А яке повинно бути воно? Про це послухаймо св. апостола Павла, який говорить: «Святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби й лукавства, а в опрісноках чистоти й істини» (І Кор. 5:8).

Вкрай нерозумно по одному дневі очікувати того ж на весь рік. Не тільки від божевілля, але і від диявольського впливу приходить така думка, ніби в справах нашого життя треба покладатися не так на власну ревність і діяльність, а на якісь проміжки часу.

Щасливий для тебе буде рік у всьому не тоді, як ти будеш пиячити в перший день, але якщо і в перший і в кожен день будеш робити приємне Богові. День буває кепським або хорошим не за своєю природою (адже день із днем нічим не різниться), але можуть відрізнятися нашою пильністю та відповідальністю.

Якщо ти зробив добро, то день для тебе хороший, а якщо ти згрішив, то – кепський. Коли будеш так міркувати і так налаштовувати себе, здійснюючи кожен день молитви і милостині, то весь рік для тебе буде щасливий; а якщо ти, не піклуючись про чесноти, будеш очікувати радощів для душі своєї від початку місяців і обчислення днів, то не буде тобі нічого доброго.

Диявол, знаючи це і намагаючись відхилити нас від подвигів чесноти і придушити душевну ревність віри, навчив людей щастя і нещастя приписувати дням. Хто переконаний, що є дні щасливі і нещасливі, той в нещасливий день не займатиметься добрими справами, думаючи, що вся його праця залишиться марною і безплідною за фатальними властивостями дня.

Радість буває не від пияцтва, але від духовної молитви, не від вина, але від повчального слова. Вино виробляє бурю, а слово – тишу; вино завдає шум, а слово припиняє сум’яття; вино затьмарює розум, а слово просвічує і затьмарений; вино вселяє скорботи, яких не було, а слово відганяє і ті, які були. Ніщо звичайно так не веде до спокою і радості, як правила любомудрості – зневажання сьогодення, прагнення до майбутнього, не брання до уваги нічого людського постійним – ні багатства, ні влади, ні почестей, ні заступництва. Якщо ти навчився так мудрувати, то не буде терзати тебе заздрість, коли побачиш багатого, і коли впадеш в бідність, не принизишся від бідності; і таким чином, будеш в змозі постійно святкувати.

Якщо в тебе чисте сумління, то ти маєш постійний празник, бо наповнюєшся добрими надіями й радієш очікуванням майбутнього добра. Та коли ти неспокійний у душі й винний у багатьох гріхах, то на тисячах празників і урочистостей ти почуватимеш себе не краще від тих, що плачуть. Яка мені користь зі світлого дня, коли моя душа покрита докорами сумління?

Тож якщо ти хочеш мати користь з нового року, то зроби так: наприкінці року подякуй Богу, що Він зберіг тебе до цього часу; пожалкуй у своєму серці за все погане, що ти зробив, полічи час свого життя і скажи собі сам: дні біжать, літа минають, частину своєї дороги я вже пройшов, а що доброго зробив? Чи не станеться так, що попрощаюся з цим світом без усякої чесноти?

А ще ніколи не забувай, що сила Любові така, що вона здатна поєднати навіть тих, хто знаходиться на далекій відстані один від одного.

Того, кого любимо, ми уявляємо собі кожного дня, хоча б він жив на чужині і був відділений від нас великими морями. Так само як того, хто нам байдужий, ми ніби не бачимо, хоча би він знаходився поблизу нас.

Там, де є Любов, там відстань анітрохи не шкодить. А де немає її, там немає жодної користі від географічної близькості.

Як сила Любові не зупиняється віддаленістю місць, так і дія молитви. Як Любов з’єднує розлучених один від одного, так і молитва може принести неймовірну користь тим, що знаходяться далеко один від одного.

Знаючи це все, сміливо вступімо до боротьби. Бо тепер нам доведеться боротися не з амаликитянами, що напали. І не з іншими варварами, які вчинили набіг, але з демонами, які ходять урочисто площею. Адже цілонічні гуляння, жарти, лайливі крики, нічні танці і смішні забавки гірше всякого ворога полоняють місто.

Всі починають намагатися зодягнутися краще за інших, перевершити їх, прикрасити себе якнайкраще. Таке змагання показує незрілий розум і душу нездатну до великих і піднесених помислів.

Якщо ти хочеш прикрашати, то прикрашай не оселю, але твою душу, – не майдан, але розум, щоб Ангели дивувалися, і Архангели схвалювали твої діяння, а Владика ангелів нагородив тебе Своїми дарами.

«Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт. 5,16). Таке світло принесе тобі велику нагороду. Не прикрашуй вінками дверей свого дому, але веди таке життя, щоб одержати на свою голову від Спасителя вінець правди».

Оброби ниву твоєї душі, посічи терня, посій слово благочестя, насади чудові рослини любомудрості і з великою турботливістю доглядай за ними, — і ти будеш землеробом і скаже тобі Павло: «Працюючому трудівникові першому належить від плоду скуштувати» (2 Тим. 2:6). І він займався цим мистецтвом, і тому в послані Корінфян сказав: «Я насадив, Аполлос поливав, Бог же зростив» (1 Кор.З:6). Нагостри твій серп, бо його затупив ти пересиченням, — нагостри постом. Ступи на шлях, що веде до неба, ступи на шлях тісний і вузький, — і піди ним. Як же ти можеш, і ступити на цей шлях та йти ним? Виснажуючи і поневолюючи своє тіло, бо на тісному шляху дуже заважає огрядність від переситу. Приборкай хвилі непорядних пристрастей, угамуй бурю злих помислів, збережи в цілості човен, покажи велику досвідченість – і ти керманич.

Для всього цього нехай буде в нас і поприщем і вчителем піст. Піст розумію не той, якого дотримуються багато хто з нас, а піст справжні стриманість не лише від їжі, але гріхів, бо піст сам по собі не спасти тих, хто дотримується його, якщо не відповідатиме він постановленому законові. І борець, сказано, не чується, якщо незаконно буде змагатися (2 Тим. 2:5).

Отже, щоб і нам, і здійснивши подвиг посту, не позбавитися вінка за нього, повчімося, як і в яким спосіб має відбуватися ця справа. І фарисей той постив, але після цього посту вийшов (з церкви) позбавленим плодів, вирощуваних постом. Митар не постив і, не постившись, випередив того, хто постив, аби ти знав, що немає ніякої користі від посту, коли його не супроводить і все. інше. Постили ніневітяни, і залучили до себе благовоління Боже; постили й іудеї, і не тільки нічого не здобули, але й були осуджені (Іс.58). Якщо ж піст погрожує такою небезпекою тим, хто не знає, як треба поститися, то вивчимо закони посту, щоб нам не бігти непевно (1 Кор. 9:26), не бити повітря, не битися з тінню.

Піст є ліки. Проте ліки, хоча б тисячу разів були корисні, часто бувають даремні для того, хто не знає, як їх уживати. Треба знати й те, коли слід приймати їх, і кількість самих ліків, і будову тіла того, хто приймає, і особливості країни, і пору року, і належний рід їжі і багато іншого. І коли одне щось буде залишене без уваги, то завдасть шкоди всьому іншому, про що сказано. Якщо ж для нас потрібна така точність, коли треба лікувати тіло, тим більш необхідно з усією суворістю розбирати й розглядати все, коли уздоровлюємо душу і лікуємо помисли.

Подивімось же, як постили ніневітяни, і як вони позбавились гніву того. Чи тільки піст і веретище віддалили від них цей невідворотний гнів? Не це, а переміна всього життя. З чого це видно? — Із самих пророчих слів. Той же самий пророк, котрий сказав про гнів Божий і про їхній піст, про примирення (з ними Боже) і причину примирення говорить так: «І побачив Бог їхні вчинки» (Ін. 3:10). Які вчинки? Що вони постили, що вбиралися у веретища? Зовсім не те; але замовчуючи все те, він додав: «… що відвернулися від злого шляху свого, і пожалував Бог про лихо, про яке сказав, що пошле на них і не наслав». Бачиш, що не піст урятував від небезпеки, але переміна життя зробила Бога благим і милостивим до іноплемінників. Це сказав я не для того, щоб ми ганьбили піст, а щоб шанували його, бо честь посту складає не утримання від їжі, але віддалення від гріхів; отже, хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той більше за все ганьбить його. Ти дотримуєшся посту? Доведи мені це своїми ділами. Якими, кажеш, ділами? Коли побачиш убогого, подай милостиню; коли побачиш ворога, примирись; коли побачиш свого друга щасливим, не заздри; коли побачиш красиву жінку, пройди мимо.

Нехай дотримуються посту не самі вуста, а й зір, і слух, і ноги й руки, і всі члени нашого тіла! Нехай постують руки, чисті від крадіжки й зажерливості! Нехай дотримуються посту ноги, припинивши відвідування протизаконних видовищ! Нехай постують очі, привчаючись не заглядатись на вродливі обличчя, і не задивлятися на чужу красу! Зір є їжа очей; якщо вона протизаконна і заборонена, то шкодить посту і руйнує спасення душі; коли ж законна й дозволена, то прикрашає піст.

Найбезглуздішим було б — щодо їств — утримуватись і від дозволеної їжі, а очима поглинати й заборонене. Ти не їси м’яса? Не куштуй же й очима нескромності. Нехай дотримується посту й слух, а піст слуху полягає в тому, щоб не сприймати лихослів’я й наклепу: «Не слухай, говорить, поголосу марного» (Вих. 23:1). Нехай постує і язик від бруднослів’я та лайки. Що за користь, коли ми стримуємось від птахів і риби, а братів гриземо й мучимо? Лихослов сушить тіло братнє, угризає плоть ближнього. Тому й Павло, з погрозою, сказав: «Якщо ви один одного гризете та їсте, то глядіть, щоб не понищили ви один одного» (Гал. 5:15).

Знаючи все це, змінимо й виправимо своє життя і потурбуємось про побожність і доброчесність, щоб досягнувши самої вершини любомудрості, й теперішнє життя провести з доброю надією, а в майбутньому стати перед Христом з великою відвагою та одержати невимовні блага, яких щоб удостоїлися всі ми з ласки й людинолюбства Господа нашого Ісуса Христа, що з Ним Отцю і Святому Духові слава на віки вічні. Амінь.

«Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний»

(Мт. 12:36).

Пусте слово – це слово, що не відповідає ділу, неправдиве, яке дихає наклепом, а водночас, за поясненням декого, і порожнє слово, наприклад, викликає непристойний сміх, сороміцьке, безсоромне, непристойне. «Бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений» (Мт. 12:37). Чи бачиш, який милосердний суд? Які благі вимоги відповіді? Суддя вимовить вирок не за словами іншого, але за твої слова.

Що може бути справедливіше за це? Адже у твоїй владі і говорити, і не говорити. Тому не потрібно боятися і тремтіти перед тими, що лихословлять, а боятися, щоби самому не лихословити. Бо повинні будуть виправдовуватися не ті кого лихословили, що про них розносилися недобрі чутки, а ті, що лихословлять, дадуть відповідь, чому вони говорили негідне про інших. Саме на них упаде вся біда.

Отже, ті, які терплять від злих чуток, не мають чого журитися, бо не будуть вимагати від них відповіді про те, що поганого говорили про них інші. А ті, які говорять погано, мають боятися і тремтіти, бо вони за своє лихослів’я стануть перед судом. Так, це диявольська сіть, це такий гріх, який не приносить жодного задоволення, а тільки шкоду.

Справді, злий скарб накопичує у своїй душі той, хто лихословить. Якщо одержимий поганими мокротами страждає від них і впадає у хворобу, то тим більше той, хто накопичує в собі злобу, що гірше за всякий жовч, зазнає найжорстокішої шкоди і заподіє собі люту хворобу. Якщо слова, які він вивергає, так засмучують інших, то набагато більшої скорботи завдають вони душі, яка породила їх. Хто задумує зло, той насамперед убиває самого себе, як і той, хто роздуває вогонь, нерідко сам згоряє, і той, що б’є по алмазу, заподіює шкоду самому собі, і той, хто наступає на гострі цвяхи, сам собі завдає криваву рану.

Таким є той, хто вміє великодушно сприймати і переносити образи: він подібний до алмаза, до гострих цвяхів і до вогню. А той, хто намагався образити його, виявляється нікчемнішим за бруд!

Отже, не те погано, коли тебе кривдять, а те погано, коли ти кривдиш інших або коли не вмієш переносити образи. Як багато кривд перетерпів Давид! Як багато кривдив його Саул! Але хто вийшов сильнішим і щасливішим? Хто виявився нещасним і гідним жалю?

Чи не той, хто кривдив? Розглянемо це ближче. Саул обіцяв, якщо Давид уб’є іноплемінника, то прийме його до своєї родини, видасть за нього з великим задоволенням дочку свою.

Давид убив іноплемінника, а що Саул? Порушив дане слово і не тільки не видав за нього (старшої дочки), а ще й намагався вбити його.

А хто заслужив великої честі? Саул мучився тугою і ним опанував злий дух, а Давид своєю перемогою і благоволінням Божим здобував славу і засяяв світліше за сонце. Саул, почувши співи жінок, страждав від заздрості, а Давид, переносячи все мовчки, привернув і прив’язав до себе всіх. І потім, коли він мав у своїх руках Саула і пощадив його, хто був тоді щасливий, а хто нещасливий? Хто був слабким, а хто сильним? Хіба не Давид виявився найсильнішим, коли, маючи нагоду справедливо помститися своєму ворогові, не захотів цього?

Безсумнівно! У Саула було озброєне військо, а Давид мав порадницею і помічницею правду, яка сильніша за тисячі військ. А тому і після багатьох несправедливих підступів, яких він зазнав, не захотів убити Саула, хоча мав право зробити це. Він знав із попереднього досвіду, що робить людей найсильнішими не спричинення зла іншому, а терпеливе перенесення зла.

Так буває і з тілами, так і з деревами. А Яків хіба не терпів образ, хіба не терпів зла від Лавана? А хто виявився сильнішим: Лаван, який уже мав його у своїх руках, однак не смів торкнутися до нього, будучи охоплений страхом і трепетом, чи Яків, який, не маючи у себе ані зброї, ані безлічі воїнів, був для нього страшнішим за тисячу царів?

Але щоби подати вам інший, ще сильніший доказ про те, що було сказано, я знову звернуся до Давида, однак із протилежного боку. Він був сильний, коли терпів образи, але як тільки згодом сам образив іншого, відразу зробився немічним. Він образив Урію і порядок негайно спотворився: немічність перейшла до того, хто образив, а сила – до скривдженого, який, будучи вже мертвим, спустошив дім Давида. Давид, залишившись живим і будучи царем, нічим не міг від нього захиститися, а Урія, простий воїн і, крім того, вбитий, все поставив вверх дном у домі царя.

Чи хочете, я покажу вам запропоновану мною істину з іншого боку у ще більш яскравому вигляді? Подивимося на тих людей, які справедливо мстять за себе. Що ті, які кривдять ближніх, воюють проти власної душі і виявляються нікчемними і нижчими за всіх, це кожен бачить. Але хто ж, запитаєш ти, мстив за себе справедливо і цим розпалив багато зла і накликав на себе багато лих та скорботи?

Поглянь на воєначальника Давида. Він був винуватцем жорстокої війни і перетерпів тисячі прикрощів, із яких жодної не трапилося би з ним, якби він умів думати і діяти за правилами істинної побожності.

Отож будемо уникати цього гріха і не будемо кривдити ближніх ані словами, ані ділами.

Господь не сказав: якщо ти перед народом ганьбиш ближнього і потягнеш його перед судилище, то будеш винен, але просто: якщо навіть будеш говорити погано, хоча би віч-навіч, то й тоді накличеш на себе найбільший осуд. Якби навіть те, що ти говориш про ближніх, було правдою, якби ти був у цьому цілком упевнений, то й тоді зазнаєш покарання.

Бог буде судити тебе не за те, що робив інший, а за те, що ти говорив., «словами своїми будеш осуджений» (Мт.12:37). Хіба не чуєш, що і фарисей говорив правду (про митаря): сказав те, що було всім відомо, й оголосив про те, що не було таємним, і, однак, зазнав жорстокого осуду? А коли і явні гріхи не повинні розголошуватися, то тим більше невідомі й недоведені. Той, хто згрішив має над собою Суддю.

порядковано прот. Іваном Голубом, ЛПБА (ПЦУ), м. Львів

]]> http://kyiv-pravosl.info/2019/03/16/svyatytel-ioan-zolotoustyj-pro-pustoslivya/feed/ 0 http://kyiv-pravosl.info/2018/11/15/povchannya-svyatytelya-ioana-zolotoustoho-pro-te-yak-vberehty-sebe-vid-spokusy-bahatstvom/ http://kyiv-pravosl.info/2018/11/15/povchannya-svyatytelya-ioana-zolotoustoho-pro-te-yak-vberehty-sebe-vid-spokusy-bahatstvom/#comments Thu, 15 Nov 2018 12:23:19 +0000 admin http://kyiv-pravosl.info/?p=6230 Continue reading →]]> Разом із цими словами уяви і те, що і гори, і земля, і море – словом, усе, якщо хочеш, перетворилося б на золото, – то і побачиш, що ніщо не може зрівнятися з тією шкодою, яку б це спричинило. Ти вкажеш на велику кількість десятин землі, не десять, двадцять або тридцять і більше будинків, на стільки ж лазень, на тисячу чи дві слуг, на посріблені чи позолочені колісниці, а я скажу ось що: якщо б кожен із тих, хто збагачується серед вас, зневаживши це убозтво (адже в порівнянні із тим, про що я буду говорити далі, це є убозтвом), здобув увесь світ, якщо б кожен із них стільки мав у себе рабів – стільки живе людей на суші, морі і в усьому світі, якщо б кожен із них мав у своєму володінні і землю, і море, усі будівлі, міста і народи і якщо б для них із усіх цих джерел замість води текло золото, то і цих багачів я не вважав би вартими навіть чверті копійки, оскільки вони втрачають Царство Небесне.

Якщо ж вони, бажаючи тлінних благ, мучаться, коли не отримують їх, то що може втішити їх тоді, коли вони дізнаються ціну майбутніх невимовних благ? Абсолютно ніщо. Отже, роздумуй не про велику кількість багатства, але про ту шкоду, якої зазнають ті, хто занадто пристрастилися до нього: вони через нього втрачають небесні блага і уподібнюються тим, які, втративши велику честь у царському маєтку, залишаються із купою гною і навіть ще гордяться цим. Істинно купа багатства нічим не краща за купу гною, навіть гірше. Гній придатний і для землеробства, і для опалення лазень, і для інших подібних потреб, золото ж, зарите у землю, абсолютно марне; дай Боже, щоб воно було лише марне. Але воно у душі багатого запалює вогняну піч, якщо не використовується як належить. Яких тільки бід воно не приносить?

Тому і світські письменники називали користолюбство верхівкою бід, а блаженний Павло набагато краще і з більшою промовистістю назвав коренем усіх бід. Отже, думаючи про усе це, подбаймо про те, що гідне прагнення: не бажаючи пишних будівель або коштовних маєтків, наслідуймо мужів, які приготували собі скарб на Небесах і насолоджуються ним; тих, котрі воістину багаті, оскільки стали бідними заради Христа, наслідуймо їх, щоб з ними отримати вічні блага благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа.

Опрацьовано прот. Іваном Голубом, ЛПБА

Тож молю вас, не заражайтеся цією хворобою, а тих, яких вона вже вразила, рятуйте від лиха, аби не було між вами людей, що гірші від тварі безсловесної. Адже тварини не шукають нічого, окрім того, що їм необхідно; ці ж стають нижчими за них, переступаючи межі поміркованості. Усі тварини – чи їдять, чи п’ють – знають свою межу й не переступлять її, хоч би й примушували їх. Тож непомірковані гірші від безсловесних. І не лише в той день, коли мучаєшся від сп’яніння, в душі й тілі вирує буря. Бідне тіло лежить

розслаблене, як корабель, розбитий стихією; а ще нещадніша душа пияка, бо навіть у розбитому тілі здіймає бурю й розпалює похіть. Як після втихомирення бурі залишаються сліди її руйнівної дії, так і тут спостерігаємо жахливу руїну. Як там змивається за борт дорогий вантаж, так і тут усе найцінніше викидається. Чи хтось розвивав у собі цнотливість чи сором’язливість, покірність або шанобливість – усе це пияцтво топить у морі безчестя. А згубних плодів пияцтва в майбутньому житті взагалі ні з чим не можна порівняти. Ніколи не бачити п’яниці Царства Небесного. «Не обманюйте себе! – каже апостол Павло, – … ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані грабіжники – Царства Божого не успадкують» (1Кор.6:9-10). Та про що я взагалі говорю – Царства Небесного! П’яний не бачить навіть оточуючих предметів, оскільки пияцтво перетворює наші дні на ночі, світло – на пітьму; п’яний не бачить навіть того, що в нього під ногами. І не лише це зло зароджується з пияцтва, але й пізніше пияки зазнають іншої дуже жорстокої кари: бездумного смутку й зневіри, шаленства, розслаблення, насмішок, зневаги.

На яке ж помилування можуть сподіватися ті, які знищують себе такими бідами? Безумовно, на жодне.

Тож постараймося запобігти цій недузі, щоб здобути справжні блага через благодать і людинолюбність Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж – слава і держава з Отцем і Святим Духом на віки віків.

Впорядковано свящ. Іваном Голубом

До тих, котрі по старому постять на Пасху. Це слово було виголошене після другого, або навіть і третього слова проти аномеїв

Знову крайня і невідступна нужда змушує нас сьогодні, перервавши порядок попередніх бесід, говорити саме про неї і відволікає від суперечок з єретиками. Ми мали намір знову закликати в любові поговорити про славу Єдинородного, але безглузда заповзятість бажаючих по-старому постити на Пасху змушує нас усе нинішнє повчання використати для їхнього лікування.

Добрий пастух не тільки відганяє вовків (від своєї отари), але і зі всією старанністю лікує тих, що захворіли. Бо яка користь, коли вівці, уникаючи пащі звірів, нищаться хворобою? Так і талановитий воєначальник не тільки відбиває задуми (зовнішніх) ворогів, але насамперед умиротворяє місто, в якому виникли занепокоєння, знаючи, що поки буде продовжуватися внутрішня, міжусобна війна, зовнішня перемога не принесе жодної користі. А щоб ти впевнився, що немає нічого більш згубного, ніж (внутрішній) розбрат і незгода, послухай, що говорить Христос: «Усяке царство, що розділилося в собі, запустіє» (Мф. 12:25). Що, здавалось би, може бути могутніше держави, в якої є і грошові прибутки, і зброя, і мури, і фортеці, і величезне військо, і кіннота, і незлічимі інші засоби, що примножують її силу? Але якщо в ній виникне міжусобиця, вся ця сила розвалюється. Бо ніщо так не послабляє суспільство, як сварки і чвари; і навпаки, ніщо так не утверджує і не зміцнює, як любов і згода. Усвідомлюючи це, і Соломон говорив: «Брат, який озлобився, неприступніший за міцне місто, і сварки подібні до запорів замку» (Притч. 18:20). Бачиш, якою сильною є єдність, і яким згубним є розбрат? Царство, яке розривається міжусобицею, гине; а двоє людей, які поєдналися і тісно пов’язані між собою, — більш непохитні, ніж будь-яка стіна.

Знаю, що в нас, з милості Божої, більша частина стада не заражена цією хворобою. Однак через це не можна занедбувати лікування. Якби навіть хворих було тільки десятеро чи п’ятеро, чи двоє, чи тільки один, то й тоді не можна залишати його без уваги. Хоч він і один, до того ж незнатний і нікчемний, однак і він брат, за якого помер Христос. Саме про малих Христос піклується особливо. «Хто спокусить, — говорить Він, — одного з малих цих, що вірують у Мене, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопили його в морській глибині» (Мф. 18:6). І знову: «Не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили» (Мф. 25:45). І ще: «Немає волі Отця вашого Небесного, щоб загинув один з малих цих» (Мф. 18:14). Яке ж це буде безглуздя, якщо ми будемо байдужими до менших, коли про них так піклується Христос?

Говори не про те, що він (хворий) один, а про те, що один, залишений без уваги, передає свою хворобу іншим. «Мала закваска, — говорить Апостол, — усе тісто заквашує» (Гал. 5, 9). Саме те, що ми нехтуємо меншими, губить і руйнує все. Через це і (менші) рани стають великими, так само, як великі легко стануть меншими, якщо про них подбають належним чином.

Так ось що ми скажемо їм насамперед: немає нічого гіршого, як розбрат і сварка, як розривати Церкву і роздирати на частини хітон, який не насмілилися розірвати навіть розбійники. Чи не достатньо інших єресей? Ні, ми ще розсікаємо самі себе! Хіба не чуєш, що говорить Павло: «Коли ж ви один одного гризете і з’їдаєте, стережіться, щоб не знищили ви один одного!» (Гал. 5:15). Скажи мені, ти ходиш поза отарою і не боїшся, лева, що бродить біля отари? «Бо супротивник ваш диявол, — говорить Апостол, — ходить, рикаючи, наче лев, і шукає, кого б пожерти» (1 Петр. 5:8).

Поглянь на мудрість пастиря: не пустив (звіра) між овець, щоб не перелякати отари, але й не прогнав його і далеко, щоб побоюванням звіра змусити всіх (овець) зібратися разом. Ти не боїшся Отця? Побійся ворога: якщо відокремишся від отари, він, обов’язково, схопить тебе. Христос міг би й прогнати його далеко, але дозволив йому рикати біля (отари), щоб заставити тебе бути пильним і турботливим, і постійно звертатися до матері (Церкви). Щоб ті, котрі перебувають в стаді, чуючи голос його, більше линули один до одного і єдналися між собою. Так роблять і жалісливі матері: коли діти розплачуться, вони погрожують їм, що кинуть вовкам не тому, що можуть справді кинути, а щоб діти перестали плакати. Так, Христос зробив усе, щоб ми жили в мирі і злагоді один з одним.

2. Тому і Павло, хоч міг викривати коринф’ян у багатьох і важливих (гріхах), однак найперше викриває їх у розбраті. Так, він міг би осудити їх і за блуд, і за гордість, і за язичницькі судилища, і за бенкети в ідольських капищах, і за те, що їхні жінки не покривали своїх голів, а чоловіки покривали; а водночас і за зневагу до убогих, за звеличування даруваннями і (за сумнів) щодо воскресіння мертвих. Але оскільки він міг разом із цим викрити їх ще й за розбрат та незгоду між собою, то, облишивши всі інші пороки, найперше виправляє цей останній. І якщо я не утрудню вас, то самими Павловими словами доведу, що це дійсно так.

Так, послухай, як він говорить про те, що вони жили в блуді: «Всюди ходять чутки, що у вас з’явилося блудодіяння» (1 Кор. 5:1). Що вони були горді і пихаті: «Через те, що я не йду до вас, деякі у вас загордилися» (1 Кор. 4:18). Що судилися в язичників: «Як сміє хто з вас, маючи справу з іншим, судитися у неправедних?» (1 Кор. 6:1). Що споживали ідоложертовне: «Не можете бути учасниками трапези Господньої і трапези бісівської» (1 Кор. 10:21). Послухай, як він докоряє їм і за те, що жінки в них не покривалися, а чоловіки навпаки: «Кожний чоловік, який молиться чи пророкує з покритою головою, осоромлює свою голову. І кожна жінка, яка молиться або пророкує з непокритою головою, осоромлює свою голову» (1 Кор. 11:4–5). Яскраво вказав Апостол і на те, що вони зневажали убогих: «Тож, один лишається голодний, а інший упивається» (1 Кор. 11:21); і ще: «Чи зневажаєте Церкву Божу і принижуєте бідних?» (1 Кор. 11: 22).

А оскільки всі вони домагалися великих духовних дарувань, а малих приймати не хотів ніхто, то він говорить: «Чи всі апостоли? Чи всі пророки?» (1 Кор. 12:29). І про те, що вони сумнівалися щодо воскресіння мертвих, говорить: «Та хто-небудь скаже: як саме воскреснуть мертві? І в якому тілі прийдуть» (1 Кор. 15:35). Але не дивлячись на те, що міг викрити їх багато в чому, він (Апостол) ні на що не звернув увагу так, як на незгоду і розбрат. Уже на самому початку послання говорить: «Благаю вас, браття, ім’ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб усі ви говорили одне і не було між вами розділення» (1 Кор. 1:10). Він знав, дуже добре знав, що це не терпить зволікання. Блудник і гордій, і заражений іншим яким-небудь пороком, досить скоро відійде від нього і зцілиться, якщо тільки буде постійно ходити в церкву і слухати повчання. Але той, хто перервав зв’язок з цим зібранням, ухилився від батьківського наставляння й утік із лікарні, той, хоч і здається здоровим, скоро захворіє.

Як талановитий лікар найперше ліквідовує гарячку, а вже потім заліковує рани і чиряки; так поступив і Павло, — ліквідувавши насамперед розбрат, потім почав уже лікувати рани кожного члена. Тому найперше він говорить про те, щоб (коринф’яни) не сварилися між собою, не вибирали самі собі начальників і не розсікали тіло Христове на багато частин.

Однак говорив він це не їм тільки, але й тим, що після них страждають тією ж хворобою. Таких людей і я хотів би запитати, що означає Великдень? Що таке Чотиридесятниця? Що таке юдейська пасха, а що наша? Чому та буває тільки один раз на рік, а ця відбувається під час кожного зібрання? Що таке опрісноки? Хотів би спитати і багато чого іншого, що має відношення до цього. І тоді ви цілком довідалися б, якою нерозумною є впертість тих, котрі навіть не розуміють своїх вчинків, і не учаться в інших, вважаючи себе розумнішими за інших. Саме це і заслуговує найбільшого осуду, що вони і самі не знають суті справи, і наказів не слухають, а поступаючи по дурній звичці безрозсудно, пориваються у безодню і прірву.

3. Як же вони видають себе за розумників, коли ми їм так суперечимо? «Ви самі, — говорять вони, — хіба не так постили раніше?» Не твоє діло говорити мені про це, а я вправі сказати тобі, що і ми раніше постили у цей же час, однак важливішою була однодумність, а не збіг часу. Що Павло говорив галатам, те і я говорю вам: «Будьте, як я, бо і я, як ви» (Гал. 4:12). Що це значить? Він переконував їх відійти від обрізання, облишити суботи і дні, і всі інші обряди, що приписуються законом. Потім, помітивши їхній острах і побоювання, як би їм за порушення закону не піддатися відповідальності та покаранню, він підбадьорює їх власним прикладом, кажучи: «Будьте, як я, бо і я, як ви». «Хіба я, — говорить він, — прийшов від язичників? Хіба я не знаю підзаконного життя і того покарання, що очікує порушників закону? «Єврей з євреїв, за законом фарисей, за ревністю — гонитель Церкви Божої, за правдою законною — непорочний. Але те, що для мене було перевагою, заради Христа я вважав за ніщо» (Флп. 3:5–7), тому рішуче відстав від них. Тож, будьте, як я, бо і я був, як ви».

А що я скажу про себе? Більше трьохсот отців, зібравшись у Вифінскій країні, ухвалили це, а ти безчестиш їх усіх? Одне з двох: або ти обвинувачуєш їх у невігластві, — буцімто вони не знали того, що постановляли, або в боягузтві, — нібито вони, знаючи, лицемірили і зрадили істині. Це явно випливає з того, що ти не виконуєш їхньої постанови. Але що вони проявили тоді велику мудрість і мужність, це видно зі всіх діянь Собору. Про їхню мудрість свідчить викладена тоді віра, яка закрила уста єретикам і, як непохитна стіна, відбила всі їхні підступи. А щодо мужності — щойно закінчилися гоніння і незгоди в церквах. Як хоробрі воїни, піднісши численні трофеї, покриті безліччю ран, прийшли тоді з усіх сторін предстоятелі церков, носячи на собі Христові рани і засвідчуючи про незлічимі муки, які перетерпіли вони за сповідання віри. Одні могли розповісти про рудники і про ті страждання, які вони там перетерпіли; інші — про втрату всього майна, ще інші — про голод, а інші — про часті бичування. Одні могли показати понівечені ребра, інші — на побиту спину, ще інші — на втрачені очі чи яку-небудь іншу частину тіла, якої вони позбулися заради Христа. Із таких-то подвижників складався тоді весь Собор. Вони ж водночас з викладенням віри ухвалили й те, щоб свято (Пасхи християни) звершували всі разом і злагоджено.

Тож, чи могли ці мужі, які не зрадили віри в такі важкі часи, лицемірити, визначаючи відомі дні (посту і Пасхи)? Дивися, що ти робиш, осуджуючи так багато отців, таких мужніх і мудрих. Якщо фарисей, засудивши митаря, втратив усе, що мав доброго; то яке вибачення, яке оправдання будеш мати ти, коли повстаєш проти такої кількості боголюбивих учителів, до того ж несправедливо і цілком безпідставно! Хіба ти не чув, що говорить Сам Христос: «Де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф. 18:20)? Якщо ж Христос знаходиться посеред двох чи трьох, то тим більше Він знаходився, все визначав і постановляв там, де було більш трьохсот. Але ти звинувачуєш не тільки їх, а весь світ, бо і він схвалив їхнє визначення.

Чи думаєш, що юдеї розумніші за отців, які зібралися зі всього всесвіту; юдеї, котрі втратили весь устрій своїх отців і не справляють (по-справжньому) жодного свята? Про те, що в них немає ні опрісноків, ні Пасхи (багато хто, як я чую, говорять і те, що християнська Пасха повинна бути з опрісноками), — що в них немає опрісноків, послухай слова законодавця (Мойсея): «Не можеш, ти заколоти Пасху в якій-небудь з осель твоїх, які Господь, Бог твій, дасть тобі; але тільки на тім місці, яке обере Господь, Бог твій, щоб перебувало там ім’я Його» (Втор. 16:5–6) — мається на увазі Єрусалим. Бачиш, як Бог, прив’язавши це свято до єдиного міста, згодом зруйнував навіть місто, щоб і через поневолення відхилити їх від попереднього способу життя? Усі знають, що Бог передбачав майбутнє. Для чого ж тоді Він зібрав їх туди зі всього світу, коли знав, що це місто загине? Хіба не ясно, що Він хотів і саме свято скасувати? Бог скасував його, а ти наслідуєш юдеїв, про яких пророк говорить: «Хто такий сліпий, як раб Мій, і глухий, як вісник Мій?» (Іс. 42:19).

Справді, до кого тільки не були вони невдячними і бездушними? Чи до апостолів, чи до пророків, чи до своїх учителів? Але що говорити про вчителів і пророків, коли вони убивали навіть дітей своїх! Вони ж заколювали в жертву демонам своїх синів і дочок (Пс. 105:37). Вони не пізнали самої природи і старалися вшановувати дні? Знехтували ріднею, забули дітей, забули самого Бога, Який створив їх: «Заступника, Який породив тебе, — говорить Мойсей, — ти забув і не пам’ятав Бога, Який створив тебе» (Втор. 32:18). То, залишивши Бога, чи щиро дотримувалися свят? Хто б міг сказати це? І Христос святкував з (юдеями) Пасху, але не для того, щоб ми святкували її з ними, а щоб за допомогою тіні висвітлити істину. Він і обрізання прийняв, і дотримувався субот, і звершував їхні свята, і споживав опрісноки, — і все це робив у Єрусалимі. Але нас це ні до чого не зобов’язує. Навпаки, Павло закликає нас: «Якщо ви обрізуєтеся, не буде вам ніякої користі від Христа» (Гал. 5:2). А також про опрісноки: «Тому святкуймо не зі старою закваскою, не із закваскою злоби та лукавства, а з опрісноками чистоти й істини» (1 Кор. 5:8). Наші опрісноки — це не замішане борошно, а бездоганна поведінка і доброчесне життя.

4. Чому ж тоді Христос звершив (Пасху)? Оскільки древня Пасха була образом майбутньої, а за образом має випливати істина, то Христос, показавши спочатку тінь, потім на трапезі запропонував істину. А з появою істини, тінь зникає і стає недоречною. Тож, не заперечуй мені цим, а доведи, що Христос повелів і нам так поступати. Я ж, навпаки, доведу, що Він не тільки не повелів нам вшановувати дні (Мойсеєвого закону), а звільнив нас від цієї необхідності.

Послухай, що говорить Павло, а коли я говорю про Павла, то маю на увазі Христа, бо Він управляє душею Павла. Так що ж він говорить? «Ви спостерігаєте дні, місяці, пори і роки. Боюся за вас, чи не даремно я трудився у вас» (Гал. 4:10–11). І далі: «Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте» (1 Кор. 11:26). І словами «кожного разу» Апостол віддав волі християнина, коли приступати до таїнства Євхаристії, і цим повністю звільнив його від спостереження часів.

Бо ж Пасха і Чотиридесятниця — не одне і теж. Одне — Пасха, інше — Чотиридесятниця. Чотиридесятниця буває тільки один раз на рік, а Пасха (Євхаристія) тричі на тиждень, а іноді чотири рази, а то й стільки разів, скільки ми захочемо. Бо (наша) Пасха — не піст, а приношення і жертва, яка звершується кожного разу, коли буває зібрання (Літургія). А що (наша) Пасха в цьому і полягає, послухай слів Павла: «Пасха наша — Христос, за нас у жертву принесений» (1 Кор. 5:7). І: «Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте» (1 Кор. 11:26). Отже, кожного разу, коли ти приступаєш (до причастя св. Таїн) з чистою совістю, ти звершуєш Пасху. Тобто не тоді, коли ти постиш, а коли береш участь у цій жертві. «Бо кожного разу, коли ви споживаєте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте». А сповіщення смерті Господньої і є Пасха. І сьогоднішнє приношення, і те, що звершувалося вчора, і звершується щоденно, таке ж, як і те, що звершилося тоді в суботній день. І те ніскільки не священніше від цього, і це не нижче від того, а те й це — однаково страшне і спасенне.

Для чого ж, скажете, ми постимося ці сорок днів? В давнину багато хто приступав до св. Тайн без розбору, як вийде, особливо тоді, коли Христос подав їх. Помітивши шкоду, яка буває від недбалого причащення, отці, зібравши разом, встановили сорок днів посту для молитви, слухання (слова Божого), і церковних зібрань, щоб усі ми в ці дні, старанно очистивши себе молитвами, милостинею, постом, всенічними служіннями, сльозами, сповіддю та іншими засобами, таким чином, наскільки це для нас можливо, приступали з чистою совістю. А що вони зробили велику справу, коли через таку поблажливість установили в нас звичай поститься, видно з наступного. Ось ми протягом року не перестаємо закликати і проповідувати про піст, і ніхто не слухає наших слів. А як тільки настане час Чотиридесятниці, тоді, хоч би ніхто не переконував і не радив, пробуджується навіть найбільш лінивий, бо отримує повчання і переконання від самого часу.

Отже, якщо юдей чи еллін запитають тебе, для чого ти постиш, не говори, що ради Пасхи чи хреста. Цим ти подаєш йому сильну зброю проти себе. Ні, ми постимо не ради Пасхи і не ради хреста, а заради своїх гріхів, оскільки хочемо приступити до святих Таїн. Пасха — це не піст і плач, а веселість і радість. Бо хрест знищив гріх, став очищенням усього світу, примиренням довгої ворожнечі, відкрив ворота неба, людей, які були ненависні (Богові), зробив друзями, підніс наше єство до неба, посадив праворуч Престолу і подав нам безліч інших благ.

Отже, через це потрібно не плакати і журитися, а веселитися і радіти. Тому і Павло говорить: «Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6:14). І далі: «Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5, 8). А Іоан ось що говорить: «Так полюбив Бог світ» (Ін. 3:16). Скажи, як? Змовчавши про все, він указав на хрест. Бо, сказавши: «Так полюбив Бог світ», додав: «що віддав і Сина Свого Єдинородного на розп’яття, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне». Отже, якщо хрест є предметом любові і похвали, то не будемо говорити, що ми через нього плачемо. Ні, ми плачемо не через нього, а через свої гріхи. Ось чому ми постимо.

5. Тільки оголошений ніколи не звершує Пасхи, хоч і постить щорічно, бо він не бере участі у приношенні (Євхаристії). Водночас той, хто не постить, але приступає з чистою совістю, звершує Пасху чи то сьогодні, чи завтра, чи взагалі кожного разу, коли бере участь у Причасті. Бо достойне причащення залежить не від слідкування за часом, а від чистої совісті. А ми робимо навпаки: серця не очищаємо, зате як тільки приступимо в (суботній) день, то думаємо, що вже звершуємо Пасху, хоч би й були обтяжені численними гріхами. Але це не так, ні. Навпаки, якщо ти приступиш у суботу, але з лукавою совістю, то не отримаєш причастя і підеш, не звершивши Пасхи. І навпаки, якщо і сьогодні причастишся, загладивши свої гріхи, то достеменно звершиш Пасху.

Отже, саме цю точність і старанність ви мали б показувати не в слідкуванні за часами, а в причащенні. І оскільки ви тепер готові краще перенести все, ніж перемінити звичай, то вам краще було б зневажити цим звичаєм і зважитися витерпіти і зробити все, щоб тільки не приступати (до Причастя) у гріхах. А що Бог не звертає уваги на пильнування часів, послухай, як Він судить: «Голодував Я, — говорить Він, — і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене» (Мф. 25:35–36). А тих, що стоять ліворуч, докоряє у протилежному. І знову, коли привели іншого раба, (Бог) карає його за злопам’ятство: «Рабе лукавий! Весь той борг Я простив тобі… Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і Я помилував тебе?» (Мф. 18:32–33). Не впустив Він і нерозумних дів до чертогу нареченого за те, що в них не було єлею у світильниках. А іншого засудив за те, що він увійшов не у весільному одязі, а в нечистому, тобто оскверненому перелюбством і нечистотою. І навпаки, ніхто ніколи не був покараний і засуджений за те, що звершував Пасху в такий-то і такий-то місяць. А що говорити про нас, звільнених від усякого роду необхідності, що живемо в піднесенні, на небесах, де немає ні місяців, ні сонця, ні місяця, ні річного круга?

Хто захоче конкретно вникнути в справу, той побачить, що самі юдеї не надто звертають увагу на час, а понад усе ставлять місце — Єрусалим. Бо коли люди, прийшовши до Мойсея, говорили: «Ми нечисті від дотику до мертвих тіл людських, для чого нас позбавляти того, щоб ми принесли приношення Господу?» «Постійте, — сказав їм Мойсей, — я послухаю, що повелить про вас Господь» (Числ. 9:7–8). Потім, принісши жертву, дав їм закон, який повеліває, що коли «хто з вас або з нащадків ваших буде нечистий від доторкання до мертвого тіла, або буде в далекій дорозі, то і він повинен звершити Пасху Господню» (Числ. 9, 10). Таким чином навіть юдеям дозволяється порушення визначеного часу, тільки б Пасха була звершена в Єрусалимі. А ти не дотримуєшся часу єднання з Церквою, але ради дотримання днів ображаєш нашу спільну Матір і нищиш святе зібрання? Як же можеш ти заслужити прощення, коли без усякої причини зважуєшся на такий гріх?

Але що говорити про юдеїв? Адже і ми, скільки б не бажали, не намагалися, однако ж не можемо належно вшановувати той день, у який Христос був розіп’ятий. Це видно з наступного. Хоч би юдеї і не згрішили, і не стали невдячними, бездушними, недбалими і зневажливими; хоч би вони і не втратили батьківського передання, а цілком зберігали його і досі, то й тоді для нас було б неможливо вшановувати той день, у який Христос був розіп’ятий і звершив Пасху, наслідуючи їх. Чому так, я зараз скажу. Коли Христос був розіп’ятий, тоді була п’ятниця і перший день опрісноків. Але п’ятниця і перший день опрісноків не завжди можуть збігатися. Ось, наприклад, цього року перший день опрісноків збігається з неділею, тому необхідно було б постити весь тиждень. І нам, коли вже пройдуть і Страсті, і настане Хрест (розп’яття Христове), і Воскресіння, довелося б ще постити. І часто бувало так, що піст (юдейський) продовжувався після Хреста, після Воскресіння, аж поки не закінчиться тиждень. Так дотримувати час аж ніяк неможливо.

6. Тож, не будемо сперечатися і говорити: «Я стільки років дотримувався (юдейського) посту, а тепер маю перемінити звичай?» Саме тому і переміни. Ти стільки часу відокремлювався від Церкви, тож повернися нарешті до матері. Адже ніхто не говорить: «Через те, що я так довго ворогував, тому тепер мені соромно помиритися». Соромно закосніти у нерозумній впертості, а не перемінюватися на краще. Саме те і погубило юдеїв, що вони, намагаючись завжди дотримуватися древніх звичаїв, дійшли до безчестя.

Але що говорити про піст і дотримання днів? Павло строго дотримувався закону, багато доклав трудів, багато звершив подорожей, багато переніс й інших прикрощів, і в старанності щодо виконання юдейських обрядів перевершував усіх своїх однолітків. Однак після досягнення вищої досконалості в (юдейському) житті, як тільки довідався, що все це він робив для шкоди і на погибель собі, негайно перемінився. Він не запитував себе: «Що це таке? Невже я даремно докладав стільки старанності, затратив стільки трудів?» Ні, саме тому він швидко і перемінився, щоб знову не зазнати тієї ж втрати, тому і знехтував праведністю законну, щоб отримати праведність від віри. «Те, що для мене було перевагою, — волає він, — заради Христа я вважав за ніщо» (Фил. 3:7).

«Коли ти принесеш дар твій до жертовника, — говорить Ісус Христос, — і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиш там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій» (Мф. 5:23–24). Що скажеш на це? Коли просто брат твій має що-небудь проти тебе, то Христос не дозволяє тобі принести жертву, поки не помиришся з братом; а коли має (щось) проти тебе вся Церква і стільки отців, ти насмілюєшся і дозволяєш собі приступати до божественних Таїн, не припинивши цієї нерозумної ворожнечі? Як же ти можеш у такому духовному настрої звершувати Пасху? Говорю це не тільки тим, але й вам, здоровим, щоб ви, як тільки побачите таких, з великою обережністю і ласкою взяли їх, зібрали і привели до Матері. Якщо навіть вони будуть противитися, будуть ухилятися, чи інше що чинити, не відстанемо, доки не переконаємо їх. Бо ніщо не може зрівнятися з миром і згодою.

Тому й отець наш (єпископ), увійшовши (до церкви), перш ніж зійти на цю кафедру, випрошує для всіх вас миру; і вставши, не починає повчати вас, поки не побажає всім миру. І священики, коли хочуть благословляти, найперше просять миру для вас і вже потім починають благословляти. Так само і диякон, запрошуючи молитися, разом з іншими проханнями велить у молитві просити ангела миру, щоби всі молитви, які він підносить, були сповнені миром. І, нарешті, відпускаючи вас з цього зібрання, він бажає вам цього ж, коли виголошує: «З миром вийдіть». Взагалі, без миру неможливо нічого ні сказати, ні зробити. Він є наш годувальник і батько, що плекає нас з великою клопітливістю.

Тільки я маю на увазі не той мир, що є в пустому привітанні і спілкуванні за трапезами, а мир у Бозі, який іде від духовного єднання. Саме це єднання багато хто тепер роз’єднує, коли через нерозумну ревність зневажають наші постанови і надають великої ваги юдейським, вважаючи їх (юдеїв) учителями, що заслуговують більшої довіри, ніж наші отці, і в тому, що стосується страждань Христових, вірять христовбивцям. Що ще може бути безглуздіше?

Хіба не знаєш, що юдейська Пасха є образом, а християнська — істиною? Подивися, яка між ними різниця: та звільняла від тілесної смерті, а ця припинила гнів (Божий), якому підпав увесь світ; та колись звільнила від Єгипту, ця звільнила від ідолослужіння; та погубили фараона, ця — диявола; після тієї — Палестина, після цієї — небо. Чого ж ти сидиш зі свічкою, коли вже зійшло сонце? Чому ти хочеш молока, коли тобі подається тверда їжа? Тому тебе і годували молоком, щоб ти не залишався на молоці; тому і світила тобі свічка, щоб ти прийшов до сонця. Отже, коли настав найдосконаліший стан, не будемо повертатися до попереднього, — не будемо слідкувати за днями, часами і роками, а будемо у всьому неухильно наслідувати Церкву, в усьому надавати перевагу любові і миру. І якби навіть Церква помилялася, то й тоді не стільки б було похвальне точне дотримання часів, скільки були б гідними осуду поділ і розкол.

Ось я ніскільки не піклуюся про час, тому що й Бог не піклується, що ми вже і показали (бо й про це я вже говорив багато). Одного тільки домагаюся: щоб ми все робили в мирі й однодумності. Щоб, коли ми з усім народом постимо, і священики звершують спільні молитви за весь світ, ти в цей час не залишався вдома пиячити. Подумай, адже це — диявольське навіювання, і поєднує не один, не два, не три гріхи, а набагато більше: відокремлює тебе від стада Христового, змушує звинувачувати безліч отців, робить упертим, заманює до юдеїв і виставляє тебе на спокусу і домашнім, і чужим. Бо як ми можемо дорікати їм у тому, що вони сидять вдома, коли і ти біжиш до них? Але крім цих важливих гріхів може статися більша шкода, коли ти під час їхнього посту (з юдеями) не будеш користуватися ні Писанням, ні зібраннями, ні благословенням, ні спільними молитвами, а проведеш весь цей час з нечистою совістю, у страху і трепеті, щоб тебе не викрили, як якогось іноплемінника та інородця, тоді як тобі належало б разом з Церквою все звершувати з відвагою, із задоволенням, з радістю і повною свободою.

Церква не знала суворого дотримання часів. Але коли пізніше всім отцям (Церкви) з різних країн випало зібратися разом і визначити відповідний день (Пасхи), то Церква, яка в усьому шанує злагоду і любить однодумність, прийняла своє рішення. А що ні вам, ні нам, ні будь-кому іншому (із християн) неможливо так обмежувати наш недільний день, то про це вже достатньо доведено вище. Не будемо ж боротися з тінню і, сперечаючись через випадкове, не зашкодьмо собі в найважливішому. Постити в той чи інший час — не засуджується, однак розділяти Церкву, жити в розбраті, чинити розколи і постійно ухилятися від (церковного) зібрання, — це не може мати прощення, гідне осуду, і веде за собою тяжке покарання.

Можна б сказати і більше, але для уважних досить сказаного, а для неуважних не буде користі, якби навіть сказано було більше. Тому, завершуючи на цьому слово, попросимо всіх наших братів повернутися разом до нас, полюбити мир, відійти від нерозумної впертості і, залишивши поза увагою маловажне, пройнятися піднесеними і важливими думками, відійти від дотримання днів, щоб усі ми однодумно, єдиними устами прославляти Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа, Якому слава і держава, нині і повсякчас, і повік. Амінь.

Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого. — К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. — Том I. Книга 2.

Проти тих, котрі дотримують юдейський піст, і проти самих юдеїв. Виголошене за п’ять днів до посту, після того, як уже було сказане інше слово

Уже при дверях беззаконний і нечестивий піст юдейський. Не дивуйтеся, що я назвав цей піст нечестивим, — що звершується проти волі Божої, воно є нечисте понад усе, — будь-то жертва чи піст. Отже, вже через п’ять днів наступить беззаконний юдейський піст. А я за десять днів, а то й більше, зробив попереднє зауваження, щоб уберегти від небезпеки ваших братів. Але ніхто нехай не звинувачує нас у завчасності слова, яке ми запропонували за стільки днів.

Адже і тоді, коли остерігаються гарячки чи будь-якої іншої хвороби, намагаються всілякими ліками завчасно вберегти тіло людини, якому загрожує хвороба, і перш, ніж вона прийде насправді, спішать врятувати його від загрози лиха. Так і ми, бачачи, що нам загрожує найтяжча хвороба, заздалегідь, задовго наперед об’явили про неї, щоб перш, ніж зло насправді здолає нас, були вжиті допоміжні засоби. Я не відклав повчання до настання днів посту тому, щоб тоді недостатність часу не перешкодила вам утримувати ваших братів; і щоб ви, користаючись цим часом, могли вільно розшукувати і лікувати тих, що страждають цією хворобою.

Так роблять і ті, котрі хочуть справляти весілля і готують величний обід. Вони не в ті ж дні, а наперед домовляються з рибалками і птахоловами, щоб тоді, коли вже часу буде обмаль, не було будь-якої перешкоди в приготування бенкету. Так і ми, маючи намір запропонувати вам трапезу (бесіду) про божевілля юдеїв, наперед домовилися з вами, ловцями, щоб ви впіймали в сіті ваших найслабших братів і привели послухати наші слова. Ті з вас, котрі вже впіймали і міцно тримають в сітях, нехай пов’яжуть (упійманих) словом умовляння; а котрі ще не впіймали цієї прекрасної здобичі, за ці п’ять днів ще мають вдосталь часу, щоб справитися з ловом.

Тож, розкиньмо сіті повчання, станьмо кругом, як ловчі пси, і будемо звідусіль зганяти їх у лоно Церкви. А коли хочете, виведемо на них, наче надзвичайного ловчого, блаженного Павла, який волає і говорить: «Ось я, Павло, кажу вам, якщо ви обрізуєтеся, не буде вам ніякої користі від Христа» (Гал. 5, 2). Чимало диких і неприборканих тварин, які ховаються в лісі, почувши голос мисливця, від страху вискакують, і, будучи гнані силою голосу, спонукувані сильним криком, мимоволі попадають у тенета. Так і ваші браття, що ховаються в юдействі, ніби в якомусь лісі, коли почують голос Павла, я впевнений, легко потраплять у сіті спасіння і цілком відкинуть юдейську оману. Бо говорить не Павло, а Христос, Який управляє його душею. Тож, коли почуєш, що той волає і говорить: «Ось я, Павло, кажу вам, якщо ви обрізуєтеся, не буде вам ніякої користі від Христа» (Гал. 5, 2), — то це не тільки голос Павла, а думки і повчання Христа, Який внутрішньо наставлє його.

Але хтось може сказати: «Невже обрізання настільки шкідливе, що при ньому все Христове домобудівництво стає даремним?» Так, обрізання шкідливе не саме по собі, а тільки через усвідомлення (тих, що обрізуються). Був час, коли закон був корисний і необхідний, однак тепер він залишається бездіяльним. То коли ти приймеш Його невчасно, він стане для тебе безкорисним даром Божим. Тому і «не буде вам ніякої користі від Христа», що ви не хочете прийти (до Нього).

Якби хтось через перелюб (та інші) огидні пороки був ув’язнений у в’язницю, а потім, коли б настав час суду і винесення йому звинувачувального вироку, прийшов від царя лист про звільнення всіх ув’язнених у в’язниці без будь-якого допиту і слідства; але в цей же час той (чоловік), не захотівши прийняти (царської) милості, став би наполягати на тому, щоб його піддали допитам і слідству; то він, віддавши сам себе суду, слідству і вироку, звичайно, вже не може скористатися цією милістю, оскільки добровільно позбавив себе царської милості. Те ж сталося і з юдеями. Погляньте: все людство викрите в наймерзенніших пороках. «Всі згрішили» (Рим. 5, 12), — говорить Апостол, — й ув’язнені були через прокляття за гріх, наче у в’язниці. І вже мав бути винесений вирок над ними, як прийшло з небес послання Царя, чи краще — прийшов сам Цар і звільнив усіх від уз гріха, не проводячи ані слідства, ані допитів.

2. Тому всі, що прибігають (до Спасителя), користаються даром і спасаються благодаттю. А ті, що хочуть виправдатися законом, позбавляються і благодаті. Намагаючись спастися власними силами, вони і царське людинолюбство втрачають, і накликають на себе прокляття закону, «бо ділами закону не виправдається ніяка плоть» (Гал. 2, 16). Тому Апостол і говорить: «Якщо ви обрізуєтеся, не буде вам ніякої користі від Христа» (Гал. 5, 2). Бо той, хто намагається спастися ділами закону, не має нічого спільного з благодаттю. Саме це мав на увазі Павло, коли говорив: «Якщо за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за діла, то це вже не благодать; інакше діло вже не є діло» (Рим. 11, 6). І знову: «Якщо виправдання через закон, то Христос даремно вмер» (Гал. 2, 21). І ще: «Ви, що виправдовуєтеся законом, залишилися без Христа, відпали від благодаті» (Гал. 5, 4). Ти вмер для закону, став мертвим і вже не знаходишся під його ярмом і неволею. То чому ж намагаєшся марно і даремно тривожити сам себе?

Але чому Павло, вказуючи тут на своє ім’я, не сказав просто: «Ось я говорю вам»? Він хотів нагадати галатам про ту ревність щодо юдейства, яку колись проявив сам. «Якби я був з язичників, — говорить він, — і не знав юдейства, то будь-хто міг би сказати, що я виганяю обрізання з церковних догматів через те, що не знаю його сили, бо сам не жив у юдействі». Ось для чого він поставив своє ім’я, — щоб нагадати їм про те, що він зробив для закону. Він ніби говорить: «Я роблю це не через ворожість до обрізання, а тому, що знаю істину. Це говорю я, Павло, той Павло, який «обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїлевого, коліна Веніаминового, єврей з євреїв, за законом фарисей, за ревністю — гонитель Церкви…; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до в’язниці» (Фил. 3, 5–6; Діян. 8, 3). Усе це може переконати найбільш безрозсудних у тому, що я ухвалив цей закон (про скасування обрізання) не з будь-якої ворожості чи через незнання юдейства, а через знання найвищої Христової істини». «Знову я свідчу кожному чоловікові, який обрізується, — говорить він, — що він повинен виконувати весь закон» (Гал. 5, 3). Чому він не сказав: «Сповіщаю» чи «заповідаю», або «говорю», але «свідчу»? Тому, щоб цим нагадати нам про майбутній суд; бо де свідки, там суд і вирок. Так він лякає слухача, нагадуючи йому про царський престол, вказуючи, що ці слова будуть йому свідками в той день, коли кожний має дати звіт про те, що він зробив, що сказав і що чув.

Ці (слова Апостола) колись чули галати, а тепер нехай послухають і ті, що страждають хворобою галатів. Якщо їх і немає тут, то нехай почують від вас, як Павло волає і говорить: «Знову я свідчу кожному чоловікові, який обрізується, що він повинен виконувати весь закон» (Гал. 5, 3). Не говори мені, що обрізання — це тільки одна заповідь. Ця єдина заповідь накладає на тебе все ярмо закону. Якщо ти хоч частково підкоряєш себе владі закону, тоді маєш коритися й іншим його настановам. А коли не виконуєш їх, то беззаперечно підлягаєш покаранню і накликаєш на себе прокляття. Коли горобець потрапляє в тенета, то, хоч заплутується тільки його нога, однак у полоні опиняється все тіло. Так само і той, що сповняє хоч одну заповідь закону: чи щодо обрізання, чи щодо посту, — цією єдиною заповіддю віддав усього себе владі закону, і поки має бажання коритися йому бодай частково, вже не в змозі звільнитися від нього.

Ми говоримо це не для того, щоб обвинувачувати закон, ні; а щоб показати надзвичайно щедре багатство Христової благодаті. Закон не суперечить Христові. Та й хіба це можливо, коли він Ним даний і до Нього нас направляє? Але говорити про все це ми вимушені через недоречну ревність тих, котрі використовують закон не так, як треба. Саме вони й ображають закон, коли закликають то відійти від нього і приступити до Христа, то знову тримаються його. І я згідний, і ніколи не буду заперечувати, що закон приніс дуже багато користі нашому родові. Але ти, невчасно дотримуючись його, не даєш цілком розкритися його великій користі. Як для вихователя найбільшою похвалою є те, що вихований ним юнак задля збереження цнотливості вже не потребує його нагляду, оскільки належно утвердився в цій чесноті; так і для закону найбільшою похвалою є те, що ми вже не маємо потреби в його допомозі. Бо саме цим ми і завдячуємо законові, що душа наша стала в належній мірі здатною для прийняття вищої мудрості в любові.

Отже той, хто досі залишається під законом і не може бачити нічого, крім того, що там написано, той великої користі від нього не отримав. А я, залишивши його і піднявшись до найвищих догматів Христових, можу вихваляти Його особливо за те, що він зробив мене здатним піднятися над дріб’язковістю написаного в ньому і піднятися на висоту вчення, яке подав нам Христос. Закон, якщо він тільки наблизив нас до Христа, приніс багато користі нашій природі. А якщо ні, то зашкодив ще й тим, що, прив’язавши нас до меншого, позбавив більшого, і досі тримає в численних гріховних ранах. Бо, якщо з двох лікарів, серед яких один слабкіший, а другий сильніший (у своєму мистецтві), один прикладе до ран ліки і не в змозі буде звільнити хворого від болю, спричиненого ними.

3. Брат твій: «… залиши там дар твій перед жертовником і піди перше помирися з братом твоїм, і тоді прийди й принеси дар твій» (Мф. 5, 24). Не сказав: «Залиши жертву взагалі і йди геть, — але, — залиши дар поки-що не принесеним, і піди примирися з братом твоїм».

Однак Він сказав це не тільки тут, але й в іншому місці. Так, якщо хто має дружину невірну, тобто язичницю, то не повинен проганяти її. «Коли який брат, — говорить Апостол, — має жінку невіруючу, і вона згодна жити з ним, то він не повинен залишати її» (1 Кор. 7, 12). А якщо розпусну і перелюбницю, — то йому не забороняється прогнати її. «Хто, — говорить Ісус Христос, — розведеться з жінкою своєю, хіба що через її любодійство, призводить її до перелюбства» (Мф. 5, 32). Отже, через любодійство можна відпускати жінку. Чи бачиш людинолюбство і піклування Боже? «Якщо, — говорить, — дружина твоя язичниця, не проганяй; а якщо перелюбниця, то не забороняй зробити це. Якщо вона, — говорить, — образить Мене, не проганяй, а якщо збезчестить тебе, нехай ніхто не перешкоджає прогнати».

Такої честі удостоїв нас Бог! То невже ми не вшануємо Його бодай настільки, наскільки Він вшанував нас, і дозволимо своїм дружинам ображати Його, знаючи при цьому, що коли ми зневажимо спасінням дружин, нас ждуть надзвичайно великі муки і кари? Тому-то Він і поставив тебе главою жінки, тому і Павло повелів: «Якщо ж вони хочуть чомусь навчитися, нехай спитають про те вдома у своїх чоловіків» (1 Кор. 14, 35), щоб ти, як учитель, опікун і наставник, спонукав її до благочестя. А ви, коли час зборів закликає до церкви, не застерігаєте (жінок) від безпечності. І коли диявол кличе їх до труб, і вони з готовністю коряться йому, не зупиняєте їх, а байдуже дивитеся, як вони захоплюються злочинним безчестям і віддаються нестримності. Бо там, зазвичай, збираються і любодії, і зніжені чоловіки, і ціла юрба танцюристів. То що говорити про ті перелюбства, які там чиняться? Невже ти не боїшся, що твоя дружина повернеться звідти з дияволом у душі?

Хіба ти не чув, як було ясно вказано нам у попередньому слові, що демони живуть і в душах юдеїв, і в місцях, де вони збираються? Як же, скажи мені, ти насмілюєшся після танцю з демонами знову йти до апостольського зібрання? Як не боїшся приступати до священної трапези, брати участь у ній і причащатися дорогоцінної Крові після того, як ти ходив до тих, що пролили кров Христа, і з ними спілкувався? Тебе не лякають, не вводять у страх такі злочини? Чи, може, ти не благоговієш перед цією трапезою?

Усе, що сказав я вам, передайте їм, а вони нехай передадуть своїм дружинам. «Повчайте один одного» (1 Сол. 5, 11). Якщо той, що страждає цією хворобою (юдейством), буде оголошеним, нехай буде видалений із притвору; якщо вірний і присвячений, — нехай буде відлучений від священної трапези. Бо не для всіх гріхів потрібні тільки умовляння і поради, ні. Є й такі, що виправляються рішучими і дуже швидкими діями. Як більш легкі рани відступають перед слабкими ліками, а ті, що загнили, не піддаються лікуванню і гублять все тіло, вимагаючи залізного вістря і вогню; так і серед гріхів: одні потребують тривалого умовляння, а інші — суворого викриття. Тому і Павло велів не тільки наставляти, але й суворо викривати, говорячи так: «З цієї причини викривай їх суворо» (Тит. 1, 13).

Тож нещадно викриймо їх тепер, щоб засоромившись від наших слів і засудивши самі себе, вони більше не заражалися беззаконним (юдейським) постом. Тому-то, облишивши нарешті умовляння, я свідчу і проголошую: «Хто не любить Господа Ісуса Христа, нехай буде проклятий» (1 Кор. 16, 22). А чим хто-небудь може ще більше довести, що він не любить Господа, як не тим, що бере участь у святі юдеїв, котрі вбили Його? Не я таких віддав анафемі, а Павло; чи навіть і не Павло, а Христос, Який говорить через Павла і каже, що ті, котрі «виправдовуєтеся законом…, відпали від благодаті» (Гал. 5, 4). Скажіть їм ці слова, прочитайте цей вирок, і, зі всією турботливістю врятувавши і вирвавши їх із пащі диявола, у день посту приведіть до нас, щоб ми, віддавши вам решту із обіцяного, з нашими браттями однодумно і єдиними устами прославили Бога і Отця Господа Ісуса Христа, бо Йому слава повіки. Амінь.

Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого. — К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. — Том I. Книга 2.

Звичайно, для доказу достатньо б і цих свідчень, але я не задовольнився пророками, не зупинився і на апостолах, а піднявся до неба і показав вам хор ангелів, які виголошують: «Слава в вишніх Богу і на землі мир, у людях благовоління!» (Лк. 2, 14). Ви чули також серафимів, які зі страхом і трепетом промовляють: «Свят, Свят, Свят Господь Саваоф! Уся земля повна слави Його» (Іс. 6, 3). Додав я і херувимів, які волають: «Благословенна слава Господа від місця свого!» (Єзек. 3, 12). Три свідки на землі1, і три на небі2 вказують на неприступність слави Божої.

Нарешті доказ став безсумнівним. Було чимало оплесків, народ був у піднесенні, зібрання вирувало. А я радів не з того, що мене хвалили, а з того, що славили мого Владику; бо ці оплески і прославлення були доказом любові вашої душі до Бога. Як люблячі слуги, почувши, що хто-небудь хвалить їхнього господаря, запалюються любов’ю до того, хто хвалить, — бо люблять їхнього господаря; так потупили тоді і ви: голосними оплесками виразили велику любов до Господа.

Хотів би і я сьогодні зайнятися тими ж суперечками: якщо вже вороги істини не можуть насититися хулою на Благодійника, то тим більше ми повинні бути ненаситні прославленням Бога всіх. Але що мені робити? Інша, ще більш тяжка хвороба спонукає наш язик до її лікування, — хвороби, що поразила тіло Церкви. Її ж то і необхідно викорінити насамперед, а потім уже подбати і про зовнішнє; спочатку необхідно вилікувати своїх, а потім зайнятися чужими.

Що ж це за хвороба? У жалюгідних і нещасних юдеїв настає безперервний ряд свят: труби, кущі, пости. А багато з тих, котрі вважаються нашими і говорять про себе, начебто вірують по-нашому, одні ходять дивитися на ці свята, а інші навіть беруть участь у святах і постах (юдейських). Цей-то злий звичай я і хочу тепер вигнати з Церкви. Проти аномеїв можна поговорити й в інший час, від затримки в цьому не буде жодної шкоди. Але, якщо заражених юдейством не вилікуємо тепер, коли свята юдеїв уже близько перед дверима, то боюся, щоб деякі (із християн), через нестримну звичку та велике невігластво, не прийняли участі в цьому безчесті. Тоді даремними будуть і наші слова про це. Бо якщо вони, нічого не почувши від нас сьогодні, будуть постити разом з юдеями, то після того, як гріх уже буде звершений, даремно будемо давати ліки.

Тому я і поспішаю застерегти (від зла). Так роблять і лікарі: вони насамперед вживають засобів проти сильних і найбільш гострих хвороб. Водночас, це слово (проти юдеїв) співзвучне з попереднім (проти аномеїв). Як співзвучні безчестя аномеїв та юдеїв, так і ці наші намагання співзвучні з попередніми. Аномеї ставлять за провину (Ісусу Христу) те ж, за що звинуватили Його юдеї. За що ж звинуватили вони? За те, що (Ісус Христос) називав Бога Своїм Отцем, роблячи Себе рівним Богу (Ін. 5, 18). За це ж звинувачують Його и аномеї, чи вірніше сказати, не звинувачують, а зовсім спотворюють самі слова (Ісуса Христа) (Ін. 5, 17) та їхній зміст, якщо не руками, то думкою.

2. Не дивуйтеся, що юдеїв я назвав жалюгідними. Істинно жалюгідні і нещасні вони, бо свідомо відкинули і знехтували стільки благ, які прийшли до їхніх рук з неба. Засяяло їм ранішнє Сонце правди: вони знехтували Його світлом і сидять у пітьмі. А ми, що жили в пітьмі, прийняли світло і позбулися від мороку омани. Вони були віттям святого кореня, але відламалися; ми не належали до кореня і принесли плід благочестя. Вони з малолітства читали пророків, і розіп’яли Того, про Кого сповіщали пророки; ми не чули божественних слів і Тому, про Кого провіщено в них, віддали поклоніння.

Ось чому вони жалюгідні. Бо тоді, як інші захоплювали й брали для себе блага, які посилалися їм (юдеям), самі вони відкинули їх. Вони, будучи покликаними до усиновлення, опустилися до споріднення з псами; а ми, будучи раніше псами, завдяки благодаті Божій, змогли відкинути попереднє безумство і піднятися до почесті синів (Божих). З чого це видно? «Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам» (Мф. 15, 26). Так сказав Христос хананейській жінці, називаючи дітьми юдеїв, а псами язичників. Але поглянь, як змінився порядок пізніше: ті (юдеї) стали псами, а ми дітьми. «Стережіться псів,  — говорить про них Павло, — стережіться лихих працівників, стережіться обрізання, бо обрізання — ми» (Флп. 3, 2–3). Бачиш, як ті, що раніше були дітьми, зробилися псами? Хочеш знати, як ми, будучи раніше псами, стали дітьми? «А тим, які прийняли Його,  — говорить євангеліст, — дав силу дітьми Божими бути» (Ін. 1, 12).

Немає нікого більш жалюгідного за юдеїв: вони завжди йдуть супроти власного спасіння. Коли необхідно було дотримуватися закону, вони зневажили його; а тепер, коли закон перестав діяти, вони намагаються вперто дотримуватися йог: Що може бути жалюгідніше тих людей, які противляться Богові не тільки порушенням закону, але і дотриманням його? Тому говорить (св. Стефан): «Жорстокосерді! Люди з необрізаним серцем і вухами, ви завжди противитеся Духові Святому(Діян. 7, 51), — не тільки порушенням закону, але і невчасним бажанням дотримуватися його».

І справедливо він назвав їх жорстокосердими, бо вони не понесли ярма Христового, хоч воно було благим і не мало нічого тяжкого і виснажливого. «Навчіться, — говорить (Ісус Христос), — від Мене, бо Я лагідний і смирний серцем»; і ще: «… візьміть ярмо Моє на себе…, бо ярмо Моє — благо, і тягар Мій легкий» (Мф. 11, 29–30). Однак вони через свою жорстокосердість не понесли (цього ярма); і не тільки не понесли, але розтрощили і розірвали його. «Бо здавна, — сказано, — Я скрутив ярмо твоє, розірвав кайдани твої» (Єр. 2, 20; порівн.: 5, 5; Пс. 2, 3). Не Павло говорить це, а пророк волає, маючи на увазі під ярмом і кайданами символи влади (Христової). Бо (юдеї), коли говорили: «Не маємо царя, крім кесаря» (Ін. 19, 15), — відкинули владу Христа.

Ти (юдей) сокрушив ярмо, розірвав кайдани, відірвався від Царства Небесного і підкорився людській владі! А ти (слухачу) дивися, як пророк конкретно визначив неприборканість юдеїв. Він не сказав: «Ти відкинув ярмо, — але — сокрушив ярмо», а це вада тваринного завзяття, неприборканості тих, що не терплять влади.

Але від чого почалася ця жорстокосердість? Від пересичення і пияцтва. Хто говорить про це? Сам Мойсей: «І їв Яків, і розповнішав, і став упертим» (Втор. 32, 15). Як тварини, коли отримують щедрий корм, розжирівши, стають буйними і неприборканими, не допускають до себе ні ярма, ні вузди, ні руки візника; так і юдейський народ через сп’яніння і пересичення, впавши в крайнє безчестя, зноровився, не взяв на себе ярма Христового і не потягнув плуга (євангельського) вчення. И інший пророк, вказуючи на це, говорив: «Бо, як уперта телиця, впертим став Ізраїль» (Ос. 4, 16). Інший називає юдейський народ «тельцем неприборканим» (Єр. 31, 18). А такі тварини, будучи непридатними для роботи, стають придатними для заколення. Так сталося і з юдеями: ставши негідними для роботи, вони стали придатними тільки для заколення. Тому і Христос сказав: «Ворогів Моїх, які не хотіли, щоб Я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте переді Мною» (Лк. 19, 27).

Поститись тобі, юдею, необхідно було тоді, коли пияцтво завдавало тобі стільки прикрощів, коли пересичення породжувало безчестя, — тоді, а не тепер, бо тепер піст недоречний і мерзенний. Хто говорить це? Сам Ісая, який голосно благає: «Чи такий то піст, який Я обрав» (Іс. 58, 5). Чому? Тому що «ви поститеся для сварок і суперечок, і для того, щоб жорстокою рукою бити інших» (Іс. 58, 4). Якщо ж твій піст був мерзенним, коли ти бив подібних до себе рабів, то чи буде приємний він тоді, коли ти вбив Владику? Як же так? Той, хто поститься, має бути лагідним, покірним, смиренним і не сп’янілим від гніву. А ти б’єш подібних до себе рабів? Тоді юдеї постились «для сварок і суперечок», а тепер (постяться) у непомірності і крайній нестримності, танцюючи босими на площі. За своїм наміром вони посники, а на вид п’яниці! Послухай як велить постити пророк: «Оголосіть, — говорить, — піст». Не сказав: «Галасливо святкуйте піст. «Оголосіть урочисте зібрання, скличте старійшин» (Іоїл. 1, 14). А вони, зібравши юрби зніжених людей і збіговисько розпусних жінок — весь цей театр і акторів — ведуть до синагоги, бо між театром і синагогою немає жодної відмінності.

3. Знаю, що деякі будуть вважати мене зухвалим за те, що я сказав: немає жодної різниці між театром і синагогою. Однак зухвалими я вважаю їх, якщо вони думають інакше. Якщо я вирішую так сам від себе, тоді звинувачуй мене; але якщо говорю слова пророка, не протився. Знаю, що є чимало таких, які поважають юдеїв, і їхні нинішні обряди вважають священними. Тому спішу з корінням вирвати цю згубну думку.

Я сказав, що синагога нітрохи не краща за театр, і доведу це свідченням пророка. Юдеї, звичайно, не більше за пророків заслуговують правдивості. То що ж говорить пророк? «У тебе було чоло блудниці, ти відкинула сором» (Єр. 3, 3). А де блудниця віддається блудодійству, те місце і є поганим будинком. А краще сказати, синагога є не тільки поганим будинком і театром, але й вертепом розбійників і лігвищем звірів. «Наділ Мій, — сказано, — зробився для Мене чи не вертепом гієни» (Єр. 12, 8; 7, 11), — вертеп не просто звіра, а звіра нечистого. І ще: «Я залишив дім Мій; покинув наділ Мій» (Єр. 12, 7). А коли Бог залишить, то яка ще може бути надія на спасіння? Коли залишить Бог, тоді те місце стає житлом демонів.

Звичайно, (юдеї) скажуть, що і вони поклоняються Богові. Однак сказати цього не можна. Ніхто з юдеїв не поклоняється Богові. Хто говорить це? Син Божий. «Якби ви знали Мене, — говорить Він, — то знали б і Отця Мого…, ви не знаєте ні Мене, ні Отця Мого» (Ін. 8, 19). Яке ще більш достовірне свідчення можу привести? Отже, якщо вони не знають Отця, розіп’яли Сина, відкинули допомогу Духа, тоді хто не може сміливо сказати, що те місце (синагога) є житлом демонів? Там не поклоняються Богу, ні; там місце ідолослужіння.

А тим часом деякі (із християн) звертаються до цих місць, як до священних. І це говорю не через здогадки, а із самого досвіду. Бо за три дні перед цим — повірте, не брешу, — я бачив, що якийсь негідник і безумець, який видає себе за християнина (не можу назвати щирим християнином того, хто відважився на такий вчинок), примушував одну поважну, шляхетну, скромну і вірну жінку ввійти до єврейської синагоги і там присягтися стосовно спірної між ними справи. А оскільки ця жінка волала про допомогу і просила припинити таке беззаконне насилля, кажучи, що їй, причасниці Божественних таїн, не личить іти до такого місця, то я, загорівшись і запалавшись ревністю, встав і не дозволив тягнути її на таке злочинне діло, і звільнив від цього нечестивого примусу. Потім я запитав того, хто тягнув її, чи він християнин. І коли він визнав себе таким, я суворо докоряв йому, викриваючи за черствість і крайнє безумство, і говорив, що він нічим не кращий за осла, коли говорить, що поклоняється Христові, і водночас тягне іншого до вертепу юдеїв, котрі розіп’яли Його. Довго говорив я йому, по-перше, на підставі Божественного Євангелія, що не можна зовсім ні самому клястися, ні іншого примушувати до клятви. Потім, що не можна заставляти до клятви не тільки вірну і посвячену (у християнські таїнства), але й будь-кого із непосвячених.

Коли ж після довготривалої розмови я вигнав з його душі помилкову думку (про важність синагоги), то запитав і про причину, з якої він, залишивши церкву, тягнув цю жінку до єврейського збіговиська. Він відповів, що багато хто казав йому, начебто клятви, які даються там, особливо страшні. При цих словах я засмутився, запалав гнівом, а потім засміявся. Бачачи підступність диявола і те, до чого встиг він схилити людей, я засмутився. Розмірковуючи про безпечність тих, що зваблюються, я запалав гнівом. А дивлячись знову на те, яким і наскільки великим є безумство спокушених, я сміявся.

Я розповів і сповістив про це вам тому, що ви черстві і безжалісні до тих (християн), які і самі роблять, й іншим дозволяють робити із собою такі речі. Бачачи, що хто-небудь з ваших братів впадає у подібне беззаконня, ви вважаєте це чужою бідою, а не вашою, і думаєте виправдатися перед тими, що викривають вас, словами: «А мені що до того? Що в мене спільного з ним?», — це слова, що засвідчують крайню нелюдяність і сатанинську жорстокосердість! Що ти говориш? Будучи людиною, маючи одну і ту ж природу, чи навіть, — якщо вже говорити про спільність природи, — маючи одну главу — Христа, ти насмілюєшся говорити, що в тебе немає нічого спільного з твоїми членами? Як же ти визнаєш, що Христос є Главою Церкви? Глава природно з’єднує всі члени, з точністю поєднує одне з одним і пов’язує між собою. Якщо (насправді) у тебе нічого немає спільного з твоїми членами, тоді немає в тебе нічого спільного і з твоїм братом, і Христос тобі не глава.

Юдеї лякають вас, як малих дітей, а ви не розумієте цього. Як негідні слуги, показуючи дітям страшні і смішні гримаси (самі по собі вони не страшні, але тільки видаються такими відповідно до дитячого розуму), збуджують неабиякий сміх, так і юдеї лякають своїми гримасами тільки слабких християн. Чи можуть насправді лякати їхні обряди; соромітні і ганебні, — обряди людей, які прогнівили Бога, які підпали безчестю й осуду?

4. Не такими є наші церкви, ні — вони справді страшні і жахливі. Бо, де є Бог, Який має владу над життям і смертю, де так багато говорять про вічні муки, про вогненні ріки, про отрутного хробака, про незламні кайдани, про пітьму кромішньої — те місце страшне. А юдеї нічого цього й уві сні не бачать, бо живуть заради черева, захопились сьогоденням і через свою хтивість і надмірну жадібність ніскільки не кращі за свиней і козлів; тільки і знають, що їсти та пити, битися через танцюристів, різатися через наїзників.

Скажи мені, чи заслуговує це поваги і страху? Хто може стверджувати це? То чому це видається нам страшним? Чи, може, хто скаже, що і слуги, які зганьбились, які не сміють вимовити слова і вигнані з господнього дому, є страшними для (слуг) чесних і вільних? Але це — не так, ні. Корчми аж ніяк не почесніші за царські палати, а синагога безчестніша за будь-яку корчму, тому що служить притулком не просто для розбійників і торгашів, а для демонів. А вірніше сказати, не тільки синагоги (є таким притулком), але й самі душі юдеїв, що і постараюся довести наприкінці слова.

Отже, прошу вас особливо пам’ятати цю розмову, бо ми говоримо тепер не для того, щоб показати себе і викликати оплески, а щоб вилікувати ваші душі. Бо яке ще може бути для нас вибачення, коли при такій безлічі лікарів між нами є хворі? Апостолів було (тільки) дванадцять, і вони залучили весь всесвіт, а в нас більша частина міста складається з християн, однак є ще хворі юдейством. Яке ж виправдання нам, здоровим? Звичайно, що і вони, хворі, гідні осуду, але і ми не звільнені від нього, коли проявляємо байдужість до них у їхній хворобі. Вони не залишались би довго в недузі, якби з нашого боку отримували особливе піклування. Тому застерігаю вас тепер, щоб кожний залучив брата, хоч би для цього необхідно було зробити приневолення, вжити силу, заподіяти неприємність чи вступити в суперечку, — все зробити, тільки б вирвати його із сіті диявола і вивергнути із суспільства христовбивць.

Якщо б ти побачив на площі, що кого-небудь, засудженого справедливим вироком, ведуть (на смерть), і мав би владу вирвати його з рук ката, скажи мені, чи не вжив би ти всіх засобів ради його звільнення? А тепер бачиш свого брата, якого беззаконно і неправедно веде у прірву погибелі не кат, а диявол, і не хочеш вступити в боротьбу, щоб врятувати його від такого лиходійства? Чи отримаєш будь-яке вибачення? Але він, скажеш, сильніше і могутніший за тебе. Покажи його мені: якщо він буде упиратися і залишатися на своєму, скоріше зважуся скласти свою голову, ніж дозволю йому вступити в цей священний вхід. Що в тебе (скажу йому) спільного зі свобідною, з вишнім Єрусалимом?3 Ти обрав нижній (Єрусалим), з ним і трудися, бо він, за словом Апостола, «зі своїми дітьми перебуває в рабстві» (Гал. 4, 25).

Ти постишся з юдеями? Тоді разом з ними зніми взуття, ходи босим по площі і будь їхнім спільником у ганьбі та соромі. Але ти на це не можеш зважитися: для тебе це соромно і ганебно. То бути з ними однакової зовнішності ти соромишся, а брати участь у їхньому безчесті не соромишся? Якої ж тоді можеш очікувати для себе поблажливості, коли ти є християнином тільки наполовину?

Повірте, скоріше складу свою голову, ніж залишу без уваги кого-небудь з таких хворих, якщо тільки їх побачу. Якщо ж знати не буду, то Бог, звичайно, простить. Над цим нехай задумається і кожний з вас, і нехай ніхто не вважає цієї справи маловажною. Хіба ви не знаєте, що диякон під час здійснення таїнств постійно виголошує: «Пізнавайте один одного?»4 Як він цим зобов’язує вас строго спостерігати за вашими братами!

Так поступай і стосовно цих людей: коли довідаєшся, що хто-небудь юдействує, зупини, викрий його, щоб і тобі самому не зазнати небезпеки разом з ним. І у військових таборах, якщо хтось серед воїнів буде викритий у відданості варварам і однодумності з персами, то не тільки сам він опиниться в небезпеці, але й кожний, хто знав про це і не доповів вождеві. А оскільки і ви є військом Христовим, то ретельно розшукуйте і дізнавайтеся, чи немає між вами кого-небудь з іноплемінників, і повідомляйте про нього не для того, щоб ми, як ті (вожді), убили його, чи мучили і покарали, а для того, щоб і його врятувати від омани та безчестя і своє діло сповнити у всій досконалості. Якщо ж не захочете і, знаючи (винуватого), станете скривати, то будьте певні, що отримаєте кару однакову з ним. І Павло піддає покаранню не тільки тих, що «чинять» зло, але й тих, що «сприяють» їм (Рим. 1, 32). І пророк однаково засуджує як тих, які крадуть, так і тих, які біжать разом з ними (Пс. 49, 18); і це справедливо. Хто, знаючи про лиходія, прикриває його, той дає йому привід до більшого свавілля і спонукає чинити зло зі ще більшою безстрашністю.

5. Але треба знову повернутися до хворих. Отже, подумайте, з ким мають спілкування ті, що тепер постять? З тими, котрі кричали: «Розіпни, розіпни» (Лк. 23, 21); з тими, котрі говорили: «Кров Його на нас і на дітях наших» (Мф. 27, 23). Чи насмілився б ти підійти до засуджених за замах на верховну владу і говорити з ними? Не думаю. То хіба це не дивно, — так уникати тих, що заподіяли зло людині, а з тими, що зневажили Бога, спілкуватися, — шанувальники Розп’ятого святкують разом з тими, котрі розіп’яли Його? Це не тільки нерозумно, але і вкрай безглуздо.

А оскільки деякі вважають синагогу місцем високоповажним, то необхідно сказати трохи і проти них. Чому ви поважаєте це місце, тоді як ним слід нехтувати, гребувати і тікати від нього? У ньому, скажете, лежить закон і пророчі книги. І що з того? Невже ж, де тільки будуть ці книги, то це місце буде святим? Зовсім ні. Тому-то я особливо і ненавиджу синагогу і гребую нею, що, маючи пророків, (юдеї) не вірять пророкам, читаючи Писання, не приймають його свідчень; а це властиве людям у найвищій мірі злим. Скажи мені: якби ти побачив, що якусь шановну, знамениту і славну людину завели до корчми чи до вертепа розбійників і там почали її паплюжити, бити і нагло зневажати, то невже б став поважати цю корчму чи вертеп за те, що там ображали цього славного і великого мужа? Не думаю. Навпаки, саме через це ти відчув би особливу ненависть і відразу (до цих місць).

Такою вважай і синагогу. Юдеї ввели туди з собою пророків і Мойсея не для того, щоб шанувати їх, а щоб ображати і безчестити. Бо коли вони говорять, начебто (пророки і Мойсей) не знали Христа і нічого не сказали про Його пришестя, то яка ж ще може бути більша образа для цих святих, як не звинувачення їх у тому, начебто вони не знають свого Владику і беруть участь у безчесті юдеїв? Отже, саме тому і варто особливо ненавидіти їх разом із синагогою за те, що вони ображають святих.

Але що сказати про книги і місця? Під час гонінь кати тримають у своїх руках тіла мучеників, мучать, катують бичами. То хіба їхні руки стали святими від того, що тримали тіла святих? Ніскільки. Якщо ж руки тих, що тримали тіла святих, є оскверненими через те, що тримали беззаконно; то невже ті, котрі мають у себе Писання святих і ображають їх так само, як і кати тіла мучеників, можуть заслуговувати поваги? Чи не було б це крайнім безумством? Якщо беззаконне тримання тіл (святих) не тільки не освячує, а робить ще більш негідними тих, що їх тримають, то тим більше читання без віри Писань (пророчих) не може принести користі тим, котрі читають. Тому і це завзяття, з яким юдеї тримають у себе (священні) книги, викриває їх у ще більшому безчесті. Не маючи пророків, вони не заслуговували б такого осуду; не читаючи книг, не були б так нечисті і мерзенні. Тепер же вони не заслуговують будь-якої поблажливості; бо, маючи проповідників істини, тримають ворожість і до самих проповідників, і до істини.

Тож саме тому, що, маючи пророків і використовуючи їх з ворожістю, вони стали особливо мерзенними і нечистими. Тому благаю вас тікати й уникати їхніх зборищ, бо інакше може бути чимала шкода для немічних братів і чималий привід для гордості юдеям. Коли вони побачать, що ви, шанувальники розіп’ятого ними Христа, сповняєте і вшановуєте їхні обряди, то як їм не подумати, що всі їхні обряди прекрасні, а наші нічого не вартують; бо ви, вшановуючи і сповняючи ці останні, водночас біжите до тих, що їх ганьблять? «Бо коли хто-небудь бачить, — говорить Апостол, — що ти, маючи знання, сидиш за столом у капищі, то совість його, як немічного, чи не наверне і його їсти ідоложертовне?» (1 Кор. 8, 10).

І я говорю: якщо хто побачить, що ти, маючи знання, йдеш до синагоги і дивишся на свято труб, то чи його немічна совість не прихилиться до шанування юдейських звичаїв? Падаючий карається не тільки за своє падіння, але і за те, що призводить до цього інших. Так само і той, хто вистояв, нагороджується не тільки за свою мужність, але заслуговує поваги і за те, що збуджує ревнощі до цього і в інших. Отже, уникайте зборів і місць, де бувають юдеї. І нехай ніхто не має поваги до синагоги через (священні) книги, але саме через них нехай ненавидять її і гребують нею, оскільки юдеї ображають святих, не вірячи їхнім словам і звинувачуючи їх у найгіршому безчесті.

6. Для того, щоб ви переконалися, що книги не освячують місце, зате стан душ тих, що збираються в ньому, оскверняє його, розкажу вам одну древню історію. Птоломей Філадельф, збираючи звідусіль книги і довідавшись, що в юдеїв є Писання, яке містить учення про Бога і про найкраще облаштування життя, викликав з Юдеї мужів, через них переклав це Писання і положив його у храмі Серапіса (він був язичником), де і досі знаходиться цей переклад пророчих книг. Що ж? Невже храм Серапіса завдяки цим книгам став святим? Ні. Самі вони святі, але через нечистоту тих, що в ньому збираються, місце не освячують.

Такою ж необхідно вважати і синагогу. Хоч там нема ідола, зате живуть демони. І це говорю не тільки про тутешню синагогу, але й про ту, котра в Дафні: там провалля, назване проваллям Матрони, ще більш пагубне. Чув я, що багато хто з віруючих ходять туди і сплять біля цього місця. Але я ніколи не назву таких людей віруючими, ні. Для мене однаково нечистим є будь-яке капище: як Матрони, так і Аполлона. Якщо ж хто звинуватить мене (за ці слова) у зухвалості, то і я, у свою чергу, звинувачу його в крайньому божевіллі. Бо скажи мені: хіба не є нечестивим те місце, де живуть демони, якщо навіть там і нема ідола? А місце, де збираються христовбивці, де переслідують хрест, де хулять Бога, не знають Отця, паплюжать Сина, відкидають благодать Духа, де перебувають і самі демони, — чи не є таке місце особливо пагубним? Бо там (у язичницькому капищі) безчестя явне й очевидне, і не так легко може залучити чи звабити людину розумну і розсудливу; а тут (в юдейській синагозі) ті, котрі говорять про себе, що вони поклоняються Богові, відвертаються від ідолів, дотримуються і шанують пророків, — цими словами влаштовують тільки більшу приманку і захоплюють у свої сіті через необережність людей простих і нерозумних.

Тож, безчестя як в юдеїв, так і в язичників, однакове, однак зваба в перших діє набагато сильніше, тому що в них є невидимий ложний жертовник, на якому вони заколюють не овець і тельців, а людські душі. Отже, якщо ти поважаєш все юдейське, то що в тебе спільного з нами? Якщо юдейське є важливим і достойним поваги, тоді виходить, що наше неправдиве. А якщо наше істинне, а воно справді істинне, тоді юдейське сповнене омани. Говорю не про Писання, ні, — воно привело мене до Христа, — а про безчестя і нинішнє божевілля юдеїв.

Але пора вже показати, що там (у синагогах) живуть і демони, і не тільки в них, але й у самих душах юдеїв. «Коли нечистий дух, — сказав Ісус Христос, — вийде з людини, ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернуся в дім мій, звідки вийшов; і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним. Тоді йде і бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, — і буває для людини тієї останнє гіршим за перше… Так буде і роду цьому лукавому» (Як. 11, 24–26; Мф. 12, 43–45). Бачиш, що демони живуть у їхніх душах, і нинішні ще лютіші за колишніх. І це надзвичайно справедливо: бо тоді юдеї ображали пророків, а тепер глумляться над самим Владикою пророків.

Тож, ви збираєтеся разом з людьми, які одержимі демонами і мають у собі безліч нечистих духів, які виховані на вбивствах, і не жахаєтеся? Чи варто з ними бодай вітатися і спілкуватися? Навпаки, чи не потрібно відвертатися від них, як загальної зарази і язви для всього світу? Якого тільки зла вони не вчинили? Хіба не всі пророки у безлічі довгих бесід викривали їх? Якого лиходійства, якого беззаконня не вчинили вони своїми мерзенними убивствами? Вони приносили в жертву демонам своїх синів і дочок, не усвідомлюючи самої природи, забули муки дітонародження, зневажили виховання дітей, абсолютно знехтували закони родинності, стали лютішими за всіх звірів. Бо навіть звірі часто жертвують життям і нехтують власною безпекою ради захисту своїх дитинчат. А ці без будь-якої необхідності власними руками заколювали тих, кого породили, щоб догодити ворогам нашого життя, — поганим демонам.

Чому тут ще дивуватися? Чи безчестю, чи жорстокості і нелюдяності? Чи тому, що вони заколювали своїх синів, чи тому, що заколювали їх у жертву демонам? А своєю похітливістю чи не перевершили вони найбільш похітливих тварин? Послухай, що говорить пророк про їхню нестримність: «Це відгодовані коні: кожен з них ірже на дружину іншого» (Єр. 5, 8). Не сказав: «Кожний плекав похіть до дружини ближнього», — ні. Але з особливою силою виразив їхню шалену похіть іржанням (певних) тварин.

7. Про що ще сказати вам? Про розкрадання, про хабарництво, про утиск бідних, про крадіжки, про корчмарство? Але щоб розповісти про це, не вистачить і цілого дня. Однак скажете: їхні свята, мають у собі щось важливе і величне! І їх вони зробили нечистими. Послухай пророків, чи краще, послухай самого Бога, яку велику відразу виражає Він до них: «Ненавиджу і відкидаю свята ваші» (Ам. 5, 21). Бог ненавидить їх, а ти береш у них участь? Не сказано, (що ненавидить) таке-то і таке-то свято, а взагалі всі. Хочеш знать, чи ненавидить Бог (юдейське) служіння Йому за допомогою тимпанів, цитр, псалтирів та інших інструментів? «Віддали від Мене, — сказав Він, — шум пісень твоїх, бо звуків гуслів твоїх Я не буду слухати» (Ам. 5, 23). Бог каже: «Віддали від Мене», — а ти йдеш слухати труби?

А чи не є огидними і самі їхні жертви та приношення? «Не носіть більше дарів марних: куріння огидне для Мене» (Іс. 1, 13). Їхнє куріння огидне, а місце не огидне? І відколи огидне? Ще до того, як вони звершили найголовніше злодіяння, — ще до Хреста, до христовбивства. То чи не набагато більшою огидністю є їхнє кадіння тепер? Що може бути більш ароматніше за кадило? Однак Бог судить про приношення, звертаючи увагу не на властивість дарів, а на душевний стан тих, що приносять. «І зглянувся Господь на Авеля», і вже потом «на дари його»; побачив Каїна, і після того відвернувся від його жертв. «На Каїна, — сказано, — і на жертву Його не зглянувся» (Бут. 4, 4–6).

Ной приніс у жертву Богу овець, тельців і птахів, і «відчув Господь, — говорить Писання, — приємні пахощі» (Бут. 8, 21), — тобто, прийняв принесене. У Бога, звичайно, нема ніздрів: Божество безтілесне. З жертовника підноситься вверх дим і запах від спалюваних тіл, а більш неприємного запаху за цей не може бути. Однак, щоб ти знав, що Бог то приймає жертви, то відвертається від них, дивлячись на душевний стан тих, що їх приносять. Писання називає цей запах і дим пахощами, а кадило огидою тому, що душа, яка приносить його, переповнена великим смородом.

Може, хочеш знать, що Бог разом з жертвами, сурмами, святами, фіміамом відвертається і від храму через людей, що збираються в ньому? Найкраще Він показав це на ділі, коли у певний час віддав юдейський храм до рук варварів, а потом і зовсім зруйнував його. Однак ще й до зруйнування Він закликав і говорив через пророка: «Не надійтеся на оманливі слова: «Храм Господній, храм Господній» (Єр. 7, 4). «Не храм, — говорить Він, — освячує тих, що збираються в ньому, а ті, що збираються, роблять його святим». Якщо ж храм не приносив користі тоді, коли в ньому знаходилися херувими і кивот, то тим менше він принесе користі тоді, коли все це знищено, коли Бог цілком відвернувся від нього і коли відкрилося ще більше причин для такого відвернення.

Як же нерозумно і безрозсудно святкувати разом з людьми, покритими безчестям, які зневажили Господа і яких покинув Бог. Скажи мені, якби хто убив твого сина, невже ти зміг би дивитися на таку людину, слухати її бесіду? Чи не уникав би ти її, як злого демона, як самого диявола? Юдеї вбили Сина твого Владики, а ти насмілюєшся разом сходитися з ними? Убитий (Ісус Христос) настільки підніс тебе, що зробив Своїм братом і співспадкоємцем, а ти так безчестиш Його, що поважаєш Його убивць і розпинателів, догоджаєш їм своєю участю в їхніх святах, ходиш у скверні місця їхніх зборищ, вступаєш у нечисті притвори і береш участь у бісівській трапезі? Я вимушений так називати піст юдеїв після того, як вони звершили боговбивство.

То хіба не демонам служать ті, котрі роблять противне Богу? А ти шукаєш зцілення у демонів? Якщо демони загнали в море свиней, коли Христос дозволив їм ввійти в них, то чи пощадять людське тіло? О, якби вони не вбивали людину, якби не чинили підступу (проти неї)! Вони вигнали її з раю, позбавили небесної слави. То чи будуть лікувати її тіло? Це — глузування і байки. Демони вміють тільки влаштовувати підступи і шкодити, а не лікувати. Якщо вони не щадять душі, то невже, скажи мені, пощадять тіло? Намагаються викинути (людину) з царства, то чи захочуть спасти її від хвороби? Хіба ти не чув, як пророк чи, вірніше, сам Бог через пророка говорить, що вони не можуть зробити ні добра, ні зла? Але якби вони навіть могли і хотіли лікувати, що однак неможливо, тобі, все ж таки, не випадає ради малої і скороминучої користі накликати на себе безконечну і вічну погибель.

Невже ти хочеш вилікувати тіло і погубити душу? Не добрий це здобуток для тебе: просиш свого неприятеля вилікувати (тіло) і гнівиш Бога, Який створив тіло! То чи важко тоді будь-якій нечестивій людині через своє лікарське мистецтво потягнути тебе до поклоніння язичницьким богам? І язичники своїм мистецтвом часто виліковували від багатьох хвороб і повертали здоров’я хворим. Що ж? Невже задля цього необхідно брати участь у їхньому безчесті? Ні. Послухай, що говорить Мойсей юдеям: «Якщо постане серед тебе пророк або сновидець і покаже тобі знамення або чудо, і збудеться те знамення або чудо, про яке він говорив тобі, і скаже тобі: «Ходімо услід богів інших, яких ти не знаєш, і будемо служити їм», — то не слухай слів пророка цього, або сновидця цього» (Втор. 13, 1–3). Ці слова означають ось що: якщо об’явиться який-небудь пророк і звершить чудо, наприклад, воскресить мертвого чи очистить прокаженого, чи зцілить розслабленого, і після звершення чуда буде схиляти тебе до безчестя, через звершені ним чуда не вір йому. Чому? «Тому що через це спокушає вас Господь, Бог ваш, щоб довідатися, чи любите Господа, Бога вашого, від усього серця вашого і від усієї душі вашої» (Втор. 13, 3). Звідси видно, що демони не зціляють. Якщо ж іноді по допущенню Божому і звершать вони якесь зцілення, як і люди, то таке допущення буває ради твого випробовування. Не тому, що Бог не знає (тебе), а щоб ти навчився навіть зцілення не приймати від демонів.

Але що говорити про лікування тіла? Якби хто-небудь погрожував тобі геєною, щоб примусити тебе відректися від Христа, не погоджуйся; якби обіцяв царство, тільки б відвернути тебе від Єдинородного Сина Божого, відвернися і зненавидь його. Будь учнем Павла, вникни в ті слова, які звучно проголосила ця блаженна і доблесна душа: «Я певний, — говорив він, — що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любові Божої, що в Христі Ісусі Господі нашому» (Рим. 8, 38–39). Його не могли відлучити від любові Божої ні ангели, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні будь-яке інше творіння, а тебе відлучає лікування тіла? То яке ж нам може бути прощення? Христос має бути для нас і страшнішим геєни, і бажанішим царства. Нехай будемо ми хворі. Але краще залишитися хворим, ніж ради звільнення від хвороби впасти в безчестя.

Демон, хоч і зцілить, однак більше зашкодить, ніж принесе користі. Він подасть користь тілу, яке через короткий час неодмінно помре і згниє, зате зашкодить безсмертній душі. Як викрадачі людей, пропонуючи маленьким дітям ласощі, пиріжки, гральні кості та будь-що інше, подібне, і цим приманюючи до себе, позбавляють їх волі і самого життя; так і демони, обіцяючи людині зцілення тіла, повністю позбавляють спасіння душі.

Але ми, улюблені, не потерпимо цього. Навпаки, будемо всіляко намагатися уникати безчестя. Чи не міг Іов через наполягання дружини висловити хулу на Бога і звільнитися від нещастя, що його спіткало? «Похули Бога, — говорила вона, — і помри» (Іов. 2, 9). Але він зважився краще страждати і мучитися, і витерпіти той нестерпний удар, ніж промовити хулу на Бога і позбутися тих нещасть, що тяжіли над ним. Наслідуй його і ти. Нехай демон тисячу разів обіцяє спасти тебе від прикрощів, що спіткали тебе, не піддавайся, не уступай, як і той праведник не послухався дружини. Ні, зважся краще перенести хворобу, ніж утратити віру і спасіння своєї душі. Бог часто допускає до тебе хвороби не тому, що Він забув про тебе, а для того, щоб більш прославити тебе. Отже, будь терплячим, щоб і тобі почути: «Ти хочеш, відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе?»(Іов. 40, 3).

8. Можна б сказати і дещо більше, але щоб ви краще запам’ятали сказане, я на цьому завершу свою бесіду словами Мойсея: «У свідки перед вами прикликаю сьогодні небо і землю» (Втор. 30, 19), що, коли хто з вас, котрі чи тут присутні, чи відсутні, піде дивитися на труби (юдейські), чи піде до синагоги, чи ввійде до храму Матрони, чи буде брати участь у пості та суботах, чи звершувати будь-який інший малий чи великий юдейський обряд, я чистий від крові усіх вас. Ці бесіди стануть свідками і мені, і вам у день Господа нашого Ісуса Христа. Якщо ви послухаєтесь, вони дадуть вам велику відвагу; а якщо не послухаєтесь і приховаєте будь-кого з тих, що наважаться на такі діла, вони будуть для вас суворими викривачами. Я не ухилявся «сповіщати вам усю волю Божу» (Діян. 20, 27), навпаки, ще віддав «срібло купцям» (Мф. 25, 27). Вам же необхідно примножити отримане і плоди від слухання (бесіди) використати для спасіння ваших братів.

Але хто-небудь скаже: «Тяжко і неприємно повідомляти про таку провину (участь у юдейських обрядах)». Ні, тяжко і неприємно мовчати про це. Бо таке мовчання і для вас, які приховують, і для тих, котрих приховуєте, є смертоносним, бо цим налаштовуєте проти себе Бога. Аби отримати спасіння, чи не набагато краще досадити подібним до нас рабам, ніж ображати Господа? Ближній, хоч тепер і обуриться, однак не зможе заподіяти тобі жодної шкоди, а згодом буде ще й вдячний за ліки. Зате Бог, якщо ти змовчиш і приховаєш заради згубної догідливості своєму ближньому, піддасть тебе найтяжкому покаранню. Виходить, мовчанням ти і Бога налаштуєш проти себе, і брату зашкодиш; а виявленням і відкриттям (винуватого) і Бога умилостивиш до себе, і братові принесеш користь, а, коли він на досвіді переконається у твоєму благодіянні, зробиш його найщирішим другом.

Отже, не думайте, що ви догоджаєте вашим братам, коли, побачивши, що вони роблять що-небудь дурне, не викриваєте їх зі всією суворістю. Якщо в тебе пропаде одяг, чи не однаково вважаєш своїм ворогом як того, хто вкрав, так і того, хто знає злодія і не повідомляє про нього?

Загальна мати наша (Церква) втратила не одяг, а брата: украв його диявол, і тепер тримає в юдействі. Ти знаєш того, хто украв, знаєш і украденого. Бачиш, що я, запаливши слово повчання, наче світильник, з плачем скрізь шукаю (украденого). Чому стоїш мовчки і не повідомляєш? Якої ж поблажливості очікуєш? Чи не буде Церква вважати тебе своїм найбільшим ворогом, чи не визнає супостатом і зрадником? Але не дай Боже, щоб хто-небудь зі слухаючих це наставляння дійшов будь-коли до такого гріха, тобто зрадив брата, за якого помер Христос. Христос пролив за нього кров Свою, а ти не хочеш і слова сказати? Не робіть цього, прошу; а, вийшовши звідси, негайно поспішіть на цей лов, і кожний з вас нехай приведе до мене хоч одного з таких хворих.

Було б краще, якби не знайшлося стільки хворих. Але нехай двоє чи троє, чи навіть десятеро, чи двадцятеро з вас, приведуть до мене одного, щоб я, побачивши впійману в сіті здобич, запропонував вам у той день щедру трапезу. Бо, коли побачу, що нинішня моя порада буде задіяна, тоді з великою старанністю візьмуся за лікування хворих, і велика буде користь як вам, так і їм. Не полінуйтеся ж, і всі без винятку з усією ретельністю ловіть таких хворих: жінки жінок, чоловіки чоловіків, раби рабів, вільні вільних, діти дітей. І, впіймавши, приходьте на наступне зібрання, щоб і від нас ви тримали похвалу, а ще до наших похвал заслужили від Бога нагороду, велику і невимовну, яка набагато перевершує труди тих, що несуть подвиг у добрі. І щоб сподобитися цього всім нам, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, через Якого і з Яким слава Отцю, разом зі Святим Духом, нині і повсякчас, і вовіки віків. Амінь.

Повне зібрання творінь святителя Іоана Золотоустого. — К.: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2009. — Том I. Книга 2.

Оброби ниву твоєї душі, посічи терня, посій слово благочестя, насади чудові рослини любомудрості і з великою турботливістю доглядай за ними, – і ти будеш землеробом і скаже тобі Павло: «Працюючому трудівникові першому належить від плоду скуштувати» (2 Тим. 2, 6). І він займався цим мистецтвом, і тому в посланні до Коринф’ян сказав: «Я насадив, Аполлос поливав, Бог же зростив» (1 Кор. З, 6). Нагостри твій серп, бо його затупив ти пересиченням, – нагостри постом, Ступи на шлях, що веде до неба, ступи на шлях тісний і вузький, – і піди ним. Як же ти можеш, і ступити на цей шлях та йти ним? Виснажуючи й поневолюючи своє тіло, бо на тісному шляху дуже заважає огрядність від переситу. Приборкай хвилі непорядних пристрастей, угамуй бурю злих помислів, збережи в цілості човен, покажи велику досвідченість, – і ти керманич.

Для всього цього нехай буде в нас і поприщем і вчителем піст. Піст розумію не той, якого дотримуються багато хто з нас, а піст справжній, – стриманість не лише від їжі, але й від гріхів, бо піст сам по собі не може спасти тих, хто дотримується його, якщо не відповідатиме він постановленому законові. І борець, сказано, не увінчується, якщо незаконно буде змагатися (2 Тим, 2,5).

Отже, щоб і нам, і здійснивши подвиг посту, не позбавитися вінка за нього, повчімося, як і в який спосіб має відбуватися ця справа. І фарисей той постив, але після цього посту вийшов (з церкви) позбавленим плодів, вирощуваних постом. Митар не постив і, не постившись, випередив того, хто постив, аби ти знав, що немає ніякої користі від посту, коли його не супроводить і все інше. Постили ніневітяни, і залучили до себе благовоління Боже; постили й іудеї, і не тільки нічого не здобули, але й були осуджені (Іс. 58). Якщо ж піст погрожує такою небезпекою тим, хто не знає, як треба поститися, то вивчимо закони посту, щоб нам не бігти непевно (1 Кор. 9, 26), не бити повітря, не битися з тінню.

Піст є ліки. Проте ліки, хоча б тисячу разів були корисні, часто бувають даремні для того, хто не знає, як їх уживати. Треба знати й те, коли слід приймати їх, і кількість самих ліків, і будову тіла того, хто приймає, і особливості країни, і пору року, і належний рід їжі і багато іншого. І коли одне щось буде залишене без уваги, то завдасть шкоди всьому іншому, про що сказано. Якщо ж для нас потрібна така точність, коли треба лікувати тіло, тим більш необхідно з усією суворістю розбирати й розглядати все, коли уздоровлюємо душу і лікуємо помисли.

Подивімось же, як постили ніневітяни, і як вони позбавились гніву того. Чи тільки піст і веретище віддалили від них цей невідворотний гнів? Не це, а переміна всього життя. З чого це видно? – Із самих пророчих слів. Той же самий пророк, котрий сказав про гнів Божий і про їхній піст, про примирення (з ними Боже) і причину примирення говорить так: «І побачив Бог їхні вчинки» (Іона, 3, 10). Які вчинки? Що вони постили, що вбиралися у веретища? Зовсім не те; але замовчуючи все те, він додав: «… що відвернулися від злого шляху свого, і пожалував Бог про лихо, про яке сказав, що нашле на них і не наслав». Бачиш, що не піст урятував від небезпеки, але переміна життя зробила Бога благим і милостивим до іноплемінників. Це сказав я не для того, щоб ми ганьбили піст, а щоб шанували його, бо честь посту складає не утримання від їжі, але віддалення від гріхів; отже, хто обмежує піст лише утриманням від їжі, той більше за все ганьбить його. Ти дотримуєшся посту? Доведи мені це своїми ділами. Якими, кажеш, ділами? Коли побачиш убогого, подай милостиню; коли побачиш ворога, примирись; коли побачиш свого друга щасливим, не заздри; коли побачиш красиву жінку, пройди мимо.

Нехай дотримуються посту не самі вуста, а й зір, і слух, і ноги й руки, і всі члени нашого тіла! Нехай постують руки, чисті від крадіжки й зажерливості! Нехай дотримуються посту ноги, припинивши відвідування протизаконних видовищ! Нехай постують очі, привчаючись не заглядатись на вродливі обличчя, і не задивлятися на чужу красу! Зір є їжа очей; якщо вона протизаконна і заборонена, то шкодить посту і руйнує спасення душі; коли ж законна й дозволена, то прикрашає піст.

Найбезглуздішим було б – щодо їств – утримуватись і від дозволеної їжі, а очима поглинати й заборонене. Ти не їси м’яса? Не куштуй же й очима нескромності. Нехай дотримується посту й слух, а піст слуху полягає в тому, щоб не сприймати лихослів’я й наклепу: «Не слухай, говорить, поголосу марного» (Вих. 23, 1). Нехай постує і язик від бруднослів’я та лайки. Що за користь, коли ми стримуємось від птахів і риби, а братів гриземо й мучимо? Лихослов сушить тіло братнє, угризає плоть ближнього. Тому й Павло, з погрозою, сказав: «Якщо ви один одного гризете та їсте, то глядіть, щоб не понищили ви один одного» (Гал. 5, 15).

Знаючи все це, змінимо й виправимо своє життя і потурбуємось про побожність і доброчесність, щоб досягнувши самої вершини любомудрості, й теперішнє життя провести з доброю надією, а в майбутньому стати перед Христом з великою відвагою та одержати невимовні блага, яких щоб удостоїлися всі ми з ласки й чоловіколюбства Господа нашого Ісуса Христа, що з Ним Отцю і Святому Духові слава на віки віків. Амінь.

Святого отця нашого Іоанна Златоуста бесіди про статуї, говорені до Антіохійського народу. Бесіда 10.

Джерело українського перекладу: «Православний вісник» 1984. № 3 ст. 10-11.

Ти щойно чув у Євангелії, як Іоан Хреститель промовляв до іудейського народу, який збирався звідусіль, і хрестився: «Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене» (Мт. 3:11). Хто йде за мною, тобто відповідно до часу народження, «Хто йде за мною, дужчий від мене: я недостойний і взуття Йому понести».

Яке це взуття, що його треба, було нести, носив Господь, бо Іоан казав: «Я недостойний і взуття Йому понести»? Тут мовиться про таємниці Божої ради про спасення, бо взуттям називається втілення  Господнє. І свідок цього — Господь, Який проголошує через Пророка: «На Едом покладу чобіт Мій» (Пс. 59:10). Тому і втілення Господнє набуло назву підніжка, бо з`явилося на землі і охопило простори землі. Це саме пояснюючи з того і другого боку, Пророк проголосив: «Возносьте Господа Бога нашого і поклоняйтеся підніжжю ніг Його» (Пс. 98:5).

«Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене; я недостойний понести взуття Його; Він хреситиме вас Духом Святим і вогнем. Його лопата в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить вогнем невгасимим» (Мт. 3:11-12). Коли Іоан сповіщав це і голосно проповідував про Господа, дужчого ніж він, то ті, що були хрещені їм сперечалися з Іоаном, кажучи: «Пророче, хіба ти маєш когось, дужчого за тебе? Чого ти обмовляєш самого себе? Ти – син великого Захарії, ти й жаданий для людей, і страшний для диких звірів. Невже є хтось дужчий ніж ти? Навіщо ти марнословиш? Нема могутнішого за тебе. Ти й народився згідно з обіцянням, ти вказаний Гавриїлом, ти явлений у вівтарі, ти звільнив зв`язаний Гавриїлом язик того, що народив тебе, тебе названо Іоаном, що означає ласку Божу. Отож, навіщо ти зводиш наклеп на самого себе? Ти не маєш дужчого за себе».

Але Іоан, як раб, що свідчив на користь Владики, не допустив присвоїти собі Божественну достойність, голосно відповідав суперечливому народові, кажучи: «Ви говорите те, чого не знаєте; я свідчу про те, що знаю. Йде дужчий від мене. Я — ради Нього, Він не ради мене; я — від неплідної, Він — від Діви; я — воїн, Він—Цар; Я — предтеча, Він — Небесний; я одержав Духа в позику, Він дав життя всім людям; я — вісник покаяння, Він — Податель усиновлення; я хрещу вас водою, наперед очищаючи вас, наче посудину, занечищену гріхами, Він подасть миро благодаті». «Той хреститиме вас Духом Святим і вогнем», не палючим, але освячувальним. Я ворушу язиком умовляння, Він несе лопату правосуддя і збере праведних, як добірне зерно, в небесні засіки.

«Той, Хто йде за мною, дужчий від мене». Того чекайте до себе, від Нього приймете справжнє хрещення; я — світильник на деяку частину, а Він — Сонце повсюди. «Той, Хто йде за мною, дужчий від мене». Коли Іоанн проповідував це й подібне до цього, охрещені ним юрби народу чекали, міркуючи один з одним і кажучи: «Потерпімо і подивимось на майбутнє царство чи близько. Іоанн обтяжив наші вуха дивними словами. Він каже, що з`явиться «дужчий за нього, Який, несе лопату, вогонь і Духа». При цьому, коли юрби народу нетерпляче дожидалися з`явлення земного царства. Іоанн побачив, що йде Господь усього і Бог. І ось, Господь у людській постаті, Сам тільки, бідний, в одному хітоні, як один з усіх людей, підійшовши до Йордану, схилив голову перед Іоанном, бажаючи одержати Собі від і нього хрещення.

Отже, незважаючи на пильне дожидання, зауваживши Христа, як Він наближається в цьому приниженому вигляді, Іоан Хреститель збентежився, вагався і дивувався; шукав очима довкола місця, куди б втекти, бажаючи сховатися від Нього, — і не знайшов, бо невидима рука його затримувала і спиняла. Він звернувся до Господа, Який його затримував, кажучи: «Мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?» (Мт. З:14)

«Що ти робиш, Господи? Навіщо віддаєш мене юрбам народу на смерть? Тепер вони поб`ють мене камінням, як такого, що сказав їм неправду. Я сповістив про Тебе величне, а Ти з`явився, як бідний і пришелець. Що Ти дієш, Господи? І вгорі — Син Царя, і внизу — Царя ж Син, — та чому зовсім немає царського скіпетра? Покажи Свою десницю. Чому Ти з`явився один тільки і бідний? Де — безліч Твоїх ангелів? Де — легіон архангелів? Де — прислуговуючі тобі шестикрилі херувими? Де — лопата? Де — вогонь? Де — Твій Святий Дух? Ти прославив Мойсея, показав ясну хмару, витворив вогняний стовп, щоб він ішов перед ним, осяяв обличчя його ангельською славою, вшанував слугу такою великою славою. А Ти, Господи, з`явившись у вигляді звичайної людини, схиляєш переді мною Свою голову? Подивись угору, Ти — глава всього; покажи, Хто Ти; Ти виявив принижене, покажи й високе; охрести присутніх, а насамперед — мене!

Що трапиться, коли я побажаю хрестити Тебе? Йордан не витримає; він пізнав Тебе — Творця, повернув хвилі свої назад, не тече наперед своєю звичайною ходою, порушує звичний порядок. Стихії пізнають, а я хіба не пізнаю? Якщо хочеш бути охрещеним, то охрести Сам Себе. Я не простягаю рук: вони відмовляються з`єднуватися, ціпеніють, заклякають; чого тримати вони не навчилися, того не приймають».

«Мені треба хреститися від Тебе, то чи Тобі йти до мене? Я знаю Тебе, хто — Ти, і Тобі відомо, що я знаю Тебе. Чому криєшся від мене, коли я знаю Тебе? Коли я був зв`язаний в утробі моєї матері і, не знайшовши виходу до визначеного часу, я тільки споглядав Тебе, Кого носила Та, Яку Ти носиш. Я пізнав Тебе і, не маючи змоги щось говорити сам, скориставшись вустами моєї матері, викликнув з її допомогою, кажучи свої слова: «І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?» (Лк. 1:43). Там я не помилився, то невже ж тут не пізнаю? Мені треба хреститися від Тебе, то чи Тобі йти до мене?»

Господь же, як тільки почув, сказав йому: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду» (Мт. 3:15). «Облиш нині»: ти не знаєш, що говориш; Я знаю, що чиню. Ти хочеш, щоб була тобі відкрита слава Мого Божества; цей час не дозволяє; все дуже добре у свій час. Ти говориш істину, але тобі не вірять, бо народ юдейський невірний; чи ти не назвав юдеїв змії, поріддя єхиднове? (Мт. 23:33). Отже, як же ти хочеш, щоб Я був відкритий для них? Вони не приймають твого свідчення про Мене; внаслідок своєї підозрілості, вони підозріло ставляться до твоїх слів, що ти — Предтеча. Облиш тепер: вони дістануть більше свідчення. «Зостав тепер, бо так належить нам учинити всяку правду».

А Іоан говорить Йому: «Як, Господи»? І Господь — йому: «Подібно до того, як Я був обрізаний, щоб виконати закон, — і охрещусь, щоб утвердити благодать. Якщо Я виконаю частину, а залишу частину без уваги, то залишаю Божу раду про спасення неповною; Мені належить виконати все, щоб після цього Павло написав: «Бо кiнець закону – Христос, на праведність кожного‚ хто вiрує» (Рим. 10:4).

«Зостав тепер, бо так належить нам учинити всяку правду». Зостав, Іоане, щоб єство води дістало освячення; Мені належить виконати все. Якщо Я не одержу від тебе хрещення, то цар не схоче бути охрещеним від бідного ієрея. Зостав тепер, облиш на те, щоб з неба покликнув Отець: «Це є Син Мій Улюблений» (Мт. З:17), — на те, щоб іудеї не почали називати Мене сином теслі, а — Небесного Отця. Зостав тепер; не переч Адамові: Я — другий Адам, що бажає обмити нечистоту провин того; коли Я не буду охрещений, то як буде очищений той Адам? Адже тому Я і хрещуся у тридцять літ, дійшовши віку того Адама, аби через те, що було властиве йому ствердити Моє. Зостав тепер, щоб справдилося сказане устами Пророка: «Голос Господній над водами» (Пс. 28:3).

І можна було бачити видовище страшне. З тремтінням Іоанн торкнувся голови Господа, а коли вгорі розкрилися небеса, то ангели дивилися на те, що сталося. А благодать Духа, у вигляді голуба, сходячи на голову Господню, відхилила десницю Іоана. І стояло безліч народу, дуже збентеженого, коли говорили одне до одного: «Хто це?» Потім, мовби відповідаючи юрбам народним, що довідувалися одне в одного про те, хто це, — Отець промовив, кажучи: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління! (Мт. З:17); Його слухайте!»

Родитель викликує про Свою ніжну любов до Сина, щоб ти зрозумів наміри Творця відносно світу, бо Він віддав такого Сина за таких рабів: щиро Любимого — за ненависних, Безгрішного — за грішників, Славного — за безславних. Отже, прославляймо Владику, що з`явився, з Отцем, і Сина, і Святого Духа нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Джерело: Православний вісник №1 1983 р. ст. 19-21. Відредаговано згідно біблійного перекладу Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета.