Пам’ять 26 грудня/8 січня

У православних храмах стародавнього білоруського міста Вільня, у числі святинь, що прикрашають стіни і вівтарі древніх і церков та костелів, знаходиться кілька ікон, які в давнину були надбанням Грецької церкви та її послідовників, як у межах Київської Русі так і поза нею.

Однак жодна зі святинь не користується таким шануванням серед населення як Східної, так і Західної Церкви, що не оточена такою благоговінням, як Віленська східна ікона Благовіщеня Пресвятої Богородиці, що знаходиться у Вільні в каплиці на Гострих Воротах і іменована «Остробрамською», поклоніння якої є найбільшим щастям і радістю для всякого віруючого у Всемогутнього Господа.

Хто був її творцем і в якому саме році вона була написана, визначити дуже важко. Існує переказ, що ця свята ікона стала в місті Вільно на Гострих воротах 14-го квітня 1431, і Православна Церква, віддаючи належне вшанування пам’яті святих литовських і віленських мучеників Антонія, Іоанна та Євстафія 14 квітня, щорічно присвячує цей же день і святкуванню Остробрамської ікони, яка спочатку перебувала в Троїцькому православному монастирі, де спочивали в той час святі мощі трьох згаданих мучеників, угодників Божих.

Однак, якщо розглянути письмові доводи, викладені у вигляді історичних актів, що стосуються міста Вільни, колишньої столиці Білорусько-Української держави, то можна відшукати цілий ряд письмових свідчень, в яких згадується про цю святу ікону. Із цих записів ми бачимо, що вона не була явлена на воротах міста Вільні, а була привезена з Криму, а саме з Херсонеса Таврійського або міста Корсуні самим великим князем Ольгердом Гедиміновичем (1345-1377), який взяв її в числі військової здобичі з грецького храму міста Корсуня. Святу ікону, привезену з Корсуня, Ольгерд спочатку подарував своїй благочестивій дружині, хоча за браком точних письмових вказівок, в якому саме році вона була привезена до Вільні, ми не можемо з точністю визначити, яка саме дружина Ольгерда була ощасливлена настільки дорогоцінним даром. Ольгерд сповідував Православ’я і був хрещений з ім’ям Андрій. З множенням православних християн у Вільні та за сприяння православного подружжя Ольгерда, була побудована дерев’яна церква в ім’я Святої Трійці, за сповідання якої постраждали Віленські мученики. З цього часу вся навколишня місцевість, доти пустельна, стала населеною виключно православними християнами і отримала назву Гострого чи «руського» Кінця. При Свято-Троїцької церкви з найдавніших часів існував монастир. Цієї обителі Пресвятої Живоначальної Трійці і була подарована дружиною Ольгерда або особисто їм самим чудотворна Корсунська ікона. Та й чи могло бути в тодішній столиці Литви найкраще місце для розміщення грецької святині, ніж Свято-Троїцький монастир – новозбудований оплот і непохитний центр православ’я, споруджений на землі, просоченої кров’ю принесених в жертву за сповідання Євангельського вчення життя своє і, що не злякалися мук, святих подвижників, трьох доблесних витязів і воїнів Христових, які черпали духовні сили перед майбутньою стратою в гарячій молитві до Спасителя і Його Пресвятої Матері Приснодіві Марії.

Заглиблюючись в читання нарису про історію міста Вільні за 1431 р., ми зустрічаємо Корсунську ікону Богоматері вже не в храмі монастиря Пресвятої Трійці, але в міській каплиці над воротами. Ці ворота були споруджені поблизу невеликої церкви Святого Петра, нині вже не існуючої, і називалися спочатку Медніцькі (назва походила від шляху, що веде в великокняжий замок Мідники), потім литвинські (білоруські), потім руський (православні), і тільки лише в XVI столітті одержали найменування Гострих, білоруською мовою Гострої Брами. Точна дата, а саме рік, місяць і день, коли було здійснено перенесення святині з монастиря в скромну і, можна навіть сказати, аскетичну каплицю, до нас не дійшла. Однак, про таку видатну подію не міг не знати великий князь, без дозволу якого, як ми вважаємо, монахи ніколи не зважилися б на подібний крок. Але ми цілком виразно знаємо, що чотирнадцятого квітня 1431 образ уже був окрасою каплиці на воротах, будучи предметом благочестивого поклоніння і особливої поваги з боку православних жителів Вільні. Перед ним за православним звичаєм жевріли лампади і горіли свічки. Дата 14 квітня 1431 точно відзначена в оповідях про цю святій іконі, як час явища, або появи її вперше в дерев’яній ворітній каплиці. Можна цілком погодитися, що для перенесення святої ікони Богородиці з Троїцького монастиря в каплицю не було більш підходящого дня, ніж 14 квітня – дня, присвяченого святкуванню пам’яті святих мучеників Литовських і Віленських, нетлінні мощі яких спочивали в зазначеному храмі. І хіба міг бути більш урочистий день для православних Вільні, ніж день смерті їх співбратів, що відійшли з мученицькою пальмою в руках, з ясним ореолом безсмертя в щасливу і не маючу кінця вічність.

У день пам’яті святого великомученика Георгія Переможця за старим стилем, 23 квітня 1498, було звершено урочистий хресний хід за особистої участі великого князя і його двору, війська і міського управління. У присутності майже всього населення столиці, під звуки дзвону всіх тодішніх храмів Вільни, чотирнадцяти православних і семи латинських, під звуки гарматних пострілів відбувалася закладка головних пунктів нової стіни. Але найважливішим моментом цього торжества слід вважати освячення місця для фундаменту головної брами з великою вежею, в Православному або Гострому кінці. Дружно і з ретельністю народ взявся за роботу, і поступово споруджувалася навколо міста стіна, закриваючи його від очей ворога в тих місцях, які не були захищені ні рікою, ні горами. У високій башті над цими воротами жителі міста подбали влаштувати особливе місце для шанованої всіма святої православної ікони Богородиці. Закінчивши спорудження баштових воріт і самої вежі, святу ікону поставили в приготоване для неї місце над воротами, – з південного боку поруч з вежею. Із зовнішнього боку башти знизу був прироблений хід у вигляді особливих сходів. Ікона була вставлена в кіот, забезпечений з лицьового боку склом і дерев’яними дверцятами, які, дивлячись по потребі, можна було відкривати і закривати. Під час поганої погоди їх повністю зачиняли. Свята ікона раніше належала Свято-Троїцькому православному монастирю, браття якого регулярно здійснювала перед нею належні молебні й акафісти, а віруючі з благочестивим настроєм духу відвідували каплицю і за християнським звичаєм прикладалися до образу.

У 1596 році в краї була оголошена церковна унія, і Свято-Троїцький монастир в місті Вільно, якому законним чином належала Остробрамська каплиця, відпав в унію.

У 1601 році монастир був перетворений і став васильянським. При ньому було засновано особливе братство. Таким чином, Остробрамська каплиця, зі святою в ній іконою Небесної Заступниці, очевидно, повинна була перейти у володіння тих же васильянів. В якій саме православний храм спочатку вона була перенесена, ми про це не знаємо. Точно відомо тільки те, що в середині 1609, тобто на початку XVII століття, Остробрамська ікона перебувала вже в парафіяльної кам’яної Миколаївської церкви на Великої вулиці. Ченці Троїцького Монастиря в кінці того ж 1609 звернулися до храму св. Миколи з проханням повернути ікону їм, мотивуючи це тим, що королівське подружжя має бажання їй вклонитися. 31 липня того ж року і сам храм святителя Миколая ґвалтом був переведений в унію. Першого серпня Київський уніатський митрополит Іпатій з’явився в цей храм з метою вклонитися святому образу Богоматері Остробрамської. З цього часу свята ікона переходить в повне володіння Віленського Троїцького монастиря. Святу ікону перенесли зі Свято-Миколаївського храму на колишнє її місце – в каплицю Остробрамської вежі. В першій чверті XVII століття між Свято-Духівським православним і Свято-Троїцьким уніатським монастирями виник третій латинський монастир босих кармелітів, в їх ведення і вступила Остробрамська каплиця. Свята Корсунська ікона Богородиці повернулася і з’явилася на старому своєму місці в каплиці при Гострій Брамі як приналежність вже цілком кармелітів, які її закріпили за собою назавжди.

26 травня 1714 Вільну постигнув страшний удар; пожежею винищена була частина міста, причому не вціліла і дерев’яна каплиця на Гострій Брамі; ікона ж, якою опікувалися кармелітами, була врятована від всепожираючого полум’я і знову поставлена в костелі св. Терезії. Цілих тридцять років ікона зберігалася у костелі, куди стікався на поклоніння богомільний люд, а для збільшення вшанування святої ікони введені були в ньому в 1726 році урочисті сорокагодинні служби. Нова каплиця з каменю, великих розмірів, у всю ширину Остробрамської вежі, споруджена була в 1744 році; в неї і перенесли ікону з незрівнянно більшим пишністю, ніж це було в 1671 році. Ця каплиця і є та сама, яка донині існує на Гострих Воротах зі святим образом Пресвятої Богородиці Остробрамської. Вона влаштована і пристосована до здійснення в ній богослужіння згідно римо-католицькому обряду.

У 1844 році костел св. Терези, перейменований в Остробрамський, був перетворений в парафіяльній, каплиця ж зі святою іконою відійшла у користування римо-католицького духовенства.

Свята Корсунська ікона Богородиці має два з половиною аршини висоти і два аршини ширини. Написана вона на дошці, або точніше кажучи, на двох з’єднаних твердих дубових дошках. На лику Богородиці можна помітити рівний поздовжній шрам, що з’явилася внаслідок опади фарб по лінії з’єднання дощок. Зображена Богоматір на іконі одна, без немовляти Ісуса Христа, трохи нахилена в праву сторону. Блаженний лик виражає глибокий спокій і побожну скромність, щоки покриті тьмяним рум’янцем, а руки на грудях складені хрестоподібно. Всі зображення поясне. Свята Діва, як слід думати і вірити, представлена в момент найбільшої події для цілого Світу, в момент архангельського благовістя про втілення, натхненням Святого Духа, Сина Божого і народження від Неї Боголюдини. Однак це зображення Благовіщеня є неповним, – йому бракує фігури архангела Гавриїла, який нерідко пишеться на окремій дошці. Внаслідок того, що ікона нині покрита металевою позолоченої ризою, з цілого образу ми можемо бачити тільки лик і руки Божої Матері.

Над головою в ризі прикріплена двоярусна корона і в усіх напрямках від лику йдуть довгі промені, а під іконою велике зображення місяця, зробленої з металу, яка служить як би підніжжям для Пречистою.

Така свята Корсунська або Остробрамська ікона Божої Матері Благовіщеня, що знаходиться нині у віданні римо-католицького духовенства у м Вільні в каплиці на Гострій Брамі. Як стародавня православна святиня, вона користується і у місцевого і взагалі білоруського та українського православного населення, наскільки це можна бачити, великою повагою і шануванням, які мають чисто і строго релігійний характер, хоча православне богослужіння перед нею вже не звершується. Хоча і в наш час Пресвята Богородиця дарує православним вірним нові чудеса і милості!

Тропар Пресвятої Богородиці перед іконою «Остробрамська», глас 4

До Богородиці старанно нині прийдемо, / грішні й смиренні, / і припадемо, у покаянні з глибині душі взиваючи: / Володарка, допомоги, будь милосердною до нас, /бо від гинемо від незліченних гріхів наших. / Не відкинь рабів Твоїх, / бо тільки на Тебе надію маємо.

Ще один тропар Пресвятої Богородиці перед іконою «Остробрамська», глас 4

Ніколи не спинимо ми, / негідні, взивати до Тебе, Богородиця: / Коли б не Твоє заступництво до нас, / що моляться до Тебе, / хто б визволив нас від незліченних бід? / Хто б заховав до сьогодні вільними? / Не відступимо, Володарка, від Тебе, / бо завжди спасаєш рабів Твоїх від всього злого.

Кондак Пресвятої Богородиці перед іконою «Остробрамська», глас 6

Оборонця християнів гідная, / Молільниця до Творці правдива, / не відкинь гласи моління грішників, / але прийди, як Блага, на допомогу нам, / що вірно Тебе кличуть. / Будь швидкою на молитву і поспішай на благання наше, / бо є Ти вічно молитовниця, Богородиця, / за всіх, хто шанує Тебе.

Ще один кондак Пресвятої Богородиці перед іконою «Остробрамська», глас 6

Не маємо іншої допомоги, / не маємо іншої надії, / тільки на Тебе, Володарка, / Ти нам допомоги, бо на Тебе надію маємо і Тобою хвалимося, / бо є ми раби Твої, та не посоромимося.

Величання

Величаємо Тебе, Пресвята Діва, Богообрана Юначка, і шануємо ікону Твою святу Остробрамську, якою подаєш лікування всім, хто з вірою до Тебе притикає

Пам’ять 8/21 і 14/27 вересня

Ліснянська ікона Божої Матері знаходиться у Вельському повіті Гродненської губернії. Тут, на березі річки Білки, розташоване велике село Лісне, що називається так від безлічі дрімучих густих лісів які його оточували. Недалеко від цього селища є досить значне піднесення із залишками старовинних ровів, від чого місцеві жителі іменують його «окопами». Оповіді говорять, що це місце було укріпленням, створеним хрестоносцями під час їхньої боротьби з Литвою і Польщею. На цьому узвишші розташований православний  жіночий монастир, заснований у 1885 році. У церкві цього монастиря і знаходилася стародавня чудотворна ікона Богоматері.

Не тільки усні перекази, але й історичні документи згідно цих подій відносять явлення цієї ікони у період XVII століття, а саме до 1683 року. 14 вересня цього року ліснянські пастухи пригнали свою худобу на «окопи» для звичайної полуденної стоянки. Один з них, на ім’я Олександр Стельмашук, забрався від спеки в гущавину лісу, що оточував «окопи», і на гілках грушевого дерева помітив невелику ікону, від якої йшло яскраве сяйво. Вражений Стельмашук, піддаючись мимовільному почуттю благоговіння, опустився на коліна. Раптом його опанував страх, і він прожогом кинувся звідти до свого товариша Мирона Макарука і розповів йому про побачену ікону. Пастухи не наважилися доторкнутися до святої ікони і негайно повідомили про неї односельчанам та священикові. До ікони, на місце її явища, стеклося багато шанувальників.

Місцевий переказ стверджує, що спочатку ікона була поставлена в будинку Макарука. Звідси взяв і привласнив її собі один сусідній шляхтич, але у нього в будинку явлена ікона залишалася недовго. Під впливом різних нещасть, які спіткали шляхтича за привласнення святині, він вирішив передати її в найближчу православну церкву села Буковичи, в двох верстах від Лісного. Сюди стали стікатися прочани для поклоніння святині. Число їх  часом настільки збільшилася, що парафіяни Буковичанської церкви, що була приписана до Ліснянського приходу, випросили собі окремого священика.

Місцеве римсько-католицьке духовенство, з метою залучити до латинства православне населення, зважилося привласнити собі явлену ікону, що користувалася таким побожним шануванням з боку православних віруючих. Коли католицькі ксьондзи зустріли протидію з боку православного населення, то вони вдалися до насильства. Захопивши ікону, вони поставили її у своєму костелі, влаштованому в селі Лісному, на «окопах». Там свята ікона залишалася до 1863 р, але в часі визвольного повстання костел зробився місцем збору і штабом білоруських повстанців. Після придушення визвольного повстання, російський уряд передав будівлю бувшого костелу РПЦ.

У 1885 році тут засновано жіночий монастир, а сам храм був відремонтований. Іконостас цього храму низький – всього в два яруси, щоб не закривати від молільників чудотворної ікони, що стоїть у вівтарі, на гірському місці.

Ікона поміщається в високій ніші, що має вигляд католицького вівтаря, з колонами з боків і різними прикрасами. Зображення її вирізано на овальному камені темно-червонуватого кольору і має 9 вершків в висоту та трохи менше завширшки. Лики Богоматері і Богонемовля зображені ясно та чітко; взагалі всі зображення відрізняються тонкою майстерною обробкою. Ікона прикрашена срібною визолоченою ризою з дорогоцінними каменями та вставлена в подвійну раму. Ніша, в якій поміщається чудотворний образ, прикрашена двома великими золоченими херувимами та безліччю різних золотих і срібних прикрас.

Всіх чудес від цієї ікони налічується близько 500. Крім 14/27 вересня, на поклоніння цій іконі у величезній кількості збираються прочани ще 8/21 вересня і в день Святої Трійці.

На превеликий жаль, російський уряд, у 1915 році вивіз Чудотворну ікону в Петербург і більше вона в Білорусь не повернулася. Російські монахині, втікаючи від більшовиків, перевезли її від початку в Кишинівську єпархію, а через кілька років – в монастир Хопово в Югославії. У 1943 році німці вимусили монахинь покинути Югославію і вони опинилися в Франції. З 1967 р. монастир оселився в мальовничому містечку Провемон, яке знаходиться в ста кілометрах від Парижа, в Нормандії.

Тропар Пресвятої Богородиці перед Її Ліснянською чудотворної іконою, глас 4

До Богородиці сьогодні старанна притечемо, / грішні і смиренні, / і припадемо, у покаянні з глибині душі промовляючи: / Володарка, поможи нам з милосердя, бо гинемо від багатьох гріхів наших. / Не відкинь рабів Твоїх, що тільки на Тебе єдину надію мають

Кондак Пресвятої Богородиці перед Її Ліснянською чудотворної іконою, глас 6

Оборонця християнів гідная, / Молільниця до Творці правдива, / не відкинь гласи моління грішників, / але прийди, як Блага, на допомогу нам, / що вірно Тебе кличуть. / Будь швидкою на молитву і поспішай на благання наше, / бо є Ти вічно молитовниця, Богородиця, / за всіх, хто шанує Тебе.

Величання

Величаємо Тебе, Пресвята Діва, Богообрана Юначка, і шануємо ікону Твою святу, якою подаєш лікування всім, хто з вірою до Тебе притикає

Пам’ять 3/16 травня

Києво-Печерська ікона Успіння Пресвятої Богородиці – одна з найдавніших явлених ікон Київського Православ’я. Пресвята Богородиця вручила її 4 – м візантійським зодчим, які у 1073 році принесли ікону преподобним Антонію і Феодосію Печерським.

Зодчі прийшли у печеру до преподобним і запитали : «Де хочете ви почати церкви?» Святі відповіли : «Йдіть, Господь призначить місце». – «Як ви, пророкуючи собі швидку смерть, не призначили ще місця? – Здивувалися зодчі. – А ще дали нам стільки золота». Тоді преподобні закликали всю братію і почали розпитувати греків, кажучи : «Скажіть нам істину, хто вас послав і як ви потрапили сюди?». Зодчі стали розповідати : «Одного разу, коли ми спали в своїх будинках, рано, на сході сонця, прийшли до кожного з нас благовидні юнаки та сказали : «Кличе вас Цариця у Влахерні». Ми прийшли всі в один час і, розпитавши один одного, дізналися, що теж слови Цариці чув кожен з нас і одні й ті ж послані були за всіма нами. Нарешті, ми побачили Царицю з безліччю воїнів. ми вклонилися Їй, і Вона сказала : «Я хочу побудувати Собі Церкву в Київської Русі, в Києві, і ось, велю вам це зробити. Візьміть золота на 3 роки». – Ми ж, поклонившись, запитали: «Володарка, Цариця! Ти посилаєш нас в чужу країну, до кого ми там прийдемо?» – Вона відповідала: «Я посилаю вас ось з ними, з Антонієм і Феодосієм». – Ми здивувалися: «Навіщо ж, Володарка, Ти даєш нам золота на 3 роки? Їм і накажи піклуватися про нас, що нам є і що пити, і нас обдарувати, ніж Сама знаєш». – Цариця заперечила: «Цей, Антоній, тільки благословить і відійде від цього світла у вічний спокій. А цей, Феодосії, відійде після нього через 2 роки. Отже, беріть золота до надлишку. А що до того, щоб вшанувати вас, то ніхто не може зробити це так, як Я. Дам вам, чого і вухо не чуло, і очей не бачив і що на серце людині не сходило. Я Сама прийду дивитися Церкву і буду в ній жити». – Вона дала нам також мощі святих мучеників: Артемія, Полієвкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова, Феодора – і сказала: «Це покладіть в основу». – Ми взяли золота більше, ніж нам потрібно було, і Вона сказала: «Вийдіть на двір, подивіться величину Церкви». – Ми вийшли і побачили Церкву на повітрі. Увійшовши знову до Цариці.. ми вклонилися і сказали : «Володарка Цариця, яке ім’я Церкви?» – вона відповіла: «Я хочу назвати її Своїм Ім’ям». – Ми не сміли запитати, як її Ім’я, але вона знову сказала Сама : «Богородична буде Церква». – І, давши нам цю ікону, сказала : «Вона буде в ній наместною». Ми вклонилися Їй і пішли в свої будинки, несучи з собою ікону, отриману з рук Цариці». Вислухавши це, всі прославили Бога, і преподобний Антоній сказав: «Діти, ми ніколи не виходили з цього місця. Благовідні юнаки, що покликали вас, були святі Ангели, а Цариця у Влахерні – Сама Пресвята Богородиця. А що до нашого способу і даного як би через нас золота, то Господь відає, як Він зволив створити це зі Своїми рабами. Благословен прихід ваш, добру супутницю ви маєте, чесну ікону Володарки». Три дні молився преподобний Антоній, щоб Господь Сам вказав йому місце для церкви. Після першої ночі по всій землі була роса, а на святому місці сухо. На інший ранок по всій землі було сухо, а на святому місці роса. На третє. Ранок, помолившись, благословили місце і виміряли золотим поясом ширину і довжину церкви. (Цей пояс ще давно приніс варяг Шимон, якому було видіння про будівництво церкви). Вогонь, що з неба спадав по молитві преподобного Антонія, вказав, що Богу угодно починання. Так було покладено початок Божественної Церкви. Ікона Успіння Пресвятої Богородиці прославилася чудесами. Два друга, Іван та Сергій, побраталися перед нею. Через багато років Іван смертельно захворів. Він віддав свою частину майна в Печерський монастир, а частина 5 -річного сина передав на збереження Сергію ; йому ж віддав і сина Захарію на піклування. Коли Захарія виповнилося 15 років, він захотів взяти належало йому майно, але Сергій наполегливо говорив, що Іван все роздав жебракам. Він дійшов до того, що прийшов в Успенську церкву і присягнувся перед чудотворною іконою, що не брав нічого. Коли він захотів поцілувати ікону, то не зміг наблизитися до неї ; пішов до дверей і раптом закричав: «Святі Антоній і Феодосії! Чи не велите вбивати мене цьому немилостивому і моліться Володарці Пресвятій Богородиці, щоб Вона відігнала від мене це безліч бісів, яким я відданий. Хай беруть золото і срібло : воно запечатано в моїй кліті». Захарія віддав все майно в Печерський монастир, де і сам постригся. З тих пір нікому не давали клястись чудотворною іконою. Ікона не раз захищала країну від навали ворогів. У 1677 році, коли турки оточили Чигирин і Києву загрожувала небезпека, ікону майже протягом усього дня 27 серпня обносили навколо міста. Також біля ікони молилися всі оборонці Києву від ХІ сторіччя.

Тропар Божої Матері перед чудотворною іконою Успіння Києво-Печерська, глас 4

Сьогодні світло святкує обитель Києво-Печерська / і радіє явленню ікони Богоматері / безмірний лик отців Києво-Печерських / з ними і ми неспинно співаємо: / Радуйся, Благодатна, Києво-Печерської лаври слава вічна.

Кондак Божої Матері перед чудотворною іконою Успіння Києво-Печерська, глас 3

Діва сьогодні небачена стоїть у церкви / і з ликом отців Києво-Печерських молиться за нас, / що благовісно славлять Її за безмірну милість до народу нашого, / яка виявляється в чудотворної іконі Її, / прикрасі обителі Києво-Печерської

Молитва до Богородиці перед чудотворною іконою Успіння Києво-Печерська

О, Пресвята і Пренепорочна Діва Богородиця, наша Києва-Печерська похвала і прикраса , державний покрив святого місця цього, істинна Владичице обраного спадку Свого. Прими наше, недостойних слуг Твоїх, убоге моління, що з вірою і любов’ю приносим перед чудотворною іконою Твоєю, навідай милостіво гріховне житіє наше, освітляючи  його світлом покаяння, благослови нас, обтяжених багатьма скорбутами, Твоєю небесною радістю, сподоби нас повсякчас славити Тебе в світі і благочесті на цім місці святім, щоб, без гріху пройшли шлях житія нашого, з поміччю Твоєю досягнемо вічного весілля під світлості святих і богоносних отців наших Антонія і Феодосія і всіх преподобних Києво-Печерських і єдиними устами і серцем оспіваємо Тебе з Предвічним Сином Твоїм і Одвічним Його Отцем і Пресвятим , Животворящим , всеблагий і Єдиносущнім Його Духом на віки віків. Амінь .

Пам’ять 16 / 29 вересня

На іконі «Подивись на покору мою» Пресвята Богородиця зображена зображена сидячою і в короні. У правій руці Вона має скіпетр, а лівою підтримує Богонемовля, що стоїть на Її колінах. Богонемовля правою рукою торкається до Її щоці, а в лівій тримає невелику кулю- символ влади над світом.

Вперше ікона Божої Матері «Подивись на покору мою» явилась в 1420 році на Кам’яному озері у Псковській області, близько міста народження святої Київської княгині Ольги. Ця подія відбулася в розраду і підбадьорення псковичів в період великого лиха, «морової пошесті» (голоду та епідемії), яке вибухнуло тоді в Псковської землі. Тоді з правого ока Богородиці почала струменіти кров. Таким чином Пречиста Діва дала псковичам знак – вона сумує про них і готова поспішити на допомогу.

У Псковській літописі зустрічається згадка про цей образ: «В літо 6934 (1426), тієї ж осені, було знамення від ікони святої Богородиці, на Камені озері, у Василя у двору: йшла кров з правого ока, і на місце капала, де стояла , і на шляху йшла кров, як везли від ікони в обрусі, як в Псков проводили ікону Пречистої, місяця вересня в 16, на пам’ять святої великомучениці Євфимії». Ікона була перевезена в Псков. З нею почали здійснювати Хресні ходи і підносити старанні молитви про припинення лих. Заступництвом Богоматері морова пошесть припинилося. З тих пір чудотворний образ став зберігатися в соборному Троїцькому храмі Пскова. У пам’ять цього перенесення, святкування на честь ікони було встановлено 16/29 вересня.

Стародавній образ «Подивись на покору мою» не дійшов до наших днів. У XIX столітті вже не зустрічається згадок про давньою ікону, що знаходилася у Троїцькому соборі.

Списків ікони «Подивись на покору мою» відомо небагато. Один з них прикрашає нині головний храм Київського Свято-Введенського чоловічого монастиря. Пресвята Богородиця прославила його багатьма благодатними знаменнями і чудесами.

Історія написання Київської копії ікони «Подивись на покору мою» досить цікава.

За переказами, ікона ця була написана якоюсь княгинею, яка пішла в монастир, де прийняла схиму з іменем Марія. Вона не тільки мала мистецький  талант, але і несла невидимі світу аскетичні подвиги, за що Господь удостоїв її написати Лик Своєю Непорочної Матері. Жінкам не дозволяється дотикатися до мощів, але цієї іконописці, за особливим дозволом найвищих духовних осіб, було таке право даровано. Вона писала ікону кісточкою від мощів, умочуючи її у фарби, замішані на святій воді. Весь цей час схимниця нічого не їла, крім Св. Христових Тайн, і творила Ісусову молитву. У серці своєму вона просила Господа, щоб кожен, хто буде молитися перед цією іконою, отримував угамування своїх скорбот, позбавлення від потреб.

Перед революцією ікона зберігалася у одного протоієрея; коли отця заарештували, перейшла до сина. Той побоявся зберігати релігійну реліквію в умовах терору і подарував її матушці Феофаніі. У той час вона була послушкою Введенського монастиря, у сім років вступивши до обителі, де в чернечому чині служила Богові її тітка.

Коли в 1961 р. обитель розігнали, багато черниць переселилося у Флорівський монастир на Подолі. Цей монастир теж намагалися закрити, але ігуменя Анимаїса відмовилася підписати документ: «Краще руку мені відрубайте». Блаженної Ользі було видіння, як над обителлю кружляли чорні ворони, потім все в Лавру полетіли. Печерську твердиню закрили, а Флоровський встояв. Тут більше тридцяти років і трудилася черниця Феофанія.

Святий образ вона забрала з собою. Ікона велика, храмова, на важкій кипарисової дошці, проте матінка як пушинку перенесла її в заплічному мішку на нове місце проживання. «Як ви її носите?» – Дивувалися люди. «Не я її ношу, вона мене носить».

Перше чудо ікона явила ще у Флорівському монастирі: зцілення глухонімий дівчинки. Поки дорослі ходили по справах, дитина чекала їх у келії. Повернувшись, вони виявили, що хвора німотою від народження дитина розмовляє і чує. «Тьотя на мене дихнула»,- як могла, пояснила дівчинка, кивнувши на Пречисту Богородицю.

За п’ять років до смерті господиня ікони прийняла схиму з іменем Феодори. Коли 89 років від роду вона відійшла до Господа, Введенські черниці, котрі доживали вік у Флорівському, почали радитися, що робити зі святинею? І одностайно вирішили, що місце їй у Введенської обителі. Так Цариця Небесна повернулася в Свій дім, вводячи з Собою в храм спочилу на Неї благодать.

Через деякий час люди помітили, що ікона ніби потемніла: Після святкової Служби Божої її урочисто проводили на реставрацію. Нести зі склом було важко, вирішили зняти кивот. Подив присутніх не було меж! Ікона залишилася, як була, фарби свіжі, чисті – замутилося тільки скло, що покривало ікону. На ньому, строго по контуру, немов легкими крейдяними штрихами відбився силует Богоматері з Немовлям. Найдивовижніше, що зображення на склі виявляє собою негатив: темні місця-білі обличчя, руки, складки – темні.

Випробувала скорботу в земному житті, Пресвята Богородиця чує німи крики наші і складає їх у серці Своєму, одне зітхання, жодна сльоза людська не заховається від нашої Заступниці. Ми кличемо:»Пресвята Богородице, спаси нас», тому що знаємо силу Її молитви, яку Спаситель по любові до Неї тут же виконує.

На честь ікони «Подивись на покору мою» написаний Акафіст, тропар і кондак.

підготував прот. Сергій Горбик.

Пам’ять 8 / 21 вересня

Походження ікони дуже давнє. Згідно з місцевим переказом, вона написана Святим Апостолом і Євангелістом Лукою і була привезена на землі Київської Русі за часів князя Володимира, який після хрещення отримав у Константинополі безліч ікон.

Перша письмова згадка про Богородиці Холмську знаходяться в Галицько-Волинському літописі при описі подій 1259. Ікону Божої Матері, яку пізніше назвуть Холмської, князь Данило Галицький привіз орієнтовно в 1223-1237 роках з Києва в засноване ним місто Холм.

Під час навали татар часів Батия, деякі їхні загони підступили до міста Холм. У місті в цей час жили дві благочестиві княжни. Бачачи неможливість захиститися силою зброї, вони разом з іншими людьми звернулися у молитві перед Холмською іконою Богородиці з проханням взяти місто під свій покрив. Після цього жінки взяли з храму чудотворну ікону і поставили її навпроти військ противника на стіні фортеці. На татарське військо знайшло якась мара: гора, на якій знаходився місто, почала здаватися їм крутіше і вище, ніж була насправді. І чим ближче вони наближалися, тим сильніше їм здавалося. Охоплені панікою вони почали тікати. Так, чудесної допомогою, місто тоді було врятовано.

Нова біда прийшла в 1261 році: під час нападу татар, полки Бурундая прийшли на південно-західну частину Київської Русі і пограбували місто Холм, в якому знаходилася святиня. Від них постраждала і сама ікона: з ушкодженнями зображення в деяких місцях: До теперішнього часу збереглися сліди, залишені татарськими воїнами: на лівому плечі Богоматері – від удару шаблею і на правій руці – від стріли. Також татарами з неї була знята риза, але, за переказами татари, грабували храм, були негайно покарані: вони осліпли. У ті тяжкі часи татарської навали ікона Холмської Богородиці була втрачена.

Тільки через 100 років після зруйнування Холма свята ікона була знайдена під час розкопок і урочисто встановлена у відновленим Холмським православним соборі.

З переходом Холмського єпископа Діонісія Збируйський в 1596 р. в унію, Холмський собор та ікона опинились в руках уніатів. У 1650 р., під час повстання козаків Богдана Хмельницького в Україні, уніати були змушені повернути її православному єпископу Діонісію Балабану за Зборівською угодою; при цьому ікону намагались приховати, щоб таємно вивезти з Холма. В садибі заможного міщанина її помістили в шафі, яку у підземеллі заставили мішками та снопами і засипали землею. Православні знайшли ікону 20 березня 1651 року і повернули до храму. Королю донесли, що брати Павловські (вони служили у польському війську, були православного віросповідання) розголосили таємницю. Їх одразу схопили і стратили під Сокалем. Відомо, що братів Павловських Київський митрополит Сільвестр (Косів) дозволив шанувати як місцевих мучеників за Православну віру.

Уніатському єпископу Якову Суші було важко змиритися з тим, що уніати втратили ікону. Він почувався обкраденим. Як же: доля покликала чужих до торжества! Ось чому владика Яків Суша відважився вмовити короля Яна Казимира (в той час він у Любліні готувався до походу проти козаків) відібрати святиню у православних. І 25 квітня 1651 року король видав указ: «Щоб ця ікона з тамтешніх місць так дорого варта і славна чудесами дорогоцінність із взятими з нею срібним посудом та церковним начинням, не пропала і не дісталася до рук ворогів, віднайшовши зручний день і час, відібрати згадану ікону, срібний посуд та церковне начиння від преподобного владики Балабана та інших ченців тієї ж грецької віри, і привезти все це до нас, що на зберіганні у нас буде знаходитися аж до подальшого між двома сторонами стосовно (прав на володіння) цієї ікони розгляду або нашого рішення».

Посланці короля проникли у храм під виглядом паломників і захопили ікону. Її вивезли у Люблін. Православні не могли заспокоїтися — свавільна діяльність королівської влади могла викликати у людей непокору. Польський король Ян Казимир був змушений пообіцяти, що поверне ікону до Холма, як тільки настане спокій і мир.

Уніатський єпископ Яків Суша порадив йому взяти її у похід проти козаків. Перемоги під Сокалем та Берестечком поляки помилково приписували чудодійній силі Богородиці Холмської — напередодні боїв вони молилися у надії на її заступництво і допомогу.

Польський король Ян Казимир, втішений тріумфом, у хвалі і в славі поважно ніс ікону з Кременця через Львів до Варшави. І помістив її у каплиці свого палацу. Заслуги вірнопідданого уніатського єпископа Якова Суші були високо оцінені: король призначив його керуючим Холмською уніатською кафедрою, діяльність якої відновлювалася.

Зважаючи на прохання прихожан, 22 червня 1651 року Ян Казимир повернув образ Богородиці до Холма. Уніатський єпископ Яків Суша писав про те, що радість людей розпросторилася над дорогою з Любліна. На неї виходили «з міст і сіл простолюдини, міщанство та шляхта. Були такі, котрі за сім верст і далі пішки, верхи та в колясках поспішали на зустріч, тим більше радіючи, чим більш (перед тим) був їхній сумнів щодо повернення святої ікони. Коли пронесли її через місто урочистим хресним ходом, так багато простий люд пролив радісних сліз! Так щиро молився від глибини душі! А скільки було взаємних привітань, що заступниця, утішителька, прилисток, цілителька, опікунка, владичиця, матір… після річних подорожей до нас повернулася».

Очевидно, польський король вірив у невичерпність чудес, які може створити образ Богородиці. Готуючись до чергового походу проти козаків, він написав у листі, щоб ікону привезли до Варшави. До короля її супроводжував ескадрон польського війська разом з найвідомішими поміщиками з Волині та Поділля. Він взяв святиню до свого табору, але ікона показала свій православний характер. Під Жванцем польське військо зазнало поразки від українських козаків. Після цього Холмська святиня була повернута в холмський собор, де знаходилася до початку нашого століття.

У часі Першої світової війни, в 1915 році, під час німецько-австрійського наступу, ікону вивезли до Москви, а в 1918 році в Київ у Флорівський монастир. З 1923 по 1941 роки образ Богородиці ховали в київських приватних квартирах українських православних. У 1942 році на кошти архієпископа Іларіона (Огієнка) професор мистецтв Микола Прахов здійснив реставрацію ікони. Вже 27 вересня 1943 року, з великими почестями, образ Богородиці повернувся до кафедрального собору Холму, який в 1940 році німецька влада забрала у польських загарбників та знову передала православним українцям.

Пані Надія Горлицька, яка з 1942 по 1944 рік працювала в Холмської консисторії при владиці Іларіоні (Огієнко),  розповідала, що після урочистого повернення ікони до Холма її встановили у домашній церкві владики Іларіона (у соборі тривав ремонт): «Її прибрали вишитим рушником, обіч стояли підсвічники зі свічками, про що свідчить фото, котре збереглося. Владика Іларіон на проповідях просив людей приносити срібні речі, щоб можна було зробити ризи».

У 1944 році, коли радянські окупанті знову прийшли на Україну, Владика Іларіон, емігруючи з Холма, взяв із собою ікону. Під Любліном поїзд Червоного Хреста , в якому був і архієпископ, потрапив під радянське бомбардування: довкола тривали бої, наступали радянські війська. У цьому хаосі владика Іларіон не зміг знайти святого образу — церковним начинням було споряджено чимало вагонів. Отже, виникла версія, що ікона Холмської Богородиці згорів у полум’ї війни.

Ніхто й подумати не міг, що насправді ікона не постраждала. У той час, як усі кинулися рятувати з палаючого потягу майно, про неї піклувалася кузина відомого письменника Михайла Булгакова — Іларія Булгакова. Ризикуючи власним життям, жінка винесла ікону в поле й накрила її своїм тілом. Свої ж речі вона покинула напризволяще. Пані Іларія таємно принесла образ у Люблін і віддала його місцевому православному священику, а вже він повідомив до Холма, що святиню врятовано.

Відразу після приходу радянського війська та вертання польської влади, православний собор на Даниловій горі у Холмі забрали під католицьку кафедру. В той час у місті лишилася одна православна церква — Івана Богослова, де правив митрофорний протоієрей Гавриїл Коробчук. Він відмовився емігрувати разом із владикою Іларіоном та по його благословенню залишився опікуватися православними українцями.

Коли стало відомо, що чудотворна ікона переховується в Любліні, священик таємно та жертовно послав у небезпечну подорож до цього міста свою старшу дочку Любу й псаломщика Богословської церкви Петра Сурікова. Це вони привезли реліквію до Холма. І вже Божа Мати переживала разом з родиною Коробчуків усі тяжкі лихоліття українців Холмщини та Підляшшя! Тоді польські бандити стерли з лиця землі десятки сіл, знищили «під корінь» сотні родин. Лише за те, що були українцями, лише тому, що сповідували православну віру. Євген Пастернак, автор книги «Нарис історії Холмщини і Підляшшя» (Вінніпег-Торонто, 1968), пише, що тільки протягом року від травня 1943-го до травня 1944-го, лише в одному Грубешівському повіті карателі спалили 52 села і замордували близько 4000 селян!

У 1945 році о. Гавриїл Коробчук був висланий з Польщі на Україну, де образ зберігався його сім’єю в секреті аж до 1996 року в Івано-Франківській та Волинській областях у приватних оселях, серед більшості віруючих православних українців та рахуювався знову загубленим. Отець Гавриїл Коробчук заповів передати ікону в Православну Церкву (тоді в Україні діяла тільки РПЦ МП), але та від неї відмовилася, пославшись на те, що вона уніатська. У 1996 році власниця ікони, пані Надія Горлицька, передала Холмську ікону Музею волинської ікони в Луцьку. Згідно із заповітом родини Горлицької ікона не може залишати межі Луцька. Протягом десяти років тривала реставрацією ікони, зняттям пізніших нашарувань і відкриттям первісної живопису займався реставратор Анатолій Квася.

В даний час ця найбільша із святинь Київського Православ’я зберігається в сейфі з броньованого скла в музеї Волинської ікони в місті Луцьку і виставляється для поклоніння по великих релігійних днях.

підготував прот. Сергій Горбик

Тропар Холмської чудотворної іконі Божої Матері, глас 5

Як Материнське благословення, дарувала ти. Пречиста Діва, / пречудесну ікону Твою / православним отцям нашим на гору Холмську, / так і нині, бачачи безліч гріхопадінь наших, / не покинь нас, про всеоспівана Мати, / але будь з нами до кінця віку / і відкрий нам двері райські.

Кондак Холмської чудотворної іконі Божої Матері, глас 6

Пресвята Діва Богородица, / чудовими іконами Своїми, як зірками, Церкву Православну прикрасила / і православним людям землі Холмської пречудний образ цей дарувала, / подячний розпочнемо спів; / Ти ж Пречиста, / зміцни нас у вірі православної, / та так запоєм Тобі: Радуйся, Цариця неба і землі / і любляча Мати всіх, хто з вірою шанує Тебе.

Величання Холмської чудотворної іконі Божої Матері

Величаємо Тебе, Пресвята Діва, і почитаємо чесну ікону Твою, яка від часів стародавніх в місті Холмі є прославлена.