І. Знає Господь, що ти страждаєш, але Його любов зігріє тебе.

Про цього дивовижного монаха можна сказати лише одне – це солодка душа. Солодкість цієї душі відчув не тільки я, а й кожен паломник Святої Гори, який спілкувався з ним. Силуан був високим, кремезним, із великою чорною бородою, і своїм зовнішнім виглядом не одразу приваблював незнайому людину. Але однієї розмови з ним було достатньо, щоб людина його полюбила.

«Господь нас невимовно любить», — говорив кожному отець Силуан. І при цих словах очі його завжди наповнювалися сльозами. Вони були червоні від сліз. Найбільше він говорив про любов Божу до людей. Коли хто-небудь скаржився йому на свою скорботу чи спокусу, Силуан втішав і підбадьорював його словами про любов Божу.

Знає Господь, що ти страждаєш, але Його любов зігріє тебе, як сонце гріє землю. Не бійся, це для твого ж блага.

Він не був суворий до чужих гріхів, якими б великими вони не були. Він говорив про безмірну любов Божу до грішника і спонукав грішну людину до самозасудження. «Якби ми перестали роптати на Бога, то не стали б засуджувати і Його творіння, особливо людей», — говорив Силуан, і очі його наповнювалися слизами.

Але ми нарікаємо на Нього за всі тяготи життя, а тому засуджуємо і Його творіння. Ми нарікаємо на Бога, тому що не відчуваємо Його любові.

ІІ. Так і зі мною сталося.

Так само сталося і зі мною. Йшов я одного разу з монастиря в Дафнії. Збився зі шляху і заблукав у самшитових кущах. Темрява огорнула землю. Я розлютився. І перш за все розгнівався на Бога і крикнув: «Господи, хіба Ти не бачиш, що я заблукав і гину. Врятуй мене!» І раптом почув голос: «Йди весь час праворуч!» Душа моя затремтіла. Ніде ні душі. Я пішов і йшов весь час праворуч, доки не вийшов до Дафнії.

Всю ту ніч я проплакав. Відчув тоді я живе присутність Бога і зазнав Його любов до мене, недостойного. З того часу не дозволив я вже нічому стати між мною і любов’ю Божою.

Ще розповідав нам Силуан про одного молодого чоловіка, школяра, який прийшов на Святу Гору, щоб «шукати Бога».

Він не сказав ігуменові, що не вірить у Бога, а лише про своє бажання залишитися на кілька місяців у монастирі задля відпочинку та духовної користі. Ігумен передав його одному духівнику для опіки. Юнак одразу сказав священику на сповіді, що він не вірить у Бога і прийшов на Святу Гору в пошуках Бога. Духівник розсердився і почав кричати на молодого чоловіка, наголошуючи, як страшно не вірити в Бога Творця і що безбожникам не місце в монастирі.

Юнак приготувався покинути монастир. Але тут його зустрів отець Силуан і почав з ним розмовляти. Молода людина розповіла йому про свої муки та про те, що привело її на Святу Гору. Отець Силуан дуже доброзичливо відповів йому: «Це не страшно. Так зазвичай буває з молодими людьми. Це й зі мною було. У юності я вагався, сумнівався, але любов Божа просвітила мій розум і пом’якшила серце. Бог тебе знає, бачить і безмежно любить. З часом ти це відчуєш. Так і зі мною було.

Після цієї розмови в юнака почала міцніти віра в Бога, і він залишився в монастирі.

ІІІ. А ти люби його

Один чернець поскаржився отцю Силуану на думки, що не може спостися на Святій Горі, і тому зважився він покинути монастир і піти у світ. Отець Силуан відповів йому так на скаргу:

«І до мене приходили такі ж думки. Але я молився Богу про допомогу; сильно молився. І любов Божа послала мені такі думки: якщо стільки святих догодили Богу і спасли свої та чужі душі на Святій Горі, то чому ти не можеш?»

Інший поскаржився йому, що ігумен монастиря його не любить.

«А ти люби його, – відповів Силуан, – молись старанно за свого ігумена щодня і повторюй: «я люблю мого ігумена, я люблю мого ігумена»; і коли в тобі розгориться любов до ігумена, він почне тебе любити».

Цей дивовижний духовний отець був простим монахом, але багатим у любові до Бога та ближніх. Сотні монахів зі всієї Святої Гори приходили до нього, щоб зігрітися вогнем його палкої любові. Але особливо сербські монахи з Хіландара та Постниці любили його. В ньому вони бачили свого духовного отця, який відроджував їх своєю любов’ю. І всі вони тепер глибоко відчувають біль розставання з ним. І довго, довго пам’ятатимуть вони любов отця Силуана та його мудрі поради.

І отець Силуан дуже допомагав мені духовно. Я відчував, що він молиться за мене. Щоразу, коли я бував на Святій Горі, поспішав побачитися з ним. У монастирі він ніс тяжке послух. Він завідував складом, і в його віданні перебували ящики, скрині, мішки та все те, чим був наповнений магазин. Ми говорили з ним про те, що російські ченці дуже обурюються тиранією, яку вчинили московські більшовики над Церквою Божою.

IV. Господь безмежно любить усіх.

І ось що розповів отець Силуан:

«Спочатку я й сам обурювався цим, але після тривалої молитви мені відкрилися такі думки: Господь безмежно любить усіх. У Його віданні — всі часи та причини всього. Заради якогось майбутнього блага Він допустив ці страждання народу в СРСР. Я не можу цього збагнути і не можу цього зупинити. Мені залишається лише любов і молитва. Так я говоритиму й обуреній братії. Ви можете допомогти народу лише любов’ю та молитвою. А обурення та злість на безбожників не виправлять справи».

І ще є багато й багато того, що я чув сам від отця Силуана та дізнався про нього від інших. Але хто б міг усе це записати та обчислити? Книга його життя вся списана бісером мудрості та золотом любові. Це велетенська, нетлінна книга. Тепер вона закрита, і руками його ангела-охоронця представлена перед вічним і праведним Суддею.

А вічний і праведний Суддя скаже душі, яка так багато полюбила Його на землі: «Вірний слуга Мій, Силуане, увійди в радість Господа Твого». Амінь.

Святитель Миколай Сербський

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

1.

Але врешті-решт, коли вони покаялися, царем став Кир, про якого можна сказати, що він повівся краще, ніж сини Ізраїлеві, що опоганили жертовні святині. Бог змінив образ думок Кіра та зробив його віруючим в Бога Небесного. І ось, Кір дарує ізраїльтянам свободу, дає їм гроші, дерево для будівництва храму, зводить їм стіни навколо Єрусалима і проявляє таку доброту та таке благоговіння, якого, нехай буде дозволено сказати, не виявляли навіть [самі] ізраїльтяни (1Езд. 1:1 і нижче). І все тому, що народ покаявся і змінився (2 Езд. 8:88-92). Бачите, як покаяння сприяє зникненню зла!

2. Бувають випадки, коли хтось нечасто ходить до церкви, але має в собі благоговіння, доброту, і тому Бог знаходить Собі місце і мешкає в ньому. Якби ці люди брали участь в таємничому житті Церкви, то вони б досягли неабияких успіхів в житті духовному. А інші ходять в храм, сповідаються, причащаються, роблять все, що потрібно, і, проте, Бог не знаходить Собі місця, щоб вселитися в них, оскільки в них немає смирення, доброти, справжнього покаяння. Для того, щоб прийти до належного улаштування, однієї сповіді перед духівником недостатньо. Повинно бути і покаяння. І кожну молитву треба починати зі сповіді Богу. Не так, звичайно, щоб, не перестаючи, плакатися: «Я такий, сякий, такий собі!» – а потім продовжувати свою стару пісню. Це не переживання гріха. Переживаючи, людина стає хоч трохи, але краще.

3. Коли людина перестає молитися, віддаляється від Бога і стає, як віл: працює, їсть, спить. І чим більше вона віддаляється від Бога, тим гірше стає. Серце охолоджується, і потім вона вже зовсім не може молитися. Щоб прийти в себе, серце повинно пом’якшити та звернутися до покаяння, розчулитися.

Преподобний Паїсій Святогорець

4. Слава Господу, що Він дав нам покаяння, і покаянням всі ми спасемося, без винятку. Чи не врятуються лише ті, які не хочуть каятися, і в цьому я бачу їх відчай, і багато я плачу, шкодуючи їх. Вони не пізнали Духом Святим, яке велике Боже милосердя. А якби кожна душа знала Господа, знала, як сильно Він нас любить, то ніхто не тільки не зневірився б, але навіть і не поремствував б ніколи.

5. Господь милостивий, і нам Дух Святий дає силу бути милостивими. Брати, змиримося і покаянням отримаємо собі милосердне серце, і тоді побачимо славу Господню, яка пізнається душею і розумом по благодаті Святого Духа.

6. Ось знак прощення гріхів: якщо ти зненавидів гріх, то пробачив тобі Господь гріхи твої.

7. Покаяння повинно бути єдиним шляхом нашим до Бога. Покаяння властиво відроджувати нас і робити подібними Самому Христу. … Коли нам приходить якась думка, яка не відповідає закону Євангельському, ми говоримо: «Господи, зціли мій розум». Коли в серці нашому з’являються роздратування або подібне, ми говоримо: «Господи, зціли моє серце». Це приймає загальний характер боротьби, і ми безмовно, але кричимо нутрі: «Господи, зціли мене … Прийди до мене, що лежить на землі, і підними мене від моїх низьких думок і пристрастей, від низьких рухів серця мого!» Так проходить наша боротьба.

Преподобний Силуан Афонський

8. Не дивно, що біжить спотикається. Йому потрібно тільки мати терпіння і покаяння кожну мить. Тому постійно приноси покаяння, коли тих, хто грішить, і не втрачай часу. Бо чим більше гаєшся, з тим щоб попросити вибачення, тим глибше дозволяєш лукавому пускати в тобі коріння. Не дай йому посилюватися тобі на шкоду. Отож, не впадай у відчай, падаючи, але, піднімаючись, з ретельністю приноси покаяння, кажучи: «Прости мене, Христе мій, я людина і немічний».

Старець Йосип Ісіхаст

9. Покаяння має велику силу. Воно вугілля перетворює в діамант, вовка – в ягнятка, зухвалу людину робить святою. Воно зробило кровожерного розбійника першим мешканцем Раю! Саме тому, що покаяння має таку силу, диявол робить все можливе, щоб відвернути від нього людину. Цим пояснюється те, що так багато людей виступає проти покаяння та сповіді.

Дехто каже так: «Я ж знаю, що все одно знову зроблю цей гріх, так навіщо мені йти і сповідатися?»

Брат, гріх – це як хвороба! Хворієш не один раз. Можна багато раз хворіти однією і тією ж хворобою. Але кожен раз, захворівши, ти йдеш до лікаря і приймаєш ліки, які він тобі виписує. Так і з нашою душею. Кожен раз, коли тебе вражає хвороба – нехай вона одна і та ж, – поспішай покаятися і сповідувати гріх. Прийде час і ліки благодаті абсолютно зцілить твою хворобу.

Архімандрит Єфрем Філофейський  

10. Початкова ступінь покаяння – це жаль про вчинені помилки, наступна ступінь – виправлення помилкової дії, яке стало причиною порушення заповіді. … вся діяльність людини бере початок від розуму. … За неправильними помислами слідують настільки ж неправильні вчинки. Покаяння в буквальному сенсі означає звернення розуму до попереднього стану, тобто до правильного порядку речей.

Старець Йосип Ватопедський

Святий говорить:

Людина впадає в замилування, оману, або через недосвідченість, або по гордості. І якщо через недосвідченість, то Господь швидко зцілює хворого, а якщо по гордості, то душа буде довго страждати, поки не навчиться смиренню, і тоді вона буде зцілена Господом.

І. Небезпеки

а) Помисли і демони

Як люди входять в будинок і виходять з нього, так само думки приходять від демонів, і вони знову можуть піти, якщо ми їх не приймемо.

Якщо ваш помисел говорить вам, щоб ви зробили крадіжку, а ви слухаєте його, ви тим самим даєте демону владу над собою. Якщо ваш помисел говорить вам їжте багато, поки ви не насититеся, і ви їсте багато, то демон знову панує над вами. Отже, якщо вас переможе якийсь пристрасний помисел, то ви зробитися житлом демонів.

б) небезпечне світло

Якщо ви бачите світло всередині або навколо себе, не вірте в нього, якщо ви в той же час не маєте благоговіння до Бога і любові до ближнього. Але не бійтеся, а змиріться, і це світло зникне.

Якщо ви бачите бачення, образ або сон, не вірте йому, бо, якщо це від Бога, то Господь просвітить вас у цьому. Душа, що не прийняла Святого Духа, не може зрозуміти, звідки прийшло бачення. Ворог викликає в душі «солодке почуття», змішане з марнославством, і звідси замилування стає явним.

Отці кажуть, що коли бачення від ворога, душа ніяковіє або боїться. Але це трапляється тільки з смиренною душею, яка вважає себе негідною для дій. Однак марнославний може не відчувати ні страху, ні розгубленості, бо він бажає видінь і вважає себе гідним, і тому його легко може обдурити ворог. Небесне пізнається Святим Духом, а земне – природним міркуванням. Помиляється всякий, хто намагається пізнати Бога природним розумом, наукою, бо Бог пізнається тільки Святим Духом.

ІІ. Протидія

Преподобний Силуан в лікуванні хвороби замилування, помилки, слід триматися позиції отців. Але він також говорить з особистого досвіду. Покаяння, смиренність, сповідь духовному отцю – ефективна зброя для боротьби з помислами і спокусами, які можуть привести до омани, замилування.

Він говорить про протидію замилуванню:

а) Покаяння

Якщо ви почнете з належного покаяння, то демони почнуть тремтіти і будуть змушені піти.

б) Смирення

Боріться з ворогами за допомогою смирення.

Коли ви бачите, що чужий розум бореться з вашим розумом, то змиріться, і війна закінчиться.

Якщо вам довелося побачити демонів, не бійтеся, а змиріться, і демони зникнуть. Але якщо ви злякалися, вам не уникнути шкоди. Будьте хоробрі. Пам’ятайте, що Господь бачить вас, якщо ви сподіваєтеся на Нього.

Але щоб душа знайшла спокій від демонів, вона повинна змиритися і сказати:

- Я гірше всіх, я найнещасний більш, ніж будь-яке творіння, і будь-яка тварина.

в) Духівник

Якщо ви бачите вашим розумом демонів, то змиріться, і постарайтеся не бачити, і як можна швидше біжіть до свого духовного старця, якому ви віддані. Розкажіть йому все, і тоді Господь помилує вас і врятує від замилування. Але якщо ви думаєте, що знаєте більше про духовне життя, ніж духівник, і перестанете розповідати йому про те, що з вами відбувається, то через цю гордість неминуче поступитися якесь спокусі, щоб її здійснити .

Ми помиляємося, коли думаємо, що ми мудріші і досвідченіші інших, навіть нашого духовного отця. Так я думав через недосвідченість і тому страждав. І я дякую Богові від усього серця, тому що таким чином Він упокорив мене, і вмовляв мене, і не позбавив мене Своєю благодаттю.

І тепер я думаю, що без сповіді духівнику неможливо позбутися помилки, замилування, бо духівнику Бог дав благодать в’язати і вирішити.

Виклад преподобним Силуаном того, що таке замилування, оману – це точний рентгенівський знімок людини, яка потрапила в замилування, оману, хворобу помилки, та лікування від неї, корисний для тих, хто прагне звільнити тих, хто пристрастився до «духу помилки» (1 Ін. 4:6) і піддається «дії омани» (2 Сол. 2:11).

архімандрит Хризостому Майдоні, голова Духовної Ради PEG

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»