Знову прийшло Різдво – свято Його Народження. Це свято радості для всіх нас!

Бог позичає нашу людську природу, щоб повернути її нам у багатстві. Він стає частиною нашої вразливості, щоб ми всі могли розділити Його Божественність. Ставши людиною, Він бере на Себе нашу гріховну природу. Він, Сам безгрішний, робить це не для того, щоб нав’язати нам нову мораль, але щоб ми здобули Його святість, щоб наша людська природа стала божественною. Він сходить до нас, щоб ми могли піднятися на найвище небо. Він відмовляється від усього, щоб ми могли стати учасниками всього.

Ісус є втіленим Богом, що вперше з’являється пастухам. Він постає перед ними, як перед нами: у смиренні та слабкості, а не у своїй божественній всемогутності. Немовля в пелюшках віддалося піклуванню тих, хто його оточував. Він абсолютно беззахисний! Він залежить від усіх. І Він хоче, щоб ми відкинули наші дорослі недоліки і стали подібними до малої дитини, про яку сказано в Євангелії: «Бо найменший між вами стане найбільшим» (Лк. 9:48).

Радуємось і радіємо, бо якщо ми слухаємо голос Божий, то цієї ночі у вертепній простоті всі наші почуття відкриті для божественної присутності. Цей голос промовляє до людей, примиряє їх, наповнює любов’ю, світлом, радістю та миром. І неважливо, що надворі холод, нещастя та злидні.

Ернест Хемінгуей починає свій роман «По кому дзвонить» словами англійського поета, солдата і священика Джона Донна: «Жодна людина не є островом сама по собі, кожна людина є частиною материка, частиною землі; і якщо хвиля знесе в море прибережну скелю, то Європа стане меншою, а також, якщо вона змиє край мису або зруйнує замок твій чи твого друга, – так смерть кожної людини применшує і мене, бо я об’єднані з усім Людством, тож ніколи не питай, по кому дзвонить дзвін: він дзвонить за Тобою».

Дороги мої, Україна вже понад 1000 днів перебуває у стані війни, і це торкається нас не лише емоційна, а й безпосередньо. Кожна людська смерть применшує нас. Плач кожної дитини, кожної матері, кожної сестри й брата – це наш плач. Молімося в храмах нашого Екзархату і вдома: щоб Господь поглянув із неба і побачив біль і страждання Своїх дітей, сльози в їхніх очах, зазирнув у їхні стражденні душі. Він знає, що гріх і беззаконня піднялися над нашими головами, але нехай Він помилує нас, бо Він наша надія і міцна стіна. Нехай Він просвітить тих, кого ця війна не торкнулася, і дасть їм розуміння виконувати святу волю, про яку Він сказав: «Щасливі миротворці, бо вони синами Божими назвуться».

Господи, Благий Боже і Людинолюбний, дай народу України витривалості, надії та сили протистояти цій несправедливій навалі! Скеруй ангелів зі святих Твоїх висот до всіх постраждалих від цієї війни, коли вони залишилися на Батьківщині, або мусили піти на заслання, і дай їм усім терпіння, стабільність і розраду!

І все ж з глибини душі виникає велике і серйозне питання: чи можемо ми, забувши про всі нещастя людства, насолоджуватися Божою радістю? Як ми можемо сповідувати радість у Богові, Який прийшов спасти людей, якщо ми не ототожнюємо себе з тими, хто страждає від усього того, що гнітить сучасний світ?

Євангеліст Лука дає нам відповідь. Пастир є ангелом, щоб сповістити їм радісну звістку про народження Ісуса: «Нині народився вам Спаситель у місті Давидовому, Який є Христос Господь» (Лк. 2:11). Щоб ми Його впізнали, апостол Лука дає нам незбагненний розумом знак: «І ось вам знак: ви знайдете Немовля в пеленах, що в яслах лежить» (Лк. 2:12). . Сказано – зроблено! Пастухи не обмежуються лише прийняттям доброї новини. Вони негайно поспішають знайти вертеп.

Саме цієї рушійної сили нам часто бракує. Безсумнівно, причиною цього є вбогість нашої віри та любові. Але тим більше, що ми схильні застрягати в своїх нещастях, схильні зупинятися перед перешкодами і, не без певного задоволення, замкнутися в собі замість того, щоб поспішити подивитися на небо і побачити там зірку – знак великої радисті нам дарований. У нас народилася Дитина, і Вона спить в яслах!

«Як Бог, якого не вміщає весь світ, у лоні матері вмістити?! Як Той, Хто сидів праворуч Батька, тепер лежить на руках у Матері?! Він один це знає, Він хотів цього, Він був достатньо добрим, щоб це зробити! Він був безплотний і з волі Своєї воплотився…» – йдеться в одному із сьогоднішніх літургійних співів.

Це наша надія, наша впевненість! Через олюднення Бога всі можуть бути спасенні. Необхідно мати твердість духу, щоб нести в наших серцях звістку надії про Христа, який перебуває посеред нас і спасає нас у сучасному світі.

Цю твердість духу несуть духовенство та парафіяни нашого Екзархату!

Я дякую вам, дорогі отці, дорогі брати і сестри з усієї Литви. Ці часи були нелегкими для кожного з нас, але через вас я відчув Божу підтримку та Його близькість.

Дякуємо також дорогим друзям з братських Церков! Ваша допомога, а не тільки молитва, підтримувала і допомагала нам. Ми дякуємо владі Литви, незалежно від партійної приналежності! Ваше розуміння та підтримка безцінні для нас!

Готуючись до зустрічі нового 2025 року, бажаю Божого благословення вам, вашим родинам і всім, хто вам дорогий. Запевняю всіх, що молюся разом з усіма, хто живе і працює, з кожним, хто страждає і страждає, а особливо з тими, хто перебуває в горі, потребі і розпачі.

Від щирого серця бажаю всім, щоб ми жили тут, у благословенній Литві, у мирі, злагоді та добробуті!

Екзарх Вселенського Патріарха в Литві ієромонах Юстин (Ківілоо).

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Єпископат уважно обговорив це питання, відповідальне і тверезо, ще раз довів свою єдність, а потім одноголосно вирішив необхідні питання, про які було оголошено.

Одне з рішень, яке він ухвалив, — поінформувати свою повноту, яка хоче почути його рішення та позицію. У цьому контексті Ієрархія звертається до всіх вас, щоб сформулювати правду про це серйозне питання.

1. Справа Церкви протягом віків двояка, тобто богословська, через сповідання своєї віри, відкритої Христом і прожитої її Святими, і пастирська, через пастирство людей спрямовуючи їх до життя у Христі.

Цю її працю, діяння можна побачити у Святому Письмі та в постановах Вселенських та Помісних Соборів, які встановили межі православної віри та священні канони, що визначають межі, в яких мають знаходитись всі її члени – Духовенство, Ченці та Миряни

Таким чином, Церква здійснює пастирське служіння, тобто лікує душевні хвороби людей, щоб християни жили в спілкуванні з Христом і своїми братами, щоб позбавлятися самолюбства і розвивали боголюбство і людинолюбство, тобто щоб вони перетворили б корисливу, себелюбну любов, на любов безкорисливу.

2. Бог любить усіх людей, справедливих і неправедних, благих і поганих, святих і грішників, так само робить і Церква. Адже Церква є духовною Лікарнею, яка зцілює людей, не виключаючи нікого, як показує притча про доброго Самарянина, яку розповів Христос (Лк. 10:30-37).

Лікарні та лікарі роблять те саме щодо тілесних захворювань. Коли лікарі оперують людей, ніхто не може стверджувати, що вони не мають любові.

Однак люди по-різному відповідають на цю любов Церкви до них: хто цього хоче, хто ні. Сонце посилає свої промені всьому творінню, але одні освітлюються, інші горять, і це залежить від природи тих, хто отримує сонячні промені.

Таким чином, Церква любить усіх своїх хрещених дітей і всіх людей, які є творіннями Божими, молодих і старих, самотніх і одружених, духовенство, ченців і мирян, вчених та невчених, начальників і начальницьких, гетеросексуалів та гомосексуалістів, і виявляє своє людинолюбство повною мірою, звичайно, при тому, що вони самі цього хочуть і дійсно живуть у Церкві.

3. Богослов’я Церкви про шлюб випливає зі Святого Письма, вчення Отців Церкви та чинопослідування Таїнства Шлюбу.

У книзі Буття написано: «І створив Бог людину, за образом Своїм, за образом Божим створив його; чоловіка і жінку створив їх. І благословив їх, сказавши: «Плодіться і розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею, і пануйте над рибами морськими, і над птахами небесними, і над кожною твариною, що повзає по землі» (Бут. 1:28).

Це означає, що «двоїстість двох природ та їх взаємодоповнюваність не є соціальним винаходом, а передбачені Богом»; «святість союзу чоловіка та жінки співвідноситься з ставленням між Христом та Церквою»; «Християнський шлюб — це не простий договір співжиття, а священне Таїнство, через яке чоловік і жінка отримують Благодать Божу для подальшого обожнення»; «батько і мати є складовими елементами дитячого та дорослого життя».

Результатами Шлюбу в Христі є створення доброго подружжя і сім’ї, народження дітей, як плоду любові двох членів подружжя, чоловіка і жінки, і зв’язок їх із церковним життям. Відсутність дітей без відповідальності подружжя не руйнує подружжя у Христі.

Християнська традиційна сім’я складається з батька, матері та дітей, і в цій сім’ї діти ростуть, пізнаючи материнство та батьківство, які будуть важливими елементами у їх подальшому розвитку.

З іншого боку, як видно з «Євхологіона» Церкви, існує явний зв’язок між Таїнствами Хрещення, Миропомазання, Шлюбу, Сповіді та Святого Причастя Тіла та Крові Христових. Будь-який розрив зв’язку створює церковні проблеми.

Тому ми хрестимося і повмазуємося, щоб причащатися до Тіла і Крові Христових. Вінчання відбувається для того, щоб подружжя і сім’я могли брати участь у Таїнстві Євхаристії і причащатися Тіла та Кров Христових. Будь-який розрив цього зв’язку цих Таїнств є секуляризацією.

Церква ґрунтується на цьому переданні, даному Богом Святим, і не може приймати жодної іншої форми Шлюбу, а тим більше так званого «гомосексуального шлюбу».

4. У наділеній повноваженнями державі держава зі своїми організованими органами має право розробляти законопроекти та приймати закони, щоб у суспільстві панували єдність, мир та любов.

Однак Церква — інститут стародавній, вона має багатовікові традиції, вона час від часу бере участь у всіх випробуваннях народу, вона відіграла вирішальну роль у його свободі, як видно з історії, найдавнішої і в останні часи, і всі повагою повинні виявляти повагу до того, до чого у ній проголошується.

Адже всі начальники, архонти за небагатьма винятками, є її гідними і владними членами. Церква не з-державна і не протидержавна, але стверджує по-Божому і пасе всіх. Ось чому вона має особливу причину, щоб її поважали.

За темою так званого «політичного шлюбу гомосексуалістів» Священний Синод не тільки не може мовчати, а й має говорити з любові та милосердя до всіх.

Саме тому Ієрархія Еладської Церкви у своєму нещодавньому рішенні одноголосно і об’єднавче, з цілком обґрунтованих причин, заявила, що «її позиція діаметрально протилежна запропонованому законопроекту».

І це цілком ясне рішення ґрунтується на тому, що «ініціатори законопроекту і ті, хто з ним згоден, виступають за відміну батьківства і материнства та перетворення їх на нейтральне батьківство, зникнення ролей обох статей усередині сім’ї та постачають над ними інтересами майбутніх дітей, сексуальний вибір гомосексуальних дорослих».

Більш того, встановлення «усиновлення дітей» «прирікає майбутніх дітей рости без батька чи матері в обстановці змішування батьківських ролей», залишаючи відкритим вікно для так званої «сурогатної вагітності», яка забезпечить стимули «за експлуатацію вразливих жінок» та зміну священного інституту сім’ї.

Церква, яка має виражати волю Божу і православне керувати своїми членами, не може прийняти всього цього, бо інакше вона зрадить свою місію. І робить це не тільки з любові до своїх членів, але й з любові до самої держави та її інститутів, щоб вони вносили внесок у суспільство та сприяли його єдності.

Ми, звичайно, приймаємо права людей, які рухаються в допустимих межах, у поєднанні з їхніми обов’язками, але легалізацію абсолютного «права», тобто обожнювання прав викликає саме суспільство.

5. Церква зацікавлена у сім’ї, яка є осередком Церкви, суспільства та Нації.

Держава також має це підтримувати, оскільки в чинній Конституції розуміється, що «родина як основа збереження та розвитку Нації, а також шлюб, материнство та дитинство перебувають під захистом держави» (п. 21).

Відповідно до Статутної Хартії Еладської Церкви (Καταστατικό Χάρτη τῆς Ἐκκλησίας τῆς Ἑλλάδος), яка є законом держави (590/1977), «Грецька Церква співпрацює з державою в питаннях, що становлять спільний інтерес, таких як… піднесення інституту шлюб та сім’я» (№ 2).

Таким чином, ми закликаємо державу зайнятися демографічною проблемою, «яка перетворюється на бомбу, яка готова вибухнути» і є найважливішою національною проблемою нашого часу, вирішення якої підривається законопроектом, який має бути прийнятий, і ми закликаємо підтримати багатодітні сім’ї, які багато приносять суспільству та нації. .

Ієрархія Еладської Церкви оголошує все вищевикладене всім своїм членам «з почуттям пастирської відповідальності та любові», оскільки не тільки так званий «гомосексуальний шлюб» є підривом Християнського Шлюбу та інституту традиційного шлюбу Грецької сім’ї, яка змінює стандарти, а й тому, що гомосексуалізм засуджується всією церковною. традицією, починаючи з апостола Павла (Рим. 1:24 – 32), і бореться з ним покаянням, яке є зміною способу життя.

Зрозуміло, звичайно, що існує основний принцип: хоча Церква і засуджує всякий гріх, як той, хто віддаляє людину від Світла і Божої любові, в той же час вона любить кожного грішника, тому що і він має «образ Божий», він може досягти «богоподібності» , якщо сприяє Божественній благодаті.

Священний Синод звертається з цим відповідальним словом до вас, благословенних християн, його членів і до всіх, хто чекає на його слова, тому що Церква «говорить істину в любові» (Еф. 4:15) і «любить в істині». (2 Ін 1:1).

+ Голова, Афінський ІЄРОНІМ

+ Каристійський та Скірський Серафим

+ Монемвасійський та Спарти Євстафій

+ Нікейський Алексіос

+ Нікопольський та Превезький Хризостомос

+Ієриський, святої Гори Афон та Адрамерійський Феоклітос

+ Маронійський та Комотинський Пантелеїмон

+ Кітрський та Катеринський Георгіос

+ Янінський Максим

+ Еласонський Харитон

+ Фіри, Аморги та Ніський Амфілохій

+ Гортинський та Мегалополіський Нікіфорос

+ Етолійський та Акарнанійський Дамаскін

Головний секретар

Архімандрит Іоанніс Карамузіс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: ΑΚΤΙΝΕΣ

Милістю Божою Архієпископ Константинопольський, Нового Риму

і Вселенський Патріарх,

Усій повноті Церкви,

Благодать, мир і милість від Творця всього творіння

Господа і Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.

* * *

Найшановніші браття ієрархи і возлюблені чада в Господі,

З благоволінням Начальника і Досконалителя нашої віри ми сьогодні входимо в новий церковний рік і в тридцять п’ятий раз святкуємо псалмами та піснями духовними День охорони навколишнього природного середовища.

Ми радіємо резонансу екологічних ініціатив Вселенського Патріархату не лише в християнському світі, але й в інших релігіях, у парламентах і серед політиків, у сфері громадянського суспільства, науки, екологічних рухів та молоді. Зрештою, екологічну кризу як глобальний виклик можна вирішити лише через міжнародну активізацію та мобілізацію.

Ми також висловлюємо наше задоволення, що люди остаточно зрозуміли безпосередній зв’язок між екологічними та соціальними проблемами, а особливо той факт, що знищення природного середовища в першу чергу впливає на бідних серед нас. Поєднання екологічної та соціальної діяльності створює надію на наше майбутнє, оскільки ми можемо мати сталий розвиток і прогрес лише тоді, коли ми одночасно дбаємо про цілісність творіння та захист людської гідності та прав людини.

Характерно, що сьогодні робиться акцент на «екологічну експансію» прав людини. Справді, люди говорять про «четверте покоління» прав — поряд з індивідуальними та політичними, соціальними, культурними правами, а також правами солідарності — які стосуються забезпечення їхніх екологічних передумов. Боротьба за права людини не може ігнорувати той факт, що цим правам загрожує зміна клімату, брак питної води, родючого ґрунту та чистого повітря, а також «деградація довкілля» загалом. Протистояти наслідкам екологічної кризи необхідно перш за все на рівні прав людини. Само собою зрозуміло, що ці права, у всіх своїх аспектах і вимірах, складають нероздільну єдність і що їх захист є нерозривним.

Саме в цьому контексті ми також повинні включити та оцінити жахливі наслідки, створені вторгненням Росії в Україну, яке пов’язане з жахливим екологічним руйнуванням. Будь-яка війна є також війною проти створіння, оскільки вона є серйозною загрозою для природного середовища. Забруднення атмосфери, води та землі через бомбардування, ризик ядерного голокосту, випромінювання небезпечної радіації від атомних станцій, що виробляють електроенергію, канцерогенний пил від вибухів будівель, знищення лісів і виснаження орної сільськогосподарської власності — все це вони свідчать про те, що люди та екосистема України зазнали і продовжують зазнавати незлічених втрат. Ми рішуче повторюємо: треба негайно припинити війну і розпочати щирий діалог.

Перед усіма цими викликами Свята Велика Церква Христова продовжує свою боротьбу за цілісність творіння, усвідомлюючи, що її турбота про природне середовище є не просто додатковою діяльністю в її житті, але її істотним вираженням і реалізацією як розширенням Божественної Євхаристії в усіх формах і вимірах нашого доброго свідчення у світі. Це також був дорогоцінний спадок піонера екологічного богослів’я, покійного митрополита Іоанна Пергамського. Визнаючи його величезний внесок, ми завершуємо це Патріарше послання з нагоди свята Індикту тим, що він пише про Божественну Євхаристію як цілісну відповідь на актуальні екологічні проблеми: «У Божественній Літургії природний і матеріальний світ, поряд з усіма почуттями беруть участь у нерозривній єдності. Немає протилежності між суб’єктною та об’єктивною реальністю, немає позиції підкорення людським розумом навколишнього світу. Цей світ не існує проти, не є об’єктом людини, але прийнятий і причасний. Божественне Причастя – це не тільки наша єдність з Богом та іншими, але також прийняття їжі, прийняття та оцінка природного середовища, включення а не просто споживання матерії. Священність, яка супроводжує таке ставлення, божественне тремтіння, яке пронизує такі стосунки, є діаметральною протилежністю технології та відповіддю на нашу екологічну проблему. Божественна Євхаристія також є найкращим, що може запропонувати сучасному світу Православ’я».

Благословенного церковного року бажаємо Вам, браття і чада в Господі!

1 вересня 2023 р.

† Константинопольський Варфоломій,

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

+ ВАРФОЛОМІЙ

БОЖОЮ МИЛОСТЬЮ, АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ-НОВОГО РИМУ

І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

ВСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ

НЕХАЙ БЛАГОДАТЬ І МИР НАШОГО ГОСПОДА І СПАСИТЕЛЯ ІСУСА ХРИСТА,

РАЗОМ З НАШОЮ МОЛИТВОЮ, БЛАГОСЛОВЕННЯМ І ПРОЩЕННЯМ БУДЬ З УСІМА

Чесні браття Архієреї та блаженні в Господі діти,

З волі і благодаті всемилостивого і всеблагого Бога, живучі вже в благословенному і благоговійному часі Тріоді, завтра ми вступаємо в Святий і Великий піст, арену посту і «чесного стриманості», що усувають пристрасті, під час якого розкривається глибина і багатство нашої Православної Традиції та пильна турбота Церкви про духовний розвиток своїх дітей. Як нагадує Святий і Великий Собор на Криті (червень 2016 р.), «Православна Церква, у суворій відповідності до апостольських заповідей, синодальних канонів і святоотцівської традиції в цілому, завжди проголошувала велике значення св. піст для нашого духовного життя та спасіння» (Важливість посту та його дотримання сьогодні, параграф 1).

У житті Церкви всі справи мають міцну богословську основу та сотеріологічну основу. Православні християни поділяють «спільну боротьбу» аскези та посту, «дякуючи за все» (Фес. 5:18). Церква запрошує своїх дітей здійснити шлях аскетичних вправ як подорож до Святої Пасхи. Центральним досвідом життя у Христі є те, що справжній аскетизм ніколи не зневіряється, оскільки він пройнятий очікуванням насолоди Воскресіння. Наша гімнографія говорить про «весну посту».

У цьому сенсі, далекий від атрибутів неоплатонічного дуалізму та відчужених зусиль «умертвити тіло», справжній аскетизм не може бути спрямований на викорінення «злого тіла» заради духу чи звільнення душі від муки своїх кайданів. Як наголошується, «у своєму автентичному вираженні аскетизмом спрямована не проти тіла, а проти пристрастей, коріння яких є духовним, тому що інтелект першим піддається пристрастям. Отже, тіло навряд чи є великим противником аскета».

Аскетичний подвиг має на меті подолання егоцентризму заради любові, яка «не шукає свого» і без якої ми залишаємося поневоленими в собі, у «ненаситному его» та його невгамовних бажаннях. Будучи егоцентричними, ми зменшуємось і втрачаємо свою творчість, як було сказано: «Все, що ми віддаємо, примножується; і все, що ми зберігаємо для себе, втрачається». Тому мудрість Отців і досвід Церкви пов’язують період посту з «злиттям милосердя», з добрими справами та людинолюбством, які є свідченням перевищення самолюбства та набуття екзистенційний повноти.

Така цілісність завжди є характерною рисою життя в Церкві. Літургійне життя, аскетизм та духовність, душпастирства та добре свідчення у світі є вираженням істини нашої віри, взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими елементами нашої християнської ідентичності, які поділяють есхатологічне Царство як точку відліку та орієнтиру, як а також повнота і виконання божественної Ікономії. У той час як церковне життя в усіх своїх проявах відображає і зображує прийдешнє Царство Отця, Сина і Святого Духа, таємниця Божественної Євхаристії є перш за все, як підкреслив нещодавно блаженної пам’яті покійний митрополит Пергамський Іоан, «показує Церкву в її повноті» (The Image of the Heavenly Kingdom, Megara 2013, p. 59). «Чисте причастя», перетворення нашого існування в церковне, як участь у Святій Євхаристії, є «кінцем» посту, «вінцем» і «нагородою» аскетичних змагань (див. Іоан Златоуст, Проповіді на Ісая VI: Про серафимів, PG 56.139).

Сьогодні, в епоху десакралізації життя, коли людство «надає великого значення зовсім незначним речам», наша християнська місія полягає в практичному піднесенні екзистенційною глибини нашого православного «триптиху духовності», як нерозривної єдності літургійного життя, аскетичний етос і солідарність, сутність революції цінностей у сфері етосу та цивілізації, сформованих вірою в Христа та божественно дарованою свободою дітей Божих. Вважаємо надзвичайно важливим, щоб ми пережили Святий і Великий Піст як одкровення та досвід справжнього значення свободи, «для якої Христос нас визволив» (Гал. 5:1).

З цими думками та почуттями любові та шани ми бажаємо вам, нашим найчеснішим братам у Христі та духовним дітям нашої Матері-Церкви в усьому світі, легкого шляху посту, благаючи на всіх вас благодать і милосердя Христа Бога нашого, що завжди тішить подвиги Свого народу. Йому належить благословенна і прославлена сила Царства нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Святий і Великий піст 2023

✠ ВАРФОЛОМІЙ Константинопольський,

Ваш ревний молитовник за всіх перед Богом

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Οικουμενικό Πατριαρχείο

Дай мені, сину мій, своє серце

Прип. 23:26

Видовище небесне і прерадісне сьогодні побачили очі наші. Молода діва за віком, ніжна за додаванням, що призвичаїлася до виховання, відвернула обличчя своє від усіх суєт людських, зріклася всякого спокою тіла свого, і всім світом, як пилом, знехтувала, та здобула Творця свого. Чи бачите її? Майже оголена ввійшла вона до цього святого храму, і через це показує, що позбулася вона всякого марного мирського побажання. Власи глави своєї постригла в ім’я Господа Бога свого, нехай пізнаємо, що з любові до Нього викорінила всі душевні бажання свої. Найміцнішою зброєю озброїлася проти ворога, який може знищити намір її. Поклала одяг на тіло своє – нехай уникне стріл його, як голубиця. Шоломом голову свою покрила – нехай буде мудра, як змія, і уважна до щоденних нападів його. Переперезала стегна свої – та не зможе її спонукати побажанням плоті. Взула ноги свої в сандалії – та не зуміє спокусити її зійти зі шляху чесноти. Вся одягнулася в мантію – та покаже, як вона всю себе вбила, щоб жити разом з Ісусом Христом. Взяла державну зброю Хреста – та переможе всю силу ворога та всі спокуси його. Як мудра діва, тримає тепер запалену свічку в руках своїх, чим виявляє світло добрих діл своїх, нехай бачать їх люди і прославлять Бога.

Чесна діво! Блаженна твоя думка, чудова справа твоя. Звеселила ти душі наші відповідями, що давалися тобою, і обіцянками, зробленими Богу. Ти шукаєш Христа, хочеш бути Його нареченою. Для того ти відійшла від родичів, відлучилася від дому батьків твоїх, залишила весь світ і почала нове життя у цій священній обителі. Ісуса Христа ти шукаєш. Не важко твоє шукання. Однієї речі хоче Він від тебе. І якщо ти її подаруєш Йому, то Він готовий заручити тебе Собі і обійняти тебе. Ця річ не важка, яку Він вимагає від тебе, не потрібні тут праця важка. Він вимагає твого серця. «Сину, дай мені серце твоє». Але серце не тілесне, бо Бог ні земля, ні перст. Він вимагає серця душі твоєї, тобто розуму твого, бо Бог є духом. «Сину, дай мені серце твоє». Коли ти присвятиш Йому твій розум, Він прийде зараз і з’єднається з душею твоєю. Про це й хочу говорити з тобою, бо це мета чернечого життя, яке ти наважилася обрати.

Навіщо ченці тікають від світу і віддаляються від суспільств? Навіщо ховаються в пустелі і полягають у монастирях? Для чого щодня постяться, щодня пильнують, щогодини схиляють коліна свої? Молитва – справа їхня, послух – вправа їхня, смирення – їхнє висловлювання. Кохання прикрашаються, читанням харчуються, сльозами напиваються. Пригнічення є щоденний їхній урок. Але який кінець їхній? Яка їх мета? Висока ціль і славна, дивовижний кінець та бажаний. Вони з апостолом Павлом кажуть: «Живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20). Хочуть вони завжди бути нерозлучними у поєднанні з Ісусом Христом. І це є мета їх.

Але подивіться, що багато разів трапляється. Деякі з ченців присвячують Богові все старанність тілесну та труди свої, але розум свій залишають у метушні та пристрасті до світу. Вони думають, що живуть чернечим життям, але обманюються, бідні. Христос у душу їхня не приходить. Бог є дух і хоче, щоб духом Йому кланялися ті, котрі хочуть здобути Його. «Бог є Дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятись» (Ін. 4:24). Хто не присвятить Йому свій розум, тому ніяк неможливо з Ним з’єднатися. Які підносять дух свій до Бога, ті приносять істинну жертву: «жертва Богу – дух сокрушений» (Пс. 50:19). Як Він побачить таку жертву, буває негайно нареченим душі того, що Йому її приносить.

Приносить жертву Авель Богові, приносить жертву і Каїн. Дари Авелеву прийняв Бог, побачили Божі очі Авеля та дари Його. Але ніякої уваги не надав Він Каїну, відвернув лице Своє від суєтного диму жертви його: «А на Каїна й на жертву його не зглянувся». А чому? Обидва з благоговінням жертву свою приносили. Каїн приносив Богові плоди земні. «І приніс Каїн Богові жертву від плоду землі. А Авель, він також приніс від своїх перворідних з отари та від їхнього лою» (Бут. 4:3-5). Один Йому приносив речі мертві, плоди земні; інший приносив Йому живі речі, первородних овечок. Каїн жертвував бездушне. Авель приносив жертву одухотворену. Обидві жертви були. Але Авель, коли хотів принести жертву, вибрав найкраще з усього, що мав. І Каїн приносив жертву, але приніс Богові найгірше, що в нього було.

Так і той чернець, який нічого не робить, як тільки не спить і постить, приносить Богові речі мертві, плоди земні та тілесні. А той, що присвячує розум свій Богові, приносить Йому дари живі, жертву одухотворену та нематеріальну. Чернець, який пригнічує тільки тіло своє, приносить Богові дар бездушний і тлінний, а той, що очищає дух свій, жертву приносить Богові тілоспаління одухотворене, а не мертве. Чернець, який приносить Богові тільки тілесну працю, не дає Богові кращого з того, що має. Чернець, який приносить Богу освячення духовне, дарує вибрану річ з того, що Бог дав йому. Чернець, який приносить тілесну працю з нечистим серцем, приносить жертву, подібну до жертви Каїнової. Тому зовсім не зглядається Бог на таку жертву, відвертає від жертводавця обличчя Своє. Чернець, який дарує чистоту духу, приносить жертву, подібну до жертви Авеля. І Бог бачить її, приймає її, зглядається на того, хто приносить, і входить у його серце.

І давні ізраїльтяни думали колись, що Бог хоче жертв тілесних, а не чистоти душевної, чому покладали на вівтар тельців, приносили Богові смирну та фіміам, піднімали руки у гору. Але їхнє серце не було присвячене Йому. Воно було сповнене злості. І Бог закликає Ісаю і наказує сказати людям, що все чинне ними, коли вони є перед Божим лицем, марно, що від них ніколи не вимагалося безліч жертв, а тільки чистота душевна. І заголосив пророк серед народу свого слово Господнє: «Нащо Мені многота ваших жертв? говорить Господь. Наситився Я тілоспалінням баранів і жиром ситих телят, а крови биків та тельців і козлів не жадаю! Як приходите ви, щоб явитися перед обличчям Моїм, хто жадає того з руки вашої, щоб топтали подвір’я Мої? Не приносите ви більше марнотного дару, ваше кадило огида для Мене воно; новомісяччя та ті суботи і скликання зборів, не можу знести Я марноти цієї!… Новомісяччя ваші й усі ваші свята ненавидить душа Моя їх: вони стали Мені тягарем, Я змучений зносити їх… Коли ж руки свої простягаєте, Я мружу від вас Свої очі! Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас, ваші руки наповнені кров’ю… Умийтесь, очистьте себе! Відкиньте зло ваших учинків із-перед очей Моїх, перестаньте чинити лихе!» (Іс. 1:11-16).

Отже, яку користь має чернечий, коли постить, а душа його сповнена злості? Коли святкує, а дух його приліплений до мирського піклування? Яка користь не спати і мати розум, обтяжений лукавими думками? Яка користь молитися устами і дозволяти розуму своєму тинятися туди-сюди? Хто прийме це з ваших рук? Такий лицемірний молитовник протягує руки свої до Бога, і Бог відвертає очі Свої від нього. Він довго молиться, але Бог його не чує. Відберіть лукавства від ваших душ. Вижени з душі твоєї, пустельник, лукаві спогади, вижени звеличення з розуму твого, викинь із серця твого злу хіть. Відберіть лукавства від ваших душ. Плодоносить та приносить плоди духа твого, які є (як каже божественний апостол): «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість» (Гал. 5:22-23). Присвяти душу твою Богові, і тоді Він з тобою з’єднається.

Те ж саме ясно бачимо і у Святому Письмі. Приходить колись Ісус до Віфанії, і там дві жінки приймають Його у своєму домі. Одна (Марфа) бігає туди-сюди, служить, готує все необхідне «Марта великою послугою клопоталась». Інша (Марія), залишаючи всяку справу, сидить біля ніг Боголюдини і зовсім присвячує свій ум на слухання слова Його «сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його» (Ін. 10:40, 39). Марфа сподівалася, що буде гідна Ісусу Христу чеснота, яку вона виявляла. Вона думала, що Бог потребує тілесної служби. Вона думала, що сестра її нічого не робить, а марно час втрачає. Бажаючи, щоб і сестра її брала участь у винагороді, прийшла вона і постала перед Господом: «Чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла». Але Господь замість того, щоб дякувати, викриває її. Ісус їй каже: що ти турбуєшся і домагаєшся скорішого виправлення всіх домашніх справ, що «турбуєшся й журишся ти про багато чого». Одне робити треба справу, яку робила Марія. Чи бачиш її? Вона обрала добру частину. Вона принесла Мені велику жертву: присвятила свій розум на те, щоб слухати Моє слово і Мені подарувала душу свою. «Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї» (Лк. 10:40-42). Ось явний приклад, у якому Бог нам відкриває, що хоче Він, щоб ми Йому присвятили свої розум і серце, щоб Він був увесь наш.

Наречена в Пісні Пісень, яка є душа доброчесна, і ніч і день у своєму розумі мала нареченого свого. Це відбувалося від її любові до Нього. «По ночах на ложі своїм я шукала того, кого покохала душа моя». Ніколи не виходив із пам’яті її Той, Якого мала закорбованим у внутрішніх глибинах свого серця. Це походить від великої любові, якою вона була сповнена до Нього. «Кого покохала душа моя: схопила його, й не пустила його, аж поки його не ввела у дім неньки своєї, та в кімнату тієї, що в утробі носила мене!» (Пісн. 3:1, 4)

Отже, любов зводить наш розум до Бога, і любов Бога в нас зводить: «А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам» (Ін. 14:21). Тому добрий подвижник, який зводить свій розум до Бога, є оселя Божа, сосуд Святого Духа, приятель Ісуса Христа. Бог наказує йому, щоб любив Його, щоб прийти в душу його.

І це ви самі дізнаєтеся через багаторазовий досвід. Чи траплялося колись вам постити, пильнувати, молитися без приліпленя до Бога вашого розуму? Тоді ніякого задоволення, ніякої радості не приходило в вашу душу: тоді ви нічого не відчували, крім праці і втоми. І чи знаєте чому? Справа ваша не піднімалося на небо, щоб звести благодать Божу в ваше серце. Воно залишилося мертвим і бездіяльним, поверталося всередину без плоду. Подивіться знову, коли ви, чи молитеся, чи співаєте, чи читаєте, і розум ваш приліплений до Бога, тоді радості та веселощів сповнюється душа ваша, якась насолода і захоплення небесне обіймає всіх вас, і, як кадило сприятливе перед Богом, здійсняється діло ваше, приводить благодать Духа Святого в серце ваше, Бог усередину вас приходить.

Бідна душа моя, чого не віддаєш розуму твого Творцю, щоб знайти добрий бісер, подібно до доброго євангельського творця? Творче мій Господи, чого не присвячую Тобі я свій розум, щоб бути мені сосудом Твоїм, щоб зберегти в собі чесне миро благодаті Твоєї?

Віддай Йому, сестро моя, твій розум, присвяти всі твої помисли Ісусу Христу, Нареченому твоєму. Дивись на Нього розумово, як на малого Немовля, Яке у вертепі плаче, і незабаром замовкнуть твої дурні дитячі мудрування плоті. Поглянь на Нього в прибраній світлиці, як на найгіршого раба, що умиває ноги учнів Своїх, і одразу приборкаєш всяку горду думку душі твоєї. Дивись у вертограді, як на послушника Отцю Своєму навіть до смерті, смерті ж хресної, звідси навчишся слухатися настоятельницю твою. Якщо ти Його уявиш собі в пустелі, то поститимеш. Якщо побачиш Його на горі Елеонській, то молитимешся. Якщо ти побачиш Його на церковному крилі, то переможеш ворога. Якщо ти згадаєш, що Він чудодіяв, то будеш людинолюбною. Чи побачиш Його розумом своїм, як Йому в преторі лаються, зневажають, б’ють, плюють в обличчя, тіло ранами виконують, терням увінчують голову, то від цього прикладу навчишся терпіти з радістю всяку скорботу і тісноту чернечого житія. Іноді простягни розумовий погляд до Голгофи і побачиш Його, праведного Царя і Творця всього, розп’ятим між двох розбійників, як лиходія, як розбійника.

Христе мій (скажи Йому в умі своєму) розп’ятий, Христе мій Царю, за гріхи душі моєї сим терням голову Твою уражують; за гріхи тіла мого вражена плоть Твоя і зовсім роздерта! Христе мій Царю, ніж нечутливе і жорстоке серце моє, для того жорстока копія пробиває життєдайне ребро Твоє! Це говори в твоєму розумі і тоді побачиш, як наповняться очі твої духовними перлинами, бо як із джерел виливаються води, так потечуть сльози з очей твоїх. Після сліз зійди в труну Його і побачиш Його мертвого та бездиханного. Труну Йому дає Йосип, миро приносять Йому мироносиці, сльози ллє Мати Його. Ти ж присягнися в своєму серці ніколи Його не забувати.

Коли побачиш і те, як Він прийде судити світові. Затремтять труби, зійдуть ангели, встануть мертві, підуть у стрітення всі люди, що існували від віку. Тисячі тисяч ангелів, полки цих архангелів оточать Його, і настане Хрест. Книги розігнуться, справи виявляться, таємне відкриється, святі зрадіють, і грішники заплачуть. Побачиш тоді нареченого твого, скільки тих і солодкий Він до праведних: поставить їх праворуч, створить їх царями, нехай царюють у безкінечному Його Царстві. Але до нещасних грішників буде жахливий і невблаганний, кине їх у полум’я мучитися завжди і на віки віків. Про ці Божественні справи завжди думай. Уявляй собі Ісуса Христа, Творцю всього та Творця твого. Чи ходиш, чи їж, чи п’єш, чи кажеш, чи мовчиш, чи в рукоділлі вправляєшся, Христос завжди нехай буде в твоєму розумі. Вночі та в дні, щогодини, щохвилини Ісуса Христа май у пам’яті твоїй. Закарбуй Його в твоєму розумі зображеннями любові. Тоді не знайде місця лукава думка для перебування в ньому і осквернення душі твоєї. Запечатай у серці твоєму печатками благоговіння та смирення. Тоді не може увійти зла пожадливість і пошкодити волю твою.

Ісус Христос нехай буде втіхою в скорботі, терпінням у спокусах, силою в ділах твоїх, нехай буде «у всьому все» (1 Кор. 15:28), як каже божественний Апостол. Христос нехай буде думка твоя, вправа твоя, думка твоя, дихання твоє, бо так завжди будеш у Його любові. І Він перебуватиме в серці твоїм і, перебуваючи в ньому, блаженною створить тебе на небі: поставить тебе праворуч Себе, як царицю в золотих ризах дівоцтва твого, одягнуту в православну віру, переповнену всіма прикрасами чеснот. Нехай радієш з усіма від віку святими невимовною радістю, у тому ж Христі Господі нашому, Йому ж слава на віки віків. Амінь.

Архієпископ Никифор Теотокі (+1800)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

ЧОТИРИ ОГОЛОСНІ СЛОВА ДО ЧЕРНИЦІ: СЛОВО ДРУГЕ

ЧОТИРИ ОГОЛОСНІ СЛОВА ДО ЧЕРНИЦІ: СЛОВО ТРЕТЕ

Возлюблене духовенство, брати і сестри у Христі!

Черговий раз, настає час у нашому Православному Церковному календарі, коли ми починаємо духовну подорож Великого Посту. Понеділок, 2 березня 2020 року, є днем початку цього натхненного періоду, і знаний він,  як Чистий Понеділок. Якщо задуматись над цим, всім нам потрібне очищення – потрібно очиститися із середини, і ззовні, а час Великого посту надає нам можливість це зробити. Наукові модерні технології подають нам багато способів досягнення чистоти, щоб наші тіла були чистими. Однак ми також вимагаємо духовної чистоти. Проте, чи наші тіла є справді чистими?

У наш час існує велика потреба зрозуміти наше існування у “надприродних” або “небесних” термінах. Ми живемо в суспільстві, керованому механізмами та технологіями, і наше мислення має тенденцію до земного, визначається тим, що ми можемо бачити і відчувати, будучи обмеженими матеріальними речами.

Але людське життя набагато більше. Існує природний світ, але також і духовний світ, який знаходиться “вище”. Земне відкрите – до небесного, видиме – до невидимого.

У ці 40 днів Великого Посту, як духовні наставники Церкви, ми закликаємо вас – насамперед самих себе – поглибити свої відчуття в таємниці нашого життя у Христі. Ми закликаємо вас спробувати заглибитись у своє особисте навернення, глибше заглянути у серце Євангелії та Новозавітніх Писань.

Ми живемо у часі, коли багато людей втратили значення “чому”. Вони більше не знають відповіді на основні питання. Чому ми встаємо вранці? Яка мета нашого життя?

Існує криза сенсу, яка повільно поширюється протягом багатьох років у нашому суспільстві. Це виражається багатьма неприпустимими способами – у зростанні рівня самогубств та абортів, до епідемії наркоманії, до зростаючої кількості людей, які кажуть, що відчувають себе самотніми та ізольованими в житті.

Це сумна іронія, яка лежить в основі нашого секуляризованого, технологічного суспільства. Людині невистачає Бога, так як наші світові лідери – політики та судді, вчені, артисти та педагоги – всі наполягають на тому, що ми можемо будувати прогресивне та процвітаюче суспільство, живучи так, ніби Бога не існує, і так ніби людська душа не має бажати речей, які перевершують матеріальні розваги.

Для нас, Православних Християн, питання “чому” зводиться до питання “хто”. Ми не можемо відповісти, чому ми тут є або для чого ми живемо, якщо не знаємо, хто ми і для чого створені. Це єдине питання, на яке наша наука, техніка та політика – всі ті речі в нашому суспільстві, які замінюють релігію – не можуть дати відповіді. Отже, Бог є великим “Хто”, а святість – це велике “чому”.

Нам потрібно відновити це усвідомлення, що ми є створені святим і живим Богом; що Він створив нас бути святими, так як Він є святим та любити, так як Він любить.

Все розпочинається з нашого усвідомлення чим є святість – звичайним ступенем того, що означає йти за Христом Спасителем.

Справа в тому, що святість –  або бути святим – це є саме те, для чого створив нас Бог.

Ця проста і прекрасна істина повинна знаходитися в центрі всього, що відбувається в Церкві – в наших богослуженнях та проповідях, наших школах та в релігійному вихованні молоді і дорослих, в справедливості, в нашому розповсюдженні святого Євангелія до ближнього.

Це є благою вісткою, яку ми покликані проголошувати в наш час – що ми створені бути святими. А це є те саме, що говорити, що ми створені для любові.

Це відкриття, яке нам усім потрібно відновити, продовжуючи йти за своїм Спасителем, роблячи наше звичайне життя “нашим місцем святості”.

Ми не можемо змінити світ або змінити своє життя за 40 днів, але можемо зробити добрий початок! Отже, давайте зробімо цей час Великого Посту часом глибшої дружби з Господом, очистивши себе, перемінюючи і наближаючи своє життя до Його.

На завершення пам’ятайте, що святість – це не тільки наша праця, але праця Божа в нас. Отже, у цей Великий і Святий Піст, дозвольмо Йому робити Свою справу, відкривши для нього своє серце через молитву, піст і милостиню – благаючи Господа утворити в нас нове серце і нове бажання хотіти любити і жити покликом святості.

Нехай Богородиця, через її Заступництво, допоможе нам наслідувати живого Бога з живою вірою і розуміти, що ми покликані бути святими.

Нехай наш Всемилостивий та Всемогутній Господь допоможе нам на дорозі Великого Посту із смиренням та благоговінням, щоб ми були гідними вітати славне Воскресіння нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа!

З Архіпастирським благословенням,

+ Юрій – Митрополит Української Православної Церкви в Канаді

+ Антоній – Митрополит  Української Православної Церкви США, Південної Америки та Діаспори

+ Єремія – Архієпископ Української Православної Єпархії а Південній Америці

+Даниїл – Архієпископ Української Православної Церкви США та Діаспори

+ Іларіон – Єпископ Української Православної Церкви в Канаді

+ Андрій – Єпископ Української Православної Церкви в Канаді

Боголюбивим пастирям, чесному чернецтву, та всім вірним дітям Української Православної Церкви в Діаспорі і в Україні.

Високопреподобні і преподобні отці! Дорогі брати і сестри!

ХРИСТОС ПОСЕРЕД НАС!

Ми вітаємо наше возлюблене духовенствота вірних Української Православної Церкви за межами України та усіх вірних в Україні під час святкування двадцять-сьомої річниці проголошення незалежності України після розпаду Радянської імперії, отриманої без пролиття крові та з великими сподіваннями на безмежне зростання та надію в майбутнє.

Протягом цих двадцяти семи років, ми страждали від багатьох викликів, які загрожували продовженню цієї незалежності. Це був лише глибокий і великий прояв волі громадян нації, щоб всі ці загрози були призупинені. Це надзвичайно складний шлях, протягом якого надія продовжує утримувати усе, і що розвиваючі кроки з встановленням демократії, заснованої на законі, незабаром примусять політичні процеси та їх послідовників поставити людей та націю перед особистими планами та бажанням самозабезпечення.

Коли ми вивчаємо історію інших великих демократичних країн світу, ми бачимо, що вони також пережили такі процеси розвитку стабільних урядів, перемігши корупцію, створення справді незалежних судових органів, прийняття конституцій та правових норм, які гарантують права кожного окремого їхнього громадянина. Україна, крім того, що працює над цими зусиллями, стикається з постійними загрозами іноземного вторгнення – чи це фактична фізична окупація території збройними силами, як на Донбасі так і в Криму, чи спроби контролювати або визначити економіку, культуру, духовність та навіть історичну правду в країні, тими, хто виступає як “друг” нації.

Наші молитви полягають в тому, що громадяни України будуть наполегливо продовжувати виражати свою волю представникам своїх урядів та керівникам країни. Наша тверда думка полягає в тому, що вони будуть керуватися Божим провидінням, не лише з огляду на політичні та соціальні аспекти повсякденного життя, але головне в духовних аспектах. Ми закликаємо вірних нашої Святої Української Православної Церкви до духовного оновлення та справжньої єдності, як прояв нашої відданості та вдячності Всемогутньому Богу в Святій Трійці за Його щедрі благословення для української нації. Церква повинна знову стати моральною свідомістю для нації, так як вона завжди була, протягом всієї славної епохи Київської Русі, перш ніж навколишні народи почали перемагати і розділяти націю та узурповувати її історію.

Нехай Бог дасть нам духовну і моральну силу, щоб бути Його вірними свідками перед світом, як одержувачі Його Милості та рясної Любові. Україна була могутньою серед націй у своїй відданості Богу над усіма іншими, і ми повинні молитися, щоб ця відданість знову підняла її для цього самого подвигу.

Благословення Господнє нехай буде з усіма Вами!

З архипастирським благословенням,

 † ЮРІЙ, Митрополит Української Православної Церкви Канади
† АНТОНІЙ, Митрополит Української Православної Церкви США і в Діаспорі
† ЄРЕМІЯ, Архиєпископ Української Православної Єпархії Бразилії та Південної Америки

† ДАНИЇЛ, Архиєпископ Української Православної Церкви США та Західної Європи

† ІЛАРІОН, Єпископ Української Православної Церкви Канади
† АНДРІЙ, Єпископ Української Православної Церкви Канади

«Давайте не будемо говорити про той піст, якого дотримується більшість людей, але про справжній піст, тобто не лише відмова від м’яса — але й від гріхів також, бо суть посту є те, що він може бути корисним тільки тоді, коли його дотримуються певним чином… Заслуга посту не в утриманні від їжі, але у стриманні від грішних справ. Чи ти постиш? Докажи мені своїми ділами. Якими ділами? Якщо бачиш бідну людину, змилосердися над нею. Якщо бачиш ворога, помирися з ним. Якщо бачиш друга, що здобуває повагу — не завидуй… Нехай не лише твої уста постять, але також твоє око і вухо, і руки, і всі частини твого тіла. Нехай руки постять, будучи чистими від насильства та жадібності. Нехай ноги постять, не йдучи на незаконні видовища. Нехай очі постять від всього незаконного і забороненого. Нехай вухо постить також. Піст для вуха є відмова слухати погані розмови і наклепи. Нехай уста також постять від безчесних розмов і насмішок». (св. Іоан Золотоустий)

Дорогі улюблені священнослужителі, монахи та вірні Українських Православних Церков поза межами України та нашої Святої Церкви на українських землях:

СЛАВА ГОСПОДУ НАШОМУ І СПАСИТЕЛЮ ІСУСУ ХРИСТУ!

Вже розпочався піст св. Пилипа, названий так через те, що він починається на наступний день після свята св. Апостола Пилипа, яке припадає 27 листопада (14 листопада за григоріанським чи новим календарем) і продовжується до надвечір’я святого свята Різдва Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа 6 січня (24 грудня за григоріанським календарем). Сам темп життя і несамовита секуляризація Західного суспільства вплинули, на превеликий жаль, на життя українських православних християн та інших християн — принижуючи важливість цього періоду підготовки до Різдва Спасителя та Богоявлення — об’явлення Святої Трійці, після чого почалася земна місія нашого Господа. Отже, ми звертаємось до вас, щоб ви відвернулися від цього процесу дехристиянізації світу, а пізнали, хто ви є як спадкоємці неймовірної духовності, котрою є наша Українська Православна Церква разом з цілим Православним світом та глибокою відданістю Христу через одні з найтяжчих і найстрашніших моментів людської історії. Наші праотці і матері показали нам приклад відданості та благочестя до Христа, Слова Божого, навіть до стану мучеництва.

Пилипівський піст повинен бути тим часом, коли ми віддаємо своє життя в дар Христові, розуміючи, що можемо загубити все, що нам дороге, наважуючись звістити світові, хто ми є і чому ми любимо Христа-Немовлятка та слідуємо Його Дорогою. Коли ми постимо, ми відкладаємо скарби для себе не тут, на землі, а на Небесах, де ніколи не будемо переживати про їх місце зберігання, про захищеність від нападу чи злодія. Наш піст повинен бути оснований на розумінні, що ми не можемо відмовитися тільки від декількох “добрих” речей життя, наприклад від їжі, що ми так любимо і надіятися отримати вічне життя, коли в цей час ми «їмо» свого брата чи сестру своєю безсердечністю, завистю, черствими словами чи болючими ділами. Тепер стало дуже просто з допомогою “інтернету” чи “фейсбуку” чи “твіттера” та їм подібних зробити самим собі і іншим найболючіший вчинок в житті – вчинок , який ми б ніколи не зробили, як би змушені були відкрити, хто ми є, та відповісти за наслідки нашої поведінки.

Ми просимо вас задуматися над своїм життям. Так повинні зробити і ми, ваші Архипастирі. Порівняйте вашу щоденну поведінку з поведінкою наших праотців та матерів, чи з вчинками дідів і прадідів, життя яких може мати більше спільного з вашим. Якщо так справді глибоко задуматись, шукаючи позитивних наслідків для нашої постової подорожі, тоді Пилипів піст став нам на духовно корисним. Це не є період, коли ми починаємо співати різдвяні колядки (якщо їх так можна назвати) та закуповуємось на свята. Це час, коли ми починаємо співати похвали Христу-Немовляті та служимо Йому, готуючись до СВЯТОГО ДНЯ Його Різдва — Воплочення. Бог понизив Себе і став одним із нас, щоб підняти нас, щоб ми стали одним цілим з Ним!

Наші дорогі, нехай ваше тверде рішення буде саме про підготовку до Святого Дня, а не просто до святкового дня. Наближаючись до цього великого свята, будьте більш обізнаними духовно, з кожним днем розуміючи нашу повну смиренність перед Люблячим Богом. Нехай світло Вифлиємської зірки освітить не лише ясла у печері, але глибину ваших сердець та всі ваші домівки і життя ваше під час наступаючого Нового Року і після нього. Ви є наші діти і ми обіймаємо вас Любов’ю цього Святого Часу — всеобіймаючою ЛЮБОВ’Ю Христа-Немовляти, Святої Богородиці і Вседіви Марії та всіх святих, що радуються на Небесах. Будь ласка, моліться за нас так, як і ми за вас щоденно молимося.

СЛАВА НАВІКИ НАШОМУ ГОСПОДУ!

+ ЮРІЙ, Митрополит Української Православної Церкви Канади

+ АНТОНІЙ, Митрополит Української Православної Церкви США, Місцеблюститель Української Православної Церкви в Діаспорі

+ ІОАН, Архиєпископ Української Православної Церкви в Діаспорі

+ ЄРЕМІЯ, Архиєпископ Української Православної Єпархії Бразилії та Південної Америки

+ ІЛАРІОН, Єпископ Української Православної Церкви Канади

+ АНДРІЙ, Єпископ Української Православної Церкви Канади

+ ДАНИЇЛ, Єпископ Української Православної Церкви США