Оброби ниву твоєї душі, посічи терня, посій слово благочестя, насади чудові рослини любомудрості і з великою турботливістю доглядай за ними, — і ти будеш землеробом і скаже тобі Павло: «Працюючому трудівникові першому належить від плоду скуштувати» (2 Тим. 2:6). І він займався цим мистецтвом, і тому в послані Корінфян сказав: «Я насадив, Аполлос поливав, Бог же зростив» (1 Кор.З:6). Нагостри твій серп, бо його затупив ти пересиченням, — нагостри постом. Ступи на шлях, що веде до неба, ступи на шлях тісний і вузький, — і піди ним. Як же ти можеш, і ступити на цей шлях та йти ним? Виснажуючи і поневолюючи своє тіло, бо на тісному шляху дуже заважає огрядність від переситу. Приборкай хвилі непорядних пристрастей, угамуй бурю злих помислів, збережи в цілості човен, покажи велику досвідченість – і ти керманич.

Для всього цього нехай буде в нас і поприщем і вчителем піст. Піст розумію не той, якого дотримуються багато хто з нас, а піст справжні стриманість не лише від їжі, але гріхів, бо піст сам по собі не спасти тих, хто дотримується його, якщо не відповідатиме він постановленому законові. І борець, сказано, не чується, якщо незаконно буде змагатися (2 Тим. 2:5).

Отже, щоб і нам, і здійснивши подвиг посту, не позбавитися вінка за нього, повчімося, як і в яким спосіб має відбуватися ця справа. І фарисей той постив, але після цього посту вийшов (з церкви) позбавленим плодів, вирощуваних постом. Митар не постив і, не постившись, випередив того, хто постив, аби ти знав, що немає ніякої користі від посту, коли його не супроводить і все. інше. Постили ніневітяни, і залучили до себе благовоління Боже; постили й іудеї, і не тільки нічого не здобули, але й були осуджені (Іс.58). Якщо ж піст погрожує такою небезпекою тим, хто не знає, як треба поститися, то вивчимо закони посту, щоб нам не бігти непевно (1 Кор. 9:26), не бити повітря, не битися з тінню.

Піст є ліки. Проте ліки, хоча б тисячу разів були корисні, часто бувають даремні для того, хто не знає, як їх уживати. Треба знати й те, коли слід приймати їх, і кількість самих ліків, і будову тіла того, хто приймає, і особливості країни, і пору року, і належний рід їжі і багато іншого. І коли одне щось буде залишене без уваги, то завдасть шкоди всьому іншому, про що сказано. Якщо ж для нас потрібна така точність, коли треба лікувати тіло, тим більш необхідно з усією суворістю розбирати й розглядати все, коли уздоровлюємо душу і лікуємо помисли.

Подивімось же, як постили ніневітяни, і як вони позбавились гніву того. Чи тільки піст і веретище віддалили від них цей невідворотний гнів? Не це, а переміна всього життя. З чого це видно? — Із самих пророчих слів. Той же самий пророк, котрий сказав про гнів Божий і про їхній піст, про примирення (з ними Боже) і причину примирення говорить так: «І побачив Бог їхні вчинки» (Ін. 3:10). Які вчинки? Що вони постили, що вбиралися у веретища? Зовсім не те; але замовчуючи все те, він додав: «… що відвернулися від злого шляху свого, і пожалував Бог про лихо, про яке сказав, що пошле на них і не наслав». Бачиш, що не піст урятував від небезпеки, але переміна життя зробила Бога благим і милостивим до іноплемінників. Це сказав я не для того, щоб ми ганьбили піст, а щоб шанували його, бо честь посту складає не утримання від їжі, але віддалення від гріхів; отже, хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той більше за все ганьбить його. Ти дотримуєшся посту? Доведи мені це своїми ділами. Якими, кажеш, ділами? Коли побачиш убогого, подай милостиню; коли побачиш ворога, примирись; коли побачиш свого друга щасливим, не заздри; коли побачиш красиву жінку, пройди мимо.

Нехай дотримуються посту не самі вуста, а й зір, і слух, і ноги й руки, і всі члени нашого тіла! Нехай постують руки, чисті від крадіжки й зажерливості! Нехай дотримуються посту ноги, припинивши відвідування протизаконних видовищ! Нехай постують очі, привчаючись не заглядатись на вродливі обличчя, і не задивлятися на чужу красу! Зір є їжа очей; якщо вона протизаконна і заборонена, то шкодить посту і руйнує спасення душі; коли ж законна й дозволена, то прикрашає піст.

Найбезглуздішим було б — щодо їств — утримуватись і від дозволеної їжі, а очима поглинати й заборонене. Ти не їси м’яса? Не куштуй же й очима нескромності. Нехай дотримується посту й слух, а піст слуху полягає в тому, щоб не сприймати лихослів’я й наклепу: «Не слухай, говорить, поголосу марного» (Вих. 23:1). Нехай постує і язик від бруднослів’я та лайки. Що за користь, коли ми стримуємось від птахів і риби, а братів гриземо й мучимо? Лихослов сушить тіло братнє, угризає плоть ближнього. Тому й Павло, з погрозою, сказав: «Якщо ви один одного гризете та їсте, то глядіть, щоб не понищили ви один одного» (Гал. 5:15).

Знаючи все це, змінимо й виправимо своє життя і потурбуємось про побожність і доброчесність, щоб досягнувши самої вершини любомудрості, й теперішнє життя провести з доброю надією, а в майбутньому стати перед Христом з великою відвагою та одержати невимовні блага, яких щоб удостоїлися всі ми з ласки й людинолюбства Господа нашого Ісуса Христа, що з Ним Отцю і Святому Духові слава на віки вічні. Амінь.

Оброби ниву твоєї душі, посічи терня, посій слово благочестя, насади чудові рослини любомудрості і з великою турботливістю доглядай за ними, – і ти будеш землеробом і скаже тобі Павло: «Працюючому трудівникові першому належить від плоду скуштувати» (2 Тим. 2, 6). І він займався цим мистецтвом, і тому в посланні до Коринф’ян сказав: «Я насадив, Аполлос поливав, Бог же зростив» (1 Кор. З, 6). Нагостри твій серп, бо його затупив ти пересиченням, – нагостри постом, Ступи на шлях, що веде до неба, ступи на шлях тісний і вузький, – і піди ним. Як же ти можеш, і ступити на цей шлях та йти ним? Виснажуючи й поневолюючи своє тіло, бо на тісному шляху дуже заважає огрядність від переситу. Приборкай хвилі непорядних пристрастей, угамуй бурю злих помислів, збережи в цілості човен, покажи велику досвідченість, – і ти керманич.

Для всього цього нехай буде в нас і поприщем і вчителем піст. Піст розумію не той, якого дотримуються багато хто з нас, а піст справжній, – стриманість не лише від їжі, але й від гріхів, бо піст сам по собі не може спасти тих, хто дотримується його, якщо не відповідатиме він постановленому законові. І борець, сказано, не увінчується, якщо незаконно буде змагатися (2 Тим, 2,5).

Отже, щоб і нам, і здійснивши подвиг посту, не позбавитися вінка за нього, повчімося, як і в який спосіб має відбуватися ця справа. І фарисей той постив, але після цього посту вийшов (з церкви) позбавленим плодів, вирощуваних постом. Митар не постив і, не постившись, випередив того, хто постив, аби ти знав, що немає ніякої користі від посту, коли його не супроводить і все інше. Постили ніневітяни, і залучили до себе благовоління Боже; постили й іудеї, і не тільки нічого не здобули, але й були осуджені (Іс. 58). Якщо ж піст погрожує такою небезпекою тим, хто не знає, як треба поститися, то вивчимо закони посту, щоб нам не бігти непевно (1 Кор. 9, 26), не бити повітря, не битися з тінню.

Піст є ліки. Проте ліки, хоча б тисячу разів були корисні, часто бувають даремні для того, хто не знає, як їх уживати. Треба знати й те, коли слід приймати їх, і кількість самих ліків, і будову тіла того, хто приймає, і особливості країни, і пору року, і належний рід їжі і багато іншого. І коли одне щось буде залишене без уваги, то завдасть шкоди всьому іншому, про що сказано. Якщо ж для нас потрібна така точність, коли треба лікувати тіло, тим більш необхідно з усією суворістю розбирати й розглядати все, коли уздоровлюємо душу і лікуємо помисли.

Подивімось же, як постили ніневітяни, і як вони позбавились гніву того. Чи тільки піст і веретище віддалили від них цей невідворотний гнів? Не це, а переміна всього життя. З чого це видно? – Із самих пророчих слів. Той же самий пророк, котрий сказав про гнів Божий і про їхній піст, про примирення (з ними Боже) і причину примирення говорить так: «І побачив Бог їхні вчинки» (Іона, 3, 10). Які вчинки? Що вони постили, що вбиралися у веретища? Зовсім не те; але замовчуючи все те, він додав: «… що відвернулися від злого шляху свого, і пожалував Бог про лихо, про яке сказав, що нашле на них і не наслав». Бачиш, що не піст урятував від небезпеки, але переміна життя зробила Бога благим і милостивим до іноплемінників. Це сказав я не для того, щоб ми ганьбили піст, а щоб шанували його, бо честь посту складає не утримання від їжі, але віддалення від гріхів; отже, хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той більше за все ганьбить його. Ти дотримуєшся посту? Доведи мені це своїми ділами. Якими, кажеш, ділами? Коли побачиш убогого, подай милостиню; коли побачиш ворога, примирись; коли побачиш свого друга щасливим, не заздри; коли побачиш красиву жінку, пройди мимо.

Нехай дотримуються посту не самі вуста, а й зір, і слух, і ноги й руки, і всі члени нашого тіла! Нехай постують руки, чисті від крадіжки й зажерливості! Нехай дотримуються посту ноги, припинивши відвідування протизаконних видовищ! Нехай постують очі, привчаючись не заглядатись на вродливі обличчя, і не задивлятися на чужу красу! Зір є їжа очей; якщо вона протизаконна і заборонена, то шкодить посту і руйнує спасення душі; коли ж законна й дозволена, то прикрашає піст.

Найбезглуздішим було б – щодо їств – утримуватись і від дозволеної їжі, а очима поглинати й заборонене. Ти не їси м’яса? Не куштуй же й очима нескромності. Нехай дотримується посту й слух, а піст слуху полягає в тому, щоб не сприймати лихослів’я й наклепу: «Не слухай, говорить, поголосу марного» (Вих. 23, 1). Нехай постує і язик від бруднослів’я та лайки. Що за користь, коли ми стримуємось від птахів і риби, а братів гриземо й мучимо? Лихослов сушить тіло братнє, угризає плоть ближнього. Тому й Павло, з погрозою, сказав: «Якщо ви один одного гризете та їсте, то глядіть, щоб не понищили ви один одного» (Гал. 5, 15).

Знаючи все це, змінимо й виправимо своє життя і потурбуємось про побожність і доброчесність, щоб досягнувши самої вершини любомудрості, й теперішнє життя провести з доброю надією, а в майбутньому стати перед Христом з великою відвагою та одержати невимовні блага, яких щоб удостоїлися всі ми з ласки й чоловіколюбства Господа нашого Ісуса Христа, що з Ним Отцю і Святому Духові слава на віки віків. Амінь.

Святого отця нашого Іоанна Златоуста бесіди про статуї, говорені до Антіохійського народу. Бесіда 10.

Джерело українського перекладу: «Православний вісник» 1984. № 3 ст. 10-11.

Відомості з його життя

Воістину непорушна опора православ’я, святий Григорій Палама, був найбільшим візантійським богословом XIV століття і одним з найбільших подвижників всіх часів. У ньому поєднувалися, за словами професора Г. Maдзарідіса, кращі сторони викладача духовного знання і досвідченого апологета містичного богослов’я і богослов’я тверезості свого часу.

Згідно першоджерелам, врятованим його біографом, святим Філофеєм Коккіним, в XIV столітті прикрасою великого Константинополя була велика відома сім’я Костянтина Палами і його дружини Калі, чиєю першою дитиною був Григорій.

Завдяки своїм чудовим батькам, Григорій отримав прекрасне виховання і освіту, ставши «невичерпним сосудом благочестивої і світської мудрості». Незважаючи на те, що його чекала блискуча світська кар’єра, він знехтував мирськими заняттями і в віці 20 років звернувся до відлюдників і вчителів чесноти Святого Афону, яким хотів наслідувати в благочестивої аскезі і християнської досконалості.

У цій великій особистості поєднувалися рідкісна природна обдарованість, відмінне сімейне виховання, світська освіта, богословська освіта, аскетичний уклад і непорушна воля.

Тому він вважається рівним гідним великим святим отцям, опорою Церкви і непорушною опорою Православ’я.

Саме Божественне Провидіння привело в світ св. Григорія в критичний для Церкви період ісихастського відродження, щоб він взяв на себе захист обумовлених батьків-ісихастів Святої Гори.

Знавець практичних знань святоотцівської традиції, він вніс величезний внесок у справу виправдання ісихастів трьома великими місцевими Соборами, які тоді проходили в Константинополі, а також в справу осуду єретика Варлаама Калабрія.

Фрагменти з богослов’я святого Григорія Палами

Богослов’я святого Григорія Палами не було «богослов’ям наслідування», як стверджують його західні вороги-мислителі. Навпаки, воно було творчим відображенням давньої традиції Церкви. Святий Григорій упорядкував всю традицію Церкви. Він відрізняє недоступну сутність Бога від Його доступних енергій. Це стає центром його вчення. Розмежування між сутністю і енергіями Триєдиного Бога є стародавнім вченням Церкви. Василь Великий писав: «Ми вже стверджуємо, що пізнаємо Бога нашого за діями, але не даємо обіцянки наблизитися до самої суті. Бо хоча діяння Його і до нас сходять, однак же сутність Його залишається неприступною».

Багато отців Церкви вчать, що для сходження до Бога людина володіє двома різними очима. З одним оком він сходить до Творця через природу і діяння Створення, з іншим – через нестворені Божественні енергії.

Це показує, що Бог сходить до людини зі Своєю благодаттю і діяннями, тобто Божественними енергіями, не виходячи за межі недоступного Божественного Світла, в якому Він перебуває вічно, як про це пише наш сучасник отець Георгій Флоровський.

Звичайно, можливості пізнання Бога через доступні нам Божественні енергії обмежені. Богослов’я святого Григорія Палами є його вчення про людське досконало. Людина, повчає він, в умовах безперервної молитви, очищення і Божественної освіти підводиться Богом до обожнення.

Сучасне сприйняття богослов’я Григорія Палами

Вчення про піднесення природи людини і світу і про участь Бога в світі через Божественність і нествореного світла є, так скажемо, гострою необхідністю для нашого часу. Справедливо кажуть, що богослов’я Православної Церкви, як визначив і сам святий Григорій Палама в XIV столітті, особливо актуально для людей будучих століть. Бо змучена турботою про матеріальне людина нашого часу краще сприймає послання святого бо: «тільки через досвід Церкви зможе вона наблизиться до Бога».

Дуже часто ми чуємо чужий Православ’ю заклик до «відторгнення від отцівських повчань і прийняттю лише соціальності християнства». Навіть в області релігійної освіти йде мова про його укладення в соціальні та релігійні рамки і про позбавлення від його обов’язкового характеру.

Таким чином, однак, ми ризикуємо змішати апокаліптичне християнство з соціально-політичними системами, а також зі східними релігіями і філософіями.

У той час як православна духовність, своєрідно виражена святим Григорієм Паламою і іншими отцями Церкви, рішуче демонструє нам, що великий Бог не відсутній в нашому світі, а через нестворені Божественні енергії входить в світ, підтримує і спрямовує його.

Джерело: Журнал «Еро», Центр Єдності і дослідження наших традицій, 9-е видання, січень-березень 2012 року, Салоніки

Переклад українською – «Київське Православ’я»

31 березня, в день святкування пам’яті святителя Григорія Палами та Собору всіх святих і преподобних отців Києво-Печерських, В Свято-Покровському чоловічому монастирі відбувся постриг в ченці, насельника монастиря – диякона Сергія (Янченко). Постриг звершив намісник монастиря о. Діонісій (Васильєв). В чернечому постригу о. Сергія було наречені ім’ям – Даміан. Тож помолімося всі, щоб Господь помилував його і утвердив в православній вірі та і на цьому не легкому чернечому шляху. Після служби о. Діонісій виголосив змістовну проповідь:

Проповідь о. Діонісія на постригу

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні ми з вами святкуємо другу неділю великого посту та згадку великого святителя Григорія Палами.

Григорій Палама, афонський чернець (1296-1359), був одним із засновників ісихазму, містичного вчення про злиття людини з Богом. По вченню Палами і його побратимів-ісихастів (Сімеона Нового Богослова, Григорія Синаїта і інших), людина, яка досягла досконалості в любові, полюбивши Бога без жодного егоїзму і користі, може за допомогою молитви з’єднатися з Божественною енергією, тобто живій і всюдисущій благодаті Бога (по-грецьки energeia означає дієвість, те що діє, і піднестися до самого Бога, побачивши своїми очима Світло його передвічної слави – обожитися. Багато сподвижників ісихастів неодноразово бачили славу Божу у вигляді сліпучого і невимовного світла. Ісихасти стверджували, що саме це світло апостоли побачили на горі Фавор. Саме ж слово «ісихазм» походить від грецького «ісихия» – «мовчання», оскільки для досягнення необхідного стану духу ісихасти практикували тривалу відокремлену «розумну» молитву, тобто в думці, без слів, особливо віддаючи перевагу Ісусовій молитві: «Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного!». Часто вони вдавалися, цілком зосереджуючись на молитві, до певних тілесних зусиль – перебуваючи в стані молитви, сиділи на низьких лавках або сходинках, зігнувши спину і дихаючи в особливому ритмі. Григорій Палама був досить великим сподвижником святої гори Афон, практикував поглиблену молитву. Його постать є однією з уособлень справжнього чернечого життя.

Сьогоді православна церква згадує також собор усіх святих преподобних отців Києво-Печерських, нам знайомими є досить багато їх імен, але багато залишилися невідомим для нас. Вивчаючи Києво-Печерський патерик чи такі твори як «Повість минулих літ», житіє святих та інші авторитетні історичні джерела, ми неодноразово дивуємося великим подвигам Печерських старців та преподобних отців. Одним з таких є преподобний Даміан.

У чернечому житті прп.Даміан був послідовником свого настоятеля – прп. Феодосія. До самої кончини харчувався лише хлібом і водою. Найперший серед братії здобув славу цілителя. “Патерик Києво- Печерський” розповідає, що коли приносили до монастиря хворих дітей, ігумен Феодосій направляв їх до Даміана. Преподобний молився, помазував хворих святим єлеєм, і вони зцілялися. Досить потужною була молитва цього святого. Отже, монах Даміан був чи не першим педіатром на Русі. У Житії прп. Феодосія повідомляється, що Даміан ревно «подражає життю і смеренню» св. ігумена. Багато з тих хто знав Даміана свідчили авторові Житія «про велике його смирення, і життя, і послушання, що вын у всьому підкорявся ігумену». Ті, хто був у Даміана у келії бачили «лагідність його і неспання у всі ночі, перебування його увесь час в молитві чи читанні святих книг». Перед своєю смертю святому з’явився ангел в образі прп. Феодосія, і сповістив, що Даміан буде в Царстві Небесному. У Житії прп. Феодосія приводиться молитва Даміана, у котрій він просить у Христа бути причасником Його Царства і не розлучатися з прп. Феодосієм і після смерті. Прп. Феодосій з декотрими насельниками монастиря були при хворому Даміані аж до самої його смерті.

Довго вагався я, коли ж звершити постриг, на який день його призначити. Багато раз дата за тих чи інших обставинах змінювалася, переносилася, і не тому, що брат наш не був достойний постригу раніше, а очевидно дією Божого промислу. Перед прощеною неділею я проснувся після звичайного нічного сну і немов ангелом були нашептані мені слова «Вже пора! Час наблизився, немає куди відтягувати.» Вставши з ліжка я взяв церковний календар і мій погляд впав на сьогоднішній день, відклавши календар я довго молився, роздумував і наважився запитати думку брата, адже мого бажання у вирішенні цього питання замало. Після обідньої трапези я лишив отця в келії і став з ним говорити, я не знав які слова маю до нього промовити, як сказати йому свою думку, щоб не нав’язати її, щоб людина змогла сама вибрати, що для його серця наймиліше. Сталося непоясниме чудо, Сам Бог промовляв в той час моїми устами, Сам Бог віткрив братові вуха для слухання і серцем я відчув, що щось неописане в той час сталося, вибір і бажання двобічно співпали. І з уст брата я почув смиренні слова згоди. В той час зраділа душа моя від почутого, адже немов якесь таїнство в ту хвилину відбулося.

Я давно знав бажання брата прийняти першу ступінь чернецтва – рясофор. Та рясофор – це ще не повноцінний монах, це та людина яка не дає ще чернечих обітниць, це ще той, що не зрікається повністю світу, це той котрий вагається в своєму виборі, а отже не стоїть міцно. І тут, щось немовби підштовхнуло мене запитати брата, а чи не бажає він повністю віддатися Богові склавши всі монаші обітниці, адже в моєму серці немов чужий голос промовляв, ти ж бачиш, що він готовий, питай його мерщій. І насправді, коли я спитав брат не вагаючись погодився вдруге.

Два тижні ми готувалися до цього дня, усердно молилися, підготовлювали чернечи одежі, говорили про це священнодійство, все начебто було чудово, але залишилося ще одне питання не вирішеним, яким же ім’ям наректи новопостриженого брата? Я відчував велику відповідальність під час вирішення цього питання, багато молився, просив Бога вказати на те ім’я яке було б благо – угодне Його Святій волі. Я перечитав житія всіх святих Києво-Печерських, перебрав сотні імен та характерів, ставив на важіль кожне ім’я, прискіпливо перебираючи, немов гору дорогоцінних каменів, щоб вибрати достойну перлину для цієї прикраси. Кожного вечора я засипав в сумнівах і ваганнях, кожен день мене постійно бентежило це питання. Адже ціла доля людини сьогодні в моїх руках. Це досить важкий вибір! Це значуща відповідальність! Це доля людини! Одного дня Бог вказав мені на ім’я Даміан, довго не приймав я рішення, вагався, вмовляючи себе, що то не Божа воля, а лише моя особиста примха. Та все ж після довгих моральних катувань, коли мені це ім’я вже навіть подобатись перестало, я відчув отой Божественний голос, що все ж стверджував в цьому виборі. Немов Святій Марії і Йосипу було одкровення наректи божественне дитя ім’ям Ісус, подібний поклик відчула і моя душа.

Даміан – приборканий, так це ім’я перекладається з грецької мови.
Так і кожен монах ставши на шлях спасіння в монастирі повинен приборкати всю свою плоть, свої пожадання, пристрасті та звички. Повинен лишити мирське і покоритися Божественному, відректися від світу і прилучитися до Царства Небесного, відректися сатани та його спокус і з’єднатися з Богом і від нині вести відверту війну з дияволом.
Тому сьогодні ми молилися, що Бог прийняв свою заблудлу овечку, щоб прийняв блудного сина, щоб прийняв брата цього як розбійника до Свого Небесного граду. Хай же міцним заступником і молитвеником, за тебе брате, перед престолом Божим буде преславний святий сподвижник і цілитель Києво-Печерський Даміан. Від сьогодні твоя душа під його святою опікою.

В твоєму житті брате, відбулася значуща подія, сьогодні ти помер, помер для світу, помер для гріха, помер для диявола, сьогодні тебе вже не існує в світі і вся влада світу вже не володіє тобою. Та смію нагадати тобі брате Євангельські слова, що написав апостол Павло в своєму посланні до Римлян: «Знаємо, що наша стара людина розіп’ялася з ним (Христом), щоб знищити гріховне тіло, щоб ми більше не служили гріхові; бо хто вмер, той виправдався від гріха. Якщо ми померли з Христом, то віримо, що й житимемо з ним, знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, більше не вмирає – смерть над ним більше не володіє. Бо як він помер, то один раз помер для гріха, а як живе, то для Бога живе. Так само й ви вважайте себе мертвими для гріха і живими для Бога в [нашім Господі] Ісусі Христі. Хай же гріх не панує у вашому смертному тілі, – щоб не слухалися його пожадливостей, не давайте ваших членів гріхові за знаряддя неправедності, – але віддавайте себе Богові, як ті що воскресли з мертвих, а ваші члени – Богові, за зброю праведності. Хай бо гріх не панує над вами, бо ви не під законом, а під ласкою. То що, будемо грішити, бо ми не під законом, а під ласкою? Зовсім ні! Хіба ви не знаєте, що кому піддаєтеся як раби на послух, рабами того ви і є: кого слухаєте, – то або гріха на смерть, або послуху на праведність? Дякувати Богові, що були ви рабами гріха, але послухали серцем ту науку, якій віддалися. Звільнившись від гріха, стали ви рабами праведності. Кажу це по-людському, з огляду на немічність вашого тіла. Бо як ви віддавали були ваші члени в рабство нечистоті та беззаконню для беззаконня, так тепер віддали ваші члени в рабство праведності – на освячення. Бо коли ви були рабами гріха, то були вільні від праведності. Який же плід ви тоді мали? Його ви нині соромитеся, бо його кінець – це смерть. Нині ж, звільнившись від гріха і ставши рабами Божими, маєте ваш плід – освячення, а кінець – вічне життя. Бо відплата за гріх – смерть; дар же Божий – то вічне життя в нашім Господі Ісусі Христі.» Ось до Нього саме ти сьогодні брате і прилучився, померши для гріха, тепер житимеш для Бога. Від сьогодні вже смерть не володіє тобою, володар твій від сьогодні тільки Бог! Тож хто хоче бути досконалим, хай продасть майно своє візьме хрест свій і йде за Христом. На добру путь став ти сьогодні брате, стій непорушно, постійно молись і хрестом, що в руках тримаєш зможеш відігнати всі підступи і стріли ворожі. Спасайся в Богу!

Намісник монастиря о. Діонісій (Васильєв)

31.03.2013 р.Б.

У ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Улюблені брати і сестри!

Ось пройшов, дорогі мої, перший тиждень Великого посту. Відсвяткували першу неділю Великого посту, що присвячена Церквою Торжеству Православ’я. Нагадаю вам, що сенс Торжества Православ’я полягав у тому, що відкрита була нова істина православної віри. І якщо після першої неділі Великого посту ми вступили в другий тиждень, ми вже йшли новим шляхом. Адже ікона, що зображує Бога, як вчили святі отці, які встановили іконошанування, можливо, з’єднуються з деякими властивостями Божими тому, що Сам Бог – Творець вписав у кожної людини Свій образ, Свою ікону. Кожна людина носить в собі живий образ Божий.

Голосно звучали сповідання нашої найсвятішої Православної віри ми прославляли захисників істини минулих століть: благовірних царів і патріархів, священиків і вождів христолюбивого воїнства, ченців і простих віруючих. Оголошували анафему єресь і їх захисників. Ми говорили про страшну шкоду єресі, що спотворює оголошене вчення. Великий святитель Афанасій Великий ще в IV-тому столітті учив: «Хто не втримає православної віри, без жодного сумніву, навіки загине».

Тому, вступивши в другий тиждень Великого посту, ми вже добре знали, що образ Божий в нас є. І цей образ Божий має в собі властивості Самого Бога. І мета посту, устремління всіх наших подвигів – покаянного, молитовного, всіх наших прохань – є прагнення до розкриття в нас образу Божого, який вписаний у нашу природу, в наше єство рукою Самого Бога-Творця. Легше стало дихати, краще стало жити, ми чистіше стаємо, бачачи, куди ми йдемо, і навіщо ми йдемо, і про що просимо Бога.

Господь, у своїй милості і задуму про наше спасіння, дозволив нам досягти сьогоднішню неділю – другу неділю Великого посту.

Ця неділя Великого Посту присвячена пам’яті святителя Григорія Палами – великого богослова XIV-го століття, який учив про нестворене Фаворське світло і ця неділя називається Неділя  світлотворених постів.

У своїй великій роботі «Томос віри», святий Григорій Палама говорить, що образ Божий в нас – це насамперед світ, не фізичний світ, а той самий світ, яким засяв на Фаворській горі Господь Ісус Христос у час Свого чудового Преображення. Це світло слави Божої, і образ Божий в людині є промінь цієї слави Божої. Людина з образом Божим в собі творить неймовірні речі – він його калічить, опоганює, затемнює. Це ми знаємо. Але, повинні також пам’ятати, що образ цей є незнищуваний. Винищити в собі образ Божий чоловік не може з милості Божої до нас. Він незнищуваний! І він кожному з нас притаманний цей нерукотворний світ, вічне світло слави Божої, що було показано на горі Фаворської у час Преображення Господнього.

Святий Григорій Палама пише у своєму слові на другу неділю Великого посту: «Таким чином, оскільки Царство Боже наблизилося, то справами покаяння зробимо себе достойними його, зробимо зусилля над собою, відкидаючи злі бажання і навички, бо Царство Небесне береться силою і потрібно прикласти зусилля здобуваючи  його. Будемо наслідувати терпінню, смиренню і самої віри богоносних отців, вб’ємо все зло в нас, що існує на землі: розпусту, бруд, пристрасті, злі похоті і жадібність, – особливо ж у ці святі дні посту». Приступаючи до посту і молитви, будемо сповнені любові один до одного і, якщо щось було недобре у наших відносинах один до одного, – пробачимо і добрими справами і словами відновимо мир і злагоду, щоб з відвагою повторювати слова молитви: «Отче, прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт. 6:12).

Нерукотворне світло, про яке вчить святий Григорій Палама, переносить нас на гору Фавор. Бо на горі Преображення вигляд Господа змінився так, що обличчя Його світилося точно сонце, а ризи зробився білим як світло. Знаємо з слів Господа, що праведники в царстві Божому «засяють як сонце» (Мт. 13:43). Знаємо, що Бог «живе в неприступному світлі» і що «ніхто з людей» Бога в Його природі «не бачив і бачити не може» (1 Тим. 6:16). Але як сонце постійно випромінює з себе світло, і ця дія є його невід’ємною властивістю, так і Бог виявляє себе у світі і в людині особливими справами, або божественними енергіями.

Вчення про нерукотворне світло для нас найбільш важливе саме зараз, коли ми крокуємо по шляху Великого посту і робимо рахунок власного життя. Адже іноді ми не бачимо своїх гріхів не тому, що їх немає, а тому, що в нашій душі так темно, що ми не відрізняємо вже світло від темряви, і тільки в міру нашого наближення до цього нерукотворного світла починаємо бачити в собі ту страшну пітьму , яка присутня в кожної грішної людині, в кожному з нас.

Постом, молитвою і покаянням ми повинні дізнатися про те, що Бог закликає нас до життя, де світло і радість і де ми стаємо учасниками Божественної природи. Через нерукотворне світло в нашій душі ми покликані з вами пізнати і побачити, що Господь благий. Цей нерукотворне світло, ця благодать дають нам зрозуміти, чому в нашій головній молитві в період Великого Посту, Церква молиться словами, які є печаткою всіх прохань: «Господи, дай мені бачити мої гріхи і не судити брата мого». – Щоб розуміти, що кожна людина покликана Господом до вічності, і для кожного з нас Господь втілився і прийняв страждання.

Закликаючи нас до самотності і зосередженості в дні посту, Господь звертає нас на шлях пізнання нашого беззаконня і готовності до покаяння. Для цього необхідно уникати марних розваг, які можуть хвилювати душити, заморочити її гріховними образами, страстями. Всього того, що вносить в нашу душу замішання і спокусу, відволікаючи її від молитви і благочестя.

Спробуємо, браття, щоб наші піст і молитва не були безплідними. Не будемо піддаватися обмовам злого, який переконує нас здійснювати молитву недбало та з і гординею фарисея. Та будуть молитва і піст наш не для погляду людей, що славлять нас як «молитовників і пісників» і тим самим позбавляють нас нагороди за працю і стійкість в пості. Бог закликає нас не чекати похвали від людей за нашу стриманість, як робили фарисеї, а, навпаки, помити обличчя, помазати голову маслом, не бути нудним і похмурим. Святий Григорій Палама говорить піднесено про це закликом: «Тут під «головою» треба розуміти голову душі, тобто наш розум. Зробити його милостивим, а наша «обличчя», тобто уявлення, обмити від ганебних і нечистих думок, гніву і всього поганого».

За допомогою нерукотворного світла, через щиру молитву, піст і покаяння приходить в нашу душу, можна побачити все зло світу, всю витонченість брехні сатанинської, якої ми протистоїмо сьогодні.

Будемо ж молитися нашому Всемилостивому Господу, щоб Він сподобив нас благодаті нествореного світла. Щоб світлий був шлях нашого поста. Щоб дав нам Господь сили на боротьбу і тоді позбудемося Божого осуду за повернення до гріховних спокус, будемо зі страхом стоять перед Богом, звертаючись до Нього з молитвою, всіма силами стримуючи гріховні прагненні, приборкуючи плоть свою з страстями і блудом, приносячи Богу плоди гідного покаяння і змінюючи наш спосіб життя на краще, щоб Господь, бачачи наше прагнення і зусилля на шляху покаяння, удостоїв нас великої милості – причастя Святих Тайн Його Тіла і Крові, дарував нам зцілення наших душевних і тілесних хвороб і сподобив нас увійти в істинну нашу оселю – Небесну Обитель, де нас чекає спадкоємця і Подавець всього благого Господь наш Ісус Христос. Амінь.

прот. Сергій Горбик

Друга неділя Великого Посту 2013 р.Б.