Вічність – властивість Бога й стан створених істот, що дарується Богом. У православнім богослов’ї прийнято розрізняти вічність Божу й вічність творіння.

єпископ Олександр Семенов-Тянь-Шанский:

Нерідке питання: що було до створення світу, позбавлене змісту, тому що саме час створений разом з світом. Поза світом і поза часом є тільки вічний Бог і Божественна вічність. Там немає ні минулого, ні майбутнього, а одне вічно-сьогодення.

Вічність Божа

Вічність Божа — властивість Божественної сутності, що полягає в незалежності буття Божого від умов часу.

У православнім богослов’ї прийнято розрізняти вічність Божу й вічність творіння як вічність безпочаткову й вічність, що має початок. Божественна вічність є вічність безсумнівна, вічність у точному сенсі цього слова, у той час як вічність тварная є вічність умовна, вічність у силу дару Божого й причасника Божественного життя.

Бог є Дух вічний і постійно-існуючий. Вічність Божа полягає в тому, що Бог не має ні початку, ні кінця буття Свого, і що буттям Своїм Він володіє не зважаючи на час.

архієпископ Антоній (Амфітеатрів)

Коли говориться, що Бог вічний, це значить, що Він не має ні початку, ні кінця свого буття, і взагалі вільний від усіх умов часу.

митрополит Макарий (Булгаков)

Будучи у Своїй істоті незмінний, Бог тому і не залежить від часу, як одної із основних форм усякого мінливого буття.

єпископ Сильвестр (Малеванский)

Бог — вічний. Буття Боже — поза часом, тому що час є лише форма буття кінцевого й мінливого. (Час розглядається, як “четвертий” вимір у релятивістській фізиці. Згідно із сучасною космологією, простір і час не є нескінченними. Вони з’явилися й зникнуть разом з світом). Для Бога немає ні минулого, ні майбутнього, але є одне сьогодення. “ На початку Ти (Господи) заснував землю, і небеса — діло Твоїх рук; вони загинуть, а Ти існуватимеш, і всі вони, як риза, постаріють, і, як одяг, Ти переміниш їх, — і зміняться; але Ти — той же, і літа Твої не скінчаться” (Пс. 101:26-28). Деякі свв. отці вказують на різницю між поняттями “вічність” і “безсмертя.” Вічність — це життєвість, що не має ні початку, ні кінця. “Поняття вічності може застосовуватися тільки одному безпочатковому Божому єству, у Якому усі завжди — ті ж і в тому ж виді. Поняття безсмертя може бути приписуване тому, що приведене в буття й не вмирає, як то: ангелам і людській душі… Вічне у власному змісті належить тільки божественній сутності” (св. Ісидор Пелусиот). В цьому відношенні ще виразніше — “превічний Бог.”

єпископ Олександр (Мілеант)

Бог, як істота незмінна, не залежить від умов часу, як форми всього мінливого буття, або вічний. Час не є що-небудь саме по собі існуюче; воно є лише форма буття кінцевого, тому що в ньому відбуваються постійні зміни в речах, внаслідок яких вони те з’являються, то зникають, переходячи з одного стану в інше й у кожну певну мить є не тим, чим вони були колись. Цими  змінами й визначається в спадкоємнім бутті кінцевому до і після, початок і кінець, сьогодення, минуле й майбутнє. Якби в бутті кінцевому не відбувалося таких постійних змін, а було б воно завжди однаково рівним самому собі, тоді не було б виміру тривалості буття, не було б місця й для часу. Таке саме і є буття незмінної істоти Божої. Воно цілком і завжди однаково володіє своїм буттям, без усякого зростання або зменшення, без усякої наступності або зміни, а тому для Нього немає ні початку, ні кінця, ні минулого, ні майбутнього, а є тільки завжди однакове, завжди-існуюче або вічне буття. З негативної сторони вічність Божа, таким чином, полягає в тому, що для Бога немає тих вимірів часу, які додаються до буття кінцевого (колись, після, тепер), з позитивної — у тому, що в кожний припущений час Він є той же, завжди рівний Собі Самому.

протоієрей Микола Маліновський

Коли говориться, що Бог вічний, це значить, що Він не має ні початку, ні кінця свого буття, і взагалі вільний від усіх умов часу.

У Священнім Писанні ця якість —

а) багаторазово присвоює Собі сам Бог: живу Я вічно (Повт. 32:40); Я той же, Я перший і Я останній (Іс. 48:12; порівн. 41:4; 44:6); Я є Альфа й Омега, початок і кінець (Апок. 1:8 і 17); раніше Мене не було Бога й після Мене не буде (Іс. 43:10); Я є Сущий (Вих. 3:14);

б) приписували Йому пророки, наприклад, Давид: на початку Ти, [Господи,] заснував землю, і небеса — діло Твоїх рук; вони загинуть, а Ти існуватимеш; і всі вони, як риза, постаріють, і, як одяг, Ти переміниш їх, і зміняться; але Ти — той же, і літа Твої не скінчаться (Пс. 101:26-28); перше ніж народилися гори, і Ти створив землю й всесвіт, і від віку й до віку Ти — Бог (Пс. 89:3); перед очами Твоїми тисяча років, як день учорашній (5); Ісая: Хіба ти не знаєш? хіба ти не чув, що вічний Господь Бог, що створив кінці землі, не стомлюється й не знемагає? розум Його недослідимий (40:28; порівн. 57:15); Ієремія: Він є Бог живий і Цар вічний (10:10);

в) приписують і новозавітні письменники, з яких Павло називає Бога царем віків нетлінним (1Тим. 1:17) і єдиним, що має безсмертя (6:16), а Апостол Петро, повторивши слова Псалмоспівця, що в Бога тисяча років, як один день, додаючи, що в Господа один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день (2 Пет. 3:8).

Крім того, Священне Писання розпростирає вічність, приписувану Богові, від єства Його на самі Його властивості й дії, і —

г) говорить: Милість Твоя, Господи, повік (Пс. 137:8), правда Твоя — правда вічна (Пс. 118:142,144); ім’я Твоє по вік (Пс. 134:13); або: влада Його — влада вічна, яка не перейде (Дан. 7:14); Якого царство — царство вічне (27); рада ж Господня стохть по вівек (Пс. 32:11), голос Господній перебуває у віка (1 Пет. 1:25; порівн. Пс. 118:89).

 Як розуміти вічність Божу, — пояснюють нам святі отці й учителі Церкви. Це не є якийсь безпочатковий і нескінченний час, як це уявляють, що складається з незліченної безлічі частин, преємственно наступних одна за другою, і слід., що необхідно полягає з минулого, сьогодення й майбутнього, — навпаки, це є одне постійне, незмінне – сьогодення, що перебуває. “Бог завжди був, є й буде, або краще сказати, завжди є, говорить святий Григорій богослов, — тому що слова: був і буде, означають поділу нашого часу й властиві єству минущому: а Сущий — завжди. І цим іменем іменує Він сам Себе, розмовляючи з Мойсеєм на горі (Вих. 3:14); тому що зосереджує в Собі самому всеціле буття, яке не починалося й не припиниться. Як якесь море сутності невизначене й нескінченне, що простирає за межі всякого уявлення про час і єство, один розум (і то досить неясно й недостатньо, не у міркуванні того, що є у Ньому самому, але у міркуванні того, що навколо Нього), через деякі контури, відтіняється Він у один якийсь образ дійсності, що тікає перед тим, як буде уловлений, й вислизуючий перед тим, ніж  буде уявлений, стільки ж осяює око розуму нашого, якщо воно очищене, скільки швидкість блискавки, що летить, осяює погляд.” Точно так само пояснюють поняття про вічність Божу: Діонісій Аеропагіт, Тертулліан, Григорій Ніський, Ісидор Пелусиот, Августин, Григорій Великий і інші.

Перебуваючи самі в межах часу, і бачачи навколо себе одне тимчасове, ми зовсім не в змозі уявити собі образа вічного існування Божа, але проте розум наш не може не визнати в Бозі й цієї властивості: а) Бог є істота самобутня, тобто така, яка ні від кого й ніколи не одержувало початок свого буття й у самому Собі має невичерпне джерело життя, — відповідно не може мати і кінця; б) Бог є істота найдосконаліша й безмежна, вільна від усіх обмежень, відповідно і від усяких меж часу: початку, продовження або наступності й закінчення. Вічність Божу допускали і язичеські філософи.

митрополит Макарій (Булгаков)

Вічність творіння (Вечность тварная)

Вічність творіння —  вічність, що має початок, даруєма Богом розумним створеним істотам (ангелам і людям), відмінна від безпочаткової Божественної вічності.

Під вічністю творіння розуміється безсмертя ангелів, людських душ і людських тіл після воскресіння, що мають початок, але, що не мають кінця свого буття.

Час, у якім ми живемо, має початок і кінець. У житті світу настане мить, коли часу вже не буде (Одкр. 10:6). Святий Іоан Дамаскін пише, що “час по воскресінню вже не буде обчислюватися днями й ночами, або, краще сказати, тоді буде один невечірній день”. Після Другого Пришестя творіння долучиться до вічності, але саме творіння світу припускає нескінченний, хоча й позачасовий процес удосконалювання творіння в сходженні його до Бога. Тому вічність створеного світу після його перетворення, за словами преподобного Максима Сповідника, є вічність, що мала початок. Вона є як би нерухливий час або мить, що вічно продовжується. Святитель Діонісій Ареопагіт говорить, що один Бог може бути названий вічним, вічність же творінь є вічність, що представляє собою щось середнє між часом і вічністю.

архимандрит Аліпій ( Кастальский-Бороздін)

Виникнув, створений світ як створений з нічого, починає змінюватися, і ця зміна породжує час. Преподобний Максим Сповідник говорить: “Час від створення неба й землі обчислюється”. Тому правильно говорити, що Бог створив світ не у вічності й не в часі, а разом з часом. Час має свій початок, але час буде мати й кінець. В Одкр. 10, 6 говориться, що світ прийде в такий стан, коли “часу вже не буде”, коли творіння долучиться вічності. Однак, цю вічність, що має початок, не слід ототожнювати з вічністю Божественною, тому що вічність творіння, у якій буде існувати світ, є співрозмірною часу. За словами автора Corpus Areopagiticum (” Про Божествені імена”) вічність творіння є “нерухливий час або вічна триваюча мить”. Між вічністю творіння й часом можна встановити деяку відповідність, у той час як вічність Божественна згодом непорівнянна.

ієрей Олег Давиденков

***

Валерій Духанін ( Із книги «У що ми віруємо? 100 відповідей сучасникам»):

Що таке вічність?

Напевно, важко відразу зрозуміти, що таке вічність. Адже ми живемо в часі й часто бачимо, як щось починається, а потім закінчується, значить, не є вічним. Але є Господь Бог, Який незрівнянно вище нашого створеного світу, не залежить від часу, Його буття не має початку й ніколи не буде мати кінця. Він побажав, щоб і створені Ним розумні істоти були також причетні вічності. До речі, у нашім світі як якийсь образ вічності є те, що не має ні початку, ні кінця — коло, а в християнстві воно і є символом вічності.

Разом з тим необхідно розрізняти вічність, яка належить одному тільки Богові, і вічність, даруєма створеним істотам. Бог був завжди і Його буття не має початку, а оскільки Бог вище часу, то Його буття не закінчиться ніколи. Тобто Його вічність — нестворена, що належить тільки Йому одному. А вічність, даруєма створеним істотам, іншого порядку: усі творіння мають початок, колись нічого створеного не було, у цьому змісті ми не вічні, а точніше, не безначальні. Звичайно, істоти духовного світу — ангели, і душі людей уже не зникнуть, але тільки по дару Творця, а не по власній самодостатності. Іншими словами, Бог вклав у духовну природу створених істот (ангелів і душ людей) дар безсмерття, тому буття духовно-створеного світу, одного разу почавшись, уже не закінчиться.

В одкровенні Іоана Богослова про кінцеву долю світу земного говориться, що із Другим Пришестям Христа й настанням Його благодатного вічного Царства часу вже не буде (Одкр.10:6). Життя майбутнього віку — це таємниця, яку ми не можемо зараз осягнути повністю. Але ми можемо знати, що саме у вічності буття створених істот розкриється в повноті свого покликання. Вічність — це не нескінченна тривалість часу, а якесь нове буття, не стиснуте земними, часовими-просторово-тимчасовими рамками. Щоб це зрозуміти, зауважимо, що предпочаток цієї вічності вже наступає для людей, що покинули світ земний, і ми знаємо, що, наприклад, святі здатні виявляти свою допомогу людям по їхній молитві в будь-якому місці, і що скільки б людей одночасно не молилися святому, він чує щире прохання кожного, що було б неможливо в умовах земної обмеженості. Однак осягнути вічність більш безпосередньо ми зможемо тільки вступивши в неї. Дай Боже, щоб у вічності кожного з нас очікувала блага доля.

Підготував ігумен Іоан (Йоник)