Церковне життя не повинне піддаватися ніяким впливам. Її постулати зобов’язані зберігатися, чернечі ідеали не слід переглядати. Вони повинні продовжувати дарувати суспільству дух аскези, стриманості і смирення, які так важливі у нашому житті. У період свого розквіту чернецтво дарувало славу Церкви. Зараз же чернецтво представляється світу чимось зайвим, несучасним, марним і навіть шкідливим.

Навіть воцерковлені люди часом з побоюванням дивляться на відхід молодих людей у монастирі, кажучи, що суспільство у цих молодих людей має більшу потребу. Відхід у монастир освічених, талановитих і розумних людей здається неправильним. Але чернецтво є церковним інститутом, що зростив багатьох святих. Аскеза, ісихазм, молитва святих як в пустелі, так і в монастирях, відкрили щось високе і важливе, показали, що таке рівноангельське життя.

Преподобні Іоан Ліствичник казав, що освічені ченці явили світу світло Христове. Святі ченці і пустельники користуються в Церкві особливим шануванням. Ісихастське богослов’я, що захищало православну догматику, зародилося саме у чернечих колах. Невідомих смиренних ченців, які переховувалися від світу, Церква підвищувала до патріархів та інших обраних чинів. Чернецтво подарувало світу найвідоміших місіонерів, гімнографів, письменників і проповідників. Воно розкрило глибину, важливість і загальність Євангелія. Ченці без зайвих слів показали це прикладом власного життя. Всього мирському і матеріалістичному монахи протиставили православну духовність з її ідеалами очищення, освіти і обожнення. Вони засновують чеснота замість злості, помірність – замість пересичення, безсрібність – замість багатства.

Протягом усього життя чернець докладає всіх зусиль, щоб навчитися смирення і покаяння. Вони борються за викорінення егоїзму, пристрастей і гріховних нахилив.

Згідно святому Никодиму Святогорцю, монастирі є гавань спасіння, майстернею чесноти і житло святості. Монастирі ґрунтуються  на ченцях – слухняних, терплячих, тихих, лагідних, що люблять Бога і ближнього. Чернець намагається досягти первозданній досконалості своєї особистості, обожнення і святості. Чернече життя присвячує себе святому, прагне до безстрасності, відчуває священний трепет Божественної любові. Чернець втілює святу мудрість, духовність, творить молитву, сумує через гріхи та радіє Божественним дарам: радості, надії і безстрашності. Поступово воля ченця ототожнюється з волею Божою. Чернець проводить своє життя в боротьбі з егоїзмом і запобіганням, з пристрастю до насолод та марнославством.

На Святій Горі найбільше шанується Богородиця. Отці – святогорці схиляються перед Пресвятою Богородицею – зразком чистоти, лагідності і смиренності. Богородиця терпляче зносить мирську фальш і дріб’язковість, вселяючи надію. Старці спонукають всіх вести богобоязливе життя. Зараз на тлі занепаду культури спостерігається розквіт чернецтва. Одні люди ігнорують, проявляють байдужість і навіть борються з Богом, у той час як інші продовжують любити Його, і ця любов приводить їх в монастирі.

Монастирі – це надійні укриття, чисті джерела і медоносні стільники. Влаштовані в красивих місцях, монастирі – це місця благочестивого паломництва, підкріплення душевних сил, училище, яке направляється Святим Духом, житло благочестя. Жіночі та чоловічі, стародавні і нові, нечисленні і численні монастирі – всі вони маяки, які освітлюють житла духовних воїнів, які надихають, благословляють та спонукають.

чернець Мойсей Святогорець

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Церковне життя не повинне піддаватися ніяким впливам. Його постулати зобов’язані зберігатися, чернечі ідеали не слід переглядати. Вони повинні продовжувати дарувати суспільству дух аскези, стриманості і смирення, які так важливі в нашому житті. У період свого розквіту чернецтво дарувало славу Церкви. Зараз же чернецтво представляється світу чимось зайвим, несучасним, марним і навіть шкідливим.

І навіть процерковні люди, або практикуючі віруючі часом з побоюванням дивляться на відхід молодих людей в монастирі, кажучи, що суспільство в цих молодих людей має більшу потребу. Відхід в монастир освічених, талановитих і розумних людей здається неправильним. Але чернецтво є церковний інститут, що зростив багатьох святих. Аскеза, ісихазм, молитва святих як в пустелі, так і в монастирях, відкрили щось високе і важливе, показали, що таке рівноангельське життя.

Св. Іоан Ліствичник говорив, що освічені ченці явили світу світло Христове. Святі ченці й пустельники користуються в Церкві особливим шануванням. Богослов’я ісихазму, що захищало православну догматику, зародилося саме в чернечих колах. Невідомих, затворників, смиренних ченців Церква підвищувала до патріархів та інших обраних чинів. Чернецтво подарувало світу найвідоміших місіонерів, гімнографів, письменників і проповідників. Воно розкрило глибину, важливість і загальність Євангелія. Ченці без зайвих слів показали це прикладом власного життя. Всьому мирському і матеріалістичному ченці протиставили православну духовність з її ідеалами очищення, освіти і обожнення. Вони засновують чесноту замість злості, помірність – замість пересичення, бідність – замість багатства.

Протягом усього життя чернець докладає всіх зусиль, щоб навчитися смирення і покаяння. Вони борються за викорінення егоїзму, пристрастей і гріховності.

Згідно святому Никодиму Святогорцю, монастирі є гаванню спасіння, майстернею чеснот і житлом святості. Монастирі ґрунтуються на ченцях – слухняних, терплячих, тихих, лагідних, хто любить Бога і ближнього. Чернець намагається досягти первозданної досконалості своєї особистості, обожнення і святості. Чернече життя присвячує себе святому, прагне до безгрішності, відчуває священний трепет Божественної любові. Чернець втілює святу мудрість, духовність, творить молитву, смуткує про гріхі і радіє Божественним дарам: радості, надії і безстрашності. Поступово воля ченця ототожнюється з волею Божою. Чернець проводить своє життя в боротьбі з егоїзмом і підлабузнюванням, з жагою до насолоди і марнославством.

На Святій Горі найбільше шанується Богородиця. Отці – святогорці схиляються перед Пресвятою Богородицею – зразком чистоти, лагідності і смиренності. Богородиця терпляче зносить мирську фальш і дріб’язковість, вселяючи надію. Старці спонукають всіх вести богобоязливе життя. Зараз на тлі занепаду культури спостерігається розквіт чернецтва. Одні люди ігнорують, проявляють байдужість і навіть борються з Богом, в той час як інші продовжують любити Його, і ця любов приводить їх в монастирі.

Монастирі – це надійні укриття, чисті джерела і медоносні стільники. Влаштовані в красивих місцях, монастирі – це місця благочестивого паломництва, підкріплення душевних сил, училище, яке направляється Святим Духом, житло благочестя. Жіночі та чоловічі, стародавні і нові, нечисленні і численні монастирі – всі вони маяки, які висвітлюють житла духовних воїнів, які надихають, благословляють і надихають.

чернець Мойсей Святогорець

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

День святкування 9/22 липня

1. Преподобний Діонісій Ритор (+ 1606).

Преподобний Діонісій Ритор народився на початку XVI століття. Він отримав прекрасну освіту, в результаті чого отримав прізвище «Ритор». Чернецтво святий прийняв у відомому Студійському монастирі: «Бажаючи більш досконалого життя в тиші, пішов на Святу Гору Афонську». Спершу Діонісій оселився в скиту Карієс, потім – в скиту Святої Анни, але врешті-решт пішов в пустельну обитель, де зараз знаходиться Малий скит Святої Анни. Тут разом зі своїм учнем, преподобним Митрофаном, він трудився в печері, в якій у наші дні був побудований храм. Тут святі перебували до кінця своїх днів. Вони вважаються першими мешканцями цього скиту, в наслідок чого удостоїлися особливого шанування.

Богоосвідчений преподобний Діонісій, «бажаючи найсуворішої аскези і усамітнення, досяг висоти таємничих видінь і виповнився нествореного світла Святого Духа Утішителя, огорнувся в туман неприступної благодаті. Він прославився своїми словами, великою мудрістю і знанням, виявів себе надійним керівником для всіх ченців і аскетів, по різному  виділяючи зі своїх уст, дану йому благодать. Як божественний учитель, він писав святі твори, і став бажаний всім». Слава про його чесноти поширилася далеко за межами святої Афонської Гори. У бібліотеці скиту зберігається рукописний кодекс, написаний його рукою, а також псалтир, яким преподобний щодня користувався. Преподобного описують як «людину досить високого зросту, з великою, немов квадратною, головою, круглим обличчям, високим і широким чолом, густими вусами і спадаючою широкою, прямокутною, трохи розділеною надвоє бородою, яка доходить до грудей, з сивою, наполовину лисою головою, золотистою шкірою, і величним характером». Провівши все життя в подвигах, преподобний мирно помер в печері, що збереглася і до нашого часу. У 1956 році тут був побудований прекрасний храм, де урочисто шанується пам’ять святого Діонісія Ритора і його преподобного учня. Гімнограф Герасим Мікраяннаніт, що жив в місці, де вони вели своє подвижницьке життя, склав службу і житіє цих святих. Пам’ять преподобного Діонісія Ритора святкується 9 липня.

2. Преподобний Митрофан (+ початок XVII століття).

Преподобний Митрофан був вірним учнем і сподвижником преподобного Діонісія Ритора. Вони вели аскетичне життя в печері, яка донині зберіглася поблизу Малого скиту Святої Анни. Взявши благословення у свого старця і отримавши відповідне запрошення, преподобний Митрофан був визнаний гідними залишити Афон та відправитися у прилеглу Халкидику, щоб сповідувати і наставляти місцевих християн. У селі Ісворос, що має в наші дні назву Стратонік, преподобний Митрофан зустрів благочестивого християнина Димитрія, який незадовго до цього спостерігав дивовижне бачення про вічне життя. Святий записав розповідь Димитрія, і вона, на користь безліч віруючих, дійшла до наших днів. В даний час в селі Стратоник побудований храм на честь преподобного Митрофана.

Преподобний Митрофан був людиною «середнього зросту, круглою головою, густими чорними волоссям, закругленою бородою, так само як і круглими бровами і очима, наполовину лисим, зі світлою шкірою. Він був схожий на святого Миколая, якщо не брати до уваги вік і колір волосся. За віком він був молодший, а волоссям – темніше».

Преподобний помер через деякий час після смерті свого святого вчителя, разом з яким він вшановується 9 липня.

Чернець Мойсей Святогорець

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Незаперечний послух Богоматері Божественній волі виявляє Її любов, смиренність, відвагу і натхненність. Це не було певною насильницькою і примусовою дією, коли людина не вільна вчинити інакше і відчуває страх. Велич Її слабкості, виправданій обережності, роблять Богородицю прекрасною, дивовижною і єдиною. Незаміжня мати за законом була гідна лише побиття камінням. Тим не менш, Богородиця серцем приймає волю Бога: «Нехай виповниться Його воля, а не Моя».

Крайня довіра Назаретянки до переданого через архангела Гавриїла Божественного задуму може багато чому навчити всіх нас. Адже ми не довіряємо Богу, а лише обережно, ставимо Йому умови і чекаємо чогось натомість. Хіба це не так?

Незвично зворушливий вчинок Богородиці на весіллі в Кані Галілейській. Вона, як завжди, перебуває в мовчанні. Але в якийсь момент, побачивши, що на столі не вистачає вина, Вона порушує своє мовчання і просить Свого улюбленого Сина перетворити воду на вино, щоб ніщо не затьмарювало радість запрошених. Спочатку Христос робить вигляд, що не чує Її. Ймовірно, Він не згоден з Нею. Проте, врешті-решт, Він виконує це прохання. Святогірські старці кажуть, що чого б Богоматір ні попросила у Христа, Він все виконує, оскільки неймовірно любить Її. Епізод в Кані – третій випадок, коли Богоматір порушує Своє мовчання. Перший раз це відбувається в дивовижний момент Благовіщення, другий – коли Вона шукала в храмі дванадцятирічного Ісуса. Таким чином, в Кані вона порушує звичну безмовність, щоб попросити Сина про диво і порадувати присутніх. Вона робиться причиною радості людей, поєднуючи їх з Господом – джерелом дарів, чудес і благодаті.

Духовна краса Богородиці виявляється і в момент Розп’яття Її Сина. Вона відчуває біль, але не засмучується, шкодує, але не зневіряється. Це приклад неймовірної Матері, яка не потребує плачу, крику, втрати свідомості, жіночого удавання і втіхи. Їй добре відомо, що Син Її розпинається добровільно, виконуючи волю Небесного Отця. Вона переживає це скорботне Таїнство в мовчанні. Вона не повстає на жорстоких розпинателів, не шукає справедливості, продовжуючи нести надію, перевершивши Саму Себе. Як це несхоже на наше нетерпіння в скорботи, нещасті, відмовах і гоніннях … Слабка і скромна, Богоматір стає великим символом героїзму, що є недосяжним в нашій дріб’язковості і користолюбстві.

Святий Іоан Дамаскин, найбільший догматичний богослов нашої Церкви, говорить про те, що Пресвята Богородиця стоїть на другому місці після Святої Трійці. Вже цього твердження достатньо, щоб зрозуміти, наскільки Богородиця шанується в Православній Церкві. Якими недалекими здаються протестанти, що не виявляють до Богоматері такої поваги. Богородиця невіддільна від Христа. У нашій церкві Вона – найулюбленіша особистість після Христа. На Святій Горі пошана, що надається Богоматері, часом наближається до культу.

Свята Гора Афон, «Сад Богородиці», як її вперше назвав найвідоміший монах Ксіропотамського монастиря Кесар Дапонте, за давньою традицією є землею Пресвятої Богородиці. Її присутність керує афонськім життям. Згідно Енкомії наймудрішого афонського ченця і великого отця Церкви Григорія Палами, що присвячена першому преподобному афонському святому, Петру Афонському, Пресвята Богородиця для святогорських ченців – захисниця, заступниця, цілителька, покровителька, що заступається за них перед Своїм Сином. Ці обітниці відомі і сучасним монахам, які, можливо, і поступаються своїм предкам в простоті, але завжди мають добре і благочестиве ставлення до Богородиці.

Богородиця, як було сказано вище, не є всього лише доброю і скромною прекрасною жінкою. Мова йде не тільки про виключно релігійну та моральну людину, але про цільну, унікальну і пресвяту особистість. Перша Єва, яка живучи в прекрасному Едемському саду, своєю непокорою закрила ворота Раю. Друга Єва, Богородиця, своїм послухом знову відкриває Райські двері. Вона з’явилася главою нашого спасіння, преславна благовісниця. Тому благочестиві святогорці Коливади, разом з преподобним Никодимом Святогорцем, добровільні відлюдники, славлять і оспівують Богородицю, зводячи монастирі на честь Її Благовіщення.

Афонські монастирі Велика Лавра, Ватопед, Філофей, скит Ксенофонта, а також численні келії присвячені Благовіщеню Пресвятої Богородиці. Різдву Богородиці присвячений кіріакон Нового Скиту, в тому числі і різні келії, зокрема, блаженного старця Паїсія, різнився особливою любов’ю до Богоматері. Успіння Богородиці шанується Іверським монастирем, де в цей день відбувається пишне святкування (панігірі), святим храмом монастиря Протат і багатьма келіями. Введенню до храму присвячений кафоликон Хіландарійського монастиря.

На Святій Горі знаходиться близько шістдесяти відомих чудотворних ікон Богородиці, як візантійських, так і більш пізнього часу, в дорогоцінних окладах, з безліччю приношень, з срібними і золотими лампадами, що приймають поклоніння відданих ченців і благочестивих паломників. Перед цими іконами читаються захоплені акафісти, молебні канони, канони богородичні. Горять воскові свічки і запашний ладан. Ікони приймають молитви, поклоніння, земні поклони. Кожна з них володіє дивовижною історією, чудесами, традиціями, свідоцтвами. Їх прославляють псалмами, гімнами, радісними духовними піснями.

Ось деякі з цих ікон: «Лавріотісса» – Економісса преподобного Афанасія Афонського, «Кукузелісса», ікона преподобного Іоанн Кукузеля, великого складальника і співака псальмів, якого сама Богородиця нагородила за його чудове мистецтво. Ватопедська «Віматарісса» (вівтарниця), Іверська «Портаісісса» (Брамна), хіландарійська «Тріхеруса» (Троєручиця), ікона Діонісіат «Акафістна», «Всемилостива Заступниця» монастиря Кутлумуш, «Геронтісса» Пантократора, Дохіарська «Скоропослушниця», філофейська «Глікофілуса», «Міровлітісса» (Мироточива) монастиря св. Павла, ксенофонтська «Одигітрія», «Антіфонітрія» монастиря Констамоніт, «Достойно є» монастиря Протат. У благочестивих житіях афонських преподобних, зібраних в один том, ми бачимо їх живий зв’язок з Богоматір’ю: Гаврило Кареот, що вперше почув ангельських гімн «Достойно є», Гаврило Іверський, що знайшов в морі чудесну ікону «Брамниця».

Сава Хіландарський привіз з Єрусалиму ікону «Троєручниця», Діонісій, ктитор однойменного монастиря, знаходить ікону «акафісна». Преподобний Антоній Києво-Печерський з монастиря Есфігмен, по велінню Богородиці, повертається до себе на батьківщину, щоб там зростити древо чернецтва. Симеона Мироточивого Богородиця спонукає до будівництва його монастиря. Григорій Палама за клопотанням Богородиці удостоївся від Бога численних дарів, зокрема, дару богослов’я, за допомогою якого він боровся за православ’я. Максим Кавсокаливит був направлений Богородицею до його дивовижної аскези. Святий Геронтій Афонський по своїй молитві до Богородиці отримав джерело прісної води для свого скиту.

Присутність Пресвятої Богородиці в життя сучасних благочестивих афонських ченців є очевидним. Йоаким Спеціеріс, старець Нового Скиту, відійшов до Господа, читаючи акафіст Богородиці. Руському ченцеві отцю Тихону Богородиця точно повідомила день його кончини. Старець Філарет Карульскій часто говорив, що в цьому невтішному світі його тримає Богоматір. Старець Євлогій говорив, що Богородиця привела його на Афон з рідного села. Отець Йоаким зі скиту Святої Анни говорив, що його розрадою було «тримання за спідницю Богородиці», яка наділила його бородою довжиною до землі. Анастасій, ігумен монастиря Григоріат, майже «з’їв» ікону Богоматері, що знаходиться в його келії, невпинно прикладаючись до неї. Блаженної пам’яті старець Ієронім Симонопетра, вимовляючи або чуючи ім’я Богородиці, плакав. Відомий старець Пасій Святогорець говорив, що Єрусалимська ікона – це сама Богоматір. Отець Єфрем Катунакіот розповідав, що колись Богоматір прийшла до нього і поцілувала. Він відчув і почув це.

Така жива віра. Така наша Богородиця. Чи потрібен після цього який-небудь дидактичний епілог або моральний висновок? Єдине, що мені залишається, так це подякувати вам, дорогі мої, що дали мені можливість розповісти про найсвятішу Жінку – Богородицю. Сучасне афонське чернецтво, поза всяким сумнівом, міцно і непохитно ґрунтується на любові до Пресвятої Богородиці.

Чернець Мойсей Святогорець

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Віра живе в добрих і смиренних серцях, живе непохитно. У серцях людей, які взяли Благодать Святого Духа. Велике диво Православ’я полягає в тому, що віра зберігається в цілісності й чистоті, незважаючи на ознаки нездоров’я в церковному керівництві. Незважаючи на людей, що викликають своїми поглядами і своїм способом життя серйозні проблеми і заклопотаність, і нерідко бентежачи народ. На щастя, є й там люди доброчесні, що не дають вірі згаснути серед усього цього. Так посеред тліну пробивається джерело істини і любові.

Так, є і клірики-професіонали, але не підлягає сумніву, що існує і багато щирих служителів Всевишнього, чиє життя є взірцем чистоти, скромності, смирення і лагідності. Їх житіє вражає і спонукає. Нерідко люди не розуміють багато чого в житті Церкви. Однак, саме звичка здатна допомогти їм дізнатися багато чого. Несправедливо закидати Церква камінням, жодного разу не увійшовши в неї. Участь у житті Церкви благословляє людину. Занурюючись все глибше і глибше в це життя, він відчує розчулення, солодкість, красу і єднання з усіма.

Святі допомагають нам прийти до Христа. Своїми словами, своїми книгами, але головним чином святим прикладом свого життя, що є переймання життя Христа, вони ведуть нас в обійми Божі. Вони віщають нам про те, як вони люблять Христа, і з якою радістю і захватом трудилися вони, виконуючи Його заповіді. І сьогодні скрізь є «таємні» святі, які не відкриваються серцям, якими рухає тільки цікавість та вони є позбавлені смиренності. Іноді вони мешкають там, де ти не чекаєш їх побачити. Вони можуть жити невпізнаними в двох кроках від тебе. Ти вважаєш їх дурнями, і не удостоювався їх навіть побіжного погляду. Безсумнівно, що святість існує і сьогодні. Їй не потрібні крики, блиск, шум і реклама. Цікавість Фоми не була поганою. Фома шукав, бажав, голодував без істини.

Фома кличе і нас торкнутися перстами Христа. Не залишитися поза омофором Христовим. Христос любить шукаючих, вимогливих слухачів, справжніх учнів. Він хоче, щоб ми були живими, справжніми, старанними і працьовитими. Людьми, гаряче люблячих себе самих і ближнього свого. Церква – це благословенний овечий двір Христовій. Він кличе всіх насолоджуватися і відроджуватися. І важливу роль в цьому граю наші клірики.

Служачи священики, проповідники і сповідники можуть вплинути на багатьох. Чисті, смиренні і Богоблагодатні ієреї можуть принести велику користь багатьом.

Православна Церква не обманює, не дає помилковій розради, не балує. Вона жива, міцна і сильна. Вона не виганяє Фому, що ставить все під сумнів. Вона дозволяє йому вільно шукати, досліджувати і переконуватися. Православна Церква святописна і традиційна. Її багатство в її злиднях. Вона не сіє страх і не загрожує своїм любимим дітям. Вона знає, що має і чого бажає, і ніколи не чекає плодів там, де не сіяла. Вона володіє розумінням, терпінням, терпимістю і любов’ю. Прийди ж сам і переконайся в цьому.

Вивчи і відкинь. Фома кличе тебе. Його «невіра» привела його до великої віри. І зараз він перебуває в спокої, благодаті, радості і щасті.

Невіра – це хвороба, могила, біль і страх. Людина думає, що вона вільна, але їй чогось бракує. ЇЇ роздирають протиріччя. Вона не знає справжньої радості. Простота Церкви дарує допомогу душам. Вона виганяє злобу і дає людині можливість випробувати справжню радість. Віра проста, невіра складна. Жар нашої віри приведе в здивування невіруючих. Цілісна віра вражає всіх. Її простота притягує до себе. Фома по-братськи веде нас до джерела віри. Насправді він зовсім не був невіруючим, але володів достатньою вірою. Ми дякуємо йому за те, що він підвів нас до джерела, здатному втамувати нашу спрагу. Брате мій, святий Фома, пошли сили тим, хто боїться, вжахається, роздирається протиріччями і не наважується зробити крок.

Чернець Мойсей Святогорець

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».