Святкуючи знайдення Животворчого Хреста Господнього, ми вкотре з піднесенням переживаємо мить благословенного його підняття, тобто Воздвиження. Ми його воздвигаємо не тільки руками в цьому храмі, щоб бачили всі нашу вірність і відданість своєму Господу Богу, ми воздвигаємо його і в своїх серцях, а краплі святої крові Ісуса Христа, що стікала по дереву смерті, скапують і в них, як розпечені жарини, і оживляють їх своєю життєдайністю.

Але чи відчуваємо ми їхню пекучість, чи пронизує наше серце жах смерті Боголюдини, Яка помирала в тяжких муках людською смертю, і чи огортає наше серце благоговійний трепет, який ми повинні носити в собі впродовж усього нашого життя? Трепет не тільки тому, що на цьому хресті помер наш Господь, як людина, а трепет ще й тому, що через нього проявилася сила Божа – коли біля цього хреста поклали хвору жінку, то вона зцілилася, а померлий ожив. Таким чином було засвідчено животворчість Хреста, на якому було розіп’ято саме Ісуса з Назарету.

Давайте перенесемося в ті давні часи, в той трагічний день, коли Син Божий узяв на Себе гріхи всього світу, щоб спасти його, а він – і ми з вами нинішні, накинувся на Нього з усією силою нерозуміння й невдячності, навалився з усією глибиною свого порочного падіння. Ось чому, коли Христос останньої миті Свого життя в стражданні вигукнув до Отця: «Прости їм!», вся безодня темряви вирвалася назовні і оповила світ, щоб те волання Сина не досягло слуху Отця, щоб так само волання кожного грішника, що буде каятися: «Прости й помилуй», губилося в суцільному мороці пристрасті й гріха.

Але не бажав помсти Той, Хто терпів страшні муки заради спасіння інших. Його смерть стала чимось більшим, ніж смерть звичайної людини, адже Христос перед Своїм розп’яттям говорив учням: «Ніхто не відніме в Мене життя – Я його Сам віддаю». Він із Своєї волі віддав Своє життя не одразу і всім, а мені й кожному з вас, тому що кожен із нас, кожна людська душа Йому настільки дорога, настільки Він кожного любить, що вартість тієї любові виявилася страшною – розплата самим життям, невимовним стражданням, ганебною в очах людей смертю. Але для нас, хто хрестився в Ісуса Христа, для кого Хрест Христовий є знаменом перемоги, смерть Його є величною й незабутньою у вічності.

Та давайте задумаємося й над тим, кому ж потрібно було, щоб Син Божий поніс на землі такі страждання й муки і, врешті, завершив Свій шлях жахливою смертю на хресті, на якому карали найлютіших злочинців, яким уже не було й місця серед людей. Але то були злочинці, які, грабуючи, позбавляли людей життя, жорстоко їх вбиваючи, а Ісус дарував людям життя, повертав здоров’я, радість і втіху.

Людям в усі часи доводилося вирішувати складні питання, що перед ним ставило життя чи сам хід історії, шляхом важкої боротьби, що часто завершувалася великою кров’ю й жертвами. Все життя людей супроводжується намаганням вирішувати ті чи інші проблеми – соціальні, економічні, політичні, наукові, релігійні, а останнім часом особливо складні – проблеми сімейні. Але якщо вникнути в саму суть сучасного життя, найпекучішу його проблему, то всі ми погодимося, що вона пов’язана із стражданням. І якщо ми оглянемо життя на землі в усій сукупності його проявів, то, мабуть, знов прийдемо до однозначної відповіді – воно є крапелиною утіхи в безодні страждань: душевних, моральних, тілесних. І рідко якихось одних, а здебільшого всіх разом, що надає стражданням ще глибшої гостроти і болючості.

Ці наші страждання беруть свій початок від первородного гріха наших прабатьків Адама та Єви, вони породжуються глибиною уже наших особистих гріхів і їх наслідками, всілякими бідами й нещастями, злиденністю життя чи, навпаки, його багатством, хворобами й передсмертними муками й, власне, смертю. Така вже неминуча доля нашого життя.

Але давайте подивимося й на інший, не менш важливий аспект цієї проблеми – моральні страждання, які визначають взагалі відношення людини до всього, що з нею стається, що відкладається в її душі і в її пам’яті, накопичившись цілим пластом, проявляється незадоволенням собою і докорами самому собі. Адже навіть та людина, котра прожила свій вік загалом благополучно, в спокої, тобто в тому стані, який можна називати щастям, коли пригадає своє минуле – чого не досягала, чого не зробила, що лихе вчинила, і заради чого взагалі жила, – оцінюючи життя вже з досвіду прожитого, то я певен, що те колишнє відчуття щастя розсіється як тьмаве світло призахідного обрію. А за тими слабкими проблисками світла розкриється безодня темряви. І кожна людина, з наближенням завершення свого життєвого шляху на землі, відчуває її холодний подих, страшиться його навіть тоді, коли ще не усвідомлює, що воно таке, і від цього невідомого їй страху страждає.

Всі проблеми життя, що постають перед людиною, вона в той чи інший спосіб може вирішити, доклавши зусиль, але проблема страждань не може бути вирішена лише одними людськими стараннями. Скажіть мені, хіба може людина своїм розумом, боротьбою чи якимись іншими зусиллями скинути із себе тягар страждання, я б навіть сказав – ярмо страждання, самотужки висушити море сліз, визволити себе від хворості, від смерті? Хіба може людина сама по собі скинути з себе тягар гріхів, справитися з усвідомленням своєї моральної нікчемності або й злочинності? Хіба може людина заспокоїти свій розум, своє зболіле серце, не маючи надії на життя після смерті?

Коли проаналізувати пошуки людства у вирішенні проблеми страждань, то вони приводять нас до єдиної відповіді – вирішення можна знайти тільки в Божій любові до людини. А це вже справа не психології, як медичної категорії, не психіатрії, не психоаналітики. Це справа релігійного життя. Але коли й деякі релігії бралися вирішити цю проблему людськими силами, то й вони приходили до невтішного висновку, що саме життя є зло, є марне страждання, що жити не варто – краще переходити в небуття, в так звану нірвану, як вчить своїх вірних буддійська віра. А хіба ті, які відкидають Бога, чи й маловіри, які тільки на словах вірують у Бога, а насправді такі ж далекі від Нього, як і безбожники, хіба вони таким чином теж не відмовляються від життя, бо хіба без Бога може бути повнота життя? А коли немає повноти, то немає й повноцінного життя. Тоді й виникає думка – навіщо жити?

Жити, щоб своїми муками, своїми стражданнями готувати умови кращого життя тих, хто буде жити після нас? А ті, в свою чергу, знов будуть лише засобом для угноєння ниви життя майбутнім нащадкам і т. д.? Ми вже проходили це в першій половині минулого століття і знаємо з досвіду, що в такому випадку життя втрачає свою цінність саме в собі і є лише плинністю, якимсь засобом до чогось невідомого, для нас уже зовсім нецікавого. І в той же час виникає запитання: то що – не варто жити?

Оте «не варто жити», бо попереду невідомість, темрява, тобто ніщо і в нічому, стало чи не найбільшим викликом людству перед приходом на землю Христа Спасителя. Безцінність життя, його марність, панування смерті над життям, обдурювання самого себе всякими найбруднішими, одчайдушними утіхами та розвагами, розбещенням, ще більше наближало життя людини до розладу в самій собі, а отже до смерті. Особливо безпорадною в моменти страждань перебувала людина, що не мала в своєму серці Бога, тобто перебувала в невірстві чи у вірі в ідолів, всіляких духів і тому подібного. Хіба це не співзвучне із сьогоднішнім днем? Особливо з днем сьогоднішнім!

І тоді на землю прийшов Бог – прийшов Христос, щоб страждання, яке знищувало природу людської душі, ставлячи її перед страшним вибором – бути чи не бути, і породжувало в людських серцях невірство, а, відповідно, й зло, що все більше й більше заполоняло світ, перевести в площину любові. Христос у Своїй безмежній любові взяв на Себе всі гріхи світу, увесь тягар моральної безпорадності людини і дав їй надію на спасіння в життя вічне, тобто підніс гідність людського життя на найвищий щабель цінностей, відкривши небесні простори вічності. Сказано в апостола Іоанна: «Так Бог полюбив світ, що й Сина свого Єдинородного віддав, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16).

Христос запропонував людству єдино вірну науку спасіння, яка стала благою вісткою любові – Євангелію, в основі якої лежить смирення й лагідність. Він закликав нас любити навіть своїх ворогів. А все для того, аби не множити зла, яке знищує життя, адже й Отець Небесний любить будь-яку людину. Тепер, після Хреста Господнього, ми можемо сказати – любить хресною любов’ю, любить до пролиття Своєї Крові, до смерті Свого Сина.

Син Божий, Ісус Христос, прийшов на землю як людина, тим паче проста, звичайного заняття, яка нічим не вирізнялася з-поміж основної маси народу. З якою метою Він прийшов? Чи, може, щоб зазнати тут утіх, до яких прагне кожна людина, вважаючи, що саме для цього життя й призначене? Але ж Він відкинув усі принади цього світу! Він і зустрівся з цим світом у чужому вертепі, і похований був у чужому гробі, впродовж Свого життя не мав, де й голову прихилити. Від початку й до хресної кончини Він у земному житті залишався самотнім. Була в Нього лише одна близька й особливо дорога душа – Його така ж самотня Мати, яку Він, вийшовши в народ на проповідь спасіння, мабуть, теж рідко бачив, бо невтомно ходив містами й селами, вражаючи людей глибиною знань життя і навчаючи їх любові у всій багатогранності її проявів. І лише на хресті, за якусь мить до смерті, побачив Її близько біля Себе всю в горі й сльозах, і турботою про Неї закінчив Своє життя.

І так впродовж усього життя самотність не покидала Його. Адже були в Нього близькі друзі, хоч і мало свідомі того, з Ким перебувають поруч, Його учні, але й між ними був Юда. Навколо Нього юрмився народ, та й той, з намови своїх зверхників, вимагав Його смерті. Христа бачили, як Він плакав чи був зажурений, але немає свідчень, аби хоч хтось бачив, щоб Він сміявся.

Тому не для утіхи й насолоди принадами цього світу прийшов Христос на землю, де страждання через власне зло так опанувало людьми, що вони вже стояли на межі самознищення. Та щоб розв’язати проблему людського страждання, Він повинен був Сам постраждати, але постраждати не як звичайна людина, а як Бог у людській природі, у вселенському вимірі. Він прийшов освятити, прославити й перемогти страждання. Перемогти любов’ю, смиренням, терпінням, тими якостями людського характеру, які так важко людям даються.

На перший погляд, хіба можна було з такими якостями здобути перемогу в світі, де панувало зло, яке, власне, й звело Його, невинного Агнця, на Лобне місце покарання як злочинця? Але сталося диво – Він, розіп’ятий на ганебному хресті найстрашнішої людської кари, таки переміг. Переміг у вічності, яку проповідував людям, і переміг у підсумку і в реальності земного життя.

В той уже далекий для нас час, коли було знайдено Хрест Господній, все було ще реальністю – про Хрест можна було не тільки чути, а й бачити його, доторкнутися до нього. Його дерево було ще конкретним, реальним і жорстоким, як присуд і як смерть. Тоді він був прийнятий із трепетом, жахом, любов’ю і був воздвижений, тобто піднятий на висоту патріархом Єрусалимським, щоб усі мали можливість бачити древо хресне, на якому як злочинець, через злу людську волю, помер Спаситель, Той, Кого Бог послав не судити, а спасти світ.

Тому згадаймо і ми цю страшну, конкретну реальність хреста і розп’яття, і поклонимося сьогодні образу того Хреста, перенесемося духом у ті страшні дні, коли Бог смертю Свого Єдинородного Сина отримав перемогу над темрявою і спас нас від влади зла, смерті й гріха, спас любов’ю і заповідав любов, як основу і спосіб нашого життя. І нам, аби жити, треба відповісти любов’ю на любов, адже мало поклонятися Древу, якщо ми залишаємося чужими до того, заради чого принесена ця кривава жертва.

Поклонимося Хресту не тільки сьогодні, в день цього свята, а й поклоняймося йому в усі дні свого життя – коли нам добре, й коли нам зле. Усвідомимо, що Христос помер тому, що переступили межу можливого ми. Апостол Павло недарма говорить, що й за друга свого мало хто згодиться віддати своє життя, а Христос помер за тих, хто ненавидів Його, за людей, котрі здатні, як і ми, пройти повз Його жертву і не здригнутися душею, не здолати свою злу волю і не змінитися в собі самих до кінця.

Тож звернемо свої погляди на Хрест Господній як на духовний маяк у своєму житті, світло якого пронизує темряву наших зачерствілих сердець і кличе у вічність, у Царство Небесне. Адже дивилися на розіп’ятого, стражденного Господа ті, «що Його ж і прокололи» (Ін.,19:37), пробили Його ноги, руки й ребра цвяхами зла. А хіба ми не проколюємо щоденно Господа своїми пристрастями, що породжують гріхи, хіба не розпинаємо Його ними, як цвяхами, але ще болючішими, бо знаємо, що творимо. А Христос сказав, що доки не знали, то й не відповідали, а тепер, коли знають, то відповідати кожному доведеться.

Так, залишимося й ми такими, як і ті, що «Його прокололи», якщо тільки нас не вразить до глибини душі хресна Жертва, якщо Хрест Господній нас не обновить, не просвітить променями вічності. Якщо цього не станеться, то, рано чи пізно, ми станемо перед Ним перелякані, тому що нам доведеться відповісти перед своєю совістю за те, що ми пройшли повз Хрест Божественної Любові байдужі й нерозкаяні.

Але Ти, Христе Боже, силою чесного Хреста Твого, помилуй і спаси нас!

+Архієпископ Афанасій Шкурупій, керуючий Харківсько-Полтавською єпархією ПЦУ

Після Нікейського Собору імператор Костянтин Великий задумав збудувати храм в Єрусалимі біля так званого «Лобного місця», де звершилось розп`яття Христа Спасителя. Про цей намір він написав Макарію, патріарху Єрусалимському. Сповненню цих благих намірів імператора сприяла його мати, благочестива Олена.

У 326 році вона прибула до Єрусалиму з бажанням вклонитися святим місцям і знайти Хрест, на якому Спаситель приніс Себе в жертву за гріхи світу. Цариця намагалась знайти Хреста на Голгофі, бо в юдеїв був звичай закопувати знаряддя страти. Ось як про це нам свідчить святий Андрій Критський: «Коли Господь життя і смерті, після трьох днів хресної смерті, воскрес, тоді юдеї, будучи уражені стрілами заздрості і страху (щоб які не будь із шанованих і священних знарядь страждань Христових не стали знаряддями помсти для юдеїв і захисту для християн), закопали в землю, і таким чином заховали скарб, тобто хрест і всі інші знаряддя хресні, а саме цвяхи і табличку з написом». Так само потім була засипана і закрита печера – гріб, в якому погребли тіло Спасителя. За повелінням рівноапостольної Олени місце страждань і смерті Христа на Голгофі було знайдене і розчищене. В глибині його з одного боку відкрили у вигляді печери гріб – місце воскресіння Христового, а з другого – знайдені були три хрести і ще окремо від них дощечка з написом єврейською, грецькою і римською мовами: «Ісус Назарянин Цар Юдейський». Однак дуже важко було розрізнити на якому ж із трьох хрестів було розп’яте тіло Спасителя. Але Бог не попустив, щоб християни замість хреста Господнього віддали честь хресту розбійника. Чудесне зцілення жінки від тяжкої хвороби і воскрешення померлого від дотику до одного із хрестів відкрили животворчий Хрест Христів.

Знайдення Хреста поклало початок свята Воздвиження. Подія ця супроводжувалась дивними знаменнями Промислу Божого. Цариця, патріарх, священнослужителі та вірні, побачивши Животворчий Хрест, з радістю та благоговінням поклонилися йому і цілували його. Багато народу, який зібрався на цю подію, не могло пройти на поклоніння. Щоб задовольнити святі почуття людей патріарх Макарій з підвищеного місця показував народу чесне древо, підносячи його. Християни, бачачи Хрест Господній, з побожністю взивали «Господи помилуй!». Таким чином день знайдення Хреста став початком щорічного свята Воздвиження Хреста і шануванням його, як знаряддя чесних і спасительних страждань Господа Ісуса Хреста. В Єрусалимі благовірною і рівноапостольною Оленою на честь Воздвиження було споруджено храм, який освячено 13 вересня 335 року, а наступного 14 вересня було встановлено свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста. Сьогодні свято Воздвиження звершує Православна Церква 14 вересня за старим стилем (27 вересня за новим стилем).

Здавна на це свято до Єрусалима сходилось багато паломників, які бажали поклонитися Животворчому Хресту. Серед цих паломників була колись і преподобна Марія Єгипетська, яка вклонившись Хресту Господньому, і сховавшись від спокус світу в пустелю, розпочала спасительні подвиги власного хреста. У день свята в Єрусалимі звершувався чин Воздвиження Хреста, який і до нині відправляється у великих кафедральних міських соборах, переважно правлячими архієреями. В VІ столітті святий Григорій Великий згадує про свято Воздвиження в 14 день місяця вересня. А в VІІ столітті святий Андрій Критський в слові на Воздвиження Хреста говорив: «Хрест воздвигається і всі вірні збігаються. Хрест воздвигається і град торжествує, і народи звершують святкування. Воздвигається хрест не тому тільки, що Христос був піднесений і розп`ятий на ньому, але й тому, що хрест, був знайдений. Тому-то і ми нині святкуємо, що в цей день знайдена давно схована святиня, – що цей утаємничений скарб, був піднесений із землі, і засяяв, як золото».

З давніх-давен у Києві, там де сьогодні знаходиться Андріївська церква, існував Хресто-Воздвиженський (Андріївський) Янчин монастир, заснований 1086 року Янкою (Анною) – донькою великого київського князя Всеволода Ярославовича (1030-1093). На археологічній карті Києва Х-ХІІІ століть ця церква зазначена окремо, поруч з Андріївською церквою і очевидно колись собою являла єдиний архітектурний ансамбль монастиря, який спочатку був жіночим, а потім чоловічим. Однак первісний вигляд монастиря, як і самих його храмів з домонгольської доби, не зберігся. Захарія Копистенський у своєму творі «Палінодія» 1621 року свідчить, що «на тій горі у Києві, де апостол Андрій стояв, і яку нині називають «Вздихальною»… того же часу і церква Воздвиження Чесного Хреста була поставлена, де і дотепер є». Саме на цьому пагорбі пізніше (середина ХVІІІ ст.) була збудована сучасна Андріївська церква – тепер центр представництва Вселенської Константинопольської Патріархії. На сьогодні чинною церквою Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста Господнього у Києві є храм на «Кожум`яках», пам`ятка архітектури ХІХ ст.

За народними спостереженнями на «Здвиження» земля движиться до зими. Тому з цього дня настають холодні дні і птахи вилітають до вирію. «Вирій» – це тепла країна до якої злітаються птахи, а першою туди летить зозуля, бо вона нібито має ключі від цього теплого краю. З цього дня до теплих країв відлітали дикі гуси. Так само на це свято в землю ховаються змії та гадюки, тому небезпечно ходити до лісу. На Закарпатті «Здвиження» було останнім днем заготівлі горіхів та яблук пізніх зимових сортів. «Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай».

У свято Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста день пісний, тому що згадуються євангельські події страждань та розп`яття Христа Спасителя. Цього дня люди поспішають до церкви на урочисту відправу, коли виноситься із вівтаря на середину храму уквітчаний Хрест. Віруючі побожно доземно вклоняються йому, співаючи: «Хресту Твоєму, поклоняємось Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо».

На свято Воздвиження ніякої роботи та справи не розпочинали, бо вона закінчиться невдачею. Але це було лишень народне уявлення, яке до самої суті свята відношення не мало. Однак працювати в це велике дванадесяте свято не варто.

Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський (ПЦУ)

Отже, ми продовжу

Господь, що в невимовних вишинах, і фізично добровільне зійшов на Хрест, щоб Твоїм божими руками притягнуть усіх до Себе, і повним Твоїм приниженням підняти нашу природу, яка впала через фальшиве піднесення та марну надію на рай, але Ти прийшов до них. Через піднесення чесного хреста, руйнується скверне володіння диявола і святкуємо тріумфальну перемогу над смертю, і визволяється наш род від стародавнього падіння.

Не покинь же нині молитов наших, якими ми співстраждаємо з тобою , але, як милостивий, помилуй нас, явленням Воздвиження та Животворчого хреста Твого святкуючи, і божественно йому поклоняємося. Допоможи нам захиститися від усіх нападів сатанинських, що нищать душі наші, даруй нам, як Ти колись дав зцілення ізраїльтянам, які мучилися від прокази Мойсеєм, упокори гріх, що піднявся в нас, і ми є приголомшений цими діяннями, піднімися, і до нашого апостола, який хвалився тільки хрестом; приборкай усі повстання варварів, і зруйнуй  всю зброю війни, і розчав всю гордість тиранів. І як раніше був відкинутий Амалик у формі хреста мозаїчних рук, так знищи кожен ріг, що піднімається проти нашої Церкви, і знищуйте кожне повстання, що піднімається проти нашого богослов’я.

Кожні уста, що хулять нас, нехай розширюються, і кожне серце, затемнене невіглаством, просвітлюється. Відверни від нас розум всякого значення запустіння від Тебе, щоб, змінивши свої думки про небо та блаженства, ми могли стати вічним, побожним і правдивим піднесенням, яке належить тим, кого Ти пасеш у Твоєму Царстві. Бо Ти єси Господь наш, і ми Тобі славу воздаємо, з Отцем, і зі Святим, і Благим, і животворящим Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

Чесний Хрест – це найсвятіше Знамення і Символ нашої віри. Всі Святі Таїнства відбуваються закликанням Святого Духа та печаткою Хреста: Хрещення, Миропомазання, Євхаристія.

Все священицькі благословення мають хрест.

Святі Храми, священне начиння та облачення освячуються Святим Хрестом.

Немислимо щоб служіння літургії або збори віруючих було б без печатки Чесного Хреста. Хрест також є самим вірним супутником кожного православного християнина з моменту нашого народження і до нашої смерті. І труна християнина благословляється також хрестом.

Ми часто хрестимося, ми носимо хрест на грудях, зображуємо його в наших будинках, в наших машинах, на наших робочих місцях, і як співає Церква: «Хрест хранитель всього Всесвіту, Хрест краса Церкви, Хрест царів, держава, Хрест вірних твердження, хрест ангелів слава і демонів поразка».

Хрест – навіть не тільки найсвятіший і улюблений, але і незамінний християнський символ. Без нього не мислиться наша церква розп’ятого Христа. Ось чому єретики або не виявляють благочестивого благоговіння до Святого Хреста, як протестанти або євангелісти, або повністю заперечують його та ображають, як Свідки Єгови.

У Геронтіконі (Патерику) розповідається: «Іоан Вострінос, свята людина, що володіє силою проти нечистих духів, запитав демонів, які жили серед дочок і через які вони одержимі люттю та жахливо страждали, і сказав їм: «Чого ви боїтеся у Християн?» І вони відповіли: «У вас дійсно є три великих речі: те, що ви носите на шиї, що ви освячуєте в церкви, і то, що ви приймаєте на літургії». Він знову запитав: «Чого з цих трьох ви найбільше боїтеся?» і вони відповіли: «Якби ви зберігали добре те, чого ви причащаєтеся, то ніхто з нас не зміг би нашкодити християнину». Так що демони найбільше бояться Хреста, Хрещення і Святого Причастя».

Сила Святого Хреста

Благодать і сила Святого Хреста обумовлені не його формою, тобто хрестом, а тим фактом, що це Хрест Христовий, знаряддя, за допомогою якого Христос спас світ. Це жертовник, на якому Він приніс Себе в жертву за весь світ, як жрець і жертва. Все приниження, бідність, виснаження, страждання, біль, смерть, які Він переніс заради нас, досягають своєї кульмінації на Хресті. На Хресті Він зазнав найглибшу біль і найбільше приниження заради нас. Він став за нас прокляттям нас, щоб звільнити від прокляття гріха і закону. Вся справа Христа, все Його людинолюбство зведені в Його Хресті. Коли хтось, як каже святий Григорій Палама, з іронією запитав одного з наших благочестивих отців, чи вірить він в Розп’ятого, він відповів: так, я вірю в Того, хто розіп’яв гріх.

На Хресті Боголюдина Христос вилікував трагедію людської свободи, викликану непослухом прабатьків, «ставши слухняним аж до самої смерті і смерті хресної» (Фил. 6:8) і скерував нашу свободу її творцеві, Триєдиному Бога. На Хресті Він переміг нашу смерть – «смертю смерть подолав» – зробивши нашу смерть Своєю власною, і Своїм Воскресінням Він дав нам життя і нетління.

Через Хрест він примирив нас з Богом Отцем і дав нам прощення наших гріхів.

На Хресті він найпереконливішим чином довів, що любить нас безмежною любов’ю, навіть коли ми розпинаємо Його.

Через Хрест він поєднав нас і з’єднав в одне тіло, перш розсіяних дітей Божих, Він зруйнував непроникні стіни, що розділяли нас, і «створив в Собі нову людину» (Ефес. 6:15). На Хресті він очистив і освятив небо, повітря і землю, тому що він був розп’ятий під небом, вознісся на небо і Його свята кров капала на землю.

На Хресті Він приніс кафоличну, тобто загальну, жертву за всю землю і очищення, загальне для всієї людської природи, тому Він постраждав за межами міста і поза храмом Соломона, як богословів святий Іоан Златоуст.

На Хресті Він явив Себе як єдиний благодійник і Спаситель, Визволитель та Подавеця життя всесвіту і, нарешті, поклав край роботі диявола, його методам і хитрості, його помилкам, влади і влади над людьми. Ось чому він «гарчить і тріпоче, не стерпівши дивитися на силу його», в той час як ми з Церквою співаємо: «Розіп’явся єси мене ради, щоб дати мені відпущення; проколотий Ти був у ребра, щоб краплю життя виточити мені; цвяхами прибитий був, щоб я, глибиною страждань Твоїх переконаний, до величі могутності Твоєї взивав: Життєдавче Христе, слава Хресту Твоєму, Спасе, і Страстям Твоїм»(Великий четвер).

Смерть Господа на Хресті життєдайна і спасительна, вона приносить життя і спокутування

Тому що вона добровільна

Господь іде на смерть не як злочинець, але як цар, що приносить жертви для Своїх підданих, як Він каже: «маю христитися хрещенням і як Я мучуся, поки це не відбутися!» (Лк. 2:50). Ось чому візантійці пишуть на Хресті: «Цар слави» і зображують Господа, не пригніченого болем (з тілом, що звисає з рук в досконалої слабкості), але Господа і його біль (горизонтальні руки на Хресті).

Тому що це справжня смерть.

Господь безпристрасний по божеству постраждав за нас по плоті. Його божественна природа дозволила його людській природі пройти через смертельні муки і страждання на Хресті. Він повинен був повністю пережити нашу смерть, а не феноменально, і за хвилину. У момент знаходження в Гетсиманському саду людська природа відчувала страх, але людська природа і воля підкорилися божественної природі і волі, постраждали і померли заради життя світу та спасіння.

Тому що страждає безгрішний.

Він зазнав страждання помер за грішників. Основна істина полягає в тому, що Господь був безгрішний, бо Його людська природа була з моменту зачаття з’єднана з божественною природою завдяки з’єднанню двох природ в особистості Бога Слова.

Хрест Христовий був і залишається «спокусою для іудеїв, а для еллінів безумство, а для самих покликаних … Божу силу і Божу премудрість» (див. 1 Кор 1:23). Це найбільший парадокс історії: життя через смерть. Через прокляття – благословення. Через безчестя – слава. Через приниження – піднесення. Як говорить святий Григорій Палама: «Така ж мудрість .і сила Божа, через неміч їй дарується перемога, через смирення нею ви підносилися, через бідність ви нею багатієте».

Не випадково Господь не хотів залишатися в славі Преображення, щоб уникнути Хреста, але сходячи з Фавору, Він готує Своїх учнів до «того що мусить трапитися» (Мк 10:32).

Коли Петро порадив йому уникати смерті на хресті, Господь суворо дорікнув його «відійди від Мене, сатано! Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське» (Мт. 16:23).

Знову простуючи до добровільних страждань, Він сказав: «Нині прославився Син чоловічки» (Ін. 13:31). В іншому місці Євангелія Хрест характеризується як слава Христа (Ів. 12:23). Як говорить св. Златоуст: «Раніше Хрест був справою ганьби і пекла, але тепер він став причиною слави та честі. А що Хрест є славою, послухай Христа, говорить: І нині прославив Мене Ти, Отче, Своєю Славою, яку Ти мав у Собі раніше світу. Розуміючи під славою Хрест.

архімандрит Георгій, протоігумен монастиря прп. Григорія, Свята Гора Афон

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Хресту твоєму поклоняємося Владико і Святе Воскресіння Твоє оспівуємо.

Свята Церква сьогодні вшановує пам’ять знайдення Хреста Христового. Три століття хрест був прихований. Після розп’яття Ісуса Христа хрест приховували і все інше, що мало відношення до Ісуса Христа. Здавалося розпинателям, що коли вони розіпнуть Ісуса Христа, то й і все Його вчення зникне. Але вони ніяк не могли уявити, що Христос воскресне і світ побачить життя інше, і свідомість людська оновиться і перебудується. І коли це побачили вороги Христові, слуги пекла, то й почали усе приховувати, що підтверджувало святість Ісуса Христа. А щоб хрест Христовий не став реліквією для християн, його закопали в землю, а на ньому побудували святилище.

Коли Костянтин Великий став християнином, то його мати взяла на себе сміливість віднайти усе те, що було пов’язане з розп’яттям Ісуса Христа. Небеса їй відкрили таємницю, де захований святий хрест, і їй вдалося його відшукати.

Хрест Христовий не просто знак, не просто дерево. Спаситель, коли був розп’ятий на ньому, дав йому силу божественну, як святе причастя, як миропомазання. Церква звертається до хреста як до особистості – радуйся Христе хрестовий, радуйся гробе Христовий з нього Христос Воскрес. Церква має властивості надавати мертвим предметам сили живої. Таку силу надає Господь Бог смерті, життю як якісь субстанції. Каже пророк – смерте де твоє жало, пекло де твоя перемога. У цьому є також певна субстанція і сила впливу. Потім каже пророк – життя торжествує. Це також є субстанція наповнена силою. Хрест Христовий має таку ж силу. Про те, що хрест Христовий отримає таку силу було пророцтво у Старому Завіті. Коли Господь виводив народ ізраїльський з Єгипту, то показав багато прообразів, щоб ми, новозавітні, могли не помилятися, а вірити Господу Богу і віддавати себе Йому. Ізраїльтяни, під час голоду, відправились до Єгипту, щоб вижити. Господь послав Йосифа, щоб він заготував хліба на сім років, щоб єгипетський народ пережив голод, а з ним народ ізраїльський. Це показує, що людина буде мати кризи, але Господнє провидіння буде турбуватися про людину, коли людина довірить себе Господу Богу.

Ми сьогодні повинні працювати над чеснотами, щоб мати їх на майбутнє для загробного світу, бо у кого  не виявиться чеснот потрапить у прірву пекельну. Народ ізраїльський є уособленням людства, а народ Єгипту образ пекла. Так як єгиптяни знущалися над ізраїльтянами, бо для єгиптян пастух овечок було щось зневажливе. Самі ж мали родючі землі, пишалися собою і підносили себе високо над іншими. Так чинить пекло, яке хоче завдати зла людині. Господь показав, що так як чинить людина під дією злого духа, потім на людину повернеться бідами. Вбивали дітей у річці Ніл, Мойсей перетворив води у кров і не тільки Нілу, а й джерел. Єгиптяни змушені були пити кров. Це показує, що хто буде вбивати, той у вічності буде усе покутувати. Всі інші покарання єгиптян – жаби, мухи, хвороби, це є ось та розкіш, якою жили єгиптяни, зневажали ізраїльтян, і все потім їм повернулося на недобре.  У книзі премудрості це говориться ще яскравіше. Коли наступала пітьма, то ходили привиди і люди у Єгипті не могли врятуватися, повзали як змії по долу. Це образ пекла. Ізраїльтяни вийшли з Єгипту. Єгиптянам здавалося, що вони наздоганяють ізраїльтян і повернуть назад. Але Мойсей розводить море і цим пише образ хреста. І хрест Христовий вже творить чудо. Вода стояла стіною з одного і іншого боку, а ізраїльтяни перейшли так воду. І це є хрещенням. Людина народжуються з похоті. А це належить злому духові. Тому людина має вплив на себе злого духа. Але коли людина хреститься і хрещається,  позбавляє сили злого духа. Натомість дарує себе Господу Богу, а Він приймає дар і називає людину сином. І всі правила пекла завмирають.

Коли мали увійти в землю ізраїлеву, то нападали на ізраїльтян амаликитяни. Амалик є правнуком Ісави, брата Якового. А нащадки Ісава завжди ненавиділи нащадків Якова. Ісав не дбав про первородство і продав його Якову. Ісаву здавалося, що це дрібниці. Але нащадки Ісава побачили як Господь Бог піклується про нащадків Якова, то тоді зрозуміли що означало первородство. Звідси ненависть нащадків Ісава до нащадків Якова. Але Ісав продав первородство добровільно, не думав про наслідки, а думав тільки про їжу. Це байдуже ставлення до Божого благословення і привілеїв, які надав Отець Небесний. Таку недбалість Господь Бог не приймає. Якщо ти продав ,то це твій вибір і не мудрий вчинок. І ось амаликитяни вийшли проти ізраїльтян. Мойсей став на горі розвивши руки, показуючи образ хреста. Коли Мойсей руки опускав амаликитяни перемагали, коли Мойсей руки піднімав, то ізраїльтяни перемагали. І зрозумів Аарон, що хрест їх рятує. Тоді підтримали руки Мойсея  і народ ізраїльський увійшов у землю обіцяну. Коли підійшли до землі обіцяної, то на ізраїльтян напали змії. Мойсей підніс на дереві мідного змія, який уособлював Ісуса Христа, бо як Мойсей підніс змія, так належить бути піднесеному Синові Божому на дерево хресне. Ізраїльтяни помирали від укусів отруйних змій. Але коли вони йшли з молитвою до змія на дереві, то отрута ставала не смертоносною. Це знову образ хреста Христового.

Ісус Христос передрікає – йдемо в Єрусалим і Син людський буде виданий у руки людей грішників, і битимуть Його, і розіпнуть Його, і вб’ють Його, але Він третього дня воскресне. Христос йде в Єрусалим, де вже чимало разів влада Юдеї міркувала як убити Ісуса Христа. Але просто так вбити влада не хотіла, вона хотіла перед тим осоромити Ісуса Христа. В законі знайшли постанову – проклятий кожен хто висів на дереві. Ще римляни користувалися такою постановою. Вони римлян усікали мечем, щоб не завішувати на дерево, бо це велика ганьба. А покарання на дереві римляни готували тільки для чужих. Юдеї планували, щоб від Ісуса Христа відвернулося усе людство, тому й приготували смерть на дерев’яному хресті.

Але сталося так, що Христос якраз хрест обрав образом спасіння. Але чому саме так?. Апостол Павло відповідає, що євреї шукають чудес, а греки шукають мудрості, але ні те, ні інше не є головним для Бога, а  очевидність і зрозумілість розповіді про Ісуса христа на хресті. Адже не Ісус вибирав спосіб смерті, а його кривдники.

У розмові з Никодимом Ісус Христос каже – «Говорив я вам про земне, а ви не віруєте, – як же увіруєте, коли вам про небесне говоритиму?» Через це обрав Господь Бог найпростішу форму спасіння для людини, вбити у собі гріховні наміри і злу природу та піти за розп’ятим, бо це найдоступніше. Бути особливими не всі можуть, а упокоритися і піти за Господом можуть усі. Навіть царі земні йшли у монастир і ставали на коліна перед розп’яттям. Таку доступність для людини обрав Господь. а за цією доступністю пішли воїни Церкви – вмч. Димитрій, вмч. Георгій Переможець. Цар Костянтин теж став християнином і навіть проголошений святим.

Давайте поглянемо, що ми робимо. Ісус Христос каже учням – йдемо в Єрусалим, бо брат ваш Лазар помер і треба його повернути до життя. Апостоли запевнили, що й вони помруть, якщо підуть в Єрусалим. Адам загинув через гріх, а Христос каже що йде в Єрусалим щоб повернути Адама до життя. але йде щоб Лазаря воскресити. І в особі Лазаря Христос показує, що все людство так воскресне як воскрес Лазар.

Ми є злиденними у своїх намірах, ми живемо тим, що нам хочеться, а не думаємо що може нас чекати за наші вчинки та байдужість до самих себе. Що нас чекає у загробному житті мало хто задумується. Ми свідомо від цих думок тікаємо, бо совість наша нас викриває. Ісус Христос воскрешає Лазаря і ще більше загострює ненависть до себе. Фарисеї палали від заздрості, адже народ бачив те, чого раніше не могли й уявити. Визрівав план позбутися Ісуса Христа, адже народ йшов за ним. Коли Ісуса Христа захопили, Пилат засвідчує на увесь світ, що не знаходить провини у цій людині. А юдеї переконують – винен чи ні, але він має померти, бо називає себе Сином Божим. Але це провина? Ісус Христос доводить – якщо Йому не вірять, то мали б вірити ділам, які Він робить з благовоління Отця. Отець дав своєму Синові владу у людській природі робити божественні справи, щоб переконати нас, що людська природа, яка буде обожнена в загробному світі буде здатна творити такі вчинки усю вічність. Людина буде наділена неймовірними дарами зціляти і воскрешати. Юдеї були осліплені своєю гординею і змушують Пілату віддати Ісуса Христа на розп’яття. Але цього їм було замало. Перед розп’яттям юдеї ведуть Ісуса Христа на бичування. На голову Ісусові кладуть терновий вінок, який завдає 70 ран голові Сина Божого. Юдеям мало було смерті Ісуса на хресті, вони бажали бачити страждання і насолоджуватися тим.

Жінки єрусалимські, які побачили Ісуса Христа закатованим почали побиватися. Ісус їм каже –  «Не плачте надо мною, а плачте над дітьми вашими». Христос передрікає майбутнє ізраїльського народу, що він буде вигнаний з Батьківщини і буде тинятися до кінця світу по чужих народах. І нині не всі євреї повертаються на Батьківщину, може щоб не стати жертвою антихриста. Ісус закликає плакати, бо ми самі у собі породжуємо пекло. Якщо людина не переродиться у Христа, то будемо плакати усю вічність.

Дух Святий, який веде Церкву, поставив так, що протягом року хрест у храмі, у наших домівках, на нашому тілі. Церква Христова нині кладе нам хрест для поклоніння. Це дві частини дерева, які таємниче діють. Хрест воскрешає духовно померлих. Церква Христова згадує сьогодні історію як Цариця Олена віднайшла хрест дією Духа Святого.

Нині багато є й науковців, які вихваляються своїми досягненнями та поясненнями світу цього, але навіть не уявляють звідки береться та їх мудрість. Ісус Христос сказав: «Погублю мудрість премудрих, а розум розумних відкину». Бо що варта та мудрість, якщо вона не від Бога і не для Бога. Апостоли запитують Ісуса Христа – «Що нас чекає у царстві твоєму, бо ми покинули усе і пішли слідом за тобою». Ісус відповів, що не тільки вони, а всі, хто покинув усе і пішов за Ісусом Христом, страждаючи, той у сто разів більше отримає ніж тут має. А те, що ми тут маємо це нічого не варте, бо воно все мусить загинути. Людина отримає велику, незбагненну мудрість в усьому, але якщо буде з Богом. Отець візьме у вічність тільки те, що Боже, а все інше відкине. Амінь

+ Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський (ПЦУ)

Справді дивно, що один символ здатний вміщати все це. Але чи це єдине дивовижне в цьому символі? Насправді, хто може забути здивування тих, хто слухав апостольські проповіді, що звучать по всьому світу в перші роки поширення нашої віри? Вони розповідають про Сина Божого, Який прийшов на землю, проповідував, творив численні чудеса і, врешті-решт, був засуджений і засуджений до ганебної смерті, смерті на хресті, найпринизливішої на ті часи.

Саме тому обурювалися юдеї, і зневажали благу звістку освічені язичники елліни. Чи можливо, щоб істинний Бог помер такої принизливої смертю? Чи здатний людський розум вмістити і прийняти все це?

Завтрашнє Євангеліє (Мк. 8:34 – 9:1) покликана, брати мої, пояснити віруючим цей парадокс і розширити його розуміння тими, хто задовольняється і обмежується своїми власними можливостями й не бажає побачити щось більше. І про що ж нам оповідає Євангеліє? Воно говорить нам про те, що шлях Хреста і жертви веде людину до спасіння і Раю. Піти за Христом – означає йти слідом за Його Хрестом і розпинатися разом з Ним, відкинути себе, свої прагнення і бажання і відчути Його муки.

Крім того, Євангеліє попереджає нас: наскільки сильно ти бажаєш спастися, слідуючи лише зовнішнім релігійним проявам і піклуючись тільки про себе, тим більше ризик того, що твоя душа загине. І навпаки: забуваючи себе заради користі інших, ти отримаєш перемогу. А це саме головна перемога, яку людина може одержати у своєму житті.

Дійсно, парадоксальні висновки. Однак вони пояснюються світлом Хреста, жертви, наслідуванням Божественної любові, яка, щоб дарувати життя, дійшла до порога смерті. І це настільки значно, що самозречення людини уподібнюється самовідданості Самого Христа. І той, хто посоромиться пожертвувати собою, нехай пам’ятає про те, що в Судний день в Царстві Божому не визнають його.

Так не будемо ж ми сумніватися, брати мої, і піднімемо наш Хрест. У кожного з нас своя Голгофа, на яку йому судилося піднятися. Не будемо нарікати і соромитися того тягаря, який на нас поклав Господь. Покажемо себе гідними цієї честі, щоб і Він не посоромився нас. Але, крім цього, ми повинні знати, що Хрест – це не тільки жертва, ловлення, що стає нагородою на Небесах, а й спокій, зцілення, слава, захист, надія, шлях до воскресіння навіть у нинішньому земному житті.

Високопреосвященний Варнавас, митрополит Неаполі і Ставруполі

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

У Старому Завіті ми можемо знайти безліч алюзій на символ Чесного Хреста. Нижче ми згадаємо про шість подібних провісників.

По дорозі ізраїльтянів у Рефідім Мойсей двічі накреслив хресне знамення. Спочатку він ударив жезлом об скелю, і з неї пішла вода, в результаті чого народ втамував свою спрагу. Потім Мойсей розпростер свої руки з жезлом до неба, щоб помолитися і зміцнити ізраїльський народ у боротьбі проти Амалика (Вих. 17:1 – 16). Згідно святому Григорію Палами (PG 133 – 136), саме знак Хреста підтримав ізраїльських воїнів і допоміг їм перемогти. На думку Теодорина Кирського, крім символу Хреста, був явлений і символ розп’ятого Господа (PG 80, 260 – 261).

Іншого разу Мойсей зобразив цей святий знак, коли вів ізраїльський народ в Едом. Тут ізраїльтяни втратили сміливість і віру в Бога, тому Бог послав смертоносних отруйних змій, які кусали ізраїльтян і в результаті багато з них загинуло. Коли ізраїльтяни покаялися, Господь наказав Мойсеєві виготовити мідного змія і встановити його на дерев’яному брусі, і сказав, що кожен, хто погляне на цього змія, зцілиться (Чис. 21: 4 – 9). Хоча біблійний текст не дає нам докладного опису того, яким чином був встановлений мідний змій, святий Григорій Палама представляє нам більш ясну картину, пояснюючи, що Мойсей спорудив змія на похилій поверхні на вертикально поставленому дерев’яному брусі, в результаті чого був утворений хрест (PG 133 – 136). Крім того, сам Ісус в оповіданні Євангелія від Матвія, пророчо говорячи про свою хресну смерть, порівнює її з Воздвиженням мідного змія в пустелі: «І як Мойсей підніс змія в пустелі, так належить піднестися Синові Людському» (Ін. 3:14).

Знак хреста спас від смерті і пророків Старого Завіту – Даниїла і трьох отроків. Три отроки, Ананія, Азарія і Мисаїл, і пророк Даниїл жили у Вавилоні в період його полону. Три отроки були поміщені у вогняну піч і спаслися, завдяки чудовому Божественному втручанню (Дан. 3:23). Пророк Даниїл був спасенний подібним чином, коли був кинутий у рів з левами (Дан. 6: 16-23).

Звичайно, і в цих випадках біблійний текст не відтворює повну картину порятунку трьох отроків. Однак цей недолік заповнюють творіння Андрія, єпископа Критського, який пише, що спочатку три отрока, а потім і пророк Даниїл здіймали руки до неба, склавши їх хрестоподібно (PG 97, 1040 – 1041). Це переказ зберігає і церковна гімнографія. Зокрема, в Хрестопоклонну неділю в одному з піснеспівів ми знаходимо такі слова: «Вкинутий колись у рів на розтерзання левам, великий між пророками Даниїл, навхрест руки розпростерши, неушкодженим спасся, благословляючи Христа Бога повіки» (катавасія восьмий пісні канону ранішньої).

У Старому завіті існують пророцтва не тільки щодо Хреста Христового, але й таких подій як Різдво, Пристрасті і Воскресіння Христа. Однак саме Хрест Христовий є тим знаряддям, за допомогою якого Христос прославився, поламав войовничого ворога, переміг смерть і Своїм Воскресінням дарував людям нове життя, вільну від оков смерті і тління.

Незважаючи на те, що в старозавітні часи хрест був символом прокляття і смерті, і, згідно з проголошеним Второзаконня, всякий, загиблий на древі, вважався проклятим (Втор. 21:23), Христос Своїм Розп’яттям, зробив хрест символом перемоги над смертю, знаком слави і величі. Хрест перестав бути атрибутом приниженості, убозтва і прокльону, ставши виразом святості, благословення, честі, слави і благородства.

Але яким чином сталася ця суттєва зміна, це диво й перетворення? Звичайно, причиною тому стало втілення Сина і Слова Божого, в якому «Слово стало плоттю» (Ін. 1:14), і Його Розп’яття, коли Він «помер за нас» (Рим. 5:8), «упокорив Себе, був слухняним аж до смерти, i смерти хресної» (Флп. 2:8), позбавивши нас «вiдкупив нас вiд прокляття закону, ставши за нас прокляттям» (Гал. 3:13).

Хрест і Воскресіння Христа відкрили нам двері в Рай, скасувавши полум’яний меч, що перепиняє шлях до дерева життя (Бут. 3:24). Якщо ми звернемося до гімнографії свята хрестопоклоніння, ми побачимо безліч похвал Хресту Христовому, які називають його вартовим райської брами, перемогою царів, похвалою ієреїв, опорою віруючих, хранителем світу, славою і гордістю Церкви, великою славою християн, коханої проповіддю Апостолів, вінцем мучеників, дорогоцінним прикрасою пророків – похвал, які підносяться і на Хрестопоклонну неділю Великого Посту.

Феодорос Рокас, богослов.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа.

1 Кор. 1:18

У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Істино, по слову Святого Апостола, дороги брати і сестри, вчора ми з вами зримо торкалися до цієї сили, ставши учасниками Воздвиження Хреста Господнього. Повз кожного з вас пропливло Животворяще Древо, винесене з Святого Святих, із земного неба, з вівтаря Господнього. Пропливло, і піднялося на висоту, і опустилося до землі, щоб знову піднятися, осіняючи всі сторони світу, щоб кожен побачив, зрозумів і відчув силу і владу цього великого знамення перемоги.

І ось сьогодні переможні спів лунає над усім світом: «Радуйся, Живоносний Хрест!» Які дивні слова, дорогі мої браття: знаряддя ганебної тортури приносить життя і радість. Виснаження і крайня убогість – народжують багатство дарів Духа Святого, і Древо Хресне стає Древом Райським і прикрашається таємними квітами, що випускають пахощі життя вічного. І з бездонної печалі Великої П’ятниці – засяє радість і світло Воскресіння Христового. Бо, улюблені мої, у Бога Любові зовсім особлива логіка. І слово про Хрест – для тих, хто гине є потворність, для іудеїв – спокуса, для еллінів – безумство. Бог перемагає силою любові до кінця, любов’ю жертовності, любов’ю хреста. І переможне знамення цієї безмірної любові Бога Трійці до світу – є Хрест. «Бо так полюбив Бог світ, що і Сина Свого Єдинородного дав на розп’яття».

Для нас, православних, споглядання жертовної любові наповнює душу любов’ю, подякою і торжеством – Воздвиженням Хреста в серцях наших. І, таким чином, Хрест є також переможне знамення любові нашої до Бога і братів наших. Їм, Хрестом, з натхненням сказати Отцю і своє слово у відповідь про хрест нашого життя: якщо можливо, нехай не буде ся страшна чаша хресних мук – нашою долею, але якщо неможливо – то нехай буде воля Твоя хресна на нас. Але пішли, Господи, силу і волю прийняти і понести Хрест. Зміцни нас серцем і вустами цілувати Хрест як самий дорогоцінний скарб, яким вводиш в сокровенне таїнство і досконалість Твоєї божественної Любові. Відкрий, Господи, серце наше, любов’ю Хреста Твого, даруй терпіння та мужність, до яких Ти закликаєш нас: «Терпінням вашим хрещеним спасайте душі ваші, і витерпить до кінця, в любові хрещеною, той спасеться».

Кожен з нас, дороги брати і сестри, з досвіду знає, що хрест має велику силу, і більшість християн бояться буквально на хвилину зняти з шиї хрест, щоб не позбавити себе його огороджувальної сили. Хрестом ми починаємо кожну молитву, і хрестом ми її закінчуємо. Хрестом ми осіняємо свою постіль перед тим, як відійти до сну. Хрестом ми освячуємо свої домівки, прикрашаємо священні облачення і храми. Хрест сам по собі чудово гарний, має досконалу форму, але не через свою краси він володіє такою силою, а тому, що на ньому був розіп’ятий Христос. Тому коли на душі у нас похмуро, а це буває від того, що демонська рать наганяє на нас зневіру, досить нам поглянути на Хрест Христовий і порівняти свою печаль з сумом Христа – і наша печаль здасться нам просто смішною в порівнянні з тією, яку Він носив у серце, бачачи наші гріхи. Коли у нас щось болить і нам важко переносити біль, досить подивитися на Хрест Христовий – і нам відразу стане соромно, що ми стогнемо і скиглимо від малих випробувань в порівнянні з тими випробуваннями, які Господь зазнав за нас. Коли ми залишилися одні і нам здається, що ми всіма кинуті, і в серці у нас туга, досить поглянути на Хрест Христовий – і нам стане соромно, тому що ми ніколи не буваємо одні, бо Господь сказав: «Я з вами по всі дні до кінця віку». Тобто тримаючи пам’ять про Хрест в своєму розумі, ми можемо жити, нічого не боячись.

Ми знаємо, що не людським вигадництвом увійшло в світ це чудове свято, що увібрала в собі три різночасових події історії Животворящого Древа, і не людськими зусиллями зберігається воно в світі вже протягом сімнадцяти століть. Це справа Божа, бо Хрест був даний Синові Отцем і був прийнятий від Нього. Любов Отця, спочивши на Сині Духом Святим, схована у темряві та мороці Гетсиманської ночі, як і у світлі Голгофського дня. Але вона сховалася заради Любові, торжествуючої у жертовності, що б через це засяяти в силі і славі своїй.

Сьогодні и щодня Христос кличе всіх нас – до вільного прийняття Хреста, його воздвиження. Через це жорстока доля стає вже власним жертвопринесенням, через відданість і покірність хрещеною волі Божій. Тоді приходить мир і радість в життя наше, Хрест вже не розтрощує нас, а оживляє і надихає, бо в ньому ми пізнаємо силу Любові Божої.

Тому велике духовне значення нинішнього торжества в тому, що саме життя наша повинне бути таким Воздвиженням для кожного з нас – його власного Хреста. Хрест дається кожному свій, у відповідь на його взяття, за словом Господа: «Візьми Хрест твій і йди за Мною, куди б я не пішов, до Гетсиманії, на Голгофу, в глибину пекельну». Цей наш Хрест є, перш за все, життєвий жереб, людська доля. Вона несе в собі радість і горе, натхнення і знемога, потреби й турботи, працю і позбавлення, хвороби і втрати, вмирання і воскресіння!

Все наше життя, улюблені мої, – є хресне сходження, що зводять до хресного кінця свого, до християнської кончини життя нашого. Доля наша дана нам, і ми залишаємося невільні в її обрання, але від нас вимагається подвиг віри до прийняття волі Божої, в її незбагненності і видимої часом суворості.

Ми живемо в світі страстей, хвороб і богоборчого нападу, тому часам нам здається, що сьогоднішнє наше життя особливо знемагає під Хрестом, що напади лукавого робляться нестерпними. З болем бачимо всі біди нашого народу і нашої багатостраждальної Батьківщині. Але одночасно мусимо бачить оком віри і любові, що чим важче Хрест – тим вище обрання, чим глибше страждання – тим прекрасніше слава, чим темніше і страшніше ніч – тим яскравіше сяють зірки на небі милосердя Божого.

Ця блаженна думка, про хресну долю і неминучу хресну перемогу, повинна засісти в нашому розумі, а через розум увійти і в наше серце, щоб ми не тільки чисто теоретично, розумом, а й серцем своїм взяли всю рятівну силу страждання. І ось перед нами на аналої найбільш повне втілення цієї ідеї, реально зримий нами Хрест, на якому – розп’ятий Людина і Бог Ісус Христос.

Так затвердимо ж, дорогі маї, наші думки і розум Животворящого силою Хреста Христового, скеруємо до нього побожно нашу увагу і найбільш у сьогоднішні день свята Воздвиження, вознесімо і прославимо Хрест в душах і тілах наших, перед обличчям Хреста в розчуленні сердець і в покорі духу, бо неможливо людині гідно прославити і незбагненну силу, і велич Хреста Господнього.

Поклонимося ж, брати і сестри, Хресту, будемо його Воздвигати духовно, з вірою і любов’ю, надією і покорою, з безповоротним бажанням відкинути себе в ім’я любові і приймати долі свої – як веління Божі. І тоді хрест наш стане знаменням перемоги духовної, радістю, подякою, торжеством. І ми з мучениками, і стародавніми і з нашими дорогими новомучениками і сповідниками Київського Православ’я, наповнимося  нетлінного натхнення і заспіваймо: «Радуйся, Живоносний Хрест». Амін.

прот. Сергій Горбик

14/27 вересня 2013 р.Б.

Другу битву мав він супроти візантіїв, їхнє мале місто Візантіон колись заснував один грек Візас у часи юдейського царя Манасії на своє ім’я. Від них Константин був двічі переможений і в печалі перебував великій; коли ж настав вечір, очі свої на небо звів і побачив писання, зорями складене, зображало воно таке: «І до мене поклич у день твоєї печалі — я тебе порятую, ти ж прославиш мене!» Перестрашений був, знову очі на небо звів і уздрів хреста, як раніше зорями зображеного на небі, й такий напис навколо нього: «Із цим знаменням переможеш!». І тоді поніс у полки хреста й переміг ворогів своїх і взяв місто їхнє Візантіон.

Третю битву мав на Дунаї-ріці із скитами, знову на небесах спасительна зброя явилася і перемога, бо як і раніше діяв. І відтоді Константан силу на хресті розп’ятого Христа зрозумів, і з цього одного вірив, що істинний був Бог, хрестивсь у нього із достохвальною матір’ю своєю Оленою, яку, як вельми боголюбну, послав із великим коштом до Єрусалиму на розшуки чесного хреста. Вона ж, ішовши до Єрусалима, святі місця бачила і від скверен ідольських їх очистила, і чесні мощі різних святих на світ винесла.

Був-бо тоді в Єрусалимі патріарх Макарій, що зустрів царицю із належною честю. Блаженна ж цариця Олена, бажаючи розшукати схованого в Юдеї животворящого хреста Господнього, закликала всіх юдеїв і запитала їх: хай покажуть їй місце, де сховано чесного хреста Господнього. Заперечували вони, що не знають, цариця ж Олена муками і смертю пригрозила. Вони ж бо показали їй одного старого мужа, на ймення Юда, кажучи, що цей може показати тобі те, що шукаєш, оскільки є син чесного пророка. І хоч багато мучили його, Юда відмовився повідати. Звеліла його цариця вкинути у глибокого рова. Там побувши певний час, обіцяв сісазати. Вивели його, прийшли на місце, де була гора велика, посипана землею та камінням; на ній-бо Адріян-цар римський уже збудував храма богині Венері, і в ньому поставив кумира. І там Юда той показав, що тут має бути схований хрест Господній. Цариця ж Олена повеліла храм ідольський розорити, землю ж і каміння розкидати й копати. Макарію ж патріарху, що помолився на місці цім, почувся запах доброприємний, і тоді гріб і місце розп’яття з’явилося від сходу, й поблизу них знайшли поховані три хрести, а потім знайшли чесні цвяхи. Не могли однак доміркуватися, котрий хрест був Христовий. Трапилося тоді в той час, що винесли одного мерця на поховання. Тоді патріарх Макарій повелів носіям стати і покладено було хрести на мертвого по одному. Коли ж покладено було хреста Христового, то мертвець воскрес і став живий силою божественного хреста Господнього. Цариця ж, із радістю прийнявши чесного хреста, поклонилася йому, поцілувала його, так само і весь синкліт царський, що був із нею. Інші не могли бачити і цілувати святого хреста через тісняву і просили хоч би здалеку побачити його. Тоді Макарій, патріарх єрусалимський, став на найвищому місці і вчинив воздвиження, показуючи чесного хреста народові. Вони ж гукнули: «Господи помилуй!» — і відтоді й почалося свято Воздвиження чесного хреста Господнього.

Цариця ж Олена частину цього чесного дерева у себе зберегла, також і святі цвяхи, а інше вклала в срібний ковчег і дала Макарію-патріарху на збереження родам, що будуть по тому. Тоді Юда із безліччю жидів увірував, і хрестився, й названий був у святому хрещенні Киріяком, що потім патріархом Єрусалиму став і при Юліяні-відступнику мучений був за Христа й помер. Свята ж цариця Олена повеліла по святих місцях у Єрусалимі церкви будувати, спершу повеліла звести церкву Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа там, де гріб Христовий і де чесного хреста було знайдено, і знову-таки повеліла збудувати в Гетсиманії, де гріб Пресвятої Богородиці, чесного її успення. Також і інших вісімнадцять церков збудувала і всілякими оздобами прикрасивши та всім потрібним обдарувавши, прибула до Візантії, несучи із собою частину дерева животворящого хреста і святі цвяхи, якими було прицвяховано Тіло Христове. Блаженний же цар Константан животворяще дерево поклав у золотому ковчезі, від святих цвяхів один в Адріятичне море був укинений святою Оленою, коли з Єрусалима в Царград поверталася, щоб утишити його, оскільки піднялася буря велика і хвилювання в морі, а другого цвяха цар укував у свого шолома, ще одного прикував до бразд у вузді коневі своєму, щоб збулося сказане Захарією-пророком: «Буде того дня навіть на вуздечці коня царевого, святе Господа Вседержителя». Четвертого-бо цвяха цариця Олена дала тревірам на збереження.

Коли повернулася до Візантії із Єрусалима свята Олена, христолюбивий цар Константин зробив три великі хрести, за числом явлених йому у війнах: першого в Римі, коли Максентія потопив, другого у Візантії, коли Візантію взяв, третього, ісоли на Дунаї-ріці скитів переміг — за образом тих трьох діянь влаштував чесних три хрести із коштовних речей і написав на них золоти ми письменами такі слова: «ІС ХС НІКА», тобто переможець, являючи всім ревність благочестя свого і показуючи, що силою хрестною ворогів переміг: поставив одного хреста до сходу високо на торжищі, другого стовпа поставив на верхівці червоного стовпа римського на братолюбному місці, третього виніс на мармуровім місці вельми красному, де продавали хліб, — на тому місці численні сили і знамення були від хреста святого, Свідчиться і те від багатьох, що ангел Господній сходив із небес у великій світлості вночі на те місце і, кадячи, обходив святого хреста, співаючи пісню трисвяту солодким голосом, і знову на небо зійшов. Так було тричі за літо: місяця цього на Воздвиження чесного хреста, і знову місяця травня в 7-й день на Явлення хреста Господнього в небі, і у святий великий піст чотиридесятний, у неділю хрестопоклонну. І численні благоговійні люди, котрі чесно і свято живуть, це ангелове сходження бачили і спів його чули, і іншим про те оповідали.

Згадати належить і те, що чесне та животворяще дерево хреста Господнього в один час персами було захоплено і знову в Єрусалим повернено на радість вірних. У царство-бо Фоки, царя грецького, Хоздрой, цар перський, перемігши Єгипет, і Африку, і Палестину, взяв Єрусалим і численних християн убив, захопивши церковні скарби й начиння, поміж іншого взяв і той багатоцінний скарб — дерево животворящого хреста Господнього, — і в Перейду відніс. По тому помер Фока-цар, і настав на його місце Іраклій, який хоч і намагався Хоздроя перемогти, одначе сам од нього багато разів був переможений і просив миру, але не дістав од гордого ворога. Тоді в печалі великій будучи, помочі від Бога шукати почав; і повелів усім вірним молитви творити, неспання й пости, щоб збавив їх Господь од того, котрий хвалиться у гордості своїй знищити всіх християн і гудить ім’я Ісуса Христа; хай не кажуть вороги: «рука наша висока і боги сильні, а хай пізнають погани, що один є Бог істинний, його-бо міцності та силі хто на спротив постати може? Молився і сам цар зі сльозами й постом великим. Тоді, зібравши всіх воїнів своїх, в надію помочі Божої озброївшись хрестною силою, пішов на персів і в певному місці, зійшовшись із Хоздроєм, переміг його і прогнав. Воював же землю Персидську сім років, беручи міста й полонячи села і численні полки Хоздроєві перемагаючи. Нарешті Хоздрой, не мігши спротивитись грецькій силі, побіг із землі своєї і, перевізшись через ріку Тигр, молодшого сина свого Медарса учасником свого царства учинив, на що, обурюючись, старший син його Сироєс намислив укупі і батька й брата убити, що і вчинив невдовзі. Після забиття отих був спадкоємцем царства Персидського Сироєс і послав із молінням та численними дарами до Іраклія, царя грецького, змирюючись йому і просячи, щоб перестав полонити його землю. Тоді Іраклій уклав із царем персидським мир, узяв із землі його хреста Господнього животворяще дерево, Хоздроєм від Єрусалиму полонене, що чотирнадцять років у персів було. І повернувся цар грецький із великими користями додому, радіючи і славлячи Бога за поміч його велику. Коли ж дійшов до Єрусалима, узяв цар чесне дерево на рамена свої, щоб понести на попереднє його місце (був-бо одягнений у порфиру царську, золотом і камінням коштовним оздоблену, маючи на голові вінця царського), тоді сталося чудо жасне: раптово-бо став у воротях тих, якими на лобне місце ходили, і не міг нітрохи із чесним хрестним деревом поступити, силою Божою утриманий, усім напрочуд у такій речі. Захарія ж, патріарх єрусалимський, що з усім народом єрусалимським вийшов назустріч царю із віттям та фініками аж до гори Єлионської, ішов із царем укупі і, поглянувши очима, побачив ангела Божого, як блискавку, що у воротях стояв, вхід перепиняючи і кажучи: «Не таким чином Творець наш те дерево сюди ніс, яким ви несете його». Те патріарх бачачи й чуючи, жахнувся і, звернувшись до царя, рече: «Глянь, царю, що неможливо тобі, одягнутому в багаті ризи, царськими прикрашені оздобами, понести дерево це святе, що його поніс Христос, який став убогим заради нашого спасіння. Коли ж бо хочеш понести хреста, йому, наслідуй, злидарству його. Тоді цар зняв із себе багряницю та вінця й одягся у просте та погане одіяння й поніс чесне дерево святого хреста без будь-якої перепони, йдучи ногами босими, і вніс у церкву на місце, з якого взято було Хоздроєм, перським царем, там знову благочестивий цар Іраклій хрестне дерево поставив. І була велика радість та веселощі вірним через повернення хреста Господнього й торжествували (як колись ізраїльтяни на повернення ковчега Заповіту від филистимів), хвалячи розп’ятого на хресті Христа, Царя слави, і поклоняючись підніжжю його святого хреста. Йому ж і від нас хай буде честь, слава і поклоніння тепер і завжди і навіки віків. Амінь.

Про чудо, що ним був пізнаний істинний хрест Христовий багато не погоджуються. Дехто каже, що дівиця мертва несена була на поховання і силою хресною воскрешена. Інші кажуть, що то була вдовиця мертва, а від животворящого дерева ожила, ще інші повідають, що вдовиця якась, лежала хвора в домі, і була при смерті, до неї ото патріарх із царицею прийшов і хрести приніс, поклав на хвору і коли покладено було хреста Господнього, тоді встала здорова. Інші кажуть, що мертвого чоловіка несли до гробу і воскрес доторком до хреста Господнього. Никифор же Калліст, прозваний Ксантопул, у книзі 3-ій, у главі 29-ій, каже, що обидва чуда тоді хрестом Господнім створилися: і вдовиця, що в домі хвора лежала і вмирала, від воріт смертних до життя та здоров’я повернена, і мерця, що до гробу несли, було воскрешено.

Переклад за виданням: Святитель Дмитрій (Туптало) [Ростовський]. Книга житій святих.. на три місяці первых, еже ест: септемврій, октобрій, новембрій. Вид. 2-е, Київ, друкарня лаври, 1711. Пер, з ц.-сл. В. Шевчук

КОНДАК 1

Непереможний Володарю, Життєдавче Христе, Царю, для перемоги над ворогом Ти дав нам, як зброю могутню, Хрест Твій найчесніший. Ним звільняючись від зла, ми з подякою вшановуємо його та, вклоняючись як святому підніжжю ніг Твоїх, благаємо: ним, що має непереможну силу Твою, вбережи нас від усяких бід і страстей, щоби з похвалою ми співали йому:

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

ІКОС 1

Ангели з праведними чинами хрестовидно обступають престіл Твій, Царю слави, у чотириконечному місті Твоєму на небесах, показуючи тим велику чотиристоронню силу Хреста Твого й вихваляючи його піснями такими:

Радуйся, Хресте, бо на тобі Христос Життєдавець умертвився.

Радуйся, бо на тобі Бога було прибито.

Радуйся, знамено Царя Небесного.

Радуйся, похвало престолу божественного.

Радуйся, жезле Самого Вседержителя.

Радуйся, зброє Всесильного Переможця.

Радуйся, бо Хрестом полум’яна зброя херувимська перемагає.

Радуйся, бо Хрестом жало пекельного змія знесилюється.

Радуйся, для ангелів радосте, а бісам ридання.

Радуйся, усім царям православним величання, а воїнам їхнім кріпосте.

Радуйся, бо ти – роз’яснення проповіді апостольської для усіх християн.

Радуйся, бо ти – Церкви окраса і охоронитель усієї вселеної.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 2

Дивлячись на страшне Хреста Твого, Христе, піднесення з Тобою, на ньому Розіп’ятому на горі Голгофі, всі народи, що прийшли дивитись на таке приниження, били себе в груди з покорою. Тож і ми – усі вірні – споглядаючи на його найславніще Воздвиження, що в Церкві Святій звершується, відкидаємо всі образи та зі смиренними серцями вклоняючись співаємо: Алилуя.

ІКОС 2

Подай нам, Слово Боже, розум, щоб змогли ми зрозуміти надзвичайну силу Хреста Твого. Достойно вшановувати його-справа вищих і праведних чинів, а як ми, люди земні, зможемо нечистими устами хвалу йому возносити, хіба лиш принесемо молитовні пісні й насмілимося так покірно співати:

Радуйся, Хресте, бо твоя широта – це любов Христа за всіх Розіп’ятого.

Радуйся, бо твоя довжина – довготерпіння Постраждалого.

Радуйся, бо твоя глибина – глибока у страстях покора Господня.

Радуйся, бо твоя висота – послух Сина Отцеві високий.

Радуйся, бо широтою своєю ти до спасіння збираєш всі народи.

Радуйся, бо довготою своєю ти встановлений від віків, щоб охороняти всі віки.

Радуйся, бо глибиною своєю ти до пекла вкидаєш ворогів Божих.

Радуйся, бо висотою своєю ти до Неба підносиш угодників Господніх.

Радуйся, бо в широті твоїй нам відкривається лоно Авраамове.

Радуйся, бо довготою своєю ти даруєш нам життя довге, тобто вічне.

Радуйся, бо глибиною своєю ти показуєш нам багатство премудрості Божої.

Радуйся, бо висотою своєю ти даруєш нам надію Царства Небесного.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 3

Силу Хреста Твого, Христе Боже, пошли нам з небес, щоб прославляли ми славні й великі чудеса його, та знаменуючи і просвічуючи себе Хрестом, як непереможною зброєю, перемагали ворогів своїх співаючи: Алилуя.

ІКОС 3

Усі християни мають у Твоєму, Христе Боже, Животворчому Хресті сильного захисника і скорого в бідах помічника у всьому світі. Тож і ми, вшановуючи його, такі похвальні дари йому приносимо:

Радуйся, Хресте, чотириконечна красо.

Радуйся, усім чотирьом кінцям світу доброто.

Радуйся, сходе, що освітлюєш день спасіння.

Радуйся, піднесення до світла вишнього, бо схід ім’я йому.

Радуйся, заходе, що просвічуєш світло, яке ніколи не заходить.

Радуйся, визволення від влади темного заходу пекельного.

Радуйся, полудню спасіння від біса полуденного, що опівдні підмовив до гріха в раю.

Радуйся, прохолодо від розпалення гріховного полум’я.

Радуйся, півноче, що оберігаєш від ворогів, які прагнули престолу північного.

Радуйся, теплото, що зігріваєш від холоду байдужих до покаяння.

Радуйся, що нагадуєш нам про захід смерті і північ Суду Страшного.

Радуйся, що об’являєш схід світла в Церкві Небесній та південь спеки пекельної.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 4

Бурю всяких напастей утихомир, Христе, підкріплюючи нас Чесним і Животворчим Хрестом Твоїм. Ним бо, як добре знаним наставником, ми до спокою навертаємось і, славні його образи та явлення згадуючи, співаємо: Алилуя.

ІКОС 4

Усіх, хто бачив різноманітні чудеса, що силою Хреста Твого діялися, і чув про них, Ти, Христе, укріпи, а також тих, хто приходить до нього і прославляє його так співаючи:

Радуйся, Хресте, що стоїш посеред раю церковного, як дерево життя.

Радуйся, бо на тобі дозрів такий плід, що хто з’їсть його -житиме вічно.

Радуйся, бо ти – дерево пізнання добра і зла.

Радуйся, бо тобою вчимося відвертатися від зла і чинити добро.

Радуйся, бо ти – дерево, що ховає від лиця Божого грішного Адама.

Радуйся, бо грішникові, що заховався під тобою, відкривається лице милосердного Бога.

Радуйся, бо ти наче Авраамовий дуб маврійський, що являєш Бога в Тройці.

Радуйся, бо під ним покинутий грішник, як Ізмаїл, буде почутий з Неба.

Радуйся, бо ти наче дерево, яке Ісаак ніс на жертву за себе.

Радуйся, бо при тобі затримується караюча рука Божа від заколення роду людського.

Радуйся, бо ти наче дерево, під яким Яків закопав бездушних богів чужих.

Радуйся, бо тобою, Хресте, Христос умертвив гріхи, що душі наші умертвляють.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 5

Освячений боготочною Своєю кров’ю Хрест залишив Ти, Христе, на землі, як джерело різних чудес, що випромінює безмежну благодать силою могутньою усім, хто прагне спасіння і співає: Алилуя.

ІКОС 5

Єврейські люди, що жили в тіні закону, бачили тоді різні знамення, котрі були чудесними прообразами Чесного Древа Животворчого Хреста Твого, Христе, й дивувалися, а ми у благодатній істині споглядаючи на цю правдиву подію та з вірою Хресту Твоєму поклоняючись так співаємо:

Радуйся, Хресте, як дерево, яким Мойсей гіркоту води осолодив.

Радуйся, бо тобою Христос гіркі сльози людей своїх на радість перемінив.

Радуйся, бо ти наче дерево, на якому піднесений мідний змій зціляв вкушених зміями.

Радуйся, бо на тобі Христос Розіп’ятий животворить тих, хто вмер через гріх.

Радуйся, бо ти дерево, посаджене там, де з’являється вода.

Радуйся, бо ти дерево, біля якого щедро, як вода, виливається Кров Спасителя.

Радуйся, бо ти наче те дерево, під яким Ілля, втікаючи від Єзавели, був нагодований ангелом.

Радуйся, бо під тобою людина, що втікає від смерті, Христом підкріплюється.

Радуйся, бо ти наче дерево, яким Єлисей підняв з дна залізо втоплене.

Радуйся, бо тобою Христос підносить людей з пекла на небеса.

Радуйся, бо ти наче дерево, на якому умертвився Аман замість Мардохея.

Радуйся, бо на тобі сама смерть умертвилася замість воскреслого Христа.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 6

Проповідуючи славу Хреста Свого, Христе, Ти показав в Єрусалимі знамення його, світліше від сонця, що світить на небесах, яке було розкинуте вище святої гори Голгофи і сягло гори Єлеонської для відкриття невірним: щоб коли побачать всюдисущу Хресну силу не змогли противитися, та для утвердження і втіхи усім вірним, що співають: Алилуя.

ІКОС 6

Правдиве дерево Животворчого Хреста Твого, Христе, засвітило із землі, коли після довгого часу було віднайдене і чудесно явилося усьому світові, проганяючи всякий підступ правителів темряви світу цього й просвічуючи правдою богорозуміння усіх вірних, що прославляють його так співаючи:

Радуйся, Хресте, як дерево, вибране на царювання над усіма деревами.

Радуйся, бо твоєю силою люди, наче ходячі дерева, втішаться у Царстві на небесах.

Радуйся, як дерево фінікове, під яким Девор Ізраїль засудив.

Радуйся, бо під тобою Господь – справедливий Суддя – князя пітьми світу цього засудив.

Радуйся, як дерево, на якому прив’язаний Олоферном Ахіор був звільнений ізраїльтянами.

Радуйся, бо на тобі замученого катами Христа Бог-Отець воскресив.

Радуйся, бо ти наче дерево велике, що виросло з найменшого із зерен – зерна гірчичного.

Радуйся, усьому світу слово, що постало з гіркоти безчесного упокорення.

Радуйся, бо ти наче дерево, під яким Ісус побачив Нафанаїла.

Радуйся, бо хто тобою перехрестить себе, тому Господь подасть спасіння.

Радуйся, бо ти наче дерево, на яке виліз Закхей, щоб побачити Ісуса.

Радуйся, бо якщо на тебе покладатиме надію людина смиренна, то Бога побачить.

Радуйся. Хресте найчесніший. нездоланна перемого.

КОНДАК 7

Щоби спасти рід людський від смерті вічної Ти, Христе, добровільно переніс тимчасову смерть на Хресті залишивши його нам на землі, як знак великої Твоєї любові, за що ми вдячно співаємо Тобі: Алилуя.

ІКОС 7

Владико Христе, Ти показав нам нову благодать, коли був розіп’ятий на Хресті. Будучи безсмертним, Ти згодився померти заради того, щоб нам, смертним, дарувати безсмертя, і щоб ми, зміцнені силою Хреста, співали:

Радуйся, Хресте, бо ти наче жезл Якова, за допомогою якого він Йордан перейшов.

Радуйся, бо тобою через очищення від гріхів нам вказано дорогу від смерті до життя.

Радуйся, бо ти наче жезл Йосифа, якому вклонився Яків.

Радуйся, бо на вершині твоїй написано святе Ім’я Ісусове.

Радуйся, бо ти наче жезл Мойсея, яким ізраїльтян було з Єгипту виведено.

Радуйся, бо тобою Христос вивів вірних Своїх із пекла.

Радуйся, бо ти наче жезл Аарона, що зацвів для утвердження священства.

Радуйся, прикрасо служителів Божих, наче вінок з квітів, які ніколи не в’януть.

Радуйся, бо ти наче жезл ангельський, що послав вогонь з каменя на жертву Гедеона.

Радуйся, бо через тебе послано вогонь любові з серця Христового на жертву Господню.

Радуйся, бо ти наче жезл Давида з п’ятьма камінчиками проти Голіафа.

Радуйся, бо на тобі Ісус, перемігши диявола, прийняв п’ять ран великих.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 8

Дивне явлення бачив великий цар Константин: в полудень явився йому на небі образ Хреста із зірок та з написом «цим знаменем переможеш». І звелів цар за тим взірцем військові знамена зробити та, перемігши супротивників силою хресною, сповнений радості співав: Алилуя.

ІКОС 8

Христе, Царю Всесильний! Твій всечесний Хрест є для всіх вірних сильним заступником від злого, а в різних немочах -душевних і тілесних – відомим цілителем. Він – слава царям і сила, бо його силою вірні перемагають усі ворожі наміри, від різних недуг визволяються, так його вихваляючи:

Радуйся, Хресте, бо ти наче жезл царства і правління.

Радуйся, бо тобою як жезлом залізним, розбивають ворогів наче посудини череп’яні.

Радуйся, бо ти наче жезл золотий, що знаменує Есфірі царське милосердя.

Радуйся, бо тобою Бог замість загибелі дарував вірним милосердя.

Радуйся, бо ти наче жезл Іонафанів очі вірним просвічуєш.

Радуйся, бо тобою, що кров’ю Христовою обмитий, просвічуються серця вірних.

Радуйся, бо ти наче жезл, якого немов сторожа, бачив пророк Єремія.

Радуйся, бо ти наче пильний сторож, що оберігає вірних.

Радуйся, бо ти наче жезл Захарії, сповнений щирої любові та доброти.

Радуйся, бо тобою Ісус добре пасе вівці Свої, вовків відганяючи.

Радуйся, бо ти наче жезл з тростини, вручений Богослову для церковного виміру.

Радуйся, бо твоєю мірою вимірюються на Небі заслуги вірних.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 9

Багато засобів та зусиль доклав хрестоіменитий цар Константин, щоб відшукати Чесний і Животворчий Хрест Господній, що явився йому на Небі, і послав на пошуки його у святе місто Єрусалим матір свою Олену, котра старанно його шукала, а коли знайшла, то всі вірні радісно заспівали: Алилуя.

ІКОС 9

Натхненні слова Богом просвіченого царя про явлення йому на небі Животворчого Хреста Господнього почули воїни і всі люди зрозуміли силу хресну, що ворогів перемагала й охороняла вірних, які з вірою богомудро співали:

Радуйся, Хресте, бо ти наче ковчег Ноя з живністю на водах.

Радуйся, бо ти носиш на собі пролиту кров з ран Христових.

Радуйся, бо ти наче гілка оливкова, що символізувала кінець потопу.

Радуйся, бо ти затримуєш гнів Божий, що на людей мав би впасти.

Радуйся, бо ти наче веселка на хмарах, явлена як свідок миру.

Радуйся, бо ти простягаєш до всіх нас руки Господні заради мирних обіймів.

Радуйся, бо ти наче сходи Якова, що сягають від землі до Неба.

Радуйся, піднесення душ наших, як ствердження розіп’ятого тіла Господнього.

Радуйся, бо ти наче стовп вогняний, що ведеш усіх до землі обітованої.

Радуйся, бо ти кров’ю та водою з ребер Господніх введеш нас до Царства Небесного.

Радуйся, бо ти наче кивот Завіту, носиш дві скрижалі закону Господнього.

Радуйся, бо ти носиш в собі закон, написаний кров’ю Христа Бога і Чоловіка.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 10

Спаси нас, Христе, від усякої нужди силою Чесного і Животворчого Хреста Твого, бо ним хотів Ти визволити та спасти рід людський. А ми славне торжество Його святкуючи з вірою вклоняємося та співаємо: Алилуя.

ІКОС 10

Хрест Твій найчесніший, Христе – стіна нездоланна і стовп непохитний у всякій битві та спокусах, бо хто його знаменням благословляється і заступництвом стверджується, той перемагає численні сили сатани та полки ворогів невидимих співаючи:

Радуйся, бо тебе Яків зробив, коли склав руки свої для благословення.

Радуйся, бо і Мойсей показав тебе, коли підносив руки для перемоги.

Радуйся, бо тебе знаменував щит, який Ісус Навин на списі підніс.

Радуйся, бо як колись місто Гай, так сьогодні пекло тобою переможене.

Радуйся, бо тобою від безодні пекельної грішники вбережені.

Радуйся, бо тобою наче цвяхом, пробито вогняну голову Сисарі.

Радуйся, бо тобою наче челюстями, побиті сили филистимлян пекельних.

Радуйся, бо тобою наче вудкою, впіймано Левіафана підземного.

Радуйся, бо тобою Адам з родом своїм від його смертельних обіймів звільнився.

Радуйся, бо тобою як печаттю Бога живого, слуг Його знаменують.

Радуйся, бо тобою знаменовані, вони неушкодженими залишаються.

Радуйся, Хресте найчесніший, нездоланна перемого.

КОНДАК 11

Піснеспіви розчулені приносимо тобі, Хресте найчесніший, і смиренно молимося Розіп’ятому на тобі Христу – Богу нашому, Який подарував нам Себе на радість та потіху в бідах, Який терпінням Своїм звільнив нас від терпінь душезгубних і навчив нас благовійно співати Йому: Алилуя.

ІКОС 11

Наче ясний світильник, піднесений із земної схованки, маємо ми, Христе, Твій Животворчий Хрест і, осяяні його світлим воздви-женням, просвічуємося від усякої смертоносної темряви співаючи:

Радуйся, Хресте, що наче світильник у скинії Мойсеєм поставлений.

Радуйся, бо світлом твоїм, Хресте, весь світ просвічений.

Радуйся, бо ти наче житниця, що подаєш хліб життя.

Радуйся, бо ти наче золота посудина, в якій зберігалася манна Ісуса Солодкого.

Радуйся, бо ти наче гроно винограду, із землі обітованої принесене.

Радуйся, бо ти наче винотік, що наповнює чашу спасіння.

Радуйся, бо ти наче гуслі Давидові, що відганяють духа нечистого.

Радуйся, бо ти наче той меч, який взяв Давид від Голіафа і стяв ним йому голову.

Радуйся, бо ти наче престол Давида в Ізраїлі поставлений.

Радуйся, бо ти наче стовп його, тисячами щитів озброєний.

Радуйся, бо ти наче ложе Соломона. обнесене сильними. Радуйся, бо ти наче ноші для нього, виготовлені з дерева ліванського. Радуйся. Хресте найчесніший. нездоланна перемого.

КОНДАК 12

Невимовну благодать подав Ти нам. Христе Боже, Хрестом Твоїм, на якому руками розпростертими Ти список гріхів наших розірвав і з синів гніву зробив нас синами благодаті, та з синів пітьми – синами світла. Тож оспівуючи таке велике милосердя, на Хресті нам принесене, ми вдячними серцями і устами Тобі -всеблагому Богові співаємо: Алилуя.

ІКОС 12

Оспівуючи преславну Хреста Твого. Христе, силу, вклоняємось тому місцю, де стояли пречисті ноги Твої, що втримали нас на дорозі спасіння. Тож цілуючи пресвяті стопи Твої, на Хресті кров’ю обмиті, так співаємо:

Радуйся, Хресте, бо на тобі Слово Боже – Ісус – сім слів промовив.

Радуйся, бо ними Він сім смертних гріхів, як сім голів змієвих, відрубав.

Радуйся, бо на тобі Син ублагав Бога-Отця за ворогів своїх і тим гріх гніву переміг.

Радуйся, бо на тобі Господь розбійникові рай подарував.

Радуйся, бо на тобі Матір Свою Пречисту Він Чистому доручив і тим гріх нечистоти відкинув.

Радуйся, бо на тобі Він. усіма покинутий. Себе упокорюючи гріх гордості упокорив.

Радуйся, бо на тобі промовляючи «жажду!». Він ненаситність утроби вгамував.

Радуйся, бо на тобі промовляючи «звершилося!». Він відкинув лінивство, що не дає чинити діла добрі.

Радуйся, бо на тобі за любов і спасіння світу Він Дух Свій передав в руки Бога-Отця.

Радуйся, бо тоді гріх заздрості тих. що продали Його, Він Своєю любов’ю до кінця переміг.

Радуйся, бо з тобою ми надіємось житія безгрішно прожити.

Радуйся, бо з тобою ми надіємось душі наші Богові вручити.

Радуйся, Хресте найчесніший. нездоланна перемого.

КОНДАК 13

О Всечесний і Животворчий Хресте Господній, освячений кров’ю Христа – Бога нашого, Який смертю Своєю нас від смерті вічної визволив, Ти – знамено перемоги над нашими ворогами – видимими і невидимими. Ти маєш з’явитися на Небі в день Страшного Суду Божого, тобі вклоняємося і з любов’ю цілуючи приносимо молитви Розіп’ятому на тобі Судді праведному, щоби зберіг нас тобою від усякого зла і сподобив неосудно співати Йому: Алилуя, алилуя, алилуя.

Цей кондак співається тричі. і після цього знову читаються ікос 1 і кондак 1.

Молитва до Ісуса Христа

Господи, Ісусе Христе, що зволив до Хреста Себе прибити, до Тебе молимось: прибий заповідями Твоїми серця наші. Піднесений з Хрестом на Голгофі, піднеси думки наші до Неба, щоб ми про високе думали. Жовчю з оцтом напоєний, згірчені гріхами серця наші осолоди любов’ю Твоєю. Ти, що розпростер руки Свої пречисті, щоб усіх прийняти, прийми і нас, грішних. Ти, що мав ноги прибиті, бо хотів завжди бути з грішниками, будь із нами, грішними, і заборони ногам нашим ступати дорогами лукавими. Маючи відкрите серце, прояви благість до нас, грішних. Ти, що схилив на Хресті Свою пречисту голову, вислухай недостойні молитви наші.

О пречудна і незмірна Глибино милосердя, Христе Боже! Ти за ворогів-розпинателів Твоїх Богу-Отцю молився, дай і нам, грішним, таку благодать, щоб ми могли любити ворогів наших та молитися за них. Розбійникові, що покаявся, Ти відкрив рай, зглянься Світе наш, на нас, грішних, подай покаяння і відкрий нам двері милості Своєї та згадай про нас в Царстві Твоїм. Ти, що передав в руки Бога-Отця Духа Твого Святого, прийми, Творче, дух наш (мій), коли прийде час кончини нашої (моєї). З Хреста зняли та в гріб поклали Тебе, а Ти – живий у світі неприступному, тож візьми від нас тяжку ношу гріхів наших і не посоромся, Чоловіколюбче, поселитися в гробах сердець наших недостойних, щоб ми завжди бачили Тебе у світлі неприступної Твоєї слави, де з Безпочатковим Твоїм Отцем і з Всесвятим, Благим, Животворчим і Одноістотним Твоїм Духом Ти царюєш нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.