ми з вами – нива, що дозріває для житниці небесної. Це сад, в якому благодаттю Духа Святого виростають прекрасні духовні квіти і плоди, про які говорить апостол Павло: «любов, радість, мир, довготерпіння, доброта, милосердя, віра, лагідність, стриманість» (Гал. 5: 22-23 ).

І ці знання постають перед нами для нашого вічного спасіння. А помічник нам в цьому Дух Святий, зішестя Якого ми нині з вами святкуємо, та молимо приклонивши  коліна: «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини! Прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни і тих нечистих пристрастей, які не дають нам запалити в собі вогонь любові християнської, і спаси, Благий, душі наші». Амінь.

прот. Сергій Горбик

Ми очікували сходу великого і сильного душевного світла, здатного розсадити густу темряву гріха і смерті. З Воскресінням Христа, Світло миру, ворота раю відчинилися і для нас, і серця наші сповнилися його сліпучого сяйва. І цим небесам всі ми покликані вічно радіти в світлі П’ятидесятниці. Здавна небеса як чертоги Бога, «першого й справді істинного світла», як говорив святий Никодим Святогорець [1, ст.424], іменуються «полум’яними». Тут мешкають ангельські сили – «світи другорядні», що приймають і передають світ першого світила – Трисонячного Божества. Світлом наповнилася і земля за допомогою Духа Утішителя, що став нашим світлим путівником до нескінченного блаженства, що очікує всіх віруючих в пресвітле триіпостасного Божество.

Наше світло – Христос, джерело вічного світла, явив свою славу учням у Фаворського світла, перетворює його перед обраними учнями. Це світло, яке Христос наш випромінював на небесах, перш ніж прийняти людську природу, Він приховував від людей, оскільки для них було б неможливим дивитися на нього: вони здивувалися б і осліпли. А якщо ми і на сонце не можемо дивитися незахищеними очима, сонце речове, створене Богом, як би ми змогли дивитися на самого Творця сонця, розумного Сонця правди, саме втілення світла, про що говорить нам ексапостіларій свята Вознесіння Господнього: Він вознісся на небо до першосвітлої слави, до Небесного Отця, який є першим світлом, початком світла.

Світло Христа осяває кожного людину, що приходить у світ, неприступним сяйвом, провідним до спасіння – світлого дня вічної радості. Це сяйво Духа Утішителя, зійшла у вигляді вогненних язиків у день П’ятидесятниці і не тільки осяяв святих апостолів, а через них і весь народ Божий на довгі століття, але перетворив неписьменних Тиверіадських рибалок у наймудріших ловців людей, вселенських просвітителів, що своїм найяскравішим сяйвом розігнали туман і темряву невідання і вічної смерті.

Але хто з нас, земних, може сказати, що радіє світлу Христову, купається в сяючому хмарі Його благодаті, щодня проживаючи світло П’ятидесятниці? Чиї справи настільки світлі, що здатні розсіяти морок вічного покарання і пекельну темряву? Лише той, хто живе в любові, перебуваючи в світлі Воскресіння, променистому Фаворської хмари, приймає вогненні язики П’ятидесятниці, знаходиться поруч з Христом, і світлий його спосіб життя не дає приводу до спокуси і падіння його брата. І сам він не затьмарюється і не спокушається темними справами і словами свого ближнього. Любов є світло, так само як і людинолюбство, є вираженням істинної любові. Таким чином, людинолюбний людина живе і діє в світлому хмарі Божому, насолоджується сяйвом, турботою і теплотою, виливає нествореним Сонцем, Творцем створеного світу, Усетворцем Богом.

Наша свята Церква, заснована в день П’ятидесятниці Світлом світу, Боголюдиною Христом, століттями освітлюється полум’яними мовами Духа Утішителя, наставляючи «на всяку істину» (Ін. 16:13). Наша Церква являє собою джерело благості, що не припиняв своєї роботи майстерню святості, слідуючи заповіді Світла подавця Христа: «Будьте святі, бо святий» (1 Петр. 1616). Церква наша бере пил і звертає її в золото, бере матерію і звертає в дух, очищає серця, що потопають у болоті, з тліну виробляє нетління, земних людей перетворює на насельників Небес, воїнів земного війська – Церкви – перетворюває  в учасників тріумфального небесного святкування. Така наша Церква і її шлях спасення в віках.

Світла подавця, Пресвятої Дух і Утішитель всіх нас постачає дарами, наділяє чеснотами, що прикрашають нас і відзначають наш земний шлях. Однак Бог дає всім нам різні дари. Апостол Павло говорить: «Чи всi апостоли? Чи всi пророки? Чи всi вчителi? Чи всi чудотворцi? Чи всi мають дари зцiлення? Чи всi говорять рiзними мовами? Чи всi тлумачi?» (1 Кор. 12:29-30). Кожен має свій дар і не вправі говорити, що дар його перевершує дар ближнього. Дарунки, які дає нам Бог, таланти, якими Він нас наділяє, ми покликані розвивати і примножувати, маючи вищою метою духовне вдосконалення, святість і повчання ближнього, бо заради порятунку і Христос був розіп’ятий. Але горе нам, якщо таланти, отримані від Бога, ми не множимо, але зариваємо в землю. І Бог покарає нас за наше лукавство і лінь. Апостол Павло говорить до Коринтянів: «Дбайте про дари бiльшi» (1 Кор. 12:31), що означає: ревно шукайте дарів, несучих велику користь. І дари ці ґрунтуються на любові. Любов робить нас смиренними, несріблолюбними , милостивими, людинолюбними, перетворює в чесних і законних борців на арені життя. І Христос чекає, коли зможе покласти на нашу голову вінець перемоги, бо «якщо хто i змагається, не одержить вінок, коли незаконно буде змагатися» (2 Тим. 2:5).

Посилання

1. Никодим Святогорець «Еортодроміон». СПб, 1998 р. (Джерело перекладу цитати в даному тексті).

Харалампос Бусьяс, гимнограф

Переклад українською мовою – «Київське православ’я»

Я з вами по всі дні, до кінця віку

Мт. 28:20

Цими словами Ісус прощається зі своїми учнями в момент Свого Вознесіння на Елеонській горі. Це остання Його дія, з одного боку, є прощанням, а з іншого – такою собі обіцянкою. Це здається суперечливим. Але Ісус більше не буде присутній у світі «знайомий» для апостолів таким чином, обіцяючи, тим не менш, не залишати їх осиротілими і покинутими.

«І ось Я посилаю обітницю Отця Мого на вас; ви ж лишайтесь у місті Єрусалимі, доки не сповнитеся силою з неба» (Лк. 24:49). Ця обіцянка була виконана на п’ятдесятий день після Воскресіння Христа в Єрусалимі, де учні зібралися разом, для очікування виконання обітниці. Дух Святий-Утішитель сходить на учнів: «Він прославить Мене, бо від Мого візьме і звістить вам. Усе, що має Отець, – Моє; тому Я сказав, що від Мого візьме і звістить вам» (Ін. 16: 14-15).

З тих самих пір і по сьогоднішній день Святий Дух перебуває в Церкві, направляючи віруючих у Христа до істинної віри і життя, одночасно являючи постійну присутність Христа в євхаристійному зібранні віруючих, так само як і на всій протяжності повсякденного життя кожного члена Церкви.

Ви запитаєте мене, яке відношення все це має до назви цього тексту? Всі ми знаємо про подію П’ятидесятниці. Одне з багатьох … Але дозвольте мені поділитися з усіма читачами цього невеликого тексту деякими своїми міркуваннями. Я свідомо не називаю цей текст статтею. Для мене він просто привід і форма спілкування з кожним читачем.

Церква щораз проживає всі діяння Божественного поблажливості під час Євхаристії. Незадовго до принесення безкровної жертви службовець священик від імені всіх присутніх віруючих виголошує: «Згадуючи ж цю спасительну заповідь і все, заради нас здійснене: Хрест, Труна, Воскресіння на третій день, на Небеса Вознесіння, по праву руку сидіння, знову Друге і Славне Пришестя».

Церква, постійно переживає всі події Божественного поблажливості, робить їх «відчутними» для віруючих, святкуючи кожне з них окремо. Віддання кожного свята є, в свою чергу, і його «закріпленням». Адже головна мета тут – надати сенс життя кожному віруючому і наповнити його повсякденне існування.

Все вищесказане говорилося з нагоди П’ятидесятниці. І хоча гімнографія характеризує цю подію як «останнє свято», що знаменує собою підсумовування і виконання Спасительної місії Троїчного Бога, по суті, це перше Свято, початок якоїсь нової дійсності і людської історії. Це вступ у нове життя, пропозиція нового життя і одночасно заклик почати її.

Віруючому кожної епохи дається можливість виконання в його житті обіцянки Христа бути з нами «по всі дні до кінця віку». Питання лише в тому, як ми поступимо з цією наданою можливістю: почуємо про неї і пройдемо повз або ж почуємо і повіримо?

Зрештою, Христос – Бог Хреста або Бог Воскресіння? Наша віра і релігійність полягає, головним чином, в самозабутті і самозреченні Страсного Тижня, або, в кращому випадку, вони тривають на кілька тижнів довше?

Значить, Христос, його Блага звістка, життя, яку Він нам дарував своєю земною місією, не є нашою повсякденністю? Вони залишаються на дні, присвячені Йому: неділі або, може бути, ще й свята? Дні та години, які ми самі виберемо?

Христос увійшов в наше повсякденне життя, щоб надати йому істинний сенс, зробити це життя істинним. Це життя ми або вкушаємо, або ні. Або ти ступив на цей шлях, або ні. Христос закликав і продовжує закликати кожного з нас з усією відповідальністю віддатися вірі в Нього.

В умовах ідеологічного, соціального і політичного сум’яття і загального занепаду, Церква закликає і одночасно запрошує кожного шукача істинне життя скуштувати його в співтоваристві віруючих, званому Церквою. Тут він пізнає досвід постійної присутності Господа в церковному житті і дізнається, що значить бути в єдності з Христом і з ближнім.

Я хотів би закінчити словами причетного вірша, який співається на Літургіях Ранішосвячених дарів у момент нашого приготування до Святої Євхаристії: «Скуштуйте і бачите, як благ Господь» – приступите, щоб скуштувати й побачити (усвідомити), що Господь Ісус добрий і милосердний.

Ця можливість нам дається в Церкві, яка відкриває її присутність у людському житті та історії подією П’ятидесятниці. Всі ті, хто наважуються наблизитися до Господа, входять в нове життя, яке Він вічно обіцяє кожному з нас.

Елефтеріос Балакос, богослов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

В основі цього зображення лежить сказання книги Діянь святих апостолів (Дії. 2:1-13), з якого нам відомо, що в День П’ятидесятниці апостоли були зібрані разом в Сіонській світлиці, і в 3-й годині дня (за нашим часом у дев’ятому годині ранку) стався шум з неба як би буря раптова зірвалася. Шум наповнив увесь дім, де були апостоли. Прийшли також вогненні язики і спочили по одному на кожному з апостолів. Усі ж вони сповнились Святого Духа, і почали говорити іншими мовами. Це привернуло увагу мешканців Єрусалиму, зібрався народ і дивувався страшному явищу.

Ця подія з глибокої давнини зазначалося урочистим святкуванням як подія першорядної важливості, що завершило освіту Церкви і чудесно затвердило Тайну Священства.

Іконографія цього свята почала розвиватися з VI століття. Ми знаходимо зображення П’ятидесятниці в особових Євангеліях і Псалтир, в стародавніх збірниках різних рукописів, в мозаїках (наприклад, Святої Софії в Константинополі або в венеціанському соборі святого Марка IX-XIII ст.), У фресках соборів Афона, в древніх храмах Києва, Новгорода і інших церквах.

Ця ікона зображує трикліній та апостолів, що сидять у ньому, на чолі з Апостолами Петром і Павлом. В руках апостолів книги й сувої, або вони пишуться з благословляючою правицею. Зверху, з неба, на них опускаються промені світла, іноді з вогненними язиками, іноді пишуться одні язики полум’я.

У центрі триклініях знаходиться арка або усічений еліпс, іноді ж прямокутник у вигляді дверей, простір усередині якого майже завжди темно (хоча є рідкісні випадки, коли цей простір позолочений). Тут поміщаються натовпи народу: ті самі, які перераховані в книзі Діянь. Є зображення, де натовпи замінені двома-трьома фігурами. Вже в IX столітті для деяких художників ця первісна арка з темним простором усередині стає незрозумілою і визнається як вхід в Сіонську світлицю. Цим пояснюється те, що на деяких зображеннях написані двері, а на одній мініатюрі з грузинської рукопису до дверей навіть приставлені двоє сходів.

У давньовізантійських зразках натовп народу пишеться по-різному. Іноді в неї вводяться постать царя і чорношкірі люди, а в рукописах вірмено-грузинського походження можна побачити людей з собачими головами (Єчміадзінського рукопис XIII ст.). Група народу іноді має напис «Племена, народи».

Пізніше на місці цих народів з’явилася постать царя з убрусом (полотном) в руках і дванадцятьма сувоями. Ця фігура отримала напис «Космос» – «весь всесвіт». Те ж саме ми бачимо пізніше в грецьких і київських пам’ятках XV-XVIII століть.

Незважаючи на напис, значення постать царя представляється неясною і викликає різні тлумачення. Так, по одному припущенню, тут спочатку зображувався пророк Іоїль, образ якого нібито був з часом спотворений пізнішими іконописцями, що перетворили пророка в царя. На підтвердження цієї думки наводилося і саме пророцтво, поміщене в Діяннях: «Виллю від Духа Свого на кожне тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки вашим старим будуть снитися сни, юнаки ваші будуть бачити видіння, і також на рабів та невільниць за тих днів виллю Духа Свого» (Іоїл. 2:28-29). Таке пояснення давалося деякими афонськими ченцями, які не довіряли компетенції іконописців і тлумачити цей образ по своїх міркуваннях, незважаючи на напис «Всесвіт».

У венеціанської гравюрі 1818 у голови фігури царя зроблено напис «Пророк Іоїль». Але цей пам’ятник відноситься до новітньої іконографії, коли увійшло в силу вільний обіг з древніми іконографічними формами і в їх тлумачення увійшли суб’єктивні поняття. Крім того, ця західна гравюра була видана турецькою мовою, збереження старовини в такому виданні не було важливою справою, тому гравюра і не може заслуговувати довіри. Якщо гравер XIX століття поставив над головою царя в короні напис «Пророк Іоїль», то вже одне це руйнує віру в точність його іконографічних пізнань. Очевидно, він зовсім не був знайомий з одягом, засвоєними пророкам Православ’ям. Посилання ж на неосвіченість іконописців, які перетворили древню фігуру пророка в царя, також не обґрунтована.

Професор Усов іконі «П’ятидесятниця» дає інше тлумачення. Він бачить у ній засідання апостолів при обранні Апостола Матфея на місце відпалого Іуди, що відбувалося до П’ятидесятниці. На цьому зібранні Апостол Петро у своїй промові навів пророцтво царя Давида. «Належало, – говорив він, – виповнитися тому, що в Писанні передрік Дух Святий устами Давида про Юду … У книзі ж псалмів написано: так буде двір його порожній … служіння його забере нехай інший» (Дії. 1, 16 , 20). Ґрунтуючись на цих словах, професор Усов вважає, що художник, зобразивши царя Давида з убрусом в руках і дванадцятьма жеребами, тим самим нагадав як про зміст промови Апостола Петра, так і про обрання Апостола Матфея. А те, що Давид відділений від апостолів аркою, показує, каже він, що Давид – не учасник собору апостолів. Те ж, що він зображений у темному місці, означає його приналежність до Старого, а не до Нового Заповіту. Але виникає питання: який же зв’язок між цим собором апостолів при обранні Апостола Матфіея і П’ятидесятницею? Професор вважає, що, по-перше, на цьому соборі апостолів було встановлено Тайну Священства, а зішестя Святого Духа є підтвердження цього права, тобто ця ікона є образний вислів Таїнства Священства. По-друге, Давид написаний тут тому, що і він, і пророк Ісая передрікали Вознесіння Господа Ісуса Христа, і, повторюючи ці пророцтва, Церква співає в свято Вознесіння: «… Хто є такий? … Це є державний і Сильний , це є Сильний в брані … І нащо Йому червоні ризи? … і послав єси нам Духа Святого »(стихира на вірш., 2-а). І ще: «Зійшов Бог при окликах радости, Господь – при звуках сурмних…» (Пс. 46:6), еже вознести занепалий образ Адама, і послати Духа Утішителя» (стихира на вірш.). З цими висновками професора Усова погодитися важко. Зв’язок між обранням Апостола Матфея і зішестям Святого Духа на апостолів встановлена автором довільно. Обидва ці події в Діяннях апостолів стоять окремо.

При цьому, пророцтво Давида, якому автор відводить головне місце в характеристиці собору, було лише приводом до нього, але не його сутністю, та й каже воно про долю Іуди, а не про священство. З пам’яток давнини відомо, що пророчі елементи вводяться в іконографію лише в тих випадках, коли між ним та його виконанням є прямий зв’язок, та й у цих випадках здебільшого пророцтво опускається. Крім цього, в Євангелії Равули є мініатюра обрання Апостола Матфея, і в неї художник не ввів пророка Давида, хоча привід до цього був прямий.

Іншою же ланкою, що зв’язує особистість царя Давида з зішестям Святого Духа, на думку професора Усова, є Вознесіння. Але хоча в співах на Вознесіння Господнє Церква і згадує про обіцянку Христа після Вознесіння послати Духа Утішителя, проте абсолютно ясно, що пророцтво Давида відноситься тільки до Вознесіння, а не до зішестя Святого Духа.

Є ще більш суб’єктивне пояснення фігури царя на іконі «П’ятидесятниця». Хтось каже: «Цар – Христос, який обіцяв апостолам бути з ними до кінця віку; старечий вік царя – рівність Сина Отцю; темне місце – незнання про Його місцеперебування; червлена риза – спокутування людей Пречистої Кров’ю; вінець – співцарювання Сина з Отцем і Святим Духом; обрусі – чистота; сувої – апостоли».

Але і це хитромудре тлумачення також, як і вищенаведене, має штучний характер.

Істинне пояснення повинно ґрунтуватися на свідоцтві стародавніх пам’ятників. Безсумнівно, що постать царя пізнішого походження і з’явилася на місці стародавнього натовпу народів, як би її замінюючи. З нею вона має найтісніший зв’язок, звідси і має йти пояснення. Книга Діянь малює нам грандіозну картину зборів народів в День П’ятидесятниці. Тут повинні були знаходитися люди різного звання і стану. Перекладаючи на образну мову мистецтва цю обставину, візантійські художники вносили в натовп народу і фігурі царів, хоча їх дійсне присутність при цій чудовій події була однією здогадкою. Значення цих груп визначалося частково написами, почасти типами, почасти костюмами. Але такі подробиці вносилися у виняткових випадках, коли дозволяло місце. У більшості ж випадків місця для цього було недостатньо. Архітектурні форми триклініях, де сталося зішестя Святого Духа, не мали особливого значення для художників, увага яких була поглинена верхньою частиною композиції, низ був стилізований у формі півеліпса. Це вузький простір не дозволяло вдаватися в подробиці, і натовп народу також зазнала стилізації: спершу замість нього залишилися дві-три особи, нарешті, одна – цар як представник народу, що заміняв собою ціле царство і весь народ.

Цей прийом звичайний для візантійської іконографії. У ній часто вузька частина кола угорі вказує на ціле небо; одне-два дерева означають сад, фронтон – палати, два-три Ангела – все Небесне воїнство Ангелів. Художник надав цій самотній постаті царя спокійну, монументальну позу, а так як вона заміняла собою цілий світ, він для ясності зробив над нею напис «Космос» (або «Всесвіт»).

Отже, цар став образом усього світу, зануреного в темряву незнання Бога. 12 сувоїв служать символами апостольської проповіді, які отримали в День П’ятидесятниці вище помазання і яке призначено для всього Всесвіту. Сувої поміщені в убрусі як предмет священний, якого торкатися оголеними руками не слід.

В одній гравюрі, що близько стоїть до західного джерела (VII ст.), В темній печері, як на стародавніх пам’ятниках, написаних та зігнутих Він випростовує престол і натовп євреїв у пов’язках на головах. Це явно говорить про те, що панування Старого Завіту закінчилося, підзаконна Церква пала; настала нова епоха – панування Церкви Христової, озброєної силою згори.

У стародавніх візантійських зображеннях П’ятидесятниці Матір Божа не зображувалася серед апостолів; тільки в одному з пам’ятників Вона була введена в коло апостолів. У західних же зображеннях, майже з X століття, Вона завжди є учасницею цієї події. З XVII століття ця практика перейшла і в грецьку, і в київську іконографію.

Святий євангеліст Лука, не згадуючи імені Матері Божої при описі зішестя Святого Духа, проте пише, що після Вознесіння Господа Ісуса Христа всі апостоли одностайно перебували в молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісуса (Дії. 1:14) . В одне з таких молитовних зборів і сталося сходження Святого Духа. Тому цілком можливо, що Матір Божа була присутня при цій події, про що говорить і одне з давніх переказів. Сповнена благодаті, Вона звеличена правіше херувимів і серафимів, і дари Святого Духа, що зійшли на апостолів, були даровані і Їй, тим більше, що і Вона прийняла на себе жереб апостольського служіння і була в числі організаторів Церкви Христової.

Може виникнути ще одне питання з приводу ікони «Зішестя Святого Духа». Чому на ній зображений Апостол Павло, чи не останній серед апостолів у День П’ятидесятниці. Можна сказати, що духовне осяяння художника перенеслося в цьому випадку від реального історичного факту до бачення у цій події підстави та затвердження Церкви Божої на землі, тому він і відвів одне з перших місць серед апостолів вчителю мов – святому Апостолу Павлу. Книги та сувої в руках апостолів є символи їх церковного учительства; іноді вони зображуються навіть з пастирськими жезлами. Всі вони з німбами навколо голів – як удостоєні вищого осяяння Святого Духа.

Зображення Святого Духа у вигляді голуба зазвичай в цю композицію не вводилося, оскільки прямих вказівок на це в книзі Діянь немає. Проявом Святого Духа в День П’ятидесятниці були язики полум’я. Проте в західному середньовічному живопису було покладено початок зображенню на цій іконі Святого Духа у вигляді голуба, що являє собою явне ухилення від візантійського іконописного оригіналу.

У своєму подальшому розвитку іконографія цього свята сильно змінилася. Замість стародавнього триклінія, стали писати палати. Центральне місце на троні виділене Богоматері, за її сторонам групами або півколом розміщуються апостоли. Арка з «всесвітом» зовсім зникла. Прагнення до історичної точності змусило виключити і Апостола Павла. Замість стилізованого неба, з’явилися хмари і промені з полум’ям.

Іноді, замість темної арки, в центрі пишеться тропар свята.

черниця Іуліанія (Соколова М.)

Переклад українською мовою – “Київське Православ’я”

]]> http://kyiv-pravosl.info/2015/05/31/ikonohrafiya-zobrazhennya-zishestya-svyatoho-duha-na-apostoliv/feed/ 0