Насправді, апостоли Петро, Яків та Іоан обираються за свою жвавість в «очевидці Його величі», бувши «з Ним на святій горі» (2 Петро. 1:16-18). Майстерність, з якою зображені апостоли і перелякані вирази їх обличчя, створюють сильне враження в порівнянні зі спокійною величчю і «позачасовістю» фігур пророків, зображених у верхній частині ікони. І якщо нерухомість є вираженням світу Божого і надприродного життя, то рухливість, навпаки, свідчить про недосконалість духовного життя, гріховного стану людини. Крім того, саме поняття руху і хвилювання належить земному світу, земному царству, але не Небесному.

Гімни, що співаються 6/19 серпня, в день святкування Преображення, підкреслюють, що Божественна слава відкривається апостолам відповідно до здібностей і сприйнятливості кожного з них. Їх пози демонструють, як люди різними способами реагують на це Божественне одкровення. Так, Іоан, молодший з них, що стоїть посередині, і Яків, що стоїть праворуч в зеленому вбранні, падають ниць, закривши обличчя руками, не можуть дивитися на Божественне сяйво, а стоїть зліва Петро, найстарший з них, закриває обличчя лівою рукою, в той час як погляд його звернений нагору. Таким чином, одночасно, символічно виражений вік апостолів.

«Бачення Бога» у вірних юдеїв і християн вважалося вищим переживанням і чеснотою, яку людина може пізнати. «Покажи мені славу Твою», – сказав Мойсей до Бога (Вих. 33:18). Але цей досвід здається і чимось недосяжним: «Бога не бачив ніхто ніколи», – пише апостол Іоан у своєму Євангелії (Ін. 1:18). Тут, на Фаворі, троє учнів стають незаперечними свідками короткочасного явлення Божественної слави: «Ми бачили славу Його» (Ін. 1:14). І це не випадково: вони були присутні при такій святій події, «щоб побачити чудеса» Ісуса, як свідчить одна з самогасних стихир свята, і згодом «не злякатися» Його хресних страждань. Таким чином, іншою метою Преображення Господнього було передвістя Воскресіння.

Святий Григорій Палама говорить про трьох апостолів, свідків цієї події, наступне: «Світло те не є чуттєвим, і зрячі чуттєвими очима не могли просто його бачити, але силою Божественного Духа вони були підготуванні для бачення його» (Migne Patrologia Graeca, Vol. 151 p. 433B). Нижче він говорить, що той, хто споглядає Божественне світло, споглядає таїнство Боже. Тут ми бачимо «Іпостасну красу», Святого Вчителя, Святого Духа. Василь Великий говорив, що світло, що просіяло на горі Фавор в день Преображення Христа, стає прелюдією Його слави в годину Другого Пришестя.

Коли Петро побачив виконаного слави Христа і двох пророків, що стоять біля Нього, то запропонував: «Наставнику добре нам тут бути; зробимо три намети: один Тобі, один Мойсею і один Іллі». І коли він говорив, «був голос із хмари, який промовляв: Це Син Мій Улюблений, Його слухайте» (Лк. 9:33, 35).Таким чином, «в голосі» відкривається Отець, а в хмарі – Святий Дух. Отець дає свідчення про Божественне походження Ісуса, щоб учні згодом зрозуміли, що страждання Його були добровільні: «Нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому» (Ін. 13:31). Разом з тим, Преображення Спасителя, що «одягнувся світлом, як ризою», відкриває і особистість Христа, улюбленого і великого Сина, що володіє тією ж славою, що і Отець, одночасно нагадуючи, що людина створена «за образом Божим».

Ікона, створена автором зображення дванадцяти празників, є унікальною іконографічною варіацією сюжету Преображення Спасителя. Іконописець, точно слідуючи євангельським розповідям, доповнює композицію сценами сходження і спуску з гори Фавор. Зліва ми бачимо Христа, що йде попереду і звертає погляд на трьох учнів. Ліва Його рука піднята, а в правій Він тримає сувій Завіту. Створюється враження, що Христос готує учнів до небувалого досвіду, який їм доведеться пережити. Він має на меті не вразити їх Своїм Преображенням, а відкрити їм Свою Божественну славу. Після небесного бачення вони спускаються по іншому схилу гори: учні злякано дивляться на Господа, а Він заспокоює їх, благословляючи. Одночасно Христос говорить їм: «Нікому не кажіть про це видіння, аж поки Син Людський не воскресне з мертвих» (Мт. 17: 9).

Цей іконографічний сюжет частіше зображується на фресках, але іноді зустрічається і на іконах. Той факт, що до центрального сюжету додаються деякі другорядні епізоди, має в іконографічному мистецтві візантійські корені. Глибокий сенс цього полягає в тому, що за «Божественною» поверхнею ікони криється дійсність вічності, щось, що на «мирському» зображенні представляється як якесь чергування подій.

Раніше кожен іконописець починав свій шлях «святого мистецтва» іконою Преображення. Традиція свідчить, що цей сюжет зображується не тільки фарбами художника, але самим Фаворським світлом. Присутність Святого Духа виражається в світлі і блиску всього зображення без будь-якого прямого джерела світла.

Символізм цієї ікони для віруючих полягає в тому, що всі, хто через хрещення стали причасниками Воскресіння (яке провіщено в Преображенні), відтепер покликані перетворитися ще більшою мірою благодаттю Господа (2 Кор. 3:18).

Афанасіос Діалектопулос, богослов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття і сестри! Сьогодні Свята Православна Церква вшановує пам’ятьперенесення мощів Святителя Миколая, Архієпископа Мир Лікійського у місто Бар, що в Італії.

В XI столітті Візантійська імперія переживала важкий час: турки-османи грабували її володіння у Малій Азії, нищили міста й села, вбивали їх жителів та супроводжували свої жорстокості зневагою до святих храмів, мощів, ікон і книг.

Постійні набіги змусили християн переховувати свої святині. Особливо побоювалися за мощі Святителя Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати мощі Святителя Миколая. Для цього було споряджено морську експедицію до міста Мир Лікійських.

21 травня 1087 року кораблі повернулися до м. Бар і скоро радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня, 22 травня, мощі Святителя Миколая урочисто перенесли до церкви Святого Стефана, що знаходилася недалеко від моря. Через рік була побудована церква на честь святителя Миколая де було поміщено мощі.

Спочатку свято перенесення мощів Святителя Миколая відзначалося тільки мешканцями італійського міста Бар. В інших християнських країнах воно не було прийняте, незважаючи на те, що про подію було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм вшановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата мощів Святителя була для неї сумною подією.

У Київсбкої Русі святкування пам’яті перенесення мощів Святителя Миколая з Мир Лікійських у місто Бар, 22 травня було встановлено на основі глибокого, вже зміцнілого шанування народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям християнства.

У наш час значення благодатного посередництва угодника Божого ми бачимо, коли читаємо його життєпис. Святитель Миколай чинить багато великих і преславних чудес на землі й на морі, допомагає знедоленим, рятує від потопу, з глибин морських сухими виносить, вберігає від тління, повертає додому, звільняє від тюремних кайданів та смертної кари, багатьом подає зцілення: сліпим повертав зір, кривим – можливість ходити, глухим – слух, німим – голос.

Багатьох нужденних і вбогих Чудотворець збагачує, голодним подає їжу, усім допомагає при кожній потребі. Він – заступник і швидкий захисник. Всім, хто звертається до нього, завжди допомагає. Саме тому, цей Святий є одним із найшановніших в Україні.

За своє благочестиве життя, сповнене безкорисливої благодійності, Святитель Миколай сподобився бути в оселях праведників, звідки не перестає турбуватись за потребуючих допомоги.

Отже, браття і сестри, наслідуймо у подвигах Святого та молімося до нього, просячи його допомоги у подолання життєвих труднощів та укріпленні нас на шляху до Царства Небесного! Амінь.

митр. прот. Михайло Гергелюк

Син Божий «принижує себе», приймає Хрещення. І Дух Святий сходить на Нього в тілесному вигляді: Він з’явився «як голуб». А голос Бога Отця сповістив: «Ти Син Мій Улюблений». Тут ми бачимо незрівнянний прояв поваги до того, Кому Бог дарує бути «Своїм святим сосудом», останнім з пророків для оголошення про спасіння людського роду, яке за кілька століть було обіцяне  Самим Богом ще первозданним людям. Це особливе шанування надано тому, хто в смиренності говорить всенародно, що «він негідний розв’язати ремінь взуття Його». Він протестує, коли його порівнюють з очікуваним Месією, і каже, що не гідний навіть розв’язати ремені взуття Його. Спочатку Іоанн відмовляється хрестити Ісуса, кажучи: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі йти до мене?», Тобто це Мені треба хреститися від Тебе, а замість цього Ти прийшов до мене? Ця виняткова честь, що випала на нього, жодним чином не применшує його великої гідності.

Однак, давайте подивимось, які були обставини земного життя Чесного Предтечі. Епітети «праведний» і «святий», які євангеліст Марко дає Пророку Іоану як його характеристику, походять від слів царя Ірода і в якійсь мірі виявляють особливість його особистості. Благочестивий і смиренний, праведний і святий отрок з релігійної родини, дитя священика Захарії, який пов’язаний родинними узами з Дівою Марією, Іоан Хреститель живе просто і бідно в пустелі, як нозарей (тобто за часів Старого Завіту), проповідуючи ізраїльському народу покаяння і приносячи звістку про надію явлення Боголюдини. Він готує «шлях Господній», тому він і називається Предтечею. Він хрестить тих, хто приходить до нього і сповідує перед ним свої гріхи. Він особливим чином навчає Слову Божому і божественним заповідям, закликає всіх до покаяння і говорить про те, що, коли Месія з’явиться, він принесе спасіння.

Пророк Божий відкрито викривав Ірода за те, що той одружився з Іродіадою, дружиною свого брата Пилипа: «Тобі не повинно мати дружину твого брата». Іродіада намагається знайти привід для того, щоб позбутися від важких, але справедливих докорів Іоана і від його пильної уваги до Ірода. Так, вона спробує змусити Ірода прийняти рішення про те, щоб арештувати і кинути пророка в темницю, щоб змусити його замовкнути і не чути його обвинувальних промов. Однак навіть перебуваючи в ув’язненні, Іоан не переставав проповідувати слово Боже, викриваючи Ірода і Іродіяду, що жили в гріху.

Проте, цар Юдейський не наважувався його вбити. Адже перед народом він був праведним і святим. Народ любив його, слідував словами його проповіді і виявляв повагу до його настанов. Народ повірив у його пророчі слова про явлення очікуваного Спасителя. Ось чому цар Юдеї не наважувався страчувати його. Однак Іродіада, що жила в беззаконні і гріху, не могла змиритися з таким становищем. Вона відчувала себе приниженою в колі великосвітських дам Єрусалиму і шукала будь-якого приводу вбити Іоана Хрестителя.

І коли легковажний цар Ірод під час святкування дня народження, «напившись солодкого вина», дав обіцянку подарувати все, “хоча б і півцарства свого царства” дочки Іродіади, що є також і його племінницею, після її прекрасного танцю, Іродіада знайшла випадок позбутися Іоана Хрестителя. Вона порадила дочки просити «главу Іоана Хрестителя». І Ірод з неймовірною легкістю і без всякого роздуму віддав розпорядження виконати свою обіцянку і тепер уже не хотів відмовлятися від неї, хоча «вельми засмутився». Таким чином, він потурав бажанням Іродіади досягти своєї мети і помститися пророку Божому. «І принесли голову його на блюді і дали дівчині, а та віднесла її своїй матері».

Праведний, святий і лагідний, але такий, що не змирився з гріхом, Іоан, який присвятив своє життя підготовці народу Ізраїля до пришестя Месії, бореться з грішним, легковажним Іродом, який легко і бездумно дає настільки серйозні обіцянки і співмешкає з мстивою, безсердечний Іродіадою, як її представляє поет. Позбувшись Хрестителя, цар кидає виклик всім своїм підданим. Через проповіді і повчання Іоана, Господь Бог дає Іроду можливість змінити свій спосіб життя, він же, раб пристрастей своїх, закриває на все це очі і здійснює страшне лиходійство, наказавши відсікти голову Іоана, виконавши примху дочки своєї незаконної дружини.

Ми не усвідомлюємо належним чином великого значення обезголовлювання, мучеництва Іоана Хрестителя. Саме обезголовлювання є жахливим, проте, незважаючи на те, що нам багато чого відомо про цю подію, нам необхідно якомога глибше вдуматися в неї. Давайте подивимося на пильну увагу Іоана Предтечі що до беззаконного співжиття Ірода і Іродіади з сучасної точки зору.

Звичайно, вчинок Хрестителя, за мірками нашого часу, може бути охарактеризований лише як надзвичайний, фанатичний і такий приклад, що заслуговує осуду. Давайте подивимося, чому так. Те, що робив Ірод в своєму особистому житті, за мірками нашого часу, є справою суто приватною, отже, Хреститель не тільки не мав права контролювати царя, але своїми діями він йде наперекір закону про право людини на «особисте життя».

Нагляд Іоана і його важкі, але справедливі закиди, продовжує сучасна людина, знижують значення діяльності пророка. Він всього лише аскет, який відмовився від усього мирського, а тому не повинен залишати свою науку подвижника і опускатися на дно мирського життя, та ще до такої міри. Адже цю ситуацію можна назвати «світської пліткою», нехай Іоан і спирається на принципи заповідей Божественного Закону. Він, продовжує далі в розумінні як сучасна людина, зловживає своїм становищем і навіть дозволяє собі втручатися в справи Святого Синоду юдеїв того часу, або Великого Синедріону, хоча не був наділений з боку єпископату такими повноваженнями. Отже, він надходить неетично, некрасиво, неправильно.

Зрештою, яке право на такий контроль має якийсь аскет, в той час як органи вищого духовенства і представників Синедріону миряться з таким станом речей для збереження зовнішнє пристойного стану речей, тобто миряться з беззаконням, учиненим Іродом. Своєю полум’яною промовою Хреститель провокує «масові заворушення», а це найгірше, що може бути, для «правової держави», а тим більше для такої, що перебуває під управлінням Риму.

Хіба допустимо, щоб мирні «ісихасти» і «відлюдники» зробилися підставою заворушень і хвилювань, а тим більше виступали проти законів суспільства, адже вони є «Богом призначені» для втілення в життя Його Задуму? Забув Хреститель Йорданський, що Ірод, незважаючи на свої пристрасті і примхи, творив багато добра: він розвинув «культурні традиції» і «юдейську культуру», підтримував «тонку рівновагу» між Римом і елліністичним ядром мультикультурної Юдеї, а найголовніше, він зробив щедру пожертву з державної скарбниці на будівництво храму. Своєю увагою до його «особистого життя” Іоан розриває «чудове співробітництво» «юдейської релігії з суспільством». Хреститель проявив себе рішучим прихильником крайніх заходів, нетактовним і настирливим, адже він залишив спасительну справу проповіді, покаяння і хрещення, покинув весь народ, який приходив до святого в пустелю, щоб почути його. Звичайно, до всього цього ми можемо додати і багато іншого. Ось до яких разючих висновків неухильно веде нас сучасна «небогословська» наукова думка.

Але, дякуй Богу, Чесний Предтеча і Хреститель Господній, найбільший з пророків, проповідник благодаті, непохитний подвижник, жив для любові і прославлення Христа. І затвердив цю любов своєю власною головою. Не випадково у всіх православних храмах його образ знаходиться поруч з образом Спасителя, праворуч від Царської брами. Іоан Хреститель як істинний пророк залишається вірним прикладом його праведних пророків-попередників – Ісаї, Єремії, Іллі, Єлісея. Він рішуче відмовляється покривати будь-яке боягузтво будь-якої дірявої мантією псевдобогослов’я і судженнями сучасної епохи. Він не визнає збоченість гріха, яка знеособлює людину, а наполягає на тій непохитній істині, що особисте життя політичних правителів, не кажучи про церковних діячів, повинне бути бездоганним у всьому і служити прикладом для наслідування. А пролита їм кров є найбільшим свідченням звершення волі Всемогутнього Бога. Так заступиться за кожного з нас мужній свідок істини і Євангельського ідеалу, щоб змогли ми знайти спасительну благодать і благословення на істинно православне життя.

Костянтин Іконому

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Коли за часів Діоклетіяна почалося переслідування (гоніння) християн, то перед Юрієм постало питання: Кого слухати? Чи слухати Царя Небесного, чи царя земного (тобто імператора Діоклетіяна)? І Юрій без вагання вибрав послух Цареві Небесному.

Діоклетіян всіляко намагався відвернути Юрія від Христа. Він малював перед Юрієм райдужну картину його майбутнього, якщо він відречеться від Христа. Яка прекрасна кар’єра його чекає! Але його переконування не допомогли. Тоді імператор Діоклетіян сильно розлютився, бо заговорили в ньому його принижені амбіції. Як то так – його, могутнього всесильного імператора, власний тисячоначальник не хоче слухати! Який приклад він подає іншим воїнам!

І ось Діоклетіян вирішив зламати волю Юрія, — примусити його до послуху. Він віддав Юрія на страшні муки, і тому ми й звемо Святого Юрія Великомучеником, але жодні муки не могли зламати Юрія, бо Господь допомагав йому.

Люди бачили цю Божу допомогу, бо вони знали, що Юрій без неї не зміг би перенести цих нелюдських мук. І люди почали проголошувати себе християнами. Тоді ж і мудрець Афанасій також увірував у Христа. Навіть дружина Діоклетіяна, цариця Олександра, стала християнкою.

І Діоклетіян нарешті побачив, що не він перемагає Юрія, а навпаки – Юрій перемагає його. Діоклетіян побачив, що коли мучеництво Юрія триватиме далі, то ще більше людей увірують у Христа. І тому він видав наказ відсікти Юрієві голову. Сталося це 303 року. Нетлінні мощі святого Юрія знаходяться в місті Лідді (біля міста Рамлі) в Палестині; на них збудовано церкву на його честь.

Дорогі у Христі брати і сестри, ми бачимо, що хоча святий Юрій, бувши воїном земного царя, показав себе побідоносним воїном Царя Небесного, і тому Церква назвала його Побідоносцем.

Тож дорогі наслідуючи твердість віри святого Юрія Переможця, перемагаймо нашу гріховність, і тоді разом із святим Юрієм зможемо прославляти пречесне і величне ім’я Отця і Сина, і Святого Духа у Царстві Небесному.

свящ. Іван Голуб. викладач ЛПБА УПЦ КП

«Згадуйте наставників ваших які звіщають вам слово Боже»

(Євр.13.7)

Сьогодні ми з вами, дорогі у Христі брати і сестри, урочисто згадуємо наших наставників трьох великих святителів і вчителів Церкви – Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Золотоустого. Мало хто зрівняється з ними у силі їх віри і в чистоті життя. І не випадково християнська свідомість назавжди з’єднала ці імена апостолів єдиновірних і вчителів вселеної. Незчисленними обдаруваннями були обдаровані ці великі святителі, залишивши нам свої прекрасні творіння.

Але прославлені у віках не тільки як великі ієрархи, глибокі церковні письменники, мудрі вчителі та добрі керівники пастви, але як християни, вони володіли прекрасним даром милосердя до ближніх. Наприклад святий Василій Великий за словами свого товариша святого Григорія Богослова, не соромився і поцілунком уст пошанувати хворого і хворих обіймав як братів. В цьому не поступалися йому і Григорій Богослов та Іоан Золотоустий, вони також вважали милосердя ліками для душі, а немилосердність і жорстокість – найтяжчим гріхом.

Найкраще шанування пам’яті святих отців – наслідування їх прикладу, уподібнюватися до їх віри і благочестя. Віра і благочестя живуть і вдосконалюються добрими ділами. Бо як говорить святий апостол Яків: «Віра без діл мертва». А із всіх добрих діл немає нічого вищого від милосердя. Прекрасний дар милосердя, дар Божественний, дар спасительний! Блаженні милосердні бо вони помилувані будуть – говорить Христос Спаситель.

Християнське милосердя приємне Богові, тому що воно служить виконанню Божественного закону любові. Не даремно ж Сам Господь Ісус Христос говорить: «Якщо хто любить Мене і слово Моє зберігає, і Отець Мій Небесний полюбить його, і до нього прийде, і у нього створить оселю».

Знаючи все це спішімо творити добро, звершуймо діло спасіння навіть малими і на перший погляд незначними ділами. Пам’ятаймо, що й склянка води поданий спраглому, наближає нас до Царства Небесного.

Милостиня – це вчасно сказане слово втіхи, і співчуття до чужого страждання, а деколи і просто чистосердечна посмішка. «Милосердя хочу, а не жертви», – говорить Христос Спаситель.

Тож будемо, дорогі браття і сестри, весь час чинити добро своїм ближнім і наслідуючи прекрасний приклад милосердя, котрий передали нам три великі святителі Василій Великий, Григорій Богослов, Іоан Золотоустий, пам’ять котрих сьогодні ми звершуємо і тим самим виконаємо святу заповідь Христову. Беручи приклад із життя святителів вдосконалимося для вічного життя і виконаємо закон любові на котрому тримається світ.

свящ. Іван Голуб. викладач ЛПБА УПЦ КП

«Апостоле Первозванний, брате Первоверховного, Андрію, – Владиці всіх молися, щоб послав мир усьому світові і душам нашим велику милість»

(Тропар святому).

Дорогі брати і сестри, вдумаймося, який сьогодні знаменний день! Сьогодні ми прославляємо святого апостола Андрія, який був першим покликаний Самим Христом Спасителем для служіння. Ми радіємо тому, що первозванний Апостол виступив з проповіддю христової віри на території нашої Батьківщини, зокрема на Дніпрі, де пізніше був збудований Київ і звідси на всю тодішню Київську Русь засяяло яскраве сонце Христової віри.

Апостол Андрій Первозванний був родом з Вифсаїди Галилейської, що була розташована на березі Генесаретського озера. З раннього дитинства Андрій допомагав своєму батькові Іоні ловити рибу. Можна з впевненістю сказати, що не випадково, а за промислом Божим  найближчі до Христа апостоли були рибалками Генесаретського озера. Сама природа цього краю спонукає до духовності та до подячної молитви. Сіяючі голубі небеса, котрі відображувалися в прозорих водах величезного озера, білокрилі невтомні чайки, які кружляли над водами, береги на яких росли чудові квітучі кущі, а в них завжди чувся дзвінкий спів птахів, тінисті зелені гаї в прибережній смузі, – все  тут закликало славити Бога, Котрий створив світ людині на радість, на благе життя, на вічну вдячність.

Юний Андрій був всеціло занурений думками про Бога. Його не захоплювали дитячі ігри та забави. Мужніючи, він не шукав собі подругу життя. Все його життя було посвячене Богові. Йшли роки. Всю Палестинську землю сколихнув заклик Іоана Предтечі до покаяння. Вже навчений життєвим досвідом, вкритий сивиною рибалка відгукнувся на поклик натхненного пророка. Разом з юним Іоаном, сином Заведея, Андрій стає учнем Іоана Хрестителя.

Обидва учні знаходилися біля Хрестителя поблизу Йордану, коли їх вчитель, побачивши що наближається Ісус свідчив: «Ось Агнець Божий, Який бере на Себе гріхи світу. Це Той, про Котрого я сказав: за мною йде Чоловік, Який став попереду мене, тому що Він був раніше за мене. Я не знав Його; але для того прийшов хрестити у воді… І я бачив і засвідчив, що Цей є Син Божий» (Ін. 1:29-31, 34).

Почувши ці слова, обидва учні пішли за Ісусом і отримали від Нього перші настанови. Потім Андрій знаходить свого брата Симона, майбутнього первоверховного апостола Петра і каже йому: «Ми знайшли Месію, що означає Христос» (Ін. 1:41). І як розповідається в Євангелії, привів його до Ісуса. Ісус же поглянув на нього, і сказав: Ти Симон, Син Йонин; ти назвешся Кифа, що означає камінь (Петро) (Ін. 1:42). Свята Церква так прославляє першого обранця Христового: «Тайновчитель Божественного будівництва Христового, вибраний одним з перших бути учнем Слова, Андрій Боговидець, взиваючи, говорить побачивши брата рідного Петра. Ми знайшли Месію, про якого Писання і пророки проповідували» (Стихира 3-тя на хваліте свята).

З того часу первозванний і найстарший за віком серед апостолів Андрій невідлучно ходить за Христом. Він був свідком чуда нагодування Господом п’ять тисяч людей п’ятьма хлібами і двома рибами (Ін. 6:8-9).

Після входу Господнього в Єрусалим апостол Андрій разом з апостолом Филипом повідомив Спасителеві про бажання греків бачити Його (Христа) (Ін. 12:20-22). Тоді Ісус сподобив учнів та греків чути Його звернення до Отця і Небесний відгук на нього. Піднісши очі Спаситель промовив: «Отче, прослав ім’я Твоє. Як грім, пролунала відповідь з небес: І прославив, і ще прославлю!» (Ін. 12:28). Апостол Андрій разом з апостолами Петром, Яковом та Іоаном слухали слова Господні про майбутнє зруйнування Єрусалиму після другого пришестя Сина Чоловічого (Мк.13:1-4; Мф. 24:1-13; Лк. 21:5-20).

Разом з усіма апостолами Первозванний радів, зустрічаючи Воскреслого Господа і в день П’ятидесятниці сподобився прийняття Святого Духа.

Читаючи життя апостола, ми дивуємося його великій мужності, а також наполегливості в ділах Божих. Будучи на схилі років Андрій Первозванний нехтуючи старечі недуги і слабкість разом з апостолом Симоном Канонітом направляється в древню гірську країну Іверію (тепер Грузія). І тут не дивлячись на те, що Андрій був гаркавим та протидію населення, вони старанно насаджують христову віру. Потім апостол Андрій залишає свого товариша апостола Симона продовжувати розпочату справу, а сам іде в далеку дорогу Тавриду (Кримський півострів) і дальше на північ Європи місця перебування предків словянських народів. Не дивлячись на язичницькі звичаї вони безсумнівно володіли багатьма добрими якостями. Жителі більш розвинутих країн, що пізніше перебували в словянських поселеннях підкреслювали їх гостинність. Біля входу, із зовнішнього боку житла, наші предки завжди клали хліб і сіль, щоб подорожній який проходив мимо, навіть під час відсутності господарів, міг підкріпити свої сили.

Первозванний апостол долаючи труднощі мандрівки і зневажаючи небезпеку, що загрожувала в тих краях кожному подорожуючому із сторони степових кочівників, досягнув високих пагорбів на березі Дніпра. За свідченням преподобного Нестора Літописця, тут він поставив хрест і звертаючись до народу що зібрався і до своїх учнів пророче сказав: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог збудує багато церков».

Потім апостол Андрій побував в Новгородській землі, де в районі нинішнього села Грузино встановив свій жезл. Звідси він пішов у західні землі, які населяли германські племена і теж проповідував серед них християнську віру. Потому, через Рим апостол Андрій прибув до Фракії, і у великому візантійському поселенні, що в майбутньому стало Константинополем, створив християнську спільноту, яку очолив його учень Стахій, один із 70-ти апостолів.

На всіх шляхах якими проходив святий апостол Андрій Первозванний, він натхненною проповіддю сіяв насіння віри але це не означає, що всюди приймали слово Боже. Часто зустрічався жорстокий спротив зі сторони язичників. З деяких міст, апостола навіть виганяли, а в інших піддавали побиттю, як наприклад в Синопі. Однак він відважно  продовжував святе діло, до якого був покликаний Господом. Зазначимо, що й імя апостола Андрій,  в перекладі з грецької означає мужній.

Особливо велику перемогу над язичництвом первозванний Апостол отримав в останньому земному пристанищі свого тяжкого шляху – в Патрах Ахайських. Тут його проповідь супроводжувалася явленням багатьох чудес, особливо зцілень. В Патрах апостол Андрій оздоровив жінку правителя міста Максимілу, а також його брата – філософа Стратоклія. Багатьом хворим він дарував здоров’я. Число тих, що прийняли святе Хрещення збільшувалося. Однак, правитель міста Егеат всіма силами перешкоджав розповсюдженню християнства. Апостол Андрій покірно переконував його в правдивості християнської віри і брехні язичництва, але це тільки розпалювало ненависть володаря і врешті все це закінчилося трагічно для апостола. Оскільки, він  неодноразово прославляв хресні муки Спасителя, Егеат наказав розп’яти святого ісповідника на хресті. Небесним світлом засяяло лице апостола Андрія, коли він почув, що сподобиться смерті такої, як його Божественний Учитель і Наставник. Підходячи до хреста апостол радісно вигукнув: «Радуйся, Хресте, освячений тілом Христовим. Візьми мене від людей і віддай Учителю моєму, щоб через Тебе прийняв мене Той, Хто Тобою мене відкупив». Хрест, на котрому мучитель мучив святого Апостола мав форму латинської букви Х, що робило знущання тяжким і довгим, крім того, Егеат наказав прив’язати руки і ноги перестарілого подвижника до хреста і не прибивати цвяхами. Як дивно виявилося в цьому Провидіння Боже. Апостол висів на хресті впродовж двох днів і без перерви проповідував Євангеліє багаточисельному натовпу людей, що зібралася коло хреста. Він докладно розказував, як Христос помножував хліби, як під час сильного вітру ходив по водах Генесаретського озера, як після воскресіння явився ученикам, як апостол Фома вигукнув «Господь і Бог мій!» (Ін.20:28). Описував апостол Андрій і останню розмову Спасителя, і Його Вознесіння з Єлеонської гори на небо. В правдивість слів Апостола не можна було не вірити. Він говорив: «Я бачив це своїми очима і чув своїми вухами».

Чи можна було б подумати що цей сивий подвижник обманював? Адже, за свідчення про Істинну він переносив тяжкі муки, і якби він відмовився від Істини (Христа), то ці страждання б припинилися. Обурені муками святого Апостола міські жителі з погрозами вирушили до палацу Егеата, правитель злякався і наказав зняти апостола Андрія з хреста. Однак святий страждалець почав молитися Богу, щоб Бог сподобив його хресної смерті. Воїни не могли зняти його з хреста; їх не слухалися руки. Віддавши хвалу Богові, Апостол вигукнув: «Господи Ісусе Христе, прийми душу мою!» Тоді яскраве неземне сяйво осяяло хрест і висячого на ньому мученика і він віддав Богу свою святу душу. Церква згадуючи про цю подію в піснеспівах говорить: «Однаковими стражданнями з Божественним Учителем твоїм прославився блаженний і всемудрий Андрію… Тому благаємо тебе молися за нас повсякчасно» (9Пісня канону).  Дружина правителя Егеата Максиміла зняла тіло апостола Андрія з хреста і з почестями похоронила.

В 357 році мощі первозванного апостола Андрія були перенесені до храму Святих Апостолів в Константинополі, а після взяття міста хрестоносцями мощі святого апостола Андрія в 1208 році були перенесені в кафедральний храм Амальфі в Італії. За часів папи Пія ІІ чесна голова святого Андрія Первозванного була перенесена в собор святого апостола Петра в Римі.

На тому місці, де за переданням апостол Андрій встановив хрест, побудований храм, посвячений його імені, у вівтарній частині котрого знаходиться величезне зображення богонатхненного Апостола. Його погляд звернений на гору, він простягає руку до Києва, скрізь хмари пробивається яскравий промінь світла, що освітлює оточеного учнями апостола і хрест, який був встановлений на дніпровському пагорбі, поруч стоїть сивочолий слов’янин, який допомагав святому Андрієві в цьому святому ділі, а трохи віддалік діти, юні діви з довгими русявими косами і старші жінки, образ святого Андрія одухотворений і дихає мужністю. Іконописцю вдалося передати основне в характері ревного свідка Істини (Христа).

Будемо, дорогі брати і сестри, в міру наших можливостей, надіючись на Бога старатися наслідувати прекрасним рисам святого ісповідника і мученика Христового. Благаймо Господа, щоб за молитвами святого апостола Андрія, допоміг нам здобути такі ж прекрасні якості, котрими він наділив свого вірного учня і апостола Андрія.

свящ. Іван Голуб. Викладач ЛПБА

Кондак 1

Вибрані проповідники Агнця Непорочного, за нас закланого, Христа Бога, преславні апостоли Петре і Павле! Ви ж Боговидінням кінці світу осяяли і рясно струменями благодаті напоїли, і нині з любов’ю гляньте на шануючих старанно пам’ять вашу. Наповніть нас духом премудрості, серця наші вірою утвердіть, бо безперестанно вдячно вам співаючи, з умилінням викликуємо: Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Ікос 1

Ангелами благовісниками явилися на землі, апостоли Петре і Павле, блаженні, бо від Самого Винуватця спасіння нашого на діяльність вашу покликані були, широчінь усієї землі обійшли, юдеям і еллінам Христа розіп’ятого, Божу Силу і Божу Премудрість проповідувавши. Тому і ми, світлом навчань ваших осяяні, серцем і устами викликуємо до вас так:

Радуйтеся, зірки світлосяйні, що зі сходу засяяли і всім людям шлях до Христа показали;

Радуйтеся, Церкви Христової утвердження і стовпи непорушні.

Радуйтеся, бо владу в’язати і розрішати гріхи наші від Христа отримали;

Радуйтеся, бо у святих писаннях ваших до віри і сподівання на Бога всіх нас закликаєте.

Радуйтеся, бо життям вашим приклади навернення грішникам розкрили;

Радуйтеся, бо висоту любові істинної словом і ділом нам показали.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 2

Бачачи тебе, апостоле Петре, на морі Галілейському разом з Андрієм, братом твоїм, що закидали сіті, Господь каже вам: ідіть за Мною, і зроблю вас ловцями людей. І одразу, залишивши сіті, за Ним пішли. Тому, окрасо Церкви вселенської, допоможи і нам заступництвом твоїм невпинно виконувати заповіді Божі, і тікати від гріха, щоб, нерозумні як діти, досягли всі віку досконалого, співаючи Богові: Алилуя.

Ікос 2

Розум Божественний освітив тебе, Павле, обраний сосуде Божий, коли, піклуючись про святі передання, прямував єси в Дамаск гонити Церкву Христову. Тоді несподівано сяйво Слави Господньої осяяло тебе і голос був з Неба: Савле, Савле, навіщо Мене гониш? Твій же зір тілесний затьмарився, але духом побачив ти Силу і Славу Христа розіп’ятого, що пітьму осяює і любов’ю Церкву Свою створює і, через те, перейнявся єси духом, покаяння та слухняність маючи і казав: «Господи, що створю?». Потім, прийнявши жереб апостольства від руки Господньої та хрещення водою і Духом від Ананії блаженнійшого, явився ти предивно, сосудом благодаті обраним і свідком невгамовним Спасителя нашого, від Нього ж і ми, просвітлені, співати тобі будемо таке:

Радуйся, світлосте церковна, на шляху просвіти язичників, від Світла Невимовного пречудно запалена;

Радуйся, бо знамення Сили Божої в житті твоєму чудно виявляв і тим вуста непокірним на віки затуляв.

Радуйся, сосуде обраний, що меншим між апостолів і першим між грішників себе смиренно назвав;

Радуйся, що як Херувим невидимий, аж до третього Неба вірою і любов’ю вознесений.

Радуйся, що як Серафим полум’яний, стремлінням до Бога безперестанно захоплений і сповнений;

Радуйтеся, Павле і Петре, благовістя тру́би голосні, що основи старого світу, як Єрихон другий зруйнували.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 3

Сила Вишнього, у немощах пізнавана, вилила на тебе, Павле, адаманте віри, благодать на благодать, тому, що правдиво визнав: Усе можу зміцнений Ісусом. І воістину проповідав Євангеліє явленням Духа і сили, творячи велике і невимовне, славне ж і жахливе, що невідаючі Бога Боговіданню навчалися, серця запеклі єлеєм милосердя насичувалися і усі вівці заблукалі в огорожу Пастиря Єдиного звідусіль сходилися, Йому ж і співати одностайно навчилися: Алилуя.

Ікос 3

Маючи палку любов до Господа, прямував єси, Петре, по водах схвильованих, як по сухому. Але хоч і потопленням був  наляканий і сумнівом підбурений, не потопився ти в безодні, бо звернув руки й очі до Спаса, кличучи Йому з глибини сердечної: Господи, врятуй мене. І в той час руку допомоги отримав ти від Христа, Спасителя нашого. Так і ми в цій юдолі земній, лихами нажахані і хвилями пристрастей зморені, дивлячись на плин твій, до тихого пристановища, що наставляє нас на добро, подячно співаємо тобі так:

Радуйся, каменю віри багатоцінний, від Каменя Наріжного обраний і затверджений;

Радуйся, храме Духа Святого, багатьма даруваннями від Нього неабияк прикрашений.

Радуйся, рибалко препростий, премудрості Божої сповнений, їй же ніхто з людей противитися не може;

Радуйся, самовидче величі Божої, більше царів і славних землі, від Господа, на всі віки прославлений.

Радуйся, хартіє одухотворена, в неї ж вогненними письменами слово Боже вписалося;

Радуйся, з Павлом апостолом світило рівночесне і незаходиме.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 4

Бурю лютих спокус підняв колись чоловіковбивця, споконвіку бажаючи Церкву Божу знищити й учнів Спасових, як пшеницю, розсіяти: але Господь молився про тебе, Петре, щоб не збідніла віра твоя. І так, Спасом просвічений і від Нього в немочах зміцнений, воістину розтрощив єси щелепи ворожі і уміло затвердив братію твою, співаючи Богові: Алилуя.

Ікос 4

Знаючи, Павле премудрий, про дивовижне обрання твоє, сповіщати ім’я Господа Ісуса народам і царям і синам Ізраїлевим, і бачачи тебе в слові, у житії, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті, як світло язичникам для порятунку їм поставлене, невірні вірою просвіщалися, вірні ж, раділи, Господа прославляючи. Тому і ми, радіємо заповідь прийнявши, і приносимо тобі гласом радості таке:

Радуйся, вірний служителю Христів, бо усю славу світу як сміття і порох прийняв і усім себе поневолив заради Христа і Євангелія;

Радуйся, добрий воїне Христів, у всю зброю Божу вбраний, що всіх язичників у слухняність Христову прихилив.

Радуйся, жертво приємна, що з Христом розпинаєшся, і Христа ради повсякчас умирати призвичаєна;

Радуйся, сівачу сльозами багатий, в’язню і сповідниче преславний, що рани Господа Ісуса Христа на тілі твоєму радісно носив.

Радуйся, славо і похвало Церкви Вселенської, що був світильником для світу, голод, спрагу, наготу, биття і наругу за Христа багаторазово перетерпів;

Радуйтеся, Павле і Петре, апостолів прикрасо, світові благовісники, Церкви утвердження.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 5

Богоотчою зіркою явився єси, Павле, коли шлях твій, пресвітлий почався від Дамаска, до самого Риму простягнувся і як колись зірка зі сходу навчила волхвів кланятися Сонцю Правди, так і ти, Богомудрий, шлях до Христа показав усім, що хочуть досягнути порятунку, взиваючи з дерзновенням до багатьох: наслідуйте мене, як і я Христа. Йому ж і співати навчив ти нас єдиними устами: Алилуя.

Ікос 5

Бачачи на горі Фавор Славу Єдинородного від Отця, одягненого Світлом, немов ризою, що бажав за нас одягтися в ризу наруги, казав єси, Петро, Ісусові, передбачаючи Славу невимовну викуплену Кров’ю Агнця Непорочного Христа: Господи, добре нам тут бути. Цього ради і ми, нащадки далекі, позбавлені чистоти світлосяйної, хоч і недостойні, мимоволі твоїм ангельським гласом призвані до спадщини нетлінної, чистої, нев’янучої, збереженої на Небесах, як спільники, що хочуть відкритися Славі, співаємо тобі таке:

Радуйся, блаженний, що від Присносущної Істини гідно «блаженним» наречений;

Радуйся, бісере предобрий, що від Господа при озері знайдений і світлом від Світла осяяний.

Радуйся, від Самого Спокутувача роду людського на проповідь Євангелія посланий;

Радуйся, що воістину ловцем людей став, бо ти, як і колись, благодаттю ведеш душі затьмарені в дивовижне Світло Христа Бога.

Радуйся, джерело життєдайне, що від Джерела життя вічного виливаєшся і від багатства дарунків Духа Святого стражденні душі напуваєш;

Радуйтеся, Петре і Павле, бо як Серафими шестикрилі, біля Престолу Царя Слави літаєте і до світла Таємниць Божих припадаєте.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 6

Проповідником невтомним і по смерті твоїй, Петре Богоносний, став єси, бо з неба уявного, як грім таємничий, про звання християнське повсякчас нагадуєш. Ми ж, знаючи любов твою нескінченну і молитву, що за нас безперестанно біля Престолу Божого підносиш, співаємо серцем розчуленим: Алилуя.

Ікос 6

Засяяв ти, Павле великоіменитий, знаменнями і чудесами після того як Дух Святий в Антіохії звелів тобі почати превелике служіння апостола язичників: коли, досягнувши Кіпру, волхва Еліми зір затьмарив ти і Сергія проконсула світлом істини просвітив єси. Сподоби і нас, що світла цього причастилися, прославити дивні діла твої в піснях і співах духовних і возносити тобі таке:

Радуйся, світло сердець лагідних і розумних, котрих, як годувальниця, грієш і пестуєш писаннями твоїми Богодухновенними;

Радуйся, палице покарання, що посудини неправди і лести до кінця трощиш, серця ж розбиті на непорушний Камінь Віри перетворюєш.

Радуйся, бо Христове Євангеліє в собі втілив і цього ради вище видимих вознесений і прославлений;

Радуйся, вуста медоточні, що радість велику апостолам і вірним провістили, бо відкрив тобою Господь двері спасіння всім язичникам.

Радуйся, ревнителю Божий, новий Ілля, що на його підмурках будуєш і ревністю твоєю країни далекі обходиш;

Радуйтеся, Павле і Петре, бо увесь світ між собою розділили, щоб одному з вас бути апостолом язичників, іншому ж проповідувати народу обраному.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 7

Бажаючи істину утвердити і мир в Церкві скріпити, прийшов ти, Павле, поборниче правди, у святе місто, в ньому ж на зборах святих апостолів і вірних свідчив єси укупі з Петром і Варнавою, що Дух Святий діє, там де хоче, даруючи благодать Свою однаково іудеям і еллінам обрізаним, не мертвими справами старого заповіту а вірою всіх спасаючи. І так воістину всі вірні, волю і мир отримавши, союзом любові об’єднані, подячно оспівують Богові: Алилуя.

Ікос 7

Новим Архангелом, провісником таємниці, споконвіку невідомої, обрав тебе, апостоле Петре, Господь, коли запитав учнів Своїх: за кого ви Мене приймаєте? Ти ж, від Отця Небесного просвітлений, провістив безсумнівну основу нашої віри, кажучи до Спаса: ти єси Христос, Син Бога Живого. Через це і ми, шануючи тебе, що Надію нашого порятунку відкрито сповідав, співаємо тобі так:

Радуйся, Синаю новий, що скрижаль порятунку людям ясно показав і свободу у Христі провістив;

Радуйся, першоположений від Архитектона Небесного каменю віри і сповідання, на ньому ж Церква Христова непереможно заснувалася.

Радуйся, першопоставлений воротарю входу райського, бо тобі першому обіцяв Господь дати ключі Царства Небесного;

Радуйся, суддя праведний, що маєш судити з іншими апостолами дванадцять колін Ізраїлевих.

Радуйся, бо очі і вуха твої блаженні Христа Спаса нашого, у плоті сущого на землі бачили і чули, Його ж бачити пророки палко бажали;

Радуйтеся, Петре і Павле, що маєте ноги благовістування найкращі і серця освячені, ви бо Євангелію послужили і євангельськи пожили.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 8

Дивним чудом і незрозумілим явився ти, Петре, для тих, що мудрість земну мають, як незнатного і приниженого вибрав тебе Господь, і посоромив мудреців, здолав царства, привів єси сонми затьмарених до Світла Істини, і донині, як стовп вогненний, осяюєш всіх земнородних, показуючи безсумнівний шлях у блаженну вітчизну. Цього ради, багатству благодаті в тобі дивуючись, співаємо Богові: Алилуя.

Ікос 8

Всім був єси усим, Павле, любов’ю всіх обіймаючи, словом спасіння далеких і ближніх досягаючи, вірою все перемагаючи: тому й у Филиппах, мир благовістуючи, коли і палицями битий був сильно і в темницю в оковах увергнутий, але оспівав ти там разом із Силою пісню дивовижну хвали і подяки Богові, Який і прогримів рабам Своїм землетрусом великим так, що і підмурки темничні зруйнувалися і двері відчинилися. Ми ж, бачачи тебе, премудрий, що пітьму в’язниці світлом Богопізнання осяюєш і волю у Христі в’язням подаєш, співаємо тобі так:

Радуйся, в’язню Христів, що темницю в храм перетворив і узами твоїми демонські ланцюги людям розірвав;

Радуйся, сильний, що немочі немічних поніс, не собі, але ближнім догоджати намагався.

Радуйся, пречудний, що узами і скорботами пишався, радіти з радіючими і плакати з плачучими навчив;

Радуйся, що помер для гріха, але завжди живий для Бога, тобі бо життя Христос і смерть придбання.

Радуйся, о́бразе невсипущої роботи, що минуле забуваєш, у майбутнє прагнеш і всією думкою до почесті небесного звання ідеш;

Радуйтеся, Павле і Петре, що мучеництвом Господеві послужили до самої смерті і нею, як вінцем, подвиг ваш увінчали.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 9

Всіх до Христа приводячи, возвістив єси, Павле, в Афінах тим, що вважали себе мудрими, Премудрість, що з неба сходить, щоб, знаючи суєтне, тепер пізнали Бога, невидимого їм, і осягнули Його, бо через Нього живемо і рухаємося й існуємо. Від Нього і ми, благодаттю невимовною, мудрість істини сприйнявши і серцем істинно, благість Господню, осягнувши, співаємо Йому вірою твердою, як перстом Фоми, осяжною: Алилуя.

Ікос 9

Красномовність людська замовкає, коли Господь Сил ноги рабам Своїм умиває і полотенцем обтирає. Тебе ж, Петре, страх перемагав, коли ти виголосив: не умиєш ногу мою повіки, але одразу послух переміг, коли почув єси слово, проречене  Господом: якщо не умию тобі, не матимеш частини зі мною. І тоді всім серцем виголосив ти: Господи, не тільки ноги мої, але і руки, і голову. Ми ж, знаючи тебе, що в цих спокусах, як золото у вогні, очищаєшся, і бачачи сходження твоє від смиренності до слухняності, таїнству Божого Промислу поклоняючись, оспівуємо тебе серцем смиренним так:

Радуйся, Петре, очі орлині, ними ж бачив ти Сонце Правди — Христа Бога, Іуді ноги умившого і ним же цілуванням лукавим зрадженого;

Радуйся, що навіки уневістився Христу, ти ж бо, Агнця Непорочного, як агнець, наслідуючи, до заклання твого вірності дотримався.

Радуйся, жаре невгасимий, від жертовника Небесного вогнем любові Божественної безперестанку обійнятий;

Радуйся, світильниче, що горить і світить, роди родів світлом правди осяює.

Радуйся, гроно багаторясне винограду Христового, на радість світу багатостраждального вирощене;

Радуйтеся, Петре і Павле, що в собі істинно Христа Бога образ маєте.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 10

Спасіння в Христі незвідану безодню і покаяння велику силу виявив ти в собі, Петре, коли тричі як проречено відрікся від Господа: не знаю Чоловіка цього! Коли клявся і божився ти у дворі архиєрея, але швидко, згадавши слова Ісусові, вийшов звідти, плачучи гірко. Ми ж, з умилінням бачачи пресвітлий цей образ скорботний, на науку і викриття жорстоких сердець наших дарований, співаємо Господеві, що так дивно звеличив тебе: Алилуя.

Ікос 10

Стіна і зброя непереможна був ти, Павле, проти самодержців пітьми світу цього, коли і царство їх у Коринфі, Ефесі та інших містах вселенної переміг єси, пітьму багатобожжя розганяючи і розум істини утверджуючи. Ти ж істинно виявився Божим слугою у великому терпінні, у скорботах, лихах, у скрутах, у ранах, темницях, у негараздах, трудах, у бдіннях, у пості, так, що і розум наш не зможе осягнути великої доброти твоєї і повсякчасні подвиги з постійними сльозами. Через це, бачачи море любові твоєї, насмілюємось молитись: почуй нас, убогих, що грішними устами говоримо таке:

Радуйся, благовісниче непереможний, що помер для гріха, коли в собі спочатку грішну людину перемігши, з Христом співрозіп’явся єси;

Радуйся, учителю багатоплідний і вовків хижих викривальнику, бо собою образ вірним показав ти, завжди пильнуючи і навчаючи всіх усердно: словом і життям як написано.

Радуйся, усіх збагачувачу, що, колись сам зубожівши і нічого не мавши, усе мав ти;

Радуйся, за християн полум’яний ревнителю, яких заручив Христу, як діву чисту непорочну наречену.

Радуйся, що був утробою багатохворобливою у муках народження, про чад твоїх доки приймуть образ Христа;

Радуйтеся, Павле і Петре, у Дусі єдиному об’єднані в одному місті вірність Христу кров’ю підтвердивши.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 11

Достойно є оспівувати й ублажати кайдани і страждання твої, Павле багатостраждальний, бо не тільки в терпінні великому, але і з радістю кайдани прийняв ти, проречені Агавою пророком, і Церкві Кесарійській свідчив ти таке: не тільки зв’язаним бути готовий я за ім’я Господа Ісуса. Йому ж і ми, дивному у святих Своїх, співаємо пісню: Алилуя.

Ікос 11

Світлом радості невимовної і Божественної любові осяяний був ти, Петре, коли Господь по воскресінні, раніше інших апостолів явися тобі, засмученому. Після цього ж знову явився, Владика життя, запитавши тебе тричі: Симоне Іонин, чи любиш Мене? Ти ж, вогнем Божественної любові полум’яніючи, палко відповідав: Господи, Ти знаєш як люблю Тебе. Того ради і ми, убогі духом, пом’янувши найрясніші потоки сліз і любові твоєї, що через них покликав тебе Господь на перший ступінь апостольства, благоговійно викликуємо тобі таке:

Радуйся, учителю покаяння, що сльозами гіркими висоту смиренності отримав і Воскреслим із гробу радістю невимовною на віки обдарований;

Радуйся, премудрості безодня, смиренномудрості височінь, любові полум’я, що образ життя усім вірним собою показав.

Радуйся, друже Господа Ісуса, що ярмо благовістя ревно поніс, над насліддям Божим панувати не захотів, але слухняності властям навчив;

Радуйся, апостоле Христів, що мудрість зміїну і чистоту голубину в собі сполучив і образом смерті твоєї на хресті крайню смиренномудрість показав.

Радуйся, рабе Господа вірний, що примножив даний тобі талант і в радість Господа увійшов;

Радуйтеся, Петре і Павле, серця великі, що весь світ любов’ю вмістили і всі кінці вселенної просвітили.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 12

Благодать Духа Утішителя, що вилилась на голови вірних в образі язиків вогненних, незабаром вилилась із уст твоїх, Петре, словом полум’яним, що благовістив із силою великою Христа розп’ятого не тільки загиблим вівцям дому Ізраїлевому, але і язичницькій церкві неплідній, щоб плодоносила і ця Богові нетлінну лілею чистоти і покаяння. Випроси і нам, апостоле достоблаженний, милість Господа, що творить тобою велике і дивовижне, рукою твоєю мертвих воскрешаючи і смертю твоєю на хресті мертву любов нашу розпалюючи, так безперестанно співаємо Йому: Алилуя.

Ікос 12

Оспівуючи пресвітлу пам’ять твою, Павле, достойно шануємо невимовні подвиги, хвороби і діла, їх же в бдіннях, в голоді і спразі, у пості, у холоді і наготі поніс ти. Хто ж бо порахує рани, скорботи і біди твої в містах, у пустелі, у морі, лиха від розбійників, лиха від родичів, лиха від язичників і лжебратії? Хто подібний тобі? Більше всіх апостолів потрудився ти. Тому молимо: не відкинь нас, грішних, що моляться тобі, але як усім був ти всим, і нині почуй немічним гласом принесене тобі таке:

Радуйся, в’язню Христів, що з темниці світло поширив, словом і посланням в узах багато потрудився, тому воістину слово Боже розв’язане;

Радуйся недослідима пучино любові, що після братії твоєї відлученим бути від Христа щиро побажав.

Радуйся, подвижниче предивний, що подвигом добрим потрудився, багато подорожував і кров’ю твоєю Церкву прикрасив;

Радуйся, що виливаєш море чудес, коли перев’язь і ризи твої, недуги зціляють і демонів відганяють.

Радуйся, любові Божої нерозлучний причасниче, Небесне розуміючи, а не земне, тому і від плоті звільнитися і з Христом бути зажадав ти;

Радуйтеся, Павле і Петре, віри християнської насаджувачі, що водою благочестя напуваєте і до пристановища вічного вірних приводите.

Радуйтеся, святії первоверховнії апостоли Петре і Павле.

Кондак 13

О, всехвальні благовісники Петре і Павле! Почуйте зітхання сердець наших, молячись за нас, бо багато може молитва праведних перед Богом: постарайтеся і нині, щоб пам’ятати нам про небесне покликання і християнську кончину життя нашого, прилучіть нас до насолоди євангельської істини, зв’яжіть узами любові Христової, щоб ми всі, відкинувши нечестя і мирські бажання, ввійшли у радість Господа нашого, співаючи Йому з Ангелами і з ликами святих: Алилуя.

(Цей кондак читається тричі, потім Ікос 1 і кондак 1)

МОЛИТВИ СВЯТИМ ПЕРВОВЕРХОВНИМ АПОСТОЛАМ ПЕТРУ І ПАВЛУ

Молитва перша

О, преславні апостоли Петре і Павле, що душі за Христа віддали і кров’ю вашою ниву Його удобрили! Почуйте чад ваших молитви і зітхання, серцем скорботним нині принесені. Бо беззаконнями затьмарені і через те лихами, як хмарами, обкладені, єлея ж доброго життя не маємо зовсім і не можемо противитися вовкам хижим, які позбавити нас спадщини Божої нахабно намагаються. О, сильні! Понесіть немочі наші, не віддаляйтеся духом від нас, щоб не позбавилися зовсім любові Божої, але міцним заступленням вашим нас захистіть, щоб помилував Господь усіх нас, молитов ваших ради, щоб знищив рукописання незміряних гріхів наших і щоб сподобив з усіма святими блаженного Царства і Шлюбу Агнця Свого, Йому ж честь і слава, і подяка і поклоніння, навіки віків. Амінь.

Молитва друга

О, святі апостоли Петре і Павле, не віддаляйтеся духом від нас, грішних рабів Божих (імена), щоб не розлучилися зовсім від любові Божої, але міцним заступленням вашим нас захистіть, щоб помилував Господь всіх нас молитов ваших ради, щоб винищив же рукописання безмірних гріхів наших, і щоб сподобив з усіма святими блаженного Царства і шлюбу Агнця Свого, Йому ж честь і слава, і подяка і поклоніння навіки віків.

Молитва третя

О, Апостоли: Петре, віри Христової непохитна подоба, і Павле, солодкоспівна ластівка вчення Господнього! Знаємо вас, як повноводну ріку сказань словес Христових, що лине від правдивих надр Божих і всю глибину джерела істин богоодкровенних перед нами, що жадають їх, відкриває. Знаємо вас, як світила, що струмені теплоти любові божественної нам з небес проливають: догоджаємо вам, що прийняли працю і піт, щоб засіяти божественне насіння вчення: цілуємо стопи ваші, що обійшли всі кінці землі, і з трепетом гріховним зримо голови ваші, що ви смиренно схилили до пречистих стопів Господніх: одного через хресний шлях (повішенням) і другого мечем усіканням. Розчулено просимо вас, святі Апостоли, навчіть і нас у буянні гріхів схилятися перед Учителем нашим Господом, допоможіть гордості нашої голову відсікати вченням богоодкровенним: голод душевний наш нехай угамує Господь борошном, що сходить із самого неба, як Петрові: — ти ж, Павле, богонасичений Христових словес, постарайся і нас до третього неба піднести твоїми безперестанними молитвами про нас до Господа, щоб і ми там прославили з ликами ангельськими і апостольськими дивного у святих своїх Отця всіх і Господа Ісуса Христа, що Його ж послав у світ спасати і наставляти до життя вічного, і єдиносущного Їм Святого Духа. Амінь.

Молитва четверта

Святий  Апостоле Петре, каменю віри, що на Христі, наріжному камені, Церкву сповіданням утверджував! Моли, щоб і я, що мудруваннями і плотськими похотями завжди коливаюсь, на тому ж Христі, Камені живому, обраному, чесно́му, вірою утверджений завжди перетворююся любов’ю в храм духовний, у священство святе, щоб возносити жертви духовні Богові Ісусу Христу. Святий верховний Апостоле Павле, сосуде обраний Христів, благодаті і слави Божої сповнений! Моли Творця, що має владу над творінням, щоб мене, сосуд нині погублений, створив Собі сосудом на честь, освяченим і благопотрібним, на всяке благе приготованим. Амінь.