«Чи не апостол я? Чи не вiльний я? Чи не бачив я Iсуса Христа, Господа нашого? Хiба не моє дiло ви у Господi? Якщо для iнших я не апостол, то для вас апостол; бо печать мого апостольства — ви у Господi. Ось мiй захист проти тих, що осуджують мене. Хiба ми не маємо влади їсти i пити? Хiба не маємо влади мати супутницею сестру — жiнку, як i iншi апостоли, i брати Господнi, i Кифа? Або один я та Варнава не маємо влади не трудитися? Який воїн служить коли-небудь на своєму утриманнi? Хто, насадивши виноград, не їсть плодiв його? Хто, пасучи стадо, не їсть молока вiд стада? Чи тiльки за людським мiркуванням я це кажу? Чи не те ж говорить i закон? Бо в Мойсеєвiм законi написано: «Hе зав’язуй рота волові, що молотить». Чи про волiв турбується Бог? Чи, звичайно, заради нас говориться? Так, для нас це написано; бо хто оре, повинен орати з надiєю, i хто молотить, повинен молотити з надiєю одержати те, чого чекає. Якщо ми посiяли у вас духовне, то чи велике те, коли пожнемо у вас тiлесне? Якщо iншi мають у вас владу, то чи не бiльше ми? Однак ми не користувалися цiєю владою, а все терпимо, щоб не поставити якоїсь перешкоди благовiстю Христовому» (1 Кор. 9:1-12)

До моралі часів апостола Павла належало, щоб творці Євангелія годувалися вірними, щоб вони могли присвятити себе місіонерській та проповідницькій праці, не відволікаючись від життєвих турбот. Це було право, в якому ніхто не міг відмовити їм. Це було справедливо і ґрунтувалося на Божому Законі. Дійсно, у Мойсеєвому законі написано: «Не зав’язуй рота волові, що молотить. Чи дбає Бог про волів? Чи те, що він каже, справді стосується нас? Звичайно, вони були написані для нас».

Проте апостол Павло добровільно відмовляється від цього привілею. «Однак ми не користувалися цiєю владою», — пише він у кінці абзацу. І думка про те, щоб хтось із християн не ставився до апостола як до професіонала, який знайшов легкий шлях до існування за рахунок інших, змушує його відмовлятися від будь-яких матеріальних пожертв. Він вважає за краще працювати власними руками, він і його співробітники, щоб не дати нікому привід для злих розрахунків і таким чином це прийде на шкоду поширенню Євангелія.

Справді зворушливий приклад внутрішньої свободи, який стає ще яскравішим і керівним, якщо подумати, наскільки людина нашого часу намагається отримати матеріальну вигоду з кожного свого вчинку, наскільки вона постійно націлена на будь-яку вигоду, на здобуття привілеїв і прав. Усе це – зразки несвободи та підпорядкування людини невизначеності, породженій існуванням зла в будь-якій формі у світі. Дари і блага, які любов Божа щедра пропонує людині, захоплюють і поневолюють її, роблять її в’язнем, тоді як вона повинна бути їх господарем і мати можливість у будь-який час від них відмовитися.

Свобода від будь-яких матеріальних надбань, прав чи привілеїв характерна для викупленої людини, тієї, яка прийняла дар хреста і воскресіння Христа, тієї, яка пов’язує свою впевненість і безпеку у світі не з хорошим соціальним становищем. тримається або через владу, яку вона застосовує над іншими, або через будь-що інше, що, очевидно, забезпечує її, але з Богом і з надією на майбутнє.

Звістка про свободу від мирських вимог і світських надбань була адресована апостолом Павлом Коринф’янам у певний момент їхнього життя, те ж саме адресовано сучасній людині: Вільна та людина, яка може в будь-який час відмовитися від того, що має, для вищої мети, яку не бентежить той факт, що вона її втрачає. Інакше вона стає рабом корупції, в’язнем фобії та незахищеності, характерними для невикупленої людини без Христа.

Іоанніс Каравідопулос (Ιωάννης Καραβιδόπουλος), професор теології

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Orthodoxia Info

БОГОСЛОВ’Я АПОСТОЛА ПАВЛА:

Богослов’я апостола Павла зазнає впливу трьох основних факторів:

а) Юдейський світ і Старий Завіт;

б) Елліністичний світ;

в) перша Християнська Церква і

г) особистий досвід переживання явлення йому Господа йому, яке призвело до його навернення.

Вплив на нього з боку елліністичного світу проявляється в запозиченні багатьох термінів або виразів, які він використовує в своїх посланнях (Син Божий, Господь, Спаситель, Повнота Божества, Образ Бога і т. д.) [1], а також у використанні численних філософських термінів (тіло, душа, розум, дух, серце, плоть) [2]. Це пояснюється тим, що місцем праці Павла були країни і місця, де переважали таємні релігії і філософські школи епікурейців і стоїків.

Вірно, однак, що фразеологія і філософські терміни, які він використовував у своєму вченні і в своїх посланнях, прийняли нову форму, яку побачили в світлі Божественного домобудівництва і передвічного плану Божого, як це було помічено або передзображено в Старому Завіті і підтверджено втіленням Сина Божого і Бога Слова і досконалою справою спасіння людей, які є образом Божим, Його жертвою Розп’яття на Хресті.

Для Павла пророцтва й очікування Старого Завіту справдилися в особистості Христа та повстання Церкви. Таким чином, різні фази життя Христа, і особливо Його смерть, поховання і Воскресіння, відбуваються «згідно Священним Писанням», в той час як Святе Письмо інтерпретується символічно, тобто як зразок для тих, хто слідував за втіленим Богом Словом і в різних подіях Його земного шляху.

Але головна риса його апостольського вчення – це його есхатологія і використання багатьох текстів Старого Завіту, які він зводить до нової, створеної ситуації: явищу Месії, Його розп’яття і Його Воскресіння. Так, наприклад, у своєму Посланні до галатів, апостол Павло, посилаючись на обрізання євреїв як на прообраз, робить висновок, що обрізання Старого Завіту веде до обрізання «серця» і пристрастей у віруючих нової релігії, в той час як Єрусалим ізраїльтян сходить до небесного нового Сіону обожнених віруючих, Нового Ізраїлю Благодаті.

ЗАВЕРШЕННЯ ВСЬОГО:

Павло записує «мара афа» (1 Кор. 22) «Господь гряде», стверджуючи в воскреслого Господа підсумок всього, проектуючи його як доказ воскресіння мертвих (1 Кор. 14). І оживлення тіл вірних Духом Святим (Рим. 11). Таким чином, явлене тепер життя стає критерієм того, що станеться в другому пришесті. Тоді Христос буде судити людей відповідно до вимог Євангелія (Рим. 2,16). Послання до Филип’ян надає його вченню особистісний характер. Він каже, що моє життя тут, на землі, – це жити у Христі, але навіть якщо я помру, я вважаю це «користю».

Він хоче померти, щоб жити в Господі, але його також тягне за собою обов’язок залишатися в живих, приносячи свою «працю» Церкви і здійснюючи його заради вірних. Ця позиція апостола Павла пояснюється його богослов’ям завершенням і вінчанням всього у Христі (Еф. 1:10). Завершення, що почалося з божественного втілення, триває в Церкві і закінчиться останнім остаточним судом, скасуванням смерті, і коли Бог буде «всім у всіх». Тоді мертві воскреснуть і «всі ми змінимося», у них буде «небесне» і «духовне» тіло, у них буде «безсмертя» і «нетлінність» (1 Кор. 10:40-53). Воскреслі, не будуть пасивно переживати дари Царства Небесного, але будуть насолоджуватися баченням Бога, пізнаючи Його більш повніше. Але наскільки дивною є ця ситуація, настільки важка боротьба з підготовки віруючого до цієї ситуації.

Павло пояснив необхідність того, щоб вірні залишили «стару людину» і все, що пов’язує їх з спокусами світу. Віруючі повинні «творити добро» для всіх (Гал. 6:10), щоб вести боротьбу за правдивою любов до ближнього (Дії 4: 7-7), багато боротися, «стогнати» в духовних і фізичних вправах, щоб знайти «небесне» тіло, і таким чином вічно дивитися на Бога «обличчям до обличчя».

Посилання:

1. Υιός Θεού, Κύριος, Σωτήρ, Πλήρωμα της Θεότητος, Εικών Θεού

2. σώμα, ψυχή, νους, πνεύμα, καρδία, σαρξ

Костянтин Іконому, викладач богослов’я

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Однак жива народна традиція Халкідіки наполегливо розповідає про події, пов’язані з перебуванням і діяльністю Апостола Павла. Уривки подібних оповідань були записані по всьому Херсонесу, і вони складаються в захоплюючу історію.

Апостол Павло прийшов у Ерісосс (таку назву в ті часи носив Аканфа), щоб проповідувати слово Боже. Жителі міста, грішники, переслідували Апостола і хотіли його вбити. Рятуючись від переслідувачів, Апостол сховався в стаді волів у східній частині міста. Однак і тут його виявили, але в останній момент Господь почув молитви Павла. У землі відкрилася прірву, в якій Павло зміг сховатися і відправитися в Касандру.

Жителі Ерісосса приписують те, що трапилося ладіавітам, хоча останні переселилися в Ерісосс лише в 1700 році, залишивши своє рідне село Ладіаву, що знаходиться на південному сході від сучасної Кумиці.

Ця точку зору підтверджується наступним свідченням: ховаючись в ущелині, Павло повернувся до своїх переслідувачів і прокляв їх, сказавши, щоб вони не могли більше вживати в їжу м’ясо корів. І донині ладіавіти не можуть їсти яловичину.

Вхід у розколину відкрився і існує зараз, крім того, він доступний для відвідування і носить назву «Джерело святого Апостола Павла». Він розташовується в нартексі однойменній каплиці, поблизу колишнього подвір’я монастиря Кутлумуш на південному сході Ерісосса. В XI столітті це джерело був місцем паломництва, а відповідний переказ став відомим вже в 1550 році, коли він був вперше записаний. Ймовірно, він був відомий і в XI столітті, оскільки тут, на місці, де било джерело, була побудована церква з винятковими мармуровими прикрасами. Фрагмент її характерного візантійського іконостасу з рельєфними зображеннями виконаний в малоазійському стилі і зберігається в колекції Вежі Просфору (Урануполі).

Місце виходу Апостола Павла в Касандрі також відоме як «Джерело Святого Павла», поруч з величною вежею – подвір’я афонського монастиря святого Павла на території сучасного села Неа Фоке. «Джерело» міста Ерісосс являє собою стародавню криту галерею, призначену для буріння в пошуках води, вирубану в м’якій вапняковій скелі. У свою чергу, «Джерело святого Павла» в Касандре, найвірогідніше, є висіченим у скелі македонською гробницею з довгим, незграбним коридором і низькою стелею. В одному з кутів цього коридору побудований резервуар для збору води з джерела. Внутрішня кімната гробниці була перетворена на каплицю і прикрашена розписами. Однак через високу вологість ці розписи були втрачені. Збереглися лише деякі з них, розташовані по кутах кімнати. Але датувати їх не вдалося. Стародавня кропильниця підтримувала зруйнований святий престол. Коли я вперше увійшов в цю кімнату-каплицю, то виявив розкиданий тут одяг, залишки обрядів, що тут відбувалися: очищення і «молитов» про зцілення – поширених стародавніх практик, характерних для святих джерел і святих дерев.

У нас немає даних про те, коли на «Джерелі» Касандри почалося шанування Апостола Павла. Однак я дотримуюся думки, що це сталося до XVI століття.

У розповіді про шляхи Апостола Павла з Касандри з’являються нові подробиці: святий Павло продовжує шлях верхи на коні і озброєний мечем. Кінь одним стрибком переносить його з Касандри в Ситонію. Він виявляється на скелях поблизу поселень Ай-Яніс і Никити, щоб проїхати по вражаючій давній дорозі, що веде (до 1954 року) в поселення Тороні. Оскільки Павло був голодний і не мав з собою ніякої їжі, він своїм мечем відсік від скелі шматок гранітного каменю, що нагадує головку сиру, тільки що витягнутого з форми. Ця місцевість відома під топонімом (вже майже забутим в наші дні) «Усічений камінь», а скелю з неприродним сколком жителі села Никити називають «Сир святого Павла».

Коли Павло покинув селище Никити і просунувся в бік Акти Ковіу, тріск сороки налякав коня, що піддало святого великій небезпеці. З тих самих часів і до цього дня в цій місцевості сороки не показуються. Трохи далі, біля Калогрії, стежка проходила по гладкому гранітному камінню, і кінь Павла почав ковзати. Сліди від цього ковзання залишилися на каменях. Щоб подолати ці труднощі, Павло за допомогою меча накреслив на каменях лінії, паралельні дорозі. Ці лінії є і в місцевості, званої «Спатьес» (гр. «Удари меча»). Потім виснажений кінь приліг відпочити, але Павло не дозволив йому цього і змусив його піднятися. Кінь за допомогою Павла встала, спираючись на передню праву ногу. Щоб переконатися в цьому, ви можете поглянути на слід лежачого коня і відбитки ніг Павла і коня, що залишилися на гранітній стежці.

У продовження шляху Павло відчув спрагу і вдарив мечем об камінь. До цього дня з цього каменю б’є багате джерело, що втамувало спрагу Апостола. Парапет джерела був побудований в 1713 році, згідно зробленої на ньому написи, яка згодом була вкрадена безвідповідальними шукачами скарбів. Поруч із джерелом знаходиться каплиця Святого Павла, зведена в 1903 році на місці більш давньої каплиці. Тут же знаходиться ранньохристиянська споруда, ймовірно храм, що свідчить про те, що Апостол Павло шанується тут з давніх часів.

Спускаючись далі від джерела Святого Павла, ми приходимо в місцевість Елья, де в 1971 році були виявлені залишки ранньохристиянської базиліки. У документах 1300 року про цю базиліку говориться як про «церкву великих Апостолів Петра і Павла». Ця церква, ймовірно, була зруйнована в кінці VI століття. Які ж ще таємниці зберігає її історія?

Такі основні перекази, пов’язані з перебуванням Апостола Павла в Халкідіки. Про Апостола склали багато народних оповідань, що змушує нас прийти до висновку, що Апостол діяв і в Халкідіки. Звичайно, трактування відмітин на каменях як слідів ковзання і відбитків ніг звична і для інших місцевостей, як Греції, так і інших країн. Тим не менш, зв’язок стількох поселень Халкідіки з Апостолом Павлом не може залишитися непоміченим. Не будемо забувати, що за часів Апостола Павла місто Касандра (нинішня Неа Потідея) була одним з найзначніших міст Македонії і однією з ранній єпископій – «єпископії Касандра». Касандра перебувала в одному дні шляху від міста Фесалоніки, була з’єднана з ним так званою «царською» дорогою і пізніше – каботажним сполученням.

Відсутність будь-яких посилань на перебування Апостола Павла в Касандрі та інших містах Халкидіки (за винятком Аполлонії) в книзі Діянь Апостолів не спростовує достовірності народних переказів, оскільки відомі й інші райони, де проповідував Апостол Павло, про яких немає відповідних відомостей в Діяннях Апостолів.

Йоаким Папагелос, археолог

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»