Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили

Мт.25:40

1. Сьогоднішній уривок з Євангелія покликаний нагадати нам про велику істину. Минулої неділі Святе Євангеліє говорило про доброту Бога-Отця, який очікує повернення свого творіння. Але це не змусить нас забути про Його справедливість. Бог не тільки люблячий Батько. Він також є справедливим суддею. «Милість у Нього не без суду, суд не без милості», – говорить св. Василь Великий. Він буде судити світ, — каже нам Євангеліє, — і не довільно, а у наших справах. Сьогоднішній уривок підводить нас до події Суду. Ми кажемо, що це «подія», тому що Всесвітній суд є для нашої віри есхатологічною неминучістю і реальністю, що сповідується в нашому Символі як церковна віра: «І прийде знову зі славою судити живих і мертвих…».

Отже, сьогодні ми покликані усвідомити три речі. По-перше, нашим Суддею буде Ісус Христос як Бог. Христос – Спаситель, але також і Суддя. Якщо вперше Він смиренно прийшов на землю, «щоб спасти світ», то тепер Він прийде «у славі Своїй», щоб судити людей. Той, хто став за нас «прокляттям» на Хресті, має повне право судити нас, якщо ми дозволимо Його Жертві залишитися незатребуваною в нашому суспільстві. По-друге, Він буде судити не лише християн, а й не тільки язичників, як думали юдеї про Божий суд. Він буде судити всіх людей, християн та нехристиян, віруючих та невіруючих. І, по-третє, головним критерієм для суду буде любов. Тобто, наше ставлення до ближніх. Суд буде загальним і всесвітнім, отже загальним і всесвітнім буде критерій, яким ми будемо судимі. Це всесвітній закон людства, перед яким постануть усі: християни та нехристияни. І ті, хто знав Христа, і ті, хто не міг знати Його, тому був далеко від Його Євангелія. У цьому законі немає місця відмовкам та виправданням. Голод, спрага, нагота, хвороби, в’язниця кричать, вони не можуть залишитися таємними, щоб хтось мав право стверджувати, що він їх не помітив… Не можна ігнорувати їх, якщо ти раніше не перестав відчувати людські почуття і якщо ти не впав в повну непридатність, не занапастив образ Божий у собі.

2. Приголомшлива велич і жах Страшного Суду яскраво живописують піснеспіви цього дня. «О яку годину тоді…, коли сяде Суддя на страшному престолі! Книги розгинаються, і діяння викриваються, і таємна темрява явлена бувають!» Жахлива навіть проста думка про судний час, тому що вона не лише нагадує нам про нашу неготовність постати перед престолом грізного Судді, а й тому, що вона розкриває трагічність нашого життя, яке ми витрачаємо в суєтних справах, які не витримують світла вічності. Ми не зможемо виправдатися перед нашим Суддею через те, що світ вважає великим і важливим: знання, положення, звання, посади, багатство, слава. Можна, маючи все це, однаково підпасти під осуд.

Ми будемо засуджені за тим, наскільки ми застосовували любов у своєму житті. Засуджені не як індивідууми, але як члени людського суспільства. Бог не створював людей автономними та незалежними. Він створив нас, щоб ми стали особистостями та суспільством особистостей. І якщо найбільші чесноти залишаться просто особистими, то це лише гроші, не забезпечені нічим, перед Великим Суддею. Тому що ці чесноти не знайшли своєї реалізації у людському суспільстві. Не було підтверджено служінням ближньому. Так, наприклад, знання є Божим благословенням, але коли воно набувається заради блага ближнього, для служіння ближньому. Те саме стосується і помірності, і благочестя, і посту, і всього нашого подвигу. Якщо ж все це робиться для особистого виправдання, для себе, а не як служіння нашим братам, нашим ближнім, то Божий голос ганьбить нас: «Милості хочу, а не жертви» (Мт. 9:13)! Мені потрібна любов, а не побожність, яка веде до самовиховання і самохвали. Яка бачить квінтесенцію благочестя у формальному дотриманні статуту.

3. Люди навчилися купувати все, навіть сумління. Однак цей закон не діє у сфері віри. Особисте благочестя не може забезпечити місце в Божому Царстві, якщо воно спочатку не стане церковним, тобто якщо воно не супроводжується справами любові. Територія християнина — це також і суспільство, а не лише «внутрішня кліть». У своїй внутрішній кліті християнин зачиняється для поповнення своїх духовних сил. Але його проживання ніколи не обмежується тісним простором його індивідуальності. Якщо наша духовність правильна, вона призведе до безкорисливого кохання. Давайте почуємо раз і назавжди: докази християн, подібних до «солі землі» (Мт. 5:13) про те, що «ми ні за кого не відповідаємо» і «треба жити непомітно», не мають сили. «Слухай свою душу» означає не що інше, як малодушність і відступ, якщо при цьому ми не прямуємо шляху: «Живи, щоб влаштувати своє християнське суспільство». В іншому випадку ми знаходимося серед християн помилково. Наше місце десь далеко на Сході, в мертвій нірвані.

4. Але тут я відчуваю необхідність попередити здивування, що виникає. Якщо нас судитимуть на підставі діяльній любові, то куди йде питання віри? Яке значення боротьби за віру та чистоту догмату? Якщо вона не має неперехідного вимірювання, то навіщо це робити?

У судну годину віра — і як вірність, і як вчення — не виключається, як помилково вважають багато хто. Вона покладається основою. Наш Суддя – це Христос. Наша поведінка і ставлення до Нього спасає нас чи засуджує. Бо Він пояснює нам, що до Нього звертається будь-яка наша дія стосовно ближнього, хороша чи погана. Немає аморальних вчинків. Якщо Він підкреслює любов як критерій, це не означає, що Він хоче виключити віру. Він хоче запобігти розумінню віри з нашого боку як сукупності теоретичних істин без прийняття та застосування в нашому житті. Подібно до того, як проголосив себе атеїстом і свідомий заперечувач віри перетворює свій атеїзм і невіру в богопротивні справи, так і віруючий повинен зробити свою віру рушійною силою свого життя. Бо віра без діл любові мертва (Як. 2:20). Любов не виключає віри, оскільки вона є умовою праведного життя та спасіння. Але це й щось більше. Не лише «невіруючий» (у Христа) не рятується, а й той, хто не повірив правильно. Бог є не тільки Любов, але ще й Істина (Ін. 14:6; 1 Ів 4:8; 4, 16; 5, 6) і, звичайно ж, Самоістина. Хто зраджує істину, той зраджує і любов. Любов Христова «радіє правді» (1 Кор. 13:6), тобто живе разом з істиною і схвалює її, без неї не існує. Ось як оцінюється боротьба чистоти догмату. Тому що це боротьба за кохання – це найбільше церковне служіння. Це боротьба насамперед суспільна, бо вона ведеться заради Божого народу, щоб він не піддався впливу помилки, яка є справжнім самогубством.

Брати мої!

Христос розповів нам притчу про Суд, Його слова можна розуміти як звернені не лише до Його сучасників, а й до тих, хто жив до Нього. Ті, хто не знали Христа, можуть бути засуджені лише за свою любов, хоча любов ніколи не може існувати без віри в Бога. Той, хто щиро любить, «приймає» Бога навіть якщо не знає Його. У невіруючого може бути тільки любов, що здається. І тільки там, де є Хрещення і Святий Дух, можливе досконале кохання, християнське кохання.

Але я думаю, що питання потрібно порушувати інакше. Коли ми сьогодні чуємо цю притчу, через дві тисячі років після втілення Божого Сина, як можна відокремити (правильну) віру від нашої любові? У Євангелії чітко говориться: «…невіруючий уже засуджений, тому що не увірував в ім’я Єдинородного Божого Сина» (Ін. 3:18). Тобто, після втіленого домобудівництва, суд є наслідком ставлення кожної людини до Христа. Критерієм залишається любов. Але любов, яка передбачає віру в Христа. Тому що вона єдина істинна. Одна вона виправдовує та спасає…

Протопресвітер Георгій Д. Металінос

Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»

Джерело: ΠΡΩΤΟΠΡΕΣΒΥΤΈΡΟΥ ΓΕΩΡΓΙΟΥ Δ. ΜΕΤΑΛΛΗΝΟΥ. ΦΩΣ ΕΚ ΦΩΤΟΣ. «Κηρύγματικές σκέψεις σταευαγγελικά αναγνώσματα». Εκδόσεις «Ορθόδοξος Κυψέλη». Θεσσαλονίκ

Друге пришестя Ісуса Христа і Суд є діянням Бога, в якому здійснюється вчення Євангелія, віра Церкви і житіє віруючих. Євангеліє (святий Іоан Златоуст називає його «солодким») – це і є солодке розповідь, яка віруючі чують з вуст Господа і зберігають у своїй пам’яті з благоговінням. Церква стверджує Символ віри в очікуванні Воскресіння і суду: «Чекаю воскресіння мертвих …» Поінформованість нашої свідомості і слово Ісуса Христа в євангельському уривку цілком достатні для того, щоб запевнити нас у неминучості Страшного Суду, але загально відомо і слово апостола, коли він пише Євреям: «людям призначено вмерти один раз, потім Суд».

На жаль, багато людей не усвідомлюють, що в якийсь момент вони покинуть цей світ, або що вони будуть суджені Богом за свої вчинки. І це найгірше, що може статися з людиною. Вирви зі своєї голови пам’ять про смерть і страх перед Судом і ти опустився до рівня тварини, тоді тебе нічого не зупинить. А тим більше, коли ти молодий. Молоді люди ведуть себе, як ніби навколо не існує літніх, вони не бачать, що кожен день люди вмирають. Вони одурманені своєю молодістю, надлишком здоров’я і сил, вони впевнені, що старість їх не стосується, що вони ніколи не помруть і їм не доведеться відповідати за своє життя. І все ж краще, щоб і молоді, і старі пам’ятали про смерть. Все життя мудреців і Божих святих є смертної пам’яттю. Наскільки гірко, настільки спасительне пам’ятати, що кожен з нас помре. Той, хто не забуває, що смерть його поруч, нехай не сумнівається, що його чекають Суд і відплата Бога.

Ісус Христос виразно повідомив нам про Своє Друге славне Пришестя. У перший раз Він прийшов смиренним і бідним, у другій – прийде у всій Своїй Божественній славі. У перший раз Він прийшов, щоб врятувати світ, у другій – судити його. У перший раз Він дав нам заповідь про любов, у другій – буде судити по справедливості. Не тільки як Бог, не тільки як людина, а як Боголюдина: як Бог, який є цілком праведним, і як Людина, що знає людську хвороба. Він сказав, що «Отець передав весь суд Синові». «Син прийшов спасти світ, Він буде йому і суддею». Він буде судити його з милосердям, щоб спаслися якомога більше людей, тому що Бог бажає спасіння світу. Чи не врятуються тільки ті, хто захоче, ті, хто вже ані через вчення, ані через знаки не захочуть повірити в Христа. Вони і зараз говорять те ж саме, і тоді те ж саме скажуть: «Господи! коли ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або мандрівником, чи без одягу, чи недужого, чи в в’язниці і не послужили Тобі?»

Ось тут євангельський уривок про Друге Пришестя Ісуса Христа та кризу у світі знаходить незбагненну глибину і максимальну соціальну значимість. Ніяких гучних слів і теорій, а маленькі і щоденні вчинки. Чи не уявні жертви і показні вчинки, а хліб для голодних, одяг – потребуючим, стакан води – спраглим. Найменше, посильну кожному з нас, а не тільки максимальне, яке можуть надати деякі. Коли ми засуджуємо соціальну несправедливість і нерівність і правда на нашому боці, ми нерідко забуваємо, що частка відповідальності падає на всіх.

І трапляється, що кричать про це не завжди найбідніші і потерпілі. Але, природно, коли проповідь, та й будь яке звернення до людей, які не бере свій початок від віри в Бога, не є здійснення звітів Божих, тоді втрачається її сенс, і така проповідь стає черговим теоретичним навчанням. І знову ж природним є те, що коли ми не віримо в Бога, ми не віримо і в людини. Тоді ми маємо справу не з людиною-братом нашим і Ісусом Христом, що, звичайно, заподіює нам біль, а з вченням і викладанням теорії соціальної системи, в яку ми віримо.

Істина одна – нас чекає смерть і суду Божий. У будь-якому випадку ми будемо відповідати за наше життя. Ми стверджуємо, що природні закони непорушні, але більш непорушними є моральні закони. І невірна матеріалістична аксіома: «Будемо їсти та пити, бо завтра помремо!» Колись наше життя постане перед нами, а над нашими вчинками буде вершити Суд сам Господь Бог «через Ісуса Христа». І якщо Христос буде судити нас як Бог, ніхто з нас не врятується. Він буде судити нас, як Бог і людина, за чисто людськими мірками. І Він запитає нас, чи любимо ми один одного, адже любов, як пише апостол: «покривала безліч гріхів». Любов не є слово або теоретичне вчення, а прояв конкретного діяння по відношенню до свого ближнього, який є братом «в ім’я Ісуса Христа».

Не безлика людина і людство, а твій сусід і брат. Тому давайте любити, давайте вірити в Бога, де через любов людина стала людиною, щоб врятувати всіх. Щоб нам довелося почути під час суду: «Прийдіть, благословенні …» Амін

+ Митрополит Сервий і Козані Діонісій Псаріанос

 Переклад українською мовою – «Київське Православ’я»