І. Віддання Пасхи

Є одне невелике зауваження щодо так званого сьогоднішнього «віддання Пасхи (ἀπόδοσιν τοῦ Πάσχα)», яке слід виділити особливо. Пасха не має віддання! Всі Господні свята та Богородичні свята в Церкві мають протягом короткого часу так зване скоєне «віддання свята» (дослівно відбувається віддання), особливо виділяється свято Пасхи. Тому Неділю Фоми також називається Антипасхою, а нові неділі і щонеділі є свого роду оновленням постійно повторюваного свята Господнього Воскресіння. Свято кожної неділі не має віддання. Кожне Воскресіння це не просто присвята Воскресінню Господа, але повторення або краще сказати продовження, періодичне повторення й увічнення одного і вічного свята свят – святої Пасхи, яку аж до сьогоднішнього дня ми по суті переживаємо як унікальне свято Церкви, бо всі інші свята святкуються через Пасху (= Божественну літургію).

Те, що ми сьогодні називаємо відданням Пасхи переважно є технічним терміном, а не дійсним відданням. У стародавніх тіпік він більш точно називається «віддання Христового Воскресіння» (ἀπόδοσις τοῦ Χριστὸς ἀνέστη). Тобто мова йде про віддання не свята, але спеціальному, особливому пасхальному співу-гімну, подається свого роду сигнал на зміну пасхально-недільної гімнографії на недільну кожного голосу кожного недільного дня. Отже, це «віддання» просто означає, що ми припиняємо співати «Христос воскрес», але не припиняємо святкувати Пасху!

У давнину, звичайно ж, це «віддання» (припинення співу пісень) відбувалося в суботу Пасхального тижня. Тому аж до цього дня в Фоміну Неділю не співається, ані «Воскресіння день», ані стихира «Пасха свята», на літургії співається «Свят, свят», не причасне «Тіло Христове». Пізніше було додано використання спеціальних співів під час періоду сорока днів, від чого і з’явилося «віддання» протягом 40 днів та виник порядок, який нам відомий сьогодні.

ІІ. Свято Вознесіння

На жаль істинної є те, що сьогодні найчастіше в свідомості церковного народу принижується свято Вознесіння, особливо якщо ми до нього будемо підходити у відриві від його недільного контексту. У деяких випадках до Вознесіння Господнього відносяться навіть і з деякою байдужістю.

Коли літургійне і богословську переказ не є критерієм, тоді пастви не передається правильне літургійне свідомість. Догматичне знання, свідомий християнин, правильна богословська позиція, літургійне життя і церковний тіпік-статут – в дійсності є невимовним чином пов’язаними, що взаємо впливають і взаємо проникаючими. Звернемося до слів протопресвітера Олександра Шмемана: «… церковні богослужбові послідування нашої Церкви не відбуваються більш з тією метою заради якої вони були створені, тобто щоб приховати конкретні пастирські потреби, а наслідком цього є те, що вони не «відчуваються» як слід було б. Спотворений їх зміст, забута мета їх здійснення, в результаті чого відбуваються неправильні дії, які доводиться спостерігати в сучасним церковним богослужінні».

Так ми приходимо до висновку, що ми не знаємо, чому ми святкуємо Вознесіння і яке значення має це свято, ми не розуміємо його важливість, тому що ми не усвідомлюємо його недільний (великодній) характер. Тому іноді сформулюються такі позиції, як що «погано це чи добре що віддання Пасхи особливо виділяється, а це має сьогодні силу, втім же Воскресіння найвище», або що «в свідомості більшості церковного народу Воскресіння передує Вознесінню». Таке досить сильне розділення між Воскресінням і Вознесінням Господнім я розглядаю як антитрадиційну схоластичність. Тому далі я переходжу до 12 доказам недільного характеру свята Вознесіння. Тільки 12 з існуючих.

1. Сідальний після першої кафизми: «Післясвяточне і кінцеве свято святкуємо радісно, вірні, це є П’ятидесятниця….»

Якщо ж П’ятидесятниця є віддання свята (післясвята) Воскресіння, тоді хіба не є їм і Вознесіння? Всі свята пентікостаріона по суті мають недільний характер. Що ж стосується Вознесіння – воно, по суті, є Воскресінням, як невимовним чином пов’язане з Воскресінням і слідством і завершенням його, оскільки через воскресіння порятунок людського єства цілком завершується в подію Вознесіння. І гімнографія цього дня доводить цю істину недільне розуміння Вознесіння, як це надалі стане очевидним.

2. Третя стихира на «Господа кличу» свята Вознесіння говорить «шануємо Воскресіння, славимо Вознесіння славне» Отже, Церква з самого початку вечірні піклується про те, щоб розкрити зміст цього свята. Гімнографія вказує на те, наскільки Вознесіння є найтіснішим чином пов’язаним з Воскресінням, будучи природним продовженням Воскресіння, обидва ж складають єдину невимовну єдність. Поділ між Воскресінням та Вознесінням, щодо їх значення та їх вчення, є схоластично безпідставним. Ігнорування існування і значення Вознесіння цілком задовольняє нашу апостасійну свідомість та життя, що відходять від справжнього свідомості, яке багато в чому живе в літургійному житті. Також цілком показовим є нестача і дефіцит пастирського керівництва в сучасної церкви в питаннях катехизації, в навчанні догматам віри та розвитку в пастві літургійного мислення.

«Шануємо Воскресіння, славимо Вознесіння славне». Отже, хто принижує Вознесіння не віддає належну шану Воскресінню, як ми тепер цілком розуміємо. Але, мова зовсім не йде про дотримання байдужого, холодного та позбавленого смаку способу вшанування, але про усвідомлене і життєве, по сутності, питання церковної історії, питання богослов’я і богослужіння, які реалізуються за допомогою приписів Типікону.

3. У першої  На стиховні стихири самогласній «воскрес із мертвих Ти, подолавши смерть. Вознісся Ти у славі…»

4. Сідальний після полієлея ранішньої четверга «… і долу лежав під пекельною сторожею, воскресив з Собою як Бог…»

5. На 2-му каноні свята Вознесіння 1-й пісні 1-й тропар: «Воскрес Ти триденно, єством безсмертний»

6. На 2-му каноні, 4-я пісня, 3-й тропар: «Ти зруйнував силу смерті як безсмертний, Господи, безсмертя всім дарував, Людинолюбця»

7. 1-й канон, 9-а пісня, 4 тропар: «Тебе, що зійшов аж до глибин землі, і людей спас, і вознесінням Твоїм підніс, прославляємо»

8. На «Славі» стихир на «Хваліть»: «Боже наш, із мертвих воскрес, подолавши смерть, вознісся у славі, все звершивши»

Чотири останніх докази, вважаю, що вони є найбільш важливими, оскільки про це повідомляється в читаннях свята.

9. Читається недільне Євангеліє на утрені – це 3 недільне ранкове Євангеліє, в якому є 11 віршів, 10 з яких оповідають про Воскресіння і тільки один про Вознесіння.

10. Оскільки на утрені читається Недільне Євангеліє, то що відразу ж після нього слідує? Що говорить читець? «Воскресіння Христове бачило, поклонімся святому Господу Ісусу, єдиному безгрішному…»

11. Але і на літургії хіба апостольське читання свята не є апостолом, який читався і в день Пасхи? Так, дійсно, той самий апостол, тепер додається у нього ще один параграф, щоб охопити розповідь і про Вознесіння.

12. На завершення. Євангельське читання Божественної літургії також є недільним, воно є тим же що і 6 Євангеліє на утрені. У ньому 19 віршів, 17 з яких оповідають про Воскресіння і тільки одні вірш про Вознесіння.

Такий невимовний зв’язок свят Воскресіння і Вознесіння відповідно до традиції і вченням Церкви. І в даному випадку ми не торкаємося догматичного вчення співів Вознесіння і їх антієритичного змісту і багатьох актуальних і важливих тем.

ІІІ. Церковне святкування

Оскільки ми зовсім не «насичується» богослужбових послідування Воскресіння, і оскільки ми завжди відчуваємо, що ми не «переповнені радістю» свята свят настільки наскільки варто було б. І тому ми усвідомлюємо, що наскільки ми згадуємо воскреслого Господа, як це є малим, нікчемним і недостатнім в наших справах, бо і в кожну неділю «Воскресіння святкуємо і вічне Пасху оспівуємо»!!! усвідомлюємо ми це? Виходячи з цього, давайте не буде самочинно урізати недільні піснеспіви кожного воскресіння без поважної причини і без прояву поваги до літургійного уставу. Не будемо поспішати при співі стихир недільних днів, щоб обмежуватися виключно, всупереч покладеному зразком і несправедливі замість 8 4-ма! Також не станемо 8 недільних стихир замінювати 4 недільними і 4 якогось святого (на вечірні) без поважної на те причини, що також є неподобством і насильством! Ми вже не будемо говорити і про інше, абсолютно неприйнятний, коли деякі читають 2 недільні стихири і 2 з Мінеї і відразу ж співають «славу».

Не можна не сказати, що ми насправді не зраділи великодніми піснеспіви Воскресіння Пасхи або під час Пасхального тижня, або на протязі всіх 40 днів, і тому хотіли б виділитися і перевершити театрально, «щоб піднести хвалу» (Які ж ці доводи? Що це за храм? Народний центр розваги?), або ж інакше під час недільних днів «скоротити» недільні піснеспіви! Це є лицемірством і фарисейством, або ж навіть непослідовністю і не має ніякого виправдання. І навіть ті, які таке творять через незнання і через поганий вплив з боку інших, тепер, безсумнівно, коли ми вчимося як правильно і як слід робити, нам слід смиренно виправити те, що є помилковим.

Тільки тоді ми дійсно будемо святкувати Воскресіння, коли ми не будемо принижувати Вознесіння, коли ми святкуємо світле й Вознесіння і П’ятидесятниці і все Господні свята у злагоді з довічними законами Православної Церкви.

Діонісій Анатолікіотіс, доктор філософії Афінського університету.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

На відзначенні свята Вознесіння постійно відсутня учнівська молодь Греції. У цей час в більшості шкіл починаються іспити, і в результаті, навіть самий доброзичливий педагог, не може відпустити своїх учнів до церкви. Так ростуть наші діти, так вони встають на свій життєвий шлях, і можуть пройти цілі десятиліття, а у молоді так і не з’явиться можливість насолодитися цим великим святом і духовно пережити його.

Вознесіння слідує за Воскресінням, настає по закінченні сорока днів з часу появи Христа учням. У ці сорок днів Христос не один раз являється Своїм учням і знову зникає, щоб, з одного боку, довести їм істинність Свого воскресіння, а з іншого – допомогти їм звикнути до Його тілесної відсутності. Учням було необхідно звільнитися від постійного тілесного сприйняття Христа, перестати бачити і чути Його, розлучитися з чуттєвими підтвердженнями Його присутності.

Тілесна присутність Христа в світі почалося з Його Різдва і завершується Вознесінням. Або, скоріше, припиняється до Його Другого пришестя. Тоді нам знову буде явлено Таїнство Його втілення. Тоді «всі племена земні <…> побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою» (Мт. 24:30).

До тих пір віруючі вчяться жити в постійної незримої присутності Христа.

«Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь»  (Мт. 28:20). Христос поруч з нами. Постійно, але незримо. Віруючі черпають силу з такої присутності Христа, не припиняючи, однак, тужити, бажати і з нетерпінням очікувати Другого пришестя Господа. До тих пір Церква буде безперестанно взивати: «Прийди, Господи Ісусе», і невпинно чутися Його відповідь: «Гряду скоро!» (Одкр. 22:20).

Отже, наш Христос вознісся на небеса. Людську природу, яку Він нероздільно, незмінно і неподільне поєднав з Божественної, згідно з вченням Четвертого Вселенського Собору, Він ставить вище херувимів, серафимів, Ангелів і Архангелів біля трону Бога Отця.

Незліченні ікони, величні висловлювання пророків і піснетворців нашої Церкви оспівують, звеличують і прославляють це дивовижну подію. «Зійшов Бог при окликах радости, Господь – при звуках сурмних» (Пс. 46:6), «Піднімайте, врата, верхи ваші, піднімайтеся, врата вічні, – і ввійде Цар слави» (Пс. 23:7), – волає цар і пророк Давид.

За всіма цими поетичними величними висловлюваннями криється одна істотна подія, чудо чудес, «нове під сонцем», як сказано в старозавітній книзі Екклезіаста, – це об’єднання людської і Божественної природи.

Це об’єднання, настільки спасенне для нас, має і «негативну» сторону, бо робить незримою і таємничою людську природу Христа до Його Другого пришестя.

Це те, проти чого людина повстає, перебуваючи у владі плоті, проживаючи все лише через її присутність і енергію. Вона бажає присутності Тіла Ісуса, бажає мати можливість побачити Його, доторкнутися до Нього, обійняти, прийняти благодать. що таїться в Ньому, як кровоточива жінка.

Тому людина, як ми говорили вище, волає: «Прийди, Господи Ісусе!».

Але, увага! Тілесна присутність Христа в світі не вичерпалася повністю. Вона існує і буде існувати до кінця віку. Але в чому полягає ця тілесне присутність? У Таїнстві Святої Євхаристії, коли хліб і вино на словах «Твоя від Твоїх …» перетворюватися  в Тіло і Кров Христа. І віруючий має можливість не просто бачити і відчувати Тіло Христа, але і прийняти його в себе, дати йому проникнути в кожну свою клітку, проникнути в суть нашого буття, має можливість споглядати Господа.

Отже, тілесна присутність Христа в світі не припинилася. І щоб насолодитися їй, нам слід частіше бувати в храмі Божому, брати участь в найважливішому Таїнстві нашої церкви, Таїнстві, заради якого й існує Церква – Святої Євхаристії. Якщо ми беремо участь в ньому свідомо і з покаянням, то слова апостола Павла будуть відноситися і до нас: «Сам Господь у час сповіщення, при голосі архангела i сурми Божої, зійде з неба, i мертвi у Христi воскреснуть раніше; Потiм ми, що лишились живими, разом з ними будемо піднесені на хмарах назустріч Господеві у повітря i так завжди з Господом будемо» (1 Сол. 4:16-17).

Архімандрит Мелетій Вадраханис

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Під час свого земного життя Христос невпинно проповідував спасіння від тління і смерті як своїм словом, так і справами. Таким чином, своїм Воскресінням Він показав учням свою перемогу над смертю. Подальше Його спілкування з учнями переконало їх у тому, що це Він – Той, Хто воскрес. І, врешті-решт, за допомогою Вознесіння Він зробив їх свідками Свого повернення до Божественності. Поза всяким сумнівом, Вознесіння – це тріумфальне завершення спасительної місії Христа на землі.

Коли ми читаємо Діяння, від нас не повинен вислизнути той факт, що події Вознесіння передує запитання учнів про час відновлення Царства Ізраїлю. Ісус пояснює їм, що в їх можливості не входить знання майбутнього, а Вознесіння на небеса проявляє духовну природу Його послання. Оскільки учні не могли, навіть після переважаючого природні закони Воскресіння, зрозуміти справжній характер Його місії, Господь обирає саме цей момент, щоб піднестися на хмарі і тим самим підкреслити своє небесне походження. Присутність двох ангелів під час цієї події виявляє Божественну природу Слова, що вознісся.

Але ця ангельська присутність не повинна розцінюватися як «прикраса» або підкреслення панування Христа над усім творінням. Ангели показують майбутнім учням, що Господь, що вознісся, повернеться на землю тим же самим чином. Це, з одного боку, стає відповіддю на попереднє запитання учнів і, з іншого боку, дає обіцянку про майбутній шлях тіла віруючого. Крім того, «взяття» на хмару є виключно есхатологічним аспектом («Потім ми, що лишились живими, разом з ними будемо пiднесенi на хмарах назустріч Господевi у повітря i так завжди з Господом будемо» (1 Сол. 4:17)). Есхатологічний підтекст Його повернення незабаром утвердиться і доповниться спосланням Святого Духа в день П’ятидесятниці.

Іншими словами, як відповідь Ісуса, так і свідоцтво ангелів відкривають період есхатологічних очікувань Церкви. Тому і Церква набуває «підбадьорюючого» значення. Відтепер вона володіє упевненістю в своєму шляху до небесної вітчизни.

Подія Вознесіння надає значення всьому плану Божественного задуму. Бог стає людиною, щоб спасти людину, направляється на страждання і смерть, воскресає і повертається до Отця. Однак це аж ніяк не означає, що справа Божественного задуму на цьому переривається. Справа спасіння людини триває з пришестям Святого Духа і втілюється в Церкві, несучої свою місію всім народам.

Вознесіння повертає людську природу на небеса, у Христі нетлінну, безсмертну і славну: «І нас воскресив і посадив на небесах» (Еф. 2:5-6). Через Христа наша плоть піднеслася до найвищого Царства, стала Його спадкоємицею і знайшла безсмертя (Іоанн Златоуст, Слово друге на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, PG Т. 52, С. 794). Святий Григорій Палама підкреслює, що ця честь не належить абстрактно до людської природи, але до кожного з нас окремо (Слово XXI, про Вознесіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, PG 151, 277A). Згідно богослов’я Отців Церкви, дії Божественності не звернені всередину себе, але характеризуються Божественною любов’ю. Тому, повертаючись в надра Трійці, Ісус бере з собою і людство.

Слава Господа, свідками якої стали учні, і обітниці двох ангелів змусили учнів подолати свою печаль про розставання і вернутися до Єрусалиму повними радості (Лк. 24:52). Тому в цей день святкують не розлука з Господом – адже Він сам обіцяв своє постійне присутність (див. Мт. 18:20, 28:20) – але відкриття небес для людства. Ми святкуємо «підняття нашої природи, початок вознесіння кожного з віруючих» (Григорій Палама).

Вознесіння пов’язано як з царськими, так і з ієратічеськими (через Його небесного клопотання) властивостями Христа. Його значення розкривається і в Символі Віри, хоча воно містилося і в перших катехізисах.

Апостол Павло говорить про Вознесіння і небесної слави Христа, стикаючись з різними віруваннями, наприклад, з існуючим у колосянів єретичним культом ангелів, згідно з яким, вони можуть перевершити Ісуса (див. Кол. 1:15, 2:15 – 18).

Вознесіння тісно пов’язане з П’ятидесятницею. Стародавні свідоцтва Церкви повідомили нам, що до кінця IV століття існувало загальне святкування цих подій. Святкувалося завершення тілесного присутності Христа у світі. Крім того, між подіями Вознесіння і П’ятидесятниці мало місце очікування учнів виконання обітниці Ісуса.

Нарешті, яким непрямим і одночасно ясним способом у сходженні Христа на небо підкреслюється основоположна християнська чеснота – смиренність. Як ми говорили вище, любов Бога до свого творіння і слухняність Сина волі Отця через ганьбу призвело Його до «смерті, і смерті хресної». З цієї причини Батько «звеличив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожним ім’ям» (Флп. 2:6-11). Одночасно виконується і вчення Ісуса про те, що «останні стануть першими» (Мф. 19:30).

Петрос Панайотопулос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Ця ікона Вознесіння Христового – одна з найбільш ранніх, дійшла до нас, як приклад нового типу оформлення білоруської православної храмової ікони, яка на рубежі XVI-XVII століття вже не мала ковчега, а поля її виконувалися як багата візерунчаста рама, подібна на рами західноєвропейського піздньоготичного і ренесансного живопису.

Нові риси більш вільного, по-своєму барочного, стилю і самобутні іконографічні деталі характеризують і образно-пластичний лад Слуцької ікони. Тут дана не звичайна іконографія сцени, коли в центрі фронтально зображувалася Божа Матір у позі Оранти, а досить рідкісне рішення зустрічалося на ранніх візантійських мініатюрах. Фігура зверненої в молінні до Свого Сина Божої Матері, виділена золотим німбом серед учнів Христа, – поміщена ліворуч, в гущі апостолів, а в центрі домінують два ангели в білих шатах. Бурхливо жестикулюючи, ангели повідомляють звістку про майбутнє друге пришестя: «Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви його на небо!» (Дії, 1:11). Можливо, слуцький художник у незвичайній композиції Вознесіння прагнув не тільки дослівно дотримуватися тексту «Діянь апостолів» і актуалізувати давнє візантійське іконографічне рішення, але і дидактично посилити важливу для своїх сучасників ідею-нагадування про виклик всіх Суді другого пришестя. Ймовірно, тому він зображує погляд на Вознесіння не тільки 11 апостолів, безпосередніх перерахованих в «Діяннях апостолів» свідків події, а значно більше число осіб.

Це характерно і для інших білоруських православних ікон Вознесіння – наприклад, на іконі середини XVII столітті із зібрання Музею імені Андрія Рубльова так само зображені без німбів дві очолювані апостолами великі групи людей, присутніх при Вознесіння. Ці фігури можуть бути сприйняті і як учні Христа (апостоли з 40), і як узагальнений образ синів церкви, які вітають Вознесіння Господа і очікують його друге пришестя. Христос представлений на Слуцькій іконі як Цар Слави в пурпурних царствених шатах. Грядущий Суддя Світу возноситься в підтримуваної польоті ангелами золотий променистою Славі-мандорле.

Урочистий колорит ікони, побудований на поєднанні золота, червоних, світло-сіро-блакитних, блідо-вохристих і білого кольорів, узятих простими ясними площинами, прекрасно відповідає святковому образному ладу твору. Одночасно з ясним, відповідальним іконописної образності, колірним і ритмічним побудовою невідомий слуцький майстер виявляє в цьому творі своє знайомство з сучасною західноєвропейською графікою. Звідти запозичив він редуковані відповідно до іконописної стилістикою, але по-своєму виразні, складні ракурси, рухи фігур, профільні зображення ликів літаючих ангелів і одного апостола, що стоїть перед інших апостолів.

Юрій Піскун

Переклад Українською мовою – «Київське Православ’я».

З великою радістю, з благодатним хвилюванням і глибоким духовним тремтінням зустрічає це свято кожна віруюча християнська душа. Ще вчора, ми здійснювали святкування віддання Пасхи, яке нагадує про 40-ка денне перебування Воскреслого Спасителя на землі, про Його з’явлення Марії Магдалині та Своїм учням, про ту велику благодать, котру Він виливає на них, утверджуючи в їхніх серцях повну впевненість у Своєму Божественному воскресінні.

В цей же час вже при першому Своєму з’явленні Марії Магдалині Господь Ісус Христос пророкував про Своє майбутнє вознесіння: «Йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця і Отця вашого, і до Бога Мого і Бога вашого» (Ін.20,17).

Неодноразово і несподівано з’являвся воскреслий Спаситель Своїм учням, при закритих дверях, коли вони плакали і ридали за розп’ятим Божественним Учителем. Обійняті земними думками про смерть і нездатні повірити в Його воскресіння із мертвих. Спочатку воскреслий Христос здавався їх здивованим очам привидом, духом. Але вони своїми руками доторкалися до Його ран, які були зроблені цвяхами, доторкаються до Його проколених ребер, вони бачать своїми очима, як Він споживає разом з ними їжу, і всю їхню сутність освітлює невимовне світло віри у Воскреслого Учителя, Христа що встав із мертвих. Навіть Фома, який довше від усіх сумнівався, падає лицем до землі перед Спасителем і говорить з полум’яною надією та вірою «Господь і Бог мій».

Кожній християнській душі потрібно пам’ятати ті слова, які сказав Господь до Фоми: «Ти повірив, тому що побачив Мене, блаженні ті, які не бачили, а повірили».

Воскреслий Господь з’являвся Своїм учням з незмінними словами «Мир вам», і приготовляв їх до великих апостольських праць і подвигів після Його вознесіння: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас».

Після перебування на землі впродовж 40-ка днів зібравши Своїх учнів які були просвічені вірою у свого воскреслого Божественного Учителя, повелів їм не покидати Єрусалиму і чекати обіцяного від Отця Святого Духа: «Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і ви будете Моїми свідками в Єрусалимі, і в усій Юдеї та Самарії, та аж до останнього краю землі» (Ді.1,8). Потім, вивівши Своїх учнів з міста до Вифанії і вийшовши на Єлеонську гору Господь Ісус Христос підняв свої руки і поблагословивши учнів своїх і всіх хто був з Ним: «І сталось, як Він благословляв їх, то почав відступати від них, і возноситись на небо» (Лк.24,51).

Даруючи Своє Божественне благословення під час Вознесіння на небо Господь одночасно дарував Своїм учням, а через них і нам грішним Своє благодатне втішення: «Я з вами у всі дні до кінця віку».

Для учнів Господа Ісуса Христа стало цілком ясно, що Спаситель, який вознісся на небо є воістину Сином Божим, який у Своєму Божественному вознесінні з’єднався з Богом Отцем. Вони поклонилися Йому і повернулися до Єрусалиму з великою радістю очікуючи обіцяного заслання Святого Духа.

Багато світлого переживає душа кожного православного християнина в період від дня Святої Пасхи до свята Вознесіння і сама стає світлоносною «Величай душе моя вознісшогося від землі на небо Христа Життєдавця», – так виголошує святкове славослів’я Господу, що вознісся.

За благодаттю Божою віруюча людина в цьому святкуванні просвічується серцем і розумом і прагне зробити свою душу храмом Божим жити з Христом і у Христі, сповнюючи Євангельські заповіді, які направляють нас до добра, до світла, істини, миру, дружби і любові.

Святий Іоан Золотоустий викликує: «Браття і ми з вами вознесенні з Христом. Через апостолів і через цілий сонм їх святих послідовників світ пізнав Сина Божого – Господа нашого Ісуса Христа розп’ятого за нас, воскреслого і зійшовшого на небеса і сидячого праворуч Отця – Його царству не буде кінця».

За Божим благоволінням, за невимовним чоловіколюбством Сина Божого народився християнський мир, родилася Свята Церква Христова. У вознесінні Господнім вище з’єдналося із земним. Блаженний Августин з цього приводу говорить: «вознісшись від землі на небо як Бог, з нашим тілом, як людина, Він Богочоловік, тим самим явив, що і нам людям через Нього відкрилось небо, яке так довго було закрите для нас і зменшилась на кінець відстань між небом і землею».

Тому, небо і земля переповнені радості і торжествують у великий день Вознесіння Господнього. Всі віруючі християни відчувають і несуть в собі      благодатну впевненість в тому, що невимовно солодке благословення Сина Божого Господа нашого Ісуса Христа, подане апостолам, під час Вознесіння, перебуває завжди з усіма тими хто любить Його і творить Його святу волю. І у цей святковий день ми, дорогі у Христі брати і сестри із глибини своїх сердець закличмо: «Нехай сповняться уста наші, хваління Твого Господи у всі дні життя нашого».

свящ. Іван Голуб,

викладач ЛПБА УПЦ КП.