I. ПРАВОСЛАВНИЙ ШЛЮБ
1. Сьогодні інститут сім’ї опинився під загрозою у зв’язку з такими явищами, як секуляризація та моральний релятивізм. Священний характер шлюбу утверджується Православною Церквою як її фундаментальне і незаперечне вчення. Звершений в свободі союз між чоловіком і жінкою є необхідною умовою шлюбу.
2. У Православній Церкві шлюб розглядається як найдавніший інститут божественного права, оскільки був встановлений одночасно з творінням перших людей, Адама і Єви (Бут. 2:23). З самого початку цей союз мав на увазі як духовне спілкування подружньої пари – чоловіка і жінки, так і продовження життя людського роду. Благословенний в раю шлюб між чоловіком і жінкою став священним таїнством, яке згадується в Новому Завіті, в оповіді про Кану Галілейську, де Христос здійснив перше чудо, перетворивши воду на вино, і тим явив Свою славу (Ін. 2:11). Таїнство нерозривної спільності чоловіка і жінки є образом єдності Христа і Церкви (Еф. 5:32).
3. Христоцентричний характер таїнства шлюбу пояснює, чому єпископ або пресвітер благословляють цей священний союз особливою молитвою. Тому в посланні до Полікарпа Смирнського святий Ігнатій Богоносець підкреслював, що ті, хто вступає у спілкування шлюбу «повинні вступати в союз зі згоди єпископа, щоб шлюб був у Господі, а не з похоті (людської). Нехай все буде на славу Божу» (гл. V, 2). Священний характер встановленого Богом союзу і його високий духовний зміст пояснюють апостольський заклик: «Шлюб у всіх [нехай буде] чесний і ложе непорочне» (Євр. 13:4). Ось чому Православна Церква засуджувала будь-які порушення чистоти шлюбу (Еф. 5: 2-5, 1 Фес. 4:4, Євр. 13:4 і ін.).
4. Союз чоловіка і жінки у Христі являє «малу Церкву», образ Церкви. За допомогою благословення Божого спілкування чоловіка і жінки підноситься, бо спілкування перевершує індивідуальне існування, воно долучає подружжя до життя за образом Царства Пресвятої Тройці. Необхідна умова для шлюбу – віра в Ісуса Христа, яку повинні поділяти наречений і наречена, чоловік і дружина. Основою єдності в шлюбі є єдність у Христі, щоб у благословенній Святим Духом подружній любові відображалась любов Христа і Церкви, як таїна Царства Божого і вічного життя людини в любові Божій.
5. Захист священного характеру таїнства шлюбу завжди мав особливе значення для збереження сім’ї, яка відображає спілкування поєднаних подружніми зв’язками людей як в Церкві, так і в усьому суспільстві. Оже, спілкування, здійснюване в таїнстві шлюбу, – це не просто природні стосунки, а й реалізована в священному інституті сім’ї творча духовна сила. Тільки вона може забезпечити захист і виховання дітей як в духовній місії Церкви, так і в житті суспільства.
6. Церква завжди з необхідною строгістю і належною пастирською чуйністю, за прикладом поблажливості апостола народів Павла (Рим. 7: 2-3; 1 Кор. 7:12-15, 39 та ін.), підходила як до позитивних умов (відмінність статі, необхідний вік а ін.), так і перешкод (кровна спорідненість, свояцтво, духовна спорідненість, вже укладений шлюб, різні віри та ін.) для укладення таїнства шлюбу. Пастирська чуйність необхідна не лише тому, що біблійна традиція утверджує природний зв’язок шлюбу з таємницею Церкви, а й тому, що церковна практика не виключала засвоєння окремих принципів греко-римського природного права, які підкреслювали факт того, що шлюбний зв’язок між чоловіком і жінкою є «спілкуванням божого і людського права» (Модестин) і були сумісні зі священним характером, якого надає Церква таїнству шлюбу.
7. В нинішніх умовах, настільки несприятливих для таїнства шлюбу і священного інституту сім’ї, єпископи і священики повинні активно розвивати пастирську роботу, щоб по-батьківськи захистити віруючих, підтримуючи їх, зміцнювати їх надію, що похитнулася від зіткнень із різними труднощами, уверджуючи інститут сім’ї на міцній основі, яку не змогли б зруйнувати ні дощ, ні річки, ні вітри, оскільки це основа – камінь, яким є Христос (пор. Мт. 7:25).
8. У наш час в суспільстві піднімається питання про шлюб, який є основою сім’ї, а сім’я – звершенням шлюбу. У сучасному світі справжню загрозу для православних християн становить тиск, який чиниться з метою визнання нових форм співжиття. Криза інституту шлюбу і сім’ї, що все більше посилюється, у всіх своїх формах глибоко хвилює Православну Церкву не тільки через негативні наслідки для суспільства, а й через загрозу традиційним внутрішньо родинним стосункам, головними жертвами якої стають подружні пари і перш за все діти, тому що, на жаль, вони зазвичай починають мученицьки зазнавати невинних страждань вже з дитинства.
9. Цивільний шлюб між чоловіком і жінкою, зареєстрований в законному порядку, не має сакраментального характеру і, будучи лише співжиттям, узаконеним державою, відрізняється від благословенного Богом і Церквою шлюбу. До тих членів Церкви, хто вступає в цивільний шлюб, маємо підходити з пастирською відповідальністю, яка необхідна для того, щоб ці люди зрозуміли цінність таїнства шлюбу і пов’язаного з ним благословення.
10. Церква не визнає можливим для своїх членів цивільних союзів – як одностатевих, так і укладених з протилежною статтю, – а також вступ у будь-яку іншу форму співжиття, окрім шлюбу. Церква докладає всіх можливих пастирських зусиль, щоб ті з її членів, хто вступає до таких союзів, досягли істинного розуміння покаяння і любові, благословенної Церквою.
11. Тяжкі наслідки кризи інституту шлюбу і сім’ї відображаються в загрозливому зростанні кількості розлучень, абортів і в множенні інших проблем сімейного життя. Ці наслідки є великим викликом для місії Церкви в сучасному світі. Тому пастирі Церкви повинні докласти всіх можливих зусиль для вирішення цих проблем. Православна Церква з любов’ю закликає своїх чад, чоловіків і жінок, і всіх людей доброї волі зберігати вірність священному характеру сім’ї.
II. ПРО ПЕРЕШКОДИ ДО ШЛЮБУ І ЗАСТОСУВАННЯ ЕКОНОМІЇ
1. Щодо перешкод до шлюбу через наявність кровної спорідненості, спорідненості по свійськості, з усиновлення та духовної спорідненості мають силу припису канонів (53-е і 54-е правила П’ятого-Шостого Вселенського Собору) і узгоджена з ними церковна практика в тому вигляді, в якому вона застосовується сьогодні в Помісних Автокефальних Православних Церквах, визначається і описується в їх статутах і відповідних рішеннях їх Синодів.
2. Неостаточно розірваний або не анулюваний шлюб, а також третій шлюб складають абсолютну перешкоду до укладання шлюбу, згідно з православним канонічним переданням, що категорично засуджує двошлюбність і четвертий шлюб.
3. Згідно з акривією священних канонів, забороняється здійснення церковного шлюбу після чернечого постригу (16-е правило Четвертого Вселенського Собору і 44-е П’ятого-Шостого Трульського Собору).
4. Священство само по собі не є перешкодою до шлюбу, але, згідно з чинним канонічним переданням (3-е правило П’ятого-Шостого Трульського Собору), після хіротонії одруження забороняється.
5. Щодо змішаних шлюбів православних з інославними або нехристиянами було прийнято рішення:
і. Шлюб православних з інославними забороняється за канонічною акривією (72-е правило П’ятого-Шостого Трульського Собору).
іі. Священний Синод кожної автокефальної Православної Церкви повинен підходити до можливості застосування церковної ікономії щодо перешкод до шлюбу відповідно до принципів церковних канонів, в дусі пастирської розважливості, служачи спасінню людини.
ііі. Шлюб між православними і нехристиянами категорично забороняється за канонічною акривією.
6. Практика, яка діє при застосуванні церковного Передання щодо перешкод до шлюбу, повинна брати до уваги всі відповідні постанови державного законодавства, не виходячи за межі церковної ікономії.
Вселенський Патріарх Кир Варфоломій, Голова
† Патріарх Олександрійський Кир Феодор
† Патріарх Єрусалимський Кир Феофіл
† Патріарх Сербський Кир Іриней
† Патріарх Румунський Кир Данило
† Архієпископ Кіпрський Кир Хризостом
† Архієпископ Афінський і всієї Еллади Кир Ієронім
† Митрополит Варшавський і всієї Польщі Кир Сава
† Архієпископ Тірани, Дуреській і всієї Албанії Кир Анастасій
† Архієпископ Пряшівський і всієї Чехії та Словаччини Кир Ростислав
Також документ підписані всіма членами делегацій Помісних Церков.
† Митрополит Швейцарський Єремія, Глава Всеправославного Секретаріату Святого і Великого Собору