Господи, ти був розп’ятий за мене, невдячного. За мене, що дивиться на Твої розпростерті пречисті руки і не плаче. За мене, який бачить Твоє поранене Тіло і залишається байдужим. За мене, хто дивиться на Твоє закривавлене обличчя, красою перевершує всіх смертних, і чиє серце безрозсудно не обливається кров’ю. Ти був розп’ятий, Господи, щоб подарувати мені залишення, позбавлення, порятунок і насолоду Твоїм Царством і уготована для мене блага. Я дивуюся, як можна залишатися неупередженим, думаючи про цю безмежну поблажливість Твоєї любові? Як можна залишатися в гріху, думаючи про те, як Ти, Боголюдина, був розп’ятий, щоб позбавити мене від гріхів? Коли звучать у моїх вухах слова святого Никодима Святогорця, шепоче мені: «Якщо любиш Бога істинно, подумай, перш ніж згрішити». Я не згадую Тебе, мій розп’ятий Ісус, перш ніж упасти, і не кажу, що краще померти, ніж переступити Твою заповідь, найсолодший мій Ісус, і зрадити Твою любов. Зрадити Тебе, Хто кожен раз, бачачи моє падіння, посилає Ангелів підняти мене, очистити, зцілити мої рани, які не встигають зажити, а я знову падаю, «знову і багата разів», і знову бачу Твоїх святих Ангелів, що піднімають мене і заспокоюють біль мого падіння. Любов Твоя, Господи, не всякій чи не гідна будь-якої жертви?

Я глибоко переконаний, що лише віра в Тебе, мій Христос, може врятувати мене, але не формальне виконання Твого закону. Віра не як теоретична згода з деякими істинами, але як довіра і повне відання себе Тебе, бо Ти є істина і життя (Ін. 14:6). Віра, суть якої висловлює богонатхненний апостол Павло, кажучи: «Живу вірою в Сина Божого, що полюбив мене і віддав Себе за мене» (Гал. 2:20). Іншими словами, все моє життя повинне обертатися навколо Твого пречистого лику, маючи центром віру в Тебе, живого Сина Божого, що полюбив мене і заради мене віддав Себе смерті. Сподоби мене, Господи, зробитися охопленим цією живою і глибокою вірою, що змусила великого Павла вигукувати: «Я розп’ятий з Христом, і вже не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2:19-20). Хрестившись покаянням і щирою сповіддю, як я бажаю бути розп’ятим з Тобою і вмерти для світу, живучи лише заради Тебе, мій Христос. Я омився потоками Твоєї пречистої крові, і очистився, і хочу вважатися померлим для світу і таємниче чути Твій голос, що повторює: «Якщо помреш до смерті, вмираючи, не вмреш». Мої прагнення і моя боротьба спрямовані на те, щоб не я далі жив, ветха людина з її пристрастями і бажаннями, але жив Ти всередині мене, мій Христос.

Брати мої, життя у Христі таїть у собі безмірну велич, бо воно не ґрунтується на деякому етичному п’єдесталі і не є простим переходом від смерті до життя. Святим хрещенням і святим таїнством сповіді ми, християни, переживаємо смерть старої людини і одночасно воскресіння в нове життя, яке ми покликані зберегти за допомогою нашої боротьби з гріхом. Будемо ж боротися, щоб за допомогою Духа Святого втілити в життя Божественну волю, щоб жити за прикладом Христа, прославляючи своїми справами його пресвяте ім’я, і кажучи, як апостол Павло: «Не я живу, але живе в мені Христос» (Гал. 2 :20).

Будь-яка жертва, принесена нами, християнами, мізерно мала в порівнянні з жертвою нашого улюбленого Ісуса. Який дар, зіставний з Його спасительними благодіяннями і безмірною добротою, ми можемо принести Йому? Що б ми не подарували Йому, це буде незначно, і стане, швидше не нашим даром, але заплата за ті численні дари, якими Він щедро забезпечив нас. А тому, всякий раз віддаючи Йому що-небудь, ми повинні зі смиренням говорити: «Прийми це, Господи, хоча це тільки Твоє від Твоїх». Але найбільшим і самим богоугодною даром, даром нашим особистим, що відбуваються не з безмежної Божественної благодаті, але від нашої малодушності і недбайливості, є наші гріхи. Їх просить у нас Господь, щоб ми принесли їх Йому і Він їх людинолюбне очистив. Саме їх попросив Господь, коли втілився в день Свого Різдва у віфлеємського аскета святого Ієроніма, кажучи: «Ієронім, Мені потрібні твої гріхи. Дай мені свої гріхи, щоб Я простив їх, бо за цим Я і прийшов у світ!»

Харалампос Бусьяс, гімнограф

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Всякого, маючого спрагу любові, насичує Бог.

Всякого, маючого спрагу обману – диявол.

Приходячи в цей світ, ми починаємо свій виснажливий шлях у невідомості. І кожен день ми відчуваємо спрагу і знемагаємо від втоми і праці, піднімаючись на нашу Голгофу. Спрага наша одночасно тілесна і душевна, адже, будучи людьми, ми володіємо і душею, і тілом. Але що це за спрага? Благородні прагнення, бажання і мрії. Якщо тварині кинути трохи сіна, цього їй буде досить. Людину ж можна поселити в палаці, забезпечити її всіма матеріальними благами, одягнути в шовку і порфір, а вона, тим не менш, залишиться незадоволеною. Це відбувається тому, що вона шукає чогось більш важливого і високого.

Наш Бог і Творець подбав про угамування спраги як нашого тіла, так і нашої душі. На нашому шляху він створив джерела з прохолодною водою, що радують і зміцнюють тіла подорожніх життя. Але кільканадцяти лише джерел буде недостатньо, адже насичення наше тимчасово. Незабаром ми знову захочемо випити води, і до кінця нашого життя нам будуть потрібні незліченні джерела, щоб не померти від спраги. Але щоб напоїти душу, потрібно вода не речова, а така, яка здатна зміцнити нас на довгий час. Тому сама Боголюдина, найсолодший Ісус, Джерело життя, пропонує нам допомогу і вигукує: «Хто спраглий, іди до Мене і пий» (Ін. 7:37), «А хто питиме воду, що Я йому дам, не прагнутиме довіку» (Ін. 4:14), і до кінця свого життя не буде відчувати спрагу і прийде до Мене в Моє Царство.

Чи не трагічний той факт, що нас оточує стільки прохолодних повноводних джерел, водоспади благодаті, а ми горимо від спраги? Бачимо воду, але не наближаємося до неї і спраглі до самої смерті, замість того щоб нахилитися і випити води, яку нам так щедро дарує Христос, єдиний, Хто щиро любить нас і бажає нашого спасіння.

На жаль, всі люди стоять перед безмовним питанням: чи дійсно ми жадаємо «води живої» (Ін. 4:11), жадаємо правди, справедливості, любові, щирості та миру, жадаємо кращого життя? Якщо так, це означає, що ми жадаємо Христа, і Він може напоїти нас водою Своєї благодаті, вічної радості, Божественної сили, здоров’я і пошуків вічності. Якщо ж ні, тоді ми намагаємося втамувати свою спрагу різними філософськими теоріями, розвагами, нестримної гонитвою за грошима, славою і популярністю, які не зможуть залишитися з нами після смерті, бо ці слова тимчасові, це туман, який розвіє вітер смерті. І тоді серце наше залишається незадоволеним і сухим.

Ми жадаємо любові? Хочемо, щоб оточуючі правдиво любили нас, і самі ми могли істинно любити? Наш Христос є втілення любові, і Він кличе нас до себе, кажучи: «Ідіть за Мною і навчитеся щиро любити всіх навколо, як Я полюбив вас. Ідіть за Мною і намагайтеся завжди перебувати у невпинному недосипанні і боротьбі. Але не сподівайтеся, що угамуєте свою спрагу справами вашими, своїм достоїнством і якостями, які Я дарував вам. Лише Моя милість втамовує спрагу і рятує. Царство Небесне – не винагорода за ваші справи, але благодать моїх щедрот. Тому з любимим Мною смиренням говорите: «Ми раби, що нічого не коштуємо, бо зробили, що повинні були зробити» (Лк. 17:10).

Якщо ми жадаємо любові, нас наповнює водою Твоєї любові Сам Бог. Однак коли ми жадаємо зла і обману, тоді нашу спрагу втамовує своєю отрутою лукавий і веде нас, отруєних, до себе, «до зовнішньої темряви» (Мт. 25:30).

Ми жадаємо свободи? Правителі говорять про свободу, одночасно розставляючи сильця для душ свого народу. Лише Син Бога Любові може звільнити від пристрастей, що душать нас, і зробити нас істинно свобідними.

Вода не втамовує спрагу, якщо ми лише дивимося на неї. Її треба випити, і якомога більше. Щоб Христос увійшов в глибини наших думок, почуттів, всього нашого єства завдяки нашим невпинним пошукам, безупинній молитві та Причастя Його Тіла і Крові.

Уявіть собі художника, який взяв всі свої інструменти, а разом з ними радіо, фотоапарати і все, що пропонує техногенна культура, і пішов помалювати в пустелю, забувши найголовніше – фляжку з водою. Він може включити радіоприймач і послухати чиїсь брехливі слова і пісні. Але коли він захоче пити, невже йому допоможуть всі атрибути техногенної цивілізації? І він перебуває в пустелі спраглим. Цю картину представляє нам пророк Давид у своєму псалмі: «Ти Бог мій, Тебе шукаю від рання я; Тебе, душа моя прагне по Тобі тужить тіло моє в землі пустельній і безводній» (Пс. 62: 1).

Нам, віруючим, спраглим мандрівникам в пустелі життя, потрібно лише нахилитися і випити води. Наша віра – це джерело живої води. Про це говорить старозавітний пророк Єзекіїль, якому було явлено бачення, як з храму витікав струмок. Через тисячу метрів вода доходила до щиколотки (Єз. 47:3), ще через тисячу – по коліно, далі – по пояс, поки не перетворився струмок у непрохідну річку. Береги її багато покривала зелень і плодові дерева, а води населяли незліченні риби. Ця річка уособлює нашу віру і її примноження у віках. Вона – струмок, що тече з ран Розп’ятого Христа. Поступово вона поширилася і перетворилася на вічно поточну річку, що живить своїми водами всю поверхню землі. Це Церква, заснована Господом нашим Ісусом Христом, благословенним і звеличуваним у віках.

Харалампос Бусьяс, гімнограф

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я» 

Пильнуйте

Дії 20:31

«Пильнуйте!» – Цей заклик звернений до кожного православного християнина. Пильнуйте й творіть справи ваші справами світла, – до цього закликають нас святі апостоли Матфей (26:41), Лука (Дії. 20:31) і Павло (1Кор. 16:13). Наше життя на цій землі дуже коротке, і марна трата часу нічим не може бути виправдана. Лукавий невпинно робить все, щоб викрасти нас, його завдання полягає в тому, щоб захопити кожного віруючого до загибелі. Він ніколи не втомлюється творити свої справи. Для християнина ж, коли він спить, лінується, такий стан для нього є смертоносним і кидає його без будь-якого опору в сітки скверни, в сітки темряви погибельної.

Людина, яка цінувала і берегла час життя, преподобний Іоан Домвоїтис, цінував час більше, ніж що-небудь інше і говорив, що Господь буде судити нас за наші грішні справи, оскільки ми, як люди, схильні до гріха. Але ще більше ми дамо відповідь за те, що не цінували гідно час у нашому житті. В одному зі своїх віршів цей великий подвижник нашого часу волає, кажучи:

Скільки буде день і скільки буде світло, працюй, не лінуйся, / Молитвами і добрими справами готуйся до свого заходу. / По житті ти йдеш, як по вузенькій стежці, / І тобі залишилося по ній йти зовсім трохи. / Незабаром темна ніч твої очі закриє, І глибока могила в землі приховає твоє тіло. / Не будь пустим, не стій, що не витрачай свій час, / «І скільки буде день» трудися на своїй ниві. /Промине час збору врожаю і плодів, / І святу працю ніколи не залишиться безплідним.

Кожен день нашого життя закінчується швидко, і настає вечір. Ось так прийде і вічний вечір. Це буде вечір, коли нас покличе до Себе Наречений Небесний, і горе нам, якщо світильник нашої душі в ту мить буде без масла! Тому давайте будемо пильнувати і будемо просити Господа разом з преподобним Іоаном:

Лише дай мені Ти, Христе мій, коли прийде той вечір, / Щоб душа моя не відчувала дихання вічної пітьми! / Але тільки світло радості і любові нехай буде в той вечір, / І щоб побачити вічний невечірнє день.

До такого спасительного пильнування нас закликає і Євангеліст Матфей, кажучи: «Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде» (Мт. 25:13). Але що таке неспання? Пильнування – це безперервна молитва, читання псалтирі, сльози покаяння, читання Святого Письма, піднесення нашого розуму до Небес і пониження погляду до землі, творіння милостині і відданість нашої Православної традиції. Неспання – це також життєва самоорганізація, точність і вимогливість до свого життєвого укладу, правильне розпорядження своєю щоденною часом. Неспання – це утримання від осудження ближнього свого, від пліток, від неробства слів, які є марною тратою часу. Неспання – це використання всього свого часу для спілкування з іншими на теми духовного і морального характеру, а також загальне читання священних текстів. Неспання – це розташування до молитви. Молитва нам завжди необхідна, ми в ній потребуємо, вона для нас як повітря, тому що завдяки молитві ми маємо спілкування з Богом, і завдяки їй ми знаходимося під Його покровом. Молитва береже нас від себелюбства і егоїстичного самопереконання, а також від брехні, марнославства і гордості.

У період скорботи і небезпек, видимих і невидимих, наша молитва до Бога стає ще більш необхідною, тому що цей вислів нашого смирення і нашої надії на Нього. Через неї ми отримуємо допомогу і милість Божу. І ми не повинні забувати, що Господь Вседержитель стає нашим помічником і допомагає в наших труднощах. Неспання – це постійна підготовка до бійки, а це означає, що ми повинні бути готовими протистояти своєму ворогові, який ніколи не дрімає. Він кожен раз і різними способами нападає на нас і нашу Церкву, він як «рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти» (1 Петр. 5:8). Але не знає цей злощасний, що завжди перемагає Христос, Христос Тріумфуючий, оскільки він переміг смерть і Він є «Світло світу» (Мт. 5:14), тому що Він Життя і Воскресіння (Ін. 11:25), Він є «шлях»і єдина Істина (Ін. 14: 6).

Сьогодні поборник злого також веде особисто проти нас боротьбу, як і Православна Церква бореться проти єресей, секуляризації, погоні за грошима, жадібності до матеріального, дорогого відпочинку, проти недбайливого туризму, який ставить вище всяких пам’яток осолоду похоті, обжерливість, надмірне вживання алкоголю і пияцтво, і всяку тілесну похіть, яка своїм виглядом викликає огиду у Апостола Павла, за словами тих, хто каже: «будемо їсти й пити, бо завтра помремо» (1 Кор. 15:32). Він бореться проти нас, спокушаючи нас розкішним життям, легким збагаченням, комфортністю, рекламованим гуманізмом і інтересом до далеких країн, але в теж час він робить так, щоб ми не помічали свого ближнього, залишаючи його страждати, і щоб ми залишалися бездушні на прохання тих , які на нас дивляться і волають до нас разом з розслабленим у купелі Віфезда «бо не маю людини» (Ін. 5:7).

Він бореться проти нас, пропагуючи чужий нам спосіб життя, за допомогою наркотиків та Інтернету, який є ахіллесовою п’ятою для культури, і через яку в тіло Церковне проникає тління, проникає в віруючих, які забули слова Апостола Народів «стійте і тримайтеся передання» (2 Фес. 2:15). Він бореться з нами за допомогою троянського коня, – це ворог, ім’я якому екуменізм. Він ховається в Церкві і підступно робить все, щоб зруйнувати наше Православ’я. Цей ворог придумує різні способи, щоб кинути нас в отруйні обійми брехні і самообману. Він ставить в основу примат і безгрішність Папи, який за допомогою унії та економічної сили, яка подібна великий кам’яній брилі, знищує всіх, хто знаходиться у неї на шляху.

Тож пильнуйте, не будьте бездіяльними! Зміцнюйтеся! Щоб вас не звабили хвилі безвір’я та байдужості. «Будьте мужні і тверді» (1 Кор. 16:13), чиніть опір! Зло, яке приховано під маскою добра – зухвале і боягузливе. Тому будьте сильні і тверді, щоб вас не долали скорботи невдач і розчарувань! Нехай вас не приваблює слава технократії і наукових досягнень. Не піддавайтеся всіх принад нашого більш ніж споживацького суспільства. Нехай вас не пригнічує величезна кількість вигаданих засобами масової інформації новин, які доносяться до нас із шкідливою середовища. Нехай вас не лякають всі страхи цього світу. Наше спасіння поруч з нами! З нами Воскреслий Ісус Христос, і з Ним ми по справжньому впевнені, що наприкінці разом з Ним ми вийдемо переможцями. Але лише тільки з Ним, тому що, на жаль, ми хотіли своїми силами врятувати землю, але тільки погубили її. Прагнули подолати відстані за допомогою технологій, але залишилися одні, залишилися без рідних і близьких. Ми створили нову школу без стін моральності і віри. Ми остаточно знехтували нашим вихованням. Полум’яно заявили про справедливість і про людські права, але свою безвольність ми зміцнили несправедливими соціальними тенденціями. Переживали і переживаємо за наші національні права, але продовжуємо діяти, чекаючи, що весь цей жах пройде сам по собі. Ми відмовилися від моральних основ і, таким чином, створили велику внутрішню порожнечу. Тільки під час злиднів і кризи, коли наші кишені порожні і ми не маємо коштів для існування, ми приходимо до переоцінки і до вирішення проблем. Але і тоді, і зараз, ми продовжуємо бути бездіяльними! Давайте повернемося із забуття, в якому ми знаходимося і будемо перебувати в стані, що схиляє наші серця до молитви і в теж час усвідомлювати нашу людську слабкість. І лише тільки так ми зможемо перемогти в цій битві.

Харалампос Бусьяс, гімнограф.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Ми очікували сходу великого і сильного душевного світла, здатного розсадити густу темряву гріха і смерті. З Воскресінням Христа, Світло миру, ворота раю відчинилися і для нас, і серця наші сповнилися його сліпучого сяйва. І цим небесам всі ми покликані вічно радіти в світлі П’ятидесятниці. Здавна небеса як чертоги Бога, «першого й справді істинного світла», як говорив святий Никодим Святогорець [1, ст.424], іменуються «полум’яними». Тут мешкають ангельські сили – «світи другорядні», що приймають і передають світ першого світила – Трисонячного Божества. Світлом наповнилася і земля за допомогою Духа Утішителя, що став нашим світлим путівником до нескінченного блаженства, що очікує всіх віруючих в пресвітле триіпостасного Божество.

Наше світло – Христос, джерело вічного світла, явив свою славу учням у Фаворського світла, перетворює його перед обраними учнями. Це світло, яке Христос наш випромінював на небесах, перш ніж прийняти людську природу, Він приховував від людей, оскільки для них було б неможливим дивитися на нього: вони здивувалися б і осліпли. А якщо ми і на сонце не можемо дивитися незахищеними очима, сонце речове, створене Богом, як би ми змогли дивитися на самого Творця сонця, розумного Сонця правди, саме втілення світла, про що говорить нам ексапостіларій свята Вознесіння Господнього: Він вознісся на небо до першосвітлої слави, до Небесного Отця, який є першим світлом, початком світла.

Світло Христа осяває кожного людину, що приходить у світ, неприступним сяйвом, провідним до спасіння – світлого дня вічної радості. Це сяйво Духа Утішителя, зійшла у вигляді вогненних язиків у день П’ятидесятниці і не тільки осяяв святих апостолів, а через них і весь народ Божий на довгі століття, але перетворив неписьменних Тиверіадських рибалок у наймудріших ловців людей, вселенських просвітителів, що своїм найяскравішим сяйвом розігнали туман і темряву невідання і вічної смерті.

Але хто з нас, земних, може сказати, що радіє світлу Христову, купається в сяючому хмарі Його благодаті, щодня проживаючи світло П’ятидесятниці? Чиї справи настільки світлі, що здатні розсіяти морок вічного покарання і пекельну темряву? Лише той, хто живе в любові, перебуваючи в світлі Воскресіння, променистому Фаворської хмари, приймає вогненні язики П’ятидесятниці, знаходиться поруч з Христом, і світлий його спосіб життя не дає приводу до спокуси і падіння його брата. І сам він не затьмарюється і не спокушається темними справами і словами свого ближнього. Любов є світло, так само як і людинолюбство, є вираженням істинної любові. Таким чином, людинолюбний людина живе і діє в світлому хмарі Божому, насолоджується сяйвом, турботою і теплотою, виливає нествореним Сонцем, Творцем створеного світу, Усетворцем Богом.

Наша свята Церква, заснована в день П’ятидесятниці Світлом світу, Боголюдиною Христом, століттями освітлюється полум’яними мовами Духа Утішителя, наставляючи «на всяку істину» (Ін. 16:13). Наша Церква являє собою джерело благості, що не припиняв своєї роботи майстерню святості, слідуючи заповіді Світла подавця Христа: «Будьте святі, бо святий» (1 Петр. 1616). Церква наша бере пил і звертає її в золото, бере матерію і звертає в дух, очищає серця, що потопають у болоті, з тліну виробляє нетління, земних людей перетворює на насельників Небес, воїнів земного війська – Церкви – перетворюває  в учасників тріумфального небесного святкування. Така наша Церква і її шлях спасення в віках.

Світла подавця, Пресвятої Дух і Утішитель всіх нас постачає дарами, наділяє чеснотами, що прикрашають нас і відзначають наш земний шлях. Однак Бог дає всім нам різні дари. Апостол Павло говорить: «Чи всi апостоли? Чи всi пророки? Чи всi вчителi? Чи всi чудотворцi? Чи всi мають дари зцiлення? Чи всi говорять рiзними мовами? Чи всi тлумачi?» (1 Кор. 12:29-30). Кожен має свій дар і не вправі говорити, що дар його перевершує дар ближнього. Дарунки, які дає нам Бог, таланти, якими Він нас наділяє, ми покликані розвивати і примножувати, маючи вищою метою духовне вдосконалення, святість і повчання ближнього, бо заради порятунку і Христос був розіп’ятий. Але горе нам, якщо таланти, отримані від Бога, ми не множимо, але зариваємо в землю. І Бог покарає нас за наше лукавство і лінь. Апостол Павло говорить до Коринтянів: «Дбайте про дари бiльшi» (1 Кор. 12:31), що означає: ревно шукайте дарів, несучих велику користь. І дари ці ґрунтуються на любові. Любов робить нас смиренними, несріблолюбними , милостивими, людинолюбними, перетворює в чесних і законних борців на арені життя. І Христос чекає, коли зможе покласти на нашу голову вінець перемоги, бо «якщо хто i змагається, не одержить вінок, коли незаконно буде змагатися» (2 Тим. 2:5).

Посилання

1. Никодим Святогорець «Еортодроміон». СПб, 1998 р. (Джерело перекладу цитати в даному тексті).

Харалампос Бусьяс, гимнограф

Переклад українською мовою – «Київське православ’я»