Дехто стверджував, що святий Василій перевершує двох інших, тому що він, як ніхто інший, умів пояснювати таємниці віри і своїми чеснотами піднявся до ангельського сану. Організатор чернечого життя, керівник усієї Церкви в боротьбі з єрессю, строгий і вимогливий пастир щодо християнської моралі, в ньому не було нічого підлого чи земного. Тому, говорили вони, він вищий від святого Златоуста, який за своєю природою був більш схильний до відпущення грішників.

Прихильники святителя Златоуста заперечували, що достовірний архієпископ Константинопольський був не менш ревним, ніж святитель Василь, у боротьбі з пороками, у приводженні грішників до покаяння і піднесенні всього народу до досконалості Євангелія. Золотоустий пастир незрівнянного красномовства напоїв Церкву потоком проповідей, у яких він тлумачить божественне слово та показує його застосування в повсякденному житті з більшою майстерністю, ніж два інших святих Вчителя.

Згідно з третьою групою, святий Григорій Богослов мав віддавати перевагу іншим через велич, чистоту і глибину його мови. Володіючи суверенною майстерністю всієї мудрості та красномовства Стародавньої Греції, він досяг такого рівня споглядання Бога, що ніхто не міг так досконало висловити догмат Святої Трійці, як він.

Оскільки кожна фракція таким чином протиставляла одного з Отців двом іншим, увесь християнський народ невдовзі був втягнутий у суперечку, яка не лише сприяла відданості Святим у Місті, а призвела лише до поганих настроїв і нескінченних аргумент. Тоді однієї ночі святителю Іоану Мавропу, митрополиту Євхаїтського (5 жовт.) явились уві сні три святителі спочатку окремо, потім разом і, промовляючи в один голос, сказали: «Як бачиш, три ми з Богом, і ніякі розбрати чи суперництво не розділяють нас. Кожен із нас, відповідно до обставин і натхнення, яке отримав від Святого Духа, писав і навчав того, що личить спасінню людства. Серед нас немає ні першого, ні другого, ні третього, і якщо ви покликаєте когось із нас, то двоє інших одразу з’являються з ним. Тому скажи тим, хто свариться, щоб через нас не створювали розколів у Церкві, бо коли ми були на землі, то не шкодували зусиль, щоб відновити єдність і злагоду в світі. Ви можете з’єднати наші три пам’ятні дні в одне свято і скласти для нього службу, вставивши піснеспіви, присвячені кожному з нас відповідно до вміння і знання, яке вам дав Бог. Потім передайте його християнам із наказом святкувати його щороку. Якщо вони вшановують нас таким чином, що ми з Богом і в Бозі, ми даємо їм слово, що будемо заступатися за їхнє спасіння в нашій спільній молитві». При цих словах святі були піднесені на небо в безмежному світлі, розмовляючи один з одним поіменно.

Святий Іоан негайно зібрав людей і повідомив їм про це одкровення. Оскільки всі його поважали за його чесноти і захоплювали його потужним красномовством, три сторони уклали мир і всі закликали його не втрачати часу на складання служби спільного бенкету. З тонкою проникливістю він обрав 30 січня як відповідний для святкування, бо це поклало б печать на місяць, у якому кожен із трьох Ієрархів уже мав окрему пам’ять (Святого Василія – 1 січня; Святого Григорія – 25 січня; Святого Івана). (перенесення мощей) – 27 січня).

Три ієрархи — земна трійця, як вони називаються в деяких чудових тропарях їхнього служіння — навчили нас у своїх творах і рівночасно своїм життям поклонятися і прославляти Пресвяту Трійцю, Єдиного Бога в трьох Особах. Ці три світила Церкви пролили світло істинної Віри по всьому світу, зневажаючи небезпеки та переслідування, і вони залишили нам, своїм нащадкам, цю священну спадщину, завдяки якій ми також можемо досягти повного блаженства та вічного життя в присутність Бога і всіх святих.

Празником Трьох Святителів наприкінці січня — місяця, в якому ми зберігаємо пам’ять багатьох славних єпископів, сповідників і подвижників — Церква певним чином повторює пам’ять усіх святих, які свідчили Православну віру. своїми творами та своїм життям. У цей празник ми вшановуємо все служіння науки святої Церкви, а саме освітлення сердець і розумів вірних через згадування всіх Отців Церкви, тих зразків євангельської досконалості, які підніс Святий Дух. від віку до віку і від місця до місця, щоб бути новими Пророками та новими Апостолами, провідниками душ до неба, утішителями людей і вогненними стовпами молитви, підтримуючи Церкву й утверджуючи її в правді.

Адаптовано Синаксар: Житія святих Православної Церкви, том. 3, укладений ієромонахом Макарієм із Симонос Петри та перекладений з французької Крістофером Хуквеєм (Халкідіки, Греція: Священний монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці, 2001) ст. 352-354.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Orthodox Times

Справді, що є більш благословенним, ніж наслідувати на землі ангельський хор і всюди супроводжувану молитвою, приправляти свою працю гімнами, як сіллю?

Хто з нас не шукає християнської досконалості? Можливо, непереборне прагнення до молитовного єднання з Богом перед лицем величезних викликів у нашому світі є чимось, що ми поділяємо з християнами четвертого століття. Могутній каппадокійець Василь Великий (приблизно 330-379 рр. н. е.) може побачити, як через його Листи та найперші збережені версії його Правила життя, його Аскетикону , переконливо звертається до духовної сили споглядальної молитви коли зіткнувся з тривожними часами навколо нього, і навчати цьому послідовників — і вас.

Василій Великий цілком імовірно перший святий, який створив культ шанування в ранньому християнстві, не зазнавши фактичної мученицької смерті; ба більше, навіть за його власного життя його вітали почесним титулом «Великий». Коли він переміщався між усіма космополітичними задоволеннями, які спокушали його, і навислою небезпекою єресі, яка часто гнила у церковному житті великих міст, видіння ідеальних днів, зайнятих молитвою, переконливо відвернуло його від усього цього. Голос Ісуса Христа наполегливо звернувся до нього зі Святого Письма, змусивши його відійти від зайнятого публічного життя, навіть коли його зрештою покликали бути єпископом Кесарії.

Можливо, ви також бачите, що шукаєте притулку в боголюбній насолоді споглядальної молитви? Славетна трансцендентність Господа чекає на вас там, навіть у наші скрутні часи — і тому яскравий заклик Василя до внутрішньої духовної дії знову звучить істинно сьогодні. Справді, як нам справлятися у важких життєвих обставинах? У своєму творі святий Василій закликає нас змінити наші пріоритети життям у молитві та прагнути наслідувати нашого Спасителя Ісуса Христа. Тлумачачи вчення Господа, цитовані в Новому Завіті, і ставлячись до них, якщо хочете, як до вказівок духовного отця, Василь запропонував практичний план розвитку ідеального філософського способу життя, який часто живе в глибокій медитації, як частину духовна практика в громаді. Зверніть увагу, що термін «філософський» використовується тут у пізньоантичному сенсі «теологічний». Правило Василія ґрунтується на духовних настановах, які віддзеркалюють послання Ісуса Христа в Євангелії та літературі Павла.

Для Василя встановлення способу життя, заснованого на глибокій медитативній молитві, було відповіддю на виклики, з якими він стикався. Бо він був у розпачі, що: «в одній лише церкві Божій, за яку помер Христос, я бачив великий і надзвичайно розбрат з боку багатьох, як у їхніх стосунках один з одним, так і в їхніх поглядах на божественне Писання. Бачачи ці й подібні речі, я більше того запитував, що і звідки стало причиною такого великого зла?» [2]

Василь походив із родини видатних християн із Каппадокії, у Василя Старшого та Еммелії виховували десятьох дітей, п’ятьох із яких згодом було зараховано до лику святих. (Василія Великого вшановують 1 січня, Макрину — 19 липня, Григорія Нісського — 10 січня, Петра, єпископа Севастійського — 9 січня, а дияконису Теосевію, як і її брата, вшановують 10 січня). Ранні листи Василя дозволяють нам побачити його розчарування, а також його зростаюче захоплення аскетизмом, коли він був далеко від школи, особливо в Афінах. У випадку Василія він отримав право на найкращу грецьку освіту, яка личить синові видатного каппадокійського ритора. Тут, у товаристві своїх товаришів, Василь опинився в дослідженні ландшафту свого серця, яке все більше й більше уникало вишуканості космополітичного світу, навіть коли він формувався та навчався в ньому.

«Я вже провів багато часу в гонитві за марнославством і змарнував майже всю свою молодість у марній праці». Потім настало пробудження: «Нарешті, ніби прокинувшись із глибокого сну, я глянув на дивовижне світло істини Євангелія. Тоді, голосно оплакуючи своє злиденне життя, я благав дати мені провідника, щоб познайомити мене з уроками благочестя» (Лист CCXXIII.2). Василій шукав своїх провідників серед отців пустелі. «І я знайшов багатьох в Олександрії, і в решті Єгипту, і ще інших у Палестині, і в Сирії, і в Месопотамії… Я був вражений їхньою наполегливістю в молитві. Вони правдиво показали, що означає жити тут, унизу, і вести нашу розмову на небі. Я молився, наскільки це було в мені, бути послідовником цих» (Letter CCXXIII.2).

Після паломництва до Отців Сходу в пустелі Василій охоче розпочав життя інтенсивної молитовної практики в родинному реколекційному домі, заснованому в Понті, де до нього приєднався його друг, Григорій Назіанзин. «Скільки днів, — з ніжністю згадує Василь, — скільки днів ми провели в селі навпроти моєї матері, живучи як друг із другом і розмовляючи разом вдень і вночі?» (Letter CCXXIII.5). Святий Василій вважав, що Святе Письмо містить у собі все необхідне для розвитку теорії та практики контемплятивного життя, досконалого християнського життя, і тому воно може бути використане як основа Правила життя. Насправді можна сказати, що для Василя Новий Заповіт є християнським правилом — усе, що він зробив, це зібрав вчення Христа та застосував їх у житті як духовний путівник.

Усе це Василь використав для створення свого Аскетикону, який, імовірно, був завершений близько 363 року. Грецький оригінал, на жаль, втрачено, за винятком трьох фрагментів, і наше найкраще його критичне видання зараз — це латинський переклад Руфіно, який використовується для цього вивчення. Сільвас, який переклав його англійською мовою, пропонує положення для Правила Василія, як показано в його Пролозі 9-11, яке мало чим відрізняється від того, яке серед наших колег з ISEC, оскільки: «Василь був присутній, якщо не головував, на бдінні  спільноті з іншими християнами; коли богослужіння закінчилося, менша група благочестивих збиралася навколо Василя, щоб запитати його та послухати його вчення до світанку» [3].

Отже, завдяки безперервній дисципліні щоденної контемплятивної молитви Василій дедалі більше відчував, як він проголошував у своєму Правилі, особисте захоплення баченням Бога, яке воно відкривало: «Надзвичайно невимовна любов Бога — як я її відчуваю, — яка легше відчути, ніж говорити, це певне незрозуміле світло. Навіть якщо мова повинна цитувати або порівнювати спалах блискавки чи сліпуче сяйво, слух все одно не сприймає цього» [4]. Отже, засобом, за допомогою якого можна було відчути невимовну красу Бога, була глибока, добре відпрацьована медитація» (RBas 2.20).

Аскетичне життя між братами і сестрами розглядається як виконання заповіді Христа в Ів. 15:12 («Любіть один одного, як Я полюбив вас»); бо «той, хто любить свого ближнього, доповнює свою любов до Бога, оскільки це той, хто приймає собі все, що дарується ближньому» (RBas 2.69). Василь навіть заходить так далеко, що називає життя, присвячене молитві, як буквальну участь у божественності Бога, тим самим пропонуючи теозис : «Бог дав людині знання про Себе і зробив її розумною твариною на землі, і дав їй насолоду і красу невимовного раю… відкликаного від смерті та повернутого до життя через нашого Господа Ісуса Христа. І цього було недостатньо, щоб дати життя нам, хто був мертвим, Він навіть дав участь у своєму божестві та щедра обдарував нас даром вічності» (RBas 2.44, 49, 53).

Концентрована молитва, зосереджена на нашому прагненні ще глибше пізнати любов Бога, є метою досконалого життя, тому ми повинні старанно викорінювати всі спокуси, які можуть спокусити нас від наших роздумів, завжди пам’ятаючи про Бога: «Ми повинні тому пильнувати своє серце, щоб не сталося так, що низинні бажання викинуть і витісняти з нашого розуму бажання Бога. Так глибоко зафіксуймо цю форму і постать у нашій душі, як печать» (RBas 2.76-77).

Отже, в дузі богословської історії вплив вчення Василія та Правила Василія: «вплинув на автора Правила Бенедикта доктриною примату спільноти та взаємної любові як способу життя». християн, а також про необхідність добре перевіреного доброго порядку та певного почуття поміркованості, і все це під захистом спільного послуху» [5]. Крім того, «Аскетикон» Василія надихнув не лише Бенедикта на Заході, але й нашого улюбленого святого Теодора, який у дев’ятому столітті в Константинополі очолив організацію свого знаменитого монастиря в Студіосі.

Насправді святий Василій радить усім нам у будь-якому великому розпачі, який може охопити нас через нинішні тривожні часи; бо, так само як у часи суперечок Василія з декадентською імперією та Церквою загалом, як ми можемо уникнути пороку, запитує він, домагатися людської прихильності в цьому світі? Зрештою, Василій чітко звинувачує нас, що ми справді, кожен із нас, «будемо певні в присутності Бога і зберігаємо концентровану молитву та самотність, щоб догодити Богу, і маємо велике бажання отримати обіцяне блаженство». Господом» (RBas 60.1).

Посилання:

[1] Basil of Caesarea, Letter II, section 2,in Margaret Murphy, St. Basil and Monasticism (New York: AMS Press, 1930); hereafter correspondence given with letter and section as Letter II.2.

[2] Basil of Caesarea, De Iudicio Dei, PG 31.214.

[3] Anna Silvas, Introduction, The Rule of St Basil in Latin and English: A Revised Critical Edition, Anna M. Silvas, trans. (Collegeville, MN: Liturgical Press, 2013), p. 51, footnote 12.

[4] Basil of Caesarea, The Rule of St. Basil, Section 2, Number 18, in The Rule of St Basil in Latin and English: A Revised Critical Edition, Anna Silvas, trans. (Collegeville, MN: Liturgical Press, 2013); hereafter given with section and number as RBas 2.18.

[5] Silvas, Introduction, Rule of St. Basil, p. 11.

В. К. Маккарті, англіканський теолог і викладач Загальної духовної семінарії

Ця стаття є уривком із доповіді на щорічній конференції Інституту досліджень східного християнства (ISEC) на тему «Ісихазм: філософія, практика та сучасність» 14 грудня 2024 року. 

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Твоя скорбота про невіру деяких людей видає твою любов до Бога… молися за них. І станеш місіонером. Нехай твоїм першим місіонерським правилом буде молитва за тих, хто відпав від віри

Святитель Миколай Сербський

Автор окремих молитов – св. Нектарій Егінський.

***

Молитва за дітей

Всещедрий Господи Ісусе Христе, Який і Сам був дитиною, і любить і благословляє дітей, помилуй і спаси дітей нашого часу – щоб нехрещені хрестилися, а хрещені утвердились у вірі в Тебе, вічну Істину, і в любові до Тебе, Хто є Любов’ю невимовною.

Спаси, Господи, тих дітей, яких невіруючі батьки отруюють безбожністю і відвертають від Тебе, єдиного Спасителя.

Спаси, Всеблагий, і тих дітей, яких злі вчителі, без Бога і душі, відчужують від Тебе, їхнього Творця, і споріднюють їх із цуценятами.

Спаси, Господи, і тих дітей, чиї чисті душі забруднює всяка аморальність на вулиці та в театрі, – врятуй їх від нечистоти вулиць та видовищ.

Спаси, Всемилостиве, і тих дітей, які, втративши батьків, потрапили до рук суворих опікунів, або злих вітчима чи мачухи, – врятуй їх від слухання поганих слів і від видіння злих діл.

Спаси, Сину Божий, синів людських, яких тягають туди і сюди на різні тілесні тренування та заняття, але не дають головного заняття – зростання у законі Твоєму святому, у правильних думках, у милосерді та у всіх справах добра та правди.

Аби по молитвах раба Твого святого Стиліана виросли діти віку цього і дозріли для синівства Божого та небесного громадянства, на своє вічне спасіння, і на Твою славу та подяку. Амінь.

Молитва за правителів народів

Усі народи є Твої словесні стада, Слове Божий. Вони Твоя власність, і один Ти краще знаєш, як ними керувати.

Кожен краще знає, як керувати своїм маєтком, ніж чужим. Правителі народів земних керують чужою власністю, бо керують тим, що є Твоє.

Напоум, Господи, правителів народів земних, щоб правили вони за святою волею Твоєю;

– щоб вели народи шляхом, який Ти вказав;

– щоб відвертали їх від того, що є зло перед лицем Твоїм;

– щоб берегли їх зі страхом, усвідомлюючи як найбільше благо те, що Ти їм це довірив.

Влада – велика спокуса, і мало тих, хто може її витримати. Витримують лише ті, хто усвідомлює, що є слугами Твоїми, що стоять у підніжжі ніг Твоїх.

Багато людей, які зловживають своєю владою над природою. Чимало й тих, що зловживають владою над рівними собі.

Немічна кожна людина, Господи, і готова віддатися самолюбству і гордині. А гординя занапастила багатьох ангелів, не кажучи вже про людей.

Заради любові Твоєї і народам Твоїм, Творче, наповни правителів народів страхом суду Твого. І задля них та їхнього спасіння не прогнівайся, Господи, але підтримай їх Твоїм Духом сили, мудрості та святості. Аби вони спасли свої душі, допомагаючи спасенню народів Твоїх, вдень і вночі дивлячись на Тебе як на Правителя над правителями. Молитвами святого Стефана Девонського та інших праведних слуг Твоїх, що були при владі, помилуй, Всемилостиве, і почуй нашу молитву. Амінь.

Молитва за душевнохворих

Ум вічний і незбагненний, Котрий в ангелах і людях посіяв насіння від Свого розуму, Який думкою Своєю охоплює весь створений світ і благою мудрістю промишляє про всяке творіння, почуй молитву нашу про хворих розумом братів наших.

Людина без розуму не стає жменею праху, яку носить туди і сюди, без смислу і без цілі, без розрізнення доброго від злого і живого від мертвого.

Праведний єси, Боже, і по правді опускаєш на людей муки за їхні нерозкаяні гріхи. Але по правді Ти будеш судити на Страшному Суді Своїм, а тепер змилуйся над тими, чиїм розумовим стражданням найбільше радіють сини смерті, що ворогують проти Тебе та людей.

Оскільки щороку збільшується кількість людей, які хваляться своїм розумом, покриваючи Твоє ім’я зневагою, то збільшується і кількість тих, хто, втративши розум, поповнюють собою божевільні будинки.

Ти даєш розум, аби люди знали, що розум від Тебе. Ти забираєш розум, аби люди побачили, що розум Твій. Великий Подавця дарів, яви милість Свою до збожеволілих, і ради страшної жертви Сина Твого на хресті за весь рід людський поверни розум безумним, і через це приведи до покаяння їх самих та їхніх родичів. Аби більше цінували і берегли чудовий дар розуму, яким Ти прикрасив людей і підняв над кожним іншим творінням у світі.

Молитвами Пресвятої Богородиці, святого Нифонта і святого Наума, помилуй і спаси, Господи, хворих на розум братів наших, аби і вони Тебе славили як триєдине вічне світло, разом із усяким розумним творінням на небі та на землі, на віки віків. Амінь.

Молитва за тих, хто не шанує святих

Молимося Тобі за тих одноплемінників і супутників наших, які відмовляються шанувати пам’ять святих Твоїх і які без страху перед Тобою і без сорому перед православними предками своїми всьому світу оголошують, що не шанують святих Твоїх.

Хіба не відверне Цар своє обличчя від того, хто відвертає своє обличчя від дітей царських? Невже вшанує Цар того, хто не вшановує царських чад? Господи, батьки наші прославляли молитвами, милостинями та піснями тих синів та дочок Твоїх з роду людського, які досконало виконали волю Твою на землі, і яких Ти за це прославив на небі. І угодно Тобі було прославлення від батьків наших, і тому святі Твої за Твоєю владою та милістю були захисниками та помічниками батькам нашим протягом віків. Але тепер бачиш, Царю святих, як деякі їхні нащадки відвертаються від вікових захисників і помічників своїх, і сподіваються тільки на свою нікчемність, подібно до безбожних, що сподіваються на немічних своїх ідолів. Відвертаючись від святих Твоїх, вони відвертаються і від Тебе, великий і страшний Боже, і все це через свою гордість і безглузде незнання.

Ти сказав, Христе, першим святим Своїм: Хто приймає вас, Мене приймає (Мт. 10:40). А хто не приймає святих Божих до своєї душі та до свого дому, той і Бога не приймає.

Але молитвами всіх святих Твоїх, Господи, осіни Духом Твоїм усіх цих, що відпали від святості Твоєї і захоплених духом злості на шлях смерті.

І зроби, Всесильне, щоб знову стали милі святі Твої їм, як милі були в дитинстві. Зроби, щоб у душах та будинках їх знову зазвучало славослів’я славним угодникам Твоїм. Щоб всяке шанування святих було на славу Твою, вічний Боже, і на наше спасіння в царстві Твоєму небесному на віки віків. Амінь.

Молитва за безбожників (атеїстів)

Будь-яке буття, Боже, свідчить про Твоє буття ясніше, ніж годинник про годинникар, і місто про містобудівників, і пісня про співака, і слово про мову та розум. Ти ясніший за сонце, всесильний Господи Боже наш, проте безбожники не знають про Тебе; і ще гірше: у злості свого серця вони й не хочуть знати про Тебе. Закопали свої голови в землю, як страус у пісок, і кричать: не бачимо Його, не знаємо Його, немає Його! Я говорив їм слова про Тебе, творця слів і мови, а вони сміялися. Я виявляв їм милість в ім’я Твоє, а вони сердилися. Я нагадував їм слова пророка: «Віл знає свого володаря» (Іс.1:3), як же ви, люди, не знаєте Господа свого? – А вони відповіли: Нема Господа!

Річка, відтята від джерела, висихає. Висохли серця безбожників, висохли в них і розум, збожеволіли. Страх охопив мене, що мої сусіди, що живуть поруч зі мною, потонуть у пеклі.

О Джерело життя, скажи мені, слузі Твоєму, як така смерть може звити гніздо в живій душі людській?

О вічне Сонце правди та істини, як такий морок може впасти на розум людський, що він не може розпізнати і зрозуміти початківець і завершальне слово всіх істот у світі? Чи не так, Господи, це сталося: гріх за гріхом, як нитка за ниткою, доки не пошилася щільна завіса, яка приховала Тебе для них?

Але не допусти, Господи, щоб цар темряви повністю заволодів творами Твоїми, повстань силою Своєю і засяй променями Своїми, щоб прокинулися заснули й п’яні пеклом! Зроби те, що тільки Ти знаєш і можеш, щоб покаялися мої сусіди, найнещасніші з усіх творінь Твоїх.

Бо прекрасні будуть мої сусіди, коли покаються і пізнають Тебе молитвами слуги Твого святого Мойсея Муріна, коли, як блудні сини, від свиней звернуться до суспільства ангелів.

О, наскільки звучна і струнка буде пісня славі Твоєї, коли всі сини Твої, що покаялися, співають її разом з віруючими на землі і воїнством ангелів на небі, яке день і ніч славить і величає Отця, Сина і Святого Духа, єдиного живого Бога. Амінь.

Молитва за юдеїв

Боже, Ти здійснюєш усе, що в Себе помислиш чи скажеш, Ти здійснив покарання юдеям, і по слову Твоєму залишив їхній дім порожнім, а їх самих розпорошив по всіх народах земних. Бо їхні батьки, як злі виноградарі, побили пророків Твоїх, розіп’яли на хресті Сина Твого єдинородного, побивали камінням апостолів, і гіркою смертю вбили багатьох святих і праведних.

І дотепер вони, як сини спротиву, ходять світом, наче рухомі хлистом прокляття, відкидаючи Євангелія Месії і Спасителя світу, – все, як передбачив про них Твій великий апостол Павло.

Своїм спротивом Істині вони служать зміцненню ревнощів у вірних Твоїх, Христе, що їм самим ще не дано побачити. Але, Господи, сповни нині слово апостола Твого, Який прорік, що в останні часи спаде пелена з очей Ізраїлю і ти відвернеш безбожність від Якова (Рим. 11:25).

Чи не прийшов час, коли Ти скинеш покрив з очей Ізраїлевих синів, і ті прозріють і стануть бачити як належить, і пізнають Тебе як Світло світів і Суддю праведного?

Згадай, Господи, праведність тих батьків їхніх, які були вірні Тобі, споглядаючи духом пришестя Твоє і вмираючи з надією побачити обличчя Твоє!

Молитвами святих Твоїх пророків і праведників старозавітних прискор, Господи, просвітництво та навернення народу Яковлєва, щоб і цей народ, здружившись з хрещеними народами, прославив Тебе, єдиного істинного Месію і Спасителя світу, що воскрес і воскресає мертвих, на віки століть. Амінь.

Молитва за мусульман

Єдиний Ти Боже, і немає іншого Бога, крім Тебе. Так говоримо ми, християни, так кажуть і мусульмани.

Але мусульмани дійшли до півдорозі і зачинили браму перед собою. Зачинили браму перед святою істиною, що Ти, Боже, потрійний у єдності Твого духовного буття. І зачинили ворота перед свідченням про Твоє відвідання світу через втілену Премудрість Твою, як і перед свідченням про любов Твою до людей, показаних на хресті.

Наскільки місяць височіє над землею, настільки іслам вищий за ідолопоклонство. Але місяць не має світла в собі, а світить відбитим світлом сонця, так і іслам, у тому, що має світлого в собі, запозичив від істини, явленої світові Сином Твоїм Ісусом Христом.

Ти хотів, Боже, за доброю Своєю, щоб чоловік був не раб, а син Тобі, і щоб він як син навчався божественним таємницям, – буття Твого та любові Твоєї. Ісламський «пророк» перетворив рабів кам’яних ідолів на рабів єдиного Бога, а Син Твій Ісус зробив рабів синами Твоїми.

Трисвітлий Боже наш, змилуйся над усіма магометанськими народами, бо й вони вірять у милість Твою. Досить жили вони як раби перед Тобою, зроби нині їхніми синами Твоїми.

Піднімай їх Духом Твоїм Святим, нехай пізнають і побачать у Христі Спасителя свого. Відчини ворота, зачинені на півдорозі, щоб побачили небо, відкрите Христом і на небі Отця свого небесного.

Щоб багато мільйонів душ мусульманських з багатьма мільйонами душ християнських з’єдналися в думки про Тебе, в любові до Тебе і в прославленні Тебе, єдиного живого Бога в троїчному світлі, за молитвами всіх святих, які від давніх часів і дотепер перейшли з ісламу в християнство , і які Тебе зараз славлять на небесах у хорі Твоїх ангелів і святих. Амінь.

Молитва про парсів (зороастрійців)

Господи, Ти – Сонце правди, Ти – вогонь поїдаючий, Ти – вічне розумне світло і одягнений у світло, як у ризу. Ти – світло, яке не обпалює і не гасне, в якому немає зміни, і Ти – Батько вірного істинного світла.

Але, Господи Світлодайний, нащадки світлоносного Адама впали в темряву і затьмарилися очима, так що не можуть бачити далі створеного сонця та природного вогню. І, оскільки не побачили Тебе, Творця вогню, почали називати творений вогонь своїм богом.

Вогонь у цьому не винний. Вогонь не знає, що деякі люди його обожнюють. Вогонь не бачить своїх шанувальників і не чує їх молитви. Вогонь не знає про те, що він створений, і тим більше про те, що він творець. Не знає, ні коли його запалять, ні коли його погасять. Він нічого не знає, не бачить, не чує, не відчуває, не мислить. І, однак, парси поклоняються йому як богу; розумні люди вважають вогонь розумнішим за себе!

І Ти, Всевидець і Довготерплячий, бачиш це протягом століть!

Поклади край такому приниженню нащадків Адамових, братів наших за Адамом. Ти, Христе, що врятував Адама з пекла, поспіши та врятуй його нащадків-вогнепоклонників, доки не зійшли вони в пекло. Щоб парси пізнали Тебе Світло світла, Світло розуму, любові та життя – за молитвами мученика Твого святого Якова Персіянина. Аби і вони, увійшовши в сім’ю християнських народів, славили і дякували Тобі на віки віків. Амінь.

Святитель Миколай Сербський

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

«У сучасної Вавилонської вежі чотири стіни. Одна – наука, друга – промисловість, третя – політика, четверта – самолюбство»

***

Вавилонська вежа! Ви читали у Святому Письмі про Вавилонську вежу? Виразка на обличчі землі! Ця виразка виникла на людстві, яке вже пережило потоп. Якщо до потопу люди були аморальні, то після потопу стали безбожниками. Чи бачне таке? Як таке могло статися, що забули Бога нащадки Ноя?

Ной був єдиним, кого Бог врятував від потопу за його віру та благочестя. Невже покарання Боже потопом не принесло нащадкам Ноя ніякої користі? Декому принесло. Завжди знайдуться праведники Землі. Але більшості – ні. Саме ця більшість і вирішила збудувати вежу до небес, щоб прославитися. «І сказали вони: Побудуємо собі місто та вежу заввишки до небес, і зробимо собі ім’я, перш ніж розсіємося по лиці всієї землі» (Бут. 11:4).

Ось що це означає. Слова: «Побудуємо собі місто» — означає те, що хотіли вони все своє життя — і приватне, і громадське — влаштувати без Бога та благословення Божого. Слова: «Вежу висотою до небес» означає те, що хотіли зробити це наперекір Богу небесному, про Якого вони знали, але в силу Якого вірили менше, ніж у власну. Слова: «Зробимо собі ім’я» означає те, що хотіли прославитися серед людей, щоб люди дивувалися і поклонялися не Богу небесному, а їм, як богам. Слова: «Перш ніж розсіємося по обличчю всієї землі» — означає те, що хотіли влаштувати своє життя тільки за своєю волею і за своїми планами, незважаючи на волю Божу і Задум Його. Одним словом, все — на славу свою, і все — наперекір Богу.

Якщо хочете знати, як виглядали нащадки праведного Ноя, які так скоро стали самолюбними боговідступниками, поверніться зі Сходу на Захід та подивіться на сучасну Вавилонську вежу. Вона неподалік вас. Як у спонуканні до будівництва, так і в меті його — подібність до збігу зведення тієї, азіатської Вавилонської вежі та сучасної, європейської. Відпад від Бога – причина недуги і давніх, і сучасних будівельників. Заохочування і в тих, і в інших — особиста і національна слава, виклик Богові та всім, хто вірує в Бога. А мета – зробити себе богами і влаштувати все людське життя за людськими планами та розрахунками, без допомоги Творця неба та землі, і без дослідження волі та Задуму Його.

У сучасної Вавилонської вежі чотири стіни. Одна – наука, друга – промисловість, третя – політика, четверта – самолюбство.

Усі чотири не освячені і не благословенні. Усі — богопротивні. Усі — всупереч і всупереч Йому. Тому стіни ці чорні, як ніч, без місяця і зірок, ніби живуть у вежі темряви, яким темрява миліша за світло. З якого боку не зайдіть — усюди вас зустрічає ворожнеча та божевілля.

З боку науки чутні такі вигадки та байки про світ та про людину, такі лайки та сварки, що ви швидше поспішайте до іншої стіни.

Але якщо ви опинитеся перед стіною промисловості, і тут зустрінуть вас ті самі дурість і ворожнеча. Дурість — у надвиробництві нікому не потрібних речей і ворожнеча через роботу та винагороду за неї. Від почутого у вас заболить голова.

Коли прийдете до стіни політики — знову дурість та ворожнеча. У зловмисних хитрощах політиків, які намагаються висунути свою партію за рахунок інших і звеличити свій народ, пригнічуючи сусідній, кожен прагне власного воскресіння над чужою труною, до власного щастя на чужому горі. Про ворожнечу між політиками й говорити нема чого. Про неї свідчать сотні вагонів паперу, який щодня перекладається на газети, наповнені самохваленням, лицемірством та лайкою політиків.

Нарешті, якщо опинитеся біля четвертої стіни, самолюбства, знайдете все те саме — божевілля та ворожнечу. Бо самолюбство саме по собі і є найстрашнішим божевіллям і причиною нескінченних сварок між людьми і народами. Тут вас зустріне самолюбство всіх мастей — особисте, громадське, промислове та політичне, партійне та національне. Темрява без проблиску світла. Ворожнеча без кінця та краю. Тому і все життя в цій новій вавилонській вежі — життя без просвіту, без радості, без сенсу, без кохання. Неможливо втримати крик: «Утікайте з цієї, Богом залишеної, проклятої землі!».

Першу Вавилонську вежу будівельники не змогли добудувати. Не допустив це Господь. Змішав мови, і перестали розуміти одне одного. Тому вони кинули роботу і розсіялися по всьому світу. Так вирішив Господь. Так відбулася воля Божа, а не воля обмежених розумом і похмурих людей, нащадків праведного Ноя.

Невже не бачите, браття, що Господь змішав мови будівельників нової Вавилонської вежі? Ніхто нікого не розуміє. Кожен лише себе виправдовує, а іншого засуджує. Кожен повстав на Христа та на ближнього. Чи встоїть такий град? Чи може така вежа досягти небес?

Ніколи! І вежа звалиться! І град спорожніє! Божа воля вершиться, а не людська. І коли Бог попустить, піднімуться всі народи світу, прийдуть і зруйнують її вщент. І так само, як увесь світ сміється, і, читаючи про будівництво першої Вавилонської вежі, каже: «Мали приклад свого праотця Ноя праведного, але його шляхом не пішли!» — так само будуть сміятися майбутні покоління з народів, будівельників нашої Вавилонської вежі, і говорити: «Мали приклад Христа і праотців, Євангеліє і Церква, але відступили від них, повернулися до них спиною і пішли стопами будівельників першої Вавилонської вежі. І вразив їх Господь. І винищив». Богу слава і хвала на віки віків! Амінь.

святитель Миколай Сербський

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Πατερικά

Або візьмемо етичну критику, якою часто займаються сучасні тлумачи Святого Письма. Звичайно, з початком нового часу для культурних критиків християнства стало звичним читати Біблію з огляду на її «моральне бачення». Але новаторська робота вчених із маргінальних соціальних верств за останні шість десятиліть або близько того призвела до того, що подібну етичну критику було перенесено і на саму галузь біблійних досліджень. Замість того, щоб приймати текст за чисту монету, ці вчені переоцінюють риторику Писання з погляду сучасних визвольних рухів. Різні течії: фемінізму, антирасизм, постколоніалізм — кожен із цих рухів за справедливість стає новою перспективою для переоцінки того, чи справді слова Писання несуть добру звістку своїм читачам і яким чином? Звичайно, ніщо не може бути більш чужим духу сучасної екзегези, ніж винесення рішення про одкровення Біблії на основі моральних норм, що суперечать її букві, чи не так?

І все ж таки звернемося до Орігена Олександрійського. Його теорія та практика біблійного тлумачення, як завжди, спростовує наші уявлення про те, що нібито «докритична» екзегеза відрізняється від її сучасних продовжувачів. Він описував моральні аспекти Писання не менш уважно, ніж сучасні вчені, хоч і розглядав ці питання у загальному контексті богословського тлумачення. Більше того, Оріген зробив радикальний крок уперед в етичній критиці, включивши до своєї концепції одкровення наше моральне неприйняття найжахливіших фрагментів біблійної розповіді. Іншими словами, Оріген включає реакцію віруючого читача на біблійний текст у своє уявлення про те, що означає для тексту бути богонатхненним: Премудрість Божа виявляється не лише змістом Писання, але й суб’єктом, відповідальним за його тлумачення, тому ми не можемо говорити про втілення Слова у Писанні у відриві від його сприйняття в Дусі та через нього.

Такий підсумок знаменитого міркування Орігена про біблійну герменевтику в четвертій та останній книзі його трактату «Про Початки». Нагадаємо, що його мета – спростувати не просто неправильне прочитання окремих місць Писання, а богословські помилкові уявлення про те, що таке Писання і як його слід читати в принципі. Серед таких, хто помиляється, він називає своїх юдейських співрозмовників, які пропустили згадки про пришестя Христа в пророках, і «єретиків», які прийняли часто образливі антропоморфні описи Бога в Законі за численні посилання на менше божество, відмінне від люблячого Отця Ісуса Христа. Але він також виділяє і «простих» у самій Церкві, які справедливо вважають, що Закон і Пророки відносяться до того ж Бога, що й Євангелія, проте приписують цьому Господу «такі речі, в які не повірив би навіть самий несправедливий і дикий із людей»[1]. Ці читачі благочестиво приймають Старий Завіт, довіряючи морально скомпрометованому Богу, Який каже, що «вогонь спалахнув у Моїм гніві» (Втор. 32:22), і карає «дітей за провину батьків» (Вих. 20:5), і «шкодує» про свої божественні призначення (1 Цар. 15:11), і навіть «творить пітьму» (Іс. 45:7) [2].

Зауважте: виправити ситуацію для цих надто довірливих читачів Писання шляхом вилучення таких уривків з канону або їхнього повного ігнорування неможливо. Це повторило б помилку єретиків. Ні, єдиною дієвою відповіддю на їхнє наївне прочитання Писання має бути герменевтика підозрілості стосовно того, як у тексті представлений Бог. Оріген, як і наші сучасні критики, не соромиться пред’являти до Бога, зображеного в Біблії, ті самі етичні вимоги, які ми висуваємо один до одного. Якщо біблійне оповідання характеризує Бога таким чином, що це суперечить тим етичним принципам, на яких, на його думку, має ґрунтуватися справедливе суспільство, то вірному читачеві не залишається нічого іншого, як шукати таке тлумачення тексту — Оріген називає його «духовним» читанням, — яке справді свідчило б про Бога, який є, на його думку, джерелом чесноти. Єдиною альтернативою критичному тлумаченню Писання є віра в якогось бога, не гідного нашого шанування.

Якщо це твердження і ставить Орігена в один ряд з феміністськими, антирасистськими і постколоніальними критиками Біблії, то його підхід до Святого Письма відрізняється включенням цієї критики в процес богонатхненного міркування. По-перше, він відмовляється вибачатися за тексти, приписуючи їхню проблематичність культурним, етичним та/або релігійним обмеженням їхніх авторів. Для Орігена немає нічого більш чужого, ніж списати на звалище історії уривки, що викликають моральний дискомфорт, начебто такі «жахливі тексти» — не більше ніж пережитки менш освіченої доби. Навпаки, його прихильність до божественного походження Писання зобов’язує його приписувати навіть найзбентежніші місця спритності Духа. Справді, можна сказати, що Оріген вірить у непогрішність Писання, ніж найяскравіші представники такого підходу: навіть очевидні помилки у Писанні існують не просто так. І мета цих «каменів спотикання» в Писанні — skandala, як називає їх Оріген, етимологічно передбачаючи наше слово «скандальний», — у тому, щоб спровокувати богословську уяву читача: «Виключаючи і відсторонюючи нас від біблійної розповіді, сама Премудрість Божа нас на більш “вузький шлях”, на якому, “як на більшому та піднесеному шляху, відкриється неосяжна широта Божественного знання”. Там, де літера Писання відбиває всі наші спроби прочитати його як Божественне одкровення, ми маємо бачити запрошення до усвідомлення духовних глибин тексту.

Ця мудрість Орігена, мабуть, знайома. Але в його біблійній герменевтиці занадто часто не береться до уваги незамінна роль самої мудрості як «тлумачниці», яка робить текст Писання прозорим для Духа. Без її критичної уваги до логічної послідовності, моральних якостей та богословської коректності — а всі ці міркування вимагають тверезого використання практичного та чистого розуму — Слово не може виявити себе. Інакше кажучи, духовне тлумачення, за Орігеном, є істина Писання, причому у тому безумовно радикальному сенсі, що текстуально втілене Слово ще істинно — ще є самим собою, тобто не сприйнята у тому Дусі, яким було написано. Глибина волає до глибини. Така сама і таємниця впізнавання: «той, хто присвятив себе вивченню такого роду, з усією цнотливістю, тверезістю і нічними чуваннямі, можливо, зміг би за допомогою цих засобів виявити сенс Духа Божого, прихований у глибині і замаскований звичайним стилем оповідання», і навіть виявитися «причасником знання Духа та причасником Божественної ради». Бо «душа неспроможна дійти досконалості знання інакше, як натхненної істиною божественної мудрості»[3].

Але якщо все це здається надто радикальним — звичайно, Біблія залишалася б істинною і без наших невпевнених спроб її тлумачення, — заперечимо ми, — то, можливо, наше метання перлів — це лише вказівка на те, де в сучасному ландшафті біблійної інтерпретації можуть бути деякі симпатії Орігена. Адже олександрієць не був біблістом. Він знав, що істина Писання не може бути, за його висловом, «відкарбованою монетою, яку можна віддати і покласти в кишеню в готовому вигляді», а має бути результатом боротьби, подібної до боротьби Якова за благословення. Все це, звичайно, не ставить Орігена до ряду прихильників риторичного критицизму avant la lettre. Але це дозволяє припустити, що патристична екзегеза була дещо менш «докритичною», ніж ми іноді припускаємо. Від есхатології до біблійної герменевтики геній Орігена полягав у тому, що він бачив, як Слово включає навіть наш опір одкровенню.

Посилання:

[1] Origen: On First Principles, 2 volumes/ Oxford: Oxford University Press, 2017. Origen, On First Principles 4.2.1 (p. 489).

[2] Origen, On First Principles 4.2.1 (p. 487).

[3] Origen, On First Principles 4.2.7 (p. 509-510).

Тейлор Рос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

«Да будуть прокляті владики, архімандрити та ігумени, що занапастили монастирі, і фільварки собі з місць святих поробили, і самі тільки зі своїми слугами та коханцями в них тілесно, мов скоти, випасаються; на святих місцях лежачи, гроші збирають; із тих доходів, що надані на Христових богомільців, дівкам своїм віно готують, синів зодягають, жінок пристроюють, барви (ліберії) справляють, коханців своїх збагачують, карети лаштують, повозові коні ситі та одної масті спрягають, розкоші свої поганські справляють.

А в монастирях річок і потоків молитви чернечого чину, що по закону християнському повинні безупинно лунати до Небесного кола, не чутно. І замість бдіння, співів, молитов та торжества духовного пси виють, голосять і ликують…

Безбожні ж владики замість церковних правил та книжного повчання в законі Господньому, денно й нічна над статутами і лжею весь свій вік вправляються та тратять, і замість богослов’я та уваги до правдивого житія, навчають прельщенню та хитрості людській, олжі, лицемірству, диявольському празднослів’ю та угодовництву»

Прп. Іоан Вишенський Святогорець

Він освятив його розум, зміцнив сили його душі, просвітив його розум, зміцнив його серце страхом Божим і, нарешті, зробив його місцеперебуванням Святого Духа.

Хто гідно причащається, отримує в заручини Царство Небесне, зодягається в божественну зброю, яка захищає його від усякого зла і підступу нечестивих і робить його страшним навіть для цих бісів.

Серце того, хто гідно причащається, сповнюється невимовною радістю і невимовною насолодою. Він один відчуває зміни, що відбулися, і радіє цьому оновленню. Усі чесноти прикрашають його серце, і його прагненням є єдність з Господом.

Душевний спокій, який дає свідомість примирення і співпричастя з Богом, і небесний мир, що панує в ньому, відбиваються на щасливому обличчі того, хто гідно причастився.

Весь його зовнішній вигляд свідчить про його внутрішній моральний стан. Чистота і невинність — це дві благодаті, які обертаються навколо нього і говорять усім про нього. Це характер заслуженого учасника. Це результати божественного Успіння.

Коли хтось має на увазі це, як йому шкода, не тим, хто негідно причащається, або тим, хто через перешкоди через гріхи не може причаститися, а тим, хто не приходить до Святого Грааля радше з байдужості та презирства. для розумових і фізичних благ, які прийдуть до них від божественного Вознесіння?

Бо, як ми знаємо, що здоров’я душі впливає на здоров’я тіла і навпаки, що вже про них говорити? Як нам їх назвати? До якого класу християн їх віднести? Їхнє ставлення до християнства таке, як тільки холодне та байдуже.

Але чи вони справжні християни? Це нам невідомо. Що ми можемо знати, так це те, що вони пливуть без компаса, без керма і без шкіпера. Горе їм того дня, коли море підніметься проти них ∙ коли піднімуться сильні вітри і хвилі затоплять їхній човен.

Тоді, спустошені й позбавлені божественної розради, вони заплаканими очима й поглядом розпачу дивитимуться на прірву, що відкривається під їхніми ногами, яка загрожуватиме їм поглинанням і повним знищенням.

Ми маємо їм одну братню пораду: поспішайте до причастя, щоб спасатися, бо виходу немає…

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

«Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть» (Мт. 5:7)

Святитель Григорій Ниський, розмірковуючи, над даною заповіддю блаженства, підкреслює: «З багатьох місць Богонатхненного Писання, ми довідуємося, що святі мужі милостивою називають Божу могутність. Давид у піснеспівах, Іона у своєму пророцтві, Мойсей у багатьох місцях свого законоположення називають Бога милостивим». Отже милостивий Бог заповідає і нам, прикрашеним властивістю Божою, наслідувати Його. Ми повинні набути властивість Божу – блаженство, досягнувши того, чим Божество називається. «І чи не найбільш блаженно людині називатися і стати тим, чим за Свої діла називається Бог?» Бог – милостивий, і милості Його не має меж або умов: «Щедрий і милостивий Господь, довготерпеливий і многомилостивий. Не до кінця прогнівається і повік не ворогуватиме. Не за беззаконнями нашими вчинив нам і не за гріхами нашими воздав нам. Бо як високо небо над землею, так утвердив Господь милість Свою над тими, що бояться Його» (Пс. 102:8-11).

Кожен віруючий християнин повинен плекати в собі прагнення бути милостивим. Милостивість стає умовою віри, умовою релігійного життя. Що це означає? Бути милостивим означає бути терплячим, добрим, милосердним, готовим відгукнутися на чужий біль і проблему.

Погляньмо ще глибше на це блаженство. Сказано: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». Чому блаженний той, хто бере назад те, що дає? Найближче значення цього вислову закликає людину до взаємної любові і співчутливості, бо, як пише святитель, – життя здебільшого ділиться на протилежності, розрізняючись багатством і бідністю, славою і безславністю, старінням тіла і добрим здоров’ям і всім до того подібним. Тому, щоб недостатнє прийшло в рівність достатком і убоге наповнилося надлишком, Господь узаконює людям бути милостивими до нижчих, бо милість пом’якшує душу.

Як жорстокий і лютий недоступний для тих, що наближаються, так співчутливий і милостивий приходить ніби в один стан з нужденним, для засмученого стаючи тим, чого вимагає його скорботний розум. Милість є сповнене любові налаштування до тих, які терплять зі скорботою що-небудь для них обтяжливе. Бо як жорстокість починається з ненависті, так і милість походить від любові і тільки її має своїм початком. Визначальною властивістю милості, на думку Григорія Ниського, є стан любові, поєднаний з відчуттям печалі. Всі однаково піклуються, щоб мати спілкування в доброму, і вороги, і друзі, але бажати брати участь у скорботному властиво лише тим, які володіють любов’ю. Зі всіх уподобань у цьому житті найсильнішою визнається любов, а милість є посиленням любові. І нехай ніхто не уявляє собі цю чесноту як таку, що відбувається в одному тільки матеріальному сенсі, бо в такому випадку вдосконалення в подібному буде надбанням тільки того, хто має можливість займатися благодійністю. Але справедливіше тут дивитися на волевиявлення. Хто побажав лише доброго, але зустрів перешкоду до того, щоб зробити добре, бо не мав можливості, той по розташуванню душі нічим не менший за того, хто довів бажання своїми ділами.

Григорій Ниський вказує на те, що Той, Хто створив людину за Своїм образом, в єство творіння вклав початки всіх благ, так що не ззовні входить в нас добре, але в нашій волі є брати благо з єства. Господь говорить: «Царство Боже всередині вас є» (Лк. 17: 21), і: «Кожен, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і тому, хто стукає, відчиняють» (Мт. 7: 8), так що отримати бажане і знайти шукане – в нашій волі, як тільки захочемо цього, і від нашого волевиявлення це залежить. А значить і схильність до поганого відбувається не ззовні, але разом із волевиявленням на зло виникає саме зло, поза волевиявленням зло ніде не виявляється таким, що існує. З цього ясно відкривається свобідна сила, яку Господь влаштував у людському єстві для того, щоб від нашого волевиявлення залежало все – і добре, і зле. А Божественний суд, згідно з нашим волевиявленням оприділить кожному своє: «Тим, які, – як каже апостол, – терпінням у доброму ділі шукають слави, честі, – життя вічне», а хто противиться істині та підкоряється неправді: гнів, скорбота і все, що називається суворою відплатою (Рим. 2: 7 – 8). Прийдіть, – скаже, – благословенні» (Мт. 25: 31) «Йдіть, прокляті» (Мт. 25: 41).

Чи не за те, що робили добро, перші отримають милість? А інші чи не тим, що жорстоко поводилися з ближніми, жорстоким для себе зробили Божество? Не милував знеможеного біля воріт жебрака багач, який потопав у розкоші. Цим і себе позбавив милості, і, маючи потребу в помилуванні, був не почутий. «Бо що спільного у світла з темрявою» (2 Кор. 6:14.)? «Людина, – сказано, – що посіє, те й пожне: якщо сіє від плоті, то від плоті пожне тління, а якщо сіє від духа, то від духа пожне життя вічне» (Гал. 6: 7 – 8.).

Милість є матір’ю прихильності, союзом всякого дружнього налаштування. Милість є проявом справжньої величі, глибини людської душі, переповненої любов’ю. Милість не дає місця ненависті. У милості можлива тільки любов. «Отче, прости їм, бо не відають, що чинять» (Лк. 23:34) – слова Господа Ісуса Христа, у той момент, коли Його розпинали на хресті.

Але якщо подивитися на повсякденність, то де, коли і до кого ми можемо виявити милість? Відповідь на це запитання Господь дає в притчі про милосердного самарянина (Лк. 10:30-37). Самарянин міг пройти повз, адже побитий і поранений розбійниками житель Єрусалиму не був йому родичем, другом, одноплемінником, і навіть більше того – самаряни і юдеї ворогували і не спілкувалися між собою. Але милість до того, хто тут і зараз має потребу, стає мостом, що простягається над усіма людськими нерозуміннями і ворогуваннями.

Тому справедливо ублажається милостивий, коли стільки благ виявляється в його імені. Бо сказано, що милостиві – будуть помилувані Богом. З плином часу пізнають милість Божу до самих себе – у відповідь на милість, яку виявили до інших. Слід відзначити, що в милості не має бути причин: людина виявляє милість не тому, що той, хто має потребу, на неї заслужив, а саме тому, що він потребує її.

Головне ж, навчитися відчувати чужу нужду і страждання. Не проходити повз, не залишати добру справу «на потім». Але, щоб навчитися цьому, людині необхідно самій усвідомити, що вона потребує Бога, Його любові і милосердя, Його правди та істини.

Плід милості стає власним надбанням того, хто милує, хто виявляє співстраждання душі до чужих бід. Допомогти іншій людині – значить залишити свої справи і турботи, щоб перейняти на себе чужий біль і горе. Допомогти, не дивлячись ні на що. Іноді саме цього так не вистачає нам. Часто людина запитує: «Чому ніхто не бачить і не помічає мого болю?» А чи часто ми самі помічаємо чужий біль? «Тому, хто просить у тебе, дай і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся» (Мф. 5:42). Саме ці євангельські слова викликають найбільшу кількість запитань: а як бути з тими, хто просить не на добро, а на шкоду самому собі? Господь не ставить умов для милості, Він каже просто – «дай». Віддай щось від себе, допоможи тому, хто просить.

Милосердя і співчуття завжди вищі за людську логіку і правду. Прикладом цього є притча про блудного сина (Лк. 15:11-32). Батько міг не приймати блудного сина, міг не прощати, міг зробити все те, чого так вимагає часом людська справедливість, але натомість ми бачимо глибину милосердя люблячого серця. Коли батько побачив свого сина, який ішов дорогою до дому, то «переповнився жалем, побіг і, кинувшись йому на шию, цілував його» (Лк. 15:20). Напевно, милість і логіка ніколи не будуть сумісними. Але саме в таких вчинках розкривається християнство в дії.

З цього бачимо, що милість – це ще і уміння прощати, уміння виявити любов до того, хто не зміг зробити цього відносно мене особисто.

Це і становить найбільші труднощі. Як бути милостивим до того, хто образив? «Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас», – каже Господь, – «щоб ви були синами Отця вашого Небесного, бо Він сонцем Своїм осяває злих і добрих і посилає дощ на праведних і на неправедних» (Мт. 5:44,45). Христос призвав нас відповісти милістю і любов’ю на зло і образи. Чи можливо в наш час досягнути цього? Можливо, але не в одну мить.

Ми, християни, віримо, що весь людський рід постане «перед Судом Христовим, щоб кожний одержав, за вчинками, живучи в тілі, добре або лихе». Але дуже часто матеріальним речам людина віддає перевагу більше, ніж майбутнім блаженствам…

«Що за блиск у золота? – запитує Григорій Ниський, – що за сяйво у дорогих каменів? Що за таке оздоблення від одягу в порівнянні з цим благом, яке запропоноване в упованні? Коли Той, Хто панує над творінням, відкрито явить Себе роду людському, пишно сидячи на піднесеному престолі, коли біля Нього будуть видимі незліченна кількість ангелів і коли очам всіх відкриється невимовне Царство Небесне, а також на противагу цьому будуть показані страшні муки, і серед цього весь людський рід від першого творіння до всієї повноти, який був приведений в буття, у страху і надії майбутнього постане з подивом. Невже через матеріальне багатство стане він вираховувати свою благу частину? А хто своє багатство ретельно приховував під печатями, замками, за залізними дверима, у безпечних таємних місцях, а річ, яку отримував, ховав і зберігав у себе та вважав це кращим від будь-якої заповіді, тоді все, що в цьому житті випробовувало його жорстокість і немилосердя, стане докоряти і скаже йому: «Згадай, що ти вже отримав блага твої за життя твого» (Лк. 16: 25). Зі своїм багатством ти уклав милість і на землі ти погордував справами милосердя; не приніс у це життя людинолюбства – і не маєш, чого не мав, не знаходиш, чого не думав, не збираєш, чого не розкидав, не пожинаєш, чого не сіяв, жниво твоє достойне сіяння; ти сіяв гіркоту – збирай її плоди; ти поважав жорстокість – май при собі те, що любив; ні на кого не дивився співчутливо – і на тебе ніхто не подивиться з жалем, ти зневажав скорботного – зневажать і тебе загиблого; ти втікав від можливості виявити милість – і від тебе втече милість; ти нехтував жебраком – погордує і тобою той, хто від тебе був у злиднях. Якщо скажуть про це і подібне до цього, то де опиниться золото? Де блискучі посудини? Що вони означають проти плачу і скреготу зубів? Хто осяє темряву? Хто загасить полум’я? Хто відверне невмирущого черв’яка?..»

Тому зрозуміємо, браття, Господнє слово, яке навчає нас в небагато чому багато про майбутнє, і станемо милостивими, щоб стати через це блаженними у Христі Ісусі Господі нашому. Йому слава і держава на віки віків! Амінь.

Василина, Православний духовний центр св. ап. Івана Богослова, м. Чернівці

 СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 1)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 2)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 3)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 4)

Щоб підтримувати свої фізичні сили, людині потрібна їжа, якою подаються нам сили і енергія. «Бо, – за словами святителя Григорія Ниського, -  неможливо людині ні бути сильною без достатньої їжі, яка підкріплює її сили, ні насититися їжею, не споживаючи її, ні харчуватися нею без бажання їжі. Христос сорок днів пробувши без їжі, «потім зголоднів» (Мт. 4: 2). Так, коли хотів, давав єству час робити своє. Але винахідник спокус, як тільки дізнався, що і в Ньому сталася ця неміч голоду, радив задовольнити бажання камінням, тобто побажання природної їжі звернути до неприродного, бо каже: «Скажи, нехай камінь цей перетвориться на хліб» (Мт. 4:3), – це і донині говорить він тим, які спокушаються своїм власним бажанням, і, кажучи так, найчастіше переконує тих, які споглядають на нього, готувати собі їжу з каменів. З каменів їдять хліб ті, які готують собі дорогі та пишні трапези з користолюбства та неправди.

Що таке відчуття голоду? Чи не бажання заповнити недостачу у необхідному? Хліба або чогось іншого, придатного в їжу, бажає єство. Тому коли замість придатного в їжу хтось шукає речовини, яка не вживається в їжу, тоді він прямо піклується про каміння, тому що одного вимагає єство, а він зайнятий іншим. Єство відчуттям голоду, ніби виразним голосом, майже говорить, що тепер потрібна їжа, бо потрібно знову повернути тілу втрачену силу. А ти не слухаєш єство; даєш йому не те, чого просить. Єство вимагає пиття; а ти готуєш дорогі чаші, великі посудини і тисячі інших предметів, що не мають нічого спільного з необхідною потребою. Невже в тому, що робиш, не чуєш того, хто явно радить тобі звернути погляд на камінь? А що, якщо хтось опише тобі, чим супроводжується ця кам’яна їжа, ці мерзенні видовища, пристрасні потішання слуху, якими ті, які приправляють їжу тим, що розпалює розпусту, прокладають шлях для низки бід? Ось порада супротивника про їжу! Саме це, звертаючи твій погляд на каміння, пропонує він тобі замість законного вживання хліба!

Господь наш Ісус Христос, Котрий долає спокуси, не голод як причину зла виганяє з єства, не відкидає бажання їжі як такого, що служить для підтримання нашого життя, але говорить, що знає поживний хліб, який засвоєний єству словом Божим. Яка ця їжа, бажання якої Ісус не соромиться? Після бесіди з самарянкою Він говорить ученикам: «Моя їжа є творити волю Отця Мого» (Ін. 4:34). Очевидна ж воля Отця – «щоб усі люди спаслися і до пізнання істини прийшли» (1Тим. 2:4).

А як можна нам досягти успіху в такому жаданні, це ми пізнали тепер з цієї заповіді блаженства. Бо хто забажав правди Божої, той знайшов справді те, що достойне бажання. Господь заспокоює тих, які терплять і голод, і спрагу правди. Святитель Григорій, розмірковуючи про «їжу духовну», говорить, що «не у всіх людей бажання схильні до одного й того ж». Одні жадають слави або багатства, або якоїсь суєтної знаменитості, інший жадібно поглинає заздрість, як отруйну їжу, але є й ті, хто постійно турбується «про хорошу їжу, про те, що є природно прекрасним. Природно ж прекрасним є те, що не заради чогось іншого обирається, але саме по собі бажане, завжди однакове і ніколи не втрачає привабливості після насичення ним».

Як тіло постійно потребує їжі для підтримки життєвої сили, так само для духовного життя ми маємо потребу в Христі, в Хлібі небесному. Жодна людська сила не спроможна задовольнити голод, або спрагу душі, але Ісус каже: «Я – Хліб життя. Хто до Мене приходить – не голодуватиме він, а хто вірує в Мене – ніколи не прагнутиме» (Ін. 6:35)

Слово ублажає не просто голодних, але тих, у кого бажання має схильність до істинної правди».

Що ж таке правда? “Деякі дослідники говорять, що правда – це дотримання правила віддавати кожному однаково і за гідністю. Наприклад, якщо хтось, отримавши владу судити, виголошує вирок не з власної прихильності чи ворожнечі, але, слідуючи суті справи, карає достойних того і виправдовує своїм вироком тих, які не підлягають відповідальності, і в інших суперечливих справах творить суд за істиною, то і він називається правдивим».

Правда (праведність) означає святість, богоподібність, а Бог «є любов» (1 Ін. 4 :16). Це узгоджується із тим, що говориться про Закон Божий «Бо всі твої заповіді – справедливість» (Пс. 119:172). Праведність є любов, а любов – це світло й життя у Богові. Праведність Божа втілена у Христі, і приймаючи Його, ми отримуємо цю праведність. Праведність – це вільний дар, який пропонується кожній голодній і спраглій за нею душі. Господь – наша праведність (Єрем 33: 16).

«Правда, – у розумінні Григорія Ниського, – поширюється на всіх: багатий він чи бідний, раб чи господар, знатного роду чи куплений раб, ніяка зовнішня обставина не збільшує і не применшує поняття правди. Тому нам потрібно шукати тієї правди, якою бажаючий її, за обітницею, насолодиться нею. Бо сказано: “Блаженні голодні правди, бо вони наситяться».

Григорій Ниський розмірковує, що якщо окрім правди, хтось буде мати подібне налаштування до цнотливості або мудрості чи розсудливості, або до іншого якогось виду чесноти, то чи Слово не ублажатиме його? Правда є одним з того, що ми розуміємо під словом чесноти: однаково достойний блаженства жадаючий і розсудливості, і мужності, і здорового розуму, або чогось іншого, що тільки розуміється в тому ж понятті чеснот. Бо неможливо, щоб лише одна якась чеснота, окремо від інших чеснот, сама по собі була всеохоплюючою чеснотою. Поняття правди охоплює в собі всяке добро; добро ж завжди розуміється як чеснота. Тому ім’ям правди визначається тут всяка чеснота. Набута чеснота, в кому одного разу вона твердо вкоренилася, ні часом не вимірюється, ні ситістю не обмежується, але тим, які живуть доброчесно, завжди приносить чисте, живе, сильне відчуття своїх власних благ.

На думку святителя, Сам Бог Слово є «істинна чеснота, добро без домішок поганого, добро, при якому осягається всяке поняття, складене думкою про найкраще, - ця чеснота, що покрила небеса», як висловлюється пророк Аввакум (Авв. 3:3). І вельми справедливо зараховані до блаженства голодні цієї правди Божої, бо той, хто насправді “спожив” Господа, як говориться в псалмах (Пс. 33: 9), тобто прийняв в себе Бога, стає сповненим того, чого прагнув і жадав, за обітницею Того, Хто сказав: «Я і Отець прийдемо і оселю сотворимо у нього» (Ін. 14: 21 – 23). Апостол Павло у посланні до Галатів, сповідує: «Живе в мені Христос” (Гал. 2: 20). Він, як жадаючий, завжди “вперед поривається» (Флп. 3: 13), кажучи: «Не вважаю, що вже досяг або вдосконалився, але поспішаю і прагну» (Флп. 3: 12).

Як втомлений мандрівник у пустелі прагне до джерела і, знайшовши його вгамовує свою спрагу, так і віруючий християнин у своєму житті повинен прагнути чистої води життя, джерелом якої є Христос. Якщо ми пізнаємо досконалість нашого Спасителя, у нас з’явиться бажання цілком змінитися, очиститись та уподібнитись Його славного образу. Чим глибше ми пізнаємо Бога, тим вищим стає наш ідеал характеру, і тим сильнішим буде бажання уподібнитися Йому. Коли душа прагне до Бога, божественна сила приходить на допомогу людським зусиллям. Якщо ми відчуваємо голод і спрагу за праведністю, це свідчить про те, що Христос уже торкнувся нашого серця, щоб воно шукало Його. Духом Святим Він може здійснити те, чого ми самі не здатні зробити. Не можна втамувати спрагу біля природнього струмка, коли перед нами велике Джерело, від повноти Якого ми можемо достатньо пити, щоб вірою підніматися вище і вище.

Отже, якщо ми зрозуміли це блаженне жадання, то, відкинувши всю повноту пороку, забажаємо правди Божої, щоб нею прийти до повноти у Христі Ісусі Господі нашому. Йому слава на віки віків! Амінь.

Василина, Православний духовний центр св. ап. Івана Богослова, м. Чернівці

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 1)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 2)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 3)

СВЯТИТЕЛЬ ГРИГОРІЙ НИСЬКИЙ ПРО БЛАЖЕНСТВА (СЛОВО 5)

А яке повинно бути воно? Про це послухаймо св. апостола Павла, який говорить: «Святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби й лукавства, а в опрісноках чистоти й істини» (І Кор. 5:8).

Вкрай нерозумно по одному дневі очікувати того ж на весь рік. Не тільки від божевілля, але і від диявольського впливу приходить така думка, ніби в справах нашого життя треба покладатися не так на власну ревність і діяльність, а на якісь проміжки часу.

Щасливий для тебе буде рік у всьому не тоді, як ти будеш пиячити в перший день, але якщо і в перший і в кожен день будеш робити приємне Богові. День буває кепським або хорошим не за своєю природою (адже день із днем нічим не різниться), але можуть відрізнятися нашою пильністю та відповідальністю.

Якщо ти зробив добро, то день для тебе хороший, а якщо ти згрішив, то – кепський. Коли будеш так міркувати і так налаштовувати себе, здійснюючи кожен день молитви і милостині, то весь рік для тебе буде щасливий; а якщо ти, не піклуючись про чесноти, будеш очікувати радощів для душі своєї від початку місяців і обчислення днів, то не буде тобі нічого доброго.

Диявол, знаючи це і намагаючись відхилити нас від подвигів чесноти і придушити душевну ревність віри, навчив людей щастя і нещастя приписувати дням. Хто переконаний, що є дні щасливі і нещасливі, той в нещасливий день не займатиметься добрими справами, думаючи, що вся його праця залишиться марною і безплідною за фатальними властивостями дня.

Радість буває не від пияцтва, але від духовної молитви, не від вина, але від повчального слова. Вино виробляє бурю, а слово – тишу; вино завдає шум, а слово припиняє сум’яття; вино затьмарює розум, а слово просвічує і затьмарений; вино вселяє скорботи, яких не було, а слово відганяє і ті, які були. Ніщо звичайно так не веде до спокою і радості, як правила любомудрості – зневажання сьогодення, прагнення до майбутнього, не брання до уваги нічого людського постійним – ні багатства, ні влади, ні почестей, ні заступництва. Якщо ти навчився так мудрувати, то не буде терзати тебе заздрість, коли побачиш багатого, і коли впадеш в бідність, не принизишся від бідності; і таким чином, будеш в змозі постійно святкувати.

Якщо в тебе чисте сумління, то ти маєш постійний празник, бо наповнюєшся добрими надіями й радієш очікуванням майбутнього добра. Та коли ти неспокійний у душі й винний у багатьох гріхах, то на тисячах празників і урочистостей ти почуватимеш себе не краще від тих, що плачуть. Яка мені користь зі світлого дня, коли моя душа покрита докорами сумління?

Тож якщо ти хочеш мати користь з нового року, то зроби так: наприкінці року подякуй Богу, що Він зберіг тебе до цього часу; пожалкуй у своєму серці за все погане, що ти зробив, полічи час свого життя і скажи собі сам: дні біжать, літа минають, частину своєї дороги я вже пройшов, а що доброго зробив? Чи не станеться так, що попрощаюся з цим світом без усякої чесноти?

А ще ніколи не забувай, що сила Любові така, що вона здатна поєднати навіть тих, хто знаходиться на далекій відстані один від одного.

Того, кого любимо, ми уявляємо собі кожного дня, хоча б він жив на чужині і був відділений від нас великими морями. Так само як того, хто нам байдужий, ми ніби не бачимо, хоча би він знаходився поблизу нас.

Там, де є Любов, там відстань анітрохи не шкодить. А де немає її, там немає жодної користі від географічної близькості.

Як сила Любові не зупиняється віддаленістю місць, так і дія молитви. Як Любов з’єднує розлучених один від одного, так і молитва може принести неймовірну користь тим, що знаходяться далеко один від одного.

Знаючи це все, сміливо вступімо до боротьби. Бо тепер нам доведеться боротися не з амаликитянами, що напали. І не з іншими варварами, які вчинили набіг, але з демонами, які ходять урочисто площею. Адже цілонічні гуляння, жарти, лайливі крики, нічні танці і смішні забавки гірше всякого ворога полоняють місто.

Всі починають намагатися зодягнутися краще за інших, перевершити їх, прикрасити себе якнайкраще. Таке змагання показує незрілий розум і душу нездатну до великих і піднесених помислів.

Якщо ти хочеш прикрашати, то прикрашай не оселю, але твою душу, – не майдан, але розум, щоб Ангели дивувалися, і Архангели схвалювали твої діяння, а Владика ангелів нагородив тебе Своїми дарами.

«Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5,16). Таке світло принесе тобі велику нагороду. Не прикрашуй вінками дверей свого дому, але веди таке життя, щоб одержати на свою голову від Спасителя вінець правди».