Текст соборного Визначення (Орос)

Існує безліч засобів, за допомогою яких ми удостоюємось спасіння, які, так би мовити, подібно сходами сходи, взаємопов’язані та взаємочергові, оскільки всі направлені до однієї мети. Але першим з них є хрещення, богопередане святим апостолам, бо без нього інші бездіяльні: «Якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ін. 3:5). Бо в разі потреби слід було, оскільки перше народження приводить людину в це тлінне життя, бути знайденим іншому народженню і образу більш таємничому, що ні від тління (φθορᾶς) відбувається, ні тлінням закінчується, за допомогою якого було б можливим для нас наслідувати начальнику нашого спасіння Ісуса Христа.

Бо вода в купелі народження присутня в чині утроби, і відбувається народження виробленого, як каже Златоуст, на воду же спадний Дух в чині Бога, що створює плід, і як Він після положення у гробі на третій день зійшов до життя, так і віруючі, які не в землю, а в воду опускаються трьома зануреннями (…), зображують собою триденну благодать Воскресіння, при освяченні води сходженням Всесвятого Духа, щоб видимої водою освячувалося тіло, а за допомогою невидимого Духа сприймала освяченням Духа та душа. Бо як в котли вода сприймає теплоту від вогню, так і вода в купелі дією Духа втілюється в божественну силу, очищаючу та яка вдостоює стану сина тих, які хрестяться таким чином, а те, що здійснюються якось інакше замість очищення і стану сина, робить особу нечистим сином темряві.

І оскільки вже три роки тому виникало питання, чи визнаємо хрещення єретиків, що приходять до нас, яке здійснюється не за переданням святих апостолів і святих Отців та не за звичаєм і встановленню Вселенської і Апостольської Церкви, хрещення, яке здійснюється єретиками визначати так:

Ми, як виховані Божою милістю Православною Церквою, і наслідуючи правилами св. Апостолів і божественних Отців, і знаючи тільки нашу Святу Соборну й Апостольську Церкву та її таїнства, а отже і божественне, приймаючи таїнства єретиків, які відбуваються не так як встановив Дух Святий священним Апостолам та як Церква Христова здійснює їх до цього дня, вважаючи винаходом розтлінних людей, як відмінні та чужі всім апостольським переданням, відкидаємо загальним визначенням. І приходять від них до нас приймаємо як неосвячених і нехрещених, наслідуючи Господу нашому Ісусу Христу, що заповідав Своїм учням хрестити «в ім’я Отця і Сина і Святого Духа», загадав здійснювати хрещення оголошених у три занурення та підняття і при кожному зануренні вимовляти ім’я однієї іпостасі Святої Трійці; і святому та рівноапостольному Діонісію, що говорить «слід хрестити в купелі, що містить воду і ялин, тричі освячені, бажаючого того, визволеного від всякого одягу, який закликав трійну іпостась Божественного блаженства; і відразу помазувати хрещеного благодатним миром і потім являти його причасником Святої Євхаристії »; Другому та П’ятому-Шостому святим Вселенських Соборів, що наказують не хрещених в три занурення і підняття, і при цьому не вимовляють при кожному зануренні одного закликання божественних іпостасей, але хрещених як-небудь інакше, приймати до Православ’я як нехрещених.

І ми, наслідуючи божественним і священним звичаями, хрещення єретиків, як відрізняється й чуже божественному апостольським встановленню і як воду марну, як сказав св. Амвросій і Великий Афанасій, і таку, що не подає ніякого освячення її приймаючому, і не приносить ніякої користі для очищення гріхів, вважаємо відкинутою і неприйнятною.

І тих, що приходять від них до Православної віри хрещеними ми приймаємо як нехрещених, і без побоювання їх хрестимо, згідно апостольським та соборним правилам, на яких непохитно затверджена Свята Христова і Апостольська Церква, загальна матір усіх нас.

І цим загальним нашим визначенням і рішенням ми об’являєм це наше Визначення згідне апостольським і соборним постановам, стверджуючи його нашими підписами.

У спасительне літо 1755 р.

† Кирило, милістю Божою архієпископ Константинопольський, Нового Риму і Вселенський патріарх

† Матфей, милістю Божою тато і патріарх великого граду Олександрії і суддя Всесвіту

† Парфеній, милістю Божою патріарх Святого Граду Єрусалиму і всієї Палестини

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Περιοδικό «Ὀρθόδοξος Ἐνστασις καῖ Μαρτυρία», ἀριθμ. 3 / Ἀπρίλιος—Ἰούνιος 1986, σελ. 81—83.

На даний час духовність визнана важливим аспектом життя людей, в тому числі людей з обмеженими інтелектуальними можливостями (ID). Ідентифікація – це стан зі зниженим або неповноцінним психічним розвитком, який не дозволяє людині йти в ногу з соціальним середовищем. Він діагностується у віці до 18 років і характеризується значними обмеженнями як в інтелектуальній функції, так і в адаптивній поведінці, що проявляється в концептуальних, соціальних та практичних адаптивних навичках.

Включення релігії в їх життя може допомогти їм заповнити пробіл, створений цією інвалідністю. Люди з помірною або легкою розумовою відсталістю або неповноцінністю мають здатність відчувати присутність Бога та можуть більшою чи меншою мірою розуміти деякі абстрактні поняття про Бога, Церкви і релігії, якщо ці поняття пояснюються або викладаються їм простим та зрозумілим чином у комплексний спосіб.

Жан Марк Гаспар Ітард (Jean Marc Gaspard Itard), якого багато хто вважає батьком або творцем спеціальної методики, показав, що інтенсивне систематичне втручання може принести велику користь дитині, яка вважається нездатним до навчання. В області спеціальної освіти метою кожної освітньої програми є підтримка людей з особливими освітніми потребами на фізичному, психологічному, емоційному і соціальному рівні; максимально розкрити свій потенціал у відповідності зі своїми здібностями; та в кінцевому рахунку, розширити їх включення у соціальне середовище на умовах рівності, свободи, безпеки та поваги до їх особистості. Ось чому дії в таких програмах повинні бути засновані на досвіді. Освітні заходи різного змісту можуть бути реалізовані у людей з обмеженими можливостями. Як викладач спеціальної освіти, я здійснила експериментальне дослідження богословського змісту в Греції зі своєю дослідницькою групою. Його мета полягала в тому, щоб допомогти їм отримати базові знання про Таємницю Хрещення в Східній Православної Церкви та її символіці, щоб вони могли поступово стати активними членами своєї релігійної громади та побудувати підтримуючі відносини зі своїм парохом, а також створити відповідні умови для їх участі у житті їх парафії.

Квазіекспериментальне базове рішення з навчанням та реакцією учасників на різні умови було використаний для демонстрації придбання і узагальнення вищезазначених знань. Під час навчання було представлено зображення Богоявлення, в якому було поставлено питання для кожного важливого «пункту» хрещення і дана відповідь. «Учасники отримали базові знання про Таємницю хрещення в Православній Церкві та її символіці й узагальнили ці знання у нових ситуаціях та умовах. Що ще більш важливо, учасники створили відносини християнської любові зі своїм парохом. У той же час їм була надана можливість поступово вибудовувати свої стосунки зі своїм парафіяльним співтовариством, і завдяки цьому ще раз було продемонстровано, що взаємодія з релігією сприяє соціалізації».

Отже, було показано, що, якщо люди з ідентичністю повинні були наближатися та слідувати релігійним цінностям, навчань і традицій, вони можуть поступово розвивати свої релігійні переконання, духовність і досвід трансцендентного. Таким чином, люди з обмеженими можливостями можуть поступово ставати активними членами своєї парафіяльної спільноти та створювати, за допомогою цих навчань, підтримуючі відносини зі священиком своєї парафії та відповідні умови для участі в її житті. Створення необхідних відносин з релігійною спільнотою сприяє соціалізації цих людей. Апостол Павло описує Церкву як тіло Христа та зазначає, що кожна людина є невід’ємною частиною цього тіла, бо кожна людина отримує дари Святого Духа, які принесуть користь суспільству.

Питання інтеграції людей з обмеженими можливостями залежить не тільки від цих людей, але і від християнської громади. Східна Православна Церква є засобом для дійсно рівної участі та інтеграції у недискримінаційне суспільство. Ця інтеграція включає у себе, серед іншого, організацію соціальних зустрічей, які також можуть з’являтися і культивуватися в повсякденному парафіяльному житті (літургійні обряди, містерії, релігійні свята і т. д.). Тому ясно, що роль Церкви є суттєвою. Основною передумовою для досягнення цієї мети є прийняття і реалізація інклюзії як культивування, співжиття і співпраці людей з обмеженими можливостями та людей без інвалідності, оскільки Церква – це не ідеологія, а головним чином і насамперед життя, піднесення життя через милосердя, радість та хвилювання, хоча й істотну трансформацію.

Тому, якщо ми хочемо включити в християнську громаду людей з ID, ми повинні почати вести себе і мислити колективно. Завдяки фізичній участі все більшого числа людей з обмеженими розумовими здібностями або розвитком у суспільному житті, школах, мікрорайонах, на робочих місцях, у розважальних заходах, церковних літургійних та інших зборах, у подоланні інтеграції та у переході до реальної соціальної інтеграції, обов’язково стане все більш і більш очевидним.

Христина Лаппа (Christina Lappa), докторант-дослідник у галузі спеціальної освіти в Університеті Фессалії та співпрацюючи викладач у Грецькому відкритому університеті, Греція.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Облиште дітей і не забороняйте їм приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне

Мт. 19:14

Всіх нас лякає смертний час і посмертна доля, адже всі ми грішні і усвідомлюємо свою гріховну природу. Але яка доля невинних немовлят, які навіть не змогли прийняти Таїнство Хрещення у силу різних трагічних причин? Ця стаття присвячена роздумам на цю тему, у ній узагальнено погляди святих отців Церкви на це питання.

«Отже, йдіть, навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…» (Мт. 28:19), – говорить Господь, вказуючи на необхідність прийняття Святого Хрещення всім , хто увірував у Христа і збирається провести все своє життя у дотриманні Його заповідей. Тут складного або спірного нічого немає і бути ніяк не може.

Але в житті бувають різні трагічні ситуації. Як бути з тими немовлятами, які не з’явились на світ в силу будь-яких причин (наприклад, аборт, викидень або так звана «завмерла вагітність», коли серце немовляти раптово зупиняється, хоча ніщо цього і не віщувало), або у випадках, коли після народження батьки не встигли їх принести в храм або викликати священика для здійснення Таїнства Хрещення? Нам невідомо, чому немовлята, що не були вбиті батьками через аборт (усвідомлене вбивство), раптом вмирають – це питання лежить в області Задуму Божого. Крім питання про посмертне перебування нехрещених дітей встає проблема про молитву за них. Ці питання досить серйозні, і, на жаль, деякі наважуються вирішувати їх категорично та жорстоко, навіть не розібравшись, тим самим завдаючи біль батькам та бунтуючи інших людей. Давайте спробуємо розібратися у цьому питанні і з’ясувати, що нам про це говорить Православна Церква.

У М’ясопусну суботу, коли відбувається заупокійне богослужіння за всіх спочилих православних християн, після шостої пісні канону читається Синаксар (висловлюючись простою мовою – повчання на певний день), в якому є такі цікаві слова: «Слід знати і те, що немовлята хрещені отримують після смерті насолоду, а не освічені хрещенням та діти язичників ні насолоди, ні геєни не досягнуть» [1].

Що це за місце, де не досягають «ні насолоди, ні геєни»? Тут нам допомагає преподобний Єфрем Сирин, який в своїй праці «Про Рай» пише про якесь «середнє» місце, яке розташовується близько від Раю. Ми бачимо такі слова: «незнаючих і нерозумних <…> Благий поселить біля раю, і будуть вони харчуватися від райських крупинок» [2]. Далі ми зустрічаємо наступне: «Якщо в країну цю неможливо увійти занечищеному, то дозволь мені при огорожі її жити під тінню її» [3]. Уже в самому кінці праці святий Єфрем пише досить ясно: «Блажен <…> який знаходить помилування у нашій країні і удостоюється бути прийнятим в околиці раю, щоб за благодаттю постися йому хоча поза раєм» [4]. Як ми можемо зрозуміти, що місце, де немає ні мук, ні прославлення, знаходиться близько Раю, тому і люди, що знаходяться у цьому місці, харчуються райськими крупицями. Це місце уготовано для тих, хто не знав Христа (тобто нічого про Нього ніколи не чув, як, наприклад, деякі далекі племена) або ж з якоїсь поважної причини не зміг прийняти Святого Хрещення, як ті ж немовлята, які не будуть достойні очищення «у лазні після буття».

Представником думки про те, що нехрещені немовлята не можуть бути врятовані або хоча б втішені, є блаженний Августин, єпископ Іппонійський (354 – 430). Особливо яскраво він висловлює свою думку, коли пише про недоношених дітей, які померли, не встигнувши в утробі матері оформитися (стати схожим на людину): «Перш за все виникає питання про недоносків, які, хоча і зародилися вже в утробі матері, проте не змогли народитися. Якщо ми скажемо, що вони воскреснуть, то це може бути застосовні тільки до тих, які вже сформувалися, безформні ж викидні, як і незапліднені насіння, на загальну думку, більш схильні до остаточної загибелі» [5]. Ця думка суперечить думці Православної Церкви, яка чітко стверджує, що життя людини починається з моменту її зачаття. Однак далі блаженний Августин обмовляється, кажучи, що «відбудеться удосконалення, яке почалося б з часом, як не буде і недоліків» [6]. В іншому фундаментальній праці «Про град Божий» Августин пише: «Тому <…> немовлята, як стверджує справжня віра, народжуються з гріхом не особистим, а первородним, і ми визнаємо, що і їм необхідна благодать відпущення гріхів, то оскільки вони грішники, остільки визнаються і порушниками того закону, що він дав в раю …» [7] Він вважає, що немовлята, які не були хрещені, винні вже у тому, що вони несуть на собі первородний гріх. Звичайно, все це правильно, якщо звертати дане питання до дорослої людини. Але у чому винен не народжений на світ або померла у ранні роки людина?

Але, як виявилося, не один блаженний Августин зі святих отців дотримується такої думки. Наприклад, преподобний Макарій Великий (300 – 391) у своєму «Добротолюбії», розмірковуючи про майбутнє життя, абсолютно чітко висловлює свою думку про те, що дитина, яка не народився, відправляється у геєну вогненну: «Якщо від будь-якого безладу трапиться немовляті померти в утробі, то необхідно вже певним на те лікарям вдатися до гострих знарядь. І тоді немовля переходить від смерті до смерті, з темряви у темряву» [8].

У Римо-Католицькій Церкви це думка знайшла своїх прихильників. На думку католиків, нехрещені немовлята потрапляють у так званий «лімб немовлят» – місце, де перебувають діти, які не вчинили жодних гріхів, але через первородний гріх позбавлені споглядання Бога, тобто знаходяться в особливому місці у пеклі. Однак в 2006 році латиняни на Папській богословській комісії запропонували відмовитися від цього вчення, заявляючи, що це всього лише приватна богословська думка, а не догмат [9].

Досить часто сучасні пастирі і катехети користуються «Словом 40» святителя Григорія Богослова (325 – 389), в якому він говорить про Святе Хрещення. У ньому ми можемо знайти такі рядки: «Інші навіть не мають можливості і прийняти дару, або, може бути, через малолітство, або за якомусь збігом обставин, що абсолютно не залежить від них, за яким не знаходять благодаті, хоча б самі того і бажали … Останні не будуть у праведного Судді ні прославлені, ні покарані, бо, хоча не хрещені, проте ж і не погані і більше самі зазнали, ніж зробили шкоди» [10]. Як ми бачимо, святий отець Церкви виправдовує тих, хто не прийняв Святого Хрещення з незалежних від нього причин, тому зазначає, що у Бога вони не будуть ні прославлені, ні покарані. Це кардинально відрізняється від думки блаженного Августина і преподобного Макарія.

Для нас є цікавою праця святителя Григорія Нісського (335 – 394) «Про немовлят, передчасно викрадених смертю». Якщо його прочитати неуважно, то буде здаватися, що немає ніякого уточнення, про кого пише святий: про хрещених немовлят або тих, що не встигли хреститися. Але є кілька моментів, на які ми хотіли б звернути увагу. Наприклад, можна зробити висновок, що святий отець пише саме про немовлят і освічених, і неосвічених: «Якщо ж хто без дослідження прийме <…> думку, що той, хто вийде так з життя неодмінно буде причасником благ, то виявиться з цього, що краще життя – зовсім не бути причетним життя, якщо для померлого у дитинстві причастя благ безсумнівно, хоча б народився він від варварів або був зачатий від незаконного шлюбу …» [11] Як ми бачимо, святитель розглядає всіх немовлят, незалежно від їх національної приналежності.

Святий Григорій пише про те, що це питання складне. Однак ми можемо зустріти такі слова: «спокусник ж у злі немовля, оскільки душевним очам його ніяка хвороба не перешкоджає у причасті світла, перебуває у природному стані, не маючи потреби в очищенні для відновлення здоров’я, бо на початку не прийняв в душу хвороби» [12]. Хоча він і не говорить про точне місце перебування немовляти, але ми бачимо: святитель ясно показує, що нехрещені немовлята точно не потрапляють у пекло або в якесь окреме відділення у пеклі, як це написано у Іпонійського єпископа Августина або у святого Макарія Великого.

Святитель Стефан, архієпископ Віфлеємський, коли міркував про питання посмертної долі нехрещених немовлят, говорив так: «Не слід відкидати немовлят, котрі народилися мертвими і не встигли бути охрещені: вони не винні, що не отримали Хрещення, а у Отця Небесного « обителі багато є», в числі яких є, звичайно, і такі, в яких не народжені на світ немовлята будуть спочивати через віру і благочестя вірних своїх батьків, хоча самі по невідомому задуму   Божому і не отримали Хрещення» [13]. Можна сказати, що думка святого Стефана є самою гуманною, бо він фактично визнає, що нехрещені немовлята потрапляють у Царство Небесне. Також варто особливо звернути увагу, що Віфлеємський архієпископ не позбавляє вічного спочинку і тих неосвічених немовлят, які померли у нехрещених батьків. Трохи далі він, звертаючись до тих батьків, які є членами Святої Православної Церкви, пише наступне: «Кожна мати, що плаче про своїх дітей, може волати до Чоловіколюбця Господа …» [14]

Один з відомих отців Церкви святитель Феофан Затворник в своїх листах про нехрещених немовлят пише так: «А діти – всі Анголи Божі є. Нехрещених, як і всіх поза віри бувших, треба надавати Боже милосердя. Вони не пасинки і не падчерки Богу, тому Він знає, що і як у ставленні до них здійснити. Шляхів Божих безодня!» [15] Як ми бачимо, святий хоч і не говорить прямо, але вказує, що нехрещених дітей потрібно віддавати на милосердя Боже. У цих словах відчувається віра у те, що вони успадковують життя вічне.

У «Журналі Московської Патріархії» за 1983 рік можна знайти цілу статтю протоієрея Володимира Рігіна, настоятеля Покровського храму на Лищиковій горі у м Москві. Розмірковуючи про цю проблему, він пише наступне: «З одного боку, вони [тобто нехрещені немовлята] померли неосвіченими Святим Таїнством Хрещення, а Господь сказав, що тільки через хрещення дарується спасіння людині (Мк. 16:16). З іншого – померли, не маючи особистих гріхів, а тому і не підлягають будь-якому покаранню або осуду. Виходячи з цих положень, померлих нехрещених немовлят не можна порівнювати ні з людьми, які досягли святості, ні з тими, що закінчили життя в беззаконні» [16]. Як ми бачимо, автор даного висловлювання уникає будь-якої вказівки на певне місце посмертного перебування нехрещених немовлят, але чітко заперечує їх страждання. Такої ж думки дотримується митрополит Іларіон (Алфеїв), яке він висловив під час свого виступу перед учнями Свято-Димитріївського училища сестер милосердя в 2010 році: «Питання [про посмертну долю нехрещених немовлят - прим.], Таким чином, залишається відкритим, і доля нехрещених немовлят довіряється всеблагому Задуму Божому. У всякому разі, православній традиції чужа думка латинської схоластики про те, що нехрещені немовлята приречені на перебування у спеціально відведеній для них секції пекла» [17].

Звичайно, поминання нехрещених людей, як і нехрещених чад, за православним богослужінням неможливо. Однак немає ніякої заборони молитися за померлих нехрещених немовлят в своїй домашній, так званої келійною молитві. Нам відомі дві молитви: одна – святителя Стефана Віфлеємського, а друга знайдена в працях митрополита Новгородського і Санкт-Петербурзького Григорія (Постникова). Молитва святого Стефана звучить так: «Господи, помилуй дітей моїх, померлих в утробі моїй, за віру і сльози мої, ради милосердя Твого, Господи, не позбав їх світла Твого Божественного». У Владики Григорія поміщена наступна молитва: «Пом’яни, Людинолюбний Господь, душі спочилих рабів Твоїх – немовлят, котрі у нутрі православних їхніх матерів померли ненавмисно від невідомих дій, або від важкого народження, або від якоїсь необережності, і тому не прийняли Святого Таїнства Хрещення. Охрести їх, Господи, в морі щедрот Твоїх і спаси невимовною Твоєю благодаттю». Доречно буде звернути увагу на те, що Господь не буде в Своєму Царстві когось хрестити: « « Море щедрот» – не що інше, як повна надія на милосердя Боже і Його Всевишній Задум» [18]. Молитву за нехрещених дітей не заперечує і святосповідник Афанасій, єпископ Ковровський, закликаючи «не одним тільки матерям, з почуття християнської любові, молитися про немовлят» [19]. Можливо, при злитті двох молитов про нехрещених немовлят з’явилася третя: «Пом’яни, Людинолюбний Господь, дитину, що померла у нутрі моєму. Охрести його Ти Сам, Господи, в морі щедрот Твоїх і не позбав світла Твого Божественного. За віру і сльозу мою і заради милосердя Твого спаси його невимовною Твоєю благодаттю. Амінь». Але якогось окремого чинопослідування або канону немає, тому це питання має бути вирішене хоча б заради батьків і найближчих родичів померлих.

Російська Церква піднімала питання про складання молитви за померлих нехрещених немовлят. У 2012 році Президія Міжсоборної присутності представила як одну з тем для розгляду перед Комісією з питань богослужіння і церковного мистецтва і проблему відсутності будь-яке молитви за покійних нехрещених немовлят [20]. Протоієрей Олексій Уминський, розмірковуючи про посмертну долю немовлят, що не поспіли прийняття Святого Хрещення, пише: «Неправильно, що справжня церковна сім’я позбавлена молитви розради, церковної молитви за покійного дитину, яка не змогла з якихось обставин бути охрещеною» [21]. 14 липня 2018 Священний Синод Російської Церкви прийняв «Послідування про покійних немовлят, які не прийнявши благодать Святого Хрещення» [22].

Після всебічного розгляду цієї теми, хотілося б просто поділитися роздумами. Подивіться на дітей – вони ще не усвідомлюють, що таке зло. Навіть якщо і роблять якісь речі неправильно, то виключно через свою наївність, не замислюючись про те, що творять. Яке питання можуть бути до ненародженої дитини або померлого немовляти, який не знає, Хто є Бог і що потрібно робити для свого спасіння? Якщо стверджувати, що такі нещасні діти підуть у пекло, це означає, що ми порівнюємо їх з дорослими. Але чи не здається вам це абсурдним? Господь не робот, Він вище закону, бо «Бог є любов» (1 Ін. 4:8). Звичайно, ми не можемо знати, що і як відбувається там, після смерті. Але відправляти у пекло нещасних дітей, які не могли самостійно прийняти Хрещення, неправильно і, мабуть, егоїстично. І тут, як ніколи, доречні слова апостола Павла, вигукує: «О, глибино багатства, i премудрости, i розуму Божого! Які незбагненні суди Його i недослідчими путі Його! Бо хто пізнав розум Господній?» (Рим. 11:33-34).

[1] Синаксари Постной и Цветной Триодей. – М.: Православный Свято-Тихоновский Гуманитарный Университет, 2017. С. 38.

[2] О Рае // Святой Ефрем Сирин. Творения. Том 5. М.: Издательство «Отчий дом», 1995. С. 261.

[3] Там само. С. 282.

[4] О Рае // Святой Ефрем Сирин. Творения. Том 5. С. 293.

[5] Глава 85. Воскреснут ли недоноски (недоношенные дети) // Блаженный Августин. Энхиридион к Лаврентию, или О вере, надежде и любви. – М.: Сибирская Благозвонница, 2011. С. 140-141.

[6] Там само. С. 141.

[7] Книга Шестнадцатая // Августин Блаженный. О граде Божием. – Мн.: Харвест, М.: АСТ, 2000. С. 817.

[8] Св. Макарий Великий. Будущая жизнь // Добротолюбие в русском переводе, дополненное. Том первый. М.: 1905. С. 270.

[9] Папская богословская комиссия предлагает отказаться от учения о невозможности спасения для некрещеных младенцев [Электронная версия] // URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/150260.html (дата обращения: 17.04.2018).

[10] Слово 40 // Святитель Григорий Богослов, Архиепископ Константинопольский. Творения: В 2 т. Том первый: Слова. М.: Сибирская Благозвонница, 2010. С. 427.

[11] Григорий Нисский, святитель. О младенцах, преждевременно похищаемых смертью / Предисловие, примеч. П.К. Доброцветова. – М.: Сибирская Благозвонница, 2014. С. 27-28.

[12] Там само. С. 39.

[13] Протоиерей Владимир Ригин. Молитва родителей о детях, умерших некрещеными // ЖМП, №10 (1983). С. 79.

[14] Там само.

[15] Святитель Феофан Затворник. Наставления в духовной жизни. М.: Директ-Медиа, 2011. С. 64.

[16] Протоиерей Владимир Ригин. Молитва родителей о детях, умерших некрещеными // ЖМП, №10 (1983). С. 79.

[17] Выступление председателя ОВЦС митрополита Волоколамского Илариона перед учащимися Свято-Димитриевского училища сестер милосердия [Электронная версия] // URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/1179636.html (дата обращения: 19.04.2018).

[18] Протоиерей Владимир Ригин. Молитва родителей о детях, умерших некрещеными // ЖМП, №10 (1983). С. 80.

[19] IV. Поминовение усопших на домашней молитве // Афанасий (Сахаров), еп. О поминовении усопших по Уставу Православной Церкви. – Киев: Общество любителей православной литературы Издательство имени святителя Льва, папы Римского, 2008. С. 460.

[20] Президиум Межсоборного присутствия одобрил список тем для изучения комиссиями Присутствия в будущем [Электронная версия] // URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/2637643.html (дата обращения: 19.04.2018).

[21] Протоиерей Алексий Уминский. Лишены ли некрещеные младенцы Царствия Небесного? // От смерти к жизни: как преодолеть страх к смерти: сборник / авт.-сост. А.А. Данилова. – М.: PRAVMIR.RU; ДАРЪ, 2015. С. 284.

[22] Журналы заседания Священного Синода от 14 июля 2018 года [Электронный ресурс] // URL: http://www.patriarchia.ru/db/text/5236824.html (дата обращения: 14.07.2018).

Олексій Попов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Хрещення – це дійсно Таїнство, що оновлює людину благодаттю Святого Духа. Спочатку людина була очорнена первородним гріхом, який зробив пристрасті невід’ємною частиною людської природи. Таким чином, зачаття і народження людини здійснюється під впливом первородного гріха, як пише про це в 50-му псалмі цар і пророк Давид (Пс. 50:7). Хрещення стає другим народженням і, скоріше, відродженням людини, розлучає людину з життям після гріхопадіння і вводить його в коло Христа.

Керівництво і підтримку в цьому прагненні людини до відродження покликаний надати вчитель, або хресний, як його прийнято називати. Назва «хресний батько» пов’язане з прийняттям охрещеного хресним після третього занурення в купіль в ім’я Святої Трійці. Святий Юстин Філософ говорить про хрещених батьків як про людей, «що приводять приймаючого хрещення до купелі». Перша згадка про участь хресного в Таїнстві Хрещення ми знаходимо в творі церковного письменника II століття Тертулліана. Наступні згадки ми зустрічаємо в творах Іоана Златоуста, Аврелія Августина та інш.

Хресний з’являється в Таїнстві Хрещення як свідок, який гарантує віру в нього того, хто приймає хрещення. Тут необхідно зазначити, що до VI століття це Таїнство брали тільки дорослі, що повністю усвідомлюють значення цього обряду і своє рішення стати членом Церкви. Але це не виключає Хрещення немовлят, особливо в тих випадках, коли Хрещення приймає вся сім’я або ціла громада. Роль хресного включала в себе, з одного боку, підтвердження віри приймаючого хрещення, і з іншого – підтримку і зміцнення людини в його рішенні прийняти Хрещення.

Після превалювання в VI столітті практики Хрещення немовлят хресний стає представником приймаючого хрещення і відповідальним вчителем віри новонаверненого, ще не ознайомленого з християнською вірою в силу свого віку. Святий Симеон Фессалонікійський пише, що «хресним батькам необхідно бути благочестивими вчителями віри», покликаними забезпечити православне виховання охрещеного. Отже, хресний батько не може заперечувати християнську віру (тобто бути іншого віросповідання або атеїстом), спотворювати її (бути єретиком, розкольником), не брати участь в Євхаристії. Навпаки, це має бути людина, що сповідує християнську віру і живе благочестиво. Хресний в таїнстві Хрещення заповнює віру і покаяння, які відсутні у немовлят.

Хресним може стати будь-який благочестивий віруючий, свідомий член Христової Церкви. У перші століття, принаймні до того часу, коли почало переважати Хрещення в дитинстві, хресними ставали особи однієї статі з тою людиною, яка була охрещена. Однак, ця практика поступово зійшла нанівець. Хрещеними батьками не можуть стати батьки охрещенного, незважаючи на те, що в період між V і IX століттями подібна практика існувала на Заході. Однак ця традиція була скасована, з метою більш правильного і повноцінного виховання дитини, а також відсутності змішання духовної і тілесної спорідненості. Крім того, хресними не можуть стати чоловік або дружина, клірик і монах (за винятком безвихідних ситуацій), єретик і інославний, в силу своїх невірних позицій щодо Церкви, особи, які не є християнами, а також люди, які не усвідомлюють своїх дій, такі як діти і психічно хворі.

При відсутності у кліриків і батьків можливості стати хресними, священик може безперешкодно охрестити їх дитину при наявності іншого хресного. Крім того, згідно з 53-ю постановою П’ятого-Шостого (Трульського) Вселенського Собору, духовна спорідненість накладає заборону на шлюб між хрещеним і хресним, так само як і його близькими родичами.

Присутність хресного на Таїнстві Хрещення може бути охарактеризоване як гарантія, оскільки вказує на добровільний і свідомий прихід приймаючого хрещення на Таїнство. Під час оголошення, яке передує Хрещенню, хресний батько від імені немовля відрікається від темних сил, підтверджує поєднання з Христом і сповідує істинність віри, читаючи Символ Віри.

Після Хрещення хресний батько бере на руки немовля (дорослого новонаверненого бере за руку) з рук священика. Згідно Симеону Фессалонікійському, це дія символізує, що хресний приймає охрещеного у Христа і стає його духовним батьком. Разом з цим, це символічно відображає передачу охрещеного під захист Ангела хранителя. Запалена після Хрещення свічка – символ Божественного світла, дарованого новонаверненому і, одночасно, славослов’я Святій Трійці.

Але хресний – це не тільки запорука віри свого духовного дитя. Він разом з іншими церковними прихожанами свідчить про достовірність цього Таїнства. Відповідальність хресного не припиняється після завершення Таїнства і відходу з храму. З моменту Хрещення між хресним і хресником створюється певний зв’язок, що носить педагогічний і виховний характер. Життя хресника відтепер відзначено присутністю в ним хресного.

Хресний – це людина, яка повинна вчити духовне дитя християнській вірі і зробити все можливе для його виховання у Христі. Це духовне виховання є не просто викладанням християнської істини, але також вихованням за допомогою особистого прикладу хресного. З цієї причини хресними повинні стати люди благочестиві і такі, що сповідують християнську віру, яка присутня в кожному їх слові і всьому їх, житті. Таким чином, хресний батько стає не просто свідком Таїнства Хрещення і запорукою віри новонаверненого, але батьком, наставником, учителем у Христі.

Георгіос Заравелас, богослов.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»