Це – Період, який ми переживаємо щороку, щоб пригадати про роль часу в нашому житті, а також про ключове питання, про яке ми зазвичай забуваємо, про те, як повернутися до вихідної точки, з якої ми почали.

Церковна Тріодь вкотре нас навчає та виховує через служіння, Молитву, Піст, Помірність, Очищення, Любов і всі чесноти, спосіб життя і наше спасаюче спілкування з Богом і ближніми.

Церковна Тріодь, як духовний компас, спрямовує нас до таїн щаблів чеснот, згідно з християнським вченням, що мають вихідною точкою велику рішучість до покаяння (απόφαση της μετάνοιας), чудо Боже для нашого спасіння, «божественний дар, який підносить людину з пекла до світла Божого», за словами святого Софронія Ессекського .

Тріодь, яка з усією Божественною Мудрістю, що прикрашає її, є єдиним правильним началом і основою нашого духовного життя. Шлях покаяння, який вона пропонує нам, є не просто внутрішнє, потаєнне боріннясамокритики, а свідоме сповідання того, що для того, щоб приступити до Спасителя світу, потрібне насамперед смирення.

Смиренність має своїм духовним чадом очищення. Однак очищення – це не наслідок якоїсь дії, коли людина відчуває і вважає, що вона чиста. Ось чому перший крок, який нам потрібно зробити, щоб увійти в стадію очищення під час Тріоді, – це прийняти в смиренності, що ми грішні, негідні і нечисті і що наша єдина надія – щоб нас прийняв Він Безгрішний, у Його Тіло, з Його любов’ю, милосердям і співчуттям і щоб допоміг нам через Духа Святого очиститися «від усякої скверни».

Однак кожен крок до очищення має супроводжуватися смиренням та усвідомленням своєї гріховності. Свідомість в дусі  «Господи, помилуй мене, грішного» повинна стати супутником нашого життя.

Для наших Святих наслідком істинного смирення є справжнє покаяння (μετάνοια). Покаяння-через-смирення навчає нас видаляти з себе будь-яку злу, лукаву думку (πονηρή σκέψη) і всякі мирські клопоти цього життя, які загрожують і заважають нашому духовному поступу та очищенню.

Святий Софроній вважав дуже важливим, щоб ми у своїй духовній подорожі змогли прийняти, що ми не є достойні, що ми «неварті Бога». Це справді може разюче змінити наше життя, оскільки таке сприйняття звільнить нас від тривог, турбот і клопотів, які наповнюють наші душі, коли ми стаємо рабами основних і головних пристрастей життя у цьому світі:  любові (прив’язаності) до багатства, слави та насолод. Ось чому апостол Павло говорить про свободу від рабства пристрастей. У цьому звільненні від пристрастей допомагає піст Тріоді (η νηστεία του Τριωδίου).

Перший піст, який пропонує Тріодь – це подолання егоїзму, зарозумілості. Так народжується смирення, котре допомагає нам відчути недостойність, яку відчуває митар, що схилив свої коліна в кутку храму: «Митар же, стоячи вдалині, не смів навіть підняти очей на небо; але, вдаряючи себе в груди, говорив: І стояв митар далеко від жертовника і не хотів навіть підняти очей своїх до неба, але бив себе в груди, говорячи! Боже, будь милостивий (ιλάσθητί) мені грішному» (Боже, милостивий будь (σπλαχνίσου) мені грішному і прости мене)» (Лк. 18:13).

Горда людина, якою був фарисей, не може покаятися, тому що її покаяння штучне і лицемірне, це покаяння вуст, а не серця, покаяння словесне, а не сутнісне, покаяння показне, удаване та брехливе, а не істинне, оскільки воно не має, як відправну точку, смирення, що він сам і підтверджує своєю позицію:  «Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!» (Лк. 18:11-12, за пер. І. Огієнка). Молячись, він стояв пишно і зарозуміло, намагаючись справити враження, щоб прославити себе, оскільки він дотримував чеснот Закону. Він порівнював себе з іншими. Він судить лише про себе і вихваляється, вважаючи, що він гідний перед Богом і що своїми діями він уже завоював Рай. Він дотримувався юдейської традиції, де люди навчилися молитися формально, дотримуватися закону благочестиво і релігійно, але лише ззовні, без смирення, сокрушення, каяття, навернення, тобто без істинного розкаяння. Він розглядає його спілкування з Богом зразком взаємин із Богом, що виражає волю Божу, і він пишається в ній, з такою пихою у своїй правоті,  що впевнений, що ніхто не зможе заперечити.

Однак Тріодь, виражаючи новий Дух, який Боголюдина принесла у світ, повертає нас з неба на землю у православній духовності, яка є плодом Святого Духа і закликає нас відійти від таких хибних орієнтирів, прив’язаностей, як егоїзм та самовдоволення, через дії, які Бог не благословляє. Ось чому Христос радить: «Кожен, хто підноситься, буде принижений, а хто принижує себе – піднесеться». «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать».

І святитель Іоанн Златоуст вказує: «Сходження (κατάβαση) до смирення стає восходженням (ανάβαση). Смиренність – це двері Царства. Немає нічого вище смиренномудрості».

У Тріоді покаяння стає мостом для виправдання, але не нами, а Богом, оскільки лише Він – наш Суддя. Людина, каючись, прославляє Бога, а Христос тоді потім прощає його, відновлює його і прославляє його, як тепер уже чисту людину, показуючи йому Світло його слави у цьому житті. Отже, хто прославляє Бога, приносить Йому чисте серце, і Бог прославляє це серце і дарує йому свою нестворену енергію, дарує йому ьачення Самого Його, Світла Слави Його, у цьому житті: «Блаженні чисті серцем, бо Бога побачать».

У Пісній Тріоді пропонується все це терапевтичне, особливе лікування, яке має особливі плоди.

Святитель Григорій Палама стверджує, що: «Людинолюбний Отець через Сина примиряє нас із Собою. Він закликає нас працювати у Його винограднику для нас самих, а за це намагання Він дає нам винагороду. Яке невимовне багатство людинолюбства. Прийдіть, каже Він нам, отримайте вічне життя, яке Мною дарується удосталь. Я прийшов, щоб вони мали життя, і щоб з надлишком мали» (Ін. 10:10).

Цей надлишок життя є винагородою для тих, хто працював для себе та вдосконалював себе. Подивімося, що вони зробили:

«Спочатку зрізали все непотрібне та безхосенне (άχρηστο). Вони добровільно облишили все, що було перешкодою для їхньої духовної родючості та внутрішнього збагачення. Які це некорисні і непотрібні речі? Багатство, їжа, суєта, всяка пристрасть душі і вади тіла, всякий звук, і вигляд, і всяке слово, що  можуть завдати шкоди душі.

Якщо людина не подбає про те, щоб ретельно відсікти все це і не очистити стержень серця, вона ніколи не принесе плоду для життя вічного»

Іракліс Реракіс, професор Університету Салоникв ім. Аристотеля, голова Всегрецької спілки богословів

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: ΑΚΤΙΝΕΣ 

Милістю Божою

Архиєпископ Константинопольський — Нового Риму

і Вселенський Патріарх

Усій Повноті Церкви,

Нехай благодать і мир

Від Господа і Спаса нашого Ісуса Христа,

Разом з нашою молитвою, благословінням і прощенням

буде з усіма Вами.

* * *

Всечесні браття Ієрархи та благословенні чада у Господі,

Благодать нашого Бога любові знову сподобила нас увійти в потрібний для душі час Пісної Тріоді і дійти до Святого і Великого посту, до арени подвижницької боротьби, сповненої вишніми дарами і радістю Хреста і Воскресіння. У цей благословенний період, духовний скарб і динамізм церковного життя, а також сотеріологічна довідка всіх його проявів, розкриваються з ясністю.

Ми вже багато чому навчилися з безвихідної та самовдоволеної зарозумілості фарисея, з безплідного моралізаторства та жорстокості старшого сина в притчі про блудного сина, а також з бездушності й осуду в день суду тих, хто виявилися байдужими до «найменших наших братів», які були голодними, спраглими, чужинцями, голими, хворими та ув’язненими. Крім того, цінність і сила смирення та покаяння, прощення та милосердя були відкриті нам як погляди, які Церква чітко закликає нас плекати в період, що відкривається перед нами.

Святий і Великий Піст – це бажаний час духовного, внутрішнього і фізичного очищення і дисципліни, який, як ми щойно почули в прочитаному Євангельському уривку, проходить через піст, який не слід практикувати, «щоб інші бачили», а через прощення наших братів і сестер: «Бо коли ви будете людям прощати їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам» (Мт 6,14). Адже це ми сповідуємо кожного дня молитвою Господньою, коли говоримо: «як і ми прощаємо провини винуватцям нашим» (Мт 6,12).

Учора, у Сиропусну суботу, Церква вшанувала пам’ять святих чоловіків і жінок, які просіяли в подвижницькому житті. Святі є не лише взірцем для вірних у добрій боротьбі життя у Христі та за Христом. Вони також є нашими попутниками, друзями та прихильниками в подвижницькій дорозі посту, покаяння та смирення. Ми не самотні в наших зусиллях, але ми маємо Бога, який підбадьорює і благословляє нас, а також святих і мучеників, які стоять поруч з нами, і перш за все Першу серед святих і Матір Божу, яка заступається за всіх нас до Господа. Святість є доказом сили Божої благодаті та людської синергії в Церкві, яка здійснюється через участь у Святих Таїнствах і виконання Божих Заповідей. Немає «даремної побожності» чи «легкого християнства», як немає «широких воріт» чи «просторої дороги», що веде до Небесного Царства (пор. Мт 7,13–14).

Церква постійно нагадує нам, що спасіння – це не індивідуальна, а церковна подія, загальна дисципліна. Під час Богом-береженого Святого і Великого посту, те, що стає очевидним для духовного життя вірних – остаточний сенс участі в житті громади – в християнській сім’ї та парафії, або у монастирській спільноті. Хочемо підкреслити функцію християнської сім’ї як спільноти життя для переживання духовності Великого посту. Наш попередник серед святих, святитель Йоан Золотоустий, описав сім’ю як «малу Церкву» [1]. Дійсно, саме в сім’ї відбувається перетворення нашого існування в церковне; саме там розвивається відчуття соціального та спільнотного характеру людського життя та життя у Христі, а також любов, взаємоповага та солідарність; і саме там життя і радість співжиття відчуваються як божественний дар.

Спільне прагнення застосувати церковне правило та етос посту в контексті сім’ї виявляє харизматичний вимір аскетичного життя і переконання, що все, що є правдивим, чесним і правильним у нашому житті, приходить до нас з висоти; що незважаючи на нашу власну співпрацю та внесок, вони перевершують усе, що є досяжним і доступним людиною. Зрештою, спільнотний аспект життя, любов один до одного, яка не шукає свого, і чеснота прощення не дають місця правозахиснику та самовдоволенню. Виразом такого духу «загальної свободи» та євхаристійного подвижництва є саме нерозривний зв’язок між постом, милосердям та участю в парафіяльному та літургійному житті Церкви. Переживання цього «духа Великого посту» в християнській родині веде нас до глибини істини в церковному досвіді та становить місце народження та джерело християнського свідчення в нашому секуляризованому сучасному світі.

Браття і чада, моліться, щоб усі ми з побожною ревністю пройшли дорогу Святої і Великої чотиридесятниці постом і покаянням, у молитві й каятті, шукаючи мир у собі й між собою, ділячись у щоденному житті та виявляючи себе «ближніми» кожному, хто потребує через милосердя, прощаючи один одному і прославляючи ім’я Бога милосердя, що над небесами, в будь-яких обставинах, благаючи Його, щоб Він удостоїв нас досягти Святої і Великої седмиці з очищеним розумом і прославити з радістю і втіхою Його преславне Воскресіння.

Святий і Великий Піст 2024 року

+ ВАРФОЛОМІЙ Константинопольський,

Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас.

_____________

[1] Пояснення Послання до Ефесян 20, PG 62,143.

Що таке піст і яка його мета? У православному християнстві піст полягає у утриманні від більшості продуктів тваринного походження, включаючи м’ясо, птицю, рибу та молочні продукти, і розглядається як аскеза, або духовна вправа, яка залучає біологічні, психологічні, духовні та соціальні аспекти того, хто ми є як люди та спільноти. Св. Василій Великий говорив про піст як про стриманість, якої слід прагнути спільно і яка має сприяти добробуту всієї спільноти [3]. Окрім виховання чеснот поміркованості та розсудливості як на особистому, так і на громадському рівнях, піст також має величезні екологічні наслідки. Таким чином, піст можна розглядати як один із способів здійснення видів екологічної метаноїї, до яких закликає нас Патріарх Варфоломій.

Але чому ми зосередилися на етиці харчування? Як я вже зазначав в одному з попередніх есе, сільське господарство поступилося тиском нинішньої неоліберальної економічної парадигми, одержимої ідеєю надмірної спеціалізації та непомірного зростання. В результаті промислове сільське господарство перетворило фермерство з галузі, орієнтованої на підтримання життя, на галузь, яка в даний час значною мірою сприяє виникненню екологічної кризи, з якою ми стикаємося. Сільське господарство – одне з найбільших джерел викидів вуглекислого газу, що набагато перевищує навіть автомобільні викиди, через використання важкої техніки та нераціонального землекористування; це галузь, що погіршує якість ґрунту через відсутність різноманітності культур та надмірної обробки; вона веде до опустелювання та вирубування лісів, перетворюючи лісові масиви на ферми; крім того, сільське господарство – одне з найбільших джерел втрати води, перетворюючи пустелі на сільськогосподарські угіддя. Наприклад, сільське господарство виробляє надмірні обсяги таких культур, як кукурудза і цукор, і їх без усякої необхідності додають у продукти харчування, такі як хліб та консервовані помідори, виключно за вказівкою корпорацій, які становлять інтереси цих галузей. Це не тільки завдає шкоди здоров’ю людини, але й різко скоротило різноманітність сільськогосподарських культур за останні сто років, що, у свою чергу, призвело до широкомасштабної ерозії верхнього шару ґрунту і значного виснаження поживних речовин у ґрунті, що в свою чергу значно знижує родючість земель . Додайте до цього надмірну оранку ґрунту та надмірне використання сильних хімічних добрив, і стане зрозуміло, чому монокультурне промислове сільське господарство є одним із головних винуватців екологічної кризи, яку ми переживаємо сьогодні.

Те, що сталося з традиційною аграрною індустрією, є дуже ганебним, тому що заняття землеробством святитель Василь вважав найблагороднішим із усіх професій, оскільки воно дає найнеобхідніше для життя [4]. На жаль, як і майже всі інші види життєдіяльності у XX і XXI століттях, фермерство та вирощування продуктів харчування поступилися тиском економічної системи, що потребує надмірної спеціалізації та постійного зростання, і фермерство більше не є практикою, яка неодмінно сприяє процвітанню та розширенню прав та можливостей місцевого населення, оскільки воно перетворилося з підприємства общинного рівня на знаряддя виробництва продуктів харчування як частини світової капіталістичної системи. Корпоративні конгломерати з виробництва продуктів харчування постійно створюють підприємства з концентрованої відгодівлі тварин (CAFO), які просто називають «фермами-заводами», щоб виробляти достатньо м’яса, найчастіше яловичини, для задоволення зростаючих світових потреб, викликаних поширенням «західної», або «американської» моделі харчування та надмірно споживчого способу життя; обидва ці фактори роблять значний внесок у деградацію навколишнього середовища. Відновлення фізичного та екологічного здоров’я та життєздатності екосистем, що деградували, може бути частково досягнуто за допомогою регулярних та спільних періодів посту, коли люди не тільки утримуються від певної їжі, але й втілюють у життя орієнтовані на життя та регенеративні аспекти посту як аскези, що зачіпає екологічні та соціальні. того, ким ми є як окремі особи та як спільноти.

Православні християни покликані усвідомити, що піст — це потужний ресурс для екологічного активізму, якому мимоволі прагнуть наслідувати сучасні світські рухи за харчування, такі як «м’ясопустні понеділки», які закликають періодично утримуватися від продуктів тваринного походження протягом року. Це пов’язано з тим, що утримання від споживання тварин на колективному рівні має величезні екологічні переваги, оскільки це різко скоротить викиди парникових газів, зменшить вбивство тварин і створить попит на різноманітність рослинного життя, що допоможе зберегти генетичну різноманітність, а також родючість ґрунту. Однак одна з головних проблем цих світських форм «поста» полягає в тому, що вони не можуть адекватно вплинути на виробництво або випуск тваринницької продукції в бізнесі, оскільки вони не проводяться протягом тривалих періодів часу, не інституціолізовані і, отже, залишаються непередбачуваними з точки зору подання бізнесу. На соціально-економічному рівні общинні пости, подібні до тих, що існують у церковному календарі православних християн, передбачувані і, отже, можуть бути враховані, що дозволяє виробникам фактично передбачати необхідність скорочення виробництва в ці періоди, щоб не викликати економічного шоку в роботі своїх підприємств. Якби на знак солідарності з православними християнами всі християни регулярно дотримувалися суворих посад, передбачених православним церковним календарем, підприємства, які обслуговують християнську громаду, змогли б заздалегідь прорахувати це у своїх бізнес-моделях і, отже, знали б про зниження попиту на продукти тваринного походження, тим самим замовляючи менше у своїх постачальників, які, у свою чергу, передбачають таке зниження попиту та можуть змінити свою виробничу практику.

Крім участі в соціально-екологічних змінах, постячи і приймаючи простішу і продуманішу їжу, ми можемо краще усвідомити цінність самої їжі та краще підготуватися до шанування Джерела життєвої сили. Ось чому для православних християн так важливо вживати продукти, вирощені біодинамічним та регенеративним способом, щоб своєю практикою споживання ми постійно сприяли відродженню та оновленню життя, а не ставали співучасниками руйнування, смерті та хворіб екосистем та істот, що мешкають у них. Це особливо вірно, коли йдеться про відновне землеробство, оскільки цей тип повністю органічного та безоратного землеробства, в якому не використовуються ні отруйні хімікати, ні жорстка обробка ґрунту, довів свою ефективність у відновленні продуктивної життєздатності земель, які зазнали опустелювання та втрати родючості ґрунту. Коли ми знову вступаємо в цей великий і святий період Великого посту, розмірковуючи про вибір продуктів харчування, що може бути краще для підготовки і очікування Святого Воскресіння в день Великодня, ніж спроба втілити в життя такі способи споживання, які безпосередньо сприяють оновленню та омолодженню екосистем. з яких ми черпаємо життєво необхідну силу.

Посилання:

1. Message of Ecumenical Patriarch Bartholomew at International Conference on Ethics, Religion, and Environment, University of Oregon, April 5, 2009.

2. Ібід.

3. E.F. Morrison. St. Basil and his Rule: a Study in Early Monasticism (New York: Oxford University Press 1912), 111.

4. Basil. The Long Rules. The Ascetical Works. The Fathers of the Church. M. Monica Wagner, C.S.C., trans. (Washington, DC: Catholic University of America Press, 1950), 312.

Кріс (Χρήστος) Дуранте, доцент теології в Університеті Святого Петра у штаті Нью-Джерсі, США.

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

+ ВАРФОЛОМІЙ

БОЖОЮ МИЛОСТЬЮ, АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЯ-НОВОГО РИМУ

І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ

ВСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ

НЕХАЙ БЛАГОДАТЬ І МИР НАШОГО ГОСПОДА І СПАСИТЕЛЯ ІСУСА ХРИСТА,

РАЗОМ З НАШОЮ МОЛИТВОЮ, БЛАГОСЛОВЕННЯМ І ПРОЩЕННЯМ БУДЬ З УСІМА

Чесні браття Архієреї та блаженні в Господі діти,

З волі і благодаті всемилостивого і всеблагого Бога, живучі вже в благословенному і благоговійному часі Тріоді, завтра ми вступаємо в Святий і Великий піст, арену посту і «чесного стриманості», що усувають пристрасті, під час якого розкривається глибина і багатство нашої Православної Традиції та пильна турбота Церкви про духовний розвиток своїх дітей. Як нагадує Святий і Великий Собор на Криті (червень 2016 р.), «Православна Церква, у суворій відповідності до апостольських заповідей, синодальних канонів і святоотцівської традиції в цілому, завжди проголошувала велике значення св. піст для нашого духовного життя та спасіння» (Важливість посту та його дотримання сьогодні, параграф 1).

У житті Церкви всі справи мають міцну богословську основу та сотеріологічну основу. Православні християни поділяють «спільну боротьбу» аскези та посту, «дякуючи за все» (Фес. 5:18). Церква запрошує своїх дітей здійснити шлях аскетичних вправ як подорож до Святої Пасхи. Центральним досвідом життя у Христі є те, що справжній аскетизм ніколи не зневіряється, оскільки він пройнятий очікуванням насолоди Воскресіння. Наша гімнографія говорить про «весну посту».

У цьому сенсі, далекий від атрибутів неоплатонічного дуалізму та відчужених зусиль «умертвити тіло», справжній аскетизм не може бути спрямований на викорінення «злого тіла» заради духу чи звільнення душі від муки своїх кайданів. Як наголошується, «у своєму автентичному вираженні аскетизмом спрямована не проти тіла, а проти пристрастей, коріння яких є духовним, тому що інтелект першим піддається пристрастям. Отже, тіло навряд чи є великим противником аскета».

Аскетичний подвиг має на меті подолання егоцентризму заради любові, яка «не шукає свого» і без якої ми залишаємося поневоленими в собі, у «ненаситному его» та його невгамовних бажаннях. Будучи егоцентричними, ми зменшуємось і втрачаємо свою творчість, як було сказано: «Все, що ми віддаємо, примножується; і все, що ми зберігаємо для себе, втрачається». Тому мудрість Отців і досвід Церкви пов’язують період посту з «злиттям милосердя», з добрими справами та людинолюбством, які є свідченням перевищення самолюбства та набуття екзистенційний повноти.

Така цілісність завжди є характерною рисою життя в Церкві. Літургійне життя, аскетизм та духовність, душпастирства та добре свідчення у світі є вираженням істини нашої віри, взаємопов’язаними та взаємодоповнюючими елементами нашої християнської ідентичності, які поділяють есхатологічне Царство як точку відліку та орієнтиру, як а також повнота і виконання божественної Ікономії. У той час як церковне життя в усіх своїх проявах відображає і зображує прийдешнє Царство Отця, Сина і Святого Духа, таємниця Божественної Євхаристії є перш за все, як підкреслив нещодавно блаженної пам’яті покійний митрополит Пергамський Іоан, «показує Церкву в її повноті» (The Image of the Heavenly Kingdom, Megara 2013, p. 59). «Чисте причастя», перетворення нашого існування в церковне, як участь у Святій Євхаристії, є «кінцем» посту, «вінцем» і «нагородою» аскетичних змагань (див. Іоан Златоуст, Проповіді на Ісая VI: Про серафимів, PG 56.139).

Сьогодні, в епоху десакралізації життя, коли людство «надає великого значення зовсім незначним речам», наша християнська місія полягає в практичному піднесенні екзистенційною глибини нашого православного «триптиху духовності», як нерозривної єдності літургійного життя, аскетичний етос і солідарність, сутність революції цінностей у сфері етосу та цивілізації, сформованих вірою в Христа та божественно дарованою свободою дітей Божих. Вважаємо надзвичайно важливим, щоб ми пережили Святий і Великий Піст як одкровення та досвід справжнього значення свободи, «для якої Христос нас визволив» (Гал. 5:1).

З цими думками та почуттями любові та шани ми бажаємо вам, нашим найчеснішим братам у Христі та духовним дітям нашої Матері-Церкви в усьому світі, легкого шляху посту, благаючи на всіх вас благодать і милосердя Христа Бога нашого, що завжди тішить подвиги Свого народу. Йому належить благословенна і прославлена сила Царства нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Святий і Великий піст 2023

✠ ВАРФОЛОМІЙ Константинопольський,

Ваш ревний молитовник за всіх перед Богом

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: Οικουμενικό Πατριαρχείο

Кондак 1

Взбраний Воєводо і пекла Переможцю, Ти, що здобув перемогу над смертю, Лазаря Чотириденного з мертвих до життя підняв, і всім радість, світло і воскресіння ти явив; ми ж, недостойні, Твоїй милості подяку приносимо, від душі взиваємо Тобі:

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Ікос 1

Ангельські сили в радісний трепет прийшли, бачивши Твоє, найсолодший Ісусе, до Віфанії пришестя, коли Ти, що не мав, де голови прихилити, і злобою іудейською звідусіль гнаний, завжди знаходив після праці у благовісті спокій душевний, мир, любов і тишу у Твоєму приятелеві Лазареві, його ж і Сам до кінця полюбив разом із сестрами його Марфою і Марією, бо вони завжди з вірою і любов’ю служили Тобі, слухали біля ніг Твоїх Слово Твоє. Таку людинолюбиву Милість Твою славлячи, із розчуленням серцевим співаємо Тобі:

Ісусе, Любове Передвічна, у любові до людини до кінця Ти пройшов;

Ісусе, Милосте Безмірна, Лазаря із сестрами його до Любові Своєї прийняв.

Ісусе, благословенний будинок Лазаря у днях плоті Своєї із любов’ю відвідував;

Ісусе, Божественного Слова Твого солодкістю люблячі Тебе душі щедро насичував.

Ісусе, Віфанію, батьківщину Лазаря, місцем спокою Твого Ти вибрав;

Ісусе, великі справи сили і любові там перше за Розп’яття Твої на Хресті Ти явив.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 2

Бачачи сестри праведного Лазаря Марфа і Марія, що брат їхній через сильну хворобу дуже страждає, не впавши до зневіри та відчай, але до Тебе, Господи, Цілителя недугів, із надією послали, із вірою кажучи: «Господи, ось той, кого Ти любиш, хворіє». Це наслідуємо і ми, тому в усяких обставинах не віддаємося смуткові, але з надією співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 2

Розум чистий маючи учні Твої, Господи, все одно не розуміли, чому не пішов ти одразу до Віфанії до друга Твого Лазаря, щоби зцілити його, коли прийняв ти звістку про люту недугу його, але Сказав Ти тим, що прийшли від Марфи і Марії: «Ця хвороба не до смерті веде, а до Божої Слави, щоб прославився Син Божий через неї». Ми ж нині знаючи, що хотів Ти таємну глибину віри і любові їхньої виявити і більше диво перед стражданнями Своїми звершити, із любов’ю взиваємо:

Ісусе, любові повний, люблячі Тебе серця святих сестер Лазаревих Ти випробовував;

Ісусе Всеблагий, через хворобу брата до сподівання на велич Слави Божої Ти їх навертав.

Ісусе, великий у чудесах Своїх, побажав Ти через Лазаря всьому світові Славу Свою явити;

Ісусе, Дивний у Ділах Своїх, Ти вирішив у Віфанії велич Свою звершити.

Ісусе, смерті не сотворив Ти, скорботним сестрам Лазарєвим не боятися смерті брата наказуючи;

Ісусе, тим, хто до смерті волею йде, та учням, які сумнівалися, перемогу над смертю явити Ти захотів.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 3

Силою Божества Твого знаючи, що належить Тобі перше Хреста Твого, Всеблагий Господи, явити над Лазарем силу Свою, щоби учні Твої не злякалися страждань Твоїх і осягнули із мертвих Воскресіння Твоє. Тому, почувши, що хворіє Лазар, друг Твій, не квапився Ти зцілювати його, перебув на тому ж місці два дні, щоби боголюбиві сестри його навіть перед лицем смерті брата свого зоставалися палаючими вірою і любов’ю, співаючи Тобі: Алілуя.

Ікос 3

Маючи передбачення Божественне, Всеблагий Господи, Ти сказав учням Своїм: «Йдемо до Юдеї», і потім: «Лазар, друг наш заснув, але йду, та розбуджу його». Коли учні не зрозуміли тих слів і подумали, що про сон Лазаря це говориться, тоді промовив Ти: «Лазар помер. І радію за вас, оскільки Я не був там, щоб повірили ви, але йдемо до нього». Сказав же Фома, побачивши, що учні бояться йти до Іудеї, бо нині вже мали намір іудеї камінням побити Тебе, зі сміливістю сказав їм: «Йдемо і ми, теж помремо із Ним», навчаючи і нас без страху йти за Тобою й оспівувати Тебе так:

Ісусе, друже Лазаревий, Свого приятеля від смертного успіння підняти Ти йшов;

Ісусе, Віфанії похвало, всю Лазареву радість і воскресіння його Ти приніс.

Ісусе, Любове Незбагненна, плач і ридання сестер Лазаревих Ти почув;

Ісусе, Милосте Безкінечна, вівцю Свою бездиханну оживити Ти зволив.

Ісусе, із Лазарем, у Віфанії похованим, поховай і наші страшні гріхи;

Ісусе, із Марфиними і Маріїними сльозами прийми за гріхи наші тяжке наше зітхання.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 4

Бурю помислів сумнівних маючи в душі, Марфа і Марія гірко проливали сльози над труною Лазаря, згадуючи зі скорботою обітницю Твою, що хвороба Лазарева не до смерті веде, а на Божу славу, не маючи колишніх сподівань, бачачи брата свого в труні і тіла його руйнування й сморід. Ти ж, Господи, туди йдучи, промовляв до учнів Своїх: радію, друзі мої, за вас, що Я не був там, але відведу вас туди, щоби побачили, що Бог може все. Йдемо, щоби оживити його, якому смерть явилася та здійснила досконале руйнування, щоби заспівав він з усіма вірними: Алілуя.

Ікос 4

Почувши свята праведна Марфа, що Ти, Господи, до Віфанії йдеш, до Лазаря, що вже чотири дні у гробі перебував, вийшла на зустріч Тобі і сказала Тобі, розради шукаючи: «Господи, якщо Ти тут був, не помер би мій брат. Але і нині знаю, що чого не попросиш у Бога, дасть Тобі Бог». Цю віру скорботної сестри Лазаревої бачачи, зі зворушенням в душі співаємо Тобі:

Ісусе, Ти до чотириденного мерця стопи Свої спрямував, відвідай і нас, що у гробі відчаю перебуваємо;

Ісусе, Ти до Віфанії прийшов, аби прийняти у Любов Свою скорботних сестер, прийми і нас, заблудлих.

Ісусе, Ти Марфу душекорисною розмовою Своєю втішив, втіш і нас, бо через гріхи свої сумуємо;

Ісусе, Ти не забув Марію, що із надією у будинкові сиділа, не забудь і нас, що у зневіру занурилися.

Ісусе, Ти смерть, що трепетати почала, пришестям до Віфанії устрашив, тож смерті вічній не віддай нас;

Ісусе, Ти пеклом гірким топтання ніг Твоїх тих, які до Віфанії прийшли, страхом сповнив, тож від пекельних мук визволи нас.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 5

Богосяйною зіркою нічний морок розганяється. Подібне провіщали і про Тебе, Господи, тому Ти, Владика життя і смерті, сказав Марфі: «Воскресне брат твій». Вона ж, ще немічна у вірі, як і ті, інші, які сумнівалися, що брат її може нині за словом Твоїм із мертвих устати, відповіла Тобі: «Знаю, що воскресне, у воскресіння останнього дня». Ми ж, недостойні, Тобі Переможцеві смерті з вірою взиваємо: Алілуя.

Ікос 5

Бачивши, що серце святої Марфи, печаллю уражене смертю Лазаря, не може ще вірувати, Ти Господи, що маєш Ти силу із мертвих воскресити його, сказав до неї владно, бо життям і смертю Ти керуєш, бажаючи пробудити її від такої малодушності: «Я Є Воскресінням і Життям. Хто вірує в Мене, хоч і помре, оживе». Ми ж цій Божественній обітниці віруючи і життя вічне надбати бажаючи, зі сподіванням співаємо до Тебе:

Ісусе, Ти прийшов до Віфанії проповідувати Воскресіння, воскреси нас у пристрастях всіх зотлілих;

Ісусе, Ти сповістив Марфі про Лазареве воскресіння, пробуди і нас, що від численних гріхів засмерділися.

Ісусе, Ти обновив віру Марфи у Воскресіння, обнови душу наші, гріхами умертвлені;

Ісусе, Ти закликав всіх нас сподіватися про померлих, просвіти життя наше, затьмарене пристрастями.

Ісусе, Ти живими і мертвими володієш, що не дай гіркій смерті в пеклі вічно нами володіти;

Ісусе, Ти життя вічне нам дарував, допоможи нам спадщину блаженну на небі отримати.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 6

Проповідницею Твого, Христе, Божества явилася свята Марфа, рівна у сповіданні своєму Петрові, Верховному Апостолу Твоєму: адже на Твоє запитання, чи має віру, що кожен, хто вірує в Тебе, навіть якщо і помре, буде жити, відповіла Тобі: «Так, Господи, я увірувала, що Ти – Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ». Ми ж це сповідання із благоговінням всотуємо, із вірою і любов’ю співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 6

Засяяло нове світло віри і надії у святої праведної Марії, що в будинкові у скорботі сиділа, коли прийшла до неї сестра її Марфа і таємно від іудеїв, які прийшли втішати її, звістила їй про Твоє, Святий Господи, пришестя, кажучи: «Учитель прийшов і воліє розрадити тебе». Та ж, почувши це, схопилася і швидко прибігла до Тебе, припала до ніг Твоїх, розради шукаючи і промовляючи Тобі зі сльозами:

Ісусе, життя Начальнику, коли б Ти був тут, не помер би мій брат;

Ісусе, смерті Руйнівнику, коли б прийшов Ти сюди, не лежав би Лазар чотириденний у гробі.

Ісусе, Утішителю Добрий, втіш душу мою скорботну;

Ісусе, Учителю Благий, навчи мене творити волю Твою.

Ісусе, Наставнику безнадійних, настав мене із надією і терпінням нести хрест мій;

Ісусе, Пристановище сиріт, дай мені біля ніг Твоїх віднайти у горі моїм спокій Твій.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 7

Бажала Марія вилити біля ніг Твоїх всі почуття свої щодо втрати Лазаря і любов до Тебе, Господи, Ти ж, побачивши її засмученою, а також іудеїв, що прийшли з нею, у сльозах, засмутився Ти духом і обурився, людське показуючи, і розплакався Ти Сам, так й ми, немічні, що в скорботах перебуваємо, із відвагою припавши до Тебе, виливаємо в немочі з глибини душі сльози свої і з розчуленням взиваємо Тобі, Який плачеш через наші скорботи: Алілуя.

Ікос 7

Нову і невимовне Милість і Людинолюбство безмежне явив Ти, найсолодший Ісусе, коли бачачи Маріїні сльози, розплакався Ти Сам. Іудеї ж, бачачи, як за Лазарем плачеш, казали: «Бачиш, як любив Він його». Інші ж, у скам’янінні душ і сердець перебуваючи, не бажаючи зрозуміти Божественне співчуття Твоє немочам нашим, думаючи, що можеш Сам безпорадним бути, казали в Твоє обсміяння: “Чи не міг же зробити Отой, що очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?» Ми ж, прославляючи людинолюбство Твоє, від душі взиваємо Тобі:

Ісусе, Ти сльози про Лазаря через плач сестри його виточив, струменями слізними очисти гріхи наші;

Ісусе, Ти Марфині і Маріїні сльози втамував плачем Своїм, втамуй і наші печалі.

Ісусе, Ти тростини надламаної не зломив, богодані храми душ наших не дай розтрощити в нас.

Ісусе, Ти льону, що курився на згасив, не дай згаснути палаючим смолоскипам віри і любові в нас.

Ісусе, Ти довготерпеливий і немочам нашим до самого кінця співстраждав, в немочах наших укріпи нас;

Ісусе, Ти людинолюбний і навіть до скорботи й плачу за нас до сліз зійшов, від вічного плачу звільни нас.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 8

Здивувало запитання Твоє, Христе Спасе, тих, що плакали, коли Ти про Лазаря запитував: «Де поклали його?» Як же Бог, Який все знає і передрік смерть його, як же зараз Ти не знаєш, де поховано друга Твого? Але Ти це запитував не від незнання, але як людина, що бажає скорботних сестер Лазаря втішити і заради цього гріб відвідати. Таке Людинолюбство та Милість Твою прославляючи, співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 8

Весь Ти Любов, Весь Ти бажання наше, Господи Ісусе, Ти, прийшовши до гробу Лазаревого, дуже переймаючись в собі про жорстокосердям тамтешніх людей, повелів Ти взяти камінь від гробу, щоби смородом смерті стали замкнені уста невірних. А Марта, являючи єства людського, промовила Тобі: «Господи, вже смердить, бо чотириденний вже». Але Ти понад усе зміцнив її у малодушності її, кажучи: “Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, – побачиш славу Божу?» Марія ж, бачачи камінь відвалений від гробу, у трепетному сподіванні перебуваючи, віри в мовчанні дотримуючись і лишень в серці промовляла:

Ісусе, Ти до гробу друга Лазаря прийшов, очисти розуми наші від сумнівів невірних;

Ісусе, Ти Славу Божу явити забажав, збережи серця наші від похотей поганих.

Ісусе, Ти камінь від гробу Лазаря відвалити наказав, відвали камінь жорстокосердя від гробу душ наших;

Ісусе, Ти Словом уст Твоїх всі сили пекла устрашив, допоможи не злякатися нам явленням обіцяної Слави Твоєї.

Ісусе Найсмиренніший, лагідно Ти до гробу Лазаря увійшов, лагідністю душ сподоби нас Твоє входження відчути;

Ісусе Найсолодший, від мерця, що у гробі чотири дні пробув, Ти не відвернувся, подай нам смиренної вдачі для споглядання Благодаті Твоєї.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 9

Все єство Ангельське було вражене, коли Ти, Чудотворцю Господи, являючи Славу Свою, як Єдинородного від Отця, перед лицем безлічі народу хвалу воздав Небесному Отцю, кажучи: «Отче, хвалу Тобі віддаю, що Ти почув Мене», і це промовивши, голосом сильним закричав Ти: «Лазаре, вийди сюди!» І, коли щойно бездиханний веління Твоє послухавши, став знову одушевленим, піднявся від смерті і вийшов, по руках і ногах зв’язаний, всі коліна небесних і земних, і підземних, чудо це побачивши, преклонилися перед Тобою, Переможцем смерті, співаючи: Алілуя.

Ікос 9

Жодне красномовство не зможе гідно прославити велике і страшне диво Твоє, Господи, коли Ти Лазаря Чотириденного від мертвих підняв, щоб Марфу і Марію, а з ними і всіх нас у вірі й надії на Воскресіння і безсмертя душі утвердити. Тому численні іудеї, які до Марії прийшли, побачивши, яке диво Ти сотворив у Віфанії, увірували в Тебе, як в Сина Божого і радісно принесли Тобі похвали такі:

Ісусе, Ти Лазаря мертвого чотириденного воскресив, і нас, знищених пристрастями, воскреси;

Ісусе, Ти Своєму приятелеві пеленами пов’язаному допоміг, і нас, пов’язаних гріхами, визволи.

Ісусе, Ти мерця від труни звільнив, і нас із гробу відчаю виведи;

Ісусе, Ти ягня Своє улюблене від прірви пекла врятував, і нас від вічної пітьми непроглядної збережи.

Ісусе, Ти велінням Живоносного Твого голосу піднявши мертвого, і нас, зітлілих від пристрастей, Словом Твоїм оживи;

Ісусе, Ти всесильною силою Твоєю Лазаря чотириденного воскресив, і нас причасниками Воскресіння Твого покажи.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 10

Врятувати бажаєш всіх Ти, Христе Спасе; але сини темряви, бачачи померлого Лазаря, який від голосу Твого від тління воскрес, не забажали у жорстокості сердець своїх увірувати в Тебе, і деякі з них вирушили до первосвящеників і фарисеїв і сповістили їм, що Ти сотворив у Віфанії. Ми ж божевілля їх не наслідуючи, але в загальне Воскресіння за обітницею Твоєю віруючи, Тобі, Життєдавцю і Спасителеві нашому співаємо: Алілуя.

Ікос 10

Царю Предвічний, Ісусе! Стін кам’яні твердішими виявилися первосвященники, коли почули, яке страшне диво сотворив Ти у Віфанії, рада зібрали на Тебе, промовляючи: «Що маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?» Один з них такий ось Каяфа, що був первосвященником року того, промовив до них, що краще для них, щоб Один Чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути. І від того дня радилися, як вбити Тебе, Христа Свого і Владику, укупі ж і Лазаря, і тих багатьох, які увірували в Тебе. Тому співаємо до Тебе так:

Ісусе, Сину Божий Безсмертний, Лазаря заради, неначе агнець незлобивий на заклання Ти був приготовлений;

Ісусе, Спасе наш, люди судимі Твою Смерть за людей мимовільно провістили.

Ісусе, Тебе на беззаконному зборищі разом із Лазарем на смерть було засуджено, не засуди нас на Суді Твоєму.

Ісусе, Ти у вірної Віфанії в будинку Лазаря печаль на радість перемінив, згадай і нас у Царстві Твоєму.

Ісусе, Ти початок Хреста у Віфанії звершив, силою Хреста Твого збережи нас;

Ісусе, Ти улесливих фарисеїв чудесами Своїми устрашив, воскресінням Лазаря звесели нас.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 11

Спів зворушливий нехай принесе Тобі, Христе Спасе наш, Віфанія вірна і Тобою люблена, бо на радість Ти перемінив печаль її, Лазаря, вихованого нею, із гробу піднявши, і нехай не нарікає, що на малий час Ти відійшов до Єфрему – міста поруч пустелі, де ходив Ти з учнями Своїми, первосвященикам заповідь давши, щоб мали Тебе. Ми ж, дивуючись Твоєму про учнів перед стражданнями Твоїми піклуванню, співаємо Тобі: Алілуя.

Ікос 11

Світло велике і невимовне осяяло Віфанію, коли за шість днів до настання Пасхи Ти прийшов саме сюди, Найсолодший Ісусе, де ті, які люблять Тебе сотворили Тобі преславну вечерю, Лазареве воскресіння із радістю та подякою згадуючи. Був тут і Лазар одним з тих, які біля столу возлежали. Марфа ж з любов’ю прислуговувала Тобі, Марія ж від надлишку радості, любові і подяки, принесла літру світу мира з найдорожчого нарду, намазала пречисті ноги Твої, і волоссям своїм витерла їх, і оселя вся наповнилася пахощами мира. Ми ж, недостойні, в радість тих блаженних співбесідників Твоїх проникнути бажаючи, зі зворушенням співаємо Тобі так:

Ісусе, Ти із мерцем воскреслим трапезу розділив, дай нам насолоджуватися вічною Твоєю вечерею на небесах;

Ісусе, Ти Лазаря по воскресінні його небесною радістю наповнив, сподоби мене небесно мислити на землі.

Ісусе, Ти Марфу працелюбну послужити Тобі удостоїв, прийми нас на служіння Тобі;

Ісусе, Ти Марію, яка Божою любов’ю палала, ноги Твої миром помазати сподобив, допоможи духові нашому любов’ю полум’яніти.

Ісусе, Ти Віфанію звеселив перебуванням на вечері у ній, звесели нас посеред праць та скорбот відпочинком;

Ісусе, Ти Марфині сльози і Маріїн плач Лазаревим воскресінням скоро втішив, втіш нас у скорботах Твоїм відвідуванням.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 12

Благодать велику дарував Ти, Христе, воскресінням Лазаря благословенним Віфанійським селам, які прийняли Тебе. На ранок чекають на Тебе в Єрусалимі хрест, злохуління і наруга від злостивих фарисеїв, заздрістю дихаючих; тут же Ти знайшов перше хреста любов, радість і мир у Дусі Святому. Тому за це буде тобі похвала вічна, Віфаніє, оскільки Творця прийняти сподобилася ти: благоприготуйся, прикрась божественні твої входи, розшир сіни твої, тоді ми з тобою заспіваймо до Господа, Який прославив тебе: Алілуя.

Ікос 12

Оспівуючи вчинене Тобою з мертвих Лазаря воскресіння, поклоняємося величі справ Твоїх, Христе, прославляємо Вседержительство Твоє, невичерпну Милість разом із невимовним людинолюбством Твоїм і віруємо із Марфою, що воістину Ти Є Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ, з Марією ж припадаємо до ніг Твоїх, вслухаємося у Животворче і єдинопотрібне Божественному Слово Твоє, і дозволь нам молитвами праведного Лазаря, Твого приятеля, бачити Твою світлу над смертю перемогу і Живоносне Воскресіння Твоє тим, які співають до Тебе так:

Ісусе, пекла Переможцю, із Лазарем чотириденним з темряви непроглядної гріха виведи нас;

Ісусе, смерті Руйнівнику, з другом Твоїм померлим до життя і воскресіння і нас заклич.

Ісусе, Ти Лазаря від злоби фарисейської врятував, спаси ж і нас від напастей;

Ісусе, там його руками Апостолів на єпископа Ти поставив, від Церкви Твоєї не відлучи нас.

Ісусе, йому омофор руками Богоматері витканий вручено було, в укритті того Омофору охорони нас від усякого зла;

Ісусе, Ти Лазаря відвідуванням Пречистої за днів Її плоті удостоїв, Її заступництва не позбав нас.

Ісусе, Ти Лазаря перше за Твої страсті із мертвих підняв, яви нам Своє Воскресіння.

Кондак 13

О, найсолодший Ісусе, всіх Радість, Світе Тихий, Життя світу і Воскресіння наше! Прийми від нас, як від Марфи з Марією, цю малу подяку нашу за Воскресіння Лазаря від усієї душі Тобі принесене, і сотвори нас причасниками бути того, що від гробу повстав, всесильним Словом Твоїм підніми і нас від усякого падіння гріховного і смерті вічної, і сподоби нас отримати спадщину нев’янучу на небесах, де разом з усіма святими так заспіваймо Тобі: Алілуя.

Цей кондак читається тричі, потім 1-й ікос і 1-й кондак. І тоді молитви.

МОЛИТВА ЛАЗАРЕВОМУ ВОСКРЕСІННЮ

Господи Ісусе Христе, Боже, Спасителю наш, Невичерпна безодня милості, щедрот і любові, Ти смерті і гріха не сотворив, і ще в раю призначив прабатькам нашим вічного і святого і блаженного життя причасниками бути! Коли ж в силу дії диявола, людиновбивці споконвіку, через людину гріх у світ увійшов і смерть, тоді за невимовним Людинолюбством Своїм Ти визначив Хрестом і Воскресінням Своїм визволити людей Твоїх, що згрішили, від прірви пекла і смерті вічної. І коли прийшов час, Ти зійшов у дні плоті Своєї, як Пастир Добрий, на збирання заблукалих овець Твоїх, і, перш Хреста Свого і добровільних Страстей до Віфанії прийшовши, Ти єдиним словом Лазаря, друга Твого, що померлим був і похованим, від пекла врятував його та з мертвих воскресив. І цим великим і страшним чудом перше живоносної смерті Твоєї смертну державу приголомшив Ти, провіщаючи через чотириденного воскресіння швидке Твоє, Життєдавче Христе, триденне із мертвих Воскресіння, нас усіх таким чином запевнивши, що хочеш темнообразне пекельне царство силою Своєю побити і загальне Воскресіння всіх явити, показуючи Лазаря, з якого розпочалося наше спасіння. Тому і ми, недостойні, із Марфою і Марією торжествуємо, безмірну Твою Милість нині святкуємо, і в Сльозах Твоїх над Лазарем майбутнє угамування сліз і смерті подолання радісно вбачаємо. Сподоби ж і всім нам набути душі чисті і нескверні розуми, лагідні серця і смиренну вдачу, щоби із Віфанією Тебе, лагідного Владику, прийняти, і лукавого гординю побити, і відкрити двері сердець наших. Щоби ми з вірою, неначе Марія, помазували миром любові пречисті ноги Твої, і зі старанністю визначною, неначе Марфа, послужили Тобі, споживаючи Пречисте Тіло і Найчеснішу Кров Твою на таємничій Вечері Твоїй, розділи з нами Свою Трапезу, вилий на нас цілюще миро молитви, і сльози покаяння, і пахощі чистоти, щоби прикрашені і просвічені ними ми почули Заклик Твій: «Це Я стою біля дверей і стукаю», і за Голосом Твоїм, що навіть у іновірців відчиняє двері серця, обитель створимо Тобі, завжди служачи Тобі і прославляючи Тебе із безначальним твоїм Отцем і Пресвятим і Благим і Животворчим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

МОЛИТВА ДО СВЯТОГО ПРАВЕДНОГО ЛАЗАРЯ

О, предивний і найкращий друже Христовий, Святий праведний Лазарю, Віфанії похвало і для всього всесвіту превелике здивування!

Благословенний дім твій, його ж Господь наш Ісус Христос у днях плоті Своєї із любов’ю відвідував, бачачи віру і доброту душі твоєї і боголюбивих сестер твоїх Марфи і Марії, бо ти полюбив Його всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й Ним до самого кінця любленим ти був. Дивні таємниці, на тобі Божественним Другом Твоїм і Господом нашим явлені, бо вгодно Йому перш Хреста Свого і Воскресіння було показати на тобі всьому світові Славу Свою і сотворити тебе передвісником пресвітлого Його з мертвих триденного Воскресіння. Тому Господь, як Владика життя і смерті, попустив тобі смертним сном заснути, і бути похованим, і навіть до пекельних глибин зійти, де побачив ти усіх від початку віку, що померли в безлічі своїй, які пекельними узами зв’язані. Страшні жахіття бачив ти. І там, де тіло твоє руйнуванню смертному вже піддалося, через чотири дні ти почув Божественний голос Друга твого, що до гробу Прийшов: «Лазаре, вийди сюди!» І за Голосом Цим ти з гробу піднявся і так Віфанію звеселив, Марфині і Маріїні сльози втамував, фарисеїв і книжників жорстокосердих настрашив ти. Утамуй же, святий друже Христовий, і наші сльози, що через гріхи наші проливаються, допоможи ожити нашим душам і тілам, що в смороді пристрастей і нечистот гріховних перебувають, допоможи встати нам із гробу відчаю і лютої зневіри, всіх же нас визволи від вічної смерті. Як тебе підняв Господь, так і нас підведи від успіння смертного. І умоли милостивого Бога, щоби сподобив Він нас бути причасниками вічного життя, бо ним ти після праці святительства нині насолоджуєшся у оселях райських, прославляючи Всесвяте ім’я Отця і Сина і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

+ ВАРФОЛОМІЙ
МИЛІСТЮ БОЖОЮ
АРХІЄПИСКОП КОНСТАНТИНОПОЛЬСЬКИЙ — НОВОГО РИМУ
І ВСЕЛЕНСЬКИЙ ПАТРІАРХ
УСІЙ ПОВНОТІ ЦЕРКВИ,
БЛАГОДАТЬ І МИР
ВІД ГОСПОДА І СПАСА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА,
А ВІД НАС — МОЛИТВА, БЛАГОСЛОВІННЯ І ПРОЩЕННЯ.

***

Всечесні браття та чада у Господі благословенні,

З доброю волею і благодаттю життэдавчого Бога, ми вступаємо у святий і великий піст, арену аскетичної боротьби. Церква знає лабіринти людської душі та нитку Аріадни, вихід із усіх глухих кутів – смирення, покаяння, силу молитви та священні служби розкаяння, піст, що виключає пристрасті, терпіння, покору правилу благочестя. І тому Церква ще раз запрошує нас цього року на богонатхненну подорож, мірою якої є Хрест, а горизонтом – Воскресіння Христове.

Поклоніння Хресту посеред святого та великого посту виявляє значення всього цього періоду. Слово нашого Господа вражає: «Хто хоче йти вслід за Мною… нехай візьме щоденно свого хреста і йде за Мною» (Лк. 9:23). Ми покликані підняти власний хрест, слідуючи за Господом і спостерігаючи за Його життєдайним Хрестом, з усвідомленням того, що Господь спасає нас, а не піднімає наш хрест. Хрест Господній – це «суд над нашими критеріями», «суд над світом» і водночас обіцянка, що зло в усіх його формах не має остаточного слова в історії. Дивлячись на Христа і під Його захистом, як на Того, Хто допускає нашу боротьбу, благословляючи і зміцнюючи наші зусилля, ми ведемо добру боротьбу, «в усьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач; переслідують нас, але ми не полишені; ми повалені, та не погублені» (2 Кор. 4:8-9). Це також квінтесенція досвіду протягом теперішнього періоду Хреста та Воскресіння. Ми вирушаємо у подорож до Воскресіння через Хрест, завдяки якому «радість прийшла до цілого світу».

Деякі з вас можуть задатися питанням, чому Церква в розпал нинішньої пандемії додає до вже існуючих обмежень щодо здоров’я ще один «карантин», а саме великий піст. Дійсно, великий піст – це також «карантин», який триває сорок днів. Тим не менше, Церква не ставить за мету ще більше послабити нас додатковими зобов’язаннями та заборонами. Навпаки, вона закликає нас надати сенс карантину, якого ми переживаємо внаслідок коронавірусу, через великий піст, як звільнення від поневолення «речей нашого світу».

Сьогоднішнє євангельське читання встановлює умови цього визволення. Перша умова – це піст, не в тому сенсі, щоб утримуватися лише від певної їжі, а й від тих звичок, які тримають нас прив’язаними до світу. Таке утримання не є вираженням зневаги до світу, але необхідною передумовою для переорієнтації наших стосунків зі світом та для переживання унікальної радості відкриття світу як сфери християнського свідчення. Ось чому навіть на цьому етапі посту наближення та досвід життя вірних мають пасхальний вимір, присмак Воскресіння. «Велика пісна атмосфера» не гнітюча, але радісна. Це «велика радість», яку ангел оголосив доброю новиною «всім людям» при народженні Спасителя (Лк. 2:10). Це непохитна «повнота радості» (1 Ів. 1:4) життя у Христі. Христос завжди присутній у нашому житті – Він ближчий до нас, ніж ми до нас самих, – усі дні нашого життя, «до кінця віків» (Мт. 28:20). Життя Церкви є непорушним свідченням благодаті, що прийшла, і надії на Царство, повноти розкриття таємниці Божественної ікономії.

Віра є відповіддю на Божу люблячу поблажливість до нас; це «так» усього нашого існування Йому, який «схилив небо і зійшов», щоб викупити людський рід «із рабства ворога» і відкрити нам шлях до обоження через благодать. Жертвенна любов до ближнього та «турбота» про все творіння походять від цього дару благодаті і виховуються ним. Якщо ця доброчинна любов до інших та богоприємна турбота про творіння відсутні, тоді мій ближній стає «моїм пеклом», а творіння віддається ірраціональним силам, які перетворюють його на об’єкт експлуатації та у вороже середовище для людства.

Друга умова визволення, обіцяна великим постом, – це прощення. Забуття божественного милосердя і невимовної Божої благодаті, порушення Господньої заповіді, що ми маємо стати «сіллю землі» і «світлом для світу» (Мт. 5:13-14), і помилкове перетворення християнського способу життя – до всіх цих поведінок веде «закрита духовність», яка процвітає на запереченні та неприйнятті «іншого» та світу, яка знищує любов, прощення та прийняття різних. Проте, це безплідне і арогантне ставлення до життя рішуче засуджується словом Євангелія в перші три неділі Пісної Тріоді.

Відомо, що такі крайнощі особливо поширені в ті періоди, коли Церква закликає своїх вірних до духовної дисципліни та пильності. Однак справжнє духовне життя – це спосіб внутрішнього оновлення, вихід із нашого я, любовний рух до ближнього. Воно базується не на синдромах чистоти та виключення, а на прощенні та розсуді, славослов’ї та подяці, згідно з досвідченою мудрістю аскетичної традиції: «Не їжа, а обжерливість являється злом… не мова, а пустомовство… не світ, а пристрасті».

З таким ставленням та з цими настроями ми поєднуємо наші молитви з усіма вами, улюблені браття та чада, щоб ми остаточно подолали смертельну пандемію та швидко реагували на її соціальні та економічні наслідки. І ми також просимо ваших молитв для відкриття Священної Богословської Школи на Халкі, після тривалого періоду п’ятдесяти років, що минув з тих пір, як її мовчання було запроваджено зовні і абсолютно несправедливо, тоді коли розпочинається у Церкві святий і великий піст, взиваючи та співаючи всі разом «з нами Бог», Кому належить слава і держава в безконечні віки. Амінь!

Святий і великий піст 2021р.

+ Варфоломій Константинопольський,

Палкий молитвенник перед Богом за всіх вас.

Возлюблене духовенство, брати і сестри у Христі!

Черговий раз, настає час у нашому Православному Церковному календарі, коли ми починаємо духовну подорож Великого Посту. Понеділок, 2 березня 2020 року, є днем початку цього натхненного періоду, і знаний він,  як Чистий Понеділок. Якщо задуматись над цим, всім нам потрібне очищення – потрібно очиститися із середини, і ззовні, а час Великого посту надає нам можливість це зробити. Наукові модерні технології подають нам багато способів досягнення чистоти, щоб наші тіла були чистими. Однак ми також вимагаємо духовної чистоти. Проте, чи наші тіла є справді чистими?

У наш час існує велика потреба зрозуміти наше існування у “надприродних” або “небесних” термінах. Ми живемо в суспільстві, керованому механізмами та технологіями, і наше мислення має тенденцію до земного, визначається тим, що ми можемо бачити і відчувати, будучи обмеженими матеріальними речами.

Але людське життя набагато більше. Існує природний світ, але також і духовний світ, який знаходиться “вище”. Земне відкрите – до небесного, видиме – до невидимого.

У ці 40 днів Великого Посту, як духовні наставники Церкви, ми закликаємо вас – насамперед самих себе – поглибити свої відчуття в таємниці нашого життя у Христі. Ми закликаємо вас спробувати заглибитись у своє особисте навернення, глибше заглянути у серце Євангелії та Новозавітніх Писань.

Ми живемо у часі, коли багато людей втратили значення “чому”. Вони більше не знають відповіді на основні питання. Чому ми встаємо вранці? Яка мета нашого життя?

Існує криза сенсу, яка повільно поширюється протягом багатьох років у нашому суспільстві. Це виражається багатьма неприпустимими способами – у зростанні рівня самогубств та абортів, до епідемії наркоманії, до зростаючої кількості людей, які кажуть, що відчувають себе самотніми та ізольованими в житті.

Це сумна іронія, яка лежить в основі нашого секуляризованого, технологічного суспільства. Людині невистачає Бога, так як наші світові лідери – політики та судді, вчені, артисти та педагоги – всі наполягають на тому, що ми можемо будувати прогресивне та процвітаюче суспільство, живучи так, ніби Бога не існує, і так ніби людська душа не має бажати речей, які перевершують матеріальні розваги.

Для нас, Православних Християн, питання “чому” зводиться до питання “хто”. Ми не можемо відповісти, чому ми тут є або для чого ми живемо, якщо не знаємо, хто ми і для чого створені. Це єдине питання, на яке наша наука, техніка та політика – всі ті речі в нашому суспільстві, які замінюють релігію – не можуть дати відповіді. Отже, Бог є великим “Хто”, а святість – це велике “чому”.

Нам потрібно відновити це усвідомлення, що ми є створені святим і живим Богом; що Він створив нас бути святими, так як Він є святим та любити, так як Він любить.

Все розпочинається з нашого усвідомлення чим є святість – звичайним ступенем того, що означає йти за Христом Спасителем.

Справа в тому, що святість –  або бути святим – це є саме те, для чого створив нас Бог.

Ця проста і прекрасна істина повинна знаходитися в центрі всього, що відбувається в Церкві – в наших богослуженнях та проповідях, наших школах та в релігійному вихованні молоді і дорослих, в справедливості, в нашому розповсюдженні святого Євангелія до ближнього.

Це є благою вісткою, яку ми покликані проголошувати в наш час – що ми створені бути святими. А це є те саме, що говорити, що ми створені для любові.

Це відкриття, яке нам усім потрібно відновити, продовжуючи йти за своїм Спасителем, роблячи наше звичайне життя “нашим місцем святості”.

Ми не можемо змінити світ або змінити своє життя за 40 днів, але можемо зробити добрий початок! Отже, давайте зробімо цей час Великого Посту часом глибшої дружби з Господом, очистивши себе, перемінюючи і наближаючи своє життя до Його.

На завершення пам’ятайте, що святість – це не тільки наша праця, але праця Божа в нас. Отже, у цей Великий і Святий Піст, дозвольмо Йому робити Свою справу, відкривши для нього своє серце через молитву, піст і милостиню – благаючи Господа утворити в нас нове серце і нове бажання хотіти любити і жити покликом святості.

Нехай Богородиця, через її Заступництво, допоможе нам наслідувати живого Бога з живою вірою і розуміти, що ми покликані бути святими.

Нехай наш Всемилостивий та Всемогутній Господь допоможе нам на дорозі Великого Посту із смиренням та благоговінням, щоб ми були гідними вітати славне Воскресіння нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа!

З Архіпастирським благословенням,

+ Юрій – Митрополит Української Православної Церкви в Канаді

+ Антоній – Митрополит  Української Православної Церкви США, Південної Америки та Діаспори

+ Єремія – Архієпископ Української Православної Єпархії а Південній Америці

+Даниїл – Архієпископ Української Православної Церкви США та Діаспори

+ Іларіон – Єпископ Української Православної Церкви в Канаді

+ Андрій – Єпископ Української Православної Церкви в Канаді

✠ Варфоломій

Божим Милосердям Архієпископ Константинополя-Нового Риму і Вселенський Патріарх

До всієї повноти Церкви

Благодать, милосердя та мир від нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа

Разом з нашою молитвою благословення і прощення буде зі всіма вами

Ми співаємо гімни подяки Богові любові, коли ми знову входимо у Святий і Великий піст, на арену подвижницької боротьби, посту та стримання, пильності та духовної усвідомленості, оберігання наших почуттів та молитви, смиренності та самопізнання. Ми розпочинаємо нове і благословенне паломництво до Святої Пасхи, яка «відкрила для нас ворота раю». У Церкві і як Церква, коли ми бачимо Воскреслого Господа слави, ми всі разом їдемо шляхом обожнювання благодаттю, яка веде до небесних благ, «підготовлених Богом для тих, хто любить Його» (1 Кор. 2:9)

У Церкві, де реалізується «вічна таємниця» божественного задуму, усі речі мають свою непохитну теологічну основу та чисту сотеріологічность посилання. Втілення Бога і обожнення людини є опорами православної віри. Ми рухаємось до нашого вічного призначення в любові до Христа. Наш Бог, Хто є «завжди для нас», ніколи не може бути зведений до якоїсь «вищої сили», укладеної в трансцендентність та велич всемогутності або її святості. Натомість Він – це вічне Слово Боже, яке «прийняло нашу форму», щоб запросити людство до спільності Його святості, справжньої свободи. Людину, яку спочатку «вшановували свободою», запрошують вільно прийняти цей божественний дар. У божественно-людської таємниці спасіння наша синергія також функціонує як свідок у світі благословення, яке ми пережили – «що у вас є, що ви не отримали?» (1 Кор. 4:7) – через любов до «брата».

Святий і Великий Піст – це досконалі період переживання цієї свободи, яку дарує Христос. Піст і аскета не містять дисципліни, накладеної зовні, а добровільна здійснення церковної практики, покірності церковній традиції, що є не стерильним листом, а живою і життєдайною присутністю, постійним вираженням єдності, святості, соборності та апостольства. Церква, мова богослов’я та гімнографії говорить про «радісне горе» та «весну посту». Це тому, що справжній аскетизм завжди радісний, весняний і світлий. Він не знає дуалізму чи поділу; це не підриває життя чи світ. «Депресивний аскетизм», що призводить до «посушливості людської природи», не має нічого спільного з духом православ’я, де аскетичне життя і духовність виховуються радістю воскресіння. У цьому сенсі піст і аскетизм містять альтернативну пропозицію щодо життя, до обіцяного помилкового раю евдемонізму та нігілістичного песимізму.

Ще одним важливим елементом православної аскетичної духовності є її соціальний характер. Бог нашої віри є «самим соціальним Богом», «Богом відносин». Правильно сказано, що Свята Трійця – це «заперечення самотності». Індивідуалізація спасіння і благочестя, перетворення аскети в індивідуальне досягнення, оминають на увазі троїсту суть церковної події. Коли ми постимо для себе і за своєю примхою, то піст не виражає духу православної традиції. Духовність – це животворна присутність Святого Духа, який завжди є «духом спілкування». Справжнє православне духовне життя завжди стосується церковного виміру нашого існування, а не певної «духовної самореалізації».

Дотримуючись присвячення цього року Святою Великою Христовою Церквою «пастирському оновленню та належній турботі про нашу молодь», ми закликаємо наших православних юнаків та юначок взяти участь у духовній боротьбі Великого посту, щоб пережити його антропологічну глибину та визвольний дух, щоб зрозуміти, що православний аскетизм – це спосіб свободи та екзистенційного здійснення в контексті благословенного життя Церкви, суть якого полягає в тому, щоб «говорити правду в любові». Наша православна молодь покликана виявити цілісний характер посту, який в Тріоді описується як «початок духовної боротьби», «їжу для душі», як «матір усіх добрих і всіх чеснот». Це не просто утримання від певної їжі, а боротьба проти самолюбства та самодостатності, чутливості до нашого страждаючого сусіда та відчутної реакції підтримки. Це євхаристичне використання творіння, екзистенційне виконання, спільність життя та солідарність. Аскетизм, піст, молитва і смирення передають аромат і світло Воскресіння, від якого вони отримують сенс і спрямованість. Як квінтесенція церковного життя та його есхатологічна спрямованість, Воскресіння нерозривно пов’язує подвижницьке життя з Божественною Євхаристією, таїнством передбачення невимовної радості Царства Отця, і Сина, і Святого Духа. Те, що Божественна Євхаристія зберігається як центр життя в Православній Церкві, пов’язане з тим, що Воскресіння є фундаментом нашої віри і світлим горизонтом нашої аскетичної духовності, а також нашим добрим свідченням у світі.

Цими думками ми смиренно посилаємось на всіх вас на милість і благословення Бога любові, щоб ми могли із побожним серцем продовжувати гонку Святого і Великого посту, досягти спасительних Страстей Христа, нашого Бога, і прославляючи Його непереборного нетерпіння, яскраво світись на свято Його чудового Воскресіння, яке веде нас від смерті до нескінченного життя.

Святий і Великий піст 2020 року

✠ Варфоломій Константинопольський

палкий молитовник перед Богом за всіх Вас

Читати в церквах у Сирну неділю, 1 березня 2020 року, одразу після Святого Євангелія.

Переклад українською мовою «Київське Православ’я»

Хто хоче йти за мною, нехай відречеться себе, візьме свій хрест

Тоді Палестина знаходилася під володінням Риму. В Єрусалимі Церквою керував первосвященик Кайяфа. впіймавши Ісуса, жиди повели до архієрея Анни. Архієрей Анна старався скоріше відправити Ісуса, бо він не був правлячий в тому часі, він не мав першого права. Кін тієї трагічної ночі відправив Ісуса до свого зятя Кайафи. В таку темну ніч в пізню пору, здається, ніхто не наважився б розбудити найбільшого ворога. Але Кайфа не спав він у всьому був свідомий. Він знав, що впій­мали Ісуса і куди Його повели і все, що з Ним робили. Кайфа одягнений в священні ризи сидів на своєму троні. А одягнений він був незвичайно. На голові у нього була золота корона з написом законовчителя. На грудях у нього висіла золота табличка з написом закон і правда. На його одежі висіли дзвінки, які мали нагодувати про десять заповідей Божих.

Прививши Ісуса до Кайяфи, розпочали суд. Вони шукали за що б Його засудити. І приступили два не правдомовних свідки та говорили, що Він казав зруйнує храм цей і Я в три дні його відбудує. Це представили що Він сказав про храм, який Ізраїльтяни будували сорок років. Але Ісус Христос говорив про храм Свого тіла.

Кайяфа все більше допитував, синедріон шукав но­вих свідків і доказів. Тоді Кайяфа піднявся з свого трону та запитав з клятвою: Чи ти Син Божий. Та весь синедріон чекав, затаївши подих, якою буде відповідь Ісуса.

Ісус промовив до Кайяфи: Так ти сказав. Кайяфа роздер свою одежу і сказав: Чого вам ще треба більше. Він хулить Бога. Члени синедріону промовили Повинен умерти. Кайяфа сказав, що краще, щоб одна людина померла за народ ніж весь народ мав би умерти.

Чув Кайяфа про ті чудеса, які творив Ісус і знав усе, що навчав Ісус. Але він не вірив що Ісус є Сином Божим, навіть під клятвою перед Богом він не повірив. Він так як і цей нещасний апостол Юда думав, що Месія, як прийде, та збудує царство на землі, що йому будуть підкорятися всі народи, що єврейський народ буде панувати над усім світом. Він так як і Юда бажав достатків почестей та слави. Але ж то прийшов Месія який горнув до себе бідних та грішних. Та так як апостол Юда Кайяфа наложив на себе руку і так скінчив своє ганебне життя. Панував уже недовго. Він втратив ласку у римлян та був знятий і висланий на безлюддя де серед тяжких мук нагло помер.

Ісуса обтяжили тяжким хрестом і повели на Голгофу. Нас теж тиснуть тягарі хреста життя нашого. Немає на землі людини, яка б не терпіла при виконанні своїх щоденних обов’язків. Добровільно, свідомо підставляймо наші рамена під тягар хреста подібно до Ісуса, щоб і ми заслужили собі на життя вічне в Царстві Небесному…

Високопреосвященний Владика Данило,

Митрополит Черновецький і Буковинський

Але разом з тим, Господь не приховує і того, що і їх, і взагалі всіх християн, чекає така ж доля, як і Його – їх Божественного Учителя: Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: «Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого. Якщо світ вас ненавидить, знай­те, що Мене перше, ніж вас, зненавидів. Якби ви були від світу, то світ любив би своє; а оскільки ви не від світу, але Я обрав вас від світу, тому ненавидить вас світ» (Ін. 15:20, 18 і 19).

І знову, бачачи їх скорботними, Господь утішає їх: «У світі будете мати скорботу; але будьте відважні: Я переміг світ. І вблагаю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, щоб із вами повік перебував, і Сам Я буду з вами до кінця віку. Світ залишу вам, мир Мій даю вам … Хай не тривожиться серце ваше і не лякається» (пор.: Ін. 16: 33; 14:16; пор.: Мт. 28:20; Ін. 14:27).

Господь просить своїх учнів, щоб вони перебували в Ньому і виконували Його заповіді, бо без Нього вони не можуть творити нічого: «Перебувайте в Мені, і Я у вас. Як гілка не може приносити плоду сама від себе, якщо не буде на лозі, так і ви, якщо не будете в Мені. Якщо перебуватимете в Мені, і слова Мої у вас будуть, то, чого б ви не захотіли, просіть, і буде вам. Я йду приготувати місце вам. І … прийду знову» (Ін. 15:4, 7; 14:2, 3).

Господь утішає їх, відкриваючи, що за скорботами піде радість, що їм уготована нагорода в Майбутньому Царстві. І оскільки учнів Його цікавило питання, яким буде Пришестя Господа на землю, то Спаситель сповіщає їм ту Божественну істину, що в кінці світу Він прийде зі славою великою судити живих і мертвих і всіх віруючих в Нього, хто щиро і з покаянням до кінця життя своєї стояв, також сподобіть їх Царства Свого, а невіруючих або тих, хто відкидає Його, також без покаяння до кінця життя стояв, засудить на муку.

«Коли це буде?» (Мт. 24:3) – запитували учні. Але Господь відповів їм, що про день той й годину не знає ніхто, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один (Мт. 24:36). Таким чином, Святе Письмо зберігає в глибокій таємниці і не відкриває нам виразно час Другого пришестя для того, щоб ми завжди дотримували себе в чистоті і непорочності, і повсякчас готові були зустріти Господа.

Тому-то Господь і застерігає учнів: «Тож пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде. Але як було за днів Ноя, так буде й за днів Сина Людського: їли, пили, женилися, виходили заміж, до того дня, коли Ной увійшов до ковчегу, і прийшов потоп і погубив усіх. Так буде і в той день, коли Син Людський з’явиться. Тож пильнуйте» (Мт. 24:42; пор .: Лк. 17: 26 і 27, 30; Мт. 25:13).

У наш час, більш, ніж коли-небудь, потрібно пам’ятати це застереження, бо тепер особливо багато дрімаючих і сплячих. Душевний сон – це не тілесний сон, що зміцнює організм, а навпаки, сон нездоровий, хвороблива сплячка, в якій люди ганяються за суєтою і думають, що вони живуть справжнім життям, забуваючи про душу, про Бога і про Майбутнє Вічне Життя. Для того, щоб глибше вкоренити в нас почуття небезпеки, необхідності неспання і пробудити нашу совість від духовної дрімоти, Господь розповів притчу про десять дів, яку ми чули в сьогоднішньому євангельському читанні.

Ця притча навчає нас тому, щоб, прийнявши віру, ми супроводжували її добрими справами, якими тільки і може підтримуватися наше духовне життя. Нерозумні діви, що вийшли назустріч Нареченому, не приготовили для своїх світильників олію добрих справ. Мудрі ж разом зі світильниками запаслися і добрими справами, щоб гідно зустріти Жениха. Так і наше життя має бути завжди підготованим до зустрічі з Господом, а для цього на всьому його протязі повинні ми невпинно дбати про придбання і збереження живої віри і палкої любові до Бога, Джерела любові, і до ближніх.

Турботи віку цього затьмарюють саму істотну турботу і мету нашого життя – осяяння світлом Христовим, його спасіння і приготовлені до Вічного Царства. Будемо завжди тверезі, щоб увійти в Небесний чертог з мудрими дівами і сподобитися від Господа вічних благ. Амінь.

Архімандрит Кирил (Павлов)

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»