Кондак 1

Взбраний Воєводо і пекла Переможцю, Ти, що здобув перемогу над смертю, Лазаря Чотириденного з мертвих до життя підняв, і всім радість, світло і воскресіння ти явив; ми ж, недостойні, Твоїй милості подяку приносимо, від душі взиваємо Тобі:

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Ікос 1

Ангельські сили в радісний трепет прийшли, бачивши Твоє, найсолодший Ісусе, до Віфанії пришестя, коли Ти, що не мав, де голови прихилити, і злобою іудейською звідусіль гнаний, завжди знаходив після праці у благовісті спокій душевний, мир, любов і тишу у Твоєму приятелеві Лазареві, його ж і Сам до кінця полюбив разом із сестрами його Марфою і Марією, бо вони завжди з вірою і любов’ю служили Тобі, слухали біля ніг Твоїх Слово Твоє. Таку людинолюбиву Милість Твою славлячи, із розчуленням серцевим співаємо Тобі:

Ісусе, Любове Передвічна, у любові до людини до кінця Ти пройшов;

Ісусе, Милосте Безмірна, Лазаря із сестрами його до Любові Своєї прийняв.

Ісусе, благословенний будинок Лазаря у днях плоті Своєї із любов’ю відвідував;

Ісусе, Божественного Слова Твого солодкістю люблячі Тебе душі щедро насичував.

Ісусе, Віфанію, батьківщину Лазаря, місцем спокою Твого Ти вибрав;

Ісусе, великі справи сили і любові там перше за Розп’яття Твої на Хресті Ти явив.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 2

Бачачи сестри праведного Лазаря Марфа і Марія, що брат їхній через сильну хворобу дуже страждає, не впавши до зневіри та відчай, але до Тебе, Господи, Цілителя недугів, із надією послали, із вірою кажучи: «Господи, ось той, кого Ти любиш, хворіє». Це наслідуємо і ми, тому в усяких обставинах не віддаємося смуткові, але з надією співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 2

Розум чистий маючи учні Твої, Господи, все одно не розуміли, чому не пішов ти одразу до Віфанії до друга Твого Лазаря, щоби зцілити його, коли прийняв ти звістку про люту недугу його, але Сказав Ти тим, що прийшли від Марфи і Марії: «Ця хвороба не до смерті веде, а до Божої Слави, щоб прославився Син Божий через неї». Ми ж нині знаючи, що хотів Ти таємну глибину віри і любові їхньої виявити і більше диво перед стражданнями Своїми звершити, із любов’ю взиваємо:

Ісусе, любові повний, люблячі Тебе серця святих сестер Лазаревих Ти випробовував;

Ісусе Всеблагий, через хворобу брата до сподівання на велич Слави Божої Ти їх навертав.

Ісусе, великий у чудесах Своїх, побажав Ти через Лазаря всьому світові Славу Свою явити;

Ісусе, Дивний у Ділах Своїх, Ти вирішив у Віфанії велич Свою звершити.

Ісусе, смерті не сотворив Ти, скорботним сестрам Лазарєвим не боятися смерті брата наказуючи;

Ісусе, тим, хто до смерті волею йде, та учням, які сумнівалися, перемогу над смертю явити Ти захотів.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 3

Силою Божества Твого знаючи, що належить Тобі перше Хреста Твого, Всеблагий Господи, явити над Лазарем силу Свою, щоби учні Твої не злякалися страждань Твоїх і осягнули із мертвих Воскресіння Твоє. Тому, почувши, що хворіє Лазар, друг Твій, не квапився Ти зцілювати його, перебув на тому ж місці два дні, щоби боголюбиві сестри його навіть перед лицем смерті брата свого зоставалися палаючими вірою і любов’ю, співаючи Тобі: Алілуя.

Ікос 3

Маючи передбачення Божественне, Всеблагий Господи, Ти сказав учням Своїм: «Йдемо до Юдеї», і потім: «Лазар, друг наш заснув, але йду, та розбуджу його». Коли учні не зрозуміли тих слів і подумали, що про сон Лазаря це говориться, тоді промовив Ти: «Лазар помер. І радію за вас, оскільки Я не був там, щоб повірили ви, але йдемо до нього». Сказав же Фома, побачивши, що учні бояться йти до Іудеї, бо нині вже мали намір іудеї камінням побити Тебе, зі сміливістю сказав їм: «Йдемо і ми, теж помремо із Ним», навчаючи і нас без страху йти за Тобою й оспівувати Тебе так:

Ісусе, друже Лазаревий, Свого приятеля від смертного успіння підняти Ти йшов;

Ісусе, Віфанії похвало, всю Лазареву радість і воскресіння його Ти приніс.

Ісусе, Любове Незбагненна, плач і ридання сестер Лазаревих Ти почув;

Ісусе, Милосте Безкінечна, вівцю Свою бездиханну оживити Ти зволив.

Ісусе, із Лазарем, у Віфанії похованим, поховай і наші страшні гріхи;

Ісусе, із Марфиними і Маріїними сльозами прийми за гріхи наші тяжке наше зітхання.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 4

Бурю помислів сумнівних маючи в душі, Марфа і Марія гірко проливали сльози над труною Лазаря, згадуючи зі скорботою обітницю Твою, що хвороба Лазарева не до смерті веде, а на Божу славу, не маючи колишніх сподівань, бачачи брата свого в труні і тіла його руйнування й сморід. Ти ж, Господи, туди йдучи, промовляв до учнів Своїх: радію, друзі мої, за вас, що Я не був там, але відведу вас туди, щоби побачили, що Бог може все. Йдемо, щоби оживити його, якому смерть явилася та здійснила досконале руйнування, щоби заспівав він з усіма вірними: Алілуя.

Ікос 4

Почувши свята праведна Марфа, що Ти, Господи, до Віфанії йдеш, до Лазаря, що вже чотири дні у гробі перебував, вийшла на зустріч Тобі і сказала Тобі, розради шукаючи: «Господи, якщо Ти тут був, не помер би мій брат. Але і нині знаю, що чого не попросиш у Бога, дасть Тобі Бог». Цю віру скорботної сестри Лазаревої бачачи, зі зворушенням в душі співаємо Тобі:

Ісусе, Ти до чотириденного мерця стопи Свої спрямував, відвідай і нас, що у гробі відчаю перебуваємо;

Ісусе, Ти до Віфанії прийшов, аби прийняти у Любов Свою скорботних сестер, прийми і нас, заблудлих.

Ісусе, Ти Марфу душекорисною розмовою Своєю втішив, втіш і нас, бо через гріхи свої сумуємо;

Ісусе, Ти не забув Марію, що із надією у будинкові сиділа, не забудь і нас, що у зневіру занурилися.

Ісусе, Ти смерть, що трепетати почала, пришестям до Віфанії устрашив, тож смерті вічній не віддай нас;

Ісусе, Ти пеклом гірким топтання ніг Твоїх тих, які до Віфанії прийшли, страхом сповнив, тож від пекельних мук визволи нас.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 5

Богосяйною зіркою нічний морок розганяється. Подібне провіщали і про Тебе, Господи, тому Ти, Владика життя і смерті, сказав Марфі: «Воскресне брат твій». Вона ж, ще немічна у вірі, як і ті, інші, які сумнівалися, що брат її може нині за словом Твоїм із мертвих устати, відповіла Тобі: «Знаю, що воскресне, у воскресіння останнього дня». Ми ж, недостойні, Тобі Переможцеві смерті з вірою взиваємо: Алілуя.

Ікос 5

Бачивши, що серце святої Марфи, печаллю уражене смертю Лазаря, не може ще вірувати, Ти Господи, що маєш Ти силу із мертвих воскресити його, сказав до неї владно, бо життям і смертю Ти керуєш, бажаючи пробудити її від такої малодушності: «Я Є Воскресінням і Життям. Хто вірує в Мене, хоч і помре, оживе». Ми ж цій Божественній обітниці віруючи і життя вічне надбати бажаючи, зі сподіванням співаємо до Тебе:

Ісусе, Ти прийшов до Віфанії проповідувати Воскресіння, воскреси нас у пристрастях всіх зотлілих;

Ісусе, Ти сповістив Марфі про Лазареве воскресіння, пробуди і нас, що від численних гріхів засмерділися.

Ісусе, Ти обновив віру Марфи у Воскресіння, обнови душу наші, гріхами умертвлені;

Ісусе, Ти закликав всіх нас сподіватися про померлих, просвіти життя наше, затьмарене пристрастями.

Ісусе, Ти живими і мертвими володієш, що не дай гіркій смерті в пеклі вічно нами володіти;

Ісусе, Ти життя вічне нам дарував, допоможи нам спадщину блаженну на небі отримати.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 6

Проповідницею Твого, Христе, Божества явилася свята Марфа, рівна у сповіданні своєму Петрові, Верховному Апостолу Твоєму: адже на Твоє запитання, чи має віру, що кожен, хто вірує в Тебе, навіть якщо і помре, буде жити, відповіла Тобі: «Так, Господи, я увірувала, що Ти – Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ». Ми ж це сповідання із благоговінням всотуємо, із вірою і любов’ю співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 6

Засяяло нове світло віри і надії у святої праведної Марії, що в будинкові у скорботі сиділа, коли прийшла до неї сестра її Марфа і таємно від іудеїв, які прийшли втішати її, звістила їй про Твоє, Святий Господи, пришестя, кажучи: «Учитель прийшов і воліє розрадити тебе». Та ж, почувши це, схопилася і швидко прибігла до Тебе, припала до ніг Твоїх, розради шукаючи і промовляючи Тобі зі сльозами:

Ісусе, життя Начальнику, коли б Ти був тут, не помер би мій брат;

Ісусе, смерті Руйнівнику, коли б прийшов Ти сюди, не лежав би Лазар чотириденний у гробі.

Ісусе, Утішителю Добрий, втіш душу мою скорботну;

Ісусе, Учителю Благий, навчи мене творити волю Твою.

Ісусе, Наставнику безнадійних, настав мене із надією і терпінням нести хрест мій;

Ісусе, Пристановище сиріт, дай мені біля ніг Твоїх віднайти у горі моїм спокій Твій.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 7

Бажала Марія вилити біля ніг Твоїх всі почуття свої щодо втрати Лазаря і любов до Тебе, Господи, Ти ж, побачивши її засмученою, а також іудеїв, що прийшли з нею, у сльозах, засмутився Ти духом і обурився, людське показуючи, і розплакався Ти Сам, так й ми, немічні, що в скорботах перебуваємо, із відвагою припавши до Тебе, виливаємо в немочі з глибини душі сльози свої і з розчуленням взиваємо Тобі, Який плачеш через наші скорботи: Алілуя.

Ікос 7

Нову і невимовне Милість і Людинолюбство безмежне явив Ти, найсолодший Ісусе, коли бачачи Маріїні сльози, розплакався Ти Сам. Іудеї ж, бачачи, як за Лазарем плачеш, казали: «Бачиш, як любив Він його». Інші ж, у скам’янінні душ і сердець перебуваючи, не бажаючи зрозуміти Божественне співчуття Твоє немочам нашим, думаючи, що можеш Сам безпорадним бути, казали в Твоє обсміяння: “Чи не міг же зробити Отой, що очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?» Ми ж, прославляючи людинолюбство Твоє, від душі взиваємо Тобі:

Ісусе, Ти сльози про Лазаря через плач сестри його виточив, струменями слізними очисти гріхи наші;

Ісусе, Ти Марфині і Маріїні сльози втамував плачем Своїм, втамуй і наші печалі.

Ісусе, Ти тростини надламаної не зломив, богодані храми душ наших не дай розтрощити в нас.

Ісусе, Ти льону, що курився на згасив, не дай згаснути палаючим смолоскипам віри і любові в нас.

Ісусе, Ти довготерпеливий і немочам нашим до самого кінця співстраждав, в немочах наших укріпи нас;

Ісусе, Ти людинолюбний і навіть до скорботи й плачу за нас до сліз зійшов, від вічного плачу звільни нас.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 8

Здивувало запитання Твоє, Христе Спасе, тих, що плакали, коли Ти про Лазаря запитував: «Де поклали його?» Як же Бог, Який все знає і передрік смерть його, як же зараз Ти не знаєш, де поховано друга Твого? Але Ти це запитував не від незнання, але як людина, що бажає скорботних сестер Лазаря втішити і заради цього гріб відвідати. Таке Людинолюбство та Милість Твою прославляючи, співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 8

Весь Ти Любов, Весь Ти бажання наше, Господи Ісусе, Ти, прийшовши до гробу Лазаревого, дуже переймаючись в собі про жорстокосердям тамтешніх людей, повелів Ти взяти камінь від гробу, щоби смородом смерті стали замкнені уста невірних. А Марта, являючи єства людського, промовила Тобі: «Господи, вже смердить, бо чотириденний вже». Але Ти понад усе зміцнив її у малодушності її, кажучи: “Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, – побачиш славу Божу?» Марія ж, бачачи камінь відвалений від гробу, у трепетному сподіванні перебуваючи, віри в мовчанні дотримуючись і лишень в серці промовляла:

Ісусе, Ти до гробу друга Лазаря прийшов, очисти розуми наші від сумнівів невірних;

Ісусе, Ти Славу Божу явити забажав, збережи серця наші від похотей поганих.

Ісусе, Ти камінь від гробу Лазаря відвалити наказав, відвали камінь жорстокосердя від гробу душ наших;

Ісусе, Ти Словом уст Твоїх всі сили пекла устрашив, допоможи не злякатися нам явленням обіцяної Слави Твоєї.

Ісусе Найсмиренніший, лагідно Ти до гробу Лазаря увійшов, лагідністю душ сподоби нас Твоє входження відчути;

Ісусе Найсолодший, від мерця, що у гробі чотири дні пробув, Ти не відвернувся, подай нам смиренної вдачі для споглядання Благодаті Твоєї.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 9

Все єство Ангельське було вражене, коли Ти, Чудотворцю Господи, являючи Славу Свою, як Єдинородного від Отця, перед лицем безлічі народу хвалу воздав Небесному Отцю, кажучи: «Отче, хвалу Тобі віддаю, що Ти почув Мене», і це промовивши, голосом сильним закричав Ти: «Лазаре, вийди сюди!» І, коли щойно бездиханний веління Твоє послухавши, став знову одушевленим, піднявся від смерті і вийшов, по руках і ногах зв’язаний, всі коліна небесних і земних, і підземних, чудо це побачивши, преклонилися перед Тобою, Переможцем смерті, співаючи: Алілуя.

Ікос 9

Жодне красномовство не зможе гідно прославити велике і страшне диво Твоє, Господи, коли Ти Лазаря Чотириденного від мертвих підняв, щоб Марфу і Марію, а з ними і всіх нас у вірі й надії на Воскресіння і безсмертя душі утвердити. Тому численні іудеї, які до Марії прийшли, побачивши, яке диво Ти сотворив у Віфанії, увірували в Тебе, як в Сина Божого і радісно принесли Тобі похвали такі:

Ісусе, Ти Лазаря мертвого чотириденного воскресив, і нас, знищених пристрастями, воскреси;

Ісусе, Ти Своєму приятелеві пеленами пов’язаному допоміг, і нас, пов’язаних гріхами, визволи.

Ісусе, Ти мерця від труни звільнив, і нас із гробу відчаю виведи;

Ісусе, Ти ягня Своє улюблене від прірви пекла врятував, і нас від вічної пітьми непроглядної збережи.

Ісусе, Ти велінням Живоносного Твого голосу піднявши мертвого, і нас, зітлілих від пристрастей, Словом Твоїм оживи;

Ісусе, Ти всесильною силою Твоєю Лазаря чотириденного воскресив, і нас причасниками Воскресіння Твого покажи.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 10

Врятувати бажаєш всіх Ти, Христе Спасе; але сини темряви, бачачи померлого Лазаря, який від голосу Твого від тління воскрес, не забажали у жорстокості сердець своїх увірувати в Тебе, і деякі з них вирушили до первосвящеників і фарисеїв і сповістили їм, що Ти сотворив у Віфанії. Ми ж божевілля їх не наслідуючи, але в загальне Воскресіння за обітницею Твоєю віруючи, Тобі, Життєдавцю і Спасителеві нашому співаємо: Алілуя.

Ікос 10

Царю Предвічний, Ісусе! Стін кам’яні твердішими виявилися первосвященники, коли почули, яке страшне диво сотворив Ти у Віфанії, рада зібрали на Тебе, промовляючи: «Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?» Один з них такий ось Каяфа, що був первосвященником року того, промовив до них, що краще для них, щоб Один Чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути. І від того дня радилися, як вбити Тебе, Христа Свого і Владику, укупі ж і Лазаря, і тих багатьох, які увірували в Тебе. Тому співаємо до Тебе так:

Ісусе, Сину Божий Безсмертний, Лазаря заради, неначе агнець незлобивий на заклання Ти був приготовлений;

Ісусе, Спасе наш, люди судимі Твою Смерть за людей мимовільно провістили.

Ісусе, Тебе на беззаконному зборищі разом із Лазарем на смерть було засуджено, не засуди нас на Суді Твоєму.

Ісусе, Ти у вірної Віфанії в будинку Лазаря печаль на радість перемінив, згадай і нас у Царстві Твоєму.

Ісусе, Ти початок Хреста у Віфанії звершив, силою Хреста Твого збережи нас;

Ісусе, Ти улесливих фарисеїв чудесами Своїми устрашив, воскресінням Лазаря звесели нас.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 11

Спів зворушливий нехай принесе Тобі, Христе Спасе наш, Віфанія вірна і Тобою люблена, бо на радість Ти перемінив печаль її, Лазаря, вихованого нею, із гробу піднявши, і нехай не нарікає, що на малий час Ти відійшов до Єфрему – міста поруч пустелі, де ходив Ти з учнями Своїми, первосвященикам заповідь давши, щоб мали Тебе. Ми ж, дивуючись Твоєму про учнів перед стражданнями Твоїми піклуванню, співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 11

Світло велике і невимовне осяяло Віфанію, коли за шість днів до настання Пасхи Ти прийшов саме сюди, Найсолодший Ісусе, де ті, які люблять Тебе сотворили Тобі преславну вечерю, Лазареве воскресіння із радістю та подякою згадуючи. Був тут і Лазар одним з тих, які біля столу возлежали. Марфа ж з любов’ю прислуговувала Тобі, Марія ж від надлишку радості, любові і подяки, принесла літру світу мира з найдорожчого нарду, намазала пречисті ноги Твої, і волоссям своїм витерла їх, і оселя вся наповнилася пахощами мира. Ми ж, недостойні, в радість тих блаженних співбесідників Твоїх проникнути бажаючи, зі зворушенням співаємо Тобі так:

Ісусе, Ти із мерцем воскреслим трапезу розділив, дай нам насолоджуватися вічною Твоєю вечерею на небесах;

Ісусе, Ти Лазаря по воскресінні його небесною радістю наповнив, сподоби мене небесно мислити на землі.

Ісусе, Ти Марфу працелюбну послужити Тобі удостоїв, прийми нас на служіння Тобі;

Ісусе, Ти Марію, яка Божою любов’ю палала, ноги Твої миром помазати сподобив, допоможи духові нашому любов’ю полум’яніти.

Ісусе, Ти Віфанію звеселив перебуванням на вечері у ній, звесели нас посеред праць та скорбот відпочинком;

Ісусе, Ти Марфині сльози і Маріїн плач Лазаревим воскресінням скоро втішив, втіш нас у скорботах Твоїм відвідуванням.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 12

Благодать велику дарував Ти, Христе, воскресінням Лазаря благословенним Віфанійським селам, які прийняли Тебе. На ранок чекають на Тебе в Єрусалимі хрест, злохуління і наруга від злостивих фарисеїв, заздрістю дихаючих; тут же Ти знайшов перше хреста любов, радість і мир у Дусі Святому. Тому за це буде тобі похвала вічна, Віфаніє, оскільки Творця прийняти сподобилася ти: благоприготуйся, прикрась божественні твої входи, розшир сіни твої, тоді ми з тобою заспіваймо до Господа, Який прославив тебе: Алілуя.

Ікос 12

Оспівуючи вчинене Тобою з мертвих Лазаря воскресіння, поклоняємося величі справ Твоїх, Христе, прославляємо Вседержительство Твоє, невичерпну Милість разом із невимовним людинолюбством Твоїм і віруємо із Марфою, що воістину Ти Є Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ, з Марією ж припадаємо до ніг Твоїх, вслухаємося у Животворче і єдинопотрібне Божественному Слово Твоє, і дозволь нам молитвами праведного Лазаря, Твого приятеля, бачити Твою світлу над смертю перемогу і Живоносне Воскресіння Твоє тим, які співають до Тебе так:

Ісусе, пекла Переможцю, із Лазарем чотириденним з темряви непроглядної гріха виведи нас;

Ісусе, смерті Руйнівнику, з другом Твоїм померлим до життя і воскресіння і нас заклич.

Ісусе, Ти Лазаря від злоби фарисейської врятував, спаси ж і нас від напастей;

Ісусе, там його руками Апостолів на єпископа Ти поставив, від Церкви Твоєї не відлучи нас.

Ісусе, йому омофор руками Богоматері витканий вручено було, в укритті того Омофору охорони нас від усякого зла;

Ісусе, Ти Лазаря відвідуванням Пречистої за днів Її плоті удостоїв, Її заступництва не позбав нас.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 13

О, найсолодший Ісусе, всіх Радість, Світе Тихий, Життя світу і Воскресіння наше! Прийми від нас, як від Марфи з Марією, цю малу подяку нашу за Воскресіння Лазаря від усієї душі Тобі принесене, і сотвори нас причасниками бути того, що від гробу повстав, всесильним Словом Твоїм підніми і нас від усякого падіння гріховного і смерті вічної, і сподоби нас отримати спадщину нев’янучу на небесах, де разом з усіма святими так заспіваймо Тобі: Алілуя.

Цей кондак читається тричі, потім 1-й ікос і 1-й кондак. І тоді молитви.

МОЛИТВА ЛАЗАРЕВОМУ ВОСКРЕСІННЮ

Господи Ісусе Христе, Боже, Спасителю наш, Невичерпна безодня милості, щедрот і любові, Ти смерті і гріха не сотворив, і ще в раю призначив прабатькам нашим вічного і святого і блаженного життя причасниками бути! Коли ж в силу дії диявола, людиновбивці споконвіку, через людину гріх у світ увійшов і смерть, тоді за невимовним Людинолюбством Своїм Ти визначив Хрестом і Воскресінням Своїм визволити людей Твоїх, що згрішили, від прірви пекла і смерті вічної. І коли прийшов час, Ти зійшов у дні плоті Своєї, як Пастир Добрий, на збирання заблукалих овець Твоїх, і, перш Хреста Свого і добровільних Страстей до Віфанії прийшовши, Ти єдиним словом Лазаря, друга Твого, що померлим був і похованим, від пекла врятував його та з мертвих воскресив. І цим великим і страшним чудом перше живоносної смерті Твоєї смертну державу приголомшив Ти, провіщаючи через чотириденного воскресіння швидке Твоє, Життєдавче Христе, триденне із мертвих Воскресіння, нас усіх таким чином запевнивши, що хочеш темнообразне пекельне царство силою Своєю побити і загальне Воскресіння всіх явити, показуючи Лазаря, з якого розпочалося наше спасіння. Тому і ми, недостойні, із Марфою і Марією торжествуємо, безмірну Твою Милість нині святкуємо, і в Сльозах Твоїх над Лазарем майбутнє угамування сліз і смерті подолання радісно вбачаємо. Сподоби ж і всім нам набути душі чисті і нескверні розуми, лагідні серця і смиренну вдачу, щоби із Віфанією Тебе, лагідного Владику, прийняти, і лукавого гординю побити, і відкрити двері сердець наших. Щоби ми з вірою, неначе Марія, помазували миром любові пречисті ноги Твої, і зі старанністю визначною, неначе Марфа, послужили Тобі, споживаючи Пречисте Тіло і Найчеснішу Кров Твою на таємничій Вечері Твоїй, розділи з нами Свою Трапезу, вилий на нас цілюще миро молитви, і сльози покаяння, і пахощі чистоти, щоби прикрашені і просвічені ними ми почули Заклик Твій: «Це Я стою біля дверей і стукаю», і за Голосом Твоїм, що навіть у іновірців відчиняє двері серця, обитель створимо Тобі, завжди служачи Тобі і прославляючи Тебе із безначальним твоїм Отцем і Пресвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

МОЛИТВА ДО СВЯТОГО ПРАВЕДНОГО ЛАЗАРЯ

О, предивний і найкращий друже Христовий, Святий праведний Лазарю, Віфанії похвало і для всього всесвіту превелике здивування!

Благословенний дім твій, його ж Господь наш Ісус Христос у днях плоті Своєї із любов’ю відвідував, бачачи віру і доброту душі твоєї і боголюбивих сестер твоїх Марфи і Марії, бо ти полюбив Його всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й Ним до самого кінця любленим ти був. Дивні таємниці, на тобі Божественним Другом Твоїм і Господом нашим явлені, бо вгодно Йому перш Хреста Свого і Воскресіння було показати на тобі всьому світові Славу Свою і сотворити тебе передвісником пресвітлого Його з мертвих триденного Воскресіння. Тому Господь, як Владика життя і смерті, попустив тобі смертним сном заснути, і бути похованим, і навіть до пекельних глибин зійти, де побачив ти усіх від початку віку, що померли в безлічі своїй, які пекельними узами зв’язані. Страшні жахіття бачив ти. І там, де тіло твоє руйнуванню смертному вже піддалося, через чотири дні ти почув Божественний голос Друга твого, що до гробу Прийшов: «Лазаре, вийди сюди!» І за Голосом Цим ти з гробу піднявся і так Віфанію звеселив, Марфині і Маріїні сльози втамував, фарисеїв і книжників жорстокосердих настрашив ти. Утамуй же, святий друже Христовий, і наші сльози, що через гріхи наші проливаються, допоможи ожити нашим душам і тілам, що в смороді пристрастей і нечистот гріховних перебувають, допоможи встати нам із гробу відчаю і лютої зневіри, всіх же нас визволи від вічної смерті. Як тебе підняв Господь, так і нас підведи від успіння смертного. І умоли милостивого Бога, щоби сподобив Він нас бути причасниками вічного життя, бо ним ти після праці святительства нині насолоджуєшся у оселях райських, прославляючи Всесвяте ім’я Отця і Сина і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Але ж чому така тривога серед учнів Христових, чому вони перемовляються поміж собою, чому поглядають на Учителя промовистим поглядом, у якому читалася стурбованість і прохання повернутися назад або обійти Єрусалим стороною?

Згадаймо, що за кілька днів до цього, отримавши повідомлення про те, що тяжко хворий Його близький приятель Лазар і так, що може й померти, Ісус сказав учням: «Ходімо знову в Юдею!» (Ін. 11:7). Учні стривожилися й відповіли: “Чи давно юдеї хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову туди йдеш?” (Ін., 11:8).

З цього ми бачимо, яким непростим було життя Ісуса Христа – з одного боку Його славили, Йому поклонялися, як пророку й Господу, а з іншого ж боку Його не розуміли і, більше того, підбурювані первосвящениками і їхніми прислужниками, переслідували, готові були закидати камінням, тобто вчинити самосуд. Ісус говорив їм: «Хто зберігає слово Моє, той не побачить смерті повік» (Ін. 8:51). Але ж для правовірних юдеїв такі слова були святотатством і обурили їх до краю, бо ще до цього Він намагався переконати народ, кажучи: «Якби ви були Авраамові діти, то робили б діла Авраамові. А тепер хочете вбити Мене, Того, Хто сказав вам правду, яку Я чув від Бога. Цього Авраам не робив» (Ін. 8:40). Юдеї ж ще дужче лютували: «Хіба Ти більший за отця нашого Авраама, котрий помер? – кричали вони. – Ким Ти себе робиш? (Ін. 8:53). Ми маємо одного Отця – Бога» (Ін. 8:41). Що було говорити Ісусу на такі їхні слова, коли вони – наслідок людських пристрастей, духовного засліплення, преклоніння перед традицією і владою, як переконати їх в істинності казаного Ним? А, може, краще було піти Собі геть і не розпалювати натовп словами, яких вони не тільки не можуть, а й не хочуть зрозуміти, чи хоча б замислитись над сказаним? Відступитись, врятувавши Себе й учнів від можливої розправи, бо ж іще година відповідна не настала. Але Він незворушно продовжував відповідати, звинувачуючи розбурханий натовп, намагаючись достукатись до їхнього сумління й розуму: «Якби Бог був Отець ваш, ви б любили Мене, бо Я вийшов і прийшов від Бога. Я прийшов не Сам від Себе, а Він послав Мене» (Ін. 8:42). І тут-таки запитував із тугою в голосі: «Чому ви не розумієте мови Моєї? – І відповідав за них: – Тому що не можете слухати слова Мого!» (Ін., 8:43).

Юдеї ще більше дратувалися, кричали кожен щось своє, розмахували руками, тупотіли ногами: «Ми маємо одного Отця – Бога!» (Ін. 8:41). «Ваш отець диявол, – спокійно відказав їм на те Ісус. – Хто з вас може докорити Мені за неправду? Коли Я говорю істину, то чому не вірите Мені? Хто від Бога, той слухає слова Божі, а ви тому не слухаєте, що ви не є від Бога» (Ін. 8:44-47).

Ці слова Господа були для правовірних євреїв громом серед ясного неба, адже їм кинуто страшне звинувачення. Їм, хто вірував в єдиного істинного Бога, сказано, що: «Ваш отець диявол і похоті отця вашого ви хочете виконувати. Він був людиновбивцею від початку і не встояв в істині, бо нема істини в ньому… А коли Я говорю істину, то не вірите Мені» (Ін. 8:44-45). Ще більше дратувалися юдеї, розпалювалися ще більшою ненавистю: «Тепер ми зрозуміли, що демон у Тобі, – не вгавали вони. – Авраам помер і пророки, а Ти кажеш – хто зберігає слово Моє, не зазнає смерті повік» (Ін., 8:52).

Ісус же знову говорить їм: «Істинно кажу вам: перше, ніж був Авраам, Я є!» І ось вже за цими словами, які сказав їм Господь, аби переконати їх у правдивості того, Хто Він є насправді, юдеї не втримались і вхопили каміння, щоб убити Його. Стало зрозумілим, що підбурені й розлютовані люди не здатні прислухатися до значення слів, які їм говорить Ісус, бо ще не настав час їм увірувати, тому в супроводі Своїх учнів Він покинув зібрання.

Про непросте становище Ісуса Христа в Юдеї говорить і те, що Його прихильники боялися навіть ім’я Його вголос промовляти на людях: «Проте ніхто не говорив про Нього відкрито, бо боялися юдеїв» (Ін. 7:13), – свідчить Апостол Іоанн. І тому Ісус неодноразово приходив до Єрусалиму таємно, аби хоч у такий спосіб зустрічатися з паломниками та Своїми послідовниками, щоб навчати їх та зцілювати стражденних, а вони в свою чергу, шукаючи Його, змушені були запитували пошепки: «Де Він?» – так Його юдеї ненавиділи, підозрювали й осуджували за намагання поставити Себе вище за Мойсея, чий Закон вони так затято захищали, борючись з Ісусом.

А Він на середині свята увійшов до храму й навчав, а юдеї знову дивувались і говорили: «Як Він знає Писання, не вчившись?» Ісус відповів їм, кажучи: «Моє вчення – не Моє, а Того, Хто послав Мене… Чи ж не дав вам Мойсей Закон та ніхто з вас не дотримується Закону? За що хочете вбити Мене?» Народ сказав у відповідь: «Чи не демон в Тобі? Хто хоче вбити Тебе?» (Ін. 7:15-16, 19-20).

Ця прозорливість злякала первосвящеників, адже їхні лихі помисли були викриті Ним, і тому вони не відважились схопити Його одразу. Його вислів, кинутий їм як звинувачення: «За що хочете вбити Мене?», так злякав їх, що той переляк виразно вимальовувався на їхніх лицях і присутні перепитували один одного: «Чи не переконались начальники, що Він справді Христос?» (Ін. 7:26). А Він прийшов до храму й казав їм: «Ще недовго побуду Я з вами та й піду до Того, Хто послав Мене. Ви будете шукати Мене і не знайдете, а де буду Я, ви не зможете прийти» (Ін. 7:3, 3-34). Як Він збурив цими словами натовп! Люди палко сперечалися, намагаючись зрозуміти смисл сказаного пророцтва, а Він тихим і спокійним голосом втомленого боротьбою чоловіка підливає олії в багаття, що вже й так палахкотіло на все видноколо: «Коли спраглий хто, іди до Мене і пий! Хто вірує в Мене, як сказано в Писанні, з нутра його потечуть ріки води живої!» Він ще дужче сколихнув народ і багато хто, почувши ці слова, говорив: «Справді, Він пророк!» Інші говорили: «Це – Христос!» (Ін. 7:37-38, 40-41). Ще ж інші заперечували: «Хіба прийде Христос із Галілеї?» (Ін. 7:41).

І священики, й богослови аж ніяк не вважали Його за пророка та ще й Христа, бо висміяли Никодима, коли той намагався несміливо захистити Ісуса, відказуючи йому: «Роздивись і побачиш, що з Галілеї не приходить пророк» (Ін. 7:52). Пам’ятаєте, як ще раніше Нафанаїл відповів Филипу на його слова про Ісуса: «Ми знайшли Того, про Кого писав Мойсей у Законі й пророки, Ісуса, Сина Йосифа з Назарету»? Він відповів: «Чи може що доброго бути з Назарету?» (Ін. 1:45-46). Фарисеї просто насміхалися з Нього, хоч і боялися, глузували з Його повчань і пророцтв, з Його висловлювань про Самого Себе, як Сина Божого, посланого Богом на землю. Вони були переконані, що тільки з їхніх вуст може виходити істина, бо вони досконало знали Святе Письмо, адже вони – богослови, а Він всього лише якийсь Син теслі з бідного поселення Назарет! Вони були переконані, що, досконало знаючи Святе Письмо, їм ще вдасться висміяти і відкинути всі Його спокусливі, як вони вважали, висловлювання, якими Він збурював народ, і нацькують обдурених людей на Нього, і з їх же допомогою, тих, хто нині ще поклоняється Йому і вважає за Месію, розправляться з Ним. І вони шукали найменшого приводу, застосовували хитрість і підступність, аби здійснити свій план.

Згадаймо, як на свято Відновлення у храмі юдеї вкотре допитувалися в Христа: «Доки будеш тримати нас у непевності? Якщо Ти Христос, то скажи нам відверто!» (Ін. 10:24). Вони хитрували, бо якби Він тоді назвав Себе Христом відкрито, у них би були всі підстави звинуватити Його (як на їх переконання) в богохульстві й піддати покаранню. Але ця їхня хитрість не могла бути непоміченою Тим, Хто знав усе, і Христос відповів їм: «Я сказав вам, а ви не вірите. Діла, які Я творю в ім’я Отця Мого, свідчать про Мене. Та ви не вірите, бо ви не з Моїх овець… Мої вівці слухаються голосу Мого і Я знаю їх, і вони йдуть за Мною. І Я даю їм життя вічне і вони не загинуть повік, і ніхто не забере їх з руки Моєї. Мій Отець, Котрий дав їх Мені, більший за всіх, і ніхто не може відібрати їх з руки Отця Мого. Я і Отець – одно» (Ін. 10:25-30).

І знову юдеї вхопили каміння, аби побити ним Ісуса. Але Ісус зупинив їх владним помахом руки й сказав слова, які змусили їх спинитись: «Багато добрих діл показав Я вам від Отця Мого. За котре з них хочете побити Мене камінням?» (Ін. 10:32). Юдеї знітились, але швидко й опанували себе: «Не за добрі діла хочемо побити Тебе камінням, а за богохульство, бо Ти, будучи людиною, робиш Себе Богом» (Ін. 10:33).

Ось воно – для них навіть думка про те, що між ними виявився Той, хто перевищує їх здібностями, розумом, знаннями, можливостями духа та ще й рівняє Себе з Богом, Якому вони поклоняються, а, отже, повинні поклонятися і цьому Ісусу з Назарету, – була нестерпною і ненависною, бо то найстрашніший для них злочин, якщо хтось, будучи людиною, оголосить себе Богом. Адже згадаймо, як поставилися вони до зцілення Ісусом розслабленого в купальні суботнього дня, що заборонялося Старим Заповітом, і цієї заборони неухильно всі дотримувалися, – тоді юдеї стали шукати й переслідувати Його, аби вбити, бо вчинив він це добре діло у священну для кожного правовірного іудея суботу.

Тоді Ісус відповів на їхнє звинувачення в порушенні суботи: «Отець Мій донині творить і Я творю» (Ін. 5:17), а “Хто не шанує Сина, той не шанує Отця, Який послав Його» (Ін. 5:23). Вони ж із ще більшим завзяттям намагалися вбити Його не тільки за те, що порушував суботу, а ще більше за те, що Отцем Своїм називав Бога, рівняючи Себе з Ним. Ісус подає їм ще один аргумент на Свій захист: «Чому ви говорите – Ти богохульствуєш? Тому, що Я сказав: Я Син Божий? Хіба не написано в Законі вашім: «Я сказав ви – боги!?» Якщо я не творю діл Отця Мого, не вірте Мені, а вірте ділам, щоб пізнали і повірили, що Отець у Мені і Я в Отці» (Ін. 10:34-38).

Але й ці слова не заспокоїли юдеїв і вони шукали можливості схопити Його, але Він уникнув їхніх рук і відійшов на протилежний бік Йордану, де раніше хрестив Іоанн, і там перебував у безпеці. Туди до Нього приходило багато людей і там увірували в Нього, бо своїми очима бачили великі чуда, які творив Він. Недарма ж Його так любили і так люто ненавиділи юдеї! А, ненавидячи, на кожному кроці вишукували в Його висловлюваннях і діях докази для звинувачення в богохульстві на ту годину, коли настане час звести з Ним рахунки: чи то тоді, коли учні Його, перебуваючи на полі, зірвали кілька колосків, розім’яли зерно в долонях і з’їли, чи коли Він Сам зцілив сухорукого в суботу. Пам’ятаєте, що Він їм відповів? «Син Людський є Господарем і суботи» (Мк. 2:28), бо: «Субота для людини, а не людина для суботи» (Мк. 2:27). Це в їхньому розумінні Священного Письма було вже занадто – назвати Себе Господарем і суботи! А ще як до цього додати і той випадок, коли Ісус не погребував товариством із митарем і його товаришами та грішниками, й зайшов до його дому та ще й сів до столу обідати з ними, а на запитання книжників до Його учнів, що стояли біля дверей: «Чому Учитель ваш їсть з митниками і грішниками?» (Мт. 9:11), а ті не могли нічого їм відповісти, пролунав грізний голос зсередини будинку: «Не здорові потребують лікаря, а хворі. Підіть і навчіться, що означає: «Милосердя хочу, а не жертви!» – якими словами і яким тоном Він вказує цим богословам, що вони повинні займатися своїм безпосереднім ділом. – “Я прийшов кликати не праведних, а грішних до покаяння» (Мт. 9:12-13).

Чи не від цих днів загибель Його вирішена, бо вже багато хто тільки й бачить, як Він висить розіп’ятий на хресті. І вони дочекаються цієї миті! Але спочатку буде урочистий вхід Ісуса Христа в Єрусалим! Бо Ісус постійно прагнув до Єрусалиму – найбільшого міста, столиці, центру національного, політичного і релігійного життя поневоленої римлянами Юдеї. Тут відбувалися суд і покарання через розп’яття на хресті, чи помилування злочинців. Сюди на свято Відновлення сходилися люди з найдальших куточків країни і, на відміну від жителів Єрусалиму, мешканці інших поселень і міст, які всі ці три роки, коли Господь пророкував і творив чуда та зцілення, приймали Його по дружньому, часто з любов’ю, і саме серед них Ісус мав підтримку, і саме в їхньому оточенні Йому й належало з тріумфом увійти до священного міста, яке не завжди було до Господа прихильним. Тому дванадцять учнів з тривогою спостерігали за Учителем, як Він все ближче підходить до Єрусалиму, але змовчували, нічого не запитувати і не говорили. А Ісус мав Свою мету, якої вони не знали, хоч Він не один раз уже натякав їм про неї.

Коли Ісус ще перебував у володіннях Ірода, там Його застала звістка про смертельне захворювання Лазаря, який жив у Віфанії неподалік Єрусалиму. Але Він почекав ще два дні й тоді сказав учням: «Лазар помер! І Я радію за вас, що Я не був там, щоб ви увірували. Тож ходімо до нього!» (Ін. 11:14-15). Задумаймося над тим, чому Христос сказав Своїм учням, майбутнім Апостолам: «Щоб ви увірували»? Адже Він не сказав їм, що: «Ходімо і Я воскрешу його». Більше того, вони боялися, що там можуть і загинути разом з Ним від рук юдеїв, які шукали нагоди вбити Ісуса, адже недарма Фома підбадьорював їх: «Ходімо й ми і помремо з Ним» (Ін. 11:16).

Зауважмо, що Ісус, знаючи наперед хід усіх подій, готував їх до Свого воскресіння після розп’яття, щоб вони не злякалися, коли Він з’явиться перед ними, бо Дух Святий не зійде на них аж до того дня, коли Він вознесеться до Отця небесного, і збере їх, дванадцятьох, і Матір Свою Марію, і по Його молитві язики вогню небесного зійдуть на них в день П’ятидесятниці. Тож воскресіння Лазаря тілом ознаменувало воскресіння Ісуса Христа і тілом, і духом: «Я є воскресіння й життя» (Ін. 11:25), – говорить Він Марфі, сестрі Лазаря. І хоч учні Ісуса й надивилися на безліч зцілень, всяких чудес і, навіть, воскресіння щойно померлих, які Він творив на їхніх очах, але воскрешення Лазаря повинне було змусити Апостолів повірити й у майбутнє воскресіння Його Самого, бо Йому належить воскреснути на третій день після тілесної смерті, як то й пророковано: «Бо Ти не опустиш моєї душі до шеолу, не попустиш Своєму святому побачити тління!» (Пс. 16:10). «Ця хвороба не на смерть, а на славу Божу, щоб Син Божий прославився через неї» (Ін. 11:4), – сказав Ісус учням, коли почув про тяжку недугу Лазаря, бо Він знав, що коли прийде Його час, то вони згадають воскресіння Лазаря на четвертий день після його смерті, і зрозуміють те, що повинні зрозуміти.

До Марії і Марфи у Віфанію з Єрусалиму прийшло багато євреїв, щоб утішити їх у скорботі за померлим братом, і разом із жалобними сестрами вони підійшли до Ісуса. Марія з Марфою плакали, плакали і євреї, розжалобився в дусі й Ісус. «Де поклали ви його?» – запитав і заплакав. Вони відповіли: «Господи, піди і подивись»” (Ін. 34-35).

Я все думав – чому Ісус оплакав Лазаря, адже, навпаки, повинен був би радіти, що повертає до життя друга, якого любив? І відповідь вразила мене своєю простотою: воскресіння з мертвих Лазаря, звичайної тлінної людини, було тимчасовим – він повернеться до життя, але прийде час, і знову помре – і тому Христос плакав над смертністю всіх живих, тіла яких, кожне у свій час, зогниють, як гниють перестиглі плоди.

Ісус підійшов до печери, де був гріб, сказав, щоб відвалили камінь, яким було закрито вхід, і коли його волю виконали, мовив до Марфи: «Чи Я не сказав тобі, що коли будеш вірувати, то побачиш славу Божу?», а потім звів Свої очі до неба: «Отче, дякую Тобі, що Ти почув Мене. Я й знав, що Ти завжди почуєш Мене, але сказав для народу, який стоїть тут, щоб увірували, що Ти послав Мене». Сказавши це, голосно промовив: «Лазарю, вийди звідти!» І померлий вийшов…» (Ін. 11:40-44).

Багато юдеїв, побачивши чудо воскресіння Лазаря, тіло якого на четвертий день уже розкладалося й смерділо, увірували в Ісуса й цю звістку принесли в Єрусалим. Терпінню первосвящеників і богословів настав кінець – Назарянин набирав надто великої популярності й сили, а народ уже бачив у Ньому справжнього свого царя, який визволить його від поневолювачів. Та римляни сильніші й придушать повстання, знищивши й місто, й багато його мешканців, не пошкодувавши навіть дітей. І от тоді первосвященик Каяфа сказав: «Краще для вас, щоб один чоловік умер за людей, аніж щоб увесь народ загинув» (Ін. 11:50). Апостол Іоан пояснює ці слова так: «Це ж він сказав не від себе, але, бувши цього року первосвящеником, пророкував, що Ісус помре за народ; і не тільки за народ, але щоб і розсіяних дітей Божих зібрати в одно» (Ін. 11: 51-52).

А хіба ми, українці – діти Божі, не розсипані по всьому світу, хіба не настав час збирати нас в одне тіло Христове – Українську Помісну Православну Церкву, якою є Православна Церква України, в єдиній вітчизні Україні, а не по Москвах та Римах, не по всяких закордонах, бо домівка у нас одна-єдина? Настав час! Але ще багато серед нас тих, хто не хоче чути й розуміти, багато таких, хто ще хоче сісти по праву та по ліву руку, тобто прагне влади будь-якою ціною. Це ті, які й Христа Ісуса спочатку переслідували, ганьбили, намагалися побити камінням, не визнаючи Його навіть пророком, а потім і на хресті розіп’яли.

Та давайте подивимось, як же розвивалися події далі? Але спочатку згадаймо те, коли Ісус якось йшов із Своїми учнями в черговий раз до Єрусалиму і вже вкотре почав говорити їм про те, що має статися з Ним: «Ось ми йдемо в Єрусалим і все, що писали пророки про Сина Людського, здійсниться. Бо видадуть Його язичникам, і осміють Його, і зневажать, і оплюють Його, будуть бити і вб’ють Його, але третього дня Він воскресне» (Лк. 18:31-33). Так, учні страхалися таких Його слів, не розуміли їх глибокого змісту, бо кожен думав своє, людське – як би зайняти біля Господа в Царстві, яке вже ось-ось гряде, для себе краще місце. Але першими насмілилися приступити до Нього Яків та Іоан, сини Зеведея: «Вчителю, дозволь нам, щоб ми сиділи один праворуч Тебе, а другий ліворуч у славі Твоїй» (Мк. 10:37).

Ісус навіть не розгнівався на них, Він лиш гірко всміхнувся. «Не знаєте, чого просите, – відповів їм. – Чи можете ви пити чашу, яку Я п’ю, і хреститися хрещенням, яким Я хрещусь?» Навіть не підозрюючи, про яку чашу Він говорить, вони так зраділи, що ледве не впали на коліна перед Ним в очікуванні Його згоди з їхнім проханням. «Можемо!», – аж похопились вони. Він ще трохи помовчав, очевидно прозріваючи все їхнє життя наперед, а до того ж Йому, можливо, стало прикро й боляче за них, найближчих друзів і учнів, за темряву їхніх душ, яких ще так слабко торкнулося Його благодатне світло, і спокійно відповів: «Чашу, яку Я п’ю, ви будете пити, і хрещенням, яким Я хрещусь, ви будете хреститися». А, ще помовчавши, наче даючи їм і всім Своїм учням можливість усвідомити кожне казане Ним слово, бо вага тих слів велика, Він додає: «Але дозволити сісти праворуч чи ліворуч від Мене – не від Мене залежить, а кому приготовлено». Ще пройшовши, прикликав їх усіх до Себе і сказав їм: «Ви знаєте, що ті, яких вважають князями народів, панують над ними і вельможі їхні управляють ними, але між вами не так буде: хто хоче бути більшим між вами, нехай буде вам слугою. Бо і Син Людський прийшов не для того, щоб Йому служили, а щоб послужити і віддати душу Свою за викуп багатьох» (Мк. 10:3, 8-45). Цими словами Він розкрив суть вищого призначення, яке Він узяв на Себе, і хотів, щоб вони не тільки правильно його зрозуміли, а й після того, як Він покине їх, щоб вони уникали перших місць, дивлячись на Його приклад, і гідно послужили людям, проповідуючи Євангелію спасіння.

І ось, нарешті, Ісус вирішує йти до Єрусалиму. Велике чудо воскресіння Лазаря стало передвістям смерті й воскресіння Самого Христа, а відтак і передвістям загального воскресіння всіх померлих. Про це й свята наша Православна Церква нині співає: “Загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи, з мертвих воскресив єси Лазаря, Христе Боже”.

Учні підводять до Нього молодого осла, на якого ще ніхто не сідав. Це дуже суттєво, бо Ісус не міг в’їжджати до міста на коні, як то урочисто на конях чи коштовних колісницях в’їжджали земні царі до своєї столиці, сповнені гордості й пихи за перемогу їхнього війська над ворогами, адже царство Його: «Не від світу цього» (Ін. 17:36).

Ісус сідає на молодого осла, очевидно первородного, і в супроводі євреїв, яких багато приходило до Віфанії, щоб подивитися на воскреслого Лазаря, а також паломників, які проходили через це поселення до Єрусалиму на свято Пасхи з Галілеї і радо приєдналися до Його урочистої подорожі в столицю, бо хотіли бачити Христа своїм царем. Йдучи перед Ним і позаду, народ вигукував: «Осанна! Благословенний Той, Хто йде в ім’я Господнє, Цар Ізраїлю!» (Ін. 12:13), люди клали Йому під ноги пальмове віття, стелили свій одяг і знову славили: «Благословенний Цар, що йде в ім’я Господнє! Мир на небесах і слава в вишніх!» (Лк. 19:38). Таким чином, подорож Ісуса Христа до Єрусалиму на страждання, на ганебну смерть перетворилася на всенародне поклоніння, урочисте вшанування входу царя на своє царство. І якщо раніше Він відхиляв намагання євреїв проголосити Його своїм царем, то цього дня навіть на осла сідає, щоб народ згадав пророцтво про прихід свого царя на ослові.

Фарисеї, наполохані таким величезним розмахом народної підтримки, особливо коли звідусіль залунало: «Цар юдейський!», звернулися до Нього: «Учителю, заборони учням Твоїм!» (Лк. 19:39). Ісус же голосно і владно кидає їм виклик, який видавав у Ньому Бога: “Коли вони замовкнуть, то каміння кричатиме!” (Лк., 19:40). Наче цими словами говорив їм, що коли вони не зрозуміли, Хто Він, коли й ці прозрілі люди не переконали їх, то тоді каміння закричить їм про те, що Син Божий переможно вступає в Єрусалим. Багато хто з фарисеїв казав: «Увесь світ іде за Ним!» (Ін. 12:19).

Христос свідомо входив у Єрусалим на страждання як очікуваний багато століть єврейським народом Месія, як їхній цар юдейський. Він виконав Своє призначення: пророкував, навчав народ, як первосвященик служив йому, страждав ради Бога і, врешті, приносив Себе в жертву за гріхи світу, щоб цей світ змінився, отримавши надію на спасіння. Три роки Він благовістив про Царство Небесне як Царство Боже і як духовне перетворення людини й цілого народу. Він сподівався, що Єрусалим зрозуміє Його, піде за Ним, як царем Царства небесного, а натомість Сам зрозумів, що швидше каміння заголосить, аніж камінне серце Єрусалиму зрушиться. І Христос, наблизившись до Єрусалиму, не прокляв його, хоч і знав, що тут на Нього чекає осудження і смерть, а, розкриваючи жахливу долю міста, заплакав над ним: «О, коли б ти хоч у цей твій день зрозумів, що потрібно для миру твого! Та нині це закрите від очей твоїх. Бо прийдуть на тебе дні, коли вороги твої оточать тебе валом, і обложать тебе, і стиснуть тебе звідусюди. І зрівняють тебе з землею, і повбивають дітей твоїх, і не залишать в тобі каменя на камені за те, що ти не зрозумів часу відвідання твого» (Лк. 19:42-44).

А чи зрозумів український народ всю значущість відновлення Помісної Православної Церкви? Чи зрозумів народ, що нині ідея Помісної Української Православна Церкви входить в життя України, єднає нас в ім’я Христове з волі Божої заради спасіння українського народу, який багато століть у сподіванні чекав духовного й національного визволення? Якщо значна його частина в нестямі кричить на рідну Церкву: «Розпни її!», то скам’яніле серце інших мовчить. О, не приведи, Господи, щоб закричало каміння, нехай страшна доля Єрусалиму обійде Україну стороною. А ми будемо славити Христа Спасителя, Який помер і за наш народ, а Своїм воскресінням посилає й українському народу надію на спасіння, єднаючи нас в рідну Церкву. «Прийшла година прославитись Сину Людському» (Ін. 12:23).

архієпископ Афанасій Шкурупій, керуючий Харківсько-Полтавською єпархією ПЦУ

Такими словами наша Церква прославляє Воскресіння шановного Лазаря й одночасно виявляє глибший сенс дива Воскресіння та пов’язаного з ним церковного свята. Адже це диво Господнє являє собою не просто одну подію з життя Лазаря, але обіцянку загального Воскресіння всього людського роду. Цю істину Церква висловлює не тільки за допомогою літургійної поезії та духовної музики, а й за допомогою особливого мови церковної іконографії. Тема нашого дослідження – як і яким чином церковний живопис прославляє і оспівує святого Лазаря. Православна іконографія присвячує святому Лазарю два іконографічних сюжети. Перший пов’язаний з його воскресінням, другий – особливе зображення Лазаря як ієрарха. Ми опишемо обидва ці сюжети та в кінці зробимо висновок про місце і значення святого Лазаря в православній іконографії та богослов’і Воскресіння.

І. Іконографічний сюжет «Воскресіння Лазаря».

Це одночасно Євангельський і історичний сюжет. Він ґрунтується на Євангельських оповіданнях (Іоан 11: 1-44) і являє собою не просто символ або притчу. Це відображення історичного факту, що стався в конкретному місці та в конкретний час. Це сталося в Віфанії, де жив друг Ісуса Христа зі своїми сестрами, за кілька днів до Його страстей. Таким чином, ікона «Воскресіння Лазаря» відображає наступні історичні деталі:

1) Поховання проводилися за межами Віфанії – місто видно на задньому плані.

2) Показана печера, від якої люди відсувають плиту.

3) Лазар зображений стоячи або сидячи в глибині печери, загорнутий в саван.

4) Один із зображених людей прикриває ніс хусткою, чекаючи неприємного запаху від «чотириденного» померлого.

5) Людина, відсовує від печери плиту, очевидно, прикладає велику силу, щоб підняти цей важкий камінь.

6) Друзі, сусіди й учні з подивом спостерігають за тим, що відбувається.

7) Марфа і Марія схиляються перед Господом та з благоговінням припадають до Його ніг.

Ісус присутній на іконі та звертається до Лазаря із закликом, благословляючи його правицею. Тут живопису надаються риси, що виходять за межі історичних даних, які піднімають зображення на новий рівень. Однак навіть за допомогою історичних елементів цього зображення вдається уявити Ісуса як Джерело сили т життя. Живопис – це візуальний вид мистецтва, а не акустичний, це мистецтво місця, а не часу. Воно не може показати нам рух і дати нам можливість почути: «Лазар! Іди геть». Мальовниче зображення показує нам кульмінаційний момент, коли Ісус постає як Вседержитель і Господь життя і смерті. Він, кидаючи на свого померлого друга блискучий погляд, владно простягає руку та благословляє його. Благодать Ісуса повертає Лазаря до життя.

Запам’ятаємо цей образ Христа, який займає ключове місце в сюжеті, і залишимо історичні дані для подальшого розвитку нашої теми. Якщо ми зробимо спробу вписати зображення «Воскресіння Лазаря» в загальний контекст іконографії, то ми переконаємося, що Церква надає цьому іконографічному сюжету особливу цінність. Воскресіння Лазаря вважається не просто одним з чудес Христа або епізодом з життя святого. Воно включено в число дванадцяти свят – іконографічного циклу з дванадцяти сюжетів, які є ключовими в земному втіленні Христа. Ці сцени зображені в склепіннях, що утворюють хрест, який лежить в основі візантійського храму, або на окремих іконах, що створюють іконостас.

Очевидно, що цей сюжет має на меті направити нас від розписів нижніх регістрів, що зображують окремих святих, сцен з їх життя і чудес, до втіленого споглядання Христа, яке зображують, знаходяться у верхніх регістрах храму сцени дванадцяти свят, а від них – до купола храму з зображеним в ньому «Сонцем Правди» Вседержителем Христом.

Зображення на іконостасі зосереджують нашу увагу на священному Престолі, на євхаристичної атмосфері, очікуванні останніх часів і будучого пришестя Христа, який відкриває нам Царство Отця, Сина і Святого Духа.

Іншими словами, крім чисто історичного аспекту, ми повинні шукати в сюжетах дванадцяти свят (в тому числі і Воскресіння Лазаря) інший сенс і значення. Функціональне розташування цих розписів між небом і землею, на окремих іконах між престолом і наосом, говорить про місце цих подій в історії і в останні часи. І дійсно, якщо ми уважно розглянемо ікону «Воскресіння Лазаря» і помістимо її в загальний контекст православної іконографії, то ми прийдемо до висновку, що за історичним рівнем ховається щось інше. У кожної історичної деталі, яку ми можемо бачити на іконі «Воскресіння Лазаря», помітна відома візантійська установка на створення, крім історичного, есхатологічного плану. На це вказують такі факти.

1) Мертвий Лазар не просто перебуває в спокої, а смиренно схиляється перед Господом, як ніби його воскресіння – це результат послуху людської природі Ісуса, Який зображений на іконі не просто як історична особа, але як есхатологічний Ісус Христос, Якому все підпорядковується. Це пояснює і те, чому таким владним Він представлений на іконі. Таким чином, православної іконографії притаманний особливий погляд, що поєднує історію і есхатологію.

Вона дивиться на історичні події і бачить за ними їх кінець, есхатологічне завершення.

2) Такий підхід – це не результат натхнення іконописця. Цей есхатологічний мотив подолання смерті, тління і всіх законів природи червоною ниткою проходить через всю іконографію, і цього канону слід будь-яка ікона, написана в рамках православної іконографії, незалежно від натхнення та благочестя свого творця. Характерною є й інша деталь. Людина, відсуває плиту, прикладає величезну фізичну силу, щоб підняти цей важкий камінь. Але якщо ми вдивимося в зображення плити, то зауважимо, що вона представлена легкої і невагомою. Такий ефект досягається за рахунок відсутності на іконі матеріального джерела світла, наприклад, сонця. Світло виходить з невідомого джерела і не дотримується закону прямого поширення. Таким чином, плита не відкидає тінь на землю і сама позбавлена світлотіні, товщини і об’єму, внаслідок чого не справляє враження ваговитості. Тобто, з одного боку, зображення показує глядачеві відчуття тяжкості, але з іншого боку, світло, особливим чином висвітлює цю сцену, позбавляє нас враження тяжкості. Така мальовнича мова Церкви. Вона показує матеріальний світ, абстраговані та звільнений від тлінності, а реальні історичні події піднімає на новий ірреальний та есхатологічний рівень.

3) Тими ж особливостями характеризуються зображення гір і споруд, які, позбавлені тіней і цілком освітлені, не справляють враження ваговитості.

4) Гори на більшості ікон «Воскресіння Лазаря» мають особливу форму призми, характерну для візантійського живопису, і представлені як невагомі пружини, які прагнуть вгору і позбавлені своєї власної ваги.

5) Ікона освітлена таким чином, що не створює враження світанку або заходу, немов дія відбувається не в якийсь певний час доби.

Ці есхатологічні елементи співіснують з історичними реаліями зображення, представляючи простір і час не роздробленим, а єдиним. Історія і есхатологія з’єднуються в особі історичного Христа, що воскресив Лазаря, і майбутнього всесильного Сина Божого та Пантократора. Таким чином, у православній іконографії на іконах «Воскресіння Лазаря» зображено Воскресіння не окремої людини, а всього людського роду та перетворення всього творіння. Суть цього свята, оспівується, як ми сказали на початку, поезією і гімнографією, виявляється у рівній мірі вираженням і мовою церковного живопису.

ІІ. Іконографічне зображення Лазаря як єпископа.

Однак церква не обмежується тільки сюжетом «Воскресіння Лазаря». Існує його окреме зображення, як будь-якого святого. Історична основа цього способу взята з перекази, згідно з яким після свого воскресіння Лазар прожив ще тридцять років. Він відправився на Кіпр, де став єпископом і проповідував Христа. Лазар спочив і був похований в Кітії, звідки його святі мощі були в 890 році перенесені в храм, побудований в його честь імператором Львом VI Мудрим. Згідно з цією традицією, святий Лазар зображується в архієрейському облаченні з Євангелієм в лівій руці.

Особливе враження справляє його обличчя. Воно зморшкувате, без бороди і вусів, висловлює печаль. Така ікона є дуже рідкісною. Найвідоміше зображення знаходиться в монастирі Богородиці Аракіотіси в Лагудера і датується 1192 роком. Особа має характерні риси, що нагадують фреску «Воскресіння Лазаря» в храмі святого Пантелеймона, або Нерізі, що знаходиться поблизу міста Скоп’є, який знаменитий своїми дивовижними розписами 1164 року, тобто створених на тридцять років раніше кіпрських розписів. Риси Лазаря на розписи Нерізі відрізняються від інших пам’яток. Голова Лазаря не покриті волоссям, на відміну від ікон Синаю, також характерний округлений лоб святого – цей елемент зустрічається лише на розписи монастиря Богородиці Аракіотіси. Глибока зморшка на вилиці святого має разючу подібність із зображенням в Лагудера. Святий не має вусів і бороди, характерних для поствізантійських і, в меншій мірі, для пізньовізантійський ікон. Ще один загальний елемент пам’ятників Кіпру і Нерізі – поворот голови святого вправо. Створюється враження, що майстер монастиря Арака копіював роботу Нерізі.

Це цілком можливо, так як простежується схожість між відповідними візантійськими пам’ятками Кіпру, Синаю і Балкан. Про подібність між кіпрською переносний ікони святого Петра і розписом церкви святого Андрія на річці Тресач поблизу Скоп’є див. «Артіль митрополита Іоана», журнал Zograf, No. 3, 1969. Ми, в свою чергу, хочемо відзначити схожість сцен Розп’яття в Нерізі і Курбіново (1191) і в монастирі Іоана Златоуста на Кіпрі. Таким чином, ми можемо зробити висновок, що іконописець монастиря Аракас запозичив стиль зображення лику зі сцени «Воскресіння Лазаря» в Нерізі і, переробивши його в своїй манері, поєднав із зображенням тіла ієрарха в фелони, омофорі, з Євангелієм в руках. Таким чином, автору вдалося за допомогою унікального лику передати духовну і аскетичне силу святого. Відмінності між цими пам’ятниками незначні. У пам’ятнику Нерізі ми знаходимо неймовірну пластичність, світлотінь, погляд святого там нерухомий, в той час як пам’ятник Лагудери характеризується більшою лінійністю, схематичність і меншою виразністю погляду святого. Це рішення художника Аракас запозичувати для своєї ікони зображення лику воскреслого Лазаря з Нерізі має якесь богословське обґрунтування, яке ми хочемо пояснити, завершуючи наше дослідження.

ІІІ. Святий Лазар і православне богослов’я Воскресіння.

Іншими словами, ми можемо сказати, що це рішення художника можна порівняти з іконографічної традицією зображувати явлення Христа після Воскресіння. Його зображують з ранами на боці, руках та ногах. Саме за цими ран Його впізнали учні, коли Він постав перед ними перетвореним «в інший спосіб». Доторкнувшись до цих ран, Фома вигукнув: «Господь мій і Бог мій!». Таким чином, дві сутності Христа – до воскресіння і після перетворення в «інший образ» – виявилися з’єднані. Його тіло і після Воскресіння не втратило доказів його любові.

Хресна жертва, вчинена заради любові, про яку нагадують Його рани, стає Його унікальною особливістю, за якою Його впізнають. Воскресіння Христа і збереження Його ран після Воскресіння показують: незважаючи на те, що Воскресіння скасовує тління, залишаться знаки, які відзначають своєрідність святого, вони назавжди пов’язують його з Христом і Церквою. У Христа залишилися рани, у святого Лазаря – сліди його смерті. Господь, який рухається любов’ю, визволив його від смерті і зараз ми, члени Церкви, дізнаємося про образ святого Лазаря за допомогою ознак, які надають йому його церковну унікальність.

Таким чином, іконописець запозичив зображення лику Лазаря зі сцени його Воскресіння і пов’язав це зображення з образом Лазаря-ієрарха, повторивши всі прийоми, характерні для зображення Христа після Воскресіння. Отже, Воскресіння святого Лазаря та наше поклоніння його іконі – це особливе іконописне свідоцтво догмату про воскресіння тіл, який ми кожен раз сповідуємо, повторюючи на літургіях слова Символу Віри про воскресіння померлих.

Більш того, це означає, що ікона святого Лазаря показує нам безцінність нашого власного унікального тіла. Бо разом з цим тілом ми існуємо, творимо історію та будемо існувати після закінчення історії в Царстві Небесному. Таким чином, православна іконографія дає відповідь на такі помилки як переселення душі або реінкарнація. Крім того, воскресіння Лазаря говорить про цінності історії і, як наслідок, кожного моменту життя окремої людини.

Тут ми приходимо до важливої теми православного аскетизму, бо саме аскетизм допомагає нам переходити від історії заперечення і падіння до історії покаяння і шляхи до Бога. З аскетизмом і тілом – йдеться про конкретні дії людини, які не можуть бути здійснені за відсутності тіла – пов’язане наше прагнення слідувати волі Бога, в якій є спасіння і вічність, як для людини, так і для всього творіння.

Вся християнська віра у воскресіння і що випливає з цієї віри надія відображена в іконі чотириденного друга Господня Лазаря. Він є нашим предстоятелем до Бога Життя за нас і наше спасіння від тління, від пристрастей і всілякого, як особистого, так і колективного гріха, який неминуче веде і до екологічної катастрофи; порятунок від погіршення здоров’я, загибелі почуття любові, від нападів ворога та смерті. Будемо молитися святому Лазарю про те, щоб мати пам’ять про Страшний Суд, щоб Бог Життя закликав нас до Себе в Світло Воскресіння, як вічних своїх друзів, серед яких є і святий Лазар.

протопресвітер Стаматіс Скліріс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Слава Ісусу Христу!

Ось і добігає до завершення, дорогі браття і сестри, Святий Піст, час молитви, час стримання, покаяння час споглядання нами віруючими людьми серед храму Святої Голгофи, розп’ятого Христа, який ось-ось уже скоро звершить на ньому цю велику таємницю хресної смерті, таємницю входження в смерть заради нашого з вами спасіння!

Але перш ніж ми вступимо у Страсний тиждень, Церква запрошує нас у Віфанію, яка знаходилася недалеко від Єрусалиму. Там жили, як нам каже Святе Євангеліє, друзі Христа: Лазар і дві його сестри – Марфа і Марія. Господь часто приходив до них в будинок, де охоче зупинявся, де знаходив омиротворення. Церква звертає нашу увагу на те, що в Господа були друзі. Так, Він – Син Божий – став істинною і досконалою Людиною. І в ці останні дні, напередодні Пасхи, коли ворожнеча проти Нього виявлялася усе більш відверто, коли вже готувалося Його вбивство, то ці друзі у Віфанії були Йому, особливо дорогі.

Чому ж Господь, коли до Нього приходять із звісткою: «Лазар, друг Твій, хворий», не одразу ж вирушає в дорогу? Чому Він зволікає, коли Його друг в біді? Ми знаємо, що багато хто, подібно до Марії і Марфи, ставить це питання. Вони благають Бога прийти до них на допомогу, проте не отримують відповіді. «Якби Ти був тут, не помер би брат мій», – говорить Марфа, коли Господь приходить, але надто пізно.

У цих словах Марфи – віра в Христа і одночасно докір. Бога немає поруч, коли потрібно. Можливо, Він є – але тут Його немає. І наскільки багатьом в подібних скорботних обставинах може здаватися, що Бог байдужий до людського горя. Як бути самотній людині на цьому світі – перед лицем пануючого зла, беззаконня, страждання і смерті – якщо з нею немає Бога! Христос, навмисно відсутній під час хвороби і смерті Свого друга Лазаря, тим самим показуючи, що людина, відокремлена від Бога, знаходиться в країні смерті.

«Якби Ти був тут, не помер би брат мій» – так зі слізьми на очах говорила до Христа Марфа. І скільки є людей, які втратили віру в Бога, тому що дорога для них людина померла, не дивлячись на всі їх молитви. Як часто смерть приходить дуже рано! І смерть улюбленого друга – Лазаря – прийшла, кажучи по-людськи, несподівано рано. Але посеред горя і страждань Господь говорить слово, на яке Марфа і Марія, а після них – незліченна безліч людей можуть опертися коли скорбота стає нестерпною: «Я є воскресіння і життя, віруючий в Мене, якщо і помре, то житиме вічно».

Ось чому Великий Піст закінчується Лазаревою Суботою. Ніколи не здається нам життя настільки дорогоцінним, ніж тоді коли йому загрожує смерть. Мертве тіло Лазаря оточене плачем близьких. Сам Господь плаче через втрату Свого друга – так глибоко входить Він в людське горе. І це не просто сльози – Господь готовий життям Своїм заплатити за кожну душу, про яку Він плаче. І ми знаємо, що заплатить дуже скоро.

Потім прийшовши до гробу Лазаря Ісус говорить: «відніміть камінь», а пізніше промовляє «Лазарю! Вийди геть!» – це голос Божий, перед яким не можуть встояти жодні сили, жодні затвори, навіть смерть. Це заклик, звернений до кожної людської душі. Кожного з нас Господь покличе по імені в день воскресіння. Ім’я «Лазар» означає «Бог мені Помічник». Господь хоче дати людині поміч, дати більше, ніж просто повернути в тимчасове життя, там, де муки і плач. Він хоче вивести душі людські з тієї області смерті, де немає світла, немає радості, немає Бога, повернути їх до тієї повноти життя, для якого створена людина. Як сказав Христос сестрі Лазаря: «Воскресне брат твій» – так кожному з нас говорить сьогодні: «Воскреснуть усі, воскреснеш і ти. Бо Я є воскресіння і життя».

У тропарі сьогоднішнього свята співаємо «загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи», і ці слова знаменують нам воскресіння всіх – всього людства. Христос має владу відкрити всі труни і вивести звідти живими тих, від кого залишився лише прах. Він має владу зруйнувати всі страхи відчаю перед безглуздям людського існування, всі системи на землі – релігійні, філософські, політичні, економічні, які намагаються зайняти місце Бога і ввести всіх в темницю вічності. Ради цього воскресіння Бог став людиною, яку відкидали, з якої насміхалися, яку вбили – і це все заради того, аби живі і мертві зрозуміли, що вони покликані до життя. «Чи віруєш цьому?» – подібно, як Марфу запитує Господь кожного з нас. Він чекає від нас віри. Тому що не над ким-небудь, а перш за все над народом, вибраним народом Божим, виконалося слово Христове: «Якщо хто з мертвих воскресне, не повірять» (Лк. 16, 31). Віра звільняє нас від гробового каменя наших гріхів, розв’язує похоронні пелени, якими ми були обвиті, і повертає до життя.

Хоч і торжествує у світі зло і царює смерть, проте в радості пам’ятаймо, як би не було темно, що б не чекало нас попереду – ми на дорозі не до смерті, а до життя, життя з Христом!

Амінь!

архімандрит Онуфрій Ляда (ПЦУ)

Ось і добігає до завершення дорогі браття і сестри святий піст, час молитви, час стримання, покаяння час споглядання нами віруючими людьми серед храму святої Голгофи, розп’ятого Христа, який ось-ось уже скоро звершить на ньому цю велику таємницю хресної смерті, таємницю входження в смерть заради нашого з вами спасіння!

Але перш ніж ми вступимо у Страсний тиждень, Церква запрошує нас у Віфанію, яка знаходилася недалеко від Єрусалиму. Там жили, як нам каже Свята Євангеліє, друзі Христа: Лазар і дві його сестри – Марфа і Марія. Господь часто приходив до них в будинок, де охоче зупинявся, де знаходив омиротворення. Церква звертає нашу увагу на те, що в Господа були друзі. Так, Він – Син Божий – став істинною і досконалою Людиною. І в ці останні дні, напередодні Пасхи, коли ворожнеча проти Нього виявлялася усе більш відверто, коли вже готувалося Його вбивство, то ці друзі у Віфанії були Йому, особливо дорогі.

Чому ж Господь, коли до Нього приходять із звісткою: «Лазар, друг Твій, хворий», не одразу ж вирушає в дорогу? Чому Він зволікає, коли Його друг в біді? Ми знаємо, що багато хто, подібно до Марії і Марфи, ставить це питання. Вони благають Бога прийти до них на допомогу, проте не отримують відповіді. «Якби Ти був тут, не помер би брат мій», – говорить Марфа, коли Господь приходить, але надто пізно.

У цих словах Марфи – віра в Христа і одночасно докір. Бога немає поруч, коли потрібно. Можливо, Він є – але тут Його немає. І наскільки багатьом в подібних скорботних обставинах може здаватися, що Бог байдужий до людського горя. Як бути самотній людині на цьому світі – перед лицем пануючого зла, беззаконня, страждання і смерті – якщо з нею немає Бога! Христос, навмисно відсутній під час хвороби і смерті Свого друга Лазаря, тим самим показуючи, що людина, відокремлена від Бога, знаходиться в країні смерті.

«Якби Ти був тут, не помер би брат мій»- так зі слізьми на очах говорила до Христа Марфа. І скільки є людей, які втратили віру в Бога, тому що дорога для них людина померла, не дивлячись на всі їх молитви. Як часто смерть приходить дуже рано! І смерть улюбленого друга – Лазаря – прийшла, кажучи по-людськи, несподівано рано. Але посеред горя і страждань Господь говорить слово, на яке Марфа і Марія, а після них – незліченна безліч людей можуть опертися коли скорбота стає нестерпною: «Я є воскресіння і життя, віруючий в Мене, якщо і помре, то житиме вічно».

Ось чому Великий піст закінчується Лазаревою Суботою. Ніколи не здається нам життя настільки дорогоцінним, ніж тоді коли йому загрожує смерть. Мертве тіло Лазаря оточене плачем близьких. Сам Господь плаче через втрату Свого друга – так глибоко входить Він в людське горе. І це не просто сльози – Господь готовий життям Своїм заплатити за кожну душу, про яку Він плаче. І ми знаємо, що заплатить дуже скоро.

Потім прийшовши до гробу Лазаря Ісус говорить: «відніміть камінь», а пізніше промовляє «Лазарю! Вийди геть» – це голос Божий, перед яким не можуть встояти жодні сили, жодні затвори, навіть смерть. Це заклик, звернений до кожної людської душі. Кожного з нас Господь покличе по імені в день воскресіння. Ім’я «Лазар» означає «Бог мені Помічник». Господь хоче дати людині поміч, дати більше, ніж просто повернути в тимчасове життя, там, де муки і плач. Він хоче вивести душі людські з тієї області смерті, де немає світла, немає радості, немає Бога, повернути їх до тієї повноти життя, для якого створена людина. Як сказав Христос сестрі Лазаря: «Воскресне брат твій» – так кожному з нас говорить сьогодні: «Воскреснуть усі, воскреснеш і ти. Бо Я є воскресіння і життя».

У тропарі сьогоднішнього свята співаємо «загальне воскресіння перед Твоїм стражданням запевняючи», і ці слова знаменують нам воскресіння всіх – всього людства. Христос має владу відкрити всі труни і вивести звідти живими тих, від кого залишився лише прах. Він має владу зруйнувати всі страхи відчаю перед безглуздям людського існування, всі системи на землі – релігійні, філософські, політичні, економічні, які намагаються зайняти місце Бога і ввести всіх в темницю вічності. Ради цього воскресіння Бог став людиною, яку відкидали, з якої насміхалися, яку вбили – і це все заради того, аби живі і мертві зрозуміли, що вони покликані до життя. «Чи віруєш цьому?» – подібно, як Марфу запитує Господь кожного з нас. Він чекає від нас віри. Тому що не над ким-небудь, а перш за все над народом, вибраним народом Божим, виконалося слово Христове: «Якщо хто з мертвих воскресне, не повірять» (Лк. 16, 31). Віра звільняє нас від гробового каменя наших гріхів, розв’язує похоронні пелени, якими ми були обвиті, і повертає до життя.

Хоч і торжествує у світі зло і царює смерть, проте в радості пам’ятаймо, як би не було темно, щоб не чекало нас попереду, ми на дорозі не до смерті, а до життя, життя з Христом! Амінь.

архімандрит Онуфрій (Ляда) ПЦУ

Лазарю! Вийди геть

Ін. 11:43

Возлюблені віруючі!

Чудо воскресіння Лазаря відомо всім нам. Ми чули про Марфу і Марію, сестер Лазаря. Чули, що вони жили неподалік від Єрусалима, у Віфанії, де часто зупинявся Ісус Христос з учнями, стомлені своєю мандрівкою. Ми знаємо також, що Лазар захворів і помер, був похований, але нарешті отримав воскресіння від Господа, Який на очах у всіх викликав його з могили словами: Лазарю! Вийди геть!

Отже, ми можемо розповісти про це чудо, знаємо, що Ісус так любив Лазаря, що навіть розплакався (Ін. 11: 35), але нам важко зрозуміти все значення цього дива.

Безсумнівно, воскресіння Лазаря було прообразом Воскресіння Господа, яке відбулося через кілька днів. Таким чином, Єрусалим уособлює собою небо, Віфанія – землю, Лазар – Ісуса Христа, який втілився заради нашого спасіння. Марфа і Марія уособлюють собою рід людський, мертвий душею і тілом, а плач Ісуса виявляє любов, з якою Бог полюбив цей світ. Воскресіння Лазаря уособлює також загальне воскресіння всіх людей у часі останнього Суду.

Але є й інше тлумачення воскресіння Лазаря, на якому ми зупинимося докладніше. Це чудо, в самісінькому таємничому сенсі слова, служить чином воскресіння кожного християнина в істинному покаянні для життя нової, чистої. Таким чином, це воскресіння повторюється з кожним з нас кожен раз, коли ми каємось зі сльозами.

Лазар раніше за час своєї смерті являє нам образ душі до взяття нею гріха. Марфа уособлює собою розум людини, що постійно зайнята земними, життєвими турботами. Марія, що володіє більш тонким сприйняттям, уособлює совість людської душі.

Хвороба Лазаря являє нам схильність людини до гріху, а його смерть – саме вчинення людиною смертного гріха. Скорбота Марфи та Марії про Лазаря вказує на глибоку печаль, сум’яття і відчай, що охоплюють розум і совість людини, яка вчинила злочин. Розради, якими безліч присутніх намагається відвернути сестер, щоб вони не думали про смерть брата, – це різні земні задоволення і насолоди, якими люди намагаються обдурити свій розум і совість, коли согрішать, щоб забути про скоєний гріх і перестати плакати про нього. Так сатана звик робити з нами завжди.

Поховання Лазаря означає занурення душі людської у темряву усякого гріха, а покриття його поховальними пеленами і закриття могили каменем означає ув’язнення душі ланцюгами звички і відхід благодаті Духа Святого від опоганеної темниці душі. Поховання Лазаря на околиці Віфанії і залишення його всіма друзями означає вихід грішника з кола добрих людей і те, що природні почуття залишили його. Тільки Марфа і Марія, тобто розум і совість людини, не покидають її якийсь час, після того як вона вчинить гріх, і усе тягнуться до її, як до узголів’я дорогого небіжчика.

Чотириденне перебування Лазаря в могилі тлумачиться по блаженному Августину так. Перший день – це насолода гріха, другий – згода совісті на гріх, третій день – саме вчинення гріха, а четвертий – звикання людини до гріха. Людина, яка звикла до тяжких гріхів, подібна до чотириденного мерця: він тяжко смердить, як непохований труп, душа його взята в рабство сатаною, розум затьмарений і більш не може судити вірно, совість вже не чує власного голосу, сили залишають його, благодать відходить, почуття робляться грубими, радість його покидає; друзі і рідні, тобто Ангели і люди, ізолюють його від себе, виносять геть, ховають у глибокій і темній могилі, як раба диявола, пов’язаного  руками і ногами ланцюгами звички.

Викинутий геть, покинутий усіма, похований і запечатаний … Хто згадує ще про мертву людину, християнина, забрудненого усіляким гріхом? Тільки два слабких створення – розум і совість. Безпорадні, вони зітхають у двері його труни. Але занадто пізно: самі вони не можуть вирвати людину з гріха, оживити її покаянням. Тут потрібна допомога Церкви, благодать священства, велика милість Ісуса Христа, щоб їм можна було врятувати цю грішну душу.

І ось Марфа і Марія звуть свого Друга, Ісуса Христа, тобто просять допомоги у священика і Церкви. «Де ви поклали його?» – запитує Господь (Ін. 11:34). Тобто в який гріх впала душа? Коли? Як довго вона перебуває в ньому?

Скорбота Господа за Лазарем говорить нам про любов, з якою любить нас Христос, робить все для нашого спасіння, шукає нас навіть до пекла, щоб, знайшовши, оживити нас, спасти.

Відвалення каменю від гробу і важкий запах, що виходить із нього, являють собою відкидання гріхів у духівника шляхом щирого сповідання їх такими, якими ми їх скоїли. Молитва Господа біля померлого означає молитву духівника про прощення того, хто здійснив сповідь. Звернення Господа до Лазаря: «Лазарю! Вийди геть!» – це гучний і владний заклик Христа, Церкви, священика до грішника: «Людина, залиш гріховну звичку, вийди геть з могили, встань до нового життя».

Повернення Лазаря до життя і його вихід з гробу уособлюють собою пробудження до життя того, хто кається зі сльозами. Звільнення воскреслого із похоронних пелен означає звільнення душі від гріховних звичок, щоб вони більше не пов’язували йому ні рук, ні ніг, ні почуттів і він, вільний, міг би йти слідом за Христом все своє життя.

І, нарешті, обурення фарисеїв у відповідь на воскресіння Лазаря являє собою лють диявола і його слуг, що викликається воскресінням грішника, людини, що кається: вони роблять все, щоб знову вкинути її до попереднього стану.

Возлюблені віруючі!

Найважливішим моментом в цьому диві є, звичайно, мить, в яку Лазар воскресає по солодкому гласу Ісусову: Лазарю! Вийди геть! Як щасливий був би християнин, якби теж почув голос Господа, Церкви, священика, що невпинно кличе його до покаяння, кажучи: «Людина, приходь на сповідь частіше; людина, пости, молись, подавай милостиню, адже йде Великий Піст! Людина, приходь частіше в храм, помирись з братом своїм, адже ти християнин. Людина, мало висповідатися поверхнево раз або два на рік, потрібно змінити своє життя. Ти, людина, молишся, але ж спочатку треба пробачити ближнього свого. Приходиш раз в тиждень в храм, а треба б і вдома молитися побільше. Стоїш в неділю вранці в храмі, а треба б і після обіду не вбивати час в корчмі або у марнослів’і. Людина, ти – гідна або недостойна – причащаєшся Святих Таїн, а треба б спочатку змінити своє життя. Отже, облиш ти спочатку блуд, пияцтво, лихослів’я, куріння, усю хіть і гордість житейську і тоді приходь прийняти Божественні Тайни».

Як щасливий був би християнин, якби він покаявся всім серцем, а не формально! Як щасливий був би грішник, якби почув голос Господа, що кличе його до покаяння! І як добре було б, якби він почув стогін своїх сестер – совісті і розуму, які переконують його постійно ходити в церкву, на сповідь, до Христа! Як щасливий був би християнин, якби зберігав себе чистим від усякого гріха!

Коли душа звикає до гріха, вона робиться рабинею ворога – рабинею блуду, пияцтва, гніву, смерті. Тоді вона забуває про Христа, починає ненавидіти священиків, висміює Церкву, впадає у відчай та не віріть у спасіння, вмирає вся цілком, перетворюється в труп смердючий, тому і викидається геть, в похмуру могилу, щоб стати їжею черв’яків і аж навіки буде палатиме у пеклі.

Даремно плаче Марфа разом з Марією в головах бідного Лазаря! Вже занадто пізно! Вони самі нічого не можуть, як тільки закликати Друга свого, Христа, Який один може повернути до життя …

Отже, якщо вже ми не ангели, бо багато грішимо, то не будемо хоча б уподібнюватися дияволові, який не кається. Станом каятися чисто, сповідаючись, мириться з ближніми, оновлюючи наше життя, щоб стати подібними ангелам і Лазарю, друзям Господнім!

Що може бути більш, ніж бачити християнина, який кається по-справжньому, який покладає початок нового життя? Однак, на жаль, як рідко зустрічаються такі люди! Бачиш їх, коли приходять в храм першими, милуєшся на те, з яким благоговінням вони моляться і слухають Святу Літургію, і дивишся – вони останніми йдуть з дому Божого. Бачиш їх завжди задоволеними, мирними, усміхненими, сповненими любові до Христа! Ні з ким вони не лаються, не лихословлять, не блудять, не п’ють зайвого, не курять, не бувають поглинені мирськими турботами. Храм для них – це дім, дружина – сестра, діти – ангели, християни – брати, жебраки – друзі, хліб – манна небесна, хвороби – радість, нещастя – покарання за гріхи. Церква для них – небо, священик – Сам Христос, Святе Письмо – єдина розвага, молитва для них – їжа жива, пост – полегшення, мандрівники – дорогі гості. Життя для них – проживання з Христом, смерть – радість. Ні через що вони не гніваються, нічим не обурюються, нічому так не радіють, як чистого життя.

Як рідкісні і безцінні такі християни!

Найбільша біль для нас – то, що більшість християн не сповідуються взагалі. Або якщо сповідаються, то не хочуть відкрити всіх своїх гріхів, не хочуть почати нове життя, не хочуть вийти з могили, що кишить хробаками гріха, не хочуть відкинути похоронні пелени злих звичок, що тримають їх зв’язаними по руках і ногах. Вони омиваються і знову занурюються в бруд. Виходять з могили і знову скочуються в неї, у смертельні пристрасті, у жахливі беззаконня. Наші християни сповідаються, причащаються, моляться, але залишаються майже не змінними, бо не кидають гріхів з усією рішучістю.

Що ж нам робити, брати? Пошкодуємо Марфу і Марію, що плачуть за нами. Відправимо їх на пошуки Христа! І коли Він прийде в образі священика, розірвемо остаточно кайдани гріха і кайдани пристрасної звички. Потім, вийшовши на голос Господа з темряви до світла життя, почнемо жити абсолютно новим життям, повним любові, миру, милості і молитви.

І в знак примирення влаштуємо для Господа вечерю в домі нашого серця. І Марта, тобто розум наш, сповнений старанності, приготує нам частування, а Марія, тобто наша совість, повна любові, помиє ноги Жениха Христа. А ми, браття Лазаря, будемо одними «з тих, що возлежали з Ним» (Ін. 12: 2).

Радість цієї вечері так велика, що не може бути виражена словами. Але спробуйте змінити своє життя, а потім приступите до Пречистих Таїн із великою вірою, і радістю Духа Святого негайно наповнить ваші серця! Тільки тоді ви зрозумієте таємницю Воскресіння Христового! І будете тоді найбагатшими людьми на землі! Ви будете найщасливішими на світі смертними!

Архімандрит Іоаникій (Белан), (Румунська Православна Церква)

Arhimandrit Ioanichie Bălan. Predici la Postul mare. Mănăstirea Sihăstria, 2007.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

Воскресіння Лазаря – подія, що має виключно важливий зміст. Воно таємничим чином пов’язане з Воскресінням Нашого Господа і грає роль його живого пророцтва. Можна сказати, що Лазар, воскресіння якого відбулося в переддень Страсного тижня, є передвісником перемоги Христа над смертю, так само як і святий Іоанн Предтеча напередодні Богоявлення віщує Того, що Христа. Однак крім цього основного його значення, воскресіння Лазаря володіє і іншими смисловими відтінками, які нам корисно буде розглянути.

Воскресіння Лазаря віщує воскресіння мертвих, яке є наслідком Воскресіння Христа: «Померлого чотириденного Лазаря воскресив Ти з пекла, Христе, перед Своєю смертю потряс державу смерти і через одного улюбленого провістив усім людям визволення від тління». Лазарева субота в певному сенсі є свято всіх мертвих. Вона дає нам можливість підтвердити нашу віру у Воскресіння. Господь наш, бажаючи зміцнити віру Марфи, каже важливі слова, що стосуються покійних. Він сказав Марфі: «Воскресне брат твій». Марфа відповіла: «Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне» (Ін. 11:24). На що Христос сказав: «Я воскресіння і життя». Віра Марфи опинилася слабка в двох випадках. По-перше, вона вважала, що воскресіння брата трапиться виключно в майбутньому, і, по-друге, пов’язувала його воскресіння тільки з загальним воскресінням. Ісус, проте, показує, що воскресіння має місце в сьогоденні, оскільки Він є не просто посередником, але самим воскресінням і життям. Покійні живуть за допомогою Христа і в Христі. Їх життя пов’язане з особистою присутністю Христа і виражається в ньому. Якщо ми хочемо духовно об’єднатися з нашим померлим братом, якого ми дуже любили, слід не намагатися воскресити його в своїй пам’яті, але увійти в спілкування з Ісусом і в Ньому знайти свого брата.

Воскресіння Лазаря – дивовижне роз’яснення христологічної догми. Воно показує нам, як в особі Христа Божественна і людська природи з’єднуються, не змішуючись: «Ти — Воскресіння і Життя для людей, Христе, став перед гробом Лазаря, засвідчивши нам два єства Твої».

З одного боку, Ісус-людина може поступитися скорботи про втрату одного: «І закапали сльози Ісусові. А юдеї казали: Дивись, як любив Він його»(Ін. 11:35-36). З іншого боку, Ісус-Бог, маючи владу, наказує смерті: «Він скричав гучним голосом: Лазарю! Іди геть. І вийшов померлий» (Ін. 11: 43-44).

І нарешті, воскресіння Лазаря спонукає грішника сподіватися на те, що навіть якщо духовно він мертвий, він має можливість повернутися до життя: “І мене, померлого через безліч гріхів, воскреси, молюся». Іноді здається, що подібне духовне воскресіння неможливо, так само як і воскресіння Лазаря: «Господи! , чути, бо чотири дні, як він у гробі» (Ін. 11:39). Але все можливо для Христа: і звернення самого жорстокосердого грішника, і воскресіння мертвого: «Ісус каже: відніміть камінь» (Ін. 11:39).

Ось що відкриється нам, якщо ми в суботу підемо до Віфанії на могилу Лазаря. Але ми не чекаємо зустрічі з Лазарем. У Віфанії ми хочемо зустріти Ісуса, і разом з Ним почати в нинішньому році Страсний тиждень. Він Сам закликає нас до цього і чекає. Марфа таємно прийшла до своєї сестри і сказала: «Учитель тут і кличе тебе». І Марія, «як зачула, квапливо встала й до Нього пішла». Господь кличе мене, бажаючи, щоб в дні Його страждань я не залишив Його. Саме в ці дні Він хоче відкритися мені, хай уже тліючому, новим дивним чином. Господи, я йду.

Лев Жилле, богослов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Улюблені брати і сестри!

Закінчується Великий піст, і ми стоїмо на порозі страсних днів, коли наближається Пасха Христова – як переможна нагорода за стриманість і страждання, початок великої надії, що приносить невимовну радість. Цю надію сповістив нас Господь воскресінням Лазаря, показавши, що Він сильніше смерті – за єдиним наказом Його Лазар, який помер чотири дні тому, повстав живий з гробу.

Щоб зрозуміти весь величний сенс цього дива Христа, яке Він здійснив напередодні Своїх хресних страждань, нам потрібно звернутися до розуміння самої смерті. Що таке смерть? Вона увійшла в життя людини з моменту гріхопадіння. Сама земля зробилася жахливої в’язницею смерті, а все видиме живе творіння – її безпорадними бранцями й рабами (Євр. 2; 14-15). До Втілення Бога Слова саме ім’я смерті приводила всіх в смуток і кидала у відчай. Смерті боялися всі. Боялися смерті не тільки язичники, які не знали таємниці її походження, але й юдеї, які мали Божественне Одкровення. Це було природно, тому що смерть для них безпосередньо була пов’язано з пеклом. Смерті боялися – вона у свідомості тодішніх людей була кінцем життя …. Ніхто, навіть найбільші праведники і пророки, не могли перемогти смерть. Воскресіння з мертвих – це найбільше чудо, яке може вчинити тільки Бог і ніхто більше.

Але ми з вами знаємо, що Господь і раніше здійснював великі чудеса і навіть маємо згадку в Євангелії про два чуда, коли Господь воскрешав мертвих. Але це диво воскресіння праведного Лазаря має дуже важливе значення, бо воскресінням Лазаря Господь хотів затвердити і Своїх учнів у тих стражданнях, в тих подіях, через які вони повинні будуть пройти, коли побачать Спасителя відданим в руки книжників і фарисеїв, юдейських первосвящеників і потім Понтія Пілата, коли Його віддадуть на муки і на смерть. Але саме через воскресіння Лазаря Господь хотів зміцнити Своїх учнів ще в одній дуже важливій істині, яку вони повинні були усвідомити і зрозуміти до кінця – воскресіння з мертвих Самого Спасителя.

Часом, коли згадуємо воскресіння Лазаря, безбожники і сектанти іноді кажуть нам: «Ось, ваш Бог такий могутній, що навіть мертвих воскрешав, але чому він не зробить ваше життя мирним і спокійним?» Дійсно, для Бога, як Всемогутнього Творця, немає проблеми відсторонити від нас всі існуючі спокуси і оточити нас всіма видами земного щастя, але Він цього не робить, а навпаки, допускає, щоб на нас обрушилися різні лиха. Але це робиться для того, щоб нам через терпіння зійти на велику висоту і досягти світлих вінців у Царстві Небеснім; бо ніщо так не робить людину чистою, ніщо так не піднімає її в дусі і не наближає до Бога, як мужнє перенесення скорбут іта напастей . І вже потім, коли життя своїми численними ударами підкорить нашу гординю, змусити нас дивитися по-іншому на своє життя у світі, коли ми подібно до апостола Павла з радістю зможемо сказати: «Бо для мене життя – Христос, а смерть – придбання» (Флп. . 1:21), – то тоді ми і зможемо зрозуміти той великий сенс наших земних страждань, які служать для нашої вічної слави.

Давайте згадаємо, що на початку посту, кажучи про його сенс і значення, ми розважали, що піст має бути для нас час, коли ми себе обмежуємо в усьому, що спонукає нас до гріха, щоб встати в покаянні перед обличчям своєї совісті, правди людської і Божої. Наше обмеження себе в усьому несуттєвим, зайвим, тілесним задоволенні і розвагах, має принести користь і радість нам та іншим людям.

І ось сьогодні, в цю суботу Лазаря, варто нам задуматися про те, що всі ми, улюблені брати і сестри, вмираємо своєю душею для вічного життя. Адже своїми гріхами і пороками ми, як в могилі, поховали у своєму серці найкращі свої почуття. Але ж, як до Лазаря померлого, так і до кожного з нас іде Господь. Йде до могили нашого власного серця, на якому лежать важкі камені сумнівів, маловіри, гонористості, і під цим камінням бувають поховані найкращі наші почуття, думки і прагнення. Багато пристрастей і пороків, розвиваючись, заповнюють наше серце, вижираючи своєю гнилизною добро, яке залишалося в душі. І нерідко здається, що в такому стані ми вже померли для життя в Богу, що вже все придушене в нас гріхом і пороками, всі кращі пориви нашого духу знищені, і немає в нас сили, що жива і дієва, яка б залучала нас до добра. Але ні, як перед труною Лазаря, стоїть і перед нашим серцем Христос Спаситель. Він, Який сумував і плакав над труною Лазаря, сумує і про нас, про нашу духовну смерть, про неспішне і безтурботне ставлення до свого вічного спасіння, про те, що у нас немає зворотної любові до Бога, Який полюбив нас раніше створення світу і приніс Себе в жертву за наші беззаконня, щоб зробити нас знову Своєю спадщиною.

Ми підійшли до кінця Великого посту і підводячи підсумки нашого шляху, дамо собі звіт перед своєю совістю – в чому я себе обмежив, наскільки зміг себе утримати від гріховних спонукань і чи принесло моя стриманість користь і допомогу мне та моїм близьким? Ми повинні задуматися про свою душу, ненавидіти гріх, який нас підкорив, мати бажання боротися з хибами інстинкту, молитися і просити у Бога благодатної допомоги в цій нелегкої боротьбі. І якщо ми дійсно зненавиділи гріх і щиро забажала протистояти йому, тоді промінь Божественної любові торкнеться нашого серця і розвіє в ньому гріховний морок. І коли воно наповнюється розумінням своєї біди, ми почуємо Божественний голос Христа Спасителя, що звертається до нашої душі, подібної мертвому Лазарю: Вийди, душа, від усього гріховного до життя з Христом, бо «Ісус Христос вчора і сьогодні, і навіки Той же» (Євр. . 13:8). Амінь.

прот. Сергій Горбик

Субота Лазаря 2013 р. Б.