Насправді ця війна Росії проти незалежності України – у всіх її вимірах: політичному, економічному, культурному, – ніколи не припинялася.

1992 року агенти Москви завдали важкого удару по духовній незалежності України – єдину і незалежну Українську православну церкву було розколото, а значну її частину переведено в підпорядкування московського патріарха.

Відтоді, прикриваючись ярликом «канонічності», УПЦ Московського патріархату:

- русифікує український народ, принципово відмовляючись служити українською мовою, навіть у цілком україномовних регіонах;

- поширює зневагу і ненависть до православних українців-вірних УПЦ Київського патріархату та інших християнських конфесій, підриваючи національну єдність українців;

- поширює ідеї «рускава міра» та «трієдінава рускава народа», а це фактично є ідеологічною основою для знищення незалежної України та реставрації російської імперії;

- прямо або опосередковано виступає проти європейського вибору України та за геополітичне зближення з Москвою.

У час, коли путінська Росія здійснила пряму збройну агресію проти України, українці не дочекалися від УПЦ Московського патріархату прямого засудження дій агресора – загарбання Криму, постачання озброєння і найманців російським терористам на Донбасі, обстрілів української території російськими установками «Град».

Натомість ієрархи УПЦ на чолі з митрополитом Онуфрієм (Березовським), якого сьогодні обрано предстоятелем цієї церкви, закликають українців «скласти зброю та сісти за стіл переговорів» з терористами.

Така позиція УПЦ Московського патріархату в теперішніх умовах рівнозначна закликам не чинити збройного опору агресору, ухилятися від мобілізації, не захищати суверенітет та територіальну цілісність держави, що є прямим посібництвом ворогу, який захопив частину української території та продовжує нападати на українські підрозділи.

ЗМІ повідомляють про численні факти моральної та організаційної підтримки частиною духівників церкви Московського патріархату дій російських агресорів, зокрема зберігання зброї в храмах, поширення ідей сепаратизму, засудження проведення АТО, відмова відслужувати панахиду за загиблими українськими патріотами тощо.

Всі ці факти, як і офіційна позиція церкви, мають стати предметом розгляду правоохоронних органів України, оскільки така діяльність не має нічого спільного з вірою в Бога, а є відвертим проявом використання релігійності в політичних, а саме антидержавних та антиукраїнських цілях.

Учора народний депутат-свободівець Андрій Міщенко скерував звернення до Генеральної Прокуратури України щодо перевірки можливої причетности духовенства УПЦ Московського патріархату до підтримки терористичних рухів та антидержавної діяльності.

Дотеперішню антиукраїнську діяльність УПЦ Московського патріархату має бути припинено, оскільки вона не сумісна з незалежною і єдиною Україною.

Крім того, церква, яка ідеологічно та організаційно керується патріархом держави-агресора, не може носити назви “Українська православна церква”. Вона має називатися Російською православною церквою в Україні. Ще 2005 року я звертався до міністра юстиції України з депутатським запитом про необхідність такого перейменування.

В Україні за тисячолітньою православною традицією, як і в Грузії чи Болгарії, має діяти єдина Помісна Українська Православна Церква.

Це програмова позиція «Свободи», це позиція майже половини українських громадян, як показують результати соцопитувань.

Об’єднання українського православ’я, роз’єднаного агентами Москви, уже розпочалося. Щораз більше українських православних громад, які виходять із підпорядкування патріарха держави-агресора.

«Свобода» закликає православних українців виходити громадами з підпорядкування церкви московського патріархату та спільно з УПЦ Київського патріархату творити єдину Помісну Українську Православну Церкву.

Від нас самих, українців, залежить те, як швидко ми це зробимо!

 http://holos.fm/

Шановний Віталію Григоровичу!

Засоби масової інформації повідомляють велику кількість матеріалів, що свідчать про підтримку частиною духовенства Української Православної Церкви (Московського Патріархату) сепаратистських терористичних організацій «Донецька народна республіка» та «Луганська народна республіка».

Так, згідно повідомлень ЗМІ, окремі клірики УПЦ МП беруть участь у військових діях на стороні сепаратистів та активно сприяють їх діяльності: зберігають зброю у храмах УПЦ МП на Донеччині, поширюють ідеологію «російського світу», морально та психологічно підтримують терористів з так званих ДНР та ЛНР.

Разом з тим, така діяльність місцевого духовенства УПЦ (МП) на Сході України стала можливою завдяки позиції центрального керівництва цієї Церкви, зокрема Місцеблюстителя Київської Митрополичої кафедри Митрополита Онуфрія (Березовського) та членів Священного Синоду УПЦ МП.

Керівництво УПЦ МП досі чітко офіційно не засудило діяльність так званих ДНР та ЛНР та утрималося від засудження збройної агресії з боку Російської Федерації.

Натомість, у виступах Місцеблюстителя Київської Митрополичої кафедри Митрополита Онуфрія неодноразово проводилася думка, що так звані ополченці незаконних терористичних організацій ДНР та ЛНР — це «єдиновірці та брати» православних віруючих, а їх військове протистояння законній українській владі нібито обумовлене хибністю політичного курсу Києва на євроінтеграцію, яка, на думку нинішнього очільника УПЦ, є неприйнятною з релігійної точки зору (див. інтерв’ю Митрополита Онуфрія російському інформаційному агентству «Інтерфакс» від 19 червня 2014 р.)

Більше цього, 6 липня 2014 року Священний Синод УПЦ МП прийняв Звернення до єпископату, кліру, ченців та мирян УПЦ, окремі твердження та заклики якого можуть трактуватися як заклик до повалення конституційного ладу в Україні.

Так, зокрема у згаданному Зверненні міститься наступний заклик: “Сьогодні, перед труною спочилого Предстоятеля Української Православної Церкви ми звертаємося до наших братів та сестер і просимо ради Христа усіх тих, хто тримає в руках зброю, скласти її та сісти за стіл переговорів, щоб більше не пролилося жодної краплі людської крові”.

Таким чином, звертаючись до вірних УПЦ, які є військовослужбовцями або працівниками правоохоронних органів, що беруть участь у Антитерористичній операції, вище керівництво УПЦ в особі її Священного Синоду закликає їх скласти зброю та відмовитися від захисту суверенітету та територіальної цілісності України.

Проте заклики до «складання зброї» українськими вояками є не чим іншим, як закликами до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу в Україні, оскільки Збройні Сили України та органи внутрішніх справ України є невід’ємною частиною конституційного ладу нашої держави. Їх функції направлені на захист конституційного ладу країни, боротьбу зі злочинністю, захист правопорядку та безпеки України, захист України від зовнішнього ворога тощо.

Таким чином, Звернення Священного Синоду УПЦ (МП) від 6 липня цього року підпадає під дію частини 2 статті 109 Кримінального Кодексу України (публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій).

Також звертаю Вашу увагу на той факт, що в зазначеному Зверненні Синоду жодним чином не засуджується російська окупація Криму та дії проросійських сепаратистів в Луганський та Донецькій областях, підтримка сепаратизму російською владою, постачання їм зброї та масові приєднання до озброєних бандитів російських громадян, які вбивають українців, що відстоюють незалежність своєї країни.

У зв’язку з вищевикладеним, керуючись ст.16 Закону України «Про статус народного депутата України», –

ПРОШУ:

1. Прошу перевірити законність Звернення Священного Синоду УПЦ МП від 6 липня цього року й за необхідності зареєструвати кримінальне провадження в ЄРДР щодо скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 109 КК України для проведення слідчих дій з зазначеного кримінального провадження

2. Про вжиті заходи прошу оперативно мене поінформувати.

З повагою,

народний депутат України

Андрій Міщенко

http://www.svoboda.org.ua/

«Я не розумію, чому Путін і Кирил їдуть в Україну на чуже свято. Тоді, коли київський князь Володимир хрестив Русь, на території нинішньої Москви бродили ведмеді. Москва має таке ж відношення до хрещення Русі, як і до будівництва Великої Китайської стіни. Тому ні про яку спільну духовну спадщину українського й російського народів не може бути мови.

Я хотів би нагадати Володимиру Путіну та патріарху Кірілу, що Москву заснував навіть не Юрій Долгорукій 1147 року. Це міт імперського агітпропу, не підтверджений історичними фактами. Москва як поселення була заснована 1272 року з наказу хана. Цього ж року відбувся третій перепис населення Золотої Орди. Під час першого перепису (1237–1238 років) і другого (1254–1259 років) поселення Москва не згадується, отже його не існувало. Московія ж як князівство виникло 1277 року за наказом татара-монгольського хана Менгу-Тімура й було звичайним улусом Золотої Орди. Та й московські митрополити отримували саме від ханів ярлики на катедру і привілеї.

Московія є прямою спадкоємницею Золотої Орди – держави Чинґізидів. «Хрещеними батьками» московської державності була не Русь і не слов’яни, а татара-монголи. Вважаю, що московським правителям варто подолати в собі зайві комплекси, не красти чужу історію та не соромитися цієї історичної правди”, – наголосив Анатолій Вітів.

Прес-служба Волинської обласної організації ВО “Свобода

http://www.svoboda.org.ua/