Ось і Юрий Павлович Черноморец часто говорить про нього, як про великого молитвеника. Але, правда, і знаходить недоліки, кажучи, що він, мовляв, настільки довго і постійно молиться, що навіть не встигає слідкувати за подіями… Та так бува затримається під куполом храму в черговому молитовному екстазі, що навіть ніяк і не зреагує на події в Україні. Нічого ніби і не відбувається…

Десь глибоко у свідомості я розумію чому мовчить митрополит Онуфрій. Для того щоб зрозуміти, треба трохи (зовсім трохи) історії.

Для затравки: 1991 рік, тодішній єпископ Онуфрій єдиний з єпископів, хто не підтримав рішення Помісного Собору про надання автокефалії Українській церкві. Другими словами, Онуфрій проти автокефалії. З тих пір іншої думки з-під його клобука не лунало.

Але не так давно у 2009 році владика знову відзначився, коли ділився своїми думками про Голодомор.

«Катюзі по заслузі» – під таким заголовком вийшло в світ інтерв’ю митрополита Онуфрія про події Голодомору в Україні. Я лише приведу декілька цитат, а висновки робити вам.

«Голодомор – це було напоумлення, упокорення («вразумление, усмирение») Господом нашої гордині, яка повстала проти себе самої, проти існування людини. Є такий, дещо вульгарний, український вислів –«катюзі по заслузі». Ми отримали те, що заслужили… Ми знаємо, що сталось з нашим суспільством після революції 1917 року; це було повстання людей проти Бога. Як руйнували храми, нищили ікони, оскверняли православні святині. А Бог не карає буком, Бог іншим способом поучає («вразумляєт») людину… Ми сьогодні і завжди молимось за тих людей, які в житті робили помилки… Одначе цих людей не можна підносити до рангу праведників…»

Від себе додам. Ті, хто руйнував храми, оскверняв свитині, влаштовував терор і репресії – ті і влаштували Голодомор. Сотні тисяч немовлят і мільйони мирних українських селян – катюги і отримали все по заслузі, на думку митрополита.

П.С. На останньому засіданні ВРЦУ, де головував Онуфрій, по його настоянню з прийнятого комюніке був вилучений пункт, котрий засуджує російську агресію.

От і мовчить митрополит Онуфрій, щоб бува з-під клобука не вирвалось чого гебешного такого і, як завжди, цинічного…

Прот. Костянтин Холодов 

Від редакційної Ради міжнародного проекту “Київське Православ’я”: Зважаючи на те, що головою проекту є Високопреосвященний Антоній, митрополит Хмельницький і Кам’янець-Подільський УПЦ КП і тому ця стаття може бути сприйнята як позиція Київського Патріархату, було проведене голосування відносно її публікації. Голоси поділилися наступним чином: за публікацію 6, проти 1 (Високопреосвященний митрополит Антоній).  

Чому люди вийшли 21 листопада.

Не за Європу, ні. Більшість із тих хто вийшов жодного разу не були за кордоном. Переважна більшість.

Стандарти. В Україні повністю відсутні стандарти. Буд-які: стандарти судової системи, стандарти харчування, водопостачання, будівництва, охорони здоров’я, парламентаризму, управління, освіти, правоохоронні стандарти, людські стосунки. Життя в Україні стало невимовно нестерпним у зв’язку з відсутністю стандартів. За що не візьмись – скрізь засада, все проти людини, все проти того, щоб жити і не почуватися обманутим. 

Тотальний обман усіх царин нашого життя змусив нас вийти на площі. Недаремно першим вийшло духовенство. І, переконаний, піде останнім.

Той стиль життя, котрий Сім’я розгорнула в Україні суперечить усім канонам буття: Євангелію, КПК, АПК, міжнародному праву,нормальним людським стосункам, здоровому глузду зрештою…

Західний світ останні десятиліття демонструє усьому світові стандарти, котрі вироблені з урахуванням духовних потреб людини. Це все здобувалося довгими війнами і протистоянням світів. Не може людство століттями відстоювати лише порцію юшки. Гідне життя і гідна смерть – ось первинні стандарти християнства.

За останні чотири роки ми втратили гідне життя і навіть право на гідну смерть. Нас зрівняли з худобою. Майдан, який став достойною, але не зовсім адекватною відповіддю (бо адекватною відповіддю мала б бути миттєва революція в усіх регіонах одночасно), був лише питанням часу і способу.

Що таке стандарт? Для християнина стандарт життя – це Христос і Євангеліє. Не може бути тотальний обман частиною життя християнина – як не крути. Модель християнського суспільства – це довіра. На людській довірі стоять всі Собори, вибори, представництва – всі нормальні стосунки будуються виключно на взаємній довірі. Україна втратила це. Майдан відновив. Це Божий дотик до кожного українця. Не відчути його неможливо. А ігнорувати його – гріх.

У передмісті Парижа, у містечку Севр є одна контора. Там зберігаються метричні стандарти: метр, кілограм тощо. Вона знаходиться під особливою міжнародною протекцією. Адже втрата будь-якого еталона – це загроза всій метричній системі.

І добре, що вона знаходиться там, а не в передмісті Києва.

Тут не люблять возитися з якимись еталонами і стандартами…

І не думайте, що продавці людської смерті будуть з вами чесними на вагах.

 о. Константин Холодов

«Господь – Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся?

Господь – Захисник життя мого, кого устрашуся?»

(Пс 26)

Що робити зі страхом? Чи маємо ми право на страх? Що робити коли всім страшно?
Людині притаманний страх. Вона здатна боятися всього, навіть своєї тіні. Інша людина, коли сама боїться, починає лякати інших. Диявол любить лякати людину, щоб отримати над нею владу…

Так було, є і буде. За умови одного «але». І це «АЛЕ» – наш Господь.

Людина, котра вірує у Христа – апріорі вільна і страху не має. У Святому Письмі Бог дуже часто звертається до людини зі словами «Не бійтеся».

Благодать Святого Духа перетворила безмовних, боязливих рибалок у ревних сміливих проповідників Христової Істини. Зрештою, потім всіх їх розіп’яли, а наступні три століття за саме слово «християнин» людей піддавали жорстоким тортурам та смерті. Вони не боялися. Бо Бог, Який є найвищою реальністю був із ними.

Тож у чому справа?

Дехто, уподібнюючись дияволу і користаючись нашим маловірством, намагається нас залякати. Немічний, наче комаха він намагається показати силу; демонструє свій цинізм, на підвіконні веранди хонки нашвикоруч підписує якісь писульки, думаючи, що це закони – виглядаючи при цьому смішніше за мавпу.

Уже, коли найстрашніший страх – смерть – подолано, Воскреслий Господь нам каже: «Не бійтеся!»… А ми все одно продовжуємо боятися.

Перед нам вибір, друзі: або ми християни і готові стояти за Правду, або ми недохрещені язичники, котрі бояться вітру, блискавки та грому і різних нікчем.

Чого нам боятися? Адже, якщо ми чогось боїмося – ми тим самим не довіряємо Богу… Богу, Який нас любить!!!

«Господь – Просвічення моє і Спаситель мій, кого убоюся? Господь – Захисник життя мого, кого устрашуся?» (Пс 26)

Тож не біймось, друзі, Господь із нами!

о. Константин Холодов

Є інший варіант. Раптова і несподівана: чи серце стало, чи нещасний випадок. Або померти від сифілісу як великий Ленін… Або як Сталін – у страху. Або як ті мільйони, яких він боявся та винищив голодом. Можна ще отруїтися горілкою, або загнутись від передозу у загидженому підвалі. Варіантів безліч.

А є ще інша смерть. Смерть у бою…

Загинути, захищаючи своє село, свій край, свою Вітчизну від ворога. Покласти своє життя за життя ближнього – це заповідь Христова: «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…» (Ін 15:13)

Так. Ти не дочекається онуків, можливо і дітей. Можливо і не одружишся зовсім. Тобі не загрожує старечий маразм і кидання лайном у медсестер… Але твоє життя і смерть говоритимуть за тебе. А нащадки будуть тебе пам’ятати, поважати та молитимуться за тебе.

P.S. На фото останки загиблих козаків та повстанців, що загинули, захищаючи свою землю від поневолювачів. Зберігаються вони у храмі Свято-Георгієвського Монастиря. Один з героїв загинув від шаблі, захищаючи мене. Дякую тобі, брате! Дякую тобі, мій герой! Ти справжній християнин і справжній натхненник. Твої мовчазні останки говорять нам більше ніж будь-який полум’яний ритор-оратор зі сцени Майдану. Дякуючи тобі і таким як ти героям, котрими ряснить наша земля в усіх поколіннях, ми знаємо що робити. Знаємо.

Не знаю як тебе звати – Господь відає! Нехай Господь упокоїть душу твою серед праведників. Молитимусь за тебе і надалі… І ти молись за нас, дорогий мій брате…

о. Константин Холодов

Бо де твій скарб, там буде і твоє серце

Мт. 6:21

АвтоМайдан дуже вичерпно показав справжній оскал Режиму. Побиття Тані, Андрія, шизофренія даївців, оголошення війни «сміливцем Оксаном Марченком», хмара чорної ікри з шоломів у Межигір’ї. На сорок день Майдану Майдан нарешті збагнув де треба лоскотати нерви Режиму – у його больовій точці, у храмі, де вівтарем є злочин. У святая святих злочину – у їхніх маєтках. Цього вони бояться більш за все. 

Яник завжди нервує, коли мова заходить за гроші Сім’ї та Межигір’я, Оксан Медведчук-Марченко ладен воювати за ворота, ціна яким 1000 грн.

А все чому? А все тому, що вся біографія “нашої еліти” це тотальне бабло, замішане на різноманітних злочинах. Ціль життя цієї категорії суспільсва – майно. Необмежене майно. Матерія стала ідеєю, ідея втілюється у матеріальних набутках через злочини. Філософи крутяться у гробах . Жодної метафізики, жодного припущення про тимчасовість всього видимого, про Суд Божий тощо. Святинею стає бабло. Слід знати і пам’ятати, що метою і мотивом їхнього життя є майно, і тільки майно. Ось чому така нервозність, ось чому така реакція, ось чому такі високі паркани, брами і охорона. Вони оберігають свою святиню, у котрій є власними богами. Десятиліттями вони йшли до цієї релігії, знищуючи себе і всіх навколо себе – і дійшли.

Лише дотепна Тетянка з фотокамерою та тисяча водіїв-майданівців стали руйнівниками їхньої мерзотної релігії. Так легко і так просто…

Нам Бог помагає!

о. Константин Холодов

30 грудня 2013 року у селі Гурівщина Святійший Філарет патріарх Київський і всієї Руси-України у співслужінні з митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Білоцерківським Епіфанієм, керуючим Київською єпархією та духовенством району освятили Хрест-меморіал «Борцям за волю України».

 Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх… (Іоана 15:13)

Немає і не буде. Наші славні пращури надміру клали свої голови за своїх рідних і друзів упродовж всієї багатостраждальної історії України. Княжі часи, козаччина, гайдамаччина, новітня історія. Наша земля рясно полита кров’ю наших героїв, багато їх полягло. Багато терпіли муки і страждання у полоні та вигнанні. Багато хто за словами апостола Павла «… дізнали наруги та рани, а також кайданий в’язниці. Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися пустелями та горами, і по печерах та проваллях земних. «І …У вірі померли всі ці, не отримавши здійснення обітниць; вони лиш бачили й вітали їх здалека, визнаючи, що вони чужинці на землі й захожі». 

Хіба це не про наших славних пращурів пише Апостол?

Воля – це той Дар Христовій, на який не може зазіхати людина. Але упродовж всієї історії України ще від княжих часів на нашу волю-свободу, даровану нам Самим Христом, зазіхали неприятелі. Але наші славні предки гідно боронили її.

Усі наші покоління змагалися у битвах за наш край. І гинули в бою.

Хрест-меморіал “Борцям за волю України” споруджений на їх честь. Чому хрест? Хрест – це символ перемоги і символ страждань. Не може бути перемоги без страждань, не може бути визволення без жертви. Саме це нам довів Господь Своєю Жертвою на Хресті і став прикладом для наших славних пращурів і для нас в теперішню годину.

Усі, хто бачить у хресті бодай хоч такий смисл, вже мусить брати його і нести, як заповідав Христос. Хрест – це завжди випробування, це завжди тяжкість і незручність. Але кожен, хто його взяв і несе – неодмінно прийде до Життя Вічного, до життя справжнього, до життя з Богом. У цьому логіка нашого християнського буття – у нелогічності – умерти щоб жити, і жити щоб вмерти.

о. Константин Холодов