Сучасні єретики, такі як Свідки Єгови, а також деякі відгалуження протестантизму, такі як п’ятидесятники, адвентисти тощо, також заперечують вічну незайманість Діви Марії, стверджуючи, що хоча народження Ісуса сталося надприродним чином, Діва Марія мала подружні стосунки з Йосифом.

На підтримку своєї точки зору вони посилаються на уривок із Мт. 1:25: «І не знав Її, поки й породила Сина Свого первістка». Однак цей уривок не підтверджує єретичних поглядів, оскільки тимчасовий союз «ἕως – поки» покликаний підкреслити істину про те, що народження Ісуса походить «від Духа Святого» (Мт. 1:18), без участі чоловіка. І в інших уривках Святе Письмо використовує тимчасовий союз «доки» в тому ж сенсі, щоб підкреслити, що щось відбувається протягом певного періоду часу, не маючи на увазі, що після закінчення цього періоду ситуація зміниться. Так, у 2 Самуїла 6:23 ми читаємо, що у «Мелхоли, дочки Саулової, не було дітей до дня смерти її», не маючи на увазі, що вона народила дитину після смерті! Також у Мт. 28:20 Ісус обіцяє Своїм учням: «І ось Я з вами по всі дні до кінця віку», не маючи на увазі, що після кінця часу Він залишить їх. Але і в сучасній грецькій мові ми часто використовуємо слово «до тих пір, поки» в цьому сенсі. Так, наприклад, ми говоримо про когось: «Поки він не помер, він не придбав власну машину», не маючи на увазі, що він придбав її після смерті!

Що стосується слова «первісток» в Євангелії від Матвія 1:25, яке єретики використовують, щоб нібито довести, що Діва Марія народила дітей Йосипу, ми повинні сказати, що це конкретне слово не вказує на існування інших братів, які народилися пізніше, а означає хлопчика, того, хто «розкриває лоно», тобто першого хлопчика. «Освяти Мені кожного первістка, який розкриває всяке лоно між синами Ізраїлевими, від людини до худоби, [тому що] Мої вони», – наказує Бог (Вих. 13:2). Таким чином, первісток може мати інших братів і сестер і не бути єдиною дитиною, але можливо, що вона не матиме братів і сестер і водночас бути і первістком, і єдиною дитиною, як Ісус, який був і первістком, і єдиним Сином одночасно.

Брати Ісуса, згадані в Євангелії (Мт. 13:55-56), були або дітьми Йосипа від першого шлюбу, або дітьми його брата Клеопи, оскільки тоді було прийнято називати братами близькими родичів. Отже, вони були родичами Ісуса не з біологічної точки зору, а з юридичної.

Діва Марія, хоч і народила Христа, залишилася Дівою. Якби Ісус був звичайною людиною, як ми, це, звичайно, було б абсурдно. Але Ісус був не простою людиною, пророком, філософом, а вічним Словом і Сином Божим. Коли ми визнаємо вічність незайманості Діви Марії, це не означає, що ми засуджуємо шлюб і дітонародження, благословенні Богом, але ми сповідуємо, що Ісус є втіленим Богом.

Блаженна Марія, «Діва була Дівою перш зачаття, і Дівою в зачатті, і після зачаття знову залишилася Дівою», тому що, як вчить нас святий Нектарі, все, що було присвячено Богу, залишається святим і священним назавжди, тим більш Діва Марія, «обрана з усіх родів»», присвятила себе Божому задуму спасіння світу.

Ця таємниця справді парадоксальна і незбагненна, тобто вона перевершує можливості нашого розуму осягнути її, але вона не ірраціональна, бо ірраціональний лише гріх, який увів у світ диявол і який скасував Син Приснодіви Марії Своєю хресною смертю і триденним Воскресінням – Боголюдина Ісус Христос.

архімандрит Феофіл Лемонціс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я».

Джерело

На відміну від першого маріїнського догмату, Римо-Католицька Церква в тексті цього догмату не посилається ні на Святе Письмо, ні на Святе Передання, а спирається лише на справжнє вірування переважної більшості тогочасних християн. Причиною цього є російський богослов А.С. Мерзлюкін бачить у наступному: «Тиск у бік зведення у догмат цього вірування був дуже великий. За останні 100 років, 2 помісні (національні) собори; 14 конференцій єпископів; 14 міжнародних конгресів; 11 місцевих конгресів; 852 кардинала, архієпископа та єпископа, в особистому порядку наполягали на оприлюдненні догмату про піднесення (воскресіння) пречистого тіла Пресвятої Богородиці»[3].

У свою чергу, Другий Ватиканський Собор у догматичній конституції про Церкву [4] присвячує Діві Марії цілий розділ, де досить стримано говорить про догмат прийняття Божої Матері з душею і тілом у небесну славу: «Беззаконна Діва, збережена непричетною до всякої скверни здійснивши шлях земного життя, була взята з тілом і душею в небесну славу і звеличена Господом як Цариця всесвіту, щоб повніше уподібнитися до Сина Свого, Господа панівних (Ср. Об’явл. 19:16) і Переможцю гріха і смерті » [5]. В повному вигляді це соборне визначення увійшло і в катехізис Римо-Католицької Церкви [6].

Як видно, тут повторюються слова папських визначень, які стоять у безпосередньому логічному зв’язку, що свідчить про взаємозалежність двох останніх маріїнських догматів. «Ці два догмати, – писав папа Пій XII у своєму окружному посланні «Fulgens corona gloriae» у 1953 році, – мають між собою тісний внутрішній зв’язок, бо після проголошення та належного роз’яснення догмату про введення до неба Пресвятої Діви Марії з душею і тілом, що є увінчанням і завершенням першої благодатної переваги Богородиці, тобто її непорочного зачаття, виявився з найбільшою ясністю премудрий і предивний план Божий, через який Бог хотів, щоб Пресвята Діва була вільна від первородного гріха. Такими найвищими перевагами, дарованими Пресвятій Діві, висвітлилися яскравим світлом як світанок, і захід її земного життя» [7].

Подібні думки висловлює католицький богослов А. Мюллер: «Непорочне зачаття і тілесне вознесіння утворюють єдину неподільну істину: поширення облагодіювання Марії на все її життя і на всі можливі види вияву благодаті» [8]. Справді, якщо Божа Мати була вільна від первородного гріха, то природно зробити висновок, що Вона виявилася вільною і від його наслідків, тобто смерті та тління.

Таким чином, догмат про «непорочне зачаття Діви Марії», проголошений у 1854 році папою Пієм IX у буллі «Ineffabilis Deus», став тим наріжним каменем, на якому ґрунтується істина догмату про «тілесне вознесіння Діви Марії».

Святе Письмо про кончину Пресвятої Богородиці зовсім нічого не згадує. Одними з перших джерел, що містять розповідь про останні дні життя Пресвятої Богородиці та про події Її Успіння, є такі твори, як «Τοῦ ἁγίου Ἰωάννου τοῦ Θεολόγου λόγος εἰς κου» (Святого Іоана Богослова слово про Успіння Богородиці), два латинські апокрифи під однією назвою «Transitus Mariae» (Успіння Марії), текст, що зветься «Liber requiei Mariae» (Книга успіння Марії), що зберіглася кількома мовами (єдина повна версія – ефіопська) [9], а також вірменська писемна пам’ятка «Сказання про успіння Богородиці і про Її образ, написаний євангелістом Іоаном», який є листом у відповідь Мойсея Хоренського князю Сааку Артцруні Васпуранскому [10] та ін.

Практично на текстах перших трьох цих сказань про Успіння Божої Матері автори-богослови будували свої розповіді про кончину Пресвятої Богородиці. Оригінальні тексти цих сказань (одного грецького та двох латинських) опублікував К. Тишендорф у своїй роботі «Apocalypses apocryphaе»[11], яку наприкінці XIX століття частково переклав та проаналізував свящ. І. Смирнов у своїй статті «Апокрифічні оповіді про Божу Матір і діяння апостолів»[12]. У ній автор каже, що К. Тишендорф надрукував справжні тексти оригіналів, які «служили першоджерелами для всіх наступних оповідань про Успіння Богородиці та події, що належать до нього» [13].

Особливо примітні та догматично важливі свідчення про Успіння Богородиці містяться у прп. Іоана Дамаскіна, у його трьох похвальних словах на Успіння Пресвятої Богородиці[14]. Наприклад, він пише про те, що святу душу Богоматері Сам Ісус Христос приймає на Свої Божественні руки[15], про те, що Пресвята Богородиця покладається в труні [16], і про те, що Вона «переправляється в небесне святилище через труну» [17] та ін.

У руської та російської святоотцівської писемності вчення про Успіння Матері Божої зустрічається у свт. Димитрія Ростовського[18], свт. Інокентія Херсонського[19] широко відомі 16 виданих слів на Успіння Пресвятої Богородиці свт. Філарета Московського [20], також зустрічається у свт. Ігнатія (Брянчанінова)[21], у святого Російської Православної Церкви Закордонної – свт. Іоана (Максимовича) [22] та ін.

Поняття смерті щільно пов’язана із поняттям відповідальності за злочин. Відсутність у досконалості Богородиці будь-якого особистого гріха не скасовує відсутність у Її людській природі первородного гріха, який Вона мала від самого Свого зачаття Її батьками: свв. прав. Йоакимом та Анною. За словами свт. Ігнатія (Брянчанінова), «Богоматір по зачаттю і народженню своєму стала причасницею первородного гріха і гріховної отрути, яким у предках заразився весь рід людський» [23].

Отже, причиною смерті Матері Божої є первородний гріх, який увійшов у все людство, і тому Вона, як спадкоємиця гріха першої людини Адама, повинна була підкорятися Божественним законам смерті. Про це пише прп. Іоан Дамаскін: «(Богородиця) як Дочка старого Адама підпадає під відповідальність батька, бо і Син Її, Який є Саме життя, не відкинув цього закону»[24]. Якщо Господь Ісус Христос скуштував смерть через домобудівництво, як Спаситель старого Адама, то Божа Мати померла, підкоряючись закону єства, як Адамова донька.

Через первородний гріх у тілі Богоматері проявляється «неміч» людського єства, тобто причетність до реальної тілесної смерті, тому свт. Інокентій Херсонський каже: «У Гефсиманії ж судилося остаточно з’явитися людським немощам Матері: тут зімкнулися очі, вуста і руці Її, тут найсвятіша душа Її вирішилася, хоча на короткий час, від найчистішого тіла» [25].

Таким чином, у Пречистій і Пренепорочній Богородиці зберігає всю свою силу первородний гріх зі своїми фатальними наслідками – немічністю та смертністю тіла (бо смерть є кінцевим виявленням цієї недуги). Отже, Богоматір померла природною смертю через виконання природного закону, який Вона несла у Своєму людському єстві. Смерть була переможена лише спасительною силою воскресіння Христового і остаточно скасована. А «непорочність і безгрішність Приснодіви відноситься не до її природи, а до її стану, до її особистого ставлення до гріха і особистого його подолання» [26].

Говорячи про реальність смерті Богородиці, деякі святі отці вказують триденний проміжок перебування її тіла (без душі) у труні, про це говорять прп. Іоанн Дамаскін [27], свт. Климент Охрідський [28], свт. Інокентій Херсонський[29], свт. Ігнатій (Брянчанінов) [30], свт. Філарет Московський [31] та ін Тут можна побачити деяку подібність з триденним перебуванням Ісуса Христа у труні. Але смерть Богородиці принципово відрізняється від триденного знаходження в труні Спасителя, яке було активним станом за труною, проповіддю в пеклі, необхідною частиною спасительного подвигу. Тут же це є людська доля, яку не можна було обминути для того, щоб звільнитися від тіла смертного і вдягнутися в тіло Воскресіння. І тому, перебуваючи у труні та поза душею, св. тіло Богоматері не піддається природним законам тілесної руйнації і залишається в «області смерті і не руйнується тлінням»[32].

Пресвята Богородиця була причетна до тілесної смерті, хоча і короткочасної, тому свт. Філарет Московський кончину Богородиці називає «легкий, короткочасний туман смерті, крізь який ясно і велично світіть вічне життя» [33], і в іншому своєму слові на Успіння Богоматері каже, що Її смерть «перетворилася і перейменувалася на успіння, тобто заспокоєння, мирному сну подібне, і в спочину, тобто як легке переставлення від місця на місце, від місця у світі видимому в стан світу невидимого» [34].

З усього вищеописаного випливає, що Діва Марія була зачата від природного спілкування в шлюбі Йоакима та Анни і через це успадкувала «тлінне тіло» Адама з первородним гріхом. Тому вона вмирає реальною тілесною смертю, а в момент її смерті свята її душа, за законами людського єства, відокремлюється від святого і непорочного тіла і сходить у пречисті руки Спасителя. Таким чином, Пресвята Богородиця стала причасницею тілесної смерті, яка стала для неї «переправою до безсмертя» [35]. Вона своєю тілесною смертю розділила «борг природи з усіма на землі народженими» [36].

Такий святоотцівський погляд на Успіння Божої Матері підтверджує стародавнє передання Єрусалимської Церкви, яке розповідає про події поховання тіла Пресвятої Богоматері. Відповідно до цього, Пресвята Богородиця тілесно померла, а потім була воскрешена та відбулося вознесіння. Але католицький догмат про «тілесне вознесіння Діви Марії» не дає відповіді на запитання, чи померла Богоматір чи ні. Так, у Римо-Католицькій Церкві існують дві думки. По одному Вона померла (морталісти), а по іншому – не вмирала (імморталісти).

Незрозуміло і з тексту сучасного католицького катехізису, де наводиться текст догмату про «тілесне вознесіння Діви Марії», за яким слідує невелике пояснення: «Взяття Пресвятої Діви в небесну славу – це особлива участь у Воскресінні Її Сина і передчуття воскресіння інших християн», Окрім цього не зовсім зрозумілого пояснення нічого більше в тексті катехізису не говориться.

У православ’ї думка про воскресіння і піднесення Божої Матері з тілом у небесні обителі проходить через багато піснеспівів свята Успіння[38] і особливо яскраво виражена в чині поховання Богоматері. Більшість російських святителів приймають це вчення як церковне. Тут можна назвати свт. Дмитра Ростовського, свт. Інокентія Херсонського, свт. Ігнатія (Брянчанінова), свт. Іоана (Максимовича), свт. Філарета (Дроздова), який перейнявся ідеєю створення перекладу з грецької мови наслідування поховання Богородиці для влаштованого ним Гетсиманського скиту та встановив після свята Успіння свято Воскресіння та Вознесіння Божої Матері (17/30 серпня), а також інші св. отці.

Такі російські богослови, як архієп. Сергій (Спаський) [39], патр. Сергій (Страгородський) [40], при якому чин поховання набув повсюдного поширення, прот. Сергій Булгаков[41], В.М. Лоський[42], прот. Олексій Князєв [43], А. Мерзлюкін [44] та ін розглядають вчення про воскресіння і вознесіння Богоматері як православне.

Приміром, В.М. Лоський, який каже, що Церква в день Успіння святкує таку смерть, за якою, «на внутрішнє переконання Церкви, не могло не послідувати воскресіння Всесвятої і вознесіння Її в плоті»[45]; прот. Олексій Князєв, який зазначає: «Отже, Божа Мати воскресла, бо такою була сила перемоги над смертю, здобутою Її Сином»[46]; а також патр. Сергій (Страгородський), який, говорячи про воскресіння Богоматері, пояснює зміст цього поняття: «У перекладі на конкретну мову вознесіння означає, що після тілесної Своєї смерті Богоматір не лише безсмертною душею вступила в життя майбутнього століття, а й плоть Богоматір, уподібнившись до плоті Воскреслого Господа Ісуса Христа, вже пережила ту зміну з тління в нетління, яка чекає на інших лише після загального Воскресіння »[47] та інш.

Деякі російські святителі вказують на триденний проміжок перебування тіла Пресвятої Богородиці у труні, після чого Вона переселилася у небесні обителі. Наприклад, свт. Інокентій Херсонський каже: «Марія, подібно до Божественного Сина Її, не утримується узами смерті; тіло Її і в труні не бачить нетління, і, після трьох днів, поднимається, одухотворене, зі славою на небо »[48]. Ігнатій (Брянчанінов) пише: «Богоматір третій день по блаженному Успінню своєму воскрес і нині живе на небесах душею і тілом»[49]. Свт. Філарет Московський доповнює: «У третій день від смерті, за подобою Христовою, виявлено Її повне воскресіння»[50] та інш.

Отже, через три дні Пресвята Богородиця була воскрешена з тілом Своїм і з ним же забрана на небо, звичайно ж, не власною силою (як було вознесіння Спасителя), але дивною силою Божою. Таким чином, за виразом прот. А. Князєва: «Мати воскресила силою воскресіння Свого Сина»[51]. За словами свт. Інокентія Херсонського, Її велич є «дія не єства Матері, а благодаті Сина»[52].

Таким чином, святоотцівська і богословська спадщина містить у собі вчення не тільки про реальність тілесної кончини Богородиці, а й про реальність Її воскресіння і вознесіння з прославленим тілом у небесні обителі. Наведені вище висловлювання вчать про те, що Мати Божа була силою Божою воскресла з труни (навіть деякі з богословів кажуть, що це відбулося на третій день після поховання), взята на небо та поставлена праворуч Божого Престолу. Таке вчення каже, що воскресіння і вознесіння Божої Матері з тілом на небо було в тому сенсі, що після смерті не тільки безсмертна душа Богоматері вступила в життя майбутнього віку, а й плоть Її, уподібнившись до плоті Воскреслого Господа Ісуса Христа, вже пережила ту зміну з тління в нетління, яке очікує інших після загального воскресіння [53]. Це і є відтворення занепалого людського єства – мета і плід пришестя у світ Сина Божого, Його страждань, смерті та Воскресіння [54].

Отже, Православна Церква вчить, що Божа Матір, як і всі люди, перебувала під дією первородного гріха, і тому Вона, хоча не мала жодних особистих гріхів (і в цьому сенсі була Святою, Непорочною, Пречистою), мала понести головний наслідок первородного гріха – смерть. Тому Мати Божа, закінчивши шлях земного життя, спочатку померла за таким самим законом, як і всі нащадки праотців Адама та Єви. Але, померши природним чином, як і всі люди, Вона не залишилася у владі смерті і була, перш за все воскресіння і перетворення, воскресла і вознеслася силою Її Божественного Сина і перебуває на небі вже в прославленому Своєму тілі. Бо після Воскресіння Господа тілесна смерть стала тимчасовим перехідним станом, необхідним перетворенням тілесної природи людини.

Католицький догмат про «тілесне вознесіння Діви Марії» наголошує на вознесінні в небесну славу, замовчуючи про події Успіння Богоматері. Православне вчення не відкидає участі Пресвятої Богородиці у тілесній смерті. У цьому контексті двох поглядів важливо розуміти значення тілесної смерті та її сенс для кожної людини.

Людське тіло за своєю природою підпорядковане закону смерті та тління. Христос прийняв на Себе смерть добровільно, але не як потребу Його людського єства. Його Людська природа була цілком безгрішна, а смерть може бути лише наслідком гріха або добровільною участю у спокутній смерті. У другому випадку смерть не є природним явищем після гріхопадіння перших людей, а стає знаряддям співучасті в спасительному подвигу спокути і при цьому не є покаранням за гріх, а має значення заслуги. Після спокути людського роду, смерть людей в кінцевому підсумку має запоруку воскресіння і повну участь цілої людини (з душею і тілом) у вічному житті, або ж у вічне осудження. Тому смерть християнина несе у собі сотеріологічний характер.

Отже, після Воскресіння Господа тілесна смерть стала тимчасовим перехідним станом, необхідним перетворенням тілесного складу людини, «стала підготовчою щаблем життя вічного» [55].

Католицька Церква виявляє інший підхід. Згідно з догматом про непорочне зачаття, Божа Мати не мала первородного гріха і не несла відповідальності за нього. У свою чергу у нечіткому формулюванні догмату про тілесне вознесінні Божої Матері питання про її смерть виявилося обійденим. Також він не був читко визначений і в католицькому богослов’і, що спричиняє існування двох думок.

Якщо Божа Мати, як кажуть одні католицькі богослови, не померла (імморталісти)[56], то виникає протиріччя з усім вченням Стародавньої нерозділеної Церкви, яка цей факт стверджує, зокрема, з прп. Іоаном Дамаскіним. Виходячи з цього, сучасні католицькі мислителі вважають за краще говорити, що Божа Матір спочатку померла, а потім була воскрешена і піднесена (морталісти)[57]. Але якщо визнати, що Божа Мати все ж таки померла, хоча Вона і не була під провиною первородного гріха, то смерть Її була добровільною, тому що Вона не повинна була померти. А якщо її смерть була добровільною, отже, вона була такою самою, як і добровільна смерть Сина Божого, а значить спокутною.

І тому, зіставляючи православний і католицький погляди на Успіння Пресвятої Богородиці та враховуючи внутрішній взаємозв’язок двох маріологічних католицьких догматів: про непорочне зачаття та тілесне піднесення Діви Марії, можна сказати прот. Максима Козлова: «Два католицькі догми щодо Пресвятої Діви Богородиці Марії не можуть бути нами прийняті тому, що висновки, які з них робляться, коливають основи церковного віровчення. І це стосується вчення про спасіння»[58].

Посилання

[1] Офіційний сайт Ватикану (LA SANTA SEDE) [Електронний ресурс] // URL:http://w2.vatican.va/content/pius-xii/la/apost_constitutions/documents/hf_p-xii_apc_19501101_munificentissimus-deus.html (дата звернення: 10.03.2015 року); також: Мерзлюкін А. Зірка народила Сонце. – Париж, 1967. – Ст. 11.

[2] Християнське віровчення: Догматичні тексти вчительства Церкви ІІІ-ХХ ст. – СПб. 2002. – Ст. 233.

[3] Мерзлюкін А. Зірка народила Сонце. – Париж, 1967. – Ст. 11.

[4] Див: Другий Ватиканський собор. Конституції, Декрети, Декларації. – Брюссель, 1992. – Ст. 62-71.

[5] Другий Ватиканський собор. Конституції, Декрети, Декларації. – Брюссель, 1992. – Ст. 65-66.

[6] Див: Катехизис Католицької Церкви. – М., 2002. – Ст. 237-238.

[7] Цит. по: Сорокін Ст, прот. Догмат Римо-католицької церкви про взяття Божої Матері на небесну славу з православної точки зору // БТ. Т. X. – М., 1973. – Ст. 86.

[8] Цит. по: Мудьюгін М., прот. Православна трактування розвитку римсько-католицької маріології за останнє століття // Вісник Російського Західноєвропейського Патріаршого Екзархату. – Париж, 1966, № 54-55. – Ст. 130.

[9] Див: Сахаров П. Успіння Пресвятої Богородиці // Католицька енциклопедія. Т. 4. – М., 2011. – Ст. 1610.

[10] Емін Н.О. Оповідь про преставленні Богородиці і про Її образ, написаний євангелістом Іоанном // Православний огляд. 1874. Січень. – Ст. 148.

[11] Див: Tischendorf К. Apocalypses apocryphae. -Lipsiae, 1866. – Р. 94-136.

[12] Див. Смирнов І.А., свящ. Апокрифічні оповіді про Божу Матерь і діяння апостолів // Православний огляд. 1873. Квітень. – Ст. 569-614.

[13] Там само. Ст. 585.

[14] Див. Іоанн Дамаскін, прп. Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 261-299.

[15] Іоанн Дамаскін, прп. Перше похвальне слово на Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 264.

[16] Іоанн Дамаскін, прп. Друге похвальне слово Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 283.

[17] Саме там. Ст. 284.

[18] Див: Димитрій Ростовський, свт. Слово на Успіння Пресвятої Владичиці нашої Богородиці // Успіння Пресвятої Богородиці. Слова, повчання, проповіді. – М., 1999. – Ст. 27-39.

[19] Його проповіді на Успіння див: Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 34-55.

[20] Його проповіді на свято Успіння Пресвятої Богородиці див: Філарет Московський, свт. Творіння. Слова та мови. Т. ІV. – М., 2007. – 644 Ст.; Т. V. – М., 2007. – 594 Ст.

[21] Див: Ігнатій (Брянчанінов), свт. Виклад вчення Православної Церкви про Божу матір // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. – М., 2001. – Ст. 77-128.

[22] Див: Іоанн (Максимович), архієп. Православне шанування Божої Матері. Як св. Православна Церква шанувала і шанує Божу Матір. – Вільмуассон-СПб., 1992. – Ст. 13-52.

[23] Ігнатій (Брянчанінов), свт. Виклад вчення Православної Церкви про Божу матір // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. – М., 2001. – Ст. 98.

[24] Іоанн Дамаскін, прп. Друге похвальне слово Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 277-278.

[25] Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 35.

[26] Булгаков Ст., прот. Купина Неопалима. – Париж, 1927. – Ст. 20.

[27] Див: Іоанн Дамаскін, прп. Друге похвальне слово Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 286.

[28] Див: Климент Охридський, свт. Похвальне слово на уявлення Святої Владичиці нашої Богородиці // Успіння Пресвятої Богородиці. Слова, повчання, проповіді. – М., 1999. – Ст. 24.

[29] Див: Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 49.

[30] Див: Ігнатій (Брянчанінов), свт. Виклад вчення Православної Церкви про Божу матір // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. – М., 2001. – Ст. 127.

[31] Див: Філарет Московський, свт. Творіння. Слова та мови. Т. V. – М., 2007. – Ст. 22.

[32] Іоанн Дамаскін, прп. Перше похвальне слово на Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 270.

[33] Філарет Московський, свт. Творіння. Слова та промови. Т. ІV. – М., 2007. – Ст. 565.

[34] Там само. Ст. 340.

[35] Іоан Дамаскін, прп. Друге похвальне слово Успіння Богородиці // Творіння. Христологічні та полемічні трактати. Слова на свята Богородиці. – М., 1997. – Ст. 282.

[36] Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 49.

[37] Катехізис Католицької Церкви. – М., 2002. – Ст. 237-238.

[38] Див. Докладно в статті: Василик Ст, дияк. Джерело Життя у труні належить [Електронний ресурс] // URL:http://www.pravoslavie.ru/put/48300.htm (дата звернення: 25.02.2015).

[39] Див: Сергій (Спаський), архім. Повний місяцяслів сходу. Т.ІІ. Святий Схід. – М., 1876. -С. 245-246.

[40] Див: Сергій (Страгородський), митр. Вшанування Божої Матері за розумом святої Православної Церкви // Всесвята. -М., 2001. -С. 129-144.

[41] Див: Булгаков Ст., прот.Купіна Неопалимая. – Париж, 1927. – 288 Ст.

[42] Див: Лоський В.М. Всесвята // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 156-172.

[43] Див. Князєв А., прот. Велике знамення Царства Небесного та його пришестя у силі // Всесвята. – М., 2001. – Ст. 211-251.

[44] Мерзлюкін А. Про католицький догмат 1854 (про зачаття Непорочної Діви Марії). – Париж, 1960. – 50 Ст.

[45] Лоський В.М. Всесвята // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 171.

[46] Князєв А., прот. Велике знамення Царства Небесного та його пришестя у силі // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. – М., 2001. – Ст. 241.

[47] Сергій (Страгородський), патр. Вшанування Божої Матері за розумом Святої Православної Церкви // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 141.

[48] Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 49.

[49] Ігнатій (Брянчанінов), свт. Виклад вчення Православної Церкви про Божу матір // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 126-127.

[50] Філарет Московський, свт. Творіння. Слова та мови. Т. V. – М., 2007. – Ст. 22.

[51] Князєв А., прот. Велике знамення Царства Небесного та його пришестя у силі // Всесвята. Православне догматичне вчення про шанування Божої Матері. -М., 2001. – Ст. 240.

[52] Інокентій Херсонський, свт. Твори Інокентія архієпископа Херсонського та Таврійського. Т. ІІ. – СПб., 1908. – Ст. 35.

[53] Див: Сергій (Страгородський), митр. Вшанування Божої Матері за розумом святої Православної Церкви // Всесвята. – М., 2001. – Ст. 140-141.

[54] Ісідор (Богоявленський), єп. Різдво Богородиці // ЖМП. – М., 1949. № 9. – Ст. 37.

[55] Леонов Ст, прот. Основи православної антропології: Навчальний посібник. – М., 2013. – Ст. 348.

[56] Імморталісти (immortalis) вчать, що смерті не було, а це явно суперечить переказу Єрусалимської церкви та вчення святих отців.

[57] Морталісти (mortalis) вчать, що смерть мала місце, але Богородиця померла добровільно, бажаючи розділити подвиг Христа.

[58] Козлов М., прот., Огіцький Д.П. Західне християнство: погляд зі Сходу. – М., 2009. – Ст. 233-234.

Кудласевич Микола

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело життя у гробі покладається, і гріб стає ліствицею до неба

Стихира Великої Вечірні свята Успіння Богородиці  

У гімнографії Православної Церкви Богородиця називається «богом після Бога, що стоїть на другому місці після Святої Трійці». Деяким може здатися, що це терміни перебільшені, надмірні і догматично необґрунтовані. Однак це, звичайно, не так, оскільки вони передають квінтесенцію православного богослов’я та антропології.

Богородиця є не лише першою, а й єдиною особою, що дійсно сприяла виконанню спокутного задуму Божественного Промислу. Вона єдиний «посередник благословень поза природи» [1]. Її відповідь на вітання Архангела Гаврила була початком онтологічного процесу спасіння, оновлення людського роду та всього творіння.

Людське «співробітництво», яке є, по суті, вихідним пунктом православного догматичного вчення, є не лише моральною, а й онтологічною вимогою нашого спасіння. Бог не спасає нас без нашої співпраці, тобто нашого співробітництва. Наша вільна згода та участь у цьому завданні є вимогою, і вона виконується за сприяння Богородиці у плані Божественного промислу. Без присутності Божої Матері та її всебічної участі у плані божественного промислу спасіння та оновлення світу залишилися б у підвішеному стані.

Як зауважує святий Миколай Квасила, подібно до того, як волею Христа було стати людиною, так і Діві було необхідно стати Його Матір’ю з її добровільною згодою. І потім, хіба Спаситель не був особистістю та Сином Людським лише через свою плоть? Але він мав і душу, і розум, і волю, тобто все людське. Це означає, що Його Мати також повинна була бути досконалою, оскільки Вона мала служити носієм не тільки природи його тіла, але також його розуму та волі з усім, що Він мав як людська істота. Іншими словами, Божа Мати повинна була принести Богові всю Себе, духовно і тілесно, щоб Бог міг спасти всю людську особистість [2].

Богоматір прийшла не з неба, а з землі, як і решта наш занепалий рід, що забув свою справжню природу. Богородиця, проте, протистояла всякому безбожництву і з великою вдячністю виявляла чесноту, повністю віддаючи себе Богу [3]. Таким чином, ми могли б сказати, що догматичний зміст людського співробітництва втілено у своїй найбільш досконалій формі в особі нашої Діви. Однак, як зауважує святий Миколай Квасила, Діва не була схожа на землю, яка сприяла формуванню першої людини просто тим, що була мимовільним матеріалом, використаним Творцем. Натомість вона працювала і Сама пропонувала Богу все те, що притягло Творця на землю [4].

Своїм вільним та всеосяжним внеском у справу спасіння та оновлення Богородиця стала співавтором та Матір’ю «нового творіння». «Звідки новий твір? Отже, хто змінив усе, що існує?» – Запитує Миколи Квасила і продовжує, що, звичайно ж, небо прийняло нових, відроджених громадян, яких Діва перенесла туди від землі» [5]

У свято Успіння Божої Матері, та й взагалі на свято всіх святих Церкви, ми здійснюємо те, що здається дивним: святкуємо їхню смерть, їхній кінець, смерть. Ми робимо це не тому, що радіємо смерті, а тому, що радіємо силі, яку дає нам Церква для подолання смерті. Ми святкуємо це як тимчасовий сон. Ми святкуємо його не як сходження в пекло, а як сходження на небо.

Але особливо на свято Успіння Божої Матері ми згадуємо або, вірніше, святкуємо найсвятіше і дивніше Успіння особливої людини: Успіння Божої Матері, Матері Життя. І ми відзначаємо його не як подію, яка стосується лише нашої Пані, а всіх нас, кожного з нас.

Ми всі смертні, як і наша Владичиця. Всі ми отримали Божий дар пережити смерть як успіння в Церкві. Це дар, вперше здійснений Богородицею завдяки Її добровільній згоді на заклик Божий під час Благовіщення народити Христа: «Ось, слуга Твоя. Хай буде мені за твоїм словом» [6].

Цим своїм абсолютним послухом Богородиця вкоренила Церкву у світі як боголюдську громаду і зробила дар перемоги над смертю доступним для всіх нас. Отже, П’ятидесятниця, день народження Церкви Христової, по суті починається у день Благовіщення. Він починається з відкриття громади прославлення, у якій скасовано смерть і панує справжнє життя.

Якщо Христос — автор спасіння та освячення світу, то Богоматір — співавтор. Але Христос, народжений «одного разу в тілі» від Богоматері, також народжується постійно «у Дусі» любов’ю до всіх, хто готовий прийняти Його. Він стає немовлям і набуває форми вірного з чеснотами [7]. Тим самим вірні займають місце Богородиці у духовному плані і, за благодаттю Святого Духа, стають Матір’ю Христа, подібно до того, як вони стають Його братами і сестрами та членами Його тіла з їх входженням до Церкви та їхньою участю у хрещенні та святому Причасті.

Сам Христос сказав: «Моя матір і брати Мої є тими, хто слухає слово Боже і дотримується його» [8]. Що ж до Христа, то і для Богоматері, і для кожного християнина смерть не є кінцем життя, і це не знищення. Це засипання та входження у нове життя, справжнє життя, вічне життя. Ось чому, як сказано в каноні, оспіваному на Її Успінні, «вмираючи, воскресає з Сином, живучі вічно» [9]. Як мати Життя, вона живе вічним життям із Господом Життя. Так само і віруючі, які живуть вірою в Христа, в Церкві, після смерті вступають у нову перспективу безсмертного та небесного життя.

Посилання

1. Пісня Богоматері, пісня 2-а, Утреня, 8 червня.

2. Див Св. Миколай Квасила. На Благовіщення 5.

3. Він же, на Різдво 6-7.

4. Він же. На Благовіщення 2.

5. Він же. На Успіння, 3.

6. Євангеліє від Луки 1:38.

7. Miscellaneous Chapters, 1, 8, PG 90, 1181 AB.

8. Євангеліє від Луки 8:21.

9. Косма Маюмський, канон, пісня 1.

Георгій Мантзарідіс, почесний професор Богословського факультету університету Аристотеля  в Салоніках (Греція)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Глава І

1 У дванадцяти племенах Ізраїлю був Йоаким, дуже багатий чоловік, який приносив подвійні дари Богові, говорячи: Нехай буде від багатства мого всьому народові, а мені на відпущення на милосердя Господеві.

2 Настав великий Господній день, коли Ізраїлеві сини приносили дари свої.

3 І виступив проти нього (Йоакима) Рувим, сказавши: Не можна тобі приносити дари першому, бо ти не створив потомства Ізраїлю.

4 І засмутився дуже Йоаким, і став дивитися родовід дванадцять племен народу, кажучи: Шукаю в дванадцяти племенах Ізраїлю, чи не я один не дав потомства Ізраїлю.

5 І, дослідивши, з’ясував, що всі праведники залишили потомство Ізраїлю.

6 Згадав він і про Авраама, як у останні дні його Бог дарував йому сина Ісака.

7 І стало гірко стало Йоакимові, і не пішов він до дружини своєї, а пішов у пустелю, поставив там свій намет і постив сорок днів і сорок ночей, говорячи: Не ввійду ні на їжу, ні на пиття, аж поки не зійде до мене Господь, І буде мені їжею та питтям молитва.

Глава ІІ

1 А дружина його Анна плакала плачом і риданням плакала, говорячи: Оплачу я вдовство своє, оплачу мою бездітність.

2 Та ось настав великий Господній день, і сказала їй Юдіф, служниця її: Доки ти будеш терзати душу свою?

3 Бо настав великий Господній день, і не можна тобі плакати.

4 Візьми головну пов’язку, яку дала мені пані за роботу: не личить мені носити її, бо я слуга, а пов’язка несе знак царственості.

5 Анна відповіла: Відійди від мене, не робитиму я цього: Господь принизив мене.

6 Чи не спокусник навіяв тобі прийти, щоб і я вчинила гріх разом із тобою?

7 І відповіла Юдіф: Навіщо я буду вмовляти тебе?

8 Господь закрив твоє лоно, щоб у тебе не було потомства в Ізраїлі.

9 І засмутилася дуже Анна, але зняла одежу свою, прикрасила свою голову, одягла вбрання і пішла в сад, гуляючи близько дев’ятої години, і побачила лавр, і сіла під ним і почала молитися Господу, говорячи: Бог батьків моїх, благослови мене і вислухай молитву мою, як благословив Ти Сару і дав їй сина Ісака.

Глава ІІІ

1 Піднявши очі до неба, побачила на дереві гніздо горобця і стала плакати, говорячи: Горе мені, хто породив мене?

2 Яке лоно справило мене на світ?

3 Бо я стала прокляттям у Ізраїлевих синів, і з осміянням мене відлучили від храму.

4 Горе мені, кому я подібна?

5 Не подібна я до птахів небесних, бо й птахи небесні мають потомство у Тебе, Господи.

6 Не подібна я й до безсловесних тварин, бо й тварі безсловесні мають нащадків в Тебе, Господи.

7 Не подібна я до цих вод, бо й води приносять плоди в Тебе, Господи.

8 Горе мені, кому я подібна?

9 Не подібна я й до землі, бо земля приносить за часом плоди і благословляє Тебе, Господи.

Глава ІV

1 І став Ангел Господній перед нею, і сказав: Анно, Анно, Господь прислухався до молитви твоєї, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє говоритимуть у всьому світі.

2 І сказала Ганна: Живий Господь, Бог мій!

3 Якщо я народжу дитину чоловічої чи жіночої статі, віддам її в дарунок Господеві моєму, і вона буде служити Йому все своє життя.

4 І прийшли вісника два, та й сказали до неї: Чоловік твій, Йоаким, йде зі своїми стадами, бо Ангел явився до нього і сповістив: Йоаким, Йоаким, Бог прислухався до молитви твоєї.

5 Іди звідси, бо жінка твоя Анна зачне в лоні своєму.

6 І пішов Йоаким, і наказав своїм пастухам, сказавши: Приведіть десять агнців чистих без плям, будуть вони для Господа, Бога мого, і приведіть мені дванадцять молодих телят, і будуть вони для жерців та старших, і сто козенят для всього народу.

7 І ось Йоаким підійшов зі своїми стадами, і Анна, що стояла біля брами, побачила Йоакима, що йшов, і, підбігла, і обійняла його, і сказала: Знаю тепер, що Господь благословив мене: будучи вдовою, я тепер не вдова, будучи безплідною, я тепер зачну!

8 І залишився того дня Яків у своєму домі.

Глава V

1 Вранці він поніс свої дари, говорячи: Якщо Господь змилостивився до мене, то золота пластина жреця покаже мені.

2 І приніс Йоаким свої дари, і пильно дивився на пластину, що підійшли до жертовника Господнього, і не побачив гріха в собі.

3 І сказав Йоаким: Тепер я знаю, що Господь милосердився до мене, і відпустив мені всі гріхи, і вийшов із храму, виправданий, і пішов до дому свого.

4 Тим часом минулі місяці, і Анна в дев’ятий місяць народила і запитала бабцю-повитуху: Кого я народила?

5 Відповіла та: Доньку.

6 І сказала Ганна: Здійнялася душа моя цього дня, і поклала Донечку.

7 Як минуло днів, Анна одужала і дала груди дитині, і назвала її Марія.

Повний текст

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

I. Шанування Божої Матері у дні Її земного життя

Від Апостольських часів і до наших днів все істинно люблячі Христа віддають шану Тій, Яка народила Його, виховувала і оберігала у дні дитинства. Якщо Її обрав Бог Отець, зійшов на Неї Дух Святий, Бог Син вселився у Неї, підкорився Їй у дні дитинства, піклувався про Неї, висячи на хресті, то чи не повинен Їй кланятися всякий, хто сповідає Святу Трійцю?

Ще в дні Її земного життя друзі Христові – апостоли – проявили велику дбайливість і відданість по відношенню до Матері Господа, особливо євангеліст Іоан Богослов, який виконуючи волю Її Божественного Сина, взяв Її до себе і піклувався про Неї, як про Матір, з того часу , як Господь з хреста сказав йому: «Це Мати твоя».

Євангеліст Лука написав кілька Її зображень, одні разом з предвічним Немовлям, інші без Нього. Коли він приніс і показав їх Пресвятій Діві, Вона схвалила їх і сказала: «Благодать Сина Мого буде з ними», і повторила колись у домі Єлисавети оспівану Нею пісню: «Величає душа моя Господа, і возрадувався дух Мій у Бозі, Спасі Моєму».

Втім, Діва Марія ухилялася під час Свого земного життя від слави, що належить їй, як Матері Господа. Вона вважала за краще проводити життя у тиші і готуватися до переходу у вічне життя. До останнього дня Свого земного життя Вона дбала про те, щоб бути гідній Царства Сина Свого, і перед смертю молилася, щоб Він позбавив Її душу від злих духів, що зустрічають людські душі на шляху до неба і прагнуть захопити їх, щоб відвести до себе у пекло. Господь виконав молитву Своєї Матері і у часі Її кончини. Сам прийшов з неба з безліччю ангелів прийняти Її душу.

Оскільки Божа Матір молилася ще про те, щоб могла попрощатися з Апостолами, то Господь зібрав до Її смерті і всіх апостолів, крім Фоми, невидимою силою доставлених у цей день в Єрусалим з усіх кінців всесвіту, щоб вони були присутні при Її блаженному переході у вічне життя.

Зі священними піснями віддали Апостоли похованню Її Пречисте тіло, а на третій день відкрили труну, щоб ще раз вклонитися останкам Божої Матері, разом з прибулим тоді в Єрусалим апостолом Фомою. Але вони не знайшли у труні тіла і у подиві повернулися до дому, а під час трапези їм явилася на хмарі Сама Богоматір, сяюча небесним світлом і повідала, що Син Її прославив і тіло Її, і Вона, відроджена, належить Його Престолу. При цьому Вона обіцяла бути з ними завжди.

Апостоли з великою радістю вітали Богородицю і стали Її вшановувати не тільки як Мати їх любимого Вчителя і Господа, але і як свою небесну помічницю, покровительку християн і заступницю за весь рід людський перед Праведним Суддею. І всюди, де звіщалося Євангеліє Христове, почала вшановуватися і Його Пречиста Мати.

II. Перші вороги шанування Богоматері

Чим більше поширювалася Христова віра, чим більше на землі славилося ім’я Спасителя світу, а разом з Ним і Та, Яка удостоїлася бути Матір’ю Боголюдини, тим більше збільшувалася і ненависть до неї ворогів Христових. Марія була Мати Ісуса. Вона явила небачений приклад чистоти і праведності, до того ж вона, і переселившись з цього життя, була могутньою, хоча і невидимою тілесними очима допомогою християн. Тому всі, хто ненавидів Ісуса Христа і не вірив в Нього, хто не розумів Його вчення, вірніше сказати, не хотів розуміти так, як розуміла Церква, хто хотів Христову проповідь замінити своїми людськими міркуваннями – всі вони свою ненависть до Христа, до Євангелія і Церкви, перенесли на Пречисту Діву Марію. Хотіли принизити Мати, щоб тим зруйнувати і віру в Її Сина, створити хибне уявлення про Неї серед людей, щоб мати можливість перебудувати на інших підставах і все християнське вчення. В утробі Марії з’єднався Бог і людина, Вона була Тією, Яка послужила як би дробиною для Сина Божого, що зійшов з неба. Завдати удару Її шануванню значить – це вдарити під корінь християнству, зруйнувати його у самій основі.

І саме початок Її небесної слави ознаменувався на землі спалахом злоби і ненависті до Неї невірних. Коли після Її святої смерті Апостоли несли Її тіло для поховання у Гетсиманії до вибраного Нею місця, Іоан Богослов попереду ніс райську гілку, яку за три дні перед тим Архангел Гавриїл приніс Святий Діві, прийшовши з небес сповістити Їй про майбутній перехід у небесні обителі.

«Коли вийшов Ізраїль з Єгипту, дім Якова – від людей чужих», – почав Апостол Петро псалом 113, а «Алілуя» підхопило все зібрання апостолів та їхніх учнів, як наприклад Діонісій Ареопагіт, також чудово доставлений тоді в Єрусалим. І коли співалася ця священна пісня, яка називається у юдеїв «велика Алілуя», тобто велике «хвалите Бога», один юдейський священик, Афоній, підскочив до ношів та хотів, перекинувши їх, кинути на землю тіло Богоматері.

Зухвалість Афонія була негайно покарана: Архангел Михаїл невидимим мечем відтяв йому руки, що залишилися висіти на ношах. Вражений Афоній, відчуваючи гострий біль, у свідомості свого гріха звернувся з молитвою до Ісуса, якого до цього часу ненавидив, й був негайно вилікуваний. Він не забарився прийняти християнство та сповідати його перед своїми колишніми одновірцями, за що і отримав від них мученицьку кончину. Так спроба образити гідність Богоматері послужила до Її більшого прославлення.

Вороги Христові не наважилися більше тоді грубою силою проявляти своє неповагу до тіла Пречистої, але злість їх не припинилася. Споглядаючи, що християнство скрізь поширюється, вони почали поширювати про християн різні гидкі наклепи. Не пощадили вони і ім’я Матері Христової і вигадали, ніби Ісус з Назарету походив із низького і аморального середовища, й мати Його дружила з одним римським солдатом.

Але брехня була тут надто очевидна, щоб ця вигадка могла привернути до себе серйозну увагу. Всю сім’ю Обручника Йосифа і Саму Марію добре знали сучасні їм мешканці Назарету і його околиць. «Звідки в Ньому це? Що за премудрість дана Йому, і що за сили в руках Його? Хіба не тесля Він, син Марії, брат Якова, Іосії, Іуди і Симона? Чи не тут, між нами, Його сестри?» – говорили Його співвітчизники в Назареті, коли Христос виявив перед ними в синагозі Свою неземну мудрість. У маленьких містечках добре відомі сімейні подробиці кожного; за чистотою шлюбного життя тоді вельми строго спостерігали.

Невже б до Ісуса ставилися з повагою та дозволяли проповідувати в синагозі, якби Він був народжений від незаконного співжиття? До Марії був би застосований закон Мойсея, що загадав побивати камінням подібних осіб; фарисеї  б не раз скористалися нагодою дорікнути Христа за поведінку Його Матері. А тим часом було зворотне: Марія користувалася великою повагою, у Кані була почесним гостем на весіллі, і навіть, коли засудили Її Сина, ніхто не дозволив собі висміювати або засуджувати Його Мати.

III. Спроби юдеїв і єретиків зганьбити Дівоцтво Марії

Юдейські наклепники скоро переконалися, що зганьбити Мати Ісуса майже неможливо, і на підставі тих відомостей, якими вони самі мають, набагато легше довести Її похвальне життя. Тому вони залишають цей свій наклеп, вже підхоплений було язичниками, і намагаються показати, як мінімум, що Марія не була дівою, коли народжувала Христа. Вони навіть кажуть, що і передбачення про народження Месії дівою ніколи не існувало, і тому даремно християни думають підняти Ісуса тим, що ніби на Ньому виповнилося пророцтво.

Знайшлися юдейські перекладачі, які склали нові переклади Старого Завіту грецькою мовою і у них вони відоме пророцтво Ісаї переклали: «Ось, молода жінка зачне» (Ісая 7:14); вони стверджували, що єврейське слово «аалма» означає молоду жінку, а не діву, як стояло у священному перекладі 70 тлумачів, де те місце переведено «Діва в утробі прийме і народить Сина».

Новим перекладом хотіли показати, що християни на підставі неправильного слова «аалма» думають приписати Марії абсолютно неможливе – народження без чоловіка, в той час, як у дійсності Христове народження нічим не відрізняється від інших людських народжень.

Однак, зловмисність нових перекладачів швидко виявилася, бо зі звірення різних місць Біблії ясно видно, що слово «аалма» означає саме «діва». Та й не тільки юдеї, але і язичники на підставі своїх переказів і різних прогнозів очікували, що Спаситель світу народиться від Діви. Євангеліє ясно говорило, що Господь Ісус народився від Діви.

«Як же станеться це, коли і мужа не знаю», питала Марія Архангела Гавриїла, що Благовістить  Їй про народження Христа, бо дала обітницю дівоцтва.

Й відповів Ангел: «Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим» (Лк. 1:34-35)

Пізніше Ангел з’явився і праведному Йосипу, який захотів відпустити з дому Марію, знаючи що Вона зачала, не вступаючи з ним в шлюбне співжиття. Йосипу Архангел Гавриїл сказав: «Не бійся прийняти Марію, жону твою, бо зачате в Ній є від Духа Святого». І нагадав йому пророцтва Ісаї про зачаття Дівою (Мт. 1:20-25).

Пророслий жезл Аарона, камінь що без рук був відсічений від гори, який бачив Навуходоносор уві сні, що був роз’яснений пророком Даниїлам, зачинені ворота, які бачив пророк Єзекіїля, та багато іншого в Старому Завіті прообразно показувало народження Дівою. Подібно до того, як Адам був створений Словом Божим з необробленої і дівочої землі, так і Собі Слово Боже створило плоть від дівочої утроби, коли Син Божий став новим Адамом, щоб виправити гріхопадіння першого Адама.

Відкидати народження Христа «без насіння» можуть і могли лише ті, хто відкидає Євангеліє, а Христова Церква споконвіку сповідує Христа «втілився від Духа Святого і Марії Діви». Але народження Бога від Діви стало каменем спотикання для тих людей, які бажали називатися християнами, але не бажали змиритися розумом і дбати про чистоту життя. Чисте життя Марії з’явилася докором для тих, які нечисті й у своїх помислах. Щоб називатися християнами, вони не сміли заперечувати, що Христос народився від Діви, але стали стверджувати, що Марія залишалася Дівою лише «доки народила Сина Свого первістка Ісуса».

«Після народження Ісуса», говорив в IV столітті псевдовчитель Гелвідій, а також багато до і після нього, «Марія вступила в подружнє життя з Йосипом і мала від нього дітей, іменованих в Євангелії братами і сестрами Христа». Але слово «доки» не означає, що Марія залишалася дівою лише до певного часу. Слово «поки» і йому подібні часто означають вічність. У Святому Письмі говориться про Христа: «В часи днів його засяє правда і буде великий мир, аж доки світить місяць» (Пс. 71:7), але це не означає, що коли не стане місяця у часі кінця світу, не стане і правди Божої; навпаки, тоді-то саме вона і переможе. Або що означає сказане: «належить Йому царювати, «доки» покладе вся вороги під ногами Своїми»? Невже Господь має царювати лише стільки часу, поки вороги Його не будуть під ногами Його?! Спаситель в Євангелії каже апостолам: «Ось Я буду з вами повсякденно аж до кінця віку». Отже, у кінці віку Господь відступить від учнів Своїх? Невже тоді, коли вони сядуть на дванадцять престолів, щоб судитимуть дванадцять колін ізраїльських, вони не будуть мати обіцяного спілкування з Господом?

Неправильно також думати, ніби брати і сестри Христові були дітьми Його Пресвятої Матері. Назви «брат» і «сестра» мають саме різне значення. Позначаючи відоме спорідненість між людьми або їх духовну близькість, ці слова вживаються то у більш широкому, то у більш вузькому сенсі. У всякому разі братами або сестрами називаються люди, які мають спільних батька і матір, або тільки спільного батька або матір, навіть походять від різних батьків і матерів, якщо їх батьки пізніше (овдовілі) одружилися (зведені брати), або ж, якщо їх батьки пов’язані близькими ступенями спорідненості (брати двоюрідні).

З Євангелія ніде не видно, щоб названі там брати Ісусові були або вважалися дітьми Його Матері. Навпаки, було відомо, що Яків та інші були сини Йосипа, Обручника Марії, який був вдів і від першої дружини мав дітей. Також і (двоюрідна) сестра Його матері, Марія Клеопова, яка з Нею стояла біля хреста Господнього, також мала дітей, які з повним правом, з огляду на настільки близьку спорідненість, могли називатися братами Господніми. Що так звані брати і сестри Господні не були дітьми Його Матері, ясно видно ще й з того, що Господь доручив перед смертю Свою Матір любимому Своєму учневі Іоану. Для чого б Він це робив, якби Вона мала ще дітей, крім Нього? Вони б самі подбали про Неї. Сини ж Йосипа, мнимого батька Ісусового, не вважали себе зобов’язаними піклуватися про свою, як вони вважали, мачуху, або у всякому разі не відчували до неї такої любові, з якою ставляться рідні діти до батьків, і яку набув до Неї усиновлений Іоан.

Таким чином, уважне вивчення Святого Письма з повною ясністю виявляє неспроможність заперечень проти Дівоцтва Марії і посоромить тих, хто вчить інакше.

IV. Єресь Несторія, що проголосила Богородицю тільки Христородицею, і III Вселенський Собор.

Коли повинні були замовкнути ті, хто наважувався говорити проти святості і непорочності Пресвятої Діви Марії, тоді була зроблена спроба зруйнувати шанування Її, як Божої Матері. У V столітті Константинопольський архієпископ Несторій став проповідувати, що від Марії народився лише людина Ісус, в Якого вселилася божество і перебувало в Ньому, як у храмі. Він дозволив спочатку своєму пресвітера Анастасію, а потім і сам почав відкрито повчати у церкві, що Марію не можна називати Богородицею, тому що Вона не народила Боголюдину. Він вважав принизливим для себе поклонятися немовляті, обвитому завісами і лежачому в яслах.

Такі проповіді викликали загальне збентеження і занепокоєння за чистоту віри спочатку в Константинополі, а потім і у всіх інших місцях, куди дійшли чутки про нове  вчення. Св. Прокл, учень Іоана Златоустого, що був тоді єпископом Кізічеський, а згодом архієпископом Константинопольським, у присутності Несторія виголосив у церкві проповідь, в якій сповідував Сина Божого, народженого тілом від Діви, Яка воістину є Богородиця, бо вже в утробі Її, під час зачаття, Божество з’єдналося з зачатим від Святого Духа Немовлям, Який людською своєю природою народився від Діви Марії, але народився вже істинним Богом і істинною людиною.

Несторій упирався і не погоджувався змінити своє вчення, кажучи, що потрібно відрізняти Ісуса і Сина Божого, що Марію треба називати не Богородицею, а Христородиця, бо Ісус, народжений від Марії, був лише людиною – Христос (що означає Месія, помазаник), подібний колишнім помазаникам Божим – пророкам, тільки перевершував їх повнотою спілкування з Богом. Таким чином, вчення Несторія було запереченням всього домобудівництва Божого, бо якщо від Марії народилася лише людина, то не Бог постраждав за нас, а людина.

Святий Кирило, архієпископ Олександрійський, дізнавшись про вчення Несторія і церковних настроях, викликаних ним в Константинополі, написав лист Несторію, в якому переконував його триматися того вчення, яке Церква сповідувала від свого заснування, і не вводити у нього нічого нового. Крім того, св. Кирило писав кліру і народу константинопольському, щоб були тверді у православній вірі і не боялися гонінь з боку Несторія на тих, хто не був згоден з ним. Св. Кирило повідомив про все і у Рим, св. папі Келестину, який з усією своєю паствою був тоді твердий у православ’ї.

Св. Келестин зі свого боку писав Несторію і закликав його проповідувати православну, а не свою власну віру. Несторій залишався глухий до всіх переконанням і відповідав, що те, що він проповідує, і є православна віра, а його противники – єретики. Св. Кирило ще писав Несторію і склав 12 анафем, тобто виклав в 12 членах головні відмінності православного вчення від тієї єресі, яку проповідував Несторій, визнаючи відлученим від церкви всякого, який би відкидав хоча один зі складених їм членів.

Несторій відкинув цілком все, викладене св. Кирилом, і написав свій виклад який проповідує їм вчення, також в 12 членах, зраджуючи анафемі, тобто відлучення від церкви, кожного, хто їх не прийме. Небезпека за чистоту віри все зростала. Св. Кирило написав листа царю Феодосію Малому, який тоді царював, його дружині Євдокії і сестрі царя Пульхерії, просячи їх також подбати про церковні справи і приборкати єресь.

Вирішено було скликати Вселенський Собор, на якому ієрархи, зібрані з різних кінців всесвіту, вирішили б, чи  є православною віра, яку проповідує Несторій. Місцем цього III Вселенського собору був обраний ними місто Ефес, в якому колись мала перебування Пресвята Діва Марія з апостолом Іоаном Богословом. Св. Кирило зібрав своїх співепіскопів в Єгипті та разом з ними на кораблях відправився в Ефес. З Антіохії сухим шляхом поїхали Іоан, архієпископ Антиохії, зі східними єпископами. Римський єпископ св. Келестин не міг сам їхати і просив св. Кирила захищати православну віру, а крім того ще від себе послав двох єпископів і пресвітера римської церкви Філіпа, яким теж дав вказівки, що потрібно говорити. У Ефес прибутку також Несторій і єпископи константинопольського округу, єпископи палестинські, малоазійські та кіпрські.

У десяті липневі календи за римським обчислення, тобто 22 червня 431 року, в Ефесі церкви Діви Марії зібралися єпископи на чолі з олександрійським єпископом Кирилом і Ефеським єпископом Мемноном і зайняли місця. В середині було покладено Євангеліє, як знак того, що невидимо очолює Вселенський собор сам Христос. Спочатку прочитали Символ Віри, складений I і II Вселенськими Соборами, а потім приступили до читання документів і прочитали попередні соборі послання Кирила і Келестина Несторію і відповіді Несторія. Собор визнав вчення Несторія нечестивим і засудив його, визнавши Несторія позбавленим кафедри і священства. Таким чином, постанова соборі з ясністю висловило свою віру, що Христос, народжений від Діви, є істинний Бог, що втілився, а позаяк Марія народила досконалу людину, що була у той же час досконалим Богом, Вона справедливо повинна шануватися Богородицею.

Після закінчення засідання постанову соборі було негайно повідомлено народу. Весь Ефес зрадів, довідавшись, що захищене шанування Святої Діви, особливо шанованої у цьому місті, мешканкою якого Вона була під час земного життя, і покровителькою після переходу у вічне. Усюди звучали радісні прославляння Діви Богородиці і вихваляння отців, які захистили Її ім’я від єретиків.

Собор мав ще 5 засідань, на яких підтвердив засудження пелагієвої єресі, яка навчала, що людина може спастися самотужки, без необхідності мати Божу благодать. Собор також визнав, що вчення Православної Вселенської Церкви досить повно і ясно викладено у Символі віри, затвердженому на II Вселенському Соборі, тому і сам не склав нового Символу Віри та заборонив надалі складати інші символи віри або робити зміни в існуючому.

Останнє було порушено через кілька століть західними християнами, коли у Римській Церкві, яка відокремилася, була зроблена в Символі добавка, що Дух Святий походить «і від Сина», цю добавку схвалюють з XI століття римські папи, хоча до цього часу їх попередники, починаючи зі св. Келестина, твердо трималися рішення III Вселенського Собору і виконували його.

Так оселиться в Церкві мир, який порушив Несторій. Була захищена справжня віра і викрито псевдовчення. На III Вселенському Соборі твердо і ясно було висловлене вчення Церкви про Божу Матір. Найперше Святими Отцями були викриті напади на непорочне життя Діви Марії, а тепер про тих, хто применшує Її гідність, усім було повідомлено: «Хто не сповідує Еммануїла істинним Богом і тому Святу Діву Богородицею, бо Вона у плоті народила Слово, суще від Бога Отця, що стало плоттю: нехай буде проклятий» (тобто відлучений від Церкви – 1-а анафема св. Кирила Олександрійського).

V. Спроби іконоборців зменшити славу Цариці Небесної та їх посоромлення.

Після III Вселенського Собору ще ревніше стали вдаватися християни, як у Константинополі, так і в інших місцях, до заступництва Божої Матері, і їхні надії на Її заступництво не надавалися марними. Вона являла Свою допомогу численним хворим, безпомічним і потребуючим. Вона багато разів була захисницею Константинополя від зовнішніх ворогів, одного разу навіть показавши видимим чином преподобному Андрію юродивому Свій дивний Покров над народом, який молився вночі у Влахернській церкві.

Цариця Небесна давала перемогу візантійським царям у битвах, чому ті мали звичай брати з собою Її ікону Одигітрії (Шляхопровідниці). Вона зміцнювала подвижників і ревнителів християнського життя в їх боротьбі з пристрастями і слабостями людськими. Вона просвіщала і наставляла отців і вчителів Церкви, у тому числі і самого св. Кирила Олександрійського, коли він коливався визнати невинність і святість Іоана Золотоустого.

Пречиста Діва вкладала пісні в уста укладачів церковних піснеспівів, іноді роблячи знаменитими співаками нездатних і таких, що не мали дару співу, але благочестивих трударів, як, наприклад, св. Романа Солодкоспівця. Тому не є дивним, що християни намагалися возвеличити ім’я Своєї постійної Заступниці. В Її честь встановлювалися свята, Їй присвячувалися чудові пісні, Її зображення шанувалися.

Злоба «князя світу цього» озброїла «синів відступу» ще раз піднятися у наступ проти Еммануїла і Його Матері у тому ж Константинополі, який вшановував тепер, як і раніше Ефес, Божу Матір своєю Заступницею. Не сміючи спочатку відкрито говорити проти Непереможної Воєводи, хотіли зменшити Її прославляння тим, що заборонили поклонятися іконі Христа і Його угідників, називаючи це ідолопоклонством. Богоматір і тут зміцнювала ревнителів благочестя у боротьбі за шанування образів, явивши знаки від Своїх ікон і вилікував відсічену руку Іоана Дамаскіна, які багато писав на захист ікон.

Ніякі гоніння на тих, які вшановують Богоматір, і все, що пов’язано з пам’яттю про Неї, не змогли зменшити любов християн до своєї Заступниці. Встановилося правило, що кожен ряд богослужбових пісень закінчується піснею або віршом на честь Божої Матері. Багаторазово на протязі року, християни у різних кінцях світу збираються, як і раніше збиралися, у храмі, щоб прославити Її, подякувати за надані благодіяння і випросити ласки.

Але ворог християн, диявол, який «яко лев ревучий ходить, шукаючи, кого б пожерти» (1 Петро 5:8), хіба міг залишитися байдужим глядачем слави Пренепорочної? Хіба він міг визнати себе переможеним і перестати вести боротьбу з істиною через людей, які творять його волю? І ось, коли на весь світ прозвучало Євангелія Христової віри, коли всюди закликали ім’я Пресвятої, земля наповнилася храмами, домівки християн прикрашалися Її іконами, тоді з’явилося і почало поширюватися нове лжевчення про Богоматір. Це лжевчення тим небезпечно, що багато хто не може відразу зрозуміти, наскільки воно підриває справжнє шанування Богоматері.

VI. «Ревнощі не по розуму»

Викривлення латинянами у новому догматі «Непорочного зачаття» істинного шанування Пресвятої Богородиці Діви Марії.

Коли були викриті лихословники непорочного життя пресвятої Діви, які заперечують Її Дівоцтво; які заперечують Її гідність Божої Матері; які нехтують Її іконами – тоді, коли слава Богородиці освятила весь всесвіт, тоді з’явилося вчення, як ніби піднесіть високо Діву Марію, а в дійсності відкидає всі Її чесноти.

Це вчення називається вченням про непорочне зачаття Діви Марії, а прийняли його послідовники римського папського престолу. Воно полягає в тому, що «Преблагословенна Діва Марія у першому миті Свого зачаття, по особливій благодаті Всемогутнього Бога і особливій перевазі, заради майбутніх заслуг Ісуса Христа, Спасителя роду людського, була збережена вільною від усякої скверни первородного гріху» (Булла папи Пія IX про новий догмат). Іншими словами, Божа Матір при самому зачатті була збережена від первородного гріха і благодаттю ж Божою була поставлена у неможливість мати і особисті гріхи.

Християни не чули про це до IX століття, коли вперше абат Пасхазія Радберта висловив думку, що Свята Діва була зачата без первородного гріху. Починаючи від XII століття ця думка починає поширюватися серед духовенства і пастви західної Церкви, яка вже відпала від Вселенської Церкви, і тим позбулася благодаті Святого Духа.

Втім, і члени римської Церкви далеко не всі погоджувалися з новим вченням. Розділилися у думках навіть славнозвісні богослови заходу, так би мовити, стовпи латинської Церкви. Фома Аквінат і Бернард Клервоський рішуче засуджували його, в той час як Дунс Скотт його захищав. Від вчителів поділ перейшло до їх учнів: латинські ченці домініканці, за своїм учителем Фомою Аквінатом, проповідували проти вчення про непорочне зачаття, а послідовники Дунса Скотта – францисканці намагалися його всюди насадити. Боротьба між цими двома течіями тривала протягом декількох століть. І на одному, і на іншому боці, були особистості, що вважалися серед католиків найбільшими авторитетами. Не допомагало вирішенню питання то, що деякі повідомляли, що мають про це одкровення з небес. Знана у XIV столітті серед католиків черниця Бригіта, у своїх записках говорила про явління їй Богородиці, Яка Сама їй сказала, що Вона зачата непорочно, без первородного гріха; а ще більше знаменита сучасна подвижниця Катерина Сієнська стверджувала, що у зачатті св. Діва була причетна до первородного гріха, а одкровення ж вона отримує від Самого Христа.

Таким чином, ні на підставі богословських творів, ні на підставі дивних явлень, що взаємно суперечать, латинська паства не могла розібратися довгий час, де ж істина. Римські папи до Сікста IV (кінець XV століття) залишалися осторонь від цих суперечок, тільки цей папа у 1475 році схвалив службу, у якій ясно виражалося вчення про непорочне зачаття, а кілька років по тому заборонив засуджувати тих, хто вірує у непорочне зачаття. Однак, і Сікст IV не зважився ще стверджувати, що таким є непохитне вчення Церкви, тому, заборонивши засуджувати тих, хто вірує в непорочне зачаття, він не засуджував і тих, хто вірує інакше.

Вчення про непорочне зачаття тим часом набувало все більше прихильників серед членів римське-папістської Церкви. Причиною цього було те, що здавалося вельми благочестивим і угодним Богоматері віддавати Їй якомога більше слави. Прагнення народу прославити Небесну Заступницю з одного боку, а з іншого боку ухилення західних богословів в абстрактні міркування, що призводять до лише до уявної істині (схоластика), і, нарешті, заступництво римських пап після Сікста IV – все це призвело до того, що думка про непорочне зачатті, висловлена Пасхазієм Радбертом в IX столітті, було вже загальним віруванням латинської Церкви в XIX столітті. Залишалося лише остаточно це проголосити церковним вченням, що і зробив римський папа Пій IX, під час урочистого служіння 8 грудня 1854 р, коли оголосив, що непорочне зачаття Пресвятої Діви є догматом римської Церкви.

Таким чином, римська Церква додала ще один відступлення від того вчення, яке сповідувала поки була членом Соборної Апостольської Церкви, яку віру непорушно і без змін і досі сповідає Православна Церква. Проголошення нового догмату задовольнило широкі кола народу, що належав до римської Церкви, який, у простоті серця, був впевнений, що проголошення нового вчення в Церкві послужить до більшої слави Божої Матері, Якої вони цим хіба що роблять подарунок; було задоволено і честолюбство західних богословів, які захищали і розробили його; а найбільше проголошення нового догмату принесло користь самому римському престолу, бо, проголосивши новий догмат своєю владою, римський папа тим самим відкрито присвоїв собі право змінювати вчення римської Церкви і поставив свій голос вище свідоцтва Священного Писання і Передання. Звідси прямим висновком було, що римські папи непогрішимі у справах віри, що той же папа Пій IX також проголосив догматом католицької Церкви у 1870 році.

Так змінювалося вчення західної Церкви, яка відпала від спілкування з Справжньою Церквою. Вона вводить у себе нові і нові вчення, думаючи тим більше прославити Істину, а в дійсності спотворюючи її. У той час, як Православна Церква смиренно сповідує те, що прийняла як Свою від Христа і Апостолів, Римська Церква дерзає доповнювати це, то з «ревнощів не по розуму» (Рим. 10:2), то ухиляючись в марнослів’я і суперечки через «лицемiрство лжесловесникiв» (1 Тим. 4:2). Інакше і не могло бути: бо те, що «врата адові не переможуть Церкву» (Мт. 16:18) обіцяно лише істинній, вселенській Церкві, а над тими, хто відпав від неї, збуваються слова: «як вітка не може вродити плоду сама з себе, якщо не буде на лозі: так і ви, якщо не будете в Мені »(Ін. 15:4).

Правда, у самому визначенні нового догмату йдеться, що не встановлюється нове вчення, а лише проголошується, як церковне, то, яке завжди існувало в Церкві, якого трималися багато святих отців, витяги з творінь яких наводяться. Однак, всі наведені вислови говорять лише про високу гідність Діви Марії, Її непорочність, дають Їй багато імен, що визначають Її чистоту і духовну міць, але ніде не говориться про непорочність у зачатті. Тим часом, ті ж святі отці в інших місцях говорять, що лише Ісус Христос абсолютно чистий від усякого гріха; все ж люди, які народжені від Адама, носили плоть підвладну закону гріха.

Ніхто з древніх святих отців не говорить, що Бог дивним чином ще в утробі очистив Діву Марію, а багато прямо вказують, що Діва Марія, як і всі люди, зазнала боротьбу з гріховністю, але з’явилася переможницею над спокусами і спасенна Своєю Божественною Сином.

Ті, хто роз’яснює латинське віросповідання, також говорять, що Діва Марія спасенна Христом, але розуміють це так, що Марія була позбавлена від скверни первородної провини через майбутні заслуги Христові (Булла про догмат непорочного зачаття). Діва Марія, за їх вченням, як би вперед отримала той дар, який Христос приніс людям Своїми стражданнями і смертю на хресті. Більш того, говорячи про муки Богородиці, які Вона зазнала, стоячи біля хреста Свого улюбленого Сина, і взагалі про той сум, яким було сповнене життя Богоматері, вони вважають їх доповненням до страждань Христових, а Марію нашим співспасителем. За тлумаченням латинських богословів, Діва Марія у справі Спокути стає поруч з самим Христом і підноситься майже до рівності з Богом. Далі йти нема куди. Якщо все це ще не оформлено остаточно як догмат римської Церкви, то римський папа Пій IX, зробивши щодо цього перший крок, вказав напрямок для подальшого розвитку загальновизнаного віровчення своєї Церкви.

Так, Римська Церква в своєму прагненні підняти Пресвяту Діву йде по шляху повного Її обожнювання, і якщо вже зараз її авторитети називають Марію доповненням Святої Трійці, то швидко можна дочекатися, що Діву будуть вшановувати як Бога.

На той же шлях стала і група мислителів, що належать поки ще до Православної Церкви, але будують нову богословську систему, поклавши в основу її філософське вчення про Премудрість Софії, як про особливу силу, сполучне Божество і творіння. Також розвиваючи вчення про гідність Богоматері, вони хочуть побачити у ній істоту, що є чимось середнім між Богом і людиною. З деяких питань вони більш помірковані, ніж  латинські  богослові, але за іншим, мабуть, вже випередили їх. Заперечуючи вчення про непорочне зачаття і свободу від первородного гріха, вони, проте, вчать про Її повну свободу від будь-яких особистих гріхів, вважаючи у ній посередницю між людьми і Богом, подібну Христу. Це прагнення до обожнення Богоматері спостерігається переважно на заході, у той же самий час як там, з іншого боку, мають широкий успіх різні секти протестантського характеру, які, разом з головними гілками протестантства: лютеранством і кальвінізмом, взагалі заперечують шанування Божої Матері і Її молитовне закликання.

Але можемо сказати словами св. Єпіфанія Кіпрського: «однакова шкода цей обоюдної єресі, коли принижують Діву, і коли, навпаки, прославляють Її понад належного». Святий отець викриває тих, які віддають Їй майже божеське поклоніння: «У великій пошані нехай буде Марія, поклоняємося ж нехай завжди Господу». «Понад належного не повинно почитати святих, але шанувати Владику їх. Марія не Бог і не з неба отримала тіло, а за обітницею підготована до участі у домобудівництві Божому. Але, з іншого боку, нехай ніхто вас не наважується і бездумно ображати Святу Діву».

Православна Церква, високо підносячи Богородицю в своїх хвалебних піснях, що не наважується приписувати їй те, що не повідомлено про Неї Святим Письмом або Переданням. «Істина чужа всіх перебільшень і применшення: вона всьому дає відповідну міру і належне місце» (єпископ Ігнатій Брянчанінов). Прославляючи непорочність Діви Марії і мужнє перенесення скорботи в Її земному житті, отці Церкви, проте, відкидають думку, що Вона зробилася посередницею між Богом та людьми у сенсі спільного спокутування людського роду. Говорячи про готовність Її померти разом з Сином Її і з Ним разом страждати для загального спасіння, знаменитий отець західної Церкви святий Амвросій, єпископ Медіоланський, додає: «Але страждання Христове не потребувало допомоги, як Сам Господь передбачив це задовго раніше». Той же святий отець вчить про загальності первородного гріха, з чого винятком є один Христос. «З усіх народжених жінками немає жодного абсолютно святого, крім Господа Ісуса Христа, Який, за особливим новим способом непорочного народження, не зазнав земного пошкодження». «Один тільки Бог без гріха. Все народжується від дружини і чоловіка, тобто плотського союзу, бувають пошкоджені гріхом. Отже, хто не має гріха, той не був і зачатий таким чином». «Одна тільки людина, Посередник Бога і людей, вільний від уз гріховного народження, тому що Він народився від Діви і тому, що народжуючись, не зазнав підступу гріху».

Наведені слова древніх вчителів Церкви свідчать, що на самому Заході вчення, яке нині там розповсюджується, раніше і там відкидалося. Навіть після відокремлення Західної Церкви, Бернард, що визнається там великим авторитетом писав:

«Вжахаюся, споглядаючи, що нині деякі з вас забажали змінити стан найважливіших речей, вводячи нове свято, невідоме Церкви, несхвалене розумом, неоправдане древнім переказом. Невже ми більше досвідчені і більш благочестиві, ніж наші отці? … Ви скажете, маємо якомога більше прославляти Матір Господа. Це правда; але прославляння, яке належить Цариці Небесній, вимагає розрізнення. Царствена ця Діва не має потреби в помилкових прославленнях, володіючи істинними вінцями слави, і тими знаменами гідності. Прославляйте чистоту Її плоті і святість Її життя; дивуйтеся великій кількості дарів цього у Діви; поклоняємося Її Божественному Сину; піднесете  Ту, Яка зачала, не знаючи похоті, і народила, не знаючи хвороби. Що ж ще потрібно додати до цих достоїнств? Кажуть, що треба додати зачаття, яке передувало славному народженню; бо якби не передувало зачаття, то і народження не було б прославлене. Але що сказати, якби хто-небудь з тієї ж причини зажадав такого ж вшанування батька і матері святої Марії? Так само можуть зажадати такого ж для дідів і прадідів – до нескінченності. Нехай не говорять, що св. Діва зачалась від Духа Святого, а не від людини; я ствердно кажу, що Дух Святий зійшов на Неї, а не те, що прийшов з Нею».

«Я говорю, що Діва Марія не могла бути освячена перш Свого зачаття, бо ж не існувала; тим більше не могла бути Вона освячення в хвилину Свого зачаття, через гріх із зачаттям нероздільний, то залишається вірити, що Вона освячена після того, як зачалась у лоні Своєї матері. Це освячення, якщо воно знищує гріх, робить святим Її народження, але не зачаття. Нікому не дано право бути зачатим у святості. Один Господь Христос зачатий від Духа Святого, і Він один святий від самого зачаття Свого. Виключаючи Його, до всіх нащадків Адама відноситься те, що один з них говорить про себе самого, як за відчуттям смиренності, так і по свідомості істини: «бо я у беззаконні зачатий» (Пс. 50:7). Як можна вимагати, щоб це зачаття було свято, коли воно не було справою Духа Святого, не кажучи вже, що воно відбувалося від похоті? Свята Діва відкине, звичайно, ту славу, яка очевидно прославляє гріх; Вона ніяк не виправдає новизни, вигаданої проти науки Церкви, новизни, яка є матір нерозсудливості, сестра невіри і дочка легковажності».

Наведені слова ясно виявляють як новизну, так і безглуздість нового догмату римської Церкви.

Отже, вчення про повну безгрішність (непорочне зачаття) Божої Матері:

1) Не відповідає Священному Писанню, де неодноразово говориться про безгрішність «Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник між Богом i людьми, чоловік Христос Ісус» (1 Тим. 2:5), але про інших людей сказано: «Хто чистий від скверни? Ніхто, навіть якщо тільки один день жив на землі» (Іов 14:4).

2) Це вчення суперечить і Священному Переданню, що міститься в численних святих отців творіннях, де йдеться про високу святість Діви Марії від самого Її народження і про очищення Її Духом Святим при зачатті Нею Христа, але не при своєму Її зачатті Анною.

3) Вчення про те, що Божа Матір була очищена перш народження, щоб від Неї міг народитися чистий Христос, безглуздо, тому що якщо чистий Христос міг народитися тільки тоді, якщо Діва буде очищена ще в утробі батьків, то для того, щоб Діва народилася чистою, потрібно було б, щоб і Її батьки були чисті від первородного гріха, а вони знову б мали народитися від очищених батьків, і так далі йдучи, довелося б прийти до висновку, що Христос не міг би втілитися, якби попередньо не були очищені від первородного гріха все Його предки по плоті до самого Адама включно; але тоді б уже не було потреби у самому втіленні Христа, тому що Христос сходив на землю, щоб знищити гріх.

4) Вчення, що Божа Матір була збережена від первородного гріха, як і те, що Вона благодаттю Божою була збережена від гріхів особистих, представляє Бога немилостивим і неправедним, бо якщо Бог міг зберегти Марію від гріха і очистити ще до народження, то чому ж Він і інших людей не очищає до народження, але залишає їх у гріху? Виходить також, що Бог спасає людей і поза їхньою волею, до народження ще визначаючі деяких для спасіння.

5) Це вчення, мабуть має на меті підняти Богоматір, але у дійсності зовсім заперечує всі Її чесноти. Адже, якщо Марія ще в утробі матері, коли ще не могла і побажати чогось доброго чи злого, була благодаттю Божою збережена від усякої скверни, потім тією благодаттю зберігалася від гріха і після народження, то в чому Її заслуга? Якщо Вона була поставлена у неможливість своєї провини і не згрішила, то за що ж Її Бог прославив? Якщо Вона, без всякого зусилля або не маючи ніякої можливості навіть забажати згрішити, залишилася чистою, то за що ж Вона увінчана більше всіх? Перемога без ворога не буває.

У тому і проявилася праведність і святість Діви Марії, що Вона, будучи «людиною подібною нам», так полюбила Бога і віддалася Йому, що чистотою Своєю високо піднялася над іншим людським родом. За те Вона і удостоїлася визначення і вибору, що Духом Святим, який знайшов на Неї, Вона була очищена і зачала від Нього самого Спасителя світу. Вчення про благодатну безгрішність Діви Марії заперечує Її перемогу над спокусами і з переможниці, заслуженої бути увінчаною вінцями слави, робить Її сліпим знаряддям Божого Задуму.

Не піднесення і велику славу, а Її приниження представляє той «подарунок», який підніс Їй Папа Пій IX і всі інші, які думають, що можуть прославити Божу Матір відшуканням нової правди. Пресвята Марія настільки прославлена Самим Богом, така висока Своїм життям на землі і Своєю славою на небі, що людські вигадки нічого не можуть додати до Її честі і слави. Те, що люди самі вигадують, лише затемнює від їх очей Її Лик. «Глядіть, браття, щоб хто не звабив вас філософією й марною оманою, за переказом людським, за стихіями світу, а не за Христом», – писав Духом Святим Апостол Павло (Кол. 2:8).

Ось таким «даремними лестощами» і є вчення про непорочне зачаття Анною Діви Марії, яке на перший погляд підносить, а насправді принижує Її. Як і будь-яка брехня, воно є насінням «батька брехні» диявола, який зумів ним спокусити багатьох, які не розуміють, що хулять Діву Марію. Разом з ним повинні бути відкинуті і всі інші вчення, що виникають з нього або споріднені йому. Прагнення підняти Пресвяту Діву до рівності з Христом, надаючи Її материнським мукам біля хреста рівне значення зі стражданнями Христа, за вченням папістів, або що «людська істота Богоматері разом з Боголюдиною Ісусом разом являють повний образ людини», за вченням софіанців, однаково є марним лестощам і приваблення філософією. Про Христа Ісуса «немає чоловічої статі, ні жіночої» (Гал. 3:28), і Христос відкупив весь людський рід, тому однаково у Його воскресінні «радів Адам і раділа Єва», а Своїм вознесінням Господь підніс все єство людське.

Також, що Божа Матір є «додаток Святої Трійці», або «четверта іпостась», або що Діва Марія є «творіння, але вже і не творіння», – все це є плід лжевчення, яке не задовольняється тим, що Церква містить від часів апостольських і намагається прославити Святу Діву більше, ніж Її прославив Бог.

Збуваються слова св. Єпіфанія Кіпрського: «Деякі безумці у думці про найсвятішою Діву намагалися і намагаються ставити Її замість Бога». Але у божевіллі, що принесене Діві, замість возвеличення Її виявляється осудом, а Пренепорочна відкидає брехню, будучи Матір’ю Істини.

VII. Православне шанування Богоматері.

Православна Церква свідчить про Богородицю те, що Святе Передання і Святе Письмо повідомили про Неї, і щодня прославляє Її в своїх храмах, просячи в Неї допомоги і захисту. З передання відомо, що Марія була дочка престарілих Йоакима і Анни, причому, Йоаким походив з царського роду Давида, а Анна з священичого роду. Незважаючи на таке знатне походження, вони були бідні. Однак, не це засмучувало цих праведних людей, а те, що вони не мали дітей і не могли сподіватися, що їх нащадок побачить Месію. І ось, коли одного разу, знехтувані юдеями за свою неплідність, вони обидва в гіркоті своєї душі підносили Богові молитви, Йоаким на горі, де усамітнився після того, як священик не захотів принести його жертви в храмі, а Анна у себе в саду, оплакуючи свою безплідність, тоді з’явився їм Ангел і повідомив, що вони народять дочку. Радісні від почутого, вони обіцяли присвятити своє дитя Богові.

Через 9 місяців народилася у них дочка, названа Марією, яка з раннього дитинства проявила найкращі душевні якості. Коли Їй виповнилося три роки, батьки, виконуючи обіцянку, урочисто відвели малу Марію в єрусалимський храм, Вона сама зійшла по високих сходах, а зустрівши Її, Первосвященик, за одкровенням Божим, ввів Її в саме Святе Святих, уводячи разом з Нею благодать Божу, що спочивати на Ній в доти безблагодатний храм. (Це був новозбудований храм, в який слава Божа не сходила, як в Скинєю або Соломонів.) Вона оселилася в існуючих при храмі приміщеннях для дів, але так багато часу проводила у молитві у Святому Святих, що, можна сказати, жила в ньому. Прикрашена всіма чеснотами, Вона явила приклад надзвичайно чистого життя. Всім покірна і слухняна, Вона нікого не образила, нікому не сказала грубого слова, до всіх була привітна, навіть не допускала скверної думки.

Незважаючи на праведність і непорочність життя, яку проводила Богородиця, гріх і вічна смерть проявляли у Ній свою присутність. Вони не могли не проявлятися: таке точне і правильне вчення Православної Церкви про Богоматір по відношенню до первородного гріха і смерті. Вона не була чужа гріховних спокус. Адже один Бог без гріха, а людина завжди буде мати у собі те, що потрібно ще виправити і вдосконалити, щоб виконати Божу заповідь: «Будьте святі, як Я, Господь Бог ваш!» (Левіт 19:2). Чим хто чистіше і досконаліше, тим більше він помічає свої недосконалості і тим більш негідним себе вважає.

Діва Марія, всю Себе віддала Богу, хоча і захищала Себе від всяке спонукань до гріху, сильніше інших відчувала слабкість людської природи і полум’яно бажала приходу Спасителя. Вона у смиренності почитала Себе негідною бути і служницею Діви, яка має народити Його. Щоб ніщо не відволікало Її від молитви і уваги до себе, Марія дала Богу обітницю безшлюбності, щоб всю Своє життя догоджати лише Йому. Заручена старцю Йосипу, коли Її вік більше не дозволяли Їй залишатися при храмі, Вона оселилася в його будинку в Назареті. Тут удостоїлася Діва приходу Архангела Гавриїла, який Благовістив Їй про народження від Неї Вишнього. «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою; Ти благословенна між жонами … Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим» (Лк. 1:28-35).

Смиренно і покірно прийняла Марія ангельське благовістя. «Тоді ж Слово, як Йому Самому відомо, впало там і, як Само зволило, зрушилось, увійшло в Марію і вселилося у Неї … Як блискавка освітлює таємне, так і Христос очищає таємно єство. Він очистив і Діву, і потім народився, щоб показати, що, де Христос, там проявляється чистота у всій силі. Очистив Діву, підготовану Духом Святим, і потім утроба, ставши чистою, зачинає Його. Очистив Діву при Її непорочності, чому і народив залишилася Дівою. Не кажу, що Марія стала безсмертною, але що, освячена благодаттю, Вона не бунтувала гріховними побажаннями … Вселилося у Неї світло, омило Її розум, чистими зробило Її помисли, освятив дівоцтво Її »(Преп. Єфрем Сирин).

Марія не сказала нікому про явлення Ангела, але Ангел сам оголосив Йосипу про дивне зачаття Марією від Духа Святого, а по народженні Христовому з безліччю небесних світил благовістив пастирям. Пастирі, прийшовши вклонитися Немовляті, сказали, що чули про Нього. Марія мовчки слухала і зберігала в серці своїм слова про велич Свого Сина. Чула Вона через 40 днів хвалебну молитву Симеона і пророкування про зброю, яка пройде через Її душу. Після бачила, як Ісус зростав мудрістю, чула як Він у 12 років повчав у храмі і все тримала у серці своїм.

Хоча і благодатна, Вона ще не цілком розуміла, в чому полягатиме служіння і велич Її Сина. Юдейські поняття про Месію були Їй ще близькі, а природні почуття змушували Її піклуватися про Нього, охороняючи Його від надмірних, як могло здаватися, праць і небезпек. Як кожна  інша людина, Вона отримала ті самі думки, що й Христос, покірливо перенісши материнську скорботу, коли бачила свого Сина гнаним і страждаючим. Зрадівши у день Воскресіння, Вона в день П’ятидесятниці одягнулася силою з висоти. Зійшов на Неї Дух Святий навчив Її всьому і наставив на всяку істину. Освячена, Вона ще ревніше стала творити почуте Нею від Її Сина і Спасителя, щоб зійти до Нього і бути з Ним.

Кінець земного життя Пресвятої Богородиці був початком Її величі. Прикрашена божественною славою, Вона стоїть, буде стояти і у день страшного суду і в майбутньому столітті, по правицю престолу Сина Свого, царює з Ним і має відвагу до Нього, як Його Мати по плоті і як єдинорівна по духу, як Та, що волю Божу здійснила та інших навчила. Велелюбна і милосердна, Вона любов до Сина і Бога Свого проявляє у любові до людського роду, предстоятельством за нього перед Милостивим і, обходячи землю, допомагає людям. Випробувавши всю тяжкість земного життя, Заступниця роду християнського бачить кожну сльозу, чує кожний стогін і благання, що звернено до Неї. Особливо Їй близькі ті, які працюють у боротьбі з пристрастями і ревнують про богоугодного життя. Але й у життєвих піклуваннях Вона незамінна помічниця.

«Всіх скорботних радість, і ображених заступниці, і спраглих годувальниця, дивна розрада, захоплених притулок, хворих відвідування, немічних покров і заступниці, жезл старості, Мати Бога Вишнього Ти єси, Пречиста» (стихира Одигітрії). «Надія і заступництво і притулок християн», «в молитвах невсипущий Богородиця», «спасає світ безупинно Своєю молитвою», «день і ніч молиться про нас і скіпетра царства Її молитвами затверджуються» (з різних Богородичних молитов).

Не вистачає ні розуму. ні слів висловити велич Тієї, Яка народилася в грішному людському роді, а стала більш чесніша від Херувимів і славніша від Серафимів.

Святитель Іоан (Максимович), 1924 р.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Згідно з ученням Святих Отців, весь світ був створений заради Богоматері, а Богоматір – для Христа. Адже Христос є причиною і метою створення. Христос зміг зробиться людиною, Боголюдиною тільки лише за допомогою Діви Марії. Як дерево існує заради плоду, так і всі люди і Ангели існують заради Діви Богородиці, Яка своєю величчю перевершує не тільки людей, але й Ангелів і Архангелів.

А значить, чи можна собі уявити більш щасливих батьків, ніж батьки Богородиці? Святий Іоанн Дамаскин прославляє цих батьків, кажучи: «О щасливе подружжя Йоаким і Анна, все творіння славить вас, бо ви нагородили Творця найбільшим даром – смиренну, єдину, гідну матір для Творця. Чудна утроба Анни, яка поступово зростила в собі і народила Пресвяте Дитя. Це лоно носило в собі живе Небо, широтою своєї затьмарює безкраї небеса».

Людство знаходиться в неоплатному боргу перед Йоакимом та Анною за цей великий дар. Вони подарували нам Діву Богородицю. Але в той же час і вони нескінченно зобов’язані Богу і відчувають величезну подяку за велику радість, яку Він дарував їм.

Ім’я «Анна» означає «благодать». Цією благодаттю їх обдарував Господь. Ким була Ганна? Безплідною жінкою, нездатною мати дитя. Але молитви її були почуті, і вона знайшла дитину. Ми знаємо і інших старозавітних жінок, які чудесним чином зцілилися від безпліддя. Однак у всіх у них народжувалися сини: в Сари – Ісак, у Ганни, дружини Еллана, – Самуїл, у Єлизавети – пророк Іоан. Анна, дружина Йоакима зробилася єдиною безплідною жінкою, яка народила дочку. Чому? Тому що саме жінка, перша Єва, за допомогою свого непослуху породила гріх і смерть. Інша жінка, нова Єва, Богоматір своєю смиренністю подарувала життя безгрішному Спасителю світу.

Йоаким і Анна були гідні радості. Вони обидва були благодатними. Христос сказав: «По плодах їх пізнаєте їх» (Мт. 7:16). Діти – це плід, образ батьків. Батьки благочестиві і віруючі принесли на світло благих дітей. Яких же дітей ви чекаєте від невіруючих, нечестивих мирських батьків? Гниле дерево – гнилі плоди, нечестиві батьки – розбещені діти. Звичайно, бувають винятки. Однак батьки Богородиці вели праведне життя: святі батьки – Пресвяте Дитя. В одному з тропарів ми читаємо: «превисоке маючи життя, житія ж світле, всіх укупі батьків земних перебільшили, бо нетлінними Діву народили» (перша пісня канону утрені 9/22 вересня). Значить, Йоаким і Анна, по чистоті й моральності свого життя, стали найбільшими з усіх батьків, оскільки принесли в світ Пречисту Діву.

Святий Іоан Дамаскин пише: «Ведучи життя святе і чисту, ви принесли плід, що став прикрасою чистоти. Чистий до народження, під час народження і після народження, прекрасний, навіки залишається чистим розумом, душею і тілом ».

Архімандрит Данило Аеракис

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Незаперечний послух Богоматері Божественній волі виявляє Її любов, смиренність, відвагу і натхненність. Це не було певною насильницькою і примусовою дією, коли людина не вільна вчинити інакше і відчуває страх. Велич Її слабкості, виправданій обережності, роблять Богородицю прекрасною, дивовижною і єдиною. Незаміжня мати за законом була гідна лише побиття камінням. Тим не менш, Богородиця серцем приймає волю Бога: «Нехай виповниться Його воля, а не Моя».

Крайня довіра Назаретянки до переданого через архангела Гавриїла Божественного задуму може багато чому навчити всіх нас. Адже ми не довіряємо Богу, а лише обережно, ставимо Йому умови і чекаємо чогось натомість. Хіба це не так?

Незвично зворушливий вчинок Богородиці на весіллі в Кані Галілейській. Вона, як завжди, перебуває в мовчанні. Але в якийсь момент, побачивши, що на столі не вистачає вина, Вона порушує своє мовчання і просить Свого улюбленого Сина перетворити воду на вино, щоб ніщо не затьмарювало радість запрошених. Спочатку Христос робить вигляд, що не чує Її. Ймовірно, Він не згоден з Нею. Проте, врешті-решт, Він виконує це прохання. Святогірські старці кажуть, що чого б Богоматір ні попросила у Христа, Він все виконує, оскільки неймовірно любить Її. Епізод в Кані – третій випадок, коли Богоматір порушує Своє мовчання. Перший раз це відбувається в дивовижний момент Благовіщення, другий – коли Вона шукала в храмі дванадцятирічного Ісуса. Таким чином, в Кані вона порушує звичну безмовність, щоб попросити Сина про диво і порадувати присутніх. Вона робиться причиною радості людей, поєднуючи їх з Господом – джерелом дарів, чудес і благодаті.

Духовна краса Богородиці виявляється і в момент Розп’яття Її Сина. Вона відчуває біль, але не засмучується, шкодує, але не зневіряється. Це приклад неймовірної Матері, яка не потребує плачу, крику, втрати свідомості, жіночого удавання і втіхи. Їй добре відомо, що Син Її розпинається добровільно, виконуючи волю Небесного Отця. Вона переживає це скорботне Таїнство в мовчанні. Вона не повстає на жорстоких розпинателів, не шукає справедливості, продовжуючи нести надію, перевершивши Саму Себе. Як це несхоже на наше нетерпіння в скорботи, нещасті, відмовах і гоніннях … Слабка і скромна, Богоматір стає великим символом героїзму, що є недосяжним в нашій дріб’язковості і користолюбстві.

Святий Іоан Дамаскин, найбільший догматичний богослов нашої Церкви, говорить про те, що Пресвята Богородиця стоїть на другому місці після Святої Трійці. Вже цього твердження достатньо, щоб зрозуміти, наскільки Богородиця шанується в Православній Церкві. Якими недалекими здаються протестанти, що не виявляють до Богоматері такої поваги. Богородиця невіддільна від Христа. У нашій церкві Вона – найулюбленіша особистість після Христа. На Святій Горі пошана, що надається Богоматері, часом наближається до культу.

Свята Гора Афон, «Сад Богородиці», як її вперше назвав найвідоміший монах Ксіропотамського монастиря Кесар Дапонте, за давньою традицією є землею Пресвятої Богородиці. Її присутність керує афонськім життям. Згідно Енкомії наймудрішого афонського ченця і великого отця Церкви Григорія Палами, що присвячена першому преподобному афонському святому, Петру Афонському, Пресвята Богородиця для святогорських ченців – захисниця, заступниця, цілителька, покровителька, що заступається за них перед Своїм Сином. Ці обітниці відомі і сучасним монахам, які, можливо, і поступаються своїм предкам в простоті, але завжди мають добре і благочестиве ставлення до Богородиці.

Богородиця, як було сказано вище, не є всього лише доброю і скромною прекрасною жінкою. Мова йде не тільки про виключно релігійну та моральну людину, але про цільну, унікальну і пресвяту особистість. Перша Єва, яка живучи в прекрасному Едемському саду, своєю непокорою закрила ворота Раю. Друга Єва, Богородиця, своїм послухом знову відкриває Райські двері. Вона з’явилася главою нашого спасіння, преславна благовісниця. Тому благочестиві святогорці Коливади, разом з преподобним Никодимом Святогорцем, добровільні відлюдники, славлять і оспівують Богородицю, зводячи монастирі на честь Її Благовіщення.

Афонські монастирі Велика Лавра, Ватопед, Філофей, скит Ксенофонта, а також численні келії присвячені Благовіщеню Пресвятої Богородиці. Різдву Богородиці присвячений кіріакон Нового Скиту, в тому числі і різні келії, зокрема, блаженного старця Паїсія, різнився особливою любов’ю до Богоматері. Успіння Богородиці шанується Іверським монастирем, де в цей день відбувається пишне святкування (панігірі), святим храмом монастиря Протат і багатьма келіями. Введенню до храму присвячений кафоликон Хіландарійського монастиря.

На Святій Горі знаходиться близько шістдесяти відомих чудотворних ікон Богородиці, як візантійських, так і більш пізнього часу, в дорогоцінних окладах, з безліччю приношень, з срібними і золотими лампадами, що приймають поклоніння відданих ченців і благочестивих паломників. Перед цими іконами читаються захоплені акафісти, молебні канони, канони богородичні. Горять воскові свічки і запашний ладан. Ікони приймають молитви, поклоніння, земні поклони. Кожна з них володіє дивовижною історією, чудесами, традиціями, свідоцтвами. Їх прославляють псалмами, гімнами, радісними духовними піснями.

Ось деякі з цих ікон: «Лавріотісса» – Економісса преподобного Афанасія Афонського, «Кукузелісса», ікона преподобного Іоанн Кукузеля, великого складальника і співака псальмів, якого сама Богородиця нагородила за його чудове мистецтво. Ватопедська «Віматарісса» (вівтарниця), Іверська «Портаісісса» (Брамна), хіландарійська «Тріхеруса» (Троєручиця), ікона Діонісіат «Акафістна», «Всемилостива Заступниця» монастиря Кутлумуш, «Геронтісса» Пантократора, Дохіарська «Скоропослушниця», філофейська «Глікофілуса», «Міровлітісса» (Мироточива) монастиря св. Павла, ксенофонтська «Одигітрія», «Антіфонітрія» монастиря Констамоніт, «Достойно є» монастиря Протат. У благочестивих житіях афонських преподобних, зібраних в один том, ми бачимо їх живий зв’язок з Богоматір’ю: Гаврило Кареот, що вперше почув ангельських гімн «Достойно є», Гаврило Іверський, що знайшов в морі чудесну ікону «Брамниця».

Сава Хіландарський привіз з Єрусалиму ікону «Троєручниця», Діонісій, ктитор однойменного монастиря, знаходить ікону «акафісна». Преподобний Антоній Києво-Печерський з монастиря Есфігмен, по велінню Богородиці, повертається до себе на батьківщину, щоб там зростити древо чернецтва. Симеона Мироточивого Богородиця спонукає до будівництва його монастиря. Григорій Палама за клопотанням Богородиці удостоївся від Бога численних дарів, зокрема, дару богослов’я, за допомогою якого він боровся за православ’я. Максим Кавсокаливит був направлений Богородицею до його дивовижної аскези. Святий Геронтій Афонський по своїй молитві до Богородиці отримав джерело прісної води для свого скиту.

Присутність Пресвятої Богородиці в життя сучасних благочестивих афонських ченців є очевидним. Йоаким Спеціеріс, старець Нового Скиту, відійшов до Господа, читаючи акафіст Богородиці. Руському ченцеві отцю Тихону Богородиця точно повідомила день його кончини. Старець Філарет Карульскій часто говорив, що в цьому невтішному світі його тримає Богоматір. Старець Євлогій говорив, що Богородиця привела його на Афон з рідного села. Отець Йоаким зі скиту Святої Анни говорив, що його розрадою було «тримання за спідницю Богородиці», яка наділила його бородою довжиною до землі. Анастасій, ігумен монастиря Григоріат, майже «з’їв» ікону Богоматері, що знаходиться в його келії, невпинно прикладаючись до неї. Блаженної пам’яті старець Ієронім Симонопетра, вимовляючи або чуючи ім’я Богородиці, плакав. Відомий старець Пасій Святогорець говорив, що Єрусалимська ікона – це сама Богоматір. Отець Єфрем Катунакіот розповідав, що колись Богоматір прийшла до нього і поцілувала. Він відчув і почув це.

Така жива віра. Така наша Богородиця. Чи потрібен після цього який-небудь дидактичний епілог або моральний висновок? Єдине, що мені залишається, так це подякувати вам, дорогі мої, що дали мені можливість розповісти про найсвятішу Жінку – Богородицю. Сучасне афонське чернецтво, поза всяким сумнівом, міцно і непохитно ґрунтується на любові до Пресвятої Богородиці.

Чернець Мойсей Святогорець

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Діва Богородиця є воістину преславне Місто Боже. Вона є уявний Сіон. Саме про Неї, я думаю, пророчо говорив Давид. І не буде далеко від дійсності назвати Її також і Храмом преславного Граду. Бо якщо зберігаються в пам’яті багатьох і надовго ті імена, які висічені на могильних плитах, і якщо й донині височіють колони і пам’ятники на честь людей, навіть імена яких ми не маємо права вимовити, хоч слава їх пробуває серед Непорочного, що сказати нам про прославлену Богом і Всеоспівану Дочку, Всечисту і Всенепорочну Богородицю? Бо якщо Вона зробилася одушевленим Містом Царя Христа, то за правом і пресвятий храм, який ми освячуємо сьогодні в свято Покладення Чесного Пояса Її, є і називається прославленим Богом містом. Містом, що не записує імена підданих своїх, що знаходяться в підпорядкуванні не у смертного і земного царя, але у Царя Небесного, що приводить їх до вічного життя і дарує всім, що ідуть за Ним, Своє Царство.

Чесні і благочестиві слухачі мої, коли ви чуєте про сьогоднішнє свято Освячення, то приходять вам на думку нові споруди та будівлі, які недавно закінчили зводити, але те приходить і духовне освячення, при якому наша внутрішня людина скидає старі і рвані одяги гріха, одягається в нові ризи благочестя і живе новим життям Христовим. Саме цьому радіє і Всенепорочна Богородиця. Отримавши необхідні чесноти і почавши жити новим в Богу життям натішимось ж і ми в чистоті чистим святом Чистої і Непорочної. І, як би до Неї Самої, та прийдемо ми до всечесного храму Її, привівши в порядок всі помисли і вчинки наші і звернувши їх все на краще. Та не заподіємо ми чого-небудь негідного днів освячення, як свідчить Писання, ні в поступі нашому, ні в сміху нашому, і навіть прикрасі одягу нашого, нехай не буде неналежним. І про що я говорю? Не тільки це, але й самі думки наші та наведемо ми в порядок. І всьому цьому нехай передує милосердя, бо саме ним радіє і заспокоюється Бог, щоб відсвяткувати нам сьогодні оновленими і тілом і душею день освячення Храму Пренепорочної й по плоті Матері Бога нашого.

Отже, сьогодні святкуємо ми Положення і поклоніння Чесному Поясу Діви нашої Богородиці. Того пояса, який оперізував Всесвяте Тіло і покривав сховок у утробі її Бога. Того пояса, який чудово і смиренно прикрашав Ковчег Божий, сиріч Марію. Того пояса, який не один раз орошався чистими краплями молока Пренепорочної Богородиці. І нехай не наважиться ніхто докоряти нам тим, що говоримо і віддаємо хвалу бездушним речам, таким як Чесної Пояс, що належав живим людям.

Відомо, що коли вливають в сосуд духмяне миро, то від зіткнення з ним навіть після того, як сосуд знову спустошується, він зберігає надовго духмяний запах. Що ж сказати про пояс, який оперізував Пречисте і Всенепорочне Тіло Богородиці, яке є воістину Невичерпне Божественне Міро? Як не зберегти йому навіки пахощів зцілень і не наповнювати ним усіх, що підходять до нього з вірою і шануванням? Не духмяний запах молока, але пахощі Божественні і всешануванні, пахощі, що швидко лікують страждання душевні і тілесні. І якщо вже, як ми сказали, бездушний сосуд, стикнувшись із бездушним світом, набуває його якості, що ж сказати про Пояс, що доторкався до одухотвореного житла Божественного Слова, це значиться до Богородиці? Хіба не слід нам поспішати до нього? Хіба не слід вклонитися? Хіба не слід просити у нього повного очищення душі і тіла? Хіба не слід говорити з ним, як з живим, і приносити йому піснеспіві, що славлять його? Зробимо ж зараз це.

О Пояс, що оперізував Джерело життя і дає життя вічне всім, хто шанують тебе.

О Пояс, що завжди дарує всім, хто до тебе припадає, знищення пристрастей, мужність і сили для набування чеснот.

О Пояс, що не дає впасти і що надає сили немічної природі нашої і вражаючий видимих і невидимих ворогів наших. І хіба не гідно це замилування? Бо коли ми славимо Мати, радіє і люблячий Її Син. І тому, підкоряючись закону природи, хоч і говорячи про надприродні предмети, ми присвятимо Матері це урочисте слово, та не відкине його і Преблагий Господь. Бо як воістину побажав Він народитися як людина від Неї і погодився називатися Сином Її, так само всемилосердно прийме з відвагою принесене Йому урочисте слово.

О Пояс Шанований, подай освячення, зцілення, прощення, здоров’я нам, які прийшли з вірою і бажанням поклонитися всечесному храму твоєму.

О Пояс Шанований, оточуючий і охороняючи місто твоє та народ твій, і що спасає його від всякого варварського набігу.

О Пояс Чесної, що оперізував Божественне Слово, що знаходилося в лоні Діви, і виповнилося від цього благословення зцілення, яке нині проливається на нас.

О Пояс Радісний, наблизився з повагою до Пресмиренного Тіла нетлінної Матері Божої, і що від Нього одягнувся в нетління і перебуває нетлінним, що виявляється з справжньої причини того, що він дійшов до нас.

Чому ж беремося ми за те, чого не можемо зробити, і поспішаємо досягти недосяжного, іншими словами, намагаємося  вшанувати Її гідними словами, хоч це і Ангелам недоступно. Але ти, Чесний Пояс Пречесної Матері Божої нашої, що оперезаєш нас істиною, справедливістю і лагідністю. Зроби нас спадкоємцями вічного і блаженного життя і збережи наше тимчасове життя вільним від набігів видимих і невидимих ворогів. Пильнуй твердою і мирною віру, о Ти, Всенепорочний Пояс Всенепорочної, землю свою, цю Гору Святу і Всешановану, святині твої і цей величний монастир, і весь народ свій збережи в правій вірі цілими в державі Божої, неушкодженою від будь-якої спокуси. І нехай будеш ти для нас силою і допомогою, стіною і твердинею, притулком і спасительною оселею.

Ти ж, Всечиста і Всеблага і всемилосердна Діва, відрада християн, тепла розрада сумуючих, готова для притулку грішникам, що не покидай нас, сірих, без Твоєї Божественної допомоги. Бо якщо і Ти покинеш нас, до кого ж тоді нам вдатися? І що ж тоді буде з нами, о Пресвята Богородиця, бо Ти є дихання і життя християн? Бо як у тіла нашого є дихання як ознака життя, так само і пресвяте ім’я Твоє, промовлене невпинно рабами Твоїми у всякий час, у всякому місці і всяким способом, це не просто ознака, а й те, що саме дає нам життя, і радість , і допомогу. Покрий нас крилами Своєю доброти. Захисти нас Своїм заступництвом. Подай нам вічне життя, бо Ти є постійна і непохитна надія християн. Бо ми, бідні на справи і вчинки Божі, бачачи багатство доброти, яке Він нам дав, скажімо: «Милістю повна земля», це значиться: вся земля наповнена милістю Господньою. Ми, через безліч гріхів своїх відійшли далеко від Бога, випросили Його і знайшли Його з Твоєю допомогою. І знайшовши Його, спаслися. Бо сильна в справі спасіння допомога Твоя, Богородиця, і тому й не потрібен нам ніякий інший посередник перед Богом. Це ми не тільки просто знаємо, але і переконалися в цьому на своєму досвіді. На все те, що не один раз просили ми в Тебе як у швидкій допомозі, отримували у відповідь багаті дари Твої. І нині припадаємо до Тебе ми, народ Твій, доля Твоя, стадо Твоє, сиріч християни, які удостоїлися носити ім’я Сина Твого. Воістину немає кінця у величчя Твого. Немає насичення Твоєї допомогою. Необчисленна Твоя благая сила. Ніхто не спасеться без Твоєї допомоги, Пресвята. Ніхто не уникає страждань без Тебе, Всенепорочна. І нікому не дарується прощення без Тебе, Всесмиренна. Хто не ублажить Тобі за все це? Хто не прославить Тебе? Негідно Тебе, але з великим шануванням. Тебе, прославлену, сповнену блаженства, що отримала велич від Сина Твого і Бога великим і гідним захоплення способом, і тому оспівується і вічно шанується всіма родами людськими.

Хто ще після Сина Твого піклується про рід людський  так, як Ти? Хто ще настільки сильно співчуває нам в нашому горі? Хто з такою швидкістю позбавляє нас від спокус, що відвідують нас? Хто ще настільки невсипно слухає благань і захищає грішників? Хто ще настільки сильно печеться про невиправних? Маючи материнську відвагу просити у Сина Твого, Твоїми молитвами і посередництвом Твоїм, Ти спасаєш і позбавляєш від вічних пекельних мук нас, засуджених за гріхи наші, що не мають навіть відваги підняти погляди свої на небеса. І тому в печалі до Тебе прибігаємо, від несправедливостей шукаємо у Тебе захисту, обтяжені нещастями просимо у Тебе допомоги. Тебе ж Саму не вміщає в себе людський розум.

Все надприродне, все перевищує людський розум і сили, тому й заступництво Твоє незбагненно. Бо відісланих, вигнаних, переслідуваних помирила Ти з Сином Своїм і зробила їх Його синами і спадкоємцями. Ти тим, що гинуть щодня в безодні гріхів протягуєш руку допомоги і спасаєш їх з бурхливого моря. Ти відводиш стріли лукавого від рабів Твоїх і спасаєш їх одним лише покликанням імені Твого. Ти, Всенепорочна, позбавляєш тих, хто кличе Тебе від будь-якої напасті і спокуси. І тому поспішаємо ми з прагненням в храм Твій і, стоячи в ньому, відчуваємо себе, як на небі. Славословлячи Тебе в храмі, думаємо, що оспівуємо Тебе разом з Ангелами.

Який інший рід людський, крім християн, насолодився настільки великою славою, отримав таку велику допомогу і таке велике заступництво? Хто, дивлячись з вірою на Твій Чесний Пояс, Богородиця, не наповниться зараз же радістю і вдячністю? Хто, ревно поклонившись йому, пішов, не отримавши відповіді на свої труднощі? Хто, подивившись на образ Твій, не забув негайно всі печалі свої? Тим же, хто не прийшов у всешанований храм Твій, в якому побажала Ти перебувати Чесному Твоєму Поясу, положення якого ми святкуємо сьогодні, не можемо ми описати велику радість, веселощі і насолоду, яких могли б вони удостоїтися.

Але Ти, Богородице, Ти є рука, з якої випили прохолодну манну ми всі, змучені бідами! Богородиця, Ти є трапеза, на якій наситилися Хлібом Життя всі голодні. О Богородиця, Ти є світильник, що наповнив великим світлом всіх сидячих у темряві! Ти, Богородиця, отримала від Бога гідну Тебе і належну Тобі похвалу. Не відкидай же і нашу недостойну похвалу, яку з прагненням приносимо Тобі. Не відвернися від молитовного слова, що виходить з недостойних губ. Але, Богославна, споглянув на шанування наше, даруй нам прощення гріхів, насолоду вічного життя і позбавлення від всякого псування.

Споглянь, Богородиця, зі святого житла Свого на народ Свій, що почитає Тебе Володаркою і Заступницею і Дівою, що зібрався оспівати тебе всією душею і, скеруй на нього Божественний Свій погляд, визволи його від усяких бід і печалей, будь-якої хвороби і лихоліття, і збережи його від усякої спокуси. Наповни його всякої радістю, турботою і благодаттю. І милістю Сина Свого, Людинолюбця Бога нашого, в годину, належить нам постати перед судом Його, великою силою Своєю і відвагою Своєю материнською, позбав нас від вічних пекельних мук і удостой нас отримати вічні блага за Благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, народженого від Тебе, якому належить слава і сила і нині, і в нескінченних століттях. Амінь.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Та й хто може розповісти про це таїнство? Чиї уста і чия мова поведуть мову? У сум’ятті не здатні вони вимовити ні слова. Я ж нині смію розповісти про Володарку нашу Богородицю в міру сил моїх. І знову страшусь я, бо нездатний мій язик описати настільки велике і високе. Бо й я, подібно до Мойсея, слабшав голосом і недорікуватий, і не ритор я, щоб вимовляти слова, належні Всеславиній і Преподобній і Дійсно Діві Богородиці Марії, Матері Господній, про яку важко говорити всякою людською мовою. Не знаходить він у собі сил і ніяковіє, бо немає в ньому належних для Неї слів. Для Неї, що вразила і Небесні Сили. У подиві стоять перед нею всі Анголи, Архангели, Начальства, Влади, Престоли, Панування, Херувими і Серафими. Всі Ангельські Воїнства наповнилися великим страхом і жахом. Побачили вони на землі, посеред неї, Те, що перебуває на Небі, і прийшли в сум’яття. Побачили Діву, що стала Небесами і Престолом, і переповнилися страху, побачивши, що Безначальний, що сидить на херувимському престолі, оселився в Дівочому лоні.

О блаженний корінь! Звідки дав він росток? Про нього вигукує вогненною своєю мовою пророк Ісая: «І вийде паросток від кореня Ієссеєвого, і гілка виросте від кореня його; і спочине на ньому Дух Господній, дух премудрости і розуму, дух ради і кріпкости, дух відання і благочестя; і страхом Господнім сповниться» (Іс. 11:1-3). З кореня, тобто з роду Ієссеєвого а, відбувається цар Давид, а з племені його Свята Діва, Преподобна дочко преподобних мужів. Її батьки Йоаким і Анна, своїм життям догодили Богові, народили Святу Діву Марію, Храм Божий і Мати. Йоаким, Анна і Марія втрьох послужили Святій Трійці.

Йоаким значить «приготування для Господа», бо від нього приготувався Храм Господній, тобто Діва. Анна ж значить «благодать», бо Йоаким і Анна за молитвами їх отримали благодать принести в світ Святу Діву. Йоаким молився на горах, а Анна в саду своєму. І ось понесла Анна в утробі своїй Святу дочку Марію, і народила Небеса і Херувимський Престол, бо Вона є Небо, і Храм, і Престол. Марія ж значить «Пані», але також і «Надія», бо народила Вона Христа, Надію усього світу. Також значить це ім’я «смирна морська», смирна ж значить безсмертя, по моєму розумінню, бо належало Їй народити Безсмертну Перлину серед моря, тобто посеред світу. Морем само називається весь світ, якому подарувала Діва спокій і безвітря, народивши Притулок, сиріч Христа.

Блаженне ім’я смиренної Дочки Марії означає також «Освітлена», бо прийняла Вона світ Сина Божого і Сама освітила на землі всіх, які вірять у Святу Трійцю. Бо Свята Богородиця Марія – Наречена Трійці, Скарб всього Всесвіту невимовне, Та, Яку вітав Гавриїл словами «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою!». Після ж того вітання Гавриїла, Отець з небес послав Їй на зачаття Дух Святий. З’єднав Він Діву з Єдинородним Сином Своїм як Наречену небесну, яку Отець полюбив, Син оселився в ній, Дух же Святий забажав.

Бо Вона є Наречена і Шлюбний Чертог, і від Неї гряде Жених Христос, Ризи Дівочі, за словами пророка Давида: «Він [Бог] поставив у них сонце, і воно, мов же­них, виходить із весільного чертога свого» (Пс. 18:5-6). О, як забажав Наречений чистоти! Рабу Свою зробив Він Нареченою Своєю і Матір’ю. Поспішив Гавриїл та здійснив сватання Діви, з’єднавши фіміам Неба і землі, як проповідували пророки, мудро пророкували, як відбудеться цей шлюб.

Як зробилася одночасно Нареченою і Матір’ю Діва, яка прийняла Дух Святий як передвесільний дар, як придане ж все Небо укупі з Раєм? Просила Діва дізнатися Того, Кого забажала Вона, кажучи: «Де Наречений, Чию красу забажала Я, Який перевершує сяйвом сонце, Чия слава невимовна? Де вічне світло, якого прошу Я з великим бажанням? Де Сонце, яка добивається промінь? Де херувимська гітара? Де Христос, невсипущий погляд Серафимів? Де поклоніння Ангелів, явлене Гавриїлом? Де єдиний і Єдинородний Син Отця, Якого забажала і полюбила Діва, і цілувала просячи?».

Це Їй сказав Гавриїл: «Радуйся, Благодатна, безмежна Благодать Святої Діви. Радуйся, Благодатна, прикрашена безліччю чеснот. Ти – Діва, що тримає, подібно свічці, Невгасимий Світло яскравіше сонця. Радуйся, Благодатна, насадка уявного гачка, гачок ж в Тобі є Божество. Радуйся, Благодатна, уявний Ковчег Слави. Радуйся, Благодатна, ти є Рука золота, що носить манну небесну. Радуйся, Благодатна, як чистий невичерпне джерело, що напоює спраглих.

Радуйся, Благодатна, уявне море, що носить небесні Перли Христа. Радуйся, Благодатна, сяюче Небо, що зберігає всередині Бога, Якого не вміщають Небеса. Радуйся, Благодатна, що виблискує Херувимськими Престолом Божества. Радуйся, Благодатна, ти є уявне Небо, що без труда вмістило в себе невмістимого Бога. Радуйся, Благодатна, стовп хмари, що несе в собі Бога, що веде народ Ізраїлю через пустелю».

Що сказати мені? Як оспівати Багатославну? Ту, що після Бога всіх Вища. Найпрекраснішу від Херувимів й Серафимів і всіх Ангельських Сил, Яку не здатні

 оспівати ні небесна, ні людська, ні ангельська мова. Бо й Ангели принесли Їй гімни та хвалу, честь і славу, але так і не змогли оспівати Її по достоїнству. Раділи Ангели з того, що тільки Господь перевершував їх, і ось Діва Марія піднеслася вище їх, бо народила на землі Небесного Бога, щоб залучити на землю Ангельські Воїнства. Бо Вона стала тим, що поєднало Небеса з землею.

О Блаженна Діва, чиста Голубко, Небесна Наречена Марія, Ти є Небо і Храм і Престол Божества, і в Тобі перебуває Христос – сяюче Сонце – на Небесах і на землі, Ти є Хмара Світле, що принесло у світ Христа як всесвітлу Блискавку. Ти – Хмара Небесне, сховайся у собі грім Духа Святого і послав його на землю. Ти принесла бурхливий злива Святого Духа по всій землі, щоб зріс на ній плід віри. Радуйся, Благодатна, Брама Небесна, про яку сказав пророк: «… Ворота ці будуть зачинені, не відчиняться, і ніяка людина не ввійде ни­ми, бо Господь, Бог Ізраїлів, увійшов ними, і вони будуть зачинені» (Єз. 44:2).

Про цю браму і в Пісні Пісень виразно каже пророк: «Замкнений сад – сестро моя, наречена, закладений колодязь, запечатане джерело» (Пісні. 4:12). Залишалась Дівою Свята і Смиренна дочко Марія, Світле Хмара, що містить в собі Божественне Слово, про яку сповістив громовим голосом пророк Ісая: «Ось, Господь сидить на хмарі­ легкій і гряде в Єгипет» (Іс. 19:1). Ти є Гора цільна, від якої відірвався Камінь, сиріч Христос, про який свідчить наймудріший Данило: «… камінь відірваний був від гори не руками …» (Дан. 2:45), маючи на увазі, що Діва народила без чоловіка Христа, Який є Камінь Твердий.

Ти – Храм, в якому Небесний Камінь – Христос, Грозова Хмара, в утробі своїй носить блискавку, про що згідно зі словом моїм голосують і Святе Письмо: «Черево твоє – сніп пшениці, оточений ліліями» (Пісні. 7:3). Ти є несіяних Нива, яка прийняла Слово як пшеничне насіння і народила цілий сніп. Ти – Уявна Піч, що зберігає в собі Вогонь і Хліб життя, це значить Христа. Ти є Преподобна Мати Спасителя, яка народила Втілене Слово Отця, про Яку сказав Ісая: «… Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7:14).

О Свята Діва, Мати Господа! Блаженна Наречена, невіддільна від Трійці. Ти більш блаженна за усіх всіх жінок? Бо народила як Немовляти Творця всіх. Ти більш блаженна за всіх дружин, бо тільки Ти удостоїлася народити на землі Небесного Бога. Ти більш блаженна за всіх жінок? Бо вигодувала своїми сосками Того, хто годує Всесвіт. Ти є блаженна Богородиця Свята Діва, яка народила нині Того, Хто колись створив Адама в Раю.

Ти – Богородиця, бо народила Ти Втілене Слово. Ти – Богородиця, бо носила в утробі Божественне Слово в людському єстві. Ти – Богородиця, бо, прийнявши в Себе Божественне Слово, Ти народила Його в людській плоті. Ти – Богородиця, бо Ти одна народила Єдинородного Сина Божого, не тимчасового Бога, але Того одвічного, Хто перебував і до Тебе, і Бога всіх, Народженого від Тебе. Ти – Непорочна Агнице, що породила Агнця, тобто Христа. Ти – телиця, не зазнавши ярма, і народила Тельця, це значиться Христа. Ти – духовна Трапеза Віри, що приносить світу Хліб Життя.

Що сказати мені? Як оспівати мені Всеславну? Про цю ж Преподобну Діву Бог говорить словами пророка: «З тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого походження від початку, від днів вічних. Тому Він залишить їх до ча­су, доки не народить та, що має наро­дити; тоді повернуться до синів Ізраїля і ті брати їхні, які залишилися. І стане Він, і буде пасти у силі Господній» (Мих. 5:2-4). О свята Діва, Мати Вічного Світла! Світла, що освятило на небесах Ангельські Воїнства. Світла, що освятило невимовний погляд Серафимів.

Світла, сяючого яскравіше сонця. Світу, що освятило всі кінці світу Святою Трійцею. Світу, який сказав: «Я є світоч світу», «Я прийшов дати світло світу». Світу, вознісся і освятило Всесвіт на Небесах і на землі. О Пресвята Діва, що вразила Ангельські Воїнства! Бо здивувалися всі Небеса дивним диву – Жінці, що тримає на руках Світло. Дивне чудо Небес, що спорудив інший Херувимський Престол. Дивне чудо Небес, що Син сей Дружини – Отець Предвічний.

Дивне чудо Небес, що лоно Діви прийняло Сина Божого, Бога Жениха, Христа. Дивне чудо Небес, що Немовля Діви – Господь Ангелів. О Богородице Діво, Спасителя Мати, що народило Безначальне Слово, Співпрестольного Отцю Сина, Єдиносущного Отцем і Духом, Творця Неба і землі.

Радуйся, Пресвята Діва, бо Ти, як уявна купина, що горить, але не згорає, вогнем Божества. Ти є Та, яка принесла в світ Хліб життя, про який говорить Спаситель світу Христос: «Прийміть, споживайте, це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів».

Про як багата, мої любі, Дівоча Трапеза, повна чеснот, яка подарувала світу різну їжу на насолоду. Це є Преподобна Діва і Мати Христова, що тримає палаючий смолоскип, що висвітлює небо і землю, про який пророк Захарія сказав: «Ось світильник, увесь із золота, і чашечка для оливи верху його, і сім лампадок на ньому» (Зах. 4:2) . І тому і Давид оспівує Її в милозвучно пісні: «Закон Твій – світильник для ніг моїх і світло на стежках моїх» (Пс. 118:105).

О Дівоча Лампада, що проганяє темряву і висвітлює світлом своїм! Про Дівочу Лампаду, що принесла для освітлення разом і вогонь, і масло! Про Дівочу Лампаду, яка взяла з Небесного Престолу Предвічний Єдиносущний трисвітлий Єдиний Огонь і Їм освітила Всесвіт. Про Дівочу Лампаду, про яку говорить Бог устами пророка: «м Я вирощу спасіння Давидові, поставлю світильник помазанику Моєму». (Пс. 131:17). Ти – Царський Вінець з дорогоцінними перлами – Христом. Ти – Царська Багряниця, облачалося тіло Царя Небес і землі в пурпурні одягу.

Ти є Всечиста Віра християн, Незбагненна Книга, яка розповіла світу про Сину і Слово Отця. Блаженна Ти між жінками, бо народила втілити Слово, Сина Отця, Предвічного Бога, Безначального і Вічного, вшанованого разом з Отцем і Святим Духом. Слово, співпрестольне з Отцем, що сидить на херувимах, прославляє Ангелами, Початками і Владою, створеними Їм. Слово, що поставило небеса і затвердило землю. Слово істинного Бога Ісуса Христа Господа нашого, народженого Тобою, Богородице Діво, що залишилася і після Різдва Дівою. Ти народила Перлину і сплела Царський Вінець, Блаженна Діва, проросла Небесну Славу і наповнили світ пахощами багатьох райських квітів. Діва – це Чиста Лілія, яка народила Христа, Нев’янучий Колір, Лоза Істини, повна плодів і незаймана в невинності Своєї, яка, хоча ніколи не вирощувалась, сповнена винограду і яка принесла Плід Стиглий, тобто Христа.

Розповіді нам достовірно, як народила Ти, Богородице Діво? Як удостоїлася стати Матір’ю Божою на землі, прийнявши Предвічне Слово?

Я – Діва, що носила Його в утробі Своїй, перебувала нетлінною і тому вдостоїлася стати чистим Храмом Слова Божого, який оселився в Мені, що не пізнала шлюбу. Носила я Еммануїла в нетлінній і непорочній утробі Своїй, як на Престолі Херувимськими, на якому Слово Отця знайшло плоть, і Безначальний і Невидимий по домобудуванню Своєму зробився Видимим Богом, що зробився людиною. Не пізнавши чоловіка, народила Я Предвічного Бога Ісуса Христа. І нині після Різдва Я перебуваю Дівою, ще більш чистою, ніж раніше. Народила Я без болю, не як інші жінки, бо несхоже все, що відбулося зі Мною з тим, що відбувається з ними. І не зрозуміли люди, що понесла Я в утробі своїй, але тільки лише Бог, що оселився в Мені.

О Діва, дорогоцінний Скарб Церкви, що називає Тебе одночасно і Священиком, і жертовник, на якому, як на трапезі, лежить Небесний Хліб Христос, Якого Ти даєш нам на відпущення гріхів. О Чисте Лоно, що вмістила в себе невмістимого Бога. О Лоно небес ширше, не соромлячись Бога, колишнього в ній. О Лоно, безкрайня, як небо, і велика нього. О Лоно, вище і ширше семи Небес. О Лоно, ти сама восьма Небо, що піднімається над всім небесним склепінням. О Лоно, що містить вічне Світло, сповнений благодаті.

Що ще сказати мені про смиренну і Святу Діву? Бажання спонукає мене говорити про Богородицю, але страх змушує мене замовкнути, бо не можу я сказати нічого гідного Її. Розум підштовхує мене, а страх відштовхує, перший тягне мене вперед, а другий назад. І оскільки роздираюся я на частини ними обома, вирішив я розповісти про Всеславну і Преподобну Діву. Я називаю Її Небом, Престолом і Хрестом, бо розпростерла Вона Свої святі руки і тримала Господа і Владику нашого, як Престол Херувимський, хрестоподібний, небесний. Дивлячись на Небеса через Святе Письмо, бачу я, як поклоняються Їй Ангели. Першим Гавриїл вітає Діву, кажучи: «Радуйся, Благодатна, Господь з Тобою. Радуйся, Благодатна, бо Ти є сяюче Небо. Радуйся, Благодатна, на Тобі ж Сонце – Христос, що освітлює Небо Своїми яскравими променями».

Зробилася Діва Серафимом, прикрашеним багатьма іменами і багатьма очима, що побачили незбагненне бачення. Як якийсь уявний покрив покриває Вона Тілом Своїм Всесвіт, перевершуючи Херувимів. Бо вони відводять погляд не в силах поглянути на уявний вогонь Божества, Вона ж широко розкритими очима зустрічається з незбагненним і невсипущим поглядом Христовим, що вітає Її з бажанням і любов’ю. Ангельські Воїнства поклоняються Спасителю, не в силах поглянути на Нього або торкнутися Його, Богородиця ж вітала Незбагненного поцілунком. О Діва, несуча чудо недоступного розумінню Таїнства, Ти проповідувала у всьому Всесвіті віру, таку бажану Тобою.

Діва зробилася старше Ангелів, вище Херувимів і Серафимів, бажаної Царю Христу як гідна раба і Мати Вшанована Бог. Непорочна Свята Матір, що родила Христа, котрий перебував і до нього й сказали: «Перш, ніж був Авраам, Я є». Ти прославила печеру і вшанувала ясла. Бо Діва, печера і ясла, як Небо, вміщували Невмістимого Бога і втрьох служили Святій Трійці. Коли Діва без болю народила в печері Господа Неба і землі і поклала Його в вертеп, Її оточили Ангельські Чини зі співом: «Слава в вишніх Богу, на землі мир, в людях благовоління!».

І пастухи, що не спали в ту годину, почули це ангельське славослів’я Спасителю і поспішили прийти і вклонитися Світу, бачачи дивне диво – рабу Божу і земну Діву, що стала небесною Нареченою. Бо Вона постала в печері як Наречена і Шлюбний Чертог і Матір Божа, коли народила немовля Христа, за пророчим гласу Ісаї: «Бо Немовля народилося нам – Син даний нам; владарювання на раменах Його, і наречуть ім’я Йому: Дивний, Радник, Бог кріпкий, Отець вічності, Князь світу» (Іс. 9:6).

А після пастухів і волхви зі сходу, ведені яскравою зіркою, що висвітлювала їм дорогу, після довгого шляху прийшли туди поклонитися Народженої у Віфлеємі. Як тільки прийшли вони в Єрусалим, вони втратили із виду зірку. Боячись не знайти дорогу без провідника свого, вони змушені були питати жителів міста про те, де народився Христос. Всі здивувалися сему дивним чуду. Почувши ж Ірод про це, сильно злякався і, скликавши священиків, став їх розпитувати, де народиться Христос. Вони ж, не приховуючи, відповідали йому, зізналися, не збрехавши, бо не могли вони приховати променів Сонця, і явили одкровення Отця, витлумачене пророком, сказавши, що Христос народжується у Віфлеємі.

Про це говорить пророк: «І ти, Вифлеєме-Ефрафо, чи малий ти між тисячами Іудиними? з тебе вийде Мені Той, Який повинен бути Владикою в Ізраїлі і Якого походження від початку, від днів вічних» (Мих. 5: 2). Горе тобі, непокірний Ізраїль! Ти прийняв закон і відкинув Законодавця. Люди твої явили світу, де народиться Христос, і вони ж не визнали Його, коли Він народився.

Що ж сталося з волхвами? Зніяковів розум їх, а серце наповнилося сумом, стогони їхні подібні хвилі, що стрімко набігає та потопляє корабель, потік сліз вилився з очей їх на землю, в нестерпному горі шукали вони зірку – провідника свого, що направляє їх у шляху зі Сходу і загублену ними нині. Куди ж пропала зірка, що вказувала їм дорогу? Яким чином сховала вона від них? Дізнайся істину і поглянь на диво і на сенс його. Зірка сховалася від них, щоб вони стали розпитувати і щоб це Таїнство Неба і землі було явлено з вуст невіруючих священиків.

І вже після того, як всі дізналися про це, знову з’явилася перед волхвами зірка і продовжувала вести їх до тих пір, поки не зупинилася над Немовлям у печері, а точніше на Небесах. Бо там, де Христос, там і Небо, і тому печера зробилася Небом на землі. Вони ж, побачивши зірку, а точніше Спасителя тішились великою радістю, і, впавши ниць, поклонилися йому і принесли Йому дари: золото, ладан і смирну. Золото, як личить Царю, ладан як Богу і смирну як смертному, бо хотіли вони провістити таким чином будуче поховання Творця всіх Христа, народженого від Небесної Нареченої Марії, Неба і Храму і Престолу Божества, невимовного Райського Скарбу.

Колись Ангели паплюжили Єву, тепер же вони славлять Марію, возвеличують слабкість жіночого єства, що виправила Єву, яка впала через непокору, послала на Небеса Адама, вигнаного з Раю, що відкрила замкнений перш Рай і слідом за розбійником повернула туди Адама. О Свята Діва, що скасувала ворожнечу між людьми і Богом, зруйнувавши стіну, яка їх розділяла. Тебе заради світу був дарований небесний світ, освітилися всі кінці Всесвіту, люди стали Ангелами і нареклися друзями і рабами, і дітьми Божими.

Через Тебе відродилася небесна мудрість, і підносяться з землі на небеса славослів’я. Через Тебе люди з відвагою дивляться на Небеса до Вишнього Богау. Через Тебе засяяв на весь Всесвіт Хрест, на якому був розп’ятий Немовля Твій, Христос Бог наш. Через Тебе була потоптана смерть і спорожніло пекло, кумири пали і запанувала небесна мудрість. Пресвята Діва, через Тебе ми дізналися про Єдинородного Сина Божого, Тобою народженого, Господа нашого Ісуса Христа, Якому ми всі, Ангели і люди, поклоняємося і кличемо: Безначальний Отче, Безначальний Син, Безначальний Дух Святий – славлячи нероздільну і Єдиносущну Трійцю в нескінченні віки. Амінь.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Кондак 1

До пречесного божественного пояса Твого, Богородиця, з благоговінням припадаючи, наповнюємось просвітлення і благопахощами миру всеосяжного, але знаючи Тебе, Діво як джерело благодаті премудре, що силою його нас переповнюєш, Непорочна, співаємо: Радуйся, пояс пречесний.

Ікос 1

Ангели невидимо пояс Твій святий, зі страхом оточили, Юначка, ми ж, на землі народжені, з вірою припадаємо до нього, освячення приймаючи, і в благоговійні співаємо:

Радуйся, пояс Богородиці; радуйся сіяння всьому світу.

Радуйся, бо Непорочну Діву перепоясував; радуйся, усій Церкві скарб невимовний.

Радуйся, Владичиці небес пояс безцінний; радуйся, цвітіння ароматне християн благочестивих.

Радуйся, бо тіло Діви перепоясуєш; радуйся, як сила, що лукавого перемагає.

Радуйся, всесвітлий світильник благодаті; радуйся, джерело чудес невичерпне.

Радуйся, бо їм вірні освітляються; радуйся, бо їм вороги відганяються

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 2

Подивись, Богородиця, оком Твоїм благим, бо з вірою до святого Твого поясу, як до джерела води освяченої, вірні щиро припадають і просять благодаті Твоєї, бо непереможну силу можеш їм подати співаючим: Алілуя.

Ікос 2

Було перенесення чесного поясу Твого, Богородиця, у Константинополь, джерелом радості правдивої, бо швидко оздоровив він царицю його. Нам же благодать велику вічно подаєш, співаючим так:

Радуйся, джерело вічної радості; радуйся, чара борошна, що для душі спасіння.

Радуйся, бо їм Всечиста Діва перепоясувалася; радуйся, бо на Афоні як світло засяяв.

Радуйся, бо царицю Зою оздоровив ти; радуйся, бо роздаєш усім радість розумну.

Радуйся, одяг пресвятий Чистої Богородиці; радуйся, стріла вогняна, людиновбивцю вражаюча.

Радуйся, підстава радості й освячення; радуйся, душам тиха оселя.

Радуйся, з Христом благчесно зв’язуючи; радуйся, бо прагнення страстей скасовуєш.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 3

Коли до Сина Твого сходила, пояс Твій Фомі передала Ти, Богородиця, і через нього, як гідний дарунок і благ виконання, його нам покинула, усіма Оспівана, що співають Тобі: Алілуя.

Ікос 3

Має свята обитель Твоя Ватопедська, як безцінний скарб, Юначка, і як стовп оборони Твоєї, мироподавчий і всечесний пояс Твій, до його з набожністю припадаючи, у розчуленні співаємо так:

Радуйся, багатство нетлінне; радуйся, стовп співчування.

Радуйся, подавця благ невичерпний; радуйся, ченців сила непохитна.

Радуйся, пояс всечесний, радість ангелів; радуйся, ченцям ствердження і від бід спасіння.

Радуйся, Ватопеду хвала безцінна; радуйся, набожним спів переможний.

Радуйся, пахощами небесними дихаючи; радуйся, бо міцність непереможну подаєш.

Радуйся, бо тобою чернецтво зміцнюється; радуйся, бо тобою ворожнеча скасовується.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 4

Животворний кіот всечесного Твого поясу, подає благі пахощі, Діва, і зловонне страстей відганяє вічно від душ наших. Тому, величчю Твоєю здивовані, співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 4

Пояс Твій святий, Пресвята Діва, як світло сіяє на горі Афонській, благодаттю Твоєю, ніби промінням золотим, блищить благодаттю, чуда ті шануючи, з вірою співаємо так:

Радуйся, чудес подавця; радуйся, благодать світла.

Радуйся, святі скарб скарбів; радуйся, світ для сердець богомудрих.

Радуйся, пояс, який носила Пренепорочна на землі; радуйся, бо подаєш благодать і багату силу.

Радуйся, бо показуєш славу Діви; радуйся, бо відбиваєш стріли демонів.

Радуйся, бо багатьом подаєш оздоровлення; радуйся, бо від страстей души визволяєш.

Радуйся, вірним лікування божественне; радуйся, чесна рака милосердя.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 5

Богом дарований дар і небесне багаття, пояс Твій тримаючи, Юначка, їм на брань непереможну зі страстями підперізуємось, бо він вічно благодать і милість подає співаючим: Алілуя.

Ікос 5

Оздоровлення душі й тілу подає пояс Твій святий, Юначка, як росу весняну, бо як Ісая каже, Пренепорочна, і слабість небесну, тому набожно співаємо:

Радуйся, джерело води неречове; радуйся, потік дарунків багатих.

Радуйся, всечесний пояс Пречистої; радуйся, Церкви радість небесна.

Радуйся, скарб святі талантів духовних; радуйся, вінок слави християнів набожних.

Радуйся, Ватопеду стіна непереможна; радуйся, всьому світу міцність божественна.

Радуйся, чесне Діви оперізування; радуйся, дана нам Богам реліквія.

Радуйся, Єдиної Діви пояс; радуйся, Богом дана сила вірним.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 6

Отримала обитель Твоя Ватопедська, як скарб божественний, Юначка, пояс Твій дивний, і чудами його хвалиться, вдячні пісні Тобі співаючи: Алілуя.

Ікос 6

Побачивши світ сяючий, пояс Твій святий, колись перенесли до виспи Тиру, а потім, з вшануванням великим, у Обитель Твою його принесли, оспівуючи задум Твій та радісно співаючи так:

Радуйся, пояс Богородиці; радуйся, Ватопеду слава.

Радуйся, бо його осіняє благодать Духа Святого; радуйся, бо його прославляє народ християнський.

Радуйся, череда всечесна подарунків небесних; радуйся, спів безупинний ченцям і пісникам.

Радуйся, бо струміння оздоровлення виливаєш; радуйся, бо полум’я страстей гасиш.

Радуйся, чесне Чистої оперізування; радуйся, усім вірним спасіння.

Радуйся, світлом зорі блискучий; радуйся, погибель страстей непереможна.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 7

Величаємо всі, велику велич Твоєї турботи про нас, і пояс Твій оточивши з вірою, Пресвята, освяченням наповнюємось, і Сину Твоєму співаємо: Алілуя.

Ікос 7

Як хмарка уявна, пояс Твій святий, поклала на нас Богородиця, і наповнилася душа наша освячення та розчулення божественного, бо до Тебе притикаємо і поясу Твоєму співаємо:

Радуйся, житло благодаті божественної; радуйся, бездоння співчування.

Радуйся, скарб дарунків Божих; радуйся, Чистої Богородиці оперізування.

Радуйся, непорушної єдності й миру подавця; радуйся, набожним ствердження непохитне і солодкість невимовна.

Радуйся, бо променів чудес джерело; радуйся, бо лють хвороб перемагаєш.

Радуйся, промінь благодаті Божої; радуйся, твердиня наша, Богом дарована.

Радуйся, бо подаєш радість правдиву; радуйся, бо тління душі вбиваєш.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 8

Дивні чудеса твої, о пояс пречистий Всецариці Діви, бо від мору вбивчого Константинополь визволила ти, тому, цим здивовані, у розчуленні співаємо: Алілуя.

Ікос 8

Притулок потребуючим показав пояс Твій святий, Богородиця Діва, бо спочиває благодать Твоя на ньому. Тому являє чудеса тим, хто з вірою до нього припадає. Це бачимо та з любов’ю співаємо так:

Радуйся, рака доброти небесної; радуйся, джерело чудес різних.

Радуйся, бо є Дівою наше відвідування; радуйся, скорботним душам оборонця.

Радуйся, житло божественне для дії небесної; радуйся, скарб святий благодаті Діви Пречистої.

Радуйся, бо від смертельного мору Константинополь спасаєш; радуйся, бо швидко всім допомогу посилаєш.

Радуйся, палаюче вугілля страсті згасаючий; радуйся, нам радість приносячи.

Радуйся, багатих дарунків скарбниця; радуйся, божественної слави чесне сховище

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 9

Наповненим славою святої бачимо кіот святого поясу Твого, Богородиця Діва Чиста, і дивується розум наш, бо мирними пахощами благими дихає для тих, хто співає з вірою: Алілуя.

Ікос 9

Як жезл сили божественної, додається нам пояс Твій, дивна Богородиця, бо його розумною допомогою від всякої біди визволяємось і благодаттю наповняємось, у благоговінні співаючи:

Радуйся, сосуд святих пахощів; радуйся, діадема нетлінна.

Радуйся, ченцям чесний притулок; радуйся, бо є Афону перлиною.

Радуйся, від Чистої Діви дивне освячення; радуйся, бо є Її нам дарунком досконалим.

Радуйся, Ватопеду радість правдива; радуйся, бо всякому серцю набожному є радістю.

Радуйся, квіток благодаті запах чудовий; радуйся, всевишньої красоти дихання.

Радуйся, сосуд ароматів божественних; радуйся, святим спів божественний.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 10

Покров і молитву, і Божу допомогу, вічно подає Пресвята, від покладеного для світу поясу Твого, тому з вірою до нього приступаємо й набожно припадаємо, співаючи від Тебе Народженому: Алілуя.

Ікос 10

Благодаттю святого Твого поясу, Богородиця, силою перепоясай нас на ворога лукавого, що як лев на нас рикаючого, бо з ним переможемо злобу його, співаючи так:

Радуйся, Чистої Діви пояс; радуйся, чара сили Господа.

Радуйся, бо їм підперізуємось та спасаємось; радуйся, кайдани страстей руйнуючі.

Радуйся, пояс безцінний Тієї, що Христа народила; радуйся, народу набожному подарунок священний.

Радуйся, подавця нам сили божественної; радуйся, бо лють ворогів перемагаєш.

Радуйся, о пояс Богородиці; радуйся, слава наша і об’єднання.

Радуйся, Церкви Христової прикраса; радуйся, народу православного ствердження.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 11

Подячними співами, пояс Пречистої Богородиці, що Спасителя всіх народила, твою благодать оспіваємо вічно, бо є багатьох чудес джерелом, і славимо Чисту Всецарицю, Христу співаючи: Алілуя.

Ікос 11

Світлою свічкою, пояс Твій святий, має обитель Ватопедська, світиться, Діво, вічно, цим славить задум Твій про монастир, якому дарований пояс Твій, православна співаючи:

Радуйся, пояс Богородиці; радуйся, світла свічка світла троїстого.

Радуйся, розділеним божественне об’єднання; радуйся, працюючим благодатна сила.

Радуйся, пояс божественний, що подає вірним державу; радуйся, війську диявольського губитель.

Радуйся, бо сили душ зміцнюєш; радуйся, бо до добра скеровуєш.

Радуйся, бо язви душ лікуєш, радуйся, бо колісниці ворогів перемагаєш.

Радуйся, правдива радість наша; радуйся, божественна розрада вірним.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 12

Радується, Богородиця, монастир Ватопедський, що божественним Твоїм поясом володає, і до прославлення величі Твоєї до себе всіх кличе, безупинно славлячи славу Твою, Трійці співаючи: Алілуя.

Ікос 12

Оспівуємо правдиво, Богородиця Діва, велику благодать поясу Твого, і проповідуємо ясно, Чиста, благу турботу Твою про нас, пресвятому поясу Твоєму подячно співаючи:

Радуйся, пояс Діви Чистої; радуйся, радість Ватопеду.

Радуйся, бо вірних до Бога підносиш; радуйся, бо до правдивого життя скеровуєш.

Радуйся, пояс пречистий, скарб Церкви безцінний; радуйся, світу радість та миру подавця.

Радуйся, набожним притулок спасіння; радуйся, ченцям багатство розради.

Радуйся, бо тобою від страстей очищаємось; радуйся, бо тобою світлом наповняємось.

Радуйся, души моєї радість правдива; радуйся, життя мого обитель істина.

Радуйся, пояс пречесний.

Кондак 13

О, пречистий пояс Пречистої Богородиці, який носило тіло непорочне, подай нам від скарбу благодаті божественної, дії животворної, що в тебе вселилося,  бо до Христа вічно співаємо: Алілуя.

Цей кондак співаємо тричі, потім ікос 1 й кондак 1

Тропар, глас 5

Як вічне багатство, / чесний пояс Твій, Вічноблаженна, / і благого подавця, / монастир Ватопедський молить Тебе: / Тих, що притікають до нього, / перепоясай його силою божественною, / і сили спокусливого ворога зруйнуй, / спасіння вірних, Чиста.

Кондак, глас 6

Благе лоно Твоє, Богородиця, / обнімав пояс Твій чесний, / тепер він є держава непереможна стаду Твоєму, / скарбниця доброти невичерпна, / єдиної, що і народивши залишилася Дівою.

Цей акафіст є твором ченця Герасима (Грекаса) Мікраяннаніта (1905-1991), насельника Священного Скиту Малої Святої Анни.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»