А путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня! 

Прип. 4:18

Перед нами 90-ті роковини ГОЛОДОМОРУ в Україні – знаний у світі як Геноцид Голодом, і наші душі невпинно лунають потужним закликом до справедливості та правди.

Кожен день 2022-2023 років повинен бути днем пам’яті та відданості для нашого народу, духовною подорожжю до меморіалів наших мучеників в Україні, Сполучених Штатах Америки (особливо у Вашингтоні та в Духовному осередку Української Православної Церкви США в Саут-Баунд-Бруці, штат Нью-Джерсі) і загалом в усьому світі, перед якими смиренно встаємо на коліна з молитвою за душі наших невинних жертв, мільйони яких лежать у безіменних могилах, зазнавши страшної смерті голодом. Адже справді, «путь праведних ніби те світло ясне, що світить все більше та більш аж до повного дня!»

У 1932-1933 роках, а також протягом попередніх і наступних років уряд радянської Росії вчинив Геноцид супроти українського народу. У Східній і Центральній Україні близько 10 мільйонів синів і дочок нашого народу були масово вбиті, зазнали голоду та хвороб, були покинуті просто вмирати на вулицях міст і сіл, а інші були депортовані та змушені прямувати на смерть. Спосіб життя, чесні досягнення і творчість, разом з тисячами монастирів і церков були осквернені і швидко знищені. Були зруйновані вщент національні установи та школи. Більше того, були викорінені та стерті з лиця землі наші духовні та культурні скарби.

Дев’яносто років тому – коли часточки української нації, втративши покоління громадян, були розпорошені по всьому світу; а Україна, перебуваючи під радянським гнітом, вела боротьбу за життя і смерть – важко було повірити в майбутнє українського народу. Та все ж настав новий світанок. Милістю Божою повстав із смерті наш народ. Народ, керуючись своєю давньою історією та духовною скарбницею й традиціями, піднявся з попелу, як славнозвісний фенікс, відродивши свою державу з руїн, збудувавши «батьківщину світла й надії», науки, освіти й культури, будучи справжньoю європейською нацією. Українці по всьому світу будували домівки та громадські центри, процвітали в близьких і далеких країнах, плекаючи свої традиції та духовне життя. Де б не жили діти нашого народу, вони досягали успіхів, заслужили повагу і довіру, здобули визнання своєю сумлінною працею та своїм внеском у всі аспекти людського життя. Це історія нашого народу протягом століть – історія лиха і воскресіння.

На превеликий жаль, сьогодні наша батьківщина Україна знову бореться зі злом режиму смерті Російської Федерації, яка розпочала новий Геноцид. Для нас усіх, пам’ять про ГОЛОДОМОР проти українського народу стає ще глибшою, оскільки Росія знову вбиває чоловіків, жінок і дітей, краде зерно, блокує українські порти та руйнує критичну інфраструктуру, що призводить до голоду, страждань і жаху не лише для України, а й для народів по всьому світу. Народів, які залежать виключно від отримання української пшениці, щоб прогодувати своїх громадян, адже ж Україна вирощує та експортує 25% річних світового запасу та поставок пшениці.

«Бо Ти, Господи, благословлятимеш праведного, милістю вкриєш його, як щитом!» (Пс 5:12). Покладаючи надію на Тебе, Господи, народ наш просвітився і зміцнився. Твоє світло запалило винахідливість нашого духу. Твоя міць рухала нас до перемог. Ми творили, хоча інші руйнували наші творіння. Ми продовжували жити, хоча інші хотіли нашої смерті. О Господи, Ти бажав, щоб наш народ, будучи засудженим на смерть через геноцид, жив і надалі.

Як було 90 років тому, так і сьогодні – кров наших невинних мучеників і страждання нашого народу закликають до справедливості. Наші зруйновані церкви, громадські центри та будинки, порушення наших національних прав, узурпація та спотворення нашої історії – все це вимагає справедливості. Переживши геноцидний ГОЛОДОМОР, ми продовжуємо вірити, що всі народи світу – починаючи з ООН – нарешті приєднаються до тих праведних народів, які оголосили ГОЛОДОМОР актом Геноциду, а не «національною трагедією», як було проголошено Організацією Об’єднаних Націй у 2003 році. Які додаткові докази потрібні, окрім нинішньої руйнації в Україні?

В пам’ять про 10 мільйонів наших мучеників ГОЛОДОМОРУ ми висловлюємо вдячність націям, організаціям та особам, які мали мужність і переконання визнати та засудити ГОЛОДОМОР як Геноцид. Світ мовчки спостерігав за ГОЛОДОМОРОМ 1932-33 років, який спустошував Україну. Сьогодні світ стоїть на захисті України з неймовірною єдністю та переконанням! Ми висловлюємо вдячність тим народам і людям, які прийняли громадян України як братів і сестер під час нинішнього геноциду, забезпечуючи життєві потреби багатьом різними способами. Ці приклади справедливості стануть яскравими сторінками в історії людства. Їх пам’ятатимуть і цінуватимуть вічно.

О, Боголюбивий народе України, благодатний з висоти – народе закатований; народе воскреслий – живи мирно і з непохитним серцем, бережи свою віру та надію живою. Господні слова звернені до вас: «Хоч ти не сильний, ти був вірний моєму слову, і ти не зрадив мого імені… Міцно тримай те, що маєш, щоб ніхто не відібрав твого вінця перемоги» (Одкровення 3:8-11). Отже, залишаймося на шляху перед Богом, праведним і правдивим, на твердих стежках віри, яка, як ранкове світло, розсіює темряву і робить видимими обрії надії. Наша дорога з Богом; і життя віри є наша перемога. Перетворімо пам’ять про наші жертви ГОЛОДОМОРУ на силу нашого духовного та національного життя. Нехай перед Богом і всім людством їхня пам’ять освітлює наш шлях до праведності та направляє нас до здійснення наших священних прагнень і справедливості для світу.

З духовного центру нашої Церкви в Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, споглядаючи на перший у світі споруджений Меморіал (1965) жертвам ГОЛОДОМОРУ – СВ. АНДРІЇВСЬКУ ЦЕРКВУ-ПАМ’ЯТНИК, усердно молімося до Бога за мир, безпеку та добробут нашої любої України та її народу – нашого народу. Нехай любов, справедливість і правда панують над усім людством, а шляхи праведних випромінюють, направляють і поширюють світло, доки світанок нового дня не принесе мир і щастя всьому світу.

+АНТОНІЙ, Митрополит

+ЄРЕМІЯ, Архієпископ

+ДАНИЇЛ, Архієпископ

Джерело: Українська Православна Церква в США

Із закликом до миру та справедливості в Україні звернувся Святійший Патріарх Варфоломія, після Божественної Літургії, яку він очолив, у суботу, 26 листопада 2022 р., наприкінці якої була відслужена Панахида, з нагоди річниці «Голодомору 1932-1933 рр.», під час якого мільйони людей померли від голоду, що стало однією з найбільших трагедій у сучасній історії України.

Брати Ієрархи,

Пане Генеральний консул України,

Всечесні отці,

Улюблені брати і сестри у Христі,

Ми молитовно згадуємо сьогодні, як і щороку, трагедію Голодомору , Великого голоду, який у 1932-1933 роках убив голодною смертю від семи до десяти мільйонів українців, які були позбавлені врожаю. Голод – це болісна і трагічна ситуація, коли люди позбавлені їжі. Ця реальність стає ще трагічнішою, якщо врахувати, як це було в Україні в 1930-х роках, що це було не результатом слабкості сільськогосподарського виробництва, тобто наслідком поганої погоди та несприятливого клімату, а наслідкам людських вчинків з нездоровим і згубним наміром: викорінення віруючого і побожного населення.

Тому ми щороку вшановуємо пам’ять про Голодомор, щоб така трагедія ніколи не повторилася в історії людства. Дійсно, голод – це трагедія. Це повільна й болісна смерть для всіх, хто став його жертвою. Це, безсумнівно, злочин проти людяності, який планується та використовується для знищення всього населення. Цілком слушно колись сказав святий пророк Єремія: «Щасливіші були мечем пронизані, аніж голодом пронизані, в яких життя вичерпується, позбавлені плодів поля» (Плач Єремії 4:9).

Для викорінення людських трагедий завжди потрібна робота пам’яті з наказом: «Ніколи знову!» На жаль, у часі свідчень і пам’яті ця заборона перетворилася на запитання. Тепер ми бачимо відродження насильницьких і нелюдських подій, які, хоч і різні, однак є варварськими. Диявольські вчинки минулих років повторюються на наших очах під виглядом ще більш диявольської війни. Нинішня агресія проти України з боку Російської Федерації змушує нас знову пережити події минулого, які, як ми сподівалися, ніколи не повторяться у світовій історії.

Війна, яку ми вважаємо застарілим засобом вирішення проблем, знову стала сумною повсякденною реальністю, спричиняючи незліченну кількість смертей. У зв’язку з цим Святий і Великий Собор Святої Православної Церкви (2016) засудив війну такими словами: «Церква Христова засуджує війну взагалі, визнаючи, що вона є результатом присутності зла і гріха в світі». Крім того, він попереджав про катастрофічні наслідки ядерної та хімічної зброї: «Кожна війна загрожує знищити створіння і життя… роду людей, але до того, що вони роблять життя нестерпним для тих, хто живе. Вони також призводять до невиліковних хворіб, викликаючи генетичні мутації та інші хвороби, які мають катастрофічний вплив на майбутні покоління» (Місія Православної Церкви в сучасному світі).

Крім того, що збройні конфлікти знищують багато життів, вони ще й знищують Божий задум. Окрім багатьох смертельних випадків, спричинених війною, війна має кілька інших шкідливих наслідків для навколишнього середовища, таких як ерозія ґрунту, знищення лісів і забруднення моря, що завдає значної та серйозної шкоди навколишньому середовищу з негайними та віддаленими наслідками. на здоров’я людини та екосистеми.

Пам’ять про Голодомор має стати уроком для нас сьогодні. У той час як у минулому цілі народи були позбавлені врожаю та страждали від голоду, сьогодні цілі міста знаходяться під загрозою втрати електроенергії та опалення, особливо необхідного, коли наближається зима. Вшанування пам’яті Голодомору як одна з найбільших трагедій людства має закликати нас дбати про кожну людину, впізнаючи в ній живий образ Божий, а також дбати про все створіння, яке Бог довірив нам бути його опікунами.

Улюблені брати і сестри у Христі,

Наш Господь и Спаситель Ісус Христос прийшов заради спасіння світу. Правдиве Євангеліє Христа – це любов, примирення та милосердя. І наш Спаситель у Своєму Євангелії наказує нам любити один одного, як Він полюбив нас, уточнюючи, що « по цьому пізнають усі Мої учні, що вони мають любов між собою » (Івана 13:35). Нехай наші вчинки показують, що ми є Його справжніми учнями і справжніми творцями світу, особливо звертаючи увагу на сфери людської справедливості, миру, здоров’я, освіти, сільського господарства та захисту створіння. « Блаженні миротворці, бо вони синами Божими нацуться» (Мт. 5:9).

Нехай Він, Хто має владу над живими і мертвими і Хто воскрес із мертвих, призначить до обителі праведні душі мільйонів Своїх рабів, загиблих тоді від голоду , а тепер – війни, нехай упокоїть їх на лоні Авраама і зарахує їх до праведних, і помилує нас и спасе нас, бо Він благий і Людинолюбний

26 листопада 2022 р.Б.

†Варфоломій Константинопольський

Ревний молитовник за всіх перед Богом

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Пан Олександр Гаман, Генеральний консул України в Королеві міст,

Преподобні Отці,

Улюблені брати і сестри у Христі,

ХХ століття можна вважати найтрагічнішим періодом в історії людства. Крім Першої світової війни та Другої світової війни, в ній відбулися, мабуть, найбільші трагедії людства, деякі з яких добре відомі нашої людської сім’ї, а інші менш знайомі або майже ігноруються. Серед останніх слід відзначити Голодомор, Великий Голодомор в Україні, який вбив від семи до десяти мільйонів благочестивих українців голодом в найжахливіші роки радянського режиму, з 1932 по 1933 рік, і який в цей день ми молитовно згадуємо.

Український термін «Голодомор» підкреслює голод, диявольський проект сталінської системи, мета якого – геноцид особливо набожного народу, щоб викорінити християнську віру та Православну Церкву, а парадоксально – українську люди мирно отримували користь з рясного врожаю. Поки люди вмирали від голоду, радянський режим вивозив цей врожай у світ, лицемірно видаючи себе за процвітаючу країну.

Сьогодні ми молимося за спокій душ тих мільйонів благочестивих українців, які були перенесені нашим Милосердним Господом з темряви долини скорботи і плачу (Пс 84:6) на Землю живих (Пс 27:13), в «місце світлим, місці квітучім, місці спокою, де нема ні недуги, ні журби, зітхання»  Співаючі «вічна пам’ять»  цим вірним, ми пам’ятаємо їх трагічний кінець і свідоцтво всьому людству, якому ніколи не треба забувати таке зле голодування, а навпаки треба засуджувати Голодомор, щоб такі звірства не повторювалися в історії людства.

Як підкреслив Святий і Великий Собор Православної Церкви, «Православна Церква визнається, що кожна людина незалежно від кольору шкіри, релігії, раси, статі, етнічної приналежності та мови, створена за образом і подобою Божою, і користується рівними правами в суспільстві. Відповідно до цього Православна Церква відкидає дискримінацію за будь-якой з вищезазначених причин, оскільки вони припускають різницю в гідність між людьми». з цієї причини Рада засудила «конкуренцію і ворожнечу [які] вводять в світі несправедливість і несправедливість Доступ окремих людей і народів до ресурсів божественного творення [і] позбавляють мільйони людей основних благ і призводять до деградації людської особистості [і] породжують етнічні, релігійні та соціальні конфлікти, які загрожують внутрішньої згуртованості громад». Рада нагадав нам: «в світлі таких трагічних обставин велика відповідальність Церкви [...] в плані подолання голоду і всіх інших форм поневірянь в світі». (Місія Православної Церкви в Сучасному світі).

Поки ми зберігаємо нашими молитвами трагедію Голодомору, весь наш світ страждає від пандемії короновірусу, що призвела до досі понад мільйон смертей по всьому світу. В таких обставинах багато хто питає себе: де Бог, і що Він робить у часі страждання людей? Проблема зла в світі – одна з найбільших викликів віри, і книга Іова в Старому Завіті намагається дати нам зрозумілу відповідь. Зло – це не творіння Бога. Навпаки, Бог добрий, і все, що Він створив, добре і красиво.

Багатостраждальний Іов був благочестивим і виключно благословенним людиною, як і більшість жертв Голодомору. Але Бог дозволив сатані напасти на нього, знищити все його майно, сім’ю і навіть тілесне здоров’я, і в результаті Іов несправедливо страждав. Але Іов зберіг свою віру і надію на Бога. Йов вірив в таємницю воскресіння з мертвих, висловивши її цими дивовижними словами: «Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть» (Іов 14:7). І дійсно, в кінці Бог відновив і благословив Йова, який став фігурою, образом, або якщо хочете, живою іконою Розп’ятого і Воскреслого Христа.

Історія Іова нагадує нам про те, що Бог ніколи не буває сліпий і не глухим до несправедливості людини. Кінець Праведника заважає нам звинувачувати Бога в злочині та відповідальності за зло в світі. Бог милосердний і ми завжди повинні сподіватися на Нього і сподіватися. Як пише Святий Апостол Яків: «Ось ми ублажаємо тих, якi тер­пiли. Ви чули про терпiння Iова i бачили кiнець його вiд Господа; бо Господь вельми милостивий i щедрий» (Як. 5:11).

Улюблені брати і сестри у Христі,

Цими думками ми закликаємо вас ніколи не впадати у відчай. Поки ми віримо в Бога, поки ми зберігаємо віру в воскресіння, завжди є надія. Нехай Воскреслий Господь дасть вічний спокій мільйонам праведних душ, загиблих в надії на воскресіння, у наслідок диявольського Голодомору, так і в зв’язку з нинішньою трагічної пандемією, і нехай їх віра, а також Їх випробування, заохочують і стимулюють нас викорінити будь-яку дискримінацію, несправедливість, насильство і голод з нашого світу, роблячи його краще, чекаючи «Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9:1). Амінь!

† Варфоломій Константинопольський

Палкий молитовник перед Богом за всіх вас.

Фанар, 28 листопада 2020 р.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Возлюблені діти у Христі: Нехай Божі милість та мир будуть з усіма Вами.

Як і кожного року, історична та страждаюча Константинопольська Церква Матір, спілкується з усіма Вами з тягарем на серці, в молитві згадуючи Голодомор Українського Народу, трагічну та нелюдську подію 1932-1933 років, коли безліч людей загинули від навмисного та жорстокого голоду. Ця трагедія говорить сама за себе, серед інших жорстоких вчинків проти людства та Божого творіння здійснених у двадцятому столітті, як найбільш насильницька трагедія в історія досі відома.

Молячись за упокій душ померлих та за загоєння цієї болючої рани у свідомості Вашої благословенної Нації, ми нагадуємо всім людям доброї волі, що Церква не толерує несправедливість чи будь-яку силу направлену підривати суспільну згуртованість. Навпаки, Вона наголошує на суспільному вченні Християнського Євангелія закликаючи до (дияконії) служіння один одному та благодійності. Відповідальність Православ’я полягає в тому, щоб служити – як позитивний виклик сучасному людству, нагадуючи про Богом-натхненне життя та вираження справжньої свободи.

Коли ми пам’ятаємо минуле і вчимося з такої трагедії, ми повинні рухатися вперед у майбутнє із співчуттям та прощенням. В Церкві, містичному Тілі Христовому, ми збережені від печалей і страждань, в той самий час знаходячи сили пробачити і любити всіх людей. Вселенський Патріархат є сильний, тому що в нас є жертовна любов і тому, що він діє через смирення та Хрест. Його історія наповнена мучеництвом і жертовністю для світу, для всіх людей і для всіх націй. Константинопольська Церква, як Матір Церква, є втіленням вільної любові Христа, Який не розпинає, а є розп’ятий, Який жертвує Своєю душею за ближніх Своїх – за всіх людей.

З цієї причини, неприпустимим є те, що Вселенський Престол – який згідно Святих Канонів відповідає за єдність та стабільність Православ’я – залишався б байдужим, коли Православні люди, такі, як Український народ страждають та шукають вирішення церковних проблем, які мучать їх протягом століть. Ми втручаємося, тому, що це є наш обов’язок – виключно на засадах достовірно-церковних, всесвітніх та виключно з наднаціональних критерій – заради істини і традицій Церкви, захисту канонічного порядку та ідентичності Православ’я, завжди для розбудови тіла Христового, а не для себе і не для демонстрування світової сили чи влади. Залишаючись байдужими, ми залишилися б без виправдання перед Богом та історією.

Ця велика відповідальність Матері Церкви, Святої та Великої Церкви Христової, безумовно не має меж. Тому, так само, як і ми надали автокефалію всім помісним Церквам, Священний Синод вирішив надати автокефалію багатостраждальній Православній Церкві в Україні, щоб вона, також приєдналася до повноти Православ’я в єдності та внутрішньому мирі. Тільки Перший Престол Православ’я, Константинопольська Церква, має цю велику відповідальність згідно Святих Канонів.

Нехай Бог подасть спокій душам усіх жертв Голодомору, а всім Вам, духовні діти, нехай Він дарує терпіння у випробуваннях, а також любов і прощення один одному. Нехай буде благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і причастя Святого Духа зі всіма Вами. Амінь.

Вселенська Патріархія, 24 листопада, 2018 року Божого

Ваш щирий молитвеник перед Богом,

+ВАРФОЛОМІЙ

Архієпископ Константинополя – Нового Риму та Вселенський Патріарх

Наша Церква – Мати Константинопольська, яка століттями перетворювала річкові води Дніпра на освячену живу воду відновлення та вічне життя, є назавжди духовно пов’язана з христолюбивим народом України, продовжуючи активно поділяти її гордості та радощі, але також і її печалі, завжди демонструючи еклезіологію Павла: «Якщо один член страждає, усі страждають разом; якщо одного члена поважають, всі радіють разом».

У дусі тісного спільного життя з Україною, Свята і Велика Церква Христа стоїть у молитві, мовчанні та солідарності з жертвами Голодомору, розглядаючи масштаби смерті та знищення, здійснювані злочинцями.

«Ти пізнаєш правду, а правда звільнить вас». І ця Правда, що звільняє є Господь. Бо світ був свідком, як  Україна зазнавала руйнування та загибель мільйонів людей через неправдиву і безбожну ідеологію, але вона продовжує визнавати відродження, хрещення та вічне життя, яке століття тому пропонували наші святі попередники, святі та мудрі патріархи Константинополя. «Водна дорога» великого Дніпра перетворилася на міст, що веде до небес.

Хоча ми молитовно поминаємо жертв злочинного голоду, ми хотіли б також здійснити молитовне звернення до всіх людей доброї волі про припинення війни, агресії та постійного насильства в Україні, а також підкреслити важливість поваги до прав людини та гідності, особливо відносно військовополонених, за безпеку та звільнення яких ми, православні, молимося в кожному божественному служінні. Агресії та злочини, що відбулися на початку ХХ століття, не слід повторювати ще раз; скоріше, ми повинні прагнути бути механізмами примирення та зближення, особливо з огляду на катастрофічні наслідки конфлікту та ворожнечі, які відбулися 84 років тому. Закликаю нас усіх, кожного, незалежно від політичних поглядів, особисто і колективно працювати над зниженням напруженості та розвитком діалогу та взаєморозуміння, щоб темні сторінки історії початку ХХ століття ніколи не повторилися знову.

Вічна пам’ять жертвам цієї трагедії. І нехай буде дарований мир та процвітання Україні.

+ Варфоломій,

Фанар, 25 листопада, 2017 р.

Англомовне джерело – https://www.uocofusa.org

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

І коли Він зняв п’яту печать, я побачив під жертовником душі убитих за слово Боже і за свідчення, яке вони мали. І викликнули вони гучним голосом, кажучи: доки, Владико Святий і Істинний, не судиш і не мстишся тим, що живуть на землі, за кров нашу? дано було кожному з них одяг білий, і сказано їм, щоб вони заспокоїлися ще на деякий час, доки і співробітники їхні, і брати їхні, які будуть убиті, як і вони, доповнять число.

Одк. 6:9-11

Ми сьогодні зібралися, щоб помолитися за українських мучеників: чоловіків, жінок, дітей – всіх тих, хто став жертвою Голодомору. Він не був стихійним лихом або наслідком невмілого господарювання на землі. Це було ретельно спланований і здійснений злочин комуністичного керівництва СРСР. У Кремлі, в теплі і ситості, керівники держави ретельно продумували план знищення мільйонів українців.

Чому їх вирішили знищити? Для чого і проти кого був спрямований удар з далекої Москви?

Відповідь очевидна: українські православні селяни були опорою здорової духовності української нації. Вони любили Бога, любили свою землю, любили Україну … і в цьому комуністи бачили їх головний злочин. Адже з людини, яка любить Бога і свою Батьківщину, з людини, яка намагається жити за заповідями Христовими, неможливо зробити раба князя світу цього – диявола. А саме диявольським, сатанинським був той режим, який більшовицькі орди принесли в Україну.

Тому ми з повним правом можемо назвати їх, померлих в страшних муках голоду, мучениками Христовими, що віддали своє життя за Христа. Сьогодні ми вшановуємо їх пам’ять і молимося за їх душі … але можливо нам потрібно просити їх молитися за нас, щоб навічно в наших серцях, серцях наших дітей, онуків і правнуків був біль і пам’ять. Адже тільки біль і пам’ять є гарантією того, що кошмар Голодомору ніколи не повториться на нашій землі.

Ми завжди повинні пам’ятати, що бій Церкви Христової зі злом йде весь час. Для нас, православних, немає секрету в тому, що постійно та повсюдно йде боротьба за душі людей. Справжнє Українське Православ’я робить упор на правдиву історію власного народу. На Правду, яку богоборці намагалися і намагаються спотворити до невпізнанності і приховати, щоб ніхто про неї не дізнався ніколи. Але все таємне стає явним і під тиском народного опору почали спливати факти українське історії, які навіть сьогодні ще влаштовують не всіх, бо багато є тих, хто брав та бере участь у злочинах проти українського народу. Хто до сьогодні марить знищити Україну. Вони сподіваються, що ми з вами, всі люди в Україні та Світі, забудуться про минуле, що нас можливо підманути… Адже, якщо ми збудемо, як що будемо спокушені «солодкими обіцянками слуг князю світу цього», вони знову зможуть прийти до влади, отримати можливість знову вбивати, грабувати, руйнувати, в ім’я міфічного «загального раю», а точніше – царства антихриста.

Сьогодні ми стоїмо і молимося про спокій, радість і світло для кожної загиблої в страшних муках Голодомору душі. Ми прийшли засвідчити: вони не даремно жили; що вони посіяли в наших душах любов. Любов вічну, любов, яка дедалі глибше, все росте, все очищає, все висвітлює й огортає не тільки їх пам’ять, але всіх нас, їх братів і сестер в Україні. Ми прийшли свідчити про те, що вони не даремно мучилися і вмирали … свідчити про свою пам’ять, віру і любов до Христа і нашої Батьківщини.

Ми зараз помолимося за спокій невинно вбитих голодом… Але навіть у скорботі будемо пам’ятати, що «віра без справ мертва», що ліпшим пам’ятником для тих, хто загинув у муках Голодомору, буде добрий плід життя нашого – захист та відбудова Вільної та Заможної України на засадах Правди Христової. Тільки буде гарантією того, що трагедія ніколи не повториться.

прот. Сергій Горбик

Возлюблені во Хрісті, благодать Господа і мир з усіма вами!

З відчуттям великої пошани і водночас з глибоким болем у серці, ми звертаємось від імені історичної і мученицької Матері-Церкви Константинополя до всіх вас у цей скорботний день вісімдесятої річниці Голодомору українського народу.

В той час, коли ми молитовно згадуємо про ті трагічні нелюдськи події 1932-1933 років, коли безліч людських життів було перервано штучним та жорстким голодом, ми також молимось за спокій душ спочилих жертв Голодомору та загоєння болючих душевних ран вашого благословенного народу.

Важко, неможливо уявити собі розміри та завзятість люті, з якою людські створіння нищили собі подібних, створених на образ та подобу до Бога. Все це начебто задля політичних ідеологій, але насправді через неправду та безбожність.

І сьогодні, мої улюблені, ми мусимо пам’ятати уроки історії та вчитися на трагедіях минулого, щоб розуміти, як нам рухатись у майбутнє, плекаючи почуття співчування та пробачення.

Ми мусимо розрізняти та уникати прояви ідеології ненависті та упереджень, спрямованих як проти окремої особистості, так і людських спільнот, чи то за етнічними, чи то релігійними та культурними ознаками.

Як Православні християни, ми маємо завжди намагатися подолати розбіжності та сприяти братерським стосункам зі всіма людьми і, разом з тим, завжди бути смиренно відданими нашому власному церковному вченню і традиціям.

Господь сказав: «Я є шлях, правда і життя» (Ів. 14:6). У цьому божественному запевненні ми знаходимо величезне заспокоєння та надію, адже саме у Церкві, Його Святому Тілі, ми позбавлені страждань та скорбот і водночас, знаходимо силу прощати і любити всіх людей.

Нехай Бог дарує вічний спокій всім жертвам Голодомору.

Нехай Бог поблагословить всіх вас.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде з усіма вами. Амінь.

Патріарх Константинопольський Варфоломій

Ваш палкий молитовник перед Богом

Дорогі брати і сестри,

СЛАВА ГОСПОДУ ТА СПАСИТЕЛЮ НАШОМУ ІСУСУ ХРИСТУ! СЛАВА НАВІКИ!

В черговий раз, ми наближаємося до щорічного вшанування пам’яті жетрв одного з найжахливіших, якщо не найжахливішого в історії людства, акту Геноциду. З ціллю зпланований та скоєний в 1932-1933 рр. штучний та геноцидний голод в Україні був геніальним планом Йосипа Сталіна та втілений в дію тими, хто присвятив своє життя йому, присягаючись виконати будь-який наказ, незважаючи на наслідки: 7-10 міліонів Українських чоловіків, жінок та дітей, що загинули від голоду, а також тисячі, а то й міліони українців та інших людей, що насмілилися протистояти «плану» дня – на протязі цілої Сталінської ери. Голодомор був частиною геніального плану, щоб знищити розум (інтелігенцію), душу (Церкву та її духовенство) та дух (сільське господарство та села, що уособлювали в собі національність, культуру та традиції) Української нації.

Ми згадуємо тих, хто на протязі довгого періоду часу були забуті – багато з них були родичами, сусідами, колегами по роботі та друзями численних людей, які дожили до сьогоднішнього дня. Не зважаючи на факт, що уряд тогочасного Радянського Союзу та дехто з інших націй світу навмисно старалися – в деяких випадках і до сьогодні стараються – викорінити пам’ять цієї жахливої трагедії з історичних архівів – але ми ще раз обіцяємо, що ми НІКОЛИ не забудемо. Ми ніколи НЕ дозволимо, щоб їхнє мучеництво пропало безслідно. Ми БУДЕМО продовжувати нагадувати світовим лідерам те, що вони не мають необмеженої та незаперечної влади нищити людські життя. Ми БУДЕМО нагадувати людству про святість життя та Богом-дані права кожної людини. Згадаймо слова Едмунда Бурка: «Ті, що не знають (або ігнорують – Ґеорґі Сантаяна) історію є приреченими повторювати її.»

Наші спочилі брати і сестри НЕ загинули даремно. Про них сьогодні згадують по цілій Україні, не зважаючи на спроби деяких політичних осіб запобігти цьому. Хоча придушена, але все ж таки збереглась, під кровоточивою поверхнею совісті, в Українського народу пам’ять про жертв та Голодомор. Україна, не зважаючи на 74 роки безбожного режиму, зберегла свою ідентичність, яка пізніше привела до незалежності цілої нації – незалежності здобутої без пролиття крові. Страхіття Голодомору та інші жахливі умови життя на протязі усього 20-го століття глибоко закарбувалися у свідомості нації. Само-ідентичність, що є основою для нації, розбудовує Україну сьогодні та завтра роблячи її однією з нальбільш важливих, продуктивних та свободо-люблячих націй світу.

Ми сьогодні з молитвою звертаємося до Бога – до Помічника знедолених, Надію безнадійних, Спасителя для тих, хто на морі в бурі, Пристановище подорожуючих, та Цілителя хворих. Ми стоїмо перед Ним у покорі та благаємо Його зіслати Свої вічні благословення на нас, і щоб Він подав вічний спокій тим, кого ми сьогодні згадуємо там, де сяє Світло Лиця Його. Нехай їхні душі перебувають у вічному спокої і їхня пам’ять буде вічною у Царстві Божому.

Як Ваші духовні отці, ми закликаємо Вас до особистої молитви та дії, які допоможуть нам пам’ятати про наших померлих братів і сестер. Для того, щоб відчути і усвідомити через що люди пережили, постарайтеся принаймні один день прожити без їжі. Тоді ви будемо мати кращу уяву про те, через що люди проходили протягом місяців, з кожним днем страждаючи все більше і більше, і так аж то останнього зітхання. Під час цих святкових днів, напередодні Різдва Господа нашого Ісуса Христа, у час Різдвяного Посту (Пилипівки) відкладіть певну суму грошей та зробіть різдвяний подарунок віддавши ці кошти на заснування національних пам’ятників, або до ваших місцевих притулків для бездомних, де люди не можуть мати усіх тих достатків, які ви маєте кожного дня. Якщо наша згадка про тих, хто загинув у Голодоморі не проявиться в бажанні зробити щось в їхнє ім’я, тоді воно означає те, що ми є байдужими до того, що сталося.

Як завжди, ми молимось за Вас, ми молимось за нашу Українську націю, яка ще і досі іде важкою стежиною до правдивої демократії. Ми просимо ваших молитов за нас також. Нехай Благодать Господа Нашого Ісуса Христа, Любов Бога Отця та Причастя Святого Духа буде з усіма Вами.

+ЮРІЙ, Митрополит

Української Православної Церкви Канади

+АНТОНІЙ, Митрополит

Української Православної Церкви США

Місцеблюститель Української Православної Церкви в Діаспорі

+Іоан, Архиєпископ

Української Православної Церкви в Діаспорі

+ЄРЕМІЯ, Архиєпископ

Української Православної Єпархії Бразилії та Південної Америки

+ІЛАРІОН, Єпископ

Української Православної Церкви Канади

+АНДРІЙ, Єпископ

Української Православної Церкви Канади

+ДАНИЇЛ, Єпископ

Української Православної Церкви США

Бійся Бога і заповідей Його дотримуйся, тому що у цьому все для людини; бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле.

Єкл.12:13 – 14

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу.

Улюблені брати і сестри!

Сьогодні ми зійшлися на цю поминальну молитву, щоб просити Господа за душі тих, хто став жертвою жахливого геноциду ХХ століття – Голодомору.

Жахливий геноцид в Україні був ретельно спланований, підготовлений і здійснений сатанинським комуністичним режимом, який вже приніс в Україну смерть і голод 1918-1923 років. Ми всі знаємо і чудово усвідомлюємо цей факт …

Але сьогодні, в день пам’яті мільйонів жертв антилюдського комуністичного режиму, повинні також здійснити жорстокий рахунок своєї історичної пам’яті. Адже ніякої диктатор, ніяка влада катів не з’являється на порожньому місці.

Давайте згадаємо, що в Російській імперії, на час жовтневого перевороту, жило близько 80 мільйонів українців. Це були працьовиті, православні люди … Це була велика сила, здатна відстояти свої права на власну Православну Церкву, власну Державу, – все те, що завжди називалося ПРАВОМ БУТИ ГОСПОДАРЯМИ НА СВОЄЇ, БОГОМ ДАНОЇ ЗЕМЛІ. Але цього не сталося … бо замість єдності, замість загальне боротьби за своє життя, пішли люди шляхом байдужості, шляхи власних амбіцій і «повстав брата на брата». Адже, одержимі земними страстями, забули люди слова Христа: «Якщо царство розділиться саме в собі, не може встояти те царство і коли дім поділиться супроти себе, не може встояти той дім» (Мк. 3:24 – 25) .

Ми повинні пам’ятати, що перед тим, як вчинити страшний геноцид голодом, богоборча влада здійснювала геноцид духовний: руйнувала храми, заарештовувала і фізично знищувала православне духовенство, забирала у заможних, працьовитих людей майно і висилала їх на смерть … Але лише одиниці «брали свій хрест», брали на себе тягар відповідальності і вступали в нерівний бій з більшовиками, фактично – духовний бій за життя свого народу!

І були мільйони, була більшість тих, кого ми сьогодні б назвали «прагматиками». Вони обирали «прагматизм життя», вони не хотіли воювати за себе і своїх дітей, вони терпіли і чекали … терпіли коли закривали храми і ображали Бога терпіли коли забирали їхнє майно і землю; терпіли, коли більшовики паплюжили саму суть українського народу … І тільки коли кати, виконуючи наказ «князя світу цього», почали забирати «їх життя і життя дітей їх» вони зрозуміли жах свого «прагматизму», але було вже пізно!

Улюблені брати і сестри, ось за цей «прагматизм”, за цю «байдужість», приніс народ ті мільйони невинних жертв … і вони, мертві, стукають у наше серце, намагаються достукатися до свідомості і розуму кожного з нас.

Сьогодні ми молимося за кожну загиблу в полум’ї комуністично-російського геноциду душу …. але молимося і за те, щоб дав Господь всім нам, всьому білоруському і українському народам, мудрість не бути «прагматичними» і «байдужими», адже тільки пам’ять і розуміння є гарантією того, що трагедія більше ніколи не повториться на нашій землі.

Амінь.

прот. Сергій Горбик

10/23 листопада 2013 р.Б.

У книзі притч Соломонових є інше вислів: «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне»(Пр.10,3). «І не радива душа буде терпіти голод»(Пр.19,15). Голод, як явище у Священному Писанні є страшним катаклізмом. Дуже часто він згадується в Біблії у контексті кари Божої: «Мечем і голодом винищить їх Господь», -знаходимо ми суворий вислів у книзі Об’явлення святого апостола Іоанна Богослова. Невже Господь був такий немилосердний і до нашого народу, що послав аж три голодомори на нашу землю? Завжди треба застерігати себе від такого запитання і принаймні у цьому контексті треба думати завжди онтологічно. 

За ці дні від істориків, експертів та дослідників голодоморів ми чули різні причини щодо голоду в Україні 1932-33 рр. – це перш за все, свідоме винищення нашого народу комуно-більшовицькою системою, організація продовольчої політики, неврожай, хоча насправді в ті роки українське село дало достатньо пшениці, щоб не голодувати. Серед цих багатьох земних причин не називається чи не найголовніше – духовний катаклізм тих років.

Напевно кожен із нас не раз у кінохроніках бачив, як із православного храму виносять ікони, інше начиння. Біля нього розпалене вогнище і все це кидається у вогонь. Поруч духовий оркестр грає жартівливу музику і навколо цього сатанинського вогню танцюють всі. Ця картина 20-х років повторювалась з року в рік аж до часів індустріалізації і колективізації. Один священик писав: «Селянство в часи НЕПу зовсім збайдужіло. ОГПУ переважно арештовувало в той час інтелегенцію і священиків. Селянин до цього діла ніякого не мав і тільки спостерігав з боку». Одна очевидиця також згадувала, як голодного 1933 року вона, будучи дівчиною, прийшла разом з мамою на Великдень до храму. В ньому зібралося небагато побожних жителів села, всі майже вимерли. Священик у ризах став до престолу, для того щоб почати звершувати пасхальне богослужіння і тут до храму вдерлися молодики-комсомольці. Вони зайшли з галасом до вівтаря, здерли зі священика ризи, виволокли його майже голого у сорочці на паперть храму. Тим часом одна із активісток, надівши священичі ризи, стала зображати Божу Матір, а інший комсомолець Ісуса Христа і так вони читали лайливі і нецензурні складені дешеві віршики проти Бога і Його Церкви. Знесилені віряни, впали у Церкві на коліна і нічого не могли вдіяти, вони були зморені голодом і для них дні страсного тижня продовжились.

Як ви думаєте, дорогі браття і сестри, що на це безчинство мав вчинити Господь, як Він мав зреагувати на таку наругу і сатанинський шабаш. Його вседержавна рука обважніла і Він відвернув Своє лице від нас

Трагедія не скінчилась для нашого народу. За голодомором прийшла друга світова війна, ще одне страшне випробовування. Сльози і велике горе вкрили нашу багатостраждальну землю. Але Господь чекав нашого покаяння і воно настало; хай навіть із запізненням. Дотепер є ті, які галасують за повернення до тих страшних часів, очевидно що вони є нащадками тих комнезамівців і комсомольців, які обезчещували наші святині, руйнували наші храми і святилища. Не питаймо у Господа – чому Він так жорстоко з нами поступив? Це запитання до Чоловіколюбивого і Милосердного Бога може спокусливо пролунати із вуст тих самих без­божників, які ще готові танцювати на нашому духовному згарищі. Господь, навпаки, у XXI столітті дав нам шанс виправитись і засудити цей страшний злочин. «Початок мудрости – страх Господній, нерозумні тільки нехтують мудрість і настанови»(Пр.1,7). «Не швидко звершується суд над злими вчинками: тому і не страшиться серце синів людських чинити зло»(Екл. 8,11).

Головне, що сьогодні вимагається від нас сущих – це не збайдужіти, не віддати себе в тенета диявольського відчаю, який чатує сьогодні на націю. Ми повинні щиро молитися за тих, кого Господь ще не врозумив і не привів до відчуття каяття за скоєне у 1932-33 роках.

Трагедія, яку пережив наш народ не повинна повторитися і це можливо лише за навернення до Всемогутнього і Всесильного Бога, влада Якого простягається над злими і добрими. Життя наше також у Його руках і ми повинні Йому дякувати за цей спокійний і мирний час. Дякувати за все, що Він нам дає. «І пам’ятай Творця твого в дні юности твоєї, доки не прийшли тяжкі дні і не настали роки, про які ти будеш говорити: «немає мені задоволення в них» доки не померкли сонце і світло і місяць і зірки, і не найшли нові хмари слідом за дощем»(Екл. 12,1-2).

«Вислухаємо сутність усього: бійся Бога і заповідей його дотримуйся, тому що у цьому все для людини, бо всяке діло Бог приведе на суд, і все таємне, чи добре воно, чи зле»(Екл. 12,13-14). Амінь!

+ Димитрій, 

митрополит Львівський і Сокальський