За змістом церковних піснеспівів Господь, що взяв на Себе гріхи світу, покривається водами Йордану. Як тільки Ісус, охрестившись, вийшов із води, над Ним розкрилися небеса, і Іоан побачив Духа Божого, Який сходив у вигляді голубиному на Спасителя і почутий був голос Бога Отця: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мт. 3: 17). Таким чином Ісус в день Хрещення, зішестям на Нього Духа Святого, помазаний за своєю людськістю більше за спільників Своїх (Євр. 1:9), і з цього часу Спасителю як людині належить ім’я Христос.

На спомин про цю євангельську подію 6 (19) січня встановлено Церквою свято Хрещення Господнього. Воно має подвійну назву – Хрещення Господнього та Богоявлення, бо при Хрещенні Христа Спасителя було явлення Бога у Пресвятій Трійці, і особливо урочисте явлення Божества Спасителя, який вступив на Своє всенародне відкрите служіння для викуплення світу.

В Церковному уставі і в Отців Церкви день Хрещення Господнього та Богоявлення називається також Просвітленням, святом світла, тому, що Бог є світло і з’явився просвітити тих, хто сидить в темряві. У давнину в навечір’я Хрещення приймали Таїнство святого Хрещення оголошені, при цьому горіло багато світильників, які знаменували світло пізнання Бога істинного.

Відзначення свята Богоявлення відноситься до першопочатків християнства і є за уставом дванадесятим великим господським празником. Про нього згадується і в апостольських постановах: «Богоявлення свято святкуйте тому, що в цей день було явлення Христового Божества, що засвідчив Його Отець під час Хрещення, і Утішитель Святий Дух, у вигляді голубиному, показав всім Освідченого».

У III столітті про подію Богоявлення проповідували за богослужінням свмч. Іполит і Григорій Неокесарійський, чудотворець. На давнє святкування Хрещення Господнього і нічне перед цим бдіння християн вказує св. Климент Олександрійський.

У IV ст. святі отці Церкви – Григорій Богослов, Григорій Ніський, Амвросій Медіоланський, Іоан Золотоустий, Августин залишили нам свої високі повчання, які проголошені були ними в день свята Богоявлення. У V ст. – Анатолій Константинопольський; VII ст. – Андрій і Софроній Єрусалимські; VIII ст. – Кузьма Маюмський, Іоан Дамаскін і Герман Константинопольський; IX ст. – Йосиф Студит, Феофан і Візантій – склали багато піснеспівів на свято Хрещення Господнього, які донині співаються Церквою в день свят.

На спомин про Хрещення, під час якого Ісус Христос занурювався у водах Йорданських, щоб цим водам освячення дар подати, Православна Церква здавна звершує напередодні в навечір’я, і в день самого свята велике освячення води. Благодать освячення подається воді одна і та ж, як в навечір’я, так і в самий день свята. Тобто вода за своїми властивостями є однаковою. Богоявлення водосвяття покладене було ще в Єрусалимській Церкві і протягом IV – V століть звершувалось не тільки в ній одній. Саме в Єрусалимській Церкві був започаткований звичай виходити на річку Йордан для великого освячення води.

До освяченої води християни з давніх часів мали велику побожність. У IV столітті святитель Іоан Золотоустий говорив: «Христос хрестився і освятив єство водне; і тому в свято Хрещення всі, почерпнувши води опівночі, приносять її додому і зберігають увесь рік. І та вода в істоті своїй не псується від своєї давності, але набрана на цілий рік, а то і два, і три, залишається свіжою і неушкодженою, і після такого часу не поступається перед водою, яка тільки що набрана із джерела». Освячена вода називається в Православній Церкві великою агіасмою – святинею. Цю святиню Церква вживає для окроплення храмів і помешкань, для зцілення, призначає пити її тим, хто не може приступити до святого Причастя. Але аж ніяк ця вода не може замінити самого Причастя святих Таємниць Тіла і Крові Господніх. З цією святою водою і святим хрестом священнослужителі в свято Богоявлення і після нього, аж до віддання свята, зі співом відвідують житла своїх парафіян.

Благочестиві християни здавна, як свідчить святитель Іоан Золотоустий, мають звичай в навечір’я або в самий день свята Хрещення черпати воду для свого домашнього вжитку, називаючи її Богоявленською, або Хрещенською. Зберігають її при святих іконах. Накреслюють нею святі хрести на дверях і вікнах своїх помешкань в Ім’я Христа для відігнання духу злоби.

В Україні також з давніх-давен православні віруючі, подібно до єрусалимських християн, йшли на Йордан, тільки до своєї місцевої, чи то річки, чи ставка, озера і, приготовляючись до свята, вирізали хреста з льоду, поливаючи його буряковим квасом.

У переддень Богоявлення, який ще називають навечір`ям, християни за приписом тримають суворий піст. У народі існує традиція «голодної куті», або йорданського святвечора, коли родина сідає за стіл з приготовленими пісними стравами. Головними яствами, як і на різдвяний святвечір, є знову кутя та узвар.

Святом Богоявлення закінчувались різдвяні святки. Християни побожно дякували Господеві за проведені свята і готувались до наступних. Поступово зима повертала на весну, і в народі про мороз після Хрещення говорили так: «Тріщи не тріщи, а вже минули Водохрещі».

Хрещенням в Йордані Господь встановив велике Таїнство для кожного із нас хреститися в Христа і в Христа зодягнутися для очищення від гріхів та для вічного життя. Тому кожна людина, яка прийшла на цей світ, приймає святе Таїнство Хрещення.

Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський (ПЦУ)

На початку книги Буття ми читали про те, як подих Божий витав над водами і як усі живі істоти виникали з цих вод.

У Старому Завіті вода уособлює життя, це знак Божої благодаті, а в священних книгах вода є символом очищення, омивання, оновлення. Вода для древньої людини була не чим іншим, як символом самого життя. І ось у цій воді тоне, з нею пов’язується Бог, що прийшов у світ для його спасіння та відродження.

Ті, хто йшов за Іоаном Хрестителем у води Йордану, не робили жодного з багатьох ритуальних обмивань, властивих юдеям того часу. Вони справді, натхненні викривальними словами останнього старозавітного пророка, хотіли змінити своє життя, його сутність. Але вони не могли цього зробити, бо на світі не було Бога. Ще не прийшов у світ Бог, який зробить неможливе можливим для людини. І перетворює своє покаяння у своїх гріхів у перетворююче, очищувальне подолання гріха.

Христос прийшов до вод Йордану; у цих водах вже не безгрішна земля, а наша земля, до самих глибин, осквернена людським гріхом та зрадою. Люди, які покаялись у проповіді Івана Хрестителя, прийшли помитись у цих водах. Нам навіть важко уявити, якою безоднею був людський гріх у водах Йордану! І саме тут, у безодню людського гріха, Господь тепер сходить, щоб омити, очистити та освятити кожну людину.

Бог приходить із грішниками, які каються, щоб поділитися їхнім покаянням. Він ділиться з людьми будь-яким жалем до них, і зокрема найважливішим жалем – тугою через їх гріхи. Ось чому свято Хрещення – це свято невимовного спілкування безгрішного Бога з грішною людиною.

Цей момент Хрещення Господнього є одним з найстрашніших і найтрагічніших моментів Його життя. Христос бере на свої плечі весь жах людського гріха, людського падіння і занурюється в ці води, які є водами смерті, образом руйнування, що несуть у собі все зло, всю отруту і всю грішну смерть.

Хрещення Господнє – це початок кривавого шляху, що веде на Голгофу. Безгрішний Господь заходить у води Йордану, щоб взяти на Себе гріхи всього людства. Приймаючи хрещення Іоанна, Христос ототожнює Себе з усіма людьми, усі – без винятку – грішники, які потребують прощення, спасіння, відродження. Він ототожнює Себе з усіма і з кожним з нас. Своїм хрещенням Він засвідчує, що прийшов не для того, щоб судити та засуджувати, щоб не давати нам зовні законів і правил з висоти Своєї досконалості та Божества, а об’єднатися з нами, щоб стати одним із нас. зробити нас учасниками Його досконалого і безгрішного життя.

Ми святкуємо прихід Бога до Його творіння в радісний і світлий день Богоявлення. Це означає, що люди вже не самі.

Прийшов Спаситель, освятив воду, і тепер, хто ввійде в цю воду, він завжди буде очищений. І ми, проживаючи дуже часто грішне життя, переконані, що свята вода сама по собі гарантує нам очищення. І це глибока неправда, яка особливо яскраво проявляється у кожному святі Богоявлення. У храмах є люди, які зазвичай не приходять до храмів, сподіваючись, що свята вода, яку вони отримають, дозволить їм вирішувати свої проблеми без віри в Бога, без надії на Бога, без надзвичайно важкої роботи покаяння у своїх гріхах.

Якщо ви замислюєтесь над тим, скільки тон святої води було вилито у цей світ, особливо за останні двадцять років, мимоволі задаєшся питанням: чому життя в нашій країні так мало змінилося? Що тільки не освячували протягом багатьох років! Але чому ті, хто брав участь у цьому освяченні, хто купався в цих водах, хто був окроплений цією водою, залишаються старими людьми, людьми, які не знають Бога? Так, тому що є страшне святотатство, дуже часто в багатьох місцях. Люди, не беручи на себе тягар роботи, дорученої їм Спасителем, намагаються, як це зазвичай буває у них, підійти до цієї святині споживацьким способом. І покласти цю надію зараз на цю воду, а не покладатися на Бога, який її освячує.

Святкуючи будь-яку подію в житті Христа, ми повинні поміркувати над тим, який її сенс і яку відповідальність покладає на нас свято. На жаль, люди підходять до свят меркантильна та запитують: «Що я можу отримати від цього свято?» І тому намагаються набирати більше святої води, але не вчіться святому способу життя, намагаються освятити квартиру цією водою, але не освячуйте її молитвами і прославленням Бога.

На жаль, особливо сьогодні, коли стільки з нас приходить до храмів за богоявленською водою, ми забуваємо найголовніше; забуваємо, що тут має відбутися моя особиста зустріч з Богом. І багато хто вважає важливим просто взяти «воду». Але давайте подумаємо, чи корисно буде просто взяти «воду», чи допоможе вона при захворюваннях моєї душі та тіла? Бо не вода зцілює, а Господь через цю воду! Давайте пам’ятати це! Чому ми сьогодні прийшли до Божих храмів? Зустріти Бога. Ми всі повинні прагнути спасіння, а свята вода є засобом досягнення цієї мети. Спасіння здійснюється як божественними, так і людськими зусиллями. Людина повинна прийти і покаятися у своїх гріхах. Господь прийде, щоб забрати ці гріхи.

Я сподіваюся, що ми з вами прийшли за святою водою з розумінням, з досвідом, що Бог допоможе нам лише в одному випадку: якщо ми допоможемо Йому увійти в наше життя, перетворити його, освятити і зробити гідним присутності Бога в ньому.

Хваліть Бога за Його безмежне милосердя. Слава Богу, що Він оновлює і людину, і її долю, і світ, в якому ми живемо!

+ Артемій, архієпископ Гродненський і Волковиський (БПЦ)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Архiепiскап Арцемiй. Хрышчэнне Гасподняе

Знаєте, як відзначали свято Водохреща запорозькі козаки? Думаєте, роздягались і пірнали у мороз в ополонки? Ні! Пірнання у ополонку на свято Богоявлення не є і ніколи раніше не було українською християнською традицією.

Наші предки в мороз не пірнали в ополонки, а тим паче не роздягалися в присутності священиків і не бруднили щойно освячену воду (яку після освячення набирали, щоб пити, а не купатись). Про такий ритуал ми не знайдемо в серйозних наукових дослідженнях українських релігійних традицій… Історично відомо, що освячувалися ці джерела або ставки, з яких брали воду виключно для приготування їжі або церковного вжитку. Навіть води річок освячувалися вище місця, де прали білизну або купалися.

Картина Бориса Кустодієва «Хрещенське водосвяття», 1921 р.

Підміна понять, а ліпше казати постсовковське спотворенням наших багатовікових національно-релігійних традицій, розпочалася у 30-х роках ХХ ст., коли для дискредитації свята Богоявлення почали вживати культуру «моржів», «закалювання», яка походить з суто російської традиції пиряти після лазні в сніг або полонку. В Україні ця мода з’явилася масова у кінці 80-х – початку 90-х рр., як певна форма радянської атеїстичної протидії шанобливому ставленню до освяченої води. Завдяки деяким прорадянським політикам і ЗМІ, цей атеїстичний звичай був нам нав’язаний під виглядом «багатовікової народної традиції». В результаті «моржівство» стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал, який більше схожий на язичництво, аніж на християнство.

На приклад, Кому цікаво, ось цитата, як атеїстично-комуністичні пропагандисти в радянські часи свідомо намагалися підмінити свято Водохреща моржівськими купаннями: «Зимнее купание, а также окунание в прорубь на т.н. религиозный «праздник крещения», кроме чисто практической замены его содержания на атеистическую традицию праздника зимнего закаливания, подрывает уважительное отношение к «святой воде» ….» (Див.: Методические указания для лекторов по атеистической пропаганде. Мн., 1982. стор. 23).

Пропоную познайомитись із описом, як насправді відзначали свято Богоявлення українські козаки на Запорозькій Січі. Це спогади старого запорожця Микити Коржа, які колись в ХІХ ст. записано з вуст очевидця в працях історика козацтва проф. Д. Яворницького та ін. Так от, зі спогадів Микити Коржа ми дізнаємось, що кожного нового року на свято Водохреща у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі «всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на гарячих, чудово прибраних конях. Після закінчення Божественної Літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться».

Як бачимо, жодного роздягання і пірнання в ополонку. А у козаків здоров’я і міці було побільше нашого )) Але навіть у них не виникало думки в мороз пірнати в ополонку без будь-якої потреби )) Тож шануймо справжні національні традиції! І не спотворюймо їх радянскими новодєлами… Принаймні, якщо хтось хоче задля оздоровлення поморжувати, то це не обов’язково перетворювати на якийсь безглуздий шабаш у день великого християнського свята…

Ну а політикам краще демонструвати реальні справи, а не оголені частини свого тіла перед телекамерами… Такий піар на виборах не допоможе ))

Богоявлення в Лиде (Білорусь) (1919 - 1939 рр.).

P.S. В давнину у наших пращурів не було водопровідних кранів у хатах )) тому на Богоявлення святу воду після освячення набирали з ополонки, щоб пити потім хрещенську святу воду цілий рік, а тому не бруднили її купаннями. Більше того, в народних звичаях не прийнято було після Водохреща цілий тиждень навіть прати у освячених хрещенських джерелах та ополонках, щоб не забруднити святої води. Це якщо про релігійні традиції, а не моржівство. Отже освячення води в водоканалах – це також наруга, бо ця вода поступає і в каналізацію, і для миття (прання). А так пірнайте на здоров’я хоч кожен день))

Сepгій Шyмило, диpeктор Мiжнapoдного iнcтитyту aфoнcької cпaдщини.

Віктор Марковець. «Заславль. Вадахрост на Чорниці» .1998. Полотно, олія, 28 х 40.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

ХРИСТОС ХРЕЩАЄТЬСЯ! У РІЧЦІ ЙОРДАНІ!

Улюблені брати і сестри!

Зовсім Недавно Ми Відзначали Подію Боговтілення:

У Світ у Плоті Прийшов Син Божий… Прийшов Він на землю через велику невимовну любов до людського роду, прийняв на Себе плоть людську. Саме через неї ми побачили славу Божу, повсякчас існуюче світло і Божество. и сприймали Його простим і довірливим серцем Віфлеємських пастухів, яким Ангели Божі сповістили про пришестя у світ Христа. І ось сьогодні ми з Новою Радістю переживаємо явлення Богоявлення Христа Спасителя на річці Йордані.

Наша Свята Православна Церква України називає свято, яке ми з вами Сьогодні світло святкуємо, Хрещенням, Богоявленням і Просвітництвом. Хрещенням – бо безгрішний Спаситель приймає нині Хрещення від Іоана у водах Йорданських. Богоявленням – бо сам Христос являє Себе світу у всій Боголюдської сутності. Чули в цей час всі, як про Нього свідчить з неба голос Бога Отця, Зійшов на Нього, Приймаючого Хрещення, Дух Святий у вигляді голуба. просвітництвом іменується свято тому, що в явленні світу Христа Спасителя засяяв розум божественного ведення всієї Святої Трійці, яким просвіщаються люди, коли вступають через таїнство Хрещення в єднання з Церквою, містичним тілом Христовим, з Богом.

Сьогодні Христос приходить у світ для Свого земного суспільного служіння… У тридцять років Спаситель приймає хрещення. чому саме так сталося? Це сталося тому, бо саме в тридцять років, за юдейськими звичаями і законами, давали право і можливість людині виступати зі своїм вченням, вчителювати. До цього часу Христос жив у Назареті, «зростав і зміцнювався духом, набираючись мудрості…» (Лк. 2:40), «зростав у премудрості і віком, в любові у Бога і людей» (Лк. 2:52). А «Мати Його зберігала всі слова ці в серці Своєму» (Лк. 2:51).

Велика значення Хрещення Господнього, Його приход на суспільне служіння, на Проповідь Слова Правди ми чуємо вже в словах свідчення пророка Предтечі і Хрестителя Іоана: «Ось Агнець Божий, що на Себе гріх світу» (Ін. 1:29). Тому мусимо розуміти, що явлення Господа на Йордані є явлення жертовне, явлення спокутне, коли для нас з вами, для всіх людей, принесена Вічна Правда Сином Божим – Господом нашим Ісусом Христом.

Разом з тим, дороги мої, мусимо пам’ятати, що Господь наш прийшов і виконати правду. Просячи пророка Іоана Хрестителя здійснити це Велике Хрещення, Христос каже йому: «Так належить нам виконати всяку правду» (Мт. 3:15). Це саме та Правда, про яку сповіщав Старий Завіт.

Це та правда, яку з роду в рід, невимовна терпляче і болісно чекали старозавітні праведники. Це та правда, про яку проповідували всі пророки Божі за багато століть до Різдва Христова, підкріплюючи людську віру в приход Спасителя світу. Про цю правду сповіщали старозавітні образи, символи, жертвопринесення. Ця Правда – Божественна милість, послана в світ безмежної Божественною любов’ю. Цю правду й прийшов на землю виконати Син Божий….

Багато хто сьогодні задається питанням: чому саме з Хрещення почав своє відкрите служіння Господь наш Ісус Христос? Чому саме водою Він хрестився, чому саме вода нерозривно зв’язана з Таємницею хрещення?

Господь Хрестився, бо саме через хрещення Він благоволив взяти на Себе гріхи світу, дати світу освячення і світло божественного бачення. У Хрещенні Благоволив Господь явити світу вічне Божество Своє: Син Божий – наш Спаситель – Хрестився в Йордані. Бог Дух Святий зійшов на Нього в вигляді голуба, Бог Отець промовив з небес: «Це Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав!» Явила Себе світові Єдиносущна і Нероздільна Трійця, З’явився Бог, в Тройці прославлені.
Вода… З перших сторінок Святого Письма ми дізнаємося про воду, що дає життя землі і всьому творінню, що населяє її. Воді дається сила обмивання, очищення і оновлення. Саме тому Господь Благоволив почати Свій спокутний подвиг на землі набранням Йорданські води, хрещенням у воді – в тій воді, в якій до Нього багато людей каялися і омивали свої гріхи через проповідь святого Іоана Предтечі…. Саме тому, Христос, по всьому нам подібний, крім гріха, приходить на Йорданські води. Він не шукає обмивання, Він приходить омити воду і потопити в ній гріх землі. Як води всесвітнього потопу повинні були винищити все гріховне, що вже не могло встояти перед очима Небесного Судді, так Йорданська вода, яка отримала від Христа нову силу і нову благодать, повинна була потопити гріхи людські, їх гіркоту і руйнівні наслідки.

У часі Свого Хрещення, в водах Йорданських, Христос бере сьогодні на Свої пречисті плечі Хрест, важку ношу – гріх всього людства, колишнього і майбутнього, бере, щоб перемогти гріх і дати свободу всякої душі християнської. Своїм хрещенням Христос повернув природі води первісну чистоту, силу життя і благодаті. Ось чому ми, православні християни, сьогодні, у свята Богоявлення, освячуємо воду і молимося, щоб через причащання води отримати нам благодать освячення, що веде в вічне життя.

Освячуючи воду, наша Свята Православна Церква України Закликає в молитвах своїх Божественне благословення води і називає освячену воду Великої Агіасмою. Сьогоднішні день у історії має дуже велике значення, бо Саме з Хрещення Господа нашого Ісуса Христа набирає чинності Новий Завіт між Богом і людьми. Господь дає нам перемогу над гріхом. Від людини вимагається віра в Нього і Його могутність. А видимим, матеріальним знаком нашого вступу в завіт з Богом є Хрещення.

Господь дає людині все, а від людини потрібні тільки віра і хрещення. Христос говорив: «Хто увірує і охреститься, буде спасенний, а хто не увірує, буде осуджений» (Мк. 16:16).

Улюблені мої, майже два тисячоліття тому Господь виявів Себе світові та відкривається кожному віруючому серцю. Його божественний поклик, звернений до нас постійно, в усіх обставинах нашого життя: у хвилини благодушності і радості, в хвилини скорботи і печалі. Він з нами завжди: «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мт. 28:20).

Так давайте наблизимось до Нього, Всюдисущого, потрудимося над усвідомленням своїх гріхів, очистимо постом, молитвою і покаянням свою душу і почуття, свій розум і серця, щоб, Очистивши їх, представити себе Богові правдивими і гідними. Бо без виправлення немає руху вперед по дорозі, що веде до Бога і до вічності.

Дороги Брати І Сестри, у це Світле Свято Богоявлення Господнього та всі дні життя нашого, будемо прагнути до Нього, Істинної Правді, Істинному Світлу, Істинної Любові І Істинному Життю. Господь дав нам велику радість і можливість бути дітьми Божими. Завжди Пам’ятаючи заповіт з Богом і докладемо всіх зусиль до його виконання, І тоді отримаємо від Господа обіцяні нам вінець життя вічного. Амінь.

прот. Ярема Петрів (ПЦУ)

На даний час духовність визнана важливим аспектом життя людей, в тому числі людей з обмеженими інтелектуальними можливостями (ID). Ідентифікація – це стан зі зниженим або неповноцінним психічним розвитком, який не дозволяє людині йти в ногу з соціальним середовищем. Він діагностується у віці до 18 років і характеризується значними обмеженнями як в інтелектуальній функції, так і в адаптивній поведінці, що проявляється в концептуальних, соціальних та практичних адаптивних навичках.

Включення релігії в їх життя може допомогти їм заповнити пробіл, створений цією інвалідністю. Люди з помірною або легкою розумовою відсталістю або неповноцінністю мають здатність відчувати присутність Бога та можуть більшою чи меншою мірою розуміти деякі абстрактні поняття про Бога, Церкви і релігії, якщо ці поняття пояснюються або викладаються їм простим та зрозумілим чином у комплексний спосіб.

Жан Марк Гаспар Ітард (Jean Marc Gaspard Itard), якого багато хто вважає батьком або творцем спеціальної методики, показав, що інтенсивне систематичне втручання може принести велику користь дитині, яка вважається нездатним до навчання. В області спеціальної освіти метою кожної освітньої програми є підтримка людей з особливими освітніми потребами на фізичному, психологічному, емоційному і соціальному рівні; максимально розкрити свій потенціал у відповідності зі своїми здібностями; та в кінцевому рахунку, розширити їх включення у соціальне середовище на умовах рівності, свободи, безпеки та поваги до їх особистості. Ось чому дії в таких програмах повинні бути засновані на досвіді. Освітні заходи різного змісту можуть бути реалізовані у людей з обмеженими можливостями. Як викладач спеціальної освіти, я здійснила експериментальне дослідження богословського змісту в Греції зі своєю дослідницькою групою. Його мета полягала в тому, щоб допомогти їм отримати базові знання про Таємницю Хрещення в Східній Православної Церкви та її символіці, щоб вони могли поступово стати активними членами своєї релігійної громади та побудувати підтримуючі відносини зі своїм парохом, а також створити відповідні умови для їх участі у житті їх парафії.

Квазіекспериментальне базове рішення з навчанням та реакцією учасників на різні умови було використаний для демонстрації придбання і узагальнення вищезазначених знань. Під час навчання було представлено зображення Богоявлення, в якому було поставлено питання для кожного важливого «пункту» хрещення і дана відповідь. «Учасники отримали базові знання про Таємницю хрещення в Православній Церкві та її символіці й узагальнили ці знання у нових ситуаціях та умовах. Що ще більш важливо, учасники створили відносини християнської любові зі своїм парохом. У той же час їм була надана можливість поступово вибудовувати свої стосунки зі своїм парафіяльним співтовариством, і завдяки цьому ще раз було продемонстровано, що взаємодія з релігією сприяє соціалізації».

Отже, було показано, що, якщо люди з ідентичністю повинні були наближатися та слідувати релігійним цінностям, навчань і традицій, вони можуть поступово розвивати свої релігійні переконання, духовність і досвід трансцендентного. Таким чином, люди з обмеженими можливостями можуть поступово ставати активними членами своєї парафіяльної спільноти та створювати, за допомогою цих навчань, підтримуючі відносини зі священиком своєї парафії та відповідні умови для участі в її житті. Створення необхідних відносин з релігійною спільнотою сприяє соціалізації цих людей. Апостол Павло описує Церкву як тіло Христа та зазначає, що кожна людина є невід’ємною частиною цього тіла, бо кожна людина отримує дари Святого Духа, які принесуть користь суспільству.

Питання інтеграції людей з обмеженими можливостями залежить не тільки від цих людей, але і від християнської громади. Східна Православна Церква є засобом для дійсно рівної участі та інтеграції у недискримінаційне суспільство. Ця інтеграція включає у себе, серед іншого, організацію соціальних зустрічей, які також можуть з’являтися і культивуватися в повсякденному парафіяльному житті (літургійні обряди, містерії, релігійні свята і т. д.). Тому ясно, що роль Церкви є суттєвою. Основною передумовою для досягнення цієї мети є прийняття і реалізація інклюзії як культивування, співжиття і співпраці людей з обмеженими можливостями та людей без інвалідності, оскільки Церква – це не ідеологія, а головним чином і насамперед життя, піднесення життя через милосердя, радість та хвилювання, хоча й істотну трансформацію.

Тому, якщо ми хочемо включити в християнську громаду людей з ID, ми повинні почати вести себе і мислити колективно. Завдяки фізичній участі все більшого числа людей з обмеженими розумовими здібностями або розвитком у суспільному житті, школах, мікрорайонах, на робочих місцях, у розважальних заходах, церковних літургійних та інших зборах, у подоланні інтеграції та у переході до реальної соціальної інтеграції, обов’язково стане все більш і більш очевидним.

Христина Лаппа (Christina Lappa), докторант-дослідник у галузі спеціальної освіти в Університеті Фессалії та співпрацюючи викладач у Грецькому відкритому університеті, Греція.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

У Старому Завіті було передречене, що перед при ходом Месії повинен явитися предтеча ( Малх.3:1). Богонатхненний Ісая чув голос вопіющого в пустині (Іс.40:3-5). Це пророцтво сповнювалося. В п’ятнадцятий рік Тиверія кесаря був голос до Іоана і він ходив по всій околиці йорданській і проповідував хрещення в покаянні (Лк.3:15). Святий апостол Іоан син Заведеїв був учнем Іоана Хрестителя, послідовником пророка…

З дитинства Предтеча перебував в пустині в пості і молитві до тридцять років. Давно у юдеїв було чути голос пророка. Його, як пророка швидко оголосили по всій землі юдейській. Іоан кликав… (Лк. 3:4-6:8). Натхненне слово Іоана проникало в глибини душі і багато з людей визнавали свої гріхи. Іоан хрестив хрещенням в покаяння…(Дії.19:4). Але хрещення Іоаново не було досконале не дарувало відпущення гріхів і по зводило Духа Святого, ані благодатного прощення тільки породжувало каяття. Воно відкривало людям відомість гріха. Сам Предтеча не давав йому значення таїнства. «Я хрещу вас водою…» (Лк.3:16). В Ісусі Христі не було видно ніяких прикмет що Він Месія. Святий Іоан з покаянної Проповідь слово своє перемінив на повчання про Христа, як Месію. Коли Христос наблизився до Іоана, Іоан почув тривожну радість, яка його огорнула. Ти ідеш до мене хреститися, але то краще мені хреститися и Тебе. Я тільки учасник благодаті Бога, а Ти Сам Податель її. (Мт. 3:15;Лк. 3:21-22). Христос прийняв Хрещення під Івана, людська природа очистилася від вини Адама. Дух Святий сходить на людську природу в особі Ісуса Христа. Дух Святий прийняв вид голуба, як з-за часів Ноя, голуб приніс сучок маслини, знак примирення. Бо сьогодні Дух Святий робить примирення людської природи з Богом.

У сьогоднішній день Трійця просіяла з висоти на Йордані. Бог як Трійця явив Себе нероздільно (1 Кор.6:8). Після хрещення Христос вже не вертався до Назарету, а Дух повів Його в пустиню де Він в пості і молитві перебуває сорок днів і ночей, перемагаючи духа темряви, приготовляючи Себе (людську природу) до великого діла, спасіння роду людського. При хрещенні Христа Спасителя відкрилися небеса, – говорить Іоан Златоуст, – щоб ти пізнав, що при твоїм хрещенні буває те саме. Бог призиває тебе до вічної вітчини і хоче, щоб ти не мав уже нічого спільного з земним. Дух Святий явився у виді голуба для того, щоб святому Івану указа­ти, правду про людську природу. Для того, щоб ти знав, що і на тебе, коли ти хрестився зійшов Дух Святий. Так Христос через Хрещення веде нас до нового життя, від­криває нам небесні ворота посилає Духа Святого, котрий призиває нас до небесної вічності, наділяє високим достоїнством, робить нас не ангелами і архангелами, але возлюбленими синами Божими. Тому стараймося постійно оберігати це достоїнство, котре ми отримали в Хрещенні. Стримимося щоденно до небесних чертогів уважаючи все земне за тінь і сон. І нам годиться виповняти всяку правду. Не лише зовнішній обряд. Будьмо як світила в світі. (Фил.2:15).

+Данило,

митрополит Чернівецький і Буковинський 

Читання промов святих отців, присвячених цим святам, показує, що центром релігійного культу, як мінімум у IV столітті, була подія втілення Ісуса Христа, яке, в свою чергу, пояснюється сповіданням того, що Бог Слово «став чоловіком, щоб і ми обожнились» . Святі отці, побоявшись перед таїнством святого втілення, тлумачать віруючим богословський зміст цієї події.

Ідеологічна обстановка того часу затьмарювалася зіткненнями з єретиками і язичниками. Святкування цих двох великих подій давало можливість опосередковано і разом з тим мудро демонструвати церковне віровчення на Нікейському Соборі, одночасно даючи відповідь різним єретикам. До язичників ставилися строго, але з певною милістю, пам’ятаючи про те, що Бог Слово втілився заради спасіння всього людства. Крім того, отці Церкви говорили про чистоту життя, необхідну для прийняття всього, подарованого нам Христом через Його втілення.

Свята Різдва Христового та Богоявлення подані нам не тільки для благочестивих роздумів та глибоких переживань, але і з тим щоб усвідомити їх спасительний сенс і взяти участь в їх святкуванні: зрозуміти, що Бог став людиною заради нашого спасіння, дарував нам цим нове життя та можливість стати богами по благодаті.

Кожне церковне свято є спогадом про священну подію, яка, одноразово трапившись у минулому, представляється, таємничо переживається та святкується нами в цьому, даючи нам можливість прийняти в ньому живу участь і стати його очевидцями і свідками. А ставши свідками Божественного явлення, ми й самі можемо стати «Богоявленням», що, у свою чергу, і є метою святого втілення.

А тому закінчимо нашу розмову словами святого Григорія Богослова: брати і отці, «будемо святкувати не пишно, але Божественно, не по-мирському, але мирно, не наше свято, але свято Того, Хто став нашим, а краще сказати, свято нашого Владики, не свято немощі, але свято зцілення, не свято створення, але свято відтворення» (Григорій Богослов« Слово на Богоявлення або на Різдво Христове»).

архімандрит Ніколаос Іоаннідіс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Щиро вітаю з Богоявленням та Хрещенням Господнім!

Дорогі друзі! Церковні письменники на День Богоявлення залишили для нас чимало повчань, своїх роздумів. Вони здебільшого похвальними словами описували День Світла, явлення у світ Спасителя. Св. Яків Саруга вважав прихід Ісуса Христа на Йордан своєрідною межею Старого і Нового Завітів, оскільки зачинателем закону був Мойсей, а його завершувачем св. Іоан Предтеча. Хреститель Господній кожного дня проповідував про Христа Спасителя і ось Він прийшов на Йордан. Предтеча вказав на Нього такими словами «Ось Агнець Божий» і сповнений здивування, стримуючи Його, промовив: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене» (Мт. 3,14). Але Христос сказав до Іоана: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду» (Мт. 3, 15). Тобто, не перешкоджай Мені хреститися в Йордані, бо ти Мені не перешкоджав народитися від Діви, бо Я захотів і прийшов через народження і так само не перешкоджай Мені увійти в Йордан. Мати Божа огортала мене в Своїх руках, а Йордан огорне мене своєю водою. Від нині Я входжу в стадо овець і так мені належить виконати правду. Я розпочинаю служіння священиче. Я розпочинаю великий шлях хресний, Свої добровільні страждання. Не розповідай про Мою велич, бо Мені належить сьогодні скоритися. Творці піснеспіву на йорданські свята велимовно і не раз наголошують на цих діалогах, творять подиву дивні і зворушливі до глибини душі та бентеження серця порівняння, як ось таке: «Вчора в яслах Тебе покладеного, а сьогодні від рук Іоанових охрещуваного Тебе бачимо…!». 

Христовим охрещенням на Йордані освятилася водна природа, і тому невід’ємним давнім звичаєм в Навечір’я Боговлення та в сам День Хрещення Господнього є чин освячення води на річках, ставках та озерах. Освячується вода і біля храмів у спеціально приготовлених для цього посудинах, чималих ємкостях. У нашого народу збереглося чимало усталених традицій та звичаїв на йорданські свята і особливо пов’язаних із святою водою, святою агіазмою, святинею. Інколи ці звичаї навіть суперечили церковному вченню про святу воду, тому очільники Української Церкви вдавалися до розтлумачення значення самої агіазми. Так вчинив наш великий святитель Петро Могила, митрополит Київський на Соборі 1640 р., який порушив надзвичайно делікатне для того часу питання про так зване «причастя агіазмою». Зокрема, зазначалося «найменший і непотрібний придаток до Требника Стрятинського (колись виданого в Стрятині Львівським єпископом Гедеоном Балабаном у 1606 р.) недоречну церемонію «Причастя Агіязмою» або святою Водою Богоявленською, як щирий то єсть забобон, про який в Грецьких Требниках ані жодної помітки нємаш, бо в Церкві Святій Східній єдине Причастя Тіла і Крові Спасителя нашого Ісуса Христа, під обома видами Хліба і Вина бути знаємо, а причастя Агіазмою істая єсть непотребниця і старий забобон». Порушена на Київському Соборі 1640 р. проблема «причастя агіазмою» раніше осуджувалась попередником Петра Могили митрополитом Київським Ісайєю Копинським. Як бачимо, вона знайшла своє продовження і була осуджена Собором отців Української Церкви. Однак забобон цей мав під собою історичне підгрунтя, оскільки в давній Вселенській Церкві існував такий звичай причащати святою водою тих, які були за якісь тяжкі провини позбавленні причастя Святих Тайн. Потім цей звичай поступово був викорінений, але пам’ять про нього залишилася і наказала довго жити в Київській Митрополії, де “причащали святою богоявленською водою” важко хворих, породіль та ін. Отже, як бачимо, Київський Собор 1640 р. цей звичай осуджував назавжди. У Требнику Петра Могили 1646 р. маємо слово, приписане св. Петру Могилі «Наказаніє о Богоявлєнской священной Воді, яко єсть от Бога данноє общеє і явственноє істинния Церквє знаменіє», в якому приводяться щонайменше чотири приклади чудес із святою богоявленською водою, яка після освячення довго зберігається і навіть з часом перетворюється на вино.

Щодо збереження і побожного відношення до святої богоявленської води даю вам друзі кілька порад: По-перше, знайте, що вода освячена напередодні 18 січня в Навечір’я Богоявлення і у День Хрещення Господнього 19 січня є однакова за своїми властивостями, як однаковий, один і той самий чин її освячення – Чин великого освячення води. Тому не має води богоявленської і води хрещенської, як це часто зустрічаємо і чуємо від інших, не зовсім просвічених. По-друге, воду набирайте не у пластикові пляшки, (бо так здебільшого зручно), а у керамічну, або скляну посудину, так як це робили наші предки. У ваших домівках повинен бути спеціально приготовлений для цього посуд, його можна прикрашати, або це може бути спеціально прикрашена, розмальована пляшка або глиняна посудина. По-третє, воду краще зберігати там де є у ваших помешканнях святе місце, святий куточок, біля ікон. Споживаємо воду з просфорою, або без, в особливих випадках, п’ємо з вірою.

Хай вам усім свята йорданська вода буде на душевну та тілесну користь!

Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський

Святитель Петро (Могила): Наказаніє о Богоявлєнской священной Воді, яко єсть от Бога данноє общеє і явственноє істинния Церквє знаменіє. (Требник. К., 1646)

Свято Хрещення Господнього називається також і Просвіщенням, тому що з’явившись Христос розганяє темряву всякого заблудження і неправдивого ідолопоклонства, і гріховну темряву – і дарує світло істинного Богопізнання і світло праведності. Він просвітив тих, що сидять у темряві і тіні смертній (Лк. 1:79) – так говорить святий апостол і євангеліст Лука. Але ми знаємо, що там де світло Боже, там і життя. Це записано в Євангелії від Іоана. Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов говорить: «В Ньому (Христі) було життя і життя було світлом для людей» (Ін. 1:4).

Отже, Христос Спаситель, хрестившись в Йордані, не тільки явив нам Бога, але і приніс з Собою для нас світло і життя. Ось чому віруючі батьки повинні турбуватися про те, щоб хрестити своїх дітей ще тоді коли вони зовсім маленькі. Як же їх залишити в темряві? Як же їх позбавити життя, коли те і інше передається через таїнство Хрещення. Так що потрібно просвітити дитячу душу таїнством Святого Хрещення, потрібно, щоб немовлята отримали Святого Духа. І нарешті не потрібно загороджувати немовлятам шлях до Господа за словами самого Христа, що сказав: «Пустіть дітей і не перешкоджайте їм приходити до Мене, бо їх є Царство Небесне» (Мф. 19:14).

Хрещення – це друге народження. Господь сказав: «Хто не народиться від води і Духа не може увійти в Царство Боже» (Ін. 3:5). То хіба можна загороджувати дітям вхід у Царство Небесне?

Також, у святі Богоявлення є особлива сторона: про неї говорить апостол Павло в посланні до Тита, котре ми чули під час апостольського читання. Виявляється під час Хрещення відбулося тільки перше Богоявлення, а буде ще й друге Богоявлення. Святий апостол Павло звертаючись до Тита, говорить: «Явилась благодать Божа, спасительна для всіх людей, що навчає нас, щоб ми відкинувши нечестя і світські похоті ціломудрено, праведно і благочестиво жили в сьогоднішньому віці» (Тит 2:11-12). Отже перше Богоявлення, Хрещення Господнє, дає нам заповідь життя – як жити?! Потрібно жити доброчесно, праведно і благочестиво. В цьому, наче програма нашого земного життя. Але попереду майбутнє; ми повинні очікувати блаженної надії і явлення слави великого Бога і Спасителя нашого Ісуса Христа (Тит 2:13). Це і буде друге Богоявлення – явлення слави великого Бога і Господа нашого Ісуса Христа. Це буде другий прихід Христа. Всі ми повинні жити в його очікуванні, тому що очікування другого Богоявлення, тобто приходу Христового, як раз і заставляє нас жити згідно із заповідями Христовими – в чистоті та праведності.

Отже, святкуючи перше Богоявлення, святкуючи Хрещення Господнє, будемо дорогі брати і сестри очікувати і другого Богоявлення, коли Христос прийде з неба, щоб дарувати тим хто старався жити згідно Його заповідей Життя Вічне у Царстві Небесному.

свящ. Іван Голуб викладач ЛПБА УПЦ КП

«Сьогодні прийшов Христос на Йордан хреститися;

сьогодні Іоан доторкається до глави Владики;

Сили Небесні жахаються, бачачи преславне таїнство…

ми ж, просвітившись, взиваємо: Слава Богу, що явився,

і на землі став видимим, і просвітив світ».

(Стихира на хвалітних, гол.4)

Величність свята Богоявлення напевно можна відчувати більше серцем, аніж розуміти силою людського інтелекту, бо розум наш не може збагнути, як над водами Йордану сьогодні явила Себе людству Божественна Трійця Пресвята. І в який спосіб!

Згадувана подія через читання євангельських текстів Священного Писання чи спів літургійно-богослужбових текстів представляє нам для споглядання двох осіб: Самого Сокровенного Сина Божого, про Якого свідчить явлення Духа Святого у вигляді голуба і голос Отця, і представник роду людського Предтеча Господній святий пророк Іоан Хреститель, про якого Сам Христос засвідчив: «На що ви ходили в пустелю дивитися? Чи на очерет, що вітер колише його? Та на що ви дивитись ходили? Може на чоловіка, у м’які шати одягненого? Адже ті, хто носить м’яке. – по палатах царських. По що ж ви ходили? Може бачити пророка? Так. кажу вам, – навіть більш, як пророка. Бо це ж той, про нього написано: «Ось перед обличчя Твоє посилаю Свого посланця, який перед Тобою дорогу приготує!» Поправді кажу вам: Між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя! Та найменший у царстві Небеснім – той більший від нього» (Мф.11:7-11).

Іоан Хреститель – найвеличніша істота всього людства, великий пророк, що стояв на грані старого і нового часу, він пророк Старого Завіту і перший Нового. Зачаття Іоана відбулось чудесним чином за допомогою Божого Промислу,але за посередництвом сімені чоловіка – Захарії, а Різдво його супроводжувалось чудесами. Перебування св. Предтечі з трьохлітнього віку в пустелі свідчить на небесне, ангелоподібне життя подвижника: «А Іоан зодягався в одежу з верблюжого волосу, і мав пояс ремінний на стегнах своїх, а їв сарану і дикий мед» (Мк. 1,6). «Євангелист Лука згадує про родинні зв’язки Пресвятої Діви Марії і матері Предтечі – Єлисавети. Відомо, що благовіщеня Богородиці відбулось. Коли Іоан був шестимісячним плодом і перебував в утробі своєї матері. Саме тоді він прийняв Святого Духа і став пророком. Отже, Предтеча був на шість місяців старшим від Ісуса Христа». Для нас же цінним являється той факт, що вже з материнської утроби Іоан сповнюється силою Духа Святого і як наслідок стає Предтечею втілення Христа Бога від Діви Марії: «Коли ж Єлисавета почула привітання Маріїне, заграло дитя в утробі її. І сповнилася Духа Святого Єлисавета…» (Лк.1,41). «Ще ненароджений пророк передав свій пророчий дар і матері, тому що через це здригання і Єлизавета пізнає Матір Господню» (свт. Григорій Палама).

Протягом всього свого чеснотного життя Іоан Предтеча ніс людям проповідь покаяння, з метою приготування Богом вибраного народу Ізраїльського до пришестя у світ Месії: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мф. 3:2). Авторитет між народом Іоана був надзвичайно великим, тому багато хто називали його другим Ілією чи Месією, але сам про себе він завжди говорив так: „ Бо він той, що про нього сказав Ісайя пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе : В пустелі готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!»… Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде за мною, більший мене: я недостойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом і вогнем». (Мф. 3:11). Отже, проповідь покаяння Предтечі Господнього супроводжувалась священнодією хрещення на покаяння. Взагалі хрещення чи омовіння практикувались як у поганських культах, так і у євреїв. Ці омовіння символізували внутрішнє очищення. У євреїв наприклад існували обряди омовіння для священиків і мирян. Воду розглядали як символ розкаяння. Напередодні судного дня купались і сповідували свої гріхи. Сам же Іоан Хреститель використовував хрещення водою на покаяння з метою пророчою месіанському хрещенню і очищенню: «…ці обряди служили св. Іоану Хрестителю прообразом релігійних поглядів старозавітних пророків. У них хрещення розглядалось як ознака месіанського часу. Наприклад Ієзекіїль говорив: «І покроплю вас чистою водою, – і станете чисті: зо всіх ваших нечистот і зо всіх ваших бовванів очищу вас»(Ієз. 36:25). Ієремія звернувся до Єрусалима зі словами: «Обмий серце своє від лихого, о Єрусалиме щоб був ти врятований! Аж доки в тобі пробуватимуть думки марноти твоєї» (Ієрем. 4:14). Згідно з проповіддю св. Іоана умовою хрещення є покаяння із сповіданням гріхів, з це дається у месіанський час відпущення гріхів. І цей погляд коріниться у проповідях старозавітних пророків. Пророк Ісая говорив: «Умийтесь, очистіть себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе! Навчіться чинити добро. Правосуддя жадайте. Карайте грабіжника, дайте суд сироті, за вдову заступайтесь! Прийдіть і будемо правуватися. – говорить Господь…» (Іс. 1:16-17). З усього хрещення Іоанове мало духовно-моральне значення: покаяння, сповідання гріхів, хрещення, нове праведне життя і, як результат, відпущення гріхів; ось головні думки св. Іоана Хрестителя, які, своєю чергою, витікали з поглядів старозавітних пророків і були засвоєні ним. Тому він і від усіх вимагав праведності, і сам був зразком праведного життя. Обрядове хрещення є марним, якщо немає покаяння, тобто внутрішнього морального відродження. Оскільки він проповідував тільки про праведність, Божу благодать і любов у простій , загальнодоступній формі, його проповідь мала успіх, і багато народу приходило до нього: «І до нього приходила вся країна Юдейська та всі єрусалимляни, і в річці Йордані від нього хрестились вони, і визнавали гріхи свої». (Мк. 1:5). Маючи великий авторитет і своїх ближніх учнів, св. Іоан Хреститель завжди говорив про майбутнього Месію: «Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто йде за мною, потужніший від мене: я не достойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом й вогнем. У руці Своїй має Він віячку і перечистить Свій тік: пшеницю Свою Він збере до засіків, а полову попалить у вогні невгасимім». (Мф. 3:11-12). Тому його служіння і проповідь необхідно розглядати у найближчому зв’язку від Євангелії Самого Христа, які являються прологом до одкровення про Царство Боже, яке в Ісусі Христі прийшло у силі. Свою проповідь про покаяння Іоан Хреститель пояснював наближенням Царства Небесного, тобто Царства Месії (Мф. 3:2). Під цим Царством Слово боже розуміє звільнення людини від влади гріха і воцаріння праведності в її серці (Лк. 17:21; Рим. 14:17). Природно, що благодать Божа, панує в серцях людей, поєднуючи їх в одну спільноту, або Царство, що називається Церквою (Мф. 13:24-43, 47-49). Готовлячи людей до вступу в це царство, що згодом відкриється із приходом Месії, Іоан всіх закликає до покаяння, а тих, хто відгукнувся на цей заклик хрестив «хрещенням покаяння для прощення гріхів» (Лк. 3:3). Це не було ще благодатне християнське хрещення, а лише занурення у воду, я к символ того, чого той, хто кається, бажає очищення від гріхів, подібно тому. як вода очищає його від тілесної нечистоти.

Священне Передання, що чинне у богослужбових текстах святої Православної Церкви, надає Іоану Предтечі багато імен. «Іоан» означає „ дар Божий». «Предтеча» розкриває місію його життя – що він попередник. Великий передвісник Месії. «Його називають «Хрестителем», тому що він хрестив Ісуса Христа. В каноні свята Богоявлення св. Косьма єп. Майюмський характеризує Предтечу трьома епітетами: «голос Слова», «світлоносна лампада» і «вранішня зірка». Оскільки Син і Слово Боже являться воіпостазованим Словом Бога Отця, то Іоан – Його голосом. Христос, як Бог – предвічний і нетоварне світло, а Предтеча – несуча Його лампада. І оскільки Христос є сяючим світлом Божества правди, то Іоан – Його зоря, що передбачає майбутнє сонце, ранкова зірка». Отже. Всі ці імена та епітети передають суть місії всього життя Іоана Предтечі – передвістя приходу Божественного Месії.

Тепер оглянемо значення особи Ісуса Христа в події хрещення в Йордані. До свого тридцятилітнього віку Господь Ісус Христос жив зі Своєю матір’ю в невеличкому містечку Назареті. Допомагаючи старенькому Йосифу у теслярській роботі, Він нічим Себе не проявляв, і люди вважали Його за одного із дітей Йосифа. Але ось наблизився час Йому почати Своє суспільне служіння. Тоді Бог в особливому віданні наказує пророку Іоану Хрестителю, що проживав у пустелі, виступити зі всенародною проповіддю покаяння і хрестити у йордані всіх тих, хто каявся на знак їх бажання очиститись від гріхів. Тоді серед іншого народу на Йордан прийшов Ісус Христос із Назарету Галілейського, щоби хреститися від нього. Іоан ніколи до цього не зустрічався з Ісусом і тому не знав Хто Він, але коли Ісус підійшов до нього для хрещення, то Іоан, як пророк, відчув Його святість, безгрішність і незрівняну досконалість над собою, і тому в незнанні заперечує: «Мені потрібно хреститись від Тебе, і чи Тобі приходити до Мене?.. Так належить нам виконати всяку правду». (Мф. 3:15), – коротко відповів Спаситель. Цими словами Господь Ісус Христос хотів сказати, що Він. Як родоначальник нового, відродженого Ним людства, повинен був Своїм прикладом показати людям необхідність всіх Божественних законів, в тому числі і хрещення.

Однак, «хрестившись, Ісус відразу вийшов із води…» (Мф. 3:16), тому що Йому, не було необхідності сповідуватися, як робили це решта хрещеників, залишаючись у воді під час сповідування своїх гріхів. Хрестившись, Ісус. За словами євангеліста, молився, очевидно, за те, щоби Отець Небесний благословив початок Його служіння. «Так як Христос був досконалим Богом і досконалою людиною без гріха, а Іоанове хрещення вело людей до усвідомлення їхньої гріховності і готувало народ до прийняття досконалого хрещення Христового…». Тому виникає питання чому необхідно було хреститися Христові? Відповідь на нього розкриває перед нами великі істини.

Св. Іоан Дамаскін говорить, що Христос хрестився не для Свого очищення, «але заради взяття на себе нашого очищення, подібно тому, як Він приймає на Себе заради нас муки». Він хрестився, щоби скрушити голови зміїв , оскільки існувало передання, що біси перебувають у воді; щоби змити гріх і втопити у водах Йордану всього ветхого Адаму; щоби освятити Хрестителя, адже не Іоан освятив Христа, але Христос Іоана, коли той кладе руку на голову Ісуса; щоб виконати Ним же даний закон і не стати його порушником; явити таїнство Пресвятої Тройці, що відбулось в той момент; стати образом і прикладом нашого досконалого новозавітнього хрещення, що звершується водою і Духом Святим.

Святоотцівське передання спів ставляє хрещення Христа із чудесним переходом ізраїльтян через Червоне море. Як чудесною дією безплотного Слова єгиптяни були потоплені, а ізраїльтяни спасенні, так і при хрещенні – силою втіленого Слова гріховна людина відновилась, а змії були знищенні, демони втратили силу. Св. Никодим Святогорець говорить, що для відновлення пошкодженого гончарного посуду необхідні дві речі: вода, щоби замісити глину, і вогонь, щоби обпалити посуд. Те саме використав і Бог – великий Гончар нашого творіння. Для відновлення знищеної людської природи він використав вогонь, який має в Самому Собі (тому що Сам являється всепоглинаючим вогнем), і воду з річки Йордан.

Через втілення Христа і виконання всіх ступенів Божественного Домобудівництва, однією з яких являється і хрещення, здійснюється відновлення людської природи. Це було можливим через дві причини: по-перше, тому що, не дивлячись на гріхопадіння, природа людини не була знищенна; а по-друге, тому що Господь являється Творцем людини, Він же і є її Спасителем.

Томаш Шпідлік говорить: «Співіснування двох стихій – води і вогню – цілком неможливе. Вогонь не може розгорітися і запалитись у вологому середовищі. В річці ж Йордані вони співіснують, тому що божественний вогонь нетоварний, а вода – тварна, і перше обожує друге». Взагалі, Йордан прославився в історії цілим рядом подій, але головним чином, проповіддю і хрещенням Іоана Предтечі, а також хрещенням в ньому Ісуса Христа.

Згідно св. Іоана Золотоустого, Йордан – це образ людського роду. Він бере свій початок при злитті двох малих річок: Йор і Дан (звідси і називається ця річка) і впадає у Мертве море. «Весь людський рід походить від двох джерел – Адама і Єви – і гріхом був приведений до омертвіння – мертвого моря нашого життя. де перебували смерть і тління. У води цього Йордану, тобто людського роду, втілившись. Увійшов Христос і тим самим переміг смерть, повернувши людей до початкового життя», – говорить митрополит Ієрофей (Влахос).

В одному із псалмів пророк Давид говорить: «Море побачило і побігло; Йордан повернувся назад» (Пс. 113:3). Мова йде про подив моря і річки Йордану, коли безгрішний Христос увійшов у його води. Цей подив міститься в молитві водо освячення,що написана св. Софронієм Єрусалимським: «Йордан повернувся назад, бачачи вогонь Божественний, який у тілі сходив і входив у нього». Вогонь Божества, зодягнутий в тіло Ісуса Христа, опускався у води Йордану.

Це пророцтво в певній мірі збувається в житті кожного християнина. Море – це сповнене випробуваннями людське життя, тому воно називається «солоним морем». Йордан, як ми вже говорили вище, – це людське життя, яке після падіння першостворених направилось до омертвіння і злилось зі смертністю і тлінням. Через покаяння людина звільняється від «соленого моря» буття. Її життя змінюється, перетворюється і повертається до своїх справжніх джерел, набуває цілком іншого значення: не просте биття серця і появу нових думок і цілого вихору бажань, що заволодівають усіма силами людини, але життя розуміється як єдність із Істинним Джерелом всього існуючого, а людини зокрема, – Богом, Який і є істинне Життя.

Хрестившись, Ісус, за словами євангеліста, молився, очевидно, про те, щоби Отець Небесний благословив початок Його служіння. «І ось, відкрились Йому небеса, і побачив Іоан Духа Божого, Який сходив, наче голуб, і спускався на Нього» (Мф. 3:16). Очевидно, що Духа Божого у вигляді голуба побачив не лише Іоан, але й весь народ, що був при цьому, оскільки метою цього чуда було явити людям Сина Божого в Ісусі Христі, Який до того часу перебував у невідомості. Отже, сходження Духа Святого у вигляді голуба і голос Отця, що називав Ісуса своїм улюбленим Сином (Мк. 1:11), і Сам смиренний Христос, Який схилив голову для хрещення під рукою Іоана,– є не що інше як одне із найбільших одкровень священної біблійної історії Божественної Тройці.

Одкровення Троїчного Бога було однією із цілей втілення Бога Слова, і хрещення Христове в річці Йордан. «Не дивлячись на те, що в Бозі одна сущність і природа, Він являється Триіпостасним. При хрещенні Ісуса Христа відбулось явлення Пресвятої Тройці: прозвучав голос Отця, що засвідчив, що стоячий в Йордані Христос являється Його Сином, а Святий Дух явився у вигляді голуба». Подібні одкровення Троїчного Бога і свідчення Отця походять і перед початком Христових страждань, при Його преображенні на горі Фавор. З незвичайною богословською глибиною св. Григорій Палама аналізує причину явлення Троїчного Бога саме в цей момент. Він говорить, що в Священному Писанні Троїчний Бог являється двічі: „при створенні людини було спільне рішення Троїчного Бога: створімо людину за образом нашим і за подобою нашою (Бут. 1:26). Отець створив людину за образом Слова і в Дусі Святому вдихнув в неї життя. Оскільки енергія Троїчного Бога спільна, то у сиренні людини приймала участь вся Тройця: Отець через Сина в Дусі святому творить усе».

Так, явлення Троїчного Бога було необхідне при відновленні людини, тому що цим відкривається ще одна богословська істина – лише людина являється «земним слугою» Пресвятої Тройці, і тільки вона створена за образом Троїчного Бога. Як пояснює св. Григорій Палама, «тварини не мають розуму і слова, але тільки життєносний дух. Це означає, що зі смертю тварин їх дух зникає, так як він не має сущності, а лише енергію. Ангели і Архангели володіють розумом і словом, але не мають животворчого тіла духа, оскільки вони надчуттєві. А людина володіє і розумом, і словом, і животворчим тіло духом. Тому лише вона є створена за образом Триіпостасного Божества». Саме по цій причині Син Слово Боже заради спасіння і преображення світу став людиною, а не ангелом. Людина охоплює собою все творіння, отже, через обожену людину відбулось преображення і благодатна зміна всього творіння.

Відтак залишається окремо оглянути питання щодо благодатної сили таїнства Хрещення, яке бере свій початок від Йордану, і освячення води на свято Богоявлення. Як вже говорилось раніше, однією із цілей хрещення Ісуса Христа було Його становлення образом і прикладом для нас. Хрещення вважається таїнством, яке вводить вірних у таємницю Богоспілкування і спасіння, що благодатно дієві в Церкві Христовій. Як для Христа початком світоспасительного подвигу було хрещення, а потім послідували страждання, розп’яття, воскресіння, вознесіння, так і для християнина духовне життя починається із хрещення. «У своїй книзі, – зазначає єп. Калліст (Уер), – «Життя у Христі» свящ. Миколай Кавасила говорить, що таїнство хрещення це народження, після якого, з таїнством миропомазання, слідує зрушення, а з причастям таїнства Євхаристії – життя. Божественна Євхаристія – це завершення хрещення, а також усіх церковних таїнств. Ми хестимось і миропомазуємось, щоби, ставши членами Церкви, ми могли причащатися Тіла і Крові Христових».

Віра тісним чином пов’язана із таїнством хрещення. «згідно св. Василія Великого, віра і хрещення – це два нероздільних між собою шляхи спасіння. Хрещення робить віру більш звершеною, а віра утверджує хрещення. Як ми віруємо в Отця, Сина і Святого Духа, так і хрестимось во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа». Це говориться з точки зору, що існує два види віри: ввідна, що називається також вірою від слухання, і досконала – віра від знання. На початку людина чує про Бога, вірує в Нього, а потім охрещується і помазується святим миром. І лише після цього здобуття духовного досвіду віра людини стає від знання або краще сказати від споглядання. Це добре видно на прикладі ранньої Церкви, коли «хрещення було не просто формальним обрядом і громадською подією, але таїнством входження людини у Церкву. Йому передувало тривале очищення людини. Хрещення називається просвіченням, тому що через нього і через таїнство миропомазання просвічується людський розум”. Отже, хрещення називається не інакше як народженням, оскільки воно відроджує людину. Сам Христос сказав у розмові із Никодимом: «Істинно, істинно кажу тобі: якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти у царство Боже» (Ін. 3:5). Купіль – це відроджуюче нас для нового життя духовне лоно. Це народження являється нашою характерною рисою, так я к після хрещення ми уподібнюємось Христу. Саме з цієї причини ім’я людині дається в цей день – день народження Христа. Для християнина, говорить отець Церкви перших віків св. Кирило Олександрійський: «Води хрещення являються і гробом, і матір’ю. Гробом для його колишнього гріховного життя поза Христом і матір’ю його нового життя у Христі і в Царстві його нескінченної правди. Хрещення двері із царства темряви у Царство світла: усі ті, що в Христа хрестилися у Христа зодягнулися, – хто хрещений у Христа, той і зодягнений в ризу Христової праведності, уподібнюється Йому, стає учасником Його святості». Сила хрещення полягає в тому, що похресник отримує силу і здатність любити Бога і своїх ближніх. Ця християнська любов закликає християнина до праведного життя і допомагає йому долати прив’язаність до світу і його гріховних насолод. Все, що відбулось при хрещенні Христовому у водах Йордану, повторюється і в нашому житті у таїнстві святого Хрещення.

Щодо особливого святкового богослужбового чину великого освячення води в день Богоявлення, то відомо, що цей благочестивий звичай виник із традиції напередодні Богоявлення хрестити оголошених. Сама молитва Богоявленського водосвяття взята із чину святого таїнства Хрещення і є не що інше, як пізніша переробка. Тому древні відомості присвячують обряд цього освячення до вечері і ночі напередодні свята, а не до самого дня Богоявлення. Цей звичай одноразового освячення води напередодні Богоявлення тримався до ХІ – ХІІ стст. В наш час під впливом Єрусалимського уставу, утвердився звичай дворазового освячення води: напередодні і в день Богоявлення.

Людина складається з двох світів, вона не може бути відірваною ні від світу матеріального, ні від світу невидимого: Бог створив людину з тіла земного (матеріального) і вклав у нього душу, ангелоподібний дух. Саме думка про не відокремленість людини від творіння видимого і невидимого проходить через все богослужіння. Ми молимось: Помилуй нас і світ Твій, – тому що в християнській свідомості не відокремлюємо себе від світу , в якому живемо. «Людина – вінець творіння, найвища точка його, і тому все, на що накладала свою гріховну печать, заражене тим же гріхом. Все творіння разом стогне і мучиться до сьогодні. – говорить апостол Павло (Рим. 8:22). І Христос явився на Йордан не тільки відновити впалу людську природу, але й обновити все творіння через водну стихію». Так ми звершуємо велике освячення води в цей святковий день. Але чому саме через воду освячується світ? «Дух Божий носився над водою» (Бут. 1:2), як над самою чистою природою, коли ще не було світу. Господь створив воду для того. щоб їй бути природою освячоючою, очищаючою, оживляючою. Водою потоплений гріх за патріарха Ноя, водою спалена жертва Єдиному Богу за пророка Ілії, через воду в Старому Завіті звершувалось очищення. «І покроплю вас водою чистою, – говорить св. пророк Ієзекіїль, відкриваючи тайну духа, – і ви очиститесь від усіх скверн ваших, і від всіх ідолів ваших очищу вас. І дам вам серце нове і дух новий дам вам» (Ієз. 36:25-26). Так, водна стихія освячується для того, щоби через нього освятити перш за все саму людину. Кожний з нас при духовному народженні освячується йорданським Хрещенням, тому що йорданським освячення освячується вода для таїнства Хрещення. Таким чином, Церква знову розкриває наш зв’язок зі всією природою, зв’язок світу видимого і невидимого, зв’язок між людиною і стихіями природи, між людиною і світом, зв’язок, який ми, грішні, осквернені, не відчуваємо, – і тому-то ми такі самотні, не відчуваємо глибини богослужіння свята і не розуміємо свого виключного місця у тварному світі, який через людину повинен також прийти до Творця і Бога. Отже, в цей величний день, звершуючи усі встановлені уставом чини, Церква виконує істину віри: Господь знову хреститься і обновлює Собою водну природу, вся природа, обновлюючись, отримує знову свою первинну одіж, яку і ми отримали в таїнстві Хрещення. Тому нашим завданням в це свято – усвідомити свій зв’язок з світом видимим і духовним, ми повинні пам’ятати, що ми невіддільно існуємо один від одного, світ, який лежить у злі, ми повинні очистити власним просвіченням благодаттю Божою.

Свято Богоявлення є важливою віхою Божественного домобудівництва, що тісно пов’язана зі стадіями духовного життя кожної людини. Християни відчувають і переживають події земного життя Ісуса Христа в залежності від степені їх особистого духовно-морального звершення. Отже, це їхнє спів-переживання не є яке-небудь зовнішнє налаштування чи згадування святкової події, тому що мова йде не про звичайні свята. Це духовне переживання або, точніше сказати, священодійственне і аскетичне наслідування Христа. Бо «Усі ті, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися» (Гал.3:27)

прот. Віталій Лотоцький, ректор Рівненської духовної семінарія