11 Травня 2013 року в Турові сталося освяченням кафедрального собору на честь святителів Кирила та Лаврентія Туровських.
До речі, саме з Туровських земель починалося православ’я в нашому краї. З Турова поширювалася Євангельська звістка по території всієї Східної Європи більше 1000 років тому. Тут зберігся фундамент стародавнього собору, який датується XII століття. Сучасний собор зведений недалеко, в самому центрі невеликого містечка, де колись налічувалося до 70 церков. Під час татарських набігів колишнє удільне Туровський князівство втратило політичне значення, але не втратила духовного авторитету. Протягом кількох століть Турів залишався кафедральним містом, і питання про будівництво нового собору піднімалася неодноразово. Так, на початку ХХ століття з ініціативи архієпископа Мінського і Туровського Митрофана (потім – священомученика) розпочався збір коштів на будівництво собору. Але Перша світова війна і подальші трагічні для православної церкви історичні події не дали цим планам здійснитися. Будівництво було відстрочено на ціле сторіччя.
У 2008 році було виділено земельну ділянку під будівництво собору. Три роки тому Митрополитом Мінським і Слуцьким Філаретом був закладений перший камінь у фундамент, а в січні відбулося освяченням і підняття дзвонів на побудовану дзвіницю.
Чин освяченням собору і літургію очолив керуючий справами Білоруської Православної Церкви архієпископ Новогрудський і Лідський Гурій. Його Високопреосвященству співслужили архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій, єпископ Могилевській і Мстиславський Софроній, єпископ Гомельський і Жлобинський Стефан, єпископ Туровський і Мозирський Леонід, вікарій Мінської єпархії єпископ Борисовський Веніамін.
Після богослужіння владика Гурій оголосив вітальний адрес Митрополита Філарета, де, зокрема, говориться: «Своїм чудовим житієм святий Кирило Туровський показав, що в душі, отримавши єдність з Христом і Його Церквою, можуть гармонійно поєднуватися віра і розум, глибока релігійність і різнобічна освіченість. В образі святителя ми також можемо бачити і те, що активна, творча життєва позиція може сполучатися з лагідністю і смиренністю. Аскеза і навіть самітництво – не перешкода самореалізації, в основі якої лежить прославляння Творця.
Будемо ж і ми, дорогі отці, брати і сестри, прославляючи з мертвих триденне воскреслого Христа Життєдавця, уподібнюватися святителю Кирилу, єпископу Туровському: сходити від сили в силу в розумінні Євангельської Істини, і в розумінні таємниць оточуючого нас світу, і в зростанні в любові ».