Давайте ненадовго затримаємося у Святій Гробниці Господа нашого. Два уривки з Нового Завіту допоможуть нам осмислити значення Великої суботи. Перший уривок дає нам євангеліст Лука: «Жінки, які прийшли з Ісусом з Галілеї, і бачили гріб, і як покладено було тіло Його. Повернувшись, вони наготували пахощі та миро і в суботу нічого не робили, за заповіддю» (Лк. 23:55-56). У житті кожного учня Ісуса буває час, коли здається, що Учитель віддалився або Його взагалі немає серед людей. Лежить у труні. Галілейські жінки вказують нам, як повинно вести себе ми у такі моменти: вони бачили Гробницю, вони знали, де знаходиться Ісус. Так повинні і ми, навіть тоді, коли здається, що Ісус не відповідає, навіть якщо Він залишається невидимим, не сумніватися, що Він поруч. Наш погляд повинен бути звернений якщо не на Нього, то хоча б в Його бік. Жінки не опускають руки. Вони не говорять: «Вже пізно, тепер нічого не можна зробити». Вони приготували пахощі, щоб помазати Його Тіло. Вони продовжували віддавати Йому почесті навіть тоді, коли Його Тіло розлучилося з Душею. Подібним чином і для нас, в пору, коли нам здається, що Ісус мовчить і ховається, Він повинен залишатися в центрі нашого поклоніння. Давайте спільно готувати миро – миро любові і благих діянь, щоб прямо зараз віддати честь Невидимому Другу, який ще стане знаний нам, бо ми твердо знаємо, що це обов’язково станеться. Жінки готуються до Миропомазання Господа спокійно, дотримуючись суботи як дня відпочинку. Відрізок часу, коли Ісус знаходиться в Гробниці, є таємним, потаємним моментом в нашому житті поруч з Ним – це час великого очікування і безмовності. Велика субота є торжеством Його таємних друзів, яких не знають люди, але які й самі не побажали бути відомими нікому, крім Самого Спасителя.

Благодать Преблагословенної суботи звернена на велику подію Недільного ранку, на силу і радість Воскресіння. Але цю благодать ми маємо всіляко зберігати: саме ці зовнішні приготування до Великодня заважають багатьом віруючим перебувати в умиротворенні й мовчанні.

Давайте ще раз прочитаємо слова апостола Павла до Римлян: «Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть … Так i ви вважайте себе мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христi Iсусi, Господі нашому» (Рим. 6:4,11). Якби я міг переконатися в тому, що помру з Христом і буду похований з Ним, у моєму духовному житті все стало б набагато простіше і легше. На кожну спокусу, на все, що відволікало б мене одним тільки: «усе марно», я відразу відгукувався б: «Що мені це? Я помер. Я в Гробниці мого Вчителя». Замість того щоб сперечатися і боротися з життям, я розташувався б по ту сторону (зрозуміло, йдеться про гріховні бажанні), і, будучи мертвим для світу гріха, я б жив далі, неухильно «у Христі». Йдеться про поняття «співпоховання» з моїм Господом, поняттям в будь-яких умовах плідним і ясним.

Лев Жилле

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Воскресіння Лазаря – подія, що має виключно важливий зміст. Воно таємничим чином пов’язане з Воскресінням Нашого Господа і грає роль його живого пророцтва. Можна сказати, що Лазар, воскресіння якого відбулося в переддень Страсного тижня, є передвісником перемоги Христа над смертю, так само як і святий Іоанн Предтеча напередодні Богоявлення віщує Того, що Христа. Однак крім цього основного його значення, воскресіння Лазаря володіє і іншими смисловими відтінками, які нам корисно буде розглянути.

Воскресіння Лазаря віщує воскресіння мертвих, яке є наслідком Воскресіння Христа: «Померлого чотириденного Лазаря воскресив Ти з пекла, Христе, перед Своєю смертю потряс державу смерти і через одного улюбленого провістив усім людям визволення від тління». Лазарева субота в певному сенсі є свято всіх мертвих. Вона дає нам можливість підтвердити нашу віру у Воскресіння. Господь наш, бажаючи зміцнити віру Марфи, каже важливі слова, що стосуються покійних. Він сказав Марфі: «Воскресне брат твій». Марфа відповіла: «Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне» (Ін. 11:24). На що Христос сказав: «Я воскресіння і життя». Віра Марфи опинилася слабка в двох випадках. По-перше, вона вважала, що воскресіння брата трапиться виключно в майбутньому, і, по-друге, пов’язувала його воскресіння тільки з загальним воскресінням. Ісус, проте, показує, що воскресіння має місце в сьогоденні, оскільки Він є не просто посередником, але самим воскресінням і життям. Покійні живуть за допомогою Христа і в Христі. Їх життя пов’язане з особистою присутністю Христа і виражається в ньому. Якщо ми хочемо духовно об’єднатися з нашим померлим братом, якого ми дуже любили, слід не намагатися воскресити його в своїй пам’яті, але увійти в спілкування з Ісусом і в Ньому знайти свого брата.

Воскресіння Лазаря – дивовижне роз’яснення христологічної догми. Воно показує нам, як в особі Христа Божественна і людська природи з’єднуються, не змішуючись: «Ти — Воскресіння і Життя для людей, Христе, став перед гробом Лазаря, засвідчивши нам два єства Твої».

З одного боку, Ісус-людина може поступитися скорботи про втрату одного: «І закапали сльози Ісусові. А юдеї казали: Дивись, як любив Він його»(Ін. 11:35-36). З іншого боку, Ісус-Бог, маючи владу, наказує смерті: «Він скричав гучним голосом: Лазарю! Іди геть. І вийшов померлий» (Ін. 11: 43-44).

І нарешті, воскресіння Лазаря спонукає грішника сподіватися на те, що навіть якщо духовно він мертвий, він має можливість повернутися до життя: “І мене, померлого через безліч гріхів, воскреси, молюся». Іноді здається, що подібне духовне воскресіння неможливо, так само як і воскресіння Лазаря: «Господи! , чути, бо чотири дні, як він у гробі» (Ін. 11:39). Але все можливо для Христа: і звернення самого жорстокосердого грішника, і воскресіння мертвого: «Ісус каже: відніміть камінь» (Ін. 11:39).

Ось що відкриється нам, якщо ми в суботу підемо до Віфанії на могилу Лазаря. Але ми не чекаємо зустрічі з Лазарем. У Віфанії ми хочемо зустріти Ісуса, і разом з Ним почати в нинішньому році Страсний тиждень. Він Сам закликає нас до цього і чекає. Марфа таємно прийшла до своєї сестри і сказала: «Учитель тут і кличе тебе». І Марія, «як зачула, квапливо встала й до Нього пішла». Господь кличе мене, бажаючи, щоб в дні Його страждань я не залишив Його. Саме в ці дні Він хоче відкритися мені, хай уже тліючому, новим дивним чином. Господи, я йду.

Лев Жилле, богослов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»