КИЇВСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я » святитель Петро Могила

СЛУЖЕБНИК І ТРЕБНИК АРХІЄРЕЙСЬКИЙ 1632 року: КОДИКОЛОГІЧНИЙ ОПИС

admin — Fri, 29 May 2015 08:20:28 +0000

Служебник і Требник архієрейський, що зберігається в зібранні рукописів бібліотеки Софійського собору (ф. 312, № 60), є списком друкованого видання Служебника, створеного Петром Могилою. В сферу інтересів такої багатогранної особистості, якою був Київський митрополит – політичний та церковний діяч, дипломат, богослов, просвітитель, – входила також важлива робота з виправлення, упорядкування та уніфікації книг богослужебної практики. Служебник, або Літургаріон, який містить чинопослідування трьох літургій – Василія Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Двоєслова, а також основні таїнства та чини, котрі здійснює в церкві архієрей, був представлений на київському помісному соборі 1629 р., ухвалений митрополитом Іовом Борецьким та надрукований утому ж році. Пізніше, у 1639 р., вийшло друге видання Служебника,яке зазнало деяких доповнень. Протягом двох століть цією книгою,разом з відомим Требником Петра Могили 1646 р., керувалося православне духовенство Речі Посполитої, а згодом – Російської імперії.

Починаючи з XIX ст. рукопис протягом двох століть привертавувагу дослідників, надаючи багатий матеріал для все нових відкриттів серед книгознавців, мистецтвознавців, істориків, студії якихнадавали інколи дуже суперечливі висновки щодо писців, замовників та місця створення кодексу. Перше задування, а також перший стислий палеографічний опис рукопису належить М. Петрову [1];опис містить перелік основних відомостей про кодекс: кількістьсторінок за пагінацією XVII ст., приналежність відтисненого гербаоправи Петру Могилі, власницький запис святителя, наявність акварельних малюнків. Питання, пов’язані з особами, згаданими в записі, та, здебільшого, особливості мистецького оформлення ілюстрованого кодексу були висвітлені у статтях П. Попова, Г. Логвина,Н. Шамардіної, П. Жолтовського [2]. Глибокий переконливий аналіз щодо особистості замовника рукопису львівського дворянина Івана Боярського міститься в роботі В. Александровича та І. Мицька [3].

За сучасною фоліацією, проставленою олівцем у XX ст., у кодексі 269 арк. Чисті аркуші: 3, 152–155, 204, 205, 228, 229, 234–237, 247–269. Пагінація часу створення рукопису (с. 143–146, 1–142, 147–500) проставлена чорним чорнилом на відповідних арк.3–252 зв. сучасної фоліації, арк. 253–269 не мають пагінації XVII ст. Вільні аркуші форзаців, верхній та нижній, не пронумеровані.

Як показники ідентифікації та збереженості рукопису наводимо інципіт та експліцит – фактичні початкові та кінцеві слова тексту:

Інципіт. «Oглавленїє вєΣеи в книзΔ сеи oбрΔтаємых»

Експліцит. «и всoe воoe єго оукрпит въ днь брани : и (н) и пр(с)но :».

Кодекс написаний на 33 зошитах. Слід зазначити, що сигнатура (нумерація зошитів) проставлена літерами латинського алфавіту (А–Z, Aa–Ii), кіновар’ю, починаючи з арк. 5 сучасної нумерації (с. «1» за первісною пагінацією). На відміну від переважної більшості зошитів, які складаються з 8 аркушів, у зошиті «О» (XIV) –9 арк., а в останньому, не пронумерованому зошиті XXXIII – 6 аркушів. Арк. 268 і 269 є аркушами нижнього форзаца. Арк. 3, 4 (с.143–146) є подвійним аркушем (повний аркуш, згорнутий навпіл)і за пагінацією повинен бути розміщений між арк. 75 і 76 у зошиті «I». Арк. 1 є титульним.

Зошити перешивалися, вірогідно, при новому оправленні; деякі аркуші підклеєні, арк. 13 відривається.

Рукопис написаний церковнослов’янською мовою української редакції на папері у 2° (200 х 392), на якому є філігрань лілея. Тотожний аналог водяного знаку встановити не вдалося; тип цієї філіграні за довідниками можна віднести до хронологічних меж1622–1646 рр. Водяний знак за конфігурацією подібний до знаків Каманін № 613 (1622 р.), № 618 (1627–1628 рр.) [4], але ці знаки меншого розміру, за розміром же він схожий до Каманін № 632–635, Lauсevicus № 2067 (1646 р.) [5], але ці знаки дещо іншого рисунка. Таким чином, аналіз філіграней підтверджує датування кодексу, яке зазначене на титульному аркуші.

Основний текст написаний у два стовпці розміром 92–95 і 87–9 х35. Стовпці обведені в геометричні рамки, крім тексту на арк. 244 зв.,245. На арк. 2–2 зв. текст не розділений на стовпці, обведений у подвійну рамку розміром 19 х 31. Кілька аркушів розкреслені рамками, але вони не заповнені текстом: арк. 20, 20 зв., 152–155 зв.,197 зв., 203–205 зв., 228–229 зв., 233 зв.–237 зв., 246–261 зв.

Колонтитул із назвою частини написаний кіновар’ю. Пропуски тексту, редакторські правки тощо додані на полях дрібним півуставом і скорописом.

Текст Служебника і Требника написаний українським стилізованим уставом з елементами півуставу. На кількох аркушах трапляється півустав, середнього розміру (арк. 174–175 зв., до другої третини другого стовпця, 178 від половини другого стовпця – 179до половини другого стовпця). Чорнило темно-коричневе, заголовки,ініціали кіноварні.

Кодекс має багате художнє оздоблення, що починається з титульного аркуша (арк. 1), який оформлений складною композицією в рамці в ренесансному стилі. Вгорі – півмісяць зі стрілою і двома зірками з боків, сфера з хрестом, фігури двох ангелів, у центрі – заголовок «Служебникъ и требникъ архїерейскии», виконаний кіновар’ю, під ним – тонкий орнамент золотом, і нижче – запис чорнилом писця з інформацією про себе та про замовника ІванаБоярського: «новоисправленъ многогрΔшным Іo: Боaр(т?)ским.ЛΔта Хвˆа аˆ хлˆв: (1632 р.) Лаврентїй Яцкович пісал:». З боків від заголовка розміщені фігури Іоанна Предтечі та євангеліста Іоана Богослова, знизу – зображення Тайної Вечері, під нею – дрібний кіноварний напис: «пїйте † неoe вси се є(сть) кро(в) моoe». Рамка виконана зеленою фарбою, фон – сірою, фарби зображень: жовто-гаряча, бордова, коричнева, червона, темно-рожева, синя, зелена,світло-рожева, світло-зелена. П. Попов вважав згаданого в запису Івана Боярського укладачем, а Лаврентія Яцковича – оздоблювачем [6], хоча в запису характер участі останнього вказаний достатньо ясно – «пісал».

Кожну частину відкривають мініатюри в аркуш із зображеннями трьох святителів, що розміщуються на лівому боці розворотів аркушів: Василія Великого, Іоана Златоуста і Григорія Двоєслова. На арк. 4 зв. зображений Василій Великий із написом вгорі «Свoeтый Васілїе Великїй», мініатюра – в подвійній рамці коричневогокольору з рослинним орнаментом. На арк. 33 зв. – Іоанн Златоуст і з написом вгорі заголовними літерами «СТЫЙ ІOАННЪ ЗЛАТОСТЫЙ», мініатюра – у вузькій червоній рамці. На арк. 110 зв.зображений Григорій Двоєслов, над зображенням – напис заголовними літерами «СВOEТЫЙ ГРИГОРІЕ», мініатюра – в подвійній рамці з рослинним орнаментом всередині. За прийнятою в науці думкою, вперше висловленою Павлом Поповим, зображення Іоана Златоуста має безсумнівну портретну подібність з Петром Могилою [7].

Усі мініатюри виконані фарбами та золотом. Для двох мініатюр зразками послужили гравюри в стародрукованих виданнях (гравер – Памво Беринда): гравюри із зображенням Іоанна Златоуста і Василія Великого, зафіксовані у виданні 1604 р. друкарні Федора Юр’євича Балабана, м. Стрятин, та у виданні 1620 р. Києво-Печерської лаври (№ 357, 358 і № 406, 407 відповідно за каталогом «Украинские книги кирилловской печати XVI–XVIII вв.») [8]. Мініатюри відтворюють лише фігури двох святителів, сюжетне рішення їхніх рамок і фону значно відрізняється від гравюр.

Над заголовком кожної частини розташовані заставки – двоконтурні кіноварні плетінки, деякі в таких самих двоконтурних кіноварних рамках (арк. 5, 15, 76, 130, 134, 149 зв., 156, 159, 166 зв.,194, 200 зв., 206, 220, 230), інші без рамок (арк. 2, 130, 133, 135 зв.,138, 141, 143 зв., 146, 164 зв., 198, 238, 244). На двох аркушах заставки та рамки розфарбовані: на арк. 76 рамка зафарбована зеленим, фон – синім, сама заставка – коричневою та світло-зеленою фарбами, наарк. 111 – рамка синя, фон – яскраво-зелений, сама плетінка зафарбована синьою, світло-коричневою та малиновою фарбами.

Початкові аркуші великих розділів прикрашені орнаментальними бордюрами, уписаними у рамки. На арк. 22 бордюр з різнокольорових квітів, уписаний в синю рамку, на арк. 76 тератологічний орнамент з рослинними елементами у подвійній рамці коричневого кольору, на арк. 111 рослинно-тератологічний орнамент у рамці. Рамки та бордюри разом із заставками складають єдину композицію,і розворот – на арк. 111, де орнамент рамки мініатюри на лівому боці повторюється на правому аркуші з текстом початку розділу.

Ініціали рукопису кіноварні, двох типів: двоконтурні плетінки,подекуди вписані у кіноварно-чорнильну рамку (арк. 173) та з елементами рослинного орнаменту. Заголовки великих розділів виконані вузькою довгою в’яззю, дрібних розділів – широкою; подекуди заголовки прикрашені з двох боків кіноварними чотирилисниками.

Кінцівки в усіх розділах та частинах плетеного рослинно-геометричного кіноварного орнаменту, на арк. 135 – кіноварна квітка.

Навпроти деяких місць тексту, де йдеться про благословення архієреєм людей трикирієм та дикирієм, на бічних полях розміщуються маленькі кіноварні зображення цих свічників (38 зв., 39, 42, 52).

Далі наводимо постатейний зміст Служебника та Требника архієрейського в орфографії оригіналу (виносні літери подаються в рядку, титла не розкриваються):

Арк. 2–2 зв. Перелік розділів («Oглавленїе веcей в книзъ сей oбръаемых»).

Арк. 5–9. «Молитви вечернія».

Арк. 9–14 зв. «Молитвы утрьнія».

Арк. 15–16. «Eпусты повседневныя».

Арк. 16– 19 зв. «Eпусты на праздники».

Арк. 22–75. «Иже во стˆых †ца нашего Іoанна Златоустаго архіеп(с)па Костантина града бж(с)твеннаz литWргїя стˆльская».

Арк. 76–109 зв. «Wставъ бж(с)твнныя службы иже въ стых †ца нашего Василія Великаго архїеп(с)па Кесарїа Каппадокїйскїа».

Арк. 111–129 зв. «Уставъ бж(с)твнныя службы Преждесенных».

Арк. 130–132 зв. «Въслдованїе над растворенїемъ і oсˆoенїем стˆаго великаго м√ра».

Арк. 133–133 зв. «Чинъ oсoенїя съсWдов црˆквных дїскоса и чаши стˆое».

Арк. 134–135. «Уставъ р÷коположенїя стл(с)каго».

Арк. 135 зв.–137 зв. «Устав на поставленїе свoеносца».

Арк. 138–140 зв. «Устав поставленїя чтеца и пвца».

Арк. 141–143. «Уставъ бываемый на поставленїе подїакона».

Арк. 143 зв.–146. «Уставъ бываемый поставленїю дїакона».

Арк. 146–149. «Уставъ бываемый поставленїю въ пресвітерство».

Арк. 149 зв.–151. «Устав на поставленїе архїмандрїта».

Арк. 151 зв. «Уставъ и чинъ бываемый на поставленїе еп(с)па». (тільки заголовок, текст відсутній).

Арк. 156–158 зв. «Чинъ извръженїя с нч(с)каго».

Арк. 159–164. «В ндˆлю аˆ сто великаго поста заповед православїю».

Арк. 164 зв.–166. «Начало oснованою цркви и потченїе кр(с)ту».

Арк. 166 зв.–193 зв. «Уставъ и чинъ бываемый на oсoенїє цркви».

Арк. 194–197. «Чинъ на oчиoенїе цркви». Містить також молитву на «oснованїе цркви».

Арк. 198–200. «Чинъ oсoенїя антімисовъ».

Арк. 200 зв.–202 зв. «Уставъ и чинъ бываемый o позибленіи трапезы».

Арк. 206–219 зв. «В недлю н стго дха».

Арк. 220–227 зв. «Въслдованїе великаго oсoенїя стхъ бгоaвленїй».

Арк. 230–232 зв. «Млˆтвы праалныи на всoeку клoeтв÷ и †лученїе».

Арк. 232 зв.–233. «Сїа дїаконства за усопших».

Арк. 238–242. «Млˆтвы на всoeку потребу».

Арк. 242–243 зв. «Млтва за црoe и за воинство его».

Арк. 244–246 зв. «Чинъ oсщенїя хоруви и воем на брань бл(с)венне».

На арк. 129 зв., 133 зв. після кінцівок дописані доповнення до тексту.

Книга містить два власницьких записи: на арк. 5 запис скорописом XVII ст., чорним чорнилом: «Сиz Книга есть власна мн(с)тра Сто Софїйскаго Кіевского да не дерзнет никто еΔ † тои Стои oбители Софїйской †далити анафеми такового предаетъ, дерзновеннаго». На думку П. Попова, цей запис є власноручним записом самого П. Могили, але достатньо переконливі аргументи на користь цього відсутні. До того ж слід додати, що за етикетом того часу архієрей такого статусу, яким був Моглила, не міг не вказати свого імені при даруванні або вкладанні до церкви. На нижньому полі арк. 1 почерком XIX ст., чорним чорнилом – «Кіево-Софійской Бібліотеки, 1887 г. (отыскана въ семъ году)», такий самий запис без другої частини на арк. 10, 20: «Кіево-Софійской бібліотеки. 1887».

На бічних полях кодексу зустрічається штамп «Кієво-Софійскаго Кафедрал. Собора», на арк. 1, 2 з номером «647», на арк. 2, 77, 131, 233 – без номера.

Оправа рукопису з тисненої шкіри червоно-коричневого кольору, не первинна; рукопис перешивався, наявні сліди від первинних швів та проколів. На верхній кришці середник відтворює герб Петра Могили: щит розбитий на дві частини і розсічений натри. У першій чверті – герб Молдавії (голова бика з кільцем в роті,над нею – зірка і вище – корона); у другій чверті – польський герб Єліта (три перехрещених списи); в третій чверті – герб Валахії(птах, який летить вліво і несе у дзьобі хрест, над ним – корона); у четвертій – польський герб Новина (чаша, в яку поставлений меч). Середня смуга розбита на дві частини, у верхній – дві перехрещені шаблі, у нижній – польський герб Остоя (меч між двома півмісяцями). Над щитом розміщується архієпископська (кардинальська) шапка, під нею – хрест, з правого боку – хрест, з лівого – архіпастирський жезл. З обох боків щита розміщені літери: ПМ (Петро Могила) / ПА (православний архієпископ) / МК (митрополит Київський) / ЕК (екзарх Константинопольський) / АП (архімандрит Печерський). Герб може бути датованим не раніше 1633 р., коли польський король Владислав затвердив обрання Петра Могили митрополитом Київським 12 березня 1633 р., саме ж висвячення Могили на митрополита відбулося в Львові в квітні 1633 р.

За переконливими висновками дослідження львівських мистецтвознавців та книгознавців В. Александровича та І. Мицька,рукопис був виконаний в Львові на замовлення львівського дворянина Івана Боярського, який тимчасово передав книгу Петру Могилі. Дослідники наводять слова заповіту Боярського, складеного 7 грудня 1633 р., про Служебник: «Його милість Петро Могила взяв від мене писаний і добре споряджений великим коштом і працею Понтифікал мій руський позиченим способом – то й прошу, аби їх милості панове виконавці від його милості відібрали і паніматці віддали» [9]. Таким чином, через деякий, досить нетривалий час після свого написання у 1632 р. рукопис опинився у Петра Могили: судячи з датування заповіту – не пізніше 7 грудня 1633 р. Дослідники припускають, що це могло відбутися в Львові за час перебування там Могили з приводу свого висвячення на митрополита 24–27 квітня.

Після смерті Івана Боярського, – встановлено, що це було не пізніше 1635 р. [10], – митрополитом з невідомих причин не було повернуто Служебника родині власника. Натомість Могила замовляє в Києві нову оправу зі своїм гербом і дарує рукопис Софійському собору. Відомо, що якраз у цей час (1643 р.) Могилою було розпочато відбудову собору після тривалого часу запустіння протягом перебування Софії у власності уніатів, а також утворено при соборі невеликий чоловічий монастир. Вірогідно, саме з приводу цих подій й було прийняте рішення про передачу Служебника і Требника до Софії.

Оправа рукопису була, очевидно, зроблена в Києво-Печерській лаврі. Про це побіжно свідчить комплект друкованих грецьких місячних міней київського видання 1628 р., який Могила подарував у 1641 р. у КПЛ [11]. На титульних аркушах видання зберігся дарчий запис «Петръ Могила а(р)хіеп(с)пъ Кїевскїй в лі(т) ахма». Тиснення оправ міней до дрібниць схоже до оправи Служебника архієрейського 1632 р.: той самий герб, набір літер та їхнє розміщення ідентичні, але всі складові елементи меншого розміру. До того ж слід зазначити, що відтиснення косинців оправ міней та Служебника зустрічаються на оправах рукописів зібрання Києво-Печерської лаври, які зберігаються в ІР НБУВ.

Унікальний рукопис з неабиякою історією ще чекає на нові студії, пов’язані з колом питань з історії свого виникнення та історичної долі, походження та стилістичного рішення мініатюр у світі вивчення традиції української іконографії та багато інших.

1. Петров Н. Краткое обозрение рукописей Киево-Софийской библиотеки // Чтения в историческом обществе Нестора Летописца. – К., 1902. – Кн. 15. – Отд. 5. – C. 34; Он же. Описание рукописных собраний, находящихся в Киеве. – М., 1904. – Вып. 3. – С. 17.

2. Попов П. Невідомий прижиттєвий портрет Петра Могили // Народна творчість та етнографія. – 1969. – № 6. – С. 41–46; Логвин Г. Забутий шедевр XVII ст. // Образотворче мистецтво. – 1970. – № 5. – С. 18–19; Шамардина Н. До питання про раннє бароко в українському живописі: Нові сторінки творчості Миколи Петрахновича // Українське бароко та європейський контекст. – К., 1991. – С. 170–172; Жолтовський П. Український живопис XVII–XVIII ст. – К., 1978. – С. 29.

3. Александрович В., Мицько І. Архієрейський Служебник і Требник Івана Боярського. Нова інтерпретація рукописного кодексу 1632 року // Пам’ятки України. – 1993. – № 1/6. –С. 83–84. У статті наведено повну історіографію щодо рукопису Служебника і Требника архієрейського.

4 Каманін І., Вітвіцька О. Водяні знаки на папері українських документів ХVІ–ХVІІ вв. (1566–1651). – К., 1923. – 144 с. з табл.

5. Lauсeviсus E. Popierus Lituvoje XV–XVIII a. – Vilnius, 1967. – 577 s.

6. Попов П. Вказ. пр. – С. 41–46.

7. Там само.

8. Украинские книги кирилловской печати XVI–XVIII вв. : Каталог. – М., 1976. Вперше про зв’язок мініатюр зі Служебником, надрукованим в Стрятині, згадав Г. Логвин: З глибин: Давня книжкова мініатюра XI–XVIII століть. – К., 1974. – С. 164–165.

9. Центральний державний історичний архів України в м. Львові, ф. 9, оп. 1, спр. 118, арк 1465; спр. 384, арк. 1399; цит за вид. Александрович В., Мицько І. – С. 79.

10. Александрович В., Мицько І. Вказ. пр.– С. 83.

11. НБУВ, Відділ бібліотечних зібрань та історичних колекцій. – III, 3/14.

О. А. Іванова,

канд. філол. наук, Національна бібліотека України

імені В. І. Вернадського

ЯК КИЇВСЬКЕ ПРАВОСЛАВ’Я МОЛИЛОСЯ ЗА СВОЄ ВІЙСЬКО ТА ПЕРЕМОГУ НАД ВОРОГОМ

admin — Fri, 06 Jun 2014 09:56:34 +0000

«Наша боротьба не проти крови i плотi, а проти начальства, проти влади, проти свiтоправителiв темряви вiку цього, проти духiв злоби пiднебесних».

Еф. 6:12

Наше Святе Київське Православ’я ніколи не покидала воїнів, які ішли на оборону Правди Христової, свободи і незалежності своєї Держави. Вже в перших древніх богослужбових рукописах ми знаходимо повчання як потрібно молитися за перемогу над ворогом, приводяться різни молитви та служби. У цієї невеликої статті ми спробуємо класифікувати таки древні молитви та правила. Маємо надію, що ці приклади, які ми зібрали, знайдуть своє місця в сучасної молитовної практиці православних священиків і вірних київської традиції.

1. Молитви на підставі Біблійних текстів

1.1. Псалтир

По нашому міркуванню, найбільш древніми молитовними правилами в часі війни за перемогу над ворогом було читання Псалтирі. Саме таки указівки ми знаходимо в найбільш древніх богослужебних рукописах, які датуються XIV – XV ст. Хоча, більшість істориків, вважає таки молитви більш древніми, які увійшли в ужиток Київського Православ’я ще в часі князя Оскольда та святої благовірної княгині Ольги.

Згідно нашої рукописної спадщині та православної традиції, сьогодні можемо вилучить кілька варіантів молитов та співів воєнного часу:

1) Групи псалмів. Цім групам, по нашому міркуванню, можна дати загальну назву «Молитовне правило в оборону від ворогів». Данні групи формувалися на підставі тлумачень Святих Отців Церкви, і виглядали наступним чином: а) 7, 9, 40; б) 35, 25, 42; в) 2, 3, 26, 36, 37; г) 39, 49, 53, 58, 139.

Требо відзначити, що порядок груп, який ми привели вище, є доволі умовним та сформовані згідно сучасних традицій Сербської та Болгарської Православних Церков, хоча власне групи знаходять своє відображення і в списках Київського Православ’я.

Щодо самого формування груп, то нами подана найбільш розповсюджена редакція. Хоча сам набір псалмів, які включені в усі чотири групи, традиційний для більшості Православних Церков.

2) Окремі псальми. Тут ми мусимо відразу позначити 90-й псалом, як традиційний та широко представлений у всіх богослужбових текстах військової тематиці. Але в текстах і варіантах Київського Православ’я ми зустрічаємо варіанти, коли вірші 90-го псалма «розділялися» приспівами. Таки варіанті приспівів ми знаходимо в деяких рукописних богослужбових збірниках XVІІ ст., а також у преподобного Амвросія Оптинського – це «Господи! Будь Суддею тих, що змагаються зі мною, і побори тих, що бажають побороти мене» (Пс. 34:1); або «Нехай відступлять осоромленими ті, що шукають загибелі моєї» (Пс. 69:4а); або «Господь – моя сила і пісня моя, і став моїм спасінням» (Пс. 117:14).

На нашу думку, варіантів приспівів до 90-го псалма можливо було і більше, бо, аналізуючи зміст віршів Псалтирі, можна відшукати значно більш відповідних віршів-приспівів.

Другим псалмом, який читався в часі нападу ворогів, був 26-ї псалом. Саме про нього, як про найліпший захист від ворогів бачних і небачних, каже преподобний Амвросій Оптинський і посилається при цьому на «приклад древніх отців». Можемо міркувати, що цей псалом був не тільки приватною (тихою) молитвою, але і співався (як з приспівами, так і без них), а також увіходить у склад групи військових молебнів.

Нарешті 17-й псалом читався як подяка в перемозі над ворогом. Він, як і 26-й псалом, також увіходить у склад групи військових молебнів.

Крім вищезгаданих псалмів «військової групи», у чинах Требника святителя Петра Могили ми знаходимо ще кілька псалмів: 34 – чин освячення військової зброї; 143 – чин освячення військової хоругви; 17 з приспівом «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог» – теж у чині освячення військової хоругви; 14 та 20 – у молебні за перемогу над ворогом.

3) Обрані псальми. Таких псалмів-співів існувала дуже багато. Вони використовувалися як окремо, у якості співу або приватної молитви, так і в складі групи військових молебнів. Для прикладу, по різним джерелам, відновили один з прикладів такого обраного псалма під умовною назвою «Пісня оборонців Правди».

1.2. Молитви на підставі текстів книг Старого Заповіту

Окрему групу молитов (молитовних співів) складають тексти, які є збірником віршів з різних книг Старого Заповіту, які часто теж називають «обраними псалмами».

По свідченню шерега російських дослідників, зокрема доктора наук І Чечурова, подібних молитов (співів), які складаються з віршів Старого Заповіту, у рукописних збірниках ще візантійського періоду ми можемо знайти дуже багато. Основна проблема їх ідентифікації є те, що автори подібних молитов не позначали в текстах джерело біблійних віршів (саме книгу Біблії, з якої вони взяти), а також редагували текст відповідно потреб молитви та вимог загального віршованого розміру молитви. Крім того, дуже часто автор брав з кожного окремого біблійного тексту тільки кілька слів, а також робив власні авторські вставки, що також ускладнює ідентифікацію.

Варто також відзначити, що з часам подібні «обрані псалми» потроху трансформувалися в звичайні молитви. Наприклад, по нашому міркуванню, протограф відомої «Молитви проти супостатів», у своїм першому реченні «Господи Боже наш, послушавый Моисея, простерша к Тебе руце, и люди Израелевы укрепивый на Амалика, ополчивый Иисуса Навина на брань и повелевый солнцу стати:» втримував кілька біблійних цитат, які поступово перейшли в звичайні текст молитви.

По своєму складу данні тип «військової молитви» сьогодні поділяють на кілька умовних груп: 1 – молитви складені переважно з цитат Святого Письма, де авторські вставки дуже незначні; 2 – авторські молитви з однією або декількох цитат. При цьому всі науковці погоджуються, що безумовно переважає другі тип, які хоча і носить назву «обрані псалми», більш відповідає визначенню звичайної молитви.

Що до використання подібних обраних псалмів у богослужінні, то тут ми не маємо певних відомостей. Хоча частина науковців вважає можливим вживання подібних тематичних обраних псалмів на молебнях, де вони могли змінювати звичайні псальми.

Для прикладу ми спробували відновити один з обраних псалмів «військового циклу», якій створені виключно на текстах Старого Заповіту (жирним курсивом вилучені авторські зміни і вставки):

Господь мій!

Як би я міг один переслідувати тисячу і двоє проганяти десять тисяч, якби Заступник їх не зрадив їх, і Господь не віддав їх! Бо заступник їх не такий, як наш Заступник; самі вороги наші судді в тім. (Втор. 32:30-31). Ворог повстав на мене в час біди моєї, та Господь укріпив мене (Пс. 17:19). Тільки Ти, Господи, заступник мій єси, слава моя, Ти возносиш голову мою (Пс. 3:4).

Вірю, Господь, що жодний, хто виступить проти Тебе, не буде успішним; і всякий язик, який буде змагатися з Тобою, – Ти переможеш. Це є спадщина слуг Господа (Іс. 54:17). Ось, вороги озброїлися проти мене, але не від Мене; хто б не озброївся проти тебе, впаде (Іс.54:15).

І будуть боятися імені Господа на заході і слави Його – на сході сонця. Якщо ворог прийде як ріка, подув Господа прожене його (Іс. 59:19). Бо Господь Бог ваш іде з вами, щоб воювати за вас з ворогами вашими [і] спасти вас (Втор. 20:4). І зробив Він уста мої як гострий меч; тінню руки Своєї покривав мене, і зробив мене стрілою загостреною; у сагайдаці Своєму зберігав мене (Іс. 49:2)

Уразить перед мною Господь ворогів моїх, які повстають на мене; однією дорогою вони виступлять проти мене, а сімома дорогами побіжать від мене (Втор. 28:7)

Воскресни, Господи, спаси мене, Боже мій, бо Ти уразив усіх, що даремно ворогують зі мною, зуби грішників сокрушив єси (Пс. 3:7) Ти визволиш мене від ворогів моїх сильних і від ненависників моїх, що навіть будуть сильнішими від мене (Пс. 17:18). Бо і раніше Ти визволив мене від ворогів моїх, підніс мене над тими, що воювали проти мене, і від чоловіка неправедного визволив мене (Пс. 17:49). З Тобою я перемагаю військо, з Богом моїм я через мур перейду (Пс. 17:30)

З Богом ми покажемо силу, і Він подолає гнобителів наших (Пс. 59:14). Він відплатить за зло ворогам моїм. Істиною Твоєю, Боже, Ти погубиш їх. (Пс. 53:7). Нехай же промовить [дім] Ізраїлів, що Господь благий, і повіки милість Його (117:2). Бо Ти повернув до мене спиною ворогів моїх, і я нищив тих, що ненавиділи мене (Пс. 17:41).

Ти наготував переді мною трапезу на очах гнобителів моїх; Ти намастив оливою голову мою, і чаша Твоя, що напоює, найкраща (Пс. 22:5). Коли ж нападуть на мене противники й вороги мої, щоб пожерти тіло моє, то вони спотикаються і падають (Пс. 26:2). Прославлю Тебе, Господи, бо Ти підняв мене і не допустив, щоб вороги мої тішилися наді мною (Пс. 29:2).

Господь наш пошле поміч з неба і спасе мене. Пошле Бог милість Свою й істину Свою і осоромить тих, що шукають погубити мене (Пс. 56:4). Якщо я піду серед напастей, Ти оживиш мене, простягнеш руку Твою на ворогів моїх, і спасе мене правиця Твоя (Пс. 137:7). Бо вогонь іде перед Господом моїм і навколо спалює ворогів Його. (Пс. 96:3)

Господь визволив мене від ворогів моїх, підніс мене над тими, що воювали проти мене, і від чоловіка неправедного визволив мене (Пс. 17:49). Бо ярмо, яке обтяжувало мене, і жезл, який уражав мене, і тростину, яка пригноблювала мене, Ти скрушиш, як у день Мадіама (Іс. 9:4) Тому душі наші повні радости, і з уст наших лилася пісня. Тоді між народами говорили: «Велике сотворив Господь над ними» (Пс. 124:3).

Брати, любите Господа, ненавидьте зло, Бо Він охороняє душі святих Своїх, із рук баззаконників визволяє їх (Пс. 96:10). І робить мене для цього народу міцною мідною стіною; вони будуть ратувати проти мене, але не здолають мене, бо Господь зі мною, щоб спасати і визволяти мене. Говорить Господь: Спасу тебе від руки злих і визволю тебе від руки гнобителів (Єрм. 15:20-21). Бо Господь був притулком бідного, притулком убогого у тяжкий для нього час, захистом від бурі, тінню від спеки; бо гнівне дихання тиранів було подібне до бурі проти стіни. Як спека в місці безводному, Ти приборкав буйство ворогів; як спеку тінню хмари, придушено тріумфування гнобителів (Іс. 25:4-5).

Вороги мої погани й на Бога повстали: запалюють для них світильники, і більше, ніж для себе самих, а вони жодного з них не можуть бачити. Вони, як колода у домі; серця їх, говорять, точать черв’яки земляні, і з’їдають їх самих і одяг їх, – а вони не відчувають. Як розбитий сосуд стає некорисним для людини, так і боги їхні (Єрем. 1:18-19, 15). Будемо завжди в Господі, бо Праведник, як фінік, розцвіте, і як кедр, що в Ливані, примножиться. Насаджені в домі Господнім у дворах Бога нашого розцвітуть. Вони і в старості будуть множитися, і в доброму здоров’ї перебуватимуть, щоб сповіщати, що праведний Господь – Бог наш, і нема неправди в Ньому (Пс. 91:13-15). Алілуя.

Говорячи про Старій Заповіт у річищі «воєнного циклу», варта згадати і одну з Паремій, яка читається в часі війни – це читання з книги пророка Ісаї (Іс. 14:13-17, 24-27).

1.3. Молитви на підставі текстів Нового Заповіту

Хоча в багатьох молитвах «військової групи» ми зустрічаємо цитати з Євангелія та Апостольських послань, визначити подібні молитви як таки, що зроблені саме на підставі (цитуванні) текстів Нового Заповіту ми не маємо права.

Разом з тим, всі джерела кажуть про те, що в часі військових дій використовувалися дві євангельських пісні: Богородиці (Лк. 1:46-55) та Захарії (Лк. 1:68-79). При цьому використовувалося кілька варіантів приспівів – авторські (не зв’язані з цитуванням тексту Біблії) і окремі вірші з псалмів. У останньому випадку маємо дуже багато варіантів, але всі вони переважно з групи «військових» псалмів, про які ми вже писали вище.

2. Канони і акафісти «військового циклу»

Більшість науковців сходяться на думці, що вже в перших молебнях «військового циклу» були присутні різни варіанти канонів. Таки канони були скеровані як до Христа, Богородиці, окремих святих, так і загальні («Канон молебний, що співається в часі війни», «Канон в часі нападу іноземців» і т.д.).

З певною долею умовності, ми можемо зарахувати до циклу «військових канонів» і канон святому мученику Іоану Воїну. Але, по нашому міркуванню, цей канон первісно створювався не для молитовного правила «військового циклу», а для служби святому в день його пам’яті.

Що стосується власне спадщини Київського Православ’я, то рукописи надають нам кілька варіантів подібних канонів, але, вже в кінці XVI відбувалася певна уніфікація. Тут ми, коли казати власне про «військовий цикл», маємо практично два каноні, який були зміщені в складі двох молебнів «військового циклу», які зміщені в третьому томі Требника святителя Петра Могили (про них буде мова нижче». Один з їх – ніяк не позначений, а другі є «твором Кир Іванова» та носить назву «Канон молебний до Святої Богородиці в перед боєм».

Також, згідно старовинної Візантійської практики виносу на поле битви древ Гідного Христа, можемо з впевненістю казати про використання канону Гідному Хресту з відповідними приспівами, які були дуже різними. По нашому міркуванню, у якості приспівів могли використовуватися й відповідні вірші Псалтирі.

По нашому міркуванню, у часі молебнів могли також використовуватися інші канони до Господа нашого Ісуса Христа, Богородиці, Апостолам і святим з додатком відповідних молитов та, можливо, приспівів.

Що стосується акафістів «військового циклу, які мали ходження в Київському Православ’ї, то тут з впевненістю можна казати тільки про Акафіст Пресвятої Богородиці на честь ікони Її «Ченстоховська» (Непереможна Перемога». Згадки про наявність цього акафісту сягають XVIII ст., але його автентичний текст нам знайти не вдалося. Відомий на сьогодні текст акафіста міцно русифікований та, цілком можливо, частково змінені.

Ще один акафіст, якому деякі науковці приписують «старовинне походження» – «Акафіст святому мученику і чудотворцю Іоану Воїну». Але певних відомостей про його, у контексті його походження раніше за ХІХ ст., на сьогодні немає. Також немає грецького протографа цього акафісту. Тому питання про історичність цього акафісту залишається на сьогодні відкритим.

3. Молитви військового циклу

Загалом таких молитов у рукописних джерелах дуже багато. По міркуванню більшості дослідників, найбільш древніми з них з’являються молитви до Христа, Богородиці, Архістратига Михаїла та Юрія Переможця. Саме цей корпус молитов присутній в більшості збірників XV – XVII ст.ст.

До загально-православного древнього «військового корпусу» молитов, то тут ми незмінно зустрічаємо «молитву святому мученику Іоану Воїну» та «молитву святого мученика Федора Стратилата». Остання молитва входить у відомий корпус трьох молитов, що складають молитовне правило «молитви перед битвою».

Коли брати молитви «військового корпусу» саме Київського Православ’я, то тут найперше потрібно відзначити корпус «військових» молитов до святих страстотерпців Бориса і Гліба, деяких чудотворних ікон та, трохи пізніше, молитви до мученика Меркурія Смоленського та благовірного князя Довмонта Псковського.

Хоча рукописна спадщина корпуса «військового циклу» дуже велика, окремих збірників, де б були зібране саме молитви цього циклу, нам знайти не вдалося. Крім того, рукописні молитви представлені в безлічі варіантів різночитання. Усе це дозволяє нам зробить висновок, що реальна уніфікація корпуса військових молитов у Київському Православ’ї відбулася тільки після виходу Требника святителя Петра Могили.

Як ми вже відзначали вище, у Требнику святителя Петра Могили подаються два «Молебних співу», які безпосередньо відносяться до військового циклу.

У кінці першого молебна, «За царя і людей, що співається в часі війни, проти ворога», Святитель подає чотири військових молитви:

1. Молитва про перемогу над ворогом царя і всього війська, що іде на бій.

2. Молитва про перемогу над ворогом війська християнського, що на бій іде.

3. Молитва про перемогу над ворогом Царя, або Гетьмана і війська його.

4. Молитва про перемогу над безбожним ворогом війська православного.

Усе чотири молитви звернути до «Господа Бога нашого:», а їх протографом, по нашому міркуванню, беззаперечно служать відомі молитви з рукописних збірників.

Другі корпус «військових» молитов Требника святителя Петра Могили зміщені в молебне, що «співається в час нападу варварів та навали ворогу (язиків, народів)»:

1. Молитва Макарія, архієпископа Філадельфійського, у часі нападу ворога. Це, як бачимо, авторська молитва, явно перекладена з грецької мови.

2. Ще одна молитва «У часі навали ворога», не авторизована, подібні варіанти зустрічаються й в рукописних джерелах власне Київського Православ’я.

3. Молитва Святійшого патріарха Каліста «за царя, людей і війська його в часі навали ворогів». Теж авторська перекладна молитва.

4. Ще одна молитва патріарха Каліста «у часі нападу ворога».

5. «За християнський народ», теж авторства патріарха Каліста.

6. Молитва патріарха Філофея до Пресвятої Богородиці в часі навали ворогів і про визволення полонених.

Як бачимо, у останньому випадку практично весь корпус «військових» молитов є авторською молитовною творчістю грецьких (Константинопольських) архієреїв і, по нашому міркуванню, від початку був єдиним молитовним правилом у корпусі грецьких військових молитов. По нашому міркуванню, це було зроблена через бажання надати Требнику більшу вагу в очах Вселенського Православ’я загалом, і Константинопольського патріарха зокрема.

4. Богослужіння в часі війни

Вже з часів Київської Русі, православні священики брали активну участь у обороні нашої Батьківщині. Про це свідчить «Повість врем’яних літ», «Іпатіївський літопис», «Радзивіллівський літопис» та інші історичні документи. Істориками особливо відзначається активна участь священиків та ченців православних монастирів Київської Русі в її обороні під час татарської навали в ХІІІ столітті, коли православні храми робилися останніми рубежами оборони від агресора. Природно, що в храмах (як звичайних, так і похідних) відбувалися різни богослужіння «військового ціклу».

4.1. Свята Літургія

Про те, що в часі війни не тільки в звичайних храмах, але і в похідних умовах відправлялася Свята Літургія, маємо багата літописних відомостей та навіть мініатюр, де на вияві похідного храму присутні елементи літургійного посуду (наприклад – чаша). Тому варто зупинитися на особливих моментах історичного служіння літургії воєнного часу.

Першою особливістю є спеціально виймання частинок за «все військо православне» та «за всіх, хто життя поклав у битві за Батьківщину» у часі проскомидії. Маємо багато варіантів прохань, але їх загальний зміст та присутність не викликає сумнівів.

Другою особливістю є додаткові прохання на єктеніях. Вони також мають багато варіантів у різних джерелах, але, коли ми говоримо про загальні звичаї Київського Православ’я, нам варто зосередитися на тих, що подані на молебнях у Требнику святителя Петра Могили. Бо, по нашому міркуванню, складальники Требника вибрали найбільш популярні та розповсюджені в Київському Православ’ї кінця XVI – першої половини XVIІ ст.ст.

Третьою особливістю є читання додаткових Апостола і Євангелія. Тут ми маємо кілька варіантів:

а) Апостол: «За Батьківщину і народ у часі війни» (Еф. зач. 220; 2, 4-10); «У часі нападу ворогу» (Еф. зач. 220; 2, 4-10); «За перемогу над ворогом» (Еф. зач. 233; 6:10-17).

б) Євангелія: «За народ» (Мт. зач. 90; 22:15-22); «За народ у часі війни» (Мк., зач. 51; 11:22-26); «За народ у часі нападу ворога» (Лк. зач. 70; 13:11-9); «За народ у часі перемоги над ворогом» (Лк. зач. 85; 17:12-19).

Відповідно до окремих Апостола і Євангелія маємо відповідні Прокимени та Алілуя:

1) «За людей в часі битви».

Прокимен, глас 4: Господи, силою Твоєю звеселиться цар / і спасінню Твоєму вельми возрадується. (Пс. 20:2). Вірш: Ти дав йому бажання серця його і прохання уст його Ти не відкинув (Пс. 20:3)

Алілуя, глас 2: Вислухає тебе Господь в день скорботи, захистить тебе ім’я Бога Якова. (Пс. 19:2). Вірш: Господи, спаси царя і вислухай нас, в який би день ми не звертались до Тебе. (Пс. 19:10)

2) «У час війни».

Прокимен, глас 1: Господь кріпкий і сильний, Господь могутній в бою.(Пс. 23:8б). Вірш: Господня земля і все, що наповнює її, вселенна і всі, що живуть у ній. (Пс. 23:1).

Алілуя, глас 8: Господь Сил з нами, Захисник наш – Бог Якова. (Пс. 45:12). Вірш: Бог нам пристановище і сила, скора допомога в біді, що надходить на нас. (Пс. 45:2)

3) «У часі навали варварів».

Прокимен, глас 4: Нехай воскресне Бог / і розвіються вороги Його (Пс. 67:2а). Вірш: Як щезає дим, нехай щезнуть. (Пс. 67:3а)

Алілуя, глас 4: Господь муж брані, Єгова ім’я Йому. (Вих. 15:3). Вірш: Господь буде царювати повіки й у вічність. (Вих. 15:18).

Окреме питання – наявність відповідних «військових» антифонів. Деякі описання подають інформацію про їх, але жодного конкретного прикладу ми не маємо. Але, по нашому міркуванню, цілком можливе існування такої літургійної творчості на підставі т.зв. «псалмів військового циклу».

Також, на підставі прикладів старовинних заамвонних молитов, можемо висунуть гіпотезу про відповідну «воєнну» заамвонну молитву в прикладах тематичних древніх літургій.

4.1. Поза літургійні богослужіння і чини військового циклу

Найбільш розповсюдженим видом поза літургійних богослужінь у часі війни були молебні. Таких молебнів, які відрізняються виключно молитвами та певними приспівами на каноні, у рукописної спадщині Київського Православ’я дуже багато. Але в Требнику святителя Петра Могили надруковані два молебні, які прямо належать «військовому циклу»: «Послідовність молебного співу до Господа Бога нашого, за царя і людей, що співається в часі війни, проти ворога, що їде на нас» та «Молебний спів у часі навали варварів та язичників».

Крім молебнів, які зміщені в Требнику святителя Петра Могили, використовувався «Молебень до Гідного Хреста Господнього». Приклади такого молебна присутні як у рукописної, так і в друкованої спадщині Київського Православ’я XV – XVII століть. Також відправлялися молебні до Богородиці та окремих святих.

Що стосується чинів освячення, то докладно відомо три древніх чина: «Чин освячення військової хоругви», «Чин освячення військового судна», «Чин освячення військової зброї». Усі ці чини в київської редакції присутні в Требнику святителя Петра Могили.

Висновки

Більшість «військової» спадщині Київського Православ’я знаходиться в різних рукописних джерелах XІV – XVII століть і тільки частина потрапила в друковані збірники, і найбільш – у Требник святителя Петра Могили.

У даної статті ми підняли тільки невеликий пласт спадщині Київського Православ’я, якій стосується молитовної підтримки православного війська в часі оборони нашої Батьківщині. Сьогодні така підтримка набуває особливої актуальності, тому і вивчення історичного нашого історичного спадку православних військових молитов і служб є дуже актуальним.

прот. Сергій Горбик

Література

1. Требник святителя Петра Могили, Київ, 1646. Т. 3.

2. Книжные центры Древней Руси: Иосифо-Волоколамский монастырь как центр книжности / Отв. ред. Д.С. Лихачев. Л., 1991.

3. Розов Н.Н. Книга в России в XV в. Л., 1981.

4. Сапунов Б.В. Книга в России в XI-XIII вв. Л., 1978.

5. Богослужебные сборники Киевской Руси. М., 1993

6. Книжные древности России. Сборник статей. Спб., 1995

7. Собрание писем преподобного оптинского старца иеросхимонаха Амвросия Оптинского. М., 1998.

8. Прокимени, апостоли и аллилуиаре. М., 1994

9. Наука и литература в России при Петре Великом. Том II. Описание славяно-русских книг и типографий 1698-1725 годов. СПб, 1862

10. Описанiе славянскихъ рукописей Московской синодальной библиотеки. М., 1857

11. Описание русских и славянских рукописей Румянцевского музеума, составленное Александром Востоковым, Спб, 1842

12. Описание славянских рукописей библиотеки Свято-Троицкой Сергиевой лавры, М, 1878

13. Описание рукописного отделения библиотеки императорской Академии наук, I, Рукописи, том 1 (I. Книги священного писания и II. Книги богослужебные). Санкт-Петербург, 1910

14. Описание славянских рукописей Московской Синодальной библиотеки. Отд. III: Книги богослужебные. Ч. 1. Москва, 1869

УКРАЇНСЬКИЙ СТАРОДАВНІЙ ЧИН ОСВЯЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОЇ ХОРУГВИ

admin — Tue, 11 Mar 2014 21:08:32 +0000

Перед освяченням військову хоругву кладуть на стіл. Коли освячення відбувається в храмі, стіл ставиться навпроти відчинених Царських врат.

Священик: Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Люди: Амінь. Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.

Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди є і все наповняєш, скарбу добра і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.

Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас (3).

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Трійця, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, пробач і зціли немочі наші імені Твого ради.

Господи, помилуй. (3)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, Ти, що є на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш щоденний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.

Священик: Бо Твоє є Царство, і сила, і слава Отця і Сина і Святого Духа, нині і повсякчас і навіки віків.

Люди: Амінь, Господи, помилуй. (12)

Прийдіть, поклонімося Цареві нашому Богу.

Прийдіть, поклонімося Христові, Цареві нашому Богу.

Прийдіть, поклонімося і припадімо до самого Господа Ісуса Христа, Царя і Бога нашого.

Псалом 143

Благословенний Господь Бог мій, що навчає руки мої до боротьби і пальці мої до битви. Він – милість моя і охорона моя; твердиня моя і Спаситель мій; Він – щит мій, і я надіюся на Нього; Він прихиляє народ мій до мене. Господи! Що таке людина, що Ти виявляєш їй Себе, і сини людські, що Ти піклуєшся про них? Людина – як подих вітру; дні її – як тінь, що зникає. Господи! Прихили небо Твоє і зійди; торкнися гір – і з них піде дим. Блисни блискавкою – і розжени ворогів моїх; пусти стріли Твої – і розвій їх. Простягни руку Твою з висоти, визволи мене і спаси мене з вод великих, – з руки синів чужих, що їх уста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди. Боже! Нову пісню Тобі співаю; на десятиструннім псалтирі буду співати Тобі, бо Ти даєш спасіння царям; визволив Давида, раба Твого, від меча лютого. Визволи мене і спаси мене від руки синів чужих, що їхні уста говорять марноту, а правиця їхня повна неправди. Нехай сини наші будуть як розквітлі рослини у молодості своїй; і дочки наші нехай будуть прибрані й прикрашені, як стовп у царських палатах. Нехай житниці наші будуть повні і всяким хлібом багаті. Нехай множаться тисячами вівці на пасовищах наших. Нехай воли наші будуть ситі, і не буде ні розкрадання, ні пропажі, ні стогону на вулицях наших. Блаженний народ, у якого все це є. Блаженний народ, у якого Господь – Бог його.

Після співаємо обраний псалом з приспівом: З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог

Псалом 17