«Да будуть прокляті владики, архімандрити та ігумени, що занапастили монастирі, і фільварки собі з місць святих поробили, і самі тільки зі своїми слугами та коханцями в них тілесно, мов скоти, випасаються; на святих місцях лежачи, гроші збирають; із тих доходів, що надані на Христових богомільців, дівкам своїм віно готують, синів зодягають, жінок пристроюють, барви (ліберії) справляють, коханців своїх збагачують, карети лаштують, повозові коні ситі та одної масті спрягають, розкоші свої поганські справляють.

А в монастирях річок і потоків молитви чернечого чину, що по закону християнському повинні безупинно лунати до Небесного кола, не чутно. І замість бдіння, співів, молитов та торжества духовного пси виють, голосять і ликують…

Безбожні ж владики замість церковних правил та книжного повчання в законі Господньому, денно й нічна над статутами і лжею весь свій вік вправляються та тратять, і замість богослов’я та уваги до правдивого житія, навчають прельщенню та хитрості людській, олжі, лицемірству, диявольському празднослів’ю та угодовництву»

Прп. Іоан Вишенський Святогорець

Євангеліє дитинства від Хоми – апокрифічний текст, що містить історії про досконалі Ісусом Христом у дитинстві чудеса. Деякі епізоди Євангелія дитинства стали темою для середньовічного мистецтва.

Авторство книги приписувалося апостолу Томі, учневі Ісуса, тому що в перших рядках присутній «Я, Тома Ізраїльтянин». Книга зберіглася у різних варіантах. Дослідники зазвичай виділяють грецькі варіанти A, B та латинські варіанти.

I. Я, Хома ізраїльтянин, розповідаю, щоб ви дізналися, брати серед язичників, всі події дитинства Господа нашого Ісуса Христа та Його великі діяння, які Він зробив після того, як народився в нашій країні. Початок такий.

ІІ. Коли хлопцеві Ісусові було п’ять років. Він грав у броду через струмок, і зібрав у калюжці воду, що протікала, і зробив її чистою і керував нею одним своїм словом. І розм’якшив глину, і виліпив дванадцять горобців. І була субота, коли Він це зробив. І було багато дітей, які грали з Ним. Але коли юдей побачив, що Ісус робить, граючи в суботу, він пішов зараз до Його батька Йосипа і сказав: Дивись, твоя дитина у бруду, і він узяв глину і зробив птахів, і осквернив день суботній. І коли Йосип прийшов на те місце і побачив, то він закричав: Навіщо робиш у суботу те, що не повинно?! Але Ісус ударив у долоні і закричав горобцям: Летіть! і горобці злетіли, щебечачи. І юдеї дивувалися, побачивши це, і пішли, і розповіли старійшинам, що вони бачили, як Ісус зробив сказане.

ІІІ. Але син Анни Книжника стояв там поряд з Йосипом, і він узяв лозу та розбризкав нею воду, яку Ісус зібрав. Коли побачив Ісус, що той зробив, Він розгнівався і сказав йому: Ти, негідний, безбожний дурень, яку шкоду завдали тобі калюжі та вода? Дивись, тепер ти висохнеш, як дерево, і не буде в тебе ні листя, ні коріння, ні плодів. І хлопець той висох увесь, а Ісус пішов і ввійшов до дому Йосипа. Але батьки того хлопчика, який висох, взяли його, оплакуючи його юність, і принесли до Йосипа і стали дорікати за те, що син його робить таке!

IV. Після цього Він (Ісус) знову йшов через поселення, і хлопчик підбіг і штовхнув Його в плече. Ісус розсердився і сказав йому: Ти нікуди не підеш далі, і дитина одразу впала і померла. А ті, хто бачив те, що сталося, казали: хто породив таку дитину, що кожне слово Його вершиться в дію. І батьки померлої дитини прийшли до Йосипа і докоряли йому, кажучи: Якщо в тебе такий син, ти не можеш жити з нами або навчи Його благословляти, а не проклинати, бо діти наші гинуть.

V. І Йосип покликав хлопчика і сварив Його, кажучи, навіщо Ти робиш те, через що люди страждають і зненавидять нас і будуть переслідувати нас? І Ісус сказав: Я знаю, ти говориш не свої слова, але заради тебе Я мовчатиму, але вони повинні понести покарання. І одразу (ті), хто обвинувачував Його осліпли. А ті, що бачили, були сильно злякані й збентежені і говорили про Нього: кожне слово, яке Він вимовляє, добре чи зло, є діянням і стає дивом. І коли Йосип побачив, що зробив Ісус, він встав, взяв Його за вухо і потягнув сильно. І хлопець розсердився і сказав: Тобі достатньо шукати і не знайти, і ти чиниш нерозумно. Хіба ти не знаєш, що я належу тобі? Не завдай Мені болю.

VI. І ось якийсь вчитель на ім’я Закхей, стоячи неподалік, почув, як Ісус сказав це своєму батькові, і дуже дивувався, що, будучи дитиною, той говорить так. І через кілька днів він прийшов до Йосипа і сказав йому: У тебе розумний син, що розуміє. Так приведи мені Його, щоб Він вивчив літери, а разом з літерами я навчу Його всьому знанню, і як треба вітати старших і почитати їх як батьків і дідів, і любити тих, хто ровесники. І він показав Йому ясно всі літери від альфи до омеги і багато ставив запитань. А (Ісус) подивився на вчителя Закхея і запитав його: Як ти, що не знаєш, що таке альфа, можеш навчати інших, що таке бета? Лицемір! Спочатку, якщо ти знаєш, навчиш, що таке альфа, і тоді ми повіримо тобі про бета. І Він почав питати вчителя про першу літеру, і той не зміг відповісти Йому. І тоді в присутності багатьох тих, хто чув, дитина сказала Закхею: слухай, учитель, про влаштування першої літери і зверни увагу, які вона має лінії і в середині межу, що проходить через пару ліній, які, як ти бачиш, сходяться і розходяться, піднімаються, повертаються, три знаки тієї самої властивості, залежні та підтримують один одного, одного розміру. Ось такі лінії альфи.

VII. Коли вчитель Закхей почув, скільки багато символів виражено в написанні першої літери, він збентежився такою відповіддю і тим, що хлопчик навчений настільки великому, і сказав тим, хто був при цьому: Горе мені, я здивований, я, нещасний, я накликав ганьбу на себе, привів до себе цю дитину. Тому візьми Його, я прошу тебе, брате Йосип. Я не можу винести суворості Його виду, я зовсім не можу зрозуміти Його промови. Ця дитина не земним народженням народжена. Він може приручити вогонь. Може бути. Він народжений ще до створення світу. Я не знаю, яке лоно його носило, які груди живили. Горе мені, Він вражає мене, я не можу осягнути Його думки. Я обдурив, тричі нещасний, я хотів отримати учня, я отримав вчителя. Я думаю про свою ганьбу, про друзі, що мене, стару людину, перевершила дитина. Мені залишається тільки впадати у відчай і померти через цю дитину, бо я не можу дивитися Йому в обличчя. І коли всі будуть говорити, як маленька дитина перевершила мене, що я скажу? І що можу я сказати про лінії першої літери, про що Він каже мені?! Я не знаю, друзі, бо не знаю ні початку, ні кінця. Тому я прошу тебе, брате Йосип, забери Його собі додому. Він, можливо, хтось великий. Бог чи ангел, чи хтось, кого не знаю.

VIII. Коли юдеї втішали Закхея, дитя засміялося голосно і сказала: Тепер нехай те, що ваше, приносить плоди, і нехай сліпі в серці своєму побачать. Я прийшов зверху, щоб проклясти їх і покликати їх до вищого, як наказав послав Мене заради вас. І коли дитина закінчила говорити, зараз, хто постраждав від його слів, вилікувалися, і після того ніхто не наважувався суперечити йому, щоб не бути проклятим і не отримати каліцтва.

IX. Через кілька днів Ісус грав на даху будинку, і один із дітей, які грали з Ним, упав зверху і помер. І коли інші діти побачили це, вони втекли, і Ісус лишився один. А батьки того, хто помер, прийшли і стали звинувачувати Його (Ісуса), що Він скинув хлопчика вниз. І Ісус відповів, Я не скидав його. Але вони продовжували ганьбити Його. Тоді Ісус спустився з даху, встав поруч із тілом хлопчика і закричав гучним голосом –Зеноне – бо таке було його ім’я, – повстань і скажи, чи скидав Я тебе?» І він встав і сказав: Ні. Господи, Ти не скидав мене, але підняв. І коли вони побачили, вони були вражені. І батьки дитини прославили чудо, що трапилося, і вклонилися Ісусу.

X. Через кілька днів юнак колов дрова по сусідству, і сокира впала і розсікла йому стопу, і стільки витекло крові, що він зовсім помирав. І коли пролунали крики і зібрався народ, Ісус також прибіг туди, і пробрався крізь натовп, і торкнувся пораненої ноги, і зцілив його. І Він сказав юнакові: Устань тепер, продовжуй рубати і пам’ятай про Мене. І коли натовп побачив, що сталося, вони вклонилися Ісусові, говорячи: Істинно, Дух Божий живе в цій дитині.

XI. Коли Йому було шість років від народження, Його мати дала йому глечик і послала Його за водою. Але в натовпі Він спіткнувся, і глечик розбився. І Ісус розгорнув одежу, що була на ньому, наповнив її водою і приніс матері. І коли мати побачила, вона поцілувала Його і зберегла в серці своєму диво, яке, як вона бачила, Він зробив.

XII. І ось під час сівби хлопчик разом із батьком пішов сіяти пшеницю в їхньому полі. І поки Його батько сіяв, Ісус також посіяв одне пшеничне зерно. І коли Він стиснув і обмолотив його, воно принесло сто мер, і Він скликав усіх бідняків поселення на гумно і роздав їм пшеницю, а Йосип взяв решту зерна. Було Йому вісім років народження, коли він зробив це диво.

XIII. Його батько був теслею і робив у цей час орала і ярма. І багата людина звеліла йому зробити для нього ложе. Але коли одна поперечина виявилася коротшою за іншу і Йосип не міг нічого зробити, хлопчик Ісус сказав своєму батькові Йосипу: Поклади поруч два шматки дерева і вирівняй їх від середини до одного кінця. І сталося, як Йосип зробив те, що дитина сказала йому, то Ісус устав на другому кінці, і взяв коротку перекладину, і витягнув її, і зробив рівною інший. І Його батько Йосип бачив це і дивувався, і він обійняв і поцілував дитину, говорячи: Я щасливий, що такого Сина дав мені Бог.

XIV. І коли побачив Йосип, наскільки розумний хлопчик і що Він росте і скоро досягне зрілості, він знову вирішив, що Ісус повинен навчитися грамоти. І він узяв Його, і привів до іншого вчителя. І вчитель сказав Йосипові: Спочатку я навчу Його грецьким буквам, потім єврейським. Бо він знав про розуміння хлопчика та боявся Його. Все ж таки вчитель написав алфавіт і довго питав про нього. Але Він не давав відповіді. І сказав Ісус до вчителя: Якщо ти справжній вчитель і добре знаєш літери, скажи Мені, що таке альфа, і Я скажу тобі, що таке бета. І вчитель розгнівався і вдарив Його по голові. І хлопець відчув біль і прокляв його, і той бездиханний упав на землю. А хлопець повернувся до дому Йосипа. І Йосип був засмучений і сказав Його матері: Не пускай Його за двері, бо кожен, хто викликає Його гнів, вмирає.

XV. І сталося через деякий час інший учитель, друг Йосипа, і сказав йому: Приведи дитину до мене до школи. Може, я зможу переконати Його вивчити літери. І сказав Йосип до нього: Якщо ти вирішишся, брате, візьми Його з собою. І той узяв Його зі страхом і занепокоєнням, але дитина пішла охоче. І Він спокійно увійшов до дому, де була школа, і знайшов книгу, що лежала на підставці, і взяв її, але не став читати букви у ній. І розкрив уста, і почав говорити від Святого Духа, і навчав тих, хто стояв довкола. І великий натовп стояв навколо, дивуючись благодаті Його повчання і мудрості Його слів, які, будучи дитиною, Він говорив. А коли Йосип почув про те, що відбувається, він з переляку побіг до школи, лякаючись, що цей вчитель не може впоратися з Ісусом. Але вчитель сказав Йосипові: Знай, брате, я взяв цю дитину як учня, але Він сповнений великою благодаттю та мудрістю, і тепер я прошу тебе, брате, візьми Його до свого дому. І коли хлопчик почув ці слова, він відразу засміявся голосно і сказав: раз ти говорив і свідчив істинно, заради тебе той, хто був уражений, зцілиться. І зараз інший вчитель був зцілений. І взяв Йосип дитину і відвів Його додому.

XVI. Сталося так, що Йосип послав свого сина Якова принести в’язку дров. І Ісус пішов разом із ним. І коли Яків збирав хмиз, змія вкусила його в руку. І коли він упав навзнак і був близький до смерті, Ісус підійшов до нього і дихання Його торкнулося укусу, одразу біль пройшов, а тварюка померла, і Яків відразу ж став здоровим і неушкодженим.

XVII. Після цього по сусідству від Йосипа померла хвора дитина, і мати його гірко плакала. І почув Ісус плач великий і сум’яття і прибіг швидко, і, побачивши мертве дитя, Він торкнувся грудей його і сказав: Я говорю тобі: Не вмирай, але живи і будь з твоєю матір’ю. І відразу дитя розплющило очі і засміялося. І Він сказав жінці: Візьми та дай йому молока і пам’ятай про Мене. І коли ті, що стояли навколо, побачили, що відбувається, вони говорили: Істинно це дитя або Бог, або ангел Божий, бо кожне Його слово стає діянням. Ісус пішов звідти і почав грати з іншими дітьми.

XVIII. Через деякий час будувався будинок, і стався обвал, і Ісус встав і пішов туди, і побачив людину, що лежала мертво, і взяв його руку і сказав: Говорю тобі, чоловіче, устань і роби свою справу. І встав чоловік, і вклонився Йому. І люди були вражені і казали: ця дитина (прийшла) з небес, бо Він врятував багато душ від смерті і рятуватиме їх все своє життя.

ХІХ. І коли Йому було дванадцять років, прийшли Його батьки за звичаєм до Єрусалиму на свято Пасхи разом з іншими. Коли ж після свята поверталися додому, Ісус пішов назад до Єрусалиму, батьки ж думали, що Він іде разом із усіма. Пройшовши денний шлях, стали шукати Його серед родичів та близьких. І, не знайшовши Його, вернулися до Єрусалиму, щоб шукати Його. Через три дні знайшли Його в храмі, сидіть серед учителів, слухає Закон і запитує їх. І всі з увагою слухали Його і дивувалися, як Він, будучи дитиною, змусив замовкнути старійшин та вчителів народу, роз’яснюючи Закон і пророки. І мати Його сказала Йому: Дитино! Що ти зробив з нами? Отець Твій і я з великою скорботою шукали Тебе. Він сказав їм: Нащо вам шукати Мене? або ви не знали, що Мені належить бути в тому, що належить Батькові моєму. А книжники та фарисеї сказали: Ти – матір цій дитині? І вона сказала: так. І вони сказали їй: Благословенна ти між жінками, бо Господь благословив плід утроби твоєї. Такої слави, такої доблесті та такої мудрості ми ніколи не бачили і ніколи про неї не чули. І встав Ісус, і пішов за своєю матір’ю, і був у покорі своїх батьків. І мати Його зберегла всі слова у своєму серці. Ісус же мав успіх у мудрості і у віці та у благодаті. Слава Йому на віки віків. Амінь.

Переклад прот. Сергій Горбик, «Православний духовний центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці.

Арабське Євангеліє дитинства Спасителя – це апокрифічне Євангеліє дитинства Ісуса Христа, написана арабською мовою.

Історія введення цього апокрифу у науковий вжиток почалося з того, що Кембриджський професор Генрі Сайк придбав у Ліоні манускрипт арабською мовою, який у 1697 році переклав латинською мовою та опублікував обидва тексти (арабський та латинський) в одній книзі. Рукопис, придбаний Сайком, було втрачено, і вчені не отримали можливості встановити час написання. Фрагменти арабського тексту пізніше вдалося виявити в книгосховищах Риму та Парижа, а в Бібліотеці Лауренціана у Флоренції було знайдено (і досі зберігається) рукопис із 47 аркушів, що містить повний арабський текст «Євангелія дитинств»а. В даний час це найстаріший рукопис апокрифу. Цей манускрипт підписаний і тому точно датований. Він створений «вірним і смиренним рабом Господнім Ісаком», скопійований з більш раннього рукописного тексту, в чотирнадцятий день місяця сциабата 1610 Олександрової ери (лютий 1299). У рукописі велика кількість мініатюр, що ілюструють майже всі епізоди «Євангелія дитинства». Загалом, час написання апокрифа визначити важко, є припущення, що твір було написано сирійською мовою в V або VI столітті і лише пізніше перекладено арабською мовою. З цієї причини в англомовній літературі «Євангеліє дитинства» називають не «Арабським», а «Сирійським».

В ім’я отця і Сина, і Святого Духа, Єдиного Бога.

За допомогою та промислом Всевишнього Бога починаємо писати ми у світі Господньому книгу про чудеса Владики і Господа, і Спасителя нашого Ісуса Христа, Євангелієм Дитинства іменовану.

1

Знайшли ми [нижче викладене] в книзі первосвященика Йосипа, що жив за часів Христових, інші ж називають його Кайяфою. Стверджує він, та й справді воно так, що Ісус заговорив ще в колисці лежачи, і сказав Він матері своєї Марії:

- Я – Ісус, син Божий, Слово, якого народила ти, як і сповістив тобі ангел Гавриїл. І послав мене мій Отець на спасіння світу.

2 [Народження Ісуса]

У триста дев’ятому році Олександрової ери видав едикт Август, щоб пройшов усяк і кожен здійснити перепис на батьківщині у себе. І тому зібрався Йосип і, взявши обручку свою Марію, вирушив на Єрусалим і пішов до Віфлеєму, щоб разом із сім’єю своєю в рідному місті записатися. І коли вони досягли якоїсь печери, Марія сказала Йосипові, що настає час народити їй і що не зможе вона до міста дотягнути. Отже, каже, увійдемо в цю печеру. Сталося ж усе вже на сонячному заході. Поспішно вийшов Йосип, щоб [якусь] жінку до неї покликати, щоб вона допомогла Марії. Побачивши в пошуках її стару-юдейку з Єрусалиму, каже він: «Послухай, поважна, будь ласка сюди підійти і вступити в цю печеру, в ній жінка народжувати зібралася».

3

І ось вже після заходу сонця підійшла стара, а з нею і Йосип, до печери, і вступили вони до неї. Дивись: сповнена вона чудного сяйва, і було прекрасніше воно світла лампад і сонячного блиску чудовіше. Немовля сповнене груди матері своєї Владичиці Марії смокчав, в яслах лежачи. Здивувалися обидва вони світлу цьому, і запитала старенька Владичицю Марію, чи вона не народилася матір’ю? Коли ж підтвердила це Марія, – «не схожа ти зовсім, – каже, – на дочок Єви». І сказала Владичиця Марія:

- Як немає серед дітей рівного моєму Сину, так і жодна серед дружин не зрівняється з батьком Його. А стара їй:

- Пані моя, адже я прийшла плати заради, і вже давненько паралічем маюсь.

Говорить їй пані наша Владичиця Марія:

- Поклади на немовля руки свої.

І ледве зробила така стара, разом здорова стала. Вийшла тоді вона з печери, сказавши:

- Буду відтепер я служницею і рабинею немовляти цього кожного дня життя мого.

4 [Пастирі]

А потім прийшли пастухи. І після того як розпалили вогонь вони і розвеселилися, з’явилися їм вояки небесні, славлячи і вихваляючи Бога Усемогутнього. Відправляли пастирі їм, і стала в ту мить печера храму Вишнього світу подібна, бо славили величали Різдво Христове небесні уста і земні. І коли побачила стара єврейка чудеса ці явні, подякувала Богові вона, сказавши:

- Дякую Тобі, Бог, Бог Ізраїля, бо бачили мої очі Різдво Спасителя світу.

5 [Обрізання]

Коли ж час обрізання настав, отже, день восьмий, слід було за Законом обрізати хлопчика. І зробили обрізання над ним у печері. Забрала стара ця юдейка крайню плоть (щоправда, кажуть інші, ніби пуповину вона взяла) і помістила її в сосуд з нардовою олією стародавньою. А син її був продавцем пахощів, і, віддаючи йому посудину, сказала вона:

- Стережися продавати цей флакон запашного нарду, навіть якби й триста динарів тобі за нього запропонували.

Була ж та сама посудина, що купила Марія-грішниця і вилила на голову та ступні Господа нашого Ісуса Христа, а потім їх своїми волосами  витерла.

А через десять днів перенесли в Єрусалим немовля, а в сороковий від народження день доставили Його до Храму і поклали перед Господом, вчинивши жертвоприношення за Нього, як у Законі Мойсеєвому наказано, тобто: кожен де чоловічої статі, що розкрив лоно, буде присвячений Богові.

6 [Стрітення]

І побачив Його стовпом світла сяючим Симеон-старець, коли несла Його на руках своїх, наповнюючись радістю від Нього, Владичиця Марія-діва, мати Його; і оточували Його з усіх боків переможці ангели, подібно до варти, що охороняє царя. Поспішив Симеон до Владичиці Марії і, руки перед нею вдягнувши, сказав Господеві Христові:

- Відпусти нині зі світом, о Господи мій, раба Твого, згідно з тим, що сказано Тобою було, адже побачили вже мої очі милість Твою, приготовану Тобою для спасіння всіх народів – світло язичникам усім, а народу Твоєму, народу Ізраїля – славу.

Була там і Анна-пророчиця. Підійшла вона, Богу хвалу підносячи і щасливу Владичицю Марію благословляючи.

7 [Маги]

Сталося так, що коли народився Господь Ісус у Віфлеємі юдейському за часів царя Ірода, прийшли раптом із сходу маги до Єрусалиму, як і пророкував Зерадушт. І були з ними дари – золото, ладан та смирна. Вони вклонилися Йому і дари свої піднесли. Взяла тоді Владичиця Марія одну з його пелюшок і на згадку їм подарувала. Прийняли з благоговінням вони її, і в той же час з’явився їм ангел у зоряному вигляді – тієї самої зірки, що була їм раніше за вождя на дорогах. І рушили вони за світлом її дороговказним, і йшли за ним, аж поки країни своєї не досягли.

8

Зібралися до них царі та князі тамтешні розпитати про бачене ними і скоєне, і про те, як туди вони їхали і як звідти, і що з собою назад привезли.

Показали вони завісу. Владичицею Марією їм дану, і влаштували з цього приводу свято, і вогонь за звичаєм своїм розпалили, і вклонилися йому, і оцю пелюшку у вогонь кинули. Огорнуло та поглинуло полум’я її. Коли ж погас вогонь, вийняли пелюшку такою, як раніше, ніби зовсім її не торкалося полум’я. Почали вони цілувати її; на очі та на голови собі її покладали, кажучи:

- Адже справді це істина безперечна! Вже те одне разюче, що не зміг вогонь ні спалити її, ні зіпсувати.

А потім взяли вони пелюшку і з великою шаною серед скарбів своїх поклали.

9 [Втеча до Єгипту]

Ірод, побачивши, що маги його обдурили і не повернулися до нього, покликав священиків з мудрецями і сказав їм:

- Відкрийте мені, де Христос має народитися? Коли ж відповіли ті, що у Віфлеємі, юдейському місті, задумав Ірод убити Господа Ісуса Христа. І явився зараз уві сні Йосипові ангел Господній і мовив:

- Встань, візьми хлопчика і матір Його і йди до Єгипту.

Піднявся той по крику півнячому і пішов.

10 [Руйнування ідола]

Але поки розмірковував він, яку дорогу слід йому вибрати, наздогнав його ранок. І хоча зовсім невеликий шлях він пройшов, до великого міста вже наближався. Був там ідол, якому, присягаючись, інші ідоли і божества єгиптян підкорили. Жив при ньому жрець, що йому служив, і все, про що віщав Сатана з надр ідолових, передавав він народам Єгипту та його володінь. Був у жреця того син трирічний, зграєю демонів одержимий; багато говорив він і віщував, а охоплений бісами, розривав на собі одяг, залишався голим і в людей камінням жбурляв. І був у цьому місті дивовижний притулок, ідолу тому присвячений, і коли, прийшовши до цього міста, Йосип з Владичицею Марією попрямували до того притулку, страшенно стривожилися містяни, і зібралися всі жреці та вся знать перед головним ідолом, і запитали його:

- Чому тремтіти і здригатися земля наша стала?

Відповідав їм ідол:

- Прийшов сюди таємний Бог, але воістину Бог Він. І не гідний окрім Нього ні єдиний, як Бог шануватися, бо й справді Він Син Божий. І ледве розпізнавши Його, здригнулася ця земля, а від приходу Його хвилювалася і тремтіла. Та й самі ми перед величчю сили Його тремтімо.

І відразу впав той ідол. І збіглися до руїн мешканці з усього Єгипту.

11 [Зцілення сина жреця]

Коли сина жреця повсякчасна його хвороба опанувала, напав він, увірвавшись у притулок, на Йосипа та Марію, все ж таки інші, покинувши їх, втекли. А пані Владичиця Марія, виправши перед тим пелюшки Господа Христа, на жердинах їх сушити розвісили. Підбіг біснуватий хлопчик цей і, одну з пелен схопивши, на голову собі поклав. Як тут почали біси, у змій і ворон перетворившись, з рота його стрімголов вистрибувати! І одразу, волею Господа Христа зцілений, став цей хлопчик Бога славити, а потім Господа, що його зцілив, дякувати взявся.

І ось бачив батько, що здоров’я до нього повернулося.

- Сину мій, – вигукнув, – що сталося з тобою? Чиїм же промислом зцілився ти? Відповів йому син:

- Як перекинули мене біси додолу і оволоділи мною, кинувся я в притулок і побачив там дружину велику з хлопчиком, чиї пелюшки щойно виправ, вона на жердинах розвісила. І коли я схопив одну з них і на голову собі поклав, покинули мене демони і втекли.

Дуже радий був батько.

- Сину мій, – каже, – може статися, що хлопчик цей і є Син Бога Живого, що небо і землю створив. Щойно прийшов Він до нас, звалився наш ідол і впали всі боги наші, великою могутністю його розтрощені.

12 [Страх єгипетський]

Так відбулося пророцтво, яке гласило: «З Єгипту Я закликав Сина Мого».

Почувши, що звалився той ідол і згинув, були Йосип з Марією страхом і трепетом опоновані і казали:

- Коли ми були в ізраїльській землі, задумав Ірод убити Ісуса і перерізав тому всіх діточок Віфлеєму та округи його. І немає сумніву в тому, що тільки-но єгиптяни дізнаються, як звалився їх ідол, спалять вони нас у вогні.

13 [Перші розбійники]

І пішовши звідти, потрапили вони в місцевість, де лігво розбійників було. Відібрали ті розбійники у якихось людей скарб та одяг, та й самих їх пов’язали. Але чують раптом розбійники: великий гул, який буває, коли військо та кіннота великого царя з барабанним боєм із міста виступає. Кинули тут, злякавшись, розбійники все награбоване, бранці ж розв’язали пута один одному, на ноги встали, розібрали свій скарб і роз’їхалися. А коли зустрілися до них Йосип з Марією, то вони запитали в них:

- Де ж той цар, який сюди наближався, і чого війська гул чувати, кинули нас розбійники, чому ми й цілі залишилися?

14 [Біснувата]

А потім прийшли вони в інше місто, де жила жінка біснувата. Коли вночі одного разу по воду вона вийшла, вселився в неї бунтівний і проклятий сатана. Нестерпний одяг їй був і терпіти вона не могла покоїв: гола, ремені та ланцюги, якими пов’язували її, порвавши, раз за разом на пустирі тікала і, стоячи на перехрестях доріг, та на цвинтарях, у людей камінням жбурляла, тяжкі муки [домочадцям] своїм доставляючи.

Побачивши її, виповнилася співчуттям до неї Владичиця Марія. І ледве пожаліла вона її, одразу покинув жінку сатана і стрімголов, наче бісеня якийсь, вискочив з неї з криком: «Горе через тебе мені, Маріє! Горе мені через Сина твого!

Так і була вона від мук своїх врятована. А прийшовши до тями, засоромилася ця жінка наготи своєї і, ховаючись від людських поглядів, додому поспішила. І вже в одяг одягнена, батькові і [домочадцям] своїм про те, що сталося, розповіла. І оскільки найзнаменитішими в цьому місті вони були, з величезною шаною прийняли вони у себе Владичицю Марію з Йосипом.

15 [Безмовна наречена]

А назавтра, з дорожнім запасом, пішли ті від них і надвечір того ж дня іншого селища досягли. Справляли там весілля, але через підступи проклятого сатани і старанності чарівників оніміла тамтешня наречена і зовсім безмовною стала. Коли ж вступила, несучи Сина свого Господа Христа, в селище це Владичиця Марія, простягла, побачивши її, німа наречена до Господа долоні свої і на руки Його підхопила і, міцно притиснувши, цілувала, баюкала і гойдала, над Ним схилившись. І відразу ж розтулилися уста її, і стали вуха чути. Віддала вона Богу, їй здоров’я, який повернув, хвалу і подяку. Жителі ж селища цього всю ніч від радості тріумфували, вирішивши, що зійшов з небес, та прямо – до них, Бог з ангелами своїми.

16 [Змій-ґвалтівник]

Три дні вони там залишалися, у достатку живучі та пошані. А потім, дорожнім запасом забезпечені, пішли від них і прийшли в інше місто, де через багатолюдність його заночувати надумали. Жила в тому місті якась дружина доброчесна. Але пішла одного разу вона купатися на річку, і дивися: кинувся на неї в зміїному образі сатана проклятий і навколо живота обвився, а потім, що ні ніч, став вриватися до неї і, на ній розтягнувшись, грубо ґвалтував.

Побачила жінка ця панну Владичицю Марію та немовля Господа Христа на грудях у неї і, змилувавшись, так Владичиці Марії сказала:

- Дай, о пані, потримати і розцілувати мені немовля цього.

Простягла Його Марія тій жінці. І ледве доторкнувся Він до неї, відпустив і стрімголов покинув її сатана, і жодного разу його з того часу вона вже не бачила. Славили всі, хто там був, за це Бога Всевишнього, а та жінка обдарувала їх щедре.

17 [Прокажена дівчина]

Взяла наступного дня ця жінка ароматної води, щоб Господа Ісуса вмити, і, вмивши Його, воду, якою омивання зробила, з собою забрала, та на дівчину, що жила там, чиє тіло від прокази вже білим стало, малу дещицю полила і водою тою її вмила. Щойно це було зроблено, очистилася одразу діва. І сказали містяни тоді:

- Немає жодного сумніву в тому, що Йосип з Марією і хлопчик цей не люди зовсім, але боги!

Коли ж вони збиралися йти, підійшла до них та діва, що від прокази раніше страждала, і попросила, щоб вони її взяли у супутниці.

18 [Дружина володаря]

Погодилися вони з нею, і вирушила вона з ними. І прийшли вони до міста, де твердиня найзнатнішого володаря була. Утримував він покій для подорожних, куди й пішли вони. А дівчина [з покою] вийшла і до дружини володаря того проникла і, знайшовши її в сльозах та смутку, про причину ридання розпитала.

- Не дивуйся моєму риданню, – відповіла та, – бо смуток великий мене пригнічує; нікому з людей розповісти про неї я досі була не в змозі.

- Може статися, – каже дівчина, – коли відкриєшся мені і [про все] розповівши , зілля від неї в мене знайдеться.

- Що ж, – відповіла дружина володаря, – але тільки бережи мій секрет і нікому про нього не розповідай. Видали мене за володаря цього, а адже він цар і підвладні йому багато міст. Довго я з ним прожила, а все не мав від мене він сина, коли ж я народила сина йому, прокаженим він виявився. Відвернувся, глянувши на нього, чоловік мій і мовив: «Або убий його, – каже, – або няньці віддай, щоб у такій глушині його виховала, звідки навіки про нього ні слуху, ні духу не було б. А з тобою в мене все скінчилося! Ніколи мене надалі не побачиш! І з того часу я й горем пригнічена. … О сину мій! О чоловік!

А дівчина їй:

- Хіба ж не казала тобі я, що мені ліки від твоєї хвороби? Вкажу тобі його. Адже я була прокаженою, але очистив мене Бог Ісус, Син Марії володарки.

Коли ж спитала дружина, де той Бог, про якого вона говорить,

- З тобою Він, – відповіла дівчина, – у цьому ж будинку і знаходиться.

- Як же статися таке може? – Здивувалася та, – Та де ж він?

- Тут Йосип з Марією, – відповіла дівчина, – немовля їх Ісусом звуть. Він і зцілив мене від хвороби моєї та страждань.

- Та яким же засобом, – сказала та, – зцілилася ти від своєї прокази? Чи не покажеш мені його?

- Чому ж? – каже дівчина. – Взяла я у Його матері воду, якою тіло Його омили, і на себе вилила, тим і була очищена від прокази.

Встала тоді дружина володаря і покликала їх, щоб насолодилися вони гостинністю її, і приготувала Йосипові бенкет розкішний з безліччю запрошених. А потім, на зорі, зібрала вона ароматну воду, в якій Господа Ісуса купала, і водою облила сина свого, що з нею був. І негайно очищений був її син від прокази. І Богові за це завдячила і хвалу Йому оспівуючи, говорила вона:

- Блаженна мати. Тебе породила, о Ісусе! Чи не тому водою, на Тебе вилитою, Ти людей зцілюєш, що вони причетні до Твоєї природи?

А потім надіслала вона володарці Марії дари щедрі і з пошаною безмірною її проводила.

19 [Щасливий чоловік]

А потім, в інше місто прийшовши, побажали вони переночувати там і завернули в будинок до людини, яка нещодавно одружилася. Але, зіпсований чаклунством, не міг насолодитися дружиною своєю. І тієї ночі, що вони ночували в нього, розкрилися пута його. Коли ж на зорі в дорогу стали вони збиратися, затримав їх щасливий наречений і великий бенкет їм влаштував.

20 [Мул]

Тому лише через день рушили вони в дорогу. А коли до іншого міста наближалися, побачили трьох жінок, що йшли з плачом від кладовища. Помітивши їх, каже Владичиця Марія тій дівчині, що супутницею їм була:

- Розпитай у них, яка їхня справа і що за лихо у них трапилося.

Нічого на запитання дівчини не відповівши, як і вони [у неї] запитали:

- Звідки ви і куди прямуєте? Минув же день, і вже ніч нагрянула.

- Мандрівники ми, – відповіла дівчина, – і притулку для ночівлі шукаємо.

Говорять вони:

- Ходімо з нами, у нас заночуєте.

І пішовши за тими [жінками], були приведені вони в гарну нову садибу, де в усьому достаток був. А час зимовий був, і увійшовши до них у хлів, побачила знову дівчина цих дружин і що плачуть вони, плачучи гірко. Стояв перед ними мул, пергамською шаллю покритий, і був для нього кунжут насипаний; цілували вони його і в трапезі йому служили. Коли ж спитала дівчина: «О моя пані, що ж це за мул такий?» – відповіли вони їй із плачом:

- Мул, якого бачиш ти, був братом нашим, тією ж матір’ю, що й ми, народженим. Коли ж помер наш батько, великий статок нам залишився. А оскільки брат був у нас єдиний, підбили ми його шлюб влаштувати і за людським звичаєм весілля йому готували. Але розпалюючись ревнощами одна до одної, вже й не знаємо як, зачарували його жінки; і одного разу вночі, перед світанком, відчинивши двері своєї садиби, побачили ми брата нашого перетвореним на мула, яким ти бачиш його. Ми ж, бідолашні, батька, як тобі відомо, не маючи, самі замість нього жодного не пропустили мага, знахаря чи чарівника, щоб сюди не закликати. Але нічого користі не дало! І щоразу, як переповняться серця наші скорботою, встаємо ми й разом із матір’ю нашою сюди йдемо; і біля гробниці батька наридавшись, сюди ж повертаємось.

21

Коли почула це дівчина, – «Повстаньте, – каже, – духом і не плачте, бо наближається зцілення хвороби вашої. Та вже з вами воно серед хором ваших! Ось і я раніше прокаженою була, але, як побачила цю жінку і з нею дитя мале, ім’я якого Ісус, нехай облила тіло своє водою, в якій мати Його мила, зцілилася відразу. Відомо мені, що і вашому горю допомогти Він може. Піднимайтеся! Ідіть до Владичиці моєї Марії і, привив її в дім свій, відкрийте таємницю вашу і попросіть смиренно, щоб вона змилосердилася над вами».

Як почули жінки слова дівчини, поспішили вони до пані Владичиці Марії і привели її до себе, і розтяглися перед нею, ридаючи і кажучи:

- О Владичице наша пані Маріє! Пожалій ти служниць своїх, бо немає в нас нікого старшого нас – ні глави сімейства, ні батька, ні брата люблячого. Був, однак, той мул, що стоїть перед тобою, братом нашим, але закляття дружин його таким, як ти бачиш, зробили. Ось і просимо тебе ми, щоб ти зжалилася над нами.

І засмучена часткою їх, підняла тут Владичиця Марія Господа Ісуса і на спину мула того поклала, і, сама разом із жінками заридавши, Ісусу Христу сказала:

- Послухай, Сину! Зціли Ти мула цього великою силою Своєю і зроби його людиною, розумом наділеною, якою вона й раніше була.

І ледве відлетіли ці слова від уст Марії, змінився у вигляді мул і людиною став, юнаком чистим і непорочним. Тут почали, і він, і сестри його, і мати славити Владичицю пані Марію; а немовля, над головою своєю піднявши, цілували. І говорили всі:

- Блаженна Матір Твоя, о Ісусе, Спаситель світу! Блаженні очі, що насолоджуються щастям Тебе бачити!

22

Говорять потім разом обидві сестри матері своєї:

- За допомогою Господа Ісуса Христа і благого втручання діви цієї, що вказала нам на Марію та Сина її, повстав достеменно у вигляді людського брат наш. І оскільки він неодружений ще, добре б тепер нам віддати йому за дружину цю дівчину, служницю їх.

І коли про те пані Марію запитали і погодилася з ними вона, влаштували цій діві розкішне весілля: веселощами змінивши смуток і тризні крики сумні, почали вони співати та радіти, радіти та веселитися. Від великої радості своєї розкішно одягнувшись і вбравшись, стали вони потім вірші та здравниці проголошувати, примовляючи:

- О Ісусе, Сину Давидов, що звертає горе на радість і стогнання на радість!

Залишалися там Марія з Йосипом десять днів. Потім пішли далі. Великі почесті їм ці люди віддали, коли проводжали їх, і плакали, повертаючись, а найбільше – дівчина ця.

23 [Розбійники]

Вийшовши звідти, прийшли Йосип з пані Марією в пустельну місцевість, і почувши, що кишить вона розбійниками, вирішили вночі її перетнути. Але дорогою раптом бачать: лежать на дорозі два розбійники і багато інших розбійників, співтоваришів їх, сплять поруч. А були ті два розбійники, на яких вони натрапили, Тит та Думах. І говорить Тит Думаху:

-Прошу тебе, давай пропустимо цих. Та так, щоб і наші товариші їх не помітили. Відмовився Думах. А Тит знову:

- Візьми, – каже, – собі сорок драхм від мене і ще ось це в подарунок, – простягнувши йому, щоб мовчав той пояс, яким переперезаний був.

Побачивши, що добру справу задля них зробив розбійник, мовила Владичиця пані Марія йому:

- Господь Бог підтримає тебе Своєю правицею та відпущенням гріхів обдарує.

І сказав у відповідь матері Своїй Господь Ісус:

- Розіпнуть, о мати, Мене через тридцять років юдеї в Єрусалимі, а два розбійники ці зі Мною на одному хресті повішені будуть: Тит – праворуч, і мене – Думах. Другого ж дня прийде переді Мною Тит у Царство Небесне.

- Нехай відведе Бог від Тебе це, Сину! – відповіла вона. І пішли звідти вони до міста ідолів, що з наближенням їх у пагорбі піщані перетворився.

24 [Матарея]

Вирушили звідти вони до тієї смоківниці, що нині Матарейської зветься, і явив у Матареї Господь Ісус водне джерело, в якому Владичиця Марія сорочку Його помила. А від поту Господа Ісуса, Якого там водою вона обливала, бальзам у тій місцевості з’явився.

25 [Мемфіс]

Звідти в Мемфіс вони спустилися, і побачили фараона, і залишалися в Єгипті три роки. Здійснив же в Єгипті Господь Ісус безліч чудес, описів яких ні в Євангелії дитинства, ні в Євангелії досконалості немає.

26 [Повернення]

А через три роки пішов він з Єгипту і повернувся до Палестини. І коли до Юдеї вони наблизилися, злякався Йосип вступити до неї. Почувши ж, що Ірод помер, а син його Архелай успадковував місце його, хоч і зі страхом, але пішов до Юдеї. І явився йому ангел Божий, сказавши:

- О Йосип, йди в місто Назарет і там залишайся. Воістину дивно, що народився так і мандрував повсюди Повелитель всього!

27 [Зцілення водою]

Прийшовши після того в місто Віфлеєм, побачили вони, [що лютують] там багато важких хворіб, що вражали очі немовлят, які потім помирали. І жила там жінка, у якої син був хворий. Вже вмираючого принесла вона його до Владичиці пані Марії і побачила, що купає та Ісуса Христа. Говорить тоді жінка ця:

- О панна моя Маріє, поглянь на сина мого, який від тяжкої хвороби покутує.

Вислухавши її, сказала панна Марія:

- Візьми тієї води, в якій я Сина свого викуповувала, і твого оббризкай.

І ось, узявши трохи тієї води, облила нею вона, як пані Марія сказала, сина свого. І після того як зроблено це було, зупинилися його рухи і, поспав недовго, живий і здоровий від сну прокинувся. І радіючи цьому, знову привела його мати до пані Марії.

Та сама сказала їй:

- Дякую Богові, що сина цього твого зцілив Він.

28

Жила там і інша жінка, сусідка тієї, чий син тепер одужав. А оскільки від хвороби цієї та її син страждав, і майже вже осліпли очі його, плакала вона на протязі дня й ночі. Каже їй якось батькова дитина зціленої:

- Чому не віднесеш ти свого сина до пані Марії, як я свого віднесла, коли він при смерті був? Став він здоровий від води тієї, якою раніше омивала тіло сина її Ісуса.

Коли жінка від неї про це почула, пішла і сама до Марії, та взявши тієї води, сина свого в ній викуповувала. Тієї ж миті зцілилися очі і тіло його. Коли ж віднесла вона сина до пані Марії і про все, що сталося, повідала, наказала і їй Марія, щоб Богу за зцілення сина дякувала і нікому про те, що сталося, не розповідала.

29 [Клеопа]

У тому самому місті жили дві жінки, одного чоловіка дружини, і були сини у них лихоманкою хворі. Одну з них Марія звали, а ім’я її сина було Клеопа. І ось зібралася вона і, взявши сина свого, вирушила до пані Владичиці Марії, матері Ісуса, і, піднісши їй хустку прекрасну, сказала:

- О Владичице моя пані Маріє, прийми від мене плат цей, а за нього одну лише пелюшку мені дай.

Погодилася на це Марія, і пішла мати Клеопи, а з пелюшки сорочку зробила і сина в неї одягла. Тим і була зцілена недуга його. А син суперниці через день помер.

З того часу пішли суперечки між ними, коли, міняючись через тиждень, до домашніх турбот по черзі вони приступали. Настала якась черга Марії, матері Клеопової, і, збираючись хліб пекти, вогнище вона розжарила і за тістом пішла, залишивши біля нього свого сина Клеопа. Заздрісниця ж її, побачивши, що один він, а розпечене вогнище вогнем пашить, схопила Клеопу і в пекло кинула, сама ж забралася додому.

Повернулась Марія і бачить: лежить її син Клеопа посеред вогнища і сміється, вогнище холодне зовсім, ніби й не розводили вогню в ньому зовсім. Зрозуміла тут вона, що це заздрісниця її Клеопу у вогонь кинула. Вийнявши його, принесла вона сина до Марії і про те, що сталося, їй розповіла. А та їй:

- Мовчи, – каже, – і нікому про цю подію не розповідай, страшно мені за тебе, коли розголосиш ти це.

А потім якось пішла заздрісниця ця до криниці води зачерпнути і побачила, що біля криниці Клеопа грає, а довкола – нікого. Схопила вона його і в колодязь скинула, сама додому повернулася.

Коли прийшли по воду люди до того колодязі, побачили вони, що сидить на поверхні води хлопчик, і, спустившись за ним, його вгору підняли. Вони дивувалися хлопцеві цьому і славили Господа Бога. Прибігла тут мати Клеопова і, забравши його, принесла зі сльозами до Владичиці Марії і мовила:

- О пані моя! Подивись, що заздрісниця моя з сином моїм створила! Адже не інакше як вона в колодязь його скинула. Не може бути того, щоб не вбила вона одного разу його!

Відповідала їй Владичиця Марія:

- Охоронить тебе Бог від неї, а з неї за тебе спитає.

І ось пішла якось заздрісниця води з колодязя набрати, та заплуталася ногами у мотузці і в криницю впала. Збіглися тут люди, щоб тягнути її, але побачили, що розбита голова і кістки зламані. Ось такою гидкою смертю і загинула вона. Сталося ж з нею за прислів’ям «глибокий колодязь копали і в нього ж упали».

30 [Варфоломій]

А в іншої тамтешньої жінки сини-близнюки були. Захворіли вони, і коли помер один, у другому ледь трималася душа. Підхопила його мати, ридаючи і принесла до Владичиці Марії.

- Владичице моя, – каже, – вислухай ти мене і помилуй; адже два в мене сина було, і тільки одного поховала, як другий при смерті. Ото б молити і славити Бога я стала! – І заголосила вона: – О Господи! Лагідний Ти, милостивий і милосердний; двох синів Ти мені дав, і коли одного забрав, хоч іншого лиши мені!

Побачивши гарячі сльози її, зглянулася на неї Владичиця Марія.

- Поклади, – каже, – сина свого в ліжко Ісусові та вкрий його одягом мого Сина.

І коли поклали його в ліжко, де перед тим Господь Ісус Христос лежав, – а вже закрив повіки він свої перед смертю, – лише торкнувся його аромат одягу Христового, розплющив очі одразу, гучним голосом мати покликав і попросив хліба, а отримавши, смоктати його став.

Тоді каже мати його:

- О Владичице пані Маріє, знаю тепер я, що перебуває в тобі [така] благодать Божа, що навіть син твій людей зцілює, причетних до своєї природи, лише доторкнуться вони до одягу його.

Зцілений же хлопчик цей – той, хто в Євангелії Варфоломієм названий.

31 [Зцілення водою]

А ще там була жінка прокажена. Прийшла вона до пані володарки Марії і сказала:

- О пані моя, подай допомогу мені.

Відповідала їй володарка Марія:

- Про яку ж допомогу просиш? Золота тобі чи срібла? Або щоб тіло твоє очистилося від прокази? Здивувалася жінка:

- Та хто ж мене так обдаруватиме? А володарка Марія їй:

- Візьми, – каже, – трохи цієї води і тіло своє оббризкай.

Щойно зробила вона так, була очищена одразу, і прославила Бога і подякувала.

32

І, провівши три дні у Марії володарки, пішла, а повернувшись у місто, зазирнула там до знатної людини, яка за дружину собі дочку іншої знатної людини взяв, але ледь побачив він дружину свою, помітив між очима у неї знак прокази у формі зірки. І тому недійсним був оголошений шлюб та розірваний. Побачивши, що сталося з ними, що пригнічені горем вони й ридають, жінка про причину їх сліз спитала.

- Не допитуйся у нас ні про що, – відповіли ті, – бо не можемо ми розповісти нікому зі смертних, яке наше горе, та й взагалі нікому не можемо відкритися.

Але була наполеглива та й просила, щоб довірилися вони їй: раптом нехай станеться, що вона їм зілля дасть. І коли вони нарешті показали їй дівчину і прокази знаки, що між очей у неї проступали, сказала та жінка, побачивши це:

- Я, яку перед собою ви бачите, теж на цю хворобу страждала, поки не довелося мені якось у Віфлеєм у справі вирушити. І ввійшовши там до однієї печери, я побачила жінку на ім’я Марія; був із нею син, якого Ісусом звали. І помітивши, що я прокажена, зглянулася на мене і дала тієї води, в якій сина свого викуповувала. Облила я тіло своє тією водою і стала приємною. Говорять тут вони жінці цій:

- Чи не підеш з нами, пані, до володарки пані Марії і чи не уявиш нас їй?

І коли погодилася та, вирушили вони до володарки пані Марії, захопивши подарунки багаті. І ввійшовши, піднесли їй ці дари, а потім показали ту діву прокажену, яку з собою привели. Говорить тут їм пані Марія:

- Нехай на вас прийде милість Господа Ісуса Христа.

А потім, подавши їм води тієї, в якій тіло Ісуса Христа купала, наказала, щоб і нещасна нею омилася. І тільки-но це було зроблено, зцілилася негайно вона.

Прославили Бога вони і всі, хто там був. І потім, радіючи, у своє місто вони поверталися і знову славили Бога.

А коли почув той знатний чоловік, що зцілилася його дружина, повернув він її в будинок свій і вдруге весілля влаштував. І за те, що здоров’я до дружини повернулося, Богові дякував.

33 [Дракон]

Була там же й зовсім молода жінка, яка мучилась сатаною. Приходив до неї цей проклятий у вигляді дракона величезного і проковтнути її збирався; усю кров з неї висмоктував, так що вона ставала на труп схожою. І щоразу наближався він до неї, голосила вона, голову руками стиснувши: «Горе мені, горе… Адже немає нікого, хто б мене від гідкого дракона врятував».

Смутніли про долю її батько з матір’ю і всі близькі, і ті, кому бачити її доводилося. Обступали її натовпом люди й плакали гірко, коли кричала вона навзрид: «Ох, друзі, ох, браття мої! Та невже немає нікого, хто б мене від цього вбивці позбавив?!

Почула одного разу зойк дівчини цієї доньки знатної людини, яка від прокази своєї вже очистилася, і, піднявшись на дах палацу свого, побачила вона, що, руками голову обхопивши, плаче та й усі, що навколо неї, теж плачуть. І запитала вона чоловіка тієї біснуватої, чи жива ще мати його дружини? Коли ж відповів той, що батьки її живі, – «поклич, – каже, – її мати до мене». А побачивши, що покликав він її, спитала:

- Діва ця божевільна – чи твоя дочка?

- Так, пані, – сумуючи і плачучи, їй жінка відповідала, – дочка вона мені.

Говорить їй тоді дочка знатної людини:

- По секрету тобі зізнаюся: прокаженою я раніше була, але зцілена вже нині Владичицею Марією, матір’ю Ісуса Христа. Коли хочеш зцілити свою дочку, відведи її до Віфлеєму і розшукай там Марію, матір Ісусову. І віруй: буде зцілена дочка твоя. І я впевнена, що з здоровою донькою радісна ти сюди повернешся.

Ледве дослухала до кінця її промову жінка, і одразу взяла вона свою дочку і в зазначене місце вирушила, а прийшовши до пані володарки Марії, відкрила їй все, що з донькою діється. І слова її вислухавши, подала їй пані Марія трохи води тієї, у якій сина свого Ісуса купала, і веліла вилити її на тіло дочки. І давши їй одну з старих пелен Господа Ісуса, сказала:

- Візьми цю пелену і як тільки побачиш ворога свого, йому покажи.

І з уклоном їх проводила.

34

Поки йшли вони від неї, повертаючись до своєї місцевості, вже настав час, коли мав звичай сатана кидатися на дівчину. І з’явився зараз їй окаянний цей у вигляді дракона великого. Злякалася вона його виду, а мати їй:

- Не бійся, доню! Нехай наблизиться він до тебе, і тоді покажи йому пелену, яку нам володарка Марія дала. Подивимося, що буде.

І ось, коли, звернувшись до жахливого дракона, наблизився до неї сатана, здригнулося тіло діви від страху. Але тільки-но вийняла вона пелену і на голову собі поклала, прикривши очі свої нею, вирвалися з пелени тієї полум’я і жар, та на дракона хлинули. І велике диво відбулося, щойно побачив дракон завісу Господа Ісуса, з якої вогонь визивався і на голову і в очі йому сипався: заволав на весь голос.

- Що тобі до мене, Ісусе, сину Марії? І куди від тебе тікати? – І, відсахнувшись у великому страху від дівчини, згинув він і ніколи їй потім не показувався.

А діва, прийшовши до тями, дякувала Богові і славила. І славили Його разом з нею всі, кому довелося диво бачити.

35 [ Юда]

І інша там проживала жінка, у якої син одержимий сатаною був. Звали його Юдою. Щоразу, як вселявся в нього сатана, кусав він усіх, хто до нього наближався, а якщо поблизу себе нікого не знаходив, власні руки та ноги він гриз. І ось, почувши про пані Марію та Сина її Ісуса, зібралася мати нещасного цього і привела сина свого Юду до Владичиці Марії. Тим часом Яків з Йосією повели немовля Господа Ісуса з іншими дітьми пограти. Посідали вони перед домом, і Господь Ісус із ними. Підійшов [до них] біснуватий Юда і праворуч від Ісуса присів. І тут, як завжди бувало, охоплений сатаною, захотів він загризти Господа Ісуса, однак не зміг, тільки поранив Йому правий бік, а потім розридався. І вискочив у ту ж мить стрімголов з хлопчика цього сатана, подібний до шаленого собаки. Хлопчик же той, що поранив Ісуса і з якого сатана в собачому вигляді вискочив, був тим Юдою Іскаріотом, що Його юдеям зрадив. І той бік Ісуса, який йому поранив Юда, римляни потім списом проткнули.

36 [Глиняні фігурки]

Коли виповнилося Господу Ісусу від Різдва Його сім років, грав Він якось удень з однолітками своїми, тобто з тими, хто за літами Йому був рівним. Вовтузилися з глиною вони, з якої ліпили птахів, ослів і биків, та й різних інших тварин. І, спритністю своєю вихваляючись, розхвалював всяке творіння своє. Говорить тут Господь Ісус дітям:

– А я тим фігуркам, які зробив, рухатись загадаю!

Коли ж запитали діти Його, чи не Творця Він Син, наказав Господь Ісус рухатися тим фігуркам, і одразу ж стрепенулись вони, а потім, коли дозволу їм дав, знову завмерли. Він же зліпив птахів і горобців. І коли наказував їм літати – літали, а коли завмерти їм бувало – завмирали; коли ж питво та їжу їм пропонував – їли та пили.

Пішли потім діти та про це своїм батькам розповіли. Батьки кажуть їм:

- Стережіться, дітки, і більше з ним не ведіть, бо він – чародій; і тому уникайте його і від нього тримайтеся подалі і ніколи відтепер та надалі з ним не грайте.

37 [Барвник]

Якось вдень, бавлячись і граючи з дітьми, вбіг Господь Ісус у лавку барвника на ім’я Солем. А у того в лавці лежало багато тканин, які він збирався фарбувати. І ось, опинившись у лаві, взяв Господь Ісус усі ці тканини, та в чан із густим індиго і кинув. Коли ж прийшов Солем і побачив, що загублені тканини, почав кричати на весь голос і Господа Ісуса лаяти:

- Що ти зробив зі мною, – каже, – о син Марії! Перед усіма співгромадянами ти мене зганьбив! Адже колір мені всяк за потребою своєю замовляв, ти ж прийшов і все перепсував!

Відповів Господь Ісус:

- Як тільки забажаєш, щоб колір шматка змінився, віддам тобі його одразу, – і почав тут же з чана тканини витягати.

І кожна той колір приймала, який барвник хотів. І так, поки все не витягнув.

Дізнавшись про таке небувале чудо і діло, прославили юдеї Бога.

38 [Ісус-тесляр]

Виходячи в місто, брав із собою всюди Йосип Господа Ісуса, коли за ремісничою справою звали його до себе люди, щоб ворота, ложа, короба та скрині він їм зробив. І хоч би куди йшов він, завжди Господь Ісус був з ним. І щоразу, як Йосипові зробити що-небудь треба було в лікоть розміром чи в три чверті ліктя, довше того чи коротше, ширше цього чи вже, ледве простягав руку Господь Ісус до тієї речі, ставала вона такою, як хотів Йосип, а своїми руками йому працювати не доводилося, тому й не був вправний він у ремеслі теслярському.

39

І ось, покликав його одного разу цар єрусалимський:

- Хочу, – каже, – щоб зробив ти мені, Йосипе, трон, пропорційний місцю тому, де сидіти я звик.

Послухався Йосип і зараз же за справу взявся. Два роки провів він у царських палацах, поки над троном працювати не скінчив. Коли ж спробував його в те місце поставити, де стояти він був повинен, виявив, що до вказаного царем розміру з обох боків по дві спітами не дістає. Побачивши це, розгнівався на Йосипа цар.

І так наляканий Йосип був гнівом царським, що ніч натще провів, не скуштувавши ані крихти. Коли ж запитав його Господь Ісус, чому він переляканий,

- Тому, – відповів Йосип, – що я погубив усе, над чим два роки працював. А Господь Ісус йому:

- Не бійся, – каже, – і не падай духом! Хапайся краще за цей бік трону, а Я за другий схоплюся, то ми його й виправимо.

І коли зробив Йосип усе, як сказав Господь Ісус, і кожен із свого боку трон вони потягли, вирушив він і точнісінько місце тому зрівнявся.

Дерева ж для трону того з тих, що [вже] за часів Соломона, сина Давидового, славилися, тобто багатьох порід і видів.

40 [Козлята]

Якось вийшов Господь Ісус вдень на дорогу і, помітивши, що хлопці грати зібралися, попрямував до них, але поховалися від нього діти. Підійшовши тоді до воріт якогось дому і побачивши жінок, що там стояли, запитав у них Господь Ісус, куди ж ті хлопці поділися? Коли ж відповіли ті, що в домі нікого немає, знову запитав Господь Ісус:

- А бачите, он там, під навісом, хіба не це? Коли ж ті відповіли Йому, що козенята це трирічні, вигукнув Господь Ісус:

- Виходьте сюди, козенята, до Пастиря вашого!

Вийшли тут діти, образ козенят, що знайшли, і навколо Нього скакати взялися. Вразилися, звичайно, побачивши це, жінки і, охоплені жахом, на коліна впавши, Господа Ісуса вшанували, кажучи:

- Господи Ісусе наш, сине Марії, воістину Ти – Ізраїля пастир добрий! Помилуй своїх служниць, що стоять перед Тобою і ніколи не знали сумнівів, бо заради спасіння прийшов Ти, а не заради смерті.

І відповів Господь Ісус, що серед народів рівні ефіопи синам Ізраїля, і сказали жінки Йому:

- Відомо Тобі все, о Господи, і нічого від Тебе не приховано. Молимо Тебе ми нині й до милосердя Твого волаємо, щоб Ти повернув рабам Своїм – хлопцям цим їхній вигляд колишній.

І сказав Господь Ісус:

- З’явіться, юнаки, і ходімо грати!

І одразу, прямо на очах у дружин цих, козенята на хлопчиків перетворилися.

41 [Коронування Ісуса дітьми]

А в місяці Адарі зібрав, як цар, Ісус юнаків, і розстелили ті на землі одежу свою, і сів Він на її. Поклали вони вінець, з квітів сплетений, на голову Його і вишикувалися, подібно до придворних царських, ліворуч і праворуч Його. І кожного, хто проходив дорогою цією, зупиняли вони силою і говорили: «Наблизься і вшануй царя, а потім йди своєю дорогою!»

42 [Симон Кананіт (хлопчик, укушений змією)]

Коли вони розігрували це, підійшли люди, які несли хлопчика. Вирушив він з однолітками своїми по дрова на гору, і знайшовши там гніздо куріпки, засунув руку в нього, щоб звідти дістати яйця. Але вжалила його отруйна змія, що сиділа в гнізді, та так, що взявся він на допомогу кликати. І хоч приятелі прибігли швидко, при смерті його знайшли на землі, що лежить. Підійшли тут рідні його та підняли, щоб у місто нести. І коли вони досягли того місця, де Господь Ісус, немов цар, сидів, а інші юнаки, що як служителі царські навколо стояли, поспішили назустріч юнаки укушеному змією і сказали родичам його:

- Ну, вітайте царя!

Коли ж через нещастя, що сталося в них, не побажали ті підійти, силою, проти волі їхні хлопці потягли. І запитав Господь Ісус, що підійшли, чому несуть вони цього хлопчика? Коли ж відповіли ті, що змія його вкусила, говорить Господь Ісус юнакам:

- Ходімо, уб’ємо цю змію!

І хоч просили батьки хлопчика, щоб дозволили їм піти, бо вже в передсмертній агонії був їхній син, відповідали їм діти:

- Хіба ви не чули, як цар наказав, щоб ми пішли і вбили змію? Хіба ж не коритеся ви йому?

І хоча вони того не бажали, але понесли носилки назад. А коли підійшли до гнізда, запитав Господь Ісус юнаків:

- Чи не тут місце зміїне?

Підтвердили ті, і негайно вийшла змія на Господній поклик і перед Ним схилилася. А Він їй:

- Іди, – каже, – і вся отрута, що хлопцеві цьому впорснула, висмоктай!

Підповзала ця змія до хлопчика і висмоктала всю отруту свою. Прокляв тут її Господь Ісус, і за словом Його згинула вона одразу.

А хлопчик, щойно торкнулася його рука Господня, здоровий став. А коли він заплакав, то промовив до нього Господь Ісус:

- Не плач, бо скоро учнем Моїм будеш. І був це – Симон Кананіт, який у Євангелії згаданий.

43 [Яків та гадюка]

На другий день послав Йосип сина свого Якова за деревом, а Господь Ісус йому нав’язався в супутники. І коли прийшли вони в те місце, де дерева росли, почав Яків деревину заготовляти, але вжалила тут у руку його розлючена гадюка, та так, що він скрикнув і заплакав. І побачивши, що сталося з ним, підійшов до нього Господь Ісус і на те місце, куди гадюка вжалила, дунув. Щойно зробив Він це, одразу здоровий став Яків.

44 [Хлопчик, що впав з даху]

Одного разу, коли Господь Ісус знову серед дітей був – а грали вони на даху, – звалився звідти якийсь хлопчик і тут же дух випустив. І як інші юнаки розбіглися, Господь Ісус один на даху залишився. Коли ж прийшли рідні хлопця цього, то сказали вони до Господа Ісуса:

- Це ти з даху зіштовхнув нашого сина!

І хоч заперечував Він це, заволали вони, що, мовляв, мертвий син наш, а ось цей його і вбив! А Господь Ісус їм:

- Не сороміть мене, – каже, – і коли Мені не вірите, давайте в самого хлопчика запитаємо, щоб він правду на світ вивів.

І спустився тут Господь Ісус униз і, ставши над мертвим, гучним голосом вигукнув його:

- Зеноне! – Каже, – Зенон! Хто тебе з даху скинув?

І відповів мертвий:

- Господи, – каже, – не Ти мене з даху зіштовхнув, а Деіуа мене скинув звідціля.

І коли наказав Господь усім, що стояли там, щоб почули вони це слова, прославили вони Бога за це диво.

45 [Диво з водою]

Якось веліла пані Марія, щоб пішов Господь Ісус і приніс води з колодязя. І коли ходив набирати він воду, стукнулося вже повна гідрія [про щось] і розбилася. Господь же Ісус розгорнув свою накидку і, зібравши в неї воду, приніс її матері своїй, що здивувалася такій справі. А все, що бачила вона, – берегла і зберігала в своєму серці.

46 [Горобчики]

А на другий день знову грав Господь Ісус з дітьми у воді біля струмка, і збудували вони знову запруди. Зліпив Господь Ісус дванадцять горобців, і навколо садка свого розставив – з кожного боку по три. А день був суботній. І приходить раптом юдей, син Хананії, і побачивши, чим вони зайняті, обурився він і розгнівався.

- Як же це ви, – каже, – у суботній день із глини фігурки ліпите? – І, підбігши, квапливо зруйнував він їх запруди.

Господь же Ісус ляснув у долоні над горобцями, яких Він виліпив, і, защебетавши, розлетілися ті. Підійшов тоді син Хананії до Ісуса і черевиками садок Його розтоптав, так що втекла вся вода звідти. Говорить йому Господь Ісус:

- Як витекла ця вода, так і життя твоє з тебе витече.

І миттю висох цей отрок.

47 [Покарання грубіяна]

А вдруге, коли повертався ввечері Господь Ісус додому з Йосипом, зустрівся хлопчик Йому, який так на бігу штовхнув, що впав Він. І сказав йому Господь Ісус:

- Як Мене повалив, так і сам упадеш, але вже більше не встанеш.

І зараз же той звалився бездиханним.

48 [У школі]

А ще жив у Єрусалимі хтось на ім’я Закхей, який навчав хлопчиків. І сказав він Йосипові:

- Чому, о Йосипе, не приводиш до мене Ісуса грамоті його навчати?

Обіцяв йому це Йосип і пані Марії про це розповів. І відвели Господа до вчителя, який, тільки-но побачивши Його, написав Йому алфавіт і наказав, щоб Він сказав: «Алеф». І коли Той сказав «Алеф», наказав вчитель Йому «Біти» говорити. А Господь Ісус йому:

- Скажи мені раніше, що «Алеф» значить, тоді і «Бет» тобі назву.

Коли ж вчитель батогом Йому пригрозив, пояснив Господь Ісус і «Алефа», і «Бета» значення, і якби лінії літер прямі були, і якби загнуті, і якби були в спіраль закручені, і ті, що з крапками, і без них, і чому одна літера інший передує; і багато чого стало пояснювати і розповідати, чого вчитель сам ніколи не чув і в жодній з книг не читав. А потім каже вчителю Господь Ісус:

- Слухай, що Я скажу тобі, – і почав виголошувати Він чітко і ясно – Алеф, Бет, Гімель, Далет… – і аж до «Тау» так.

Вражений був цим учитель:

- Думається мені, – каже, – раніше Ноя народжений цей хлопчик!

І обернувшись до Йосипа, мовив:

- Привів ти мені хлопчика навчатися, що більш вченій за всіх наставників разом узятих! І Марії він також сказав:

- Синові цьому твоєму ніякого навчання не потрібно!

49

Тоді до іншого вчителя Його відвели, більш освіченого. І ледве глянув на Ісуса той:

- Скажи, – каже: «Алеф».

«Коли ж сказав Він «Алеф», наказав, щоб Він «Бет» вимовив. А Господь Ісус у відповідь:

- Скажи мені, – каже, – перш, що «Алеф» значить, тоді і «Бет» тобі назву.

Коли ж вчитель замахнувся, щоб Ісуса вдарити, відразу ж відсохла його рука і сам він помер.

Говорить тут Йосип Марії:

- Не дозволимо відтепер Йому з дому вийти, бо будь-який кривдник Його карається.

50 [У Єрусалимському храмі]

Коли ж зрівнялося Йому дванадцять років, повели Його до Єрусалиму на свято, а коли скінчилося свято, вони повернулися. Господь же Ісус у Храмі залишився, серед учених книжників і старійшин – синів Ізраїлевих, яких Він про різні науки розпитував і своєю чергою їм відповідав. І запитав Він у них:

- Чий син Месія?

Відповіли вони, що він син Давидів.

- Чому ж, – каже – тоді називає він у дусі Його Господом своїм, коли каже: «Сказав Господь Господу моєму: «Сядь праворуч Мене, щоб кинув Я ворогів Твоїх до стоп ніг Твоїх?»

Запитує тут Його найголовніший законовчитель:

- Та чи не читав ти книжок?

- І книги, – каже Господь Ісус, – і те, що міститься в них.

І став виясняти Він і книги, і Закон, і повчання, і настанови, і обряди, про які в книгах пророків сказано, і речі, які ніяким земним розумом не осягаються. Говорить тоді законовчитель цей:

- Мудрість таку досі я ні сам не знайшов, ні почути не міг! Адже подумати тільки, ким цей хлопчик буде!

51

Був там і філософ, в астрономії досвідчений, і запитав він у Господа Ісуса, чи не вивчав астрономію Він. Назвав йому Господь Ісус число сфер і тіл небесних, пояснив природу та властивості їх, позицію, вид і площу, трикветр і сек стиль, апогей їх та перигей, скрупули, і скрупулів шістдесяті частки, та інше багато чого не збагнути розумом.

52

Був серед них і філософ, у предметах природних навчений, і запитав він у Господа Ісуса, чи знає медицину Той? Виклав, відповідаючи йому, Господь Ісус фізику та метафізику, гіперфізику та гіпофізику, про енергії тіла розповів, про тілесні рідини та функції їх; назвав кількість кісток та членів, вен, артерій та нервів; розповів, як сухе тепло діє, і як вологий холод, і що їхнє застосування дає; як впливає душа на тіло, про відчуття його та сили; як на нього гнів і хіть впливають; а під кінець – про поєднання і розпад і багато іншого, що для земного розуму незбагненно.

Встав тут цей філософ і Господу Ісусу вклонився.

- О Господи, – каже, – з цієї години учнем і слугою твоїм буду.

53

І поки про це і про багато іншого вони говорили, прийшла пані володарка Марія, яка три дні в пошуках Господа Ісуса разом з Йосипом провела. І побачивши, що сидить Він серед учителів, то питаючи їх, то їм відповідаючи, сказала вона:

- Сину мій, чому ж так обійшовся Ти з нами, адже Я та батько Твій, не знаючи відпочинку, шукаємо Тебе?

А Він їй:

- Чому ж, – каже, – шукайте Мене? Хіба ви не знаєте, що належить перебувати Мені в домі Мого Отця?

Але не зрозуміли вони слів, які Він їм сказав.

Запитали Марію вчителя, чи не її Він син? А коли підтвердила це вона,

- Щаслива ти, – кажуть, – Маріє, що таким Його народила!

Повернувшись до Назарету з ними, Він підкорив їм у всіх справах. І зберігала матір Його всі ці слова в серці своєму. Господь же Ісус досягав успіху і в зростанні, і в любові у Бога і людей.

54 [Дорослість  та хрещення Ісуса]

І став Він приховувати з цього дня чудеса і таємниці Свої потаємні і став Закон вивчати старанно, доки не виповнилося Йому тридцять років, коли оголосив прилюдно голосом, що з неба зійшов у Йордану, про Нього Отець:

- Він – Син мій коханий, в якому умиротворюсь Я.

А Дух Святий був там у вигляді голубки білої.

55

Той Він, Кого молимо і шануємо ми, Хто буття і життя нам дав і вивів нас з утроб матерів наших, Хто сприйняв заради нас тіло людське і викупив нас, щоб обійти нас милосердям вічним і милість Свою за благодаттю і лагідністю, благістю і благоволінням нам явити. Слава та благодать Йому, сила і влада відтепер і на всі віки.

Переклад прот. Сергій Горбик, «Православний духовний центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці.

Протоєвангеліє Якова, також відоме як Євангеліє від Якова — апокрифічне Євангеліє, написане, як припускають, у середині ІІ століття. Сама назва походить від грецького слова πρ

Глава І

1 У дванадцяти племенах Ізраїлю був Йоаким, дуже багатий чоловік, який приносив подвійні дари Богові, говорячи: Нехай буде від багатства мого всьому народові, а мені на відпущення на милосердя Господеві.

2 Настав великий Господній день, коли Ізраїлеві сини приносили дари свої.

3 І виступив проти нього (Йоакима) Рувим, сказавши: Не можна тобі приносити дари першому, бо ти не створив потомства Ізраїлю.

4 І засмутився дуже Йоаким, і став дивитися родовід дванадцять племен народу, кажучи: Шукаю в дванадцяти племенах Ізраїлю, чи не я один не дав потомства Ізраїлю.

5 І, дослідивши, з’ясував, що всі праведники залишили потомство Ізраїлю.

6 Згадав він і про Авраама, як у останні дні його Бог дарував йому сина Ісака.

7 І стало гірко стало Йоакимові, і не пішов він до дружини своєї, а пішов у пустелю, поставив там свій намет і постив сорок днів і сорок ночей, говорячи: Не ввійду ні на їжу, ні на пиття, аж поки не зійде до мене Господь, І буде мені їжею та питтям молитва.

Глава ІІ

1 А дружина його Анна плакала плачом і риданням плакала, говорячи: Оплачу я вдовство своє, оплачу мою бездітність.

2 Та ось настав великий Господній день, і сказала їй Юдіф, служниця її: Доки ти будеш терзати душу свою?

3 Бо настав великий Господній день, і не можна тобі плакати.

4 Візьми головну пов’язку, яку дала мені пані за роботу: не личить мені носити її, бо я слуга, а пов’язка несе знак царственості.

5 Анна відповіла: Відійди від мене, не робитиму я цього: Господь принизив мене.

6 Чи не спокусник навіяв тобі прийти, щоб і я вчинила гріх разом із тобою?

7 І відповіла Юдіф: Навіщо я буду вмовляти тебе?

8 Господь закрив твоє лоно, щоб у тебе не було потомства в Ізраїлі.

9 І засмутилася дуже Анна, але зняла одежу свою, прикрасила свою голову, одягла вбрання і пішла в сад, гуляючи близько дев’ятої години, і побачила лавр, і сіла під ним і почала молитися Господу, говорячи: Бог батьків моїх, благослови мене і вислухай молитву мою, як благословив Ти Сару і дав їй сина Ісака.

Глава ІІІ

1 Піднявши очі до неба, побачила на дереві гніздо горобця і стала плакати, говорячи: Горе мені, хто породив мене?

2 Яке лоно справило мене на світ?

3 Бо я стала прокляттям у Ізраїлевих синів, і з осміянням мене відлучили від храму.

4 Горе мені, кому я подібна?

5 Не подібна я до птахів небесних, бо й птахи небесні мають потомство у Тебе, Господи.

6 Не подібна я й до безсловесних тварин, бо й тварі безсловесні мають нащадків в Тебе, Господи.

7 Не подібна я до цих вод, бо й води приносять плоди в Тебе, Господи.

8 Горе мені, кому я подібна?

9 Не подібна я й до землі, бо земля приносить за часом плоди і благословляє Тебе, Господи.

Глава ІV

1 І став Ангел Господній перед нею, і сказав: Анно, Анно, Господь прислухався до молитви твоєї, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє говоритимуть у всьому світі.

2 І сказала Ганна: Живий Господь, Бог мій!

3 Якщо я народжу дитину чоловічої чи жіночої статі, віддам її в дарунок Господеві моєму, і вона буде служити Йому все своє життя.

4 І прийшли вісника два, та й сказали до неї: Чоловік твій, Йоаким, йде зі своїми стадами, бо Ангел явився до нього і сповістив: Йоаким, Йоаким, Бог прислухався до молитви твоєї.

5 Іди звідси, бо жінка твоя Анна зачне в лоні своєму.

6 І пішов Йоаким, і наказав своїм пастухам, сказавши: Приведіть десять агнців чистих без плям, будуть вони для Господа, Бога мого, і приведіть мені дванадцять молодих телят, і будуть вони для жерців та старших, і сто козенят для всього народу.

7 І ось Йоаким підійшов зі своїми стадами, і Анна, що стояла біля брами, побачила Йоакима, що йшов, і, підбігла, і обійняла його, і сказала: Знаю тепер, що Господь благословив мене: будучи вдовою, я тепер не вдова, будучи безплідною, я тепер зачну!

8 І залишився того дня Яків у своєму домі.

Глава V

1 Вранці він поніс свої дари, говорячи: Якщо Господь змилостивився до мене, то золота пластина жреця покаже мені.

2 І приніс Йоаким свої дари, і пильно дивився на пластину, що підійшли до жертовника Господнього, і не побачив гріха в собі.

3 І сказав Йоаким: Тепер я знаю, що Господь милосердився до мене, і відпустив мені всі гріхи, і вийшов із храму, виправданий, і пішов до дому свого.

4 Тим часом минулі місяці, і Анна в дев’ятий місяць народила і запитала бабцю-повитуху: Кого я народила?

5 Відповіла та: Доньку.

6 І сказала Ганна: Здійнялася душа моя цього дня, і поклала Донечку.

7 Як минуло днів, Анна одужала і дала груди дитині, і назвала її Марія.

Глава VІ

1 З дня на день міцніло дитя, і, коли їй виповнилося шість місяців, поставила її мати на землю, щоб спробувати, чи зможе вона стояти, і вона, пройшовши сім кроків, повернулася до матері.

2 Мати взяла її на руки і сказала: Живий Господь, Бог мій, Ти не ходитимеш цією землею, доки я не введу Тебе до храму Господнього.

3 І влаштували особливе місце в спальні Дочки, і заборонено було туди вносити що-небудь нечисте, і покликала Анна непорочних юдейських дочок, щоб вони доглядали за Нею.

4 Коли сповнився Дівчині рік, Йоаким улаштував велику гостину і скликав жерців, книжників та старійшин та весь народ Ізраїльський.

5 І приніс свою дочку жрецям, і ті благословили її, сказавши: Бог батьків наших, благослови це дитя, і дай ім’я славне в усіх родах.

6 І сказав народ, Нехай буде так!

7 І потім підніс її до первосвящеників, і вони благословили її, сказавши: Бог Всевишній, зійди до цієї дитини і дай найвище і неминуча благословення.

8 І взяла її мати в чисте місце в спальні, і дала їй груди.

9. І заспівала Анна пісню Господеві, говорячи: Співаю пісню Господеві, бо Він зійшов до мене, і визволив мене від ганьби моїх ворогів, і дарував мені плід справедливості Своєї, єдиний і настільки багатьом, що має перед очима Його.

10 Хто повідомить синам Рувима, що Ганна годує грудьми?

11 Слухайте, слухайте, дванадцять колін Ізраїлю, Ганна годує грудьми!

12 Коли гостина скінчилася, гості розійшлися, радіючи і звеличуючи хвалу Богові Ізраїлю.

Глава VІІ

1 Ішли місяці за місяцями, і виповнилося дитині два роки.

2 І сказав Йоаким: Відведемо її до храму Господнього, щоб виконати дану обітницю, щоб Господь раптом не відкинув нас і не став би наш дар Йому невгодний.

3 І сказала Ганна: Дочекаймося третього року її, щоб дитина не стала шукати батька чи матір.

4 І сказав Йоаким: Дочекаймося.

5 І ось сповнилося Дитині три роки, і сказав Йоаким: Покличте непорочних дочок юдейських, і нехай вони візьмуть світильники, і стоятимуть із запаленими світильниками, щоб Дитя не повернулося назад і щоб полюбила Вона в серці своєму храм Господній.

6 І зробили так дорогою до Господнього храму.

7 І жрець прийняв її і, поцілувавши, дав благословення, сказавши: Господь звеличить ім’я Твоє в усіх родах, бо через Тебе явить Господь останніми днями Ізраїлевим синам спасіння.

8 І посадив її на третій сходинці у жертовника, і зійшла на неї благодать Господня, і вона стрибала від радості, і полюбив її весь народ Ізраїля.

Глава VІІІ

1 І пішли батьки її, дивуючись і підносячи хвалу Господу, що дочка їх не повернула назад.

2 А Марія була в храмі Господньому, як голубка, і їжу приймала з руки Ангола.

3 Коли ж їй виповнилося дванадцять років, стали радіти жреці, говорячи: Ось виповнилося Марії дванадцять років у храмі Божому, що робитимемо з Нею, щоб вона жодним чином не осквернила святинь?

4 І сказали первосвященикові: Ти стоїш біля вівтаря Господа, увійди та піднеси молитву за Неї, і що Господь оголосить тобі, те й зробимо.

5 І первосвященик, одягнувши додекакодон, увійшов у Свята Святих і підносив молитву за Нею, і ось явився Ангел Господній і сказав: Захарія, Захарія, іди та й поклич вдівців із народу, і нехай вони принесуть палиці, і кому Господь явить знамення, тому Вона стане дружиною [зберігаючи дівочість].

6 І пішли вісники по юдейської окрузі, і труба Господня виголосила, і всі сходилися.

Глава ІХ

1 Йосип, залишивши сокиру, теж прийшов на місце, де збиралися.

2 Зібравшись, вирушили до первосвященика, несучи палиці.

3 Він же, зібравши палиці, увійшов у святилище і почав молитися.

4 Помолившись, він узяв палиці, вийшов, роздав кожному його палицю, але знамення не було на них.

5 Останнім посох узяв Йосип, і тут голубка вилетіла з палиці і злетіла Йосипові на славу.

6 І сказав жрець Йосипові: Ти вибраний, щоб прийняти до себе і доглядати діву Господню.

7 Але Йосип заперечував, кажучи: У мене є сини, і я старий, а вона молода, не хочу бути посміховиськом у синів Ізраїлю.

8 І сказав жрець Йосипові: Побийся Бога, згадай, як покарав Бог Датана, Абірона та Корея, як земля розкололася, і вони були поглинені за непослух.

9 Злякавшись, Йосип узяв Марію, щоб доглядати її.

10 І сказав Йосип Марії: Я взяв Тебе з храму Господнього, і тепер Ти залишишся в моєму домі, я ж йду до теслярських робіт, а потім повернуся до Тебе: Бог нехай збереже Тебе!

Глава Х

1 Тоді була нарада у жерців, що сказали: Зробимо завісу для Господнього храму.

2 І сказав первосвященик: Зберіть чистих дів із роду Давидового.

3 І пішли слуги, і шукали, і знайшли сім дів.

4 І первосвященик згадав про молоду Марію, що була з роду Давида і була чиста перед Богом.

5 І пішли слуги, і привели її.

6 І ввели дівчат до храму Господнього.

7 І сказав первосвященик: Киньте жереб, що кому прясти: золото, і аміант, і льон, і шовк, і гіацинт, і багрянець і справжній пурпур.

8 І випали Марії справжній пурпур і багрянець, і, взявши їх, вона вернулася до свого дому.

9 В цей час Захарія був німим, заміняв його Самуїл (поки не почав Захарія знову говорити).

10 А Марія, взявши багрянець, стала прясти.

Глава ХІ

1 Взявши глечик, пішла за водою; і почула: Радуйся, благодатна!

2 Господь із Тобою; благословенна Ти між жінками.

3 І почала вона прасувати, щоб дізнатися, звідки голос цей.

4 Злякавшись, вернулася додому, поставила глечик і, взявши пурпур, стала прясти його.

5 І став Ангел Господній перед Нею і сказав: Не бійся, Маріє, бо Ти знайшла благодать у Бога і зачнеш за словом Його.

6 Вона ж, почувши, міркувала, говорячи сама Собі: Невже Я зачну від Бога Живого і народжу, як будь-яка жінка народжує?

7 І сказав Ангел: Не так, Маріє, але сила Всевишнього осінить Тебе, тому й народжене Тобою Святе наречеться Сином Всевишнього.

8 І даси Йому ім’я Ісус, бо Він спасе народ Свій.

9 І сказала Марія: Я слуга Господа, нехай буде Мені за словом твоїм.

Глава ХІІ

1 І закінчила вона прясти багрянець і пурпур, і віднесла первосвященикові.

2 Первосвященик благословив її і сказав: Бог звеличив твоє ім’я, і Ти будеш благословенний у всіх народах на землі.

3 Зрадівши, Марія пішла до родички Своєї Єлисавети.

4 І постукала в двері, Єлисавета ж, почувши, перестала багрянець, побігла до дверей і, відчинивши, побачила Марію і благословила Її, сказавши: За що мені це [дано], що прийшла Мати Господа Мого до мене.

5 Бо немовля, що перебуває в мені, зіграло і благословило Тебе.

6 А Марія не зрозуміла таємниць, які відкрив їй Архангел Гаврило, і підняла очі до неба і сказала: Хто Я, Господи, що всі народи землі Мене благословляють?

7 І прожила у Єлисавети три місяці.

8 І сталося, що черево з кожним днем збільшувалося, і Марія з жахом повернулася до Себе до дому, і ховалась від Ізраїлевих синів.

9 Було ж їй шістнадцять років, коли здійснялися ці таємниці.

Глава ХІІІ

1. Ішов уже шостий місяць [Її вагітності], і тоді Йосип повернувся після теслярських робіт і, увійшовши до дому, побачив її вагітною.

2 І вдарив себе по обличчю, і впав ниць, і плакав гірко, кажучи: Як тепер я звертатимусь до Господа Бога мого, як молитимусь за Дівицю цю, бо я привів її з храму дівою і не зумів доглядити?

3 Хто обдурив мене?

4 Хто заподіяв зло моєму домі і знеславив Діву?

5 Чи не сталося зі мною те саме, що з Адамом?

6 Як тоді, коли Адам славословив, з’явився змій, і побачив Єву одну, і звабив її, так сталося і зі мною.

7 І встав Йосип, і покликав Марію, і сказав: Ти, що була під опікою Божою, що ж ти зробила і забула Господа, Бога свого?

8 Нащо опоганила душу Свою, Ти, що виросла в Свята Святих і їжу приймала від Ангола?

9 Вона тоді заплакала гірко і сказала: Чиста Я і не знаю чоловіка.

10 І сказав Йосип до нього: Звідки ж плід у лоні Твоєму?

11 Вона відповіла: Живий Господь, Бог Мій, не знаю Я, звідки.

Глава ХІV

1 І Йосип злякався, і заспокоєний був нею, і став думати, як вчинити з нею.

2 І говорив Йосип: Якщо я сховаю її гріх, то стану порушником Закону, а якщо розповім про нього синам Ізраїля, то зраджу невинну кров на смерть.

3 Що ж робити з Нею?

4 Відпущу її таємно.

5 І настала ніч.

6 І ангел Господній з’явився йому уві сні і сказав: Не бійся за Діву, бо те, що в ній, від Духа Святого: народить вона Сина, і ти назвеш Його Ісусом.

7 Бо Він спасе народ Свій від покарання за гріхи.

8 І прокинувся Йосип, і прославив Бога Ізраїля, що послав йому благодать, і залишив Її.

Глава ХV

1 Тоді прийшов до нього книжник Анна і спитав, чому ти не був на зборах?

2 І відповів Йосип: Я втомився з дороги, і хотів відпочити перший день.

3 І повернувся Анна і побачив вагітну Марію.

4 І побіг до первосвященика та й сказав йому: Йосип, якого ти шануєш, вчинив проти Закону.

5 І спитав первосвященик: Що ж сталося?

6 І сказав Анна книжник: Діву, що взяв він із храму Господнього, він зганьбив, порушив шлюб, і не сказав про це синам Ізраїля.

7 І спитав первосвященик: Так зробив Йосип?

8 І книжник Анна сказав: Відправ слуг і дізнаєшся, що вона вагітна.

9 І відправили слуг, і вони побачили її, як він говорив, і привели її з Йосипом до суду.

10 І сказав первосвященик, Маріє, що ж ти зробила?

11 Чого зневажила душу Свою і забула про Господа, Бога Свого?

12 Ти, Яка жила в Свята Святих, їжу приймала від Ангела, що слухала співи з уст його, що тішилася перед ним, навіщо Ти це зробила?

13 Вона ж, гірко плачучи, сказала: Живий Господь, Бог Мій, Я чиста перед Ним і не знаю чоловіка.

14 І сказав первосвященик Йосипові: Нащо ти це зробив?

15 І відповів Йосип: Живий Господь, Бог мій, чистий я перед Нею.

16 І сказав первосвященик: Не свідчи хибно, але говори правду.

17 Ти порушив шлюб, і не повідомив Ізраїлевих синів, і не схилив голови своєї перед Господньою рукою, щоб Він благословив нащадка твого.

18 А Йосип мовчав.

Глава ХVІ

1 І сказав первосвященик: Віддай Діву, що ти взяв із храму Господнього.

2 А Йосип заплакав.

3 Тоді сказав первосвященик: Дам вам напитися водою викриття перед Господом, і Бог явить ваші гріхи перед вашими очима.

4 Взявши він, він напоїв Йосипа, і відправив його на гору, і повернувся він неушкоджений.

5 І напоїв Марію, і відправив її на гору, і вернулася вона неушкоджена.

6 І тоді народ здивувався, що не виявилося в них гріха.

7 І сказав первосвященик: Якщо Господь Бог не виявив гріха вашого, то я не судитиму вас.

8 І відпустив їх.

9 І взяв Йосип Марію, і пішов додому, вихваляючи Господа і радіючи.

Глава ХVІІ

1 Тоді вийшла вказівка від цезаря Августа зробити перепис у Віфлеємі юдейському.

2 І сказав Йосип: Синів своїх запишу.

3 Але що робити з цією Дівою?

4 Ким записати її?

5 Дружиною? Мені соромно.

6 Донькою? Але всі Ізраїлеві сини знають, що Вона мені не донька.

7 Хай покаже день Господній, що Господеві вгодить.

8 І посадив її на осла осідланого, і повів його один син, а Йосип з іншим сином пішов за ними.

9 І пройшли три милі.

10 І глянув Йосип і побачив, що вона сумна і подумав, що плід, що в ній перебуває, засмучує її.

11. І знову глянув Йосип і побачив, що вона радісна, і запитав її: Маріє, чому я бачу обличчя Твоє то сумним, то веселим?

12 І відповіла Марія Йосипові: Тому, що Я бачу перед очима два народи, один плаче й ридає, другий радіє і веселиться.

13 І пройшли половину дороги, і Марія сказала йому: Знімай Мене з осла, бо Те, що в Мені, змушує Мене йти.

14 І він зняв її з осла і сказав їй: Куди мені відвести Тебе і сховати ганьбу твою?

15 Бо місце тут безлюдне.

Глава ХVІІІ

1 І знайшов там печеру, і привів її, і залишив із Нею синів своїх, і пішов шукати повитуху в окрузі Віфлеєму.

2 І ось я, Йосип, йшов і не рухався.

3 І глянув він на повітря, і побачив, що повітря нерухоме, глянув на небесне склепіння, і побачив, що воно зупинилося, і птахи небесні в польоті зупинилися, глянув на землю, і побачив поставлену посудину і робітників, що лежали поруч, і руки їх були біля посудини. Ти, що їли [їжу] не їли, і беручі не брали, і ті, що підносять до рота, не підносили, і обличчя всіх були звернені до неба.

4 І побачив овечок, яких гнали, але що стояли.

5 І пастух підняв руку, щоб гнати їх, але рука піднята була нерухома.

6 І він глянув на річку й побачив, що козли торкалися води, але не пили, і все в цей момент зупинилося.

Глава ХІХ

1 І побачив я жінку, що спускалася з гори, що сказала мені: Чоловік, куди ти йдеш?

2 Я відповів: Шукаю бабцю-повитуху.

3 У відповідь вона запитала мене: Ти з Ізраїля?

4 І я сказав їй: Так.

5 А вона сказала: Хто така, Хто народить у печері?

6 Я відповів: Вона заручена зі мною.

7 І вона сказала: Вона тобі не жінка?

8 Тоді відповів я: Це Марія, що виросла в Господньому храмі, і я за жеребом отримав її за дружину, але Вона не дружина мені, а зачала від Духа Святого.

9 І сказала йому баба: Чи це правда?

10 І відповів Йосип: Іди та глянь.

11 І повивальна бабка пішла разом з ним.

12 І встали вони біля печери, і хмара сяюча з’явилася в печері.

13 І сказала бабця: Душа моя звеличена, очі мої побачили диво, бо народився спасіння Ізраїля.

14 І хмара тоді відсунулася від печери, і в печері тоді засяяло таке світло, що вони не могли винести його, а через деякий час світло зникло і з’явилося Немовля, вийшов і взяв груди матері Своєї Марії.

15 І вигукнула бабця-повитуха, говорячи: Великий для мене цей день, бо я побачила явлення небувале.

16 І вийшла вона з печери, і зустріла Соломію, і сказала їй: Соломія, Соломія, я хочу розповісти тобі про явлення чудесне: породила Діва і зберегла дівоцтво Своє.

17 І сказала Соломія: Живий Господь, Бог мій, доки не простягну пальця свого і не перевірю дівства її, не повірю, що народила Діва.

Глава ХХ

1 І тільки простягла Соломія палець, як вигукнула і сказала: Горе моєму зневірі, бо я наважилася спокушати Бога.

2 І ось рука моя відбирається, як у вогні.

3 І впала на коліна перед Господом, говорячи: Господь, Бог батьків моїх, згадай, що я з насіння Авраама, Ісака та Якова, не осороми мене перед синами Ізраїля, але вчини мені милість заради бідних: бо Ти знаєш, що я служила Тобі в Ім’я Твоє і від Тебе хотіла прийняти відплату.

4 І став Ангел Господній перед нею, і сказав до неї: Соломія, Соломея, Господь послухав тебе, піднеси руку свою до Немовляти і потримай Його, і настане тобі спасіння та радість.

5 І підійшла Соломія, і взяла Немовля на руки, говорячи: Поклонюся Йому, бо народився великий Цар Ізраїля.

6 І відразу зцілилася Соломія, і вийшла з печери спасенною.

Глава ХХІ

1 А Йосип приготувався йти в Юдею.

2 А в юдейському Віфлеємі була велика смута, бо прийшли волхви та питали: Де народився Цар юдейський?

3 Бо ми побачили Його зірку на сході, і прийшли схилитись перед Ним.

4 Почувши це, Ірод схвилювався і послав слуг за волхвами.

5 Потім скликав первосвящеників і питав їх у преторії, де Христос має народитися згідно з писанням?

6 Відповіли йому: У Віфлеємі Юдейському, бо так написано, і відпустив їх.

7 І питав потім волхвів, говорячи їм: Який знак ви бачили про народження Царя?

8 І відповіли волхви: Ми бачили велику зірку, що сяяла серед зірок і потьмарила їх, так що вони майже не були помітні, і так ми дізналися, що народився Цар Ізраїля, і прийшли вклонитися перед Ним.

9 І сказав Ірод: Ідіть і пошукайте, а коли знайдете, сповістить мене, щоб і мені вклонитися Йому.

10 І пішли волхви.

11 І зірка, яку вони бачили на сході, йшла перед ними, аж поки вони не прийшли до печери, і стала перед входом до печери.

12 І побачили волхви Немовля з матір’ю Його Марією, і, відкривши скарби свої, піднесли Йому в дар золото, ладан та мирру.

13 Отримавши одкровення від Ангела, щоб не вернутися до Юдеї, пішли в країну свою іншим шляхом.

Глава ХХІІ

1 Тоді Ірод зрозумів, що маги обдурили його, і, розгнівавшись, послав убивць, говорячи їм: Убийте немовлят віком від двох літ і молодше.

2 І Марія, почувши, що б’ють немовлят, злякавшись, взяла дитину Свою і, сповивши, поклала у волов’ячі ясла.

3 А Єлисавета, почувши, що шукають Іоана (сина її), взяла його та й пішла на гору.

4 І шукала місця, де сховати його, та не знайшла.

5 І вигукнула гучним голосом, говорячи: Гора Бога, впусти матір із сином, і гора розкрилася і впустила її.

6 І світло світило їм, і Ангел Господній був з ними, охороняючи їх.

Глава ХХІІІ

1 І тим часом Ірод шукав Іоана, і відправив слуг до Захарії, говорячи: Де ти сховав свого сина?

2 Він же відповів, сказавши: Я слуга Бога, перебуваю в храмі, і не знаю, де мій син.

3 І прийшли слуги, і розповіли це Іродові.

4 І сказав Ірод у гніві: Син його буде царем Ізраїля.

5 І відправив до нього знову слуг, говорячи: Скажи правду, де син твій?

6 Бо знай, що твоє життя у моїй владі.

7 І відповів Захар: Я свідок Божий, коли проллєш кров мою, Господь прийме душу мою, бо ти невинну кров проллєш перед храмом.

8 І перед світанком Захарія був убитий, а Ізраїлеві сини не знали, що його вбили.

Глава ХХІV

1 І під час обряду цілування зібралися жреці і не зустрів їх, згідно з звичаєм, Захарія з благословенням.

2 І жреці, стоячи, чекали Захарія, щоб здійснити молитву і прославити Всевишнього.

3 Але як він не з’являвся, всі вони перейнялися страхом.

4 І один з них наважився увійти (у святилище) і побачив у вівтаря кров запеклу, і голос сповістив: Убитий Захар, і кров його не зникне, доки не прийде помста.

5 Почувши такі слова, злякався жрець і, вийшовши, розповів іншим жрецям.

6 І вони наважились увійти, і побачили, що там було, і стіни храму кликали, і жреці самі розірвали одежу свою. але тіла його не знайшли, тільки кров, що стала, як камінь, і охоплені жахом вийшли та сповістили народові, що вбито Захарія.

7 І почули всі племена народу, і плакали, і плакали три дні та три ночі.

8 Після трьох днів жреці стали радитись, кого зробити замість нього, і жереб припав на Симеона.

9 Це йому було сповіщено Святим Духом, що він не помре, доки не побачить Христа живого.

Глава ХХV

1 А я, Яків, що написав це оповідання в Єрусалимі, під час смути ховався в пустелі, доки не помер Ірод і смута не вщухла в Єрусалимі.

2 Славу Господа Бога, що дарував мені мудрість, щоб описати це.

3 Хай буде Його благодать для всіх, хто боїться Господа нашого Ісуса Христа.

Переклад прот. Сергій Горбик, «Православний духовний центр ап. Івана Богослова» м. Чернівці.

Текст соборного Визначення (Орос)

Існує безліч засобів, за допомогою яких ми удостоюємось спасіння, які, так би мовити, подібно сходами сходи, взаємопов’язані та взаємочергові, оскільки всі направлені до однієї мети. Але першим з них є хрещення, богопередане святим апостолам, бо без нього інші бездіяльні: «Якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже» (Ін. 3:5). Бо в разі потреби слід було, оскільки перше народження приводить людину в це тлінне життя, бути знайденим іншому народженню і образу більш таємничому, що ні від тління (φθορᾶς) відбувається, ні тлінням закінчується, за допомогою якого було б можливим для нас наслідувати начальнику нашого спасіння Ісуса Христа.

Бо вода в купелі народження присутня в чині утроби, і відбувається народження виробленого, як каже Златоуст, на воду же спадний Дух в чині Бога, що створює плід, і як Він після положення у гробі на третій день зійшов до життя, так і віруючі, які не в землю, а в воду опускаються трьома зануреннями (…), зображують собою триденну благодать Воскресіння, при освяченні води сходженням Всесвятого Духа, щоб видимої водою освячувалося тіло, а за допомогою невидимого Духа сприймала освяченням Духа та душа. Бо як в котли вода сприймає теплоту від вогню, так і вода в купелі дією Духа втілюється в божественну силу, очищаючу та яка вдостоює стану сина тих, які хрестяться таким чином, а те, що здійснюються якось інакше замість очищення і стану сина, робить особу нечистим сином темряві.

І оскільки вже три роки тому виникало питання, чи визнаємо хрещення єретиків, що приходять до нас, яке здійснюється не за переданням святих апостолів і святих Отців та не за звичаєм і встановленню Вселенської і Апостольської Церкви, хрещення, яке здійснюється єретиками визначати так:

Ми, як виховані Божою милістю Православною Церквою, і наслідуючи правилами св. Апостолів і божественних Отців, і знаючи тільки нашу Святу Соборну й Апостольську Церкву та її таїнства, а отже і божественне, приймаючи таїнства єретиків, які відбуваються не так як встановив Дух Святий священним Апостолам та як Церква Христова здійснює їх до цього дня, вважаючи винаходом розтлінних людей, як відмінні та чужі всім апостольським переданням, відкидаємо загальним визначенням. І приходять від них до нас приймаємо як неосвячених і нехрещених, наслідуючи Господу нашому Ісусу Христу, що заповідав Своїм учням хрестити «в ім’я Отця і Сина і Святого Духа», загадав здійснювати хрещення оголошених у три занурення та підняття і при кожному зануренні вимовляти ім’я однієї іпостасі Святої Трійці; і святому та рівноапостольному Діонісію, що говорить «слід хрестити в купелі, що містить воду і ялин, тричі освячені, бажаючого того, визволеного від всякого одягу, який закликав трійну іпостась Божественного блаженства; і відразу помазувати хрещеного благодатним миром і потім являти його причасником Святої Євхаристії »; Другому та П’ятому-Шостому святим Вселенських Соборів, що наказують не хрещених в три занурення і підняття, і при цьому не вимовляють при кожному зануренні одного закликання божественних іпостасей, але хрещених як-небудь інакше, приймати до Православ’я як нехрещених.

І ми, наслідуючи божественним і священним звичаями, хрещення єретиків, як відрізняється й чуже божественному апостольським встановленню і як воду марну, як сказав св. Амвросій і Великий Афанасій, і таку, що не подає ніякого освячення її приймаючому, і не приносить ніякої користі для очищення гріхів, вважаємо відкинутою і неприйнятною.

І тих, що приходять від них до Православної віри хрещеними ми приймаємо як нехрещених, і без побоювання їх хрестимо, згідно апостольським та соборним правилам, на яких непохитно затверджена Свята Христова і Апостольська Церква, загальна матір усіх нас.

І цим загальним нашим визначенням і рішенням ми об’являєм це наше Визначення згідне апостольським і соборним постановам, стверджуючи його нашими підписами.

У спасительне літо 1755 р.

† Кирило, милістю Божою архієпископ Константинопольський, Нового Риму і Вселенський патріарх

† Матфей, милістю Божою тато і патріарх великого граду Олександрії і суддя Всесвіту

† Парфеній, милістю Божою патріарх Святого Граду Єрусалиму і всієї Палестини

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Περιοδικό «Ὀρθόδοξος Ἐνστασις καῖ Μαρτυρία», ἀριθμ. 3 / Ἀπρίλιος—Ἰούνιος 1986, σελ. 81—83.

Монастирський Троїцький собор зі своїми унікальними оздобленнями в стилі українського бароко витримав численні війни і революції, роки атеїстичного запустіння, але не витримав сучасної «пінопластової реставрації» малограмотних московських попів Іще не пізно зупинити цю наругу і повернути унікальній пам’ятці українського бароко XVII ст. первісний вигляд!

Просимо максимально поширити цю інформацію та підтримати ідею підняти від імені громадськості питання про усунення пінопластової обшивки на стінах собору!

Більш сучасних фото можна подивитися тут

По матеріалам Олега Кулешова

У цьому уривку пророк говорить про піст як про прояв любові, йдучи далі відомого висловлювання святого Василя Великого: «Піст є звільнення від пристрастей», а в любові знаходячи справжнього друга молитви.

У сьогоднішньому євангельському читанні Господь дивиться на піст інакше, ніж пророк Ісая. Перш за все, Він говорить не про пости, шановані у народі, таких, як, наприклад, день спокути, але про особисті пости, які додержуються в понеділок і четвер благочестиві ізраїльтяни. Громадські посади, що ставлять собі за мету приготування народу до зустрічі з Богом, носили характер не тільки літургійного очищення перед Святим, але і нагадували людині про його наготою перед Господом. Такого типу пости не засуджувалися ні Господом, ні апостолами (читання з Євангелія від Матвія (Мт. 9: 14-17) паралельно має й інший сенс). Тут Господь не заперечує навіть особистого посту. Суть його слів полягає в критиці марнославного благочестя юдеїв, яке вичерпується самовиправданням благочестивої людини і почестями,  що віддавали йому люди, як це стає зрозуміло з деталей цього читання.

Господь засуджує зміну зовнішнього вигляду людини в ім’я благочестя, в чому і полягає лицемірство праведних юдеїв. Похмурість особи, що навіть викликана у пості внутрішнім болем про свої гріхи або про падіння всього народу, залишається лицемірством, оскільки тим самим людина бере на себе роль, не встановлену для неї Богом. Навпаки, це виходить від серця і має на меті здобути похвалу інших за його благочестя. Оксюморон «вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони» (Мт 6:16) унаочнює намір лицемірів звеличити себе і здобути людську славу.

З шляху наближення до Бога і в смиренні людини перед Ним, піст перетворився в знаряддя егоїзму, що дозволяє вигнати Бога і посадити людину на трон Всевишнього. В результаті відбувається злочин, що тягне за собою Божественне покарання, як це видно з слів «вони вже мають нагороду свою» (Мт. 6:2) – безпосереднього нагадування дня суду Божого, який вже вершиться. Ця фраза не просто означає, що задоволення самолюбства лицемірів є їхньою нагородою, а й що Бог готує їм справедливе покарання.

Цей егоїстичний піст Господь протиставляє посту істинному, що здійснюється на славу Божу. Звичайно, слова про турботу про зовнішнє не означають введення нового виду лицемірства: виглядати не відповідно до свого внутрішнього стану. Суть полягає в тому, що піст – це не зовнішні прояви, але вірне ставлення до Бога Отця, що дає правильний сенс посту. У радісному вигляді тих, хто поститься віруючих ми повинні помітити й іншу характерну рису, підкреслюється, як отцями Церкви, так і сучасними дослідниками: радість віруючих благодатної милосердності Отця перевершує їх печаль про свої гріхи. Але і тут не повинна розумітися неправильно віра в Отця, якому віруючий, немов син, приносить свій піст. Милосердя, молитва і разом з ними піст знаходять значення і істинний сенс лише тоді, коли ґрунтуються на нових відносинах Бога і людини, відкритих нам Сином Божим.

+ В. П. Стояну

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Архієпископ Іларіон

Для православного богослов’я XX-го століття характерний підвищений інтерес до вчення про Церкву. Значною мірою цей інтерес пояснюється набираючим силу екуменічним рухом і пов’язаним з ним міжконфесійним богословських діалогом. Природно, що одне з провідних місць в богословських дискусіях зайняло питання про межі Церкви. У вирішенні цього питання в російському богослов’ї минулого століття проглядається спадкоємність, що бере початок від патр. Сергія (Страгородського), і представляє своє міркування як альтернативу поглядам свщмч. Іларіона (Троїцького), архієпископа Верейського. Останні звичайно об’єднуються з поглядами митр. Антонія (Храповицького) і іменуються «ікономіческой теорією». Митрополит Володимир (Сабодан) у своїй магістерській дисертації так оцінив позицію архиєп. Іларіона в цьому питанні: «Архієпископ Іларіон Троїцький знав християнський Захід здалеку. Він з радістю братськи пробачив би його провину, якби Захід повернувся в Православ’я, яке неушкоджено зберігається Сходом. Але Троїцький не відчував трагедії Заходу, що не перехворів його муками, до кінця не пережив біль розриву. Психологічно він не був готовий до зустрічі з ним, як зустрічі єдиної, зустрічі сумуючих одне за одним, зустрічі люблячих. Промислом Божим це дано було іншим, тим, хто пережив глибокі особисті і суспільні потрясіння і волею долі опинився на Заході »[42, с. 313].

Ця стаття присвячується порівняльному аналізу поглядів на питання про межі Церкви архієп. Іларіона і «інших», тобто тих російських богословів на Заході і в Росії, які, відкидаючи висновки свщмч. Іларіона, пропонували своє рішення спірного питання.

У питанні про межі Церкви в наш час найбільш авторитетною зазвичай вважається позиція патріарха Сергія (Страгородського) і протоієрея Георгія Флоровського. На Архієрейському Соборі РПЦ 2000 року Богословська комісія Священного Синоду, що займалася підготовкою матеріалів Собору «з питань віроучительного і богословського характеру» [8, с. 49], оголосила наступні висновки: «Підводячи підсумок короткого розгляду теми “кордонів Церкви” і норм відносин Церкви до інославної реальності, ми можемо зробити висновок, що з богословської точки, святоотцівської і історично найбільш обґрунтована позиція Патріарха Сергія і протоієрея Георгія Флоровського, на підставі якої Російська Православна Церква і будує своє ставлення до інослав’я» [8, с. 86]. Позиції зазначених Архієрейським Собором богословів і обрані для розгляду в цій статті. Крім того, тут розглядається рішення спірного питання Прот. Ліверія Воронова та Владислава Ципіна, що розвивали ті ж ідеї, а також аналізуються висновки Ювілейного Архієрейського Собору РПЦ 2000 року.

Архієп. Іларіон (Троїцький) щодо меж Церкви [1]

Говорячи про погляди архієп. Іларіона, необхідно відзначити, що тема Церкви перебувала в центрі його богословських інтересів, і питання про межі Церкви були нерозривно пов’язані із загальними еклезіологічними поглядами майбутнього священномученика.

Про Церкву архієп. Іларіон говорить в органічних термінах. Церква є боголюдський організм, очолюваний Христом що живиться Св. Духом. Як частина, відтята від тіла, гине, так і ті спільноти, що відкололися від Церкви вмирають, втрачаючи благодать, в тому числі і благодать Таїнств.

Основна складність такої позиції полягала в узгодженні і примиренні ідеї органічної єдності Церкви і безблагодатності спільнот що відокремилися від неї з церковними канонічними правилами, згідно з якими ті що приходять до Церкви з єресі і розколу приєднувалися різним чином – через хрещення, миропомазання або покаяння.

Аналізуючи церковні канонічні правила, що визначають способи прийому до Церкви тих що приходять від єретичних і розкольницьких суспільств, архієп. Іларіон приходить до висновку, що вони не мають під собою догматичної підстави і не є визнанням благодатності позацерковних спільнот і їх таїнств. На підтвердження своєї позиції свщмч. Іларіон наводить такі аргументи.

1. Ніде в церковних правилах немає визначення взаємозв’язку ступеня пошкодженості або істинності віровчення зі ступенем благодатність або безблагодатності відокремленого суспільства і здійснених ним таїнств.

2. Порядок прийняття в Церкву не відповідає ступеню пошкодженості догматичного вчення спільнот що відокремилися, «і з церковної практики не можна вивести ніякої загальної керівної думки» догматичного характеру [12, с. 83-84].

3. Самі канони допускають застосування у ставленні до одних і тих же єретиків або розкольників різної практики.

4. Ці ж канони вказують і причину змінності практики прийому єретиків. Карфагенський Собор так визначив ці причини: «на користь бажаючих цим чином перейти до кафоличної Церкви»; «заради користі братії» [12, с. 84-85].

5. Свт. Василій висловлюється в тому ж дусі: «заради користі багатьох», «по благорозсудливості». В обох випадках свт. Василь вживає термін «ікономія», від якого пояснення архієп. Іларіона отримало назву «ікономічної теорії».

6. Крім того, архієп. Іларіон наводить історичні факти, що підтверджують його погляд на згадані канонічні правила. Так, наприклад, практика прийняття інославних в Грецькій і Російській Помісних Церквах в період з XI по XVII століття була різною, причому найчастіше вона різнилася до протилежності. І коли російські хрестили латинян, то греки брали останніх в основному через миропомазання, а коли в Росії стали приймати римо-католиків через миропомазання і навіть через покаяння, то греки почали їх хрестити.

7. На підтвердження своїх поглядів архієп. Іларіон наводить свідчення свв. отців: про безблагодатність таїнств всіх відступників – цитати свтт. Кипріяна Карфагенського і Іоанна Златоуста, про «порожнечу» хрещення єретиків навіть при дотриманні правильної хрещальної формули – слова свтт. Афанасія Великого і Амвросія Медіоланського, про однакову згубність всіх єресей – висловлювання свт. Тарасія, патріарха Константинопольського [12, с. 61, 86-87, 99, 139-140].

Проте, залишається питання: яким чином відступники приєднуються до Церкви без здійснення миропомазання і хрещення, якщо таїнства залишених ними співтовариств безблагодатні.

Архієп. Іларіон пропонує наступне пояснення: «Тільки заради користі церковної, заради полегшення приєднання до Церкви можна не повторювати над тими що повертаються обряду хрещення, якщо він правильно здійснений поза Церквою. Чи не тому, що цей обряд був уже благодатним Таїнством, а в надії, що благодатний дар отриманий буде в самому єднанні з тілом Церкви» [12, с. 83].

Архієп. Іларіон знаходить таке пояснення цілком узгодженим з вченням про Церкву, як про Боголюдський організм, в якому немічні самі по собі людські зусилля вдосконалюються всесильною дією божественної благодаті.

Російські богослови XX-го століття про межі Церкви

Патр. Сергій (Страгородський) і прот. Георгій Флоровський

Погляди на межі Церкви зазначених Богословською комісією богословів сходяться в своїх висновках. Обґрунтовують вони свої позиції позитивно і негативно. Негативне обгрунтування обох полягає в критиці «ікономічного» пояснення церковних правил прийняття в Церкву тих що приходять з із спільнот що відокремилися. І тут їх аргументація схожа. У позитивному сенсі кожен з них обґрунтовує свою точку зору по-різному. Патріарх Сергій намагається спертися на канонічні правила, в основному, на перше канонічне правило св. Василія Великого. Протоієрей Георгій використовує для зазначених цілей вчення про таїнства блаженного Августина.

Патр. Сергій (Страгородський)

Патріарх Сергій з багатьох богословських питань близький архієп. Іларіону. Перш за все, це відноситься до сотеріології Святійшого. Так само як і свщмч. Іларіон, святійший Сергій був непримиренним противником юридичної теорії спасіння, про яку і говорить майже в тих же словах, що і владика Іларіон (наприклад, [54, с. 141-142]). Також і про Церкву патріарх Сергій пише багато в чому згідно з архієпископом Іларіоном і висловлює тверду віру в особливу винятковість Церкви, як Тіла Христового. Христос – Глава Церкви. Він «благодатно» живить і піклується Церквою «і цим в ній спасає людей … У створенні цієї своєї істотної єдності з Христом Церква і дерзає сповідувати себе єдиним на землі носієм неушкодженого Христового учення, скарбницею всяких благодатних дарів, єдиними дверима до спасіння …» З видаленням сказаного «Я з вами» «залишається лише форма Церкви, порожня, безблагодатна і не спасительна, чому церковна історія являє чимало прикладів» [55, с. 91].

Патріарх Сергій стверджує, що «двох Євхаристій, однаково Христових і однаково істинних що не сполучаються між собою, бути не може, як не може бути двох Христів і двох Церков» [57,с.59], «що Таїнства дійсні, поки священик в союзі з Церквою і священнодіє за її дорученням» [56, с. 76], що «скам’яніння нечутливість» до духовно-благодатного життя» є «стан душі, що перешкоджає шукаючій благодаті … Але поки священик в церкві і діє від її імені, його недоліки покриваються повнотою Церкви. Вийшовши ж з неї, що принесе він своїй новій пастві?» [56,с.84,85] Останнє запитання звучить риторично. «Такою була самосвідомість Церкви семи Вселенських Соборів, така ж і самосвідомість нашої Православної Церкви. Тільки себе вона вважає Церквою Христовою, тільки свої Таїнства – благодатними, тільки свою ієрархію – наділені апостольськими повноваженнями в’язати і розрішати. Поза Православною Церквою немає ні розрішення гріхів, ні Таїнств, ні взагалі благодаті» [57, с. 32].

 Але ці твердження важко узгоджуються з вказівками церковних правил, що встановили різні чини прийому в Церкву відступників без здійснення над ними деяких Таїнств і, перш за все, хрещення. Патріарх Сергій формулює цю проблему наступним чином: «На ділі ж поруч з вселенським догматом про себе саму як єдину на землі скарбницю благодаті і спасіння Православна Церква пропонує нам настільки ж вселенський догмат про «єдине хрещенні на відпущення гріхів», за яким Таїнство хрещення, хоча б воно було здійснено і поза Церквою, але здійснено правильно в Ім’я Осіб Святої Трійці, визнається чинним і при приєднанні хрещеного до Церкви повторенню не підлягає. Не повторюється в певних випадках і хіротонія, а за нею і миропомазання». І це «звичайно удаване протиріччя» необхідно якось вирішувати [57, с. 32-33].

Так зване ікономічне пояснення патріарха Сергія не влаштовує. У питанні про форму Таїнств він займає тверду позицію. Таїнства – встановлення Господнє, і Церква, здійснюючи їх, проте, не владна кардинально змінювати їх форму або подавати необхідну для спасіння і церковного життя діючу певним чином благодать, зовсім опускаючи встановлений для здійснення кожного Таїнства обряд. Патріарх Сергій відкидає можливість поділу здійснення обряду, зовнішньої форми Таїнства, і його внутрішньої благодатної дії, яке по «ікономічній» теорії наповнює «порожні» форми відступників лише у випадках повернення до Церкви, але вже без повторення зовнішньої форми Таїнства.

Патріарх Сергій намагається обгрунтувати догматичне вчення про Церкву на практиці, що регулюється переказом: «Бачачи невідповідність історії з догматом, ми повинні перш за все запитати себе, чи правильно ми розуміємо церковний догмат» [56, с. 63]. Позиція архієпископа Іларіона тут протилежна: «Попереджаю тебе, що слід думати про ідеї, а не про факти. На грунті фактів ми будемо сперечатися без кінця і ніколи не прийдемо до згоди» [13,с.262-263]. І тут ми знаходимо два протилежних принципу богословського міркування. Якщо один шлях міркування йде від практики до догмату, то інший рухається в зустрічному напрямку – від догмату до практики.

Святіший Сергій пропонує наступне пояснення: «Звичайно, формально вона (Церква) має повне право будь-якого злочинця, тим паче відступника позбавити всіх благодатних прав і дарів, якими він користувався в надрах Церкви, і таким чином прирівняти до поган. Але зазвичай цим формальним своїм правом Церква не користується. Зазвичай вона визнає розкольників і самочинників винними тільки в тому, в чому вони дійсно винні: у спотворенні деяких другорядних питань віри або в порушенні церковного чину і єдності – одним словом, тим, що саме по собі не робить таких відщепенців язичниками, нехрещеними. Тому, утримуючи свій караючий меч, Церква приймає розкольників і самочинників зазвичай другим і третім чином і тільки якась обтяжуюча обставина (наприклад, особлива запеклість секти або особлива небезпека її для Церкви) змушує церковний суд накласти на ту чи іншу секту більш суворе стягнення (причому не виключається можливість пом’якшення вироку в майбутньому при обставинах, що змінилися)» [57, с. 51].

Тобто, за патріархом Сергієм, Церква не тільки берегиня і джерело благодаті, але вона має і владу наділяти в тій чи іншій мірі благодатними дарами спільноти котрі відокремилися. Втім, ця влада не безмежна, вона узгоджується зі ступенем спотворення або збереження догматичного вчення і канонічного устрою: «Таким чином, інославні товариства належать до того чи іншого з трьох чиноприймання відповідно своєї природи або своїм істотним ознакам. Розсудливість, або економія Церкви, безсумнівно, може внести в цей розподіл по чиноприйманні змін, однак певною лише мірою, в відомих, чітко окреслених і жорстких рамках: інославне суспільство, за своїми об’єктивними ознаками належить до одного з вищих розрядів, може бути з огляду на особливу небезпеку в даний час віднесено до нижчого … а потім повернуто знову до колишнього … але суспільство, за своєю природою належить до нижчого розряду (наприклад, першого чиноприйому), ніколи, ні за яких обставин не переводиться в вищий» [57, с. 43].

Але як же визначає сам патріарх «об’єктивні ознаки» товариств, за якими можна впевнено віднести їх до тієї чи іншої категорії?

Російський першоієрарх говорить з цього приводу про відомі випадки [57,с.33], певною мірою і відомих рамках [57, с. 43] і визначає їх так: «Церква завжди має на увазі природу або властивості самого даного суспільства: через миропомазання приймає членів того суспільства, де вона знаходить правильне хрещення; через покаяння – тих, де визнає правильне священство, і так далі» [57, с. 33].

Трохи вище про ознаки прийнятого Церквою хрещення сказано, що воно повинно бути «здійснено правильно в Ім’я Осіб Святої Трійці» [там же]. Але чи вважає патріарх Сергій достатнім для здійснення поза Церквою хрещення покликання Осіб Пресвятої Трійці або вважає за необхідне і наявність вірного вчення про Трійцю залишається неясним. З одного боку, він пояснює слова св. Василія Великого про необхідність перехрещення енкратитів зміненою формою хрещення і стверджує, що це і «є саме та ознака, за якою інославне суспільство ставиться до розряду прийнятих через перший чин прийняття (через хрещення)» [57, с. 53].

І тут можна побачити формальний підхід до хрещення єретиків. Дотримана потрійна формула – хрещення здійснено, немає – хрещення недійсне. Такої думки дотримувався, наприклад, єпископ Никодим (Мілаш), який вважав, що «за вченням православної церкви є і було, що правильним і дійсним вважається всяке хрещення, здійснене в ім’я Святої Трійці, ким би воно не було звершено» [23, с. 277].

З іншого боку, патріарх Сергій приймає погляди святого Василя на пепузіан, які «явно є єретики», підлягають осуду або за боготворення людини, або за хулу на Святого Духа, і тому «не мають хрещення», як хрестилися в те, що нам не передано» [57, с. 47].

Звідси можна зробити висновок, що для дійсності хрещення співтовариству, що відступило необхідно мати ще й неушкоджене вчення не тільки про Св. Трійцю, а й про домобудівництво нашого спасіння. На жаль, патріарх Сергій не висловлюється з цього питання з достатньою ясністю і не визначає допустиму міру пошкодженості єретиками троїчного догмату, яка в цьому випадку залишається нам невідомою.

Більш конкретно патріарх Сергій вказує на ознаки суспільства, що відступило від Церкви, яке може прийматися через покаяння. Це наявність «правильної єпископської хіротонії, котра збереглася від Апостолів (звичайно, разом з апостольським вченням про священство)». Якщо ж спадковості хіротонії немає, то «як би не були сильні доводи церковної економії, членів такого суспільства Церква ніколи не прийме в свої надра третім чином (без миропомазання)» [56, с. 63]. Втім, межа догматичних спотворень тут також не вказується, оскільки залишається незрозумілим, що ховається за терміном «апостольське вчення про священство». Якщо під цю умову підходить римо-католицьке вчення про священство (а згідно з історичними фактами воно повинно підходити), то з точки зору святійшого Сергія термін «апостольське вчення про священство» має на увазі значні відступи від вчення Церкви з цього предмету. В результаті «різко проведена риска» [56, с. 63], позначена Святішим в цьому питанні, також втрачає свою різкість.

Викладені коротко погляди патріарха Сергія можна узагальнити наступним чином. Тільки Церква, як Тіло Христове, має повноту божественної благодаті. Але по даній їй від Бога владі «в’язати і розрішати» вона для своїх спасительних цілей залишає в деяких відокремлених від неї спільнотах благодатні Таїнства. Там, де хрещення відбувається з призиванням Осіб Пресвятої Трійці, Церква зберігає благодатне хрещення, а там, де при цьому зберігається спадкоємний від апостолів єпископат (при здійсненні правильної по зовнішності хіротонії) – священство і миропомазання.

При цьому Церква, по своїй волі узгоджуючи з обставинами життя («Догматична логіка тут по необхідності повинна робити певні поступки конкретній дійсності» [57,с.56]), може змінити практику прийому, а потім відновити колишні правила прийому, але в певних межах. «Вище» суспільство може прийматися як «нижче», але нижче ніколи не приймається як «вище». Самочинники можуть прийматися по суду Церкви як розкольники або єретики, але єретики ніколи не зрівняються в чиноприйманні з розкольниками і самочинниками.

Не зовсім зрозумілий погляд Святійшого на можливість духовного, благодатного життя і спасіння в спільнотах котрі відступили. Чи зберігається благодать тільки в Таїнствах, або вона проникає і в духовне життя єретиків і розкольників? Патріарх Сергій каже про їх можливості користуватися! Благодатним життєвим соком, напуває Церкву, про «відблиски життя» [57,с.51], що зберігаються у відступників, і в загальному допускає другий зі згаданих варіантів, але обмежено: «Церква дає їм можливість якось користуватися крупицями благодаті від тієї рясної трапези, якою вона живить своїх вірних чад» [56, с. 74].

Втім, величина цих «крихт благодаті» і «відблисків життя» в деяких інославних спільнотах оцінюється патріархом як вельми значна, що можна вивести з його висловлювання про римо-католицьких святих: «Найбільш яскравими виразниками всецілої відданості Церкві є мучениці і подвижниці. Відомо, що деякі католицькі подвижниці доходили до екстазу в шануванні серця Ісусового – до стигматів в переживанні страждань Христових. Могли б вони досягати всього цього, розділивши своє серце і увагу між Ісусом Христом і Його земним намісником? Це психологічно неможливо!» [55, с. 92].

На спасіння поза Церквою патріарх Сергій дивиться, здавалося б, негативно. Обгрунтування цього – неучасть в церковній євхаристії. «Господь же сказав: якщо не їстимете тіла Сина Людського, і не питимете кров Його, не будете мати життя в собі (Ін.6,53)» [57, с. 59]. Але, не дуже загострюючи на цьому увагу, Святіший висловлюється і дещо неоднозначно: «З огляду даної їй влади в’язати і розрішати Церква має право будь-кого, що не підкоряється їй, відлучити і тим позбавити надії вічного спасіння … Звичайно ж вона, відлучаючи розкольників і самочинників від спілкування в молитвах і євхаристії, «деяке правило спілкування» з ними все-таки зберігає, що і дає можливість відбуватися в цих суспільствах дійсним Таїнствам» [там же]. Так як це сказано саме про відпалі спільноти, то залишається незрозумілим, що тут мається на увазі під втратою надії вічного спасіння. Звідси можна зробити висновок, що патріарх Сергій допускав в єретичних і розкольницьких співтовариствах не тільки благодатні Таїнства, а й можливість спасіння.

Таким чином, у відомих випадках [57, с. 33], певною мірою і відомих рамках [57, с. 43], про які згадує патріарх Сергій, кажучи про способи прийому до Церкви спільнот котрі відокремилися, залишається значна частка невідомості.

В кінцевому підсумку, з усіх міркувань святійшого Сергія можна вивести лише одну дійсно відому необхідну умову – дотримання правильного зовнішнього, тобто обрядового боку Таїнства. Якщо остання дотримана в відпавшому співтоваристві, то Церква може на свій розсуд прийняти членів цієї спільноти без повторення обряду. Але про безперечну необхідність його запровадження говорив і архієпископ Іларіон.

Прот. Георгій Флоровський

Протоієрей Георгій Флоровський так само, як і патріарх Сергій, не намагається переглянути основоположні принципи церковної еклезіології, і в його міркуваннях про Церкву можна знайти багато спільного з думками архієп. Іларіона.

Так, прообраз єдності Церкви – Троїчна Єдиносущність: «У Церкві людство переходить в інший план, починає новий образ буття … Це таємниця кінцевого возз’єднання під образ Єдності Пресвятої Трійці» [59, с. 143]. Міра ж цієї єдності соборність, «коли непроникність індивідуальних свідомостей пом’якшується і навіть знімається в звершеній однодумності і одностайності» [64, с. 175].

Дуже близький прот. Георгій архієп. Іларіону в своїх поглядах на зв’язок Церкви – Тіла Христового, Боговтілення і всього спасительного подвигу Господа Ісуса Христа: «Іншими словами, Церква є продовження і «повнота» Святого Втілення, вірніше, втіленого життя Сина, всього, що заради нас було здійснено, Хреста і Гробу, триденне воскресіння, на Небеса Сходження, праворуч Отця сидіння (Анафора літургії св. Іоанна Златоуста). Втілення сповнюється в Церкві» [61,с.192]. Тому Церква не тільки «плід спасенного подвигу Христового», а й «його, скажімо так, «короткий виклад» » [63, с. 610].

Прот. Георгій, також як і владика Іларіон, ставить знак тотожності між «християнством» і «Церквою»: «Бо християнство є Церква, і спасіння є саме сама Церква» [62, с. 758]. Тому і неможливе спасіння поза Церквою: «Extra Ecclesiam nulla salus – поза Церквою немає спасіння. Вся категоричність і сіль цього вислову – в його тавтологічності. Поза Церквою немає спасіння, бо спасіння є Церква. Бо спасіння – це відкриття шляху для кожного, хто вірить в ім’я Христове. Це одкровення можна знайти тільки в Церкві» [59, с. 141].

Головне Таїнство церковного єднання – Євхаристія, її відсутність робить неможливим існування церковної єдності і, отже, самої Церкви: «Церква жива і єдина саме в крові Господній, в Євхаристичній Крові – і де не звершується Євхаристія, там немає Церкви …» [60 , с. 177].

Церковне віровчення визначає духовний досвід членів Церкви, досвід спасіння. Тому відмінність віри не є відмінність лише інтелектуальна, але відмінність способу існування: «Розкол Заходу і Сходу не в обряді і не тільки в юрисдикції, але саме в вірі і досвіді» [60, с. 183].

Говорячи про межі Церкви, протоієрей Георгій визнає, що, «строго кажучи, в своїх богословських передумовах вчення святого Кипріяна ніколи не було спростовано», і що «навіть Августин не так далекий від Кипріяна» [64, с. 178].

З наведених цитат видно наскільки близькі еклезіологічні погляди прот. Георгія Флоровського і архиєп. Іларіона (Троїцького). Проте, на питання про межі Церкви вони дивилися по-різному. На думку о. Георгія, правила прийому до Церкви розкольників і єретиків «розкривають якийсь містичний парадокс» [64, с. 178]. Прот. Георгія, як і патріарха Сергія, не влаштовує ікономічне пояснення цих канонічних правил. Він, також як і святійший Сергій, вважає, що влада Церкви не поширюється на основоположні принципи її існування: «Навряд чи можна засвоювати владу Церкви і право як би ставити минуле і неминуле, «перетворювати нікчемне в значиме» – «в порядку ікономії» [64, с. 182]. Чи не вважає він перспективними і спроби виведення твердого закону з канонічних правил та церковної практики: «Немає потреби вдаватися в подробиці досить неясної і заплутаної історії канонічних відносин Церкви розкольників і єретиків» [64, с. 178].

Протоієрей Георгій робить з церковних правил загальний висновок такого змісту: «Досить встановити, що є випадки, коли самим способом дії Церква дає зрозуміти, що таїнства значимі і в розколі, навіть у єретиків» [там же]. Для вирішення згаданого «містичного феномена» він пропонує поділ кордонів Церкви на канонічні і харизматичні. При цьому «все, що Кипріян говорив про єдність Церкви і Таїнстві, може бути і має бути прийнято. Але не слід разом з ним обводити останній контур церковного тіла по одним тільки канонічним точкам … » [64, с. 179].

Вчення св. Кипріяна про те, що «таїнства відбуваються тільки в Церкві», протоієрей Георгій пропонує розуміти в тому сенсі, що «де відбуваються таїнства, там Церква» [64, с. 178], і на підтвердження свого розуміння церковних кордонів приводить вчення про Церкву і таїнства блаженного Августина.

На думку В.В. Болотова, саме блаженний Августин усунув недоліки «крайніх висновків» еклезіології свщмч. Кипріяна: «Як не блискучі погляди Кипріяна, але в них була така крайність, що потрібен був геній Августина, щоб нейтралізувати і знешкодити погляди Кипріяна» [41, с. 395]. Саме в такому «нейтралізованому» і «знешкодженому» вигляді приймає протоієрей Георгій вчення про Церкву св. Кипріяна Карфагенського.

Прот. Георгій так викладає погляди блаженного Августина: «Єдність Церкви твориться двояким зв’язком: єдністю Духа в союзі миру (Еф.4,3). І ось союз світу розривається і розривається в розколі і поділі, але єдність Духа в таїнствах ще не припиняється» [64,с.184]. У Церкви діє благодать Божа і любов людська. Таїнства відбуваються благодаттю. Таїнства схизматиків відбуваються лише тому, що в них діє Церква через отриману від Бога благодать: «Одних вона народжує у себе, інших народжує поза …» [там же]. Але союз миру порушений. У розколі вичерпується любов. Таїнство не отримує продовження в духовному розвитку. Воно залишається в початковому, зародковому стані, не вирощене зусиллями людськими (що можливо лише за умови перебування в любові Церкви), і благодать перебуває «бездієвою». «Але відбувається таїнство благодаттю, а не любов’ю. Однак спасеться людина в свободі, а не в насильстві, і тому поза соборністтю і любов’ю благодать якось не палає життєдайним вогнем … » [64, с. 185]. Тому поза Церквою можна мати і правильну віру, і благодатні Таїнства, але не можна мати спасіння. У чому ж тоді сенс дії благодаті в схизматичних таїнствах, якщо вони не несуть спасіння? «Значимість таїнств у схизматиків є таємничий залог їх повернення в кафоличну повноту і єдність …» [64, с. 186].

Перенесення описаних принципів на конкретні конфесії приводить прот. Георгія до досить сміливих висновків: «Але Рим не без благодаті, і не поза благодаттю … Як би там дивним не здалося, розкол Заходу і Сходу є розкол і розділення у вірі і зубожіння в любові, але це не є розкол в благодаті і таїнствах, не є поділ Духа. І Дух Утішитель єдиний і нероздільний навіть в розколі. Дивним чином приховано здійснено найважливіше: нероздільність благодаті, незважаючи на те, що менше і, здавалося б, більш легке, бо людське, не здійснено. Бог і донині з’єднує те, що розпалося в справах і думках людських …» [60,с.179]. О. Георгій не зупиняється навіть перед визнанням євхаристії римо-католиків: «Дух Божий дихає в римському католицизмі … Таїнства відбуваються. Безкровна жертва приноситься і підноситься … Святиня ще у храмі» [там же]. На міркування такого роду архієп. Іларіон резонно зауважував: «Якщо визнання благодатності католицької ієрархії і її священнодійств не суперечить істині єдності Церкви, то я повинен, совістю зобов’язаний негайно вступити з католиками в єднання і до того ж кликати своїх побратимів, рішуче засуджуючи їх в разі впертості. Я і мирянам повинен проповідувати, що вони можуть причащатися і в польському костелі, і в французькій церкві» [12, с. 70].

Визнання таїнств інославних, включаючи і Євхаристію, природним чином приводить прот. Георгія до визнання можливості благодатного життя і спасіння поза Церквою. Втім, в концепції Флоровського ця можливість зберігається не поза Церквою, а лише поза «канонічними кордонами Церкви», але всередині кордону «харизматичного»: «… Є таємнича і навіть загадкова область за канонічним кордоном Церкви, де ще відбуваються таїнства, де серця так часто горять і горять і в вірі, і в любові, і в подвигах … » [64,с.187]. «Проте любов Божа перекриває і перемагає не-любов людську. І в самих розколах (і навіть у єретиків) Церква продовжує творити свою спасительну і освячуючу дію … » [64, с. 186].

Звертає на себе увагу, що при такій суттєвій ознаці Христової Церкви, як єдність, Флоровський міркує двояко, відповідно зі своєю теорією про канонічні і харизматичні межі Церкви. З одного боку, «Церква єдина і нездоланна в своїй єдності». З іншого боку, «християнський світ поділений і розколотий» [60, с. 172]. Таким чином, виходить, що, перебуваючи в своїх «канонічних межах», Церква «нездоланна в своїй єдності», в той час як, перебуваючи поза канонічними рамками, але в межах «харизматичних», вона безнадійно розділена. В останньому випадку, щоб уникнути суперечливого православному віровченню поняття «розділеної Церкви», прот. Георгій використовує термін «християнський світ». Запропонований хід міркування ставить в прямий зв’язок церковну єдність і множинність розколів, так що саме поділ в якомусь сенсі (оскільки в концепції о. Георгія один і той же Дух діє в Таїнствах Церкви і розкольників) входить в саму Церкву: «Нехай точніше говорити не про розділення в Церкві, але про відділеннях від Церкви. Але ж самий факт розбрату і розколу залишається … І Церква не зупиняє цього розколу і роздроблення. Відцентрові сили переважають не тільки в зовнішньому світі, але вторгаються і всередину самої Церкви» [там же]. Єдність Церкви відсувається в сферу потенційності, стає метою, яку тільки належить досягти, і мета ця видається за беззаперечну: «Навряд чи хтось стане сперечатися, що християнський світ повинен бути і стати єдиним. Навряд чи треба доводити, що личить або належить з’єднатися і возз’єднатися … »[60, с. 173].

Проте, наприклад, в посланнях ап. Іоанна Богослова можна знайти іншу точку зору на відношення до «християнського світу»: «Вони вийшли від нас, але не були наші: бо якби вони були наші, то залишилися б з нами; але вони вийшли, щоб відкрилось, що не всі наші» (1Ін.2:19). Тож не дивно, що пошук шляхів наміченої єдності призводить Флоровського в глухий кут: «Але з цього безперечного постулату дуже мудро зробити чіткі та практичні висновки» [60,с.173]. Таким чином, «безперечний постулат» виявляється вельми спірним, так що сам автор викладеної концепції дивується з приводу своїх висновків: «Залишається неясним: як же продовжується дія Духа за канонічною огорожею Церкви? Як значимі таїнства поза спілкуванням? .. Викрадені таїнства, таїнства в руках викрадачів … » [64, с. 185].

Незважаючи на безліч непорозумінь, прот. Георгій залишається вірним обраній позиції: «Є багато зв’язків, ще не перерваних, якими схизми утримуються в якісь єдності …» [64, с. 187-188]. «Так, є узи невідомі, що не розриваються відступом і розколом …» [60, с. 185]. На думку Флоровського, його висновки про межі Церкви не можуть використовуватися для побудови екклезіологічної системи: «Канонічне відокремлення, втрата «соборності», тобто кафоличної цілісності, потемніння і затьмарення догматичної свідомості, навіть пряма омана, – вся ця людська неправда і неправота ще не зупиняє і не перегороджує колообіг Духа. Однак це вже не факт каноники і не може бути врахований для побудови «нормальної» схеми Церкви. Це факт надканонічного виключення, невідомого поки в історії» [60, с. 184].

Проте, історичний досвід Церкви, в тому числі і досвід самого о. Георгія, переконує нас, що прийняття поглядів Флоровського на межі Церкви не тільки робить зазначений «факт поверхканонічного виключення» «доведеного в історії», але визнання цього «факту» починає сприйматися як правило віри, що приводить, в свою чергу, до антиканонічних дій, які мають тепер уже богословське обгрунтування.

Архієрейський Собор 2000 року.

Запропонований вище аналіз показує суттєві недоліки позиції противників «ікономічного» вирішення питання про межі Церкви. Спроби богословського розвитку ідей, заснованих на визнанні догматичного значення різних способів прийняття в Церкву єретиків і розкольників, розкривають необгрунтованість і довільність теорій такого роду. Проте, Ювілейний Архієрейський Собор Руської Православної Церкви 2000-го року саме цю богословську спрямованість у вирішенні питання про межі Церкви поклав в основу принципів, що визначають ставлення Російської Православної Церкви до інослав’я.

Богословська комісія Священного Синоду, що займалася підготовкою матеріалів Собору «з питань віроучительного і богословського характеру» [8, с. 49], оголосила наступні висновки: «Підводячи підсумок короткого розгляду теми «кордонів Церкви» і норм відносин Церкви до інославної реальності, ми можемо зробити висновок, що з богословської точки, святоотцівськи і історично найбільш обґрунтована позиція Патріарха Сергія і протоієрея Георгія Флоровського, на підставі якої Російська Православна Церква і будує своє ставлення до інослав’я» [8,с.86]. Відповідно до цими висновками Архієрейський Собор 2000 року прийняв документ, в якому позиція Собору з питання про межі Церкви викладається наступним чином: «1.15: Православна Церква устами святих отців стверджує, що спасіння може бути знайдені лише в Церкві Христовій. Але в той же час громади, що відпали від єдності з Православ’ям, ніколи не розглядалися як повністю позбавлені благодаті Божої. Розрив церковного спілкування неминуче призводить до пошкодження благодатного життя, але не завжди до повного її зникнення в громадах, що відокремилися. Саме з цим пов’язана практика прийому до Православної Церкви тих що приходять з інославних спільнот не тільки через таїнство хрещення. Незважаючи на розрив єднання, залишається якесь неповне спілкування, що служить запорукою можливості повернення до єдності Церкви, в кафоличну повноту і єдність».

Таким чином, відповідно до думки отців Собору чини приєднання до Церкви інославних пов’язані зі ступенем пошкодження благодатного життя в спільнотах котрі відокремилися. Чим більше ця пошкодженість, тим суворіший чин приєднання до Церкви. Здавалося б, після такої рішучої заяви природно очікувати викладу тих ознак, за якими можна твердо визначити, яким чином потрібно приймати до Церкви відступників. Однак від чіткого визначення з даного питання Собор все ж утримується: «1.17: … Але, встановлюючи різні чини прийому, Православна Церква не виносить суду про міру збереження або пошкодженості благодатного життя в інослав’ї, вважаючи це таємницею Промислу і суду Божого» [22, с. 151]. Тобто, чини приєднання до Церкви відображають міру збереження і пошкодження благодатного життя єретиків і розкольників, але сама ця міра залишається «таємницею Промислу і суду Божого», так що, виходить, спроби визначити цю міру не тільки не приносять користі, а й небезпечні.

Таким чином, Архієрейський Собор РПЦ 2000 року своїми висновками про межі Церкви лише підтвердив безвихідність догматичної позиції тих богословів, ідеї яких Собор прагнув врахувати в пошуках «основних принципів ставлення Російської Православної Церкви і інослав’я».

Втім, висновки Собору виглядають не як остаточне рішення, а як якийсь проміжний результат дослідження, оскільки Богословська комісія Священного Синоду одночасно із зазначеною вище точкою зору висловила думку, «що дуже багато важливого і в міркуваннях «ікономістів» або представників суворого церковного погляду» по Патріарху Сергію. Їх позиція щодо інослав’я зовсім не зводиться до самовдоволеному смакуванню факту свого перебування в Істинній Церкві, як це іноді представляється. Навпаки, вона пронизана мотивом співчутливої любові, мотивом повернення відпалих від єдності з Церквою побратимів. Саме тут, в справі з’єднання інослав’я з Церквою, в повній мірі і отримує своє обгрунтування ознака церковної економії, настільки фундаментально розвиненої в працях А.С. Хомякова, митрополита Антонія (Храповицького) і священномученика Іларіона (Троїцького)» [8, с. 86-87].

Джерела і література

Джерела

1. Афанасий Великий, свт. На ариан слово второе// Афанасий Великий, свт. Творения: В 4 т. – М.: Изд. Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1994. – Т. 2. – С. 260-369.

2. Афанасий Великий, свт. К Серапиону, еп. Тмуйскому, послание 1// Афанасий Великий, свт. Творения: В 4 т. – М.: Изд. Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1994. – Т. 3. – С. 3-49

3. Григорий Богослов, свт. Слово 40, на святое Крещение// Григорий Богослов, свт. Собрание творений в 2-х томах. – Репринт. – Б.м.: Св.- Троицкая Сергиева Лавра, 1994. – Т. 1. – С. 544-575.

4. Григорий Богослов, свт. Слово 42, прощальное, произнесенное во время прибытия в Константинополь ста пятидесяти епископов// Григорий Богослов, свт. Собрание творений в 2-х томах. – Репринт. – Б.м.: Св.- Троицкая Сергиева Лавра, 1994. – Т. 1. – С. 586-602.

5. Григорий Богослов, свт. Послание 3, к пресвитеру Кледонию против Аполлинария – первое// Григорий Богослов, свт. Собрание творений в 2-х томах. – Репринт. – Б.м.: Св.- Троицкая Сергиева Лавра, 1994. – Т. 2. – С. 8-13.

6. Григорий Нисский, свт. Большое огласительное слово. – Киев: Пролог, 2003. – 381 с

7. Деяния Вселенских Соборов. Т. 7: Собор Никейский 2-ой, Вселенский Седьмой. – Казань: Центральная Типография, 1909. – 332 (V) с.

8. Доклад председателя Синодальной Богословской Комиссии РПЦ митр. Минского и Слуцкого Филарета// Сборник документов и материалов Юбилейного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви: Москва, 13-16 августа 2000г. – Нижний Новгород: Изд-во Братства во имя св. князя Александра Невского, 2001. – С. 49-87.

9. Игнатий Богоносец, св. Послание к Ефесянам// Ранние отцы Церкви: Антология. – Брюссель: Жизнь с Богом, 1998. – С. 101-110.

10. Игнатий (Брянчанинов), свт. Письмо № 219. Об истинности и согласии учения отцов Восточной Церкви со Священным Писанием и о ложном направлении подвижников Западной Церкви и их творений// Игнатий Брянчанинов, свт., еп.           Кавказский и Черноморский. Собрание сочинений, т. 7: Избранные письма/ Сост. игум. Марк (Лозинский). – М.: Благовест, 2001. – С. 341-345.

11. Иларион (Троицкий), архиеп. Очерки из истории догмата о Церкви. – М.: Паломник, 1997. – 579 с.

12. Иларион (Троицкий), архим. Единство Церкви и Всемирная конференция христианства// Иларион (Троицкий), архим. Христианства нет без Церкви. –М.: Православная беседа, 1992. – С. 54-105, 139-141.

13. Иларион, архиеп. Верейский, сщмч. Единство идеала Христова// Иларион, архиеп. Верейский, сщмч. Без Церкви нет спасения – М.; СПб: Сретенский монастырь; Знамение, 2000. – С. 211-263.

14. Иоанн Златоуст, свт. Толкование на Послание к Ефесянам// Иоанн Златоуст, свт. Поное собрание творений в 12 т. – Репринт. – М.: Православное братство “Радонеж”. – Т. 11, кн. 1. – 2004. – С. 5-218.

15. Иоанн Мосх. Луг духовный. – Репринт. – [Б. м.]: Изд-во Владимирской епархии, 2002. – 288 с.

16. Киприан Карфагенский, сщмч. 57. Письмо к Януарию и прочим епископам нумидийским о крещении еретиков// Киприан Карфагенский, сщмч. Таинство единства Церкви: Сб. писем. – М.: Изд-во Сретенского мон-ря, 2008. – С. 269-272.

17. Киприан Карфагенский, сщмч. 62. Письмо к Магну о крещении новациан и о получивших крещение в болезни// Киприан Карфагенский, сщмч. Таинство единства Церкви: Сб. писем/ Сост. свящ. Александра Гумерова. – М.: Изд-во Сретенского мон-ря, 2008. – С. 311-326.

18. Кирилл, архиеп. Иерусалимский, свт. Поучения огласительные и тайноводственные. – М. Синодальная б-ка, 1991. – 366 с.

19. Книга правил. – Репринт. – СПб.: Вира и др., 1996. – 408 с.

20. Николай Кавасила, св. Семь слов о жизни во Христе// Николай Кавасила, св. Богословские труды. – М.: Изд-во храма св. мц. Татианы, 2002. – С. 10-122.

21. Октоих: гласы 5-8. – М.: Моск. Патриархия, 1981. – 672 с.

22. Основные принципы отношения Русской Православной Церкви к инославию// Сборник документов и материалов Юбилейного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви: Москва, 13-16 августа 2000г. – Нижний Новгород: Изд-во Братства во имя св. князя Александра Невского, 2001. – С. 149-170.

23. Правила Православной Церкви с толкованиями Никодима, еп. Далматинского – Истрийского. В 2т. – М.: Отчий дом, 2001. – Т. 1. – 652 с.

24. Правила Св. Поместных Соборов с толкованиями: В 2 ч. – Тутаев: Правосл. Братство свв. князей Бориса и Глеба, 2001. – Ч. 2. – 886 с.

25. Симеон Новый Богослов, прп. Творения: в 3т. – Репринт. – Б.м.: Св. – Троицкая Сергиева Лавра, 1993. – т. 1: слова 1-52. – 490 с.

26. Тертуллиан. О крещении// Тертуллиан, Квинт Септимий Флоррент. Избранные сочинения/ Сост. и общ. ред. А.А. Столярова. – Прогресс, 1994. – С. 93-105.

27. Тертуллиан. О покаянии// Тертуллиан, Квинт Септимий Флоррент. Избранные сочинения/ Сост. и общ. ред. А.А. Столярова. – Прогресс, 1994. – С. 307-319.

28. Феофан Затворник, свт. Толкование Послания св. Апостола Павла к Римлянам. Репринт. – [М.]: Моск. Сретенский мон-рь и др., 1996. – 974 с.

29. Филарет (Дроздов), митр. Московский и Коломенский. Разговоры между испытующим и уверенным о православии восточной греко-российской церкви (1815)// Филарет (Дроздов), митр. Московский и Коломенский. Творения. – [М.]: Отчий дом, 1994. – С. 395-460.

Джерела на закордонних мовах

30. Augustine of Hippo, saint. Letter 93// New advent: [сайт]. 2009. – англ. – URL: http://www.newadvent.org/fathers/1102093.htm (дата обращения 12.11.09).

31. Augustine of Hippo, saint. Letter 208// New advent: [сайт]. 2009. – англ. – URL: http://www.newadvent.org/fathers/1102208.htm (дата обращения 12.11.09).

32. Augustine of Hippo, saint. On Baptism, Against the Donatists. Book I// New advent: [сайт].2009. – англ. – URL: http://www.newadvent.org/fathers/14081.htm (дата обращения 12.11.09).

33. Augustine of Hippo, saint. On Baptism, Against the Donatists. Book III// New advent: [сайт].2009. – англ. – URL: http://www.newadvent.org/fathers/14083.htm (дата обращения 12.11.09).

34. Augustinus Hipponensis. Retractationum// Sant’Agostino: Augustinus Hipponensis: [сайт]. 2009. – лат. – URL:       http://www.augustinus.it/latino/ritrattazioni/index2.htm (дата обращения 12.11.09).

35. Augustinus Hipponensis. Sermo 268. In die Pentecostes// Sant’Agostino: Augustinus Hipponensis: [сайт]. 2009. – лат. – URL: http://www.augustinus.it/latino/discorsi/discorso_379_testo.htm (дата обращения 12.11.09).

36. Augustin. Sermon CCLXVIII. Pour le jour de la Pentecôte. II. Unité de L’Église. – франц. – URL: http://www.clerus.org/bibliaclerusonline/pt/da5.htm (дата обращения 12.11.09).

37. San’Agostino. Discorso 268. Pentecoste// Sant’Agostino: Augustinus Hipponensis: [сайт]. 2009. – итал. – http://www.augustinus.it/italiano/discorsi/discorso_379_testo.htm (дата обращения 12.11.09).

Література

38. Афанасьев, Николай, протопр. Вступление в Церковь. – М.: Паломник, Центр по изучению религий, 1993. – 206 с.

39. Афанасьев, Николай, протопр. Прием в Церковь из схизматических и еретических обществ // Православие и экуменизм: Документы и материалы, 1902 – 1998. – М.: Изд-во МФТИ, 1999. – С. 192-220.

40. Бекорюков, Алексий, диакон. Франциск Ассизский и католическая святость. – [М.]: Изд. Сретенского мон-ря, 2001. – 64 с.

41. Болотов В. В. Лекции по истории Древней Церкви: [в 4 т.]. – Репринт. – М.: Изд. отд. Спасо-Преображенского Валаамского Ставропигиального мон-ря, 1994. – Т. 2: История Церкви в период до Константина Великого. – 474 с.

42. Владимир (Сабодан), архиеп. Дмитровский, проф., ректор МДАиС. Экклезиология в русском богословии в связи с экуменическим движением. – Магистерская диссертация. – Загорск, машинопись, 1979. – 489 с.

43. Воробьев, Владимир, прот. Покаяние, исповедь, духовное руководство// Весна покаяния: Беседы перед исповедью. – М.: Даниловский благовестник, 2006. – С. 47-124.

44. Воронов, Ливерий, прот. Конфессионализм и экуменизм. Отношение Православия к инославию// Православие и экуменизм: Документы и материалы, 1902 – 1998. – М.: Изд-во МФТИ, 1999. – С. 261-288.

45. Епифаний Феодоропулос, архим. Две крайности: Экуменизм и зилотство: статьи и письма. – М.: Изд. Дом “Святая гора”, 2006. – 440 с.

46. Катанский А.Л. Догматическое учение о семи церковных таинствах в творениях древнейших отцов и писателей Церкви до Оригена включительно. – Репринт. – М.: Паломник, 2003. – 423 с.

47. Лодыженский М.В. Свет незримый. – Фотокопическое переизд. 1971 г. со 2 издания 2 тома “Мистическая Трилогия”, Петроград, 1915 г. – [Б.м.]: ΙΧΘΥΣ, [б. г.]. – 299 с.

48. Лосский В.Н. Исхождение Святого Духа в православном учении о Троице// Лосский В. Богословие и боговидение: Сб. статей/ Общ. Ред. В. Пислякова.- М.: Изд-во Св. – Владимирского Братства, 2000. – С. 347-376.

49. Макарий (Петанов), иерод. Правда о Фатиме: Духовная ткань фатимских явлений. – СПб.: Царское дело, 2001. – 127 с.

50. Мейендорф, Иоанн, прот. Введение в святоотеческое богословие. – 2-е изд., испр. и доп. – Клин: Фонд Христианская жизнь, 2001. – 448 с.

51. Паисий Святогорец. Слова, т. IV: Семейная жизнь. – М., Салоники: Мон-рь св. ап. Иоанна Богослова, Изд. Дом “Святая гора”, 2004. – 328 с.

52. Петр (Л’ Юилье), архиеп. Правила первых четырех Вселенских Соборов. – М.: Изд. Сретенского мон-ря, 2005. – 538 с.

53. Сергий (Страгородский), архиеп. Православное учение о спасении. – Репринт. – М.: Просветитель и др., 1991. – 264 с.

54. Сергий (Страгородский), архим. Разбор инославных учений об оправдании: III. Отношение отечественной науки к инославному богословию// Богословский вестник, 1895. – Т. 3. – № 8. – С. 141-156 (2-я пагин.) (Окончание).

55. Сергий (Страгородский), патриарх. Есть ли у Христа наместник в Церкви // Сергий (Страгородский), патриарх. Отношение православного человека к своей Церкви и инославию: Сб. статей. – М.: Изд. прихода храма св. прав. Иоанна Русского, изд-во Моск. Патриархии, 2001. – С. 89-97.

56. Сергий (Страгородский), патриарх. Значение апостольского преемства в инославии// Сергий (Страгородский), патриарх. Отношение православного человека к своей Церкви и инославию: Сб. статей. – М.: Изд. прихода храма св. прав. Иоанна Русского, изд-во Моск. Патриархии, 2001. – С. 60-88.

57. Сергий (Страгородский), патриарх. Отношение Церкви Христовой к отделившимся от нее обществам// Сергий (Страгородский), патриарх. Отношение православного человека к своей Церкви и инославию: Сб. статей. – М.: Изд. прихода храма св. прав. Иоанна Русского, изд-во Моск. Патриархии, 2001. – С. 29-59.

58. Сидоров А. Свт. Феолипт Филадельфийский: его эпоха и его учение о Церкви (На материале “Двух слов против арсенитов”)// Альфа и Омега: Ученые записки Общества для распространения Св. Писания в России. – М.: 1998. – № 3 (17). – C. 80 – 112.

59. Флоровский Г.В. Кафоличность Церкви// Флоровский Г.В. Избранные богословские статьи. – М.: Пробел, 2000. – С. 141-158.

60. Флоровский Г.В. Проблематика христианского воссоединения// Флоровский Г.В. Избранные богословские статьи. – М.: Пробел, 2000. – С. 171-185.

61. Флоровский Г.В. Церковь: ее природа и задачи// Флоровский Г.В. Избранные богословские статьи. – М.: Пробел, 2000. – С. 186-200.

62. Флоровский, Георгий, прот. Христианин в Церкви: Запись докада на летнем съезде РСХД// Флоровский, Георгий, прот. Христианство и цивилизация: Избранные труды по богосовию и фиософии. – СПб.: Изд-во Русской Христианской гуманитарной академии, 2005. – С. 758-767.

63. Флоровский, Георгий, прот. Христос и Его Церковь (Приложение)// Лосский В. Богословие и боговидение: Сб. статей/ Общ. Ред. В. Пислякова.- М.: Изд-во Св. – Владимирского Братства, 2000. – С. 600 – 615.

64. Флоровский, Георгий, свящ. О границах Церкви// Православие и экуменизм: Документы и материалы, 1902 – 1998. – М.: Изд-во МФТИ, 1999. – С. 177-188.

65. Цыпин, Владислав, свящ. К вопросу о границах Церкви// Богословские труды: Юбилейный сб.: МДА: 300 лет (1685-1985). – М.: Изд. Моск. Патриархии, 1986. – С. 193-225.

66. Цыпин, Владислав, прот. Курс церковного права. – Клин: Круглый стол по религиозному образованию в РПЦ, Фонд “Христианская жизнь”, 2002. – 704 с.

Андрій Горбачов

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

http://www.bogoslov.ru

продовження тут

Починаючи з XIX ст. рукопис протягом двох століть привертавувагу дослідників, надаючи багатий матеріал для все нових відкриттів серед книгознавців, мистецтвознавців, істориків, студії якихнадавали інколи дуже суперечливі висновки щодо писців, замовників та місця створення кодексу. Перше задування, а також перший стислий палеографічний опис рукопису належить М. Петрову [1];опис містить перелік основних відомостей про кодекс: кількістьсторінок за пагінацією XVII ст., приналежність відтисненого гербаоправи Петру Могилі, власницький запис святителя, наявність акварельних малюнків. Питання, пов’язані з особами, згаданими в записі, та, здебільшого, особливості мистецького оформлення ілюстрованого кодексу були висвітлені у статтях П. Попова, Г. Логвина,Н. Шамардіної, П. Жолтовського [2]. Глибокий переконливий аналіз щодо особистості замовника рукопису львівського дворянина Івана Боярського міститься в роботі В. Александровича та І. Мицька [3].

За сучасною фоліацією, проставленою олівцем у XX ст., у кодексі 269 арк. Чисті аркуші: 3, 152–155, 204, 205, 228, 229, 234–237, 247–269. Пагінація часу створення рукопису (с. 143–146, 1–142, 147–500) проставлена чорним чорнилом на відповідних арк.3–252 зв. сучасної фоліації, арк. 253–269 не мають пагінації XVII ст. Вільні аркуші форзаців, верхній та нижній, не пронумеровані.

Як показники ідентифікації та збереженості рукопису наводимо інципіт та експліцит – фактичні початкові та кінцеві слова тексту:

Інципіт. «Oглавленїє вєΣеи в книзΔ сеи oбрΔтаємых»

Експліцит. «и всoe воoe єго оукрпит въ днь брани : и (н) и пр(с)но :».

Кодекс написаний на 33 зошитах. Слід зазначити, що сигнатура (нумерація зошитів) проставлена літерами латинського алфавіту (А–Z, Aa–Ii), кіновар’ю, починаючи з арк. 5 сучасної нумерації (с. «1» за первісною пагінацією). На відміну від переважної більшості зошитів, які складаються з 8 аркушів, у зошиті «О» (XIV) –9 арк., а в останньому, не пронумерованому зошиті XXXIII – 6 аркушів. Арк. 268 і 269 є аркушами нижнього форзаца. Арк. 3, 4 (с.143–146) є подвійним аркушем (повний аркуш, згорнутий навпіл)і за пагінацією повинен бути розміщений між арк. 75 і 76 у зошиті «I». Арк. 1 є титульним.

Зошити перешивалися, вірогідно, при новому оправленні; деякі аркуші підклеєні, арк. 13 відривається.

Рукопис написаний церковнослов’янською мовою української редакції на папері у 2° (200 х 392), на якому є філігрань лілея. Тотожний аналог водяного знаку встановити не вдалося; тип цієї філіграні за довідниками можна віднести до хронологічних меж1622–1646 рр. Водяний знак за конфігурацією подібний до знаків Каманін № 613 (1622 р.), № 618 (1627–1628 рр.) [4], але ці знаки меншого розміру, за розміром же він схожий до Каманін № 632–635, Lauсevicus № 2067 (1646 р.) [5], але ці знаки дещо іншого рисунка. Таким чином, аналіз філіграней підтверджує датування кодексу, яке зазначене на титульному аркуші.

Основний текст написаний у два стовпці розміром 92–95 і 87–9 х35. Стовпці обведені в геометричні рамки, крім тексту на арк. 244 зв.,245. На арк. 2–2 зв. текст не розділений на стовпці, обведений у подвійну рамку розміром 19 х 31. Кілька аркушів розкреслені рамками, але вони не заповнені текстом: арк. 20, 20 зв., 152–155 зв.,197 зв., 203–205 зв., 228–229 зв., 233 зв.–237 зв., 246–261 зв.

Колонтитул із назвою частини написаний кіновар’ю. Пропуски тексту, редакторські правки тощо додані на полях дрібним півуставом і скорописом.

Текст Служебника і Требника написаний українським стилізованим уставом з елементами півуставу. На кількох аркушах трапляється півустав, середнього розміру (арк. 174–175 зв., до другої третини другого стовпця, 178 від половини другого стовпця – 179до половини другого стовпця). Чорнило темно-коричневе, заголовки,ініціали кіноварні.

Кодекс має багате художнє оздоблення, що починається з титульного аркуша (арк. 1), який оформлений складною композицією в рамці в ренесансному стилі. Вгорі – півмісяць зі стрілою і двома зірками з боків, сфера з хрестом, фігури двох ангелів, у центрі – заголовок «Служебникъ и требникъ архїерейскии», виконаний кіновар’ю, під ним – тонкий орнамент золотом, і нижче – запис чорнилом писця з інформацією про себе та про замовника ІванаБоярського: «новоисправленъ многогрΔшным Іo: Боaр(т?)ским.ЛΔта Хвˆа аˆ хлˆв: (1632 р.) Лаврентїй Яцкович пісал:». З боків від заголовка розміщені фігури Іоанна Предтечі та євангеліста Іоана Богослова, знизу – зображення Тайної Вечері, під нею – дрібний кіноварний напис: «пїйте † неoe вси се є(сть) кро(в) моoe». Рамка виконана зеленою фарбою, фон – сірою, фарби зображень: жовто-гаряча, бордова, коричнева, червона, темно-рожева, синя, зелена,світло-рожева, світло-зелена. П. Попов вважав згаданого в запису Івана Боярського укладачем, а Лаврентія Яцковича – оздоблювачем [6], хоча в запису характер участі останнього вказаний достатньо ясно – «пісал».

Кожну частину відкривають мініатюри в аркуш із зображеннями трьох святителів, що розміщуються на лівому боці розворотів аркушів: Василія Великого, Іоана Златоуста і Григорія Двоєслова. На арк. 4 зв. зображений Василій Великий із написом вгорі «Свoeтый Васілїе Великїй», мініатюра – в подвійній рамці коричневогокольору з рослинним орнаментом. На арк. 33 зв. – Іоанн Златоуст і з написом вгорі заголовними літерами «СТЫЙ ІOАННЪ ЗЛАТОСТЫЙ», мініатюра – у вузькій червоній рамці. На арк. 110 зв.зображений Григорій Двоєслов, над зображенням – напис заголовними літерами «СВOEТЫЙ ГРИГОРІЕ», мініатюра – в подвійній рамці з рослинним орнаментом всередині. За прийнятою в науці думкою, вперше висловленою Павлом Поповим, зображення Іоана Златоуста має безсумнівну портретну подібність з Петром Могилою [7].

Усі мініатюри виконані фарбами та золотом. Для двох мініатюр зразками послужили гравюри в стародрукованих виданнях (гравер – Памво Беринда): гравюри із зображенням Іоанна Златоуста і Василія Великого, зафіксовані у виданні 1604 р. друкарні Федора Юр’євича Балабана, м. Стрятин, та у виданні 1620 р. Києво-Печерської лаври (№ 357, 358 і № 406, 407 відповідно за каталогом «Украинские книги кирилловской печати XVI–XVIII вв.») [8]. Мініатюри відтворюють лише фігури двох святителів, сюжетне рішення їхніх рамок і фону значно відрізняється від гравюр.

Над заголовком кожної частини розташовані заставки – двоконтурні кіноварні плетінки, деякі в таких самих двоконтурних кіноварних рамках (арк. 5, 15, 76, 130, 134, 149 зв., 156, 159, 166 зв.,194, 200 зв., 206, 220, 230), інші без рамок (арк. 2, 130, 133, 135 зв.,138, 141, 143 зв., 146, 164 зв., 198, 238, 244). На двох аркушах заставки та рамки розфарбовані: на арк. 76 рамка зафарбована зеленим, фон – синім, сама заставка – коричневою та світло-зеленою фарбами, наарк. 111 – рамка синя, фон – яскраво-зелений, сама плетінка зафарбована синьою, світло-коричневою та малиновою фарбами.

Початкові аркуші великих розділів прикрашені орнаментальними бордюрами, уписаними у рамки. На арк. 22 бордюр з різнокольорових квітів, уписаний в синю рамку, на арк. 76 тератологічний орнамент з рослинними елементами у подвійній рамці коричневого кольору, на арк. 111 рослинно-тератологічний орнамент у рамці. Рамки та бордюри разом із заставками складають єдину композицію,і розворот – на арк. 111, де орнамент рамки мініатюри на лівому боці повторюється на правому аркуші з текстом початку розділу.

Ініціали рукопису кіноварні, двох типів: двоконтурні плетінки,подекуди вписані у кіноварно-чорнильну рамку (арк. 173) та з елементами рослинного орнаменту. Заголовки великих розділів виконані вузькою довгою в’яззю, дрібних розділів – широкою; подекуди заголовки прикрашені з двох боків кіноварними чотирилисниками.

Кінцівки в усіх розділах та частинах плетеного рослинно-геометричного кіноварного орнаменту, на арк. 135 – кіноварна квітка.

Навпроти деяких місць тексту, де йдеться про благословення архієреєм людей трикирієм та дикирієм, на бічних полях розміщуються маленькі кіноварні зображення цих свічників (38 зв., 39, 42, 52).

Далі наводимо постатейний зміст Служебника та Требника архієрейського в орфографії оригіналу (виносні літери подаються в рядку, титла не розкриваються):

Арк. 2–2 зв. Перелік розділів («Oглавленїе веcей в книзъ сей oбръаемых»).

Арк. 5–9. «Молитви вечернія».

Арк. 9–14 зв. «Молитвы утрьнія».

Арк. 15–16. «Eпусты повседневныя».

Арк. 16– 19 зв. «Eпусты на праздники».

Арк. 22–75. «Иже во стˆых †ца нашего Іoанна Златоустаго архіеп(с)па Костантина града бж(с)твеннаz литWргїя стˆльская».

Арк. 76–109 зв. «Wставъ бж(с)твнныя службы иже въ стых †ца нашего Василія Великаго архїеп(с)па Кесарїа Каппадокїйскїа».

Арк. 111–129 зв. «Уставъ бж(с)твнныя службы Преждесенных».

Арк. 130–132 зв. «Въслдованїе над растворенїемъ і oсˆoенїем стˆаго великаго м√ра».

Арк. 133–133 зв. «Чинъ oсoенїя съсWдов црˆквных дїскоса и чаши стˆое».

Арк. 134–135. «Уставъ р÷коположенїя стл(с)каго».

Арк. 135 зв.–137 зв. «Устав на поставленїе свoеносца».

Арк. 138–140 зв. «Устав поставленїя чтеца и пвца».

Арк. 141–143. «Уставъ бываемый на поставленїе подїакона».

Арк. 143 зв.–146. «Уставъ бываемый поставленїю дїакона».

Арк. 146–149. «Уставъ бываемый поставленїю въ пресвітерство».

Арк. 149 зв.–151. «Устав на поставленїе архїмандрїта».

Арк. 151 зв. «Уставъ и чинъ бываемый на поставленїе еп(с)па». (тільки заголовок, текст відсутній).

Арк. 156–158 зв. «Чинъ извръженїя с нч(с)каго».

Арк. 159–164. «В ндˆлю аˆ сто великаго поста заповед православїю».

Арк. 164 зв.–166. «Начало oснованою цркви и потченїе кр(с)ту».

Арк. 166 зв.–193 зв. «Уставъ и чинъ бываемый на oсoенїє цркви».

Арк. 194–197. «Чинъ на oчиoенїе цркви». Містить також молитву на «oснованїе цркви».

Арк. 198–200. «Чинъ oсoенїя антімисовъ».

Арк. 200 зв.–202 зв. «Уставъ и чинъ бываемый o позибленіи трапезы».

Арк. 206–219 зв. «В недлю н стго дха».

Арк. 220–227 зв. «Въслдованїе великаго oсoенїя стхъ бгоaвленїй».

Арк. 230–232 зв. «Млˆтвы праалныи на всoeку клoeтв÷ и †лученїе».

Арк. 232 зв.–233. «Сїа дїаконства за усопших».

Арк. 238–242. «Млˆтвы на всoeку потребу».

Арк. 242–243 зв. «Млтва за црoe и за воинство его».

Арк. 244–246 зв. «Чинъ oсщенїя хоруви и воем на брань бл(с)венне».

На арк. 129 зв., 133 зв. після кінцівок дописані доповнення до тексту.

Книга містить два власницьких записи: на арк. 5 запис скорописом XVII ст., чорним чорнилом: «Сиz Книга есть власна мн(с)тра Сто Софїйскаго Кіевского да не дерзнет никто еΔ † тои Стои oбители Софїйской †далити анафеми такового предаетъ, дерзновеннаго». На думку П. Попова, цей запис є власноручним записом самого П. Могили, але достатньо переконливі аргументи на користь цього відсутні. До того ж слід додати, що за етикетом того часу архієрей такого статусу, яким був Моглила, не міг не вказати свого імені при даруванні або вкладанні до церкви. На нижньому полі арк. 1 почерком XIX ст., чорним чорнилом – «Кіево-Софійской Бібліотеки, 1887 г. (отыскана въ семъ году)», такий самий запис без другої частини на арк. 10, 20: «Кіево-Софійской бібліотеки. 1887».

На бічних полях кодексу зустрічається штамп «Кієво-Софійскаго Кафедрал. Собора», на арк. 1, 2 з номером «647», на арк. 2, 77, 131, 233 – без номера.

Оправа рукопису з тисненої шкіри червоно-коричневого кольору, не первинна; рукопис перешивався, наявні сліди від первинних швів та проколів. На верхній кришці середник відтворює герб Петра Могили: щит розбитий на дві частини і розсічений натри. У першій чверті – герб Молдавії (голова бика з кільцем в роті,над нею – зірка і вище – корона); у другій чверті – польський герб Єліта (три перехрещених списи); в третій чверті – герб Валахії(птах, який летить вліво і несе у дзьобі хрест, над ним – корона); у четвертій – польський герб Новина (чаша, в яку поставлений меч). Середня смуга розбита на дві частини, у верхній – дві перехрещені шаблі, у нижній – польський герб Остоя (меч між двома півмісяцями). Над щитом розміщується архієпископська (кардинальська) шапка, під нею – хрест, з правого боку – хрест, з лівого – архіпастирський жезл. З обох боків щита розміщені літери: ПМ (Петро Могила) / ПА (православний архієпископ) / МК (митрополит Київський) / ЕК (екзарх Константинопольський) / АП (архімандрит Печерський). Герб може бути датованим не раніше 1633 р., коли польський король Владислав затвердив обрання Петра Могили митрополитом Київським 12 березня 1633 р., саме ж висвячення Могили на митрополита відбулося в Львові в квітні 1633 р.

За переконливими висновками дослідження львівських мистецтвознавців та книгознавців В. Александровича та І. Мицька,рукопис був виконаний в Львові на замовлення львівського дворянина Івана Боярського, який тимчасово передав книгу Петру Могилі. Дослідники наводять слова заповіту Боярського, складеного 7 грудня 1633 р., про Служебник: «Його милість Петро Могила взяв від мене писаний і добре споряджений великим коштом і працею Понтифікал мій руський позиченим способом – то й прошу, аби їх милості панове виконавці від його милості відібрали і паніматці віддали» [9]. Таким чином, через деякий, досить нетривалий час після свого написання у 1632 р. рукопис опинився у Петра Могили: судячи з датування заповіту – не пізніше 7 грудня 1633 р. Дослідники припускають, що це могло відбутися в Львові за час перебування там Могили з приводу свого висвячення на митрополита 24–27 квітня.

Після смерті Івана Боярського, – встановлено, що це було не пізніше 1635 р. [10], – митрополитом з невідомих причин не було повернуто Служебника родині власника. Натомість Могила замовляє в Києві нову оправу зі своїм гербом і дарує рукопис Софійському собору. Відомо, що якраз у цей час (1643 р.) Могилою було розпочато відбудову собору після тривалого часу запустіння протягом перебування Софії у власності уніатів, а також утворено при соборі невеликий чоловічий монастир. Вірогідно, саме з приводу цих подій й було прийняте рішення про передачу Служебника і Требника до Софії.

Оправа рукопису була, очевидно, зроблена в Києво-Печерській лаврі. Про це побіжно свідчить комплект друкованих грецьких місячних міней київського видання 1628 р., який Могила подарував у 1641 р. у КПЛ [11]. На титульних аркушах видання зберігся дарчий запис «Петръ Могила а(р)хіеп(с)пъ Кїевскїй в лі(т) ахма». Тиснення оправ міней до дрібниць схоже до оправи Служебника архієрейського 1632 р.: той самий герб, набір літер та їхнє розміщення ідентичні, але всі складові елементи меншого розміру. До того ж слід зазначити, що відтиснення косинців оправ міней та Служебника зустрічаються на оправах рукописів зібрання Києво-Печерської лаври, які зберігаються в ІР НБУВ.

Унікальний рукопис з неабиякою історією ще чекає на нові студії, пов’язані з колом питань з історії свого виникнення та історичної долі, походження та стилістичного рішення мініатюр у світі вивчення традиції української іконографії та багато інших.

1. Петров Н. Краткое обозрение рукописей Киево-Софийской библиотеки // Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. – К., 1902. – Кн. 15. – Отд. 5. – C. 34; Он же. Описание рукописных собраний, находящихся в Киеве. – М., 1904. – Вып. 3. – С. 17.

2. Попов П. Невідомий прижиттєвий портрет Петра Могили // Народна творчість та етнографія. – 1969. – № 6. – С. 41–46; Логвин Г. Забутий шедевр XVII ст. // Образотворче мистецтво. – 1970. – № 5. – С. 18–19; Шамардина Н. До питання про раннє бароко в українському живописі: Нові сторінки творчості Миколи Петрахновича // Українське бароко та європейський контекст. – К., 1991. – С. 170–172; Жолтовський П. Український живопис XVII–XVIII ст. – К., 1978. – С. 29.

3. Александрович В., Мицько І. Архієрейський Служебник і Требник Івана Боярського. Нова інтерпретація рукописного кодексу 1632 року // Пам’ятки України. – 1993. – № 1/6. –С. 83–84. У статті наведено повну історіографію щодо рукопису Служебника і Требника архієрейського.

4 Каманін І., Вітвіцька О. Водяні знаки на папері українських документів ХVІ–ХVІІ вв. (1566–1651). – К., 1923. – 144 с. з табл.

5. Lauсeviсus E. Popierus Lituvoje XV–XVIII a. – Vilnius, 1967. – 577 s.

6. Попов П. Вказ. пр. – С. 41–46.

7. Там само.

8. Украинские книги кирилловской печати XVI–XVIII вв. : Каталог. – М., 1976. Вперше про зв’язок мініатюр зі Служебником, надрукованим в Стрятині, згадав Г. Логвин: З глибин: Давня книжкова мініатюра XI–XVIII століть. – К., 1974. – С. 164–165.

9. Центральний державний історичний архів України в м. Львові, ф. 9, оп. 1, спр. 118, арк 1465; спр. 384, арк. 1399; цит за вид. Александрович В., Мицько І. – С. 79.

10. Александрович В., Мицько І. Вказ. пр.– С. 83.

11. НБУВ, Відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій. – III, 3/14.

О. А. Іванова,

канд. філол. наук, Національна бібліотека України

імені В. І. Вернадського

Однак, бажання влади міжвоєнної Польщі як найшвидше полонізувати православних українців та білорусів, промосковська партія в середині самої ПАПЦ, не дало організувати та здійснити справу перекладу і видання церковної літератури національними мовами на загально церковним рівні. Тому, більшість україномовних богослужбових і молитовних видань повстало завдяки жертовної праці окремих священиків та вірних, книги видавалися локально та невеликими тиражами. Ці обставини ускладнюють вивчення та бібліографічне описання україномовних церковних видань міжвоєнного часу.

Одним з таких маловідомих видань, є Православний молитовник для дітей українською мовою, що був виданий в м. Ковель далекого 1935 року.

Це невелика, у 16 сторінок, книжка, у якої зібрані звичайні молитви,Символ віри та Десять заповідей Божих. На жаль, у доступному нам примірнику, не вказаний тираж, друкарня та немає згадок про благословення цього видання якимось архієреєм ПАПЦ, хоча 3 перших сторінки, де таке благословення мусить бути відзначено, збереглися.

З особливостей видання потрібно відзначити наступне:

1. Текст 50 Псалма, який не збігається з перекладом митр. Іларіона (проф. Івана Огієнко).

2. У Символі віри присутні невластиві для сучасних видань, у тим числи діаспорних, зворот «Він»: «Розп’ятий же Він був за нас»; «І в третій день воскрес Він»; «І знову прийде Він».

Що до історії з’явлення цього видання, то нам вдалося довідатися в представників діаспори наступне: У міжвоєнному часі, українською мовою у Ковелі правилося тільки у Свято-Благовіщенській церкві отцем Іваном Губою – майбутнім архієпископом УАПЦ Ігорем, який у часі війни емігрував і помер у США на 81-му році життя. Тому, по свідченню кількох осіб, цей молитовник має пряме відношення до цього храму.

Ми з радістю представляємо електрону копію цього історичного видання читачам нашого сайту.

прот. Сергій Горбик

Православний молитовник для дітей. Ковель, 1935 р.