Монастирський Троїцький собор зі своїми унікальними оздобленнями в стилі українського бароко витримав численні війни і революції, роки атеїстичного запустіння, але не витримав сучасної «пінопластової реставрації» малограмотних московських попів Іще не пізно зупинити цю наругу і повернути унікальній пам’ятці українського бароко XVII ст. первісний вигляд!

Просимо максимально поширити цю інформацію та підтримати ідею підняти від імені громадськості питання про усунення пінопластової обшивки на стінах собору!

Більш сучасних фото можна подивитися тут

По матеріалам Олега Кулешова

Кондак 1

Вибраний Господом Сил, преподобний і богомудрий княже Миколо, ти першим, з числа благовірних князів землі нашої діадему і скіпетр залишивши, в чернечому чині ревно послужив Господу в обителі Києво-Печерській, і нині, на небесах в оселях райських перебуваючи, молися за тих, які з любов’ю звертаються до тебе:

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Ікос1

Ангели на небесах і люди на землі дивуються благочестивому і праведному твоєму житію, преподобний княже Миколо, бо земне князювання і славу мирську заради Царя Слави Христа залишив ти, бажаючи ревно послужити Спасу й Господу і нині, в оселях небесних перебуваючи, прийми від нас недостойних таку похвалу:

Радуйся, бо життя своє ти повністю Христу доручив;

Радуйся, бо і в княжому чині, й в чернечому образі благочестивим життям пожив;

Радуйся, бо відмовившись від скарбів тимчасових і тлінних, ти придбав неоціненну Перлину – Христа;

Радуйся, бо ти престол княжий залишив, багатство і славу світу цього за ніщо вважаючи;

Радуйся, бо ти, зодягнувшись у ангельський образ, ревно пішов за Христом;

Радуйся, бо за труди і подвиги твої, ти вінець нетлінний від Господа отримав;

Радуйся, бо разом з Христом і всіма святими царюєш нині на Небесах;

Радуйся, бо ти ревно молишся в оселя небесних за земну Вітчизну твою;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 2

Господь Вседержитель, бачачи побожне життя твоє, преподобний княже Миколо, як ти від неправди відхилявся, дбаючи найперше про збагачення душі своєї чеснотами християнськими, – покликав тебе на тісну стежку чернечого житія, якою ти неухильно йшов за Христом, Сонцем Правди, невпинно співаючи Йому: Алілуя.

Ікос 2

Розум твій, преподобний княже Миколо, ще від юності благодаттю Божою був просвічений і побожне життя твоє багатьма чеснотами християнськими прикрашене, тому ми, благочестю твоєму дивуючись прославляємо тебе, як істинного угодника Господнього, взиваючи:

Радуйся, правило віри і благочестя;

Радуйся, противнику гріха і всякого нечестя;

Радуйся, бо ти за ім’ям твоїм і життя твоє стяжав;

Радуйся, бо ти світ і суєту його смиренністю Христовою переміг;

Радуйся, бо убогість Христову полюбив;

Радуйся, бо до бажаного пристановища прийшов;

Радуйся, бо ти славу небесну осягнув;

Радуйся, бо ти сином і наслідником Споконвічного Світла став;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 3

Силою Всевишнього укріплений, проводив ти дні благочестивого князювання, віддаляючись від неправди і лицемірства, а, відчувши швидкоплинність земного володарювання і слави, пішов до обителі Києво-Печерської, щоб, разом із преподобними, єдиними устами і серцем співати Христу-Життєдавцю: Алілуя.

Ікос 3

Маючи велике бажання ревно послужити Христу, відрікшись від світу, поспішив ти, як старанний працівник, попрацювати в преподобії на славу Бога і ближніх, тому й ми, прославляючи чернечі подвиги твої, так взиваємо:

Радуйся, бо ти зійшов на висоту чеснот;

Радуйся, бо ти святістю життя в обителі Києво-Печерській засяяв;

Радуйся, бо ти взірець смирення і послуху для братії показав;

Радуйся, бо земне багатство своє на будівництво надбрамного храму Святої Тройці віддав;

Радуйся, бо і Микільський лікарняний монастир коштом своїм побудував;

Радуйся, бо, просвітлений благодаттю Божою, душу і тіло своє просвітив;

Радуйся, бо у виконанні заповідей Христових все життя твоє провів;

Радуйся, бо перебуваєш нині разом з ангелами і святими на Небесах;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 4

Бурі життєвих турбот і пристрастей не змогли похитнути благого наміру твого, блаженний княже Миколо, ревно йти за Христом, тому ти, всі напасті диявола відкинувши, повністю з’єднався з Христом, співаючи переможну пісню: Алілуя.

Ікос 4

Бачила братія монастиря Києво-Печерського сповнене чеснот і подвигів святе житіє твоє, преподобний княже Миколо, і ревно прославляла Господа за те, що засвітив їм такого світильника. То ж і ми, дивуючись подвигам твоїм, промовляємо:

Радуйся, немеркнучий світильнику Православ’я;

Радуйся, бо ти старанно послужив у житті своєму на славу Господа;

Радуйся, бо всіма своїми ділами, помислами і словами ти догоджав Христу;

Радуйся, бо Сам Господь від усякої скверни очищав тебе;

Радуйся, бо ти переміг, за Божою поміччю, підступи лукавих духів;

Радуйся, бо ти з ангелам на Небесах перебуваєш;

Радуйся, бо за землю Волинську і за всю Україну невпинно Господа благаєш;

Радуйся, бо завжди прохання наші чуєш і до Господа їх спрямовуєш;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 5

Скерований Христом, Божою Зорею, проводив ти дні життя свого, преподобний княже Миколо, і тебе, як вірного раба Свого, прославив Господь, Якому ти безперестанно день і ніч співав: Алілуя

Ікос 5

Бачила братія обителі Києво-Печерської і всі люди, які на молитву до неї приходили, святе і праведне твоє житіє, преподобний княже Миколо, бо ти ніколи без роботи не перебував, постійно промовляючи устами своїми Ісусову молитву, всю надію на Господа покладаючи, ми ж, дивуючись святості твоїй, так прославляємо тебе:

Радуйся, сине справжньої трудолюбності;

Радуйся, молитви Ісусової старанний виконавцю;

Радуйся, бо ти в посницьких трудах благодать від Бога прийняв;

Радуйся, бо ти через піст і молитву учасником вічної трапези у Царстві Небесному став;

Радуйся, бо ти безкорисливістю прикрасив душу свою;

Радуйся, бо ти єдиним словом недуги зціляв;

Радуйся, бо ти всім, хто приходив до тебе у різних скорботах утіху подавав;

Радуйся, бо і лікаря свого Петра привів до Христа;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 6

Проповідником благочестивого чернечого житія став ти в обителі Києво-Печерській, преподобний княже Миколо, бо щоденно старанно, зі смиренністю, виконував всі покладені на тебе послухи, виголошуючи Всемогутньому Богу ангельську пісню: Алілуя.

Ікос 6

Засяяв ти, як найясніша зірка, з надр печер Київських своїми чудесами і подвигами просвічуючи усі кінці землі Української, ми ж, дізнавшись про твоє богоугодне житіє, з любов’ю прославляємо тебе:

Радуйся, бо ти храм Духа Святого в душі своїй сотворив;

Радуйся, бо Христу Богу без лінощів щиро послужив;

Радуйся, бо ти з просвітленим серцем творив волю Господню благу;

Радуйся, бо ти в бадьорості серця і тверезості розуму прожив ніч цього життя тимчасового;

Радуйся, бо в Чертог Божественної Слави увійшов;

Радуйся, бо ти з собором преподобних отців Києво-Печерських небесних на Небесах з’єднався;

Радуйся, бо ти залишив для нас нетлінні мощі свої;

Радуйся, бо мощі твої стали для всіх, хто з вірою вдається до молитовного твого заступництва, джерелом зцілення;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 7

Бажаючи всім серцем і всією душею послужити Богу і ближнім своїм, преподобний княже Миколо, понад тридцять років безвідлучно перебував ти в подвигах у монастирі Києво-Печерському, відрікшись від світу цього і ставши блаженним чорноризцем, щоб невтомно співати Сотворителю всього: Алілуя

Ікос 7

Нового, відділеного від суєти світу цього, життя проповідником став ти, отче преподобний Миколо, коли змінив славу князювання на смиренний чернечий образ, щодня перебуваючи у молитві та богомисленні, ми ж, твою велику побожність бажаючи наслідувати, виголошуємо тобі таку похвалу:

Радуйся, бо ти руки свої щодня в молитві підносив до Господа Бога в Тройці Святій;

Радуйся, бо ти в смиренні, цнотливості та послусі провадив дні свого життя;

Радуйся, бо ти постійно виконував Божу волю святу;

Радуйся, бо Сам Господь прославив тебе;

Радуйся, бо ти заслужив невимовну радість зі святими на небесах;

Радуйся, бо ти, як плодовите дерево, був посаджений Господом у райському саду;

Радуйся, бо ти старанно нині молишся за нас на Небесах;

Радуйся, бо землю Волинську і всю Україну молитвами твоїми охороняєш;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 8

Дивним і сповненим усяких чеснот було твоє житіє в обителі Києво-Печерській, де ти, преподобний Миколо, процвів як запашна квітка, постійними трудами і подвигами вінець нетлінний у Царстві Небесному здобуваючи, щоб, разом з ангелами, постійно співати Сотворителю всього: Алілуя.

Ікос 8

Всією душею своєю полюбивши Христа, преподобний княже Миколо, і, зодягнувшись у всю зброю спасіння, переміг ти мерзенного веліара і ангелів його, ми ж, прославляючи святе твоє житіє, так шануємо тебе:

Радуйся, світильнику віри невгасимий;

Радуйся, образе істинного покаяння;

Радуйся, прикладе любові і всепрощення;

Радуйся, переможцю гордині лукавого;

Радуйся, хворих зцілителю;

Радуйся, бісів прогонителю;

Радуйся, від бід і напастей наш захисте;

Радуйся, Церкви Української похвало і окрасо;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 9

Всього себе підкорив ти Христові і, як вірний виконавець Всеблагої Волі Його, пішов за Спасителем, прийнявши чернечий постриг в обителі Києво-Печерській, де, дивлячись на приклад преподобних отців, Миколо блаженний, мав на устах завжди ангельську пісню: Алілуя.

Ікос 9

Красномовці майстерні не в силі достойно прославити твоє святе і праведне житіє, преподобний отче Миколо, яке провадив ти на горі Печерській, наслідуючи подвиги преподобних отців, ми ж насмілюємось, своїми недостойними устами, хоч трохи оспівати святість твою, взиваючи:

Радуйся, бо ти ворожу силу посоромив;

Радуйся, бо в житті своєму воістину зодягнувся в Христа;

Радуйся, бо ти ділами своїми навчав найперше дбати про душу свою;

Радуйся, бо ти посницьким своїм житієм приборкав плоть свою;

Радуйся, бо ти разом з усіма преподобними Печерськими на Небесах у радості нескінченній перебуваєш;

Радуйся, бо з роду в рід прославляється пам’ять твоя;

Радуйся, бо, за даною тобі від Бога благодаттю, і нині твориш чудеса;

Радуйся, бо мощі твої, скарб безцінний, в печерах Київських спочивають;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 10

Спасти бажаючи душу свою, в обителі преподобних Антонія і Феодосія оселився ти, блаженний княже Миколо, всю суєтність і мінливість світу цього відкинувши, з глибини серця ти виголошував Богові пісню: Алілуя

Ікос 10

Стіною і огорожею від ворогів видимих і невидимих є ти, преподобний княже Миколо, для вірних дітей Церкви Православної, які в молитві до захисту твого перед Владикою і Господом звертаються, прославляючи тебе:

Радуйся, благодаттю Божою осяяний;

Радуйся, постом і молитвою очищений;

Радуйся, Самим Христом прославлений;

Радуйся, бо з Христом царюєш у вічній славі на Небесах;

Радуйся, бо велику благодать від Христа маючи, постійно молишся за нас;

Радуйся, бо молитва твоя нас наче єлеєм змащує;

Радуйся, бо за твоїми молитвами Господь розкаяних грішників від вічної смерті визволяє;

Радуйся, бо за твоїми заступництвом Господь нас від ворогів видимих і не видимих охороняє;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 11

Спів безперестанний ми, грішні, приносимо Триіпостасному Владиці, за те, що явив для землі Волинської та всієї України преславного молитвеника й чудотворця, і, перед святою твоєю іконою, преподобний княже Миколо, голосно виголошуємо ангельську пісню: Алілуя.

Ікос 11

Світлосяйним світильником Божої благодаті став ти, преподобний княже Миколо, осяюючи всі кінці землі нашої, бо великими подвигами своїми ти князя темряви далеко відігнав зі всім його мерзенним воїнством, тому й ми, натхненні твоїм благочестивим житієм, із розчуленим серцем взиваємо до тебе:

Радуйся, зірко ясна землі нашої, бо вірним шлях до Царства Божого вказуєш;

Радуйся, бо велику сміливість перед Богом маєш і молишся за нас;

Радуйся, бо молитва твоя, як кадило запашне біля Престолу Всевишнього;

Радуйся, бо молитовним заступництвом твоїм сморід пристрастей розганяєш;

Радуйся, духовного саду Лаври Києво-Печерської нев’янучий цвіте;

Радуйся, бо ти смиренний дух свій, як птах, підніс на висоту чеснот;

Радуйся, бо святим і праведним своїм житієм на подвиги нас надихаєш;

Радуйся, бо ти від сну гріховного нас пробуджуєш;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 12

Благодаттю Божою наповнений, преподобний княже Миколо, виблагай для тих, хто вшановує тебе, як великого угодника і чудотворця, щедрі дари Господнього Милосердя, щоб за твоїми молитвами досягли ми вічного блаженства і з усіма святими співали переможну пісню: Алілуя.

Ікос 12

Прославляємо твоє рівноангельське житіє, преподобний княже Миколо, бо від юності своєї у всьому Господу догоджав ти, дотримуючись заповідей Божих, і нині на Небесах із Законодавцем перебуваючи, прийми від нас похвали такі:

Радуйся, чесна окрасо Церкви;

Радуйся, ангелів співбесіднику;

Радуйся, ченців взірець і правило;

Радуйся, для благочестивих християн у вірі утвердження;

Радуйся, для тих, які впали у відчай, – розрада і оновлення;

Радуйся, смиренномудрості стовпе непохитний;

Радуйся, собору отців Києво-Печерських спільнику;

Радуйся, за землю Волинську невтомний молитвенику;

Радуйся, преподобний княже Миколо, смирення Христового ревнителю.

Кондак 13

О, преподобний княже Миколо Святошо, прийми це мале моління наше, яке від глибини серця приносимо тобі: своїми старанними молитвами захисти землю твою і народ від ворогів видимих і невидимих, щоб усі, пам’ятаючи такого угодника, прославляли Господа, дивного у святих Своїх, із вдячністю взиваючи: Алілуя.

(Цей кондак співається тричі, потім Ікос 1 і Кондак 1)

МОЛИТВА

О, предивний угоднику Христовий і неустанний молитвеннику наш, преподобний княже Миколо, ти славу світу цього і його тлінні скарби за ніщо вважав і, покинувши почесті княжого життя, всього себе доручив Христу. Як вірний раб пішов за Царем і Господом, не обертаючись назад, і, прославившись подвигами і чудесами в обителі Києво-Печерській, засяяв, як світлосяйна зірка на духовному небі землі Волинської та всієї України. То ж нині, біля Престолу Всевишнього, разом з преподобними Антонієм і Феодосієм, і всіма преподобними Печерськими перебуваючи, молися за нас, які урочисто творимо пам’ять твою, щоб і нам, за твоїми молитвами, стати синами й доньками Світла, і, разом із ангелами, прославляти пречисте і величне Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа на віки віків. Амінь.

10/23 липня

Преподобний Антоній Києво-Печерський народився в 983 році недалеко від Чернігова, в містечку Любечі. З юних років маючи страх Божий, він бажав зодягнутися в чернечий образ. Прийшовши в вік, він вирушив мандрувати і, досягнувши Афона, запалав бажанням наслідувати подвигам його святих насельників. Прийнявши тут постриг, юний чернець у всьому догоджав Богу і, ідучи по шляху доброчесності, особливо процвітав у покірності та послуху, так що всі монахи раділи, дивлячись на його святе життя.

Бачачи в Антонії великого майбутнього подвижника, ігумен, по натхненню від Бога, відправив його на батьківщину, сказавши: «Антоній! Пора тобі та інших скерувати до святого життя. Вернися в свою Київську землю, нехай буде на тобі благословення Святої Афонської Гори, від тебе відбудеться безліч ченців».

Повернувшись в Київську Русь, Антоній почав обходити монастирі на Київщині, але ніде не знайшов такого суворої життя, до якого він звик на Афоні.

За Божим задумом, на одному з пагорбів Київських, на крутому березі Дніпра, що нагадувало йому улюблений Афон, в лісі, поблизу села Берестове, він побачив печеру, викопану священиком Іларіоном (згодом святий Митрополит Київський; пам’ять 21 жовтня). Він став подвизатися там в молитві, пості, недосипанні і праці, вживаючи через день трохи їжі, іноді не їв по тижню. Люди почали приходити до подвижника за благословенням, радою, а інші вирішували назавжди залишитися зі святим. У числі перших учнів преподобного Антонія був святий Никон, який 1032 року постриг преподобного Феодосія Печерського († 1074; пам’ять 3 травня), що прийшов у обитель.

Святе життя Преподобного Антонія осяяло всю Київську Русь красою чернечого подвигу. Святий Антоній тих, хто прагнув чернецтва приймав з любов’ю. Після настанов, як має йти за Христом, він наказував блаженному Никону постригати бажаючих. Коли біля Преподобного зібралося 12 чоловік братії, спільними зусиллями була викопана печера і в ній влаштована церква і келії для ченців. Святий Антоній, поставивши над братією ігуменом блаженного Варлама, сам пішов з обителі і, викопавши собі нову печеру, зачинився в ній. Але й там, біля місця його самоти, незабаром почали селитися ченці. Так утворилися Близькі і Далекі печерні монастирі. Згодом над Дальньої печерою була вибудувана ченцями невелика дерев’яна церква на честь Успіння Божої Матері.

По наказу князя Ізяслава ігумен Варлам пішов у Димитріївський монастир. Благословенням преподобного Антонія і за спільною згодою братії, на ігуменство був обраний лагідний і смиренний Феодосій. До того часу число братії вже досягло ста чоловік. Великий київський князь Ізяслав († 1078) подарував ченцям гору, на якій був збудований великий храм і келії, а навколо поставлений частокіл. Так утворилася славна обитель, яка була названа Печерською, як заснована над печерами. Ведучи розповідь про це, літописець зауважує, що хоча й існують багато монастирів, влаштовані багатством царів і бояр, проте вони не можуть зрівнятися з тими, які будуються молитвами святих, їх сльозами, постом і чуванням. Так і преподобний Антоній не мав золота, але своїми працями зростив обитель, незрівнянну з іншими, яка стала першим духовним центром Київської Русі.

За святе життя Бог прославив преподобного Антонія даром прозріння і чудотворця. Особливо це проявилося при побудові їм великої Печерської церкви. Сама Пресвята Богородиця з’явилася йому і преподобному Феодосію у Влахернському храмі, куди вони чудово з’явилися, були захоплені, але не відлучаючись від Печерського монастиря. Отримавши від Матері Божої золото, святі найняли майстрів-мулярів, які, за велінням Цариці Небесної, пішли в Київ для побудови храму в Печерській обителі. При цьому явленні Матір Божа передбачила близьку смерть преподобного Антонія, яка надійшла на 90-му році його життя 7 травня 1073. Мощі преподобного Антонія, по Божу задуму, залишаються прихованими.

Тропар преподобному Антонію Києво-Печерському, глас 4

Від марноти мирської одійшов ти / та, зневаживши світ, по Євангелію за Христом пішов, / і, проживши життям ангельським, до тихого пристановища, до гори Афона прибув, / а звідти на гору Київську з благословення отців прийшов / і там, у подвигу життя звершивши, вітчизну свою просвітив, / і, багатьом ченцям стежку до Царства Небесного показавши, до Христа їх привів. / Молися ж Йому, Антонію преподобний, щоб спас душі наші.

Кондак преподобному Антонію Києво-Печерському, глас 8

Віддавши себе Богові, якого більше за все з молоду полюбив ти, преподобний, / за Ним услід зі всієї душі з любов’ю пішов єси / та все життєве, тлінне відкинувши, як нікчемне, / ти викопав собі  в землі печеру / і, добрий подвиг у ній проти підступів  невидимого ворога звершуючи, / як сонце світлосяйне, на всю землю засяяв ти; / і звідти з радістю перейшов до світлиць небесних. / І нині, коли з ангелами стоїш перед престолом Владики, / спом’яни нас, що шанують пам’ять твою, / щоб ми взивали: радуйся, Антонію, отче наш.

Молитва до преподобного Антонія Печерського

О добрий пастирю і наставнику, війно пам’ятний ченців Русі Київської першоначальнику, преподобний і богоносний отче наш Антонію! Ти вгорі на Небесах, а ми внизу на землі, віддалені від тебе не стільки місцем, скільки гріховною нашою нечистотою, однак, пам’ятаючи твою батьківську любов до людей, рідних тобі, припадаємо і молимося зі зворушенням і вірою: допоможи нам, грішним, очиститися покаянням і бути достойними помилування і прощення від Господа і Сотворителя нашого. Умоли Його благість дарувати нам великі і багаті милості, добре поліття, міцний мир, нелицемірну братолюбність і благочестя, достаток плодів земних, і щоб ми не перетворювали на зло добро, що дарується нам від щедрої правиці Його, але на славу імені Його святого і для нашого спасіння. Збережи, угоднику Божий, твоїм святим заступництвом усіх нас. Охорони, чудотворцю святий, благосильними твоїми молитвами обитель твою, і всю Україну нашу неушкодженими від усякого зла, і всіх людей, що живуть в обителі твоїй, і тих, що на покло­ніння до неї приходять, осіни небесним твоїм благословенням і в скорботах, бідах і хворобах подай їм утіху, визволення і зцілення; щоб ми подячно славили, хвалили і величали Господа, Який прославив тебе, і через тебе дивно благодіє нам, безначального Отця, Єдинородного Його Сина, і Єдиносущного Його Духа, Трійцю Животворчу і нероздільну, і твоє святе за­ступлення навіки-віків. Амінь.

Коли більшовики зруйнували Золотоверхій Михайлівській монастир в 1930-х роках, мощі святої Варвари були вилучені в музей. Нині вони зберігаються у Володимирському соборі в Києві, що належить Українській православній церкві Київського патріархату.

Вже від ХІІІ – XIV століття в Київському Православ’ї відома служба святій великомучениці Варварі, яка, по міркуванню деяких істориків, була не перекладена з грецької мови, а саме складена в Київської митрополії.

Появлення «Акафіста Святій Великомучениці Варварі» у Київському Православ’ї вперше відзначається в 1637 р., коли він був виданій в Києво-Печерської лаврі «на підставі лаврських рукописів». Але, на великий жаль, цей текст на сьогодні вважається втраченим, а деякі дослідники загали вважають його історичну наявність сумнівною.

Сучасній варіант «Акафіста Святій Великомучениці Варварі» належить перу відомого богослова та письменника Київського Православ’я, митрополита Київського і Галицького Іосафа (Кроковського), які з 1697 по 1708 був архімандритом Києва-Печерської лаври.

Саме цей акафіст у 1691 році був виданий в Чернігові з благословення Чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. Акафіст, по наказу митрополита Іосафа (на той час – архімандрита), читався в Києво-Печерської лаврі по вівторкам.

У 1698 році Акафіст був перевиданий окремої книжкою в друкарні Києво-Печерської лаври.

Загалом, «Акафіст Святій Великомучениці Варварі» користався такій популярністю в народі, що видавався також у 1707 (Київ) та в 1712 (Чернігів) рр. Але в видання 1707 року були автором були внесені певні правки, які відсутні в Чернігівському виданні 1712 р.

Саме на підставі виправленого видання 1707 р., Києво-Печерським архімандритом Лукою в 1755 – 1756 роках було підготоване до друку, а в 1757 видана книга «Акафіст Святій Великомучениці Варварі», яка було досить великою, багато оздобленою заставками та гравюрами, та включало в себе: працю свт. Іоана Золотоустого «О шануванні святих мощів»; передмову власне архімандрита Луці; молитовний канон з акафістом святій великомучениці Варварі; набожний вірш (спів) святій; житіє святій великомучениці Варвари та «Повість о чесних мощах святій великомучениці Варвари» – дві останніх статті належать перу митрополита Димитрія Ростовського та були присутні в віданні 1698 р.

Також варто відзначити той факт, що, незважаючи на те, що вже більше півстоліття Київська митрополія була приєднана до Московської патріархії, київські ченці продовжували триматися не тільки свого, українського, православного обряду, але й видавати богослужбові книги на українському ізводі церковнослов’янської мови. Таке положення речей тривало практично до останньої чверті вісімнадцятого століття. Саме цим і унікальне дане видання акафіста святій великомучениці Варварі.

Дане видання було перевидано в 1788 році з мовними виправленнями, спрямованими на наближення тексту до «великоросійських зразків». Це друге видання, незважаючи на протидію ряду архієреїв РПЦ, здійснив митрополит Київський і Галицький Самуїл.

На початку дев’ятнадцятого століття, у Петербургу, була здійснена остаточна російська редакція акафіста великомучениці Варварі, у результаті якої були вилучені всі автентичні українські мовні елементи. Варіант втратив свою оригінальність і вже в такій, російської редакції, перевидавався кілька разів.

Постановою Священного урядового синоду РПЦ, в 1810 році Київські та Чернігівські видання 1691, 1698, 1706, 1712, 1757 і 1788 років були виведені з богослужбової практики й фактично заборонені…

Джерала

1. Святая великомученица Варвара. М., 1992
2. Наука и литература в России при Петре Великом. Исследование П. Пекарского. СПб., 1862
3. митрополит Евгений (Болховитинов). Описание Киевософийского собора. Киев, 1825.
4. Печатные издания Киево-Печерской лавры (XVII – XVIII вв.). М., 1992.
5. Православные русские акафисты. Казань, 1903.

прот. Сергій Горбик

Акафіст Святій Великомучениці Варварі, Київ, 1757

Пам’ять 5 червня/18 червня

Великий князь Київський Ігор Ольгович, у святому хрещенні Георгій, у 1146 році був розгромлений і взятий у полон князем Ізяславом і заточений в одному з монастирів Переяславля Руського або Південного (нині Переяслав-Хмельницький). Далеко від суєти світу цього, важко хворий, він став каятися у своїх гріхах і просив дозволити йому постригтися в ченці. 5 січня 1147 р. Б. єпископ Переяславський Євфимій постриг його в чернецтво з ім’ям Гавриїл. Незабаром він видужав і був переведений в Київський Феодорівськійї монастир, де прийняв схиму з ім’ям Ігнатій і цілком віддався чернечим подвигам.

Але дух братовбивчої ненависті бушував над Києвом. Чернігівські князі, двоюрідні брати Ігоря, замислили заманити Ізяслава Київського в спільний похід – з тим, щоб захопити його або вбити. Змова відкрилася, коли князь був уже на шляху до Чернігова. Обурені кияни, дізнавшись про підступність чернігівців, обрушили помсту на ні в чому неповинного князя-схимника. 19 вересня 1147 святий Ігор був по-звірячому вбитий.

Господь прославив страждальця чудесами. З благословення митрополита Київського Климента Смолятича, ігумен Феодорівського монастиря Ананія здійснив поховання страстотерпця в храмі Київського Симоновського монастиря. 5 червня 1150 р.Б., коли київський стіл був зайнятий Юрієм Долгоруким, його союзник, князь Чернігівський Святослав Ольгович, рідний брат убитого Ігоря, урочисто переніс святі мощі князя Ігоря на батьківщину, до Чернігова, де вони були покладені в раку «з теремом» в кафедральному Спаському соборі. Тоді ж було встановлено святкування пам’яті переносу мощів святого благовірного князя Ігоря – 5 червня.

Тропар святого благовірного князя Ігоря, Київського (на перенос мощів), глас 4

Сьогодні святкуємо всечесну пам’ять страстотерпця благовірного князя Ігоря, / скликає люди в пречистий храм Святого Спаса, / де радісно зібралося багато благочестивих вірних, / що молитовно святкують святу пам’ять твою, / і з вірою взивають до Тебе: молися, святий, Україні нашій, граду Чернігову і всім православним християнам / у мири і благоденстві спастися.

Кондак святого благовірного князя Ігоря, Київського (на перенос мощів), глас 6

Відкинув ти земного князювання славу, / вибрав чернецтва смиренний образ / і страдницьки земне житіє закінчив, / нині на Небесах радієш, / старанність молись / о тих, хто шанує тебе, Ігоре, страждальців похвала.