У 2018 році Константинопольський патріархат (духовний центр усіх християнських православних церков) надав автокефалію Православній церкві України. Російська православна церква розцінила це як порушення своєї юрисдикції і розірвала стосунки зі Вселенським Константинопольським Патріархатом. Це був останній у серії агресивних дій РПЦ щодо Константинополя, що постійно посилюється. Патріарх Кирило використав визнання автокефалії як плацдарм для посилення своєї влади над багатьма іншими Православними Церквами (закликав їх не визнавати нову незалежну Православну Церкву в Україні). Він також загострив публічну критику Вселенського Патріарха Варфоломія.

Ні для кого не секрет, що кінцева мета Патріарха Кирила – підірвати глобальне значення Вселенського Патріархату та просувати Російську Православну Церкву як автентичну альтернативу. Це становить серйозну загрозу для всіх Православних Церков. Патріарх Кирило є самопроголошеним продовженням російської держави та Володимира Путіна. Він з гордістю заявив, що російська церква і військо є «як союз чоловіка і жінки». Він також назвав Путіна «даром Божим».

У свою чергу, Володимир Путін використовує свій вплив на Кирила та Російську церкву, щоб підтримати експансіоністську політику Кремля, включаючи анексію Криму, вторгнення в Україну та адміністративне вторгнення в Африку, де Російська церква примусово захопила понад 200 церков, що належать до Олександрійський патріархату та приєднала їх до РПЦ. Партнерство між Путіним і Кирилом призвело до схвалення РПЦ дій і політики уряду, фактично переплітаючи релігійну владу з політичною. Це означає, що підтримка Кирила є підтримкою Путіна, і навпаки.

Нестримне прагнення Путіна до експансіонізму сприяє щоразу, коли Російська Православна Церква підриває авторитет Вселенського Патріархату. І цілком можливо, що за сприятливих обставин вони можуть спробувати розпустити Вселенський Патріархат у Туреччині, спробувати просувати на Вселенський престол російського церковника, лояльного до Кирила/Путіна, або просто просувати Московський Патріархат як головного лідера православного світу. Цього можна досягти, лише якщо альянс Кремля та РПЦ зможе тиснути на ключових світових лідерів, щоб вони погодилися на таку зміну.

Вихід Дональда Трампа (на політичну арену – ред).

У 1987 році Кремль поклав око на Дональда Трампа. Вони запросили його до Москви, щоб вивчити можливості для бізнесу. Тому не дивно, що через два місяці Трамп витратив 100 000 доларів на рекламу на всю сторінку в New York Times, закликаючи Сполучені Штати «перестати платити за захист країн, які можуть дозволити собі захистити себе». Це був генезис нападу Трампа на союзників США та НАТО. Після цього Трамп часто відвідував Москву.

Трамп втратив майже 1 мільярд доларів у своїх казино в Атлантик-Сіті в середині 90-х років і мав труднощі з отриманням кредиту. На початку 2000-х він звернувся до олігархів і бандитів з Росії, щоб виручити його – вони купили сотні кондомініумів Трампа в Нью-Йорку, Флориді та інших місцях, фактично відмиваючи мільйони доларів. Один із прикладів стався у 2008 році, коли російський мільярдер Дмитро Риболовлєв придбав маєток Палм-Біч у Дональда Трампа за 95 мільйонів доларів. Це сталося через 4 роки після того, як Трамп придбав нерухомість (відому як Maison de L’Amitié) за 41 мільйон доларів. Цікаво, що Риболовлєв так і не переїхав (у свій маєток – ред.). Трамп з гордістю заявив, що «росіяни складають досить непропорційну частку багатьох наших активів».

Два тижні тому Трамп похвалився своїми «дуже хорошими стосунками» з Володимиром Путіним. Крім того, він зазначив, що якщо Україна відмовиться від частини своєї території замість того, щоб протистояти вторгненню Росії, багато життів можна буде врятувати. Він пообіцяв виробити «чесну угоду» з росіянами щодо України. Автокефальна церква в Україні може бути включена до цієї «чесної угоди».

Російська православна церква є однією з головних озброєнь, які Путін використовуватиме для здійснення свого небезпечного плану експансіонізму. Не дивно, що уряд Путіна збудував понад 20.000 церков з моменту приходу до влади. На відміну від вторгнення в Україну, яке залучало військову силу, Російська православна церква вторгнеться в інші країни через використання націоналістичної форми церковної доктрини. Це не викличе такого ж міжнародного критики, як військова сила. Ефективність цього підходу буде посилена, якщо Путін зможе переконати свого друга Дональда Трампа схвально говорити про Російську Православну Церкву (і, можливо, навіть попросити Трампа запропонувати, щоб Вселенський престол був у Москві) як частину якогось загального мирного плану стосовно України.

Якщо поважати історичну традицію Православної Церкви і вірити в право Вселенського Патріархату продовжувати виконувати свою роль «першого серед рівних», то Дональд Трамп становить потенційну загрозу для Вселенського Патріархату.

Простіше кажучи, голосування за Дональда Трампа – це голосування проти Вселенського патріархату. При оцінці багатьох змінних, які ми, як виборці, повинні враховувати (економіка, імміграція, аборти), продовження існування Вселенського Патріархату має бути на вершині цих змінних або близько до них.

Джон Завіцанос (John Zavitsanos), Керуючий партнер AZA Law firm (Х’юстон, Техас)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Сьогодні ми вступаємо у Страсний Тиждень, який скінчиться великою радістю Воскресіння. Смуток темряви, яка від сьогодні насувається, змініться для Православних Християн Великоднім Святом, перемогою життя над смертю…

Але для нас, патріотів України, тих, хто жертвував собою на Майдані або не ховався за «жіночу спідницю» у часі російської агресії, «хмари закрили сонце» та «надійшла велика ніч»…. Однак ми перемогли цю ніч раніше, переможемо її й сьогодні. Бо Господь зробив так, що світанок неминучий навіть у часі довгої ночі…. Тому наша справа вистояти, не впадати у відчай, вірити у Христову Правду, яку неможливо перемоги.

Не будемо осуджувати близьких та рідних, бо немає досконалих…. Навіть Святий Апостол Петро тричі зрікся Христа, але через покаяння повернувся у склад учнів та апостолів. А ті, хто сьогодні впав у зневіру, хто не відчуває сил для боротьби, хто впав духом і кого сили покинули… нехай згадають святого апостола Петра, згадають розгублених апостолів після Його Хресної Смерті… а потім згадають Воскресіння та Перемогу!

Саме тому, по глибокому Божому задуму, другий тур президентських виборів прийшовся на Квітню Неділю – Вхід Господній у Єрусалим. Це показує нам весну 2014 р., коли усі вітали президента «пальмовими гілками», а потім, сьогодні, у Страсну П’ятницю, як Христа віддали на розп’яття, бо не дав він відразу і всім те, що нам бажалося. Але президент не Христос, він така ж грішна людина, як і кожний з нас…. Він має права на помилку, і, разом з тим, на її виправлення. Кожний зробив свій вибір… Однак, у нас є і дещо інше – наша Батьківщина. Саме відданість та любов до неї, готовність покласти за її своє життя, бо «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх» (Ін. 15:13). Тому ми не можемо допустити, щоб Україна втратила найбільший дар Господа – свободу воли, право бути вільною, а українці – бути господарями на Богом даної нам землі!

Ми вступаємо у Страсний Тиждень…. нас очікує зрада Спасителя, відречення його друзів, жах смерті на Христі Сина Божого, коди навіть «настала темрява по всій землі… завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу; і земля потряслась; і каміння порозпадалось» (Мт. 27:45, 51-52). І багатьом здалося, що настала вічна ніч… однак надійшов Світлий Світанок та радість Воскресіння… Сьогодні ми у той жахливої ночі смерті, натовп повстав на святе – на Україну, і як у часі осудження Христа кричить «дай нам Вараву, а його вбий!». Цей натовп у цю хвилину переміг… Але сталося Воскресіння, сталася весна та відродження всього живого… сталася спасіння й смерть була переможена!

Отже, будемо вірними…. Будемо вірити та очікувати неминучого Воскресіння. Підтримаємо зневірених, перев’яжемо поранених… будемо змагатися за Правду Христову та Україну, з готовністю покласти життя. У часі Страстей, навіть коли станемо перед найважчим випробуванням, будемо пам’ятувати, що буде час Переможного Воскресіння! Воскрес Господь – Воскресне Україна!

прот. Сергій Горбик

Розумію, що декому важко вибрати кандидата президенти, але, дорогі виборці, треба дивитися не так як ізраїльтяни дивилися на Авесалома, що він був красень. Він був наймиловиднішою людиною на ціле ізраїльське царство і полонив багатьох тим, що він дуже хороший зверху. Але ніхто не придивлявся, який він внутрі, який його розум, який його дух. Давид не був таким красенем, але Давид Бога боявся і працював для Господа Бога в імені Божому. Все що робив, то все Богові на славу і через те Господь Бог давав йому перемогу за перемогою і він підкорив всі сусідні народи під свою владу, саме ті народи, які грабували народ ізраїльський, оббирали хліб, скот, стада скота у народу ізраїльського. І він всіх тих заставив давати собі данину і взяв скільки дарів, що було з чого побудувати храм єрусалимський і піднести народ ізраїльський.

Так і сьогодні є два кандидати, але подивімося,  що вони зробили, що зробив кожний кандидат, які себе делегують бути президентами на майбутніх п’ять років. А ми подивімося, хто вже щось зробив чи для себе чи для держави і того обираймо. Бо той, що для себе не може зробити нічого, не може зробити і для держави.

Отже, треба вибрати господарника, який може українському народу допомогти. Нарікають, що президенти багаті. Запитаймо, в якій країні президент бідний. Оцей чоловік, який може для себе зробити, він знає  як зробити і для свого народу.

Тому, дороги брати і сестри, нехай Господь Бог дасть вам мудрості, але не забудьмо, що мусимо сказати нехай буде Богові на славу наш вибір і на користь нам. Але найперше Богові на славу, а тоді нам на користь. Бо якщо це не буде Богові на славу, то нам буде не на користь, а на страждання, на поневолення нашими неприятелями. Наші неприятелі тільки й чекають на нашу поразку у виборах чи то президента чи то верховної ради. Але якщо це Богові на славу, то ніякий ворог не зуміє зруйнувати те, на що ми призвали ім’я Господнє.

Нехай Господь Бог дарує нам мудрість і нехай Господь Бог покерує нашою справою на славу Богу, українському народові, на процвітання і мир в душі. Слава Ісусу Христу.

+ Данило, митрополит Чернівецький і Буковинський (ПЦУ)

Квітень 2019

Навіть найсмішніший, завжди є той, хто платить йому гроші. Але ж ніхто не платить за те, що не подобається, тому клоун завжди робить те, що подобається хазяїну. Він буде кривити мармизу, показувати язика, смішно рухатися, танцювати, роздягатися, лицедіяти на сцені, жартувати в ресторанах, смішити на корпоративах, виступати перед оголеними в бані- все залежить від рівня гумору хазяїна і таланта клоуна. І чим талановитіше клоун, і чим заможніше хазяїн- тим більший у клоуна колпак і тим більше і гучніше на ньому бубенці.

Клоун- це звичайна людина, а тому може помилитися: не доречно пожартувати, щось не смішне для хазяїна витнути, може відмовитися жартувати, може подумати, що він самостійний. Але хазяїн завжди міцно тримає руку на буденцях і коли потрібно- придавлює бубенці, а коли треба і одрізати бубенці, тому справжній клоун, відчувши загрозу бубенцам, починає виправлятися, вибачатися за недоречний жарт, намагається все більше догодити хазяїну.

Якщо хазяїн з гумором і при гарних грошах талановитий клоун може започаткувати теле-шоу, власну справу, зняти кіно, а якщо хазяїн дуже багатий і має велике почуття гумору- то може посадити клоуна на трон, так було в історії, йому навіть почнуть підкорятися люди, але клоун і на троні все одно лишиться клоуном, бо бубенці завжди в руках хазяїна, і вони (реальні бубенці)- важливіші за якусь абстрактну Батьківщину.

І головне- зазвичай клоунів ніколи не беруть в армію, навіть під час війни, бо вони “косять під дурачка”.

А є ті, хто ніколи не були клоунами, хоча інколи вони і були смішними, жартували.

Вони не «косили під дурачка», а залишивши свої таланти, бізнес, роботу, родини пішли захищати Батьківщину.

Вони не називали Україну повією, вони віддали за Неї життя.

Вони не жартували з вірою, а з повагою ставились до віри інших, плекали свою віру і Церкву.

Вони не вибачалися за свій вибір захищати Батьківщину, навіть перед кадировцями, навіть тоді коли їх різали і калічили, навіть перед пострілом в голову вони не вибачалися, а останніми їх словами було: «Слава Україні!»

Я священик Православної Церкви України- я не клоун!

А ти- клоун?

Дай відповідь, хоча б собі.

прот. Дмитро Поворотний (ПЦУ)

Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас

Мт. 11:28

Останнім часом на сторінках соціальних сіток, форумах та ЗМІ знову активно заговорили про місце Православної Церкви, зокрема і Української Православної Церкви Київського Патріархату, її архієреїв та кліриків у політично-суспільному житті. Зокрема, деякі особи, декларуючи себе вірними Київського Патріархату, почали обливати брудом ієрархів та священиків нашої Церкви за благословення кандидатів у депутати або молитву за них. Цей процес вже вийшов за рамки нормальної дискусії та набув певного негативного забарвлення, що несе велику небезпеку духовному здоров’ю та єдності нашого народу. Тому ми, у цій короткій статті, спробуємо дати певну відповідь на подібну критику «участі архієреїв та священиків у виборах».

Варто почати з того, що Христова Церква загалом, і Українське Православ’я зокрема, ніколи не відокремлювалися від суспільного життя. Тут мусимо згадати слова Євангелія: «Віддавайте кесареве кесареві» (Мт. 22:21), а також і те, що апостол Павло знав свої права римського громадянина і користувався ними. Варто згадати і житіє Святителя Миколая Чудотворця, який неодноразова втручався в мирські справи (наприклад – у рішення суду царя) для встановлення Правди Христової.

Коли ж ми зазирнемо в історію Київського Православ’я, у історію України, то побачимо, що, ще від часу хрещення св. Оскольда і св. Ольги, воно брало активну участь у суспільному житті країни, була вагомим чинником політичного життя в княжу добу, у часі Великого Князівства Литовського та всіх визвольних змагань українського народу. При цьому варто відзначити, що історична участь архієреїв і священиків Київського Православ’я в мирських справах – це не «політична діяльність», а підтримка тих, хто стоїть у Правді Христовій.

Навіть, сьогодні, коли ми живемо в секуляризованому суспільстві, коли Церква за Конституцією відділена від держави, УПЦ КП перебуває зі своїм народом. Тому у часи важких рішень, як у особистому житті так і  в житті держави, українці ідуть за порадою, допомогою і благословенням до храму. Цю історичну єдність Українського Православ’я з українським народом відзначив і Святійший Патріарх Філарет: «Вірні бачать підтримку зі сторони Церкви на Майдані, зокрема ми пригадуємо листопадові і пізніші події у Михайлівському соборі. Це і був взірець співстраждання з народом. Храм був і лікарнею, і притулком для гнаних студентів».

Наша Свята Українська Православна Церква Київського Патріархату завжди діяла та діє за  словом Господа нашого Ісуса Христа: «Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мт. 11:28). Тому серед її вірних ми бачимо людей різних політичних поглядів, які є, безумовно, патріотами нашої Батьківщини. При цьому всі вони є вірні та членами православної спільноти, які приходять до архієреїв, до священиків зі своїми радостями і бідами, сумнівами і питаннями.

Але чи є сьогодні в кожного українського православного вірного більша біль, ніж біль за долю нашої Батьківщини? «Немає більше від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13) – саме ці слова Євангелія покликали православних вірних взяти на себе важки хрест відповідальності за долю України та її народу шляхом балотування на виборах у Верховну Раду або праці в лавах політичних партій та блоків. Цілком природно, що перед важким вибором, важким випробуванням, вірні ідуть до храму та благають про благословення та молитву. Бо, сьогодні вже не радянські часи і ніхто не оголошує віруючих неповноцінними членами суспільства і людині непотрібно приховувати свою Православну віру.

Тому, наша Церква, діючи по слову Святого Апостола Павла, що всі люди «створені у Христі Iсусi на добрі діла, які Бог наперед приготував щоб ми виконували» (Еф. 2:10), не покидає своїх вірних, бажаючих взяти активну учать у виборах та через це зробити добру справу нашій Батьківщині, без молитви та благословення. І така молитва і благословення не є «агітацією» за «Блок Порошенко», «Радикальну Партію», «Батьківщину» або «Свободу», як це намагаються подати деякі критики архієреїв та священиків УПЦ КП, вона навіть не є молитвою за перемогу якось політичної сили, а є виключно благословенням конкретних людей в їх наміри зробити добру справу. При цьому неможна винуватити архірея або священика за благословення різних політичних сил, бо коли ми будемо молитися, тільки за одну політичну силу, то в цьому випадку, ми віддаємо в руки дияволу – всі інші, і прирікаємо країну на розкол в суспільстві, і протистояння.

Сила православної молитви – в єдності і праведності! І коли надходить доленосний час для України, нам всім потрібно об’єднатися в молитві, притому в такій молитві, яка б у всьому, відповідала волі Божій. Тоді, буде в Україні праведність і єдність, а ми будемо жити за словом Святого Апостола Павла: «Передусім благаю чинити молитви, моління, прохання, подяки за всіх людей,  за царів i за всіх, які начальствують, щоб провадити нам життя тихе й безтурботне, у всякому благочесті i чистоті, бо це добре i угодне Спасителеві нашому Богу» (1 Тим. 2:1-3)

прот. Сергій Горбик.

]]> http://kyiv-pravosl.info/2014/09/22/blahoslovyt-na-dobri-spravy-sche-raz-o-roly-tserkvy-v-chasi-vyboriv/feed/ 0