Царем Галилеї, Переї та Зайорданської землі в останні дні пророка Іоана був Ірод Антипа, син Ірода Великого. Чоловік дуже забобонний, нетвердий у вірі, слабкий волею, відданий чуттєвості, непостійний і пустий. Саддукейське невір’я при його дворі панувало на повну силу. Підданий розпусті, будучи аморальним, Ірод жив у перелюбстві й кровозмішанні. Він відібрав жінку в свого ще живого брата Филипа – Іродіаду. Одружився з нею, розійшовшись для цього зі своєю законною дружиною, дочкою Арефи, царя Аравійського, через що той вів з ним війну. Іоанн Хреститель, бачачи таку безсоромну поведінку нечестивого царя, не мовчав, а сміливо в обличчя сказав йому: «Не годиться тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6:18).

Слова ці пробудили совість Ірода, але придворні своїми підступними розмовами розпалювали його гнів. Іродіада, яка заприсяглася згубити Іоана, не шкодувала ні лицемірних сліз, ні ласкавих прохань, щоб переконати Ірода посадити Іоана до в’язниці й умертвити Його. Слабкий і малодушний цар довго противився цьому. Він боявся народу, який любив Іоана, але нарешті піддався своєму гніву і проханням Іродіади. Він послав своїх воїнів, які схопили Іоана і посадили до в’язниці в Махері. Саме звідси, із в’язниці, Іоан, почувши про діла Христові, «послав двох з учнів своїх запитати Його: чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?» (Мт. 11:2, 3).

Євангеліст Матфей свідчить, що Ірод вкинув Іоана у в’язницю, щоб помститися: «бо Ірод узяв Іоанна, зв’язав його і посадив у в’язницю через Іродіаду, жінку Филипа, брата свого, тому що Іоан говорив йому: не личить тобі мати її. І хотів убити його, та побоявся народу, бо вважали його пророком» (Мт. 14:3-5). У євангеліста Марка більш точніше вказані причини ув`язнення пророка: «Іродіада ж, гніваючись на нього, бажала вбити його, та не могла. Бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і святий, і охороняв Його; багато що робив, слухаючись Його, та із задоволенням слухав його» (Мк. 6:19, 20). У серці Ірода було повно протиріч: він вірив і не вірив, ненавидів і цінував, складав убивчі плани і заважав зловмисникам, посланим Іродіадою, вкинув пророка до в’язниці і багато чого робив за його порадами.

Нарешті настав призначений час. Ірод святкував день свого народження. Влаштований був великий бенкет, на закінчення якого почались танці: Соломія, дочка Іродіади, танцювала перед царем. Танець сподобався п’яному розпусникові та присутнім із ним при столі. Тоді цар промовив до дівчини: «Проси в мене, чого хочеш, і дам тобі!» (Мк. 6:22). І поклявся він їй: «Чого тільки попросиш у мене, дам тобі, навіть до половини мого царства» (Мк. 6,:23). Вона ж вийшла і попросила поради у матері своєї: «Що просити?». А та відказала: «Голову Іоана Хрестителя». І відразу ж квапливо повернулась вона до царя, і попросила: «Хочу, щоб ти зараз же дав мені на блюді голову Іоана Хрестителя» (Мк. 6:25). І засмутився цар, але через клятву й через тих, що з ним були при столі, не бажав їй відмовити. І цар одразу послав вояка, і звелів принести Іоанову голову. І пішов він до в’язниці Іоана, і приніс його голову на блюді, і дівчині віддав, а та віддала її своїй матері.

Кара не забарилася, і те, чого так боявся Ірод, збулося. Цар Аравійський, бажаючи помститися за безчестя своєї дочки, пішов війною на Ірода, переміг його і розбив його військо так, що сам Ірод ледь врятувався. Потім імператор Римський позбавив Ірода усієї влади і всіх багатств і разом з перелюбницею та її дочкою послав у заслання спершу в Ліон, в потім в Ілерду, де вони в бідності закінчили своє життя. Коли танцівниця переходила взимку через річку, крига проламалась, і Соломія занурилась у вод по шию так, що крига стиснула її, і вона повисла у воді. Аж поки гострою кригою їй зовсім перерізало шию. Голову загиблої було принесено водою до Ірода та Іродіади. Згодом і вони були живцем поглинуті землею

У пам’ять про усічення глави пророка Іоана встановлено Церквою особливий день – 11 вересня (29 серпня за ст. ст.). У III ст. над гробницею святого пророка було збудовано храм, який згадується в творах саященномученика Кипріана. У 362 році язичники за повелінням Юліана Відступника для наруги розкопали гріб і спалили чесні останки пророків Єлисея та Іоана. Але благочестиві християни зібрали частину мощів і перевезли їх до Олександрії. До нашого часу дійшло багато повчань на день пам’яті Усікновення глави Іоана Предтечі. Серед них особливим змістом відзначається проповідь святителя Іоана Золотоустого: «Плем’я гаспида завжди панує, залишилось насліддя у Ієзавели, але й благодать подвизається з Іллею. Іродіада також тут, Іродіада все ще танцює, вимагаючи голови Іоана, і їй віддадуть голову Іоана, тому що вона танцює». Так намагався свою хресну дорогу і страждання порівняти із предтеченими святитель Іоан Золотоустий.

У народній уяві це день «Головосіка». Згідно певних вірувань, які не мають ніякого відношення до церковного уставу, цього дня не варять борщу, не беруть в руки ножа та ін. гострого предмету. Не ріжуть нічого круглого, наприклад, капустину, гарбуза, диню, кавуна, тощо. Навіть хліб ламають руками.

День Усікновення глави Іоана Предтечі є великим. Православні християни дотримуються суворого одноденного посту і не беруть участі у всіляких веселих дійствах та ігрищах. Цього дня відвідують тільки храми і поминають усіх страчених та полеглих на війні.

Високопреосвященний Димитрій (Рудюк), митрополит Львівський і Сокальський (ПЦУ)

Образ Предтечі

Євангеліст Лука детально описує всі історичні факти, що пов’язані з зачаттям та народженням Іоана Хрестителя, бо саме вони ідеально поєднуються у плані Божественного Провидіння. Тому не випадково, що народження Іоана Хрестителя, та ще й від старих батьків і безплідної матері, як це було у випадку з Ісаком, Самсоном, Самуїлом та іншими святими, є, у деякому сенсі, першим пророцтвам діянням Іоана, бо тлумачиться воно як ознака надприродного народження Ісуса Христа від Діви Марії, яке, як відомо, відбулося лише через шість місяців.

Іоан був обраним Божим вмістилищем, про це свідчить вже той факт, що звістка про його зачаття було оголошена ангелом у храмі під час богослужіння, а його наступне святе життя поставила його першим серед пророків і апостолів. Він замкнув собою коло пророків та відкрив коло апостолів. Пришестя цієї людини на землю було одним з найурочистіших та радісних подій, перекинути міст і міцно з’єднав людини з Богом. Він був повний Духа Святого ще з утроби своєї матері. І як сповістив тоді Архангел Гавриїл, Іоан Хреститель йшов попереду Месії і своїм пророчим даром закликав народ до покаяння, ставши причиною звернення багатьох душ до Бога, через що у багатьох сім’ях стало переважати розуміння і спокій.

«Ким буде немовля це?»

Народження дитини було сприйнята Єлисаветою та оточуючими її людьми звільненням від ганьби бездітності, більш того – проявом милості Божої до неї. Як безплідна природа матері Хрестителя принесла плоди в день його народження, так і німота Захарії, який згідно архангелу Гавриїлу залишився німий на знак свідоцтва істинності діянь Бога, було скасовано і він заговорив, і став пророкувати в день обрізання та присвоєння імені дитині. Обидві ці чудові події викликали страх і глибоке хвилювання всіх, хто чув це, і все впевнилися, що рука Господня була з ним і захищала його.

Присутність настільки багатьох чудових і дивовижних подій того часу – зачаття і народження Іоана Хрестителя, виявили глибокі почуття та стурбованість, які знайшли по суті своє вираження в питанні: «Ким буде немовля це?» Що стане з цим немовлям, чия поява в житті супроводжується такими дивними явленнями, які не спостерігалися раніше ні у царів, ні у пророків, ні у святих? Відповідь була дана самим Богом через слова пророка Захарії, який наповнився Духом Святим і став пророкувати. А сказав він, що син його назветься пророком Всевишнього і буде Предтечою Його Сина, Який прийде в світ, щоб спасти його. І призначенням Іоана буде сповіщення про прихід Месії та про велику милість Бога до тих, хто перебуває в суворому рабстві тіні смертної.

«Народження твоє, Пророче, Предтеча і Хреститель Господній, віщує прихід обіцяного Месії.»

Дорогі брати, наша Церква запрошує нас сьогодні вшанувати пам’ять і радісно тріумфувати з приводу славного Різдва великого Пророка Божого і Предтечі Іоанна Хрестителя. З тим, щоб відсвяткувати цей день, відсвяткувати його народження. Щоб змогли ми побачити і відчути велике таїнство. Співзвучність нашого життя з особою Пророка Божого і Предтечі Іоана Хрестителя наближає нас до освячення і удосконалює нас духовно. Його образ і сьогодні привертає нашу увагу до Христа та до спілкування з Ним, бо ще ненародженим, наповнився він Святим Духом й явив себе самим дивним чином.

Євстафій Христакіс, богослов.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Батьки святого Іоанна Хрестителя походили з роду Аарону. Вони жили праведно і боговгодно. Одне тільки було в них горе, що вони не мали дітей, це їх засмучувало. Одного разу під час служби в Єрусалимському храмі Захарія ввійшов до святилища, щоб принести кадильну жертву Богу. Несподівано побачив він з правого боку кадильного жертовника ангела Божого. Смутився Захарія і страх напав на нього. Але ангел промовив до нього і сказав: не бійся Захаріє, вислухана молитва твоя і жінка твоя народить тобі сина, якому даси ім’я Іоанн, він буде великим перед Богом сповниться Духа Святого ще в лоні матері своєї і багатьох із синів ізраїлевих на­верне до Господа Бога їх. Почувши це Захарія смутився і не повірив і забажав якої-небудь ознаки. Тоді сказав небесний вісник: я Гавриїл, що стою перед Богом і послано мене говорити з тобою і звістити тобі про це. І ось замовкнеш і не зможеш говорити до того дня коли це станеться і відійшов від нього ангел. Він вийшов і не міг говорити до народу і всі зрозуміли, що він мав видіння (Лк. 1:19-20). На восьмий день після народження треба було дати дитині ім’я. Зібралася родина і близькі, щоб дитину назвати. Давали дитині ім’я його батька, але сам батько не захотів. Коли його запитали про це, то він написав на дощечці Іоанн буде ім’я йому. І зараз розрішилися його уста і він почав говорити. Першим словом Захарії після тривалої німоти була хвала Богу. Благословенний Бог Ізраїлів… Сповнившись Духа Святого, провіщав великі милості Божі. Що дитя Іоанн буде попередником Його. Що уже близький прихід Христа Месії. І ти дитино пророком Вишнього назвешся, бо їдеш перед лицем Господнім, щоб приготувати дорогу йому. І був страх на всіх присутніх хто чув про це. Жителі міста дивувалися всьому, що тут відбулося і го­ворили: що буде з цієї дитини бо й рука Господня була з ним. А дитя росло і кріпилося духом і рука Господня була на ньому.

Велич і святість Іоанна, вже видно з тих обставин, які відбувалися під час його народження. Сам Христос назвав його найбільшим серед народжених жінками, тобто, найбільшим серед людей. Все це стверджує його особливу святість і праведність. До тридцяти років святий Іоан перебував у пустині де проводив строгий подвиг пустинника. Життя в пустині загартувало його і підкорило духу тіло. Коли було йому тридцять років Боже провидіння покликало його на відкриту всена­родну проповідь. І він ходив по всій землі Йорданській, проповідуючи хрещення в покаяння для відпущення гріхів. Люди йшли на заклик проповідника, сповідаючись в своїх гріхах, і приймаючи хрещення в водах Йордану. Так виконував святий Іоанн свою місію попередника Христа Спасителя. Серця людей робив спосібними до прийняття благовістя Євангелія. Святий Іоан в своїх проповідях наполегливо закликав людей покинути неправду і ворожнечу, перемогти ненависть і все те що є перешкодою до Царства небесно. Його відверта проповідь мала великий успіх. До нього приходили люди не тільки з околиці Єрусалиму, але й далеких країв. Про­повідь його мала великий вплив. Весь народ, що слухав його і митарі отримували зауваги про волю Божу і хрестилися хрещенням Іоановим (Лк.7:29). Він сміливо картав лицемірство гордих фарисеїв, невірство садукеїв, називаючи їх поріддя єхидни. Хто сказав вам утікати від гніву Божого? Всім наказував, творіть достойний плід покаяння. І багато людей слухали Іоанна і виправлялися. Так виконував Іоанн свою місію попередника Господнього. Так готував дорогу до людських сердець.

В кожному з нас живуть гріховні привички, як у тих юдеїв, яких з такою прямотою засуджував Іоанн. Іоанн картав гордість, лицемірність, ворожнечу, ненависть, лукавство, маловір’я, несправедливість. Всі ці пороки, на жаль живуть і тепер в нас. Тому, голос вола­ючого в пустині закликає всіх нас, приготувати дорогу Господу. Правду творіть… Отже, своїми гріхами не перегороджуймо вхід Богу до нашого серця. Вирівнюймо всі кривизни нашого життя, зробімо його рівною і глад­кою, а тоді процвіте у серці щира християнська любов. Тоді і Бог буде з нами.

Хто перебуває в любові той перебуває у Бозі. Заклик Іоанна зворушив душі людські. Цей заклик був, власне тим, чого люди чекали, а саме, віри в прихід Месії. Очікування охопило не тільки Юдею, але й поган. Зростало бажання жити по божому й держати закон…

+Данило,

митрополит Чернівецький і Буковинський 

Тому письменник Олександр Пападьямандіс, перебуваючи в шумних багатих Афінах, часто згадував монастир святого Іоана Предтечі на остові Скіатос (або Скіафос – Прим. Ред.), Який має назву «безмісячне» («Aselinos»), оскільки він розташовується в місці, погано освітленому як сонцем, так і місяцем. Пападьямандіс присвятив цій обителі однойменний вірш: «В своїй пустелі, святий мій Іоан, де колись звучав твій голос, згадай і пожалій нас, що гинуть в пустелі, повної безлічі людей». Які прекрасні слова! Це означає, що в Церкві ми не самотні. Формально, можливо, і так. Але екзистенційно – немає. Поруч з нами перебуває я Христос, що втілився, Свята Трійця, Богоматір, Іоан Хреститель, апостоли, святі, мученики, Ангели і Архангели, душі праведників і всі, що люблять нас, в якому б краю вони не знаходилися. А значить – ми зовсім не самотні. Як тільки ми помолимось і закличемо їх, ми опинимося «в світлості святих» – серед святих, разом зі святими.

У цей же день, 7/20 січня, згадується і перенесення чесної руки святого Іоана Предтечі з Антіохії до Константинополя. Це було здійснено в X столітті, в роки правління імператорів Костянтина Багрянородного і його сина Романа II.

Святий Іоан був похований в Севастії, місті, розташованому поблизу Антіохії Сирійської і Кілікії в Малій Азії. Євангеліст Лука відправився туди і забрав чесну десницю Іоана Предтечі. Святий Лука дуже любив його і присвятив йому найбільший уривок в своєму Євангелії, бо святий Іоан є початком євангельської історії.

Взявши мощі, Лука відправився до себе на батьківщину в Антіохію Сирійську. Тут народився Іоан Золотоуст та багато інших святих. І тут мощі святого Іоана Предтечі робили великі чудеса. Багато людей вони привели до Христа, відвернули від гріха, давши їм покаяння і благодать. Вони творили різні чудеса: виганяли демонів, зціляли хворих і розслаблених, давали людям душевне і тілесне здоров’я.

Як повідомляє Синаксар за 7/20 січня, в горах Антіохії жив величезний змій. Місцеві простодушні язичники йому поклонялися, приймаючи його за божество. Щороку змію приносили людську жертву, яку вибирали, кинувши жереба. І одного разу ця доля спіткала доньку якогось християнина. Її повинні були кинути змію і приректи на загибель. Християнин був убитий горем. Не знаючи, що робити, він звернувся з молитвою до Господа нашого Ісуса Христа і святого Іоана Предтечі. І напередодні страшного богопротивного дійства він пішов поклонитися мощам святого. Припадаючи зі сльозами до чесної десниці, він відкусив від неї великий палець і забрав з собою. Ніхто не зупинив його.

На наступний день, непомітно тримаючи в руці великий палець правиці святого Іоана Хрестителя, ця людина повила свою доньку до того місця, куди за нею повинен був приповзти змій. Безліч людей зібралося тут в очікуванні цього страхітливого і жорстокого видовища. І коли змій виповз із своєї схованки і кинувся до жертви, батько кинувся і встав перед нею. Коли ж змій відкрив свою пащу, щоб проковтнути нещасну дівчину, батько кинув туди палець великого Іоана Предтечі. І що ж сталося? В ту ж міть змій розірвався і зник.

Усі оточуючі, особливо батько з донькою, були вражені і зворушені. Вони зраділи, прославили і подякували Богові і Його великого Предтечі Іоану. Багато язичників були звернені в християнство. Всі вони разом батьком, що з удостоївся великої милості, зібрали каміння і спорудили церкву святого Іоана Предтечі.

Свідками чудес стали і візантійські імператори, зокрема, Костянтин і Роман Багрянородний. Вони бажали, щоб правиця святого Іоана перебувала в Константинополі. Всевидючий Іоан Предтеча, дізнався їх наміри і зрадів. І коли в храмі, де зберігалася десниця, відбувалося освячення води, святий Іоан напоумив диякона Антіохійської церкви Іова забрати правицю. І в момент, коли парафіяни зосереджено молилися, диякон взяв чесну десницю і доставив до Константинополя. Це була, свого роду, крадіжка на благо. Це сталося по напоумленню святого Іоана.

Дивним чином правиця була принесена в Константинополь 7 січня (за старим стилем), в день святкування Собору Іоана Предтечі, у день його пам’яті. Диякон зберіг скоєне в таємниці, щоб уникнути переслідування. Адже це була, воістину велика реліквія. «Руку твою доторкнувшись пречистому верху Владична», – співається в стихирі Дев’ятого часу. З цим співом на устах помер і Олександр Пападьямандіс.

Імператори дізналися про це і поспішили зустріти великого Хрестителя. Вони зі сльозами впали ниць. Плакав і народ. Це показувало їх величезну радість і вдячність при зустрічі зі святим Іоаном, найбільшим з пророків. Імператори взяли святиню і віднесли в палацову церкву. Вони дякували святому Іоану, який дізнався їх намір, який почув їхні молитви і прийшов до них. І щороку 7 січня всі імператори безсмертного Константинополя святкували перенесення мощів святого Іоана. Це свято занесений в мінеї, тому шануємо його і ми. Многая літа всім, які святкують цю велику подію.

Архімандрит Ананіас Кустеніс

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Поширюються, (похвала), далі, щоб, святкуючи народження день, тріумфували не тільки ми, тутешні, але і вся область духовного Йордану. Побачимо чудово те, що відбувається сьогодні, пізнаємо бувше з Захарієм, дізнавшись бувше з Єлизаветою. Бо не від безрідних народився батьків – щоб уже тому стати Предтечою великим – але від вельми знатних і славних. Адже один, (батько), немов якийсь Аарон, і по гідності, і по сивині одягнений в святительський одяг: оплечнік і подир, кажу, на грудях, завій і пояс – прикрашені золотом, каменями, гіацинтом і вісоном. І так в Святая Святих входив за звичаєм чину священичого. Інша ж, (мати), дорівнює Сарі славою і навіть більш славна як така, що знаходиться в родинних стосунках з Богоматір’ю, бо народжує, будучи безплідною, по обітницю не Ісака, прозваного рабом Божим, але Іоанна, названого улюбленим другом Господа. Про безплідне черево, яка народила таке дитя, про неплідна борозна, зазеленіють такий колос! Того ради неодмінно і негайно слова гучно Ісаї слід якимось чином віднести і до неї: «Веселися ж, неплідна, що не народжує; Гукай та, що не мучилася », бо процвіла від порожньої утроби чиста лілія, квітка духовного пахощів, благодатний сад утримання. Явленого днем світильника Христового пришестя – Іоана, богопосланого воїна Небесного Царя, достойного невістоводця Христової церкви, невгамовної мученика справжньої Істини, Іоана, гучного проповідника покаяння, ангела Господнього у плоті, вісника Агнця, що бере гріхи світу, – не знаю, як його назвати, навіть якщо до його імені приєднаю і більшу кількість найменувань. Бо таким собі чином має він багато імен і достоїнств, отримав досконалість більш всіх помазаників Господніх.

Шанується ж і народження праотця Ісака, якого Сара зачала і «народила сина на старість», сказавши потім: «Хто сповістить Аврааму, що годує Сара дитя?», Через якого «влаштували великий бенкет» в день його відлучення від грудей. Шанується і Самсон, народжений Маною за обітницею, – і він від безплідної народився, як сказано: «Не п’є вина та п’янкого напою і не їсть нічого нечистого» і «він врятує Ізраїлю від руки ворогів». Крім цих, не торкаючись інших, згадаю Самуїла, який бачить майбутнє, народила якого, присвяченого з дитинства Богу, багато разів оспівана Анна від чоловіка свого Єлкани. Але не отримали вони величі Іоана, улюблені, бо одні (жили) до писаного Закону, інші – після того, як (даний) Закон; Але перешкоджав він, син священика Захарії і чудової Єлисавети, з’явився квіткою Христового пришестя, що розквітнув між Законом і Благодаттю. Бо засяяла духовна зоря, віщуючи схід «Сонця правди», пішов попереду воїн, оголошуючи про пришестя царя, прийшов невістоводец, сповіщаючи прихід Нареченого. Крім того, вони (вищеназвані) пророкували або творили чудеса через деякий час після свого народження; він же ще в утробі ношений наповнився Святого Духа і постав чудотворцем.

Отже, потрібно було б мені як-небудь уявити велике достоїнство Предтечі в образі. Як якогось царя, який, виходячи з царських палат, спочатку має попередниками деяких охоронців і жезлоносців, потім же іпатів, єпархів та чиноначальників, потім же якогось старшого над сановниками, за яким негайно показується безпосередньо сам цар, сяючи золотом і яскравими каменями, – так ж представляй істинного і єдиного Царя всіх Бога нашого. Бо коли слід було йому у плоті увійти в світ, передували йому патріархи – Авраам, Ісак, Яків, потім позначений Богом Мойсей, Арон та Самуїл, і все пророче воїнство. Після ж з’явився Іоанн, потім негайно Владико Христос, про який сказав (Іоан): «Той, хто йде за мною, існував передімною, бо був перше, ніж я». І останній за званням став вищим у владі, як і зазначено. Таким чином, по справжньому слову, великий Предтеча вище і пророків, і апостолів, і всіх інших, за одними слідуючи, іншим же передуючи.

Але, розкривши євангельську розповідь, почуємо, що Гавриїл Захарії обіцяє. «З’явився, – сказано, – йому ангел Господній, стоячи праворуч від вівтаря кадильного, і, побачивши його, зніяковів Захарія, і страх напав на нього». Тому страшно якось бачення ангела і в страшному місці сталося, що «страшно адже, – сказано, – це місце. Це не що інше, як дім Божий». І не диво, що, будучи праведним, священик зніяковів, і страх напав на нього, оскільки і Данило, «муж бажаний», побачивши, злякався, упав ниць і був без дихання від безмірного сяйва ангельської величі: «З’явився йому, – сказано, – ангел Господній »

«Сказав же йому ангел:« Не бійся, Захарія, бо була почута молитва твоя». Спішно зняв ангел страх промовою, тому що, зляканий баченням ангела, страху (потім) позбавляється; при бісівських підступах – навпаки. «Не бійся, Захарія, бо була почута молитва твоя і дружина твоя Єлизавета народить тобі сина» «О бажання богоданого дару, о бажання принесеної ангелом обітниці: отримав те, чого хотів, досяг того, на що сподівався, знайшов те, чого шукав, – подолання безпліддя, достатку (замість) бездітності – не за законом єства, але по молитовному проханню. Бо безпліддя не було покаранням прокляття – нітрохи! – Але ознакою великого знамення. Бо, коли Захарія старався в частих молитвах до Бога про розрішення безпліддя, почуте їм було, думаю, таке: «Не виповнилося ще час, не настали дні для явлення. Тоді чекай народження немовляти, Захарія, коли прийде Очікування народів; тоді сподівайся на розрішення безпліддя, коли прийде «Сподівання всіх кінців землі» «Коли ж прийшов час, (він почув): «Дізнайся, нарешті, бажане через пророцтво Гавриїла, «оновити, ніби орел, юністю», пізнай єство подружжя, «бо була почута молитва твоя, і дружина твоя Єлизавета народить тобі сина, і ти даси ім’я йому Іоан». Пізнай ім’я, яким має йому називатися по значенню слова вишнього».

Отже, сказав Захарія до ангела (говорить з ним з відвагою, як з таким же, як сам, рабом): «По чому пізнаю я це? Я ж старий, і дружина моя досягла похилого віку ». Адже наявні духовні твори приписують священику гріх невіри. Справжнє ж слова не наперекір сказано, а як випробування; спочатку Захарії, сказано, довелося пережити те ж, що і великому Хомі. Бо не міг він не знати, будучи пророком і маючи настанови в божественному, що може Бог і природу оновити, і старість звернути в юність, і майстерно знайти вихід, як з Авраамом і Сарою, як з шунамітянкою і багатьма іншими, і у всіляких його чудесах. Але, оскільки від обіцянки, раптово почутої у відповідь на численні прохання і преславні надії, душі властиво якось бентежитися, що не невір’ям був він, думаю, охоплений, але, піклуючись про виконання, негайно ж, немов будучи обійнятим насолодою, вигукнув і сказав : «По чому зрозумію це? Щоб не спотворити, щоб не ввестися будь-яким чином в оману, дай мені ознаку, дай мені заставу, як раніше Бог Аврааму, – в знак того, що він буде батьком багатьох народів, а від стегон його відбудуться царі – знамення обрізання; і раніше цього, коли Ною дав знак, що не наведе потоп на землю, веселкою на хмарі; крім того, і одне для Мойсея – жезлом, який перетворюється на змія і назад, щоб увірували єгиптяни, що з’явився йому Сущий». І, відповідаючи, сказав архангел, сказав йому: «Будеш же мовчати і не зможеш говорити до того дня, коли це збудеться, бо не повірив словам моїм» – додамо ж до мовчання просто і не відчуваючи – «які збудуться свого часу» .

Отримав же Захарія знак, відповідний події, – мовчання: передвістя, яке вказує на передвістя живе і тілесне, народжене від нього. І, зімкнувши вуста, оспівував у беззвучних співах Того, що дав народження, «бо, вийшовши, – сказано, – не міг говорити, і зрозуміли, що видіння він бачив у церкві, і він тільки знаками тлумачив і перебував ньому» – з одного боку, щоб не бути запитаний, бо не мало би бути бачення почутим; з іншого боку, тому, що притупилися його почуття і він пішов в себе і, знесилений баченням, оглух для слів, які стрясають повітря. Нітрохи не дивно, що батько пророка так зазначив у разі пророцтва, і це – замовчення старозавітній служби та проголошення благодаті завдяки народженню Іоана. Втім, залишимо говорити про це, оскільки ні до дня це не відноситься, ні самої сілі нашої це не доступно. Перейдемо до попереднього.

«І коли, – сказано, – почула Єлизавета привітання Марії, здригнулася радістю дитина в утробі її». О Іоан, блаженне немовля, що заворушилося до народження: як, будучи в утробі, прикрасився? Ще не народившись – як став найдосконалішим? Шестимісячний – як став багаторічним? Нерозумний – як став розумним? Безсловесний – як став красномовним? Ще не досвідчений в писаннях – як став премудрим? Скажи нам, скажи, в темній області материнської утробі укладений, властивостей зору не випробував, ще шуму слухом не сприйняв, голосом не вимовив ще слова, ходити не почав, ще зі здатністю сміятися не знайомий, – як бачиш, як відчуваєш, як поблагословив їх, як розбурхався ногами, як кажеш? Відповідай, відповідай, о гідний!

«Велике, – говорить він, – таїнство, що відбувається, і диво недоступно людському осягненню. Зневажаю заслужено єство через яке побажав бути сплюндрованим в єстві. Заграло, я бачу, оскільки бачу втілення «Сонця правди»; відчуваю, оскільки передують, виголошуючи, як голос великого виробленого Слова; єдине розумію, що Єдинородний Син Отця втілюється; лікую, бо познаю Творця всього, що приймає образ людини; радію, оскільки відчуваю, що Спаситель світу знаходить тіло. Я скажу вам, – сказав, – початок Божого сходження в світ і тілесного явлення; випереджу пришестя Христове і почну проповідь перед вами. «Візьміть псалом», кажучи словами Давида, «і заграйте на бубні пророчий, псалтир прекрасну з гуслями», «Співайте йому і співайте про нього говоріть про всі чуда його».

Так піднісся ти, Іоан, над земним, чи проник в небесне, чи вознісся над красою ангелів і вищих служителів? Як же ти успадкував чин і гідності тих, чиє єство ти не прийняв, і те, що їм одвіку було незнана і невідомо, негайно ти як з Богом раптово прийшовши сповістив нам, будучи до того ж ще і в утробі?

«Не по повітрю я йшов, – сказав, – не по хмарах мчав, не зійшов на небеса, не піднявся над вогненними і безтілесними силами – хай не думають нічого такого – але Сущий над усіма і перебуває в отцівських надрах зі Святим Духом все ретельно приховав від своїх вогненних слуг, увійшовши в лоно Діви Марії, немов в інше небо, явив себе і таємно навчив мене всього цього. Бо я – провісник Немовля, «тому що Немовля народжується нам, Син дається нам», по слову великого Ісаї, «предвічний Бог». Народжуюся від безплідної, бо наближається народження від Діви».

О надприродна велика справа! Про преславне чудо, що нам благовістить ненароджена дитина! Скільки нам народження сина Єлизавети, богослов’я, сповістило! Нехай звеселиться все під сонцем, нехай прославить церква передсвято, святкуючи народження, попереднє народженню Христа, і нехай все наповнюється радістю, приймаючи провісника приходу Царя всіх Христа!

Але, о блаженний Іоан, серед великих найбільший пророк, серед перших перший апостол, серед мучеників найвидатніший великомученик, прикрашений Богом житель пустелі, прекрасного Жениха любимий друг, невимовного Світла уготований свічник, непорочного Агнця вірний проповідник, невимовного голосу Отця невимовний слухач, Христа визначений хреститель розпусти Ірода твердий викривач, життя в пеклі провісник, богогласна сурма всесвіту – засурми солодко і нині з небес священними своїми молитвами в серця нам, довіреним тобі людям, худому твоєму стаду з духовним моїм отцем, ще ж милостивий будь до відважно здійсненої мною, убогим, справі: бо не як дарунок, але як обов’язок раба приніс тобі з любові зі страхом і ретельністю у Христі Ісусі, Господі нашім, якому слава, честь і поклоніння з Владикою Отцем і Пресвятим Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Святий Іоан був пророком. Пророком в тому сенсі, що відкривав людям Христа і Його волю тут і зараз, а не в прийдешньому майбутньому. У дні життя пророка його особиста присутність мала величезне значення. Свідчення про нього досить бідно представлені в Новому Завіті, проте вони виявляються достатніми, щоб дати уявлення про його особистість і діяння.

Пустельник, аскет, свідок Істини, Христа, революційна особистість, але не революціонер. Він проголосив революцію духовну, внутрішню, яка, наступаючи, виявляється і в зовнішніх ознаках. Це очевидні зміни, які зачіпають багатьох, пропонуючи інший погляд на людське життя. І кульмінацією земних діянь Іоана Предтечі стає Усікновення його голови.

Церква особливим чином показує нам шлях, який чекає кожну людину, серйозно відноситься до Євангелія і охочого справді і щиро слідувати за Христом. Цей шлях – мучеництво. Однак така доля не є примусовим нещастям, яке увіходить як доля в людське життя, але дією, яка якнайкраще показує любов і свідчення Христа, жертвою для іншої людини. Це Мучеництво, яке пускає коріння і приносить плоди.

Але звернемося до нашого часу. Свідоцтво та мучеництво, так само як і належне шанування особистості та подвигу Іоана Предтечі, повинні надати сенс життя кожного з нас. Зостанемось ж в благих помислах, нехай спосіб життя Іоана Предтечі стане надбанням для кожного з нас.

Однак хтось може задатися питанням: чи існує пророча проповідь в наші дні? Під проповіддю я розумію живі стосунки з живим і істинним Богом і, як наслідок, приношення життя, що природним чином здійснюється в нашому житті.

Ми, сучасні віруючі, йдемо по шляху, далекому від дороги, показаної Іоаном Предтечею. Ми залишаємося поверхневими і не бажаємо вникнути в суть істинної віри і пережити її. Ми віддаємо перевагу спокою і умиротворенню, що дає нам протоптана дорога, замість живих особистих відносин з Ісусом. Вперто відмовляючись пізнати і піти за Божественною істиною, ми з легкістю дотримуємося «заповітів людських».

Наше християнське покоління може бути охарактеризоване словами пророка Ісаї: «Наближаються люди ці устами своїми і шанують мене, серце ж їхнє далеко від Мене. Але марно шанують Мене, бо навчають науці людських заповідей».

Нехай це свято стане для нас закликом переглянути наші відносини з Христом, Його Церквою, Його істиною. Це скорботний шлях, що веде, однак, до Слова Божого, Який «є дух і життя» (Ін. 6:63).

Елефтеріос Балакос, теолог

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Св. Іоан Хреститель, Предтеча Господній, той, про кого Господь говорить: «Між народженими від жінок не було більшого від Іоана Хрестителя» (Мф.11,11), той, кого Господь назвав «Ангелом Своїм» (Мф.11,10) скінчив своє життя не в оселях царських, не на ложі м’якому, не від довгих літ життя, не в колі своїх учнів. Він скінчив своє життя, як і більшість пророків, не від старості, – під мечем, у в’язниці, як злочинець.

Про смерть св. Іоана Предтечі розповідається у двох Євангеліях – від Марка (Мк.6,14-29) та від Матфея (Мф.14,1-12), є згадка про його смерть і у Євангелії від Луки (Лк.9,7-9).

Ірод Четвертовласник взяв за дружину собі Іродіаду, братову дружину, при тому що в нього вже була дружина – донька царя Арети. Цим самим він порушив закон Мойсея, за що і виказував йому св. Іоан Хреститель.

Ірод зачинив його у в’язниці, не наважуючись із-за страху перед народом вбити його. Але ось під час святкування Іродового дня народження, коли зібралась вся верхівка влади в палаці Ірода, донька Іродіади танцювала перед гостями і своїм танцем дуже догодила Іроду та його гостям. Ірод же в захваті викрикує: «Проси в мене, що забажаєш – все дам тобі, навіть до половини свого царства».

Донька ж порадившись з підступною матір’ю попросила голову Іоана Хрестителя. Дійсно, чого не мала донька, з того що мав Ірод? Для чого доньці півцарства, коли мати володіє всім царством? Єдине, що не давало повністю насолоджуватись розкошами, думкою про своє високе положення у суспільстві, зарозумілістю – це викриваючий голос Іоана Хрестителя.

Ірод же з сумом прийняв це прохання, – з сумом, бо любив спілкуватись з Іоаном Хрестителем і до багатьох його порад прислухався. Але під дією гордості та марнославства не захотів відмовитись від своєї клятви та звелів катові принести голову Іоана Хрестителя на таці – дійсно, що може бути вищим та бажанішим за те, щоб виглядати сильним непохитним царем, з твердим словом, мати славу серед захмелілих старійшин Галілейських, вельмож та тисячі начальників.

Донька Іродіади отримавши, те чого просила, віднесла тацю матері.

Згадує також про діяльність та смерть св. Іоана Хрестителя Йосип Флавій, єврейський історик, та ЕВСЕВІЙ ПАМФІЛ, єпископ Кесарійській, ось що написано в його «Церковній історії» (книга 1 глава 11): «… Святе Євангеліє повідомляє, що незабаром Ірод Молодший обезглавив Іоана Хрестителя. Йосип пише про те саме, називаючи по імені Іродіаду; «На ній, братовій дружині, женився Ірод, розлучившись із своєю першою, законною дружиною (вона була дочкою Арети, царя Петреї). Ірод відібрав Іродіаду від живого чоловіка.

Вона винувата в смерті Іоана й у війні з Аретою, який вважав, що його донька скривджена. На цій війні, в одному з боїв, говорять, загинуло усе військо Ірода: це було йому покаранням за загибель Іоана».

Той же Євсевій визнає, що Іоан був людиною що найправеднішою і хрестив людей; свідчення його [Йосипа] збігаються із тим, що написане в Євангеліях. Розповідає він, що Ірод із вини тієї ж Іродіади позбувся царства, разом із нею був відправлений у далеке заслання і засуджений жити в галльському місті Вієнне. Про це написано в 18-й книзі «Стародавностей», де про Іоана сказано дослівно так: «Деякі з іудеїв думають, що погубив Бог війська Ірода по всій справедливості, караючи його за смерть Іоана, якого називають Хрестителем. Ірод убив його — людину гідну, що переконувала іудеїв вправлятися в чеснотах, бути справедливими один до одного і благочестивими перед Богом і тоді вже приходити хреститися. Він вважав, що хреститися варто не для того, щоб вимолити відпущення гріхів, а заради чистоти тілесної, коли душа ще раніш очищена праведністю. Довкола нього збиралися люди, натхнені його словами. Ірод же, боячись, щоби він часом, володіючи такою силою переконання, не підняв заколоту (здавалося, що по його порадою люди зроблять усе), вирішив, що набагато вигідніше попередити події й убити Іоана, не чекаючи заколоту, а не каятися потім, якщо трапиться переворот. Запідозрений Іродом, він в кайданах був відправлений у в’язницю Махерунт – і там убитий».

Тобто, бачимо, якщо не брати до уваги Євангельські відомості про смерть св. Іоана Хрестителя, то важко зрозуміти чому Ірод закрив у в’язницю та потім вбив Іоана. Адже, якого заколоту можна чекати від людини, яка проповідує покаяння, закликає вправлятись в чеснотах, від людини, яка не заради владолюбства жила в пустелі та харчувалась «акридами та диким медом». Але читаючи Євангеліє розуміємо в чому дійсна причина ув’язнення.

Церковне передання повідомляє, ще деякі подробиці пов’язанні із смертю Св. Іоана Хрестителя:

-        що відтята голова св. Іоана Хрестителя, яка була на блюді принесена на бенкет, виразно сказала: «Не повинен ти тримати дружину брата твого!»;

-        що Свята же голова Іоана Хрестителя була знайдена благочестивою Іоаною і похована в посудині на Елеонській горі;

-        що учні Св. Іоана Хрестителя поховали його тіло в Самарянському місті Севастії;

-        що дочці Іродіади, також, було відтято голову, але не мечем, а кригою, коли вона взимку переходила ріку та провалилась під лід. І голова її, також, була принесена Іродові, а тіло не було знайдене;

-        що Ірод з дружиною Іродіадою були живцем поглинуті землею.

Крім історичного, фактичного змісту – в розповіді про смерть св. Іоана Хрестителя, які в кожні оповіді в Св. Письмі, є ще і духовний зміст.

Так блаж. Феофілакт, архієпископ Болгарській, про смерть св. Іоана Хрестителя пише таке: «Так, Ірод являє собою грубий-плотський народ іудейський: він узяв дружину – помилкову і безглузду славу, дочка якої і нині ще танцює і зворушує іудеїв, – це їхнє знання Писань, що облещує їх. Вони думають, що знають Писання, тоді як насправді не знають, тому, що вони обезглавили Іоана, тобто пророче слово, тому що не прийняли Главу пророцтва, розумію Христа. Тому якщо вони мають пророче слово, то мають його без Глави, тобто без Христа». (Тлумачення на Євангеліє від Марка).

Вшановуючи пам’ять святого Іоана Хрестителя, який невинно постраждав за справедливість, який постраждав за моральність та благочестя. Кожен з нас повинен переосмислити своє земне життя і побачити в собі образ того, що відбулось на бенкеті в царя Ірода. Адже, наш розум неначе сам цар Ірод, який залишив законну дружину – чесноту, взяв в жінки Іродіаду – пристрасть гріховну та живе з нею. І хоча наш розум любить спілкуватись із Св. Іоаном Хрестителем – Законом Божим – Св. Письмом, творінням Св. Отців, міркувати про слова їх, прислуховуватись та вряди годи виконувати щось із їхніх порад. Але Закон цей закритий у в’язниці невір’я.

І ось починається бенкет, під яким нам потрібно розуміти (різні життєві обставини, різні життєві турботи та втіхи) та приходить донька Іродіади (донька пристрасті, образ насолоди, образ втіхи і задоволення) і розум, обманутий донькою, вбиває Св. Іоана Хрестителя, зрікається його святих слів. Але совість, наче язик відтятої голови св. Іоана Хрестителя, продовжує проказувати: «Не повинен ти цього робити…, не повинен… ». І замість насолоди Ірод отримує гіркоту, а замість життя смерть.

Свята Церква, сьогодні, вказуючи нам на життя праведної і благочестивої людини якою був святий Іоан Хреститель і його вчинки, і на життя царя Ірода і його вчинки показує нам, дорогі брати і сестри, щоб якщо ми не залишимо своїх пристрастей, не покаємося, не докладемо зусиль, щоб повернути Боже благословення, то будемо так само, як Ірод з Іродіадою поглинуті землею туди, де плач і скрегіт зубів.

свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП.

Ірод, званий Антипом, син старшого Ірода, який знищив віфлеємських немовлят, – лихий паросток від лихого кореня. Йому підкорялася Галілея. Спершу він одружився з дочкою Арефі, царя аравійського. Він прожив з нею немало часу, але згодом, полонений красою Іродіади, дружини Пилипа, свого брата, зблизився з нею, бо вона прагнула його. На вимогу цієї перелюбниці він прогнав від себе свою першу законну дружину й одружився з дружиною свого брата, проти закону, бо, якби й помер його брат, він не міг би взяти його дружину, оскільки залишалася в живих дочка брата, народжена від тієї дружини. (Тогочасний закон повелівав брати дружину померлого брата (вдову) тільки тоді, коли померлий брат не залишав після себе дітей). Достовірно повідомляють, що Ірод відняв дружину у Пилипа, свого брата, ще тоді, коли той був живий. Таким чином, він учинив велике беззаконня, як хижак, перелюбник і кровозмісник.

Побачивши беззаконня, яке чинив Ірод, ревнитель закону Божого, викривач людських гріхів і проповідник покаяння, святий Іоан Хреститель не змовчував, а перед усіма викривав Ірода як перелюбника і грабіжника, що відняв дружину у брата свого, і казав йому:

- Не годиться тобі мати дружину Пилипа, твого брата.

А Ірод, не терплячи викриття, наказав кинути Іоана до в’язниці та закувати його в кайдани. Особливо гнівалася на святого дружина Ірода – Іродіада, і дуже хотіла його смерті, але не могла його убити, бо сам Ірод оберігав в’язня від лихого наміру своєї дружини: він вважав Іоана праведним і святим мужем. Раніше він з насолодою слухав його і, нат-хнений його повчаннями, творив багато добра. Тому Ірод не насмілювався віддати Іоана на смерть. Проте він боявся не стільки Бога, скільки людей, як говорить євангеліст Матфей: «І хотів убити його, та побоявся народу, бо його вважали пророком» (Мф. 14:5). Ірод побоювався, щоб народ не повстав проти нього і не підняв заколоту. Саме через це він не насмілювався явно віддати на смерть пророка і Хрестителя Господнього, улюбленого і шанованого всіма. Він мучив його у в’язниці, бажаючи закрити невмовкаючі вуста свого викривача.

Святий Іоан досить довго пробув у в’язниці. Його учні збиралися у нього. Іоан часто повчав їх побожного життя, згідно з законом Божим, і сповіщав їм про Месію, Який уже прийшов у світ і до Якого він посилав їх, як про це сказано і в Євангелії: «Іоан же, почувши у в’язниці про діла Христові, послав двох зі своїх учеників запитати Його: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати?» (Мф. 11:2-3). Він посилав запитати не тому, що сам не знав; бо як він міг не знати Того, Кого сам хрестив і над Ким він бачив Дух Святий, що зійшов із небес, про Якого чув і голос Отця, Який свідчив, і на Якого, нарешті, сам указував перстом, кажучи: «Ось Агнець Божий» (Ін. 1:36).

Іоан посилав учеників своїх запитати Господа, щоб вони на власні очі побачили славні чудеса, які творив Господь, і щоб остаточно переконалися в тому, що Він (Ісус Христос) прийшов спасти рід людський.

Настав день, коли мало відбутися святкування дня народження Ірода. Зібравши всіх князів, воєвод і старійшин Галілеї, Ірод влаштував для них великий бенкет (Мк. 6:21). Під час бенкету донька Іродіади танцювала і своїм танцем дуже догодила Іродові, а ще тим, що лежали біля нього. Навчена своєю жорстокою матір’ю, вона по­просила в Ірода голову святого Іоана Хрестителя й отримала прошене, бо Ірод присягнувся їй дати все, чого б вона не забажала, навіть половину його царства. Окаянний не побажав порушити свою клятву, не схотів засмутити мерзенну матір танцівниці, але забув про той страх, через який він не наважувався досі вбити Іоана, забув також і про його святе життя і, як сп’янілий, розпалився наміром пролити невинну кров. І він негайно послав ката до в’язниці, наказавши відсікти голову Іоана й принести її на тарелі.

Таким чином, Предтечу Христового за викриття беззаконного співжиття Ірода з Іродіадою було усічено у в’язниці вже пізно вночі, бо той мерзенний бенкет святий євангеліст Марк назвав вечерею. «Вечерю, – говорить євангеліст, – робив вельможам своїм» (Мк. 6:21). Ця вечеря затягнулася далеко за північ, і коли всі вже упилися вином і натішилися танцем безсоромної дівчини, саме тоді й сталося те неправедне вбивство. І принесли голову святого Іоана на тарелі посеред бенкету, причому кров ще капала і (як повідомляє дехто) голова прорікала Іроду ті самі викривальні слова:

- Не годиться тобі мати дружину Пилипа, брата твого.

І сильний страх обійняв тоді всіх, хто лежав і стояв на тій вечері, від побаченого: людську голову принесли, як їжу, на тарелі. Вона стікала кров’ю, ворушила вустами і прорікала слова. І цю голову танцівниця взяла своїми зухвалими руками й віднесла до своєї матері. Іродіада, узявши її, проколола голкою язик, що викривав її беззаконня. Посміявшись чимало часу, Іродіада не дозволила поховати голову разом із тілом, бо боялася, що Іоан воскресне і почне знову викривати її та Ірода. Тіло святого Предтечі його ученики тієї ж ночі забрали з в’язниці й поховали в Севастії. А голову Хрестителя Іродіада закопала в землі, у себе в палаці, в ганебному і потаємному місці.

Після вбивства святого славного Предтечі й Хрестителя Господнього Іоана, окаянний Ірод вчинив не менше лиходійство, бо він глузував із Господа нашого Ісуса Христа під час Його вільних страждань за нас, як про це розповідає святий євангеліст Лука. Ірод зі своїми воїнами принижував Ісуса і, посміявшись із Нього, одягнув Його в світлий одяг і відіслав назад до Пілата (Лк. 23:11).

Проте помста Божа не забарилася звершитися над пророковбивцею і ганьбителем  Христовим: з одного боку, кров Іоана взивала до Бога про помсту Іроду, як колись кров Авеля – про Каїна (Бут. 4:1-16); з другого боку, – інше беззаконня Ірода (особливо знущання над Господом нашим Ісусом Христом) накликало на нього праведну кару Божу. Через деякий час Ірод позбувся царства і життя разом з Іродіадою і танцівницею. Арефа, цар аравійський, помстившись за безчестя і наругу над його донькою, зібрав воїнів і пішов із ними на Ірода. Так само й Ірод, зібравши своїх воїнів, вийшов на боротьбу з Арефею. Відбулася битва, воїни Арефи перемогли воїнів Ірода. Ірод зазнав поразки: майже всіх його воїнів було вбито, а сам він ледь врятувався. Після цього римський кесар позбавив Ірода влади та всіх багатств і заслав на ув’язнення з перелюбницею та її дочкою спочатку до Ліона, галльського міста, а звідти – в Ілерду, іспанське місто, там Ірод і закінчив своє життя в бідності та злигоднях. Перед своєю смертю він побачив смерть танцівниці, своєї доньки, яка загинула за наступних обставин.

Одного разу взимку вона захотіла перейти річку під назвою Сикоріс. Коли вона йшла, крига під нею підломилася, і вона впала у воду, занурившись по шию. З правосуддя Божого, лід здавив її шию так, що вона повисла у воді, тримаючи голову на поверхні. І подібно до того, як вона танцювала колись ногами по землі, так і цього разу вона безладно рухалася, не дістаючи ногами до землі, а швидка течія річки коливала її. Проте ніхто не міг допомогти їй. І доти вона висіла окаянна у воді в такому положенні, поки гострий лід не перерізав її шию. її мерзенний труп, занесений водою під лід, не знайшли, а голову її, відсічену не мечем, а кригою, принесли до Ірода та Іродіади, як колись голову Предтечі. Так покарало правосуддя Боже танцівницю, яка була винна в усіченні чесної голови святого Іоана.

Після цього загинув і беззаконний вбивця Ірод з мерзенною Іродіадою: розповідають, що їх було живцем закопано у землю.

А святий Іоан, як за свого життя, так і після кончини, був Передвісником Христа Господа. Бо, передуючи зішестю Господа в пекло, він благовістив тим, які знаходилися в пеклі, про Бога, Який явився в плоті й порадував святих праотців. Із ними його було взято з пекла, яке руйнувалося після воскресіння Христового, і він удостоївся багатьох вінців у Царстві Небесному як дівственник, як пустельник, як вчитель і проповідник покаяння, як пророк, як Предтеча й Хреститель і як мученик. Нехай за його молитвами наставить і нас на шлях істинного покаяння і сподобить нас Царства Небесного Христос, милосердний Господь і Бог наш, Якому відаємо славу з Отцем і Святим Духом навіки віків. Амінь.

Згідно «Житія Святих» святителя Димитрія, митрополита Ростовського